Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст.
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77461 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. / Л. Овчаренко // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 662-672. — Бібліогр.: 75 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859954530055094272 |
|---|---|
| author | Овчаренко, Л. |
| author_facet | Овчаренко, Л. |
| citation_txt | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. / Л. Овчаренко // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 662-672. — Бібліогр.: 75 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| first_indexed | 2025-12-07T16:18:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
662 5-6’2009 Народознавчi Зошити
Статтi
Людмила ОВЧАРЕНКО
ТЕХНОЛОГIЧНИЙ ПРОЦЕС
ДОМАШНЬОГО
ГОНЧАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
В С. МАКАРIВ ЯР НА ЛУГАНЩИНI
наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст.
Ludmyla OVCHARENKO. On Technologic Pro-
cess of Domestic Pottery Production at Makariv Yar
Village in Luhansk Region at the Late XIX to The
First Half XX c.
За поодинокими публiкацiями в земських ви-
даннях кiн. ХIХ – поч. ХХ ст. та за матерiалами
польових етнографiчних дослiджень українських
учених другої пол. ХХ – поч. ХХI ст. можли-
во вiдтворити традицiйну технологiю домашнього
виготовлення глиняних виробiв у Схiднiй Українi,
зокрема в Макаровому Яру. Наявнi джерела мiс-
тять важливу народознавчу iнформацiю про ос-
новнi технологiчнi ланки гончарного виробництва
(заготiвля глини й пiдготовка формувальної маси,
формування глиняних виробiв та їх декорування,
випалювання), специфiку гончарних знарядь пра-
цi й технологiчних споруд, асортимент продукцiї,
ареали та способи її реалiзацiї.
Майстрiв, якi виготовляли побутовi вироби з
глини, у Макаровому Яру називали “ганчарями”
або “горшколєпами”, жiнок – “горшколєпками”, а
про дiтей казали: “родилося – вже горшколєп”1.
Традицiйно заняття гончарством макарово-ярiвцi
успадковували вiд своїх батькiв. Навчання хлоп-
цiв гончарнiй справi починалося вiд 12-15 рокiв i
тривало приблизно до 18 рокiв, коли вони става-
1Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Лу-
ганської областi молодших наукових спiвробiтникiв Iнсти-
туту керамологiї – вiддiлення Iнституту народознавства
НАН України Людмили Меткої та Свiтлани Литвинен-
ко (08.10.2001 – 18.10.2001) // Нацiональний музей-
заповiдник українського гончарства в Опiшному, Нацiо-
нальний архiв українського гончарства.– Ф. 1.– Оп. 7.–
Од. зб. 66.– Арк. 51-52.
ли самостiйними майстрами2. Дiти меншого вiку
виготовляли свистунцi3.
Переважна бiльшiсть кустарiв займалися гон-
чарством у вiльний вiд землеробства час – з лис-
топада по березень4. До виробничого процесу за-
лучалася вся сiм’я гончаря. Члени родини брали
участь у заготiвлi й пiдготовцi глини, догляданнi
за сушiнням сирих виробiв, укладаннi й вийманнi
виробiв з горна. Окрiм того, жiнки писали виро-
би, iнодi гончарювали.
Технологiчний процес домашнього гончарного
виробництва макарово-ярiвських кустарiв скла-
дався з кiлькох основних етапiв: 1) видобуван-
ня глини; 2) приготування формувальної маси;
3) формування глиняних виробiв; 4) сушiння;
5) декорування; 6) випалювання виробiв. Порiв-
няно з iншими гончарними осередками України
тут не було суттєвих вiдмiнностей, окрiм деяких
локальних особливостей, якi склалися лише в Ма-
каровому Яру й були зумовленi специфiкою при-
родних умов, мiсцевими традицiями, соцiально-
економiчним розвитком села та рiвнем життя мiс-
цевого населення.
Видобування глини. Першим виробничим ета-
пом у гончарнiй справi є видобування сировини,
властивостi якої були визначальними не лише для
формування асортиментного складу продукцiї, а
й для виникнення гончарного осередку загалом.
Тому родовища глин у Слов’яносербському повi-
тi охарактеризую бiльш детально. Вiдомий геолог
i ґрунтознавець Петро Земятченський 1896 р.
2Алексєєва Л.I., Каiра Г.В. Пархоменко // Iсторiя мiст
i сiл Української РСР: У 26 т. Луганська область.– К.:
Головна редакцiя Української радянської енциклопедiї АН
УРСР, 1968.– С. 373.
3Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Лу-
ганської обл. молодших наукових спiвробiтникiв Iнсти-
туту керамологiї – вiддiлення Iнституту народознавства
НАН України Людмили Меткої та Свiтлани Литвине-
нко (08.10.2001 – 18.10.2001) // Нацiональний музей-
заповiдник українського гончарства в Опiшному, Нацiо-
нальний архiв українського гончарства.– Ф. 1.– Оп. 7.–
Од. зб. 66.– Арк. 51; Звiт про наукову етнографiчну екс-
педицiю до с. Пархоменко Краснодонського району Луган-
ської областi (12.09 – 20.09.2007) // Нацiональний музей-
заповiдник українського гончарства в Опiшному, Нацiо-
нальний архiв українського гончарства.– Ф. 1.– Оп. 7.–
Од. зб. 108.– Арк. 17.
4Польовi матерiали Людмили Овчаренко // Приватний
архiв Людмили Овчаренко; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до Луганської областi...– Од. зб. 66.– Арк. 48,
51.
ЛЮДМИЛА ОВЧАРЕНКО. Технологiчний процес... 663
опублiкував результати дослiджень глин Пiвдня
i Сходу України5. Учений з’ясував, що Макарiв
Яр знаходився на пiщаниках i пiсках з бiлими
глинами, поверх яких залягали строкатi гончарнi
глини6. Хiмiчний аналiз тамтешньої вогнетрив-
кої глини, виконаний професором Лагермарком,
показав, що за своїми властивостями й складом
вона дуже подiбна до деяких сортiв китайського
каолiну7. З огляду на це, було зроблено висно-
вок про придатнiсть сировини для виробництва
не тiльки вогнетривких виробiв, а й фаянсу та
порцеляни8.
До 1861 р. макарово-ярiвськi гончарi брали
глину безкоштовно на кiлькох мiсцевих глини-
щах. Про їх активну експлуатацiю свiдчать давнi
кар’єри поблизу Макарового Яру й навколишнiх
сiл (Давидiвка, Новокиївка, Хорошилове), якi й
донинi проглядаються на поверхнi землi. Їх час-
то виявляють мiсцевi мешканцi пiд час земель-
них робiт. Майстри старанно вiдшукували глину,
яка б вiдповiдала усiм технологiчним вимогам i,
не маючи спецiальних технiчних знань, на осно-
вi багаторiчного практичного досвiду не одного
поколiння ремiсникiв, визначали придатнiсть для
гончарної роботи тiєї чи iншої сировини9.
