Cover Image

Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни

У статті розкрито роль гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга у репресіях Гестапо проти ОУН(б), ОУН(м), верхівки УНРА на території Німеччини й України протягом 1942—1944 рр., висвітлено його подальшу долю і обставини притягнення до кримінальної вiдповідальності після війни. The article contains a s...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Український визвольний рух
Date:2014
Main Author: Бігун, І.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2014
Subjects:
Період збройної боротьби ОУН та УПА
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75798
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни / І. Бігун // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 223-269. — Бібліогр.: 198 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860103080382562304
author Бігун, І.
author_facet Бігун, І.
citation_txt Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни / І. Бігун // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 223-269. — Бібліогр.: 198 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Український визвольний рух
description У статті розкрито роль гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга у репресіях Гестапо проти ОУН(б), ОУН(м), верхівки УНРА на території Німеччини й України протягом 1942—1944 рр., висвітлено його подальшу долю і обставини притягнення до кримінальної вiдповідальності після війни. The article contains a study of SS-Hauptsturmführer Wilhelm Wirsing’s role in Gestapo repressions against OUN (Bandera-movement), OUN (Melnyk-movement), Ukrainian People’s Revolutionary Army leaders in Germany and Ukraine throughout 1942—1944, and Wirsing’s further destiny and criminal prosecution circumstances of him after the war.
first_indexed 2025-12-07T17:30:06Z
format Article
fulltext 223 Ігор Бігун Магістр зв’язків з громадськістю, Національний університет «Києво- Могилянська академія» У статті розкрито роль гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга у репре- сіях Гестапо проти ОУН(б), ОУН(м), верхівки УНРА на території Німеччини й України протягом 1942—1944 рр., висвітлено його подальшу долю і обстави- ни притягнення до кримінальної вiдповідальності після війни. Ключові слова: Гестапо, Вірзінг, Вольфф, Мюллер, Шульце, антинацистська боротьба ОУН. Ihor Bihun Wilhelm Wirsing’s activity against Ukrainian nationalist movement in times of the Second World War. The article contains a study of SS-Hauptsturmführer Wilhelm Wirsing’s role in Gestapo repressions against OUN (Bandera-movement), OUN (Melnyk- movement), Ukrainian People’s Revolutionary Army leaders in Germany and Ukraine throughout 1942—1944, and Wirsing’s further destiny and criminal prosecution circumstances of him after the war. Key words: Gestapo, Wirsing, Wolff, Müller, Schulze, OUN anti-Nazi struggle. 224 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЛЬГЕЛЬМА ВІРЗІНГА ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ В ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 24 січня 1951 р. в м. Нюрн- берг-Фюрті у Західній Німеччи- ні відбулося судове засідання у справі гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга. Йому ін- кримінували участь у 15 допи- тах, на яких він сам або інші особи за його наказами застосо- вували тортури. Жертвами цих тортур під час Другої світової війни були українські націона- лісти. В українській історіографії до недавнього часу майже не було робіт, присвячених діяль- ності В. Вірзінга. Більш-менш докладно роль Вірзінга в роз- громі бандерівського підпілля на території Німеччини і у Львові в 1942—1943 рр., а також об- ставини його викриття й засудження висвітлив Степан Мудрик1. Подібний нарис, ґрунтуючись на статті Олега Лисяка в «Укра- їнському самостійнику», зробив Володимир Макар, доповнивши його маловідомими деталями викриття гестапівського офіцера піс- ля війни2. Окремі згадки про Вірзінга є в наукових і популярних біографічних публікаціях про осіб, які були в нього на допитах: Івана Климова3, Галину Столяр4, Ярослава Старуха5, Володимира Федака6, Олега Ольжича7, Нестора Процика8, Івана Шевчука9, 1 Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН: внутрішні справи і діяльність в емі- грації (причинки до історії). — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996 .— С. 18— 20. 2 Макар В. Кат Вірзінґ // Макар В. Спомини та роздуми — Т. 2. Бойові друзі: кн. 1. — Торонто; Київ: [б.в.], 2001. — С. 88—93. Гауптштурмфюрер СС Віллі Вірзінг. 1950 р. 225 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху Галина Столяр – кур’єр Проводу ОУН(б) між Німеччиною і Львовом Володимир Федак — тереновий провідник ОУН(б) в Німеччині 1943 р. Ярослав Старух – організаційний референт Проводу ОУН(б) Олег Ольжич — заступник Голови ПУН, в.о. Голови ПУН ОУН(м) на українських землях 226 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Мирона-Івана Карпинця10 та ін. В загальних рисах про боротьбу В. Вірзінга проти українських націоналістів коротко писав Володи- мир Косик11. Процесу над Вірзінгом торкався Микола Омелюсік12. Про участь В. Вірзінга в допитах діячів Організації Українських Націоналістів (мельниківців) в 1944 р. йдеться у статті Юрія Зай- цева13. Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін зарахували заходи Служби безпеки Закордонних частин (СБ ЗЧ) ОУН з викриття В. Вірзінга в 1949 р. до успішних операцій оунівської спецслужби14. Першу групу джерел, використаних у цьому дослідженні, становлять документи німецьких спецслужб, де висвітлюється хід їхнього протиборства з підпіллям ОУН (бандерівців), і радянське агентурне донесення, що містить деякі подробиці життя В. Вірзін- га під час Другої світової війни15. Автор також використав доку- 3 Лебедь М. УПА. Українська Повстанська Армія, її генеза, ріст і дії у визвольній бо- ротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. — Б.м.в: Сучасність, 1987. — С. 37—38; Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943—49. Довідник. — Нью-Йорк, 1994. 4 Солонинка М. В десяті роковини смерти Г. Столяр // Гомін України — 1952. —№ 52 (188) — 27 грудня. — С. 2; Визначні українські жінки: матеріали і гутірки — Вип. 24. — Нью-Йорк, 1967 — С. 83—84. 5 Мороз В. Ярослав Старух (нарис життя і діяльності) // Літопис УПА. Нова се- рія. — Т. 21. Ярослав Старух. Документи і матеріали — Київ; Торонто, 2012. 6 Верига В. Втрати ОУН в часі Другої світової війни. — Торонто: Вид-во «Новий шлях», 1991 — С. 177— 178; В боротьбі за українську державу: есеї, спогади, свід- чення, літописання, документи Другої світової війни / ред. М. Г. Марунчак. — Вінніпег, 1990. — С. 1033. 7 Зінкевич О. Олег Ольжич. Шляхи життя, творчості й боротьби // Олег Ольжич. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2007. — С. 397; Верига В. Втрати ОУН в часі Другої світової війни. — Торонто: Вид-во «Новий шлях», 1991. — С. 177. 8 Кичук Г. «Ти прости, рідний краю, за розлуку з тобою!» // Медична академія. — 2012. — № 19 (324). — 6 жовтня. — С. 10. 9 В боротьбі за Українську державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, докумен- ти Другої світової війни / ред. М. Г. Марунчак. — Вінніпег, 1990. — С. 1035. 10 Там само. — С. 1045. 11 Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. — Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. — С. 284—285. 12 Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 році // Літопис Української Повстанської Армії — Т. 1. Волинь і Полісся. Німецька окупація. Кн. 1. — Торонто, 1978. — С. 40. 13 Зайцев Ю. Просвітянка Євгенія Зелінська — політв’язень двох тоталітарних ре- жимів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. праць. — Вип. 19. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — С. 494—497. 14 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та УПА і радянських сил спецоперацій. — К.: К.І.С., 2007. — С. 230. 227 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху менти з архівної кримінальної справи В. Вірзінга, яка складається з п’яти томів загальним обсягом у 900 сторінок і зберігається в Державному архіві Нюрнберга16. Інша категорія джерел — це спогади осіб, яких допитував В. Ві- рзінг або його співробітники: членів ОУН(б) — Омеляна Антоно- вича, Олени Вітик, Богдана Казанівського, Петра Ковальського, Богдана Криницького, Володимира Леника, Володимира Лобая, Теодора Пелеха, Степана Семенюка, Ярослава Старуха, Воло- димира Стахова, Ярослава Стецька, Івана Тимчука, Володимири Турчиняк, Івана Шевчука; членів ОУН(м) — Дмитра Андрієвсько- го, Олександра Бойкова, Томи Лапичака, Володимира Мартин- ця, Євгена Онацького, Михайла Селешка; командира Української 15 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних ма- теріалів (1941—1942) /упор. В. Косик — Т. 2: 1941—1942. — Львів, 1998; Т. 3: 1942—1943. — Львів, 1999; Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ України). — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 38. — Арк. 43—44. 16 Staatsarchiv Nürnberg (StAN), Staatsanwaltschaft Nürnberg-Fürth. — I 2959, Band I—V. Іван Шевчук — кур’єр Проводу ОУН(б) Посвідчення члена Ліги українських політв’язнів Омеляна Антоновича 228 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Олена Вітик Степан Семенюк — зв’язківець Проводу ОУН(б) у Львові Теодор Пелех — організатор УНС у Жовківському р-ні Львівщини Володимира Турчиняк 229 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху народно-революційної армії (УНРА) Тараса Боровця17. Додаткові відомості про В. Вірзінга і його жертв можна знайти у спогадах Дмитра Куп’яка, Дмитра Недовоза та Лідії Лугової18. До третьої групи джерел слід віднести повоєнні публікації в пресі української діаспори, що висвітлювали заходи ЗЧ ОУН і Ліги українських політв’язнів, спрямовані на притягнення В. Вір- зінга до відповідальності, і хід судового процесу на ним. Це пере- дусім стаття Олега Лисяка «Кат Вірзінґ — поліційним достойни- 17 Антонович О. Спогади. — Ч. 1. — Київ; Вашінгтон, 1999. – 392 с.; Вітик-Войтович О. З академії мистецтв у тюрму і концентрак // Гомін України. — 2010. — № 40. — 26 жовтня. — С. 29; Казанівський Б. Шляхом «Легенди». — Лондон: УВС, 1975; Ковальський П. На Лонцького — в тіні Піскової гори // В боротьбі за Українську державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни / ред. М.Г. Марунчак. — Вінніпег: [б.в.], 1990. — С. 489—495; Криницький Б. У вирі боротьби за Українську державу на терені Німеччини // Гомін України. — 2010. — № 40. — 26 жовтня. — С. 34; Леник В. Календар смертника // Українці на чужи- ні або репортажі з далеких доріг. — Львів: Червона Калина, 1994. — С. 13—25; Лобай В. З моїх переживань (спогади, записані з розповіді у 1963 р.) // Макар В. Спомини та роздуми — Т. 2. Бойові друзі: кн. 1. — Торонто; Київ: [б.в.], 2001. — С. 27—107; Пелех Т. Мої молоді літа у вирі боротьби. Спогади члена ОУН-УНС- УПА 1936—1951. — Мюнхен; Торонто, 1988; Семенюк С. А їм ім’я — леґіон // Гомін України. — 2010. — № 40. — 26 жовтня. — С. 14; Лебедь М. УПА. Українська Повстанська Армія, її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського наро- ду за Українську Самостійну Соборну Державу. — Б.м.