Найбільш суперечливий український історик ХХ століття
Рецензія на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с.
Saved in:
| Published in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77037 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття / С.Ю. Зозуля // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859672362637590528 |
|---|---|
| author | Зозуля, С.Ю. |
| author_facet | Зозуля, С.Ю. |
| citation_txt | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття / С.Ю. Зозуля // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| description | Рецензія на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с.
|
| first_indexed | 2025-11-30T14:33:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 2 70
НАЙБІЛЬШ СУПЕРЕЧЛИВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК ХХ ст.
Зозуля С.Ю.
(Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК)
Рецензія на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений,
педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с.
Складно знайти в українській історич-
ній науці більш неоднозначну й супере-
чливу постать, ніж Костянтин Тодосьо-
вич Штеппа. За радянської доби згадува-
ти це ім’я було “табу”. Тавро “шпигуна”
та “колабораціоніста” переслідувало йо-
го за життя (останнє – вже
на еміграції), не дає воно
спокою його душі й нині,
майже за півсотні років
після смерті вдалині від
батьківщини – за океаном,
у далекій Америці.
Першим К.Т. Штеппу –
до того ж, якраз у прави-
льній формі написання
прізвища (з подвоєним
“п”) – науковому світові
явив київський дослідник
Ігор Верба, котрий – го-
ловне за матеріалами ар-
хівно-слідчої справи з ар-
хіву СБУ – надрукував у
провідному фаховому історичному жур-
налові України розлогу (аж на 2 номери)
біографічну статтю*1 про цього неспра-
ведливо забутого українського історика.
Надалі цей-таки науковець у кількох
власних розвідках ще кілька разів звер-
тався до постаті К.Т. Штеппи, відкрива-
ючи нові грані його особистості*2. Згаду-
*1 Див.: Верба І. Кость Штеппа // Український істо-
ричний журнал. – 1999. – № 3. – С. 97–113; № 4. –
С. 98–115.
*2 Див.: Верба І. Кость Штеппа як орієнталіст //
Східний світ. – 2000. – № 1. – С. 64–68, Його ж.
Сторінки історії Української академії наук в німе-
цькій окупації (кінець 1941 – початок 1942 рр.) //
Розбудова держави. – 1995– № 3. – С. 45; Його ж.
Спроби відновлення Української академії наук у
вали про окремі епізоди з життя К.Т.
Штеппи й інші сучасні дослідники, зде-
більшого, в контексті його взаємин із
колегами по науковому цеху – Михай-
лом і Катериною Грушевськими, Іваном
Турцевичем, Олександром Оглоблиним,
Миколою Петровським (до-
слідження І. Матяш, С. Зо-
зулі, В. Марочка, М. Миха-
йлика, Е. Циганкової й ін-
ших). Упродовж кількох
останніх років біографія
К.Т. Штеппи була суттєво
доповнена кількома ґрунто-
вними розвідками ще одно-
го київського дослідника –
Михайла Самофалова*3 ко-
трий, узагальнивши напра-
цювання попередніх дослі-
дників і додавши значний
пласт першоджерел, у т.ч. й
раніше невідомих науково-
му загалові; написав і захи-
стив дисертацію, присвячену життю і дія-
льності К.Т. Штеппи*4.
Києві (кінець 1941 – середина 1942 рр.) // Україн-
ський історик. – 1995. – № 1/4. – С. 87–99; й інші.
*3 Див.: Самофалов М. Захист докторської дисертації
Костем Штеппою у 1927 р. // Часопис української іс-
торії Київського національного університету ім. Т.
Шевченко. – К. 2007. – Вип. 6 – С. 95–101; Його ж.
Кость Штеппа: Роки еміграції (1943-1958) // Істори-
чний журнал. – К., 2008. – Вип. 6 – С. 22–32.
*4 Див.: Самофалов М.О. Науково-педагогічна і
громадська діяльність історика Костя Штеппи
(1896- 1958): автореф. дис... канд. іст. наук:
07.00.06 / Київський славістичний ун–т. – К., 2008.
– 19 с. Загалом аналізові сучасного стану літерату-
ри та джерел щодо дослідження біографії К.Т.
Штеппи присвячений увесь перший розділ моно-
графії І. Верби та М. Самофалова.
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 2 71
Поява дисертаційного дослідження М.
