Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв
Стаття присвячена діяльності видатного історика, подвижника музейної справи, Героя України Михайла Івановича Сікорського. Статья посвящена деятельности выдающегося историка, подвижника музейного дела, Героя Украины Михаила Ивановича Сикорского. The article is devoted activity of the seen historian,...
Saved in:
| Published in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77260 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв / О.М. Корнієнко // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 72-78. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859745659578482688 |
|---|---|
| author | Корнієнко, О.М. |
| author_facet | Корнієнко, О.М. |
| citation_txt | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв / О.М. Корнієнко // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 72-78. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| description | Стаття присвячена діяльності видатного історика, подвижника музейної справи, Героя України Михайла Івановича Сікорського.
Статья посвящена деятельности выдающегося историка, подвижника музейного дела, Героя Украины Михаила Ивановича Сикорского.
The article is devoted activity of the seen historian, devotee of museum business,
Hero of Ukraine Michael Ivanovich Sikorskiy.
|
| first_indexed | 2025-12-01T21:25:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
72 ISSH 2077-9496
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
СІКОРСЬКИЙ М.І.: ВІН ПАМ'ЯТНИК СОБІ СПОРУДИВ
ІЗ ТРИДЦЯТИ МУЗЕЇВ
Корнієнко О.М., д-р іст. наук, канд. техн. нак
(Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАНУ)
Стаття присвячена діяльності видатного історика, подвижника музейної
справи, Героя України Михайла Івановича Сікорського.
27 вересня 2011 року пе-
рестало битися серце Ми-
хайла Івановича Сікорсько-
го – вченого-етнографа,
збирача духовних скарбів
українського народу, твор-
ця Національного історико-
етнографічного заповідника
«Переяслав», що складаєть-
ся з 27 музеїв, 370 нерухомих
пам'яток народної архітекту-
ри і має близько 200 тисяч експонатів,
консультанта і ініціатора створення чис-
ленних місцевих краєзнавчих музеїв.
Він склав тематико-експозиційні плани
всіх музеїв, редагував тексти екскурсій.
Краєзнавчі, меморіальні, тематичні му-
зеї Київської, Черкаської, Чернігівської
областей були під його опікою.
Науковою основою цих музеїв була
глибина його знання історії, що прости-
ралося від найдавніших часів до сучас-
ності. Іноді здавалося, що експозиції −
це ілюстрації до його поглядів і оцінок
історичних подій. Причому оцінки ці
були поза політикою, реальними, тому
що базувалися на натуральних справ-
жніх експонатах. Таким він знаний
усім. А крім того, широкому загалу ві-
домі його книжки [1-7], науковцям, ко-
легам − понад сто наукових праць з іс-
торії, краєзнавства та пам’яткознавства.
Такий спадок залишив він по собі на-
щадкам майже за 88 літ, відміряних
долею. Життя й діяльність видатного
подвижника музейної спра-
ви досить докладно і ціка-
во описані Миколою Махін-
чуком [8]. Втім, життя його
було в усіх на очах, а діяль-
ність начебто цілеспрямова-
на, але настільки багатобіч-
на, що має досліджуватися
ще довго. Досвід його робо-
ти необхідно успадковува-
ти й професійним музейщи-
кам, і аматорам-ентузіастам.
Михайло Іванович Сікорський наро-
дився 1923 року в місті Чигирині, де ще
й за його дитинства переказувалось не-
мало легенд про історичні події в Украї-
ні. У 1930 році Михайло, його брат Саш-
ко та сестричка Маруся залишилися без
батьків і були направлені до дитячого
будинку. Одного разу будинок відвідав
Г.І.Петровський, якій сказав: «Діти! У
всіх у вас нині одна-єдина мати – Бать-
ківщина. А ми, вихователі, − ваші бать-
ки. Ми зробимо все, щоб ви, наші діти,
виросли щасливими. Хоч би яким був
час». А потім запитав, чи немає у вихо-
ванців якогось особистого прохання. І
Михайло Сікорський попросив, щоб не
було вошей. (Через 30 років він зустрі-
неться з Петровським у Москві, і той
усіляко сприятиме у пошуках і переда-
чі експонатів для музеїв Сікорського). З
дитячого будинку Сікорського послали
на навчання до авіаційного технікуму
в Запоріжжі. Технікум евакуювали, на
73ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎв² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕͲÊÈ 2011 №4
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
фронт його не відпустили, але і в Сибіру
теж було нелегко − день і ніч працюва-
ли на Перемогу, було холодно і голодно,
і дуже важка робота. Михайло охоче ви-
конував усілякі доручення, брався за
все, що йому довіряли. Його діяльність
відзначено медаллю «За доблесну пра-
цю в роки Великої Вітчизняної війни
1941-1945 рр.». Потім Михайло навчав-
ся на історика у Київському державно-
му університеті ім. Т.Г. Шевченка і по
ночах працював кочегаром. На п’ятому
курсі знайшов дорогу до київських ар-
хівів і відкрив там для себе безліч неза-
йманих матеріалів. Особливо з історії
свого рідного краю. Хотілося вивчити
те все, опрацювати й довести до людей.