в.: Сучасність, 1987. — С. 37—38; Стахів В. Як загинув О. Ольжич // Український історик — 1985. — № 1—4 (85—88). — С. 123—125; Стецько Я. 30 червня 1941 р. — проголошення відновлення державности України / ред. І. Вараниця, Р. Малащук — Торонто; Нью-Йорк; Лондон, 1967. – 465 с.; Турко В. Спогади з Радехівщини // Макар В. Спомини та роздуми… — С. 155—179; Т[урчиняк] В. Моя співпраця з підпіллям ОУН // Макар В. Спомини та роздуми…. — С. 180—186; Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха // Макар В. Спомини та роздуми… — С. 119—138; Андрієвський Д. Наше ув’язнення в Оранієнбургу // В боротьбі за українську дер- жаву… — С. 613—620; Бойків О. За німецькими ґратами в Парижі і Берліні // В боротьбі за українську державу… — С. 621—624; Лапичак Т. Як згинув Олег Кандиба-Ольжич // Український історик — 1985. — № 1—4 (85—88) — С. 199— 122; Мартинець В. Brätz: німецький концентраційний табір (спогади в’язня) — Накладом КЕП «Штутґарт», 1946 – 120 с.; Онацький Є. У вавилонському полоні // На зов Києва. Український націоналізм у Другій світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів / Зредагув. К. Мельник, О. Лащенко, В. Верига. — К.: Дніпро, 1994. — С. 377—402; Селешко М. У кігтях ґестапо. — К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1996. – 224 с.; Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія україн- ського повстанського руху. — Вінніпег, 1981. – 327 с. 18 Куп’як Д. Спогади нерозстріляного. — Львів: Каменяр, 1993. – 431 с.; Недовіз Д. Спомини з молодих літ. — Львів: Червона калина, 1996. – 136 с.; Лугова Л. Стежками минулого (спогади). — Буенос-Айрес: Вид-во Юліяна Середняка, 1984. – 240 с. 230 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ком в ІРО», яка вперше публічно викрила злочинця; інформаційні замітки в «Гомоні України», який ретельно передавав подробиці слідства над Вірзінгом; репортаж О. Лисяка із зали суду над гес- тапівцем у 1951 р.19. Вільгельм (Віллі) Вірзінг (Wilhelm Wirsing) народився 22 берез- ня 1898 р. в латвійському м. Єльгава, що тоді входило до складу Російської імперії, у сім’ї державного службовця20. Він був бал- тійським німцем, мав брата й сестру21. Шкільна освіта В. Вірзінга складалася з двох класів німецької початкової школи та п’яти — російської гімназії (1907—1915)22. На процесі 1951 р. свідок обвинувачення Петро Ґенґало ствер- джував, що Вірзінг на допитах вихвалявся перед ним своєю служ- бою в царській «охранці», а відтак і у ВЧК23. Але якщо врахувати, що Охоронне відділення МВД Російської імперії розформували 4 березня 1917 р., зразу після Лютневої революції, виникає за- питання: а коли і ким устиг попрацювати там Вірзінг, якому на час ліквідації цієї структури було 19 років? Документальних під- тверджень цьому немає. Достовірно відомо, що в незалежній Латвії він працював у по- ліції м. Риги, куди вступив на службу 1918 р. Протягом 3 січня — 8 липня 1919 р. Рига була окупована радянськими військами. Та все одно Вірзінг не міг бути чекістом, бо на загарбаних Червоною армі- єю землях Латвії підрозділи Надзвичайної комісії взагалі не діяли. Вірзінг пройшов п’ятимісячний курс для поліційних службов- ців, а в 1924 р. був атестований на комісара поліції. До 1932 р. він 19 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО // Український самостій- ник (Мюнхен) — 1950. — Ч. 2. — 14 січня — С. 5—6; «Альянти не є компетентні судити». Справа Вірзінґа на мертвій точці // Гомін України (Торонто). —1950. — Ч. 10 (45). — 11 березня. — С. 1; Слідство в справі Вірзінґа // Гомін України. — 1950. — Ч. 11 (46). — 18 березня. — С. 1; Ув’язнено Вірзінґа // Гомін України. — 1950. — Ч. 18 (53). — 13 травня — С. 1; Закінчено слідство в справі Вірзінґа // Гомін України. — 1950. — Ч. 33 — 35 (68 — 70). — 9 вересня. — С. 2; Розпочався процес проти Вільгельма Вірзінґа // Гомін України. — 1951. — Ч. 4 (89). — 27 січ- ня. — С. 1; Лисяк О. Суд над Вірзінгом. Репортаж із процесу німецького вбивника українських політв’язнів // Гомін України. — 1951. — Ч. 7 (92) — 17 лютого. — С. 3. 20 StAN. — I 2959. — Band I. — S. 101. 21 Ibidem. — Band III. — S. 96. 22 Ibidem. — Band IV. — S. 112. 23 Лисяк О. Суд над Вірзінгом…— С. 3. 231 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху служив комісаром кримінальної поліції, а в 1932—1940 рр. — окружним комісаром поліції по- рядку. Після загарбання Латвії Радянським Союзом протягом січня—березня 1941 р. Вірзінг був службовцем у Штабі з репа- тріації (Umsiedelungstab), після чого емігрував до Німеччини. На цей час у нього вже була ро- дина: дружина Ірене (Irene, до заміжжя — Грассманн (Grass- mann), 1903 р. н., з якою Вірзінг побрався 28 листопада 1925 р., і донька Маргарита, 1927 р. н.24. На історичній батьківщині сім’я Вірзінгів спершу перебува- ла в таборах для репатріантів у містах Ауссіг (нині — Усті-над- Лабем, Чехія), Фолькенштай- ні та Ратені, очікуючи на отримання німецького громадянства. 28 квітня 1942 р. вони стали повноправними громадянами Райху, а сам Вірзінг зголосився на службу в Гестапо. Відтоді він став працювати у слідчому відділі Гестапо в Дрездені, що якраз було неподалік табору для репатріантів №150 в Ратені Дрезденського округу25. Можливо, Вірзінгу і не судилося б увійти в історію і він так і залишився б одним із мільйонів невідомих коліщаток тоталітар- ної машини Третього Райху, якби не викриття одного з осередків бандерівської ОУН. Після невизнання нацистами Акта проголошення Української держави вони розігнали Українське Державне Правління (УДП), а його членів разом із іншими бандерівцями (всього 1500 осіб до кінця 1941 р.) запроторили до в’язниць і концтаборів. Після цього ОУН(б) розпочала підпільну антигітлерівську боротьбу. Вже 20 березня 1942 р. у повідомленнях СД (Служби безпеки) з окупованих тери- 24 StAN. — I 2959. — Band IV. — S. 112—113. 25 Ibidem. — S. 112—113; Ibidem. — Band I. — S. 101. Ірене Вірзінг (Гроссманн) — перша дружина Віллі Вірзінга. 1942 р. 232 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА торій з’явилася окрема рубрика «Український рух опору», де окупанти подавали інформацію про діяльність ОУН(б) і ОУН(м) на шкоду Третьому Райху і свої репресивні контрзаходи26. Підпільна мережа ОУН(б) активно діяла і на території самої Німеччини, де терено- вим провідником був Василь Безхлібник-‘Беркут’, ‘Еней’27. Там існувала доволі велика українська діаспора, що скла- далася з емігрантів, які прибу- ли сюди після Української рево- люції 1917—1921 рр., студентів німецьких вищих шкіл, а також добровільних робітників і виве- зених нацистами на примусові роботи, яких із ходом війни ста- вало дедалі більше. Усіх цих людей ОУН(б) прагнула підтримати й організувати під гаслами боротьби за Українську державу. Зо- крема, оунівці поширювали антинацистські листівки, надруковані на циклостилі, серед українських остарбайтерів. Розслідуванням підпільної діяльності займалося дрезденське Гестапо, де працював В. Вірзінг. У вересні 1942 р. йому вдалося заарештувати кур’єра ОУН(б) Сороку і завдяки цьому наступного місяця розгромити ме- режу ОУН(б) Дрездена, заарештувавши десятьох її членів28. Ця справа й ознаменувала початок його кар’єри як ліквідатора укра- 26 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1941—1942) / упор. В. Косик — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 145. 27 Безхлібник Василь (27.02.1913—2.06.1995) — закінчив Філію Академічної гімна- зії у Львові (1933), після чого вивчав економіку в Берліні і Мюнхені. Політв’язень польських тюрем (1934—1936 і 03—09.1939). Учасник II Великого Збору (ВЗ) ОУН в Кракові (31.03—3.04.1941). Тереновий провідник ОУН Німеччини (1941— 12.1942), в'язень тюрми в Берліні та концтабору Заксенгаузен (з 5.05.1943, та- бірний № 65620), вийшов на волю 20.10.1944 р. 28 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1941—1942) / упор. В. Косик — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 353—354. Василь Безхлібник — тереновий провідник ОУН(б) в Німеччині. 1942 р. 233 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху їнського націоналістичного руху. Внаслідок цього В. Вірзінг дістав підвищення: його перевели на посаду оперативного співробітни- ка реферату IV-Д-3 («боротьба з іноземцями з ворожих держав») Гестапо. Невдовзі за активної участі Вірзінга таємна державна по- ліція ліквідувала бандерівські осередки по всій Німеччині29. Вірзінг якнайкраще підходив для роботи у підрозділі Геста- по, що працював з іноземцями. Адже він знав крім німецької та латвійської мов ще російську, литовську, польську і, як згодом виявилося, розумів українську30. Наскільки можна судити зі спо- гадів оунівців, які проходили слідство у В. Вірзінга, його вправ- на російська мова була головною підставою для підозр у роботі на НКВД. Поки жодних документів, які б це підтверджували, не знайдено. Більше того, радянська агентура була переконана, що В. Вірзінг був подвійним агентом Англії в Гестапо31. У кур’єра Сороки були знайдені листівки антигітлерівсько- го змісту та адреси українців, що мешкали в Берліні. Серед цих адрес виявилась поштова скринька його зверхника, головного зв’язкового ОУН(б) для Німеччини Миколи Румежака-‘Климa’. Під час його арешту 1 листопада 1942 р. німці знайшли адреси інших оунівців та інші компрометуючі матеріали. Вірзінг зумів ви- бити з арештованих багато цінних відомостей, зокрема адресу, за якою проживав із дружиною та дітьми член ОУН(б) Микола Гайдар (його квартира слугувала явкою)32. Великий провал підпільної мережі ОУН(б) в Німеччині стався тоді, коли німецькі спецслужби змогли викрити лінію кур’єрського зв’язку між головним центром ОУН(б) в Берліні і Проводом у Львові. Поліція безпеки влаштувала засідки на конспіративних квартирах і заарештувала в будинку подружжя Гайдар у Берліні чотирьох кур’єрів ОУН(б) з дистрикту «Галичина»33. Серед арештованих були студент берлінської політехніки Юрій Кравчук-‘Борис’ і сту- 29 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО …— С. 5; Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 18—19. 30 StAN. — I 2959. — Band IV. — S. 112. 31 ГДА СБ України. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 38. — Арк. 43. 32 Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 18; Макар В. Кат Вірзінґ… — С. 90. 33 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріа- лів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 354. 234 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА дентка стоматології з Мюнхена Галина Столяр34. У них знайшли багато компромату: пропаган- дивні матеріали, підроблені до- кументи, фальшиві хлібні карт- ки. Кур’єри прибули до Берліна зі Львова. Їх послав незалежно одне від одного член Проводу ОУН(б) Іван Климів-‘Легенда’ із завданням передати інструкції щодо зміни методів конспірації та приготування до нових ре- пресій Гестапо. Допити кур’єрів проводив В. Вірзінг. Г. Столяр вперто мовчала і, не зрадивши ані слова організаційної інфор- мації, померла від тортур 27 грудня 1942 р.35. Олена Вітик зі слів своєї співкамерниці ствер- джувала, що Г. Столяр повісилася після особливо нестерпного допиту36. Натомість сестра Галини Лідія Столяр-Лугова була пе- реконана, що гестапівці інсценізували самогубство вже мертвої Столяр, аби приховати сліди злочину. Так стверджували численні в’язні, і про це свідчить офіційне повідомлення Гестапо батькам, де вказано фіктивну причину смерті — запалення легенів37. Як ми побачимо далі, таким способом «замітання слідів» гестапівці користувалися не раз. Другий кур’єр Ю. Кравчук, не витримав- ши катувань, зламався і видав адреси конспіративних квартир 34 Столяр Галина (Олена) (5.03.1916—27.12.1942) — зв’язкова Крайової екзекути- ви (КЕ) ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ) (1940), заарештована НКВД (09.1940) та суджена на т.зв. Процесі 59-ох (15—18.01.1941). На початку війни вирвалася з тюрми, у кін. 1942 р. заарештована Гестапо і закатована на допитах. 35 Визначні українські жінки: матеріали і гутірки. — Вип. 24. — Нью-Йорк, 1967. — С. 83—84; Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5; Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 19. 36 Вітик-Войтович О. З академії мистецтв у тюрму і концентрак… — С. 29. 37 Лугова Л. Стежками минулого (спогади). — Буенос-Айрес: Вид-во Юліяна Середняка, 1984. — С. 109. Іван Климів – член Проводу ОУН(б) 235 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху ОУН(б) у Львові38. Так Гестапо здобуло інформацію про верхівку Організації. До 20 листопада 1942 р. внаслідок гестапівських облав було заарештовано багатьох членів ОУН Лейпцига, Гамбурга, Гільдес- гейма, Берліна, Ганновера та Потсдама (разом 210 осіб), а також Брауншвейга (48 осіб). Таким чином до 1 грудня на території Рай- ху було викрито значну частку осередків українського націона- лістичного підпілля39. Допитуючи шофера-інструктора Антона Сікорського, що пра- цював у Берлінській автошколі і, за даними СД, «готував банде- рівських кур’єрів», Вірзінг сім разів доводив заарештованого до втрати свідомості, б’ючи залізною спіраллю40. В’язень концтабору Равенсбрюк Пелагія Дністрянська так опи- сувала хід слідства у своїй справі в Берліні: «В слідчій кімнаті прийняв мене криком Вірзінґ, спершу в німецькій, а потім в ро- сійсько-українській мові. Людей, знімки яких він мені показував, я не пізнала нікого. Тоді він почав бити мене кулаками по лиці й голові яких дві години. На руці в нього був грубезний золотий перстень з монограмою. Мені з уст і з носа потекла кров. Другого дня возили мене автом, відчинивши протилежні вікна навстіж. Від протягу я дістала сильний біль усіх зубів і прикрий шум у вухах. Потім покликали мене знову на слідство. Вірзінґ вдавав, що не бачить моєї спухлої голови й дальше бив мене кулаками в лице і в 38 Лобай В. З моїх переживань… — С. 86, 87—88; Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 19. У В. Макара є плутанина: в одному місці стверджу- ється, що Ю. Кравчука заарештовано в Берліні, в іншому — що на кордоні Райху і Генерал-губернаторства в м. Катовіце. Проте, зважаючи на те, що інформація про знайдені в нього хлібні картки та інші підроблені документи співвідноситься з повідомленням СД від 20.11.1942 р. про арешт кур’єрів у Берліні, можна зробити висновок, що Ю. Кравчук потрапив у руки Гестапо саме там. (Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 354). 39 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 354; Патриляк І. Український визвольний рух у 1942 р. // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; Центр досліджень визвольного руху. — Львів: Мс, 2007. – Зб. 7. — С. 229. 40 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 362; Лисяк О. Суд над Вірзінгом… — С. 3. 