Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”)
Saved in:
| Published in: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76989 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) / Ю. Осінчук // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 191-197. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-76989 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Осінчук, Ю. 2015-02-14T17:25:48Z 2015-02-14T17:25:48Z 2013 Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) / Ю. Осінчук // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 191-197. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76989 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Писемні джерела та історіографія Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) |
| spellingShingle |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) Осінчук, Ю. Писемні джерела та історіографія |
| title_short |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) |
| title_full |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) |
| title_fullStr |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) |
| title_full_unstemmed |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) |
| title_sort |
спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “історичного словника української мови хvi — першої половини xvii ст.”) |
| author |
Осінчук, Ю. |
| author_facet |
Осінчук, Ю. |
| topic |
Писемні джерела та історіографія |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| issn |
2078-0850 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/76989 |
| citation_txt |
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток (на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”) / Ю. Осінчук // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 191-197. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT osínčukû sposterežennânadleksikoûcerkovnobogoslužbovihpamâtoknamateríalahkartotekiístoričnogoslovnikaukraínsʹkoímovihviperšoípolovinixviist |
| first_indexed |
2025-11-26T02:45:05Z |
| last_indexed |
2025-11-26T02:45:05Z |
| _version_ |
1850609134878064640 |
| fulltext |
191
Список літератури
1. Гумецька Л.Л. Способи адаптації запозиченої лексики в староукраїнській мові // Мовоз-
навство. – 1976. – С. 71-73; Рогаль М.С. Полонізми в українсько-білоруській діловій мові
XIV – XV ст. // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов’янськими і не-
слов’янськими мовами. – Тези доповідей. – Ужгород, 1982. – С. 21-22; Рогаль М.С.
Польська мова як джерело чеських лексичних запозичень в українських літописах кінця
XVІІ – першої половини XVІІІ ст. // Мовознавство. – 1968. – №3. – С. 34-40; Ткач Ф.Е. К
вопросу о полонизмах в языке украинских деловых документов середины XVІІ ст. //
Труды Одесского государственного университета им. И.И. Мечникова. Серия филологи-
ческих наук. – Одесса: изд-во ОГУ, 1958. – Вып. 7. – С. 201-213; Худаш М.Л. Лексика
українських ділових документів кінця XVІ – початку XVІІ ст. (на матеріалах Львівського
Ставропігійського братства).
2. Єдлінська У.Я. Ділова мова XІV – XV ст. в українському мовотворчому процесі // Дру-
гий міжнародний конгрес україністів. – Львів, 1993. – С. 23.
3. Історія української мови. Лексика і фразеологія / В.О. Винник, В.Й. Горобець, В.Л. Кар-
пова, Л.І. Коломієць, Л.Т. Масенко, В.В. Німчук та ін. – К.: Наук. думка, 1983. – 743 с.
4. Титаренко В.М. Лексика іншомовного походження в північноукраїнських пам’ятках XVІ –
XVІІ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Україн-
ська мова” / В.М. Титаренко. – Інститут української мови НАН України. – К., 2007. – 21 с.
Джерела дослідження
Волинські грамоти XІV ст. / Упор. В.Б. Задорожний, А.М. Матвієнко; відп. ред. В.В. Ні-
мчук. – К.: Наук. думка, 1995. – 245 с.
Скорочення
ВГ – Волинські грамоти XІV ст. / Упор. В.Б. Задорожний, А.М. Матвієнко; відп. ред. В.В.
Німчук. – К.: Наук. думка, 1995. – 245 с.
ЕС – Етимологічний словник української мови : в 7 т. / гол. ред. О.С. Мельничук. – К. :
Наук. думка, 1982 – 2012.
ССМ – Словник староукраїнської мови XІV – XV ст.: у 2 т. / гол. ред. Л.Л. Гумецька. –
К.: Наук. думка, 1977-1978.
Т – Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVІІІ
ст. У двох книжках / Підг. до видання В.В. Німчук та Г.І. Лиса. – Київ-Нью-Йорк. – 2003.
Ф – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т. – М., 1964–1987.