Михайлу запропонували навчання в ас-
пірантурі, залишали на кафедрі. А через
кілька днів перед розподілом майбутніх
спеціалістів його викликали до Київ-
ського обкому комуністичної партії і до-
ручається відродити краєзнавчий музей
в Переяславі-Хмельницькому.
Перші 17 років після отримання
призначення директором музею, який
у 1951 році налічував 32 експонати, він
жив у маленькій музейної кімнатці. Але
Михайло Сікорський замість того, щоб
вимагати належну молодому фахівце-
ві квартиру, почав вимагати допомогти
провести розкопки, транспорт для пере-
везення експонатів, клопотався за спів-
робітників і зверх того ще й … 30 гекта-
рів землі для «якогось скансену». Він не
встиг створити родину, у нього не було
вільного часу, зарплату він витрачав на
будівництво музеїв, купівлю експонатів,
заохочення помічників та ін. І хоча люди
глибоко поважали його в першу чергу за
його безприкладну подвижницьку від-
даність справі, навряд чи найдуться ба-
жаючі наслідувати такий спосіб життя.
А от ентузіастів, щирих борців (у
буквальному значенні цього слова) за
збереження історичних пам'яток (архео-
логічних, архітектурних і ін.), що йшли
за ним, було безліч. В процесі перемі-
щення хат і церков, при будівництві па-
вільйонів, створенні експозицій, роз-
саджуванні дерев директор показував
приклад виконання важкої фізичної ро-
боти. Він мав харизму, його поважали за
відданість справам навіть ті, хто не по-
діляв його поглядів і не цікавився му-
зеями та пам’ятками історії. За останні
роки в Україні значно пожвавилася ді-
яльність по створенню музеїв, пошуку
пам’яток історії, реконструкції історич-
них подій. І молодим ентузіастам може
придатися досвід роботи М.І. Сікорско-
го. Але слід підкреслити, що деякі опи-
си історії створення ним музеїв, пошуку
експонатів, організації роботи співро-
бітників, спілкування з керівниками різ-
них масштабів дещо неточні. Так, на-
приклад, пишуть, що «коли Михайло
Сікорський взявся за створення етногра-
фічного комплексу просто неба... люди
стали звозити сюди старі хати, вітряки,
реманент, сільсько-господарські маши-
ни...» [9]. Найчастіше експонати знахо-
див сам директор і його співробітники,
досвідчені робітники музею розмічали
деталі і складові експонату, розбирали,
перевозили і знов складали, монтували
там, де заплановано. Сікорський мав не
тільки глибокі знання історії України,
але і якесь чуття − де може знаходитися
та чи інша реліквія, часто вів довгий ці-
леспрямований пошук.
На початку 1970-х перший в Укра-
їні музей просто неба мав вже чотири
тематичні підрозділи: українське село
Середнього Подніпров’я ХІХ століття,
музей ремесла та промислів порефор-
74 ISSH 2077-9496
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
меного села, колекцію вітряків та архе-
ологічний відділ. Потому в етнографіч-
ному комплексі з’явилися музеї Шолом
Алейхема, літний будинок князя Ворон-
цова, багато інших експозицій. Причо-
му всі споруди були наповнені справ-
жніми витворами людей різних фахів та
епох – Михайло Сікорський не визнавав
підробок і муляжів. Такими були прин-
ципи його наукової школи, яка сьогод-
ні вважається еталоном музейної спра-
ви. Для опису скарбів (від стародруків,
ікон, знарядь праці до вітряків, комбай-
нів, луноходів і обчислювальних ма-
шин), зібраних під керівництвом М.І.
