Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Date:	2007
Main Author:	Михайлова, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2007
Subjects:	Дослідження
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77648
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.) / О. Михайлова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 198-220. — Бібліогр.: 79 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859669844601864192
author	Михайлова, О.
author_facet	Михайлова, О.
citation_txt	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.) / О. Михайлова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 198-220. — Бібліогр.: 79 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
first_indexed	2025-11-30T13:27:59Z
format	Article
fulltext	Михайлова О. 198 Олена Михайлова (Київ) ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКОВО-ГОСПОДАРЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО (січень-квітень 1920 р.) Проблемі генези і долі польсько-українського союзу 1920 р. останнім часом дослідниками приділено багато уваги, особливо – політичному аспекту цього порозуміння1. З іншого боку, не менш важливою складовою життєздатності цього союзу були військово-господарчі відносини, від налагодженності механізму функціонування яких залежали рівень та якість озброєння і чисельності Дієвої армії УНР. Тому в пропонованій статті розглядаються військово-господарчі відносини, що склалися до підписання Варшавського договору та полягали у формуванні та оснащенні польською стороною українського війська2. На кінець 1919 р. на території України встановилася умовна лінія польсько-радянського фронту, що проходила по р. Уборть – Білокоровичі – Чуднів – Деражня – Бар – Могилів-Подільський. З району Бірзули – Ольвіополя – ст. Знам’янки стрімко відступали на південь сили Добровольчої армії генерала А.Денікіна, за якими зі сходу з боку Фастова – Козятина йшли частини Червоної армії. Після листопадової катастрофи (втрати території армією УНР, підписання 17 – 19 листопада в Одесі Начальною Командою Галицької Армії угоди про входження УГА до складу Збройних Сил Півдня Росії) та переходу до партизанських форм боротьби (І Зимовий похід армії УНР), від’їзду до Варшави Головного отамана С.Петлюри та представників міністерств уряду УНР – на території України в Кам’янці-Подільському, окупованому польським військом, залишився з невеликим адміністративним апаратом І.Огієнко як головноуповноважений уряду УНР на Поділлі та прем’єр-міністр уряду УНР І.Мазепа з кількома найближчими співробітниками. Ще до середини січня 1920 р. він докладав зусиль до втілення “нової злуки” УГА з армією УНР. Вирушивши 1 січня на пошуки армії Зимового походу, І.Мазепа зустрівся з нею тільки 28 квітня 1920 р., коли вже 2 дні тривав спільний наступ на Київ польської армії з новосформованими частинами армії УНР, що відповідало підписаній 24 квітня військовій конвенціії Варшавського договору. В такій катастрофічній ситуації осередком державного життя з кінця 1919 р. стала Варшава, в якій з 8 жовтня перебувала дипломатична місія УНР у складі 38 чоловік на чолі з головою місії міністром закордонних справ А.Лівицьким3. 2 грудня дипломатична місія підписала односторонню декларацію: в обмін на територіальні поступки (за Польсько-українське військово-господарче ... 199 Польщею визнавалася територія Східної Галичини) підтверджувався факт військового перемир’я від 1 вересня 1919 р., а, отже, відкривався шлях для відступу армії УНР; по-друге, офіційно прохалося про визнання української незалежності; по-третє, наголошувалося на потребі надання військової допомоги. 11 грудня Головний отаман С.Петлюра підтвердив правочинність декларації від 2 грудня, незважаючи на вихід з дипломатичної місії галичан4. Зрозуміло, що українська сторона в першу чергу сподівалася отримати від Польщі згоду та допомогу у збереженні і відбудові українських збройних сил. Згідно з попередніми планами, які обговорювалися 3 грудня на аудієнції А.Лівицького з начальником Польської держави Ю.Пілсудським, останнім було запропоновано район Шепетівка – Полонне для реорганізації армії УНР, а проводити напівофіційне формування українських військових частин мали на Волині під виглядом охоронних сотень на чолі з військовим міністром УНР полковником В.Сальським5. На першій зустрічі Головного отамана С.Петлюри з начальником Польської держави Ю.Пілсудським 9 грудня українська сторона отримала засадничу згоду на формування на території Польщі з українських полонених “військової певної частини”6. Її організацію мала координувати заснована 12 грудня військова секція при дипломатичній місії УНР. 27 грудня у Варшаві відбулася перша зустріч представників Начального Командування Військ Польських (далі – НКВП) та військової секції при дипломатичній місії УНР в Польщі, на якій обговорювалося питання військової співпраці7. На спеціальній нараді представників міністерства військових справ Польщі 2 січня 1920 р. обговорювалася справа формування та фінансування українського війська8. Центром його відбудови було призначено Ланцут, перейменований з табору полонених на збірний пункт, а українське військо прирівнювалося до польських етапних частин9. Польська сторона брала на себе зобов’язання постачати для нього продукти та необхідні матеріали, планувалося виплачувати і грошове утримання. 3 січня товариш військового міністра полковник В.Петрів звернувся з рапортом до військового міністра УНР з повідомленням про результати наради, проведеної старшинами Генштабу в Ланцуті щодо формування там української частини. Надсилаючи ці матеріали через підполковника М.Дідковського до Варшави, він сповіщав, що питання фактичного початку українського формування залишалось проблематичним, бо до того часу польська влада не визначилась у статусі інтернованих українських старшин і козаків. Тому він прохав негайно передати справу формування в українські руки польським контролем з призначенням Михайлова О. 200 зв’язкових українських старшин при польських комендатурах на вузлових станціях, які б доглядали за рухом українських ешелонів до Польщі, та виділити гроші на харчування українських вояків10. Чутки про можливість формування українських частин змусили начальника штабу Дієвої армії УНР полковника Є.Мишківського, який перебував у Рівному, направити на початку січня до Варшави кур’єра. Відповідаючи на поставлені ним запитання у доповіді від 3 січня, військовий міністр УНР зазначив, що чутки про формування під гаслом “суверенність УНР” правдиві; вояки української армії мали вважатися вояками армії “заприязненої” і отримувати “при формуванні утримання на рівні з польською армією”. Він визнав неможливим залишення полонених вояків у Луцьку і Рівному, бо їх мали перевезти до інших таборів, але пообіцяв, що буде вжито заходів для призначення медичної комісії11. 5 січня голова військової секції при дипломатичній місії УНР генерал М.Юнаків направив до НКВП меморандум, в якому виклав засади формування українських військових частин на території Польщі. Військо мало формуватися під гаслом боротьби за незалежність і суверенітет УНР за штатом дивізії, пристосованої до незалежної операції. Польська сторона мала взяти на себе харчове та матеріальне задоволення на такому ж рівні, як і в польській армії. Для формування української дивізії НКВП повинно було призначити окреме місце, організувавши там же для решти старшин, які залишилися б поза штатом дивізії, старшинську школу. Окрім того, старшини, що не увійшли ні до дивізії, ні до старшинської школи, утворювали б старшинський резерв, утримуваний польською стороною на рівні з старшинською школою. Всіма справами, пов’язаними з формуванням дивізії, реєстрацією персонального складу займалося б розташоване в районі формування військове міністерство УНР12. НКВП мало сприяти перевезенню українських полонених з Німеччини, надавши необхідні вказівки польському Генеральному консульству в Німеччині. Детальні умови забезпечення українського війська польською стороною та всі грошові розрахунки мала розглянути спільна комісія, після чого вони були б затверджені представниками обох урядів13. Призначенням підполковника М.Безручка тимчасово виконуючим обов’язки начальника 1 стрілецької дивізії, що мала формуватися в Польщі, було покладено формальний початок організації українських військових частин за підтримки Польщі (наказ Головної команди армії УНР від 10 січня, підписаний Головним отаманом С.Петлюрою). Підполковнику М.