Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76517 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні / Ю. Авраменко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 257-269. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859649239711219712 |
|---|---|
| author | Авраменко, Ю. |
| author_facet | Авраменко, Ю. |
| citation_txt | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні / Ю. Авраменко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 257-269. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| first_indexed | 2025-12-07T13:32:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
257
Джерела і література
1. Титова О. М. Каталог пам’яток козацької доби на Луганщині // Нові дослідження
пам’яток археології козацької доби в Україні. – К., 1996. – Вип. 5.
2. Внесок державних структур в охорону та увічнення пам’яток українського козацтва
в 1956–1980-х рр.// Український історичний збірник: зб. ст. / НАН України, Інститут
історії України, Рада молодих вчених. – К., 2005. – Вип. 8.
3. Закон України « Про охорону культурної спадщини » № 2245-IV від 16/12/2004 р.
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1760 «Про затвердження По-
рядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини
до Державного реєстру нерухомих пам’яток України » // Збірник документів: Право-
ва охорона культурної спадщини . – К., 2006.
5. Постанова КМУ від 3 вересня 2009 р № 928 «Про занесення об’єктів культурної спад-
щини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».
6. Постанова КМУ від 1010.2012 р № 929 «Про занесення об’єктів культурної спадщини
національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».
7. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970 « Про впо-
рядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території УРСР».
8. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 6 вересня 1979 р. № 442 « Про допо-
внення списку пам’ятників містобудування і архітектури Української РСР, що пере-
бувають під охороною держави».
Юрій Авраменко (Переяслав-Хмельницький),
завідувач науково-методичного відділу охорони
культурної спадщини Національного історико-
етнографічного заповідника «Переяслав»
Питання охорони, збереження та використання
пам’яток і об’єктів культурної спадщини
м. Переяслава-Хмельницького Київської області,
пов’язаних з козацькою добою в Україні
Місто Переяслав-Хмельницький на Київщині – одне з найдавніших
в Україні і відоме ще з княжих часів. Як виразно зауважив видатний
український історик ХІХ ст. М.О. Максимович: «Славен был этот город
в древней княжеской Украине, и в Украине козацкой…» [8, 325]. Відомий
краєзнавець, генеральний директор Національного історико-етнографіч-
ного заповідника «Переяслав» М.І. Сікорський стверджував, що козаки
на Переяславщині з’явилися ще в ХІІІ–ХІV століттях [13].
Переяславський полк реєстрових козаків, з центром у Переяславі,
сформовано у 1625 р., після підписання 26 жовтня 1625 р. (дати в тексті
наведені за старим стилем) Куруківської угоди, на території Переяслав-
ського староства. Це був один із шести корінних, «старожитніх» полків
реєстрового козацтва. Після запровадження Богданом Хмельницьким на
звільнених від польської влади територіях України козацького полково-
сотенного устрою, Переяслав у 1648 р. став центром Переяславського пол-
ку, окремої адміністративно-територіальної, військової і судової одиниці
відновленої Української держави – Гетьманщини і набув значення голов-
ного козацького міста на Лівобережжі [14, 71].
258
Козацтво Переяславського полку брало активну участь у козацько-се-
лянських повстаннях Криштофа Косинського (1591–1593 рр.), Северина
Наливайка (1594–1596 рр.), Тараса Федоровича-Трясила (1630 р.), Павла
Павлюка, Якова Острянина (1637–1638 рр.), у Національно-визвольній ві-
йні під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657 рр.), у різноманітних
військових акціях московського самодержавства, у Північній війні (1700–
1721 рр.), використовувалось на «канальних роботах», у «низових походах»,
будівництві Української лінії, у польських походах (1733–1735 рр.), росій-
сько-турецьких війнах (1710–1713 рр., 1735–1739 рр., 1768–1774 рр.) та ін-
ших воєнних діях російських збройних сил. Залучалися козаки полку до
прикордонної, сторожової та допоміжної служби при російській армії. Не
залишились вони осторонь від гайдамацького руху та Коліївщини.
Яскравим спалахом боротьби за свої права і вольності стало повстання
в 1666 р. Переяславського полку на чолі з полковником Максимом Хомен-
ком та полковим обозним Іваном Пригарою, викликане зловживаннями
російських воєвод. Відомий дослідник генеалогії українського козацтва
Володимир Кривошея зафіксував імена 65 полковників, які перебували
на чолі Переяславського полку з 1648 р. по 1782 р. [4, 6]. Переяславські
полковники Яким Сомко та Павло Тетеря навіть стали гетьманами.
Переяслав був зручним місцем для проведення козацьких рад, найві-
доміша з яких – Переяславська рада, що відбулася 8 січня 1654 р.
У 1781–1782 роках на Лівобережжі запровадили поділ на намісництва,
в зв’язку з чим Переяславський козацький полк, як окрему територіаль-
но-адміністративну одиницю, розформували в 1782 р., а указом від 9 лип-
ня 1783 р. на його базі створили регулярний кінний карабінерний полк
російської армії [10, 123].
Після скасування Переяславського козацького полку вже минуло 230
років і від тієї бурхливої епохи в Переяславі мало що залишилось.
