Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні

У статті розглядається історія вивчення субкультур в Україні. Автор, торкаючись історії розвитку субкультур в Україні виокремив її найважливіші етапи і стисло описав історію наукового осмислення субкультурології. В статье рассматривается история изучения субкультур в Украине. Касаясь истории развити...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Питання історії науки і техніки
Дата:	2013
Автор:	Радзієвський, В.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2013
Теми:	Розвиток наукових і технічних ідей
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77666
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні / В.О. Радзієвський // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 9-17. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859703245313671168
author	Радзієвський, В.О.
author_facet	Радзієвський, В.О.
citation_txt	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні / В.О. Радзієвський // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 9-17. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Питання історії науки і техніки
description	У статті розглядається історія вивчення субкультур в Україні. Автор, торкаючись історії розвитку субкультур в Україні виокремив її найважливіші етапи і стисло описав історію наукового осмислення субкультурології. В статье рассматривается история изучения субкультур в Украине. Касаясь истории развития субкультур в Украине автор выделил ее важнейшие этапы и кратко описал историю научного осмысления субкультурологии. The history of subculture studies in Ukraine is considered. The auther descriebes the history of the subculture development in Ukraine painting attention to the stadies of its development. The brief history of subculture comprehension is analyzed.
first_indexed	2025-12-01T02:05:30Z
format	Article
fulltext	РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 9 УДК 008 : 24 : 34 : 39 : 94 (477) ДО ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ СУБКУЛЬТУР У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ Радзієвський В.О., кандидат культурології, доцент (Київський національний університет культури і мистецтв) У статті розглядається історія вивчення субкультур в Україні. Автор, торка- ючись історії розвитку субкультур в Україні виокремив її найважливіші етапи і сти- сло описав історію наукового осмислення субкультурології. Ключові слова: історія, культурологія, культура, молодіжна субкультура, музи- чна субкультура, духовність. На початку ХХІ ст. відбувся стрімкий розвиток різний галузей нау- ки. Серед гуманітарних наук особливе місце посіла – вже остаточно визнана на офіційному рівні – культурологія. Безперечно, культурологія ще і досі викликає чимало питань і дискусій, починаючи від самої назви (як найпо- ширеніша альтернатива постає куль- турознавство), і закінчуючи межами самого предмету нової науки. Тезау- рус культурології також викликає чи- мало дискусій і суперечок [1; 2]. Осо- бливе місце у культурології займає за- гальна теорія субкультур. Вивченням субкультур вітчизняні науковці за- ймаються не одне десятиріччя, проте комплексні дослідження проводяться лише з початку ХХІ ст. Їх наслідком стала пропозиція створення та розвит- ку окремого наукового напряму – суб- культурології. До історії, класифікації та аналізу субкультур зверталось чимало дослід- ників, зокрема: І.Андреєва, Д.Вигов- ський, І.Громова, Д.Донських, І.Кон, Я. Левчук, В.Пирожков, З.Сикевич, О.Старков, С.Фріт, Т.Щепанська. На нашу думку, одне з найкращих дослі- джень з питань субкультури на почат- ку ХХІ ст. (у 2011 р.) в Україні прове- ла Левчук Я. М. Термінологія культурології, як і понятійно-категоріальний апарат ба- гатьох сучасних наук, потребує вдос- коналення, чіткіших дефініцій. Так, екс-міністр культури України, доктор філософських наук, професор С. Без- клубенко в 2000 р. про стан культуро- логії писав, що „сам цей термін і, від- повідно, поняття, ще не набули на- віть права громадянства в офіційній українській науці” [1, с. 8]. Професор, перший проректор КНУКіМ В. Кірса- нов у 2007 р., характеризуючи стан розвитку культурології у світі та при- діляючи особливе значення розвитку культурології у країнах СНД, зазна- чав: „Якщо ще п'ятнадцять років тому дискутували про те, чи може бути, чи не може бути прикладної культуроло- гії, то зараз її існування – поза диску- сіями і приймається як факт” [2, с. 41]. Але „наявність… ще не означає одно- стайності у визначенні її предмета (…), у той час як петербурзька школа визначає