Безручку наказувалось негайно відправитись до Ланцута, де “вжити заходів для організації перебуваючих там людей” відповідно до штатів, що вироблялися, та “тимчасово призначити Польсько-українське військово-господарче ... 201 командирів бригади, куренів”14. У той же час Кошу Республіканського ладу наказувалось передати товаришу військового міністра полковнику В.Петрову всі кошти, які знаходились в скарбниці Коша в Ланцуті. Ці кошти зараховувались на відкритий кредитом в сумі 50 млн. польських марок військовий фонд, правом розпоряджатися яким мала військова секція при дипломатичній місії УНР у Варшаві15. Затверджувалося також формування 4 стрілецької бригади на Поділлі на чолі з полковником О.Шаповалом16. На ці потреби виділявся аванс у 15 млн. гривень. Координувати працю двох дивізій мав міністр військових справ УНР полковник В.Сальський. 11 січня полковник В.Петрiв склав рапорт на ім’я військового міністра УНР. Він повідомляв, що за останні кілька днів отримано згоду польської влади “на відправку урядовців невійськових і військового міністерства в числі 200 осіб до Кам’янця-Подільського”17. Надсилаючи вимоги на утримання козаків і старшин, він зазначив, що польська влада мала би їх виконати у разі, якщо вона збирається “щось формувати”, бо інакше марно було б чекати послуху і праці в таборі18. У накладеній резолюції військовий міністр УНР зазначив: “Зі всіх відомостей, що надходять з Ланцута, бачу, що поляки не можуть або не хотять що-небудь формувати”. На засіданні членів уряду УНР у Варшаві 12 січня за участю голови Директорії С.Петлюри після обмірковування питання про відносини України з Польщею було визнано, що “посовування польських військ на Україну являється небажаним і шкодливим”, а тому дипломатична місія УНР мала докласти зусиль для того, щоб “застерегти поляків від офензиви на Україну”. У ноті до уряду Польщі від 13 січня вказувалося на необхідність укомплектування армії УНР амуніцією, одягом і санітарними засобами; зав’язання двосторонніх торгівельних відносин та відкриття транзиту через Польщу в Україну; залишення адміністративної української влади та органів самоврядування на території, зайнятій польським військом; припинення реквізицій українського майна та арештів галичан у Східній Галичині19. У доповідній записці від 24 січня військовий міністр УНР повідомляв С.Петлюру, що за останній місяць в справі поліпшення життєвих умов українських вояків польською владою майже нічого не зроблено. Тому він пропонував, не покладаючи більше надій на поляків, які самі знаходилися “в тяжкому стані щодо постачання”, військовій секції взяти на себе постачання одягу і харчів українським воякам (чисельність яких, на його думку, була приблизно 4 тисячі козаків і 500 старшин) шляхом організації підрядів20. Він вважав також, що дипломатична місія мала сама докладати зусиль для викристалізації конкретної політичної думки в урядових і військових колах Польщі, а не Михайлова О. 202 співпрацювати тільки зі зв’язковим з ІІ відділу Генштабу польських військ капітаном В.Чарноцьким21. Тому 25 січня після обговорення результатів півторамісячної роботи військової секції на спеціальному засіданні дипломатичної місії УНР було ухвалено встановити безпосередні, незалежні від референта капітана В.Чарноцького, контакти з польським вищим командуванням. 31 січня наказом Головної команди армії УНР на посаду начальника військової секції було призначено генерал-поручника В.Зелінського. 8 лютого Головний отаман С.Петлюра затвердив “Положення про засновуєму військову секцію УНР в РПП в ст. м. Варшаві”, відповідно до якого її метою було керування справами організації всіх колишніх українських військовополонених, інтернованих вояків армії УНР. Секція отримала право на участь в розробці проектів і заключенні військових конвенцій між урядами УНР та Польщі, перебуваючи під загальним керуванням військового міністра УНР та голови дипломатичної місії УНР в Польщі. Маючи власний бюджет22, вона керувала закупівлею всіх засобів постачання для військових частин, що формувалися на теренах Польщі, та надавала матеріальну допомогу військовим особам23. Протягом наступних тижнів референти військової секції з господарчих та організаційних справ полковник Б.Бондаровський та підполковник М.Дідковський увійшли в прямі контакти з офіцерами відповідних відділів Генштабу Польщі та міністерства військових справ24. 11 лютого генерал В.Зелінський на аудієнції у військового міністра Польщі генерала Ю.Лєснєвського вручив меморандум про стан українських вояків в Ланцуті, в якому прохалося поліпшити умови їхнього перебування. Окрім того, нагальною була потреба офіційного затвердження польською стороною підполковника М.Безручка на посаді командира дивізії (а не інспектора українського формування, яким він вважався до того часу)25. Прохалося і про переведення української дивізії до іншого, більш сприятливого місця для формування26. Також генерал В.Зелінський був прийнятий заступником військового міністра генералом К.Соснковським та начальником Генштабу польських військ полковником С.Галлером27. Розгляду українських вимог було присвячено 20 лютого спеціальну нараду у міністерстві військових справ Польщі, на якій було вирішено перенести формування 1 стрілецької дивізії до Брест-Литовського, перетворивши Ланцут на дивізійний збірно-розподільчий пункт. У Бресті створювалась експозитура міністерства військових справ для українських справ на чолі з капітаном Ю.Ульріхом, яка відповідала за забезпечення військовим майном українських частин28. Польсько-українське військово-господарче ... 203 Рішення польської сторони продовжити перервані у грудні 1919 р. переговори з дипломатичною місією УНР у Варшаві теж припадає на кінець лютого – початок березня 1920 р.29 Засідання сеймової комісії закордонних справ, присвячене виробленню тез мирних пропозицій для переговорів з радянською Росією, відбулося 23 – 24 лютого. На закритому засіданні були присутні прем’єр-міністр Л.Скульський, міністр закордонних справ С.Патек, члени військової комісії (голова Генштабу польських військ полковник С.Галлер, військовий віце-міністр генерал К.Соснковський), представники ендеків та лівиці. С.Патек представив приготовлені урядом “Засади переговорів з Радами”30. На цей час Генштаб польських військ також розробив і надіслав прем’єр-міністру Польщі Л.Скульському рапорт, в якому виклав власне бачення переговорів з радянською Росією31. Виходячи з візії військових, Росію передбачалося розчленувати на якомога більшу кількість незалежних держав – у тому числі виокремити з неї Україну. Польсько- український кордон мав йти від р. Прип’ять вздовж р. Уборть до Олевська через Корець – Славуту, по верхній течії р. Горинь до Вишгородка, на півдні – вздовж старого австрійсько-російського кордону (по р. Збруч). Фактично, це був виклад політичної програми щодо бачення східного кордону Польщі та майбутнього кшталту Центрально-Східної Європи. Ще 2 лютого НКВП дало згоду на формування українського куреня під командою полковника О.Шаповала, який би знаходився у тісному контакті з 18 польською дивізією піхоти генерала Ф.Крайовського. Місцем його організації мала стати південна частина Нової Ушиці (частина території на південь від шосе Мінківці – Велика Струга)32. Для використання куреня як самостійної оперуючої групи, яка об’єднувала б в районі між Великою Стругою та Могилевом українські відділи, що там формувалися, з куренем дивізії в Новій Ушиці33, передбачалось організувати штаб куреня, 4 сотні, кулеметну сотню, кінну і телефонну чоти. На формування куреня виділялося 10 – 15 днів34, після чого він мав перейти до району Великої Струги – Вербовець як самостійна одиниця35. Позитивні зрушення у справі формування українського війська були закріплені Головним отаманом С.Петлюрою у низці документів, підписаних ним 25 лютого. Зокрема, він затвердив розроблену військовим міністром УНР “Інструкцію для українських військових формувань в Румунії і Польщі”. Армія мала формуватися під гаслом – “незалежна УНР”. Передбачалось, що головним джерелом поповнення військових формувань будуть українські військовополонені з Німеччини та Італії. Українці зі Східної Галичини, Бесарабії, Буковини та Закарпаття могли прийматися до її лав у разі згоди відповідних урядів. Громадян УНР передбачалось набирати шляхом рекрутації та мобілізації згідно з виданими до того Михайлова О. 204 законами і розпорядженнями уряду УНР. На території Польщі передбачалось сформувати 6 та 7 дивізії, на території Румунії – 8 дивізію36. Значна увага мала приділятись формуванню запасових бригад як джерела поповнення вишколених старшин та проведенню просвітницької роботи в армії37. Окрім того, Головний отаман затвердив загальну схему організації стрілецької дивізії, в основу якої покладався принцип “трійки” – три піші стрілецькі бригади з трьома куренями у кожній, до того – кінний полк, гарматна бригада, технічні підрозділи, запасова бригада. Головна ідея полягала у готовності дивізії стати основою трьохдивізійного корпусу, що, в свою чергу, залежало від рівня укомплектувань і постачання артилерійським та інтендантським майном38. З метою уникнення безладдя в Кам’янці-Подільському, Головний отаман підписав 25 лютого наказ Головної команди армії УНР про те, що за відсутності в місті військового міністра його ніхто не міг замінити; полковнику О.