Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77539 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори / А. Нагачевський // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 23-28. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859947321027985408 |
|---|---|
| author | Нагачевський, А. |
| author_facet | Нагачевський, А. |
| citation_txt | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори / А. Нагачевський // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 23-28. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| first_indexed | 2025-12-07T16:15:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
АНДРIЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. Доктору Романовi Кирчiву... 23
Ювiлеї
Андрiй НАГАЧЕВСЬКИЙ
ДОКТОРУ РОМАНОВI КИРЧIВУ:
СПОГАДИ ТА ВШАНУВАННЯ
З ДIАСПОРИ
Andrii NAHACHEVSKY. To Dr. Roman Kyr-
chiv: Some Remembrances and Honors from Diaspora.
Я – канадець українського походження, i ви-
рiс у суспiльствi, де українська культура була
дорогою й важливою частиною родинного i гро-
мадського життя. У нашiй хатi говорили часто
по-українському, слухали українську музику на
грампластинках, приймали дiдiв, бабiв, стрийкiв
та стрийнiв, їли пироги (вареники) i борщ, свят-
кували Рiздво дванадцятьма пiсними стравами,
та багато чого iншого, що пов’язувало нас iз куль-
турою наших предкiв. Поза хатою, ми ходили
до Служби Божої в українськiй церквi, спiвали
в українському хорi, ходили до “Рiдної школи”,
грали в українських спортивних командах, вiдвi-
дували уроки українського танцю, любили лiтнi
пластовi табори, гуляли коломийки по весiллях, i
так далi. Носячи довге прiзвище – Nahachewsky
– що декотрi сусiди не могли вимовити, ми не
мали сумнiву, що ми Українцi.
З другої сторони, ми також не мали сумнiву,
що ми Канадцi. Наша родина жила в мiстi Сас-
катун, Саскачеван, у захiднiй Канадi, куди пере-
силилися нашi люди перед початком двадцятого
столiття. Мої дiди i баби або приїхали до Кана-
ди дiтьми, або самi там народилися. Я зi своїми
50 племiнниками могли вiдвiдати могилу прапра-
дiда, похованого в старому цвинтарi. Отож ми
мали глибокi корiння в цiй землi. Моє поколiн-
ня говорило англiйською мовою без акценту, ми
брали активну участь в канадському суспiльствi,
i уявляли своє майбуття тут.
Україна для нас була далека, незнана, i недо-
ступна мiстерiя. Дiдо трошки ще пам’ятав своє
село за Австро-Угорщину. По телевiзiї та в га-
зетах нам казали, що там комунiзм не добрий.
Такi погляди були набагато сильнiше висловленi
у лекцiях української суботної школи, у церквi, та
в безчисленних патрiотичних громадських зустрi-
чах. Нас учили одночасно, що це казково гарне
мiсце, де люди черпали воду з криницi, щоб на-
пувати козаковi коня. Там iсторiя глибока, приро-
да прегарна, люди добрi, пiснi чудовi, i культура
безмежно дорога. Тiльки все це недоступне.
Мiй життєвий шлях так склався, що я став
чимраз бiльше цiкавитися українською народною
культурою. Як молодий керiвник групи україн-
ського танцю, я зрозумiв, що нам дуже бракує
знання про українську хореографiю. У Канадi ми
давно успадкували любов до сценiчних народних
танцiв вiд Василя Авраменка, але його хореогра-
фiчнi композицiї вже не задовольняли нас есте-
тично. Ми часом копiювали хореографiї з фiльмiв
великих народно-сценiчних ансамблiв з України,
але чимало з того репертуару було невiдповiдно
нам. Ми пiдозрювали росiйськi або комунiстич-
нi впливи, що суперечили нашiй iдеологiї. Ми
розумiли, що треба було створювати свої власнi
композицiї, й дуже хотiли, щоб вони були “ав-
тентичними”. Проблема була у тому, що ми мало
знали про конкретнi сiльськi традицiї та побутовi
танцi зокрема.
Нашi грецькi, скандинавськi та iншi сусiди,
коли хотiли збагачувати репертуар своїх етнiч-
них танцювальних груп, могли поїхати в свою
батькiвщину, щоб навчитися безпосередньо вiд
народних джерел, або вiд довiрених спецiалiстiв
там. До великої мiри закрила нам це “Залiзна
заслона”.