Найдавнішою пам’яткою козацької доби у Переяславі є залишки Пере-
яславської фортеці ХVІ–ХVІІІ ст. Земляні укріплення міста – пам’ятка
архітектури та містобудування національного значення. Постановою ради
Міністрів Української РСР від 6 вересня 1979 р. за № 442 пам’ятка занесе-
на до Списку пам’яток містобудування і архітектури Української РСР, що
перебувають під охороною держави (охоронний № 913). На місці зруйнова-
ного татаро-монголами переяславського дитинця київський князь Володи-
мир Ольгердович у 70–90-х роках ХІV ст. збудував замок [14, 56].
Князь Костянтин Острозький, отримавши від польського короля Сте-
фана Баторія 6 березня 1585 р. у володіння Переяслав, перебудував замок
та вали «нижнього міста» у міцну фортецю [14, 57]. Переяславський замок
не раз ставав місцем бойових дій. Його захоплювали повстанці Криштофа
Косинського (1592 р.) та Северина Наливайка (1594–1595 рр.) [14, 62].
Особливого стратегічного значення Переяславська фортеця набула
після Андрусівської угоди 1667 р., опинившись на кордоні з Річчю Поспо-
литою [10, 122]. Подальше будівництво і укріплення Переяславської фор-
теці здійснювалися, в основному, силами реєстрових козаків Переяслав-
259
ського полку [10, 122]. В першій половині ХVІІІ ст. Переяславська форте-
ця вважалася однією з найважливіших на Лівобережній Україні [1, 78].
У 1794 р. фортецю скасували, а на початку ХІХ ст., при переплануванні
міста Переяслава, земляні вали фортеці частково знесли [1, 79].
Сьогодні залишки валів зайняті приватними садибами і поступово
руйнуються внаслідок господарської діяльності населення. Охоронні до-
говори міського відділу культури з власниками садиб, розташованими на
валах, не укладені. Неодноразові звернення і пропозиції наукових співро-
бітників НІЕЗ «Переяслав» до міської влади відновити і музеєфікувати
невеликий фрагмент оборонного валу на перетині вулиць Грушевського
та Великої Підвальної не знаходять підтримки.
Борисівське Поле – пам’ятне місце, де в травні 1630 р. відбулася пер-
ша велика переможна битва козацтва під керівництвом гетьмана запо-
розьких нереєстрових козаків Тараса Федоровича-Трясила з коронним
польським військом, в якій активну участь взяли наддніпрянські козаки
Переяславського полку.
Свою назву Борисівське Поле отримало тому, що на його краю, над річ-
кою Альтою, знаходиться місце, де, за легендою, в 1015 р. було здійснено
замах на життя давньоруського князя Бориса Володимировича. Тепер тут
розташований мікрорайон Борисівка міста Переяслава-Хмельницького.
Борисівське Поле знаходиться у вузькій горловині між болотистими
заплавами річок Трубежа і Альти. Тільки тут є можливість пройти до Пе-
реяслава по суходолу. Блокування цього напрямку мало особливо важли-
ве значення в системі оборони середньовічного Переяслава. Тому на цьо-
му полі і розташувався козацький табір повстанців Тараса Федоровича.
Упродовж трьох тижнів дванадцятитисячне польське військо на чолі з
великим коронним гетьманом Станіславом Конецпольським безуспішно
штурмувало табір козаків на Борисівському полі та місто Переяслав. Ко-
заки робили успішні вилазки, знищуючи живу силу поляків. Вирішаль-
ними стали 20-і числа травня, коли козаки увірвалися в коронний табір,
завдавши великих втрат польському війську. Успіх був досягнутий, хоча
остаточної і повної перемоги козаки все ж не здобули. Ці драматичні події
яскраво відобразив Т.Г. Шевченко у поемі «Тарасова ніч».
29 травня у Переяславі сторони уклали компромісну мирну угоду. Козаки
відмовилися видати польській владі гетьмана Тараса Федоровича-Трясила.
Польський уряд оголосив амністію повстанцям, козацький реєстр збільшу-
вався до 8 тисяч, реєстровці зобов’язувалися тримати на Запоріжжі гарнізон
у 2 тис. чол. та повернути захоплені у поляків гармати [2, 120–125; 14, 65–68].
На сьогодні Борисівське Поле майже наполовину забудоване індивіду-
альними садибами. Є вулиця Борисівського Поля. На нашу думку, варто
розглянути питання виготовлення облікової документації на пам’ятне міс-
це та занести його до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Пам’ятний знак гетьману Тарасу Федоровичу-Трясилу встановлений
на Борисівському полі у 1995 р. з ініціативи генерального директора Наці-
онального історико-етнографічного заповідника «Переяслав» М.І. Сікор-
260
ського. Автор пам’ятного знаку – скульптор І.С. Зарічний. На невисокому
штучному кургані знаходиться цегляна стела зі скульптурним портретом
гетьмана Тараса Федоровича-Трясила. Щорічно в травні біля пам’ятного
знаку представники міської організації товариства «Просвіта» проводять
урочистий захід під гаслом «Тої слави козацької повік не забудем…».
Пам’ятний знак і територія навколо нього перебувають у дещо зане-
дбаному стані і потребують впорядкування і опорядження. Облікова до-
кументація на пам’ятний знак не виготовлена.