Сікорського, потрібно сотні сторінок.
Але і з опублікованих книжок, статей,
путівників та інших матеріалів можна
скласти досить повну уяву про те, що
створено цією Людиною.
В обмеженому обсязі журнальної
статті необхідно хоча б стисло розпо-
вісти про спільну працю по створенню
музеїв науково-технічного профілю, про
плани, що не вдалося здійснити. Зацікав-
леність М.І. Сікорського цим напрямком
почалася ще з вивчення археологічних
металевих знахідок, для виготовлення
яких застосовували литво і кування. Але
розгортання нового напрямку діяльнос-
ті ясно проявилося з початком збиран-
ня експонатів по освоєнню космічного
простору. Наша співпраця розпочалася
із вирішення проблеми увічнення життя
і діяльності М.М. Бенардоса – видатного
вітчизняного винахідника ХІХ ст., зна-
ного в світі перш за все як творця елек-
тродугового зварювання.
Доля видатного вітчизняного вина-
хідника ХІХ ст. М.М. Бенардоса поді-
бна долі багатьох діячів техніки, жит-
тя яких майже не було досліджене. З
200 його винаходів найбільше значення
має дугове зварювання. У світі його ви-
знавали як першовідкривача сучасно-
го способу з’єднання. Але напередодні
100 річчя з дня винаходу в США на цю
роль висунули іншого електротехніка. І
щоб показати, що Бенардос дійсно ви-
нахідник зварювання, серед інших за-
ходів було заплановано спорудження
пам’ятника і створення музею у Фасто-
ві, де він працював останні роки жит-
тя. Але там не знайшлося приміщення
для експозиції. Виручив Михайло Іва-
нович, до якого ми звернулися на засі-
данні Головної ради УТОПІК. До юві-
лейного свята, занесеного до календаря
ЮНЕСКО, залишалося менше року. Сі-
корський відгукнувся на прохання ство-
рити музей Миколи Бенардоса.
У селі Воронкові знайшли, розібра-
ли і перенесли в Переяславський музей
на гору хату поміщика, 6 кімнат, 200 м2.
Його умову – основні експонати мають
бути справжніми − ми витримали. (Як −
це було описано в книгах і декількох стат-
тях [8,9,11,12]). Слід тільки додати, що
з сімейних реліквій Бенардоса в музей
була передана Грамота царя Олексія Ми-
хайловича Тишайшого про нагороджен-
ня Афанасія Сіманського трьома селами
з землями за сприяння договірним від-
носинам Росії з Україною у 1650-ті роки.
Саме сюди переїхав Бенардос з Херсон-
ської губернії, зробив майстерню і про-
дав ці землі у 1870-х роках для того, щоб
запатентувати електрозварювання. При
розробці тематико-експозіційного пла-
ну музею ми враховували те, щоб музей
«вписувався» в зібрання музеїв етногра-
фічного профілю як будинок маломаєт-
кового дворянина. Але по внутрішньому
наповненню він став зразком меморіаль-
ного музею видатного винахідника всес-
вітнього рівня, автора винаходів сіль-
75ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎв² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕͲÊÈ 2011 №4
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
ськогосподарської техніки і реманенту,
автоматичної зброї, суднобудування,
електротехніки, медицини, побуту та ін-
ших галузей. Багато його розробок ви-
передили час, але особливе визнання він
знайшов як творець сучасного електро-
зварювання, і в музеї є окремий зал істо-
рії зварювання.
В той же час Сікорський створює
Музей світопізнання та мирного осво-
єння космосу. Академік Ю.О. Ішлін-
ський передав лунохід, що розроблявся
в його інституті, геофізичну ракету «Ян-
тар», костюми космонавтів та багато ін-
шого. Так почалася створюватися друга
черга Переяславського комплексу му-
зеїв – музеїв історії науково-технічного
прогресу. Заряджений ідеєю збережен-
ня пам’яток науки і техніки, М.І. Сі-
корський енергійно продовжував боро-
тися за створення відповідних музеїв.