завданням інкультурацію особистості, київська визначає при- кладну культурологію як галузь нау- ки, спрямовану на регуляцію культур- них процесів” [2, с. 42]. Адже „не є випадковим той факт, що з усіх гума- нітарних наук, які оформились у нові- тній історії, культурологія займає провідне місце” [3 , с. 1]. „З одного боку, це наука (культурологія. – В. Р.), яка сягає глибин стародавньої історії, а, з іншого боку, вона є порівняно мо- лодою сферою теоретичного знання, оскільки як термінологічно, так і РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 10 структурно-категоріально формується досить інтенсивно передовсім в ХХ ст.” [4, с. 48]. У ХХ ст. виникло біль- ше сотні дисциплін, зумовлених нау- ково-технічним і суспільним посту- пом. Ми поділяємо думку, що заро- дження, становлення і розвиток бага- тьох нових наук виглядає потребою часу [5, с. 17]. В.Шевченко і І.Кузуб відзначають: „Термін „дизайн” ще не має однозначної дефініції в реальній проектно-художній практиці. Зовсім не- давно це поняття презентував термін „художнє конструювання” [6, с. 9]; на- віть „можна констатувати, що... поня- тійно-термінологічна база ландшафт- ного дизайну фактично відсутня (курсив наш. – В. Р.)” [6, с. 13]. Подібне стосуєть- ся і загальної теорії субкультур. Однак формування субкультурології з різними напрямками її вивчення має важливе на- укове значення [2, с. 42; 3; 4; 5; 6]. До понятійно-категоріального апарату вітчизняної науки термін «су- бкультура» міцно увійшов наприкінці радянської доби. Але явища, пов’язані з неформальними явищами у суспіль- ному житті України, виникли ще у 60- х рр., що було пов’язано з розвінчан- ням культу Й.Сталіна та політичними трансформаціями у СРСР. Вивчати незвичайні, нестандартні для соціаліс- тичного суспільства явища у культур- ному житті, піддаючи їх, як правило, нищівний ідеологічній критиці з по- зицій марксизму-ленінизму, розпоча- ли у 70-ті рр. ХХ ст. Тоді несоціаліс- тичні, позапартійні прояви у культурі називали по-різному (неформальні ру- хи і несвідомі групи, навіть прозахідні «прихвосні» і ворожі елементи), проте лише у 80-ті рр. до наукового обігу ввійшло запозичене з Заходу поняття «субкультура». Наслідком соціальних змін, що відбулися далі, зокрема, став розвиток української державності та національної культури, а у процесі глибинних культурних перетворень тенденції поширення в Україні найрі- зноманітніших субкультур і початок їх всебічного наукового вивчення. На нашу думку доцільним є роз- поділити на певні етапи вивчення суб- культури у вітчизняній науковій дум- ці. Ця етапність дослідження субкуль- тури чітко відбиває особливості роз- витку історичних та культурних про- цесів наприкінці існування соціаліс- тичної УРСР та вже у незалежній Українській державі. Перший етап – це етап зародження та формування пі- дходів до нових несоціалістичних явищ у культурному житті (тоді ще термін субкультура не використовува- вся). Цей етап існував до «перебудо- ви» М.Горбачова (1985), а точніше, до перших наслідків його реформ, до по- чатку реалізації «нового мислення» у площині культурного буття у СРСР. В умовах УРСР цей етап відбува- вся спочатку з незначним запізненням, що було обумовлено консерватизмом керівництва УРСР на чолі з В.Щербицьким. Активізація суспіль- но-політичного руху призвели до по- яви Народного Руху України за пере- будову, Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Українського куль- турологічного клубу, створювались студентські і молодіжні організації (Демократична спілка студентів, То- вариство Лева, Студентське братство, Українська студентська спілка та ба- гато інших). Як наслідок, ще в УРСР починається вивчення молодіжної су- бкультури. Але аналіз молодіжної су- бкультури був переважно однобічним, враховуючи те, що ще в УРСР значну міць мали позиції КПУ та комсомолу. З отриманням довгоочікуваної незалежності, в Україні нарешті роз- почався справжній плюралізм та запа- нувала гласність та демократія. Зміни- вся підхід і до суспільних проблем, термін «субкультура» став загально- визнаним, проте радянські стереотипи у 90-ті рр. ХХ ст. були доволі міцни- ми. Згадаємо складне питання РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 11 Л.Кучми початку 90-ті рр. (воно луна- ло приблизно так: «Скажіть мені, що ми будуємо?», тобто соціалізм чи ка- піталізм тощо). У той час значний від- соток набирали представники КПУ на парламентських і місцевих виборах, а у 1999 р. лідер КПУ П. Симоненко ще сприймався як реальний кандидат на місце Президента України. На теренах СНД відбуваються перші ґрунтовні розвідки по вивченню проблем окре- мих субкультур, насамперед молодіж- ні та музичні субкультури, проте по- чинають побіжно згадувати й інші су- бкультури. Справжнім поштовхом у теорії субкультур (майбутньому суб- культурознавстві) стали праці доктора психологічних наук В.