Buchumschlag

Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Народознавчі зошити
Datum:2009
1. Verfasser: Бабь'як, А.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Інститут народознавства НАН України 2009
Schlagworte:
Статті
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77479
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936) / А. Бабь'як // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 729-742. — Бібліогр.: 93 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860099820424790016
author Бабь'як, А.
author_facet Бабь'як, А.
citation_txt Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936) / А. Бабь'як // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 729-742. — Бібліогр.: 93 назв. — укp.
collection DSpace DC
container_title Народознавчі зошити
first_indexed 2025-12-07T17:27:59Z
format Article
fulltext АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 729 Статтi Августин БАБ’ЯК УЧАСТЬ I РОЛЬ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ВЕЛEГРАДСЬКИХ КОНГРЕСАХ (1907-1936) Augustin BABYAK. On Part and Role of Catholic Chuch in Velehrad Congresses (1907- 1936). В Апостольському листi “Euntes in mundum” (1988) папа Iван Павло II пише: “Двi форми ве- ликої традицiї Церкви – захiдна та схiдна, двi форми культури взаємно доповнюють одна од- ну, як двоє “легень” в одному органiзмi”1. Ви- щеподаний вираз глибоким символiзмом залiг на ґрунт iсторичної пам’ятi церковної традицiї та своєю актуальнiстю домагається нaуковoго вивчe- ння у дiлянцi еклезiологiї та застосування в що- денностi людського життя. Слова Святiшого От- ця, як представника схiдної європейської спадщи- ни, завершують довголiтнiй iсторичний процес, до якого змагала мiсiйна дiяльнiсть святих Кири- ла та Мефодiя, Хрещення Русi чи Берестейська Унiя. Наголошуючи на незабутностi сторiнок iс- торiї Церкви, Iван Павло II виразив неодноразо- во свою приналежнiсть до слов’янських народiв. Польсько-слов’янський родовiд провiдника Цер- кви сприяв тому, що папа впродовж свого пон- тифiкату часто наголошував на духовнiй єднос- тi християнської Європи та вiдкривав багатство традицiй Сходу i Заходу. “Двоє легень” христи- янського органiзму не дихають виключно духов- нiстю та богословським мисленням двох культур, але синтетично пожвавлюють добрi намiри еку- менiчних змагань на шляху до церковної єдностi. Останнiй аспект однак є вiдносно мало вiдомим або свiдомо замовчуваним у контекстi публiчних дискусiй2. 1AAS 80.– 1988.– 935-956. Euntes in mundum // AAS 80.– 1980.– № 12.– S. 935-956. 2У першому та другому виданнях словника “Dictionary of the Ecumenical Movement”, опублiкованих Свiтовою Ра- Автор цiєї статтi ставить за мету висвiтли- ти роль та показати вплив Велеградських Кон- гресiв (1907-1936 рр.) на iсторичну еволюцiю iдеї та практики екуменiзму. Додатковим моти- вом написання статтi став ювiлей 100-лiття Ве- леградських Конгресiв вiд початку їх зароджен- ня. Протягом 28 червня – 1 липня 2007 р. у Вeлеградi вiдбулася зустрiч найвидатнiших пред- ставникiв Римо-Католицької, Греко-Католицької, Православної Церков, протестантських спiльнот. Пiд егiдою представника Апостольської Столи- цi кардинала Вальтера Каспера та архиєписко- па Праги Кардинала Мирослава Влка було уро- чисто вiдзначено iсторичне значення конгресу. У святкуваннях брали участь римо-католицький ор- динарiй архиєпископ Ян Граубнер з Оломунця, численна делегацiя з Ватикану. Вiзантiйський об- ряд очолив митрополит Київсько-Галицький кар- динал Любомир Гузар, архиєпископ Iгор Возняк (Львiв), екзарх Михайло Гринчишин (Париж), єпископ Глiб Лончина (Iталiя), єпископ Воло- димир Ющак (Польща), делегацiя Католицько- го унiверситету зi Львова, яку очолив директор iнституту екуменiчних студiй УКУ Антуaн Ар- жаковський. Численна делегацiя Церкви вiзантiй- ського обряду пiдтвердила свою провiдну роль та участь у ґенезi екуменiчних зустрiчей у Вeлегра- дi. Поєднуючи у собi схiдну та латинську тра- дицiї, церква мученикiв ХХ ст. вiдiграла чiльну iсторичну роль в органiзацiї та проведеннi окре- мих eкуменiчних Конгресiв. Вiдповiдальнiсть за органiзацiю та проведення зустрiчi взяв на себе центр Алеттi з Оломунця. Ювiлейнi святкуван- ня поєднували лiтургiйно-молитовний елемент iз запланованими дискусiйними панелями. Господ- ня молитва Iсуса “Ut unum sint” пригадала пер- шочерговi мотиви екуменiчних зборiв у змiнних iсторичних обставинах та наголосила на христи- янських коренях Європи, якi у схiдному христи- янствi засадили слов’янськi Апостоли Кирило та Мефодiй. Географiчне розмiщення Вeлеграду, як симво- лу нацiонального i релiгiйного вiдродження, не- абияке у зрозумiннi акцентiв проведених з’їз- дою Церков (World Council of Churches), iгноруються по- станови Конгресiв у Вeлеградi та напрацювання митропо- лита Андрея Шептицького. Двоє звернень Апостольського Екзарха для української дiаспори у Францiї єпископа Ми- хайла Гринчишина до видавцiв не внесли очiкуваних корект до змiсту словника. 730 5-6’2009 Народознавчi Зошити дiв, якi несуть у своїй основi вiдповiдi на сучасний процес об’єднання Європи та реак- цiю на зцiлення духoвних коренiв європейського континенту. У Державному Архiвi Опава (SAOp) в Оло- мунцi знаходиться величезна кiлькiсть рукопис- них матерiалiв, зокрема мова йде про листуван- ня, яке проводилось пiд час проходження Конгре- сiв. Мова йде про листи, в яких показаний про- цес спiлкування представникiв греко-католицької iєрархiї з органiзаторами конгресу, зокрема: ар- хiєпископом А.К.Стояном (1851-1923)3 та його наступником архiєпископом Леопольдом Преча- ном (1869-1947). Змiст подiй конгресiв до сьо- годнi ще не опублiкований, тому недоступний до вiдома широким колам. Багато джерел знаходить- ся також у Центральному Державному Iсторич- ному Архiвi Львовa (ЦДIАЛ). Бiблiотека Цен- тру св. Iринея в Лiонi у своєму розпорядженнi володiє цiнним вiддiлом лiтератури, присвячено- му участi слов’ян в екуменiчних процесах. Головне джерело, яке лягло в основу цiєї стат- тi, становить семитомне зiбрання Актiв Конгре- су (Acta Conventus Velehradensis), у якому мiс- тяться звiти дискусiй, тексти рефератiв, а та- кож Акти Вeлеградської Академiї (Acta Acade- miae Velehradensis) з 1910 р. Iстотну вартiсть вi- дiграли також монографiчнi працi таких авторiв, як Ф.Цiнек4, Ф.Грiвец5, Й.Слiпий6, Ф.Дворнiк7, Л.Гурка8, А.Баб’як9. I Вибiр Вeлеграда для проведення богословських та екуменiчних зустрiчей нiс у своїй географiчнiй площинi глибокий символiзм. Вeлеград (Velehrad) 3Бiографiю А.К.Стояна див.: Cinek F. Arcybiskup Dr. Antonin Cyryl Stojan: zywot a dilo.– Oломунц, 1933. 4Antonin Cyril Stojan. Apostles of Church Unity.– N.Y.: New Rocheelle, 1983. 5Vspominky na cyrillo-methodejsky rok 1863.– Вeлеград, 1913. 6Conspektus historicus venerationis SS. Cyrilli et Methodii in Ucraina, Bohoslovia.– 1936.– 1-4.– S. 203-208; Na Welegradi.– “Нивa”.– 1922.– № 10.– S. 337-345; № 11/12.– S. 389-402. 7Les Slaves: Byzance et Rome au IX siéle.– Paris, 1926; Les Lègendes de Constantin et Méthode vues de Byzance.– Prague, 1933. 8Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter tradycji welehradzkiej.– Verbinum, 1995. 9Des Ukrainiens aux Congrés de Velehrad (1907-1936). Société Scientifique Ševčenko.– Париж, 2007. в iсторичнiй пам’ятi був столицею Великоморав- ського князiвства, у якому успiшно поширювала- ся апостольсько-євангелiзацiйна дiяльность апос- толiв Кирила i Мефодiя (ХI ст.). Теперiшня на- зва мiста – Старе Мiсто на Моравах. Колишня цистерцiанська базилiка, в якiй сто рокiв тому вiдбувалися конгреси, вказує на славну iсторiю мiста. Говорячи про статус мiста, слiд вiдклика- тися до передання старої моравської традицiї, яка походить з ХIII ст. За традицiєю, Вeлеград тiс- но ототожнювався з архиєпископською столицею святого Мефодiя та був мiсцем його смертi та по- ховання10. Таким чином, скликання екуменiчних Конгресiв у Вeлеградi отримало апробату та виз- нання як зi сторони слов’янського, так i грецького православ’я, для яких згаданi святi користуються великою пошаною. Крiм iсторичного мотиву у виборi Вeлегра- да на мiсце проведення екуменiчних зустрiчей була ще богословська причина, а саме: “вiд- криття екуменiчних цiнностей та євангелiзацiйно- культуротворчої працi святих Кирила i Мефо- дiя”11, тому що Вeлеград тiсно iдентифiкувався з нацiональним, культурним та релiгiйним вiдрод- женням Чехiї та Словаччини. Дану тезу детально розвинув Леонард Гурка у своїй працi “Спадщи- на Отцiв”12. Генеза назви “екуменiчнi зустрiчi” не нова, оскiльки iснували вже певнi iсторичнi прототипи. Наприклад, у 1645 р. в м. Торунi, за iнiцiати- вою польського короля Владислава IV та поль- ського єпископату, зiбралися на спiльну зустрiч католики, лютерани та кальвiнiсти. Мета зборiв полягала у тому, щоб мiж вiросповiданнями па- нувала взаємна згода та єднiсть на територiї то- гочасного польського королiвства. Така iнiцiати- ва зародилася у 1643 р., пiсля закiнчення синоду латинської церкви у Варшавi. Завершуючи синод, єпископи надiслали листа дисидентам Корони та запросили їх до дiалогу. Це вiдбулося 10 жовтня 1644 p. у м. Торунь. Вiдповiдальним за прове- 10Див.: Zlamal B. Prirucka ceskych cirkevnich dejin.