Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст.
Saved in:
| Published in: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76977 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. / Л. Рева // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 126-142. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860014812017197056 |
|---|---|
| author | Рева, Л. |
| author_facet | Рева, Л. |
| citation_txt | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. / Л. Рева // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 126-142. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| first_indexed | 2025-12-07T16:44:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
126
8. Рішення виконавчого комітету Хмельницької обласної ради народних депутатів № 31 від
19.01.1983 р.
9. Майнгардт-Гоголь Н.М. Електронна версія паспорта на пам’ятник Богдану Хмельниць-
кому, 2008.
10. Там само.
11. Наказ Міністерства культури і туризму України № 521/0/16-09 від 13.07.2009 р. про зане-
сення пам’ятника до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Лариса Рева (Київ), науковий співробітник Національної
бібліотеки України імені В. І. Вернадського,
кандидат філологічних наук,
Вплив Національно-визвольної боротьби українського
народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині
в першій половині ХІХ ст.
Козацтво виникло на українських землях ще в XV ст. Провідними принципами
їх співжиття стали демократизм, рівність, особиста незалежність, відчайдушна хо-
робрість. Козацька героїка була відома у всьому світі. Цьому сприяла і усна народ-
на творчість, зокрема, історичні пісні та думи. Д. Яворницький стверджував: “Був-
ши високими поцінувачами пісень, дум і рідної музики, запорожці любили
послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні та думи й самі
бралися за кобзи”. Пісні, думи, прислів’я, приказки, легенди й перекази, історичні
повісті, щоденники-діаруші та мемуари про козацьку добу, козацькі літописи ста-
новили вагому частину духовного, культурного і художньо-естетичного надбання
українського народу. Характерними рисами цих творів є палкий патріотизм, заці-
кавленість історією української козацької державності, позитивне ставлення до на-
ціонально-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом. Вони
мали значний вплив на всю українську культуру XVІІІ –XІХ ст., а також на твор-
чість багатьох українських та іноземних письменників, композиторів, художників.
Героїзовані, овіяні бойовою романтикою, образи запорозького козацтва будили на-
род, закликали до боротьби за волю, справедливість і незалежність.
2011 р. виповнилося 200 років від дня народження перших подвижників націо-
нально-культурного відродження Галицької України Маркіяна Шашкевича та Іва-
на Вагилевича (1811).
Одним із напрямів сучасної літературної біографістики є всебічне висвітлення
діяльності представників інтелектуальної еліти нації. Зріз українсько-польського
пограниччя, а відтак і поєднання та наслідування наших культур не лише кінця
ХІХ ст., а і нині знаходиться повсякчас у полі зору дослідників. Вчені неодноразо-
во і різнобічно торкалися цієї тематики. Достатньо проаналізувати ситуацію в ко-
респонденції досліджень останніх років, де прямо чи опосередковано торується
Павлюк І. Про дві вітчизни серця, але одну любов: [Яручик В.Українська поезія, творена в
Польщі після Другої Світової війни: Монографія. –– Луцьк: Волинський нац. ун-т ім. Лесі
127
проблема українсько-польської ментальності, можна побачити, що ця проблема ак-
туальна і нині. Сучасна наука прагне дивитися на проблему україно-польських
зв’язків сьогодні – виважено, без гарячковості. Далеке ХІХ ст. постає в іншому сві-
тлі, намагаючись уникнути гострих на той момент зрізних питань. Слов’янські кра-
їни стали в ХХІ ст. ближчими, по-справжньому братніми, згадали давнє коріння
спільної культури. Ще далекого XIV ст. у Кракові запрацювала друкарня Ш. Фіоля,
яка продукувала кириличні книги для українського населення (1, Рева, с. 18–22).
Серйозною перешкодою на шляху культурного піднесення Західної України
поряд з політикою денаціоналізації українського населення, яку здійснювали авст-
рійські чиновники разом з польськими (у Галичині), румунськими (на Буковині) та
угорськими (на Закарпатті) поміщиками, була уніатська церква. Особливо тяжкими
були умови розвитку української національної культури в Галичині. Шкільне ви-
ховання скрізь було в руках католицького та уніатського духовенства. Саме в цей
час, 1832 р., було засновано патріотичний гурток серед студентів Львівської греко-
католицької духовної семінарії – “Руська трійця”. Очолив цю групу Маркіян Шаш-
кевич (1811 – 1843), а його найближчими соратниками виступили Іван Вагилевич
(1811 – 1861) та Яків Головацький (1814–1888). Під впливом творів Шафарика, Ка-
раджича, Котляревського, Максимовича та інших європейських і письменників
Наддніпрянської України М. Шашкевич з однодумцями починають перші заходи,
щоб підняти рідне слово із занепаду “й протоптати йому стежку до письменства”.
“Руська трійця” стала на чолі всього культурного національного пробудження на
Західній Україні. Характерним для “Трійці” була її рішучість підняти місцеву гові-
рку до рівня літературної народної мови.
Натхненні бажанням працювати для народу, учасники “Руської трійці” збира-
ють етнографічні, фольклорні матеріали, вивчають історію України, читають книги
українських, російських, чеських, сербських, польських письменників. Під стиму-
люючим впливом літератури Наддніпрянської України, не зважаючи на кордони й
жорстку цензуру, поступово розвивається в Західній Україні вітчизняна література.
Зародження літератури народною мовою в Галичині набувало ще більшого зна-
чення, ніж на території Наддніпрянської України.
У зв’язку з забороною друкуватися у Львові 1837 р. вийшов у Буді (Угорщина)
альманах “Русалка Дністровая”, що став початком новітньої української літератури
в Західній Україні, а також віхою у формуванні національної свідомості. Церковна
цензура конфіскувала наклад “Русалки” і стала на заваді появи інших публікацій
місцевою мовою. Приниження та переслідування, цькування, яких зазнавали учас-
ники “Руської трійці”, спричинилися до передчасної смерті М. Шашкевича (2, Го-
Українки, 2010. –– 228 с.]: Рец. –– Слово і час. –– № 2. –– С. 110 –– 112; Нахлік Є. Доля ––
Los–– Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. –– № 1. –– С. 92; Погребенник В.
Трикнижка, присвячена українському Сенкевичу: [Андрій Чайковський. Спогади. Листи.
Дослідження: У 3 т. ––Львів, 2002]. –– № 10. –– С. 81––83; Астаф’єв О., Нямцу А. Про Євге-
на Маланюка, уписаного в польський пейзаж [Цяховська Е. Поезія Євгена Маланюка в кон-
тексті українсько-польських літературних зв’язків.
128
ловацький, с. 229–285). Він був ініціатором створення літературного гуртка “Русь-
ка трійця” та видання альманаху “Русалка Дністровая”. Письменник, етнограф, фо-
льклорист, громадський діяч, у його творчому доробку – вірші, проза та переклади.
“Русалка” стала первісткою нового письменства не лише в Галичині а й в усьому
слов’янському світі, а М. Шашкевич – першим письменником нової літератури За-
хідної України. Найголовнішим своїм завдання він вбачав у тому, щоб сіяти “про-
світу поміж усіма членами всього народу”… “Русалка Дністровая” була визначною
подією у розвитку української літератури на Західній Україні в умовах жорстокого
соціального і національного гноблення українського народу. Збірка відстоювала
його право на існування, на розвиток мови, літератури, національної культури. До-
бір матеріалу до книги, звертання до героїчно-історичних тем і мотивів, піднесений
тон надавали альманахові значної на той час громадської актуальності.
