На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років
У статті йдеться про особливості національно-визвольного руху періоду Другої світової війни у двох регіонах Волині — східному (Житомирщина) та західному. Розглядається проблема ставлення населення Східної Волині до оунівського підпілля і УПА в 1941—1945 рр. та масштаби залученості у них місцевих меш...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український визвольний рух |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75803 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 384-396. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-75803 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Стародубець, Г. 2015-02-04T19:05:49Z 2015-02-04T19:05:49Z 2014 На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 384-396. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. XXXX-0120 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75803 У статті йдеться про особливості національно-визвольного руху періоду Другої світової війни у двох регіонах Волині — східному (Житомирщина) та західному. Розглядається проблема ставлення населення Східної Волині до оунівського підпілля і УПА в 1941—1945 рр. та масштаби залученості у них місцевих мешканців. The peculiarities of national liberation movement in the period of the Second World War on the territory of two regions of Volyn — eastern (Zhytomyr region) and western are described in the article. The problem of the attitude of people of eastern Volyn to OUN underground and UPA in 1941—1945 years and the measure of involvement of local people in these organizations are examined. uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Український визвольний рух Період збройної боротьби ОУН та УПА На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років On the cross of two worlds: Volyn in circumstances of Ukrainian national liberation movement of 1940s years Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| spellingShingle |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років Стародубець, Г. Період збройної боротьби ОУН та УПА |
| title_short |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| title_full |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| title_fullStr |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| title_full_unstemmed |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| title_sort |
на перетині двох світів: волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років |
| author |
Стародубець, Г. |
| author_facet |
Стародубець, Г. |
| topic |
Період збройної боротьби ОУН та УПА |
| topic_facet |
Період збройної боротьби ОУН та УПА |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український визвольний рух |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
On the cross of two worlds: Volyn in circumstances of Ukrainian national liberation movement of 1940s years |
| description |
У статті йдеться про особливості національно-визвольного руху періоду Другої світової війни у двох регіонах Волині — східному (Житомирщина) та західному. Розглядається проблема ставлення населення Східної Волині до оунівського підпілля і УПА в 1941—1945 рр. та масштаби залученості у них місцевих мешканців.
The peculiarities of national liberation movement in the period of the Second World War on the territory of two regions of Volyn — eastern (Zhytomyr region) and western are described in the article. The problem of the attitude of people of eastern Volyn to OUN underground and UPA in 1941—1945 years and the measure of involvement of local people in these organizations are examined.
|
| issn |
XXXX-0120 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/75803 |
| citation_txt |
На перетині двох світів: Волинь в умовах українського національно-визвольного руху 1940-х років / Г. Стародубець // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2014. — Збірник 19. — С. 384-396. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT starodubecʹg naperetinídvohsvítívvolinʹvumovahukraínsʹkogonacíonalʹnovizvolʹnogoruhu1940hrokív AT starodubecʹg onthecrossoftwoworldsvolynincircumstancesofukrainiannationalliberationmovementof1940syears |
| first_indexed |
2025-11-24T05:49:39Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:49:39Z |
| _version_ |
1850842860233949184 |
| fulltext |
384
Галина Стародубець
Доктор історичних наук, професор,
завідувач кафедри всесвітньої історії
Житомирського державного універ-
ситету ім. І. Франка
У статті йдеться про особливості національно-визвольного руху періоду
Другої світової війни у двох регіонах Волині — східному (Житомирщина) та
західному. Розглядається проблема ставлення населення Східної Волині до
оунівського підпілля і УПА в 1941—1945 рр. та масштаби залученості у них
місцевих мешканців.
Ключові слова: Волинь, Житомирщина, повстанський рух, національно-ви-
звольний рух, репресії.
Halyna Starodubets
On the cross of two worlds: Volyn in circumstances of Ukrainian national liberation
movement of 1940s years
The peculiarities of national liberation movement in the period of the Second
World War on the territory of two regions of Volyn — eastern (Zhytomyr region)
and western are described in the article. The problem of the attitude of people
of eastern Volyn to OUN underground and UPA in 1941—1945 years and the
measure of involvement of local people in these organizations are examined.
Key words: Volyn, Zhytomyr region, insurgent movement, national liberation
movement, repressions.