Пирожкова. Ро- сійські науковці зробили значні кроки у розвитку субкультурознавства, а в Україні це відбулося вже у ХХІ ст. Таким чином, поняття «субкуль- тура» (sub- − з англійської «під», бук- вально «субкультура» – це «підкуль- тура») поступово утвердилось в украї- нському науковому обігу у 80-90 рр. ХХ ст. Питання субкультури постало спочатку міждисциплінарним та між- галузевим, адже викликало науковий інтерес у істориків (В.Кабо та ін.), психологів (В.Пирожкова та ін.), кри- мінологів (О.Старкова та ін.), соціоло- гів, медиків, юристів, мистецтвознав- ців, філософів, філологів, педагогів, політологів та багатьох інших фахів- ців. З часом, особливо з початку пер- шого десятиріччя ХХІ ст., термін «су- бкультура» почав домінувати у куль- турологів (О.Ткачєва та ін.); поступо- во іноземне поняття – «субкультура» – було адаптовано та міцно закріпилось на українському науковому ґрунті. З 2000-х років в українській нау- ці почали досліджувати найрізномані- тніші субкультури, серед яких: вікові (дитячі, підліткові, молодіжні тощо), професійні (адміністративні, юридич- ні, фінансові тощо), музичні (рок, реп, поп та інші), соціальні (у першу чергу, бідності і багатства), резонансні (веге- таріанства і тілесності), девіантні (конфліктні і кримінальні) [7]. На по- чатку ХХІ ст. українське субкультуро- знавство стало важливою складовою вітчизняної культурології та має знач- ний потенціал для подальшого науко- вого розвитку [7; 8]. Хоча треба конс- татувати, що не дивлячись на значний розвиток загальної теорії субкультур в Україні, наші дослідження у цій цари- ні поки що відстають як від російсь- ких, так і від західних розробок. При цьому деякі напрями при ви- вченні окремих частин загальної тео- рії субкультур в Україні цілком підпа- дають під закордонні впливи. Так, при вивченні питань вікових та музичних субкультур наші науковці часто зна- ходяться під впливами західних (пере- важно англійських, французьких та американських дослідників), а при аналізі питань професійних і криміна- льних субкультур багато переймають у підходах російських науковців. Про- те, початок ХХІ ст. відкрив чимало яскравих науковців у питаннях субку- льтурознавства в Україні [5; 7; 8; 9]. Трактування субкультури як осо- бливого життєвого стилю нового по- коління з альтернативними цінностя- ми, починає домінувати у працях віт- чизняних науковців (І.Б. Громова та В.І. Леонтьєва, А.С. Запесоцький, С.Н. Іконнікова, В.Т. Лісовський, Е.Ф. Ма- карович, С.І. Левікова, З.В. Сикевич та ін.). Важливим досягненням у наш час стало виокремлення субмистецтв та започаткування субмистецтвознавства як загальної теорії субмистецтв. Суб- мистецтвознавство як похідна галузь субкультурознавства стало новим на- прямом у мистецтвознавстві та у ку- льтурології. У цьому сенсі значно ре- спектабільніше виглядає субмистецт- вознавство [2; 3], у якому немає дис- кусій стосовно самої наукової назви на кшталт субкультурологія чи субку- льтурознавство. Адже немає пропози- РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 12 цій стосовно того, що є сенс змінити мистецтвознавство на мистецтволо- гію, у той же час повертаються диспу- ти 90-х рр. ХХ ст. – стосовно більш «патріотичної» назви «культурознавс- тво» відносно вже офіційної назви – «культурологія». Звернемось до уточнення думок провідних фахівців у галузі загальної теорії субкультур. Поняття „субкуль- тури” як наукового терміну доволі широке і багатогранне. За аналізом Я.Левчук, “субкультура” – це система норм та цінностей, що відрізняє певну групу людей від суспільства. Сучасне суспільство, базуючись на розподілі праці та соціальній стратифікації, яв- ляє собою систему різнопланових на- прямів субкультур. Поняття „субкуль- тури” включає в себе також: 1) сукуп- ність деяких негативно інтерпретова- них норм та цінностей традиційної культури, що функціонують як куль- тура злочинного прошарку суспільст- ва; 2) особлива форма організації лю- дей (найчастіше молоді) – автономне цілісне утворення усередині панівної культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв і відрізняється свої- ми звичаями, нормами та комплекса- ми цінностей; 3) трансформована професійним мисленням система цін- ностей традиційної культури, що отримала своєрідне світоглядне забар- влення (професійні „с”) [10]. Категорію „субкультура” почав використовувати Т.