В невиразних пориваннях М.Шашкевича і його друзів “відбилося реальне заво-
рушення мас” (3, Білецький, т.2, с. 136).
Найталановитішим з поетів – членів гуртка “Руська трійця” був поет-лірик,
прозаїк та перекладач зі слов’янських літератур, етнограф, фольклорист, громадсь-
кий діяч – Маркіян Семенович Шашкевич (1811 –1843). Учасники гуртка дали обі-
цянку чесно служити своєму народові та його національно-культурному відро-
дженню. Народився письменник у Підліссі, що на Львівщині, у сім’ї священика.
Освіту здобував у Львівській духовній семінарії, на філософському факультеті
Львівського університету, а також самотужки. Був священиком у селах Львівщи-
ни.Свій талант письменник скерував на розвиток рідної літератури та словесності.
Його “Читанка”, укладена 1836 р., тривалий час залишалася в Галичині найпопуля-
рнішим підручником для народу. Він був ініціатором видання альманаха “Русалка
Дністровая”(1836), який знав та високо цінував Т. Шевченко. “Русалка Дністровая”
стала важливим надбанням української культури, духовним скарбом народу. Вона
мала для Західної України подібне значення, як “Енеїда” Котляревського для Укра-
їни Східної. Цей збірник оригінальних творів, записів фольклору та історичних ма-
теріалів був яскравим виявом прагнення упорядників до творення нової українсь-
кої культури як культури загальнонаціональної (4, Шашкевичіана). Найглибше
охарактеризував значення “Русалки Дністрової” І. Франко: «У Шашкевичевих сло-
вах тодішні русини віднаходили свою силу, свою людську та народну гідність, во-
ни будили розум, ворушили сумління, кликали до дії» (5, Франко, т. 26, с. 74–94).
Альманах “Русалка Дністровая” було надруковано українською народною мо-
вою. Автори рішуче поривали з церковною традицією і проголошували право укра-
їнського народу на рідну мову, літературу і культуру. За висловом І. Франка, “Ру-
салка Дністровая” була свого часу явищем наскрізь революційним” (5, Франко,
т.26, с.90). Цей альманах, за висловом І. Франка, «переполошив усі власті церковні
й світські» (5, Франко, т.26, с. 93).
В нашій статті ми зосереджуємо основну увагу на громадській і науковій діяль-
ності Івана Вагилевича в світлі історії українсько-польських зв’язків, яка не знайш-
ла, на жаль, належного висвітлення в наукових студіях як українських, так і поль-
ських вчених.
129
Одним із співорганізаторів “Руської трійці”, співавтором та співупорядником
“Русалки Дністрової” був Іван Миколайович Вагилевич (02.09.1811 – 1866) – пись-
менник, фольклорист, філолог, громадський та культурний діяч. Він народився в
сім’ї сільського священика греко-католицького віросповідання. Спочатку ходив до
школи в сусідньому Бучачі, а пізніше вчився в Станіславській гімназії і Львівській
семінарії на словесному курсі та у Львівському університеті на філософському фа-
культеті. Участь у гуртку М. Шашкевича сприяла появі у Вагилевича інтересу до
етнографії і фольклору. 1845 р. він написав українську граматику польською мо-
вою. Працюючи редактором українсько-польської газети “Дневник руський”
(1843), яка в окремих питаннях стояла на прогресивних позиціях, він проводив
значну громадську роботу. В обох установах навчання велося німецькою мовою.
Деякі зацікавлення науками, котрі Вагилевич виявив уже в дорослому віці,
з’явилися у нього ще перед закінченням школи, 1829 р. В 30-х роках ці інтереси зо-
середжувалися на фольклорі та античності, а у 40-х роках – на філології та грама-
тиці з коротким екскурсом у політичну журналістику. Протягом 50–60-х рр. і до
самої смерті, а 1866 р. зосереджувався на історичних дослідженнях.
30–40-і рр. були найвирішальнішими десятиріччями в формуванні його націона-
льної свідомості. Вперше зустрівшись з М. Шашкевичем 1829 р. на філософському
факультеті Львівського університету, де обидва були першокурсниками, вони утво-
рили спільний гурток, щоб сприяти розвиткові “руської” мови. М. Шашкевич був за
лідера, найрішучіший від усіх у впровадженні ідей. Кожен новий член гуртка пови-
нен був дати урочисту клятву про те, що він віддасть своє життя на службу народові
та відродження літератури серед народу руського. Кожен отримував свій псевдонім.
М. Шашкевич був, наприклад, Далибором. Ентузіазм “Руської трійці” не перебили ні
холодна рука цензора, ні увага поліції до їхньої діяльності. Вони продовжували обго-
ворювати можливі шляхи освіти свого народу за допомогою народної мови.
В основі творчості І. Вагилевича – фольклорні тексти і дослідницька література зі
слов’янської міфології. Водночас у 30-х роках ХІХ ст. західноєвропейська фолькло-
ристика демонструє нові теоретичні погляди на народну міфологію. Тут першими
стали Вільгельм та Якоб Грімми. Свої основні міркування фольклорист виклав у
“Demonologiji slowianskij” (Wagilewich D.J. Kronika ludu ž demonoligij slowiańskij” (6)
та “Zarysach do demonografij” (Wagilewich D.J. Zarysy do demonografij“ (7) та інших
працях. На жаль, більшість із документів не опублікована й сьогодні. Праця
“Demonologia slowianska” засвідчує широкомасштабність задуму автора щодо харак-
теристики народної міфології. Вчений розробив докладний план частин і розділів
праці, зібрав чимало фактичного матеріалу з українського фольклору, склав списки
фантастичних міфічних істот з різних народів не лише індоєвропейської частини сві-
ту, а й давніх етносів Азії та Близького Сходу. Дослідник прагнув встановити сут-
ність демонологічних уявлень, їх змісту, етимології та витікаючих звідси причин.
Вже у вступі І. Вагилевич схиляється до думки, що «иижча» міфологія «розвивалася
під впливом двох стихій, які суперечливо або взаємно формували її. Однією з тих
стихій була спроба розгадати діяльність природжених сил; а з другого ж – постійно
діюча і невтомна уява» (див.: “Demonologia slowianska”).
130
Міркування І. Вагилевича та досвід попередників спонукали вченого до пошу-
ку універсальної класифікації народної міфології. На його переконання, вона поді-
ляється на три групи: 1. «людська демонологія», пов’язана з віруваннями в існу-
вання людей із надприродними властивостями (упирі, відьми) та уявленнями про
чудесні метаморфози (вовкулаки, утопленики, страдчата); 2. «стихійна демоноло-
гія», пов’язана з повсякденним життям людини. Сюди належать фантастичні уосо-
блення різних стихійних сил і явищ природи (русалка, літавиця, Баба-яга, Домовик,
Вихор) та ін.; 3. «символічна демонологія», пов’язана з віруваннями в добрих і
злих надприродних істот (янголи, чорти, злидні, персоніфікації хвороб –чума, хо-
лера). Дещо подібне зустрічається в працях Е. Руликовського (8) та О. Воропая. Бі-
олог за фахом, на чужині він старанно записував українські звичаї та вірування, які
багато в чому подібні. Він навіть робив порівняльні характеристики з деяких свят
чи повір’їв слов‘янських та неслов‘янських народів (9, Рева, с.394–398). І. Вагиле-
вич також досліджував етнографію та фольклор Прикарпатських українців: гуцу-
лів, бойків і лемків. Про гуцулів він опублікував 1838 р. статтю у празькому жур-
налі. Пізніше – вже після смерті дослідника – стаття про гуцулів була надрукована
російською мовою (10, Вагилевич и гуцулы, кн.5, с. 17 –56). Грунтовна праця про
бойків також була опублікована у празькому часописі.