Також давньою пам’яткою історії національного значення є Площа Пе-
реяславської ради. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня
2009 р. за № 928 пам’ятне місце, де відбулася Переяславська рада, занесене до
Державного реєстру нерухомих пам’яток України з охоронним № 100019-Н.
Гетьман України Богдан Хмельницький не випадково вибрав Переяс-
лав місцем проведення козацької ради 1654 р. Він мав давні і тісні зв’язки
з Переяславом. Його мати була переяславською козачкою [14, 72]. У Пере-
яславі Богдан Хмельницький мав свій двір. Його перша дружина Ганна
Сомко була родом з Переяслава, сестра Якима Сомка, який за підтримки
гетьмана зробив стрімку кар’єру – став сотником Переяславського полку
(1654), затим наказним полковником Переяславським (1654) та наказним
гетьманом Лівобережної України (1660). Родом з Переяслава був хрещеник
Богдана Хмельницького, Переяславський полковник Павло Тетеря, який
пізніше став гетьманом Правобережної України (1663–1665 рр.) [6, 66] і за
якого дочка Богдана Хмельницького Олена вийшла заміж у 1660 р. [5, 97].
Богдан Хмельницький брав участь в Переяславській битві 1630 р. та у
козацько-селянських повстаннях 1637–1638 рр. [14, 73].
Переяславська рада проходила на площі біля Успенської церкви і прийня-
ла рішення про перехід «під руку» російського царя. Цікаво, що після краху
російського самодержавства та розвалу Радянського Союзу на цій же площі
робилися спроби відмовитися від прийнятого рішення і даної присяги.
Так, трипільський отаман Зелений (Данило Терпило) 15 липня 1919 р.
в Переяславі на багатолюдному мітингу з участю духовенства проголосив
скасування переяславської угоди [ 3, 14].
Чергову акцію відмови від присяги, даної в 1654 р., здійснив 21 червня
1992 р. визначний український політик В’ячеслав Максимович Чорновол.
На відзнаку цієї події Переяслав-Хмельницька міська організація Народ-
ного Руху України своїми силами за підтримки спонсорів-підприємців
встановила пам’ятний знак з таким написом: «Присяги, даної на цьому
місці, зрікаємося, в цьому хрест цілуємо – гетьман українського козацтва
і вся генеральна старшина, і отамани, і козаки» та «На цьому місці 21 черв-
ня 1992 р. українське козацтво на чолі з гетьманом В’ячеславом Чорново-
лом скасувало присягу московському цареві, дану Богданом Хмельниць-
ким, частиною старшини та козацтва 8 січня 1654 р.».
На площі Переяславської ради у 2006 р. провели масштабні опоряджу-
вальні роботи і зараз це місце виглядає досить добре. Але псує загальну
картину незавершена будівля Історичного музею – довгобуд з 1978 р.
261
Кам’яний хрест святого князя Бориса – великий масивний хрест із
дніпровського пісковику. Встановлений 2 травня 1664 р. протопопом пе-
реяславської соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці Григорієм
Филоновичем Бутовичем з допомогою стрілецького голови Селівана Ки-
риловича Білого «на крові» давньоруського князя Бориса, сина великого
князя Володимира.
Під час Переяславської ради 1654 р. протопоп Г. Ф. Бутович, як насто-
ятель переяславської соборної Успенської церкви, разом з усім духовен-
ством міста брав участь у церемонії складання присяги на вірність росій-
ському цареві [12, 26].
Перебуваючи в Переяславі, глава російського посольства, ближній цар-
ський боярин і тверський намісник Василь Васильович Бутурлін відвідав
соборну церкву Успіння Пречистої Богородиці, де молився, мав розмову з
протопопом Г.Ф. Бутовичем і зробив поминальний запис свого роду.
Під час поїздки у 1665 р. гетьмана Лівобережної України Івана Мар-
тиновича Брюховецького до Москви протопоп Г. Ф. Бутович також був у
складі делегації і поставив свій підпис під Московськими статтями.
У 1840 р. єпископом Полтавським та Переяславським Гедеоном в с. Бо-
рисовці «на крові» князя Бориса на кошти, зібрані віруючими, збудована
нова церква в ім’я перших руських святих Бориса і Гліба. Церкву постави-
ли таким чином, що хрест опинився всередині Борисоглібської церкви, у
її лівій, північній наві [9, 167].
На початку 1990-х рр. храм передали церковній громаді. Як стверджує
теперішній настоятель храму о. Анатолій (Михневич), хрест миро точить,
і біля нього відбуваються дива зцілення людей.
Рішенням виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської
ради від 19 квітня 1988 р. за № 73-2 кам’яний хрест святого князя Бориса
занесений до списку об’єктів культурної спадщини, що знаходяться під
охороною держави. Хрест знаходиться в доброму стані і не потребує до-
даткових заходів з охорони і збереження.
Комплекс пам’яток Вознесенського монастиря. До складу комплексу
входять Вознесенський собор, дзвіниця та будинок колегіуму. Постано-
вою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 р. за № 929 комплекс зане-
сений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України з охоронним
№ 100031-Н.
Свято-Вознесенський (Мазепин) собор – пам’ятка архітектури наці-
онального значення. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жов-
тня 2012 р. № 929 занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток
України з охоронним № 100031/1-Н.
Побудований єпископський Вознесенський собор на кошти гетьмана
України І. С. Мазепи. Розпочато будівництво у 1695 р. – закінчено у 1700 р.