236 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА голову. Я завважила, що навіть гештапівці виходили з кімнати, щоб не дивитися...»41. У той час, восени 1942 р., військова референтура Проводу ОУН(б) наполегливо працюва- ла над створенням запасів зброї і спорядження, обліком і під- готовкою військових фахівців, розробкою проектів організації і розгортання збройних загонів, що від 1943 р. стануть відомими як Українська повстанська ар- мія. У жовтні 1942 р. тимчасовий Провідник ОУН(б) Микола Ле- бедь скликав конференцію Про- воду і військової референтури, на якій постановлено розробити проект організації партизан- ської армії, що було покладено на ініціативну групу військових фахівців на чолі з І. Климовим42. Ця діяльність не пройшла повз увагу німецьких спецслужб, які пильно стежили за всіма проява- ми «нелегального руху Бандери». У другій половині листопада з Німеччини до Львова відряджено групу відповідальних співробіт- ників Гестапо для розшуку і арештів членів найвищих структур ОУН(б). Вони привезли з собою і Ю. Кравчука, який вказував їм адреси конспіративних квартир, де гестапівці влаштували засід- ки43. Так, 20 листопада 1942 р. на квартирі по вул. Нарутовича, 34, де проживав член ОУН Федір Луцишин44 (заарештований ще раніше), були cхоплені Сильвестр Скоробогатий-‘Граб’, ‘Сивий’ 41 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО …— С. 6. 42 Патриляк І., Пагіря О. Військова конференція ОУН(б) 1942 р. і розробка планів зі створення українських збройних сил // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2008. — № 1/2(30/31). — С. 493—494. 43 Лобай В. З моїх переживань… — С. 86—88. 44 Луцишин Теодор (Федір) (24.03.1920—23.05.1991) — член ОУН, технічний пра- цівник театру М. Заньковецької, заарештований і ув’язнений Гестапо у Львові, політв’язень концтабору Аушвіц. Пелагія Дністрянська 237 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху та Іван Шимчук-‘Батько’45. Аре- штовували їх Мюллер і Шуль- це — колеги Вірзінга46. 21 листопада 1942 р. геста- півці «накрили» одну з явочних квартир ОУН(б) на вул. Жу- линського, 7 (тепер Академіка Філатова). Коли штурмшарфю- рер СС Герхард Шарфф разом з іншим службовцем криміналь- ної поліції арештовував п’ятьох оунівців, до помешкання зай- шов член Проводу Дмитро Ма- ївський. Побачивши облаву, він пострілом у голову вбив Шарф- фа і поранив службовця Крипо, а сам, незважаючи на поранен- ня, втік через вікно47. За це 27 листопада нацисти за наказом Вірзінга48, який у той час перебував у Львові, розстріляли 27 наці- оналістів, ув’язнених у Львові (серед них — брат дружини С. Бан- дери Лев Опарівський, провідний член ОУН(б) Омелян Лапунька 45 Скоробогатий Сильвестр-‘Сивий’ (30.04.1917 — ?) — член ОУН з 1938 р. У 1939 — 1941 рр. — в еміграції в Польщі. Повернувся в 1941 р. 20.11.1942 р. заарештова- ний Гестапо, в’язень концтабору Аушвіц (3.10.1943 р. —15.11.1944 р.; табірний № 154993). Після звільнення повернувся в Україну німецьким літаком із завданням від С. Бандери разом з Ю. Лопатинським (кін. грудня 1944 р.). У 1945—1946 рр. — керівник центрального технічного зв’язку ОУН(б). Заарештований 21.08.1946 р. Звільнений у 1956 р.; Шимчук Іван-‘Батько’, ‘Василь Турко’, ‘Володимир Шарко’ (17.05.1912—26.03.1982 (за ін. даними — 16.11.1982) — член УВО (1928), ОУН, заарештований польською поліцією 09.1933 р., в'язень польської тюрми (1934— 3.01.1936). Надрайонний провідник ОУН північно-західної частини Радехівського повіту (1936). Заарештований Гестапо 20.11.1942 р. у Львові, політв'язень ні- мецьких тюрем і табору Аушвіц (до 18.11.1944 р.). Згодом на еміграції в Канаді. 46 Турко В. Спогади з Радехівщини… — С. 173 —174. 47 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних мате- ріалів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 3. — Львів, 1998. — С. 31; Турко В. Спогади з Радехівщини… — С. 174; Патриляк І. Український визвольний рух у 1942 р… — С. 228. 48 Т[урчиняк] В. Моя співпраця з підпіллям ОУН… — С. 182—183; Шевчук І. Із спо- гадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха… — С. 125; Недовіз Д. Спомини з молодих літ…— С. 77. Федір (Теодор) Луцишин 238 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Листівка ОУН(б) із переліком розстріляних 27.11.1942 р. націоналістів (зворотний бік) Братська могила націоналістів, розстріляних Гестапо 27.11.1942 р. неподалік Старої Ягільниці Пам’ятник розстріляним Гестапо у Львові 27.11.1942 р. 239 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху та член УДП Андрій П’ясецький), і 52 — у Старій Ягільниці біля Чорткова49. Зв’язкову ОУН(б) Володимиру Турчиняк Гестапо зловило ще в жовтні 1942 р. Увесь час вона відкидала всі звинувачення гестапів- ців і не давала жодних свідчень про свою підпільну діяльність. Після війни вона згадувала: «Десь під кінець листопада 1942 року мене викликали на допит до самого Вірзінга, який саме тоді приїхав до Львова з Берліну, на “остаточну ліквідацію українського «відерш- тандсбевегунг» (руху опору)”. Він віднісся до мене дуже гостро і “на привітання” дав мені такого стусана під ніс своїм страшним кула- ком, що я втратила кілька зубів у горішній щоці...»50. Тоді ж, у листопаді 1942 р. Гестапо вдалося вистежити голову бандерівської кур’єрської мережі Володимира Лобая-‘Вугляра’51. Вла- штувавши засідку на нього, арештували ще 5 осіб52. Лобай так згаду- вав свої допити в центральній установі Гестапо на вул. Пелчинській (нині Вітовського): «Я побачив Вірзінґа щойно другого або третього 49 Куп’як Д. Спогади нерозстріляного… — С. 167; Ковальський П. На Лонцького — в тіні Піскової гори… — С. 495; Недовіз Д. Спомини з молодих літ…— С. 78. 50 Т[урчиняк] В. Моя співпраця з підпіллям ОУН…— С. 182—183. Омелян Лапунька Андрій П’ясецький 240 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА дня переслухання. Начальник, який почав мене допитувати, сильно кричав на мене, але не бив. Били мене два дольмечери [перекладачі — І.Б.], між ними проклятий кат-юда українського походження Тютюнник. Вірзінґ вдарив мене сильно раз, але я не впав, і він мене більше не бив. Я до нічого не признавався. Вірзінґ говорив по-російському... Крім биття, мучили ще електризу- ванням по лиці і голові та інших частинах тіла. Звичайно брали на “переслухання” вночі, а рано змасакрованого приводили до камери...»53. Шукаючи за ‘Вуглярем’ і ‘Легендою’, Гестапо заарештувало між іншими директора школи Возняка. Згодом його звільнили, але від тортур В. Вірзінга він збо- жеволів54. Серед тих, хто потрапив у гестапівський полон55, також 51 Лобай Володимир-‘Вугляр’, ‘Сліпий’ (27.10.1911—31.01.1974) — повітовий про- відник ОУН Радехівщини (1930—1938), окружний провідник ОУН Сокальщини (1938), політв’язень польських тюрем (1938—1939), суспільний референт КЕ ОУН Північно-західних українських земель (1940—1941), учасник похідних груп ОУН (1941), керівник відділу зв’язку при організаційній референтурі Проводу ОУН (1942), заарештований Гестапо 11.1942 р., політв’язень німецьких тюрем і табо- рів Аушвіц і Мельк. 52 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1942—1943) / упор. В. Косик. — Т. 3. — Львів, 1999. — С. 31. 53 Лобай В. З моїх переживань … — С. 87, 94. 54 Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха…— С. 130. 55 Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН…— С. 19; Частковий список членів ОУН — жертв нацизму // Гомін України. — 2010. — № 40. — 26 жовтня. — С. 42; Куп’як Д. Спогади нерозстріляного…— С. 168. 55 Башук Петро-‘Чок’ (26.11.1911—29.05.1995) — член ОУН з поч. 30-х, член пові- тового і окружного проводу ОУН Сокальщини, працівник вид-ва «Дешева книж- ка» у Львові (1935—1936), політв’язень польських тюрем (1937—1939) і табору в Березі Картузькій (07.1934—03.1935), керівник ОУН на Поліссі (1939), повітовий провідник ОУН Белзчини (1939—1941), учасник ІІ ВЗ ОУН (1941), політв’язень концтабору Аушвіц (1943—1944), працівник ОУН у Празі (1946), відтак на емі- грації. Чоловік Наталії Леонтович. Богдан Криницький 241 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху були Петро і Наталія Башуки, Богдан Криницький, Галина Плат- ків, Іван Тимчук, Мирон Карпинець56. Зокрема, ось що пережила Галина Платків, підтвердивши це під присягою на процесі проти свого ката: «Вірзінґ бив мене в лице рукою і п’ястуком, на якому був величезний товстий перстень. Пи- тав, чи хочу вмерти, як Ольга Басараб. І грозив. що вб’є мене, як вбив і Климова. Бив так, що інші гестапівці заступались за мною, кажучи, що не можна так бити, бо в’язнів водять із тюрми до бюро гестапо вулицями, і їх вид збурює населення...»57. Заарештований Богдан Криницький згадував: «…Мене доста- вили на Пелчинську, де мені довелося стрінути грубого Міллера [Мюллера — І. Б.], худорлявого Тютюнника, мого росту Вірзінґа та руденького Вурма, що мав мою справу… Моє поступування викликало погрози в мою сторону, а згодом побої і тортури... При- ходив до себе на підлозі в калюжі крови і води. Ця процедура повторювалася кількакратно й тільки змінялися опричники. Коли катом був німецький прихвостень Тютюнник, то я крім побоїв чув його крик: “маєш ОУН!.. маєш Бандеру!”, тратив притомність, не чув нічого»58. У перших числах грудня 1942 р. у Львові знову зібралася на конференцію військова референтура, щоб відзвітувати Проводу про проведену роботу з підготовки до формування військових сил59. Довідавшись про це, 4 грудня нацисти провели широко- масштабну облаву, в ході якої схопили 18 оунівців, переваж- но працівників військової, пропагандивної і організаційної ре- ферентур Проводу ОУН(б), в т.ч. трьох членів Проводу: Івана Климова-‘Легенду’, Ярослава Старуха-‘Синього’, ‘Стяга’ і Дми- тра Грицая-‘Дуба’, ‘Перебийноса’60. Їх допитував сам Вірзінг. Леонтович-Башук Наталія-‘Ната Ленко’ (5.01.1918—30.03.1995) – вихованка Пласту, член ОУН, зв’язкова. Перейшла з Польщі через Чехословаччину на Захід у 1946 р. Дружина Петра Башука. Карпинець Мирон-Іван (1923—17.05.1988) — молодості був членом охорони про- відників ОУН. Арештований гестапо 1942 р. В’язень концтабору Заксенгаузен. По війні працював в українській друкарні «Цицеро» в Мюнхені та був членом обласно- го проводу ОУН. 57 Лисяк О. Суд над Вірзінгом… — С. 3. 58 Криницький Б. У вирі боротьби за Українську державу на терені Німеччини… — С. 34. 59 Патриляк І., Пагіря О. Військова конференція ОУН(Б) 1942 р… — С. 494—495. 60 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1941—1942) / упор. В. Косик. — Т. 2. — Львів, 1998. — С. 361. 242 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Заарештованого 2 грудня 1942 р. члена ОУН(б) Степана Семеню- ка61, власника конспіративної квартири, на якій час від часу пере- бував Климів, катували Вірзінг зі своїми помічниками, домагаю- чись свідчень. С. Семенюк згадував: «Я стояв твердо на позиції, що я не знав правдивого прізвища Леґенди і не знав про його функції в організації… Мене відливано водою і тортуровано далі, але я повто- рював все те саме. Мене сконфронтовано з Леґендою [тобто прове- дено очну ставку — І.Б.], але він потвердив те саме, що я сказав. На цій першій і останній конфронтації зі мною Леґенда був дуже зби- тий, весь у синяках і ледве говорив, але погляд його був рішучий, мов би говорив — убий, не здамся!»62. І. Климів також відмовлявся давати свідчення63 і внаслідок ка- тувань Вірзінга, Мюллера, Вурма, Шульце і фольксдойча-укра- їнця Тютюнника помер у день арешту 4 грудня 64. Я. Старуху довелося витерпіти довгі тортури у гестапівських катівнях: «Спец від українських справ оберштурмфюрер Вірзінґ вітає на порозі ударом засушеної бичиці [статевий орган бика, який використовували як знаряддя тортур — І.Б.] через голо- ву. “А, С[тарух]! Вітаємо!”. І падають удари. В голові шумить… Яку функцію виконував в Організації? Брак задовільної відпо- віді. “Роздягайся!” Два помічники закочують рукави. Вибирають два середньої грубости дручки. Молотьба триває довго. Так довго, що один з опричників змучився й передає закривавлений дручок третьому. Другий, — Мюллер, зіпрів, обтирає піт, але дручка не покидає. Удари дручків перехрещуються від шиї до ніг по цілих плечах… Дручок працював на переміну з чоботом. Вечір, ніч, ра- нок. Рука зломана в двох місцях, пальці обох рук поломані, ви- хитуються в усі сторони. В грудях страшний біль […] “Ти написав історію України?”65 Дрючок при праці. Б’є сам Вірзінґ. — “Це за 61 Семенюк Степан – зв’язківець Проводу ОУН(б) у Львові; заарештований 2.12.1942 р. В'язень тюрми на Лонцького у Львові і концтабору Заксенхаузен. 62 Семенюк С. А їм ім’я — легіон… — С. 14. 63 Казанівський Б. Шляхом «Леґенди»… — С. 282. 64 Т[урчиняк] В. Моя співпраця з підпіллям ОУН… — С. 185; Казанівський Б. Шляхом «Леґенди»… —С. 282; Куп’як Д. Спогади нерозстріляного… — С. 168; Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО … — С. 5. 65 Ідеться про працю Я. Старуха «Тисяча років життя й боротьби українського народу (Короткий нарис історії України)». Див.: Літопис УПА. Нова серія. — Т. 21… — С. 246—462. 