Шаповалу наказувалося і надалі проводити формування 4 стрілецької бригади, користуючись допомогою головноуповноваженого уряду УНР на Поділлі І.Огієнка. Зазначалося, що всі особи військового міністерства перебували в місті приватно39. Головний отаман затвердив також наказ про формування 6 стрілецької дивізії40 у складі трьох стрілецьких бригад, гарматної бригади, кінного полку, технічних частин і запасової бригади. Постачання дивізії харчами, одягом і військовим майном брала на себе польська сторона, представником якої в Ланцуті був поручник Мазур41. За результатами проведеної 25 лютого наради у Варшаві за участю Головного отамана С.Петлюри, військового міністра УНР полковника В.Сальського, представників відділів військової секції на чолі з генералом В.Зелінським, підполковника М.Безручка та прибулого з Кам’янця- Подільського полковника К.Вротновського-Сивошапки наступного дня було складено пам’ятну записку на ім’я начальника Польської держави Ю.Пілсудського. В ній викладались потреби української сторони, що були пов’язані з формуванням українського війська на території Польщі. Зокрема, прохалося про нормальні умови життя і харчування в Бресті та про видачу зброї для навчань; про повернення українській стороні різного технічного матеріалу, який охоронявся 18 польською дивізією піхоти генерала Ф.Крайовського в Кам’янці-Подільському; про дозвіл зробити Кам’янець-Подільський базою людського і технічного матеріалу без утворення офіційних інституцій. Окремо прохалося не робити перешкод формуванню стрілецької бригади полковника О.Шаповала42. 26 лютого генерал В.Зелінський видав наказ про створення спеціальної комісії на чолі з сотником Г.Драченко, яка мала об’їхати всі Польсько-українське військово-господарче ... 205 збірні пункти на теренах Польщі та України, зайнятих польськими військами, з метою реєстрації і відправки колишніх вояків армії УНР до збірного пункту українського війська в Ланцуті. 29 лютого комісія прибула до Луцька, привізши з собою одяг та продукти43. У Рівному, не заставши інтернованих українців, яких вже було перевезено до Луцька, Домб’є та Вадовиць, комісія дізналась, що біля 500 українських козаків перебували у складі робітничих команд, які працювали на користь польських військ Волинського фронту, та про приватне перебування значної кількості колишніх вояків армії УНР на Волині44. Результати поїздки комісії спонукали генерала В.Зелінського запропонувати у своїй доповіді на ім’я військового міністра УНР провести мобілізацію народжених у 1899 р. або 1900 р. на Волині і Поділлі, які перебували під польським контролем. Відновивши тут роботу державних структур – повітових управ з військової повинності, які б працювали при підтримці польської адміністрації як “органа екзекутивного” – можна було сподіватися на те, що кожен повіт дасть у середньому до 1000 чоловік. 10 березня військова секція направила до НКВП меморандум з обгрунтуванням проведення призову45. Планувалося призовників з Луцького, Рівненського, Дубенського, Острозького, Ізяславського, Кременецького та Старокостянтинівського повітів направляти до 6 стрілецької дивізії, в той час як поповнення з Проскурівського, Кам’янець-Подільського та Ново-Ушицького повітів – до бригади полковника О.Шаповала46. Керуючим органом при мобілізаціїї мали б бути штаби запасових бригад, які ділили б повіти на курінні райони і там же проводили навчання. Після отримання принципової згоди польської сторони Головний отаман мав вирішити питання про річників для проведення мобілізації. На цей меморандум українська сторона не отримала відповіді. На початку березня, спираючись на ухвалу комісії закордонних справ, бюро підготовчих робіт до мирної конференції з радянською Росією при МЗС Польщі приготувало основні положення польсько-українського союзу. Варшава була готова допомогти відбудувати українську державу на чолі з Головним отаманом С.Петлюрою за р. Збруч, визнати її незалежність, підписати торгівельну конвенцію, але за умов полагодження проблеми західного кордону на Волині47. Принциповим моментом польського плану мирних пропозицій радянській Росії було те, що Польща не виключала можливості проведення війни (“своєї боротьби проти більшовиків”), проте ця війна не повинна була провадитись під гаслом розбудови незалежної України, а лише як оборонна з огляду на зростаючу більшовицьку загрозу. На початку березня голову дипломатичної місії УНР А.Лівицького прийняв у себе начальник Польської держави Ю.Пілсудський. За даними преси, на Михайлова О. 206 цій зустрічі було прийнято рішення офіційно поновити польсько-українські переговори, які розпочалися 11 березня48. 12 та 17 березня голова військової секції генерал В.Зелінський направив до начальника Генштабу польських військ полковника С.Галлера та військового віце-міністра генерала К.Соснковського наступний меморандум. У ньому він виклав стан, в якому перебувала 6 дивізія. Так, в Ланцуті були обмундированими штаб і курінь, 3 сотні, технічна та кінна півсотні, кулеметна сотня, 2 батареї, які чекали на перевезення до Бресту. Готовими для обмундирування були 2 піші сотні, кінна, технічна та кулеметна півсотні. На перешкоді поповнення дивізії в Бресті полоненими з Німеччини у кількості 10 – 15 тисяч чоловік було те, що до того часу польські посольства у Берліні та Відні не отримали вказівок з Варшави про згоду польської влади на вільний переїзд українських військовополонених через Брест в Україну. Прохалося дозволити організацію військово-реєстраційних бюро у Луцьку, Дубно, Кременці, Острозі та Старокостянтинові для інформування українських козаків і старшин, які знаходились в районі Волинського фронту про українські справи, польсько-українські відносини і підготовки їх в такий спосіб до служби в новоформованій дивізії. Центральне бюро прохалось розмістити в Рівному, окрім того при кожному бюро мали діяти і харчові бюро. Що стосувалося проведення рекрутації народжених у 1899 р. або 1900 р., то повідомлялося про призначення генерал-хорунжого О.Феденяка-Білинського командиром запасової бригади в Бресті та прохалося дати дозвіл на формування цієї запасової бригади та її куренів. Окрім того, прохалося розпустити складені з українців робітничі команди, які працювали на потребу польської армії, та не робити перешкод полковнику О.Удовиченко в постачанні зброї, коней та одягу. Одночасно висувалася вимога надіслати для нього до Нової Ушиці 1000 коней з тих, які були відібрані у інтернованих білогвардійських частин генерала М.Бредова; 3000 рушниць і 36 кулеметів системи “Максим”; по 1000 набоїв на рушницю і 10000 на кулемет; 8 легких гармат з 500 набоями на кожну та 4 легкі гаубиці з 250 набоями на кожну; 3000 повних комплектів одягу, взуття і білизни та медикаментів, яких у полковника О.Удовиченка взагалі не було49. 12 березня військовий міністр УНР отримав від Головного отамана наказ про від’їзд з необхідною кількістю старшин до Кам’янця- Подільського для організації там військового міністерства (яке могло б при першій необхідності переїхати до Могилів-Подільського); про прискорення і завершення формування стрілецької бригади полковника О.Шаповала; допомогу всім необхідним відділам полковника О.Удовиченка50; входження у зв’язок з відділами генерала Польсько-українське військово-господарче ... 207 М.Омельяновича-Павленка для найскорішого утворення сталого антибільшовицького фронту; за сприяючих умов іменем уряду УНР оголосити мобілізацію51. 18 березня полковник В.Сальський прибув до Кам’янця-Подільського і 20 березня видав наказ про зведення 4 стрілецької бригади полковника О.Шаповала та Окремої стрілецької бригади у 2 стрілецьку дивізію під командою полковника О.Удовиченка52. 4 стрілецьку бригаду (10, 11 та 12 курені) у Кам’янці- Подільському мав очолити полковник П.Шандрук53. З частин, що знаходилися в районі Нової Ушиці, полковник О.