Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77471 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi / Г. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 714-728. — Бібліогр.: 81 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859644717133725696 |
|---|---|
| author | Сокіл, Г. |
| author_facet | Сокіл, Г. |
| citation_txt | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi / Г. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 714-728. — Бібліогр.: 81 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| first_indexed | 2025-12-07T13:26:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
714 5-6’2009 Народознавчi Зошити
Статтi
Ганна СОКIЛ
ЕДИЦIЙНО-ТЕКСТОЛОГIЧНI
КОНЦЕПЦIЇ
ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ ДIЯЛЬНОСТI
ЕТНОГРАФIЧНОЇ
КОМIСIЇ НТШ У ЛЬВОВI
Hanna SOKIL. On Editorial Textologic Concepts of
Folcloristic Activities by NTSh Ethnographical commi-
ssion, Lviv.
Науковi засади фольклорних видань форму-
валися впродовж ХIХ ст. Уже першi збiрники
(М.Цертелєва, М.Максимовича, А.Метлинсько-
го та iнших) мiстили передмови, в яких упоряд-
ники висловлювали свої розмiрковування про ус-
ну словеснiсть, стан її збереження, принципи по-
дiлу матерiалу тощо. На кiн. ХIХ – поч. ХХ ст.
в українськiй фольклористицi утверджуються за-
сади наукових видань, що сприяло застосуванню
в едицiйнiй практицi рiзного за обсягом науко-
вого апарату. Насамперед вiн вирiзняється пов-
нотою – крiм передмов, у збiрках подано рiзно-
манiтнi покажчики, варiанти, паралелi, словники
дiалектизмiв, примiтки, коментарi iз зазначенням
докладної паспортизацiї, додаткових вiдомостей
про iнформантiв. Особливо це стосується серiй-
них фольклорно-етнографiчних видань Наукового
товариства iм. Шевченка у Львовi – “Етногра-
фiчного збiрника” та “Матерiалiв до української
етнологiї”.
Однiєю з важливих була проблема системати-
зацiї та класифiкацiї народної словесностi. Вона,
зрештою, залишається актуальною до сьогоднi.
Вiд її розв’язання, як слушно зауважила С.Грица,
значною мiрою залежить поступ у дослiдженнi
жанрового багатства фольклору та визначення йо-
го мiсця серед усної словесностi iнших народiв 1.
Як вiдомо, у збiрниках, якi виходили ранiше,
не завжди витримано певної систематизацiї. Од-
1Грица С. Ф.М.Колесса про дослiдження фольклору //
Народна Творчiсть та Етнографiя.– 1966.– № 4.– С. 73.
нак питання класифiкацiї зiбраного матерiалу ви-
никало у кожного, хто мав намiр опублiкувати ус-
нопоетичнi твори. “Розподiл пiсень вповнi i для
всiх задовiльний, майже неможливий, – писав ще
А.Метлинський, – як i тому, що, за народним
висловом, “той ще не вродився, щоб усiм дого-
див”, так i тому, що твори народного натхнення
як усе живе i природне, з трудом укладається в
яку б то не було систему, завжди бiльш чи менш
довiльну. Є багато пiсень подiбних [...]. А мiж
тим без приведення пiсень в чiткий порядок не
можна обiйтись уже й тому, що без того не бу-
ло би можливостi нi пам’ятати їх, нi оглянути,
нi уявити за ними народне життя”2. Якщо такi
думки висловлювали дослiдники народної пiсен-
ностi в серед. ХIХ ст., то наприкiнцi ХIХ та
поч. ХХ ст. уже гостро критикували тi видання,
в яких не дотримано чiткої класифiкацiї. З ве-
ликими труднощами пов’язанi “розшуки окремих
етнографiчних речей у цих величезних лiсах, якi
називаються збiрками пiсень Чубинського i Го-
ловацького”3, зазначив I.Франко при всiй повазi
до згаданих фольклористiв.
Подiбнi зауваження простежуємо в низцi ре-
цензiй I.Франка, а також В.Гнатюка, Ф.Колесси,
З.Кузелi та iнших. Так, В.Гнатюк у вiдгуку на
“Угро-рускi народнi спiванки” М.Врабеля вка-
зав, що матерiали у збiрнику надрукованi без
будь-якої системи: за коломийкою йде балада,
потiм знову коломийка, далi пiсня про Довбу-
ша i т. д. “Се очевидно утруднює страшно ко-
ристування збiркою, бо бажаючих найти в нiй
якусь пiсню, треба перекидати її в цiлостi, iнак-
ше нiчого не найдеться...”4. Неодноразово вказу-
вали рецензенти на вiдсутнiсть стало виробленої
класифiкацiї у виданнях Ж.Паулi, О.Кольберга,
С.Рокоссовської. Значно краще розв’язано це пи-
тання у публiкацiях Б.Грiнченка. Народнi пiснi
вiн класифiкував за тiєю системою, яку 1876 р.
розробив Пiвденно-Захiдний вiддiл Географiчно-
го товариства. Хоча така систематика, на думку
В.Гнатюка, як зрештою i будь-яка iншa, може за-
2Метлинський А. [Предисловие] // Народные южно-
русские песни.– К., 1854.– С. XIV-XV.
3Франко I. [Рецензiя:] Przyzynek do etnografii ludu
ruskiego na Wolynu // Франко I. Зiбр. тв.: У 50 т.– К.,
1980.– Т. 27.– С. 210.
4Гнатюк В. [Рецензiя на]: Врабель Михаил. Угро-русски
народны спiванки.– Будапешт, 1901.– Т. 1: Спiванки Ма-
раморошски // Записки НТШ.– 1902.– Т. 45.– С. 39.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 715
знавати критики, усе ж вона вносить певний лад
у збiрнику5.
Звичайно, будь-яка класифiкацiя умовна, i це
добре розумiли фольклористи того часу, вважаю-
чи що на однаковий подiл усної словесностi ще
не зразу i не скоро всi погодяться. Проте вони
не допускали, довiльного ставлення до упорядку-
вання народнопоетичних творiв. “Кожний вида-
вець фольклорних матерiалiв повинен при їх пуб-
лiкацiї звертати найбiльшу увагу на системати-
ку. Вiн не може, однак, заводити її довiльно, але
мусить усе опиратися на твердiй науковiй пiдста-
вi”6. Тому одним iз першочергових завдань було
розроблення наукових засад фольклорних публi-
кацiй. I.Франко i В.Гнатюк не лише декларува-
ли положення, висловлювали свої концепцiї, а й
намагалися дотримуватися їх у своїй видавничiй
практицi, постiйно наголошуючи на цьому. Саме
зiбрання матерiалу, слушно пiдкреслив I.Франко
у передмовi до приповiдок, “це ще одначе поло-
вина, i то, можна сказати, менша половина пра-
цi”. На його думку, багатство збiрки залежить
вiд збiгу обставин: “далеко важнiша рiч оброби-
ти i опублiкувати зiбраний матерiал так, щоб iз
нього була найбiльша можлива користь для нау-
ки. Тут перша i найважнiша рiч – упорядкування
матерiалу”7. З великою вiдповiдальнiстю вчений
ставився до цiєї справи, зокрема до класифiка-
цiї народних приповiдок, шукаючи найоптималь-
нiшi шляхи систематизацiї вказаного уснословес-
ного матерiалу.
Члени Етнографiчної комiсiї НТШ розроби-
ли принципи наукового опрацювання i пiдгото-
вки народних творiв для публiкування. Залежно
вiд характеру матерiалу i мети, яку ставили пе-
ред собою упорядники, класифiкували твори по-
рiзному. Найбiльш поширеною була подача мате-
рiалу за: а) жанровою ознакою. У результатi ви-
дано окремi томи обрядового фольклору: гаївки8,
5Гнатюк В. [Рецензiя на]: Этнографические материа-
лы, собр. в Черниговской и соседних с ней губерниях
Б.Д.Гринченком.– Чернигов, 1899.– Т. III // Записки
НТШ.– 1900.– Т. 33.– С. 29.
6Гнатюк В. Передне слово [до]: Колядки i щедрiвки //
Етнографiчний Збiрник.– 1914.– Т. 36.– С. 1.
7Франко I. Передмова до I т. “Галицько-руських на-
родних приповiдок” // Етнографiчний Збiрник.– 1905.–
Т. XVI.– С. ХI.
8Гаївки / Зiбр. В.Гнатюк. Мелодiї схопив на фонограф
О.Роздольський, списав Ф.Колесса // Матерiали до укра-
колядки i щедрiвки9, народнi голосiння, похороннi
звичаї та обряди10; народної прози: казки11, нове-
ли12, байки13, легенди14, анекдоти15, народнi опо-
вiдання про опришкiв16, демонологiчнi оповiдан-
ня17. Неперевершеними до сьогоднi залишаються
три томи приповiдок в упорядкуваннi I.Франка
(кожен том у двох книгах)18 та тритомник ко-
ломийок в упорядкуваннi В.Гнатюка19, а також
лiрницьких пiсень;
б) територiальним принципом: “Етнографiчнi
матерiали з Угорської Руси” у зiбраннi та упо-
рядкуваннi В.Гнатюка (6 томiв), “Гуцульщина”
В.Шухевича (5 томiв), “Народнi пiснi з Гали-
цької Лемкiвщини” Ф.Колесси, “Галицько-руськi
народнi пiснi з мелодiями”, якi зiбрав у с. Хо-
довичах I.Колесса, “Бойкiвське весiля у Мшанци
Старосамбiрського повiта” у записах В.Гнатюка,
“Бойкiвське весiля в Гвiздци (Турчанського по-
вiта) у записах Ю.Кмiта”, “Бойкiвське весiлє в
їнської етнологiї.– 1909.– Т. 12.
9Колядки i щедрiвки / Зiбр. В.Гнатюк.– Т. I, II //
Етнографiчний Збiрник.– 1914.– Т. 35, 36.
10Свєнцiцький I. Похороннi голосiння; В.Гнатюк. Похо-
роннi звичаї та обряди // Етнографiчний Збiрник.– 1912.–
Т. 31-32.
11Галицькi народнi казки. В Берлинi пов. Бродського /
Iз уст народа списав О.Роздольський / Впоряди. i порiвн.
подав I.Франко // Етнографiчний Збiрник.– 1895.– Т. 1;
1899.– Т. 7; Дикарiв М. Чорноморськi народнi казки й
анекдоти // Етнографiчний Збiрник.– 1896.– Т. 2.
12Галицькi народнi новелi / Зiбр. О.Роздольський //
Етнографiчний Збiрник.– 1900.– Т. VIII.
13Українськi народнi байки (звiриний епос) / Зiбр.
В.Гнатюк // Етнографiчний Збiрник.– 1916.– Т. 37-38.
14Галицько-руськi народнi легенди / Зiбр. В.Гнатюк.