243 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху історію. Захотілось тобі самостоятельной? України нє било, нєт і нє будєт!” — Так дослівно в російській мові. Невже ж НКВД в гестапівскім мудирі? Вияснення не помагають. Вірзінґ осатанів. А дальше: “Де шеф? Де друкарні? Хто в проводі?”. Що дальше, не пам’ятаю…»66. Щоб не видати організаційну інформацію, Старух чотири рази намагався накласти на себе руки. Пробував повіси- тися в камері, але невдало: першого разу урвався рушник, що виконував роль зашморга, а вдруге зламалася віконна рама, до якої рушника прив’язували. Стрибав у проліт між сходами з чет- вертого поверху, але зламав лише руку, пальці та кілька ребер67. Під час конвоювання по вулиці він учинив спробу втечі в надії, що конвоїри його застрелять, та цей план теж не вдався — його схопили без пострілів68. В одній камері № 144 львівської в’язниці на вул. Лонцького (нині — вул. Степана Бандери) разом зі Стару- хом утримувався і військовий референт Проводу ОУН(б) Дмитро Грицай, якого теж допитував Вірзінг із застосуванням тортур69. Серед спійманих 4 грудня 1942 р. оунівців був і зв’язківець Проводу ОУН(б) для спецдоручень Петро Ковальський-‘Копач’70. У нього залишилися такі спогади про допити в Гестапо: «В іншому випадку під час мого переслухання прилетів Вірзінґ… Він говорив лиш російською мовою. Коли він так душив мене до непритомнос- ти… секретарка наробила крику в моїй обороні. Вірзінґ, що попав в транс шалу, мусів нарешті випустити мене із своїх ведмежих лап і вийшов з канцелярії»71. 66 Лебедь М. УПА. Українська Повстанська Армія… — С. 137—138. 67 Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха... — С. 128,130. 68 Там само. — С. 130; Лебедь М. УПА. Українська Повстанська Армія … — С. 137— 138. 69 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО …— С. 5; Криницький Б. У вирі боротьби за Українську державу на терені Німеччини… — С. 34. 70 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних мате- ріалів (1942—1943) / упор. В. Косик. — Т. 3. — Львів, 1999 — С. 127; Мороз В. Ярослав Старух (нарис життя і діяльності) // Літопис УПА. Нова серія. — Т. 21… — С. 112. Ковальський Петро (13.07.1916—28.03.1988) — член ОУН, політв’язень польських тюрем. Вояк «Карпатської Січі» (1939), після окупації Закарпаття — на еміграції в Словаччині, студент Торговельної академії в Братиславі. Співорганізатор і ко- мендант військової школи ОУН(б) в Великих Мостах. Заарештований Гестапо у Львові, політв’язень німецьких концтаборів Аушвіц, Маутгаузен, Мельк, Ебензеє. Після війни — в еміграції в Канаді. 71 Ковальський П. На Лонцького — в тіні Піскової гори… — С. 495. 244 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Особливо тортурував Вірзінг співробітника Служби безпеки ОУН(б) Івана Кашубу-‘Чада’, ‘Пластуна’72. «Він та інші били мене так, що я непритомнів, і тоді мене обливали водою. Коли я весь у крові, лежачи на долівці, просив води, Вірзінґ відповів, що тоді лише дадуть води, коли скажу, що знаю. “Тіло від костей відіб’ю!” — кри- чав кат до мене. “Уб’ю, як Леґенду вбив! Ви повстали проти Росії і Німеччини. Це ще нікому не вийшло на добре...” — повчав мене Ві- рзінґ. Мою голову впихали поміж планшетами спинки крісла, става- ли ногою на голову й били. Вірзінґ кидався на мене, коли я лежав скривавлений на землі, і бив мене сталевою пружиною з сталевою кулею на кінці так, що куля відлетіла, а він обернув пружину дру- гим кінцем і бив так, що вона розлетілась на троє... Коли мене від- водили до авта, я повз по сходах руками й ногами...» — розповідав Кашуба німецькому суду73. Він потрапив у Гестапо в час масштабних 72 Кашуба Іван (7.10.1919—4.01.1995) — член ОУН (1937), заарештований і ув’язнений Гестапо у Львові, в концтаборі Аушвіц від 2.10.1943 р., звільнений 15.11.1944 р. Референт СБ ЗЧ ОУН (1951—1995). 73 Лисяк О. Суд над Вірзінгом… — С. 3. Дмитро Грицай – військовий референт Проводу ОУН(б) Петро Ковальський – зв’язківець Проводу ОУН(б) для спецдоручень 245 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху німецьких облав, 2 грудня 1942 р. Разом із Кашубою на його квартирі по вул. Кохановського (нині — Костя Левицького) у Львові зааре- штували без розбору всіх, хто там був74. Ще один кур’єр Проводу ОУН, студент медицини Іван Шев- чук75, потрапив в облаву біля будинку № 3 на вул. 29 Листопа- да (нині — Євгена Коновальця) 5 грудня 1942 р. Йому допити запам’яталися так: «Зразу мав мою справу Вірзінґ і ще один його помічник. Вони мене при кожному переслуханні жорстоко поби- вали. Потім мою справу перебрав інший німець — лисий, хитрий; той вже мене не бив»76. Гестапо продовжувало вистежувати учасників націоналіс- тичного підпілля. Наприкінці грудня було кинуто за ґрати ще 25 бандерівців у Ватенштедті, Готі й Брауншвейгу, п’ятьох у Франкфурті-на-Майні та п’ятьох у Празі77. 74 Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха… — С. 133. 75 Шевчук Іван (9.10.1922—18.07.1971). Член ОУН, зв’язковий Проводу ОУН, зааре- штований Гестапо 5.12.1942, ув’язнений у Львові, відтак в концтаборах Аушвіц та ін. 76 Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха… — С. 134. 77 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1942—1943) / упор. В. Косик. — Т. 3. — Львів, 1999. — С. 43—44. Анна Хоркава Лідія Укарма 246 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА 7 грудня 1942 р. німці заарештували провідника Крайової екзе- кутиви ОУН(м) західноукраїнських земель Тому Лапичака, його наречену Аріадну Котко і члена ОУН(м) Петра Ґенґала. Арешти й допити в брутальний спосіб проводив сам Вірзінг78. Т. Лапичака тримали три місяці у в’язниці на Лонцького, після чого перевели в Берлін, а відтак — до Заксенгаузена. А. Котко опинилася в жіно- чому концтаборі Равенсбрюк79. П. Ґенґала в березні—квітні 1943 р. Вірзінг допитував у Берліні80. 9 грудня 1942 р. заарештували студентку медицини зі Львова Анну Ганкевич-Хоркаву81. Через чотири місяці слідства у В. Ві- рзінга її відправили в концтабір Равенсбрюк82. 27 лютого 1943 р. СД повідомляло свій штаб про результати роботи за грудень попереднього року: «Під час заходів, вжитих проти Організації Українських Націоналістів — групи Бандери, гестапо Берліна заарештувало останнім часом 136 осіб за неле- гальну діяльність. Арешти тривають»83. Тоді схоплено тереново- го провідника Василя Безхлібника-‘Беркута’, Дем’яна Кордубу- ‘Ромка’84, Олену Вітик-‘Дарку’, ‘Хмару’85, Лідію Укарму86. Усім їм довелося витримати побої Вірзінга і його поплічників. 78 StAN, I 2959, Band I, S. 70. І. Шевчук стверджував, що арешт Т. Лапичака стався у листопаді і що його невдовзі швидко звільнили. (Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха …— С. 138). Але з інших джерел відомо, що Т. Лапичак залишився за ґратами. 79 Пундій П. Д-р Тома Лапичак (1914—1975). Біографічний нарис життя і пра- ці // Лікарський вісник. Журнал Українського лікарського товариства Північної Америки. — 2005. — Ч. 2 (154). — С. 67; Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним до- стойником в ІРО … — С. 5. 80 StAN. — I 2959. — Band II. — S. 278. 81 Ганкевич-Хоркава Анна (1914—1974) – провідний член ОУН, лікар. Вивчала ме- дичні науки у Львівському ун-ті, де вступила в ОУН. В 1941 р. короткоочолювала Львівський терен. 9.12.1942 р. була арештована Гестапо. Після чотиримісячного слідстві її перевезено до концтабору Равенсбрюк. У травні 1944 р. переведена в Нойбранденбург і Карлсбад. По війні в еміграції в США. 82 У боротьбі за Українську державу… — С. 1006. 83 Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матері- алів (1942—1943) / упор. В. Косик. — Т. 3. — Львів, 1999. — С. 63—64. 84 Кордуба Дем’ян (11.04.1915—після 1984) — студент хімії Берлінської політехні- ки, референт СБ теренового проводу ОУН(б) Німеччини. Політв’язень концтабо- ру Заксенхаузен. 85 Вітик (за чол. Войтович) Олена (8.05.1921—?) — студентка Академії мис- тецтв, провідниця жіночої мережі ОУН(б) Берліна. Заарештована 11.12.1942 р., політв’язень концтабору Равенсбрюк. 247 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху «Мене відведено на келію, — свідчив на суді в 1951 р. Дем’ян Кордуба, — через відкрите вікно доходили крики Олександра Масляника і відгомін ударів. Я начислив їх коло 200, потім почув його притишений стогін і все втихомирилося. Прикликано мене. Після кількох запитань російською мовою Вірзінґ доручив двом людям поклик. Вони тримали мене за голову й ноги, а Вірзінґ бив залізною штабою по крижах. Змучившися, відсилав до Шенемана на допит, а відпочивши, продовжував биття. Це тривало від 8-ї до 1-ї години ночі. Коли мене відвели на келію, я побачив там скато- ваного Масляника, що непорушно лежав на долівці. В наступних чотирьох днях Вірзінґ продовжував зі мною цю саму процедуру». «Коли опісля у в’язниці, мене, важко скатованого, привели до лікаря, цей сказав: “Це певно бандерівець...“»87. Внаслідок побоїв Д. Кордубі видалили одну нирку. «В моєму помешканні в Берліні з’явилося двоє мужчин, — роз- повідав член ОУН(б), лікар і літератор Нестор Процик88. — Вони представилися урядниками Ґештапо і заявили, що я арештова- ний. Одним із них був Вірзінґ, людина високої і кремезної будови. Він після кількох слів сильним ударом кулака під бороду повалив мене на канапу, засипаючи мене при цьому брутальною лайкою й погрозами... Маю поламані ребра — пам’ятку Вірзінґового слідства на ціле життя...»89. Протягом 1943 р. Вірзінг постійно курсував між Берліном і Львовом, адже й там, і там тривали розшуки бандерівців. 86 Укарма (за чол. Марцюк) Лідія (1.04.1920—після 1995) — студентка, член жіно- чої мережі ОУН(б) в Берліні, фінансовий референт і заступниця районного провід- ника. Політв’язень концтабору Равенсбрюк. 87 Лисяк О. Суд над Вірзінгом…— С. 3. 88 Процик Нестор (07.11.1912 — 30.06.1973) — член УВО, ОУН. Закінчив Тернопільську українську гімназію, навчався в Ягеллонському університеті на медичному факультеті. Член ОУН, заарештовувався польською поліцією (1939). Продовжив студії в Берліні. Політв’язень німецьких тюрем і концтаборів. Призначений С. Бандерою відповідальним за мережу ОУН(б) у Франції (1946), мешкав у Парижі. Здобув ступінь доктора медицини в Сорбонні (1949). Згодом на еміграції в Канаді та США, працював лікарем-асистентом, професором психіа- трії, директором психоневрологічної лікарні, викладав в університеті. Активний громадсько-політичний діяч, публіцист, поет. 89 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО …— С. 5; Кичук Г. «Ти прости, рідний краю, за розлуку з тобою!» // Медична академія. — 2012. — № 19 (324). — 6 жовтня. — С. 10. 248 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА 23 квітня 1943 р. на берлін- ському вокзалі були заарешто- вані новий тереновий провідник ОУН(б) Німеччини Володимир Федак-‘Граб’90 і кур’єр для спецдоручень Проводу Юрій Ло- па тинський-‘Калина’, ‘Шейк’91. В. Федак того ж дня після допи- ту у Вірзінга отруївся прихова- ним у спідній білизні ціанистим калієм, аби не зрадити перед гестапівцями організаційних та- ємниць92. 30 квітня 1943 р. у Празі Гестапо взяло члена ОУН(б), випускника Українського Віль- ного Університету (УВУ) Оме- ляна Антоновича93 і через три дні доставило його в тюрму на Александерплац у Берлін94. Через 10 днів Антоновича викликав на допит В. Вірзінг. «Чоловік років 40-50, на голову вищий від 90 Федак Володимир-‘Граб’, ‘Вова’ (24.06.1914—23.04.1943) – вихованець Пласту, провідник Юнацтва ОУН Перемиського повіту (1932—1934), округи. Політв'язень концтабору Береза Картузька (07.1934—10.1935; 1939). Навчався у Кракові, го- лова Української студентської громади в Кракові. Чотовий «Карпатської Січі» (1939). Учасник ІІ ВЗ ОУН у Кракові (31.03.—3.04.1941). Тереновий провідник ОУН в Німеччині (1943). Заарештований Гестапо в Берліні 23.04.1943 р. Отруївся в тюрмі. 91 Антонович О. Спогади…— С. 291. 92 Антонович О. Спогади… — С. 298; ГДА СБ України. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 38. — Арк. 43. 93 Антонович Омелян (6.02.1914—28.02.2008) — студент факультету права Люблінського (1932—1933) та Львівського (1933) університетів. Член ОУН (1933). Політв’язень польських тюрем (1933—1936). Студент Вищої Торговельної Академії в Познані (1937—1939). Керівник осередку ОУН в Познані (1938 —1939), вояк «Легіону Сушка» (08—09.1939), студент Економічної Вищої Школи в Берліні (1939—1941), співорганізатор батальйону «Роланд» (весна 1941). Заарештований Гестапо в Берліні 15.09.1941 р., ув'язнений в концтаборі Заксенхаузен (09.1941— 08.1942). Студент УВУ в Празі (1940—1943), доктор права (5.03.1943). Заарештований Гестапо в Празі 30.04.1943 р., політв'язень тюрми Берліна (04—09.1943) та концтабору Заксенхаузен (09.1943 — 10.1944), вийшов на волю 20.10.1944 р. Згодом в еміграції в США (від 12.1949 р.). 