385
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
НА ПЕРЕТИНІ ДВОХ СВІТІВ: ВОЛИНЬ В УМОВАХ
УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
1940-х РОКІВ
Населення Волині тривалий період своєї історії перебувало у
сфері державно-політичного простору Російської імперії. Однак
інтегруючим чинником волинського суспільства були не лише по-
літичні інституції, а й мовно-культурна, духовна, релігійна спо-
рідненість, наявність «спільного міфологічно-символічного набо-
ру — міфотвору»1, що, як відомо, є доволі консервативні й тому
складають основу ментальної матриці етносу. У міжвоєнний період
Волинь була розділена між двома державами — Польщею і Ра-
дянським Союзом. Наслідки двадцятирічного перебування по різні
боки кордону особливо яскраво проявилися під час Другої світо-
вої війни. Тоді територія Житомирщини була місцем дислокації
значних сил радянських партизанських загонів, тоді як Західна
Волинь — епіцентром розгортання національного руху Опору та
створення Української Повстанської Армії. Виникає питання: які
чинники вплинули на масштабність поширення та підтримки ідей
українського національно-визвольного руху в соціосередовищі
Волині?
В сучасній історіографії є низка робіт, автори яких прямо чи
опосередковано торкаються цієї теми (В. Жилюк2, І. Ковальчук3,
С. Стельникович4, В. Ковальчук5, Г. Стародубець6 та ін.). На під-
ставі значного масиву архівних документів, наративних джерел
ними спростовується більшовицько-радянська міфологема-кліше
1 Томпсон Е. Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм / пер. з англ. —
К.: Основи, 2008. — С. 29.
2 Жилюк В. М. Оунівське підпілля на Житомирщині в 1943 році // Пам'ять сто-
літь. — 2005. — № 3—4. — С. 208—223.
3 Ковальчук І. Діяльність УПА на території Житомирської області в 1943 році
// Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових
праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. —
Вип. 16. — 2009. — С. 199—202.
4 Стельникович С. Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: іс-
торичний нарис. — Житомир: Полісся, 2010. — 392 с.
5 Ковальчук В. Діяльність ОУН(б) та Запілля УПА на Волині та південному Поліссі
(1941—1944 рр.). — Торонто-Львів, 2006. — 497 с.
6 Стародубець Г. Генеза українського повстанського запілля. Монографія. —
Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — 464 с.
386
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
про повну відсутність соціальної підтримки «українсько-німець-
ких буржуазних націоналістів» поза межами західних областей
України. Їхні дослідження дають підстави стверджувати, що, зо-
крема, «Житомирщина в період Другої світової війни була важ-
ливим центром діяльності українського самостійницького руху, …
що було б неможливим без його масової підтримки місцевим насе-
ленням»7. І хоча «в цілому діяльність ОУН і УПА на Житомирщині
не набула широкого розмаху, проте мала підтримку з боку час-
тини місцевого населення»8. На думку дослідниці В. Жилюк, уже
«влітку 1941 року членам похідних груп обох течій ОУН вдалося
розбудувати мережу своїх організацій, головно в центральних та
південних районах області»9. Зокрема, ОУН(б) тією чи іншою мі-
рою контролювала сім районів: Довбиський, Червоноармійський,
Дзержинський, Миропільський, Чуднівський, Любарський та
Баранівський10. Загалом же, в 1941—1943 рр. на території Жито-
мирщини діяли один обласний, чотири окружних (Бердичівський,
Житомирський, Червоноармійський, Попільнянський), один ра-
йонний (Олевський), 24 районних, 18 підрайонних проводів і 24
низові ланки ОУН11. За висновками В. Жилюк, найбільшу актив-
ність структури ОУН виявляли у Андрушівському, Попільнян-
ському і Червоноармійському районах12.
Опосередкованим доказом наявності широкої мережі ОУН у
цьому регіоні є той факт, що після звільнення області від німець-
ких окупантів і відновлення тут радянської влади органам дер-
жавної безпеки потрібно було ще кілька років, аби ліквідувати усі
осередки націоналістичного підпілля, створені впродовж 1941—
1943 рр., а його учасників заарештувати і засудити до різних
7 Ковальчук І., Стельникович С. Нарис історії діяльності ОУН під проводом
А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року. — Житомир: Рута,
2011. — 186 c.
