Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76483 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. / Ю. Ситий, Є. Калашник // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 129-136. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860062033967316992 |
|---|---|
| author | Ситий, Ю. Калашник, Є. |
| author_facet | Ситий, Ю. Калашник, Є. |
| citation_txt | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. / Ю. Ситий, Є. Калашник // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 129-136. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| first_indexed | 2025-12-07T17:04:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
129
Юрій Ситий (Чернігів),
старший науковий співробітник, заступник директора
Центру археології та стародавньої історії Північного
Лівобережжя ім. Д.Я. Самоквасова Інституту історії,
етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського Чернігівського
національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка
Євген Калашник (Полтава–Київ),
магістрант Національного університету «Києво-Могилянська академія»,
старший науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви
Чернігівський гончарний осередок козацької доби
у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст.
Гончарні горни, досліджені археологами у Переяславі [1], Полтаві [2],
Києві [3] підтверджують писемні свідчення про поширення гончарного
ремесла у великих адміністративних центрах України в XVII–XVIII ст.
Аналіз керамічної продукції виявленої у горнах вказує на місцеве виго-
товлення посуду, кахлів, люльок для куріння, архітектурних декоратив-
них деталей в місцях їх масового використання. Тривалий час не були
відомі місцезнаходження та конструктивні особливості виробничих гон-
чарних споруд в містах Чернігово-Сіверщини. Ситуація змінилася напри-
кінці ХХ ст. коли під час тривалих археологічних досліджень широкими
площами такі об’єкти були виявлені.
У 1991 р. в Чернігові під керівництвом А.Л. Казакова проводилися до-
слідження по вул. Пролетарській, 7 – на території укріпленого чернігів-
ського посаду XVII–XVIII ст. В ході їх у розкопі № 3 було зафіксовано
рештки гончарного горну козацької доби (рис. 1).
Горн був врізаний у тіло валу Х ст. та материк на глибину 1,8 м від рівня
сучасної поверхні. Споруда горну глинобитна, двоярусна, краплеподібна
у плані, щелепами топкової камери орієнтована на південний схід. Верх-
ній ярус горна, призначений власне для випалу гончарних виробів, зруй-
нований. Рештки його, як і втраченої перегородки череня, фіксуються у
вигляді глиняного завалу на дні нижнього ярусу. Верхній ярус («клубук»
за І.А. Зарецьким [4]) виступав над поверхнею знівельованого валу та,
ймовірно, мав напівсферичну форму. Під дією високих температур глина
на стінках горну перетворилася на футуровку. Деталі топкової камери, а
власне рештки її опорної стінки-«козла», фіксуються з глибини 1,43 м від
нульового реперу. Ближче до щелеп (від «козла») в дні топкової камери
знайдені дві ямки заповнені вугликами – залишки дерев’яної конструкції,
зробленої при спорудженні горну і вигорілої під час його випалу. Щеле-
пи устя, дещо скошені, знаходяться на глибині 1,55–1,57 м. Дно топкової
камери понижується – від 1,74–1,75 м, біля задньої стінки, до 1,91 м біля
щелеп. Розміри камери – 3,0 х 1,6 м. Дно являє собою одноманітний шар
випаленої глини, такий самий шар позначає стінки топкової камери. На-
130
вколо решток горну зафіксовано прошарок обпаленого піску. На дні по-
мітні залишки попелу та вуглики, що залишилися після випалу кераміки.
Біля горну досліджений котлован овалоподібної припічної ями – пригре-
биці, розмірами 2,7 х 1,4 м. Рівень пригребиці на 0,12 м нижче рівня дна
топкової камери.
Керамічний матеріал, виявлений у заповненні обпалювальної камери
горну з Чернігова, представлений фрагментами різних категорій гончар-
ного посуду – горщиками, покришками, мисками, глеками, макітрами та
фрагментами кахлів, подібними тим, що неодноразово виявлялися на те-
риторії міста.
