Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України
Saved in:
| Published in: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76493 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України / О. Попельницька // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 166-170. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76493 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Попельницька, О. 2015-02-10T17:38:42Z 2015-02-10T17:38:42Z 2013 Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України / О. Попельницька // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 166-170. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76493 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Дослідження пам’яток археології козацької доби Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України |
| spellingShingle |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України Попельницька, О. Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| title_short |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України |
| title_full |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України |
| title_fullStr |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України |
| title_full_unstemmed |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України |
| title_sort |
лук "східного" типу xviii–хіх ст. у зібранні національного музею історії україни |
| author |
Попельницька, О. |
| author_facet |
Попельницька, О. |
| topic |
Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| topic_facet |
Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| issn |
2078-0850 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76493 |
| citation_txt |
Лук "східного" типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні Національного музею історії України / О. Попельницька // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 166-170. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT popelʹnicʹkao lukshídnogotipuxviiihíhstuzíbrannínacíonalʹnogomuzeûístorííukraíni |
| first_indexed |
2025-11-24T05:50:03Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:50:03Z |
| _version_ |
1850842861762772992 |
| fulltext |
166
Олена Попельницька (Київ),
провідний науковий співробітник Національного музею
історії України, кандидат історичних наук
Лук «східного» типу XVIII–ХІХ ст. у зібранні
Національного музею історії України
У НМІУ зберігається складний (композитний*) лук «східного» типу.
На відміну від простих європейських луків** складні «східні» луки виго-
товлені не лише з деревини. Посилений додатковими шарами сухожиль
тварин та рогових пластин, з жорстким руків’ям і накладками на кінцях
«плечей», складний лук є дорогою і достатньо компактною зброєю у по-
рівнянні з простим луком аналогічної потужності. До того ж, «плечі»
складного лука виготовляються окремо від руків’я, з яким з’єднуються у
процесі монтажу, в той час як простий лук є суцільно дерев’яним. Отже,
конструкція складного лука є більш економічною, оскільки дерев’яна за-
готовка для нього може бути вдвічі коротшою, ніж для складного. До того
ж, верхнє, і нижнє «плече» складних луків повністю ідентичні за механіч-
ними властивостями, оскільки є «дзеркальними» відображеннями одне
одного і виготовлені симетричними.
Складні луки, що поєднували компактність, міць і відмінну пруж-
ність, лишались найбільш досконалою метальною зброєю аж до появи су-
часних луків з синтетичних матеріалів. Їх широке поширення обмежува-
ла лише складність у виготовленні і підготовці професійних лучників.
Перші складні луки відомі за археологічними джерелами з ІІ тис. до
н. е. Приблизно у IV ст. центральноазійські кочові народи – гуни та ава-
ри – почали використовувати т. зв. ретро-флексивний тип лука (з англ.
retro-flexed). Він мав специфічну конструкцію «плечей», які за відсутності
тятиви вигнались вперед. Це дозволяло лучнику згинати «плечі», докла-
даючи менше зусиль. Особливістю луків «азійського» типу була і наяв-
ність своєрідних важелів для тятиви – жорстких дерев’яних накладок*** з
твердих порід дерева**** на кінцях «плечей», що під час вистрілу могли про-
тистояти значним навантаженням.
За доби Великого переселення народів складні луки «гунського» типу
поширились від Кореї до Атлантичного узбережжя Європи, Північної
* Порівняно з простими дерев’яними луками аналогічної довжини і потужності
такі композитні луки більш дорогі і складні у виготовленні.
** Складні композитні луки з давніх часів застосовувались у країнах з сухим кліма-
том, в той час як у Центральній і Північній Європі перевага надавалась простим
лукам, що не втрачали своїх властивостей в умовах надмірного зволоження. Пе-
ревагою складного лука є те, що дальність польоту його стріли у 1,5 разів довша,
ніж у простого лука. Проте точність влучання у простого лука є вищою, оскільки
під час здійснення вистрілу він лишається стабільним, в той час як складний лук
вібрує.
