Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови
Saved in:
| Published in: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76985 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови / У. Штанденко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 182-186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76985 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Штанденко, У. 2015-02-14T17:24:45Z 2015-02-14T17:24:45Z 2013 Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови / У. Штанденко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 182-186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76985 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Писемні джерела та історіографія Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| spellingShingle |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови Штанденко, У. Писемні джерела та історіографія |
| title_short |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| title_full |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| title_fullStr |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| title_full_unstemmed |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| title_sort |
морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови |
| author |
Штанденко, У. |
| author_facet |
Штанденко, У. |
| topic |
Писемні джерела та історіографія |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| issn |
2078-0850 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76985 |
| citation_txt |
Морфологічні особливості ітеративних дієслів у пам’ятках староукраїнської мови / У. Штанденко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 182-186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT štandenkou morfologíčníosoblivostííterativnihdíêslívupamâtkahstaroukraínsʹkoímovi |
| first_indexed |
2025-11-25T23:32:39Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:32:39Z |
| _version_ |
1850582973144891392 |
| fulltext |
182
9. Сосюр Фердінан де. Курс загальної лінґвістики. – К., 1998.
10. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст.:
У 2-х кн. / Підготували до видання В. В. Німчук та Г. І. Лиса. Київ – Нью-Йорк, 2002–2003.
11. Український орфографічний словник. Видання восьме, доповнене і перероблене. – К.,
2008.
12. Sіownik jкzyka polskiego: У 3-х тт. – Варшава, 1995.
Уляна Штанденко (Київ), науковий співробітник
відділу історії Інституту української мови НАН України,
кандидат філологічних наук
Морфологічні особливості ітеративних дієслів
у пам’ятках староукраїнської мови
У процесі аналізу словотвірної структури дериватів у пам’ятках
староукраїнської мови виявлено велику кількість дієслівних форм.
Найпоширенішими були інфінітивні форми тематичних дієслів із основами на
приголосні, що вживалися з варіантом -ти (напр.: zаробити, погородити, продати,
хотѣти) та прості форми минулого часу (на зразок сказав, выйшолъ, взяли).
Досліджуючи пам’ятки староукраїнської мови, зокрема в «Актах Полтавського
полкового суду 1668 – 1740 рр.» помічаємо, що найпоширенішими виявилися
прості форми минулого часу однини чоловічого роду. Форми минулого часу
однини чоловічого роду мали традиційний варіант афікса -лъ / -л (напр.: мѣ(л)
(58 зв.), сказа(л) (200), скину(л) (293 зв.), страха(л) (119 зв.)), але нерідко
фіксуються й живомовні форми з варіантом афікса -въ (-в) (напр.: сказавъ (68 зв.),
бувъ (157), продавъ (346 зв.), изволи(в) (187 зв.), стояв (200 зв.), повѣдѣв (187 зв.)).
Прояв розмовної практики народу спостережено в уживанні обох варіантів афікса
у формах дієслів минулого часу однини чоловічого роду. Варто зауважити, що у
формах давноминулого часу однини чоловічого роду, які складаються з форм
минулого особового часу та з особових форм допоміжного дієслова бути,
спостережено паралельне вживання фонетичних варіантів афікса – -в, -л (на зразок
повѣрити бувъ рачи(лъ) (130 а), сѣножатю zавладѣ(в) былъ Ми(с)ко Гонъча(р)
(73)) тощо. Форми минулого особового часу переважають у початкових або
заключних частинах Актів і засвідчені переважно в актових книгах у записах
прямої мови – висловлюваннях свідків та позивачів.
Щодо словотворчих суфіксів, то варто відзначити, що в староукраїнських
пам’ятках XIV – XVIII ст. поряд із дериватами на -ова(ти)/-ува(ти), зафіксовано
дієслівні суфікси у фонетико-графічному вигляді -ева-, -ива-, -ыва-, -ѣва-, -єва-, -
ава-. Як зазначає П.Г. Житецький, дієслова з суфіксами -ыва-, -ива-, -ева- з XVI
ст. почали зникати, поступаючись місцем дериватам з суфіксом -ова-, котрий часто
набирав фонетичного вигляду -ува- [3, 89]. Однак, досліджуючи морфологічні
особливості дієслів у пам’ятках староукраїнської мови помічаємо, що дієслівні су-
фікси -ива-, (-ыва-), -ава-, -ова- все ж таки функціонували, тобто були продуктив-
183
ними, однак використовувалися виключно в дієсловах на позначення багаторазо-
вості чи повторюваності дії. Сьогодні у лінгвістичній літературі значення повто-
рюваності дії трактується як ітеративність.