Горщики репрезентовані 39 фрагментами (понад 73% загальної кіль-
кості знахідок). У знахідках представлені димлені посудини з діаметром
вінця від 13 до 20 см, висотою вінця 2,1–4,2 см, товщиною вінця 0,4–0,8 см
та товщиною стінок 0,3–0,5 см (рис. 2). Єдиний археологічно цілий ек-
земпляр при висоті 14,4 см мав діаметр вінець 15,5, а денця – 9,5 см
(рис. 2: 1). Посуд відновного випалу, орнаментований хвилястими защи-
пами на зрізі вінця (менше третини екземплярів), врізаними лініями та
хвилями, геометричними комбінаціями, нанесеними відтисканням чи
відбитком орнаментира коліщатка. Один фрагмент прикрашено коротки-
ми лощеними лініями на шийці (рис. 2: 31).
Горщики належать до так званого черкаського типу. Однак відносні
аналогії у профілюванні посуду можна простежити серед червоноглиня-
ної кераміки Володимира XIV–XV ст. [5] За морфологічними ознаками
можна виділити наступні типи горщиків (рис. 3):
І. Вінця масивні, невисокі, прямі, розлогі під кутом близько 75°. На зо-
внішній стінці вінець виразний валик чи невелике потовщення. Діаметр
вінець різноманітний – 15,5; 17; 20 см та ін. Орнаментація, як правило, бід-
на або зовсім відсутня.
Рис. 1. Чернігів, вул. Пролетарська, 7.
Гончарний горн. План та профіль.
131
ІІ. Вінця невисокі, розлогі, але кут більш прямий. Ім притаманне вали-
коподібне потовщення ззовні вінця. Для типу стає характерною орнамен-
тація защипами по зрізу вінця.
ІІІ. Горщики з прямими або ледь розлогими вінцями висотою до 4 см.
Орнаментація защипами по зрізу вінця частішає. Поширені й невеликі
діаметри вінець.
Аналіз керамічного матеріалу з різних горнів Чернігово-Сіверщини
виявляє різноманітність стилів у окремих гончарних осередках. Розгля-
даючи наймасовішу категорію знахідок чернігівського горну – горщики,
можна виділяти сталі ознаки продукції виявленої майстерні. Це небагатий
орнамент, переважно врізаними лініями в один ярус. Рідше трапляється
орнаментування лініями у два яруси. Винятком можна вважати фрагмент
горщика, орнаментованого штампом-коліщатком лінією похилих прямо-
кутників, нижче – зигзагом-гусеничкою, а під нею – врізаними лініями
(рис. 2: 22, 23). На загальному фоні вирізняється й орнаментація рельєф-
ним кутастим зигзагом у двох випадках (рис. 2: 25, 26). Подібна традиція
бідного орнаментування простежується і на більшості матеріалу виявле-
ного у 2007–2008 рр. у Ніжині. Однак у останньому відомі композиції у три
яруси [6]. Для прикладу, кераміка, виявлена у горні з Любеча, орнаменто-
вана помітно яскравіше – у чотири-п’ять ярусів на вінці та плічках, а також
лощеними лініями, що утворюють сітку на тулубі горщиків (рис. 5: І: 1, 3, 6).
Щодо морфологічних ознак, то домінує профіль з невисоким, силь-
но відхиленим вінцем, зовні прикрашеним виразним валиком; зріз, як
правило, плаский, еліптичний, рідше заокруглений. Подібна форма при-
таманна горщикам полтавського гончарного осередку першої половини
XVII ст. [7] Враховуючи поєднання в цілому різких зламів профілю, що
Рис. 2. Чернігів,
вул. Пролетарська, 7.
Гончарні горщики
із заповнення горну.
Кераміка.
132
не характерно для початку XVII ст., зі стрункими формами у кераміці [8],
на нашу думку, період вжитку описуваної кераміки можна датувати дру-
гою – третьою чвертями XVII ст.