Собор освячений 1 червня 1700 р. за участю самого гетьмана. І.С. Мазепа
подарував єпископській кафедрі антимінс із написом, що єпископський
престол відновлено та збудовано його коштом. Мати гетьмана подарувала
собору вишиту золотом і сріблом єпитрахиль з написом «Долі 1700 місяця
262
семтемрія 16 дня Всечесна ігуменя Марія Магдалина справила». У 1701 р.
І.С. Мазепа передав собору Пересопницьке Євангеліє, на якому в наший
час присягають президенти України. У 1703 р. в соборі встановили великий
різьблений іконостас, виготовлений на замовлення і коштом гетьмана.
Перебуваючи за завданням Київської археографічної комісії у Переяс-
лаві у 1845 р., Т.Г. Шевченко змалював Вознесенський собор. Згадується
собор і в шевченківській повісті «Близнецы».
Переяславський Свято-Вознесенський собор є типологічно унікаль-
ною, мистецьки неповторною пам’яткою мазепинської, за виразом дослід-
ника Р.П. Радишевського «сарматсько-роксоланської» доби – перехід-
ного етапу від українського відродження до бароко [11]. Храм хрещатий,
дев’ятидільний, однобаневий.
В першій половині 1930-х рр. ХХ ст. собор закривають і використовують
як сховище. Під час Другої світової війни собор зазнав значних пошкоджень.
У 1951–1955 рр. на соборі провели великі ремонтно-реставраційні роботи.
5 травня 1975 р. в соборі відкрили Музей-діораму «Битва за Дніпро в
районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 р.».
Нині при Свято-Вознесенському соборі зареєстрована громада Укра-
їнської Православної Церкви Київського патріархату.
Священний Синод УПЦ (МП) на засіданні 10 лютого 2011 р. благо-
словив відкриття Переяслав-Хмельницького Свято-Вознесенського чо-
ловічого монастиря. Намісником монастиря 28 червня 2011 р. Священний
Синод УПЦ затвердив архімандрита Аркадія (Демченка).
У 2006–2007 рр. собор відремонтовано, але, на жаль, покрівля з оцин-
кованого листового заліза зроблена недбало, протікає в кількох місцях,
що призводить до руйнування дерев’яних конструкцій. Негайно слід пе-
рекласти вимощення навколо споруди собору, забезпечивши ефективне
відведення дощових вод.
Давно назріло питання передачі собору в користування релігійній
громаді. Перешкоджає цьому відсутність приміщення для перенесення із
собору діорами «Битва за Дніпро…». В разі добудови Історичного музею
на площі Переяславської ради це питання може бути вирішене.
Схвалення мешканців міста знайшла ініціатива громадських органі-
зацій із встановлення біля Вознесенського собору пам’ятника гетьману
І.С. Мазепі.
Дзвіниця Вознесенського собору – пам’ятка архітектури національ-
ного значення. Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня
2012 р. № 929 занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток Украї-
ни з охоронним № 100031/2-Н.
Дзвіниця Вознесенського собору збудована в 1770–1776 рр. на кошти
єпископа Переяславського і Бориспільського Іова Базилевича.
Споруда вирішена у стилі українського бароко з певним впливом кла-
сицизму, відноситься до типу надбрамних, проїзних споруд. Є типологіч-
но унікальною, мистецьки неповторною пам’яткою, яка за архітектурни-
263
ми формами і характером орнаменту належить до рідкісних зразків укра-
їнської архітектури другої половини ХVІІІ ст.
У 1782 р. до східного фасаду дзвіниці прибудували церкву святої Вар-
вари. Під час Другої світової війни дзвіниця зазнала значних пошкоджень,
а Варваринська церква була зруйнована і в подальшому розібрана. У 1953
р. дзвіницю пристосували під водонапірну башту і так використовували
до 1986 р. Таке використання завдало споруді значної шкоди. Дзвіниця
ремонтувалась у 1953–1954 та 1960 рр.
Останні значні ремонтно-реставраційні роботи проводились у 1993–
1999 роках «Укрреставрацією» за проектом Українського спеціального
науково-реставраційного проектного інституту 1989 р. На початку 2008 р.
баню дзвіниці перекрили оцинкованою бляхою.
В даний час споруда перебуває в критичному стані. Вже п’ятий рік
маківка дзвіниці без металевого покриття і потребує ремонту. Карнизи
в деяких місцях почали руйнуватися, тиньк на стінах в багатьох місцях
відпав, оголивши цегляне мурування. Жалюгідний вигляд має зовнішнє
декоративне оздоблення – осипалися ліпні розетки, єпископська атрибу-
тика, квіти, голівки ангелів (путті). Бетонне вимощення навколо дзвіниці
потріскалося і потребує заміни. Стан внутрішніх архітектурно-конструк-
ційних елементів дзвіниці вкрай незадовільний.
Зовнішній непривабливий вигляд унікальної пам’ятки архітектури
викликає численні запитання і нарікання як місцевого населення, так і
приїжджих туристів. Тому на часі гостро стоїть питання невідкладного
проведення ремонтно-реставраційних робіт на дзвіниці Вознесенського
собору. Дзвіниця є комунальною власністю міста і перебуває на балан-
сі відділу культури і туризму Переяслав-Хмельницької міської ради.