За свiдченнями макарово-ярiвських гончарiв,
кращою була глина поблизу с. Водяне, на землях
власника Булацеля, та з кар’єру побiля Макаро-
вого Яру. Iз так званого “старого кар’єру” брали
сировину бiльшiсть макарово-ярiвських гончарiв.
Проте залягання глини на глибинi близько 6 м вiд
поверхнi землi й труднощi, пов’язанi з її добуван-
ням, змусили гончарiв шукати iнше родовище, яке
невдовзi було виявлено на землях тамтешнього
помiщика Мартенса. Вiднайшовши нове джерело
якiсної сировини, кустарi забракували кар’єри бi-
лоусiвської й новокиївської глин, бо виготовлений
iз них посуд пiсля випалювання давав трiщини й
5Земятченский П. Каолинитовые образования Южной
России (Каолин, фарфоровые, фаянсовые и другие глины)
// Труды С.-Петербургского общества естествоиспытате-
лей. Отделение геологии и минералогии.– СПб.: Типогра-
фия М.Меркушева, 1896.– Т. ХХI.– Вып. 2.– 325 с.
6Там само.– С. 30.
7Там само.– С. 169.
8Там само.– С. 203.
9Скачков П. Обзор гончарного промысла в с. Макаров-
Яр // Ежегодник-справочник Славяносербского Уездного
Земства на 1914-й год: В трех отделах.– Луганск: Типо-
литография С.М.Гаммерштейн, 1914.– С. 136.
великий вiдсоток глиняних виробiв втрачали свою
товарну цiннiсть10.
Реформа 1861 р. змiнила економiчнi вiдносини
в селi, переорiєнтувавши землевласникiв на новi
джерела збагачення, а тому кустарiв примушува-
ли купувати глину. Так, помiщику Булацелю за
вiз сировини платили 1,5 крб. Тим часом влас-
ник Iльєнко продавав глину по 35 коп. за вiз
волячий (з такої кiлькостi глини можна було ви-
готовити 300 горщикiв) i 10 коп. за вiз кiнський
(на 200 горщикiв), бо в нього глина була знач-
но гiршої якостi11. Цi умови придбання сирови-
ни були прийнятними для гончарiв Макарового
Яру. Для порiвняння зазначу, що в багатьох iн-
ших гончарних осередках майстри знаходилися в
значно гiрших умовах. Наприклад, на Iзюмщинi
(Харкiвщина) гончарi добували глину на орендо-
ваних господарями в сiльської громади глинищах.
При цьому, сплативши встановлену орендодавцем
плату, вони нерiдко зазнавали вiд нього утис-
кiв: їх могли вигнати з глинища, побити, зламати
iнвентар. На Котелевщинi (Полтавщина), земле-
власники намагалися фальсифiкувати сировину,
продаючи за звичайну цiну не чисту глину, а
“мiшаницю” (глина змiшана з великою кiлькiстю
пiску)12.
Основну масу глини для виготовлення гончар-
них виробiв макарово-ярiвцi привозили з мiсцево-
стi побiля хутора Водотоки (iнша назва – Копа-
нi). Вона була бiлого кольору i називали її “гон-
чарською”13. Ця глина вважалася найкращою в
регiонi. У самих Водотоках гончарiв не було, оскi-
льки тамтешнi землi були достатньо родючими
10Там само.– С. 136-137.
11Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии. Славяносербский уезд.– Екатеринослав: Ти-
пография Я.М.Чаусского, 1886.– Вып. 3.– С. 302.
12Метка Людмила. Гончарство Слобожанщини в другiй
половинi ХIХ – першiй половинi ХХ столiття: Дисертацiя
на здобуття наук. ступ. канд. iст. наук / Рукопис.– К.:
Київський нацiональний унiверситет iм. Тараса Шевченка,
2006.– 199 с. // Нацiональний музей-заповiдник українсь-
кого гончарства в Опiшному, Нацiональний архiв україн-
ського гончарства.– Ф. 1.– Оп. 2.– Од. зб. 73.– Арк. 85,
88.
13Артюшенко Вiра. Спогади // Архiв Iсторико-
меморiального музею Олександра Пархоменка.–
Од. зб. 126.– Арк. 6; Звiт про наукову етнографiч-
ну експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 42,
46, 48; Польовi матерiали Людмили Овчаренко //
Приватний архiв Людмили Овчаренко.
664 5-6’2009 Народознавчi Зошити
Мал. 1. Хата гончаря Якова Пархоменка. Макарiв Яр
(нинi Пархоменко), Луганщина. 1910-20-тi рр. Автор
фото невiдомий. IММОП.
Мал. 2. Модернiзована хата гончаря Якова Пархомен-
ка – один iз об’єктiв Iсторико-меморiального музею Олек-
сандра Пархоменка. Пархоменко (Макарiв Яр), Луган-
щина. 17.09.2007. Фото Людмили Овчаренко. НАУГ.
Мал. 3. Колишня садиба гончаря Олексiя Григорови-
ча Артюшенка, передана IММОП. Пархоменко (Макарiв
Яр), Луганщина. 30.08.2007. Фото Тараса Пошивайла.
НАУГ.
i всi мешканцi хутора займалися землеробством,
а глинянi вироби купували в макарово-ярiвських
гончарiв. Глибина ям, iз яких вибирали глину,
сягала двох метрiв. Мiсцевий гончар Якiв Мики-
тович Середа, який гончарював у серед. ХХ ст.,
повiдомляв керамологам, як старi гончарi – його
вчителi, i вiн сам, прискiпливо ставилися до вибо-
ру сировини. Зокрема, глину вищого ґатунку вiн
розпiзнавав за свiтло-сiрим кольором i, стискую-
чи невелику грудку глини, звертав увагу на те, як
вона витримує таке стискування: якщо грудка не
розтрiскувалася – глина була якiсною, бо глини
гiршого ґатунку при цьому репалися i розсипали-
ся (не трималися купи), за що й отримали назву
“сипець”14. Порiвняно iз глинами сусiднього Ста-
робiльського повiту, де випаленi глинянi вироби
йовсугських гончарiв набували переважно бiлого
або свiтло-бежевого кольорiв, макарово-ярiвськi
глини пiсля випалювання давали рожево-жовтий
черепок, який був менш мiцний i щiльний15.