Я мав нагоду поїхати в Україну кiлька разiв
за радянський перiод, в 1977, 1978, 1980 pp. (на
рiк навчання в Києвi), та кiлька разiв у роки
“ґласностi”. Хоч цi поїздки були часто пов’язанi
з вивчанням українського народного танцю, ми
нiколи не їздили в село, щоб там бачити тi на-
роднi танцi, що нiби-то мали бути джерелом на-
шого мистецтва. Навпаки, як чужоземцевi, менi
це було заборонено.
Тим часом я захистив магiстерську роботу на
базi польових дослiджень українських побутових
танцiв у захiднiй Канадi, пiдчас котрих я запи-
сав понад 30 танцювальних форм, що походили з
24 1-2’2010 Народознавчi Зошити
Галичини та з Буковини. Iммiгранти до Канади
перенесли їх зi собою i певним часом виконували
у новiй країнi. Згодом, захистивши докторську
дисертацiю також на тему українського танцю (у
межах програми українського фольклору при Унi-
верситетi Альберти), я виконав детальний аналiз
коломийки-танцю в Канадi в його розвитку про-
тягом двадцятого столiття в рiзних контекстах.
Я багато знав про український танець теоретич-
но, як виконавець, як хореограф i як етнограф-
записувач по Канадi та iнших країн дiаспори (я
збирав вiдомостi в наших поселеннях Юґосла-
вiї, Польщi, Словаччинi та Сполучених Штатах).
Але до того часу ще нiколи не бачив побутовий
танець у природному народному контекстi на селi
в Українi.
Доктор Роман Кирчiв стояв на воротях, коли у
1992 р. менi нарештi вiдкрилися новi обрiї для до-
слiджень. Україна була тодi новонародженою дер-
жавою i проблема одержання дозволу на поїздки
за межi мiст заграничним гостям вiдпадала. Мiй
професор, доктор Богдан Медвiдський помiг менi
зв’язатися з Директором Iнституту Народознавс-
тва у Львовi професором Степаном Павлюком. Я
поїхав на короткий час з Ларисою Сабан на осо-
бисту експедицiю, а потому прилучився до екс-
педицiйної групи, що пiд керiвництвом Романа
Кирчiва їхала на Покуття.
Давно затверджений стандартний формат по-
льової роботи передбачав формування експеди-
цiйної групи чисельнiстю вiд шести до десяти
осiб. Мета цiєї конкретної експедицiї полягала в
дослiдженнi схiдньої межi Покуття й вирiшен-
нi питання про те, чи слiд включати тамтеш-
нi фольклорнi матерiали в заплановану до дру-
ку монографiю про народну культуру Покуття.
Дослiдники поєднували це завдання з власними
спецiальними iнтересами щодо весiльних пiсень,
топонiмiї, структури родини, храмової архiтекту-
ри, традицiй бондарного, ткацького ремесла то-
що. Зазвичай iнститутський мiкроавтобус зранку
прибував у котресь iз селищ, про що доповiдало-
ся головi колгоспу чи iншому представниковi мi-
сцевої адмiнiстрацiї. Доктор Кирчiв представляв
членiв групи й пред’являв документи вiд Акаде-
мiї Наук. Вирiшувалися питання з помешканням,
що ним могли слугувати вiльнi шкiльнi спальнi
примiщення або намети, розкинутi десь у саду.
Команда привозила продукти з собою й допов-
нювала рацiон свiжою продукцiєю села. Щойно
врегульовувалися побутовi питання, дослiдники
розбрiдалися селищем у пошуках iнформантiв або
артефактiв. Найчастiше розвiдники швидко зна-
ходили стареньких людей, що вiдпочивали в себе
вдома, доглядали дiтей чи працювали в садку й
виявляли готовнiсть вiдповiсти на питання членiв
експедицiї. Мiсцевi начальники допомагали з по-
шуком i навiть викликали до розмови конкретних
осiб, обiзнаних у тому чи iншому жанрi народної
творчостi. Залежно вiд теми та якостi iнформацiї
дослiдник мiг протягом дня провести вiд одного
до чотирьох iнтерв’ю. Керiвник групи мiг опи-
тувати дослiдникiв про результати їхньої роботи
перед тим, як вирiшити, залишатися ще на один
день чи вирушити до наступного селища.
