До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні
У статті на основі документальних матеріалів розкрито окремі аспекти вивчення, побутування та висвітлення в експозиції Музею народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини чумацького промислу. В статье на основе документальных материалов освещены отдельные аспекты изучения, бытования и пр...
Saved in:
| Published in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77674 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні / М.В. Шкіра, Л.М. Шкіра // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860187645972316160 |
|---|---|
| author | Шкіра, М.В. Шкіра, Л.М. |
| author_facet | Шкіра, М.В. Шкіра, Л.М. |
| citation_txt | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні / М.В. Шкіра, Л.М. Шкіра // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| description | У статті на основі документальних матеріалів розкрито окремі аспекти вивчення, побутування та висвітлення в експозиції Музею народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини чумацького промислу.
В статье на основе документальных материалов освещены отдельные аспекты изучения, бытования и представления в экспозиции Музея народного сухопутного транспорта Среднего Приднепровья чумацкого промысла.
Some aspects of the study and existence on the presentation of Chumak trade in the Museum of the national land transport Middle Dnieper are highlighted on the basis of documentary materials.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:05:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 69
ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ТА ПОБУТУВАННЯ
ЧУМАЦЬКОГО ПРОМИСЛУ В УКРАЇНІ
Шкіра М.В., Шкіра Л.М.
(Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»)
У статті на основі документальних матеріалів розкрито окремі аспекти ви-
вчення, побутування та висвітлення в експозиції Музею народного сухопутного тра-
нспорту Середньої Наддніпрянщини чумацького промислу.
Чумацький промисел, який про-
тягом ХVІ – ХІХ ст. був поширений
на території України і відігравав знач-
ну роль в її економічному житті, впе-
рше звернув увагу дослідників на по-
чатку 40-х років ХІХ ст. В 1840 році в
щотижневику ”Tygodnik Petersburski”
з’явилася стаття Тадеуша Падаліци
«Чумаки», яка поклала початок дослі-
дженню чумацтва. Автор розглядав
чумаків як окрему категорію людей,
відмінну від іншого населення Украї-
ни. Основні теоретичні положення бу-
ли сприйняті і продовжені багатьма
іншими авторами робіт про чумацький
промисел. Найбільш ґрунтовними
працями ХІХ – поч. ХХ ст. був вели-
кий літературний нарис Г.Данилев-
ського «Нрави і звичаї українських
чумаків», і дослідження І.Рудченка
(1845 – 1905). Словник Ф.Брокгауза та
І.Єфрона серед авторів публікацій на-
зивав М.Сумцова [3]. В 1890 роках
вийшли монографії І.Рудченка, А.Са-
кальського, Ф.Щербини, досліджував
цю тему П.З. Рябков (1848-1927).
До теми чумацтва повертаються в
20-х роках. При Всеукраїнській Акаде-
мії Наук (ВУАН) в 1921 році було ство-
рено етнографічну комісію. Її друкова-
ним органом став «Етнографічний віс-
ник». Було опубліковано «Матеріали до
вивчення виробничих об’єднань», дру-
гий випуск яких – «Чумаки» − підсуму-
вав працю членів комісії В.Білого,
Н.Букатевича, С.Терещенко та інших, і
висвітлював один з «пережитків» (як
характеризували його вчені) професій-
них об’єднань в Україні – чумацький
промисел [11, с. 15]. В 60–х роках
ХХ ст. чумацтво досліджував українсь-
кий дослідник І.С. Слабеєв [12]
І.Слабеєв дійшов висновку, що
з часу виникнення і на протязі чоти-
рьох століть чумацький промисел на-
лежав у багатьох місцевостях України
до найважливіших після землеробства
і скотарства. Цей промисел розвивав
капіталістичні відносини. Основною со-
ціальною верстою автор вважав селянс-
тво, вказуючи, що чумацтво було одні-
єю із специфічних форм селянської тор-
гівлі епохи феодалізму [12, с. 7].
В 1954 році вийшла монографія
І.Гуржія «Розклад феодально-
кріпосницької системи в сільському го-
сподарстві України першої половини
ХІХ ст.» [5]. В цій праці значне місце
відведено розгляду селянських промис-
лів, зокрема, чумацтву. Автор докладно
аналізує стан чумацького промислу, до-
сліджує місце і значення чумацтва в
економіці України того часу, його соці-
альний склад та інші питання.
Протягом свого існування чумац-
тво набувало різноманітних форм та
займало різні місця в соціальній стру-
ктурі життя суспільства. Але завжди
чумаки виділялися в окрему осібну
групу зі своєю культурою, звичаями,
обрядами, піснями.
С.Проскурова назвала такі осно-
вні чинники, що вплинули на розвиток
чумацтва на нашій території[11, с. 32]:
1. Відсутність на більшості тери-
торії України покладів солі як одного
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 70
із життєво необхідних продуктів харчу-
вання, а також рибних запасів, що ви-
кликало потребу доставки великої кіль-
кості риби та солі на значну відстань.
2. Значна віддаленість соляних
промислів (Прикарпаття, Криму,
Дніпровсько-Бузького лиману, Сло-
божанщини) та місць масового вилову
риби (пониззя Дніпра, Дон, Азовське
море) від густонаселених районів По-
дніпров’я, що були основними спожи-
вачами солі та риби.
3. Небезпеки та значні фізичні
труднощі, пов’язані з пересуванням
основними шляхами, що сполучали
Центр України та Подніпров’я з Кри-
мом, Причорномор’ям та Приазов’ям,
що викликало необхідність вироблен-
ня таких принципів соціальної органі-
зації валок соле- та риботорговців, які
давали змогу ефективно захищати
своє майно, а також зосереджувати
спільні зусилля на досягнення взаємо-
вигідного результату.