Гончарi починали заготовляти глину у вереснi,
а iнодi робили це й навеснi. На територiї Укра-
їни вiдомi два способи добування глини: менш
трудомiсткий – так званий “вiдкритий” та бiльш
складний – так званий “закритий”. Для першого
характерне добування глини на глибинi до 1 м.
Другому властива заготiвля сировини з глибоких
ям вiд 2 м i глибше. У Макаровому Яру зафiксо-
вано обидва способи. “Гончарна глина” залягала в
основному неглибоко, i, щоб дiстатися до неї, по-
трiбно було зняти 50-100 см поверхневого ґрунту,
викопавши “копанку” (“вiдкритий” спосiб). Про-
те бiльш якiсна глина залягала на глибинi близько
2 м. Була вона “...така, як масло, аж ростає. Так
вона вже як готова, її можна топтать i зра-
зу й горшки робить”, згадували гончарi16. Для
її добування прикметний уже згаданий “закри-
тий” спосiб. На жаль, не вдалося вiднайти дета-
льного опису цього процесу саме в Макаровому
Яру. Однак вiдомо, що вiн мало чим вiдрiзнявся
вiд процесу видобування глини в сусiднiй Сло-
божанщинi. Отже, гончар спершу викопував яму,
14Каплун Наталя, Смiлянська Наталя. До iсторiї гончар-
ного промислу села Макарiв Яр // Український Керамоло-
гiчний Журнал.– 2004.– № 4.– С. 51.
15Тищенко О.Р. Гончарне мистецтво Луганщини // На-
родна Tворчiсть та Eтнографiя.– 1958.– № 3.– С. 110.
16Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 45.
ЛЮДМИЛА ОВЧАРЕНКО. Технологiчний процес... 665
так званий “колодязь”. Над ямою влаштовував
“ворот” або “колесо” – пристрiй, який нагаду-
вав колодязьний барабан. Дорослi спускалися на
її дно земляними сходами. Копачi потрапляли на
дно ями у прив’язаних мотузкою (вiжками) до
колеса “коробках”, “вiдрах”, “корзинах”, у якi й
насипали накопану глину. Обертаючи колесо, по-
мiчник гончаря витягував наповнену глиною мiст-
кiсть на поверхню17. Для копання глини застосо-
вували лопати. Дiставшись до шару придатної для
гончарювання глини, копачi прагнули вибрати йо-
го максимально, викопуючи в рiзнi боки “ходи”,
“печери”18.
Приготування формувальної маси. У Макаро-
вому Яру накопану глину вiдвозили на возi, бри-
чцi чи “сапетцi” додому. Вiдтодi починався на-
ступний етап технологiчного процесу, метою яко-
го було приготування формувальної маси. Вiн по-
дiлявся на такi обов’язковi послiдовнi операцiї
як “вилежування”, “перемерзання”, “замочуван-
ня”, “перебирання”, “розминання”, “набивання”,
“перестругування”, “пересiкання”, “перебивання”.
Чим бiльше таких промiжних операцiй зазнавала
глина, тим придатнiшою для гончарювання вона
ставала, оскiльки кожна манiпуляцiя спрямовува-
лася на полiпшення її фiзичних властивостей, ви-
лучення стороннiх домiшок.
Щойно заготовлену глину складали в “кучу”
на дворищi, де залишали вилежуватися й пере-
мерзати. Чим довше тривав цей процес, тим ле-
гше було надалi обробляти глину. Через кiлька
мiсяцiв глину заносили до хати гончаря (фото 1,
2, 3). Там, пiд лавою, у кожного кустаря була
спецiальна яма, зазвичай викладена “диким ка-
менем” (мергелем) у виглядi погреба: так звана
“груба” була завглибшки 1,2 м, довжиною до 2 м
i шириною близько 1 м19. Така “груба” є в експо-
зицiї Iсторико-меморiального музею Олександра
Пархоменка (фото 4). Туди складали подрiбнену
(молотком, сокирою чи лопатою) глину, полива-
ли водою, накривали ряднами й перiодично пере-
мiшуючи лопатою, залишали розмокати приблиз-
17Метка Людмила. Гончарство Слобожанщини в другiй
половинi ХIХ – першiй половинi ХХ столiття...– Ф. 1.–
Оп. 2.– Од. зб. 73.– Арк. 80-81.
18Там само.– Арк. 81.
19Метка Людмила. Гончарство Луганщини (за матерiа-
лами етнографiчної експедицiї)...– № 2.– С. 24; Звiт про
наукову етнографiчну експедицiю до Луганської областi...–
Ф. 1.– Оп. 7.– Од. зб. 66.– Арк. 42.
но на тиждень20. Далi глину лопатою розкладали
на посипанiй пiском долiвцi, старанно перемина-
ли ногами, доки не утворювався глиняний пласт
– “корж”21. Пiсок додавали до жирних глин, якi
ставали пiснiшими й виготовленi з них вироби
тримали задану майстром форму. Кiлька годин
поспiль глину також набивали дерев’яним зна-
ряддям – “довбнями”22, “долбiшечками”23 в “ку-
чу” висотою до 1 м. Все це потребувало вiд го-
нчаря неабияких зусиль. Збиту в “кучу” глину
перестругували “стругом” (прямим або вигнутим
дугою залiзним лезом iз двома дерев’яними руч-
ками), який прагнули тримати вертикально до до-
лiвки. Дану операцiю iнколи виконували й стру-
ною (шматком дроту, на кiнцi якого нав’язували
невеликi ганчiрки), але так робити було значно
важче, тому пласти, якi при цьому вiдрiзали, бу-
ли тоншими. Ретельно перестругана й пересiче-
на глина мiстила мiнiмальну кiлькiсть механiчних
стороннiх домiшок.
Мал. 4. Яма для зберiгання глини (“груба”) (кiн. ХIХ
– поч. ХХ ст.) у керамологiчнiй експозицiї IММОП.
Пархоменко (Макарiв Яр), Луганщина. 09.10.2001. Фо-
то Людмили Меткої. НАУГ.
Далi глину старанно переминали руками, фор-
муючи з неї невеликi “вальки”, “вальцi”, “вальоч-
ки”, якi знову складали в грубу. В такому виглядi
сировина могла зберiгатися довгий час. Скачана в
невеликi “балабухи”, “вальочки”, “вальцi” i скла-
дена в “грубу”24 глина зберiгалася “зимой бiльше,
весною менше – кому як треба”25. Яму старан-
20Там само.– Арк. 42, 50.
21Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської областi...– Ф. 1.– Оп. 7.– Од. зб. 66.– Арк. 42.
22Там само.
23Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– Вып. 3.– С. 302.