Як один iз перших представникiв Заходу, що
брав участь в експедицiях Iнституту, я був рiв-
ною мiрою i гостем, i колегою. Доктор Кирчiв ме-
нi особливо помагав, i трохи переробив маршрут
експедицiї таким чином, щоб врахувати мою за-
цiкавленiсть у дослiдженнi танцiв (ми спецiально
шукали весiлля й залишилися в одному селищi на
весь кiнець тижня). Вечiрнi бесiди бiля вогнища в
нашому таборi часто не обходилися без орiєнтов-
ної iнформацiї для мене, описiв традицiй танцю, а
також багатьох запитань про Канаду й мої погля-
ди на нашу науку. Я певний, що мене сприймали
за початкiвця в українськiй фольклористицi. Хоч
я роками вже провадив сотки iнтерв’ю та записiв
в рiзних обставинах, я з ними був би цiлковито
згiдний. Це для мене була перша експедицiя на
теренi, де основна маса населення та вулична мо-
ва були українськими. Я вперше працював у до-
слiдницькiй групi i був сильно вражений тим, що
мої спiвучасники є добрi спецiалiсти в однiй кон-
кретнiй галузi народної культурi. Тут зовсiм iн-
ший рiвень знання культури та її подробиць, нiж
я знав вiд своїх дiаспорних середовищ. Не раз
бачив, як доктор Кирчiв сам провадив iнтерв’ю.
Пам’ятаю, як вiн систематично i терпеливо роз-
питував про великий цикл календарно-обрядових
пiсень вiд доброї спiвачки.
Мої господарi були надзвичайно уважнi до ме-
не й особливо непокоїлися з того приводу, що
спартанськi умови їхнього побуту виявляться не-
прийнятними для мене. Вiд мене не очiкували
АНДРIЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. Доктору Романовi Кирчiву... 25
участi в побутових роботах на кшталт встановлен-
ня наметiв, перетаскування матрацiв, приношення
води або миття посуду. Члени експедицiї не вi-
рили, коли я їм казав, що для мене такi побутовi
справи – це здiйснення моїх мрiй. Тут, нареш-
тi, була та Україна, що про неї так романтично
розповiдали мої канадськi громадськi учителi. Я
чекав 30 рокiв, щоб зачерпнути води з криницi
на землi моїх предкiв.
Для моїх колег, напевно, експедицiйне жит-
тя не було таким романтичним. Я пам’ятаю, що
проф. Кирчiв дуже переймався, щоб нiчого менi
не сталося, хоч вiн старався не показувати свiй
неспокiй, навiть тодi, коли одного разу ми iз Ро-
маном Чмеликом та з Романом Кiсем перейшлися
вечером через лiс до сусiдного села. Довiдавшись
про це, доктор Кирчiв стиснув зуби, але нiчого
острого менi не казав. Я буду вiчно вдячний йому
за його опiку, за толерантнiсть до моїх нестан-
дартних перспективiв, за терпеливiсть. Я кiлька
разiв повертався в захiдну Україну, щоб зiбрати
бiльше польових вiдомостей про побутовi танцi.
Я надiюся, що плоди цiєї роботи виправдовують
його довiру.
Кiлька рокiв пiзнiше доктор Богдан Медвiдсь-
кий i я мали нагоду запросити професора Кирчiва
до Унiверситету Альберти в Канадi. Вiн вiдбув
кiлька тижнiв в Едмонтонi та в околицi. Бадьо-
ро переборюючи всi фiзичнi та культурнi змiни,
доктор Кирчiв вiдбув дуже напружену програму.
Вiн iз зацiкавленням переглядав мiсцевi українсь-
кi монументи та установи, дивився активно наш
архiв при унiверситетi, вiдвiдував українськi шко-
ли, канадсько-українську ферму та багато iншого.
Численнi жителi мiста Едмонтона з великим за-
цiкавленням слухали його перспективи. Вiн всю-
ди вiдстоював свiй принцип, що українська ку-
льтура не може бути серйозною без здорового
фундаменту в українськiй мовi. Згодом вiн напи-
сав вагомий звiт про свою подорож та враження,
дав поради нашому дослiдницькому центру, при
Центровi українського та канадського фольклору
iм. Петра i Дорис Кулiв.