*** В арабській мові мають називу siahs, у турецькій – кasan.
**** Клена, вишні, ялини, бука, горіха, червоного дерева, ясеня, берези.
167
Африки, Аравії і Індії. Це відбулось внаслідок безперервних військових
походів, які гуни та авари, починаючи з IV ст., здійснювали проти Рим-
ської імперії, Візантії, франків, германців, лангобардів, східних слов’ян
та інших європейських і азійських народів. Побачивши переваги нової
метальної зброї кочівників, армії Візантії, Київської Русі, Ірану, Китаю,
Японії, арабського світу взяли на озброєння складні «азійські» луки. Як
мисливську і бойову зброю їх використовували також народи Півночі,
Сибіру і Центральної Азії.
З композитних «східних» луків еталонними вважаються досконалі за
технічними характеристиками «класичні» та «пост-класичні» турецькі
«закриті*» луки XV–XIX ст. (рис. 2), довжина яких, як правило, не пере-
вищує 120 см. І хоча вони є коротшими, ніж луки інших народів, проте є
набагато потужнішими. Зі знятою тятивою турецький ретро-флексивний
лук нагадує грецьку літеру «омега» (Ω): його кінці заходять один за дру-
гий, скручуючись у кільце.
З винайденням вогнепальної зброї турецький лук став використову-
ватися переважно як спортивна зброя. Сьогодні стрільба з лука у Туреч-
чині є національним видом спорту, яким у давнину займались, зокрема,
представники аристократії і султани. Пізні турецькі луки XVIII–XIX ст.
пристосовані для прицільної стрільби на значні віддалі. У Османській ім-
перії виготовляли також спеціалізовані жіночі і дитячі луки.
Виготовлення якісного лука вимагало неабиякої майстерності. Ремес-
ло лучника опановували навіть турецькі султани, які за старовинною тра-
дицією мали заробляти на прожиток власною працею.
До нашого часу чимала кількість турецьких луків зберігається у му-
зеях різних країн, що дало можливість дослідникам детально вивчити їх
конструкцію і властивості. У цьому їм стали у пригоді і свідчення етно-
графічних і документальних джерел другої половини XVIII – ХІХ ст., які
описують стадії виготовлення цієї досконалої метальної зброї.
Виробництво турецьких луків відбувалось у кілька етапів. Спочатку
з гілок діаметром 8–10 см робилась основа (кибит)**: гілки розщеплювали
вдовж, вимочували у воді та нагрівали на вогні, за допомогою спеціаль-
них лекал надаючи деревині складної конфігурації з вигинами. «Плечі»
лука за допомогою V-подібниих виступів та пазів (т. зв. «риб’ячий хвіст»)
з’єднували з руків’ям.
«Плечі» «східного» лука є важливою конструктивною деталлю, яка
накопичує кінетичну енергію, надану м’язами стрілка, і передає її стрілі.
Короткі пружні «плечі» здатні значно подовжити довжину натягу тяти-
* Різні типи складних луків зі знятою тятивою мають два варіанти вигину дуги.
Більш слабкі луки, що вигинаються у зворотній бік лише своїми кінцями, зара-
ховуються до «відкритих». У більш потужних «закритих» луків у зворотній бік
вигинаються також і обидва «плеча».
** Переважно анатолійського «татарського клена» (Acer Tartaicum). Використовува-
лось і вишневе дерево, яке, проте, вважалось гіршим за властивостями.
168
ви, не збільшуючи загальної довжини зброї*. При цьому вони зазнають
значної деформації: «спина» (сторона, обернена до цілі) – розтягується,
«живіт» (сторона, обернена до стрілка) – стискається. Їх зміцнюють при-
клеєними рогоимиі пластинами («живіт»)** та вивареними сухожиллями
великої рогатої худоби («спина»)***. (рис. 1). Для кращого зчеплення рого-
вих пластин з дерев’яною основою при склеюванні**** на «животі» лука і на
пластинах продряпувались паралельні борозенки.