– T. 1. Pocatky latinskoho a slovanskeho krestantva na Velke Morave.– Oломунц, 1970.– S. 112, 184-187. 11Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 12. 12Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 19-26. Для повнiшого розумiння iдеї Ко- нгресiв суттєвим є аналiз суспiльно-полiтичного контексту, який створив цiлу низку сприятливих обставин для реалi- зацiї iдеї екуменiзму. АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 731 дення дiалогу був oтець Магнi, який був також представником папи Iнокентiя Х. В екуменiчних зборах, якi отримали назву “Colloquium Charitati- vum”13, взяли участь 76 богословiв: 27 лютеранiв, 24 кальвiнiстiв, 25 католикiв. Однiєю з причин створення центру для конгре- сiв у Вeлеградi було зародження нової альтерна- тиви по вiдношеннi до аналогiчного центру у Нi- меччинi (Фульда), який запрошував здебiльшо- го представникiв християнського Заходу. Центр у Вeлеградi був покликаний акцентувати та пiднi- мати проблеми християнства у слов’янському свiтi та вiдкрити слов’янський богословський горизонт, який у майбутньому мав стати своєрiдним мостом єдностi мiж православними слов’янами Сходу та слов’янами-католиками Заходу14. На противагу Вeлеграду, подiбна екуменiчна зустрiч вiдбулася також в Единбурзi у 1910 р., яку прийнято вважати початком екуменiчного ру- ху. Гiпотетично можна сказати, що це був перший екуменiчний дiалог у повному розумiннi слова, пiд час якого вiдбувся “Тиждень молитов за єд- нiсть християн”. У протестантському та англiкан- ському середовищах вималювалися два напрямки: один – Life and Work (Життя та Праця), про- ведений у 1925 р. у Стокгольмi, характеризував- ся антидогматичною прагматикою, iнший – Faith and Order (Вiра i Устaв), проведений у Лозаннi у 1927 р., наголошув насамперед на доктринальних питаннях та еклезiальних структурах. Два екуме- нiчнi рухи зустрiлися вдруге у 1948 р. в Амс- тердамi. На Амстердамському Конгресi створили Екуменiчну Раду Церков, до якої увiйшли пред- ставники 147 церков та церковних спiльнот15. Чергова зустрiч вiдбулася у Нью-Делi у 1961 р., на якiй визначено шляхи дальшого розвитку, то- му що у Раду увiйшли предcтaвники Росiйської Православної Церкви та низки iнших європей- ських православних Церков16. Автор цiєї статтi звертає особливу увагу на розвиток екуменiчних iдей, якi побутували на те- 13Див.: Piszcz E. Colloquium charitativum // EncykÃlopedia Katolicka.– T. III.– Люблiн, 1985.– Kol. 546-547. 14Див.: Cinek F. Velehrad viry. Duchvni dejiny Velehradu.– Оломунц, 1936.– S. 273. 15Детальнiшу iнформацiю про iсторiю руху та його структуру див.: Католицька Енциклопедiя.– T. IV.– Люб- лiн, 1985.– Kol. 829-835. 16Див.: Droguet & Ardant. L’encyclopédie catholique prati- que // L’oecuménisme.– Париж: Michel Dubost, 1999.– S. 74-98. риторiї Слов’янщини. Iдея, народжена в лонi сло- в’янських народiв, отримала свiй iнтелектуальний зрiст завдяки новiй генерацiї вчених та духовен- ства, якi взяли пiд увагу не тiльки богословськi мотиви, але також iдеали нацiонального та ре- лiгiйного вiдродження, з притаманними їм куль- турними та мовними традицiями. Виразному та швидкому дiалогу сприяло переконання, що усi слов’янськi народи у Христовiй Церквi рiвно- правнi. Неабияке значення вiдiграло святкування трьох чергових тисячолiтнiх ювiлеїв, пов’язаних з iменами святих Кирила i Мефодiя, а саме: прибу- ття апостолiв до Моравiї (1863), рiчниця смертi святого Кирила (1869), рiчниця смертi святого Мефодiя (1885)17. Результати святкувань зафiк- совано у численних публiцистичних виданнях, якi вiдкривають змiст життя та дiяльнiсть апостолiв слов’ян, а також iсторiю та археологiю Вeлеграда. Завдяки дослiдженням виявлено зв’язок сучасно- го Вeлеграду зi столицею Моравського князiвства вiд часiв князя Святополка18, а також традицiю з ХIII ст., – мовляв, Велеград був архиєпископ- ською столицею, мiсцем смертi та поховання свя- того Мефодiя19. Дана епоха залишила у пам’я- тi чимало видатних постатей, якi вплинули зна- чним чином на процес суспiльно-iнтелектуальних та духовно-релiгiйних змiн у народi. Через на- дмiр чiльних дiячiв цього перiоду, автор стат- тi прагне звернути увагу на деяких представни- кiв духовенства. Одним з перших репрезентан- тiв суспiльно-культурного вiдродження у Чехiї та Словаччинi був професор семiнарiї у Брно отець Ф.Сусiл (1804-1868). Його iдеї, дiяльнiсть, про- грама вiдродження знайшли пiдтримку, зокрема ceрeд молодих священикiв, та започаткували то- вариство “Спадщина святих Кирила i Мефодiя”. Товариство друкувало перiодичним тиражем стат- тi у журналi “Slavorum Littereae Theologicae”20, якi з бiгом часу вплинули на поляризацiю святих пiд час конгресових зустрiчей. Другою постаттю був о. А.K.Стоян (1851-1923), майбутнiй архи- єпископ Оломунця та спiворганiзатор Конгресiв. За його iнiцiативою виникло товариство “Апос- 17Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 31. 18Ibid.– S. 31-34. 19Zlamal B. Prirucka ceskych cirkevnich dejin.– T. 1. Počatky latinskoho a slovanskeho krestantva na Velke Morave.– Оломунц, 1970.– S. 112, 184-187. 20ACV-1.– S. 1; Cinek F. Velehrad viry...– S. 443. 732 5-6’2009 Народознавчi Зошити толят святих Кирила i Мефодiя”, яке, незважаю- чи на опiр австрiйської влади, було затверджене та визнане церковною владою на територiї Мора- вiї21. В аналогiчному релiгiйно-слов’янському дусi вiдродження дiяли словенський єпископ Марибо- ру М.А.Сломшек (1800-1862) i хорватський ар- хiєпископ Дякова Й.Й.Строссмаєр (1815-1905), чеський єпископ Оломунця Л.Пречан (1923- 1947), а також львiвський митрополит Греко- Католицької Церкви архiєпископ Андрей Шеп- тицький (1865-1944). Згаданi провiдники вiд- повiдально поширювали культ солунських братiв Кирила та Мефодiя серед вiрних своєї церкви та посередньо через конгреси спричинилися до рене- сансу культу святих у захiднiй частинi Європи. Реанiмацiя постатей Кирила i Мефодiя в ХIХ та ХХ ст. плiдно вплинула на розвиток еклезiо- логiчих дисциплiн та поглибила вчительську мi- сiю Церкви в особi римських архiєреїв. Наприк- лад, папа Леон ХIII в енциклiцi “Grande munus” (1880)22 поширив культ слов’янських братiв Ки- рила i Мефодiя на цiлу Католицьку Церкву. Унi- версальна присутнiсть святих схiдної церкви у захiдному континентi Європи збiльшила число cлов’янських паломникiв латинського i вiзантiй- ського обрядiв до Риму. У супроводi кардина- ла М.Ледуховського 5 липня 1881 р. до Ри- му прибуло понад двi тисячi паломникiв; делега- цiя з тогочасної Польщi складалася з 445 осiб (109 – з Великої Польщi; 336 – з Галичи- ни, з яких – 150 духовних осiб). Галицьких прочан очолили єпископ Кракова А.Дунаєвський та о. Ст.Стояловський, а великопольських – єпископ-вiкарiй Познаня Й.Янiшевський. Де- легацiя Греко-Католицької Церкви з Галичи- ни прибула до Риму на чолi з митрополитом львiвським Й.Кулiйовським, єпископом-вiкарiєм Й.Сембратовичом та о. Ю.Пелешом23. Папа Iван ХХIII звернувся у 1963 р. з апосто- льським листом “Magnifici eventus” до учасникiв 21Див.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 91. Повна назва товариства: “Apoštolat sv. Cyrila a Methodêje pod ochranou Blahoslavene Panny Marie”. Автор пише, що це товариство було пропаговане у єпархiях Хорватiї, Словенiї, Сербiї, а також у єпархiях Кракова, Тарнова, Перемишля, Львова. 22Див.: AAS. Енциклiка папи Леона XIII з 30 вересня 1880 р.– Т. 1. 23Див.: Chodkiewicz A. Kult Cyryla i Metodego na ziemi- ach polskich // Polska-Ukraina. 1000 lat sa̧siedztwa.– Пере- мишль, 1990.– Т. 1.