Міська рада виділила 30 гектарів зем-
лі, що примикала і до існуючих музе-
їв, і до дніпровської заплави. При роз-
робці тематико-експозіційного плану
за основу було взято матеріли В.В. Да-
нилевського по створенню Всеукраїн-
ського музею науки і техніки в Харко-
ві (на початку 1930-х років ще столиці
УСРР), але з відповідною поправкою
на час і місцевість. Біля пристані і на
березі мали зберігатися зразки річково-
го флоту. Було розплановано площад-
ки для авіатехніки, залізничного тран-
спорту, військової техніки, павільйонів
машинобудування, приладобудування,
харчової промисловості тощо.
Члени секції пам’яток науки і техніки
УТОПІК В.О. Шалевич, Є.М. Севастья-
нов та інші розшукували стару техніку.
На авіаремонтному заводі 410 ми отри-
мали згоду на перевезення, а по можли-
вості – і переліт літаків. Один з „АН”-ів
мав прилетіти з Ленінграду. Славов − ке-
рівник Головного управління річкового
флоту зібрав нараду ветеранів, які взя-
ли шефство над збереженням і створен-
ням експозиції зі справжніх суден. По
розпорядженню міністра шляхів спо-
лучень СРСР М.С. Конарєва до майбут-
нього музею мали протягнути рейки і
доставити зразки рухомого складу з баз
запасу з під Ленінграду, Пермі, Щорсу,
Попільні та ін. Було отримано згоду Мі-
ністерства оборони СРСР на „колекціо-
нування зразків військової техніки, зо-
крема, танків, гармат, реактивної зброї,
літаків”. Але поки вишукувалися мож-
ливості доставки і зберігання великої
техніки, збирали то, що можна було лег-
ко перевезти. Експозиція приладобуду-
вання і обчислювальної техніки попо-
внилася раритетними вимірювальними
приладами, що їх викидали з лабора-
торій КПІ по розпорядженню ректора
Денисенко, Українська сільськогоспо-
дарська академія передала колекцію об-
числювальних машин, Інститут елек-
трозварювання ім. Є.О. Патона − макети
і зразки для павільйону металургії.
Співробітники Сікорського, рядові
члени УТОПІК, добровільні помічники
продовжували розшукувати реманент,
стару господарську та іншу техніку.
Цікаві зразки техніки зібрані в музеях
хліба, транспорту та ін. Ще у 1985 році
старий місток над Петровською але-
єю у Києві, що його було побудовано
за проектом Є.О. Патона у 1912 році,
розібрали і на наше прохання за нака-
зом міністра монтажних і спеціальних
робіт України В.З. Борисовського час-
тинами переправили до музею Сікор-
ського. Він мав з’єднати старий музей
на горі з майбутнім музеєм і бути збе-
режений як зразок клепаної конструк-
76 ISSH 2077-9496
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
ції. Але нажаль ІЕЗ ім. Є.О. Патона не
спромігся допомогти його зібрати.
Працювати музейнику ніколи не
було легко. За радянських часів подвиж-
ницька діяльність Михайла Сікорського
була не всім до вподоби. Бо його пере-
яславські музеї наче існували в «іншому
вимірі», сприяючи вихованню відвертої
гордості за Україну та її народ. До того
ж незручною людиною був сам «дирек-
тор музеїв», оскільки казав що думав,
наполегливо домагався для музею но-
вих площ, ремонту, передачі експонатів
не звертаючи уваги на ранги чиновни-
ків і функціонерів. У радянські части за
таку «неадекватну» поведінку його дві-
чі виключали з лав комуністичної пар-
тії, що означало автоматичне звільнення
з посади директора. На щастя, у столи-
ці знаходилися люди, які розуміли, що
Сікорський працює на майбутнє. Голо-
вним його заступником був впливовий
державний і громадський діяч, академік
Петро Тимофійович Тронько.
Робота Сікорського назавжди зали-
шиться прикладом соціальної активнос-
ті, патріотизму, боротьби з меньшовартіс-
тю нації. Він розшукав і знайшов місца
в експозиціях реліквіям, пов’язаним з
життям і діяльністю видатних діячів
України, борців за незалежність, діячів
української культури. Разом з тим він
зробив перший (мабуть єдиний) в Укра-
їні музей Шолома Алейхема, музей ди-
пломатів Російської імперії Горчакових.