94 Антонович О. Спогади…— С. 291. Юрій Лопатинський — кур’єр для спецдоручень Проводу ОУН(б) 249 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху мене та потужний своїм тілесним огромом. Чисто вибрите обличчя, вбраний в цивільному, на голові капелюх з дуже широкими кри- сами. “Ну, пашлі”, — сказав. От, думаю, енкаведист або чекіст на націвській службі. Вигляд просто як з детектива. Він забрав мене лімузином з ескортом з Алекса до будинку гестапо, і тут до своєї кімнати. Зразу почав говорити до мене російською мовою, а відтак перейшов на німецьку, коли побачив, що російську я не дуже знаю, бо німецьку я вживав легко», — записав свої вражен- ня О. Антонович у спогадах95. Гестапівець вимагав свідчень про членство в ОУН, про діяльність В. Федака і бандерівців узагалі на території Райху. Не діставши потрібних відповідей від підозрю- ваного, «слідчий лютував, погрожував і кричав, що він знає тих колишніх “руссіше”, а тепер “україніше революціонере”, які гли- боко конспіруються. Він знає їхні методи, їхню роботу проти Рай- ху в Україні і тут, але ґестапо їх усіх викриє і розгромить […]. По чотирьох годинах переслухання наказав мені підписати слідчий протокол, на якому збоку на іншому аркуші побачив назвисько Вірзінґ. Значить, це мій слідчий»96. Перший допит О. Антоновича пройшов без фізичного впливу. Але Гестапо, що понад усе хотіло добути потрібну їм інформацію, дедалі більше втрачало терпець: «Вірзінґ викликав мене раз на тиждень, і коли втрачав рівновагу в погрозах, то його ведмежа лапа засвічувала канделябри свічок у моїх очах»97. Проте О. Антонович стояв на своєму: членом ОУН не був, ніяких таємниць не знав, серед знайомих оунівців теж не мав. Вочевидь, Гестапо зайшло в глухий кут: керівник підпілля ОУН(б) в Німеччині мертвий, а з Антоновича та інших заарешто- ваних бандерівців витягти нічого не вдалося, тож «по трьох міся- цях прийшли вартові і зняли кайдани з моїх рук, а Вірзінґа я ні- коли більше не бачив»98. На початку вересня 1943 р. О. Антоновича відправили до концтабору Заксенхаузен99. Ю. Лопатинського, який проходив по тій самій справі, пере- вели до табору ще раніше — у серпні 1943 р. Першим «приві- танням», яким звернувся до нього на допиті Вірзінг, був удар 95 Антонович О. Спогади…— С. 294. 96 Там само.— С. 295. 97 Там само. — С. 296. 98 Там само. — С. 298. 99 Там само. — С. 299. 250 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА кулаком в обличчя. «...Я сидів із скованими руками три міся- ці безперервно. Мені відмовили права ходити на прохід», — го- ворив він у 1951 р.100. У вересні 1943 р. Вірзінг знову у Львові, на вул. Пелчинській. Тут його допитуваним був Теодор Пелех-‘Чорнота’, ‘Рубан’101 — організатор загонів Української народної самооборони (УНС) на Львівщині, який потрапив за ґрати 25 серпня 1943 р. Його до- пити відбувались так: «Перше запитання гестапівця Вірзінґа — коли я народився, як називаюся і т.д. Тоді Вірзінґ запитав, де мої батько й мати? Я відповів, що мою родину вивезли більшовики на Сибір 22.05.41 р. Тоді перекла- дач знову почав бити мене палкою по голові і вигукував, що я хочу бути міністром, хочу самостійної України! Твоя, кричав, родина на Сибірі, то ти повинен брати кріса в руки і боротися в рядах німецької армії! Знову перекладач ударив мене палкою по голові. […] Вірзінґ продовжував: “Ти належав до ОУН?” Моя відповідь: “Так”. Перекла- дач запитав — до якої ОУН, Мельника чи Бандери? Я відповів, що належав до ОУН Бандери. За цю відповідь перекладач знову вдарив мене кулаком у груди, і я знову повалився на землю»102. 13 вересня 1943 р. за допомогою підроблених документів на конвоювання в’язнів з тюрми на Лонцького у приміщення Гестапо на вул. Пелчинську боївка СБ ОУН під керівництвом К. Цмоця- 100 Лисяк О. Суд над Вірзінгом… — С. 3. 101 Пелех Теодор-Ігор-‘Чорнота’, ‘Рубан’ (14.03.1921—14.06.1988) — член ОУН(б), організатор УНС у Жовківському р-ні Львівщини. Політв’язень німецької тюрми у Львові і концтаборів Аушвіц (табірний № 15918), Бухенвальд, Дора (№ 33256), Берген-Бельзен. По війні — в еміграції в ФРН. Від 1954 р. служив у вартівничих сотнях британської армії. Член теренового проводу ЗЧ ОУН в ФРН. 102 Пелех Т. Мої молоді літа у вирі боротьби… — С. 177—179. Володимир Лобай – керівник відділу зв’язку при організаційній референтурі Проводу ОУН(б) 251 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху ‘Модеста’ викрала Д. Гри- цая і Я. Старуха103 А 1 жовтня 1943 р. зі Львова до концтабо- ру Аушвіц пішов великий етап ув’язнених — бл. 1700 осіб. Тоді ж до табору поїхали катова- ні Вірзінгом В. Лобай, І. Кашу- ба, Т. Пелех, П. Ковальський, І. Шевчук, Б. Криницький, П. Башук104. Сам гестапівець був присутній під час сортування в’язнів на групи на тюремному подвір’ї105. Ймовірно, з того часу В. Ві- рзінг перебував на території Ні- меччини. У Берліні його першим підозрюваним з-поміж провід- ників ОУН(м) був професор Єв- ген Онацький, журналіст і викладач, заарештований 29 вересня 1943 р. в Римі. Разом з Вірзінгом допит 30 жовтня проводили гауп- тштурмфюрер СС, кримінальрат (кримінальний радник) Шульце і регірунгсрат (урядовий радник), штурмбанфюрер СС д-р Ганс Гельмут Вольфф106. Найголовніше, що їм потрібно було від про- фесора, — це його архів листування з іншими членами мельників- ського Проводу та українськими націоналістичними організаціями в Америці. Правда, між іншим, Вірзінг висловив таку претензію: «Що це ви пишете по часописах? Не подобаються нам ваші пи- сання»107. Річ у тому, що Є. Онацький був відомим противником націонал-соціалістичного режиму, щодо якого часто публікував критичні статті в українській пресі. 12 грудня 1943 р. Є. Онацького перевели в барак «Целленбау» концтабору Заксенхаузен, де утри- мувалися лідери ОУН(б) та інших націоналістичних організацій108. 103 Мороз В. Ярослав Старух (нарис життя і діяльності)… — С. 119. 104 Пелех Т. Мої молоді літа у вирі боротьби… — С. 182—183). 105 Ми-ко. З друзями в неволі // Макар В. Спомини та роздуми… — С. 153. 106 Онацький Є. У вавилонському полоні… — С. 384. 107 Там само. — С. 383. 108 Там само. — С. 388. Петро Башук 252 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА До початку масових арештів членів ОУН А. Мельника слідчі його не викликали. У той самий час об’єктами уваги Гестапо стали керівники УНРА Тарас Боровець-‘Бульба’ і Олег Штуль-‘Жданович’, які від 1 грудня 1943 р. перебували у «Целленбау». Допити відбува- лися від 3 грудня, протягом по- над двох тижнів з перервами, і крім Вірзінга в них брали участь згадані Вольфф, Шульце та гес- тапівець-стенографіст109. «Протя- гом другої половини грудня 1943 року д-р Вольф ще кілька разів “відвідував” мене в камері або ви- кликав до переслухової кімнати, щоб доповнити та узгіднити ве- личезний протокол допитів. Він кожний раз запевняв мене, що справа, з якою я приїхав, стоїть на добрій дорозі. Мені тільки зали- шається терпеливо “почекати”...», — писав у книзі спогадів «Армія без держави» Т. Боровець110. На початку 1944 р. німецькі спецслужби звернули увагу на ке- рівництво ОУН (мельниківців). 26 січня була заарештована й до- ставлена в концтабір Заксенхаузен уся верхівка мельниківської організації: Голова Проводу українських націоналістів (ПУН) Ан- дрій Мельник (заарештований у Берліні), члени ПУН Дмитро Андрієвський (у Берліні), Володимир Мартинець, Денис Квіт- ковський, Кость Мельник (брат А. Мельника), Михайло Мушин- ський, Євген Мацях, Осип Бойдуник (усі — у Львові) та ін. Діяч Українського Центрального Комітету Кость Паньківський пізні- ше так передав мотиви німецької влади, висловлені працівником СД В. Шенком: «Шенк зазначав, що причиною арештів стала 109 Бульба-Боровець Т. Армія без держави… — C. 282— 283. 110 Там само. — C. 284. Обер-штурмбанфюрер СС Ганс Гельмут Вольфф на Нюрнберзькому процесі 253 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху підо зріла рухливість спокійної до того часу групи Мельника і внутрішня її активізація»111. Ярослав Гайвас, один із лідерів ОУН(м), що залишався на волі, причиною арештів вважав спро- би мельниківців через емісарів установити контакти із західни- ми союзниками, про що стало відомо німцям112. 11 лютого 1944 р. в Берліні кілька провідників ОУН(м) на чолі з А. Мельником були на до- питі, який проводив Вольфф за присутності Шульце та Вірзін- га. «При всіх допитах україн- ців д-рові Вольфові товаришив гестапівський агент на ім’я Ві- рзінґ… Він дозволяв собі на гру- бі, образливі вихватки і більше допікав українцям, як самі гестапівці СС. Коли хтось не говорив добре по-німецьки, він приходив з російською мовою, хвалячись, що розумів по-українськи», — згадував Д. Андрієвський113. Мельниківець Олександр Бойків114, голова Українського На- родного Союзу у Франції, був заарештований теж 26 січня 1944 р. 26 квітня його відконвоювали до Берліна. «Допити були дурні, як і дурні дискусії на політичні теми, а саме про самостійність Украї- 111 Цит. за: Киричук Ю. Український національний рух… — С. 160. 112 Гайвас Я. Коли кінчалася епоха. — Чікаго: Накладом Українсько-Американської Видавничої Спілки, 1964. — С. 126—127. 113 Андрієвський Д. Наше ув’язнення в Оранієнбургу… — С. 615. 114 Бойків Олекса (28.8.1896—29.9.1968) – старшина УГА, хорунжий. Будучи сту- дентом в Празі, брав активну участь в студентському житті. Від 1926 р. член УВО, від 1928 р. керівник УВО на Прагу. Працював адміністратором часопису «Розбудова Нації». Учасник Віденського Конгресу ОУН, а від 1930—1931 рр. секре- тар Є. Коновальця в Женеві. З 1931 р. мешкає в Парижі, розгорнув організацій- но-громадську працю в Українському Народному Союзі. У 1944 р. заарештований Гестапо, політв'язень концтабору Заксенхаузен. Співредактор і редактор низки націоналістичних часописів, член ПУН (1954—1964), член сенату ПУН від 1964 р. Володимир Мартинець — член ПУН 254 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ни. Допити переводив “крімінальрат” Шульце та московський агент на службі німців Вірзінґ. Щоб ці люди відзначалися інтелігентніс- тю або знанням української проблеми, не можна сказати. Цупко трималися того, що їм треба “лєбенсравм-у” і що їхній “фюрер” є геніяльна людина», — такі враження залишилися в нього115. Чільні діячі ОУН(м) Володимир Мартинець, Микола Бігун, Михайло Бажанський, Юліян Вассиян, Осип Бойдуник, Кость Мельник, Всеволод Левицький, яких заарештовано 26 січня 1944 р. у Львові, утримувалися у філії концтабору Заксенхау- зен — таборі Брец у Пруссії. До них Вольфф і Вірзінг приходили протягом квітня—червня 1944 р. Головні звинувачення проти них були сформульовані самим Вірзінгом: «Нам навіть наплювать на те, чи ви що робили, чи не робили. Важне для нас те, що ви були представниками української національної думки, ворожої нам, і це нам вистачає. Ми знищимо вас, і знищимо ще кілька чи кіль- канадцять, чи навіть кількадесять тисяч “голівки”, і матимемо українську проблему розв’язану. А для решти, отої голоти, що тут її бачите в таборі, маємо буки…»116. Імовірно, останньою українською жертвою, яка загинула від рук Віллі Вірзінга, був заступник Голови ПУН, в.о. Голови ПУН ОУН(м) на українських землях, відомий український науковець і поет Олег Кандиба-‘Ольжич’, ‘Ідеаліст’. Його схопили 25 травня 1944 р. на конспіративній квартирі по вул. Личаківській, 32 у Львові й етапували до концтабору Заксенхаузен, де в «Целленбау» утри- мувалися інші провідники ОУН(б) і ОУН(м). Там Ольжича тримали в камері № 14, закутого в ланцюги. 7 червня в «Целленбау» при- були Вольфф, Шульце і Вірзінг. «О 15 год. в камері ч. 14 з грюкотом упали кайдани. Невдовзі після того я почув на коридорі рішучі кро- ки Ольжича. Ковані черевики так і дзвеніли на камінні. Значить — Вольф, Шульце і Вірзінґ провадитимуть “переслухання”. О 20 год. Ольжич повернувся до камери. Його хода не була вже така рішуча. В четвер 8 червня Кунцевіч закомунікував мені таке: “Я зустрів на коридорі сусіда ч. 14, і він устиг мені сказати, що його жахливо 115 Бойків О. За німецькими ґратами в Парижі і Берліні… — С. 622. 116 Мартинець В. Brätz: німецький концентраційний табір… — С. 81. 255 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху побили. Я відповів йому тільки: Тримайтеся!”», — згадував това- риш по ув’язненню в «Целленбау» В. Стахів117. 9 червня 1944 р. після чергового допиту трійкою Вірзінг — Вольфф — Шульце Ольжича напівживого вкинули до його ка- мери. У ніч з 9 на 10 червня 1944 р. він помер. О 19.45 останки Ольжича спалили в крематорії. Керівництво табору оголосило, що О. Ольжич повісився. Але українці в це не повірили, адже по- вішеного тіла ніхто з них не бачив. В’язень із сусідньої камери № 15 поляк Є. Кунцевич про самогубство Ольжича дізнався від наглядача, який нібито бачив небіжчика, але теж не повірив у цю версію118. Після того, як його привели в камеру, Кунцевич не чув жодного звуку звідти, хоча, коли людина вішається, чутно її рухи. Отже, найправдоподібніше, побитий на допитах Ольжич лежав на підлозі доти, поки його серце не зупинилося119. Примітно, що до жодного члена Проводу ОУН(м) німці не за- стосовували фізичних тортур, окрім О. Ольжича. На допитах він поводився виклично сміливо, всіляко демонстрував презирство до слідчих120. Ольжич, на відміну від інших мельниківців, був ак- тивним прихильником лінії боротьби проти німецьких окупантів і співробітництва з ОУН(б). 