Т. I, II // Етнографiчний Збiрник, 1902.– Т. 12, 13.
15Галицько-руськi анекдоти / Зiбр. В.Гнатюк // Етног-
рафiчний Збiрник.– 1899.– Т. 6.
16Народнi оповiдання про опришкiв / Зiбр. В.Гнатюк //
Етнографiчний Збiрник.– 1910.– Т. 26.
17Знадоби до галицько-руської демонологiї / Зiбр.
В.Гнатюк // Етнографiчний Збiрник, 1904.– Т. 15; Зна-
доби до української демонологiї / Зiбр. В.Гнатюк // Етно-
графiчний Збiрник.– 1912.– Т. 33; Т. 34.
18Галицько-руськi народнi приповiдки / Зiбр., упорядк. i
поясн. I.Франко // Етнографiчний Збiрник.– 1901.– Т. 10;
1901-1905.– Т. 16; 1907.– Т. 23; 1908.– Т. 24; 1909.–
Т. 27; 1910.– Т. 28; Див. також нове перевидання, яке
здiйснив С.Пилипчук: Галицько-руськi народнi приповiдки
/ Зiбр., упоряд i пояснив Iван Франко.– Львiв: Видавн.
Центр ЛНУ iм. I.Франка, 2006.– Т. I.– 832 с.; Т. II.–
818 с.; 2007.– Т. 3.– 700 с.
19Коломийки // Етнографiчний Збiрник.– 1905.– Т. 17;
1906.– Т. 18; 1907.– Т. 19.
716 5-6’2009 Народознавчi Зошити
Доброгостовi Дрогобицького повiта” у записах
В.Левинського, “Бойкiвське весiлє в Лавочнiм
Стрийського повiта у записах З.Кузелi;
в) поєднання обидвох принципiв – жанрово-
тематичного i регiонального. Таким способом ук-
ладено деякi томи “Етнографiчних матерiалiв з
Угорської Руси”. Тексти у збiрнику скласифi-
ковано за географiчним принципом, як, напри-
клад: I. Захiднi угро-руськi комiтати. II. Бач-
Бодрогський комiтат. Далi подано народнi твори
за населеними пунктами: матерiали iз с. Чертежа
Замплинської столицi, iз с. Вижнього Свидника
Шаришської столицi i т. д. Окремi томи “Етно-
графiчних матерiалiв з Угорської Руси” упоряд-
ковано за жанрово-тематичними особливостями
(казки, легенди, новели, оповiдання про iсторичнi
особи, анекдоти).
В едицiйнiй практицi НТШ вiдомi також ви-
дання збiрникiв за окремими виконавцями. Ма-
ємо на увазi насамперед “Оповiдання Р[одiона]
Ф[едоровича] Чмихала”, якi зiбрав Володимир
Лесевич. Однак таке явище для публiкацiй Ет-
нографiчної комiсiї можна вважати скорiше виня-
тковим, нiж закономiрним. З цього приводу, зок-
рема, редактор зазначив у вступному словi: “Хоч
Етнографiчна комiсiя постановила давнiше вида-
вати лише збiрники однорiдних матерiалiв, то де-
коли приходиться вiдступати вiд сеї засади, що
мало мiсце й при отсьому томi. Рiшаючим при ух-
валi друкованя зiбраних отут матерiалiв було те,
що вони записанi одною особою [розрядка тут
i далi наша. – Г.С.], в однiм селi [с. Денисiвка
Лубенського пов. на Полтавщинi. – Г.С.] i вiд
одного оповiдача. Вони представляють, отже, со-
бою репертуар пересiчного доброго оповiдача на-
родного, i вже той самий факт сконстатовання
величини такого репертуару представляє вартiсть
i для фольклориста, i для iсторика лiтератури”20.
Зрештою I.Франко також не вiдкидав повнiс-
тю метод упорядкування фольклорного матерiалу
за окремим респондентом. Рецензуючи “Україн-
ськi записи Порфирiя Мартиновича”, опублiкова-
нi в “Киевской старине” за 1904 р., вiн схва-
льно поставився до того, що редакцiя часопи-
су надрукувала матерiал так, як одержала йо-
го вiд збирача – окремо за репертуаром кожно-
20Гнатюк В. Вiд редакцiї / Оповiдання Р.Ф.Чмихала
/ Зiбрав В.Лесевич // Етнографiчний Збiрник.– 1904.–
Т. 14.– С. III.
го спiвака чи оповiдача. “При такiм переважно
iсторично-побутовiм матерiалi, який мiститься в
записах Мартиновича, – се метод дуже добрий
i розумний, та вiн й практичний тим, що, зви-
чайно, число номерiв, записаних вiд одного опо-
вiдача, невелике i майже кождий номер визнача-
ється якимись особливими прикметами, так що
хоч вiн собi варiант якогось вiдомого вже тво-
ру, то все-таки варiант цiкавий”21. Зрозумiло, з
такою думкою I.Франка можна погодитись, ко-
ли йдеться про вичерпнiсть репертуару певного
iнформатора. Однак таке впорядкування якимось
чином iзолює кожен народний твiр, не показує
його в контекстi iнших варiантiв. Очевидно, тому
цей принцип дослiдники майже не застосовували
в едицiйнiй практицi НТШ. В.Гнатюк, I.Франко
не сприйняли й “старої практики” редакторiв –
видавати фольклорнi збiрки з рiзножанровим ма-
терiалом. Бiльшого значення надавали публiкацiї
однорiдних зразкiв усної словесностi, дослiджу-
вали проблеми систематики народних жанрiв.
Жанрова система, термiнологiя на її означення
формувалася впродовж ХIХ – поч. ХХ ст. I хоча
саме поняття “система жанрiв” у бiльш широкому
значеннi уведено у фольклористику значно пiзнi-
ше (в серед. ХХ ст.)22, все ж його можна засто-
совувати i до дослiджуваного перiоду, оскiльки в
той час науковцi торкалися питання систематики
жанрiв. До того ж, поняття системи фольклорних
жанрiв включає й класифiкацiю, хоча повнiстю
до неї не зводиться. Як зазначають автори “Сло-
вника наукової й народної термiнологiї”, тiльки з
урахуванням побутового i суспiльно-естетичного
функцiонування, динамiки система фольклорних
жанрiв може бути успiшно осмислена як важли-
вий момент дослiдження23.
Фольклорнi жанри – це iсторично обумовленi
типи творiв, у яких поєднуються в одне системне
цiле формальнi, смислово-змiстовi, морфологiчно-
структурнi, стилiстично-поетичнi, функцiональнi
та iншi особливостi. Будь-яка система –явище
iсторичне; вона виникає, розвивається, видозмi-
нюється у тiсному зв’язку з iншими сумiжними
21Франко I. Українськi записи Порфирiя Мартиновича
// Записки НТШ.– 1906.– Т. 70.– Кн. 2.– С. 231 (Бiбл.).
22Восточнославянский фольклор. Словарь научной и на-
родной терминологии.– Минск: Навука i тэхнiка, 1993.–
C. 308.
23Там само.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 717
системами. Категорiя уснопоетичних жанрiв про-
ходить у своєму побутуваннi через стадiї поча-
ткового формування, активної життєдiяльностi i
згасання, але не зникнення. Як вiдомо, на змi-
ну одним жанрам приходять iншi, виникають но-
вотвори у зв’язку з суспiльними, економiчними
чи побутовими причинами. Вони знаходять вiд-
повiдне мiсце у системi жанрiв певного перiоду
розвитку фольклористики.
Принципи жанрової диференцiацiї можна про-
стежити у серiйних випусках фольклорних матерi-
алiв. Вже в першому томi “Етнографiчного збiр-
ника” (1895) I.Франко подав класифiкацiю опо-
вiдних жанрiв. До нього спробу наукової систе-
матизацiї народної прози здiйснив М.Драгоманов
у збiрнику “Малорусские народые предания и
рассказы” (1876). Остання була використана у
виданнях Б.Грiнченка, В.Кравченка, М.Левченка
та iнших. У публiкацiях Етнографiчної комi-
сiї послуговувались концепцiєю I.Франка. Саме
вiн розробив i науково обгрунтував класифiкацiю
оповiдних жанрiв українського фольклору, в ос-
нову якої поклав лiтературнi форми. I.Франко ви-
окремив “казку, легенду, новелу, фацецiю (анек-
дот), оповiдання мiфiчнi, оповiдання про особи,
подiї та мiсцевостi iсторичнi, байки звiрячi, прит-
чi та апологи”. До того ж, учений побiжно натяк-
нув на малi фольклорнi жанри, – загадки, припо-
вiдки, “образовi обороти мови, примови та фор-
мули” – твори, що стоять на межi мiж поезiєю i
прозою24.
Згiдно з його поглядом, казка – це оповiд-
ний твiр, у якому “дiйснiсть перемiшана з чу-
десним елементом”, а новела – “без примiш-
ки чудесного елемента, основана на тлi побу-
товiм, часто перейнята тенденцiєю соцiальною,
зрiдка нацiонально-полiтичною або церковно-
конфесiйною”. До “байок звiрячих” I.Франко вiд-
носив “короткi оповiдання морального або дидак-
тичного змiсту, в яких героями виступають звi-
рi або iншi неодушевленi рiчи”. Можна сказати,
що йдучи за Франком, для означення жанрових
рiзновидiв казок тодi найчастiше послуговувалися
дефiнiцiями “казка”, “новела”, “байка”. Пiд каз-
кою розумiлись чарiвнi (фантастичнi) народi тво-
ри, а пiд “байкою” – казки про тварин. До речi,
у побутi часто термiни “байка” i “казка” вжива-
24Франко I. Передмова [до]: Галицькi народнi казки...–
С. 5.
лися як синонiми, що й тепер ще спостерiгається
у захiдних областях України.
Стосовно новели, варто мати на увазi, що у цей
термiн на зламi ХIХ-ХХ ст. вкладалось широке
коло понять. Вперше в українськiй фольклорис-
тицi I.Франко, за ним В.Гнатюк дали характери-
стику народним новелам, вважаючи їх найбiльш
поширеним уснопоетичним жанром, що вiдрiзня-
ється вiд iнших видiв народної прози реалiстичнi-
стю зображуваних подiй та вiдзначається певною
сталiстю форми i стилю. Дослiдники пiдкреслю-
вали, що новели – один з найдавнiших жанрiв,
який побутував у рiзнi часи, твориться нинi i бу-
де творитися надалi. З цього приводу В.Гнатюк,
зiставляючи казки й новели, пiдкреслив, що но-
вi казки не творяться, “а що найбiльше, можуть
повставати новi комбiнацiї старих мотивiв... Най-
важнiша, одначе, прикмета новел, яка вiдрiзняє їх
рiшуче вiд казок, се їх реальнiсть. Усi вони за-
черпненi з реального побуту i основанi на нiм в
цiлости”25.