Користується об’єктом релігійна громада Свято-Вознесенської парафії
Української православної Церкви Київського Патріархату (священик –
протоієрей УПЦ Київського патріархату Трускавецький М.С.). У дзвіниці
влаштована церква в ім’я ікони Почаївської Божої Матері. Рішенням Ви-
конавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради від 21 квітня
2006 р. № 627 пам’ятку надали в оренду релігійній громаді на умовах охо-
ронно-орендного договору. Проте такий договір до цього часу не укладе-
ний. Релігійна громада провела будівельні роботи із влаштування церкви
у дзвіниці без погодження з відповідними органами охорони культурної
спадщини Київської обласної державної адміністрації.
Будинок колегіуму – пам’ятка архітектури національного значення.
Постановою кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 р. № 929 за-
несена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України з охоронним
№ 100031/3-Н.
Пам’ятка є державною власністю. Перебуває на балансі Національно-
го історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Переяславський колегіум заснував у 1738 р. єпископ Переяславський
і Бориспільський Арсеній Берло на виконання Указу Священного Сино-
264
ду про відкриття навчальних закладів в єпархіях. Перші дерев’яні будівлі
навчального закладу знищила пожежа 18 лютого 1748 р. Навчання продо-
вжувалося у пристосованих приміщеннях. В цей час у 1750–1751 рр. на-
вчальному р. в колегіумі викладав поетику видатний український філо-
соф, просвітитель і поет Г.С. Сковорода.
Нова цегляна споруда колегіуму, існуюча і нині, зведена у 1753–1757 рр.
на кошти і за власним проектом Переяславсько-Бориспільського єписко-
па Іоанна Козловича.
У колегіумі навчалися учні з усіх соціальних станів тогочасного сус-
пільства, в тому числі діти козацької старшини і урядовців та рядового
козацтва, які після закінчення колегіуму посідали посади в козацьких
полках та канцеляріях [7, 66].
У 1862 р. семінарію перевели в Полтаву, а учбовий корпус використо-
вувався повітовим духовним училищем. У 1972 р., з нагоди відзначення
250-річчя з дня народження Г.С. Сковороди, в будинку колишнього Пере-
яславського колегіуму відкрили меморіальний музей Г.С. Сковороди. У
2006 р. будівлю відремонтували і зараз вона перебуває у доброму стані.
Комплекс пам’яток Михайлівського монастиря. До складу комплексу
входять Михайлівська церква та дзвіниця. Постановою Кабінету Міні-
стрів України від 10 жовтня 2012 р. за № 929 комплекс занесений до Дер-
жавного реєстру нерухомих пам’яток України з охоронним № 100030-Н.
Церква і дзвіниця є державною власністю і перебувають на балансі На-
ціонального історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення,
унікальна споруда, що не має аналогів в українській архітектурі. Поста-
новою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 р. за № 929 церква
занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України з охорон-
ним № 100030/1-Н.
Почав будівництво церкви єпископ Переяславський і Бориспільський
Арсеній Берло, а закінчив у 1750 р. єпископ Никодим Срібницький.
У церкві є поховання переяславського полкового судді Івана Берла
1720 р. До 1786 р. у церкві зберігалися мощі преподобномученика Мака-
рія – архімандрита Овруцького, ігумена Канівського, Переяславського
чудотворця. По квітень 2010 р. у храмі перебував Музей українського на-
родного одягу Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
НІЕЗ «Переяслав».
20 липня 2007 р. релігійна громада Української Православної Церкви
Свято-Михайлівської парафії самовільно зайшла на територію Михай-
лівської церкви і встановила намет, в якому розпочали проводити бого-
служіння. У квітні 2010 р., на Великдень, релігійна громада перейшла в
Михайлівську церкву.
Дзвіниця Михайлівської церкви – пам’ятка архітектури національно-
го значення. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012
р. за № 929 занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України
з охоронним № 100030/2-Н.
265
Збудована у 1747 р. єпископом Никодимом Срібницьким.
Дзвіниця розташована зі східного боку від Михайлівської церкви.
Кам’яна будівля має вигляд прямокутного корпусу, над прорізною аркою
якого зведений кам’яний четверик власне надбрамної дзвіниці з великим
арковим вирізом у кожній грані.
У 1860-х рр. над кам’яним ярусом надбудували двоярусний дерев’яний
четверик, увінчаний сферичною банею з маківкою.
Під час Другої світової війни дерев’яний четверик був зруйнований і
замість нього влаштували шатровий дах.
Дзвіницю з трапезною реставрували протягом 1951–1953 рр. з відтво-
ренням наметових обрисів з ковніром і маківкою на підставі акварельного
малюнка Т.Г. Шевченка.
У 1958 р. в трапезній влаштували виставку українського національно-
го вбрання. З 1972 р. по 2010 р. у трапезній знаходилась частина експозиції
Музею народного українського одягу Середньої Наддніпрянщини кінця
ХІХ – початку ХХ ст. Значні ремонтно-реставраційні роботи на дзвіниці
проводились також у 1960, 1997–1999, 2006–2007 рр.
Наказом Міністерства культури і туризму України від 1 квітня 2010 р.