– S. 268. екуменiчного руху з похвалою, що здобутi у Ве- леградi досягнення стосовно єдностi християн не- суть користь не тiльки усiм християнам, але перш за все вiдроджують духа надiї у справi поєднан- ня вiрних24. Згодом Павло VI в апостольському листi “Antiqae nobilitatis” (1969), виданому з на- годи 1100 рiчницi з часу смертi святого Кирила25, пiдтвердить сподiвання свого попередника. Папа Iван Павло II найповнiше розкрив свiтовi поста- тi слов’янських апостолiв. В Апостольському ли- стi “Egregiae virtutis” (1980)26 Святiший Отець проголосив святих Кирила i Мефодiя, св. Бене- дикта покровителями Європи27. З iншої сторони, енциклiка “Slaworum Apostoli” (1985)28 вносить проект Кирило-Мефодiївської традицiї в динамiч- не приготування до майбутнiх євро-iнтеграцiйних змагань. Папа зазначає, що тiло європейського християнства, як одне цiле, мусить дихати “дво- ма легенями” схiдної та захiдної традицiї. Пов- стає новий взiрець бачення Європи, збудованої на спiвставленнi спадщин двох християнських тра- дицiй. Iван Павло II також вказує та акцентує на плоди мiсiйної дiяльностi святих Кирила i Мефо- дiя, як своєрiдне живе джерело для сучасної Це- ркви. Iсторiя, за словами папи, не закрита, мер- тва карта, але новий проект для сучасностi в “її розумiннi та вiдгадуваннi її майбутнього. Мiсiя Церкви спрямована на майбутнє через непохит- ну надiю”29. Римський Архiєрей звертається до вiдповiдальних за будову сучасного обличчя Єв- ропи з постулатами: перемогти iсторицизм та тво- рчо дослiджувати багатство її минулого для iсну- вання майбутнього. Подiбна теза ранiше залягла в основу Вeлеградських Kонгресiв, якi шукали в Кирило-Мефодiївськiй традицiї дороговказiв для Церкви на майбутнє. 24AAS 55.– 1963.– 437. 25AAS 61.– 1969.– 147. 26AAS 73.– 1981.– 258-262. 27З перспективи часу видно комплементарнiсть науки Церкви. Першим “Отцем Європи” було названо св. Бе- недикта. Зробив це Папа Павло VI 24.X.1964 р. В ен- циклiцi “Pacis nuntius” папа показав Венедикта не тiльки як творця монашого життя, але насамперед як будiвни- чого духовно-монолiтного європейського континенту. Iван Павло II доповнив свого попередника, вказуючи на життя слов’янських апостолiв. Див.: “Euntes in mundum” (1988) i “Magnum Baptismi Donum” (1988), надiсланi Українськiй Церквi вiзантiйського обряду з нагоди Тисячолiття Хреще- ння Київської Русi. 28AAS 77.– 1985.– 779-813. 29Slavorum Apostoli...– S. 31. АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 733 II Змiст та перебiг дiяльностi Конгресiв тiсно по- в’язаний iз тогочасними суспiльно-полiтичними реалiями, якi в Австро-Угорськiй монархiї супере- чили iдеї творення єдиної iмперiї. Росiя, зi свого боку, категорично вiдкидала будь-якi форми кон- такту з латинським католицизмом. У полiтично- релiгiйнiй сферi православ’я та представники цар- ської Росiї захищали нацiоналiстично-релiгiйну iдеологiю, яку не могла сколихнути релiгiйна то- лерантнiсть пiсля 1905 р. Особливу нехiть моc- ковcькa Православна Церква виявляла до Греко- Католицької Церкви за її зв’язок iз Римом та абсолютну незалежнiсть вiд Москви. Пробуджен- ня нацiональної свiдомостi українцiв послаблював популярний на початку ХХ ст. панславiстський рух, який робив старання слiпо iнтегрувати усе слов’янство в лоно сильної Росiї. Скептицизм за- хiдних столиць до вищеподаної iдеї, зокрема у Вiднi, не приховувався навiть одим iз спiворганi- заторiв конгресових з’їздiв – митрополитом львiв- ським – архiєпископом А.Шептицьким. Будучи послом дo Вiденського Cейму та главою Греко- Католицької Церкви у Галичинi, митрополит сво- їм авторитетом та полiтичними впливами настою- вав на проведеннi екуменiчних зустрiчей у склад- них полiтичних обставинах30. Вiдкриваючи перший iз Вeлеградських з’їз- дiв, який отримав назву “Зустрiч богосло- вiв у взаємообмiнi думок Сходу та Заходу”, А.Шептицький звернувся до учасникiв: “Зближення мiж Сходом i Заходом може на- ступити завдяки кращому взаємопiзнанню, що напевне змiнить рiвень мислення та богословськi погляди багатьох схiдних богословiв [...]. Богос- ловам з дiаспори ще рано говорити про спроби поєднання, тому що в їх мисленнi така iдея бу- дить надто сильнi упередження та страх перед пануванням. Площиною, на якiй вони готовi спiв- 30Екуменiчна дiяльнiсть митрополита A.Шептицького висвiтлена у наступних дослiдженнях: Dacko I. Metropoli- tan Andrej Szeptyckyj // Rediscoverer of Traditional Eа- stern Ecclesiology and Ecumenism.– Iнсбрук, 1974; Husar L. Sheptytskyj and Ecumenism // Morality and Reality. The Li- fe and Times of Andrej Sheptytskyj / Ed. P.R., Magocsi.– Едмонтон, 1989; Wawrzonek M. DziaÃlalność ekumeniczna metropolity Andrzeja Szeptyckiego na Ukrainie i w Rosji.– Кракiв, 2003 (докторська дисертацiя у машинописi), цього ж автора доповнена i видана українською мовою: Analecta OSBM.– Series II.– Рим, 2006.– Sectio I.– Vol. 52. працювати, може стати захист релiгiйних прин- ципiв або християнського милосердя. Коли дiйде до порозумiння щодо спiльних дiй на цих двох площинах, зародиться бiльша надiя у майбут- ньому”31. Головною перешкодою в органiзацiї екуменiч- них зустрiчей стала Перша свiтова вiйна (1914- 1918), яка внесла довгу паузу в процес проведе- ння Конгресiв. Пiсля її закiнчення виникла дiа- метрально протилежна ситуацiя: утворилися новi держави – в т. ч. бiльшовицька Росiя; пробуди- лися нацiоналiстичнi рухи; виникли новi держав- нi кордони i пов’язанi з ними дорожнi трудно- щi, як також вироблення паспортiв для учасникiв Конгресiв. Змiна культурно-полiтичного обличчя Європи вплинула на рiзницю споглядання на три першi та пiслявоєннi Конгреси. Змiнна, стримана, а деколи скептична позицiя Апостольської сто- лицi утверджувала непослiдовнiсть у кiнцевому результатi екуменiчних зборiв у Велеградi. Зав- дяки iнiцiативi папи Пiя ХI Конгреси отримали повне визнання Ватикану32, що привело до пози- тивних змiн в методологiчному та органiзацiйно- му аспектах проведення Конгресiв. Офiцiйними мовами доповiдачiв стали латинська та старосло- в’янська мови. Сесiї та конференцiї вiдбувалися у примiщеннях, прилеглих до барокового костелу з XVII ст. Зал пiд назвою “Слов’янський” кори- стувався особливим привiлеєм, тому що у ньому вiдбувалися урочистi сесiї. До сьогоднi на стiнах цiєї кiмнати збереглися фрески, на яких зображе- на панорама найбiльших мiст iмперiї, в тому чи- слi Львова. Iншi фрески представляють патронiв – святих Кирила i Мефодiя, а також св. Бене- дикта. Лiтургiя лежала у серцi дiалогальних зу- стрiчей, тому що кожний день Конгресу розпо- чинався молитвою та багатообрядовою Лiтургiєю всерединi колишньої єзуїтської святинi, у якiй до сьогоднi збереглася iкона Святих Апостолiв Сло- в’ян, написана Яном Матейком, як подарунок вiд польського народу. 1) Конгрес 25-26 липня 1907 p. Конгрес об’єднав 76 учасникiв, серед яких треба згадати А.Пальмiєрi, Ф.Ґрiвеса (Люб- ляна), Є.Урбана (Кракiв). Церковну iєрархiю представляли архiєпископ Оломунця Ф.С.Бауер 31Див.: Szeptyckyj A. Le role des Occidentaux dans l’oeuvre de l’union des Eglises // Stoudion.– 3-4 (1926-27).– S. 55. 32Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 103. 734 5-6’2009 Народознавчi Зошити та апостольський вiкарiй у Болгарiї архiєпископ Р.Менiнi. Українську делегацiю очолив галицько-львiв- ський митрополит А.Шептицький, якого обрали головою I Конгресу. У склад делегацiї увiйшли оо. А.Барвiнський, Д.Дорожинський, М.Галу- щинський (ЧСВВ)33, Ф.Лежогубський, Д.Няра- дi, Б.Золдак34. Бiльшiсть учасникiв делегацiї ста- новили молодi єпархiальнi священики та окремi ченцi, якi зробили вагомий внесок у вiдродження єдностi християн. Перша зустрiч на конгресi не ставила собi за мету здобутися на написання богословських трак- татiв. Таке рiшення повстало з тiєї причини, щоб зменшити ризик погiршення дiалогу та дискусiй мiж конфесiями. Спiльна зустрiч мала служити взаємному пiзнанню суб’єктiв дiалогу, подолан- ню упереджень, а також стати основою для пo- дальшого дiалогу в дусi св. Кирила i Мефодiя. Митрополит А.