Зробив без дозволу влади. Про цей „про-
ступок” йому нагадав партійний функці-
онер у відділі ідеології ЦК КПУ, коли
ми звернулись за підтримкою створен-
ня Українського музею науки і техніки.
Було сказано: „Навіщо Вам підтримка і
дозволи? Ви створили музей єврейсько-
го письменника без дозволу. Але й не
тільки цей. А ми узнаємо про це з „Го-
лосу Америки !.” (Він також звернувся
і до мене: „А Ви без дозволу спорудили
пам’ятник Бенардосу і досі з’ясовуємо за
які гроші. Нажаль провели Ви це під егі-
дою ЮНЕСКО, та ще не від СРСР, тіль-
ки від УРСР. Зленко мав би погодити ту
заявку, та й Патон...”. Але що він мав до
Бориса Євгеновича – члена ЦК КПРС і
ЦК КПУ, члена Президії Верховної Ради
СРСР і тд. і тп., він сказати побоявся). І
звернувся вже до обох: „Мені телефону-
вав Урчукін, просив згоди. Взагалі я теж
вважаю ваші справи корисними, але ти-
пові павільйони потрібні для складів,
тому виділити вам не можемо. Я допо-
вім головному ідеологу, але навряд чи
буде інше рішення. Між іншим, мабуть
вам відомо, що Горбачов обіцяв югос-
лавським товаришам металолом і річко-
вий флот з Дніпра перепливе по Дунаю
прямо на переплавку”.
Але мабуть особливо важко довело-
ся на початку 90-х років минулого сто-
ліття − в роки розвалу системи, що хоч
якось підтримувала музейну справу, що
хоч якось намагалася зберегти історич-
ні реліквії. Більшість із тих трубадурів,
хто прославляв радянську владу й що
закликали будувати комунізм, або захо-
дились розтаскувати створене народом,
або перетворилися в прихвоснів нових
хазяїв. Розгул демократії, що почався із
захоплення й розділу об'єктів промисло-
вості, сільського господарства, зачепив
і музеї. Перестали дотримуватися зако-
нів, по яких у музеї безкоштовно переда-
валися експонати. А штатні функціонери
Товариства охорони пам'ятників історії
й культури − від центральних до місце-
вих районних − боялися навіть подати
голос проти загарбників пам'ятників ар-
хітектури й заповідних зон, боялися під-
77ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎв² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕͲÊÈ 2011 №4
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
писати навіть обігові листи активістам
Товариства. Але гірше всього обійшлися
з пам'ятками науки, техніки, промисло-
вості. Вони взагалі не відносилися до за-
хищених об'єктів історії й протягом де-
кількох років раритети за чималі гроші
пішли за кордон, а інші – на металолом.
Здавалося б, «будівничі» самостій-
ної національної держави повинні були
якщо не шанувати, то хоча б підтрима-
ти людей, що займаються збереженням
культурної спадщини нації, матеріаль-
ним доказом внеску у всесвітню циві-
лізацію. Але в 1992 році невеликий ка-
бінетик Михайла Сікорського зайняли
місцеві рухівці, і він «переселився» у
кут кімнатки, де разом розміщалися кан-
целярія, бухгалтерія господарські й інші
служби. Держава припинила фінансу-
вання заповідника, і ще до того, як мілі-
ція перестала охороняти переяславські
музеї, із зачинених вітрин зникли деякі
реліквії вже незалежної України, серед
яких були і гетьманські клейноди. Спів-
робітники музеїв на чолі із Сікорським
самі виходили на нічне чергування.
В 1992 році з'явився шанс створен-
ня музею науки й техніки в Україні.