8 Жилюк В. М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941—1955 рр.
Монографія. — Рівне: Волинські обереги, 2008. — 308 с.
9 Там само. — С. 43.
10 Державний архів Житомирської області (далі — ДАЖО). — Ф. Р-1151. — Оп. 1. —
Спр. 2. — Арк. 66зв.—68.
11 Документи свідчать: Довідка Управління СБ України у Житомирській області від
27 липня 1992 р. №10/51 // Віче (Житомир). — 1992. — № 3—4. — Серпень. —
С. 3.
12 Жилюк В. М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941—1955 рр. … —
С. 111.
387
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
термінів ув’язнення. Зокрема, за даними 4-го відділу МҐБ УРСР,
у 1943—1944 рр. радянські органи держбезпеки у Житомирській
області ліквідували 44 підпільні організації ОУН обох спрямувань
та арештували 299 осіб13. Масштаби поширення самостійницького
року в області носили настільки загрозливий для радянської влади
характер, що 30 вересня 1944 р. начальник управління НКВД у
Житомирській області видав наказ «Про проведення військових
операцій з ліквідації бандгруп на територіях найбільш уражених
бандитизмом районів». Згідно з офіційним документом, територія
області була поділена на «три оперативно-військових сектори з
центром дислокації їх на території міст Овруч, Новоград-Волин-
ський і Житомир»14. Для придушення збройного опору українсько-
го самостійницького руху — в області влада мобілізувала особо-
вий склад 17 і 21 Запасних стрілецьких дивізій, весь оперативний
склад прикріплених до відповідних секторів міських та районних
відділів НКВД, бійців винищувальних батальйонів, працівників
міськкомів та райкомів КП(б)У і відповідних виконкомів рад депу-
татів трудящих.
Однак навіть такі широкомасштабні каральні акції не призвели
до повної ліквідації повстанського руху в регіоні. Майже через два
роки після визволення Житомирщини від німецьких окупантів, у
вересні 1945 р., за даними обласного управління НКВД, в області
«оперувало кілька місцевих боївок ОУН, що вбивали партійно-
радянський актив у селах, знищували колгоспне майно, грабували
сільські кооперативи, розбивали сільради, знищували їх докумен-
ти і т. п.»15. Основними центрами локалізації повстанських загонів
були Коростенський, Чоповицький, Червоноармійський, Корос-
тишівський, Новоград-Волинський та Олевський райони. Спец-
повідомлення відділів НКВД, датовані вереснем 1945 р., містять
інформацію про оперування повстанських боївок в с. Слобода-Чар-
ницька Новоград-Волинського району, де ними було «пограбова-
но магазин, забрано частину продуктів харчування, в канцелярії
колгоспу спалено документи», в с. Кам’яний Брід Довбишського
13 Пагіря О. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної
України // Мандрівець. Всеукраїнський науковий журнал. — 2013. — №1(103) —
С. 7.
14 ДАЖО. — Ф. П-76. — Оп. 2. — Спр. 12. — Арк. 65.
15 Там само. — Спр. 227. — Арк. 129.
388
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
району, де теж «пограбовано магазин, склад фаянсового заводу і
розклеєно на заводі націоналістичні листівки, після чого на двох
возах вони виїхали в напрямку с. Рогачів Баранівського району»16.
Рівень збройної активності боївок викликав серйозне занепокоєння
місцевої влади, що змушена була звертатися до командування
Львівського воєнного округу з проханням «про прикріплення ра-
йонів Житомирської області до окремих військових частин, розмі-
щених на її території, для надання постійної практичної допомоги
райвідділам НКВД у боротьбі з бандпроявами і систематичного
прочісування лісових масивів, котрі прилягають до Ровенської та
Кам’янець-Подільської областей»17. Однак, незважаючи на всі зу-
силля влади, вогнища збройного антирадянського руху Опору на
території окремих районів Житомирщини спалахували впродовж
усього 1945 р. Тому можна з упевненістю стверджувати, що він
мав, хоча й незначну, але підтримку в місцевому соціосередовищі.