Макітри представлені 7 уламками верхніх частин димлених посудин
(рис. 4: 1-7). Діаметр вінець варіює від 22 до 37 см. Найпоширеніший еле-
мент орнаменту – врізані лінії на стінках. У двох випадках стінки орна-
ментовані хвилеподібними розчосами гребінцем у композиції з лініями.
Два фрагменти орнаментовані хвилястими розчосами на вінцях. Зовніш-
ній край вінця однієї з макітер оформлений у вигляді защипів.
Покришки представлені трьома уламками похилої конічної форми, з
невиразним зрізом, діаметром близьким до 20 см (рис. 4: 12-14). Архео-
логічно цілий виріб представляє злегка опуклий профіль із неглибоким
зарізом вінця та широкою, розлогою верхньою частиною; орнаментовано
одиничною врізаною лінією під вінцем.
Миски виявлено у двох екземплярах (рис. 4: 6, 7). Діаметр вінець ви-
робів перевищує 20 см. Миски димлені. В одному випадку злам бічного
ребра різкий, у іншому ребро плавне. Орнаментальні композиції подібні –
миски орнаментовані на рівні бічного ребра врізаними горизонтальними
лініями та одним рядом комоподібних відбитків.
Двома фрагментами репрезентовані глечики. Це уламки приземку-
ватих, широких шийок димлених посудин для зберігання рідини, із від-
хиленими вінцями, діаметром 11 та 13 см (рис. 4: 10, 11). Один фрагмент
орнаментований рельєфним валиком під вінцем та врізаними лініями в
основі шийки.
Отже, у гончарному горні з Чернігова було виявлено типовий набір
кухонного та столового посуду козацької доби. У публікації не розгля-
дається незначна кількість уламків кахлів виявлених у заповненні гор-
на, що були орнаментовані у рослинних мотивах. У кількісному складі
одного випалу домінують горщики різних типів, що склали 73,5% запо-
внення горну. Наступними, за кількісним показником виявилися макі-
три – 13,2% від загальної кількості знахідок. Зовсім незначну складову
представляють покришки, миски та глечики – 5,6%, 3,8%, 3,8% відповідно.
Таким чином, гончар, який спорудив досліджений горн мав спеціалізацію
Рис. 3. Чернігів,
вул. Пролетарська, 7.
Типи профілювання
горщиків. Кераміка.
133
горщечника. За характером заповнення можна припустити, що горн було
знищено разом з продукцією, що в ньому випалювалася.
Безумовно, отримана колекція висвітлює діяльність лише однієї май-
стерні чи навіть майстра, однак досить вагома для подальших узагальню-
ючих студій. Гончарні горни не вперше фіксуються археологами у Чер-
нігові та його окрузі. У 2002 р., при розкопках на вул. Кирпоноса, 7 – на
території чернігівського посаду, було зафіксовано горн із цегли-сирцю
розмірами 3,15 х 2,4 м, заглиблений у материк на 0,2 м [9]. Споруда дато-
вана кінцем XVII – серединою XVIII ст. Отже, у Чернігові існувало дві
традиції побудови горнів або, принаймні, одна форма з часом переходила
в іншу. Відмітимо, що горни 1991 р., 2002 р. та знахідка посудини для ви-
палу керамічних люльок О.В. Шекуном у 2000 р. (на південь від розкопу
1991 р.) визначають район міста, де у XVII–XVIII ст. знаходилися вироб-
ничі комплекси гончарного цеху – район так званого Третяка.