Праця І. Вагилевича, на жаль, так і не була закінчена, частково автор її видру-
кував 1840 р. у «Časopise Českêho Museumа». У нарисі письменник не лише подав
унікальні взірці з українського фольклору про відьом, упирів, вовкулак та інших
демонологічних персонажів, а й прагнув з’ясовувати їхню семантику, генезу та фу-
нкції у фольклорі.
Праця І. Вагилевича «Zarysy do demonografij» також подає нотатки про цих іс-
тот. У розповідях, записаних фольклористом, подорожуючи Галичиною, він робив
виписки з літературних джерел (російських, польських, литовських, німецьких).
Очевидно, хотів провести паралелі між уявленнями різних народів і вказати на їх
відлуння в літературі. Праця також лишилася незавершеною.
Своєрідною антологією текстів можна вважати рукописний збірник І. Вагиле-
вича «Kronika ludu ž demonoligij slowiańskij». Праця має чіткий план, за яким спо-
чатку подається український матеріал, а далі – відповідні витяги з фольклорних
джерел поляків, словаків, чехів, сербів, росіян, литовців. Як і в праці “Demonologia
slowianska”, тут також поділ персонажів «нижчої» міфології: 1. Людська демоноло-
гія; 2. демонологія природних стихій; 3. символічна демонологія; 4. посмертне
життя. Відповідно до цієї класифікації додаються фольклорні тексти, з зазначенням
місця їх запису.Подібна класифікація, але у філософському вимірі, присутня у тво-
рах К. Транквіліона-Ставровецького (11,Рева, с. 421 – 431), а також у спадщині Г.
Сковороди (12, Рева, с. 351 – 366).
Простежуючи загальнослов’янський контекст вірувань, вчений особливу увагу
надавав регіональному фольклору. Р. Кирчів писав: «І. Вагилевич, по суті, започат-
кував науковий розгляд демонології гуцулів і бойків, охарактеризував цілу ґалерею
їх образів, указав на їх ґенетичний зв’язок з архаїчними світоглядними уявленнями
131
і дохристиянськими віруваннями, спільні загальнослов’янські й етнічно та реґіона-
льно специфічні риси» (13).
В 40-і рр. ХІХ ст. активізувалися бібліографічні заняття І. Вагилевича. Хоч на
відміну від М. Шашкевича та Я. Головацького, І. Вагилевич не брав безпосередньої
участі в розробці бібліографічних матеріалів для “Русалки Дністрової”, але для
нього бібліографія не була зовсім чужою.
Після 1831 р. Львів “був заповнений польськими емігрантами та втікачами піс-
ля повстання”: деякі з них були студентами університету (14, Головацкий). Іван
Вагилевич та Маркіян Шашкевич увійшли в історію України як українські просві-
тителі, носії ідеї українського національного відродження першої половини ХІХ ст.
Своєю діяльністю вони пробудили національну свідомість, сприяли формуванню
національного світобачення, усвідомлення своєї національної ідентичності. Вони
ввели народну мову в літературу, церковне і освітнє життя.
Перший тісний контакт, а потім і співробітництво польської групи “Liewonia”
та української “Руської трійці” – в їхньому спільному захопленні українським фо-
льклором (15, Грабович, с. 155). У своїх спогадах про суспільне і культурне життя
тих років (“Воспоминания о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче”), Я. Голо-
вацький вказує на їх близькі стосунки з учасниками польського повстанського ру-
ху, зокрема, на зв’язки з Паулем Жеготом, упорядником фольклорної збірки
“Piesma ludu ruskiego w Galicyi” (1839 – 1840). “Паулі,– писав Я. Головацький, –
увів нас у польські гуртки”.
1839 р., після 10-річного, з перервами, навчання, І. Вагилевич закінчив духовну
семінарію, отримавши право на висвячення та парафію, проте Церква ще сім років
відкладала дозвіл на його висвячення. Теологічні студії І. Вагилевича поступалися
уподобанням фольклором та вивченням мови, він не зміг опанувати церковного
співу та вдосконалення старослов’янської мови. Він і не наполягався на цьому. Ці
роки стали першою сходинкою у його кар’єрі. Другою і найвизначнішою – була до
початку революції, 1848 р., коли остаточно сформувався його світогляд. Він більше
часу присвячує філології, хоча й не полишав студій з етнографії та археології. Од-
нак його уподобання та ідея українськості споріднювалася з його ставленням до
статусу польської нації. Я. Головацький в останні роки життя розголошував про те,
що І. Вагилевич став жертвою інтриги польських буржуазних осередків, внаслідок
чого він відійшов від української ідеї, ставши полонофілом та політичним ренега-
том (16, Головацкий, Т.6, с.453–472). Наївний і довірливий, І. Вагилевич, обурений
несправедливим ставленням до нього греко-католицької ієрархії, не бачив справж-
ніх намірів його нових польських знайомих. Його, сина бідного парафіяльного
священика, тішила увага з боку вищих кіл галицької столиці, він “проковтнув”
приманку через шляхетних вродливих польських жінок, і остаточно відійшов від
справи для національної ідеї власного народу (16, с .459–464).
І. Франко (17, Франко, Кн. 5, с.97 – 141) на основі документальних свідчень,
показав, що ця оповідь “приправлена”, в основному, плітками та базіканням. Проте
“ненависть Головацького до поляків”, від 1848 р. ставала ще гострішою. Він кате-
горично стверджував, що І. Вагилевич входив до гуртка, очолюваного графом
132
Юзефом (Осипом) Дуніним-Борковським, якого Я. Головацький вцілому охаракте-
ризував як негідника. “Граф Осип Борковський, – писав Я. Головацький, – один із
передових львівських літератів того часу, взяв Вагилевича до себе як компаньона,
дав йому у себе квартиру, стіл, прислугу і все удержанє, велів пошити йому модну
елегантну одежу, позволив говорити до себе “ти”, водив його в театр, на балі, на лі-
тературні вечірки, в аристократичні товариства, рекомендував його вченим, місце-
вим і приїздним як свого друга і чоловіка незвичайно талановитого…Борковський
настроїв усіх своїх знайомих… так, що Вагилевич ні від кого не почув слова прав-
ди. У всіх товариствах ним забавлялися як блазнем” (16, Головацький, с. 459 –
460), оскільки він був несміливим семінаристом та недосвідченим, наївним провін-
ціалом. Це був “круг переважно молодих людей, пройнятих пропагандою демокра-
тичних поглядів, ідеями збратання народностей і вирівняння соціяльних контрас-
тів” (17, с. 98, 121). І. Вагилевич вже не був сільським мужланом, як стверджував
Я. Головацький, а молодим талановитим вченим та письменником, маючим своє
ім’я. “Зі смертю Головацького замовк… остатній свідок тих часів”, – писав І. Фра-
нко (17, с. 99). Проте з’явився інший свідок – сам Вагилевич. Його готовність спів-
працювати з польськими лібералами та демократами давала підстави звинувачува-
ти його в зраді та відступництві від свого народу. Це було цілковитою маячнею,
про що свідчить наступне. І. Вагилевич приступив до праці над двома важливими
проектами, кожний з яких яскраво виявляв його патріотизм: він створює трактат
про “південноруську” мову– “Rozprawy o języku poludnioworuskim”, яка не була не
тільки надрукованою, але й до кінця завершеною. Пізніше вона увійшла до грама-
тики Вагилевича, опублікованої 1845 р. Оригінал її знаходиться в Санкт-
Петербурзі (18, Библиотека РАН). Уривки друкували Павлин Свенціцький у статті
“Rękopisma pozastale po ś. P.J. Wagilewiczu” (19) та М. Возняк (20) у “Студіях над
галицько-українськими граматиками ХІХ в.”, пізніше – “У століття зорі Маркіяна
Шашкевича (21) . Цим питанням присвячена і його праця “Gramatyka języka
maloruskiego w Galiciji uloźona przecz Jana Wagilewicza”(Lwow, 1845).