Юрій Осінчук (Львів), науковий співробітник відділу української
мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України, кандидат філологічних наук
Спостереження над лексикою церковно-богослужбових пам’яток
(на матеріалах картотеки “Історичного словника української мови
ХVI — першої половини XVII ст.”)
Давня і сучасна мовна картина світу відображається в історичних словниках [1,
27]. Історичний словник — найголовніше джерело будь-якої лінгвальної системи.
За оцінкою Л.М. Полюги “Історичні словники української мови, вже опубліковані
й ті, що перебувають в процесі творення, містять великий фактичний матеріал не
лише для пізнання історії українського народу — базуючись часто на писемних
192
пам’ятках, пов’язаних з долею інших народів, перекладах творів з інших мов дав-
ньою українською мовою, вони будуть корисні і для білоруської, польської, росій-
ської, словацької, чеської, а також литовської, молдавської, румунської і інших ку-
льтур та мов” [3, 198].
Із 1975 року і до сьогодні співробітники відділу української мови Інституту укра-
їнознавства ім. І. Крип’якевича НАН України активно працюють над створенням
“Словника української мови ХVI — першої половини XVII ст.”7, що “містить у собі
й пояснює слова та фразеологічні одиниці, які відбивають лексико-фразеологічну си-
стему української мови одного із давніх її періодів, а також простежує динаміку
форм мовного вираження протягом півтора століття, їх розвиток у даний історичний
період” [4, 6]. До джерел Словника, окрім пам’яток ділового стилю, полемічної літе-
ратури, художньої літератури, наукової літератури, літописної літератури, залучено
церковно-богослужбові пам’ятки — учительні та інші євангелія, проповіді, апостоли,
мінеї, октоїхи, передмови до требників і служебників тощо, написані й перекладені
староукраїнською мовою. Зауважмо, що хронологічно відкриває Словник власне
пам’ятка церковної літератури кінця ХV ст. — Четья 1489 р., яку через об’єктивні
причини не використовували у попередньому “Словнику староукраїнської мови
ХІV—ХV ст.”, побудованому виключно на базі пам’яток ділового стилю.
Для дослідження історії української мови названі пам’ятки важливі тим, що незва-
жаючи на наявність у їх текстах старослов’янізмів, грецизмів, полонізмів, латинізмів та
інших запозичень, у них досить яскраво відбито живу народну українську лексику.
Церковно-богослужбові книги містить цінний лексичний матеріал для досліджен-
ня міжмовних контактів, зокрема українсько-польських, оскільки, польський впливи
на українські землі особливо поширився після Люблінської унії 1569 р. Під вплив
польської мови передусім потрапила українська інтелігенція, особливо уніатське ду-
ховенство [2, 469]. До найтиповіших полонізмів, засвідчених у досліджуваних
пам’ятках, можна віднести: валька ‘битва, бій’ < стп. walka < стч. valka (при(к)раѧ
ва(л)ка з душєю тѣлу — ІІ пол. ХVІ ст. КА 258; в то врѣмѧ слүчиласѧ валька вєликая
— 1489 Чет. 101), валный ‘загальний’ < стп. walny (нєхай порахүєтъ валныѣ Єкспе-
дицїѣ — Київ, 1637 УЄ Кал. 5), весолованє ‘веселість, радість’ < стп. wesołowanie
(Аг҃глѡвє… з̾ нб҃а зстүпили, и з̾ вєлики(м) вєсолова(н)є(м) на зємли спѣвали — Київ,
1637 УЄ Кал. 300); квалтити ‘порушувати, ламати’ < стп. gwałcić (є(с)ли хто
ква(л)ти(т) цє(р)ко(в) бж҃ую того затрати(т) бо(г) — ІІ пол. ХVІ ст. КА 308), любъ
спол. (розділово-перелічувальний) або… або, чи… чи < стп. lub (Прє(д) всѣми лáска
Бж҃аѧ єднáкимъ ѡтвóромъ стоитъ, хто… дóброє чинити похóчєтъ, мүдрый любъ
простáкъ, любъ тєжъ оубóгїй — Київ, 1637 УЄ Кал. 84); лѧментовати ‘голосити,
лементувати’ < стп. lamentować (тєпє(р) мáєшъ вєсєлишъсѧ, тєпє(р) та(н)цоує(ш), по
годинѣ по дн҃и, алє(т) плáчєшъ, алє лѧмєнтоуєшъ — поч. ХVІІ ст. Проп.р. 234) тощо.