У той час, коли iншi науковцi в Українi не ма-
ли наукової зацiкавленостi в традицiйних танцях,
мовляв, “бо ж то все вилами по водi написано”, то
доктор Кирчiв навпаки заохочував. Вiн оповiдав
менi про довголiтню роботу Романа Гарасимчука
в цiй сферi, та жалував, що дослiдження цiєї га-
лузi української народної культури занедбане. Ко-
ли iншi фольклористи говорили, що дослiдження
танцiв, це, напевно, вiдповiдальнiсть етнографiв,
а етнографи казали, що то, правдоподiбно, фольк-
лористика, тодi Роман Кирчiв смiливо твердив,
що фольклористика – його дисциплiна – повинна
тим займатися. Високо цiную його вiрнiсть то-
му слову. I це вiн доказав у великiй i важливiй
роботi, зредагувавши та видавши монументальну
книгу “Гуцульськi танцi” Романа Гарасимчука1.
Ця робота, з основою ще в 1939 р. i з поважними
переробками 1950-их та 1960-их рp., до того часу
нiколи не була публiкована по-українському. Вона
– найважливiше дослiдження української етнохо-
реологiї пiсля “Теорiї українського народного тан-
цю” Василя Верховинця з 1919 р. та “Українсь-
ких народних танцiв” Андрiя Гуменюка 1969 р.,
а за багатьма вимiрами, солiднiша вiд своїх попе-
редникiв. Дослiдження Р.Гарасимчука, за редак-
цiєю Р.Кирчiва, заслуговує признання, як одна з
найкращих етнохореологiчних робiт свого часу в
європейському контекстi.
* * *
Цi рядки пишуться в околицi мiста Пруден-
тополiс в Бразилiї, де я тепер проводжу дослiд-
ницьку експедицiю з метою зафiксувати укра-
їнськi традицiї бразильського українського насе-
лення. Я знаю, що доктор Роман Кирчiв буде
мати велике задоволення вiд того, коли довiда-
ється, що в цiй країнi багато збережено україн-
ської мови, звичаїв та iдентичностi. Характер
українських народних традицiй тут дещо спi-
льний з канадським, але є й багато вiдмiнного.
Отож, присвячую цю невелику розвiдку Романовi
Кирчiву.
Українське населення Бразилiї налiчує при-
близно 400000 людей, переважно в штатi Парана,
що на пiвднi країни. Наприкiнцi дев’ятнадцятого
столiття i вiд початку двадцятого українськi селя-
ни з Галичини виїжджали численно в Бразилiю,
1Герасимчук Р. Народнi танцi українцiв Карпат: У 2-
ох кн. / За ред. Р.Кирчiва; авт. вступ. ст. С.П.Павлюк,
Р.Ф.Кирчiв.– Львiв: Iнститут народознавства НАН Укра-
їни, 2008.– Кн. 1: Гуцульськi танцi.– 608 с.; Кн. 2: Бой-
кiвськi i лемкiвськi танцi.– 319 с.
26 1-2’2010 Народознавчi Зошити
подiбно як до Канади i до Сполучених Штатiв
Америки. У Бразилiї вони пережили великi пе-
репони, вичищуючи густi лiси, адаптуючись до
нової природи, клiмату, чужих сусiдив, нової мо-
ви та iншого. Часто вже у третьому, четвертому
та в п’ятому поколiннi вони глибоко входили в
бразильську культуру, проте затримали багато i
зi своєї європейської спадщини.
Восьмого грудня 2009 р. чотири сестри з ро-
дини Слободянiв розповiдали менi про традицiї
своєї молодостi в кольонiї Барра Вермеля (селище
Червоний берег), приблизно 20 км вiд мiста Пру-
дентополiс. Вони народилися там в 1920-их рp.,
у майже виключно українському сусiдствi. Їхня
родина виїхала з того району в 1940-их рр. Їхнi
дiди та баби емiгрували десь iз Тернопiльщини,
колись у перiодi 1896–1902 рр. Iнформантки па-
м’ятали багато переказив про пригоди та гаразди
своїх предкiв на початках у Бразилiї.
Коли я питав про танцi, вони сказали, що ко-
ломийка була найпопулярнiша в тридцятi-сороковi
роки. Називали також вальсу, польку, сете пасо
(“сiм крокiв”, переназвано по-португальськи), та
кiлька iнших. Також пам’ятали один танець, який
менi ще невiдомий – “ґроднiк”. Жiнки змогли
продемонструвати танець та заспiвали вiдповiдну
пiсню.