Семантику ітеративності, виражену відповідними дієсловами, вчені називають
по-різному: «многократністю дії» (І. І. Ковалик), «багатократністю» (О. І. Бондар),
«неоднократністю» (О. В. Бондарко), «дієслівною множинністю» (В. С. Храковсь-
кий) тощо. Як зазначає І.І. Ковалик, майже всі дослідники виду слов’янських діє-
слів виділяли окрему категорію ітеративних дієслів у системі морфологічно і сема-
нтично кількісних видових кореляцій дієслівних утворень [4, 34].
Л.А. Булаховський групу ітеративних дієслів, що означають “повторюваність, кра-
тність”, розглядає тільки в системі дієслів недоконаного виду. У многократних діє-
словах недоконаного виду він розрізняє: 1) повторюваність (кратність: приходжу –
приходив); 2) нерегулярну повторюваність (значення «час від часу»: ходжую);
3) нерегулярну повторюваність у давньоминулому: говорював [1, 164 – 165].
У староукраїнський період тип ітеративних дієслів творився за допомогою су-
фіксів -ива-, -ыва-, -ова-, -ава-, -овыва- від дієслівних основ на -и(ти), -а(ти), -
ува(ти), пор.: боронивати «ітератив від боронити», воджовати «ітератив від во-
дити», волочивати «ітератив від волочити», даивати «ітератив від давати», гра-
вати «ітератив від грати», даровывати «ітератив від дарувати», хоживати «іте-
ратив від ходити» і т. д.
В історичних словниках української мови зафіксовано наступні форми ітерати-
вних дієслів. Наводимо їх у контексті ілюстративного матеріалу: вє(д)лу(г) своє(г)о
wбычаю, на (ж)мон(д)ски(х) труба(х) гравали (1582, СУМ XVI – XVII VI, 69);
многими речми в потребах моих спомагала и даровывала (1546, СУМ XVI – XVII
VII, 179); старосты Луцкіи подводъ не даивали зъ возы, коли они хоживали на
нашу службу (1547, ІСУЯ І, 660) тощо. З історії розвитку багатократних дієслів ві-
домо, що «давнішому типові кратних дієслів була властива наявність суфіксів -а- (-
я-); пізніше цей тип змінився на інший, який мав суфікс -ыва- (-ива-)» [6, 54].
Окремо слід сказати про виявлені так звані багатократні (ітеративні) дієслова,
що вказують на повторюваність, багаторазовість дії у «Актах (протоколах) Полтав-
ського полкового суду другої пол. XVII – поч. XVIII ст.». Досліджувана рукописна
пам’ятка тривалий час була надбанням фонду О. Лазаревського, а сьогодні зберіга-
ється в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського –
Ш. Ф І 55 256 (Лаз. 391). У цій пам’ятці знаходимо величезний матеріал для ви-
вчення розвитку морфологічної системи дієслова загальнонародної староукраїнсь-
кої мови. Непоодинокими виявилися випадки, коли за допомогою суфіксальних
морфем творилися ітеративні дієслова і широко використовувалися у мовленні.
Особливість тексту актових документів виявляється в тому, що їхній зміст пере-
дається набором формул, тобто синтаксичних моделей, де опорними ланками висту-
пають юридичні терміни та канцеляризми. Однак судовий процес передбачає вислу-
ховування свідків, а писар, котрий веде протокол, записує показання свідків
фактично дослівно. Отже, в актових документах відбито також народнорозмовну мо-
ву населення краю. Тому для лінгвістів ці тексти цінні тим, що, в них окрім юридич-
184
ної термінології, яка відображає витоки сучасного ділового стилю, засвідчено також
повніше, ніж у будь-яких інших писемних пам’ятках живомовну стихію того часу.
В «Актах Полтавського полкового суду» відбито явища староукраїнської літе-
ратурної мови другої пол. XVII – поч. XVIII ст., які є цінним матеріалом для лінгві-
стичного дослідження історії української мови одного з найвпливовіших культур-
них центрів України. Зазначимо також, що зразки зафіксованої в пам’ятці лексики
є джерелом середньонаддніпрянського говору, що ліг в основу сучасної українсь-
кої літературної мови. Тому всебічне дослідження морфології староукраїнського
дієслова дасть можливість розкрити наступність традицій норм української мови.
