Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва
Saved in:
| Published in: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76472 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва / В. Козюба, А. Чекановський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 69-73. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860270783435112448 |
|---|---|
| author | Козюба, В. Чекановський, А. |
| author_facet | Козюба, В. Чекановський, А. |
| citation_txt | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва / В. Козюба, А. Чекановський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 69-73. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| first_indexed | 2025-12-07T19:05:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
69
Віталій Козюба (Київ),
молодший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Андрій Чекановський (Київ),
молодший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва
Під час здійснення археологічних розвідок на території Великого Ки-
єва (території, підпорядкованій Київраді) у травні 2012 р. нами було ви-
явлено сліди буди – комплексу лісохімічного виробництва пізньосеред-
ньовічного часу.
Пам’ятка розташована у Пуща-Водицькому лісництві в 2,5 км на пів-
нічний захід від пл. Шевченка та в 1,85 км на захід від Мінського про-
спекту. Вона знаходиться в північній частині кварталу № 76 (майже по
його центральній вісі), приблизно в 150 м на схід від просіки, що розділяє
квартали № 75, 76, та в 60 м на південь від просіки між кварталами №59 та
76. Зі сходу вздовж комплексу проходить стара лісова дорога, яка майже
заросла. Ще далі на схід починається помітне падіння рельєфу.
Комплекс складається з трьох типів об’єктів. Центральне місце займає
майдан діаметром близько 25 м, в центрі якого блюдцеподібне заглиблен-
ня діаметром 12 м, оточене валоподібним викидом землі. Розмір остан-
нього – ширина близько 5 м при висоті до 1–1,2 м. Із півдня – південного
заходу цей насип має розрив, який веде до центрального заглиблення.
Поруч, на південний схід, розташований аналогічний об’єкт, але мен-
ших розмірів. Його зовнішній діаметр – 15 м, внутрішній – 8 м. Прохід
до центру зроблено з південно-східного боку. Цей об’єкт своєю тильною
частиною з’єднаний із зовнішнім контуром попереднього.
На південний захід від першого з описаних об’єктів, в 10 м від нього та
на тій же відстані один від одного помітні два пласких горбки діаметром
близько 7 м та висотою 0,4 м (південно-східний) та 0,6 м (північно-захід-
ний). Вони, безперечно, штучного походження і входять до комплексу.
На північний захід від найбільшого майдану розташована група з
4–5 ям різної форми, розміру і глибини. Діаметр ям коливається в межах
1,5–3 м, глибина – від 0,2 до 2 м.
У ґрунті об’єктів, у викидах невеликих ямок, зроблених на місці комп-
лексу невідомими (грабіжники?), спостерігається висока насиченість го-
рілої деревини. Характер комплексу вказує на те, що це – залишки буди,
де виробляли деревне вугілля або попіл для подальшого використання.
Відомо кілька видів давніх лісохімічних промислів – смолокуріння,
виготовлення деревного вугілля, виробництво золи і поташу. Археоло-
гічно досліджувалися тільки смолокурні давньоруського часу і кілька
об’єктів того ж часу були інтерпретовані як споруди для отримання де-
ревного вугілля [1, 85–87].
Для пізнього середньовіччя і ранньомодерного часу маємо тільки
згадки і описи у письмових джерелах. Археологічна ідентифікація і до-
70
слідження цих об’єктів не проводилися. Вважаємо, що співставлення
описів і польові спостереження дають підстави для інтерпретації деяких
об’єктів. Смолокуріння здійснювалося ямним і пічним методом. Обидві
технології не залишають після себе великих наземних насипів. Залишки
об’єктів смолокуріння мають невеликі розміри і заглиблені в землю. Ви-
палення деревного вугілля здійснювалося двома способами – «ямним»
і «кучним». Другий спосіб набагато продуктивніший і для часу, що нас
цікавить, був панівним. Видобуток і обробка металу, ковальство створю-
вали великий попит на деревне вугілля. Випалювали його найчастіше з
дуба, берези, сосни, ялини. Під час «кучного» випалу споруджувалися
великі курганоподібні споруди для спікання деревного вугілля, які по-
тім розкопували. Вихід продукції становив 60–70%. Ямний спосіб випалу
був менш ефективним. За способом складання колод «кучі» розрізняли
«стоячі» і «лежачі». При першому способі колоди встановлювали верти-
кально у кілька рядів, утворюючи конусоподібну конструкцію (капа, ка-
пець, шопа). При другому – поліна вкладалися горизонтально і конструк-
ція була більшою за розміром. Внизу встановлювали або складали поліна
довжиною близько 1 м, а вище – коротші. Конструкцію обкладали з усіх
сторін дерном (травою в середину), потім засипали землею, піском, зали-
шаючи внизу і нагорі кілька продушин, через які регулювали доступ по-
вітря під час горіння. Для припинення випалу засипали всі отвори і через
2-3 доби остиглий «курган» розкопували і діставали вугілля. Тривалість
процесу залежала від величини «кучі» і складала 2-3 тижні. Випалювали
як правило в лісі. Вибирали суху рівну ділянку (на відміну від поташні, де
потрібна близькість води) [2, 247–248].