Нерідко у церковно-богослужбових пам’ятках спостерігаємо, що польські запо-
зичення перекладачі передавали в українському фонетичному оформленні: жи-
велъ ‘складова частина Святих Таїн; елемент’ < стп. żywioł (А прєз живела ро-
7 До сьогодні видано 15 випусків (а–легковѣрны)
193
зумѣй речи тыи видомыи, котории приналежат до тайны, яко при крещении во-
да, при причастии хлѣбъ и вино — Вільна, 1600 Катех. 48); любусть ‘християнсь-
ка чеснота; любов’ < стп. lubosć (Дѣля того дѣлы нашими правыми изъ вѣровъ и
любустю добудемо царство небесное — ХVІ ст. НЄ 12); трутина ‘отрута’ < стп.
trutizna (поко(р)мь ихь нєха(и) сѧ и(м) ѡбє(р)нєть ү трутину — ІІ пол. ХVІ ст. КА
277 на полях), фрасунок ‘турбота, клопіт; журба’ < стп. frasunek (фрасуно(к)
тє(р)пєти будє(т) — Ibid. 308).
У досліджуваних текстах значний відсоток становлять засвоєння із чеської мови,
які потрапляли до них через польське посередництво: ганити ‘ганити; осуджувати,
засуджувати’ < стч. haniti (справє(д)ливє є(ст) што ганити ү ва(с) — ІІ пол. ХVІ ст.
КА 315), коруна ‘корона’ < стч. koruna (а на головѣ єи коруна — Ibid. 628), мужатка
‘заміжня жінка’ < стч. mužatka (тáѧ єст̾ розница мєжи мүжáткою и Па(н)ною —
Київ, 1646 Мог.Тр. 923), мужобойство ‘вбивство’ < стч. mužebojstvo (гнѣвъ,
пъѧ(н)ство, ѡбжє(р)иство, мүжобо(и)ство — І пол. ХVІІ ст. УЄ Кан. 39) та ін.
Щоб зберегти високий стиль писемно-літературної мови староукраїнської доби,
перекладачі церковних текстів зберігали старослов’янські слова, напр.: алкати ‘го-
лодувати’ < цсл. алкати (и насычатисѧ и а(л)кнути — ІІ пол. ХVІ ст. КА 461), го-
раздь ‘міцно, надійно’ < цсл. гораздо (оу па(н)ствѣ своємь замкнѣмосѧ гораз(д)ь,
заволочѣмо ланцоухами ворота — к. ХVІ ст. УЄ № 31, 50); любодѣйство ‘розпус-
та, розпутство’ < цсл. любодѣиство (оубїйства. прεлюбодѣйства. любодѣйства.
блоуды… хоули. тый посквεрнѧють чл҃ка — 1556–1561 ПЄ 70); любодѣйница ‘ро-
зпусниця, розпутниця’ (лютѣ тобѣ дш҃о. // любодѣӕ ѡсоужає(ш). а сама боудүчи
любодѣиница. татиє оукарѧєшь — 1489 Чет. 355–355 зв.).