Широке розумiння дослiдниками поняття нове-
ли пiдтверджують збiрники, де пiд рубрикою “но-
вели” подавались казки, власне оповiдання, неби-
лицi тощо26. Таку думку подiляють деякi сучаснi
дослiдники народної прози. Зокрема С.Мишанич,
крiм того, зазначив, що мiж термiнами “новела”
i “оповiдання” I.Франко та В.Гнатюк проводи-
ли межу, проте часто вважали їх синонiмами27.
Одностайного трактування поняття новели й досi
серед науковцiв немає: однi наголошують, що пiд
цим термiном слiд розумiти лише народнi опо-
вiдання чи соцiально-побутову казку, iншi розрiз-
няють казки-новели та соцiально-побутовi казки,
пiдкреслюючи їхнiй органiчний зв’язок28. У суча-
снiй українськiй фольклористицi прийнято видi-
ляти три основнi жанровi рiзновиди казок: чарiвнi
(або фаантастичнi), казки про тварин i соцiально-
побутовi (або новелiстичнi). Термiн “новела”, на-
справдi ж, випав iз широкого наукового обiгу фо-
льклористiв у порiвняннi з вживанням його на
початку ХХ ст., а вiн усе-таки мав би зайняти
25Гнатюк В. Народнi новели. З образками Володимира
Кобринського.– Львiв: Накладом Української видавничої
спiлки, 1917.– С. IХ-Х.
26Див.: Галицькi народнi новели /
Зiбр. О.Роздольський; Гнатюк В. Народнi новели...
27Мишанич С. Уснi народнi оповiдання.– К.: Наук. Ду-
мка, 1986.– С. 26.
28Там само.– С. 27.
718 5-6’2009 Народознавчi Зошити
вiдповiдне мiсце у системi уснопоетичних жанрiв.
Щодо народних легенд. В українськiй фолькло-
ристицi другої пол. ХIХ ст. жанрово-тематичнi
параметри легенди обмежувались християнсько-
релiгiйними вiруваннями. Цiкавi спостереження з
приводу цього висловив I.Франко. Вiн уважав,
що в легендах “дiйснiсть ...перемiшана з чудес-
ним, але взятим з обсягу виображiнь i вiрувань
церковно-релiгiйних”. Франкова концепцiя дiйс-
ностi в легендах була пiдтримана значною ча-
стиною вiтчизняних дослiдникiв усної народної
словесностi. Вона закладена у збiрниках, що їх
упорядкував В.Гнатюк29. Останнiй уважав леген-
дами “фантастичнi оповiдання, опертi на основах
християнської вiри”. Аналогiчну думку В.Гнатюк
висловив у низцi праць30. Солiдарним зi свої-
ми попередниками був i Ф.Колесса, котрий ви-
знавав головною її рисою “церковно-релiгiйний
пiдклад”31.
Пiдходи до дефiнiцiї легенди базувалися знач-
ною мiрою на етимологiчному прнципi. Мiж пер-
вiсним поняттям легенди i тим, яке вкладали
в нього дослiдники, iснувала як подiбнiсть, так
i вiдмiннiсть. Подiбними вони були в iдейно-
змiстовому планi, тобто мали християнсько-
релiгiйний субстрат. Однак кардинально вiдрiз-
нялися за функцiональним призначенням, оскiль-
ки уснопоетичнi народнi зразки не вiдповiдали
церковним канонам.
Поняття переказу, як i легенди, в українськiй
фольклористицi також довгий час звужувалося до
певних змiстових рамок. Спочатку сюди зарахо-
вували майже всю неказкову прозу, яка базува-
лась на будь-якому вимислi. Але наприкiнцi ХIХ
– на поч. ХХ ст. бiльшiсть дослiдникiв народної
словесностi почала зводити її до iсторичної тема-
тики. I.Франко називав такi твори оповiданнями
про iсторичнi особи, подiї та мiсцевостi, зрiдка iн-
шомовним словом “заги” (вiд нiмецького sagen –
казати, переказувати)32. Таким словосполученням
у науково-практичнiй дiяльностi послуговувався i
В.Гнатюк, зокрема укладаючи збiрник “Народнi
29Галицько-руськi народнi легенди / Зiбр. В.Гнатюк...
30Гнатюк В. Легенди Хiтарського збiрника // Записки
НТШ.– 1897.– Т. 16.– Кн. 2.– С. 1-38; Гнатюк В. Ле-
генди про три жiночi вдачi // Записки НТШ.– 1910.–
Т. 97.– Кн. 5.– С. 74-85.
31Колесса Ф. Українська усна словеснiсть.– Львiв, 1938.
32Галицькi народнi новели / Зiбр. Осип
Роздольський...– С. 4.
оповiдання про опришкiв”33. Обидва вченi вико-
ристовували також на означення цього уснопоети-
чного пласта й дефiнiцiю “переказ”. Вона, до речi,
стала домiнуючою в наукових студiях Ф.Колесси.
Названi дослiдники видiляли перекази в окремий
фольклорний жанр передусiм за їхнiм змiстовим
наповненням – прив’язанiстю до iсторичних подiй
та осiб незалежно вiд їхньої “правдивостi”, “доку-
ментальностi”. I.Франко, як зрештою i В.Гнатюк,
Ф.Колесса, вважав, що iсторична вартiсть таких
фольклорних творiв невелика. Цiннiсть їх поляга-
гала в iншому: вони з’ясовували народний погляд
на подiї, явища, особи тощо.
Рiзне значення вкладали у поняття легенди та
перекази вченi зарубiжних країн. Так, францу-
зький термiн “la legende” охоплює всю народну
прозу неказкового характеру. Нiмецьке слово “die
Legende” трактується як невiрогiдне (unverburgte)
оповiдання, а “die Sage” – як оповiдання про iс-
торичнi подiї, мiфiчнi iстоти та природнi процеси.
Фацецiї наближаються бiльше до новел (термiн
“фацецiя” походить (вiд лат. facetiae – жарт, до-
теп). За I.Франком, це коротенькi гумористичнi
оповiдання, суть яких становить якесь одне спо-
стереження, часто гра слiв, незвичайний “оборот
мови, прозвище” i т. iн.34. Такий термiн поши-
рений у Захiднiй Європi i походить вiд назви
збiрки “Фацецiї” (1452) iталiйського письмен-
ника П.Браччолiнi. Фацецiї були популярними в
епоху Вiдродження. I.Франко, котрий добре знав
європейськi мови i лiтератури, поширив цей тер-
мiн на народнi оповiднi твори, проте паралельно
вживав i “анекдот”.
Характерно, що розмежовуючи новели й анек-
доти, I.Франко все-таки вважав, що “докладної
межi мiж тими двома родами творiв годi провес-
ти”35. В.Гнатюк, пiдкреслив, що вiд новел анек-
доти вiдрiзняються жартiвливим тоном i корот-
кiстю36. До того ж, останнiй вiдзначив активне
побутування цього жанру серед народу: “Їх опо-
вiдають не так, як лєґенди, казки i ин. лише в
певних хвилях, пр[имiром] при вмерци, в мли-
33Гнатюк В. Народнi оповiдання про опришкiв...
34Франко I. Передмова [до]: Галицькi народнi казки... /
Зiбр. О.Роздольський...– С. 4.
35Галицькi народнi новели...– С. 3.
36Гнатюк В. Українська народна словеснiсть (В спра-
вi записiв українського етнографiчного матерiалу) // Гна-
тюк В.М. Вибранi статтi про народну творчiсть.– К.: Наук.
Думка, 1966.– С. 73.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 719
нi i т. д., але все, де лише зiйдеться громадка
людий”37.
Деякi штрихи щодо системи фольклорних жан-
рiв простежуються з епiстолярiї дослiдникiв. Ска-
жiмо, у листi до М.Драгоманова I.Франко вико-
ристав низку дефiнiцiй на означення народнопо-
етичних творiв: “ В рубрицi “Iз уст народу”, –
писав вiн, маючи на увазi часопис “Житє i сло-
во”, – в II кн. даю два варiанти пiснi-вiрша про
св. Василiя i Евладiя (до них в рубрицi старих
рукописiв також церковний текст сiєї легенди),
далi присланi Вовком двi легенди (покража во-
гню святим Петром i Михайло-громовик), далi
йде казка про говорячу скрипку (з циклу тих,
що зiбрав Бугель) i новела “Лiсковий корч свiд-
ком”, декiлька вiрувань i нова категорiя: оповiда-
ння про iсторичнi особи i подiї (про Собеського,
татар, Марiю Терезу, Йосифа II (№ 3), Коби-
лицю (№ 3) i т. iн. (всiх 13). До сеї категорiї
маю доволi iнтереснi матерiали, напр., цикл опо-
вiдань про пана Каньовського (Потоцького), про
Довбуша i т. iн. За сим пiдуть саги локальнi
(оповiдання про певнi мiсцевостi), котрих також
є у мене багата колекцiя. Дуже iнтересний мате-
рiал зводжу i порядкую тепер до титла “Вигадки
i насмiхи” (про циган, жидiв, бойкiв, гуцулiв, по-
пiв, панiв, нiмцiв, багачiв i бiдних i т. iн.), звiсно,
стягаючи сюди тiльки таке, що не пiдходить пiд
поняття новел. Iнтересну колекцiйку маю також
до титлу “Казання молитви i їх пародiї”. Клопiт,
що отi матерiали часто нецензурнi...”38. Особли-
во наголосив I.Франко на “новiй категорiї” зiб-
раного матерiалу – оповiданнях про iсторичних
осiб та подiї (за сучасною термiнологiєю народнi
перекази про iсторичнi особи та подiї). З-помiж
iнших видiляв “саги локальнi”, що, за теперiшнi-
ми поняттями, включають насамперед топонiмiчнi
перекази. У заголовок “Вигадки i насмiхи” здебi-
льшого входили анекдоти.
Франкову концепцiю класифiкацiї народної
прози, пiдтримав В.Гнатюк, дещо удосконаливши
її. Вона стала однiєю з перших в українськiй фо-
льклористицi, яка охопила весь спектр народної
прози. Бiльшiсть запропонованих дефiнiцiй зна-
37Гнатюк В. Переднє слово [до]: Галицько-руськi
анекдоти....– С. Х.
38Франко I. Лист до М.Драгоманова вiд 25 сiчня 1895 р.
// Франко I. Зiбр. тв.: У 50 т.– К.: Наук. Думка, 1986.–
Т. 50.– С. 16.
йшли належне мiсце в сучасному лексиконi (крiм
термiна фацецiї, апологи, оскiльки їх заступили
близькi, бiльш загальнi та унiверсальнi термiни
(анекдот, казка). Iншi жанри набули повноправ-
ного статусу в науцi.