Виварені еластичні сухожилля тварин, розділені на окремі волокна,
приклеювали на «спину» лука. Від рівномірності товщини сухожильного
шару і спрямування його окремих ниток залежали метальні властивості
лука. Про майстерність майстра-лучника судили саме за умінням пра-
вильно приклеювати сухожильні волокна.
Останніми фазами виготовлення лука були обклеювання шовком,
сап’яном (пергаменом), берестою чи обгортання срібною фольго; фарбу-
вання, декорування і лакування.
Виготовлення складного лука займало щонайменше тиждень. Готовий
лук перед початком використання тривалий час витримувався у темному
сухому приміщенні.
* Для «азійських» луків довжина натягу тятиви складає приблизно 60% від загаль-
ної довжини лука, в той час як для простого європейського лука це співвідношен-
ня є більш несприятливим.
** Рогові пластини вирізували з рогів диких копитних тварин: антилоп або азій-
ських «водяних» буйволів. Їх міцність удвічі більша, ніж у деревини.
*** Міцність «на розрив» сухожиль у чотири рази перевищує міцність деревини.
Майстри-лучники надавали перевагу сухожиллям диких копитних тварин з мі-
німальною кількістю жиру. Поєднання різних за міцністю пружних матеріалів у
конструкції «плечей» лука під час натягання тятиви створює значну прискорюю-
чи силу для стріли.
**** Столярний клей виготовлявся з риб’ячих міхурів.
Рис. 1. Поперечний розріз
«композитного» лука
і назви його конструктивних
частин.
Рис. 2. Турецький і кримсько-татарський луки.
Рис. 3. Лук з Національного музею історії України.
Рис. 4. Лук «кримсько-татарського типу»
із зібрання Антропологічного музею
Міссурійського Університету (США).
169
Якщо інші луки зберігались зі знятою тятивою (яку натягали лише пе-
ред початком їх використання), з тугих турецьких луків її ніколи не зні-
мали.
Складний лук «східного типу» з НМІУ має довжину 123 см, S-подібні
«плечі» з чотирма плавними вигинами і ледь помітною асиметрією: ниж-
нє «плече» трохи довше за верхнє (рис. 3).
Лук з НМІУ має плоский «живіт» і належить до різновиду, який у
фаховій літературі має назву «flatbow» (з англ. «плоский лук»). Ширина
«плечей» у таких луків більша, ніж у інших типів, що компенсує меншу
товщину кибиті. Луки такого типу менш «вимогливі» до якості деревини,
з якої їх виготовляють.
Декор лука з НМІУ належить до індо-перського дизайну. Його поверх-
ня вкрита орнаментальним розписом під шаром лаку. Малюнок викона-
но червоною, брунатною, білою та жовтою фарбами по темно-брунатно-
му тлу. Елементи розпису – медальйони, трикутники і багатопелюсткові
розети, заповнені рослинним орнаментом. На кожному «плечі» на «жи-
воті» лука розміщено три медальйони, між якими – два ромби. Малюнок
на «спинці» лука дещо інший: на кожному з «плечей» намальовані по два
овальні медальйони, розмежовані орнаментальною розетою.
Стилізованими рослинними композиціями декоровані також руків’я і
кінці лука. Краї «плечей» оконтурюють вузькі жовті смуги.
Руків’я лука потовщене, місце його з’єднання з «плечима» майже рівне,
без залому. «Плечі» плавно вигнуті у напрямі кінців; бічні поверхні «пле-
чей» мають вигляд вузького ребра.
Кінці «плечей» оснащені «зацепами» («ріжками») – криволінійними
елементами, наявними у луків «східного» («азійського») типу, які слу-
жать опорою для тятиви і збільшують віддаль польоту. «Ріжки» завершу-
ються накладками з поперечними вирізами для фіксації тятиви.