24Метка Людмила. Гончарство Луганщини...– № 2.–
С. 24; Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Лу-
ганської обл...– Ф. 1.– Оп. 7.– Од. зб. 66.– Арк. 42, 46.
25Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
666 5-6’2009 Народознавчi Зошити
но закривали, щоб до готової для гончарювання
глини не потрапили “нi соломинка, нi насiнин-
ка, бо дiрочка остається”26. До випалювання в
хатi була така тiснота, що, за словами гончаря,
“...нiзя нiчого було у хатi, кроми тiки горшками
занiмацця”27. За необхiдностi глину знову брали
з ями по кiлька валькiв, вимiшували руками на
спецiальному столi або на лавi, до якої крiпився
гончарний круг28. Це робили доти, доки глина не
переставала липнути до рук. Самi гончарi згаду-
вали про це так: “...розкладуть шар i б’ють.., i
ото б’ють, б’ють, б’ють, тодi складуть її обра-
тно так гарно, шоб вона довгенька була... А тодi
ото уже, як з груби витягнуть її, ото поб’ють
довбньою тiю. А тодi струг такий був, ото воно
таке високе, отаке i довге так ...метра пiвтора,
отак накладуть його i отак заввишки, а тодi
струг такий дугою... з жалiза... Ото стрижуть
його на лєнточки i складають обратно в грубу...
I тодi ото притопчуть його там, i воно... то-
же водичкою приллють його, i воно лежить ото
тамичка. I тодi ото лежить воно – викидають
лопатою його, копають i викидають його назад,
сюда. Пiску насипають на землю i цього накла-
дають ото кучку таку, яку йому нада невелику
i топчуть ногами, топчуть – розтопчуть, як
блинець, або корж, розтопчуть, а тодi так по-
рiже на тi – i у вальки покача i вп’єть у грубу
складе, а достає вiдтiля, кладе на лавку, от де
вiн сидить, горшки робе. Там лавка єсть i круг
до тiєї лавки придєланий. I кладе на лавку i то-
дi проволочка така, отак тоненька, i двi ручки
замотанi тряпками. I ото вiн отак от струже,
струже, рiже. ...Тодi ото бере, руками їх передаве
i уп’єть у валочки склада. I тодi послi ото вже
кладе уп’єть на грубу i в тi кача, у вальочки
такi, якi йому нада горшки робить”29. З-помiж
усiх стороннiх домiшок особливо небажаними бу-
ли так званi “дутики” – вапняковi грудочки, якi
пiсля випалювання вбирали вологу й спричиня-
ли пошкодження поверхнi посуду. Тому гончарi
старанно вимiшували глиняну масу, вилучаючи з
кой губернии...– С. 302.
26Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Арк. 54.
27Там само.
28Там само.– Арк. 42, 46, 50; Метка Людмила. Гончар-
ство Луганщини...– № 2.– С. 24.
29Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Арк. 42.
неї камiнцi та iншi стороннi домiшки. Наступна
операцiя мала на метi видалення з формуваль-
ної маси повiтря: гончар брав у обидвi руки по
шматку глини i з силою їх плескав. Пiсля такого
“перебивання” глина вважалася цiлком придатною
для гончарювання30.
Формування глиняних виробiв. Безпосередньо
виготовленням глиняних виробiв у Макаровому
Яру займалися в житловому примiщеннi31, пере-
важно взимку i лише в буденнi днi. Узявши з
“груби” грудку глини, гончар розкачував її “як
качалку ото баби на пирiжки”32, рiзав на части-
ни i починав роботу. “Тодi складе ото там пiд
рукою i сiда за круг i работа. Круг круте но-
гою...”33 (фото 5).
Мал. 5. Гончар формує глиняний вирiб на гончарному
крузi. Катеринославщина. Поч. ХХ ст. [З кн.: Бабен-
ко В.А. Этнографический очерк народного быта Екате-
ринославского края.– Екатеринослав: Типография губер-
нского земства, 1905.– С. 87].
Залежно вiд того, який саме вирiб треба було
виготовити, застосовували гончарювання (посуд),
лiплення (iграшки), виготовлення у формi (цег-
ла, черепиця). Наприкiнцi ХIХ – на поч. ХХ ст.
макарово-ярiвськi гончарi формували посуд за де-
рев’яним гончарним “кругом”. Вiн складався з ти-
пових для всiх гончарних осередкiв Лiвобережжя
30Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 302.
31Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Арк. 49.
32Там само.– Арк. 42.
33Там само.
ЛЮДМИЛА ОВЧАРЕНКО. Технологiчний процес... 667
частин: дерев’яного веретена, до якого крiпили
два дерев’янi круги: верхнiй – “кружок”, який
виставлявся на висотi лави, був дiаметром 17 см,
та нижнiй, мiсцеву етнографiчну назву якого в
Макаровому Яру не вдалося зафiксувати. Проте
є вiдомостi, що його дiаметр був близько 70 см.
Iнодi його оббивали залiзом. Матерiалом для ви-
готовлення веретена слугувала осика, а для кругiв
– дуб. У нижнiй кiнець веретена вставляли стале-
ву “шпильку”, яка “втикалася в сталеве гнiзде-
чко”, вмонтоване в дерев’яну колодку, закрiпле-
ну в глинянiй пiдлозi. Веретено крiпили до лави
за допомогою дерев’яної пластинки – “лисички”,
довжиною близько 26,4 см. Виготовлення такого
гончарного круга коштувало гончаревi вiд 1,5 до
2 крб.34. Як i на бiльшiй територiї України, на
поч. ХХ ст. в будовi макарово-ярiвського гончар-
ного круга дерев’яну вiсь поступово було замiнено
залiзною (фото 6, 7).
Процес гончарювання в Макаровому Яру нi-
чим не вiдрiзнявся вiд гончарювання в переваж-
нiй бiльшостi гончарних осередкiв України. Бо-
сонiж гончар сiдав на лаву до гончарного кру-
га, брав одну iз грудок, кiлька разiв перекидав
її з руки в руку, доки та не набувала правиль-
ної округлої форми, розкручував круг i з силою
кидав грудку на середину “кружка”. Змочивши
руки у водi, обхоплював грудку обома руками i
здавлював її, надаючи напiвкруглої форми i ви-
ставляючи точно по центру круга. Не перестаючи
обертати верстат, гончар виводив iз глини конус,
далi закладав у його середину пальцi й починав
вдавлювати. Цi рухи майстер повторював доти,
доки не отримував глиняну форму, подiбну до
чашки з товстими стiнками. Подальшi рухи зале-
жали вiд того, який саме вирiб гончар планував
виготовити. Вiд цього залежали товщина стiнок,
висота форми, наявнiсть шийки, опуклiсть бокiв,
закладення вiнець, утору тощо. Гончар користу-
вався додатковими пристосуваннями для виведен-
ня необхiдної форми – “дощечками”, “мастєрка-
ми”, “стамесочками”, “ножиками”. Ножики ви-
готовляли переважно з грушi. Вони мали невели-
кi розмiри й прямокутну в основi форму, вгорi
загострену у виглядi трикутника35. За їх допомо-
34Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 302.