15 травня 1944 р. Голова Бюро Про- воду ОУН(б) і Головний командир УПА Р. Шухевич запропонував О. Ольжичу надсилати своїх підлеглих в лави УПА, на що остан- ній погодився121. Але інші члени мельниківського Проводу були проти. У цей самий час німці допитували й секретаря А. Мельника, члена Головної управи Українського національного об’єднання (УНО) Михайла Селешка122. Він залишив докладні спогади про своє 117 Стахів В. Як загинув О. Ольжич… — С. 124. 118 Стахів В. Як загинув О. Ольжич… — С. 124; Лапичак Т. Як згинув Олег Кандиба- Ольжич… — С. 121. 119 Лапичак Т. Як згинув Олег Кандиба-Ольжич… — С. 121—122. 120 Там само. 121 Киричук Ю. Український національний рух 40—50-х років ХХ століття… — С. 161. 122 Селешко Михайло (4.10.1901—27.04.1981) — підстаршина УГА (1918—1919), член УВО (1920). Заарештовуваний польською поліцією, втік за кордон. Секретар про- відників ОУН Є. Коновальця (1929—1938) та А. Мельника (1938—1941), органі- затор Української пресової служби в Берліні, заступник керівника відділу окремих справ військового штабу ОУН (1938—1939). Секретар Головної Управи УНО в Німеччині (від 1939 р.). Політв'язень німецьких тюрем і таборів. Член ПУН, по- тім член Сенату ОУН(м). В еміграції в Канаді (від 1948 р.). 256 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ув’язнення і слідство. Гестапо заарештувало його разом з Д. Андрі- євським. У в’язниці м. Потсдама впродовж першої половини 1944 р. М. Селешка допитували Вольфф, Шульце, Вірзінг, а також іноді інші гестапівці. «Між нами з’явився якийсь немолодий тип, у ци- вільному одязі і широкому капелюсі, з великим животом, високого зросту, з запалими грудьми. Він нагадував того, намальованого на розвішаних по місту плакатах. Такі плакати мали надпис: “Ворог підслуховує!”… Хтось із заарештованих тихенько передав, що це знавець української мови і українських справ у ґестапо», — так описував першу зустріч з Вірзінгом М. Селешко123. Допити, що почалися на восьмий день арешту, мали вигляд тривалих бесід на тему діяльності мельниківської ОУН, УНО, їх внутрішнього життя. Шульце твердив, що «націоналісти вдають із себе великих приятелів Німеччини, а в дійсности є гіршими і небезпечнішими ворогами німців, як, наприклад, бандерівці. Бо ті відверто заявили про свою ворожість до німців і висту- пили явно проти них, а полковник Мельник все лавірував і далі лавірує»124. В. Вірзінг виявив чималу обізнаність з історією ОУН 30-х рр., в яку часто заглиблювався, правда, в доволі специфіч- ній формі. Гестапівець намагався скомпрометувати провідних ді- ячів ОУН тих часів у зв’язках з СССР, звинувачував ОУН в одер- жуванні фінансування з Радянського Союзу. Приміром, агента НКВД П. Валюха (П. Судоплатова), який, як зараз відомо, ввій- шов у довіру до Голови ПУН Є. Коновальця і, врешті-решт, убив його, Вірзінг називав тим, хто начебто тримав контакт ОУН з радянськими спецслужбами і доставляв радянські субсидії «вож- деві націоналістів»125. Або що Є. Коновалець працював на шкоду Німеччині з доручення СССР126. У своїх тирадах Вірзінг згаду- вав таких діячів, як Р. Сушко, Я. Барановський, П. Кожевников, І. Кедрин-Рудницький, О. Бойків, М. Капустянський, А. Луців, Є. Кульчицький, П. Скоропадський, Р. Ярий, Б. Кентржинський, Я. Гайвас, Я. Горбовий, Л. Костарів, М. Порш, Д. Паліїв, Є. Она- цький, С. Росоха, Т. Омельченко. Найпопулярнішими закидами 123 Селешко М. У кігтях ґестапо… — С. 31, 38. 124 Там само. — С. 35. 125 Там само. — С. 125. 126 Там само. — С. 142. 257 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху Вірзінга на їхню адресу були звинувачення у роботі на Москву, Варшаву, Париж, Лондон чи Вашингтон127. Великої ваги Геста- по надавало питанню про джерела фінансування ОУН(м), тому частині цих людей інкримінували участь у здобуванні грошової підтримки від країн, ворожих Німеччині. Вірзінг і Вольфф до- магалися від Селешка інформації про місцеперебування архівів ОУН(м) та про контакти з українськими повстанцями на Волині. УНРА, що їх іменували «бульбівцями», Вірзінг презирливо на- зивав «картоффель-партізанен»128. Вольфф звинувачував ОУН(м) у тому, що вона хотіла «всадити німцям ніж у спину»129. Вірзінг заявив Селешкові, що він начебто в 1938 р. разом з шефом Гес- тапо Генріхом Мюллером їздив у Роттердам розслідувати вбив- ство Є. Коновальця або що в компанії Шульце літав у Іспанію по А. Луцева, якого іспанці не видали130. Загалом гестапівці вда- валися до провокативних вигадок, щоб змусити підозрюваного заплутатися й обмовитися правдою. Вірзінг вимагав зізнань про засідання Крайової екзекутиви (КЕ) ОУН(м), що нібито відбулося у жовтні 1943 р. у с. Рудному під Львовом. Тоді М. Селешко, який повертався з Вінниці, обідав у своєї нареченої Є. Зелінської. На обіді були також присутні О. Оль- жич і Р. Сушко. Гестапо твердило, що тоді відбулося засідання КЕ за участю 12 осіб. Підслідний подавав усе як винятково дружню зустріч131. У цілому, за півроку відбулося 20 допитів Селешка, які за- кінчилися 26 червня 1944 р. Після того до свого звільнення 21 жовтня 1944 р. М. Селешко не бачив Вірзінга і його співробітників. У цей день він повернув оунівцеві особисті речі, конфісковані при арешті132. Примітна деталь, яку відзначив М. Селешко: під час одно- го з допитів Вірзінг «почав патетично розхвалювати життя в колишній царській Росії і як то добре там жили українці, і що вони хотіли б і нині мати таке життя», на іншому заявив, «що 127 Селешко М. У кігтях ґестапо… — С. 34, 121. 128 Там само. — С. 191. 129 Там само. — С. 143. 130 Там само. — С. 128, 161. 131 Там само. — С. 195. 132 Там само. — С. 130, 196, 204. 258 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА в старій Росії ніхто малоросів не утискав»133, тобто гестапівець мав шовіністичні переконання щодо українців, засвоєні ще в царські часи. Чим займався В. Вірзінг після червня 1944 р. і до кінця ві- йни, — невідомо. Скоріше за все, від осені 1944 р. він уже не за- лучався до боротьби проти українського націоналістичного руху, оскільки у вересні-жовтні керівництво Третього Райху, передчу- ваючи свій кінець, змінило своє ставлення до східних народів. Під егідою райхсфюрера СС Г. Гіммлера впроваджувалася ідея загаль- ного антибільшовицького фронту, згуртованого навколо генера- ла А. Власова і його Комітету визволення народів Росії (КОНР). Гітлерівці мали намір залучити в цю акцію й провідників україн- ських націоналістичних організацій, тому випустили їх із концта- борів і припинили репресії134. Відходячи від теми, зазначимо, що ні С. Бандера, ні Я. Стецько, ні А. Мельник не пішли на співпрацю ні з КОНР, ні з пізніше створеним пронімецьким Українським на- ціональним комітетом. Протягом війни В. Вірзінг був причетний також до арештів та допитів інших осіб — учасників руху Опору135. — Заарештовані в 1941—1944 рр. бандерівці та їх симпатики: • на території Третього Райху (переважно Берлін і Відень): Микола Гайдар із дружиною Марією (члени ОУН(б), 1942, Берлін), Володимир Леник-‘Ярослав’, ‘Чорний’ (ОУН(б), 1942, Берлін), Анна Скасків, Анна Муц, Анна Христов- 133 Селешко М. У кігтях ґестапо… — С. 118. 134 Кентій А. Збройний чин українських націоналістів 1920—1956. Історико-архівні нариси — Т. 2. — К., 2008. — С. 220—221; Киричук Ю. Український національний рух… — С. 178; Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні… — С. 439— 441. 135 Список складено на підставі: StAN. — I 2959. — Band II. — S. 98; Ibidem. — Band I. — S. 24; Лисяк О. Суд над Вірзінгом…— С. 3; Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО …— С. 5; Прокоп М. У сорокові роковини проти- німецької боротьби // Сучасність. — 1981. — Ч. 10 (250). — Жовтень. — С. 63. Леник В. Календар смертника… — С. 21. Служинська З. Генеалогія. — Ч. 2. — Львів, 2003. — С. 174, 178; В. Л. Василь Бородач // Ярославщина і Засяння 1031— 1947. Історично-мемуарний збірник. — Ню-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1986. — С. 733; Вертипорох Є. УТГІ на службі української вільної науки // Гомін України. — 1952. — № 38 (174) — 20 вересня. — С. 7; Косик В. Книжка, яку варто прочитати [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.ukrnationalism. org.ua/publications/?n=2669. 259 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху ська, Галина Яцків (усі — 1942, Берлін), студент медици- ни Мирослав Роговський, Ростислав Сочинський (ОУН(б), Берлін), Осип Хамуляк (ОУН(б), Берлін), Іван Рачинський (ОУН(б), 1942, Берлін), Іван Полович (ОУН(б), 1942, Бер- лін), Богдан Масний (ОУН(б), 1942, Берлін), Євген Гара- бач (ОУН(б), 1942, Відень)136, Марія Габрусевич137, Антін Шаранович, Роман Лебедович, Роман Нападієвич, Дарія Сидір, Романів, Щур • на українських землях: Андрій Пеленичка (член ОУН(б), 1941), члени ОУН(б) Олександр Масляник138, Віктор Явор- ський139 і Роман Спольський — перекладачі при німецьких частинах і установах на Криворіжжі (1942); Василь Бородач140. — Заарештовані в 1943—1944 рр. мельниківці та їх симпа- тики: Марко Антонович (ОУН(м), Прага, 1943)141, Василь Коса- ренко-Косаревич (ОУН(м), Берлін, 1943)142, Володимир Забав- 136 Гарабач Євген-‘Генко’, ‘Урич’ (3.01.1915—20.09.1994) — член ОУН (1933), політв’язень польських тюрем і концтабору в Березі Картузькій. Вояк батальйо- ну «Роланд» (1941). Заарештований Гестапо в кінці 1942 і вивезений у концтабори Дахау і Бухенвальд, звідки втік. Організаційний референт ЗЧ ОУН (до 1954 р.). Згодом активний діяч ОУН(з). 137 За даними З. Матисякевича, Масний Богдан-‘Олень’ (1923—1947) — симпатик ОУН(б), займався підпільною роботою в Берліні, заарештований в листопаді 1942 р., в’язень концтабору Бухенвальд. Після звільнення з табору 1945 р. нелегально повернувся додому і вступив до УПА. Загинув у криївці під час облави. (Матисякевич З. Історія Синєвидська-Вижнього. — Львів: Літопис, 2003. — С. 305). 138 Масляник Олександр (1913—27.11.1969) — член ОУН, закінчив гімназію в Перемишлі, навчався в учительській семінарії в Самборі, студіював хімію у Львівському, Берлінському ун-тах і в УТГІ в Мюнхені (1948). Політв’язень конц- табору Заксенхаузен. В еміграції в Німеччині, від 1948 р. — в Канаді. 139 Яворський Віктор (1915—19.03.1986) — член Пласту. Навчався в Краківському університеті, за професією інженер. Старшина батальйону «Нахтігаль». В’язень концтабору Заксенхаузен. Після звільнення — в еміграції в США. 140 Бородач Василь (2.05.1908—20.01.1986) — адвокат, журналіст, письменник, громадський діяч, член ОУН з Любачівщини. Секретар міської управи, голова Українського допоміжного комітету в Чесанові. Один із організаторів переходу через радянсько-німецький кордон на Захід Д. Донцова. 141 Антонович Марко (7.07.1916 — 28.01.2005) — український закордонний історик, син Дмитра і онук Володимира Антоновичів. Випускник УВУ і Карлового ун-ту в Празі. Член ОУН(м), працював в окупованому нацистами Києві у 1941—1942 рр., у 1943—1945 рр. — політв’язень концтабору Терезієнштадт. З 1950 р. на еміграції в США і Канаді. У 1992—1997 рр. — президент УВАН у США. 142 Косаренко-Косаревич Василь (1891—30.09.1964) — публіцист, у 1918—1919 pp. на дипломатичній службі УНР, згодом в еміграції в Німеччині і в США (з 1957). Політв’язень концтаборів Заксенхаузен і Берген-Бельзен. 260 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА ський (УНО, Прага, 1944)143, Володимир Маруняк (УНО, Берлін, 1944)144, Володимир Кок (ОУН(м), 1944)145, брати Клавдій і Андрій Білинські146. — Позаорганізаційні політв’язні: професор Українського тех- нічно-господарського інституту (УТГІ) Володимир Січинський (Прага, 1943) і секретар УТГІ Козловський (Прага, 1944). Посаджені за ґрати ще в 1941 р. Ярослав Стецько-‘Карбович’ (12.07, Львів), Володимир Стахів-‘Мек’ (15.09, Берлін)147, Осип Тюшка-‘Обух’ (15.09, Берлін)148 теж під час свого ув’язнення мали справу з В. Вірзінгом. «Часто “відвідував” мене кат націоналіс- тів Вірзінґ, постійно пригадуючи ординарно і по-хамськи вимогу “уступлення”», — згадував Я. Стецько149. А В. Стахова Вірзінг у 143 Забавський Володимир-‘Влодко’, ‘Лемко’, ‘Щасний’ (25.01.1904 — 7.11.1990) — член УВО, УНО в Празі, адміністратор часописів «Розбудова нації» і «Сурма». Учасник подій в Карпатській Україні як співробітник О. Ольжича (1939). Політв'язень Гестапо в Празі (01.1944 — 01.1945). На еміграції в Німеччині. 144 Маруняк Володимир (02.11(20. 10).1913 — 28.06.1997) — член ОУН. Навчався в Карловому університеті та УВУ, Вільній школі політичних наук у Празі (1936). У 1930-х рр. — се- кретар Культурної референтури ПУН у Празі. Тісно співпрацював з О. Ольжичем. Член Головної управи УНО в Німеччині (1940—1945). Головний редактор багатьох періодичних видань, зокрема: «Українського вісника» (Берлін, 1941—1945) та «Українського слова» (Париж, 1964—1969). Член Українського історичного т-ва в Мюнхені (ФРН). Автор низки праць з історії української еміграції. 