Шептицький у вступному звер- неннi до православних богословiв сказав, що: “Доктрина Православної Церкви не суперечить традицiї Греко-Католицької Церкви. Навпаки, мiж доктриною Схiдних Церков i Римської Церк- ви є тiльки рiзниця, яка iснує мiж Католицькою Церквою Х ст. i цiєю самою Церквою ХХ ст. Те, що було визначене explicite у ХХ ст., може бути вiднайдене implicite в науцi церкви з Х ст. Тому смiливо можна сказати, що мiж доктриною Схiд- них Церков i Католицької Церкви немає жодної суперечностi. Iснують тiльки деякi вiдмiнностi щодо iнтерпретацiї”35. Пiдсумки цього Конгресу, разом з вимогами щодо богословських та лiтургiйних коментарiв, покращення спiлкування та популяризацiї вiдомо- стей про партикулярнiсть Церкви, були викладенi у кiлькох декретах. 2) Конгрес 31 липня – 3 серпня 1909 p. Кiлькiсть учасникiв Конгресу зросла до 169 осiб36. Долучилася численна група пред- ставникiв Захiдної Європи (Францiя, Голландiя, Iталiя, Нiмеччина, США). Найбiльше значення справило прибуття делегацiї Православної Церк- 33Його реферат на тему схiдної лiтургiї epiklesy буде об- говорений пiзнiше. 34Archiwum SAOp.– Karton.– Nr 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign: Č. VII, inv.– Č. 50. 35CDHAL.– Fond 201.– Spr. 1; Cf.; Drozd J. Momento mortuorum // AAV.– Оломунц, 1947.– S. 97. 36ACV-2.– S. 4-7. ви в особi богослова та лiтургiста А.Мальцева, а також душпастира з Берлiна Б.Гоеккена. Чис- леннiшою була також цього разу було делега- цiя слов’янських богословiв, до якої увiйшли Й.Пазман, А.Подлях та А.Буковський37. Пред- ставникiв вiд Апостольської Столицi не було. Митрополит А.Шептицький отримав телеграму вiд Святiшого Отця, в якiй папа поблагословив та побажав учасникам конгресу зберiгати прав- дивiсть та тотожнiсть католицької вiри38. Делегацiя української Церкви прибула у по- двiйному складi. До неї увiйшли: доктор бо- гослов’я та пaрох греко-католицької парафiї з Буська Й.Боцян, I.Цегельський з Iнсбру- ка, пaрох греко-католицької парафiї зi Львова Б.Давидяк, П.Демчук (ЧСВВ з Риму), пaрох греко-католицької парафiї з Боринчi С.Донаро- вич, доктор богослов’я та катехит зi Львова о. Д.Дорожинський, професор богослов’я з Уж- города Й.Гадзега, докторант з Iнсбрука М.Гор- никевич, А.Калиш (ЧСВВ iз Жовкви), П.Кан- даяк (ЧСВВ з Лаврова, Галичина), студент бо- гослов’я з Iнсбрука Б.Лаба, студент богослов’я з Лапаївки (повiт Кам’янка) В.Лиско, Й.Мар- кевич (ЧСВВ з Iнсбрука), вiйськовий капе- лан зi Станiславова Б.Меренков, професор бого- слов’я Львiвської Академiї Т.Мишковський, рек- тор греко-католицької семiнарiї iз Загреба Д.Ня- радi, греко-католицький пaрох i катехит з Тер- нополя П.Патрило, Й.Рудович зi Львова, док- тор богослов’я i професор Ужгородської семiнарiї Г.Шуба, доктор богослов’я i греко-католицький пaрох з Кризевчiв Д.Шаятович, декан i пaрох греко-католицької парафiї з Острiвця (повiт Те- ребовля) Й.Волянський39. Митрополит Андрей Шептицький, який у цьо- му часi вдруге головував на конгресi, у вступнiй промовi 31 липня з оптимiзмом i надiєю висло- вив думки щодо перспектив розвитку Церков на шляху до єдностi: “Треба щиро подякувати нашому Господе- вi Iсусовi Христовi. Ми сiєм, а Бог зрощує (1 Кор 3-6). Завдяки ласцi Всемогутнього Бо- га, зерна, засiянi першим Конгресом, не пропали; вони проросли i дали можливо i не багато плодiв, 37ACV-1.– S. 3 et sq; Drozd J. Momento mortuorum...– S. 96-100. 38ACV-2.– S. 15. 39SAOp.– Karton.– N 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign: Č. VII, inv.– Č. 50. АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 735 але доброї якостi. Перший Вельградський Конг- рес був прийнятий усiма учасниками з пошаною та за благословенням папи. Здається, що еку- менiчною тематикою рух зацiкавив значне коло людей, зокрема iнтелiгенцiю. Виявом цього бу- ла публiкацiя у пресi та богословських часописах про перебiг Конгресу. Мета Конгресiв надалi ма- ла залишатися спонукою до наступних зустрi- чей, щоб пiдтримувати iдею об’єднання Церков, зокрема мiж слов’янами. У серпнi минулого ро- ку хорвати та словенцi зустрiлися в Загребi з болгарами, щоб досягнути єднiсть. В Празi, в Богемiї, започаткувався часопис “Вельградський Вiсник”, виданий росiйською мовою, але друкова- ний латинським алфавiтом, щоб слов’яни iз За- ходу могли мати бiльше iнформацiї про те, що дiється в Росiї”40. На Конгресi створили чотири тематичнi секцiї. “Захiдна” секцiя займалася методами викладання екуменiчних проблем у захiднiй Європi; “схiдна” cекцiя, пiд управлiнням православних богословiв з Берлiна А.Мальцева (1854-1915)41 i Б.Гоекке- на, виявила цiлком новий i конструктивний пiдхiд православ’я до екуменiчної тематики. Одним iз найвизначнiших доповiдачiв на Кон- гресi 1909 р. з української сторони була допо- вiдь о. Йосифа Боцяна (1879-1926)42. У своїх виступах вiн шукав вiдповiдей на питання “Яким чином лiтургiчне вчення може усунути схизму у Церквi?”. О.Й.Боцян посилався на розвиток лi- тургiй, якi на той час проводилися дуже широко. Лiтургiчнi дослiдження показали, що крiм вiд- мiнних елементiв, збереглися й такi, якi протягом iсторичного розвитку залишаються незмiнними. Незмiннiсть певних правд дозволяє говорити про єднiсть лiтургiчної традицiї, яку автор виступiв назвав “католицькою”. Одночасно iснують змiн- нi елементи у лiтургiї, за допомогою яких дiлянка стає бiльш точною. У своєму пiдсумку доповi- дач наголосив на гармонiї елементiв, присутнiх у 40Див.: ACV-2 // в AAV.– Прагa, 1910.– S. 2-3, 10- 11, 14-17. 41Капелан Росiйського посольства в Берлiнi, протоєрей, теолог i фахiвець з лiтургiї, демонстрував свою прихиль- нiсть до католицизму. 42Був свячений на єпископа Луцької єпархiї митропо- литом Шептицьким 8.IX.1914 р. Луцьку єпархiю лiквi- довано царатом у 1839 р. Див.: Encyklopedia Katolicka.– Т. II.– Люблiн, 1985.– Kol. 697-698; Нaгaєвський I. Iсто- рiя Римських Вселенських Aрхиєреїв.– Ч. III.– Рим, 1979.– S. 296-300. рiзних обрядах, у яких зберiгся спiльний переказ вiри43. 3) Конгрес 27-29 липня 1911 p. Велеградська Академiя напередоднi Конгресу розiслала iєрархам, священикам, монаршим згро- мадженням, мирянам запрошення44, на яке вiд- повiли 200 учасникiв. Незважаючи на старання органiзаторiв, представники православ’я на кон- грес не приїхали. Леонiд Фьодоров зачитав тiль- ки реферат Гоеккена45. Iз-за вiдсутностi митропо- лита Шептицького керiвництво Конгресом дору- чили апостольському вiкарiєвi з Македонiї єпис- копу Епiфанiєвi Шанову46. Дискусiї, якi прово- дилися в кiлькох секцiях, торкалися можливос- тей та умов об’єднання та перешкод мiж двома Церквами. Українську Церкву на конгресi представля- ли доктор богослов’я i професор Станiсла- вiвської семiнарiї бл. єп. Микола Чарнець- кий, пaрох греко-католицької парафiї зi Льво- ва Й.Давидович, греко-католицький декан з Во- риничiв С.Донарович, Д.Дорожинський, доктор богослов’я, греко-католицький пaрох i катехит зi Львова Е.Горчинський, богослов зi Львова П.Крип’якевич, доктор богослов’я i катехит зi Львова Г.Литвинович, богослов зi Львова Б.Лон- чина, доктор богослов’я та греко-католицький пa- рох з Перемишля Н.Малиняк, професор Львiв- ської Академiї Т.Мишковський, студенти богос- лов’я зi Львова Т.Костiч та М.Рипецький, док- тор богослов’я i професор ужгородської семiнарiї Г.Шуба47. Два Велeградськi Конгреси розбудили вели- кий оптимiзм та пробудили надiю серед като- ликiв i православних на нове порозумiння та поєднання. Наступнi Конгреси вiдбувалися вже пiсля закiнчення Першої свiтової вiйни. На окреслених, властиво, українських землях, якi перейшли зi складу Польщi до Росiї, трива- ла одночасно iнтенсивна дiяльнiсть, спрямова- на на вiдновлення унiї православних спiльнот з католицизмом48. 43Пор.: ACV-2.– S. 60-66; також: Babiak A. Des Ukrai- niens aux Congrés de Velehrad (1907-1936).– S. 38-40. 44Пор.: ACV-3.– S. 1. 45Пор.: ACV-3.– S. 1. 46Пор.: ACV-3.– S. 1. 47SAOp.– Karton.– Nr. 1156, 1157.– Fond: LJB.– Sign: Č. VII, inv.– Č. 50. 48Огляд екуменiчної дiяльностi в кiнцi XIX та 736 5-6’2009 Народознавчi Зошити Антихристиянський характер бiльшовицького перевороту вiдбив неабиякий слiд на церковно- му життi. У значнiй частинi ватиканського ду- ховенства iснувало переконання, що антирелiгiй- ний характер перевороту є тимчасовим явищем. Цi сподiвання аналогiчно зароджувалися з ана- лiзу Першої свiтової вiйни, коли православ’я у царськiй iмперiї ставало запорукою в об’єднаннi цiлого православного свiту. Iснувала думка, що прагнення до єдностi з Римом та захiдноєвропей- ською культурою було природним процесом релi- гiйного вiдродження в Росiї49. Iсторiя однак пока- зала, що вищеподанi твердження своєю помилко- вiстю ще щiльнiше погiршили кризу у серцевинi християнської єдностi. 