Самофалова засвідчила, що накопичений
історіографічний матеріал і виявлені
першоджерела стосовно особи К.Т.
Штеппи як ученого та педагога, а також
для характеристики його як особистості
загалом, є цілком достатніми, щоб узя-
тися за написання повноцінної біографі-
чної монографії. Відтак, поява такої мо-
нографії була справою часу. Й цілком
логічно, що її авторство належить саме
Ігореві Вербі та Михайлу Самофалову.
Свою роботу автори книги про К.Т.
Штеппу етапували за “звичною” біогра-
фічною структурою, вичленивши пері-
оди його життя за характеристикою
професійної діяльності та географією
проживання: дитинство та роки навчання
на Полтавщині, санкт-петербурзький пе-
ріод і роки І Світової війни, навчання й
наукове становлення в Ніжині, київський
період, життя на еміграції. Київський
період охоплює зразу 3 розділи: час най-
більш плідної наукової та громадської
діяльності в 1930-х роках, півтора роки
“єжових” рукавиць у Лук’янівській
в’язниці й кілька передвоєнних років,
нарешті – два окупаційні роки.
І. Вербі та М. Самофалову вдалося –
наскільки це було в сучасних умовах
можливо – нанизати на хронологічне
осердя життєпису видатного історика
живий яскравий біографічний матеріал,
наситити цікавими життєвими фактами;
не забуваючи про аналіз цих фактів і
пошук причинно-наслідкових зв’язків.
Так, автори, аналізуючи передумови ста-
новлення майбутнього науковця, слушно
віддають належне як природному обдару-
ванню К.Т. Штеппи, так і блискучому
оточенню першокласних учених свого
часу, з якими від стикався за різних об-
ставин – В. Пархоменко в Полтаві; М. Ро-
стовцев, П. Митрофанов у Петрограді; ці-
ла плеяда ніжинських професорів – І. Се-
менов, І. Турцевич, М. Бережков лише кі-
лька з них, насамкінець – представники
родини Грушевських у Києві.
Урешті-решт, К.Т. Штеппа наприкінці
1920–х років сам перетворився на пер-
шокласного вченого. Маючого природ-
ній дослідницький талант, міцну класич-
ну освіту, широку ерудицію його можна
сміливо називати одним із провідних
українських антикознавців. І. Верба та
М. Самофалов цілком слушно зауважу-
ють, що його талант сповна розкрився в
другій половини 1920–х років, коли мо-
лодий учений став активно працювати на
науковій ниві у якості наукового співро-
бітника Ніжинської науково-дослідної
кафедри історії культури та мови. До то-
го ж, потужний імпульс наукові студії
К.Т. Штеппи отримали після налагодження
співпраці з академічними історичними
установами акад. М.С. Грушевського, зок-
рема, Кабінетом примітивної культури Ки-
ївської науково-дослідної кафедри історії
України, який очолювала донька академіка
Катерина*5. Загалом, ніжинський період у
житті К.Т. Штеппи – найбільш цікавий і на-
сичений з точки зору дослідження його
професійної діяльності.
Наступний – київський (як до арешту в
1937 р., так і в передвоєнний час після зві-
льнення) – це злам професійних інтересів
під тиском нових обставин: запровадження
ідеологічного диктату в наукових дослі-
дженнях, методологічна вульгаризація на-
уки загалом, тотальний побутовий острах
тощо. Водночас, це час розквіту іншого
таланту К.Т. Штеппи – організаційного та
педагогічного. Його діяльність у структу-
рах зреформованої на початку 1930–х ро-
ків Академії наук УРСР досить уважно до-
сліджена в книзі І. Верби та М. Самофало-
ва. Їх висновок: у першій половині 30–х
*5 Співпраця була настільки динамічною, що “доб-
розичливці” навколо, навіть, у плітках “сватали”
провінційного професора з Ніжина за “академічну
наречену”, забуваючи при цьому, що К.Т. Штеппа
був уже одружений і виховував двох дітей. (Дру-
жину – до речі – він зустрів також у Ніжині, – В.Л.
Шепелєву, доньку місцевого чиновника, представ-
ника одного з місцевих бідних дворянських родів).
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 2 72
років ХХ ст. колишній ніжинський, а на-
тоді київський учений був одним із най-
більш помітних академічних співробітни-
ків, фактичним керівником візантологіч-
них досліджень у тогочасній Україні.