Роззак у книзі „Створювання субкультури: Роздуми про технократичне суспільство і юна- цьку опозицію” (1969) [10]. Особливу увагу спочатку на Заході, а потім і у СРСР у питаннях субкультури приді- ляли молодіжному і музичному пи- танням. Диференціація у молодіжному та музичному середовищі призвели до особливої уваги до цих явищ [9]. Хіба що в американській літературі раніше субкультурою називали образ життя злочинних верств суспільства. Значно ширше поняття субкультури почали активно використовувати європейські дослідники. Так, британські соціоло- ги, у зв’язку з автономним існуван- ням, зокрема, молодіжних спільнот і їх типу культури важливого значення надавали класовій приналежності мо- лоді, адже субкультури – це образ життя дрібних соціальних груп [11]. Усередині молодіжного середовища немає ціннісної єдності; вона є неод- норідною і мінливою. Молодіжні субкультури британ- ські науковці диференціювали за та- кими класовими лініями: „прошкіль- ні” субкультури представників серед- нього класу орієнтовані на навчання та конформне існування; „вуличні” субкультури підлітків з робітничого середовища, які сповідають цінності маскулинності; „антишкільні” субку- льтури тінейджерів низьких соціаль- них прошарків, − проводять час у ка- фе, пивних барах, де засвоюють цін- ності, які їм пропонує мас-медіа [12]. Враховуючи українські реалії за ана- логією з третьою групою можливо ви- окремити позашкільні субкультури. Представники низьких прошарків і робітнича молодь за умов реформ ін- ституту освіти особливо незахищені, і шукають вирішення для себе проблем в ілюзіях субкультури, що іноді при- зводить до конфлікту з домінуючими цінностями панівного класу і девіацій. У типології М.Брейка багато молодіж- них субкультур – різноманітні „колек- тивні девіації”: від скоєння правопору- шень і злочинів (делінквентна і кримі- нальна молодь) до політичних акцій (політичні активісти) і артистичні тусо- вки (культурні бунтівники). Але всі во- ни вважають „нормальну” молодь, що не включена у субкультуру, негативною референтною групою [11]. Ч.Рейч, поряд з Т.Роззаком, плід- но розвиваючи загальну теорію суб- культур, вважав, що революція може бути культурною, оскільки культура РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 13 приводить в дію економічну і полі- тичну машину суспільства [13]. У часи СРСР у вітчизняній науці спочатку складається негативне став- лення до молодіжної та музичної суб- культур. Потім, вже наприкінці «пере- будови», враження про неформальний рух постає менш радикальним, про ньо- го пишуть як про „малу” культуру мо- лоді. Цькування неформалів і їх проти- ставлення комсомолу потрохи згасає. Неформальна субкультура подається як та, що відрізняється від домінуючої сис- теми культури, але не втрачає зв’язку з цінностями й інституціональними утво- реннями суспільства. Важливе теоретичне осмислення проблеми молодіжної субкультури у радянській науці здійснюється віднос- но недавно. Першим термін „молоді- жна субкультура” (спочатку – „юна- цька субкультура”) ввів у науковий обіг І.Кон. У його працях „Відкриття „Я” та „Психологія юнацького віку” молодіжна субкультура розглядається як важливий чинник соціалізації, тоб- то у традиції структурно- функціонального аналізу. І.Кон вва- жаює, що „юнацька субкультура має декілька постійних компонентів: спе- цифічний набір цінностей і норм по- ведінки, смаки, форми одягу і зовніш- нього вигляду; відчуття своєї групової спільності і солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкуван- ня, залицяння і т. д.” [14, с. 104]. Стрімке створення та розвиток молодіжних неформальних груп і об’єднань в СРСР у 80-90-ті роки ХХ ст. внаслідок здійснення демократич- них перетворень змінив напрям нау- кового дослідження субкультур – на місце заідеологізованої критики при- йшов ґрунтовний аналіз. Вітчизняні вчені почали розглядати та розрізняти молодіжні товариства. Так, ті, які спи- раються на «відпалі» культурні нор- мативи, які відмінні від домінуючих в тогочасному суспільстві (спочатку со- ціалістичному, потім у перехідному) цінностей, ідеалів, нормативів та вза- галі стандартів. З отриманням Україною незале- жності у наше повсякденне життя все дедалі активніше проникають націо- нальні, демократичні, ліберальні та ін- дивідуалістичні цінності західного сві- ту. Вони доволі швидко приживаються у першу чергу у неформальних молоді- жних колах. Позиція деяких науковців перестала хитатись разом з коливання- ми «головної лінії партії», нечуваний плюралізм і