Серед конкурсів на пропозиції «Роз-
будови України» був розділ гумані-
тарних програм. Відповідно до вимог
нами була підготовлена відповідна за-
явка. Однак обласний відділ культури
не затвердив заявку Сікорского й тоді
довелося подати її від УТОПІК. Комі-
сія на чолі з відомим філософом Ми-
рославом Поповичем виділила грант
і «виконувати» дорогу державну тему
ринулися всі штатні співробітники То-
вариства. Оскільки наприкінці строку
ці «исполнители» не змогли написати
звіт, нами був запропонований і одер-
жав схвалення план створення на базі
Переяславського комплексу загально-
го музею науки й техніки, а в регіонах
− розвиток галузевих музеїв. Засобів
на реалізацію не виділили. Проте Сі-
корський не здавався. Після декількох
листів Президентові України нас при-
йняли в секретаріаті й цього разу, як не
дивно (бо у секретаріат президент взяв
своїх колишніх інструкторів ЦК КПУ
з ідеології), погодилися з ідеєю збере-
ження реліквій науки й техніки. Але
„положительный” результат був неспо-
діваним. Кошти на створення музею,
правда «Політехнічного», виділялися
Київському політехнічному інституту,
що мав готуватися до святкування сто-
ліття. Було очевидно, що без досвіду
роботи, без ентузіазму, на обмеженій
території колишніх майстерень зберег-
ти пам'ятники техніки не вдасться.
Сікорський продовжував створюва-
ти і поповняти музеї, перед своїм 80-ти
річчям він відкрив чергову експозицію
− Музей Трипілля. Ушановували Ми-
хайла Івановича відомі діячі культу-
ри, науки, народні депутати різних пар-
тій, просто друзі. Борис Олійник, Іван
Драч, Петро Тронько і інші високо оці-
нювали заслуги Сікорського, як заведе-
но бажали здоров'я й подальших успі-
хів. Вітальну адресу надіслав Борис
Патон. Однак держава забула офіцій-
но відзначити внесок ювіляра в імідж
України. Тільки після публікації ве-
ликої статті про діяльність Сікорсько-
го в газеті «Дзеркало тижня» до пре-
зидентських кіл дійшло, що цей діяч
культури, історик, археолог зробив ге-
ройський подвиг, по-суті на порожнім
місці створив грандіозний музейний
комплекс, якому не було й немає рів-
них [13]. Почесному члену Академії ар-
хітектури України, доценту Переяслав-
78 ISSH 2077-9496
ÂÈÄÀÒͲ ÍÀÓÊÎÂÖ² ÒÀ ²ÍÆÅÍÅÐÈ
Хмельницького університету ім. Г.С.
Сковороди, заслуженому працівнику
культури УРСР, Лауреатові премії іме-
ні Д.Яворницького, Почесному грома-
дянину Переяслава-Хмельницького і
Останкінського району Москви, кава-
лерові орденів Трудового Червоного
Прапора, Ярослава Мудрого V ступеню
і Святого рівноапостольного князя
Володимира Великого генеральному
директору Національного історико-
культурного заповідника «Переяслав»
Михайлу Івановичу Сікорському «за
збереження і увічнення культурної
і духовної спадщини українського
народу» було присвоєно звання Героя
України з врученням ордена Держави.
29 січня 2008 року Сикорського було
призначено Почесним директором. За
60 років він створив величезний му-
зейний комплекс, наочну правдиву ілю-
страцію до історії України з найдавні-
ших часів до сьогодення, залишивши
по собі нетлінну пам’ять.
ЛІТЕРАТУРА
Батушан О.Д., Сікорський М.І. Шляха-1.
ми Київщини. Путівник-довідник. − К.,
Політвидав України, 1968. – 104 с.
Сікорський М.І., Батушан О.Д., Віденко 2.
В.П. Київщина. Короткий путівник. –
К.:, Політвидав України, 1976. – 207 с.
Сікорський М.І., Швидкий Д.Т. На зем-3.
лі Переяславській. – К., Наукова думка,
1983. – 255 с.
Сікорський М.І., Тинна Л.Г. Скарби 4.
нашої пам’яті. – К., Мистецтво, 1993.
– 192 с.
Жам М.І., Легенькин Ю.Г., Сікорський 5.
М.І. Українська народна естетика. – К.,
1996. – 254 с.
Сікорський М.І., Тимченко Д.К. Пе-6.
реяславські музеї просто неба. – К.,
„Освіта”, 2000. – 48 с.
Сікорський М.І., Музеї землі Пере-7.
яславської. Ніжин:Аспект-Поліграф.
- 2004. – 40 с.