У досліджуваній пам’ятці ітеративні деривати найчастіше знаходимо у записах
прямої мови. Серед виявлених дієслів лексеми бѣрати, кучововати, кошевати
(кошовати), пасати та ін. Ілюстративний матеріал подаємо в хронологічній
послідовності зі збереженням орфографії джерела. Наприклад: втожъ по(д) боязню
Божею визналъ: панове, и я по свято(й) правдѣ вамъ повѣдаю. Єще мъ з молодости
лѣтъ моѣхъ кози тамъ пасалъ з о(т)цемъ Ивановимъ Дѣденъкови(м) (1690 р., 248);
же сѣножа(т) w(т) давни(х) часо(в) Іванова Ми(л)цева на Полузори черезъ лози
к Браṻлково(й) в Супруново(ṻ) стѣнъки, а Налива(й)ченъко тамъ жадно(ṻ) справи
к тимъ кгрунъта(м) Ми(л)цовски(м) не мѣвалъ и не мѣєтъ (1691 р., 256 зв.);
Пятій свѣдокъ Леско Борщенко, тожъ в глубокой старости будучій,
при(з)налъ: я, мовитъ, тую луку кошевалъ, // сидячи в пасицѣ, коли она єще служи-
ла Андрѣєвѣ Бреусу з ласки Опанаса Пащенка (1698 р., 363 б зв.);
Але в той час єще Василевого хутора не було под лѣсомъ Иляшенковимъ, толко
били свинарня где многиє з свинями кучововали (1698 р., 363 б зв.);
Шестій свѣдокъ Иванъ Сухенкій признавалъ тоє: я сижувалъ у Опанаса єще до
луго(в)щини у пасецѣ и в лузѣ сам же до десятка лѣтъ и далѣй, а тую лучку кошо-
валъ и я з ласки Опанасовой из Бреусомъ, а Гладкому она не служила, также и лѣсъ
о(т) липи пересѣка граничила на тую сторону. Семій свѣдокъ Федоръ Собакаръ
призналъ: и я, панове, вѣдаю добре о(т) Чигиринщини, якъ Иляшенко Михайло тую
луку кошовалъ и лѣсомъ тимъ о(т) липи по пересѣку владнувъ, бо онъ тоє куплею
набулъ о(т) Опанаса да и мнѣ з ласки своєй копицю сѣна далъ (1698 р., 364);
панъ Че(р)някъ и мимо унѣверсали реме(н)та(р)скиє бѣравъ собѣ з ихъ каме-
не(й) та(к) же, я(к) и з по(с)политихъ, по двѣ части приходу, а и(мъ), бѣ(д)нимъ,
кидалъ по трете(й) часты (1700 р., 334 зв.).
Імовірно, уживання ітеративних форм дієслів у реченнях із прямою мовою лише
до кінця XVII ст. свідчить, що вони відбивали окремі риси живої мови Середньої
Наддніпрянщини того часу, проте вже поступово зникали в народному мовленні.
185
У сучасній українській мові наведені деривати не збереглися, а в поєднанні з
префіксами перетворилися в ітеративні дієслова процесно-тривалої дії, порівняймо:
прибріхувати, потупувати, помахувати, покурювати тощо. Однак, як зазначає
І.І. Ковалик, у процесі формування української мови, зокрема її морфологічно-
словотвірної структури, колишні багатократнотворчі суфікси були втрачені [5, 214],
замінившись при цьому суфіксом -ова-, що пізніше перетворився на -ува-. Широкого
вжитку у сучасній українській мові набули дієслівні утворення зі складним суфіксом
-овува-: закуповувати, обдаровувати, обмальовувати та ін., однак вони є явищем
новішого походження.
Важливо також відзначити, що в староукраїнський період XIV – XVIII ст. дери-
вати з суфіксом -ова- не були настільки поширеними, як у сучасній українській мові,
оскільки у той час вони поступалися продуктивністю дієсловам на -и(ти) та -а(ти).
Проте у сучасній українській мові деривати з формантом -ува/-юва- є найуживані-
шими: понад третину всіх безпрефіксних дієслів сучасної української мови станов-
лять дієслова, утворені за допомогою цього суфікса. Велику продуктивність зазначе-
ного форманта пояснюють тим, що тільки він у сучасній українській мові творить
нові дієслівні форми як від українських, так і від іншомовних твірних основ [7, 7].
Значення ітеративності сьогодні виявляється у формах як доконаного, так і не-
доконаного виду. Ітеративні предикати недоконаного виду є найбільш продуктив-
ними. Однак В. В. Виноградов вважав, що «належність форм многократного виду
до категорії недоконаного виду для сучасної мови є «притягнутою», незважаючи
на те, що історично вона виправдана однорідністю, «омонімією» суфіксів -а-, -ва-,
-ива-, -іва-» [2, 503].