У літературі зазначається, що виробництво деревного вугілля могло
поєднуватися із виготовленням золи. Зола була складовою для виробни-
цтва щолоку і поташу. На поташнях технологія виробництва вимагала
великої кількості води для виварювання і випарювання сировини. Отже,
буди, які розташовані далеко від джерел води, як і описана нами в Пуща-
Водицькому лісі, очевидно, призначалися саме для виготовлення дерев-
ного вугілля.
«Робенье попелу» в Київському воєводстві згадується в джерелах з
ХVІ ст. Відомий документ 1594 р., за яким Києво-Печерський монастир
дозволяв приватній особі займатись цим промислом в монастирському
лісі на Київщині. Попіл вироблявся «зо всякого дерева, которое бы на
попелъ годно было, то есть з бересту, зь ясеня, з лещины и з вязу» [3, 73].
Виявлена нами буда розташовувалась у київській частині пущі. Відо-
ма грамота від 12.03. 1523 р., видана Сигізмундом І Межигірському мо-
настирю, за якою кордоном між угіддями цього монастиря та київськими
землями була р. Водиця [4, ІІІ, 21]. У першій половині ХVІІ ст. ця терито-
рія між рр. Сирцем і Водицею належала Миколаївському домініканско-
му монастирю, про що згадує П. Развидовський [4, ІІ, 105]. Універсалом
71
Б. Хмельницького від 11.01. 1651 р. маєтності київських домініканців, в
тому числі і ця земля, були передані Києво-Братському монастирю [5,
448]. Більш детальний опис меж цього володіння поданий у підтвер-
джувальній грамоті київського полковника В.Ф. Дворецького, виданій
Братському монастирю 3.05. 1659 р. [4, ІІІ, 85]. Підтвердження на цей ліс
(«бор») монастир одержав і пізніше – у 1694 р. [4, ІІІ, 108–109].
Незважаючи на поважний перелік актових документів, які чітко ре-
гламентують київсько-вишгородський (Братського та Межигірського
монастирів) кордон по р. Водиця до її витоку і далі до верхів’я р. Горен-
ка, у першій половині ХVІІІ ст. за цю, відносно невелику (до 10 кв. км),
земельну ділянку точилась запекла боротьба. Межигірський монастир
самочинно посунув кордон своїх володінь у пущі на південь, вважаючи
р. Мушанку (Мушинку, суч. струмок Мушенка) порубіжною з Києвом.
Таким чином, ченці встановили контроль над лісом, просунувшись вглиб
володінь Братського монастиря на 1,5 (східна частина спірної території,
між нижніми течіями Водиці і Мушанки) – 2,6 км (західна частина: від оз.
Синяки – витоку Водиці, до витоку Горенки).
Ця ситуація не задовольнила київський магістрат, адже всупереч кіль-
ком королівським привілеям, монастир «в пущи боронит мещанам Киев-
ским рубати на оправу места потребной на строенье хоромное деревне,
на дворовые потребы дров, ... не допускает имети вступу, забираючи
в пущи коне, волы, сокеры и самих жителей Киевских бьет, у монастыр
запроважует, кует и на роботизнах монастырских по недели килко дер-
жит» [4, ІІІ, 135, 140]. Тому на початку жовтня 1713 р. межова комісія, до
якої увійшли уповноважені магістрату та представники Межигірського
монастиря на чолі з його архімандритом Іродіоном Жураківським, осо-
бисто проїхала вздовж спірних кордонів та розглянула підтверджувальні
грамоти на володіння обох сторін.