Систематику народної словесностi (пiсенної та
прозової) за жанрами розглянув В.Гнатюк у пра-
цi “Українська народна словеснiсть”. Розпочав її
з обрядової календарної поезiї, серед якої видiлив:
колядки i щедрiвки, веснянки, гаївки, риндзiвки,
русальнi, троїцькi, купальнi, обжинковi. Крiм об-
жинкових, в календарнiй поезiї окремо назвав пiс-
нi при працi. Такий подiл схвально сприйняв до-
слiдник його творчостi М.Яценко, вважаючи, що
рiчний цикл сiльськогосподарських робiт, який
вiд найдавнiших часiв супроводжується пiснями,
далеко не обмежується тiльки обжинками39. Що-
правда, погляди сучасних дослiдникiв народної
творчостi з приводу так званих трудових пiсень
не завжди збiгаються. Це питання, очевидно, за-
слуговує окремої розвiдки.
Класифiкацiю українського фольклору за жан-
рами В.Гнатюк пов’язував з народними обряда-
ми та звичаями, з суспiльною функцiєю жанру.
Важливо вiдзначити, що родинну обрядову пое-
зiю вiн подiлив на три цикли – хрестини, весiл-
ля, похорони, що “пояснюється намаганням об’-
єднати цю нерозривну трiаду в один закiнчений
цикл”40. Така систематизацiя, крiм цього, мала
й суто практичну мету: спонукати фольклористiв
звернути особливу увагу саме на твори, зв’язанi
з хрестинами i похороном, оскiльки в порiвнян-
нi з весiльними цi види обрядової поезiї значно
менше записували й дослiджували.
Одним з критерiїв розмежування жанрiв, їх
класифiкацiї був розмiр вiрша. Цiкавi мiркування
з цього приводу висловив I.Франко щодо весiль-
них пiсень. “На мою гадку, – писав автор, весi-
льними слiд називати лише тi пiснi, якi спiвають
тiльки на весiллi, iнакше вийде велика плутани-
на, оскiльки пiд час весiлля переважно молодь,
а навiть пiдохоченi дорослi спiвають силу пiсень,
переважно соромiцьких, але цiлком не весiльних,
бо їх спiвають i при всякiй iншiй нагодi. Зважа-
ючи на важливе значення в етнографiї обрядiв i
обрядових пiсень слiд би на ту рiзницю завжди
39Яценко М. Володимир Гнатюк. Життя i фольклорис-
тична дiяльнiсть.– К.: Наук. Думка, 1964.– С. 184.
40Там само.
720 5-6’2009 Народознавчi Зошити
звертати увагу. Менi здається, що критерiєм тут
може стати насамперед розмiр пiснi, i тому гру-
пування пiсень за розмiром я вважаю в етногра-
фiчних збiрниках найдоречнiшим, тим бiльше, що
подiл за змiстом завжди буде бiльше чи менше
довiльним i неточним”41. До такого подiлу вда-
вався О.Потебня. I.Франко, до речi, зауважив,
що О.Потебня один iз перших учених, котрий
за основу розрiзнення народних пiсень брав роз-
мiр вiрша. Рецензуючи його працю “Объяснение
малорусских и сродных народных песен” (т. II),
I.Франко пiдкреслив, що на пiдставi величезного
зiбраного досi матерiалу О.Потебня констатував
кiлька “вiдрубних типiв пiсень українських, не
похожих на себе з погляду на розмiр. I так, iнший
є типовий розмiр пiсень весiльних до котрих пiд-
ходять обжинковi, iнший розмiр пiсень весняних
(гаїлок), а iнший розмiр колядок i щедрiвок”42.
Дещо ширше, нiж прийнято сьогоднi розгляда-
вся жанр iсторичних пiсень. Щоправда, В.Гнатюк
не завжди був тут послiдовним. У рецензiї на
першу частину збiрки “Народнi думи” в упоряд-
куваннi В.Пачовського (1901), вiн критикував
упорядника, що той iдентифiкував думи з iсто-
ричними пiснями з часiв козаччини43. Так само
вiн заперечував М.Халанському, котрий називав
iсторичну пiсню про Байду думою, хоч вона “дiй-
сно не має нiчого спiльного з тими творами на-
родної поезiї, за якими усталилися в останнiх де-
сятилiттях назва “думи”44. До iсторичних пiсень
В.Гнатюк включив також козацькi, гайдамацькi,
опришкiвськi, рекрутськi й вояцькi, панщизнянi
й крiпацькi, чумацькi, емiграцiйнi. Зрозумiло, що
такий подiл є дуже загальним, оскiльки бiльшiсть
з них належить до соцiально-побутових, або, за
виразом Ф.Колесси, станових пiсень. Очевидно,
що на класифiкацiю В.Гнатюка вплинули пог-
41Франко I. [Рецензiя на]: Pieśni Górali bieskidowych z
okolic Rabki / Zebral prоf. Dr. I.Kopеcrnicki. – Kraków, 1888
// Франко I. Зiбр. творiв: У 50 т.– К., 1980.– Т. 27.–
С. 332.
42Франко I. Новi працi про Україну // Франко I. Зiбр.
творiв: У 50 т.– К., 1980.– Т. 27.– С. 191.
43Гнатюк В. [Рецензiя на]: Народнi думи. I ч. / Упор.
М.Пачовський.– Львiв, 1901 // Лiтературно-науковий
вiсник.– 1901.– Т. 13.– Кн. 3.– С. 126.
44Гнатюк В., Грушевський М. [Рец. на]: Халанский М.
Малорусская дума про Байду (Сборник истор.-филолог.
Общества, состоящ. при императорск. Харьковском ун-
те.– Харьков, 1908) // Записки НТШ.– 1908.– Т. 15.–
С. 227.
ляди М.Драгоманова, працi котрого на той час
були досить популярними в Галичинi (зокре-
ма жанровий подiл у збiрнику В.Антоновича –
М.Драгоманова “Исторические песни малорусс-
кого народа”).
Ширше окреслений жанр побутових пiсень, до
якого фольклористи того часу вводили i пiснi про
кохання (любовнi) та балади. Останнi, зрозумi-
ло, становлять окремий жанр не тiльки за своєю
своєрiднiстю iдейно-тематичного змiсту, але й по-
етикою. Вiднесення балад до побутових пiсень,
основним змiстом яких є, як указував В.Гнатюк,
трагiчнi подiї з родинного життя, можна пояснити
дуже слабким на той час вивченням цього жанру.
Тодiшнi дослiдники тiсно пов’язували пiснi ро-
динного життя з вiковими змiнами, звичаєвими,
побутовими, соцiальними умовами в життi лю-
дини. Саме тому, за класифiкацiєю В.Гнатюка,
колисковi пiснi вiдкривають, а пiснi про стосунки
батькiв i дiтей замикають коло сiмейних вiдно-
син. За подiбним принципом скласифiкованi пiс-
нi з с. Ходович, якi зiбрав I.Колесса: вiд колиски
до гробової дошки. Однак В.Гнатюк виокремив iз
побутових родинно-обрядовi (хрестиннi, весiльнi,
похороннi). У збiрцi I.Колесси вони ще не видi-
ленi окремо45.
В.Гнатюк видiлив дрiбнi пiснi – коломийки, ко-
зачки, сабадашки (вiвати, краков’яки, шталери),
чабарашки (шумки). До речi, М.Яценко, розгля-
даючи систему жанрiв у дослiдженнi В.Гнатюка,
назвав ще й частушки46, проте В.Гнатюк не подав
їх у своїй класифiкацiї.
Не пройшли повз увагу дослiдника духовнi
пiснi (псалми й канти) i пiснi ненародного по-
ходження (жебрацькi благальницi, рiздвянi й ве-
ликоднi вiршi, спопуляризованi пiснi i пiснi iз
старих рукописних збiрникiв). Хоча цi твори не
є народними, але, на думку В.Гнатюка, збира-
ти й записувати їх слiд тому, що на “їх пiд-
ставi можна виробити собi докладний погляд на
вiдносини мiж народною словеснiстю й писаною
лiтературою”47.
В окрему групу об’єднано замовляння (“замов-
45Галицько-руськi народнi пiснi з мелодiями / Зiбр. у
селi Ходовичах Iван Колесса // Етнографiчний Збiрник.–
Львiв.– 1902.– Т. ХI.
46Яценко М. Володимир Гнатюк. Життя i фольклорис-
тична дiяльнiсть...– С. 185.
47Гнатюк В. Українська народна словеснiсть...– С. 63.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 721
лювання й заговори”), народну драму (“драмати-
чнi представлення”) та iгри. Однак це не озна-
чає, що В. Гнатюк розглядав їх у межах одно-
го жанру, як це зауважив М.Яценко. Як вiдо-
мо, замовляння – окремий усталений вже давно
жанр, який, за спостереженнями В.Гнатюка, дуже
цiнний з культурно-iсторичного боку, бо мiстить
багато старинних культурних пережиткiв48. До-
казом того, що фольклорист вiдносив замовлян-
ня до окремого жанру, можуть бути питальники,
що складали члени Етнографiчної комiсiї, спiв-
автором яких вiн був. Наприклад, у квестiона-
рi “В справi збирання етнографiчних матерiалiв”,
надрукованому в “Хронiцi НТШ” за 1902 р.
(№ 82), звернена увага на цей жанр: “Та є бага-
то таких ще матерiалiв, яких досi не опублiкувала
Етнографiчна комiсiя [...]. До них належать оцi:
1. Приповiдки. 2. Вiрування. 3. Народнi лiки i
зашептування та замовляння”.
До “драматичних представлень” В.Гнатюк за-
рахував “особи з ляльками (вертеп), самi особи
(Героди, Улани, Берда, Маланка), особи зi звi-
рятами (конем, козою, бузьком), особи з предме-
тами (звiзда)”49. Очевидно, тут вартує зауваги
перша та остання групи, якi бажано було об’єд-
нати, бо за традицiєю, вони сприймаються разом:
вертеп здебiльшого ходить iз “звiздою”. Iгри, як
вказує сам дослiдник, часто поєднанi з обрядови-
ми пiснями i, звичайно, не видiляються в окремий
жанр.
У часи НТШ звернено увагу на соромiць-
кий фольклор. Зрозумiло, така тематика розгля-
далась у рiзних жанрах. Їх видiлив у своїй працi
i В.Гнатюк, зарахувавши сюди соромiцькi опо-
вiдання, перекази, анекдоти, народнi пiснi, коло-
мийки тощо. Соромiцькi пiснi, здебiльшого коло-
мийки, зберiгаються в архiвах О.Роздольського,
В.Щурата.
Багато цiкавого матерiалу для дослiджуваної
проблематики подають сучасним фольклористам
науковi програми, питальники (квестiонари), що
розробили члени Етнографiчної комiсiї50, i за яки-
ми збирали, а згодом систематизували, класифi-
48Там само.– С. 67.
49Там само.– С. 67-68.