Танець “ґроднiк” складався з двох фiгур, кот-
рi чергувалися. Першу фiгуру виконували вметр
трьох четвертих пiд таку пiсню:
Над морем, над морем орел летiв
До мої дiвчини, що я любив.
Дiвчино, дiвчино, не бав мене,
Не хочеш, не любиш, вiдправ мене.
Дiвчина, дiвчина не бавила,
Махнула хустечков, вiдправила.
Кожний рядок пiснi складається з чотирьох
тактiв. Перший такт складається з трьох чвер-
тних нот. Другий такт також складається з трьох
четвертних. Третiй такт складається з чевертної
та пiв-одної половинки ноти, як i четвертий такт.
Акцент кожного такту знаходиться на другiй чет-
вертнiй. Друга частина музичного супроводу тан-
цю ґроднiк була звичайна коломийка, котра вико-
нувалася швидким темпом, в розмiрi двi чвертi,
пiдчас виконання другої фiгури танцю.
Сестри розповiли i показали, що танець вико-
нувався двома трiйками, цебто шiстьма танцю-
ристами в групi. Звичайно чоловiк стояв на цен-
трi трiйки, одна жiнка стала на його лiвий бiк, а
друга – справа, всi – в ряд. Кожна трiйка стоя-
ла навпроти iншої трiйки, на вiдстанi приблизно
трьох метрiв. Чоловiки виставляли свої руки пе-
ред собою, приблизно на рiвнi грудей, i так три-
мали найближчi руки своїх жiнок.
Коли виконавцi спiвали перший рядок пiснi,
вони поступали наперед кроками на кожну чвер-
ту. Кожна трiйка доходила близько до протележ-
ної трiйки. Спiваючи другий рядок пiснi, кожне
трiо вiдступало назад на попереднi мiсця. Такi
рухи повторювалися пiд час третього i четвертого
рядкiв пiсенного тексту.
Друга фiгура виконувалася до жвавої коломий-
кової мелодiї. Виконавцi або глядачi часом спiва-
ли рiзнi коломийковi вiршi. Другу фiгуру “ґроднi-
ка” виконували так, що чоловiк обернувся до од-
ної з партнерiв (часто до жiнки з правої сторони).
Вони трималися за правi лiктi та обкручувалися
навколо один другого, поступаючи малими рiвни-
ми кроками до такту музики. Пiсля обкручування
вони вiдпустили лiктi та середня особа подавала
лiвий лiкоть тiй особi, котра чекала з лiвої сто-
рони. Вони обкручувалися. Так особа в серединi
перекручувалася почергово зi своїми двома парт-
нерками, то на право, то на лiво. Цю другу фiгуру
продовжували танцювати, доки музиканти поча-
ли знову грати першу, повiльнiшу мелодiю, котра
означала повернення до першої фiгури танцю.
Пiд час окремого iнтерв’ю Славко Добущак,
також мешканець колонiї Барра Вермеля, але на-
роджений 1937 p., згадував, що поколiння його
батькiв знало такий танець. Його опис неповний,
але подiбний до того, що показали сестри Слобо-
дяни. Коли я питав десятки iнших iнформантiв з
iнших околиць, вони не пам’ятали танець “ґрод-
нiк”, анi будь-який танець з трiйками учасникiв.
У неопублiкованому рукописi Романа Гарасимчу-
ка “Народне хореографiчне мистецтво Захiдного
Подiлля (Тернопiльська обл.)” з 1960 р., описано
репертуар побутових танцiв баткiвщини родини
Слободян. На стор. 208–214 автор описує танець
пiд назвою “огородник”, що якраз добре вiдповiд-
ає тому, що пам’ятали нашi iнформантки з Бра-
зилiї. Цей танець, виявляється, не був широко
розповсюджений по Галичинi, але в роки терено-
АНДРIЙ НАГАЧЕВСЬКИЙ. Доктору Романовi Кирчiву... 27
вої роботи Р.Гарасимчука знали його в Бережан-
ському, Чорткiвському, Бучацькому, Теребовлян-
ському, Збаразькому та Новосiльському р-нах на
Тернопiльщинi. Ми не знаходимо такого танцю,
анi такої назви в рукописах Р.Гарасимчука про
побутовi танцi чотирьох iнших регiонiв України.