зняття цензури породили якісно нові явища. Разом із цим зник- нення комсомолу, піонерії та інших ва- жливих структур, спрямованих на вихо- вання молоді (різноманітні товариства, гуртки, секції, клуби тощо) створили значну нішу для появи та небувалого розквіту строкатих нетрадиційних орга- нізацій зі своїми статутами, правилами, ідеалами, цінностями тощо. Отже, історичні умови сприяли стрімкому та невідворотному поши- ренню молодіжної (і не лише) субку- льтури. Проте непрості соціальні умо- ви 90-х ускладнювали розвиток науки і техніки, культури і мистецтва, освіти і прогресу. Економічна криза не спри- яла і всебічному дослідженню субку- льтур і їх нового значення у нових іс- торичних реаліях. На зорі нашої неза- лежності більшість вчених продовжу- вала повторювати тези кількарічної давнини, тобто доби розпаду радянсь- кої держави. Вони вважали, що реаль- но субкультури функціонували в то- гочасному перехідному, як і попере- дньому соціалістичному суспільстві переважно у двох проявах: як соціаль- на патологія і як соціальна творчість. Ця двоякість поведінки привер- тала увагу багатьох дослідників, ста- вши своєрідним «каноном» часу зане- паду СРСР, проте вже не відповідаю- чи умовам незалежної України. Я.Глинський писав, що у період знач- них суспільних змін вже прийняті но- РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 14 рми усталеного суспільства не завжди можуть відповідати новим об’єктивним соціальним потребам і вимогам. Ось то- ді девіантне і нормативне змінюються місцями [15]. Добре, якщо позитивне ві- дхилення стає нормою, бо творчість, – а тим більше талановитість, – не завжди вписується у «прокрустове ложе» зага- льноприйнятих стандартів. Значно гір- ше, на думку багатьох дослідників (Я.Глинський, В.Пирожков, О.Старков та ін.), якщо мова буде йти про делінк- вентні відхилення, про негативні девіа- ції, особливо у їх радикальній формі – у вигляді кримінальної субкультури. Але на початку 90-х рр. до теми кримінальної субкультури майже не звертались. Популярна тема криміна- лізації суспільства та криміналу в Україні у 90-х рр. (як це не дивно!) практично обходила тему криміналь- ної субкультури. У Росії чи не єдиним її дослідником у той час був В.Пирожков [16]. Щоправда, були до- слідники, які, не використовуючи те- рмін «субкультура», розкривали пи- тання, які стосувались цього поняття. Серед них у середині та наприкінці у 90-х рр. ХХ ст. слід, у першу чергу, назвати О.Старкова, Ю.Александрова, О.Тайбакова та ін. З часом, на початку ХХІ ст., праці деяких з них переросли у ґрунтовні дослідження кримінальної субкультури [16-19]. Можна впевнено констатувати, що різноманітність проявів молодіж- ної культури можна було умовно згрупувати у два основні родові блоки девіацій. Це зробили ще автори пер- шого у СРСР довідника про неформа- льні організації. У ньому було пред- ставлено різноманітні групи, об’єднання і рухи молоді. Були там і товариства традиційного типу (напри- клад, товариства із збереження на- вколишнього середовища та охорони пам’яток архітектури), нові клуби са- модіяльної та авторської пісні, девіан- тні угрупування та різноманітні групи (як би сьогодні сказали «тусовки», се- ред яких хіпі, панки, металісти тощо). Спроби швидкої уніфікації та спро- щеної систематизації – це був перший і доволі примітивний погляд на нові соціальні явища. Відомі аналітики з питань неформалів (як тоді називали носіїв нової молодіжної субкультури) А.Запесоцький, А.Файн, З.Сикевич та Т.Щепанська ще тоді зрозуміли у цих співтовариствах свої, окремі кола спі- лкування молоді. Зокрема, наявність небезпечного принципу впізнання („свій” або „чужий”), зі зреченням усталених (і часто конструктивних і позитивних) культурних стереотипів, з конфліктним та агресивним сприй- няттям реальності (з часом це стане предметом для вивчення конфліктної субкультури), зі своєрідними уміння- ми і навичками орієнтуватись у неста- більності та мінливості подій. З.Сикевич вважала, що поява су- бкультур молоді є її реакцією на гене- раційні та соціальні протиріччя, які виникають у суспільстві й вирішують обрати інші альтернативні культурні моделі життя. В.Левічева прогнозує напрямок їх розвитку в бік „постмате- ріальних” цінностей [20]. У переважній більшості, на дум- ку фахівців (С.Іконникова, В. Лісовсь- кий, В.Левічева та ін.) головною фун- кцією будь-якого об’єднання є праг- нення до самореалізації, але спрямо- ваність ця може виражатися по- різному. Самореалізація буває різною, але переважно вона має аксіологічне навантаження та вкладення значних сил (інтелектуальних, духовних, фізи- чних тощо). Самореалізація, як прави- ло, обумовлює стиль життя, рідше лише його «фрагменти» – альтернати- вна творчість, проведення вільного часу тощо. А.