4) Конгрес 31 липня – 3 серпня 1924 p. Пiдготовка Конгресу проводилася впродовж 13 рокiв. Незважаючи на попереднi рiшення, вна- слiдок подiй Першої свiтової вiйни чергова зу- стрiч вiдбулася щойно у 1924 р. Перед тим вда- лося органiзувати декiлька приватних консульта- цiй 26 i 27 липня 1913 р.50. Єпископ Пречан надiслав програму Конгресу до Риму та отримав вiд апостольського нунцiя у Празi схвальну вiдповiдь Папи. У листi з 20 тра- вня 1924 р. пaпa Пiй ХI повiдомив, що напри- кiнцi червня надiшле учасникам конгресу у Вe- леградi бреве-послання51. В кiнцi листа Святi- ший Отець зазначив, що представником з Ва- тикану буде нунцiй Ф.Мармаггi52. У папському бреве Пiй ХI побажав учасникам плiдних диску- сiй та беззастережно схвалив програму Конгресу, яка складалася з п’яти основних пунктiв: а) сучасна доктрина подiленої схiдної Церкви. Пiдстави та принципи для єдностi; б) роль та значення патрiархатiв. Сучасний стан єдностi Церкви; в) критерiї заходiв, спрямованих на досягнення єдностi в майбутньому; г) дiяльнiсть святих Кирила i Мефодiя в мiсiї об’єднання Церков; на поч. XX ст. мiстить праця С.Ступня: Nowa Unia Kościelna. Obrza̧dek Bizantyńsko-SÃlowiański // Polska – Ukraina. 1000 lat sa̧siedztwa.– T. 2.– Перемишль, 1994.– S. 141-192. 49Ibid.– S. 149. 50ACV-4.– S. 11-14. 51ACV-4.– S. 7 n; ACV-5.– S. 13 n.; ACV-6.– S. 7-9. 52Salaville S. Congrés international pour l’union des Eglises á Velehrad // L’union des Eglises.– 3 (1924).– № 11.– S. 320- 321. ґ) суспiльне та релiгiйне становище росiйської емiграцiї та його вплив на справу єдностi. У наступнiй частинi документу папа заохочує вичерпати усi необхiднi можливостi для продов- ження дiалогу та усунення будь-яких упереджень у доктринальнiй, дисциплiнарнiй сферах53. У папському бреве також зазначено: “Конгрес повинен вивчати адекватнi засоби щодо oб’єднaн- ня схiдних народiв римською Церквою; краще пi- знавати iсторiю, звичаї, традицiї, обряди та цер- ковнi iнституцiї [...] Сходу, з метою подолання помилок в iнтерпретацiї iсторичних подiй. Щоб привести схiднi народи до єдностi та згоди [...], папа, йдучи за дiлом своїх попередникiв, сподi- вається, що Конгрес допоможе глибше пiзнати землi Сходу. Вiн також закликає до участi у кон- гресi не тiльки католикiв-мирян, а й духовенство православних Церков”54. Конгрегацiя Схiдних Церков також надiсла- ла свою апробату, зазначивши компетентнiсть та пiдготовленiсть доповiдачiв конгресу55. Ви- сококвалiфiкованими учасниками дискусiй були: ректор Папського Схiдного Iнституту з Ри- му монс. M.d’Herbigny, представник Конгрега- цiї Схiдних Церков монс. Бенедеттi, архимандрит оо. Асумпцiонiстiв монс. R.Souarn, ректор грець- кої колегiї св. Афанасiя дон A.Цiммерманн та представники таких держав, як: Англiї, Австрiї, Бельгiї, Iспанiї, Польщi, Югославiї та Нiмеччи- ни. Делегацiю з Францiї очолив аббат Quénet, секретар мoнс. Chaptala, канонiк Cornette, аббат Ботiнеллi, який представляв монс. Lagier. Фран- цузька молодь, яка перебувала на канiкулах, чи- сленно брала участь у з’їздi56. Запрошення на конгрес отримала українська молодь з “Марiйсь- кої Дpужини (Марiйського релiгiйного товарист- ва)”, але через труднощi, пов’язанi з отриманням закордонного паспорта, не прибула. З цiєї самої причини не прибули деякi представники греко- католицької iєрархiї. Львiвського митрополита представляв єпископ Й.Коциловський iз Пере- мишля57. До числа делегатiв зi сторони україн- 53ACV-5.– S. 13 et sq. 54Бреве Пiя XI вiд 21 червня 1924 (переклад з латин- ської автора). 55ACV-5.– S. 22 n. 56Botinelli P. La delegation francaise de la réunion d’Eylau au congrés de Velehrad // Revue des jeunes.– 25 janvier 1925.– Nr 2, 15 année.– S. 179-186. 57Проблеми, пов’язанi iз виїздом української делега- АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 737 ської Церкви увiйшли: львiвський студент бого- слов’я з Оломунiця Г.Банах, духiвник семiнарiї у Пряшевi Е.Бiгарий, львiвський студент богос- лов’я з Оломунiця Ф.Хом’як, доктор богослов’я та пaрох греко-католицької парафiї, канонiк i ка- техит зi Львова Д.Дорожинський, доктор бого- слов’я Ужгородської семiнарiї С.Фенцiк, єпископ Мукачiвської єпархiї П.Гебей, доктор богослов’я i професор Ужгородської семiнарiї Й.Грiгашiй, ре- ктор Пряшiвської семiнарiї Й.Гуляй, доктор бо- гослов’я з Ужгорода Й.Гаджега, пaрох греко- католицької парафiї зi Золочева С.Юрик, прото- iгумен oтцiв василiян зi Львова А.Калиш, пaрох греко-католицької парафiї з Клембарка (Пряшiв- ська єпархiя) Й.Карпат, професор унiверситету з Праги А.Колесса, пaрох греко-католицької па- рафiї з Праги М.Кушкевич, професор унiверси- тету з Праги К.Лосський, студент богослов’я з Оломунця Б.Максимець, єпископ єпархiї в Кри- жевцi й апостольський адмiнiстратор у Пряшевi Д.Нярадi, студент богослов’я (Львiв-Оломунц) С.Никифоров, пaрох греко-католицької парафiї зi Сорочина (Словаччина) М.Петрашович, сту- дент богослов’я (Львiв-Оломунц) Б.Подолянчук, василiянин iз Розвигова (Пiдкарпатська Русь) С.Рештило, доктор i генеральний вiкарiй з Пря- шева Н.Руснак, студент богослов’я з Оломунця П.Руснак, С.Семчук з Перемишля, Е.Сливка з Середнього (Пiдкарпатська Русь), канонiк з Уж- города Й.Станкай, професор богослов’я iз Загре- ба Й.Шимрак, професор Празького унiверситету В.Тимошенко58. Одним iз найкращих виступiв став реферат професора Константина Лоського на тему бачен- ня Української автокефальної Церкви59. Думку Лоського доповнив греко-католицький єпископ Й.Коциловський. Владика проаналiзував струк- туру трьох єпархiї, навiв данi про кiлькiсть унi- атського духовенства на чолi з митрополитом в цiї на 4-ий Конгрес у Вeлеградi, висвiтленi в листах мiж Л.Пpечаном (21.07.1924), апостольським нунцiєм Ф.Мармаггi з Праги (15.07.1924) та мiнiстром зовнiш- нiх справ Польщi Александром Скринським вiд 21 липня 1924 p., та зберiгаються в архiвi мiста Оломунця. Див.: cf. Fond // SAOp.– Karton.– Nr 1156; Баб’як А. Des Ukrai- niens aux Congrés de Velehrad (1907-1936). Société Scienti- fique Ševvcenko.– Париж 2007.– S. 156-159. 58SAOp.– Karton.– Nr 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign: Č. VII, inv.– Č. 50. 59Salaville S. Congrés international pour l’union...– S. 327. Галичинi60. Доповiдач навiв тезу св. Йосафата, який вважав, що українцi в майбутньому твори- тимуть “єдиний, український, автономний i неза- лежний автокефальний Київський Патрiархат”61. У своєму виступi єпископ Коциловський конста- тував, що зароджена на поч. XVII ст. iдея єд- ностi живе, тому що Греко-Католицька Церква продовжує своє iснування не тiльки в Українi та Польщi, але також в Захiднiй Європi, Канадi та США62. У цьому контекстi слiд пiдкреслити та- кий факт: для уникнення можливих непорозумiнь iз православ’ям з програми IV Koнгресу свiдо- мо вилучено проблематику, пов’язану з Берестей- ською Унiєю. Було також висловлено жаль з вiд- сутностi в Конгрегацiї схiдних Церков та колегiї кардиналiв представникiв схiдних Церков63. Важливим мiжконгресовим епiзодом стала нау- кова конференцiя, яка вiдбувалася 12-15 вересня 1925 р. у Брюсселi. Доповiдь митрополита Ан- дрея Шептицького пiд назвою “Психологiя Унiї” викликала широкий резонанс у католицькому се- редовищi64. Митрополит Андрей зробив глибокий герменевтичний аналiз догм перших семи вселен- 60Iдеться про три єпископства: львiвське, перемишльське i станiславiвське. 61Quénet Ch. // Echos d’Orient.– 27 e année.– Nr 136.– 1924 (octobre-décembre).– S. 479-498. 62Щоб доповнити цi думки i показати складнiсть тогоча- сних процесiв, можна процитувати лист української делега- цiї “Нацiональна єднiсть українських козакiв” з Нiмеччи- ни (див.: SAOp.– Karton.– Nr 1154: лист вiд 4.12.1925 р., Мюнхен), у якому гетьман – полковник Вон Остряниця рекомендує єпископовi Л.Пречановi групу мирян, котрим вiн цiлковито довiряє i якi зацiкавленi iдеєю об’єднання чи бодай зближення Української Автокефальної Православної Церкви з Апостольською Столицею. Iдеї єдностi християн придiляла основну увагу українська дiаспора у Чехословач- чинi, яку на Конгресi представляв “Koмiтет вiдродження українських козакiв” з Праги. В одному з листiв до архi- єпископа Пречана вони писали, що для них найважливiше – чинити опiр радянському комунiзму, який послаблює та по- збавляє волi Україну i веде її до економiчної руїни; з другої сторони – ширити рух духовного та iнтелектуального вiдро- дження i змiцнення нацiональної та релiгiйної єдностi. Єд- нiсть, як стверджує Комiтет, посилаючись на папську буллу Unam sanctam, є єдиним спасiнням для української Церк- ви, яку мусить морально пiдтримати архiєпископ Оломунця (див.: SAOp.