У сучасній українській мові семантика ітеративності визначається насамперед
морфемно-семантичною структурою дієслова, адже комбінація префіксів «підси-
лює» їх, напр.: по-роз-в’язувати, по-ви-ростати, по-ви-бігати.
Дослідження ітеративних дієслів із діахронічного погляду засвідчує, що зміни в
цій ділянці стосувалися передусім продуктивності різних словотворчих афіксів:
якщо у староукраїнський період ітеративність виражалася за допомогою суфіксів,
то у сучасній українській мові, з огляду на розширення дериваційної бази творення
дієслів, цю особливість перейняли префіксально-суфіксальні моделі.
Спостереждення над ітеративними утвореннями дієслів у староукраїнських
пам’ятках дають підстави стверджувати, що такі деривати активно функціонували та
відігравали важливу роль у мовленні того часу. Проте, зважаючи на певні структур-
но-семантичні зміни, суфіксальні ітеративні дієслова не перейшли до наступних ета-
пів розвитку мови, а залишилися архаїчним надбанням староукраїнського періоду.
Список літератури
1. Булаховський Л. А. Курс русского литературного языка: В 2-х т. – К.: Рад. школа, 1952–
1953. – Т.1. – 390 с.
2. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. – М.: Учпедгиз, 1947. –
639 с.
3. Житецький П.Г. Нарис літературної історії української мови в XVII ст. // Вибрані праці:
Філологія. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 20 – 138.
186
4. Ковалик І. І. Многократні дієслова в українській мові в порівнянні з іншими
слов’янськими мовами: Дис...канд. філол. наук. – Львів., 1949. – 190 с.
5. Ковалик І. І. Структурні типи многократних дієслів в українській мові в порівнянні з ін-
шими слов’янськими мовами // Вопросы славянского языкознания. – Львів, 1949. – Кн.
ІІ. – С. 209 – 228.
6. Обнорский С. П. Очерки по морфологии русского глагола. – М.: АН СССР, 1953. – 215 с.
7. Юрчук Л.А. Питання суфіксального словотворення дієслів у сучасній українській мові. –
К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1959. – 99 с.
Джерела
Акти – Акти Полтавського полкового суду 1668 – 1740 рр.» зберігаються в Інституті ру-
копису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського – Ш. Ф І 55 256 (Лаз. 391).
ІСУЯ – Історичний словник українського язика / За ред. Є. Тимченка. – Харків – Київ:
Держвидав України, 1930 – 1932. – Т.1. – 947 с.
СУМ XVI – XVII – Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Львів,
1994 – 2012. – Вип. 1 – 15.
Ігор Давиденко (Київ), молодший науковий співробітник
відділу історії української мови
Інституту української мови НАН України,
кандидат філологічних наук
Полонізми у «Волинських грамотах XVІ століття»
За умовами Люблінської унії (1569 р.) більша частина українських земель відійш-
ла до складу Речі Посполитої, що обумовило подальший історико-культурний розви-
ток цієї частини України на три століття (XVІ – XVІІІ). У XVІ ст. українсько-
польські мовні зв’язки досягли небувалого рівня. Адже саме в цей час постала поль-
ська літературна мова, у Європі розпочався період активного культурного піднесен-
ня, Україна почала безпосередньо контактувати із західнослов’янськими народами, із
західною культурою загалом. Це призвело до своєрідного процесу інтерференції,
який відображено у мові писемних пам’яток [2, 21]. Українсько-польські мовні взає-
мовпливи простежуються чи не на всіх мовних рівнях: фонетичному, граматичному,
лексичному й фразеологічному. Писемні пам’ятки XVI – першої половини XVII ст.
засвідчують поступове наростання в українській літературній мові полонізмів, особ-
ливо в адміністративній і правовій сфері [3, 704]. Окрім того, обидві мови відіграли
значну роль у становленні власних діалектів. Українсько-польські мовні контакти в
науковій літературі в різний час досліджували Л. Гумецька, М. Рогаль, В. Титаренко,
Ф. Ткач, М. Худаш та інші [1], [2]. У цій розвідці здійснюємо спробу представлення
впливу польської мови на граматичну та лексичну систему староукраїнської мови
XVI століття (на матеріалі пам’ятки української мови «Волинські грамоти XVI ст.».
Явище полонізації на граматичному рівні виявляється у тому, що:
1. У багатьох речення у ролі присудка виступають дієслівні форми 1 ос. одн. із за-
кінченням -am, що є типовою ознакою польської мови. Пор, напр.: Ja mam teraz coś
ciebie powiеdzić, Я, Пε(т)ръ Я(ц)кови(ч) А(н)дру(з)ски(и), зεмεни(н) повѣту
|