Файн і В.Шаронов під- креслювали, що за поняттям „молоді- жна група” приховуються різні типи об’єднань: стихійна „молодіжна ком- панія” (термін О.Козлова ); «констру- РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 15 ктивні» групи молоді (в них є виховні цілі; союзи, клуби); ініціативні спіль- ноти молоді, що ігнорують впливи до- рослих [21]. За Б.Ерасовим субкульту- ри – це утворення у суспільстві, що окремими ознаками відрізняються від домінуючої, нормативної культури. У них свої норми, звичаї, іноді цінності й інститути. Л.Михайлова бачить суб- культуру частиною культури з чітко окресленими межами норм, знань, зразків, цінностей, уявлень, ідеалів, смаків, традицій [22]. А.Флієр розглядає субкультури найбільшими сегментами локальних культур (національних, етнічних, со- ціальних), що відрізняються за місце- вою специфікою певних рис. Культу- ри складаються з численних елемен- тів, становлячи її своєрідність (релігія, мова, звичаї, мистецтво, вдачі, госпо- дарський і суспільний устрій тощо), су- бкультура ж за більшістю цих елементів близька чи ідентична до базової культу- ри, лише відрізняючись від неї кількома − однією-двома (з чим важко погоди- тись) рисами. На думку Б.А.Ручкіна, швидка динамічність соціальних змін у 1990-ті рр. привила до дезінтеграції та диференціації молоді. Спільність більш локальна, на мікрорівні [23], суттєві впливи ЗМІ та Інтернету. Л.І.Михайлова підкреслює: від- чуження від старших, їх ідеалів, цін- ностей, зразків, перетворюється на контркультуру. Особлива небезпека – це дозвілля, розвага і перевага спожи- вання [22]. До особливостей цієї суб- культури відносять: відмінності за ре- гіональними, майновими і національ- ними ознаками; акцент на американ- ські цінності і стандарти, зневага до національної культури; криміналізації свідомості. За В.Я. Суртаєвим до осо- бливостей молодіжної субкультури відносяться слабка індивідуалізова- ність, вибірковість, групові стереоти- пи, ієрархічність, обумовлені статтю, освітою, відсутністю етнокультурної самоідентифікації [24]. З.В. Сикевич, вважає характерною емоційно- плотське ствердження молоді [25]. В.Т. Лісовський критикував ви- користання терміну „неформали” (пропонував назву – „самодіяльні ру- хи”), бо лише окремим групам молоді характерний неорганізований, спон- танний, нестабільний характер. Вхід до цих організацій обумовлений само- визначенням, певною інформацією, навіть негативними рисами (негаразди у родинній економіці, соціальні про- блеми, екстремізм, кримінальні відхи- ленням тощо). Т.Б.Щепанська вводить термін „лімінальні спільноти” – „підвішені” між, умовно, соціальними позиціями – та поняття „екстернальна культура” („випала” з офіційної культури). „Ви- палі” спільноти обумовлені положен- ням у соціумі (маргінальність молоді) і протиставленням цінностей (головна ознака субкультури). Світоглядні кри- зи, бідність (та поширення її субкуль- тури), зміни духовних парадигм, кри- міналізація, – все це сприяє поширен- ню субкультур негативного спряму- вання. Н.І. Лапін, наприклад, визначає проблему складності передачі культу- рно-історичного досвіду за кризово- реформованого стану суспільства, В.А. Ядов – проблеми трансформу- вання, В.І. Чупров, Ю.А. Зубок та К. Уільмас наголошують на питаннях, обумовлених умовами соціальної не- визначеності. На наш погляд, у 90-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. при аналізі не- стандартних та неформальних явищ у культурному життя не лише у популя- рній, але і у науковій літературі час від часу відбувалась підміна понять – замість контркультури ставили субку- льтуру та навпаки. Це призводило до плутанини та непорозуміння. Після молодіжної субкультури друге місце за популярністю займала музична. Про неї писали більшість тих же до- РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 16 слідників, що і про молодіжну і, напе- вно, мають рації дослідники, що вва- жають, що «музичні субкультури… складова частина» молодіжної субку- льтури [9]. По суті дослідження музи- чної субкультури було багато у чому калькою молодіжної субкультури. По- чинаються дослідження інших субку- льтур (бідності, вегетаріанства, тілес- ності тощо). Необхідно згадати нове явище в Україні у ХХІ ст. – дослідження кри- мінальної субкультури [7], щоправда поодинокі праці у нас не можуть кон- курувати навіть з російськими дослі- дженнями у цій галузі [16; 17; 18; 19]. За останні