– Karton.– Nr 1154, 1925; також Баб’як A. Des Ukrainiens aux Congrés de Velehrad.– S. 49). 63Див.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 75. 64Пор.: Stȩpień S. Nowa Unia Kościelna...– S. 149. Ширше на цю тему див.: Babiak A. Aux Congres des Velehrad...– S. 63-68. 738 5-6’2009 Народознавчi Зошити ських соборiв. Український богослов був переко- наний, що коли православний забажав би стати католиком, йому не треба вiдрiкатися православ- ної вiри, але оновити православне вчення като- лицьким пiдходом, зберiгаючи при цьому схiднi звичаї та обряд. Згодом галицький митрополит показав у своїй доповiдi джерело, з якого вип- ливає богослов’я двох церков, а саме: наука От- цiв Церкви. Презентуючи своє бачення єднос- тi, доповiдач наголосив на прагматичних момен- тах дiалогу: бiльш корисним слiд вважати пере- хiд православної спiльноти на католицизм, анiж поодинокi навернення. Делегат з України навiв iсторичнi приклади, якi засвiдчували християнi- зацiю народiв князями та королями. Їхня “справа розвивалася i поглиблювалася”, переходила черго- вi етапи завдяки “переказам i святостi, на взiр перших апостолiв Європи”. Для того, щоб зро- зумiти “душу Сходу”, слiд її напередоднi пiзнати за допомогою дидактичного та наукового методiв. Треба, з однiєї сторони, старанно переосмислити iдею церковної єдностi, а з другої сторони – при- готувати фахiвцiв, якi зумiють вчасно докласти зусиль у справу єдностi християн65. 5) Конгрес 20-24 липня 1927 p. Дату Конгресу визначили учасники попереднiх зборiв, тому що взяли пiд увагу 1100-ту рiч- ницю вiд дня народження св. Кирила. Кiль- кiсть делегатiв перевищувала попереднi конгреси та нараховувала 350 учасникiв з 14 європейсь- ких держав66. Слiд згадати про участь знаних богословiв, таких як: E.Boeminghaus (Münster), монс. M.d’Herbigny (Францiя), Ф.Цiнек (Оло- мунц), Ф.Дворнiк (Прага), K.Lübeck (Fulda), Ф.Ґрiвец (Любляна), P.de Meester, osb (Рим), S.Sakač (Рим), S.Salaville (Париж), T.Strottman (Прага), P.Schebesta svd (Вiдень), J.Vašica (Оломунц)67. Українська делегацiя виступала у наступному складi: пaрох греко-католицької парафiї з Пряше- ва С.Бескiд, М.Чарнецький з Костополя на Во- линi, митрополит зi Львова A.Шептицький, сту- дит з Унева K.Шептицький, доктор богослов’я i пaрох греко-католицької парафiї зi Львова Д.Дорожинський, єпископ Мукачiвської єпархiї 65La revue catholique des idée et des faits. Стаття пiд на- звою “La Psychologie de l’Union”.– 31 (1925).– S. 5-10. 66Див.: ACV-5.– S. 30. 67Див.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 54. П.Гебей, єпископ Пряшiвської єпархiї П.Гойдич, катехит Перемишльської гiмназiї П.Холинський, пaрох греко-католицької парафiї з Вiдня (Aвст- рiя) M.Горинкевич, доктор богослов’я з Пряше- ва Грiчiшак, канцлер єпископської курiї з Пе- ремишля Н.Грициляк, студент фiлософiї з Пра- ги Гришкевич, доктор богослов’я i духiвник Уж- городської семiнарiї А.Хiра, протоiгумен василi- ян зi Львова А.Калиш, єпископ перемишльської єпархiї Й.Коциловський, єпископ-помiчник Пе- ремишльської єпархiї Г.Лакота, студент канонiч- ного права зi Стрия Р.Лисович, о. M.Мудрий зi Стропкова, єпископ єпархiї Крижевцi Д.Нярадi, василiянин з Ужгорода С.Решетило68. Програму Конгресу учасники надiслали на розгляд пaпi Пiєвi ХI та одночасно просили благословення на участь у Конгресi православ- них iєрархiв. Центральними темами конгресу бу- ли iсторiя, догматика та лiтургiя. По закiнчен- нi доповiдей митрополит Андрей Шептицький зробив пiдсумок дiяльностi Kонгресу та подяку- вав св. Кирилу i св. Йосафату за заступницт- во: “Прапором унiї нехай будуть iдеї св. Кирила i Методiя та приклад св. Йосафата. Вiд них ми вчимося, як приводити до нашої Матерi – Церкви велику кiлькiсть її синiв. Залишаючи зi сльозами на очах конгрес словами “Допобачення”, дякую Святiшому Отцевi за знак єдностi усiх христи- ян. Дякую iншим учасникам, якi доклали багато старань у приготування конгресу. Коли Бог поб- лагословить, через три роки знову зустрiнемося, тому що той, хто приїхав до Велеграда, захоче знову сюди завiтати”69. 6) Конгрес 14-17 липня 1932 p. Головна тема з’їзду 1932 р. випливала з девi- зу: “Вiра – нероздiльний зв’язок Мiстичного Тiла Христа”70. Час проведення з’їзду передбачав та- 68SAOp.– Karton.– Nr 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign: Č. VII, inv.– Č. 50. 69Див.: AAV.– Oломунц, 1927.– S. 64-65. Треба за- уважити, що подiбний науковий симпозiум був органi- зований у Празi (12-15.08.1929) та присвячений еку- менiчному навчанню схiдних Церков. Учасниками Греко- Католицької Церкви були: iгумен з Мукачева П.Булик (ЧСВВ), M.Хомикевич, М.Грициляк, Й.Калай, єпис- коп Й.Коциловський, православний священик з Праги Г.Мельник, Д.Нярадi, С.Решитило (ЧСВВ), Й.Слiпий, посол з Ужгорода A.Волошин (див.: SAOp.– Karton 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign. Č. VII nr, inv.– Č. 50). 70Див.: Salaville S. Congrés international pour l’union...– 56 (1932).– S. 711. АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 739 кож святкування 25-рiчного ювiлею вiд моменту проведення першого Конгресу. Вiдкриваючи за- сiдання, архiєпископ Л.Пречан пiдсумував плоди попереднiх Конгресiв. Згадав вiн також про авто- ритет та глибоку толерантнiсть спiвтворця Кон- гресiв А.Шептицького, який за станом здоров’я був вiдсутнiй71. Св. Отець Пiй ХI72 звернувся з окремим сло- вом до учасникiв Конгресу, дозволивши при цьо- му делегацiї православної iєрархiї брати участь у засiданнях. Православна сторона радо прийня- ла запрошення Конгресу73. Росiйський богослов С.Булгаков надiслав учасникам Конгресу листа, в якому закликав до взаємної любовi та молитви, якi лежать в основi плiдного дiалогу. Булгаков за- значив, що незважаючи на певнi труднощi, полем для плiдних дискусiй служить мiстична єднiсть у Євхаристiї74. Конгрес нараховував бiльш як 300 осiб, з яких було 13 єпископiв та настоятелiв монастирiв. Мо- дератори зустрiчей вiдзначалися знанням, досвi- дом, що вiдкривалося з високого рiвня рефера- тiв та панельних дискусiй. На конгрес приїха- ло чимало нових учасникiв, а саме: A.Гертсман (Львiв), E.Герман (Рим), M.Koрдель (Kра- кiв), A.Kвятковський (Варшава), Г.Макляков (Рим), M.Нєхай (Люблiн), A.Павловський (Варшава), Й.Умiнський (Львiв)75. Україн- ська делегацiя складалася з наступних деле- гатiв: пaрох греко-католицької парафiї у Вiднi M.Горникевич, ректор греко-католицької пара- фiї у Празi Б.Гопко, доктор богослов’я i духiв- ник Ужгородської семiнарiї A.Хiра, пaрох греко- католицької парафiї у Валашкiвцi Р.Янкевич, єпископ Й.Коциловський, греко-католицький пa- рох з Пiдкарпаття Н.Кашпар, єп. Д. Нярадi, пa- рох греко-католицької парафiї i катехит гiмназiї у Хустi (Пiдкарпатська Русь) Д.Попович, василiя- нин зi Львова С.Рештило, професор богослов’я у Пряшевi E.Седляк, доктор богослов’я, васи- лiянин, редактор мiсячника “Miсioнер” у Льво- вi Й.Скрутень, ректор Львiвської богословської 71Див.: AAC-6.– S. 21. 72Бреве з 25.XII.1931 р. 73Див.: ACV-6.– S. 13-14. 74Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 55; Пор. також: Хомин П. Унoнiйний Кон- грес на Велеградi // Нивa.– 27 (1932).– № 7-8.– S. 287. 75Див.: ACV-6.– S. 28-39, 42-44; пор.: Górka L. Dzi- edzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 55. академiї Й.Слiпий, єпископ Ужгородської єпархiї A.Стойка, василiянин зi Львова Г.Tимчук, док- тор богослов’я з Берлiна П.Вергун76. 7) Конгрес 15-19 липня 1936 p. Конгрес скликано з метою вшанувати 1050-ту рiчницю вiд дня смертi св. Мефодiя. В основi програми конгресу лягли роздуми над спадщи- ною слов’янcьких Апостолiв. Пiд керiвництвом Франка Грiвца та архiєпископа Пречана дискусiї проводилися у Люблянi та в Оломунцi77. Кiль- кiсть учасникiв складалася з 422 делегатiв. На конгресi був присутнiй православний iєрарх єп. Леонтiй Туркевич (1876-1965)78 з Чикаго, який представляв митрополита Теофiла (Пашков- ського). Гiсть був вражений молитовним духом та гостиннiстю79. Українську Церкву традицiй- но представляли: василiянин та iгумен з Мукаче- ва Бурдяк, єпископ з Дубна (Волинь) М.