Уведення староукраїнської лексики до перекладних текстів відбувалося по-
різному. Перекладаючи текс, писарі часто вживали народну лексику без будь-яких
застережень і пояснень: Нє можє(т) дєрєво доброє ѡвоцовъ злыхъ роди(т). ани дє-
рєво спорохнӕлоє ѡвоцовъ добры(х) родить. всӕкоє дєрєво котороє нє роди(т)
ѡвоцү доброго вытинаю(т) и (в) ѡго(н) мєчут — Хорошів, 1582 Є. Нег. 7 зв., и ӕкь
ю(ж) зашло сл҃нцє, вси которыи мѣли нємо(ц)ныи розмаитыми форобами. и при-
водили и(х) къ нємү, и ѡ(н) ихь оуздоровиль УЄ Літк. 14. Іноді малозрозумілі чи за-
старілі слова перекладачі пояснювали в основній частині тексту: іс҃ на бракоу, то
є(ст) на вεсεлю, водоу, на вино пεрεложиль — 1556–1561 ПЄ 345 зв., и боудут чрє-
сла ваши або бєдра пріпоӕсаны — Володимир, 1571 УЄ Вол. 76, авьва то є(ст)
ѡтєць — ІІ пол. ХVІ ст. КА 264; да нє наполнитсѧ на(с) гєѡна. рєкомо пєкло —
1489 Чет. 357 зв. Але, як зауважую І.П. Чепіга, “найвиразніше процес уведення
староукраїнської лексики до перекладних текстів простежується на глосах” [5, 49];
напр.: лεгεѡнь сирѣчь т̾ма — 1556–1561 ПЄ 249, бо(л)ванохва(л)ци ү
бо(л)га(р)ско(м) идололатри — ІІ пол. ХVІ ст. КА 315 на полях, патрова што сѧ
выклада з влоско(г) господынѧ — Ibid. 295 на полях, єрмана з влоско(г) выкла-
дає(т)сѧ сєстри(ч)на — Ibid. 295 на полях, сєкты што по нашєму вла(с)нє зборы
нєвѣ(р)ны(х) — Ibid. 618 на полях), ӕкож кокошь або коуріца (на полях — Ю.О.)
събіраєт свои курчатка подъ своє кріла — Володимир, 1571 УЄ Вол. 81 тощо.
194
У результаті зіставлення однакових контекстів у церковно-богослужбових
пам’ятках виявляємо лексичні варіанти, одним із яких виступає запозичене (скаль-
коване) слово, здебільшого грецизм, другим — автохтонне, у нашому випадку
слов’янізм; напр.: приш̾ла к̾ нεмоу жона котораѧ то мала алавастрь мира —
1556–1561 ПЄ 183, прис̾тоупила к̾ нεмоу жεна. котораѧ то мѣла с̾клѧницю мира
— Ibid. 109, мр҃їа жє принєсла листроу мира… помастила ноги іс҃ови — поч.
ХVІІ ст. УЄ № 91, 26 зв., марїа взѧвши ли(с)трү масти… помазувала ногы їс҃вы —
1556–1561 ПЄ 399 зв.; пор. ще ін.: ща(ст)ливи которыε тєрпѧ(т) прєслєдова(н)є
для справεдливости абовεмъ ихъ кролєвство нєбєсноє — Хорошів, 1582 Є. Нег.
5 зв., бл҃внї выгнаны(и) для правды таковых є(ст) цр҃твѡ нб҃ноє — Володимир, 1571
УЄ Вол. 43, з нєпєрєбранои сту(д)ни або криници оплываю(т) вси добродѣ(и)ства
на збо(р) — ІІ пол. ХVІ ст. КА 465.
Неодноразово спостерігаємо явище омонімії. За характером ознак, що дають
змогу констатувати наявність відповідного відношення між двома або більшою кі-
лькістю слів, омоніми розрізняємо повні, що належать до однієї частини мови та
омоформи, що належать до різних частин мови. Напр.: листь ім. ч. ‘лист, листок’
(зємлѧ травү выпүскáєтъ, сáды листом̾ ѡкрывáют̾сѧ — Київ, 1637 УЄ Кал. 222),
листь ім. ч. ‘лист, документ’ (ѡнí ѡ(т)повѣдивши рєклі. мѡνсєй повєлил̾ нам листь
роспоустный напісати — Володимир, 1571 УЄ Вол. 62; весь займ. ‘цілий, весь’
(што є(ст) за пожитокъ чл҃кү // хоть бы вεсь свѣтъ ѡдεрьжаль — 1556–1561 ПЄ
255–255 зв.), весь ім. ж. ‘село, весь’ (ѡб̾хождаль іс҃ грады и вεси. оуча ихь на събо-
рища(х) ихь — Ibid. 48); вечеръ ч. ‘вечір’ (вси бо старци постъ приӕша до вєчєра
— 1489 Чет. 2 зв.), вечеръ присл. ‘увечері’ (в чєтвєрто(к) вєчоръ собралісѧ вси лю-
ди во цр҃ко(в) — Ibid. 150 зв.), гораздъ присл. ‘правильно, точно’ (кто естъ хресті-
анинъ, нагай мовитъ гораздъ, якъ ся годитъ постити — ХVІ ст. НЄ 13), гораздъ
ім. ч. ‘добро’ (Багме, можете сѧ гнівати и покартати насъ, коли не будеме чини-
ти гораздъ сусѣдумъ нашимъ — Ibid. 138).