Серед тих, хто на початку 1944 р. потрапив у поле зору пра-
цівників НКВД, були члени двох підпільних осередків ОУН, які
діяли впродовж 1941—1943 рр. у рамках структурних ланок укра-
їнського самостійницького руху Волині у Червоноармійському
та Володарськ-Волинському районах. У квітні 1944 р їх справи
розглядалися на судових засіданнях Воєнного трибуналу військ
НКВД Українського округу в Житомирі. Звинувачуваним інкримі-
нувалися злочини, визначені статтями 54-1 «а» (зрада Батьківщи-
ни), 54-2 (збройне повстання) і 54-11 (участь у контрреволюційній
організації) КК УРСР.
Із протоколів судових засідань дізнаємося, що центр Червоно-
армійської районної ОУН під проводом Степана Сірика перебував
у с. Стрибіж, де оунівську станицю очолював ‘Шум’, ‘Осколок’18 —
Гребенюк Василь Олександрович, 1922 року народження, із селян-
куркулів, репресований органами НКВД в 1938 р., безпартійний,
5 класів освіти19. Поряд з ним на лаві підсудних сиділо ще шес-
16 ДАЖО. — Ф. П-76. — Оп. 2. — Спр. 225. — Арк. 17.
17 Там само. — Арк. 18.
18 Архів Управління Служби безпеки України у Житомирській області (далі — Архів
УСБ України у Житомирській обл.). Архівно-слідчі справи основного фонду (далі —
ОФ). — Спр. 13139 ОФ. — Арк. 16зв.—17.
19 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 12.
389
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
теро осіб — Мартинчук Микола Онуфрійович-‘Кармелюк’, Сірик
Іван Панасович-‘Троян’, Стрельченко Олександр Трохимович-
‘Черняк’, Стрельченко Іван Григорович-‘Колос’, Степарук Федір
Давидович та Вайтман Григорій Іванович, кожен з яких тією чи
іншою мірою був залучений до роботи в оунівському підпіллі. Се-
редній вік засуджених складав 22-25 років, тільки двоє були одру-
женими та мали, відповідно, 34 і 46 років. Показово, що двоє з
семи були комсомольцями, а Олександр Стрельченко навіть слу-
жив у Червоній армії на посаді заступника політрука. Усі молодші
учасники групи (5 осіб) мали 5-7 класів освіти, тобто були очевид-
ними представниками «нового покоління» радянських громадян,
вихованих в дусі класової та ідеологічної непримиренності до «во-
рогів трудового народу» і «глибокої вдячності» більшовицькій пар-
тії та особисто вождю Сталіну за «щасливе і радісне дитинство».
Зі слів обвинувачених, робота підпільників полягала у «зби-
ранні зброї для УПА, вербуванні земляків до лав ОУН і УПА,
організації терору проти партизанів та їх сімей і загалом гро-
мадян, співчуваючих радянській владі — службовців НКВС і
міліції, працівників радянських органів влади, голів сільрад та
колгоспів»20. Зрозуміло, що основний акцент суд ставив на анти-
радянській терористичній діяльності підпільників, масштаби якої
значно перебільшувалися, бо, на відміну від Галичини, тут вона
мала локальний, епізодичний характер. Значно більше уваги, осо-
бливо під час німецької окупації, оунівці приділяли розгортанню
пропагандистської роботи — поширення націоналістичної літера-
тури21, виступи перед односельцями на теми української історії
тощо. Апелювання до спільної для українців історичної минувши-
ни, героїзація національних лідерів — Б. Хмельницького, І. Ма-
зепи, М. Грушевського, С. Петлюри, жертв Базарської трагедії
та ін. — було виразною ознакою усіх заходів пропагандистського
характеру, що їх ініціювали оунівці. Трактування націоналіста-
ми історичних подій принципово відрізнялося від їх радянської
версії. Для прикладу, за спогадами Є. Лаврентюка, влітку 1941 р.
він, будучи дев’ятнадцятирічним хлопцем, відвідував організовані
бандерівцями молодіжні зібрання, що «до вересня проходили у
20 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 15.
21 Там само. — Арк. 16.
390
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
приміщенні міської управи, а потім на конспіративних квартирах.
Уперше Лаврентюк потрапив на таке зібрання, де були присутні
50 юнаків та дівчат, у серпні 1941 р. Доповідь обласного провід-
ника ОУН ‘Хоми’ з історії України викликала такий інтерес, що
молодь по її закінченні залишилась і бурхливо обговорювала по-
чуте»22.