роки ця субкультура у кон- тексті субкультурознавства набуває поширення за кордоном (наприклад, Латвія та Росія). Питання криміналь- ної субкультури розглядались у спец- курсах в Краснодарському державно- му університеті культури і мистецтв, у Ризькому Університеті Страдиня, Мі- жнародній Балтійській академії (Лат- вія, м. Рига), Кубанському державно- му університеті та його філіалах (міс- тах Краснодар, Новоросійськ, Гелен- джик), Північно-Кавказькому держав- ному технічному університеті та його філіалах (містах Ставрополь, Кисло- водськ), Академії права і управління ФСІН РФ (колишня Рязанська ВШ МВС СРСР), РГСУ (П’ятигорський філіал) та в інших навчальних закла- дах на теренах Евразії. Розгляд історії вивчення загаль- ної теорії субкультур в Україні дає пі- дстави стверджувати, що мають рацію ті, хто все голосніше акцентує увагу на розробці нових підходів та напря- мів при аналізі субкультур. Історія су- бкультур у незалежній Україні засвді- чує їх поширення та розвиток, а до- слідження все-таки відстають від кі- лькісного і якісного прогресу субку- льтур. Розглянувши розвиток субку- льтурології (як галузі культурології у розвитку логіки субкультур) і субку- льтурознавства (як комплексного ви- вчення, знання та аналізу субкультур), ми переконуємось, що наші науковці поки що відстають від російських ко- лег при вивченні цього феномену, а в Україні ґрунтовно вивчається перева- жно молодіжний спектор субкультур. Але у контексті розвитку субкульту- рології і субмистецтвознавства, їх іс- торичне осмислення посідатиме важ- ливе значення. Тим більше, що субку- льтури необхідно чітко відрізняти від таких небезпечних явищ, як контрку- льтури і антикультури. Цьому має сприяти й дослідження історії загаль- ної теорії субкультур та історію її ви- вчення. ЛІТЕРАТУРА 1. Безклубенко С. Д. Стан і перспе- ктиви розвитку культурології / C. Д. Без- клубенко. // Вістник КНУКіМ. Сер. Педа- гогіка. – К., 2000. – Вип. № 3. – С. 6-14. 2. Кірсанов В. В. Прикладна куль- турологія: сутність та витоки / В. В. Кірса- нов. // Питання культурології. – К., 2007. – Вип. 23. – С. 40-44. 3. Панченко В. І. Мистецтво в кон- тексті культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук: спец. 09.00.08 «Естетика» / В. І. Панченко. – К., 1999 – 36 с. 4. Безклубенко С. Д. Теорія культу- ри / C. Д. Безклубенко. – К., 2002. – 324 с 5. Шариков Д. І. Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ ст.: дис. … канд. мистецтвозн. : 26. 00. 01 / Шариков Дмитрий Ігоревич – К., 2008. – 190 с. 6. Шевченко В. І. Філософія термі- нологічної стандартизації у ландшафтному дизайні / В. І. Шевченко, І. В. Кузуб. // Ві- сник Академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2006. – Вип. 3. – С. 9-13. 7. Виговський Д. Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності не- повнолітніх: автореф. дис. … канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08 / Д. Л. Виговський. – К., 2006. – 207 с. РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 17 8. Науменко О. М. Становление и ра- звитие административной субкультуры в Украине : автореф. дис… на соиск. научн. степени канд. филос. наук. : спец. 09.00.03 / О. М. Науменко. – О., 2006. – 199 с. 9. Левчук Я. М. Масова музика як соціалізуючий чинник молодіжних субку- льтур України. : дис. … кандидата мистец- твознавства: 26.00.01 / Левчук Яна Мико- лаївна. – К., 2011 – 179 с. 10. Султанова М. А. Философия культуры Теодора Роззака / М. А. Султа- нова. – М. : ИФ РАН, 2005. – 200 c. 11. Brake M. The sociology of youth culture and youth subkulture: Sex and drugs and rock’n’roll? / M. Brake. – Routledge ; Kegan Paut, 1980. – 204 p. 12. Edwards Y. Street life cthnieity and social policy / Y. Edwards, R. Oakley, S. Carey // The crowd in contemporary Britain / ed. By G. Gaskell, R. Benewick. – L. : Sage, 1987. – P. 123–154. 13. Кукаркин А. В. Буржуазная ма- ссовая культура / А. В. Кукаркин. – М. : Политиздат, 1985. – 350 с. 14. Кон И. С. Психология юношес- кого возраста : (Проблема формирования личности) / И. С. Кон. – М. : Просвещение, 1979. – 175 с. 15. Глинский Я. И. Творчество: но- рма и отклонение / Я. И. Глинский // Соц. исследования. – 1990. – № 2 – С. 41–49. 16. В.Пирожков В. Ф. Криминаль- ная психология / В. Ф. Пирожков. – М. : «Ось-89», 2011. – 704 с. Издание учебное (Юридическая психология). 17. Олейник А. Н. Тюремная суб- культура в России: от повседневной жизни до государственной власти / А. Н. Олей- ник – М. : ИНФРА-М, 2001. – ХІV, 418 с. 18. Старков О. В. Криминальная субкультура : спецкурс / О. В. Старков. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 240 с. 19. Донских Д. Г. Противодействие криминальной субкультуре в обществе (кримино-логические проблемы) : авто- реф. дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. / Д. Г. Дон- ских. – М., 2009 – 35 с. 20. Левичева В. Ф. Молодёжный Вавилон: Размышления неформальних движений / В. Ф. Левичева. – М. : Молодая гвардия, 1989 – 219 с. 21. Шаронов В. И. Альтернативные объединения молодежи: от средневековья к современности : (информ.-метод. мате- риалы по пробл. юношеских групп, союзов и сообществ) / В. И. Шаронов, А. П. Файн. – Сыктывкар, 1988. – 88 с. 22. Михайлова Л. И. Социология культуры : учеб. пособие для студ. гума- нит. вузов / Л. И. Михайлова. – М. : Фаин пресс, 1999. – 232 с. 23. Ручкин Б. А. Российская моло- дежь: десять главных проблем / Б. А. Руч- кин, В. А. Гришина, Н. А. Серикова. – М. :Социум, 1999. – 89 с. 24. Суртаев В. Я. Молодежная ку- льтура / В. Я. Суртаев. – СПб. : Лань, 1999. – 430 с. 25. Сикевич З. В. Молодежная ку- льтура / З. В. Сикевич. – Л. : Искусство, 1990. – 342 с. Радзиевский В.А. К истории изучения субкультур в независимой Украине. В статье рассматривается история изучения субкультур в Украине. Касаясь исто- рии развития субкультур в Украине автор выделил ее важнейшие этапы и кратко описал историю научного осмысления субкультурологии. Ключевые слова: история, культурология, культура, молодежная субкультура, музыкальная субкультура, духовность. Radzievskii V.A. On the history of the study of subcultures in independent Ukraine. The history of subculture studies in Ukraine is considered. The auther descriebes the history of the subculture development in Ukraine painting attention to the stadies of its development. The brief history of subculture comprehension is analyzed. Key words: history, culturology, culture, subculture, youth subculture, musical sub- culture, spirituality.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77666
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2077-9496
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T02:05:30Z
publishDate	2013
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
record_format	dspace
spelling	Радзієвський, В.О. 2015-03-04T17:20:26Z 2015-03-04T17:20:26Z 2013 Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні / В.О. Радзієвський // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 9-17. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77666 008 : 24 : 34 : 39 : 94 (477) У статті розглядається історія вивчення субкультур в Україні. Автор, торкаючись історії розвитку субкультур в Україні виокремив її найважливіші етапи і стисло описав історію наукового осмислення субкультурології. В статье рассматривается история изучения субкультур в Украине. Касаясь истории развития субкультур в Украине автор выделил ее важнейшие этапы и кратко описал историю научного осмысления субкультурологии. The history of subculture studies in Ukraine is considered. The auther descriebes the history of the subculture development in Ukraine painting attention to the stadies of its development. The brief history of subculture comprehension is analyzed. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Розвиток наукових і технічних ідей Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні К истории изучения субкультур в независимой Украине On the history of the study of subcultures in independent Ukraine Article published earlier
spellingShingle	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні Радзієвський, В.О. Розвиток наукових і технічних ідей
title	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні
title_alt	К истории изучения субкультур в независимой Украине On the history of the study of subcultures in independent Ukraine
title_full	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні
title_fullStr	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні
title_full_unstemmed	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні
title_short	Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні
title_sort	про історію вивчення субкультур у незалежній україні
topic	Розвиток наукових і технічних ідей
topic_facet	Розвиток наукових і технічних ідей
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77666
work_keys_str_mv	AT radzíêvsʹkiivo proístoríûvivčennâsubkulʹturunezaležníiukraíní AT radzíêvsʹkiivo kistoriiizučeniâsubkulʹturvnezavisimoiukraine AT radzíêvsʹkiivo onthehistoryofthestudyofsubculturesinindependentukraine

Про історію вивчення субкультур у незалежній Україні

Репозитарії

Схожі ресурси