Удовиченко наказав полковнику Бурківському сформувати 5-ту стрілецьку бригаду у складі 13, 14 та 15 куренів54. 26 березня військова секція надіслала до Кам’янця-Подільського полковнику В.Сальському відповідь начальника Генштабу польських військ полковника С.Галлера, яку було надано 20 березня. Повідомлялося, що відповідні накази про відправку першого потягу з Ланцута до Бреста вже зроблені55; МЗС Польщі направило до Берліна лист до польського консула з проханням не чинити перешкод щодо відправки транспортів українських військовополонених з Німеччини (було дано дозвіл на перевезення 6 – 8 тисяч чоловік). Однак перевезеними могли бути тільки наддніпрянці і за перевезення відповідав уряд УНР56. Українське посольство в Німеччині мало надалі саме проявити ініціативу. В справі утворення інформаційно-реєстраційних бюро, то НКВП взагалі на це погоджувалося, але вербування в повітах могло проводитись тільки з колишніх вояків армії УНР, які там перебували тимчасово і не були представниками місцевого населення. З цією метою командуванням Волинського фронту було видано 13 березня відповідний наказ57. 31 березня військова секція повідомила військового міністра УНР про видачу зброї і амуніції 2 стрілецькій дивізії полковника О.Удовиченка з озброєння, яке було здано білогвардійськими частинами генерала М.Бредова при його інтернуванні58. Так, 26 березня в Ярмолинцях було складено акт про передачу 18 дивізією піхоти генерала Ф.Крайовського для дивізії полковника О.Удовиченка певної кількості озброєння. Зокрема, з прийнятих 6 тисяч 990 російських гвинтівок дивізії було видано 1тисячу 750 гвинтівок, з 328 тисяч набоїв – 241 тисячу набоїв, з 550 шабель – 200 шабель, з 200 кулеметів системи “Максим” – 24, з 1тисячі 199 стрічок до кулеметів – 568, з 18 гармат – 8, з 21 скрині – 2, з 847 снарядів – 37659. Окрім того, до полковника О.Удовиченка надсилалось 2 тисячі комплектів одягу (з білизною і взуттям)60. Наказ міністерства військових справ Польщі про забезпечення 2 стрілецької дивізії зброєю та медикаментами було видано 23 березня, щодо Михайлова О. 208 обмундирування – 4 квітня61. Дивізія мала забезпечуватись безпосередньо з фронтових складів 6 польської армії. Але через брак одягу та зброї на складах військова секція прохала надіслати з Варшави 5 тисяч комплектів обмундирування, взуття, зброю та медикаменти. Окрім того, вона хотіла направити до Берліну свого кур’єра підпоручника Омельченка для закупівлі 50 тисяч комплектів одягу, білизни та взуття. В Берліні перебував український грошовий фонд у розмірі 400 млн. німецьких марок, які, за допомогою міністра фінансів Б. Мартоса, український уряд хотів перевезти в Україну. Тому прохалося про те, щоб польський консул у Берліні допоміг одержати та вивезти ці гроші62. 1 квітня НКВП, порозумівшись з IV відділом міністерства військових справ Польщі, направило 2 депеші – до комісії міністерства та до командування Подільського фронту про матеріальне забезпечення дивізії полковника О.Удовиченка. Виконуючи цей наказ, командування Подільського фронту в Тернополі видало 4 гармати, 300 рушниць, 80 тисяч набоїв, 39 коней, 350 шабель63, в той час як міністерство військових справ вимагало поставок у кількості 1 тисячі комплектів обмундирування, 832 російських рушниць, 8 кулеметів системи “Максим” і 8 кулеметів системи “Кольт”, 120 тисяч набоїв, 20 телефонних апаратів та 100 км телефонного дроту64. Вдруге обмундирування у кількості 1500 комплектів було надіслано з Варшави за кілька днів65. 19 квітня міністерство військових справ Польщі повідомило НКВП про готовність 20 та 22 квітня відповідно вислати з Бреста 6 стрілецьку дивізію у складі: 1 бригада (52 старшини, 540 козаків, 45 коней, 24 кулемета); 2 бригада (49 старшин, 544 козаки, 46 коней, 24 кулемета)66. При цьому бригади не мали ні гвинтівок, ні боєприпасів, надіслати які прохалося в найближчому часі67. 2 травня 6 стрілецька дивізія прибула до Бердичева. Наступного дня генерал В.Зелінський наказав запасовій бригаді теж вирушити до Бердичева для реорганізації там повстанчих відділів та прийому українських вояків68. З приходом весни з новою силою розпочалася на окупованих Червоною армією українських землях більшовицька агітація проти представників влади УНР, зокрема Головного отамана С.Петлюри69. Командування Волинського фронту усвідомлювало наслідки подібної руйнівної роботи більшовиків, а тому схилялось до можливості дозволу української агітації на окупованих польським військом теренах70. З цією метою потрібно було б заснувати агітаційно-просвітницькі бюро у Проскурові, Любарі, Мирополі, Новоград-Волинському з осередком у Рівному, які також займалися б реєстрацією старшин і урядовців, що переховувалися від польської влади з огляду на острах бути відправленими до таборів військовополонених71. Польсько-українське військово-господарче ... 209 24 квітня у своїй доповіді полковник Є.Мишківський (який повернувся з Варшави після побачення з Головним отаманом С.Петлюрою) запропонував провести призов на теренах, окупованих польським військом, у першу чергу на Поділлі у трьох повітах72. На той момент у 2 стрілецькій дивізії було 260 старшин, 31 урядовець, 803 муштрових козаків та 259 немуштрових козаків73, і це при тому, що за штатним розкладом дивізія мала нараховувати 705 старшин, 172 урядовця, 18132 муштрових та 5409 немуштрових козаків. Він же сподівався, що призов народжених у 1899 та 1900 рр. дасть до 10 тисяч осіб. У той же час серед українства панувало негативне ставлення до поляків, а через “підозріння, що уряд УНР продав Україну полякам можуть зірвати призов”74 – нагальною була потреба широкої пропаганди курсу УНР на незалежність за підтримки Польщі, популяризації ідеї призову та організації жандармерії. Однак реєстрації до травня місяця офіційно дозволено не було, хоча і було досягнуто принципової згоди на початок підготовчої праці для призову новобранців у Проскурівському, Ново-Ушицькому і Кам’янець-Подільському повітах в останніх днях квітня75. Фактично ж, мобілізацію було оголошено 5 травня в Могилівському повіті, а дозвіл на її проведення у Новоушицькому, Кам’янець-Подільському, Проскурівському, Летичівському, Старокостянтинівському і Новоград-Волинському повітах отримано в червні зовсім за інших обставин. 22 квітня, відповідно до умови з начальником 18 польської дивизії піхоти генералом Ф.Крайовським, полковник О.Удовиченко приступив до формування збірного загону з боєздатної частини 2 стрілецької дивізії. Він мав складатись з 485 старшин і козаків, кіннота – зі 196 старшин, артилерія – однієї батареї 4-х гарматного складу. Озброєння загону мало складати 450 багнетів, 188 шабель, 12 кулеметів76. 26 квітня військовий міністр УНР не погодився з організацєю збірного загону з огляду на те, що в той час існували організаційні одиниці у вигляді бригад і куренів. Було заборонено проводити мобілізацію на розсуд полковника О.Удовиченка77. Але 26 квітня у наступі від Мурованих Куриловець до Дністра у підпорядкуванні 36 польській бригаді взяв участь збірний загон полковника П.Шандрука, зайнявши 27 квітня Могилів-Подільський78. На 2 травня 4 стрілецька бригада перейшла до Озаринців, 5 стрілецька бригада – до Яришева, штаб – до Могилів-Подільського. 4 травня 2 кінний полк сотника М.Фролова зайняв Ямпіль. 