Результатом діяльності українських підпільників став той
факт, що «націоналістичні наративи про минуле, які побутували
на окупованих територіях, стали серйозним конкурентом версії
національної пам’яті, сконструйованої радянськими українськими
ідеологами та інтелігенцією»23. Як наслідок, незважаючи на то-
тальний ідеологічний «пресинг» радянської пропаганди, пересіч-
ний український селянин в екстремальних умовах воєнного часу
виявив здатність ідентифікувати себе не лише за політичною озна-
кою — «громадянин СРСР», а й національною — «українець», що
спонукало його перейнятися ідеєю боротьби за незалежну укра-
їнську державу. Усвідомлення цього детермінувало загострення
внутрішнього конфлікту — між громадянським обов’язком захи-
щати свою державу і прагненням боротися проти системи, жерт-
вами якої стали якщо не вони особисто, то їхні родичі. Зовнішнім
виявом такого конфлікту став факт одночасного перебування «по
обидва боки барикад» членів родини, як от у Івана Сірика, брати
якого служили в УПА та Червоній армії, чи Івана Стрельченка,
який, як уже згадувалося, і сам був червоноармійцем, і батька
мав у лавах Червоної армії.
Серед групи засуджених виразно виділяється постать Вай-
тмана Григорія Івановича, безпартійного, малограмотного торгов-
ця-єврея24. «У серпні 1943 р. він зв’язався з групою бандерівців,
котрим надавав свою квартиру для явок і мешкання. Тут жили
‘Сокіл’, ‘Ніна’, ‘Оксана’, ‘Галя’ та інші агенти центрального і
окружного проводу ОУН. Він поставляв для ОУН і УПА продукти
харчування — цукор, горілку, сіль, тютюн. В повітці Вайтмана
було підготоване приміщення для заготовки та зберігання продук-
22 Жилюк В. М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941—1955 р… — С. 62.
23 Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історич-
ній уяві. — К.: Критика, 2008. — С. 63.
24 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 12.
391
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
тів для ОУН і УПА»25. Мотивація його вчинку та підпільної діяль-
ності на користь українського повстанського руху абсолютно не
вписувалася у змодельований більшовиками образ націоналіста-
підпільника — шовіністично налаштованого українця-західника
з виразно расистськими переконаннями. З іншого боку, активна
співпраця Г. Вайтмана з місцевими активістами-оунівцями є опо-
середкованим свідченням того, що на теренах Східної Волині ідея
побудови незалежної української держави базувалася не лише на
національній, а й на економічній компоненті, що сприяло розши-
ренню соціальної основи самостійницького руху, виводило його
за рамки моноетнічності.
У лютому 1944 р. органами НКВД у Володарськ-Волинському
районі було викрито ще одну групу з 11 місцевих активістів на-
ціоналістичного підпілля, яке очолював Василь Семенович Мики-
тенко. Переважна більшість затриманих мешкали у с. Давидівка,
окрім Панаса Марковича Цимбалюка (с. Новопіль Черняхівсько-
го району) та Григорія Вікторовича Богатирчука (Житомир). За
віковою ознакою в цій групі чітко виокремлюється молодь — 5
осіб (18-29 років) і шестеро представників старшого покоління (41-
57 років). Усі селянського походження і мали різний рівень освіти.
Показово, що четверо з одинадцяти членів групи мали вищу осві-
ту і закінчили свого часу педагогічний, топографічний інститути
та комуністичний університет ім. Артема в Харкові.
Василь Микитенко «під час окупації завідував середньою шко-
лою с. Давидівка Володар-Волинського району. Михайло Зарічний
при німцях виконував функції районного інспектора шкіл»26. В ро-
боті В. Жилюк повідомляється, що «з ініціативи ‘Сокола’ у жовтні
1942 р. вчителем із с. Давидівка В. С. Никитенком було поновлено
роботу ОУН та створено у селі повноцінну п’ятірку, «у якій фінан-
сист мав щомісяця збирати внески (5 крб.) з кожного члена ОУН і
створювати грошовий фонд організації, господарник — взяти під
контроль господарські об’єкти села та налагодити співпрацю з їх
керівниками, пропагандист — розповсюджувати націоналістичну
літературу, військовий — готувати кадри до збройної боротьби.