Пiсня, що зафiксована Р.Гарасимчуком, прав-
доподiбно, має однакову метричну структуру, що
й пiсня сестер Слободян, хоча слова iншi:
А де ж та дiвчина, же ту була?
Вскочила в городец, ще й тупнула.
За нею хлопчина, як лис, як лис.
До себе дiвчину притис, притис.
(В.Д.Щербатий, с. Рiпниця, Бучацький р-н).
Форма танцю, описана сестрами в Бразилiї та
Р.Гарасимчуком на Тернопiльщинi, дуже подiбнi.
Основна вiдмiннiсть мiж ними те, що у першiй
фiгурi на Тернопiльщинi танцюристи кланяються
один одному при кiнцi другого такту, коли вже
приступили перед iншою трiйкою. Р.Гарасимчук
описує рiзнi варiанти в танцi “огородник”. В од-
ному селi танцюристи притупують ногами, ко-
ли приступили до протилежної трiйки. В iншо-
му варiантi, вони ходять подвiйними “дрiбними”
кроками. У ще iншому варiантi вони йдуть, так
званим “трясучим ходом”. У бразильському описi
такi елементи вiдсутнi.
Цiкава знахiдка в пiвнiчно-американськiй ет-
нохореологiчнiй лiтературi також вiдкриває пев-
нi аспекти iсторiї та характер танцю “ґроднiк”.
Протягом двадцятого столiття в Америцi iсну-
вав популярний рух розважальних танцiв етнiчно-
го характеру, так званi “international folk dances”
(iнтернацiональнi народнi танцi). У цьому кон-
текстi додамо, що американськi любителi прихо-
дили на вечiрнi забави та випробовували просте-
нькi танцi рiзних країн, якi не обов’язково по-
в’язанi зi своєю власною спадщиною. Видано ве-
лике число популярних книжечок, якi спрямова-
нi на те, щоб розширити репертуар цього руху.
Український танець дуже рiдко входив у той ре-
пертуар, але в Нью-Йорку в серединi двадця-
того столiття був активний в тому русi Михай-
ло Герман (Michael Herman) з дружиною Ма-
рiанною (Mary Anne). Германи також були ак-
тивними учасниками мiсцевої української грома-
ди. У 1947 р. М.Герман видав книжечку “Folk
Dances for All” (Народнi танцi для всiх). У тiй
книзi мiж iншими матерiалами знаходимо опис
танцю “The Ukrainian Ohorodnik” (“Український
огородник”) (с. 70–72). Автор пише, що “танець
огородник спецiально популярний серед українсь-
ких поселенцiв околицi Вунсокет, Ровд Айленд
(Woonsocket, Rhode Island), де його часто танцю-
ють по весiллях”. У цiй книжцi не подано тексту
пiснi, але надрукована мелодiя, яка подiбна до
пiснi сестер з Барра Вермеля у метрицi (помiрне
темпо, 3/4 у першiй частинi, а жвавий темпо, 2/4
в другiй частинi). Друга частина має коломийко-
вий характер.
Форма танцю М.Германа також загально по-
дiбна до того, що описали сестри Слободян у
Бразилiї. Проте у Германа танець виконується
чотирма трiйками, котрi розположенi по квадра-
тi. Вони йдуть вперед до протележних i назад у
свою чергу, але поступають не ходом, але легень-
ким бiгом (мабуть, цей бiг подiбний до дрiбних
крокiв описаних у Р.Гарасимчука). Американсь-
кий та бразильський варiанти подiляють простiшу
форму першої фiгури, без поклонiв, без притупiв,
та без “трясучим ходом”. М.Герман наголошує на
унiкальний елемент, що в другiй фiгурi чоловiк в
серединi трiйки старається танцювати на мiсцi, а
жiнки почергово пiдходять до нього i перекручу-
ють його там.
Коли я дослiджував побутовi танцi українцiв
захiдної Канади, люди не пам’ятали танцю “ґрод-
ник/огородник”, хоч певна частина з моїх iнфор-
манторiв походила з Тернопiльщини, проте у мо-
єму канадському матерiалi записана пiсня до кад-
рильного танцю “Пiд гаєм”, яку спiвали пiд май-
же зовсiм однаковою мелодiєю, ритмiчною струк-
турою та акцентами, але з iншим текстом2:
Пiд гаєм, пiд гаєм, пiд калиночку,
Їхали жовняри за Вкраїночку.