5 травня в с. Писарівка він зустрівся з роз’їздом полку Чорних Запорожців, що був частиною армії Зимового походу. Тим самим було завершено Зимовий похід армії Михайлова О. 210 УНР і після проведення реорганізації Дієвої армії УНР розпочато новий етап визвольної боротьби за незалежність України. Згідно з умовами військової конвенції, на території Правобережної України відбувались спільні військові дії під командуванням Генштабу польських військ, який мав право використовувати українські військові формування відповідно до власних операційних потреб. Уряд УНР взяв на себе зобов’язання постачати продовольством польську армію. У випадку недопостачання необхідного продовольства, польська інтендатура у порозумінні з цивільним комісаром УНР сама вилучала його у населення, розраховуючись реквізиційними квитками, оплаченими урядом УНР. Оскільки на той момент польська сторона виділила значні кошти на утримання українських вояків (принаймні, з 10 лютого по 10 березня було асигновано 18 млн. польських марок79), то таку умову у військовій конвенції можна розглядати як спосіб повернення українською стороною вкладених у розбудову її армії коштів. Отже, підписавши 22 та 24 квітня 1920 р. Варшавський договір, що складався відповідно з політичної та військової конвенцій, українська сторона отримала не тільки визнання незалежності УНР на Правобережній Україні, але і військову підтримку Польщі у боротьбі з радянською Росією. З іншого боку, за чотири місяці до підписання договору було проведено значну працю зі збереження і комплектації боєздатних частин Дієвої армії УНР. Польща надала як місце для розташування однієї дивізії у Ланцуті та згодом у Бресті, так і погодилася на формування іншої дивізії у Кам’янці-Подільському. Вона також протягом всього часу надавала матеріальну і військову допомогу українській частині у Бресті, а у березні-квітні – посильну допомогу озброєнням у районі Кам’янця-Подільського. Проте до початку спільного походу на Київ було також і незворотньо втрачено час – час для того, щоб проводити агітацію не тільки ідеї незалежності УНР, але і зацікавленності, і готовності Польщі підтримувати її у боротьбі з радянською Росією. Подвійна дипломатична гра Варшави призвела до того, що було втрачено і найважливішого союзника – українське населення, яке, врешті, повинно було утримувати перебування польського війська в Україні та бути єдиним джерелом поповнення Дієвої армії УНР. Невизначенність у питанні дозволу українцям відкривати у березні-квітні інформаційно-реєстраційні бюро стала причиною того, що українське населення не було готове до приходу польського війська (більше того, було вже налаштоване проти нього через його брутальну поведінку на місцях), а затягування їх відкриття у травні – до низької явки і фактичного зриву мобілізації. Навіть надаючи право організовувати військову і цивільну адміністрацію на звільненій території Польсько-українське військово-господарче ... 211 уряду УНР, польська сторона у травні-червні продовжувала чинити перепонити. Очевидно, Варшавський договір не був наслідком бажання уярмити Україну, але не був він і альтруістичною угодою. Як більшість міжнародних договорів, польсько-український союз став прикладом поєднання спільних інтересів, при цьому слабша сторона платила значними поступками за допомогу і підтримку. Він був, за висловом самого Ю.Пілсудського, “експериментом”, який, як довів час, не відповідав формам мислення ні українців, ні поляків. 1 Galuba R. Pertraktacje polityczno-wojskowe między Polską a Ukrainską Republiką Ludową (lipiec-sierpień 1919 roku) // Mars. Problematyka i Historia Wojskowości. Studia i materialy. – Warszawa-Londyn, 1994. – T. 2. – S. 53-68; Gdański J. Uwagi o dziejach formacji sprzymieżonych w wojnie 1920 r. // Studia i materiały do historii wojskowości. – 1995. – T. 37. – S. 269-290; Krotofil M. Sojusz polsko-ukraiński z 1920 roku // Od armii komputowej do narodowej (XVI – XX w.). Materiały konferencji naukowej pod redakcją Zb. Karpusa i W. Rezmera. – Toruń, 1998. – S.259-265; Polska i Ukraina. Sojusz 1920 roku i jego następstwa, redakcja naukowa: Zbigniew Karpus, Waldemar Rezmer, Emilian Wiszka. – Toruń, 1997; Jan Jacek Bruski. Petlurowcy. Centrum Państwowe Ukrainskiej Republiki Ludowej na wychodźstwie (1919 – 1924). – Kraków, 2000; Klimecki M. Sojusz polsko-ukraiński 1920 r. // Dzieje Podkarpacia. – 1999. – T.3. – S.69-95; Kolańczuk A. Sojusznicze siły zbrojne URL w Polsce (organicacja, wspólna walka, internowanie) // Dzieje Podkarpacia. – 1999. – T.3. – S.113-123; Badziak K. W oczekiwaniu na przełom. Na drodze od odrodzenia do zalamania panstwa polskiego: listopad 1918-czerwiec 1920. – Łódź, 2004; Pisulinski J. Nie tylko Petlura. Kwestia ukraińska w polskiej polityce zagranicznej w latach 1918 – 1923. – Wrocław, 2004; Szumiło M. Polsko-ukraińska wspólpraca wojskowa w roku 1920 jako praktyczny wyraz polityki wscodniej Józefa Piłsudskego // Żar niepodległości. Międzynarodowe aspekty życia i działalności Józefa Piłsudskіego pod redakcją L. Maliszewskiego. – Lublin, 2004. – S.123-134; Срібняк І. Симон Петлюра на чолі держави і війська. До питання про польсько- українські взаємини 1919 – 1920 років // Симон Петлюра та українська національна революція. Збірник праць другого конкурсу петлюрознавців України. – К., 1995. – С.137-164; Варгатюк Сергій. Варшавські переговори дипломатичної місії Директорії УНР 1920 р. // Нова політика. – 1996. – №2. – С.53-56; Гудь Б., Голубко В. Нелегка дорога до порозуміння. До питання генези українсько-польського військово-політичного співробітництва 1917 – 1921 рр. – Львів, 1997; Копилов А. Зовнішня політика С.В. Петлюри: прорахунки та упущені можливості (актуальна точка зору) // Наукові праці Кам’янець- Подільського державно-педагогічного університету. Історичні науки. – Т.3 (5). – К., 1999. – С.302-306; Терещенко Ю. Варшавський договір 1920 року і його оцінка українською дипломатією // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Зб. наук. пр. – Фастів, 1999. – С.130-139; Литвин Сергій. Суд історії: Симон Петлюра та петлюріана. – К., 2001; Михайлова О. 212 Матвієнко В. Українська дипломатія 1917 – 1921 років: на теренах постімперської Росії. – К., 2002; Савченко В. Симон Петлюра. – Харків, 2004. 2 В польській історіографії вперше цю тему за предмет наукового дослідження взяв молодий історик з Лодзьського університету Яцек Легеч: Legieć J. Armia Ukraińskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukraińsko-bolszewickiej w 1920 r. – Toruń, 2003. Див. також спільну статтю професора університету М. Коперніка м. Торунь Збігнева Карпуса та професора Київського національного лінгвістичного університету Ігоря Срібняка: Формування з’єднань Армії УНР у Польщі в 1920 р. // Український історичний журнал. – 2000. – №1. – С.80-95. Окрім того, важливі матеріали з цієї проблеми представлені в статті: Руккас А., Ковальчук М. Діяльність військової секції при дипломатчній місії у Варшаві (грудень 1919 – липень 1920 р.) // Київська старовина. – 2003. – №5. – С.128-156. 3 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.3696. – Оп.2. – Спр.275. – Арк.68-68 зв. 4 Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф.57. – Оп.2. – Спр.301. – Арк.259. 5 Доценко О. Літопис української революції. – Львів, 1924. – Т.2, кн.5. – С.68. 6 Симон Петлюра. Статті, листи, документи. – К., 2006. – Т.IV. – С.363. 7 Cisek J. “Ukraiński” epizod pobytu gen. Maximа Weyganda w Polsce i jego nieznane testimonium o bitwe warszawskiej 1920 r. // Przegląd Wschodni. – 1992/93. – Т.2. – Zeszyt 4. – S.804. 8 Результатом цієї наради стала і формальна зміна статусу українських вояків. 9 січня міністр військових справ Польщі генерал Ю.Лєснєвський написав листа до департаментів міністерства військових справ, в якому радив їм трактувати вояків-наддніпрянців не як інтернованих, а як “військових осіб іншої заприязненої держави”, створюючи їм ліпші умови життя в Ланцуті. – Наш шлях (Кам’янець-Подільський). – 1920. – 14 січня; Karpus Zb. Jeńcy i internowani rosyjscy i ukraińscy w Polsce w latach 1918 – 1924. – Toruń, 1997. – S.84. 9 Ланцут став табором для військовополонених наддніпрянців з серпня 1919 р.; там же перебували вояки з армії УНР (зокрема, з корпусу Січових Стрільців), які наприкінці листопада перейшли демаркаційну лінію, встановлену польсько- українським тимчасовим перемир’ям від 1 вересня 1919 р. За даними газети “Наш шлях”, на той час в таборі перебувало до 2500 козаків та до 600 старшин. – Наш шлях (Кам’янець-Подільський). – 1920. – 13 січня. Окрім того, існував ще табір Домб’є, який, як зазначав полковник В.Петрів, був залишений без опіки уряду УНР, і це при тому, що тільки на початку січня до нього було відправлено з Кам’янця-Подільського, Луцька і Рівного більше 800 козаків та до 100 старшин (з групи СС, Запорізької та Волинської дивізій, дорошенківців). В Домб’є були інтерновані також частини Добрармії на чолі з генералом М.Бредовим (значна кількість якої були українці) та кубанці. 10 У таборі в Ланцуті росло незадоволення як українською владою, яка видавалась примарною і безсилою, так і польською владою, а це могло б стати на заваді справи військового формування, “бо не вірячи в тих, під захистом котрих має бути проведено формування, козаки і старшини шукатимуть змоги Польсько-українське військово-господарче ... 213 втекти світ за очі”. У рапорті від 12 січня полковник В.Петрів ще раз наголошував на тому, що “необхідно за всяку ціну взяти транспорт наших полонених в наші руки, необхідно взяти харчування в наші руки і взагалі вийти зі становища “єнців”, інакше ніяке формування не матиме ніякої мети, як обурення проти української влади і української державності взагалі”. До того ж часу в Ланцуті “українськими старшинами і козаками розпоряджається польська влада по своєму погляду”. – Centralne Archiwum Wojskowe w Warszawie (далі – CAW). – І.380.3.78. – nie paginowane. 