50Див.: Сокiл Г. Динамiка збирацько-дослiдницької ро-
боти в Галичинi кiнця ХIХ – початку ХХ столiття // Вi-
сник Львiвського унiверситету. Серiя фiлологiчна.– Львiв,
2006.– Вип. 37.– С. 93-111.
кували уснопоетичнi твори. Аналiз їх дає пiд-
стави стверджувати, що в час активної дiяль-
ностi НТШ найбiльш придатним пiдходом при
вивченнi фольклору був жанровий. В основу по-
дiлу народної словесностi на жанри брались до
уваги насамперед функцiональнi ознаки, зв’язок
з обрядом тощо. За таким принципом, як уже
було сказано, видавалися “Етнографiчнi збiрни-
ки”, “Матерiали до української етнологiї”, ним
користувалися тодiшнi науковцi. Система фольк-
лорних жанрiв, яку розглядали дослiдники на
поч. ХХ ст. в основному збереглася у сучаснiй
фольклористицi.
На систематику фольклорних жанрiв звертала-
ся велика увага, i не лише тому, що це полегшу-
вало користування збiрниками, а й до того ж,
кожна класифiкацiя сприяє розумiнню природи
фольклору, встановлює спiввiдношення головних
формотворчих елементiв, що дозволяє краще зба-
гнути структуру дослiджуваного матерiалу, уста-
новлює спiввiдношення простих i складних форм
i тем, i допомагає зрозумiти iсторичну еволю-
цiю матерiалу. На цьому постiйно наголошували
фольклористи у своїх розвiдках, рецензiях, утвер-
джуючи в такий спосiб науковi пiдходи в дослi-
дженнi усної словесностi.
Всяка класифiкацiя, якщо вона претендує бу-
ти науковою, має будуватися не на емпiричному
подiлi i не на довiльному групуваннi, а повинна
виходити з об’єктивно iманентних предмету ви-
вчення ознак, специфiчних для нього, що виок-
ремлюють його серед iнших предметiв51. Оскiль-
ки жанри в кожну епоху ровитку народної словес-
ностi видiляються пiд впливом сукупностi змiн-
них факторiв, групуються за рiзними ознаками,
перед фольклористами виникає особливе завдан-
ня: вивчати не лише сам жанровий подiл, але й тi
принципи, на яких здiйснюється жанровий подiл,
вивчати не тiльки окремi жанри та їх iсторiю, але
й саму систему жанрiв кожної епохи.
Усi фольклорнi збiрники, якi виходили пiд егi-
дою НТШ, супроводжувались вiдповiдними пе-
редмовами, що складало одну з важливих вимог
у тодiшнiй практицi. Автори передмов докладно
з’ясовували у них низку питань:
а) методи збирання та способи упорядкування
матерiалу;
51Гусєв В. Эстетика фольклора.– Ленинград, 1967.–
С. 103.
722 5-6’2009 Народознавчi Зошити
б) мету, що ставили перед собою;
в) засоби користування (архiвнi матерiали, пе-
редруки, джерела рукописнi i т. iн.) для досяг-
нення цiєї мети;
г) характеристики iнформаторiв;
д) перелiк прiзвищ збирачiв та географiї
записiв;
е) текстологiчнi принципи видання.
Ґрунтовнiстю вiдзначаються передмови
I.Франка до “Галицьких народних приповiдок”, у
його ж упорядкуваннi до записiв О.Роздольсько-
го – “Галицькi народнi казки”, “Галицькi народнi
новели”; В.Гнатюка до “Лiрницьких пiсень”, “Га-
лицько-руських анекдотiв”, “Галицько-руських
народних легенд”, “Народних оповiдань про
опришкiв”, “Колядок та щедрiвок”, “Гаївок” та
iншi. У бiльшостi передмов подано широкий
бiблiографiчний огляд з дослiджуваного пред-
мета. Вичерпними, об’ємними, крiм Франкових
i Гнатюкових, є вступнi статтi I.Свєнцiцького,
З.Кузелi до похоронних голосiнь, звичаїв i
обрядiв. Зокрема останнiй дав повний огляд
матерiалiв i студiй, оцiнив їх вартiсть, указавши
на сильнiшi та слабшi сторони, дав поради щодо
спрямування подальшої збирацької дiяльностi у
зв’язку з недостатнiм вивченням цього предмета.
Недаремно Ф.Колесса на спiльному засiдан-
нi секцiй НТШ, присвяченому вiдзначенню
30-лiття наукової дiяльностi проф. З.Кузелi
наголосив, що це перший у нас притому дуже
повний i вичерпний огляд з обсягу української
поховальної обрядовостi. Багата, дуже старанно
зiбрана бiблiографiя пiдносить високо вартiсть
цiєї працi Кузелi, що стала необхiдною “для
орiєнтацiї в дослiдах над українським52. Варто
зазначити, що З.Кузеля не обмежувався лише
українською науковою лiтературою, а пов’язував
свої дослiдження з найновiшими здобутками
європейської культури, виявляючи, як слушно
зауважив Ф.Колесса, “незвичайну ерудицiю й
обiзнанiсть з вiдповiдною просто необсяжною
лiтературою, якi можна здобути тiльки довго-
лiтньою науковою працею i тiльки у великих
наукових центрах”.
Вступнi розвiдки до фольклорних видань ста-
52Колесса Ф. Огляд праць проф. д-ра Зенона Кузелi з
обсягу етнографiї й етнологiї // Родина Колессiв у духов-
ному та культурному життi України кiнця ХIХ-ХХ столiт-
тя. Збiрн. наук. праць та матерiалiв.– Львiв, 2005.– С. 360.
ли глибокими науковими студiями, в яких про-
ведено спостереження над емпiричним матерiа-
лом, зiставлено вiдомостi науковцiв з теоретични-
ми пошуками попередникiв, екскурсами в iсторiю
походження й розвитку того чи iншого жанру.
Зрештою бiльшiсть таких дослiджень, присвяче-
них окремим жанрам українського фольклору, i
появилися саме внаслiдок аналiзу пiдготовлених
до публiкування матерiалiв збiрникiв.
Щодо варiантiв, паралелей i коментарiв. Ще
М.Драгоманов наголосив, що “з огляду на на-
прямок (порiвняльно-iсторичний), який тепер
прийняла наука про так званий народний побут,
i слово в Захiднiй Європi, трохи соромно випу-
скати такi видання, як навiть кращi етнографiчнi
працi, що виходять у Росiї, тобто обмежувати-
ся майже самим публiкуванням сирого матерiалу,
без коментарiв”53. Як вiдомо, сам учений подав
ґрунтовнi коментарi, об’ємну бiблiографiю, пара-
лелi до своїх фольклорних збiрникiв. Однак йо-
го приклад ще не набув у той час системного
характеру.
Починаючи з видань НТШ, (частково вже у
“Житi i словi”), науково-категорiальний апарат не
лише розширюється, а й стає обов’язковим. Ма-
ючи за приклад досвiдчених попередникiв i стар-
ших колег (М.Драгоманова, I.Франка) з великим
ентузiазмом взялися до упорядкування зiбраної
усної словесностi такi дослiдники, як В.Гнатюк,
О.Роздольський, З.Кузеля, Ф.Колесса. Вони ак-
тивно включилися до пiдбору варiантiв, парале-
лей, про що, зокрема, засвiдчує епiстолярiя того
часу. Скажiмо, О.Роздольський, котрий напри-
кiнцi 90-их рp. працював гiмназiйним учителем
в Коломиї i перебував далеко вiд Львова, писав
до В.Гнатюка: “Я дещо зiбрав на ферiях [канi-
кулах. – Г.С.] в Плетеничах та Дунаєвi (нинi
обидва села Перемишлянського р-ну Львiвської
обл.) (хоч, правда, що небагато), хотiв би-м одже
тепер, коли маю у себе бодай тих кiлька книжок,
подати паралелi до всього, що є в мене [...]. А
коли б то не зробило великої рiжницi, то просив
би-м менi прислати ще деякi книжки до пара-
лель. Я маю у себе Гонценбаха, Мангардта, Ко-
скена, Чубинського, II т., Ястребова, Етногр. зб.,
“Житє i слово”, Драгоманова, Iгната з Никлович,
Грiмма – певне, що то дуже обмаль. З Коске-
53Розвiдки М.Драгоманова про українську народну сло-
веснiсть i письменство.– Львiв, 1899.– Т. 1.– С. 128.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 723
на ще маю перечитати одну четверту, попросiть
одначе Д-ра Франка, як побачитеся з ним, що-
би заждав до 1 падолиста”54. Цитований лист,
крiм усього iншого, свiдчить, що нашi дослiдни-
ки були не лише талановитими збирачами, а й
мали глибоку теоретичну пiдготовку i ґрунтовнi
знання загальнослов’янського i свiтового фольк-
лору. Вони вмiло налагоджували стосунки з рiз-
ними зарубiжними iнституцiями, видавництвами,
персоналiями, а також проводили практику об-
мiну науковою лiтературою. Сприяли у цьому i
вихiдцi з України, котрi перебували у рiзних мi-
стах Європи. Так, до Ф.Вовка, котрий на той
час знаходився у Парижi, звертався В.Гнатюк з
подiбним проханням – допомогти з паралелями
у пiдготовцi до друку другого тому “Матерiалiв
з Угорської Руси”, де мали входити казки, ане-
кдоти народнi оповiдання та iнше. “Був би Вам
дуже вдячний, коли би Ви до подаваних мною
нечисленних, зрештою, – паралель подавали ще
захiднi, якi менi не доступнi – раз, що я не чи-
таю по-французьки анi по-англiйськи, а другий
раз, що у Львовi дуже можна мало дiстати книг
етнографiчних”55. До речi, пiдбiр паралелей iн-
коли спонукав до зацiкавлення iноземними мо-
вами. Зокрема, якщо йдеться про В.Гнатюка, то
невдовзi пiсля згаданої iнформацiї вiн повiдомляв
Ф.Вовковi, що почав вивчати французьку мову
i просив поради, якi народнi казки i пiснi цiєю
мовою краще читати56. Подiбнi приклади пiдкре-
слюють дотримання наукових принципiв у публi-
кацiях усної словесностi, а також прагнення на-
ших дослiдникiв “служити” порiвняльнiй фольк-
лористицi, яка тодi була досить актуальною. При
кожнiй нагодi, у вiдповiдних рецензiях, статтях i
Франко, i Гнатюк, i Колесса постiйно наголошу-
вали, що упорядникам фольклорних збiрникiв на-
самперед треба “приладнати” потрiбний науковий
апарат, щоб знати, якi записи видати, розшукати
варiанти, паралелi, як у сусiднiх, так i в iнших на-
родiв, подати вiдповiдну бiблiографiю. Без усього
цього видання, на думку вчених, не матиме на-
укової вартостi, можливо, й не вступить до жи-
вого наукового обiгу. Iз тої причини дослiдники
54Сокiл Г. Осип Роздольський. Життя i дiяльнiсть.–
Львiв, 2000.– С. 15.