О. Огоновський (22) подав найважливішу літературу про І. Вагилевича. За І.
Вагилевичем, – пише М. Возняк, –“нашу мову не можна уважати якоюсь суміш-
кою русько-польських слів. Правда, ми сходимося у дечім з поляками, але ще бі-
льша подібність нашої мови з чеською і сербською. Крім сього, поляки, як і перше,
так і тепер підправляють нашою мовою свою” (20, Возняк, с. 91).
Навмисно вживаючи термін “південноруська” мова, автор пояснював, що узви-
чаєний термін “малоруська” чи “руська” мова спричиняє до поняття звуженості,
окремішності в малому, проте вже у видрукуваній 1845 р. “Граматиці”, він повер-
нувся до усталеного терміну – “малоруська” мова. І той факт, що письменник ко-
ристувався при письмі польською мовою, не є ворожим. Подібне явище застосову-
вав на перетині XVIII ст., лише німецькою мовою про чеську, Йозеф Добровський
(16, Головацький, с. 464). Ці питання лягли в коло досліджених питань філолога-
славіста В. Ягича (23, Рева, с. 835—846), почасти – І. Раковецького (24, Рева, с.
140—146) та М. Драй-Хмари (25, Рева, с. 483—494).
133
Спираючись на праці дослідників життя та творчості І. Вагилевича, можемо
стверджувати, що письменник в цей період не лише не зрадив своєму народові,
обмірковуючи окремі питання філології, але й накреслив у загальному свою націо-
нальну ідею. Він виклав свої судження про націю, яка є народ, що, вступивши в
своє політичне життя, виробив свій власний характер…, а до цього належить мо-
ва… (21, Возняк, с.262–263). В інших місцях письменник писав про “поділ” Пів-
денної Руси між Польщею та Росією (21, Возняк, с. 263). Цю ж думку пізніше роз-
винув М. Драгоманов. Звісно, що виказані ним погляди не могли вдовольнити
австрійський уряд та греко-католицьку консисторію. І, можливо, на щастя його
найсуперечливіші думки залишилися в рукописах.
Лише з плином часу, 1846 р., Церква дозволила І. Вагилевичеві отримати
сільську парафію, проте це не принесло йому певної втіхи. У листі до польського
історика В. Мацейовського, він нарікав на те, що “відносно етнології, філології, і,
можливо, історії, я міг би сказати щось нове і незвичайне” (26, Вагилевич до
Вацлава Александра Мацейовського), (16, Головацкий, с. 464). Основну
публікацію його життя – “Граматику” вчені сприйняли дуже прихильно. Навіть
великий Шафарик відгукнувся схвально (27, Лист Шафарика до Бодянського):
“Робота добра, тільки дуже погано… надрукована”. Проте, ні зусилля
Мацейовського, ні Погодіна, до яких звертався І. Вагилевич щодо роботи в
Російській імперії, не принесли очікуваного результата.Він залишив свій сільський
прихід, переїхав до Львова і встиг видати перше число “Дневника Руського”. Його
позиція була чіткою. Письменник стверджував, що українська нація має бути
самостійною як культурна спільнота, і тоді необхідно поєднати її політичну долю в
федерації з демократичною Польщею. Найважливішим є питання розвитку
національної літератури. І. Вагилевич вважав, що свій початок українська
література бере ще від часів Київської Русі, проте історична доля була дуже
складною. Пізніше цю думку обстоював М.С. Грушевський та В.М. Перетц з
гуртківцями його наукової школи (28, Перетц, с. 67—73).
Без власної літератури будь-яка народність втрачала б свою ідентичність. Він
гаряче підтримував запровадження низки україномовних шкіл у районах Габсбур-
зької імперії. Він не розглядав питання територій, що були під владою Росії. Всією
душею підтримував заклик Руського Собору впровадити навчання рідною мовою
навіть на університетському рівні. Вважав, що без освіти українці ніколи не ста-
нуть “великою нацією”, звідси – основний прогрес у розвитку не лише освіти, а й
культури. Однак, проголошуючи національні ідеї, І. Вагилевич зайняв пропольську
позицію. Оспівуючи Київську Русь як колиску і золотий вік українства, він прийн-
ятно ставився до польської експансії. Вважав, що Річ Посполита благословила по-
літичну свободу і конституційний уряд. Українці ж, проливаючи кров на захист
своєї свободи, виступали оборонцями не лише України, а й всієї Європи, воюючи
проти татарів та турків, допоки не потрапили в царське ярмо. Подібне твердження
усталено проповідував і Л. Баранович у низці своїх польськомовних віршів (29, Ре-
ва, с. 29—33). І. Вагилевич вважав, що українці й поляки поділяли “спільну долю
протягом 500 років”, і тепер “немає родини, руської чи польської, серед членів якої
134
не було б як поляків, так і русинів”. В майбутньому ці нації, – на думку просвітите-
ля, – повинні працювати рівноправно, “для нашої спільної батьківщини”.
І. Вагилевич рішуче підтримував ідею Руського Собору щодо поділу Галичини
за національним критерієм на дві адміністративні одиниці. На Слов’янському Кон-
гресі в червні в Празі, де поділ отримав більшість голосів, І. Вагилевич виступав
проти того, щоб продовжувалася агітація проти рішення. Він усвідомлював загро-
зу, яку становила німецька влада: “Де двоє б’ються, третій перемагає”, – говорив
він. Як наслідок, поразка лібералізму та зломлення національних інтересів призве-
ли до поновлення політичної реакції, що настала наприкінці 1848 – початку 1849
років. Ідеї І. Вагилевича і його друзів з Руського Собору похитнулися. Вони не ли-
ше не завоювали підтримки з боку українських кіл, але не змогли утвердитися в
самій організації. Руський Собор розпався. Зросло тертя поміж патріотами україн-
ської культури та порожніми базіками від культури.
Останній період життя І. Вагилевича охоплював майже 18 років, і був найтрагі-
чнішим. Здавалося, трагічні події просто переслідували письменника. Церква від-
кидала його як заколотника, а побратими, з якими він замолоду хотів кращої долі
своєму народові, відштовхули як зрадника. Він міг би знайти собі пристосування,
проте польська громада йому була чужою. Часопис “Дневник Руський” був злікві-
дований, і він позбувся редакторської посади. Львівська консисторія штовхала його
до монастирського усамітнення, проте І. Вагилевич від цього відмовився, бо не по-
чувався винним за свої діяння. Польські друзі переконали князя Леона Сапєгу при-
значити І.Вагилевичу невелику пенсію. Однак, його позбавили матеріального за-
безпечення після того, як він зрікся духовного сану і вступив до лютеранської
Церкви. Це справило справжній шок на Л. Сапєгу. А для І. Вагилевича цей крок
був протестом супроти людського зла, аніж сам факт прийняття протестантизму.