Бурець-Струк Н., Матвійчик О., Сікор-8.
ський М. Київщина: Альбом світлин. –
К., Світ Успіху, 2008. – 144 с.
Сікорський М.І. та ін. НІЕЗ «Переяс-9.
лав». − Переяслав-Хмельнцький, 2009.
– 340 с.
Махінчук М.Г. Переяславський скарб 10.
Михайла Сікорського. − К., Криниця,
2005. – 302 с.
Махінчук М.Г. Обереги нашої пам’яті. 11.
К., РВА «Аспект», 1998. – 224 с.
Сільськовістянин, Директор музеїв // 12.
Сільські вісті. − 2011. - 29 вересня. − С. 3.
Макаренко Н. Пам’ятки науки і техні-13.
ки в меморіальних музеях // Вісник. -
2000. - №1. – С. 65-58.
Корнієнко Р.О. Бенардоса музей // Ен-14.
циклопедія сучасної України, Т.2. − К.,
2003. – С. 452.
Скарби Михайла Сікорського. Бі-15.
бліографічний покажчик / Уклад.
М.П.Зніщенко та ін. – К., 2003. – 31с.
Музеї – моє життя. Мій заповіт – мої 16.
музеї / Зб. Під ред. Д.С.Мазохи. –
Переяслав-Хмельницкий, Міленіум,
2008. – 30 с.
Корниенко А.Н. Мастер музеев. − Зер-17.
кало недели. – №40 (465), 18 октября
2003 г.
Корниенко А.Н. Сикорский М.И.: он памятник себе воздвиг из тридцати
музеев. Статья посвящена деятельности видающегося историка, подвижника
музейного дела, Героя Украины Михаила Ивановича Сикорского.
Kornienko A.N. Sikorskiy M.I.: he a monument erected itself from thirty muse-
ums. The article is devoted activity of the seen historian, devotee of museum business,
Hero of Ukraine Michael Ivanovich Sikorskiy.
До статті Корнієнка О.М.
«Сікорський М.І.: він пам'ятник собі спорудив із
тридцяти музеїв»
Площадка
сільськогосподарської
техніки біля Музею хліба
Музей М.М. Бенардоса.
Майстерня
Музей світопізнання та
мирного освоєння
космосу
Михайло
Іванович
СІКОРСЬКИЙ
Житло Київської Русі ІХ
ст. (реконструкція)
Куточок Національного
історико-етнографічного
заповідника «Переяслав»
Два Герої України:
П.Т. Тронько та М.І. Сікорський
М.І. Сікорський в
заповіднику (2008 р.)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77260 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T21:25:45Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Корнієнко, О.М. 2015-02-24T16:27:17Z 2015-02-24T16:27:17Z 2011 Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв / О.М. Корнієнко // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 72-78. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77260 Стаття присвячена діяльності видатного історика, подвижника музейної справи, Героя України Михайла Івановича Сікорського. Статья посвящена деятельности выдающегося историка, подвижника музейного дела, Героя Украины Михаила Ивановича Сикорского. The article is devoted activity of the seen historian, devotee of museum business, Hero of Ukraine Michael Ivanovich Sikorskiy. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Видатні науковці та інженери Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв Сикорский М.И.: он памятник себе воздвиг из тридцати музеев Sikorskiy M.I.: he a monument erected itself from thirty museums Article published earlier |
| spellingShingle | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв Корнієнко, О.М. Видатні науковці та інженери |
| title | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| title_alt | Сикорский М.И.: он памятник себе воздвиг из тридцати музеев Sikorskiy M.I.: he a monument erected itself from thirty museums |
| title_full | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| title_fullStr | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| title_full_unstemmed | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| title_short | Сікорський М.І.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| title_sort | сікорський м.і.: він пам’ятник собі спорудив із тридцяти музеїв |
| topic | Видатні науковці та інженери |
| topic_facet | Видатні науковці та інженери |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77260 |
| work_keys_str_mv | AT korníênkoom síkorsʹkiimívínpamâtniksobísporudivíztridcâtimuzeív AT korníênkoom sikorskiimionpamâtniksebevozdvigiztridcatimuzeev AT korníênkoom sikorskiymiheamonumenterecteditselffromthirtymuseums |