Окрім горнів у Чернігові, археологами було досліджено рештки гон-
чарних виробництв на території ще двох значних міст Чернігово-Сівер-
щини. Залишки гончарного горна XVII–XVIII ст. були виявлені при роз-
копках у Любеча в 1990 р. [10]. Горн місцевого гончара був глинобитний,
краплеподібний, розмірами 3,0 х 2,2 м. Речі виявлені у заповненні споруди
(близько 20 випалених посудин) – фрагменти та цілі форми кухонної та
столової кераміки (рис. 5: І). Любецький горн, обстежений у 1990 р., роз-
ташовувався в західній частині міста, поза укріпленнями посаду. Спира-
ючись на лист від 16 серпня 1615 р. підстарости любецького та лоївського
Андрія Сулимирського, можна припускати, що майстерні поза містом на-
лежали партачам – гончарям, які не входили до цеху (у джерелі: «братии»)
і не платили у цехову казну [11]. Майстри, що сплачували мито (гріш за
Рис. 4. Чернігів,
вул. Пролетарська, 7.
Макітри (1-7),
миски (8, 9),
глеки (10, 11),
покришки (12-14)
із заповнення горну.
Кераміка.
134
один день або злотий за постійну роботу) мали право облаштовувати ви-
робництво на посаді міста [12]. Цей район отримав назву «Гончари» [13].
Рештки горнів, що належали цеховикам можливо фіксував Б.О. Рибаков,
у вигляді скупчень печини прожареної до оранжевого кольору, на ділян-
ках по вул. Поштовій, що на південний схід від Замку [14].
Ще один горн було частково досліджено в ході археологічних розкопок
у Батурині, у південній частині Фортеці, на 42–43 метрах десятої ділянки
водогону [15]. Він мав ширину 1,12 м у верхній частині і розширювався до
низу (1,4 м). Горн викопаний в шарі материкової глини (досліджена гли-
бина – 1,0 м від рівня материка). Збереглася топкова камера, розділена ма-
териковим останцем – так званим «козлом», який фіксується на висоту до
0,45 м (рис. 5: ІІ). Ширина козла 0,35 м у верхній частині й 0,55 м – на гли-
бині 1,0 м. Внаслідок великої температури стінки горну та стінки козла
вкриті шаром футуровки товщиною 0,05–0,1 м, ще на 0,05 м вглиб просте-
жується пропечена глина, нижче – материкова глина. Ширина північної
частини топкової камери становить 0,4–0,45 м, південної – 0,45–0,48 м.
Камера заповнена футуровкою горну, обпаленою глиною та уламками ви-
паленої кераміки (вірогідно, браком). Уламки посудин з горну належать
до горщиків жовтого та червоного кольорів з орнаментом червоною фар-
бою та глеків з пролощеними лініями. Кераміка датується ХVІІ ст. (ско-
ріш за все, другою половиною) (рис. 5: ІІ: б).
Слід відмітити, що на території Любеча та Батурина існують топоні-
ми «Гончари» та «Гончарівка» [16] – це урочища де у різний час розташо-
вувалися гончарські майстерні. У обох випадках ця місцевість захищена
– або штучним валом (Батурин), або природними урвищами (Любеч). В
усіх випадках гончарні горни виявлені на значній відстані від місця ви-
копування глини. Найвірогідніше глина видобувалася у схилах правих
берегів ближніх річок, або ж привозилася здалеку.
Такі збіги в топографії трьох міст, коли горни розташовані на плато
корінних терас, не випадковість. Скоріш за все виробничі комплекси гон-
чарів розташовувалися в межах великих феодальних садиб. В Любечі не-
подалік (чи в межах) садиби Полуботків. Поряд були досліджені споруди
Рис. 5.
І. Любеч, посад.
Кераміка з горну.
За І.О.Потаповим,
А.Л.Казаковим;
ІІ. Батурин, Фортеця.
а) Розріз горну
на ділянці № 10
траншеї водогону;
б) кераміка з горну.
За Ю.М.Ситим.