35Звiт про наукову етнографiчну експед. до Луганської
обл...– Од. зб. 67.– Арк. 41; Од. зб. 66.– Арк. 43, 46.
гою загладжували стiнки посуду ззовнi, робили
їх тоншими. З роками процес виготовлення по-
судних форм вiдшлiфовувався до автоматизму й
дозволяв виготовляти тонкостiннi вироби, якi на-
самперед користувалися попитом. За допомогою
ножика гончар формував вiнця та утор посудини.
Весь цей час вiн не припиняв обертати гончарний
круг.
Мал. 6. Гончарний круг на колишнiй садибi гончаря
Олексiя Григоровича Артюшенка. Пархоменко (Макарiв
Яр), Луганщина. 30.08.2007. Фото Юрка Пошивайла.
НАУГ.
Мал. 7. Гончарний круг 1940-50-их рр. у керамо-
логiчнiй експозицiї IММОП. Пархоменко (Макарiв Яр),
Луганщина. 17.09.2007. Фото Людмили Овчаренко.
НАУГ.
668 5-6’2009 Народознавчi Зошити
Зупинивши круг, майстер продовжував робо-
ту: закачував помiж долонями шматок глини, до-
ки не виходила “ковбаска”, iз якої формувалася
“ручка” до “макiтри”, “кобушки” чи “ринки”, або
“вушко” до “кувшина”. Мiсце прикрiплення “про-
шкрябували” для мiцнiшого зчеплення поверхонь.
“Пипку” в “кувшинiв” формували зсередини вка-
зiвним пальцем правої руки i великим та вказiв-
ним пальцями лiвої руки ззовнi. Для виготовлен-
ня великих “горшкiв” чи “макiтер” брали бiльшу
грудку i гончар усю роботу виконував стоячи36.
Готовий вирiб зрiзали з гончарного круга, вико-
ристовуючи “струну”, “дротинку”, “дротик”37,
обережно знiмали обома руками з кружка й ста-
вили на полицю. Цеглу виготовляли за допомо-
гою спецiальних дерев’яних форм, у якi набивали
глину (фото 8).
Мал. 8. Форма для виготовлення цегли. 1940 рр.
IММОП. Пархоменко (Макарiв Яр), Луганщина.
30.08.2007. Фото Тараса Пошивайла. НАУГ.
Сушiння. Сформованi вироби гончарi сушили в
житловому примiщеннi.
Спецiально задля цього попiд стелею прилаш-
товували дерев’янi дошки, якi в рiзнi часовi про-
мiжки називали “п’ятрами”, “полицями”, “стi-
лажами”38 (фото 5). Кустарi постiйно слiдкува-
ли за ходом сушiння, час вiд часу перевертаю-
чи глинянi вироби з денця на вiнця i навпаки.
Перевертання не застосовували тiльки щодо “ко-
бушок”, що було зумовлено їх формою. Миски
пiд час висушування ставили попарно, вiнцями
на вiнця39. Улiтку глинянi вироби сушили в тiнi
на подвiр’ї, але нiколи не ставили пiд вiдкрите со-
нячне промiння, яке спричиняло занадто швидке
й нерiвномiрне висихання посудi, i як результат
36Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 42.
37Там само.– Од. зб. 66.– Арк. 43, 46; Звiт про наукову
етнографiчну експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 67.–
Арк. 41.
38Там само; Звiт про наукову етнографiчну експедицiю
до Луганської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 43, 50.
39Там само.– Арк. 43.
– його трiскання. Так само остерiгалися протягiв,
вiд яких роботу могло деформувати (“повести”).
У середньому тривалiсть висушування глиняних
виробiв складала 3-6 днiв, залежно вiд їх розмi-
рiв та пори року. Повнiстю висушенi вироби були
придатнi для їх випалювання в горнi40.
Випалювання виробiв. На межi ХIХ-ХХ ст.
гончарнi печi були досить простої конструкцiї;
округлої форми; кожна займала площу близько
4 квадратних сажень41, як правило, їх будували
з глини та бiлого каменю, зазвичай на косого-
рi бiля “єрка”42 (фото 9). Проте вiдомо, що були
горни, стiни яких нiчим не обкладали, оскiльки їх
виривали просто в глинi, яка пiсля першого ж ви-
палювання твердiла й укрiплювала стiни горнiв.
Жителька с. Пархоменко Рудькiвська Галина Ва-
силiвна (1925 р. н.) пригадувала: “У зимлi були
такi горни пороблинi. Оце в нас же кругом го-
ри, то по-пiд горами були такi норi повириванi.
I туда закладалися... У нас глина така плотна
тут i вона не обкладалась, вона та глина уже
ото випалюють. I она вже сама по-собi обпалює-
ться i роби укрiплення це...”43. Макарово-ярiвськi
горни були двокамерними (фото 10). В “Сборни-
ке статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии” (1886), опублiковано єдину iнфо-
рмацiю про будову тамтешнього горна. Очевидно,
автор цих даних не був фахiвцем з гончарства, бо
дав опис лише частини горна. Зокрема у виданнi
зазначено, що кожен горен роздiлявся на двi ча-
стини: “черiнь”, в якому були отвори – “дучки”
– для рiвномiрного проходження вогню; пiд ним
знаходилися двоє “сльосiв” (у статтi помилково
зазначено, немовби вони знаходилися над “чере-
нем”), в яких розводили вогонь44. Про те, що
над “черенем” була розташована посудна камера
(у нiй укладали готовi для випалювання глинянi
40Бабенко В.А. Этнографический очерк народного быта
Екатеринославского края. Издание Екатеринославского гу-
бернского земства к ХIII Археологическому съезду.– Ека-
теринослав: Типография губернского земства, 1905.– С. 87.
41Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– Вып. 3.– С. 302; Звiт про наукову ет-
нографiчну експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 66.–
Арк. 51.
42Там само.– Арк. 44; Сборник статистических сведений
по Екатеринославской губернии...– Вып. 3.– С. 302.
43Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 50-51.
44Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 302-303.