Українські пам’ятки церковного призначення широко репрезентують лексичну
полісемантичність. Наприклад, досліджуваний матеріал дав підстави виділити 6
значень до абстрактного слова любов (любовъ, любовь, лубовъ):
1. (християнська чеснота) любов (Айно, чимъ есме довжны Богу? Вѣровати,
чомъ овунъ пуднявъ надъ усякое дѣло любовъ, што бы имя его честовати —
ХVІ ст. НЄ 120; в̾ Тáйнѣ Крєщєнїѧ скүтокъ єстъ, ижъ на кóждогѡ
ѡкрєщєнногѡ дш҃ү, вливáютсѧ ѡ(д) Б҃а тры найвышшыє добродѣтєли, áлбѡ
цнѡты Бг҃ослóвскїє; Вѣра, Надѣѧ, и Любóвъ — Київ, 1646 Мог.Тр. 903);
2. (дотримання християнських законів; благоговіння; побожність) любов (мы
жадати до(л)жни єсмо бжє(с)твєныӕ воды. наѹки сп(с)а нашєго ба҃. и
лѫбовъ имѣти нєнасытноую — 1489 Чет. 211 зв.);
3. (християнське, братерське ставлення) любов (имѣимо братьӕ. любовъ ко
братьи своєи хр(с)тьӕно(м). и та(к) добраӕ дѣла творѧщє доидѣмъ
цр(с)тва нб҃сного — 1489 Чет. 163 зв.; ка(к) подобає(т) намъ… любовь имѣти
ко всѧкомоу хр(с)тьӕниноу — Ibid. 47); На сюмъ познаютъ васъ люде, ажъ
есте мои ученици, если имаете любовъ межи собовъ — ХVІ ст. НЄ 11; по
195
томоу познають вась всѣ. ижε єс̾тε мои оуч҃ници. єс̾ли любовь боудεтε мѣтї
// мεжи собою — 1556–1561 ПЄ 410–410 зв.);
4. (родинна приязнь) любов: самá ма(т)ка длѧ дóлгогѡ єгó [дитѧ] шүканьѧ, ми-
лостью знєвóлєна, идєтъ до нєгó и ѡблаплѧєтъ єгó, и приго(р)нывáєтъ к̾
собѣ, и кóрмитъ єгó з̾ вєликою любóвїю — Вільна, 1627 Дух.б. 360);
5. (почуття сердечної прихильності до особи іншої статі), любов, кохання (Вы
Мүжєвє мѣйтє дóсытъ нá своих̾ жѡнъ чистой любви: а вы Жóны мѣйтє
дóсытъ на мүжѡвъ вáшихъ любóвной чистости — Київ, 1637 УЄ Кал. 93;
Почвáрто, повинни малжóнкѡвє мєжи собóю заховáти любо(в) и згóдү,
абóвѣм̾ таѧ Бү҃ всємогүщомү єст̾ приємна — Київ, 1646 Мог.Тр. 919);
6. Приязнь, злагода (Гдє єстъ скáрбъ вáшъ, тамъ бүдєтъ и ср(д)цє вáшє: Нє
тóл̾кѡ дó щодробливости, дó покóю, до любвє и дó згóды побүжáєт̾ нáсъ, áлє
и… достá(т)ками погоржáти — Київ, 1637 УЄ Кал. 72) тощо.