за № 170 визначене спільне користування Михайлівською церквою і дзві-
ницею Національним історико-етнографічним заповідником «Переяс-
лав» і релігійною громадою. У листопаді 2010 р. складений Охоронний
договір на Михайлівську церкву та дзвіницю Державною службою з пи-
тань національної культурної спадщини, НІЕЗ «Переяслав» та релігій-
ною громадою.
10 лютого 2011 р. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України
Володимир благословив відкриття чоловічого монастиря на честь Архі-
стратига Михаїла в м. Переяславі-Хмельницькому. Намісником монасти-
ря 14 червня 2011 р. Священний Синод УПЦ затвердив ігумена Антонія
(Пономаренка), який був настоятелем Михайлівської церкви.
За час, що минув від початку користування храмом і дзвіницею, релі-
гійна громада на чолі з ігуменом Антонієм провела ремонтні роботи на
спорудах, впорядкувала двір і навіть збудувала нові будівлі.
Але, на жаль, всі ремонтні і будівельні роботи релігійна громада про-
водить самовільно, без погодження з пам’яткоохоронними органами та
НІЕЗ «Переяслав». Особливо гостро це проявилося у будівництві купола
на Михайлівській церкві. Замість традиційного, релігійна громада збуду-
вала купол у вигляді храму ХІІ століття, чим викликала хвилю обурення
і протестів з боку науковців НІЕЗ «Переяслав» та представників громад-
ських організацій. Поки що питання встановлення взаєморозуміння і
взаємодії з релігійною громадою залишається без вирішення.
Свято-Успенський кафедральний собор – відома пам’ятка архітекту-
ри. Рішенням Київського облвиконкому від 24 квітня 1990 р. за № 67 від-
несена до пам’яток місцевого значення з охоронним №75-КВ. Розташова-
ний собор на площі Переяславської ради.
266
Задумувався і будувався собор як храм-пам’ятник історичної події –
«приєднання Малоросії до Росії».
Розпочато будівництво храму 21 травня 1889 р., завершено в 1996 р.
Освячення собору провів 12 вересня 1896 р. єпископ Іларіон.
В ризниці Успенського собору довгий час зберігалися цікаві реліквії
козацької доби – срібний позолочений хрест, подарований церкві в 1636
р. Огризком та євангеліє малого формату в зеленій оксамитовій оправі
львівського друку 1936 р. З початком комуністичних гонінь на церкву ре-
ліквії зникли. Сьогодні собор є власністю церковної громади.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому – об’єкт монументального мис-
тецтва. Встановлений у 1998 р. Знаходиться на початку однойменної ву-
лиці. На високому бетонному постаменті встановлене бронзове погруддя
Богдана Хмельницького. До постаменту прикріплена дошка з чорного
граніту з написом: «Зіновій-Богдан Хмельницький 1595–1657». Автори
пам’ятника: скульптор, народний художник УРСР О.О. Ковальов та архі-
тектор А.П. Ніколенко.
Місце для пам’ятника видатному гетьману України вибрано невдало –
на березі річки Трубіж, біля бетонної огорожі розташованого поруч підпри-
ємства. Спочатку постамент пам’ятника був обкладений плитами чорного
граніту і мав ошатний вигляд. Але з часом плити відпали і постамент вкри-
ли цементним розчином, який зараз також осипався. Пам’ятник має неес-
тетичний вигляд. Громадські організації, окремі громадяни неодноразово
зверталися в міську раду з пропозицією перенести пам’ятник в центральну
частину міста. Пам’ятник рекомендовано для взяття на державний облік.
В часи соціалістичної державності ідеологема про возз’єднання Укра-
їни і Росії в єдиній державі була тим стержнем, навколо якого будува-
лися міжнаціональні українсько-російські відносини. Саме в Переясла-
ві цей політичний міф втілився у гіпертрофованому вигляді в кількох
пам’ятниках і пам’ятних знаках.
Пам’ятний знак на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Ро-
сією. Знаходиться на площі Переяславської ради. Відкритий 8 січня 1954
р. Обеліск з коричнево-червоного граніту прямокутної форми. На лицевій
стороні прикріплений бронзовий барельєф Богдана Хмельницького з на-
писом: «На цій площі 8(18) січня 1654 р. відбулась Переяславська Рада,
яка, виражаючи волю українського народу, одностайно прийняла історич-
не рішення про возз’єднання України з Росією». Автор знаку І.Л. Шмуль-
сон, бронзового барельєфу з написом скульптор І.П. Кавалерідзе.
Автор цієї статті звертався в Переяслав-Хмельницьку міську раду з
пропозицією змінити напис відповідно до вимог часу, але без наслідків.
Монумент «Україна і Росія» на відзначення 300-річчя возз’єднання
України з Росією – пам’ятка монументального мистецтва місцевого зна-
чення, охоронний № 1236. Рішенням Київського облвиконкому від 13
серпня 1965 р. № 650 взятий під охорону. Знаходиться в центрі міста,
на площі імені Богдана Хмельницького. Відкритий монумент 8 жовтня
1961 р. На постаменті з коричнево-червоного граніту встановлені брон-
267
зові фігури українки та росіянки. Постамент прикрашений бронзовим
барельєфом із символічними зображеннями важливих історичних подій.
Автори монументу – скульптори В.П. Вінайкін, В.В. Гречаник, П.Ф. Каль-
ницький, В.М. Клоков, архітектор В.Г. Гнєзділов.