ЛЮДМИЛА ОВЧАРЕНКО. Технологiчний процес... 669
вироби), що “сльоси” були складовими “топки” й
розмежовувалися глиняними стовпами – “козла-
ми”, на яких тримався “черiнь”; про те, що над
посудною камерою знаходився отвiр, який ство-
рював необхiдну для вогню тягу, у даному видан-
нi нiчого не сказано45. У 1880-их рр. споруджен-
ня такої гончарної печi обходилося в 10-12 крб. i,
зазвичай, гончарi користувалися нею артiльно46.
Варто зауважити, що впродовж наступних рокiв,
до 1920-их, розташування i будова кустарного го-
рна не змiнювалися. Горни були наземними, хоча
зустрiчалися й такi, що знаходилися пiд землею47.
Пiдтвердженням цьому є спогади мiсцевих жите-
лiв. Бiльшiсть вказували на те, що горни знаходи-
лися по-пiд косогорами, або на них, показували
цi мiсця48 (фото 11). На жаль, лише поодино-
кi згадки стосуються безпосередньо конструкцiї
гончарних печей. Так, син макарово-ярiвського
гончаря – Середа Петро Якович (1908 р. н.) iн-
формував про те, що горни робили з мергелю iз
димоходом до 80 см у дiаметрi i до 3 м висо-
тою. Вiн згадував: “I оце ж на тому ж косогорi
копають фундамент i стiни кладуть. Оце в та-
ку шир кладуть для димохода... Там i палять в
тому димоходi... А тодi починається горен отак
вот широкий. Довгий i зводом отак зведений. А
тут оце, де димоход, паличка ще. Кладуть так
як... шийка, ну упора, чи як би його назвать, по-
серединi отак.., з димохода два хода робиться. А
там називалось черiнь отак, вот уже сдєлана,
i там дiрки. Там чималенькi дiрки у тiм черенi.
Воно тут, як палють, оце в цiм гирлi. Так воно
пламня йде i в оцi дiрки. I вверху палили горшки.
Накладають в оце гирло (до половини пошт?),
шо з горшками. А там ото оставляють на те,
шоб палить. I тодi пламня йде ото туда в дирки
45Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 51; Польовi матерiали Люд-
мили Овчаренко // Приватний архiв Людмили Овчаренко;
Метка Людмила. Гончарство Слобожанщини в другiй по-
ловинi ХIХ – першiй половинi ХХ столiття...– Оп. 2.–
Од. зб. 73.– Арк. 119.
46Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии.– С. 302-303.
47Польовi матерiали Людмили Овчаренко // Приватний
архiв Людмили Овчаренко; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 50.
48Польовi матерiали Людмили Овчаренко // Приватний
архiв Людмили Овчаренко; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до с. Пархоменко Краснодонського р-ну Луган-
ської обл...– Од. зб. 108.– 50 арк.
Мал. 9. Розвантажування горна. Катеринославщина.
Поч. ХХ ст. [З кн.: Бабенко В.А. Этнографичес-
кий очерк народного быта Екатеринославского края.–
Екатеринослав: Типография губернского земства, 1905.–
С. 88].
Мал. 10. Залишки гончарного горна кiн. ХIХ – поч.
ХХ ст. на березi мiсцевої рiчечки. Пархоменко (Макарiв
Яр), Луганщина. 13.09.2007. Фото Богдана Пошивайла.
НАУГ.
670 5-6’2009 Народознавчi Зошити
отi, а кладуть горшки i скрiзь ото. А оце остав-
ля тiки мiсто, для того, щоб соломою топили
ото. А тодi воно ото ж накладають горшками
i навєрно ж пространство роблють (дiрки), щоб
проходив воздух. I палють”49. У спогадах iншої
жительки Макарового Яру, Г.В.Рудькiвської, за-
значено: “Оце отак нiша полукругла i оце вони
закладають, а закладали, як топка в природi, а
туда горно тяне – вихiд там був...”50. В iнших
гончарних осередках Луганщини також зустрiча-
лися горни подiбної конструкцiї i вiдмiннiсть по-
лягала лише у назвах окремих частин гончарних
печей51. Аналогiчними були й матерiал, з якого
їх будували, i мiсце їх розташування. Наприклад,
у Євсузi горни будували переважно iз “хрящу”
(мiсцева назва каменю мергелю), бiля пагорбiв, а
колишнiй тамтешнiй гончар Хоменко Вiктор Ро-
манович (1941 р. н.) розповiв про горен, який
розмiщувався у товщi глини52.
Мал. 11. Мiсце, де колись було розташоване горно.
Пархоменко (Макарiв Яр), Луганщина. 14.09.2007.Фо-
то Людмили Овчаренко. НАУГ.
Бiльшiсть гончарiв мали власне горно. Лише
найбiднiшi кустарi об’єднувалися для спiльного
49Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 44-45.
50Там само.– Арк. 50-51.
51Метка Людмила. Гончарство Слобожанщини в другiй
половинi ХIХ...– Оп. 2.– Од. зб. 73.– Арк. 118-119.
52Там само.– Арк. 119; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 67.– Арк. 41-42;
Метка О. Випалювання гончарних виробiв на Слобожан-
щинi наприкiнцi ХIХ – на початку ХХ столiття (за ма-
терiалами етнографiчних експедицiй) // Проблеми дослiд-
ження пам’яток Схiдної України: Матерiали II-ї Луганської
Miжнародної iсторико-археологiчної конференцiї, присвяче-
ної 85-рiччю Луганського обласного краєзнавчого музею.–
К.: Шлях, 2005.– С. 194.
будiвництва горна53. Є вiдомостi про те, що гон-
чарi, якi мали власне горно, могли здавати його в
оренду iншим гончарям, за що отримували посуд
або грошi. 1886 р. за випалювання одного орендо-
ваного горна гончар платив 50 коп.54. 1914 р. ви-
палювання одного макарово-ярiвського горна на
1000 шт. посуду обходилося гончаревi в серед-
ньому в 7-8 крб. (матерiал – 2,5 крб., один день
роботи – 3,25 крб., укладання i виймання посуду
з горна, з помiчником i конем – 2-3 крб.)55.
Вiддавна макарово-ярiвськi гончарi споруджу-
вали свої горни подалi вiд житлових примiщень,
переважно вздовж рiчок: 1886 р. зафiксовано
12 печей на р. Бiлоусiвка, 9 – на р. Макарiв-
ка, 3 – на р. Сiверський Донець56. Причин тако-
го розташування могло бути кiлька: по-перше, з
метою забезпечення протипожежної безпеки жит-
лових i господарських будiвель. На цi обстави-
ни також звертають увагу українськi керамоло-
ги: Олесь Пошивайло у науковому дослiджен-
нi гончарства Лiвобережної України57, Людмила
Метка – у працi про гончарство Слобожанщи-
ни58. По-друге, для полегшення реалiзацiї глиня-
них виробiв, шляхом їх доставки рiчковим транс-
портом до iнших ринкiв збуту на територiї Ро-
сiйської iмперiї: Ростов на Дону, Нахичевань,
Новочеркаськ59.