Перекладачі та автори літератури церковного призначення часто використовували
слова у переносному, метафоричному та образному значеннях. Скажімо, у картотеці
Словника української мови ХVI — першої половини XVII ст. лексему лѣговиско (ле-
говиско) зафіксовано два рази (тільки в учительних євангеліях) і лише в переносному
значенні ‘(гніздище нечистих сил) лігво’: дїáволи мáютъ в̾ тобѣ своѣ лєговиска и
гнѣзда… А гнѣздами… и ӕмами дїáвол̾скими, сүт̾ злóсти, в̾ котѡрых̾ ѡни крыют̾сѧ и
ѡ(т)почивáютъ — Київ, 1637 УЄ Кал. 415; л̾вы дш҃єгүбъный выжєнү в̾ тє(м)ный
лѣгóвиска по(д) мрáкъ и тоу повѧжү и(х) нá вѣки нєро(з)вѧзáнными — Устрики, І пол.
ХVІІ ст. УЄ № 29515, 45). Окрім первинного значення слова лѣкаръ ‘(особа, яка лікує
хворих) лікар’ (Тыжь повεдаєть ижε з(д)оровы(м)ь нε трεба лѣкарѧ — 1556–1561 ПЄ
133) у досліджуваних пам’ятках фіксуємо два переносних: ‘(про Ісуса Христа) Спаси-
тель’ (лишъ Христосъ естъ лѣкарь добрый и хытрый, што безъ ніякихъ лѣкувъ…
можетъ исцѣлити — ХVІ ст. НЄ 58); Изъ слова Божого научаймеся и найдеме Іисусъ
Христа лѣкаря и выдкупителя грѣхумъ нашимъ — Ibid. 189), ‘духовна особа’ (а на(м)
ты(ж) за грѣхи нашѣ который чинимо нє пристаючи то нє(по)трєба на(м) в тү(м)
занєдбати. а єсли собѣ ми нє можємо до того прїйти. ижє бысмо сѧ оузнали. то ма-
ємо лѣка(р)ство брати ѡ(т) ты(х) лѣкарү(в). которы(м) то бъ҃ порүчи(л) из връхнос-
ти — Височани, 1635 УЄ № 62, 67).
Явище метафоризації та образності документуємо наступними ілюстраціями:
ѡпєрєза(в)ши бє(д)ра ваши правдою и взѧ(в)ши брон̾ правды — ІІ пол. ХVІ ст. КА
445, Єв(г)листа выписоує. ижε хс҃ повεдаєт сѧ быти виньною лозою. а оучн҃кы
лѣторослѧми. ты(ж) приказоуєть. абихмо сѧ всѣ посполоу миловали — 1556–
1561 ПЄ 414 зв., ӕко сынъ бж҃їй правдївє по(з)наваны(и) бывáє(т), зєм(л)ѧ сӕ
лѧкáєтъ, ѡпóкы сѧ падáю(т) — поч. ХVІІ ст. Проп.р. 298 зв., єсли кого вкоуситъ
южъ нєхáй позри(т) на лєхтáръ свѣтлости и боýдє(т) здоровъ — Ibid. 132 зв.,
ильӕ златозарнаӕ лоуча — 1489 Чет. 236 зв. тощо.
Окрім цього, мова церковно-богослужбових пам’яток прикрашена різноманітними
порівняннями: ащє ли пакъ сповѣдає(т) оц҃ю своємү дх҃овномоу. ѡ҃ць жє ӕко хитрыи
лєчєць. выимєть изъ ӕзвы грѣ(х). рєкомо ис тѣла. и заложить ѡпитємьєю — 1489
Чет. 347 зв., колї… даєш мл҃стыню. нє вымовляй жо сам пєрєд събою. як ліцємірнікы
196
чінѧт в съборах и на оуліцах — Володимир, 1571 УЄ Вол. 47; А кгды поститє, нє
бу(д)тє ӕкъ лицємѣрнїцы оунылыми — І пол. ХVIІ ст. УЄ Кан. 38), котóрїи [грѣхы] оу
ба҃ тáкъ сү(т) вáжны, та(к) мóцны, якъ листѧ сказитєлноє — поч. XVII ст. Проп.р.