145 Кок Володимир (? — 1944) — працівник КЕ ОУН(м). Заарештований у січні 1944 р. і того ж року помер за загадкових обставин. 146 Член ОУН(м), студент Берлінського університету (1941—1943) Клавдій Білинський-‘Кмин’, (нар. 1.04.1918) був заарештований Гестапо в Німеччині й сидів у берлінській в’язниці на Вільгельмштрассе, де його відвідав брат, теж належний до ОУН(м). По війні — активний громадський діяч української діаспори в Австралії. Андрій Білинський (16.04.1916—12.11.1995), що служив у дивізії «Галичина», без- посередньо перед виїздом на фронт у 1944 р. їздив до Берліна, щоб побачитися з Клавдієм. Він писав у спогадах, що перш ніж допустити до брата, гестапівські бю- рократи спрямували його до «звичайного агента в цивільному одязі», який намагався вчинити йому допит. Імовірно, це й був В. Вірзінг. А. Білинський після війни провів 11 років у радянському полоні, а відтак у 1955 р. емігрував до ФРН (Білинський А. В концтаборах СССР 1944—1955. — Мюнхен; Чікаґо, 1961. — С. 18—19). 147 Стахів Володимир-‘Дир’, ‘Корнило’, ‘Мек’ (7.11(10).1910 — 25.10(11).1971) – закінчив Перемиську гімназію (1930), де став членом Пласту, Юнацтва ОУН, а потім ОУН. Провідник Перемиської округи ОУН. Навчався у Берлінській по- літехніці (від 1930 р.). Провідник ОУН Німеччини (1941), учасник II ВЗ ОУН в Кракові (31.03—3.04.1941), член Українського національного комітету в Кракові (06.1941). Міністр закордонних справ УДП (1941). Заарештований Гестапо (15.09.1941), в'язень табору Заксенхаузен (до 20.10.1944). Після війни — головний контрольний 3Ч ОУН (до 08.1948), член ЗП УГВР та Політради ОУН(з) (до 1960). 261 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху супроводі інших високих офіцерів Гестапо конвоював на допити в Берлін і назад у табір150. Дослідження постаті Вірзінга ускладнюється через наявність суперечливої інформації. Тому доцільно зупинитися докладніше на особах його співробітників: Шульце, Мюллера, Вурма і Воль- ффа, та на характері службових стосунків між ними. З деяких джерел відомо, що в 1941 р. В. Вірзінга перевели у підвідділу 3.А. (начальник — Шульце) відділу ІV-Д Східного мі- ністерства, в якому Мюллер був «шефом українських політично- поліційних справ», а всім Четвертим відділом керував «генерал» Вольф151. Проте тут повністю перекручено функції та структуру відповідних установ Німеччини. Міністерство окупованих східних територій взагалі не займалося переслідуванням політичних ворогів Райху, та й ІV відділу в ньому не було152. Такий відділ мало Голо- вне управління безпеки Райху (РСХА), і це була, власне, Таємна державна поліція (Гестапо). Начальником Гестапо в 1939—1945 рр. був групенфюрер СС Генріх Мюллер (не плутати зі слідчим Мюл- лером, згаданим вище). В структурі Гестапо існувала управлінська група Д, яка вела контррозвідувальну роботу серед іноземців, що жили в Німеччині, і наглядала за роботою органів Гестапо за кор- доном на окупованих територіях (начальник — штандартенфюрер СС Ервін Вейнманн, станом на 1 жовтня 1943 р. — штандартенфю- 148 Тюшка Осип-‘Обух’ (20.03.1908 — 2.09.1983) — член Пласту. Закінчив Стрийську гімназію (1927), юридичний ф-т Львівського ун-ту. Член УВО, відтак ОУН, керів- ник студентського відділу ОУН на ЗУЗ, політв'язень табору в Березі Картузькій (8.07.1934—20.09.1935), член КЕ ОУН ЗУЗ, учасник II ВЗУН в Римі (27.08.1939). Учасник ІІ ВЗ ОУН в Кракові (31.03—3.04.1941). Тереновий провідник ОУН Німеччини (1941), заарештований Гестапо в Берліні 15.09.1941, в'язень концта- бору Заксенхаузен (до 20.10.1944). Тереновий провідник 3Ч ОУН в Австрії, член Проводу ЗЧ ОУН. 149 Стецько Я. 30 червня 1941 р… — С. 335. 150 Лисяк О. Суд над Вірзінгом… — С. 3. 151 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5; Мудрик- Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 18—19. 151 Залесский К. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: Астрель: АСТ, 2003. — С. 875. 152 Залесский К. Кто был кто в Третьем рейхе… — С. 855; Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943 // Trial on the Major War Criminals Before The International Military Tribunal. Nuremberg 14 November 1945. — 1 October 1946. — Nuremberg, 1949. — Vol. XXXVIII — P. 75. 262 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА рер СС Фріц Ранг)153. Своєю чер- гою, її реферат ІV-Д-3 боровся з іноземцями ворожих держав, в т.ч. провадив агентурну розробку емігрантів з СССР, які прожива- ли в Німеччині154. Під ці категорії якраз і потрапляли оунівці. На- чальником реферату в 1941— 1943 рр. був штурмбанфюрер СС Курт Гайслер. Станом на 1 жов- тня 1943 р. реферат очолював штурмбанфюрер СС і регірун- гсрат (урядовий радник) Вольфф (Wolff)155. Оперативним співро- бітником саме цього підрозділу Гестапо і став В. Вірзінг156. Я. Старух, М. Лебедь, В. Ве- рига, В. Косик, згадуючи про ді- яльність Вірзінга в кінці 1942 — на початку 1943 рр., називають його оберштурмфюрером СС. С. Мудрик, описуючи післявоєнні події, називає його гауптштурмфюрером СС. На нашу думку, це свідчить про те, що Вірзінга підвищили у званні (обер-штурмфю- рер і гауптштурмфюрер — це послідовні звання в СС). Шульце у джерелах і літературі називають шефом українсько- го відділу й безпосереднім начальником В. Вірзінга157. Імовірно, він очолював якусь секцію відділу ІV-Д-3, що займалася боротьбою з українським визвольним рухом. Т. Боровець, В. Бойків, В. Стахів 153 Залесский К. Кто был кто в Третьем рейхе… — С. 855; Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943… — P. 75. 154 Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943… — P. 76. 155 Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів… — С. 230. 156 StAN. — I 2959. — Band III. — S. 10; Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достой- ником в ІРО… — С. 5; Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 19. 157 Протокол допиту СБ Григорія Хомина від 1.03.1964 // Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР); Гнатківська-Лебедь Д. Бачу, як сьогодні // Гомін України. — 2010. — № 40. — 26 жовтня. — С. 27. Тома Лапичак — провідник Крайової екзекутиви ОУН(м) західноукраїнських земель 263 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху і Т. Лапичак вказували його звання як гауптштурмфюрер СС і кримінальрат. Мюллер, як можна судити зі спогадів його підслідних, був слідчим головного управління Гестапо м. Львова. Про нього час- то трапляються згадки у свідченнях людей, що були в нього на допитах, в тому числі без жодного зв’язку з В. Вірзінгом158. Е. Беркуту він запам’ятався як «малоінтелігентний» і «пузатий»159. Д. Недовіз подає звання Мюллера як шарфюрер160 (унтер-офіцер- ський ранг). Секретаріат Закордонного представництва УГВР, який листувався з українськими комендантами табору, де була після війни інтернована дивізія «Галичина», повідомляв, що «… находилися останньо в Дивізії німці з львівського Гестапо з про- тиукраїнського відтинка /Міллер/ [Mюллeр — І.Б.], що за час свого діяння у Львові закатували десятки наших людей»161. Між іншим, у спогадах і свідченнях осіб, які в час німецької окупа- ції бували у Львові, є відомості про працівника львівського СД (за іншими даними — працівника Абверу), колишнього старши- ну УГА Йозефа Мюллера162. Можна висловити обережну гіпотезу, що та сама особа. Однак ця гіпотеза нічим не підтверджується. Перекладач-фольксдойч, член ОУН(м) Тютюнник працював при Мюллері163. Щодо Тютюнника є теж різні дані: одні називають його поляком164, інші — українцем (більше прихильників версії, що він — фольксдойч-українець165). Також українські мемуаристи 158 Беркут Е. Різдвяний подарунок // Літопис політв’язня. — 1947. — Ч. 1—2. — С. 13. 159 Недовіз Д. Спомини з молодих літ… — С. 72; Д. Гнатківська називала Мюллера штурмфюрером, однак це звання на той час існувало тільки в СА, а не в СС, чиї звання мали гестапівці. 160 Лист Секретаріату ЗП УГВР до Команди табору Дивізії УНА, 23 липня 1945 р. // Архів ЦДВР. 161 Панківський К. Від Комітету до Державного Центру. — Нью-Йорк; Торонто, 1968. — С. 40, 59, 65, 68, 87; Літопис УПА. Нова серія. — Т. 10. — Київ; Торонто, 2007. — С. 606; Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. — Львів: Часопис, 2012. — С. 392; Мечник С. У вирі воєнного лихоліття: ОУН і УПА в боротьбі з гіт- лерівськими окупантами. — Львів: Видавниче підприємство «Край», 1992. — С. 31. 162 Протокол допиту СБ Григорія Хомина…; Недовіз Д. Спомини з молодих літ… — С. 72; Шевчук І. Із спогадів про Ів. Климіва і Яр. Старуха… — С. 128. 163 Ковальський П. На Лонцького — в тіні Піскової гори…— С. 495. 164 Лобай В. З моїх переживань…— С. 87; Недовіз Д. Спомини з молодих літ… — С. 72; Казанівський Б. Шляхом «Леґенди»… — С. 278, 281. 165 Макар В. Спомини та роздуми… — С. 94. 264 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА часто називають його просто зрадником, отже, українцем, який пішов на службу до окупантів. За версією В. Макара, Тютюнник походив з мішаної українсько-польської родини166. Про Вурма у джерелах найменше інформації. Імовірно, він, як і Мюллер, був слідчим Гестапо м. Львова. Від грудня 1943 р. допити українських політв’язнів в Німеччині починає проводити Вольфф. Найраніша згадка про нього — у спо- гадах Є. Онацького (жовтень 1943 р.). З Вольффом також стикалися в 1944 р. заарештовані в січні мельниківці, а також бандерівці, які сиділи в концтаборах від 1941 р. Ті, хто бачив Вольффа, називають його референтом українських справ у Головному імперському ві- домстві безпеки (РСХА), доктором, причому в кінці 1943 р. — пер- шій половині 1944 р. він був штурмбанфюрером СС і регірунгсратом (урядовим радником), а вже на момент допитів О. Ольжича, за свід- ченнями В. Стахова, — обер-штурмбанфюрером СС і обер-регірун- гсратом (старшим урядовим радником). Ці звання підтверджують і ті в’язні, що їх у вересні—жовтні 1944 р. Вольф звільняв з таборів167. Я. Стецько, відтворюючи обставини свого звільнення з концтабору в вересні 1944 р., писав про «штурмбанфюрера Г. Г. Вольфа»168. Цього офіцера звали Ганс Гельмут Вольфф (Hans Helmut Wolff), і він від 1943 р., як ми зазначали вище, очолював ре- ферат ІV-Д-3 РСХА. Протягом 1944 р. в Гестапо сталася ре- організація, що відбилася й на функціях цього відділу. Якщо раніше реферат повинен був виявляти ворогів держави серед іноземців та емігрантів, то в кінці 1944 р. на нього покладали- ся центральне державне політичне спостереження за інозем- цямии в Райху та нагляд над службами довіри чужих народів (zentrale staatspolitische Überwachung von Ausländern im Reich und Betreuung fremdvölkischer Vertrauensstellen)169. Г. Вольфф народився 2 лютого 1910 р., вивчав право в уні- верситетах Марбурга, Мюнхена і Кельна, здобув диплом юриста 166 Мартинець В. Brätz: німецький концентраційний табір… — С. 117; Бульба- Боровець Т. Армія без держави… — С. 302. 167 Стецько Я. 30 червня 1941 р… — С. 323. 168 Klee Е. Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. — Fischer Verlag: Frankfurt am Main, 2003. — S. 685. 169 Протоколи допитів Ганса Гельмута Вольффа з 1945 по 1947 рік в архіві Інституту сучасної історії (Мюнхен, ФРН) [Електронний ресурс] — Режим доступу: URL: http://www.ifz-muenchen.de/archiv/zs/zs—1586.pdf 265 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху 1930 р. Певний час працював помічником юриста, а в 1937 р. склав іспит на звання судді. Мав докторський ступінь в галузі права. Невдовзі вступив на службу до Гестапо, і з цією установою була пов’язана вся його подальша кар’єра в Третьому Райху. Протя- гом 1938—1943 рр. займав керівні посади в управліннях Гестапо в м. Галле, Франкфурті-на-Одері, Данцигу (тепер Гданськ, Поль- ща), був командувачем поліції безпеки СД в Гаазі (Нідерланди), працював у відділі контррозвідки проти Західних держав РСХА (Берлін). Звання штурмбанфюрера СС здобув 20 квітня 1940 р., обер-регірунгсрата — 1 червня 1944 р. У березні 1945 р. Вольфф уже обер-штурмбанфюрер СС, начальник Гестапо у Ваймарі і ко- мандир СД в Тюрингії. За його наказом розстріляно 11 німців за «дезертирство», «поразництво», «боягузтво» тощо; двох українців з Галичини, що втекли з концтабору, він розстріляв особисто170. У квітні 1945 р. Вольфф наказав розстріляти 149 в’язнів, які перебу- вали в тюрмах Ваймара. Після капітуляції Німеччини утримувався в американських таборах для інтернованих. Виступав як свідок на Нюрнберзькому процесі. У 1947 р. втік з табору Дахау, однак був схоплений в Австрії і депортований назад до Німеччини. Змінив ім’я і працював при британських військових частинах і устано- вах як водій, перекладач і навіть начальник відділу кадрів. Від- так з 1950 р. працював на комерційних підприємствах. У середині 60-х рр. проти Вольффа розпочато розслідування, яке припинили у зв’язку зі смертю підозрюваного 1 серпня 1969 р.171. Щодо В. Вірзінга, то з радянського агентурного донесення ві- домо, що він 14 квітня 1945 р. перебіг до союзників172. Йому вда- лося приховати свій послужний список і оголосити себе «жертвою нацизму», яка начебто провела більшу частину війни (1941— 1944 рр.) в німецькому ізоляційному таборі Розенталь173. Після закінчення Другої світової війни він отримав статус переміщеної особи (біженця) і працював у системі Міжнародної організації з до- 170 Gräfe M., Post B., Schneider A. Die Geheime Staatspolizei im NS—Gau Thüringen 1933—1945. Quellen zur Geschichte Thüringens — II. Halbband — Landeszentrale für politische Bildung Thüringen, 2009. — S. 560; Протоколи допитів Ганса Гельмута Вольффа… 171 ГДА СБ України. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 38. — Арк. 43—44. 172 StAN. — I 2959. — Band III. — S. 98. 173 StAN. — I 2959. — Band III. — S. 75—76; Der Spiegel. — 1950. – 9. Februar. — S. 33. Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5. 266 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА помоги біженцям ІРО (International Refugee Organization) шефом поліції ІІІ дільниці таборів Ді-Пі (переміщених осіб), видаючи себе за латвійця Віліса Вірзіньша (Vilis Virziņš)174. Вдруге одружився із латвійкою родом з Естонії Ноною Гресте (Nonа Greste), 1917 р.н. Мав двох доньок: Лілію (Lilija), що народилася в 1947 р. в Байрой- ті, і названу дочку Гунту (Gunta), народжену в Латвії 1941 р.175. Про колишню дружину й дочку від першого шлюбу Вірзінг писав у документах, що вони зникли безвісти176. Проте 1949 р. свого ката впізнали його жертви — оунівці, ко- лишні в’язні нацистських тюрем і концтаборів, що вийшли на волю і проживали в Західній Німеччині. В. Вірзінга викрив член Закор- донних частин ОУН, відомий під криптонімом М. К.177, який працю- вав у таборовій поліції в переселенчому осередку в м. Швайнфур- ті неподалік Вюрцбурга, де розташовувалася штаб-квартира ІІІ дільниці ІРО. Особовий склад поліції становили українці й литовці. Час від часу до швайнфуртського табору приїжджав В. Вірзінг. У лютому 1949 р. він передав шефові пожежної охорони табору ли- товцеві К. Балийшису папери, написані польською мовою, щоб той зробив переклад на російську. Оунівцю це видалося підозрілим і, вибравши слушну мить, він переглянув ті документи. Це виявився донос одного поляка-розвідника на службі В. Вірзінга на С. Банде- ру і М. Лебедя з докладним описом їх зовнішності, стилю життя, вказанням імовірних адрес, а також інформації про ідеологічні та організаційні розходження між ними на конференції ЗЧ ОУН у Міттенвальді в серпні 1948 р. Тоді М. К. зробив копію документа, яку передав вищому проводові. Невдовзі Служба безпеки ЗЧ ОУН встановила нагляд за Вірзінгом, внаслідок чого було виявлено, що він колишній гестапівець178. Ліга українських політичних в’язнів німецьких тюрем і концта- борів почала вживати заходів для того, щоб притягнути злочинця до відповідальності. «Однак складалось враження, — писав член ЗЧ ОУН С. Мудрик, — що Вірзінґ мав впливових оборонців-по- 174 StAN, I 2959, Band III, S. 75, 96, 100. 175 Ibidem. — S. 96. 176 В. Макар подає тільки ініціали «М. К.», якими підписано листа, одержаного від цієї особи (Макар В. Кат Вірзінґ… — С. 93.) 177 Макар В. Кат Вірзінґ… — С. 93. 178 Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН… — С. 20. 267 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху кровителів — арештувати колишнього гестапівця виявилось не- простою справою. Але, на щастя, знайшлося кілька живих свід- ків, яких особисто арештовував і піддавав тортурам Вірзінґ»179. Труднощі полягали в тому, що американський суд при окупацій- них військах відмовився приймати позов, мотивуючи це тим, що не має права розглядати справи за фактами, що мали місце до окупації Німеччини союзниками180. 15 січня 1950 р. Ліга українських політв’язнів подала офіційний позов на Вірзінга до баварського міністерства юстиції181. 5 лютого його позбавили статусу біженця, 7 лютого звільнили з посади на- чальника поліції, а в березні прокуратура розпочала слідство в його справі182. 15 квітня того ж року підозрюваного взяли під вар- ту в таборі для біженців м. Швабаха за санкцією прокурора м. Ан- сбаха, де від жовтня 1949 р. розташовувалося колишнє місце служ- би Вірзінга — штаб-квартира поліції ІІІ дільниці таборів Ді-Пі183. Досудове слідство, що велося впродовж 1950 р., набуло в Західній Німеччині певного суспільного резонансу: окрім матеріалів у пресі української діаспори про справу В. Вірзінга було надруковано за- мітку в популярному журналі «Шпігель» за лютий 1950 р.184. «Гомін України» від 9 вересня 1950 р. повідомляв про закінчення слідства й передачу кримінальної справи до суду185. Процес над гес- тапівцем-садистом тривав 24—25 січня 1951 р. в м. Нюрнберг-Фюр- ті. Президія суду складалася з голови д-ра Кальбскопфа і суддів д-ра Крістля і д-ра Келльнера. Державним обвинувачем виступив прокурор д-р Хан, допоміжним — постраждалий Д. Кордуба. Проти Вірзінга виступив 21 свідок. Своєї вини він не визнав, пояснюючи за- киди потерпілих мотивами помсти за те, що він як службовець ІРО перешкоджав їхньому виїзду до США. Навіть адвокат підсудного Дюмер не насмілився заперечувати надані обвинуваченням докази, лише сказав: «Я не можу жадати звільнення обвинуваченого. Але це хвора людина, він втратив рідню, і він дотепер іще не караний...»186. 179 «Альянти не є компетентні судити»… — С. 1. 180 StAN. — I 2959. — Band I. — S. 4—6. 181 Слідство в справі Вірзінґа… — С. 1. 182 StAN. — I 2959. — Band I. — S. 52, 62. 183 Der Spiegel. — 1950. – 9. Februar. — S. 33. 184 Закінчено слідство в справі Вірзінґа… — С. 2. 185 Лисяк О. Суд над Вірзінгом…— С. 3. 268 ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА Гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга засудили до п’яти років каторжної в’язниці без урахування слідчого арешту і п’яти років позбавлення громадянських прав. Невеликий строк покаран- ня, неадекватний кількості вчинених ним злочинів, зумовлений тим, що за німецькими законами суд враховував тільки живих свідків або письмові свідчення осіб, які особисто постраждали від В. Вірзінга. Відповідно, за вбивство І. Климова, Г. Столяр, В. Фе- дака, О. Ольжича він відповідальності не поніс, оскільки безпосе- редніх свідків їхньої загибелі тоді у ФРН не було187. Зауважимо, що цими прізвищами не вичерпується перелік жертв В. Вірзінга. Є дані про те, що на допитах ним були зака- товані Степан-Михайло Масний188 і Григорій Галаджун189. Перший перебував у підпіллі в Німеччині, де обіймав посаду обласного провідника ОУН(б), був заарештований у листопаді 1942 р. в Бер- ліні і загинув під час допитів190. Щодо Галаджуна є суперечлива інформація, що він був розстріляний чи то у Львові у вересні 1942 р., тобто ще до появи Вірзінга в місті, чи то під час масових розстрілів 27 листопада 1942 р.191. Тобто причетність Вірзінга до його смерті під питанням. Загиблими з вини Вірзінга в ув’язненні вважають Богдана Шеремету, Володимира Сушкова, Івана Моця, Миколу Форися, Василя Чіпака, Андрія Кадиляка, Римського, Юрчака-Галушку, Івана Федорова, Андрусова і невідомого укра- їнського робітника192. Це члени та симпатики ОУН(б) з підпілля в Німеччині, де Вірзінг уперше зіткнувся з українськими націоналіс- тами. Всі вони або загинули на допитах чи згодом у таборах, або були доведені до самогубства тортурами193. Покарання Вірзінг відбував у в’язниці Кайсгайм у Баварії. Його термін спливав 8 лютого 1956 р.194. Але 8 липня 1954 р. його 186 Лисяк О. Суд над Вірзінгом…— С. 3. 187 Там само. 188 Масний Степан-Михайло (1913—1942) — член ОУН, в’язень польських тюрем (1938—1939), працював у підпіллі в Німеччині, обласний провідник ОУН в Берліні, заарештований у листопаді 1942. Замучений під час допитів у Берлінській тюрмі. 189 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5. 190 Матисякевич З. Історія Синевідська Вижного. — Львів: Літопис, 2003. — С. 272. 191 Галаджун Григорій-‘Яворівський’ (10.04.1913—27.11.1942) — зв'язковий між центром ОУН в Кракові та КЕ ОУН ЗУЗ у Львові (1939—1941), заарештований НКВД 1941, ув'язнений в «Бригідках», вийшов на волю кін. 06.1941. Учасник про- тинімецького підпілля ОУН у Львові, заарештований німцями і розстріляний на Пісках на околиці Львова. 269 № 19Ігор Бігун Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху звільнили умовно-достроково, оскільки місяцем раніше минуло 2/3 строку покарання. До 1 квітня 1958 р. Вірзінг перебував на випробувальному терміні, пов’язаному із позбавленням прав, яке йому присудив нюрнберг-фюртський суд. Відповідно до рішення суду від 11 січня 1960 р., «оскільки засуджений протягом випро- бувального терміну ... вів законний і порядний спосіб життя і за ним не було помічено нічого негативного, невідбуту частину по- карання було повністю знято»195. Як склалася подальша доля Вільгельма Вірзінга, нам невідомо. Відплата знайшла також іншого ката, львівського помічника В. Вірзінга, — фольксдойча Тютюнника, який допомагав йому в злочинних справах і теж спричинився до смерті І. Климова. Він був убитий на перукарському кріслі підпільниками ОУН. За дани- ми Б. Казанівського, це сталося в 1943 р. в «родинному містечку» Тютюнника Жовкві196. Натомість П. Ковальський місцем його за- гибелі «під кінець війни» називає Раву-Руську197. В. Макар твердив про те, що це сталося наприкінці 1944 — на початку 1945 рр.198. Історія злочинів Вільгельма Вірзінга демонструє запеклий ха- рактер протиборства українських націоналістів з репресивною машиною Третього Райху. Наявність у Гестапо окремого співро- бітника з широкими повноваженнями, відповідального за приду- шення українського визвольного руху, свідчить про усвідомлення небезпеки цього руху для нацистського режиму. Однак після па- діння останнього ця боротьба набула іншого виміру, перетворив- шись на війну за справедливість. Саме завдяки членам ОУН на- цистського воєнного злочинця було притягнено до кримінальної відповідальності. Автор висловлює подяку Володомирові Морозу, Володимирові В’ятровичу і Андрієві Усачу за допомогу в підготовці статті. 192 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5. 193 Лисяк О. Кат Вірзінґ — поліційним достойником в ІРО… — С. 5; StAN. — I 2959. — Band I. — S. 22. 194 StAN. — I 2959. — Band IV. — S. 54. 195 Ibidem. — S. 42. 196 Казанівський Б. Шляхом «Леґенди»… — С. 281. 197 Ковальський П. На Лонцького — в тіні Піскової гори… — С. 496. 198 Макар В. Спомини та роздуми… — С. 94.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75798
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0120
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T17:30:06Z
publishDate 2014
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
record_format dspace
spelling Бігун, І.
2015-02-04T18:59:29Z
2015-02-04T18:59:29Z
2014
Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни / І. Бігун // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 223-269. — Бібліогр.: 198 назв. — укр.
XXXX-0120
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75798
У статті розкрито роль гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга у репресіях Гестапо проти ОУН(б), ОУН(м), верхівки УНРА на території Німеччини й України протягом 1942—1944 рр., висвітлено його подальшу долю і обставини притягнення до кримінальної вiдповідальності після війни.
The article contains a study of SS-Hauptsturmführer Wilhelm Wirsing’s role in Gestapo repressions against OUN (Bandera-movement), OUN (Melnyk-movement), Ukrainian People’s Revolutionary Army leaders in Germany and Ukraine throughout 1942—1944, and Wirsing’s further destiny and criminal prosecution circumstances of him after the war.
Автор висловлює подяку Володомирові Морозу, Володимирові
 В’ятровичу і Андрієві Усачу за допомогу в підготовці статті.
uk
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
Український визвольний рух
Період збройної боротьби ОУН та УПА
Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
Wilhelm Wirsing’s activity against Ukrainian nationalist movement in times of the Second World War
Article
published earlier
spellingShingle Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
Бігун, І.
Період збройної боротьби ОУН та УПА
title Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
title_alt Wilhelm Wirsing’s activity against Ukrainian nationalist movement in times of the Second World War
title_full Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
title_fullStr Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
title_full_unstemmed Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
title_short Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни
title_sort діяльність вільгельма вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи другої світової війни
topic Період збройної боротьби ОУН та УПА
topic_facet Період збройної боротьби ОУН та УПА
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75798
work_keys_str_mv AT bíguní díâlʹnístʹvílʹgelʹmavírzíngaprotiukraínsʹkogonacíonalístičnogoruhuvčasidrugoísvítovoívíini
AT bíguní wilhelmwirsingsactivityagainstukrainiannationalistmovementintimesofthesecondworldwar

Similar Items