Давидівська п’ятірка на чолі з С. Будником оформилася у лютому
25 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 24.
26 Там само. — Арк. 3, 5.
392
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
1943 р.»27. Однак зі свідчень безпосередніх учасників подій дізна-
ємося, що осередок оунівського підпілля в Давидівці був закла-
дений ще восени 1941 р. У вересні цього року В. Микитенко «мав
розмову з оунівцем ‘Вовком’, який передав йому націоналістичну
літературу: “Інформатор”, “За вільну Україну” та ін., заявивши,
що як член окружного проводу ОУН вимагає, щоб він допоміг в
роботі цієї організації. Наприкінці листопада 1941 р. запропонував
у церкві прочитати лекцію “Історія України”, що й було зроблено
найближчої неділі»28.
Згодом Василя Микитенка було призначено керівником сіль-
ської ланки ОУН, надано псевдо ‘Зелений’. Його функції полягали
в організації забезпечення матеріально-фінансової бази ОУН, збору
зброї, мобілізації місцевої молоді до лав УПА. Крім В. Микитен-
ка активними учасниками підпільної групи були: «Іван Степанович
Будник — господарник, Барановський — військове керівництво;
Іван Романович Ковальчук — господарські справи, … повинен був
збирати зерно і картоплю для УПА»29. Навесні 1943 р. Василь Ми-
китенко став наступником ‘Вовка’ на посаді районного провідника.
«Протягом літа 1943 р. він організував чотири надрайонних проводи
у с. Давидівка, Грушки, Зубринка та Горошки (Володар-Волинськ).
У с. Грушки обласний провід використовував три явочні квартири,
господарями яких були Д. М. Крижова, П. П. Галич та Р. Г. Галич30.
Восени того ж року В. Микитенко був «заарештований німцями,
а на його місце призначено Євстахія Івановича Войтюка, який до
того був підрайонним керівником ОУН»31.
Робота активістів місцевої оунівської організації значною мі-
рою зводилася до популяризації серед місцевого населення, в
тому числі й шкільної молоді, ідеї створення незалежної Україн-
ської держави. Зважаючи на специфіку східноволинського регіо-
ну, зумовлену тривалим перебуванням його у складі Радянського
27 Жилюк В. М. Діяльність похідних груп ОУН на Житомирщині // Актуальні про-
блеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського держав-
ного гуманітарного університету: Зб. наук. праць. — Рівне: РДГУ. — Вип. 3. —
С. 27—35.
28 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 5.
29 Там само. — Арк. 6, 3.
30 Архів УСБ України у Житомирській обл. — Спр. 18919 ОФ. — Арк. 39—42; 83;
87 зв.—88.
31 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 5.
393
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
Союзу, соціальною політетнічністю, наявністю потенційно значної
бази якщо не палких прихильників, то, принаймні, симпатиків
радянської влади (адже практично в кожній сім’ї був хтось, кого
мобілізували до лав Червоної армії чи партизанських загонів),
агітаційно-пропагандистська робота мала свої особливості. Окрім
питань загальнополітичного характеру — боротьба за державну
незалежність України, вивчення української історії, героїзація
її видатних постатей і т. ін., місцеве оунівське підпілля змушене
було шукати відповіді на такі «незручні» питання як ставлення
до червоноармійців чи радянських партизанів, серед яких була
чимала кількість земляків. Власне ця проблема стала однією з най-
гостріших дилем морально-психологічного характеру, в умови не-
обхідності розв’язання якої були поставлені волинські підпільники.
Для прикладу, В. Микитенко відверто зізнався: «На питання про
червоних партизанів я не знав, що говорити, але потім змушений
був заявити, що вони такі ж вороги, як і радянська влада, бо за
неї борються»32. Показово, що в одному з оунівських документів
зазначалося, що на сході «загально люди звали нас бандерівця-
ми, менше повстанцями, але ніколи партизанами». Більше того,
як слушно зазначають А. Кентій та В. Лозицький, «українські по-
встанці на цих теренах часто-густо маскувалися під радянських
партизанів і обмежували свою діяльність переважно пропагандою
серед населення націоналістичних програм, кличів і гасел»33.