У монографії наголошено особливу
увагу (й виділено в окремі розділи) на кі-
лькох визначальних моментах життя К.Т.
Штеппи: захисту докторської дисертації в
1927 р. та півторарічному арешту 1937–
1938 років. І це цілком слушно: обидва
епізоди надто яскраві, щоб їх розглянути
окремо. К.Т. Штеппа став першим у Ра-
дянській Україні доктором європейської
культури, і єдиним у тодішньому СРСР
аж до початку німецько-радянської війни
1941–1945 років доктором наук із провін-
ційного наукового центру. Важко перео-
цінити значення цієї події: подібний “нау-
ковий трамплін” увів молодого провінцій-
ного вченого до когорти провідних україн-
ських істориків, уможливив подальше
кар’єрне просування в академічних струк-
турах. Натомість, інша подія – це життєвий
злам, що змусив заради бажання будь-якою
ціною вижити переступити через чисельні
моральні цінності, – аж до обмовляння дру-
зів і колег (навіть самообмовляння).
Загалом, у розділі стосовно цього пів-
торарічного відрізку життя К.Т. Штеппи
автори монографії дещо відступають су-
то від персони їхнього “піддослідного” й
намагаються розглянути мотиви його
поведінки під час арешту та слідства
крізь призму такого явища сталінського
часу, як сексотство. І.Верба та М. Само-
фалов слушно наголошують, що це яви-
ще практично недосліджене у сучасній
історіографії; водночас – настільки мас-
штабне, що про нього можна говорити
як про суспільний настрій, до того ж,
який виходить далеко за хронологію
сталінської доби. Саме абстрагуючись
від цього й потрібно підходити до ви-
вчення біографістики середини 1930–х –
початку 1950–х років. І рішуче відмови-
тися від радянської практики таврування
й навішування ярликів у історичних до-
слідженнях, виходячи з суто сучасних
морально-естетичних критеріїв оціню-
вання, не кажучи вже про якість полі-
тичні міркування*6.
Те саме стосується й іншого, вкрай су-
перечливого, періоду життя К.Т. Штеппи
– окупаційного, коли вчений цілком сві-
домо (про це І. Верба та М. Самофалом
наголошують у своїй книзі) наприкінці
літа 1941 р. залишився в Києві, розумію-
чи що його як ідеологічно неблагодійно-
го – та ще й з німецьким корінням! – че-
кає в евакуації. Пізніше, перебуваючи в
еміграції він пояснював цей учинок мір-
куваннями боротьби з радянським ре-
жимом. Проте, коли з одного боку наци-
сти з підозрою ставилися до ідеологіч-
них “перебіжчиків”, а з іншого – перспе-
ктива розправи під час евакуації як із
“німецьким шпигуном”, чи думав К.Т.
Штеппа про ідейну боротьбу з більшови-
змом? Цілком очевидно, що – як і за сті-
нами Лук’янівської в’язниці – найпер-
шим і найбільш сильним було прагнення
будь що вижити. Надалі, мотивація вчи-
нків К.Т. Штеппи детермінувалася саме
таким прагненням: і на посаді завідувача
управлінням культури, і на посаді ректо-
ра відновленого Київського університе-
ту, і на посаді головного редактора “Но-
вого українського слова”, – надто обе-
режні кроки за повної лояльності до но-
вого режиму, який за найменшого неза-
доволення міг не просто боляче вкусити,
але й відкусити голову.
Ще в розділі, присвяченому “донауко-
вому” періодові життя К.Т. Штеппи, І. Ве-
рба та М. Самофалов описали цікавий епі-
зод із його фронтової біографії: братання
втомлених тривалою війною й деморалізо-
ваних революційною агітацією російських
*6 Такі, наприклад, закиди щодо етичності дослі-
дження біографії “колаборанта” й “зрадника” зву-
чали стосовно дисертації М. Самофалова. Але по-
дібні “моралісти від науки” чомусь забули про на-
укові дослідження К.Т. Штеппи, насамперед, 1920–
хроків, де ідеологією й не пахло…
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 2 73
і німецьких солдат. За спогадами К.Т.
Штеппи йому, нащадкові німецьких коло-
ністів, були більш ближчими й зрозуміли-
ми якраз німецькі солдати. То чи не варто
було б звернути на цей момент увагу й під
час аналізування окупаційного періоду
життя вченого? Звісно, це не може бути
головною чи визначальною причиною
співпраці К.Т. Штеппи з окупаційною вла-
дою. Але може дещо пояснити.