55Гнатюк В. Документи i матерiали / Упор. Я.Дашкевич,
О.Купчинський та iн.– Львiв, 1998.– С. 30.
56Там само.– С. 39.
пропонували всiм науковим iнституцiям, редакцi-
ям не випускати “сирих етнографiчних матерiалiв,
не вказавши при них бодай лiтератури дотичної
нацiї”57.
Серед покажчикiв переважають здебiльшого
покажчики мотивiв до казок, легенд, анекдотiв,
оповiдань. Зрештою вони мiстяться майже у всiх
виданнях прозових жанрiв, а з пiсенних текстiв –
до гаївок. Систематичний покажчик тем – у збiр-
ках I.Франка “Загадки буковинських руснакiв” i
“Людових вiрувань на Пiдгiр’ю”. В окремих то-
мах “Етнографiчних збiрникiв” та “Матерiалiв до
української етнологiї” покажчики перекладено нi-
мецькою мовою.
Таких постулатiв здебiльшого дотримано у всiх
виданнях Етнографiчної комiсiї НТШ. Небезпiд-
ставно пiдкреслив В.Бiлий, що кожна з Гнатюко-
вих збiрок – це окрема наукова тема для характе-
ристики його дiяльностi, де продукцiйнiсть, точ-
нiсть та докладнiсть записувача, його величезна
ерудицiя, начитанiсть та взагалi науковий апарат
стоятиме на першому мiсцi58. Якщо зважити на
те, що iз 39 реально виданих томiв “Етногра-
фiчного збiринка” 24 упорядкував В.Гнатюк, то
можна уявити реальну картину дотримання на-
укових вимог у фольклорних виданнях НТШ.
До того ж, не поступаюється мiсцем решта то-
мiв “Етнографiчного збiрника”, бо десять з них
упорядкував I.Франко, три – Ф.Колесса i два –
С.Людкевич – усi фольклористи високого науко-
вого рiвня.
Особливої уваги заслуговує також текстоло-
гiчний досвiд галицьких фольклористiв, зокрема
I.Франка, В.Гнатюка, О.Роздольського, Ф.Ко-
лесси. Це були досвiдченi збирачi i вдумливi тек-
стологи, науковцi, якi показали високi зразки точ-
ного запису фольклорних матерiалiв, збагатили
українську i свiтову науку численними народни-
ми збiрниками, якi без будь-якого перебiльшення
можна назвати класичними. Текстологiчне кредо
фольклористи кiн. ХIХ – поч. ХХ ст. висловили
у численних питальниках, програмах-iнструкцiях,
якi розробляли на допомогу збирачам, у ґрун-
57Гнатюк В. [Рецензiя на кн.]: Малевич С. Белорусские
народные песни (Сборник отд. рус. языка и словесности
Имп. Академии наук.– СПб, 1907.– Т. 82 (Вiдбиток) //
Записки НТШ.– Львiв, 1909.– Т. 87.– Кн. 1.– С. 208.
58Бiлий В. До характеристики академiка В.Гнатюка як
збирача й записувача // Записки Iсторично-фiлологiчного
вiддiлу.– К., 1927.– Кн. 10.– С. 235.
724 5-6’2009 Народознавчi Зошити
товних передмовах до публiкованих збiрникiв, а
також у систематичних рецензiях на фольклорнi
видання i не лише українськi, а й росiйськi, бi-
лоруськi, чеськi, польськi, словацькi, болгарськi,
нiмецькi.
Одним з актуальних завдань фольклористи-
ки було i залишається тепер вивчення окремих
питань текстологiї59, бо “життя” уснопоетично-
го тексту набагато складнiше, нiж лiтературного.
Тому до нього слiд проявляти особливу увагу,
оскiльки неврахування специфiчних особливостей
тексту, водночас, як i надмiрне довiр’я до нього,
знижує, iнколи й зовсiм нiвелює наукове значен-
ня фольклористичних праць та публiкацiй матерi-
алу. Уже тодi дослiдники розумiли, що ставлення
до народного твору мусить бути уважним i сер-
йозним як збирачiв, так i видавцiв, котрi у своїй
дiяльностi зобов’язанi дотримуватися встановле-
них текстологiчних принципiв. У текстологiю фо-
льклору вкладаємо сукупнiсть прийомiв i правил
фiксацiї творiв усної словесностi, архiвiзацiї зiб-
раних матерiалiв, розшифрування текстiв та їх пу-
блiкацiї. Здебiльшого погляди, яких дотримува-
лись науковцi на поч. ХХ ст., актуальнi й тепер,
адже головна мета практичної текстологiї фольк-
лору полягає у вiдтвореннi автентичностi джерел,
яке досягається за допомогою атетези (перевiрка
фольклорної справжностi), з’ясуванням передру-
кiв, вiдмови вiд будь-яких переробок i виправ-
лень польових записiв60. “Справжнiсть” народно-
поетичних зразкiв – категорiя умовна й вiдносна,
про неї треба говорити щонайменше на двох рiв-
нях – дiахронному та синхронному. Фольклорний
текст може об’єктивно вiдображати певний iсто-
ричний зрiз, зафiксований етнокультурною тради-
цiєю, але природнiсть його звучання багато в чо-
му залежить i вiд суб’єктивних чинникiв – особи
збирача, iнформатора, фаховостi запису тощо. То-
му завданням текстологiї є вивчення iсторiї текс-
ту на рiзних етапах його функцiонування.
Тривалий час сфера практичної текстологiї
фольклору обмежувалась едицiйними аспектами,
що, звичайно, не вiдповiдало повнiстю потребам
науки, оскiльки передумови якiсних едицiй закла-
59Див.: Брiцина О. Українська усна традицiйна проза:
питання текстологiї та виконавства.– К., 2006.
60Гацак В.М. Текстология фольклора // Восточ-
нославянский фольклор. Словарь научной и народной
терминологии...– C. 355-356.
даються ще на етапi збирання. Велике значення
має спосiб фiксацiї матерiалу. Важливим у цьо-
му питаннi є поглиблене вивчення текстологiчних
принципiв i прийомiв, якими керувалися поперед-
нi збирачi i публiкатори українського фольклору.
Аналiз матерiалiв засвiдчує, що головною за-
садою, якою керувалися фольклористи кiн. ХIХ
– поч. ХХ ст. були принципи автентичностi. Та-
кого положення вони намагалися дотримуватися
вже на початковому (органiзацiйному) етапi за-
писування, що простежується зi спецiальних про-
грам, питальникiв (квестiонарiв), методичних по-
рад, якi доносились до широкого загалу. Пильна
увага до збирання творiв усної словесностi, роз-
робка iнструктивно-методичних матерiалiв вiдiг-
равали важливу роль не лише в активiзацiї збира-
цької роботи, а й у виробленнi, унiфiкацiї, утвер-
дженнi та послiдовному втiленнi наукових засад
текстологiї.
До записiв ставились високi науковi вимоги:
збереження мiсцевої вимови, дотримання дiалек-
ту, позначення акцентуацiї, вiдповiдна паспорти-
зацiя текстiв та належнi позатекстовi коментарi.
Пiд кожним оповiданням чи пiснею подавалася
iнформацiя: хто записав, вiд кого, коли, де. Мали
мiсце також додатковi данi: про кращих оповiда-
чiв, спiвакiв збирались бiографiчнi й iншi вiдомо-
стi, наводились їх характеристики, а при можли-
востi помiщались фотографiї.
Тогочаснi записи вигiдно вiдрiзняються вiд по-
переднiх дотриманням фонетичних норм. Фiксу-
ючи таким чином матерiал, фольклористи переда-
вали i зберiгали дiалектнi особливостi, що мало
велике значення для лiнгвiстiв. Народнопоетич-
нi матерiали цього перiоду мiстять надзвичайно
цiннi вiдомостi для iсторичної дiалектологiї та iн-
ших сумiжних дисциплiн. Крiм того, наголошу-
валось також на значеннi мелодiй пiсень та ви-
користаннi для їх фiксацiї новiтнiх засобiв звуко-
запису, зокрема, фонографа. Одним з перших, в
Українi звернувся до цього способу записування
О.Роздольський (1900 р.), згодом В.Шухевич,
Ф.Колесса. Новим словом у справi фiксацiї та
наукового опрацювання дум, як зазаначив су-
часний фольклорист С.Мишанич, стало видання
Ф.Колесси “Мелодiї українських дум” (Львiв,
1910, т. 1; 1913, т. 2). Доробок Ф. Колесси в
галузi думознавства має виключне значення для
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 725
вирiшення багатьох питань, у тому числi й текс-
тологiчного характеру61.
Подiбнi вимоги до фiксацiї народнопоетич-
ної творчостi висувалися i ранiше, в серединi
ХIХ ст., проте на практицi фактично не завж-
ди їх дотримувались. Науковi засади, розробле-
нi попередниками, значно доповнили, розширили
дослiдники наприкiнцi ХIХ ст., посунули далi у
своїх теоретичних настановах i, головне, здебi-
льшого послiдовно дотримувались у практичнiй
роботi. Вироблення текстологiчної культури запи-
сiв i публiкацiї фольклорних матерiалiв досягнуто
значною мiрою у виданнях Наукового товарис-
тва iменi Шевченка – “Етнографiчному збiрни-
ку”, “Матерiалах до української етнологiї”. Саме
у практицi Етнографiчної комiсiї та її видань те-
кстологiчна культура набула виразної й послiдов-
ної реалiзацiї62. Дотримуючись усiх настанов, iн-
струкцiй у фiксацiї фольклорного матерiалу, зби-
рачi подавали дослiдникам записи з уже готовим
науковим апаратом, що, звичайно, сприяло шир-
шим теоретичним студiям та узагальненням.
Значну увагу придiлено дотриманню автентич-
ностi й на завершальнiй стадiї – публiкацiї ма-
терiалiв. Основне правило, задеклароване фольк-
лористами, – текст недоторканний. I.Франко,
В.Гнатюк, Ф.Колесса та iншi дослiдники чiтко
усвiдомлювали, що текст фольклорного твору –
поняття складне, i що в процесi тривалого iсну-
вання вiн проходить через уста багатьох людей.
Усний твiр при цьому не тiльки шлiфується, по-
лiпшується, а може й псуватися, перекручувати-
ся, iнколи змiнюватися до невпiзнання, – i не
лише носiями, а й збирачами та публiкаторами.
Виходячи з цього, ученi й у власнiй текстологi-
чнiй практицi, i як рецензенти чужих публiкацiй
виняткового значення надавали питанню критики
фольклорного тексту, постiйно домагаючись точ-
ного, але не механiчно вiдтвореного фольклорного
матерiалу. Як основну вимогу опрацювання зiбра-
них зразкiв поставлено всебiчну критику кожного
тексту.