Зрештою, він втратив місце праці, яке знайшли для нього в бібліотеці Інституту
Оссолінських у Львові (30, Щурат, с. С.56 – 61). Це був культурний центр від 1817
до 1848 р.для українців Галичини, який відіграв надзвичайну роль у національному
пробудженні Галичини. Наступні 10 років І. Вагилевич ледве зводив кінці з кінця-
ми, однак йому вдалося завершити велику кількість історичних досліджень, які в
основному залишилися в рукописах. Менше питання приділяв національному. Кі-
лька разів долучався до дрібної роботи, проте усталених статків так і не мав. Життя
закінчив, працюючи на дрібній посаді міського архіваріуса – 10 травня 1866 р.
В рукописному відділі академічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі зберігається
рукопис статті І. Вагилевича про лемків, написана польською мовою. В українському
перекладі з вступною заміткою І.Д. Красовського його надруковано 1965 р. в україн-
ському етнографічному журналі (31, Вагилевич, с. 76 – 80). Опис у статті лемківсько-
го чоловічого і жіночого одягу, – як зазначав І. Красовський, – «неповторний і є дуже
цінний для сучасних етнографів, оскільки належить до першої половини ХІХ ст…
Народний одяг лемків, описаний І. Вагилевичем, на сьогодні є музейною рідкістю».
Разом з Августом Бельовським (1806–1876) – польським істориком та археографом,
поетом і перекладачем, І. Вагилевич переклав українською і польською мовами та
опублікував «Повісті временних літ» під назвою «Літопис Нестора» з додатками:
135
«Повчання Володимира Мономаха» і «Лист князеві Олегові Святославовичу» (1864,
1866), а також переклав прозою українською та польською мовами «Слово о полку
Ігоревім» (1836). Український переклад опублікований лише 1884 р.
Велику частину наукових розвідок автор не закінчив, і вони лишилися в руко-
писах. І.Франко за самовіддану патріотичну діяльність І.Вагилевича відносив його
до "перших будителів народного духу в Галичині" (32, Франко, с. 602). На матеріа-
лі біографії І. Вагилевича польський письменник Я. Захар’ясевич написав повість
“Учений” (т. 1–2, 1855), присвячену письменникові.
Спрямування збірки яскраво виражено її епіграфами. Так, на звороті титульно-
го аркуша подано епіграф із Я. Коллара – відомого чеського і словацького фольк-
лориста, етнографа, історика: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцві-
тає надія». До розділу «Пісні народні» теж подано епіграф з Я. Коллара: «Народні
пісні є найміцнішою основою освіти, чинником культури, підтримкою народності і
окрасою мови».
Книжка відкривається “передслів’єм”, написаним М. Шашкевичем, що становить
своєрідний маніфест літературного й культурного відродження Західної України. Се-
ред слов’янських народів, що прокинулися до нового життя, “судилось нам послідніми
бути”, – писав М. Шашкевич в передмові до “Русалки Дністрової”. У підрядковій при-
мітці до передмови наводиться один із перших бібліографічних списків нової українсь-
кої літератури (“Русалка Дністровая” (33, Фотокопія, с. IV–VI). У списку перелічували-
ся три петербурзькі видання “Енеїди” І. Котляревського: “Опыт собрания старинных
малороссийских песен” М.А. Цертелєва, дві збірки М. О. Максимовича: «Малороссий-
ские песни» та «Украинские народные песни», «Запорожская старина» І.І. Срезневсь-
кого, «Малороссийские повести» Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, «Малороссийские прика-
зки» Є.П. Гребінки та інші твори письменників Східної України та перші українські
фольклорні збірники. Цей список свідчив про пильну увагу М. Шашкевича та його од-
нодумців до творів письменників Наддніпрянської України.
На початку першого розділу “Пісні народні” вміщено передмову Івана Вагиле-
вича “К народным русским песням” і пісні різних жанрів: думи, думки, весільні пі-
сні, колядки. Цей розділ наповнений народними піснями про Довбуша, Морозен-
ка…, що оспівують героїчну боротьбу та героїчні часи “руської слави”.У передмові
до розділу говориться про значення історичних пам’яток, які вселяють «в серця си-
льнії чувства».
Важливим у “Русалці Дністровій” є розділ «Складання», де вміщені оригінальні
твори упорядників. Розпочинається розділ програмовим віршем «Згадка» М. Шаш-
кевича, в якому поет сумує за минулими героїчними часами «руської слави». Ряту-
нок народу, що поневіряється, – переконує автор, – у згуртуванні творчих сил, у
братерському взаємоспілкуванні слов’янських народів. Портрет І. Вагилевича, на
нашу думку, не буде повним без кількох слів про його побратима, М. Шашкеви-
ча.Б. Лепки дає йому таку характеристику: “… до маленького русявого хлопчика, з
острим носиком і голубими, як незабудки, очима, говорила чистим голосом рідна
природа; ті сосни, що сумно шуміли, ті людські кістки, що з опокою в суміш біліли
ся до сонця, ті квіти, що на землі скропленій потом і сльозами виростали. Не тільки
136
соловейкових пісень слухав він радо, але не раз не два мусів чути жалісний спів бі-
дної мами, що їй сина до війська забрали, або дівчини, котрій судженого до холод-
ної замкнули – бо так “окоман” хотів” (34, Лепкий, с. 29–30).
Літературно-художня творчість М. Шашкевича не одразу стала відомою чита-
чам. Тільки незначна частина його творів була надрукована за життя. Але опублі-
коване свідчило, що в особі М. Шашкевича в літературу увійшов талановитий по-
ет, патріот і гуманіст, людина значної культури і громадянської мужності. «Він, –
писав про М. Шашкевича І. Франко, – мав відвагу й дар висловити досить виразно,
а бодай, для тогочасних прибитих русинів досить зрозуміло все те, що їх боліло,
чого вони бажали і чого надіялися” (32, Франко, с. 603).У Шашкевичевих віршах у
нас перший раз повіяло духом поезії ХІХ віку… (35, Франко, с. 249).
«Не зважаючи на свою енергійну боротьбу за народне письменство, була це на-
тура наскрізь лірична, з мрійними почуваннями, з нахилом до романтизму», – за-
значав С. Єфремов (36, Єфремов, с. 435). «Вірші його, –писав Д. Чижевський, – –в
основному пісні: їх меланхолійний настрій – щирий, їх тон м’який та ніжний» (37,
Чижевський, с. 387).
«В історичному й суспільно-культурологічному планах становлення нової
української літератури є пошуки високого стилю у творчості західноукраїнських
письменників… У деяких творах Шашкевича цей високий стиль здебільшого є ес-
тетично вдалий», – вказував Г. Грабович (15, Грабович, с.32).
Провідний мотив Шашкевичевої поетичної творчості – ідея захисту рідної мо-
ви, культури:
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила;
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нею встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм? («Руська мова»).
Поетичне новаторство М. Шашкевича полягало в народності його творів.Він
осуджував старі консервативні традиції, архаїчну “книжність”, псевдокласику.
“Новим був дух Шашкевичої поезії –свіжий і оригінальний, – писав І. Франко (35,
Франко, с. 250).
Невелика за обсягом, але різноманітна проза М Шашкевича.
Третій розділ становлять переклади, переспіви народних сербських пісень та
уривки з «Краледвірського рукопису» В. Ганки (1791 –1861) – чеського філолога,
поета, громадського діяча в перекладі М. Шашкевича.