Заслуга авторів монографії, насампе-
ред, М. Самофалова, також полягає в то-
му, що йому вдалося опрацювати доку-
менти, які зовсім нещодавно з’явилися у
фондах Державного архіву Російської
Федерації. Їх передали туди на початку
2000–х років діти Костя Тодосьовича –
донька Аглая та син Еразм (Ерік)*7. Ці до-
кументи проливають світло на деякі су-
перечливі моменти життя їх батька, пояс-
нюють деякі його вчинки, в т.ч. й під час
арешту й окупації. Але головне – дали
можливість І. Вербі та М. Самофалову
виписати завершену картину життєпису,
змалювавши складне життя в еміграції, –
останні 15 років життя К.Т. Штеппи до
виходу з друку цієї монографії взагалі бу-
ли білою плямою в сучасній історіографії.
Наприкінці книги І. Верба та М. Са-
мофалов умістили додаткові матеріали
(хронологію життя К.Т. Штеппи, список
основних його наукових праць, добірку
документів) та іменний покажчик. Най-
більш цікавою видається добірка доку-
*7 З першого погляду таке рішення дітей К.Т. Штеп-
пи є незрозумілим, адже їх батько до вимушеної емі-
грації ніяким чином не був пов’язаний із Росією.
Проте, самі документи, а також взаємини К.Т. Ште-
ппи з різними діаспорними колами, пояснюють та-
кий учинок: позиціонуючи себе (ще з 1920–х років)
як науковець-інтернаціоналіст, зокрема, висвітлюю-
чи в післявоєнний час проблеми радянологів;
пам’ятаючи випади – хоч і досить помірковані –
проти українських націоналістів за німецької окупа-
ції, українська діаспора К.Т. Штеппу вважала “зрад-
ником”. То ж він більше тяжів до діаспори російсь-
кої. Щоправда, там також його цілком “своїм” не
вважали, тавруючи “колаборантом”.
ментів із фондів Ніжинського архіву, що
стосуються захисту К.Т. Штеппою обох
своїх дисертацій – промоційної роботи
(на кшталт сучасної кандидатської дисе-
ртації) наприкінці 1924 р. та докторської
в 1927 р. Підібрані документи яскраво ха-
рактеризують молодого історика-
антикознавця як талановитого дослідни-
ка, здатного критично розуміти джерела,
аналізувати, робити самостійні висновки;
засвідчують пером його наукового керів-
ника, опонентів і рецензентів широку на-
укову ерудицію й гарну перспективу К.Т.
Штеппи як ученого. Щоправда, цей дода-
ток є – водночас – і певним недоопрацю-
ванням книги: можливо варто було підго-
тувати до публікації більш широку добір-
ку документів, що характеризувала б уче-
ного більш широко і стосувалася різних
періодів його біографії? Гадаємо, від цьо-
го монографія тільки б виграла.
Самі автори наприкінці останнього
розділу книги – такого собі узагальнення
“Хто ж насправді такий Кость Штеппа?”
– погоджуються, що їх дослідження є
лише першою спробою більш-менш ці-
лісного портрету несправедливо забуто-
го й забороненого свого часу українсь-
кого історика. Його біографія досі міс-
тить чимало лакун, що – головне – зумо-
влюється станом джерельної бази. Ма-
лодослідженим залишається його час на-
вчання в Петрограді, життя й діяльності
в еміграції; більш широко можна біло б
висвітлити його ніжинський період жит-
тя – адже це час формування К.Т. Штеп-
пи як ученого, зокрема, вельми цікавим
було б зобразити його життя і діяльність
у Ніжині крізь призму взаємин із його
вчителями й колегами з науково-
дослідної кафедри, а також місцевого ін-
ституту народної освіти, де молодий
учений спершу навчався, а згодом ви-
кладав. Загалом, особистісні стосунки
К.Т. Штеппи з його оточенням різного
часу, а також дослідження приватного
життя вченого значно збагатили б моно-
графію. На жаль, саме під цим кутом
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 2 74
К.Т. Штеппа авторами книги характери-
зується найменше.