11 Прохалось також дозволити організувати в таборах “Просвіти”; про виділення білизни і взуття (в цьому було відмовлено чрез брак грошей); про підтримання постійного зв’язку через призначених старшин з українським урядом у Варшаві (підтримано). – CAW. – І.380.3.78. – nie paginowane. 12 На копії цього меморандуму, направленій 14 січня до перебуваючого в Варшаві міністра праці Й.Безпалка, генерал М.Юнаків зробив припис про те, що з появою можливості формування армії на території України, питання про старшинську школу відпадає, оскільки вона має бути розташована в Україні; також і військове міністерство УНР та не зараховані до складу дивізії старшини мали повернутися в Україну. – ЦДАВО України. – Ф.4453. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.15. 13 У примітці до меморандуму генерал М.Юнаків зазначив, що викладені питання є складними для розв’язання, а тому відповідь польського командування не очікувалася швидко. Засадничим було те, що на той момент була досягнута принципова згода на формування української дивізії. Але НКВП бажало, щоб ця дивізія була б лише допомогою при формуванні української армії, головна праця з формування якої проводилась би на території України. – Там само. – Арк.16. 14 CAW. – 1.380.3.12. – nie paginowane. 6 січня підполковника М.Безручко викликали з Луцька до Варшави і після дводенних переговорів він 8 січня від’їхав до Ланцута. – ЦДАВО України. – Ф.5235. – Оп.1. – Спр.1604. – Арк.6. 15 CAW. – I.380.3.12. – nie paginowane. Пор. : Legieć J. Ibid. – S.57. 16 ЦДАВО України. – Ф.1075. – Оп.2. – Спр.58. – Арк.1. Передбачалося формування 10 куріня, 10 батареї, потім 11 і 12 куреней з батареями. Бригада складалася з 3-х куренів, гарматного полку, кінної сотні або відділу кулеметної сотні. Способом укомплектування оголошено заклик бажаючих та мобілізація 20-30-річних через місцеві мобілізаційні апарати. Полковник О.Шаповал разом з начальником штабу С.Білецьким прибули до Кам’янця-Подільського 2 лютого. На 24 лютого до штабу бригади було прийнято 80 чоловік. Окрім того, козаки і старшини, які перебували в Старокостянтинівському та Проскуровському повітах, маючи зв’язок з 4 бригадою через старшину Карбовського, чекали ще на дозвіл польського командування для переїзду до міста і вступу до бригади. 17 Потяг з урядовцями прибув до міста 21 січня. – Наш шлях (Кам’янець- Подільський). – 1920. – 22 січня. 18 Полковник В.Петрів повідомляв про те, що “настрій в таборі гіршає з кожною годиною, їжа погана, поводження варти – ще гірше. Кожний польський жовнір, а Михайлова О. 214 не тільки сержант вимагає собі для власних потреб робітників з військовополонених. Наших заохочують до праці прикладами, а галичан зовсім катують…. Мре щодня 8-9 чоловік, котрих ховають на військовому кладовищу бех хрестів коло монументу, на котрім написано Für Ceizer und Muterland і стоїть австрійський герб”. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. 19 Симон Петлюра. Статті, листи, документи. – Т. ІІІ. – К., 1999. – С.173-175; Гражданская война на Украине. (1918 – 1920). Сборник документов и материалов в трех томах, четырех книгах. – Т.2. – К., 1967. – С.656-658; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917 – 1921. – К., 2003. – С.343-349. 20 На початку лютого було ухвалено асигнувати 8 млн. гривень для військовослужачих у Ланцуті. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. 21 CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. Див. також: Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С. 136. У накладеній резолюції Головний отаман С.Петлюра зазначив, що військова секція повинна виявити більше енергії в дорученій їй справі; він підтримав підготовку до закупівлі одягу та речей для військовополонених за умов наявності гарантій того, що вони не будуть реквізовані польською владою. Військовий міністр мав вжити заходів щодо з’ясування ситуації в Україні для передачі її за кордон. 22 Згідно з кошторисом військової секції, з 1 лютого до 1 травня 1920 р. у розпорядження її голови мало бути асигновано через дипломатичну місію УНР в Польщі 1 млн. 76 тисяч 475 польських марок. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. Пор.: Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С.137-138. 23 CAW. – І.380.3.78. – nie paginowane. 8 лютого було розформовано місію у справах військовополонених на чолі з полковником Козінцевим, персональний склад якої перейшов до військової секції. 25 лютого голову військової секції генерал-поручника В.Зелінського наказом Головного командування військ УНР призначено інспектором усіх формувань в Польщі з правами командира корпусу. – ЦДАВО України. – Ф.1075. – Оп.2. – Спр.58. – Арк.3. 24 ІІ відділ міністерства військових справ Польщі, зокрема його заступник капітан К.Полякевич, з прихильністю ставився до підтримки української справи. Перелом в справі формування українських частин наступив, найправдоподобніше, після того, як у переговорах з військовою секцією дипломатичної місії УНР стали брати участь представники міністерства військових справ Польщі та прибічники Ю.Пілсудського. – Bruski J.J. Ibid. – S.133. 25 Цю справу було полагоджено 23 лютого наказом міністерства військових справ Польщі. 26 Аргументом переведення було те, що в Ланцуті неможливо було подалати епідемію тифу і дезинтерії. – Legieć J. Ibid. – S.60. 27 Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С.140. 28 Створення експозитури А. Руккас пов’язує з результатами наради у військовому міністерстві 20 лютого, в той час як Я.Легеч – з поданням 26 лютого пам’ятної записки української сторони на руки начальника Польської держави Ю.Пілсудського. Цю зміну ставлення польської сторони до українських справ Головний отаман С.Петлюра пояснював їхнім розрахунком на допомогу Польсько-українське військово-господарче ... 215 українського війська в боротьбі проти більшовиків навесні 1920 р. – Симон Петлюра. Вказ. праця. – Т.ІІІ. – С.190. 29 У січні-лютому 1920 р. Червона армія зайняла більшість території східного Поділля і дійшла до польської окупаційної смуги, що обіймала західну частину Поділля. Загарбання Правобережної України більшовиками поставило на порядок денник проблему підтримки УНР з новою силою. 30 Найважливішим було визнано окреслення “стратегічної” лінії, або “лінії безпеки”, що відповідало інкорпораційній програмі ендеків (або лінії Р. Дмовського). Т.зв. “лінія безпеки” проходила вздовж річок Збруч – Горинь – Березина – Двіна. Польща мала б провести плебісцит на території між кордоном 1772 р. і “лінією безпеки”. 31 Цей рапорт зберігається в Центрі Зберігання історико-документальних колекцій у Москві: Ф.471. – Оп.1. – Спр.93. Вперше опублікований: Wyszczelski L. Kijów 1920. – Warszawa, 1999. – S.300-303. 32 Як зазначв 4 лютого у своєму першому рапорті на ім’я голови РНМ УНР полковник О.Шаповал, згідно з вимогою Головного отамана формування бригади він мав провести поза сферою польської окупації, на території, доcисть віддаленій від Кам’янця-Подільського. – ЦДАВО України. – Ф.1131. – Оп.1. – Спр.20. – Арк.6-6 зв. 33 До Нової Ушиці губерніальний комісар Поділля Є.Колодяжний як представник адміністрації УНР прибув з канцелярією у складі 7 чоловік 5 березня. Він зіткнувся з тим, що в повіті не приймалися грошові знаки УНР; дорожнеча у порівнянні з Кам’янцем-Подільським була подвійна. В зв’язку з присутністю в повіті відступaючої Добрармії було відсутнє збіжжя (“усе з’їдено денікінськими втікачами, яких, рахуючи з жінками, на території четверті повіту коло 60 тисяч чоловік”). Окрім того, існувала такса, яка остаточно припинила підвезення продуктів. Ця продовольча криза зле відбивалась на справі формування українського війська, яке в деякій кількості вже перебувало в місті (так, на панихіді 10 березня на честь роковин смерті Т.Шевченка були присутні старшини та біля 100 козаків). Тому для поширення усіх грошових знаків Державної скарбниці Є.Колодяжний видав 10 березня наказ ч. 1 про те, що південна частина Нової Ушиці і східна частина повіту підлягає цивільній владі УНР. Він також заручився підтримкою польського командування про скасування податку на підвезення збіжжя. Передбачаючи можливість мобілізації в Новоушицькому повіті, він призначив П.Романюка радником військової управи з дорученням розпочати підготовчу роботу. Він змінив також як склад повітового комісаріату, призначивши повітовим комісаром І.Зновицького, так і міської управи. Є.