Лук з НМІУ можна зараховувати до «посткласичних» і датувати дру-
гою половиною XVIII–ХІХ ст.
Відсутність сап’янового «чохла», можливо, є свідченням того, що
цей лук був спортивним (тренувальним) і вимагав попереднього про-
сушування перед початком використання*. Про те, що лук належить
до спортивної (а не бойової) зброї, свідчить і наявність вишуканого
декору.
Оскільки шляхи надходження цього предмета до НМІУ з’ясувати не
вдалося (через втрату у роки Другої світової війни облікової документа-
ції), його атрибуція є дискусійною. Лук з НМІУ може належати до одного
з різновидів луків «східного» типу – турецького, кримськотатарського,
перського чи індійського – що мають багато подібних рис при незначних
відмінностях.
* В той час як військові луки, обтягнені шкірою, були готові до використання у
будь-який час.
170
На користь того, що цей лук – кримськотатарський* (або турецький,
виготовлений у популярному «кримськотатарському» стилі), свідчить
його форма. Кримськотатарські луки, на відміну від турецьких, мають
виражений рефлекс «плечей» відразу від руків’я («утопленого» у «тіло»
лука, що надає натягненому луку вигляду грецької літери «сігма» (Σ)) та
більшу довжину гнучкої частини «плечей».
Два подібні луки «кримськотатарського» типу турецької роботи пред-
ставлені у Колекції луків Грейсона Антропологічного музею Університе-
ту Міссурі у місті Колумбія, США**. Один з них, довжиною 124,5 см, ви-
готовлений у 1834 р., про що свідчить підпис майстра. Другий, довжиною
148 см – у 1806 р. (рис. 4).
Електронні ресурси та література
1. Asian Traditional Archery Research Network // http://www.atarn.org/islamic/akarpowicz/
turkish_bow_tests.htm
2. Turkish archery // http://www.en.wikipedia.org/wiki/Turkish_archery
3. Isles, Fred. Turkish Flight Arrows (JSAA, 1961, Vol. 4) // Society of Archer-Antiquaries //
www.societyofarcher-antiquaries.org/
4. Karpowicz Adam, James Jay, Kim Albert. Asian / Turkish Bow construction (15 April
1996) // http://www.dcs.ed.ac.uk/home/ajcd/archery/faq/asianbow.html
5. Шокарев Ю.В. История оружия: Луки и арбалеты. – М., 2004. – С. 7–36.
Станіслав Погоржельський (Київ),
учень 11 класу Спеціалізованої школи № 52, дійсний член МАН,
секція археології КМАНум
Сідла козацької кавалерії середини ХVІІ ст.
Історія України, як і всього людства, нерозривно пов’язана з кіньми.
Вони відігравали ключову роль у господарстві наших предків, у військо-
вих діях тощо. Кінь став невід’ємною частиною культури багатьох наро-
дів, які у різні епохи населяли територію України. Не менш важливу роль
кінь відігравав у житті козака.
Слід зауважити, що козаки мали, в першу чергу, піхотні підрозділи, а
не кінноту, утримання якої було недешевим. Велика кількість приладдя
та елементів конюшинного побуту були й лишаються досі дуже дорогою
річчю.
Особливо важливим елементом кінської збруї є сідло та його елемен-
ти (підпруга, путлища, стремена). Саме вони у часи козаччини були го-
ловними предметами розкошу та хизування. Стан сідла та ступінь його
оздоблення давав уявлення про майновий стан його власника. Тому сідла
* Оскільки майже до кінця XVIII ст. Кримське ханство перебувало у складі Осман-
ської імперії, їх можна розглядати як різновид турецького «класичного» лука, що,
проте, має певні відмінності.
** Museum of Anthropology, 100 // http://anthromuseum.missouri.edu/databases.shtml.
|