Головна ідея пам’ятника виражена в словах, розміщених на фризі по-
стаменту: «Навіки разом – навіки з російським народом». Монумент пере-
буває в задовільному стані, але на барельєфі з’явилися тріщини.
Пам’ятний знак «Навіки разом» на відзначення 325-річчя возз’єднання
України з Росією – пам’ятка монументального мистецтва місцевого зна-
чення, охоронний № 2378. Рішенням Київського облвиконкому від 12
грудня 1982 р. № 527 взятий під охорону. Знаходиться на площі Пере-
яславської ради. Відкритий знак 25 травня 1982 р. Знак виготовлений у
вигляді круглого пілону зі скульптурами по колу. У центрі скульптурної
композиції гетьман України Богдан Хмельницький та російський боярин
Василь Бутурлін. Над ними напис: «Чтоб есми вовеки вси едино были».
Автори знаку – скульптори Б.Є. Климушко, Є.Є.Горбань, Ю.М. Гирич, ар-
хітектор М.М. Фещенко. Знак перебуває в задовільному стані.
В місті Переяславі-Хмельницькому охороною та збереженням нерухо-
мих пам’яток і об’єктів культурної спадщини займається відділ культури
та туризму міської ради, який, згідно з законодавством, є державним міс-
цевим пам’яткоохоронним органом, а також Національний історико-етно-
графічний заповідник «Переяслав», міська організація УТОПІК, ще деякі
громадські організації та окремі свідомі громадяни міста.
Основна причина незадовільного стану деяких пам’яток і об’єктів
культурної спадщини міста – хронічна нестача коштів на проведення
ремонтно-реставраційних робіт. Лише завдяки святкуванню у 2007 р.
1100-річчя першої літописної згадки про Переяслав з Державного бюдже-
ту України була виділена субвенція на збереження історичної забудови
міста та об’єктів історико-культурної спадщини загальною сумою 12 млн.
грн. За рахунок цих коштів Державний Науково-Технологічний Центр
консервації та реставрації пам’яток у 2006 р. виконав суттєві ремонтно-
реставраційні роботи на Михайлівській церкві (660 тис. грн.), Вознесен-
ському соборі (1341 тис. грн.), колегіумі (808,6 тис. грн.), благоустрій та
опорядження площі Переяславської ради з прилеглим під’їздом до Ми-
хайлівської церкви (1580 тис. грн.). Щоб завершити розпочаті роботи на
Михайлівській церкві і Вознесенському соборі Київська обласна рада
у 2007 р. додатково виділила ще 2040 тис. грн. Проте з того часу більше
кошти не виділяються, хоча потрібно як можна швидше провести ремонт
Вознесенського собору та дзвіниці, про що було сказано вище. Без дер-
жавної підтримки ці важливі завдання вирішити не вдасться.
Надзвичайно актуальним є питання виготовлення нового Генераль-
ного плану розвитку м. Переяслава-Хмельницького. Генеральний план
міста, розроблений УДНДІПМ «Діпромісто» у 1973 р., з початку 1990-их
років практично майже не дотримується. Тому при вирішенні земельних
268
питань та будівництві нових архітектурних об’єктів міста трапляються
порушення пам’яткоохоронного законодавства.
На замовлення НІЕЗ «Переяслав» Науково-дослідним інститутом
пам’яткоохоронних досліджень у 2011 р. виготовлений План організації
території заповідника з визначенням меж та зон охорони пам’яток запо-
відника (науковий керівник, кандидат архітектури В.В. Вечерський). Роз-
роблений історико-архітектурний опорний план м. Переяслава-Хмель-
ницького в межах заповідника та зони його впливу. Визначено межі те-
риторії та зон охорони пам’яток заповідника. Також визначено режими
використання території заповідника, зон охорони пам’яток заповідника,
та черговість заходів щодо охорони та використання пам’яток заповідни-
ка, збереження традиційного характеру середовища.
Ці матеріали передані в міську раду для використання і узгодження
при виготовленні нового генерального плану міста.
На 33-ій сесії Переяслав-Хмельницької міської ради, що відбулася 24
грудня 2012 р. головний архітектор міста О.В. Хорошун повідомив, що
Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом
«Укрндіпроектреставрація» вже розпочато роботу щодо розробки істори-
ко-архітектурного опорного плану міста. На це передбачені кошти. Зокре-
ма, коли в квітні 2013 р. після виготовлення опорного плану, перейдуть
безпосередньо до робіт над генпланом, для цього буде надано 700 тис. грн.
у 2013 р., 200 тис. грн. – у 2014 р., 200 тис. грн. – у 2015 р.
Таким чином, всій справі охорони і збереження пам’яток і об’єктів
культурної спадщини в місті Переяславі-Хмельницькому, пов’язаних з
козацтвом, слід надати системний, перспективно-плановий характер. По-
трібно розробити комплексну програму охорони пам’яток з встановлен-
ням конкретних дат і термінів виконання намічених заходів, а також при-
скорити виготовлення Генерального плану міста з визначеними зонами
охорони пам’яток і об’єктів культурної спадщини. В місті варто встано-
вити гідний пам’ятник славному і героїчному переяславському козацтву.