Колодяжний планував переїхати до Могилів-Подільського для організації української влади в більш широкому масштабі, але повернути окуповане 29 лютого частинами Червоної армії місто до кінця квітня так і не вдалося. – ЦДАВО України. – Ф.1131. – Оп.1. – Спр.25. – Арк.1-1 зв.; Там само. – Ф.538. – Оп.1. – Спр.181. – Арк.1. 34 Першу півсотню 1 куріня було відправлено до Нової Ушиці 28 лютого, оскільки для неї вже було закуплено одяг, білизну і взуття. Вона мала бути там Михайлова О. 216 доукомплектована згідно з вимогами польської влади до 10 березня. В середині березня кадри 2 куріня (38 старшин і 138 козаків) після отримання обмундирування мали теж відправитися до Нової Ушиці. Там же відбувалося формування кінної сотні (4 старшини, 60 озброєних козаків, 25 муштрових коней, 6 обозних коней, 3 кулемета системи “Максим”). Старшинський резерв на той час налічував 250 старшин. З 10 лютого в Новій Ушиці перебував агітаційно-вербовальний апарат для проведення мобілізації за першим наказом. – ЦДАВО України. – Ф.1075. – Оп.2. – Спр.89. – Арк.8, 14. 35 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.2. – Спр.119. – Арк.3. Наприкінці березня 1 курінь 1 рекрутового полку у Новій Ушиці повертався до Кам’янця- Подільського для того, щоб з його рештою, яка знаходилась у місті, сформувати 10 та 11 стрілецькі курені майбутньої 2 стрілецької дивізії. 36 Штати формування дивізії У Румунії привіз до дипломатичної місії УНР у Бухарешті в кінці лютого полковник М.Шаповал, але офіційного дозволу на це формування отримано так і не було. – Симон Петлюра. Вказ. праця. – Т.ІІІ. – С.189. 37 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.2. – Спр.124. – Арк.55-57 зв.; Українська революція. Документи 1919-1921 / Ред. Т. Гунчак – Нью-Йорк, 1984. – С.103- 106. 38 ЦДАВО України. – Ф.1078. – Оп.2. – Спр.124. – Арк.11-13 зв., 15; Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С.141-142. 39 Симон Петлюра. Вказ. праця. – Т.IV. – С.367- 369. 40 Цього дня 1 стрілецьку дивізію було перейменовано в 6 стрілецьку дивізію. 41 Симон Петлюра. Вказ. праця. – Т.IV. – С.369- 370. 42 Українська революція... – С.96-97. 43 Ще 27 січня отаман Є.Коновалець надіслав рапорт на ім’я військового міністра УНР з повідомленням про те, що для виживання перебуваючих в Луцьку старшин (більше 450 чоловік) та хворих козаків (біля 300 чоловік) потрібно терміново надіслати 800 тисяч польських марок. Цим військовослужбовцям у Рівному та Луцьку було виділено не пізніше 10 лютого з фонду військової місії УНР 12 млн. гривень. – CAW. –І.380.3.78. – nie paginowane. 6 березня з Луцька до Ланцута було перевезено 340 старшин та 200 козаків. 44 Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С.144. Згідно з рапортом полковника Є.Мишківського від 13 січня, у Рівному перебувало 50 старшин і 600 козаків, з яких більше половини були хворими на тиф і знаходились в шпиталях. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. 45 При цьому для необхідності проведення такого призову українська стророна посилалася на результати останньої наради в міністерстві військових справ Польщі, на якій було намічено довести склад 6 стрілецької дивізії до 12 тисяч чоловік, збираючи їх як з таборів на теренах Польщі, з Волині і Поділля, так і з полонених в Італії, де було готово до відправки 3 тисячі чоловік. 46 CAW. – 1.380.3.78. – К.5. Пор.: Руккас А., Ковальчук М. Вказ. праця. – С.145. Польсько-українське військово-господарче ... 217 47 На початку березня ІІ відділ Волинського фронту підготував інформаційний політичний огляд, в якому, зокрема, було зазначено, що “польський уряд збирається підтримати національний український рух, щоб створити незалежну українську державу, тим самим значно ослабити Росію, відбираючи землі, найбагатші на збіжжя і природні ресурси”. Окрім ослаблення Росії мова йшла і про “залучення України під польський вплив і забезпечення тим самим експансії Польщі на схід як з т.з. економічної, для створення собі ринку збуту, так і політичної”. – Повний текст див.: Garlicki A. Polityka wschodnia obozu belwederskiego // Przegląd Historyczny. – 1978. – Zeszyt 3. – S.460-462. Коментар див.: Nowak Аndrziej. Polska i trzy Rosje. Studium polityki Józefa Piłsudskiego (do kwietnia 1920 roku). – Kraków, 2001. – S.561- 562. 48 Pisuliński Jan. Ibid. – S.211. 49 CAW. – І.380.10.16. – К.3-4. 25 березня генерал В.Зелінський повідомив полковника О.Удовиченка про висунуті вимоги в постачанні його дивізії. У своїй відповіді віце-міністр військових справ Польщі зазначив, що розпорядження про відповідні поставки будуть зроблені, а надалі в цих справах полковник мав звертатися з відомостями про необхідне до військової секції УНР. – Там само. – К.2. 50 Тільки 3 квітня полковник В.Сальський наказав Головній управі Генштабу налагодити зв’язок з полковником О.Удовиченком і отримати відомості про хід формування. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. 51 Симон Петлюра. Вказ. праця. – Т.IV. – С.373. Перед від’їздом полковник В.Сальський звернувся до генерала В.Зелінського з пропозиціями направляти всіх старшин, які не ввійшли до складу дивізії у Бресті, до Кам’янця- Подільськoго; щотижня надсилати йому детальні звіти про діяльність військової секції та хід формуваня дивізії. – CAW. – 1.380.3.78. – nie paginowane. 52 18 лютого прем’єр-міністр І. Мазепа, виконуючи доручення Головного отамана С.Петлюри, написав лист-розпорядження на ім’я полковника О.Удовиченка про негайне формування Окремої пішої бригади в районі Могилівського та Ямпільського повітів, використовуючи бажаючих з місцевого населення. Полковник О.Удовиченко мав підлягати розпорядженням І.Мазепи до часу повернення Головного отамана чи військового міністра. Того ж числа І.Мазепа звернувся з листом до І.Огієнка про необхідність того, аби розпочати в Ямпільському повіті формування бригади під началом полковника О.Шаповала. 17 лютого полковник О.Шаповал призначив осаула Годило-Годлевського комендантом Могилів-Подільського та околиць. Окрім того, було встановлено зв’язок з комендантом Ямпільського повіту, який мав працювати у контакті з полковником О.Шаповалом. 5 березня Окрема піша бригада у складі галицького куреня, Могилівського полку полковника Мацака, кінної бригади отамана Шашкевича залишили Могилів під тиском сил Червоної армії, відступивши у напрямку Яришів – Хоньківці – Березова – Калюс. За кілька днів до бригади приєднався 42 Донський козачий загін під командою сотника М.Фролова та кінна сотня кубанців сотника Юшкевича. 7 березня бригада прибула на польську лінію фронту до штабу 42 польського полку. 8 березня вона перейшла у Михайлова О. 218 підлеглість 18 польській дивізії піхоти через 36 польську бригаду. 23 березня було видано наказ про її підпорядкування 18 польській дивізії піхоти в оперативному відношенні. 8 березня було складено перший звіт бойового та харчового стану Окремої пішої бригади. Вона нараховувала відповідно 88 бойових старшин, 13 урядовців, 180 козаків, 190 рушниць, 4450 набоїв до них, 5 кулеметів, 4265 набоїв до них, 19 муштрових та 22 обозних коней. 53 15 квітня штаб 4 бригади та її частини перейшли до Жванчика. 54 10 квітня полковник О.Удовиченко видав наказ № 1 по 2-й дивізії, в якому наказував продовжувати організаційно-рекрутську працю і сформувати відділ для прифронтової служби (курінь з 5 бригади і полк сотника М.Фролова). 55 Перший ешелон прибув з Ланцута до Бреста 17 березня. Інспекцію дивізії у Бресті генерал В.Зелінський здійснив 5 квітня. Її стан справив на нього враження, бо вояки були одноманітно одягнені, одержавши від польської сторони біля 2 тисяч комплектів одягу, білизни та пар взуття. 56 CAW. – І.380.3.166. – К.3. 57 Там само. – К.6. 58 25 березня військова секція надіслала полковнику О.Удовиченку повідомлення про те, що секція подала 17 березня на нараду міністерства військових справ у Варшаві меморандум про видачу, зокрема, 1000 коней, 3000 рушниць та 36 кулеметів з відібраного у генерала М.Бредова. Прохалося надіслати до Варшави відомості про те, чого саме потребує дивізія. – CAW. – І.380.10.16. – К.2. 59 CAW. – I.301.10.151. – K.3. 60 CAW. – І.380.3.166. – К.35. Постає питання, коли дивізія їх отримала, бо згідно з листом військової секції від 30 квітня дивізія до того часу нічого не отримала від польської сторони (напевне ж, це було перебільшення!). З іншого боку, сам полковник О.Удовиченко не надсилав до командування 6 польської армії жодних вимогових відомостей. 61 ЦДАВО України. – Ф.1075. – Оп.2. – Спр.375. – Арк.11. 62 Там само. – Арк.11 зв. 63 Ці дані збігаються з рапортом полковника О.