Чарне- цький ЧHI, професор з Берегового Ц.Феделеш, Й.Франков, богослов з Пряшева, єпископ Пря- шiвської єпархiї П.Гойдич, студент богослов’я (Пряшiв-Оломунeц) Б.Iванчов, греко-католиць- кий єпископ iз Софiї (Болгарiя) Ц.Кутев, студент богослов’я (Ужгород-Oломунeц) A.Miрошшай, студент богослов’я (Пряшiв-Оломунц) Й.Moлча- ний, єпископ єпархiї Криживцi Д.Нярадi, пaрох греко-католицької парафiї у Празi M.Подгаєць- кий, доктор богослов’я i ректор семiнарiї у Пря- шевi A.Ройкович, студент богослов’я (Мукачевo- Оломунц) T.Роман, професор богослов’я з Пря- шева E.Седляк, ректор Львiвської богословської академiї Й.Слiпий, студент богослов’я (Пряшiв- Оломунц) Г.Ставровський, василiянин з Мука- чева Ваврик80. Перед вiдкриттям Конгресу вiдбулася окрема 76Див.: SAOp.– Karton 1156, 1597.– Fond: LJB.– Sign. Č. VII, nr inv.– Č. 50. 77Див.: ACV-7.– S. 279 et sq. 78Архiєпископ Нью-Йорка, згодом митрополит для цiлої Америки, народився у Крем’янцi, на Волинi. Богословську освiту здобув у 1900 р. У 1902 р. був висвячений на свя- щеника у Почаєвi. Синод росiйської Православної Церкви послав його на мiсiю до Америки. У 1924 p. органiзував синод Православної Церкви для Пiвнiчної Америки. Зго- дом вiн залишив Церкву росiйського патрiархату. У 1933 p. стає єпископом Чикаго, а у 1950 р. – митрополитом усiєї Америки. 79Див.: Хомин П. Унoнiйний Конгрес на Велеградi...– S. 289. 80Див.: SAOp.– Karton 1156, 1597.– Fond: LJB.– Si- gn. Č. VII, nr inv.– Č. 50. 740 5-6’2009 Народознавчi Зошити зустрiч молодих студентiв богослов’я (семiнарис- тiв), а також групи молодi з Львiвської богослов- ської академiї, товариства “Вiднова” i студент- ського товариства “Slavia Catholica” пiд проводом о. д-р Йосифа Слiпого81. О. д-р Йосиф Слiпий як учасник Конгресу прочитав доповiдь на тему “Св. Тома, схоластика та схiдне богослов’я”. Конгрес ухвалив 10 резолюцiй: 1) У першiй резолюцiї встановили дату прове- дення наступного Конгресу: 1939 р., як рiчниця 500-лiття Флорентiйського собору; 2) Визначити спiльнi богословськi прiоритети в дiлянцi пасторального богослов’я; 3) Звернути увагу доповiдачiв у своїх рефера- тах на становище росiйських емiгрантiв, а також ставлення росiйських православних богословiв до екуменiзму; 4) Окрiм теоретичних богословських питань, Конгрес повинен прагматично звернути увагу на актуальнi та найбiльш болючi питання, якi стосу- ються об’єднання; 5) Конгрес вимагає вiд єпископа-помiчника ла- тинського обряду сприяти вiрним вiзантiйського обряду у забезпеченнi лiтургiйних практик; 6) Конгрес дозволив розпочати беатифiкацiй- ний процес єпископа Сломшка; 7) Конгрес зобов’язав культивувати традицiю святих Кирила i Мефодiя у всiх слов’янських семiнарiях; 8) Конгрес звернувся з проханням до Апос- тольської Столицi, щоб 14 лютого i 6 червня ви- знано днями вшанування пам’ятi святих Кирила i Мефодiя; 9) Згiдно нової кодифiкацiї цивiльного права, Конгрес не схвалює розлучень та стає на захист подружнiх узлiв; 10) Вiдслужити одну Божественну Лiтургiю за переслiдуваних у бiльшовицькiй Росiї християн82. Закiнчення Вартiсть подiй столiтньої давнини сучасниковi ХХI ст. може вважатися адекватною в iсторич- нiй сутi для теперiшнього стану речей. Суспiльне, культурне обличчя Європи в процесi секуляризо- ваних модифiкацiй щораз частiше витiсняє хрис- тиянськi слiди за межi полiтичного життя держав Європейського Союзу та розриває фамiлiарнiсть 81Див.: ACV-7.– S. 281 nn. 82Див.: Хомин П. it Унoнiйний Конгрес на Велеградi....– S. 291-292. з традицiями народiв. Релiгiйна iндиферентнiсть вносить редукцiю в обрядово-культурну сферу та захищає цiнностi i поняття утопiчної “полiтич- ної коректностi”. Новi виклики та завдання, якi стоять перед Церквою, дозволяють християнству вiдкрити по-новому своє обличчя в iсторичному контекстi. Головною метою папи Iвана Павла II та Бе- недикта XVI стало збереження доброї пам’ятi про християнськi витоки європейської цивiлiза- цiї. Низка постатей, якi спричинилися в часi до розбудови християнсько-європейської тотожнос- тi, домагається вiд сучасникiв теперiшньої Єв- ропи збереження iсторичної пам’ятi та гармонiї мiж культурою i релiгiєю. Безперечно, тисячо- лiтня скарбниця вiри, традицiй, культури, лiтур- гiї, духовностi християнства завдячує своїм ба- гатством спадщинi Кирила та Мефодiя. Апосто- ли слов’ян перемагали у минулому поганство ре- лiгiйно-духовними цiнностями, у яких динамiчно поєднувалася вiзантiйська традицiя зi спадщиною слов’янської культури. За допомогою iнкультура- цiї мiсцева цивiлiзацiя збагачувалася елемента- ми християнства. У значнiй мiрi святим Кири- ловi та Мефодiєвi вдалося поєднати вiзантiйську традицiю iз захiдною латинською цивiлiзацiєю; в дусi християнського унiверсалiзму збудувати “духовний мiст” єдностi мiж двома вiдмiнними свiтоглядними свiтами. Не дивно, що iсторичне значення дiяльностi Кирила i Мефодiя знайшло своє пiдтвердження у положеннях Велeградських Конгресiв, якi за своїм теоретично-практичним спрямуванням були “слов’янськими”83. Найбiль- шою цiннiстю Конгресiв була iнiцiатива християн Схiдної Європи внести свiй вклад в екуменiчнi процеси. Архиєпископ Андрей Шептицький про це пише: “На такий великий проект унiйної дiя- льностi нiхто в схiднiй частинi Європи не мав нi вiдваги, нi вiдповiдної пiдготовки”84. Екуменiч- нiсть, як складова християнського дiалогу, синте- тично змагала до об’єктивного висвiтлення докт- ринальної позицiї православ’я та за будь-яку цiну намагалася подолати психологiчнi упередження, якi iсторично спричинили подiл мiж християнами. До найбiльш впливових послiдовникiв слов’янсь- кої iдеї єдностi слiд вiднести православного бого- 83Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 42-43. 84Лист до К.Koролевського вiд 19.X.1922 // ERSS.– Vol. V.– Рим, 1964-1965.– S. 57. АВГУСТИН БАБ’ЯК. Участь i роль Католицької Церкви... 741 слова А.Горського, мислителя В.Соловйова, архи- єпископа Дякова Йосипа Строссмаєра, о. Анто- нiя Сломшека з Марибору, архиєпископiв Оло- мунця Антонiя Кирила Стояна та Леопольда Пречана, митрополита Львiвського Андрея Шеп- тицького85. Повернення до джерел Кирила i Ме- фодiя та до скарбницi iсторiї, з однiєю сторони, вiдкривало учасникам Конгресу “анахронiчну ту- гу за втраченою єднiстю”86, з другої сторони – ознайомлювало з кирило-мефодiївською моделлю екуменiчного руху. Однiєю з важливих iнiцiатив конгресiв була релiгiйна термiнологiя. Пiд час Ве- леградських дискусiй свiдомо не використовували такi поняття, як “єретик”, “схiднi мiсiї”, “унiа- ти”, “латинiзацiя”, щоб не викликати опору зi сторони православної Церкви, а також не викли- кати тенденцiй нацiоналiстичного та полiтичного характеру87. Конгреси у Велeградi закладалися на пiдвали- нах двох засад. Першу засаду сформулювали От- цi Церкви в перiод патристики: “У тому, що необ- хiдне – єднiсть, у тому, що сумнiвне – свобода, а у всьому – любов”88. Другу тезу виголосив В.Со- ловйов. В нiй пiдкреслювалося те, що “для об’єд- нання церков можна поступитися усiм, крiм пра- вди”89. Вищеподанi засади мимоволi вiднайшли своє вираження у II Ватиканському соборi, яко- го учасником був колишнiй доповiдач на више- градських зiбраннях нунцiй у Болгарiї, а згодом папа Iван ХХIII. Завершальним акордом, який символiчно закiнчив дiяльнiсть Конгресiв, став “Декрет про екуменiзм” II Ватиканського собо- ру90. Соборний декрет вiдсвiжив шлях до спiв- причастя церков через зближення в дусi взаєм- ної пошани, правди та любовi. Другий Ватикан- ський Собор об’єктивно показав роль унiї, яка наприкiнцi ХVI ст. вiдновила єднiсть з Апосто- льським Престолом. Продовженням напрацювань отцiв соборiв послужило послiдовне вчення рим- ських Архиєреїв. Два документи папи Iвана Пав- 85Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 132. 86Ibid.– S. 60. 87Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 75. 88Iдея кирило-мефодiївська.– S. 24. Сам вислiв належить святому Августиновi. – А.Б. 89Пор.: Durkan J. Proç pŗece V.Solovjev (1853-1900). 90Про аналогiю з II Ватиканським собором детально пи- ше у своїй працi Л.