135
житлового та виробничого характеру синхронні горну. В Чернігові, горн
розкопаний 1991 р. знаходився поряд з подвір’ями Єлецького монастиря
та церкви Покрови Богородиці, горн 2002 р. – досить близько до некропо-
лю вищезгаданої церкви. Не варто виключати вірогідність того, що дослі-
джені горни належали Єлецькому монастирю. Заможні монастирі інколи
мали залежних гончарів, що задовольняли потреби монастиря, а також
працювали на ринок. Зокрема такий гончарний осередок існував у Києво-
Печерській лаврі і досліджений біля Видубицького монастиря [17].
Розглянутий матеріал розширює коло джерел про гончарне ремес-
ло одного з найпотужніших осередків гончарства в Україні за козацької
доби. Адже лише Чернігівський гончарний цех до кінця XVIІI ст. мав
власну цехову корогву [18]. У першій половині XVII ст. в адміністратив-
них центрах Лівобережжя оформлюються класичні гончарні цехи [19].
Таким чином, матеріали, що вводяться до наукового обігу, ілюструють
один з етапів цього процесу.
Джерела та література
1. Буйлук М. Гончарний комплекс кінця XVII – початку XVII ст. із Переяслава //
Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник. – Опішня: Мо-
лодь, 1993. – Кн. 1. – С. 250–253.
2. Виногродская Л.И. Материалы по керамическому производству XVII–XVIII вв. на
Полтавщине // Охорона та дослідження пам’яток археології Полтавщини: 3-й обл.
наук.-практ. семінар: Тези доповідей. – Полтава, 1990. – С. 182–186, Рис. 24; Суп-
руненко О.Б., Пуголовок Ю.О., Мироненко К.М., Ткаченко О.М., Шерстюк В.В.,
Яремченко В.А. Дослідження посаду літописної Лтави: Інститутська гора. – К.–
Полтава, 2009. – Ч. ІІ. – С. 75–108; Ханко О.В. Пізньосередньовічне горно з Полтави
// Полтавський археологічний збірник. – 1999. – Полтава: Археологія, 1999. – С. 68–
72.
3. Мовчан І.І., Климовський С.Л. Відкриття гончарного комплексу XVII ст. на Асколь-
довій могилі у Києві // Археологічні відкриття в Україні 1997 – 1998 рр.: зб. наук. ст.
– К., 1998. – С. 34–35.
4. Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. – Полтава: Тип.-лит.
Л.Фришберга, 1894. – С. 20–22.
5. Седов В.В. Гончарная печь из раскопок в г. Владимире // КСИИМК. – М., 1958. –
Вып. 72. – Рис. 27.1.
6. Кедун І., Крапивний Р., Крапивний Я. Археологічні дослідження «Охоронної архео-
логічної служби України» в м. Ніжині, впродовж 2004–2009 років // Ніжинська ста-
ровина: зб. регіональної історії та пам’яткознавства. – К., 2010. – Вип. 9 (12). – С. 72.
– Рис. на с. 71, 73.
7. Ханко О.В. Полтавський гончарський осередок у контексті новітніх археологічних
досліджень // АЛЛУ. – Полтава: Археологія, 2000. – № 1-2. – Рис. 20.
8. Виногродська Л.І. До історії керамічного та скляного виробництва на Україні у
XIV–XVIII ст. // Археологія. – 1997. – № 2. – С. 131.
9. Виногродська Л. Колекція керамічних виробів XVII–XVIII ст. з розкопок у Черні-
гові // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. – К.: Часи
козацькі, 2005. – Вип. 14. – С. 86–87.
10. Потапов І.О., Казаков А.Л. Розкопки в Любечі в 1990 р. // Питання вітчизняної та
зарубіжної історії. – Чернігів: ЧДПУ, 1991. – С. 6.
11. Лазаревский А. Любецкие гончары в 1615 году // Киевская старина. – Том 76. – Фев-
раль. – К.: Тип. Императорского университета Св. Владимира, 1902. – С. 89.
136
12. Там само.
13. Рыбаков Б.А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г. // НА ІА НАН України. –
№ 1957/17а. – Арк. 37.