Незважаючи на те, що обидві сторони надали документи, за якими
кордон проходив по Водиці до її витоку з оз. Синякова [4, ІІІ, 136, 142, 143],
межигірські монахи все ж наполягали на своєму варіанті кордону. Вони
представили випис (екстракт) з київських гродських книг, виданий 25.04.
1613 р. Г. Готському, хорунжому землі київської, на володіння Вишгород
та Петрівці, в якому подано опис кордонів цього маєтку, зроблений київ-
ським возним М. Мирановським 31.07. 1607 р. Ділянка кордону, яка нас ці-
кавить, подана у цьому документі досить лаконічно: «…чрез луг Мушинов
сеножати на верх Горени речки» [4, ІІІ, 145]. Відчуваючи юридичну враз-
ливість своєї позиції, І. Жураківський наполіг на повторному огляді кор-
дону, який відбувся 19 жовтня 1713 р. Архімандрит представив трьох свід-
ків – місцевих мешканців, які тільки змогли показати кордон на частині
Оболоні вздовж річки Кривої Почайни [4, ІІІ, 148–149]. Обстеження кор-
дону «в бору» відбулось 20 жовтня. Було оглянуто сіножать Мушину, яку
«отец архимандрит именовал быти границею вышгородскою». Сіножать
72
розташовувалась серед лісу по берегах р. Мушанки і була поганої якості
(«як бы на оден воз травы явилося»), оскільки вузька долина річки («ров-
чак») поросла лозами і дубником. На Мушанці розташовувалось кілька
млинків, які були «недавно построение за позволеньем майстратовым».
І. Жураківський наполягав, що ці млинки було збудовано з дозволу покій-
ного ігумена Ф. Кощаківського, але власник нижнього млина Михайло
Сакардюк відповів на це, що він брав у названого ігумена дозвіл лише на
користання лісом («о деревню з бору»), а не на будівництво греблі [4, ІІІ,
150]. Оскільки кожна із сторін наполягала на своїй правоті, робота меж-
ової комісії 1713 р. не завершилась консенсусним рішенням.
Земельний спір між Межигірським монастирем і київським магістра-
том продовжився і далі. Тільки в суперечку двох сторін втрутився ще один
власник спірних територій – Богоявленський Братський монастир, який не
відіграв помітної ролі у межуванні 1713 р. Зберігся цікавий документ – кар-
та 1746 р., яка зафіксувала цю боротьбу за пущу [6]*. Її повна назва: «Карта
сочіненая спорным Кіево Брацкого учілішного манастыря з магістратомъ
кіевскімъ грунтамъ». Як видно з карти, Межигірський монастир на той
час привласнив ще й землі на південь від р. Горенка, до витоку р. Котор.
Таким чином, південна межа його володінь проходила по лінії р. Мушан-
ка – оз. Синє – виток Котору. Незважаючи на те, що на карті цю частину
лісу підписано як «Грунтъ Межігорского манастыря спорнои з Брацкімъ
манстыремъ», повний контроль над цією територією, без сумніву, мав саме
Межигірський монастир. Це засвідчує розвиток подій попереднього часу.
Підсумовуючи, можна констатувати, що виявлена 2012 р. буда розта-
шовувалась в тій частині пущі, за яку велась постійна суперечка між дво-
ма монастирями і магістратом. Відстань від буди до найближчої ділянки
річища Водиці (яка зараз пересохла) на північний схід – 2,1 км, до витоків
р. Мушинки на південний схід – 1,2 км. Якщо буда функціонувала у дру-
гій половині ХVІІ ст., то вона була в юрисдикції Братського монастиря,
якщо ж вона з’явилась у ХVІІІ ст., то, скоріш за все, приносила прибуток
Межигірському монастирю.