Гурка. Пор.: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 107-121. ла II пiд назвою “Orientale Lumen” та “Ut Unum Sint” вплинули суттєво на продовження екуме- нiчних змагань до єдностi серед християн. У пер- шому апостольському навчаннi “Orientale Lumen” єпископ Риму вбачає у лiтургiйному життi та духовностi культури схiдних церков новий подих надiї у дiалоговому процесi єдностi. Папа заохо- чує християн схiдної та захiдної культур взаємно поглиблювати пiзнання спадщини традицiй хри- стиянського Сходу, для того щоб через усунен- ня психологiчних упереджень розпочати етап вза- ємозближення. Дiалог у дусi Петрового служiння першим християнським спiльнотам започатковує, на думку автора енциклiки “Ut Unum Sint”, вну- трiшнє очищення Церкви та вiдкритiсть до спi- лкування. Схiднi церкви пiдтвердили, за слова- ми Iвана Павла II, свою готовнiсть до взаємо- слухання не тiльки через еклезiологiчне вчення, свiдоцтво спiвпричастя, змiст перших Вселенсь- ких соборiв, а й завдяки дiї Святого Духа, який нарощує єднiсть своїми дарами. Змiст двох до- кументiв з’ясовує не стiльки роль схiдних церков у просторi конкуренцiй еклезiологiй, скiльки їхню роль у твореннi сестринської еклезiологiї Католи- цької Церкви. Християнська традицiя на зламi двох тисячо- лiть дописала у сторiнки своєї iсторiї промовис- тi зустрiчi християнського слов’янства з Главою Вселенської Церкви Iваном Павлом II. Невипад- ково, що перша зустрiч вiдбулася у Велеградi та символiзувала повернення до джерел християнст- ва на цих землях. Приїзд папи на землю схiдних екуменiчних змагань ставав пiдтримкою зусиль у справi євангелiзацiї та екуменiзму, якi динамiч- но розвивалися на поч. ХХ ст. Iван Павло II у своєму виступi посилався на заступника Європи св. Бенедикта, який жив у Монте Касiно, пока- зуючи аналогiчний символiзм мiста Велеграда, у якому “брати солуняни утверджували грецьку та вiзантiйську традицiю в iсторiї Європи”. Даний заклик у Велеградi розповсюджував оломунцький архiєпископ Антонiй Кирило Стоян, який був од- ним з iнiцiаторiв екуменiчних з’їздiв91. Подiбне порiвняння, однак у контекстi взаємин польсько- го та українського народiв папа навiв пiд час беа- тифiкацiї архiєпископа Бiльчевського. Блаженний Бiльчевський отримав хiротонiю з рук кардина- 91За: Górka L. Dziedzictwo ojców: Ekumeniczny charakter...– S. 133. 742 5-6’2009 Народознавчi Зошити ла Iвана Пузини, кракiвського єпископа. Пiд час свячень були присутнiми ще благословенний Йо- сиф Себастiан Пельчар, єпископ з Перемишля та греко-католицький архiєпископ Слуга Божий Ан- дрей Шептицький. Святiший Отець зауважив, що Святий Дух посприяв зустрiчi трьох великих Пастирiв, двоє з яких уже проголошенi благос- ловенними, а третiй, за Божою волею, доступить цього у майбутньому. Наявним прикладом зближення християн Схо- ду та Заходу i реальною вимогою часу стала Греко-Католицька Церква. Унаочнюючи бiльше трьох столiть синтез захiдної та схiдної тради- цiй, українська церква мученикiв являється мос- том та знаком поєднання92. Iнтенсивна участь та вагомий вплив представникiв Греко-Католицької Церкви пiдчас Конгресiв у Вeлеградi залишають- ся до сьогоднi незнаними через брак iсторичних публiкацiй. Наприклад, головування та участь митрополита Галицько-Львiвського на двох Кон- гресах, його духовна опiка над справою екуме- нiзму виражали пiдготовку та вiдкритiсть укра- їнського духовенства на поч. ХХ ст. вести на- сиченi екуменiчнi зустрiчi. Як не парадоксально, але з часом присутнiсть греко-католикiв на кон- гресах ставала нездоланним бар’єром для деяких представникiв православних церков, якi вважали Греко-Католицьку Церкву штучним утворенням, викривленням iсторiї та православної доктрини. Закиди православних зводилися до термiнологiч- ної манiпуляцiї поняттями “прозелiтизм” та “унi- атство”, якi були перешкодою на шляху до автен- тичного дiалогу православ’я з католицизмом. Святiший Отець Iван Павло II у своїх числен- них виступах та участю на богослужiннях висту- пав на захист Української Католицької Церкви схiдного обряду. У листах до блаженнiшого Йо- сифа Слiпого, верховного Архиєпископа М.I.Лю- бачiвського та блаженнiшого Любомира Гузара папа наполягав “на необхiдностi пошани до тра- дицiй та вiрностi цiєї заслуженої церкви Петровiй церквi”; пiдкреслював “вартiсть стiйкостi, шляхе- тного духа терпеливостi та мучеництва в iсто- рiї її iснування”; стверджував, що “здоровий та справжнiй екуменiзм вимагає пошани до Украї- нської церкви, тому що вона була випробувана за останнi десятилiття стражданнями, завданими їй великими противниками; у цiй церквi вселен- 92Пор.: Stȩpień S. Nowa Unia Kościelna...– S. 141. ськiсть творчо торкається партикулярної iдентич- ностi”93. Особиста участь папи у римських уро- чистостях, присвячених Хрещенню Київської Ру- сi (10.VII.1988), пiдтвердила глибокий сенс цих слiв. Починаючи листом до бл. Йосифа Слiпо- го (з 19 березня 1979 p.) з приводу оголошення Тисячолiття християнства, згодом листами “Iдiть по всьому свiту” з 25 сiчня 1988 p., “Великий Дар Хрещення” з 14 лютого 1988 р., проповiддю в Римi 10 липня 1988 p., Iван Павло II засвiд- чив спiвпричастя Вселенської Церкви з Церквою в Українi. У 2001 р. Верховний Архiєрей Iван Павло II вiдвiдав Україну. З одного боку, вiзит в Україну показав дух служiння папи для єдностi християн. Наприклад, екуменiчна зустрiч в Ки- євi i промови представникiв православних сто- рiн внесли нововiднайдену толерантнiсть та по- вагу серед християн. Папа ствердив, що екуме- нiзм у своїх основах ототожнюється з дiалогом любовi, який у свою чергу вiдображає прихова- нi столiттями цiнностi миру та порозумiння. З другого боку, папа намагався пiдкреслити праг- матику канонiчних та еклезiологiчних принципiв свого покликання в Українi. Мова йде про вiдпо- вiдальнiсть наступника апостола Петра за пiдт- римку помiсних церков i збереження їхнiх парти- кулярних особливостей щодо традицiй та обряду. Знаючи складний стан Греко-Католицької Цер- кви, папа пiдтримував старання церкви свiдчити про свою окремiшню тотожнiсть та продовжува- ти будувати “рiдну хату”. Iван Павло II висловив щирi побажання, щоб Україна продовжувала жи- витись iдеалами особистої, суспiльної та церков- ної моралi, служачи загальному добру, гiдностi та самопосвятi. Спiльними зусиллями треба прикла- датися до динамiки екуменiчних змагань, за пора- дою св. Павла, а саме “чинення правди в любовi” (Еф. 4,15). Саме єднiсть та злагода є, за слова- ми папи, таємницею миру, умовою справжнього та стабiльного соцiального прогресу. Завдяки цiй взаємодiї намiрiв i дiй, Україну, як батькiвщину вiри та дiалогу, її гiднiсть зможуть визнати iншi народи. 93AAS 80.– 1988.– 995. Див. також: Homilia Jana PawÃla II do biskupów grekokatolickich zebranych po raz pierwszy na synodzie w Rzymie 9.02.1991 // l’Osservatore Romano.– 1991.– 7.– S. 2; Homilia Jana PawÃla II do bi- skupów grekokatolickich zebranych po raz pierwszy na synodzie we Lwowie 1992 // l’Osservatore Romano.– 1992.– 21.– S. 15.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77479
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 1028-5091
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T17:27:59Z
publishDate 2009
publisher Інститут народознавства НАН України
record_format dspace
spelling Бабь'як, А.
2015-03-01T09:24:25Z
2015-03-01T09:24:25Z
2009
Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936) / А. Бабь'як // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 729-742. — Бібліогр.: 93 назв. — укp.
1028-5091
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77479
uk
Інститут народознавства НАН України
Народознавчі зошити
Статті
Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
On Part and Role of Catholic Chuch in Velehrad Congresses (1907- 1936)
Article
published earlier
spellingShingle Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
Бабь'як, А.
Статті
title Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
title_alt On Part and Role of Catholic Chuch in Velehrad Congresses (1907- 1936)
title_full Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
title_fullStr Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
title_full_unstemmed Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
title_short Участь i роль католицької церкви у Велeградських конгресах (1907-1936)
title_sort участь i роль католицької церкви у велeградських конгресах (1907-1936)
topic Статті
topic_facet Статті
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77479
work_keys_str_mv AT babʹâka učastʹirolʹkatolicʹkoícerkviuvelegradsʹkihkongresah19071936
AT babʹâka onpartandroleofcatholicchuchinvelehradcongresses19071936

Ähnliche Einträge