Ще однією проблемою, відповідь на яку з уст оунівців хотіли
почути мешканці волинських сіл, було питання земельної влас-
ності. Накинути більшовиками колгоспна система не встигла міцно
вкоренитися у свідомості споконвічного хлібороба, і він був гото-
вий прийняти владу, яка гарантувала б йому повернення статусу
селянина-власника. Популяризуючи економічну програму банде-
рівської ОУН, пропагандисти у своїх виступах перед волинянами
наголошували, що її основа «полягає в приватній власності на
землю з наявністю великих земельних господарств». Підкреслюва-
лося, що «влада в самостійній Україні буде буржуазно-демокра-
тична із земельною власністю по 20 га на двір»34.
32 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 5.
33 Кентій А., Лозицький В. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у
тилу вермахту в Україні (1941—1944). — Київ: Генеза, 2005. — С. 381.
34 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 928. — Арк. 6, 5.
394
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
Однією з особливостей Житомирщини є умовний поділ її тери-
торії на південно-центральний регіон, що спеціалізувався на ви-
рощуванні зернових культур (Андрушівський, Вчорайшанський,
Довбиський, Корнинський, Попільнянський, Ружинський, Тро-
яніський, Янушпольський, Бердичівський райони) та північний,
що традиційно вважався відсталішим через наявність слабо при-
датних для землеобробітку ґрунтів (Словечанський, Олевський,
Овруцький, Народицький, Базарський, Потіївський, Чопович-
ський райони)35. Це стало однією з причин активнішого поширення
мережі оунівського підпілля в центрі та на півдні області, про що
вже нами згадувалося.
Завдяки більшовицькій пропаганді, яка для позначення укра-
їнського підпілля послуговувалася ідіомами на кшталт «жовто-
блакитна банда», «лакеї німецького фашизму», «зрадники Укра-
їни», «зборище буржуазних, дрібнобуржуазних і куркульських
елементів» тощо, у свідомості пересічного волинянина склався не-
гативний образ українського повстанця, тісно пов’язаного родин-
ними узами з колишніми куркулями, «попами», репресованими
ворогами радянської влади і т. ін. Аналіз соціального походження
засуджених учасників групи повстанців із Володарськ-Волинсько-
го району дає підстави для іншого висновку. Так, п’ятеро (45%) з
одинадцяти були вихідцями із селян-бідняків, по двоє — із серед-
няків і «куркулів», один — син священика. З усієї групи засудже-
них тільки Григорій Богатирчук був репресований у 1930—1934 рр.
як «куркуль», а Михайло Зарічний в 1934 р., після відповідної пе-
ревірки, був виключений з лав ВКП(б). Решта, судячи з офіційної
інформації, особисто не зазнали утисків з боку влади. Щобільше,
на відміну від своїх ровесників із Західної Волині, мали змогу
отримати середню чи вищу освіту і працювати вчителями, рахів-
никами, трактористами тощо.
На жаль, ми не маємо достатньої інформації про родинне жит-
тя повстанців, тому не можемо з цілковитою впевненістю відкину-
ти чи прийняти версію особистих мотивів ворожого ставлення до
більшовицько-радянської системи. Однак, поза всяким сумнівом,
створена і культивована в СРСР атмосфера істерії, «шпигунома-
нії», тотальної підозрілості й викриття «ворогів народу», апогеєм
35 ДАЖО. — Ф. П-76. — Оп. 2. — Спр. 425. — Арк. 12—13.
395
№ 19Галина Стародубець На перетині двох світів...
якої стали роки Великого терору, не могла не залишити у свідо-
мості пересічної радянської людини негативний образ більшовиць-
кої влади. Її чиновники всіляко заохочували вияви громадської
обструкції родичам «ворогів народу», цькували їх у повсякден-
ному житті, побуті, навчальних закладах тощо. Для прикладу,
місцевий оунівець В. М. Рижук так пояснює свій політичний вибір:
«Коли у 1938 р. органи НКВД заарештували мого батька, я ще на-
вчався у школі. Як член сім’ї ворога народу я не міг бути членом
ВЛКСМ, не міг брати участі у громадському житті... Мені постійно
нагадували, що мій батько — ворог народу, і погрожували, що зі
мною станеться те ж саме. Я страждав від усвідомлення неможли-
вості реалізувати себе за радянської влади. Все це разом з образою
за свого батька, якого заарештували безпідставно, викликало у
мене ненависть до більшовицької влади... І тому, коли ‘Максим’,
командир взводу поліції, запропонував мені вести боротьбу за са-
мостійну Україну без більшовиків і німців, я погодився»36.