Однак, зазначені зауваження – це
швидше напрями подальшого дослі-
дження персоналії К.Т. Штеппи. Зокре-
ма, цілком недослідженим на сьогодні є
історіографічний доробок ученого. Це
дослідження із загальної історії, історії
релігії, української етнології, зарубіжної
радянології та звичайно ж сходознавства
– візантиністки й антикознавства елліні-
стичної доби, найбільш цінної частини
його наукової спадщини, написаної до
методологічного зламу 1930–х років, а
відтак – витримані в руслі передової на
той час наукової традиції дослідження.
Головне ж, що можна сказати про мо-
нографію Ігоря Верби та Михайла Са-
мофалова “Історик Кость Штеппа: лю-
дина, вчений, педагог” – автори перши-
ми познайомили читача з цілісною (хоча
й не цілком завершеною) біографією ра-
ніше замовчуваного українського вчено-
го – суперечливою, але яскравою; з не-
одмінними життєвими злетами, розчару-
ваннями, творчими досягненнями, гірко-
тою втрат тощо.
Гадаємо, це не остання публікація, що
стосуватиметься особи К.Т. Штеппи. Як
правило в історіографії поява “сигналь-
ної” персоналістичної розвідки завжди
спричинює ланцюгову реакцію – запов-
нення лакун у біографії, введення до на-
укового обігу нових документів, пере-
осмислення раніше дослідженого; вреш-
ті-решт – до нового, більш повного та
більш якісного цілісного біографічного
дослідження. Так було, наприклад, з по-
статтю видатних українських істориків
ХХ ст. Михайла Грушевського, Наталії
Полонської-Василенко, Олександра Огло-
блина; сподіваємося, що так буде і з по-
статтю Костя Штеппи.
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ АЕРОКОСМІЧНОГО ІНСТИТУТУ
НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Шевченко Я.Д., Шевченко В.Г.
(Державний музей авіації)
Пророчі слова М.Жуковського про те,
що людина злетить, спираючись не на
силу своїх м´язів, а на силу свого розу-
му, підтверджено сучасним розвитком
авіації та космонавтики.
Сучасний літак – унікальне творіння
вчених, конструкторів, інженерів та ро-
бітників. Недаремно кажуть, що політ
починається на землі.
Історія аерокосмічного інституту НАУ
розпочалася з 1921 року, коли на механі-
чному факультеті Київського політехні-
чного інституту була відкрита авіаційна
спеціалізація. Інтерес у студентів КПІ до
цієї спеціалізації був великий. Якщо у
1921 році на цій спеціалізації навчалось
14 студентів, у 1923 році – 32, то у 1929
році – 41 студент. На цій спеціалізації
пройшли перші роки навчання (1924 –
1926 рр.) в майбутньому видатного вче-
ного, академіка, конструктора космічних
кораблів, двічі Героя Соціалістичної
праці, Лауреата Ленінської премії Сергія
Павловича Корольова. Не виключено,
що Корольов навчаючись на авіаційній
спеціалізації мріяв про польоти в космос.
Потреба в кваліфікованих кадрах авіа-
ційного напряму вимагала збільшення
кількості підготовки авіаційних інжене-
рів. Це було вирішено на державному рі-
вні у 1931 році, коли при Київському
машинобудівному інституті (КМІ) був
відкритий авіаційний факультет. Факу-
льтет проводив підготовку спеціалістів з
літакобудування, моторобудування, ае-
родромних споруд та експлуатації літа-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77037 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T14:33:09Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Зозуля, С.Ю. 2015-02-16T14:55:40Z 2015-02-16T14:55:40Z 2010 Найбільш суперечливий український історик ХХ століття / С.Ю. Зозуля // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 2. — С. 70-74. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77037 Рецензія на: Верба І.В., Самофалов М.О. Історик Кость Штеппа: людина, вчений, педагог / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К., 2010. – 195 с. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Наукові публікації Найбільш суперечливий український історик ХХ століття Article published earlier |
| spellingShingle | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття Зозуля, С.Ю. Наукові публікації |
| title | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття |
| title_full | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття |
| title_fullStr | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття |
| title_full_unstemmed | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття |
| title_short | Найбільш суперечливий український історик ХХ століття |
| title_sort | найбільш суперечливий український історик хх століття |
| topic | Наукові публікації |
| topic_facet | Наукові публікації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77037 |
| work_keys_str_mv | AT zozulâsû naibílʹšsuperečliviiukraínsʹkiiístorikhhstolíttâ |