Методика текстологiчного аналiзу полягала у
61Мишанич С. Текстологiя видань українських народних
дум // Народна Творчiсть та Етнографiя.– 1990.– № 1.–
С. 51.
62Кирчiв Р. Текстологiя публiкацiй фольклорних i етно-
графiчних матерiалiв у виданнях НТШ // Народознавчi
Зошити.– 1996.– № 4.– С. 215.
дослiдженнi самого зразка; порiвняннi з iнши-
ми варiантами, вивченнi особливостей методики
(прийомiв, методiв записування, стилю роботи)
збирача, записи якого розглядалися. Критика ве-
лася на усiх рiвнях: рукопис, друковане джере-
ло (типографiя, редактура, коректура), передруки
тощо. У принципi робота з фольклорними текста-
ми проводилась незалежно вiд того, чи джерела
викликали сумнiв, чи нi. У мiру можливостi дру-
кованi тексти звiрялися за рукописами, прижит-
тєвими виданнями, iншими джерелами.
У практицi фольклористи кiн. ХIХ – поч.
ХХ ст. пропонували фiксувати пiснi лише зi
спiву iнформатора. Публiкуючи пiсенний матерi-
ал, дослiдники звертали увагу на вiльне пово-
дження своїх попередникiв з вiршовим розмiром.
На такi недогляди зокрема вказав Ф.Колесса,
рецензуючи збiрник Я.Новицького. “У вели-
кiм числi пiсень, зiбраних Новицьким, – писав
Ф.Колесса, – вiдчувається неправильна будова
вiрша пiсенного. Часом то й годi якого-небудь
розмiру ритмiчного дошукатися. Це наводить нас
на догадку, що збирач записував тi пiснi не з го-
лосу, а просто казав їх собi проказувати – при чiм
неможлива рiч заховати вiрнiсть пiсенного роз-
мiру”63. Укладаючи збiрку коломийок, В.Гнатюк
вилучив цiлу низку народних творiв з поруше-
ним розмiром вiрша та з рiзними перекручення-
ми, зазначивши про це у передмовi: “Фальшо-
ванi коломийки такi незручнi, що їх вистане по-
дати без коментарiв; кождий, хто перегляне мою
збiрку коломийок i фальшованi – пiзнасть вiд-
разу неприроднiсть останнiх”64. Указувалось та-
кож на порушення рими, перекручення у словах,
якi траплялись як у рукописних, так i в друко-
ваних збiрках пiсень. Серед таких значаться пу-
блiкацiї Я.Головацького: Тепер iду з Кречунова
та гусошик (?) мiню, Єдна отсюд, друга от-
туд: що дiєш хлопуню?65 Мав рацiю В.Гнатюк,
зауваживши, що останнє слово повинно бути не
“хлопуню”, а “легiню”.
Справедливо зазнала критики поширена ранi-
ше практика, коли збирачi фольклору, готуючи
63Колесса Ф. [Рецензiя на]: Малорусские песни, собр.
Я.П.Новицким // Колесса Ф. Фольклористичнi працi.–
К., 1970.– С. 381.
64Гнатюк В. [Переднє слово до збiрника “Коломийки”]
// Гнатюк В. Вибранi статтi про народну творчiсть...–
С. 170.
65Там само.
726 5-6’2009 Народознавчi Зошити
до друку матерiали, довiльно змiнювали їх, ви-
кидаючи частину тексту, чи додаючи свiй. Тому
досить обережно пiдходили упорядники до чу-
жих фольклорних записiв. Редактори проявляли
велику ерудицiю у фольклорних справах, прово-
дили значну роботу на цьому теренi науки. Ска-
жiмо, готуючи до друку збiрник народної прози з
Полтавщини у записах В.Лесевича (“Оповiдання
Р.Ф.Чмихала”), упорядник В.Гнатюк дуже обе-
режно поставився до мови, якою переданi записи,
зазначивши при цьому, що, оповiдач служив при
вiйську, де “набирався культури”, та що вiн звик
iз “панами” говорити iнакше, як iз рiвними собi
селянами, оперує вiн дуже малим засобом росiй-
ських слiв i повторює їх, де може, незважаючи,
чи вони обов’язково там потрiбнi, чи можна б
без них обiйтися. “Цiкаво при тiм також пiзна-
ти, як оповiдач несвiдомо українщить росийсь-
кi слова, надаючи їм український вид, примiром,
говорить здрiбнiло “сахарець” i т. и. Галицького
читача будуть разити, певно, такi форми, як: бро-
сив, лошадi, тропочка, кушать, барин, батюшка,
пускай i пущай, не пугайтесь, спрашивають, ру-
башечка, пойдьом, здраствуйте, благодарю, нель-
зя, развi та iн., – але вчитавшись, вiн звикне до
них. Виправити їх – значило вiдобрати збiрнико-
ви спецiальний його колорит, на що ми не хотiли
зважуватися”66. Матерiал, надрукований у цьому
виданнi, привертає увагу ще й тим, що “вказує,
як далеко в Росиї поступило засимiльованя мови
простого нашого селянина з мовою державною,
яку й досi дехто хоче вважати за iдентичну з
нашою”67.
Науковi погляди дослiдники виводили з про-
аналiзованих, точно записаних матерiалiв i зав-
жди гостро виступали проти тих фольклористiв,
якi намагалися втручатися в текст. Залишаючись
прихильниками справдi наукових засад, як слуш-
но зауважив М.Сиваченко68, упорядники, однак,
не скочувалися до фетишизацiї записаного з на-
родних уст матерiалу, вони були переконанi, що
можливi й недосконалi записи, з рiзними недо-
речностями, несвiдомими й свiдомими помилка-
66Гнатюк В. Вiд редакцiї [до]: Оповiдання
Р.Ф.Чмихала...– С. IV.
67Там само.
68Сиваченко М. Володимир Гнатюк i деякi питання фо-
льклорної текстологiї // Сиваченко М.Є. Лiтературознавчi
та фольклористичнi розвiдки.– К.: Наук. Думка, 1974.–
С. 417.
ми. Тому перед публiкацiєю обов’язково прово-
дився критичний аналiз. За потребами – вноси-
лись поправки, кожна з яких мала бути належно
обґрунтована i обумовлена. Пiдлягали належнiй
оцiнцi й самi упорядники, котрi з беззастереж-
ним довiр’ям ставились до фольклорних матерiа-
лiв. Так, В.Гнатюк критикував М.Врабеля за не-
спроможнiсть очистити народнi тексти вiд явних
недоречностей, перекручень i абсурдiв, якi той iн-
коли допускав. Наприклад, у пiснi: Руда, мамко,
руда, / Руда зелененька, / Кажуть люде, аж я
стара, / А я молоденька69 змiна однiєї букви у
словi “рута” призвела до явного непорозумiння
(руда зелененька). А це ще раз пiдкреслює, на-
скiльки уважно, дбайливо треба пiдходити до на-
родного тексту, фiксуючи його, а згодом готуючи
збiрник до друку.
У поле зору критики потрапляли найчастiше тi
записувачi, якi не знали добре української мови,
не спроможнi були вiдрiзнити справдi народний
текст вiд пiдробного. Як рецензенти фольклорних
збiрникiв науковцiв цiкавили питання, наскiль-
ки вмiщуваний матерiал мав народний характер.
I.Франко негативно вiдгукнувся на низку пiдро-
бок пiд народну поезiю (наприклад, коломийки
iз збiрки С.Щасного “попсованi фальсифiкатами
власного виробу”70, деякi пiснi, складенi при дво-
рах польських панiв або з агiтацiйною метою).
Тонко розумiючи художню специфiку усної пое-
зiї, вiн мiг провести чiтку межу мiж народними
пiснями i безiменними вiршами, категорично ви-
ступав проти їх змiшування i користування вiр-
шами як iсторико-пiзнавальним матерiалом нарiв-
нi з пiснями. “Се ж може бути велика рiзниця,
– писав I.Франко, – чи про якусь подiю гово-
рить збiрна творчiсть народна, чи якийсь репре-
зентант...”71. На подiбнi вади – мiшана подача
пiсень народних з ненародними – вказували до-
слiдники i в збiрниках В.Залеського, Ж.Паулi,
М.Врабеля, О.Кольберга та iнших.
69Гнатюк В. [Рецензiя на кн.]: Угро-русски народ-
ны спiванки / Издал Михаил Врабель. Т. 1: Спiван-
ки Мараморошски.– Будапешт, 1901 // Записки НТШ.–
1902.– Т. 45.– Кн. 1.– С. 39.
70Франко I. Огляд праць над етнографiєю Галичини в
ХIХ в. // Франко I. Вибранi статтi про народну творчiсть
/ Упоряд. О.I.Дей.– К., 1955.– С. 236.
71Франко I. [Рецензiя на збiрник]: “Козацькi часи в на-
роднiй пiснi” В.Будзанiвського // Записки НТШ.– 1906.–
Т. 73.– С. 206-207.
ГАННА СОКIЛ. Едицiйно-текстологiчнi концепцiї... 727
Одними з перших в українськiй фольклорис-
тицi почали вирiзняти в публiкацiях фальсифiка-
ти, видiляти пiснi ненароднi або сумнiвного похо-
дження видавцi “Исторических песен украинско-
го народа” (1874-1875) В.Антонович i М.Драго-
манов та упорядник “Народных песен Галицкой
и Угорской Руси” (1878 р.) Я.Головацький. На
це неодноразово вказували I.Франко, В.Гнатюк.
Скажiмо, в однiй з рецензiй на збiрник Б.Грiн-
ченка В.Гнатюк видiлив “двоякого роду” пiснi не-
народного походження – духовнi i свiтськi. До
перших вiн зарахував псалми, “первовзори яких
надрукованi в “Богогласнику”, другi – утворенi
новiшими поетами вже в нашому вiцi. Такi пiснi,
наголосив рецензент, варто зазначати як ненарод-
ного походження72. Подiбна практика видання пi-
сень, однак, не вiдразу стала правилом у пiзнiших
публiкацiях, її послiдовно намагалися втiлювати в
життя упорядники кiн. ХIХ – поч. ХХ ст. Ви-
словлюючи свої погляди на принципи фольклор-
ної текстологiї, ученi того часу вважали, що варто
при виданнi народних пiсень дотримуватися нау-
кового критерiю, i коли втягуються мiж них пiснi
ненародного походження, то обов’язково про це
зазначати73.