186, волосы бѣлы ӕко во(л)на бѣла ӕк снѣ(г) а очи єго ӕк поломѧ ѡгнѧ — ІІ пол. ХVІ
ст. КА 595, ѡбли(ч)є єго было ӕко со(л)ньцє коли в своє(и) мо(ци) свѣти(т) — Ibid. 595.
Тексти церковного призначення засвідчують активне функціонування стійких і
лексикалізованих словосполучень та різнотипних фразеологічних одиниць: низко
лѣгати — падати ниць (длѧ тои причины на(м) потрєба… и пóпєло(м) гóловоу по-
сыповáти. и ни(з)ко лѣгáти… нó ро(з)вѧжи вє(с) оузо(л) нєпрáвды — Устрики, І пол.
ХVІІ ст. УЄ № 29515, 249 зв.); лѣта исходныє — останні дні, останні часи (період
перед кінцем світу) (в ты(х) бо исходны(х) лѣтєхъ братъ брата възнєнавиди(т). и
дрүгъ дрүга прєдасть на смєрть. и люди боудоу(т) до ст҃ы(х) цр҃квєи лєниви. и
сщ҃єници и(х) нєсправєдливи — 1489 Чет. 281 зв.); по всѧ лѣта — щорічно (попъ
нѣхто христофоръ. ѿ города митоулиина. имѣӕшє обычаи. по всѧ лѣта ходити на
празникъ ст҃го николы — Ibid. 91); день лютъ — судний день (а за то ты(ж) гь҃ из-
бавить εго во дн҃ь лю(т) то ε(ст) в соу(д)ный дн҃ь — к. ХVІ ст. УЄ № 31, 141); лице
земли — земля, земна поверхня (в̾спомѧнѣтє сєбѣ на тáкъ многїє тисѧчїй людїй,
котóрыє по(д) часъ потóпоу на лицє зємли были роспорошоны — ХVIІ ст. Проп.р.
175; из̾ глүбины дш҃євныѧ воздхнүвши съ поклонєнїємъ до лицá зємлѣ, мóвтє
набóжнє ѡвыє слова сóтника — Київ, 1646 Мог.Тр. 915); изъ любустю — залюбки,
охоче (За тымъ любовъ, милостыня, милусть изъ любустю што бесме чинили
сусѣдомъ нашимъ — ХVІ ст. НЄ 95) тощо.
Отже, цитатний матеріал переконує, що пам’ятки церковно-богослужбового при-
значення — цінне джерело для історичного словника української мови, яке репрезен-
тує значний відсоток лексики української писемно-літературної мови ХVІ — першої
половини ХVІІ ст., що обслуговувала в більшій або меншій мірі різні сторони життя
українців: політику, побут, економіку, культуру, традиції, вірування тощо.
Список літератури
1. Кровицька О. Українська лексикографія: теорія і практика. – Львів, 2005. – 175 с.
2. Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття і Крехівський Апостол 1560 ро-
ку. – Варшава, 1930. – Т. 1. – 520 с. – Т. 2. – 192 с.
3. Полюга Л.М. Українські історичні словники в контексті слов’янської лексикографії //
Проблеми слов’янознавства: Зб. наук. праць. – Львів, 2000. – Вип. 51. – С. 195–198.
4. Словник української мови ХVI – першої половини XVII ст. Пробний зошит – Київ, 1983.
– 158 с.
5. Чепіга І.П. Пересопницьке Євангеліє — унікальна пам’ятка української мови // Пересоп-
ницьке Євангеліе 1556–1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик /
Підгот. І.П. Чепіга за участю Л.А. Гнатенко. – Київ, 2001. – С. 13–54.
Джерела
Дух.б. — Дх҃овныи Бєсѣды ѡ(т)ца нашого Макарія пүстєлника єгvпє(т)ского Ѡ доско-
налствѣ Хрїстїанъ Православныхъ: Многими пожитками… наполнєныи. – Вільна, 1627 / Збері-
гається у Відділі рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України,
шифр ІІ Ст.-2672.