Удовиченка, згідно з яким частини 2 стрілецької дивізії одержали від польського командування до 300 рушниць (старих, зламаних, які були відібрані у місцевого населення), до 80000 рушничих набоїв, 2 кулемета, 4 гармати, 39 коней. Одночасно він прохав про виділення 3832 рушниць, 36 кулеметів системи “Максим”, 36 – системи “Льюїс” з набоями, тощо. – ЦДАВО України. – Ф.1075. – Оп.2. – Спр.147. – Арк.8. 64 12 квітня секція у військових справах при дипломатичній місії УНР в Польщі звернулась до заступника міністра військових справ Польщі генерала К.Соснковського з листом про те, що до того часу 2 стрілецька дивізія отримала тільки незначну частину передбачуваної матеріальної підтримки від польської сторони. 65 Archiwum Akt Nowych w Warszawie (далі – AAN). – Mikrofilmy z Akt Obcych. – M-488. – Doк.4328. Польсько-українське військово-господарче ... 219 66 Під час інспекції Бреста 5 квітня генералом В.Зелінським 1 бригада складалася з 48 старшин та 464 козаків, 2 бригада – з 51 старшин та 495 козаків. Загальне число вояків 6 дивізії було 459 старшин та 1768 козаків. – Українська революція... – С.118. За іншими даними, наприкінці квітня дивізія нараховувала 239 старшин та 1886 козаків. – Українсько-московська війна 1920 року в документах. – Ч. 1. – Варшава, 1933. – С.4. 67 CAW. – І.301.7.62. – К.187. Пор.: Legieć J. Ibid. – S.79. 6 травня полковнику М.Капустянському як представнику Генштабу Дієвої армії УНР при Генштабі польських військ було надіслано “Відомість постачання 6 стрілецької дивізії на майно положене по штату, одержане і на потрібне до одержання”, згідно з якою з передбачених за штатом 11 тисяч 907 мундирів було отримано 2 тисячі 84 мундира (така ж ситуація була і з шинелями, шапками, штанами і черевиками); з передбачених за штатом 1 тисячі 429 коней було отримано 98 коней; з передбачених за штатом 6 тисяч 969 рушниць отримано 1 тисячу 879 рушниць, з 9 тисяч 507 багнетів – 1 тисячу 70 багнетів. – CAW. – І.380.3.81. – К.62-63. 68 CAW. – І.308.3.77. – К.306. 69 Як повідомляв у своєму рапорті полковник Є.Мишківський, риторика агітації така: “Петлюра продавсь полякам і веде їх на Україну; Петлюра обікрав Україну; купив будинок в Варшаві; заклав Україну на 90 років полякам, залізниці та копальні продав Антанті”. Більше того, на його переконання така агітація мала вплив на населення, бо деякі польські частини своєю поведінкою налаштовували його проти них. Тому він передбачав можливість селянських повстань проти поляків. – CAW. – 380.3.165. – К.15. 70 Згідно з інформаційним рапортом полковника Є.Мишківського від 15 квітня, розуміючи загрозливість становища, поляки дозволяли навіть агітувати, що “окупований район – є тимчасово окупований (окрім повітів Кременецького, Дубенського, Луцького, Володимир-Волинського, Заславського і Ковельського)”. Більше того, “поляки почувають, що як вони самі будуть на Україні, то вони загинуть, позаяк ні проти більшовиків, ні проти повстанців вони битись не в силах... Це заставляє поляків згодитись на формування українських військ, щоб під їх прапором триматись. З другого боку, поляки бояться, що вони наформують українців, а ті візьмуть, та й обеззброять поляків. Це примушує поляків формувати дуже обережно. А тому розпоряджень багато, а толку мало, разговорів, пожелань скільки угодно, а діла нема”. Подальше формування 2 стрілецької дивії затримувалось відсутністю людей, рушниць і обмундирування. – Там само. – К.22; так, 22 квітня полковник О.Удовиченко звернувся до міністра військових справ УНР з проханням терміново виділити для дивізії 25 млн. гривень для того, щоб не опинитися в катастрофічному стані щодо харчів і одягу. – CAW. – І.380.10.16. – K.19. 71 Згідно з меморіалом командування Волинського фронту від 15 березня, в Рівному та Луцьку перебувала значна кількість вояків-українців, які очікували чіткої позиції з боку польської влади в українському питанні, а зокрема: дозволу на відкриття реєстраційних бюро в містах на терені командування; посади українського представника при командуванні; відкритої української агітації за Михайлова О. 220 допомогою брошур та легальних зібрань; оголошенні про творення армії УНР за підтримки Польщі. 17 березня українська делегація на чолі з полковником Є.Мишківським склала меморіал з подібними вимогами до командування фронту з проханням про заступництво українських інтересів у Варшаві. – Українська революція... – С. 111-114; див. про це також тижневий політичний рапорт від 1 квітня, написаний у Рівному шефом ІІ відділу командування Волинським фронтом: AAN. – Instytucje wojskowe. – 296/I. – T. 64. – К.1. 72 Тимчасовий штат і інструкцію інформаційно-реєстраційних бюро (у Проскурові, Новій Ущиці, Оринені, Ярмолинцях, Жванці та Кам’янці- Подільському) було оголошено по 2 запасовій бригаді 18 квітня. – CAW. – 380.3.27. – К. 67; наказом Головної управи від 27 березня полковник Мазуренко призначався виконуючим обов’язки командира 2 запасової бригади, полковник Іващенко – начальником штабу цієї бригади (за тиждень його замінив генерал- хорунжий Дядюша). 1-й піший запасовий курінь при бригаді очолив полковник Яворський, 2-й запасовий курінь – полковник Олексин. 1 квітня всі старшини резерву 4 стрілецької бригади зараховувались до складу 2 запасової бригади, утворюючи старшинську сотню під командою полковника Будянського. – CAW. – 380.3.27. – К.37-38, 40. 73 Згідно з відомістю на 22 квітня, 2 стрілецька бригада складалась з 338 старшин, 49 урядовців, 122 підстаршин, 669 муштрових та 306 немуштрових козаків та мала 1008 рушниць, 56700 набоїв, 37 кулеметів та 14700 набоїв до них, 10 легких гармат з 442 набоями, 374 муштрових коней. – CAW. – 380.11.31. – К.130; П.Шандрук подає дані про наявність на цей момент в дивізії 317 старшин і 1462 козаків та про 10 гармат і 29 кулеметів: Szandruk P. Organizacja wojska ukraińskiego na Podolu z początkiem r. 1920 i wyprawa na Mohylów (26 – 28 kwietnia 1920 r.) // Bellona. – 1928. – T.29. – Zeszyt 2. – S.208-209. 74 Для вирішення питання про поповнення дивізії через проведення мобілізації було надіслано до командування Подільського фронту у Тернополі полковника Снігіріва. Повідомлялося, що до згоди з поляками політичні кола в Кам’янці- Подільському ставляться негативно, але Національна Рада ухвалила використати формування, організовані на окупованих теренах, на користь України. – CAW. – І.380.3.165. – К.31. 75 Праця в цих бюро часто розпочиналась без офіційного дозволу з боку польської влади. Як згодом зазначив В.Сальський, проведення мобілізації без згоди поляків зіткнулося з тим, що “польська місцева влада чинила перешкоди і розгоняла мобілізованих, виступаючи перед ними в ролі оборонців від нас, що страшенно знижувало нашу гідність”. – Мазепа І. Вказ. праця. – С.423. 76 CAW. – І.380.10.7. – К.1. 77 Там само. – К.7. 78 Того ж дня в Могилеві полковником П.Шандруком було випущено листівку, в якій старшини і козаки віталися із закінченням важкого походу, який був перемогою не над ворогом, а над відстанню. 79 Карпус Зб., Срібняк І. Вказ. праця. – С.82.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77648
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T13:27:59Z
publishDate	2007
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Михайлова, О. 2015-03-03T19:04:54Z 2015-03-03T19:04:54Z 2007 Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.) / О. Михайлова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 198-220. — Бібліогр.: 79 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77648 uk Інститут історії України НАН України Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Дослідження Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.) Article published earlier
spellingShingle	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.) Михайлова, О. Дослідження
title	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
title_full	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
title_fullStr	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
title_full_unstemmed	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
title_short	Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
title_sort	польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)
topic	Дослідження
topic_facet	Дослідження
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77648
work_keys_str_mv	AT mihailovao polʹsʹkoukraínsʹkevíisʹkovogospodarčespívrobítnictvosíčenʹkvítenʹ1920r

Польсько-українське військово-господарче співробітництво (січень-квітень 1920 р.)

Institution

Similar Items