Джерела та література
1. Вечерський В.В. Фортеці й замки України / В.В. Вечерський – К., 2011. – 664 с.; 619
іл. – Бібліогр.: с. 629. (Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень).
2. Журавльов Д.В. Визначні битви та полководці української історії / Д.В. Журавльов.
– Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 416 с.: іл.
3. Колоша Дмитро. Отаман Зелений скасував Переяславську угоду з Московією
1654 р. // Вісник Переяславщини. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – № 10. – С. 14.
4. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Переяславський полк / В.В. Криво-
шея – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – 418 с.
5. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. –
Вид. 2-е, доп. / В.В. Кривошея – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – 391 с.
6. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький / І.П. Крип’якевич – К.: Вид-во АН УРСР,
1954. – 536 с.: іл.
7. Лоха В.А. Духовенство, церкви та колегіум міста Переяслава середини ХVІІ–
ХІХ ст.: / Передмова В.П. Коцура / В.А. Лоха – К.: Міленіум, 2006. – 114 с.: іл.
269
8. Максимович М.А. О городе Переяславе в первоначальные времена // Собрание со-
чинений в 3 т. / М.А. Максимович. – К., 1876. – Т. 2. – С. 325–329.
9. Ніколенко А.П. Переяславу – 1100 / А.П. Ніколенко – К.: Міленіум, 2007. – 296 с.: іл.
10. Переяслав у віках / Автори-упорядники В. Коцур, О. Колибенко / В.П. Коцур,
О.В. Колибенко – К.: ТОВ «Світ Успіху», 2007. – 424 с.: іл.
11. Радишевський Р.П. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого ба-
роко / Р. Радишевський, В. Свербигуз. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2006. – 552 с.: іл.
– Бібліогр.: с. 519–551.
12. Сергійчук В.І. Переяславська рада – трагедія України і програш Європи / В.І. Сер-
гійчук – К.: Діокор, 2003 – 136 с.
13. Сікорський М.І. Біля джерела українського козацтва // Київська правда. – 23 берез.;
25 берез.; 26 берез.; 30 берез.; 2 квіт.; 6 квіт.; 9 квіт.; 13 квіт. – К., 1993.
14. Сікорський М.І., Швидкий Д.Т. На землі Переяславській / М.І. Сікорський, Д.Т.
Швидкий. – К.: Наукова думка, 1983 – 256 с.: іл.
Андрій Артем’єв (Полтава),
асистент Української медичної стоматологічної академії,
старший науковий співробітник Центру охорони та досліджень пам’яток
археології управління культури Полтавської облдержадміністрації,
кандидат медичних наук
Травматичні ушкодження зубів
пізньосередньовічного населення
Важливою проблемою антропології та палеопатології є характеристи-
ка травматичних ушкоджень твердих тканин зубів у давнього населення
[1]. Такі ушкодження зустрічаються як самостійний тип травми, так і в
сполученні з ушкодженням інших відділів щелепно-лицевої області. Клі-
нічна картина травм зубів дуже різноманітна, що зумовлено характером
травматичних ушкоджень, особливостями вікової будови зубів, наявніс-
тю або відсутністю аномалій прикусу [2].
Актуальним є вивчення особливостей травмування зубів у населення,
що мешкало на теренах сучасної України у пізньосередньовічну та попе-
редні епохи.
Для вирішення цього питання було передбачене наступне: вивчення
стоматологічного статусу давніх людей, видів та кількісті випадків трав-
мування зубів за антропологічними матеріалами населення на території
переважно Лівобережної України від епохи міді до пізнього середньовіччя.
Об’єктом дослідження були скелети та зуби давніх мешканців тери-
торії сучасної Полтавської та сусідніх областей України (V тис. до н.е.
– XVIII ст.). Предметом вивчення стали випадки травмування зубів дав-
нього населення.
Матеріалами дослідження виявилися анатомічно повні скелети 499
індивідів епох енеоліту – пізнього середньовіччя, кісткові залишки яких
виявлені у ході археологічних досліджень курганів. Черепів, що належа-
ли представникам мідного віку (кінець V – початок IІІ тис. до н.е.) у аналі-
зі було 17 (8 дітей, 3 жінки, 6 чоловіків), етнокультурним спільнотам брон-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76517 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0850 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:32:09Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Авраменко, Ю. 2015-02-10T18:03:14Z 2015-02-10T18:03:14Z 2013 Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні / Ю. Авраменко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 1. — С. 257-269. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76517 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Дослідження пам’яток археології козацької доби Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні Article published earlier |
| spellingShingle | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні Авраменко, Ю. Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| title | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні |
| title_full | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні |
| title_fullStr | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні |
| title_full_unstemmed | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні |
| title_short | Питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького Київської області, пов’язаних з козацькою добою в Україні |
| title_sort | питання охорони, збереження та використання пам’яток і об’єктів культурної спадщини м. переяслава-хмельницького київської області, пов’язаних з козацькою добою в україні |
| topic | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| topic_facet | Дослідження пам’яток археології козацької доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76517 |
| work_keys_str_mv | AT avramenkoû pitannâohoronizberežennâtavikoristannâpamâtokíobêktívkulʹturnoíspadŝinimpereâslavahmelʹnicʹkogokiívsʹkoíoblastípovâzanihzkozacʹkoûdoboûvukraíní |