14. Рыбаков Б.А. Отчет о работе «Южно-русской» экспедиции за 1958 г. в г. Любече //
НА ІА НАН України. – № 1958/25. – Арк. 62.
15. Ситий Ю., Васюта О., Єгорова Н., Кобець О., Коваленко В., Луценко Р., Мезен-
цев В., Моця О., Семенченко Б., Солобай І. Науковий звіт про археологічні дослі-
дження в охоронних зонах Державного історико-культурного заповідника «Гетьман-
ська столиця» в смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2004 р. // НА
ІА НАН України. – 2004/196. – Арк. 139. – Рис. 310.
16. Рыбаков Б.А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г... – Арк. 37; Коваленко В., Мезен-
цев В., Ситий Ю. Дослідження флігеля на подвірї садиби Івана Мазепи на Гончарівці
в Батурині // НДПКДУ: зб. наук. пр. – К.: Часи козацькі, 2012. – Вип. 21. – С. 74–76.
– Рис. 2.
17. Чміль Л.В. Кераміка Вознесенського монастиря // Лаврський альманах: зб. наук.
пр. – Вип. 21, спецвипуск 8. – Печерська фортеця та Київський Арсенал: нові дослі-
дження. – К.: Фенікс, 2008 – С. 40; Чміль Л.В. Гончарний комплекс початку ХVІІ ст.
з фондів Музею історії міста Києва // Могилянські читання–2006: зб. наук. пр. – К.,
2007. – Ч. 1. – С. 372.
18. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. Лівобережна Україна. – К.: Мо-
лодь, 1993. – С. 76.
19. Лазаревский А. Любецкие гончары в 1615 году... – С. 89; Пошивайло О. Етнографія
українського гончарства... – С. 74.
Анатолій Щербань (Київ),
провідний науковий співробітник Музею історії
Десятинної церкви, доцент Кременчуцького національного
університету ім. М. Остроградського, кандидат історичних наук
Олена Щербань (Київ),
провідний науковий співробітник Музею історії
Десятинної церкви, кандидат історичних наук
Глиняні кухлі з Опішні: до проблеми атрибутування
Переглядаючи публікації щодо українського гончарства, можна зро-
бити висновок, що воно досить добре досліджене. Насправді ж багато пи-
тань досі приховані покровом маловивченості.
Однією з важливих сучасних проблем гуманітарних наук, що вивча-
ють різні прояви гончарства, є атрибутування кераміки. Адже без більш-
менш точного визначення місця і часу виготовлення виробів висновки ке-
рамологів, археологів, етнологів, культурологів і мистецтвознавців щодо
характеристики гончарної культури населення того чи іншого регіону,
еволюції різних її аспектів є досить хиткими.
Одним з найменш досліджених в історії українського гончарства є пе-
ріод з кінця ХVIII до третьої чверті ХІХ ст. Здавалося б, що цей час на-
ближений до сучасності, і, відповідно, у музейних колекціях і наукових
публікаціях повинно міститися багато точно атрибутованих виробів. Але
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76483 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0850 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:04:59Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Ситий, Ю. Калашник, Є. 2015-02-10T17:14:30Z 2015-02-10T17:14:30Z 2013 Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. / Ю. Ситий, Є. Калашник // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 129-136. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76483 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Дослідження пам’яток археології козацької доби Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. Ситий, Ю. Калашник, Є. Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| title | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. |
| title_full | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. |
| title_fullStr | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. |
| title_short | Чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця ХХ ст. |
| title_sort | чернігівський гончарний осередок козацької доби у світлі археологічних матеріалів кінця хх ст. |
| topic | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| topic_facet | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76483 |
| work_keys_str_mv | AT sitiiû černígívsʹkiigončarniioseredokkozacʹkoídobiusvítlíarheologíčnihmateríalívkíncâhhst AT kalašnikê černígívsʹkiigončarniioseredokkozacʹkoídobiusvítlíarheologíčnihmateríalívkíncâhhst |