Чималою заслугою М. Шашкевича є його перекладацька діяльність. Відомі йо-
го переклади українською мовою сербських народних пісень, творів чеських і
польських поетів. “Шашкевич перекладав не тільки криваво-романтичний “Zamek
Kaniowski“ Гощинського, але також і ніжно сентиментального класициста Карпин-
ського“, – відзначав Г. Грабович (15, Грабович, с. 503). 1833 р. М. Шашкевич здій-
снив найранішній переклад українською ритмічною мовою «Слова о полку Ігоре-
вім». До нас дійшов лише переклад «Плачу Ярославни». У своїй подвижницькій
діяльності М. Шашкевич тісно пов’язував християнські та національні фактори, з
137
введенням української народної мови в церковне життя, літературу і школу, запо-
чаткувавши їх українізацію.
1842 р. в Галичині М.Шашкевич розпочав спроби перекладу Євангелія Іоанна і
Матвія українською мовою.
Менш відома друга спроба перекладу Святого Письма галицько-руською мовою
М. Шашкевичем, який ретельно працював над Псалмами і Євангелієм від Матвія та
Марка. Найбільше уваги перекладач приділив "Давидовим псалмам", які отримали
назву "Русланові псалми", і за композицією скоріше нагадували сонети: наприкінці
кожного подавався своєрідний ключ, щоб ліпше зрозуміти викладене у вірші.
М. Шашкевич у перекладах наблизив псалми до українців: роздуми Давида про
Святий Сіон, Ізраїль, спадщину Якова в "Русланових псалмах" наближено до рід-
ної Вітчизни: "вітер на степах України", "русько-українське серце", "віру руську",
"віру тверду як Бескид" і т.ін. В прикінцевому варіанті псалми перекладалися дові-
льно. На жаль, за життя М. Шашкевича спроби перекладів Святого Письма галиць-
кою мовою не побачили світ.
У “Псалмах” поет глибоко осмислив християнські цінності – найвищі націона-
льні святині, невід’ємну частину духовності українців – Віру, Надію і Любов. Сво-
їми творами і проповідями, які він висловлював рідною мовою, “у ній являється
душа народу” (36, Шашкевич, с. 140), допомагав глибше пізнати віру своїх батьків,
старовину й свою національну ідентичність.
Пізніше митрополит Іларіон (І.Огієнко) також наголошував на значенні рідної
мови і її зв’язку з християнською Церквою: “Хто міцний у рідній мові, той і міцний
у батьківській вірі” (37, Огієнко,с .3).
Відзначаючи новаторство М. Шашкевича, М. Возняк указував, що поет “задумав
велике діло, погорджену, висмівану хлопську мову надихати силою духа та й огнем
любові. Піднести її з занепаду та ввести її в літературу та життя” (38, Возняк, с.3).
Безперечний інтерес становить надзвичайно цікава передмова до останнього
розділу збірки “Старина”, написана М. Шашкевичем, по суті це – романтична роз-
повідь про старовину, в якій М. Шашкевич бачив «лице століть» і «дух пред-
ків»:”Старина є то великий образ, є то зеркало, як вода, чистеє, в котрім незмушен-
но являєся лице століть… Чужина нас займає, чому ж бо нашина не прилягла до
серця, не промовила до душ наших сильним словом”? В розділі подано ряд поети-
чних героїко-козацьких та любовно-побутових творів, публікації рукопису XV ст.,
короткого опису слов’янських і “руських” рукописів церковнослужбового змісту
та вжитку, що знаходилися в бібліотеці монастиря святого Василія Великого у
Львові. Народні пісні, фольклор, – говорив М. Шашкевич, – потрібно зберігати, бо
це неоціненні скарби, які свідчать про народну славу.
Свято шанують пам’ять перших подвижників національного відродження –
І. Вагилевича та М. Шашкевича у наш час. Про це свідчать щоденникові записи
Олеся Гончара:
“22.10.1986 р. Провів засідання Комітету по вшануванню Шашкевича. На Над-
дніпрянщині його мало знають. А постать світла, варта слави всеукраїнської. Га-
даю, що ювілей відкриє очі на Шашкевича багатьом” (39, Гончар, т.3, с. 119).
138
22.11.1986. Підлісся. Відкриття Музею Шашкевича. Хвилююче всенародне
вшанування його 175-річчя. Навіть сонце після туманів проблиснуло!
Із “Підлісся” Шашкевича:
Там колодязь студенецький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне!
Бачили цей дуб і пили воду з цього “колодязя студенецького…” А висловити
так свої почуття міг тільки істинно великий поет…” (39, Гончар, с. 122).
В історії Західної України велика частина суспільства і в той час, коли діяла «Ру-
ська трійця», розуміла значення збереження рідної мови, віри, звичаїв і обрядів, тра-
диційних форм родинного й громадського життя. Таке розуміння допомогло зберег-
ти українську національну ідентичність в складних загальнополітичних і суспільних
умовах (40, Петраш), (41, “Русалка Дністровая”), (42, “Руська трійця”), (43), (44).
Я. Розумний у статті “Літературна діяльність Маркіяна Шашкевича і західноук-
раїнське відродження ХІХ ст”, пише: “Бездержавний статус західного українця
нашарував на його психічні комплекси неповноцінності й різні психологічні трав-
ми. Зникло почуття державної ідентичності й національної окремішності, а загалом
і віра у власні сили зупинити процес, який веде до повного збайдужіння, душевно-
го обивательства та комплексту регіонального рутенства. В результаті цього, на
початку ХІХ ст., галицьке українське суспільство знайшлося на дні своєї культур-
но-політичної самосвідомості й матеріальної нужди” (45, с. 225).
В іншому документі читаємо:“У 70–80-х роках культурно-просвітницький рух
у Галичині набирає нових форм. Попри козакофільські атракції П. Куліша, федера-
лістичні напучування М. Драгоманова все ж тут найбільший вплив мала діяльність
письменника О. Кониського, автора першої наукової біографії Т. Шевченка. Ідеї
Шевченка поширюються серед усіх верств галицького суспільства. Суспільний ро-
звиток пов’язується з етнополітичними інтересами народу, він спрямовується у за-
гальноукраїнську течію. Утворюються різні товариства. В 1868 р. засновано това-
риство “Просвіта”, згодом у 1873 р. сформовано Товариство ім. Шевченка.
Відтепер вшанування пам’яти Тараса Шевченка і Маркіяна Шашкевича перетво-
рюються на проповідування національних ідей, що зумовило створення культу цих
двох великих синів нашого народу. Діяння М. Шашкевича для Західної України, як
і чин Т. Шевченка для всієї України, набирали національного звучання, майже ме-
сіанської сутности” (46, Горинь С. 8–9).
Ставлячи свою “Русалку Дністрову” поруч Максимовичевого збірника народ-
них пісень і перших творів східноукраїнських письменників, члени «Руської Трій-
ці» мали на думці і в душі ту ідею соборності, що про неї писав Шашкевич у вірші
«Побратимові»:
При Чорнім морі
Себе заквітчає,
В степах на просторі
Весело заграє,
В водах – в Дніпрі
139
Змиєсь, прибереся,
Легеньким крильцем
На Дністр занесеся,
Крилоньками сплесне,
Отрясе, злопотить, Під небо до сонця
Ген-ген полетить,
Під небом край сонця
Сонічком повисне,
І буде літати,
І буде співати,
І о руській славі
Скрізь світу казати.