То в бiлiм, то в чорнiм, то в зелененькiм,
Пiд кожним жовняром кiнь вороненький.
(Є.Николайчук, Смокi Лейк, Альберта, 1984).
Р.Гарасимчук пише, що цей танець має спiль-
нi елементи з польськими танцями “заґродник” i
“трояк”. Польська етнохореологiя тепер хвалиться
добрими регiональними монографiями, де можна
2Нагачевський A. Побутовi танцi канадських
українцiв.– К.: Родовiд, 2001.– C. 115.
28 1-2’2010 Народознавчi Зошити
Експедицiя на Покуття. Червень 1992 р. Злiва:
Нагачевський, Стефа Гвоздевич, водiй Олег, Роман Кiсь.
буде порiвнювати форми, музику та пiснi. Та-
нець називається “ґроднiк” у традицiї сестер в
Бразилiї, а Р.Гарасимчук згадує назви “огород-
ник”, “оґраднiк” та “садiвник” на Тернопiльщи-
нi. М.Герман вживає цiлком українську форму.
Всi три пiсеннi тексти (включаючи “Пiд гаєм”
з Канади), суто українськi. Текст Р.Гарасимчука
згадує “городець” у текстi, але бразильський та
канадський тексти явно не пов’язанi з назвою
танцю. Виявляється, що текстовий аспект танцю,
мабуть, бiльш мiнливий, нiж хореографiчний.
Популярний у захiднiй Українi та в Канадi та-
нець “верховина” в кiлькох аспектах спорiднений
з танцем “огородник”. “Верховина” подiбна в то-
му, що виконується трiйками, має двi фiгури з
контрастною музикою та в iнших елементах. У
певних варiантах “верховини” перша фiгура скла-
дається з рухами, де танцюристи поступають впе-
ред, а тодi вiдступають на попереднi мiсця, часом
з поклонами. Друга фiгура “верховини” має по-
пулярний варiант, де обкручуються партнери по-
Вiра Бiлоус, Оксана Кузьменко, Роман Кирчiв, Андрiй
чергово, тримаючись за лiктями (Нагачев-
ський А. Побутовi танцi канадських українцiв...–
С. 116–120; Герасимчук Р. Народнi танцi укра-
їнцiв Карпат...– Кн. 2.– С. 35-39.). Проте танець
“верховина” виразно характеризується iншою ме-
лодiєю при першiй фiгурi.
У теперiшньому станi проекту дослiдження
української народної культури в Бразилiї, коли
я далi працюю в теренi на iншому континентi, ще
багато питань залишається невиявленими i недо-
слiдженими. Надiюся, що шановний ювiлянт зго-
диться з нами у тому, що буде цiкаво далi слiдку-
вати за текстами i контекстами одного доволi рi-
дкiсного та давнього танцю “ґроднiк/огородник”
у його розповсюдженнi на три континенти.
Насамкiнець висловлюю ще раз подяку док-
торовi Роману Кирчiву за вiдданiсть своїй ве-
ликiй справi, за його позитивний свiтогляд i за
пiдтримку розмаїтих проектiв у рiзних сторонах
української народознавчої науки.
Многая лiта!
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77539 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:15:00Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Нагачевський, А. 2015-03-01T17:06:17Z 2015-03-01T17:06:17Z 2010 Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори / А. Нагачевський // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 23-28. — Бібліогр.: 2 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77539 uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Ювілеї Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори To Dr. Roman Kyrchiv: Some Remembrances and Honors from Diaspora Article published earlier |
| spellingShingle | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори Нагачевський, А. Ювілеї |
| title | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| title_alt | To Dr. Roman Kyrchiv: Some Remembrances and Honors from Diaspora |
| title_full | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| title_fullStr | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| title_full_unstemmed | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| title_short | Доктору Романовi Кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| title_sort | доктору романовi кирчiву: спогади та вшанування з дiаспори |
| topic | Ювілеї |
| topic_facet | Ювілеї |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77539 |
| work_keys_str_mv | AT nagačevsʹkiia doktoruromanovikirčivuspogaditavšanuvannâzdiaspori AT nagačevsʹkiia todrromankyrchivsomeremembrancesandhonorsfromdiaspora |