Буди, як тип археологічної пам’ятки доби пізнього середньовіччя, за-
лишаються найменш вивченими. Якщо рудням, гутам ще приділялась
певна увага дослідників промисловості і економіки Полісся модернового
часу, то буди досі не привертали увагу науковців. Серед найперших кро-
ків у цьому напрямку, очевидно, мають бути збір свідчень актового мате-
ріалу та каталогізація залишків буд як археологічних пам’яток. Згодом
постане потреба археологічного дослідження буд як комплексу об’єктів із
своїми функціями і характеристиками.
Поки що ми можемо лише констатувати, що описана буда – перша подіб-
ного типу археологічна пам’ятка, зафіксована на території Великого Києва.
* Висловлюємо щиру подяку Дмитру Вортману, який вказав на цей документ і на-
дав його фото.
73
Джерела та література
1. Село Київської Русі (за матеріалами південноруських земель). – К., 2003.
2. Полесье: Материальная культура. – К., 1988.
3. Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. 1470–1700.
– Спб., 1897. – Т. 1.
4. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К.,
1874.
5. Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов. – К., 1897. –
Т. 2.
6. Карта 1746 р. // ЦНБ ім. Вернадського, зал картографії. – № 45402.
В’ячеслав Крижанівський (Київ),
молодший науковий співробітник Відділу археології Києва
Інституту археології НАН України
Господарчі споруди та ями XVII – другої половини
ХІХ ст., виявлені під час археологічних досліджень
по вул. Десятинній у м. Києві
Серед господарчих споруд XVIIІ – другої половини ХІХ ст. можна ви-
ділити знайдені у період з 2000 по 2009 рр. археологічні об’єкти по вул.
Десятинній, 1/3 та по вул.Десятинній, 11- А.
Археологічні дослідження по вул. Десятинній, 1/3 проводилися про-
тягом 2000–2001 років. Вони фактично були продовженням робіт 1994 р.
і велись в місцях, що за об’єктивних причин були недоступними на той
час. В окремих випадках, для поточнення раніше невиявлених деталей і
їх кореляції з результатами розкопок 2000–2001 років проводились по-
вторні розриття раніше досліджених квадратів ЕЖ, 11-14 і їх додаткове
дослідження. Археологічні роботи розпочались 4 грудня і з невеликими
перервами продовжувались до 20 січня 2001 р. [1].
Серед виявлених під час розкопок середньовічних об’єктів можна ви-
ділити ями 2, 4, 7-8 та споруду 2.
Яма 2 (об’єкт 2) зафіксована в північно-східному куті розкопу кв. 0-12.
Заповнення об’єкта фіксувалося безпосередньо під пісщано-щебневою
підсипкою. Воно темно-сірого, майже чорного кольору із значним вклю-
ченням вугілля та напівзотлілої органіки. В площу розкопу потрапило
близьно 1/4 ями. Дно об’єкта зафіксовано на глибині 1,7 м від сучасного
рівня поверхні. Стінки вертикальні, з підмазкою в її нижній частині, а по
дну спондиловою глиною. Товщина підмазки 0,5–1,5 см. Під час дослі-
дження та виборки заповнення було знайдено уламки зооморфних сви-
щиків, керамічна люлька, кахлі, полив’яні миски, розбита глиняна скарб-
ничка та ін. Серед отриманих матеріалів окремо виділяється шиферне
пряслице та уламки давньоруської кераміки. Датується об’єкт XVIII ст.
З північного боку ями майже впритул до ями 3 примикала прямокут-
на в плані ямка зі слідами зотлілого дерева в її центрі. Розміри ями 25 x
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76472 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0850 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:05:50Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Козюба, В. Чекановський, А. 2015-02-10T17:00:19Z 2015-02-10T17:00:19Z 2013 Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва / В. Козюба, А. Чекановський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 69-73. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76472 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Дослідження пам’яток археології козацької доби Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва Article published earlier |
| spellingShingle | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва Козюба, В. Чекановський, А. Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| title | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва |
| title_full | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва |
| title_fullStr | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва |
| title_full_unstemmed | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва |
| title_short | Пізньосередньовічна буда на північній околиці Києва |
| title_sort | пізньосередньовічна буда на північній околиці києва |
| topic | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| topic_facet | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76472 |
| work_keys_str_mv | AT kozûbav píznʹoserednʹovíčnabudanapívníčníiokolicíkiêva AT čekanovsʹkiia píznʹoserednʹovíčnabudanapívníčníiokolicíkiêva |