Ю. Шевельов у статті «Сувора школа: Сто років з дня смерти Маркіяна Шаш-
кевича» (47, Шевельов , с. 246 –251), зазначав: «Многобічністю своєї діяльности
Шашкевич заклав справжні невмирущі підвалини відродження своєї нації. Він по-
казав і відтворив ті «сукромі голоси», що їх таїла в собі занедбана мова й закута
душа українського народу. Хай не зміг (чи не встиг) він злити їх в одну величну
синтезу, як це зробив, наприклад, Шевченко, але він був певний того, що – «сукро-
мі голоси бринять по всій Русі… лиш їх скликати в одно, а стане піснь велика, дов-
га, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно розгримить славу попередніх і
нинішніх літ всього народу» («Старина») (48, с.251).
“Існування великої національної батьківщини, довговічне сусідство з польським
народом, складні перипетії польської визвольної боротьби на південно-східному
прикордонні – все це поставило рубом питання ясного окреслення і ідейного начала
нового життя. Начало те знайдено на магістралях інтернаціоналізму і дружби, що ку-
вались на протязі історії найкращими синами обох народів…” (49, Джуринка, с. 4).
Про І. Вагилевича також знаходимо сучасну літературу (50), (51).І. Драч напи-
сав вірша:
Земний уклін, хто відстояв
Свій вік, свій дім, свій чесний хліб…
Не онімечили святої,
Не спольщили, хоча й могли б.
Ми ладні руки цілувати
Тому, хто у страшній порі
Зберіг для нас дзвінкі Карпати
І мову голубу зберіг…
Я. Рудницький у статті «Шашкевич і Шевченко» пише: «Ідеї Шевченка й Ша-
шкевича сягають і поза Україну, або, як каже перший із них, торкаються земляків і
«не в Україні сущих». Збереження рідної мови й рідної культури на теренах нового
українського поселення… буде… розвиватися під гаслами: «І чужому научайтесь й
свого не цурайтесь» (52, Рудницький , с. 267).
Я. Розумний у статті «Маркіян Шашкевич у молодій поезії» (53, с. 280 –284) ана-
лізує творчість поетів, звернених до нього. «Молоді радянські поети ставлять Шаш-
кевича в контексті загальноукраїнському…» (53, с. 281). Вірші Р. Братуня – «На від-
криття пам’ятника М. Шашкевичу в с. Підліссі” (1963), В. Лучука «Сповідь Маркіяна
140
Шашкевича перед майбутнім» (54, Братунь, с. 207–208), Д. Павличка «Пелюстки і
леза» (55, Павличко, с. 218–219), І. Калиня «Могила Шашкевича» (56), О. Сенатович
«Пам’яті Шашкевича» (57), В. Колодія «Маркіянова дорога», І. Драча (58) тощо.
Р. Іваничук написав біографічну повість, присвячену Шашкевичу “Вода з каме-
ню” (59). М. Шашкевич писав: «Сіймо, а збирати будем!»
Не зважаючи на те, що сумно склалася доля учасників «Руської Трійці» М.
Шашкевич передчасно помер, І. Вагилевич опинився у польському таборі, Я. Го-
ловацький перейшов до табору москвофілів), їх діяльність, і, зокрема, діяльність І.
Вагилевича, сприяла національному розвитку не лише Галичини, а і всієї України,
зміцнювала українсько-польські відносини.
Подальші роки опиралися на досвід вільнодумців. Хроніка тих років зафіксува-
ла:“Сонна Європа стрепенулась, але її реакція обмежилась лише парламентарними
інтерпеляціями послів та розгубленістю безпорадної і безсилої Ліги Націй в Жене-
ві” (60, с. 7–8). Був грудень 1932 р. “На горі самовпевнений спокій, – внизу нерво-
вість, яка переходить в хаос… Грізний Местник мститься за заподіяні злочини. Не-
видимі руки з підпілля освітлюють пожежами маєтків польських колоністів Рідну
Землю… Та не тільки на Галицькій Землі – від Кавказу по Сян і від берегів Чорно-
го моря по Сіверські землі – змагається українська свободолюбна нація з озброє-
ним до зубів озвірілим галапасом – окупантами!” (60, с. 6).
Список літератури
1. Рева Л. Видання Швайпольта Фіоля у фондах відділу стародруків та рідкісних видань ЦНБ
НАН України // Бібліотечний вісник. – 1994. – № 3. – С. 18–22.
2. Головацький. - С. 229–285.
3. Білецький О. Зібр. тв.: У 5 т. – Т.2. – С. 136.
4. Шашкевичіана. Нова серія. 1–2. – Львів, 1997; 3–4. – Львів, 2000.
5. Франко І. Критичні письма о галицькій інтелігенції: Письмо друге // Зібр. тв.: У 50 т. –Т. 26.
–С. 74–94.
6. Wagilewich D.J. Demonologia slowianska // Kronika ludu ž demonoligij slowiańskij. – Львівська
наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Фонд І. Вагилевича. – № 46. –
П.13 – 15.
7. Wagilewich D.J. Zarysy do demonografij . – Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН Укра-
їни. Відділ рукописів. Фонд І. Вагилевича. – № 46. –П.8.
8. Рева Л.Г. Едуард Руликовський (1825–1900) та Микола Миклухо-Маклай (1846 –1888) –
видатні дослідники історії Планети та України (кінець ХІХ ст.) // М.М. Миклухо-Маклай –
вчений, мандрівник, гуманіст / Голов. ред. М.Ю. Костриця, В.І. Тимошенко. –Вид-во «Во-
линь», Житомир, 2011. – 440 с. –(Наук. збірник «Велика Волинь». Праці Житомир. наук.-
краєзнавчого т-ва дослідників Волині. – Вип. 46. – [С. 70– 78]).
9. Рева Л. Олексій Іванович Воропай–журналіст // Наукові праці Кам’янець-Подільського на-
ціонального університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. Випуск 25. –Кам’янець-
Подільський: ПП “Медобори-2006”, 2011. –536 с. – [С.394–398].
10. Вагилевич и гуцулы – обитатели Восточной отрасли Карпатских гор // Пантеон. – Т. ХХІ,
кн.5. – 1885. – Отд.3. – С. 17 –56.
11. Рева Л. К. Транквіліон-Ставровецький: богословський та філософський контексти у твор-
чості // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2010: Кн. ІІ / Упоряд.: О. Киричук, М.
141
Омельчук, І. Орлевич. – Львів: Львівський музей історії релігій: Логос, 2010. – 1064 с. – [С.
421 – 431].
12. Рева Л. Григорій Сковорода (1722 – 1794) – уродженець України, філософ світового рівня //
Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Ін-т української археографії та
джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. – Т. 19: У 2-х кн. Тематичний випуск:
"Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризації". –
Кн. 1. – К., 2009. – 692 с. /Матеріали Міжнар. наук. конф. "Джерела локальної історії: методи
дослідження, проблеми інтерпретації, популяризації" (К., 29 – 30 верес., 2009). – [С. 351 – 366].
13. Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». – К.: Наук. думка,
1990. – 337 с.
14. Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Литературный сборник, издаваемый Галиц-
ко-русской матицей.– Львов, 1885–1886.
15. Грабович Г.До історії української літератури: дослідження, есе, полеміка. –К., 1997. –С.
155.
16. Головацкий Я. Судьба одного галицко-русского ученого: К биографии Ивана Николаевича
Вагилевича // Киевская старина. –1883.– Т.6. –С.453–472.
17. Франко І. До біографії Івана Вагилевича // Записки НТШ.– Т. LXXIX. – Кн. 5. –Львів, 1907.