Важливий принцип едицiiйної роботи полягав i
в систематицi фольклорних джерел. У публiкатор-
ськiй практицi Етнографiчної комiсiї, як уже було
сказано, найбiльш поширеною була подача матерi-
алу за жанрово-тематичним принципом. У справi
систематизацiї як пiсень, так й iншого фольклор-
ного матерiалу вченi-фольклористи завжди були
обережнi i не прагнули спокусливої мети подавати
фiлософську схему систематизацiї74. Тут вирiша-
льну роль вiдiграла I.Франкова класифiкацiя, що
вважалася однiєю з найбiльш повних i науково
обґрунтованих класифiкацiй народної прози, в ос-
нову якої покладено лiтературнi форми. Нею, по
72Гнатюк В. [Рецензiя на]: Этнографические материа-
лы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях
Б.Д.Гринченко] // Записки НТШ.– Львiв, 1900.– Т. 33.–
Кн. 1.– С. 30.
73Гнатюк В. [Рец. на статтю]: Данилов Вл. Ненарод-
ные песни в украинском фольклоре (Сборник Харьк. Ист.-
филол. об-ва.– T. ХVIII) // Записки НТШ.– 1909.–
Т. 90.– Кн. IV.– С. 238.
74Бiлий В. До характеристики Володимира Гнатюка як
збирача й записувача // Записки Iсторично-Фiлологiчного
вiддiлу / За гол. ред. вiддiлу А.Кримського.– К., 1927.–
Кн. 10.– С. 237.
сутi, керувалися при укладаннi збiрок оповiдних
жанрiв у публiкацiях НТШ. При виданнi пiсен-
ного матерiалу як I.Франко, так i В.Гнатюк засто-
совували жанрово-тематичну класифiкацiю в збi-
рниках, яка значно полегшувала дослiдникам шу-
кати потрiбний матерiал у межах окремого жанру.
Наукова систематизацiя пiсенного матерiалу,
оперта на його докладному студiюваннi, як на-
голосив Ф.Колесса, дуже пiдносить вартiсть збi-
рника, тому що, по-перше, полегшує користуван-
ня ним, по-друге, “вiдзначає й пiдкреслює типо-
вi ознаки пiсень, вводить їх групування та дає
пiдставу до науково порiвняльного дослiджен-
ня”75. Значнi недогляди в систематизацiї зiбра-
ного матерiалу, чи, краще сказати, вiдсутнiсть її,
а також “буйний простiр фантазiї при поясненнi
та аналiзi здобутих пам’яток” (В.Бiлий), затруд-
нювали працю з ним. Так, високо поцiновуючи
видання П.Чубинського “Труды этнографическо-
статистической экспедиции...”, I.Франко зазна-
чив у листi до О.Рошкевич: “Я переглянув збiр-
ник ладканок Чубинського – огромна книга, є
ладканок самих около 2000, а дуже мало по-
дiбних до лолинських. Чубинського збiрника го-
дi читати – за широтою i повторюванiстю тих
самих мотивiв не робить цiльного враження”76.
I.Франко в цьому питаннi був одностайний з
думкою М.Драгоманова, яку той висловив ра-
нiше, критикуючи П.Чубинського за ненаукове
впорядкування матерiалу, за нехтування правила-
ми запису народних творiв.
У науковiй дiяльностi галицькi фольклорис-
ти важливе мiсце вiдводили публiкацiї варiантiв.
“Коли ж хто запише пiсню в мiсцевостi А i на-
друкує її, – наголосив В.Гнатюк, – а опiсля за-
пише її в мiсцевостi Б зi значними змiнами i
не хотiв би друкувати тому, що вже один варi-
ант надрукований, чи зробив би добре? Зовсiм
нi, бо тодi мало мали би ми повних текстiв пi-
сень i коректних, а не знали би анi її iсторiї,
анi не могли би сконстатувати мiсця (бодай при-
близного) її постання, її географiчного розшире-
ння i популярностi i т. i. А треба при тiм мати
на увазi, що пiснi мають не лише естетично-лi-
тературне значення, але й iсторичне i язикове i
75Колесса Ф. З царини музичної етнографiї // Колес-
са Ф.М. Музикознавчi працi.– К., 1970.– С. 281.
76Франко I. Лист до О.Рошкевич // Франко I. Зiбр.
творiв: У 50 т.– К., 1986.– Т. 48.– С. 578.
728 5-6’2009 Народознавчi Зошити
багато питань, зв’язаних iз ними, можна вияс-
нити лише на пiдставi цiлого ряду варiантiв, а
не одного”77. Записування тiєї самої пiснi i дру-
кування її у рiзних збiрниках I.Франко вважав
не хибою, а заслугою дослiдникiв, бо це показує
географiчне розповсюдження того чи iншого на-
родного твору78. Фольклористи того часу добре
розумiли, що при фiксацiї народних творiв навiть
найменшi змiни мають значення, адже варiанти,
записанi у рiзних регiонах, дають пiдстави для
цiлої низки наукових дослiджень. З цiєю метою
Ф.Колесса пропонував створити при музеях i ет-
нографiчних товариствах архiви, де б скупчували-
ся рукописнi збiрники народних пiсень, аби ними
могли користуватися спецiалiсти79.
В едицiйнiй практицi Етнографiчної комiсiї
НТШ послiдовно дотримувались єдиного прин-
ципу – видавати текст лише науково опрацьо-
ваний. Перед тим, як опублiкувати фольклор-
ний матерiал, ретельно готувався науковий апа-
рат: розшукувались варiанти, паралелi, подава-
лась вiдповiдна бiблiографiя. Наведення парале-
лей вважалося невiд’ємною частиною наукової
публiкацiї текстiв, оскiльки це не лише звiль-
нить дослiдника вiд необхiдностi перекидати цiлi
гори рiзних матерiалiв, а й укаже, що зроблено
в цьому напрямi, допоможе зорiєнтуватися при
новому друкуваннi матерiалiв80. Вiдтак паралелi
мають велике значення для порiвняльного вивче-
ння фольклору певного народу, в його iсторико-
культурних зв’язках з творчiстю iнших етносiв,
для встановлення давностi теми та її змiн у прос-
торi й часi. Важливо також, що тогочаснi фольк-
лористи надавали ваги рiзного роду покажчикам i
розумiли вартiсть систематичних покажчикiв ус-
нопоетичних матерiалiв, якi, на їх тверде переко-
нання, мають служити метi порiвняльної фольк-
лористики81. Видання без вiдповiдного наукового
77Гнатюк В. [Рецензiя на кн.]: Pieśni ludowe celtyckie,
germańskie, romańskie, spolszczyÃl Edward Porȩbowicz.–
Lwów, 1909 // Записки НТШ.– 1909.– Т. 88.– С. 239.
78Франко I. Лист до I.Колесси // Франко I. Зiбр. творiв:
У 50 т.– К., 1986.– Т. 48.– С. 578.
79Колесса Ф. [Рецензiя]: Проф. I.Горак у справi збира-
ння й видання народних пiсень // Колесса Ф.М. Фольк-
лористичнi працi.– К., 1970.– С. 388.
80Гнатюк В. [Рецензiя на кн.]: Новицкий Я.П. Малорус-
ские исторические песни, собранные в Екатеринославщине.
1874-1903 г.– Екатеринослав, 1908 // Записки НТШ.–
1908.– Т. 85.– Кн. 5.– С. 221.
81Гнатюк В. [Рец. на]: Смирнов Л.М. Систиматический
апарату, на їх думку, нiчого чи дуже мало значи-
тимуть у науцi i в майбутньому.
Члени Етнографiчної комiсiї НТШ подали
зразок наукового опрацювання – кожен запис су-
проводжувався зазначенням варiантiв, паралелей,
вiдповiдною бiблiографiєю, рiзного роду покаж-
чиками. Науково-органiзацiйна i видавнича дi-
яльнiсть дослiдникiв того часу поставила укра-
їнську науку про усну словеснiсть в один ряд з
кращими досягненнями європейської фольклорис-
тики. Цiлком заслужено видання привернули до
себе увагу мiжнародної громадськостi i здобули
визнання багатьох авторитетних учених, завдяки
чому наша наука, “не тiльки не полишилася по-
задi, ...але не в однiм напрямi вибилася наперед i
випередила iншi народи” (Гнатюк).
Текстологiчними принципами, якi розробля-
ли науковцi останнiх десятилiть ХIХ – поч.
ХХ ст., керувалися в своїй дiяльностi як збирачi-
початкiвцi, так i досвiдченi фольклористи. Бага-
то спостережень практичного характеру заслуго-
вують уваги i можуть бути прийнятними сучас-
ною наукою. До того ж, нинiшнi науковi вимоги
особливо актуалiзують збирацький пошук. Засто-
сування технiчинх засобiв дозволяє фiксувати не
тiльки текст, але й увесь процес його виконан-
ня, тобто є можливiсть багатоаспектної фiксацiї
фольклорних явищ. Вiдповiдно збiльшуються па-
раметри едицiйного вiдтворення зразкiв фолькло-
ру в синкретизмi їх втiлень i контекстiв, що ви-
магає доповнення текстологiї друкованого слова i
нот, авдiо- i вiдео-текстологiї фольклору.
Тогочаснi дослiдники усної словесностi, зба-
гнувши основнi засади свiтової фольклористи-
ки, яка виходила вже тодi на концептуально-
аналiтичний рiвень, робили все, щоб українську
науку виводити на європейськi обрiї. Публiка-
цiї фольклорних збiрок, якi видала Етнографiч-
на комiсiя НТШ, – зразок ретельного наукового
опрацювання усної словесностi, що вiдзначають-
ся багатством фактажу, науковою достовiрнiстю,
високою едицiйно-текстологiчною культурою i до
сьогоднi залишаються зразками, гiдними творчо-
го наслiдування.
указатель тем и вариантов русских народных сказок (Изве-
стия отделения рус. языка и словесности Импер. Академии
наук, 1911) // Записки НТШ.– 1912.– Т. 112.– Кн. 6.–
С. 228.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77471 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:26:04Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сокіл, Г. 2015-03-01T09:14:15Z 2015-03-01T09:14:15Z 2009 Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi / Г. Сокіл // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 714-728. — Бібліогр.: 81 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77471 uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi On Editorial Textologic Concepts of Folcloristic Activities by NTSh Ethnographical commission, Lviv Article published earlier |
| spellingShingle | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi Сокіл, Г. Статті |
| title | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi |
| title_alt | On Editorial Textologic Concepts of Folcloristic Activities by NTSh Ethnographical commission, Lviv |
| title_full | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi |
| title_fullStr | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi |
| title_full_unstemmed | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi |
| title_short | Едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї НТШ у Львовi |
| title_sort | едицiйно-текстологiчнi концепцiї фольклористичної дiяльностi етнографiчної комiсiї нтш у львовi |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77471 |
| work_keys_str_mv | AT sokílg ediciinotekstologičnikoncepciífolʹklorističnoídiâlʹnostietnografičnoíkomisiíntšulʹvovi AT sokílg oneditorialtextologicconceptsoffolcloristicactivitiesbyntshethnographicalcommissionlviv |