197
Є. Нег. — Новий Завіт в перекладі В. Негалевського. – 1581. / Зберігається у ЦНБ ім.
В.І. Вернадського НАН України, шифр 451п/1636.
КА — Крехівський Апостол. – ІІ пол. ХVІ ст. / Зберігається у Відділі рукописів Львівської
наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр МВ 1291.
Катех. — Катехізис або визнання віри соборної апостольської східної церкви. – Вільна,
1600 // ЧИОНЛ. – К., 1890. – Кн. ІV, отд. 3. – С. 11–18.
Мог.Тр. — Могила Петро. Евхологион, албо молитвослов, или требник. – К., 1646.
НЄ — Поучения на эвангелие по Няговскому списку 1758 г. // Материалы для истории
Угорской Руси. Памятники церковно-религиозной жизни угро-русов ХVІ–ХVІІІ вв. /
изд. А. Петровым. – Санкт-Петербург, 1914. – Вып. 7.
Проп.р. — Різні проповіді. – Б.м.н., поч. ХVІІ ст. / Зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського
НАН України, шифр 283 ІІ/73.
ПЄ — Пересопницьке Євангеліе 1556–1561: Дослідження. Транслітерований текст. Слово-
покажчик / Підгот. І.П. Чепіга за участю Л.А. Гнатенко. – Київ, 2001.
УЄ Вол. — Волинське рукописне учительне євангеліє. – Володимир, 1571 // Волинський
историко- археографический сборник. – Житомир, 1900. – Вып. 2.
УЄ Кал. — Єѵ(г)лїє үчитєлноє албо Кáзанѧ на кождүю Н(д)лю и Свѧта оурочистыѣ. Прє(з)
С(т). Ѡ(т)ца нш҃єго Калліста… по грєцкү написаноє, а тєпє(р) повторє ново з̾ грєцкого и словє-
нского языка на рүскїй пєрєло�жєноє… повєлєнїє(м)… Пєтра Могилы… – Київ, 1637 / Збері-
гається у фондах Львівського державного історичного музею, шифр Сд 296.
УЄ Кан. — Уривки з Канівського учительного євангелія. – Б.м.н., І пол. ХVІІ ст. // Универ-
ситетские известия. – К., 1911. – № 2. – С. 37–39, 78–79.
УЄ № 31 — Учительне євангеліє. – З території Бойківщини, к. ХVІ ст. / Зберігається у Відділі
рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф.72, № 31.
УЄ № 62 — Учительне євангеліє. – Височани, 1635 / Зберігається у Відділі рукописів
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф.2, № 62.
УЄ № 91 — Учительне євангеліє. – Б.м.н., поч. ХVІІ ст. / Зберігається у Відділі рукописів
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф. 77, № 91.
УЄ № 29515 — Учительне євангеліє. – Устрики, І пол. ХVІІ ст. / Зберігається у фондах
Львівського національного музею, шифр. Рк 29515 (569).
Чет. – Четья 1489 р. / Зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України, шифр ДА/415 л.
Василь Яцій (Київ), молодший науковий співробітник
відділу ономастики Інституту української мови НАН України,
кандидат філологічних наук
До походження українських антропонімів
(на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ1
Власна особова назва реєстрового козака Игнат Бакало задокументована у спис-
ках Білоцерківського полку [18, 177]. Один із компонентів наведеної антропонімофо-
рмули Бакало проілюстрований як твірна основа таких споріднених особових на-
йменувань, як-от: сучасні укр. Бакало, (парадигматичне) Бакала, (похідні) Бакалейко,
Бакаленко, Бакалець, Бакалюк [17 1, 24], Бакалáй – прізвисько жителя с. Бусаки Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. [21 1, 58], (безафіксні) ст.-блр. Федор Бака,
1528 р. [1, 197], ст.-пол. Bak2, 1449 р., Bakała, 1614 р., Bakal, Bakał, 1748 р., (патронім
на -ew-icz) Bakalewicz, 1748 р. [31 І, 15], пол. Bakało, (варіант) Bakałło [32 І, 133] та ба-
|