2007 р. пiд час керамологiчної експедицiї Iнс-
титуту керамологiї – вiддiлення Iнституту народо-
знавства НАН України залишки одного з таких
горнiв було вiднайдено на зсувi берега рiчки, що
протiкає через с. Пархоменко (колишнiй Макарiв
Яр) (фото 10). Донинi в селi не збереглося жод-
ної придатної для використання гончарної печi.
За свiдченнями макарово-ярiвцiв вдалося лише
з’ясувати мiсця, де впродовж 1940-50-их рр. бу-
53Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 54.
54Сборник статистических сведений по Екатеринослав-
ской губернии...– С. 303; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 67.– Арк. 42.
55Скачков П. Обзор гончарного промысла в с. Макаров-
Яр...– С. 139.
56Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 302.
57Пошивайло Олесь. Етнографiя українського гончарст-
ва: Лiвобережна Україна.– К.: Молодь, 1993.– С. 156.
58Метка О. Випалювання гончарних виробiв на
Слобожанщинi...– С. 194.
59Скачков П. Обзор гончарного промысла в с. Макаров-
Яр...– С. 135.
ЛЮДМИЛА ОВЧАРЕНКО. Технологiчний процес... 671
ло до шести горнiв вряд60. Нинi на цих дiлянках
влаштовано смiттєзвалища i ростуть бур’яни.
Зусиллями спiвробiтникiв Iсторико-меморiаль-
ного музею Олександра Пархоменка на терито-
рiї колишньої садиби макарово-ярiвського гон-
чаря Олексiя Артюшенка побудовано горен, для
вiдвiдувачiв музею проводиться його показове ви-
палювання. Даний горен сучасної конструкцiї i не
є реконструкцiєю макарово-ярiвських горнiв, по-
ширених в гончарному осередку наприкiнцi ХIХ
– у першiй пол. ХХ ст.
Укладання посуду в горно було дуже вiдпо-
вiдальним етапом гончарного виробництва, оскi-
льки пiд час випалювання неправильно складенi
вироби могли завалитися й побитися. Процедура
вiдбувалася за традицiйними для українського го-
нчарства правилами. Гончар укладав вироби влас-
норуч. На низ ставив габаритнiшi вироби, а звер-
ху на них розташовував вироби меншого розмiру;
помiж цих виробiв укладав дрiбнi роботи. Про те,
що гончар прагнув не допускати стороннiх людей
до укладання посуду в горно стверджує в своїй
монографiї Олесь Пошивайло61. Пiд час першого
випалювання допускалося укладання менших ви-
робiв у бiльшi. При цьому посудини ставили вiн-
цями донизу. Гончарi прагнули використати об’єм
посудної камери з максимальною користю. Такi ж
данi щодо укладання глиняного посуду зафiксова-
но на територiї сусiдньої Слобожанщини62. Коли
ж здiйснювали випалювання полив’яних виробiв,
подiбне укладання менших посудин у бiльшi не
застосовували, бо це призвело б до спiкання їх
помiж собою.
Сформованi взимку гончарнi вироби майстри
випалювали переважно весною, що було зумовле-
но прагненням економити дрова. Для випалюван-
ня використовували рiзноманiтнi матерiали: дере-
вину твердих порiд, яка довше горiла, i навiть
суху степову траву, яка досить швидко згоряла63.
Нерiдко дрова замiняли соломою64. “Палят со-
60Польовi матерiали Людмили Овчаренко // Приватний
архiв Людмили Овчаренко; Звiт про наукову етнографiчну
експедицiю до Луганської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 53.
61Пошивайло Олесь. Етнографiя українського гончарст-
ва: Лiвобережна Україна.– К.: Молодь, 1993.– С. 116.
62Метка О. Випалювання гончарних виробiв на
Слобожанщинi...– С. 194.
63Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 43-44, 46.
64Там само.– Арк. 50; Польовi матерiали Людмили Ов-
ломой, которой идёт в горно на 1 руб. – 1 руб.
25 коп. Прежде палили дровами, но, вследствии
дороговизны, лет 5 назад бросили их” – свiд-
чили 1886 р. мiсцевi гончарi65. Дрова накладали
в топку решiткою66. Солому брали здебiльшого
житню: “О, соломи гарбами везли – тогда було
багато соломи... Токо ночью всiгда топлют. Ото
там 4 печi i ото соломою. Гарба така. Волами
привозять туди гарби на нiч соломи, а солома
житня, ну, крупна така. I ото скидають i целую
ночь топлять. Бил я, как оно уже прогорiло, так
горшки усi краснi. Я смотрю, повну ж напхають,
наставлять горшков, ото скоко там нада, а тодi
затуха, захолоня i по-одному начинают витас-
кiвать, воно такое желтое, обжарилось, сухие,
хорошиє i нє б’ются, це я лiчно вiдєл”67.
Випалювати традицiйно починали ввечерi. Од-
нiєю з причин є те, що о цiй порi гончарю краще
було спостерiгати за процесом, який вiдбувався
у посуднiй камерi. Окрiм того, перебувати бiля
розжареного горна в прохолодний нiчний час бу-
ло легше. Традицiйно випалювання завершували
вранцi. Технологiя випалювання глиняних виробiв
залишалася незмiнною впродовж кiлькох столiть.
Це пiдтверджують епiзодичнi вiдомостi з нечисе-
льних джерел. Спершу заповнене горно поступово
“прогрiвали”, а далi плавно доводили температу-
ру до максимальної. Коли ж, на думку гончаря,
минав пiк випалювання, вогонь у горнi поступово
зменшували до його повного затухання. 1886 р.
було опублiковано розповiдi гончарiв, якi подали
таку iнформацiю: “Накидывают полный горн. За-
паливают вечером, часа четыре поджигают, ут-
ром горшки уже вынимают”68. З часом техноло-
гiя випалювання не змiнилася. 2001 р. мешканцi
Макарового Яру згадували про те, як цей про-
цес вiдбувався в серед. ХХ ст.: “Палють сперва
чаренко // Приватний архiв Людмили Овчаренко.
65Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии....– С. 303.
66Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 17; Польовi матерiали Люд-
мили Овчаренко // Приватний архiв Людмили Овчаренко.
67Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської областi молодших наукових спiвробiтникiв Iнституту
керамологiї – вiддiлення Iнституту народознавства НАН
України Людмили Меткої та Свiтлани Литвиненко...–
Од. зб. 66.– Арк. 39.
68Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 303.
672 5-6’2009 Народознавчi Зошити
потихеньку. Палють поки розiгрiють вже, а то-
дi здорово напихають повну ту пєчку й горить
здорово ото солома. I тодi палять до тих пор,
пока не вийде на край. Оце ж край уже, то його
черепками закладуть край. А тодi полумня про-
ходи наскрiзь горна i палють”69. Для того, щоб
визначити, чи достатньо випалилися вироби, один
iз них витягували iз горна ще гарячим, перевiряли
чи достатньо вiн випалений i вирiшували чи вар-
то продовжувати подальше випалювання горна70.
Готовi глинянi вироби вибирали пiсля того, як
горно повнiстю вихолоняло. Про це повiдомляли
мiсцевi гончарi: “А тодi ж тушуть i оно охоло-
няє, охолоняє харашо-харашо, а тодi ми витяга-
єм”71. Однак є письмове пiдтвердження того, що
макарово-ярiвськi гончарi не завжди дотримува-
лися такої технологiї й iнодi виймали вироби з
горна ще гарячими72. За подiбних умов, через рi-
зку змiну температурного режиму, частина випа-
лених глиняних виробiв трiскалася й потрапляла
до браку. Причиною такого поспiху могло бути
артiльне володiння горном, яке змушувало гон-
чарiв прискорювати час охолодження горна, бо в
такий спосiб економилося паливо наступним ко-
ристувачем горна73. Бракований вирiб мiг бути
трiснутим (“порваним”). Причинами цього могли
бути недостатнє висушування виробiв, застосува-
ння сирих дров, недостатнє прогрiвання горна або
наявнiсть у глинянiй масi стороннiх домiшок. По-
суд також мiг бути “перекошеним” або “перепале-
ним” внаслiдок надмiрного розведення вогню, не-
допаленим. “Недопал” виправляли повторним ви-
палюванням. Як свiдчать респонденти, деякi гон-
чарi трiснутий посуд замазували “затирачкою” з
глини i продавали як цiлий74. Такий вирiб можна
було розпiзнати за глухим звуком, який чути пiд
час постукування по ньому кiсточкою зiгнутого
пальця. Якiсний посуд вiд такого постукування
“звенiв”.
У спогадах жительки села Артюшенко Вiри
Олексiївни (1922-2006), доньки мiсцевого гон-
69Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської об...– Од. зб. 66.– Арк. 45.
70Там само.– Арк. 49.
71Там само.– Арк. 47.
72Сборник статистических сведений по Екатеринославс-
кой губернии...– С. 302-303.
73Там само.– С. 302.
74Звiт про наукову етнографiчну експедицiю до Луган-
ської обл...– Од. зб. 66.– Арк. 45.
чаря Артюшенка Олексiя Григоровича (1870-
1959), який мав 22 дiтей, мiститься коротка
iнформацiя про домашнє гончарне виробництво
1930-40-их рр.: “У першiй кiмнатi нашої хати
бiля вiкон була велика яма, в якiй лежала гонча-
рна глина. У другiй кiмнатi, що з вулицi, були
полицi – п’ятра дерев’янi. Їх крiпили на бiчов-
ках за кiльця у стелi. На них батько сушив свої
вироби: макiтри, глечики, миски та iнше. У кiн-
цi вулицi нашої, на пагорбi де сходять до рiчки
Донець, був батькiв горн. У ньому випалювались
горшки... Особливо менi подобалось дивитись у
дiрочку в горнi на вогонь i розпаленi горшки.
Коли вiн остинув, вироби витягували i носили
додому”75.
Таким чином, вiд серед. ХIХ ст. й упродовж
першої пол. ХХ ст. гончарство в Макаровому
Яру розвивалося в руслi притаманних українсько-
му гончарству тенденцiй, зумовлених соцiально-
економiчними й полiтичними умовами. Техноло-
гiя виготовлення глиняної продукцiї макарово-
ярiвськими гончарями суттєво не вiдрiзнялася вiд
технологiї, характерної для кустарiв iнших регiо-
нiв України. Вони застосовували такi ж способи
видобування й пiдготовки глини, якими користу-
валися гончарi iнших осередкiв промислу; виго-
товляли глинянi вироби на гончарному крузi, що
мав типову для України конструкцiю; висушували
щойно виготовленi вироби, дотримуючись загаль-
нопоширених правил; випалювали їх у горнi, що
мав характерну для бiльшостi гончарних осеред-
кiв будову. Тобто макарово-ярiвське гончарство
розвивалося в руслi українських етнiчних тради-
цiй, що є ще одним пiдтвердженням українськостi
Сходу України.
Проте вiдзначено й певнi локальнi особливос-
тi макарово-ярiвського гончарства, зумовленi iс-
торичними, природно-географiчними й соцiально-
економiчними умовами. Вони вiдображенi в про-
фесiйнiй гончарнiй термiнологiї села, а конкретно
виявилися в умовах експлуатацiї глинищ i зберi-
ганнi сировини в житлових примiщеннях (у спе-
цiально облаштованих для цього “грубах”); у роз-
ташуваннi горнiв переважно вздовж рiчок.
75Артюшенко Вiра. Спогади // Архiв Iсторико-
меморiального музею Олександра Пархоменка.–
Од. зб. 126.– Арк. 6.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77461 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:18:31Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Овчаренко, Л. 2015-03-01T08:34:22Z 2015-03-01T08:34:22Z 2009 Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. / Л. Овчаренко // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 662-672. — Бібліогр.: 75 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77461 uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. On Technologic Process of Domestic Pottery Production at Makariv Yar Village in Luhansk Region at the Late XIX to The First Half XX c. Article published earlier |
| spellingShingle | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. Овчаренко, Л. Статті |
| title | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. |
| title_alt | On Technologic Process of Domestic Pottery Production at Makariv Yar Village in Luhansk Region at the Late XIX to The First Half XX c. |
| title_full | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. |
| title_fullStr | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. |
| title_short | Технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарiв Яр на Луганщинi наприкiнцi ХIХ – у першiй пол. ХХ ст. |
| title_sort | технологiчний процес домашнього гончарного виробництва в с. макарiв яр на луганщинi наприкiнцi хiх – у першiй пол. хх ст. |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77461 |
| work_keys_str_mv | AT ovčarenkol tehnologičniiprocesdomašnʹogogončarnogovirobnictvavsmakarivârnaluganŝininaprikincihihuperšiipolhhst AT ovčarenkol ontechnologicprocessofdomesticpotteryproductionatmakarivyarvillageinluhanskregionatthelatexixtothefirsthalfxxc |