– С.97 – 141.
18. Библиотека РАН. Отдел рукописей. Рукиписи И. Вагилевича. Собрание А.А. Петрушевича:
В 20 т.
19. Rękopisma pozastale po ś. P.J. Wagilewiczu (15) // Pismo Zbiorowe Poświęcone Rzeczom
Ludowym Ukraińsko-Ruskim. – Львів, 1867. –№3. – С. 162 – 164.
20. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. // Записки НТШ. –Т.
ХСІІІ. – Ч. 1. – Львів, 1910. – С. 90 – 131.
21. Возняк М. “У століття зорі Маркіяна Шашкевича”:1834 – 1934: Нові розшуки про діяль-
ність гуртка. – Львів, 1936. – Ч. 2.
22. Огоновский О. Исторія литературы руской. – Ч. IV. – Львів, 1894. – С. 119 – 150.
23. Рева Л. В. Ягич – голова-патріарх усіх сучасних слов’янознавців // Наукові праці Націона-
льної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : зб. ст. / НАН України, Нац. б-ка України
імені В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. – 2005. – Вип. 14. – С. 835–846.
24. Рева Л. Славістичні погляди Ігнатія Раковецького // Компаративні дослідження
слов’янських мов і літератур : зб. наук. праць : пам’яті Леоніда Булаховського / Київ. нац.
ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т філології. – 2006. – Вип. 6. – С. 140–146.
25. Рева Л. Славістичний дискурс Михайла Драй-Хмари // Компаративні дослідження
слов’янських мов і літератур : зб. наук. праць : пам’яті Леоніда Булаховського / Київ. нац.
ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т філології. – 2007. – Вип. 7. – С. 483–494.
26. Вагилевич до Вацлава Александра Мацейовського від 18 серпня 1847 // Ossoliniana 1814 –
1874: Listy i akta oryginalne, Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich. – Wroclaw.– Ру-
копис № 5819 / ІІІ.
27. Лист Шафарика до Бодянського від 26 грудня 1845 р. // Korespondence. – Č.1. – S. 97.
28. Перетц В. М. Рецензія на монографію М. С. Грушевського "Історія української літератури".
Т. 1 /вступ. ст. та комент. Реви Л. // Слово і час. – 2004. – № 7. – С. 67–73.
29. Рева Л. Він жив і творив на Чернігівщині: До портрета Лазаря Барановича // Вісник Книж-
кової палати. – 2007. – № 1. – С. 29–33.
30. Щурат В. На досвідку нової доби // Оссолінеум. – С.56 – 61.
31. Вагилевич І.М. Лемки – мешканці Західного Прикарпаття. Пер. з польської, підг. до друку
та вступ. замітка І.Д. Красовського // НТЕ. – 1965. – Ч.4. – С. 76 – 80.
32. Франко І.Я. // Літ.-наук. вісник. – Т. 34. – 1906. – Кн.VI. –С. 602.
142
33. Фотокопія з вид. 1837 р./ Вступ. ст. О.І. Білецького. – К., 1950. – С. IV–VI.
34. Лепкий Б. Маркіян Шашкевич. – Коломия, б.р. –110 с. –С. 29–30.
35. Франко І. М. Шашкевич і галицько-руська література // Зібр.тв.: У 50 т. –Т.29. –С. 249.
36. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. –С. 435.
37. Чижевський Д. Історія української літератури. –Тернопіль, 1994. –С. 387.
38. Шашкевич М. Твори. – К., 1973. – С. 140.
39. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. – Львів, 2003.– С.3.
40. Возняк М. Оповідання про Маркіяна Шашкевича. – Львів, 1911. – С.3.
41. .Гончар О. Щоденники: У 3 т. – Т.3: 1984 – 1995. – К.: Веселка, 2004. – С. 119.
42. Петраш О. “Руська трійця”: Маркіян Шашкевич,Іван Вагилевич, Яків Головацький. – К.:
Дніпро, 1972.–152 с.
43. “Русалка Дністровая”: Документи і матеріали. – К.: Наук. думка, 1989.–542 с.
44.“Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. – К.: Наук. думка,
1987. – 337, [1] с.
45. “Руська трійця”: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький: Бібліогр. покажч.
(1834 –1990) / НАНУ; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; (уклад. І. Ільницька). – Львів,
1993. – 380 с.
46. Люзняк М. Роль та місце“Руської трійці” в історії української філософії: спроба оцінки у
вихованні національної свідомості та формуванні політичної думки українського народу:
Наук. -поп. вид. – Львів: Атлас, 1999. – 104 с.
47. Розумний Я. “Літературна діяльність Маркіяна Шашкевича і західноукраїнське відроджен-
ня ХІХ ст” // Маркіян Шашкевич на Заході: Інститут-заповідник Маркіяна Шашкевича. –
Вінніпег, 2007. – 382 с. – [39, Розумний С.225–240].
48.Горинь В. Перепоховання Маркіяна Шашкевича. – Львів: Б-ка Шашкевичіани: Нова серія,
2001. –90 с.
49. Шевельов Ю.Сувора школа: Сто років з дня смерти Маркіяна Шашкевича // Маркіян Шаш-
кевич на Заході: Інститут-заповідник Маркіяна Шашкевича.–С. 246–251.
50. Джуринка К. Свідоцтво доби // Гомін: Літ. антологія. – Варшава: Укр. сусп.-культ. т-во,
1964. – 304 с.– С. 4.
51.Дем’ян Г.В. Іван Вагилевич – історик і народознавець. – К.: Наук. думка, 1993. – 150 с.
52. Іван Вагилевич: Покажч. рукописів праць та матеріалів до біографії: До 175-річчя від дня
народж. І.М. Вагилевича / АН УРСР; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; (уклад. О.О. Дзьо-
бан). – Львів, 1986. –75 (8) с.
53. Рудницький Я.Шашкевич і Шевченко // Маркіян Шашкевич на Заході: Інститут-заповідник
Маркіяна Шашкевича.– С. 267–268.
54. Братунь Р. Ватра.Поезії . – К.: Дніпро, 1966. – С. 207–208.
55. Павличко Д. Вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1964. – С. 218–219.
56. Калинь І. Могила Шашкевича // Дніпро. –№7. –К., 1964.
57. Сенатович О. Пам’яті Шашкевича // Сенатович О. Стебло. Поезії. – К.: Молодь, 1968. – С.
16.
58. Драч І. Протуберанці серця. – К.: Молодь, 1965. – С. 19–20.
59. Іваничук Р. Вода з каменю. Роман. – Львів: Каменяр, 1982. – 253 с.
60. Городок Ягайлонський. –Б.м.: Вид-во ім. Ольжича, 1949.–24 с.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76977 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0850 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:44:21Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Рева, Л. 2015-02-14T17:17:24Z 2015-02-14T17:17:24Z 2013 Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. / Л. Рева // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 126-142. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76977 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. Рева, Л. Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| title | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. |
| title_full | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. |
| title_fullStr | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. |
| title_short | Вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в Галичині в першій половині ХІХ ст. |
| title_sort | вплив національно-визвольної боротьби українського народу, очолюваної козацтвом, на розвиток культури в галичині в першій половині хіх ст. |
| topic | Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| topic_facet | Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76977 |
| work_keys_str_mv | AT reval vplivnacíonalʹnovizvolʹnoíborotʹbiukraínsʹkogonaroduočolûvanoíkozactvomnarozvitokkulʹturivgaličinívperšíipoloviníhíhst |