Навіть якщо репресії оминули родину конкретної людини, що
в принципі було неможливим, то вони обов’язково зачепили су-
сідів, друзів, односельців. Зокрема, на Житомирщині від 1 жов-
тня до 1 грудня 1937 р. лише «українських націоналістів» було
заарештовано 568, з яких 410 засудила трійка37, не враховуючи
«польських», «німецьких», «чеських» «шпигунів та контрреволю-
ціонерів», «сіоністів» тощо. Розташування області на кордоні апрі-
орі робила її в очах радянських спецслужб регіоном, який «під-
лягає максимальній чистці, оскільки тут мешкає значна кількість
куркулів, колишніх активних учасників політичних бандитських
формувань, карателів, духовників, сектантів»38. Місцеве керівни-
цтво в особі перших секретарів комітетів КП(б)У, начальників від-
ділів НКҐБ, як правило, причину поширення повстанського руху
в окремих регіонах області пов’язувала не з наслідками жорстокої
репресивної політики більшовицької влади, а з наявністю там до
кінця не викоренених «залишків контрреволюції». Для прикладу,
секретар Олевського райкому КП(б)У в доповідній записці від
6 січня 1945 р. факт активності повстанського руху в окремих се-
36 Архів УСБ України у Житомирській обл. — Спр. 29081 ОФ. — Арк. 18 зв.—19.
37 ЦДАГО України. — Ф. 16. — Оп. 30. — Спр. 148. — Арк. 190—192.
38 Рафальська Т. «Великий терор» на Житомирщині (липень 1937 — листо пад
1938 рр.). — Житомир, 2012. — С. 80.
396
ПЕРІОД ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ОУН ТА УПА
лах району безпосередньо пов’язує з тим, що там «проживають
сім’ї, які раніше були виселені і повернулися в період німецької
окупації. Наприклад, с. Кам’янка Каменської сільради — 37 сімей,
с. Собичино Собичинської сільради — до 40 сімей колишніх полі-
цейських, с. Лопатичі — не менше»39.
Отже, справедливим буде зазначити, що соціальну основу
українського самостійницького руху в східноволинському регіоні
складали не лише ті, хто зазнав репресій та переслідувань з боку
радянської влади, а й частина селянства, інтелігенції та молоді,
народженої та вихованої в умовах більшовицького режиму. Моти-
ви їхнього вибору доволі складні й неоднозначні. Особливо вираз-
но це засвідчують слова колишнього викладача Костянтина Іва-
новича Галактіонова, який на питання слідчого, як узгоджувалась
його викладацька діяльність у радянських закладах з націоналіс-
тичними переконаннями, відповів: «У мене сталося ніби роздвоєн-
ня мого єства. З одного боку, викладання в радянських школах за
радянськими програмами вимагало від мене суворої витримки та
дотримання правильної політичної лінії, що я намагався робити,
а з іншого боку, я мав націоналістичні погляди та прагнення, які
мені завжди вдавалося не виявляти»40. Морально-психологічний
стан «роздвоєності єства» є сутнісною ознакою українця, що дало
йому можливість зберегти національну автентичність в умовах
перманентного тиску агресивного націоналізму колонізаторів. За-
гроза ополячення сприяла згуртуванню православного населення
Західної Волині. А його нетривале перебування в умовах більшо-
вицько-радянського режиму не призвело до глибокої деформації
суспільної моралі, детермінованої державною політикою масового
терору проти «ворогів народу», як це спостерігалося на теренах
Східної Волині. Тому в умовах розгортання національно-визволь-
ного руху західноволинське населення виявилося більш консолідо-
ваним та політично однорідним.
39 ДАЖО. — Ф. П-76. — Оп. 2. — Спр. 227. — Арк. 7.
40 Архів УСБ України у Житомирській обл. — Спр. 28839 ОФ. — Арк. 16.
|