4. Значна тривалість весняно-
літнього періоду в Степовій та Лісо-
степовій зонах України, що давало
змогу здійснювати подорожі до трьох
разів на рік.
5. Традиційні економічні пріори-
тети українського населення – земле-
робство та скотарство, які давали змо-
гу накопичити надлишкові запаси збі-
жжя для реалізації та забезпечити
промисел надійною тягловою силою.
6. Відсутність національної держа-
вності на українських землях, що зму-
шувало солеторговців до створення та-
кої соціальної організації, яка б забезпе-
чувала надійний захист їхніх соціально-
економічних прав та інтересів.
7. Орієнтація урядів країн, до
складу яких в різні часи входили укра-
їнські землі, виключно на сприяння
купецтву, що змушувало чумаків
утримувати професіональну чесність
та надійність.
8. Виникнення та зміцнення ко-
зацтва як військової організації украї-
нського народу, що сприяло досить
надійному забезпеченню чумацьких
валок під час пересування їх землями
Війська Низового Запорозького та, за-
вдяки військовому авторитету Січі,
стримувало войовничих сусідів від
нападів на чумаків.
9. Переплетення в ментальності
українського народу двох основних
історичних нашарувань – хліборобсь-
кого та козацького, що поряд з впли-
вом географічних і кліматичних фак-
торів дало здатність чумакам перено-
сити значні психічні та психологічні
навантаження, протистояти небезпе-
кам, забезпечувати ефективну трудову
діяльність на благо громади, в той же
час будучи економічно й психологічно
незалежними від неї.
Але, незважаючи на наявність
значної кількості літератури, не мож-
на вважати, що чумацький промисел в
Україні глибоко і всебічно вивчений.
Потребує дослідження стан чумацтва
в ХІХ столітті: його роль в житті краї-
ни, обсяг, розміри. Перелік недослі-
джених питань можна було б продов-
жити, але досить і названих, щоб по-
ставити тему – чумацький промисел в
Україні як предмет дослідження.
Працюючи над статтею, автори
крім спеціальної літератури про чума-
цький промисел використали окремі
дані з періодичних видань і з різних
праць, матеріали Центрального дер-
жавного історичного архіву України.
На жаль, в архівах мало документів
про чумаків та їх діяльність, що утру-
днює дослідження поставленого пи-
тання. Особлива увага приділяється
аналізу ролі чумацького промислу в
економічному житті країни.
Перша документальна згадка про
соляну торгівлю на Подніпров’ї, зокре-
ма, про привезення сюди солі з місць
видобутку, відноситься до ХІ ст., хоч
немає ніяких сумнівів, що вона приво-
зилася в даний регіон задовго до цього.
Привозили сіль великими караванами
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 71
«гості», тобто купці. В джерелах ХV ст.
з’являються відомості про солеторгов-
ців, які називалися просто «люди». Ха-
рактер їх діяльності зовсім не схожий на
купецьку торгівлю. Вони сіль набирали
потай, ухиляючись від сплати мита,
ступаючи нерідко в збройні сутички з
татарською охороною озер. З середини
ХVІ ст. в документах зустрічається на-
зва «соленики». Термін виник, очевид-
но, як спеціальна назва категорії торго-
вців сіллю, що належали до купецького
стану, хоча намагалися брати сіль без
сплати мита і вступали в сутички з та-
тарською вартою біля озер. Приблизно в
цей же час з’являється ще одна назва
торговців сіллю – «коломийці», яка
вживалася щодо тих торговців, які на-
бирали сіль в Галичині, головним чином
в Коломиї – найважливішому центрі ви-
добутку та продажу солі в цьому районі.
Спочатку «коломийцями» називали мі-
сцевих торговців, але згодом ця назва
також поширилася і на приїжджих, зок-
рема, з Подніпров’я.
Таким чином, в середині ХVІ ст.
в Подніпров’ї вже існували дві пара-
лельні назви торговців сіллю – «соле-
ники» та «коломийці». Перші з них
вивозили самосадну сіль з озер Криму
і узбережжя Чорного моря, другі – ви-
варну і кам’яну сіль з Галичини, а та-
кож Молдавії та Валахії. Назва «коло-
мийці» проіснувала до кінця ХVІІІ ст.,
коли Правобережжя ввійшло до скла-
ду Росії, а Галичина була загарбана
Австрією. Встановлення кордону при-
вело до того, що коломийці вже не
могли вільно їздити по сіль, як це було
раніше. Назва «соленики» проіснувала
ще менше, бо вже в ХVІІ ст. зустріча-
ється термін «чумаки».
Більш докладні відомості про
чумацький промисел, його характер,
розміри, поширення з’являються по-
чинаючи з кінця ХVІІ ст. Архівні до-
кументи, що є достовірними свідками
історії, вказують на значні труднощі
чумацького промислу.
Так, згідно з «Постановления
Министра финансов Графа Воронцо-
ва, об оказании содействия чумакам в
пути следования с транспортами со-
ли» Канцелярії Київського військово-
го, Подільського та Волинського Ге-
нерал-Губернатора від 31 червня 1847
року [14]. «Департамент Горных Со-
ляных Дел довел донесение Бессараб-
ского соляного правления от 20 июня
1847 года, в котором объясняет, по
случаю скудного урожая трав и непо-
мерно высокой платы, требуемой вла-
дельцами земель, через которые про-
легают соляные пути, от 10 до 15 коп.
сер. за выпас пары волов в оду ночь,
многие фурщики, из числа заподря-
женных Одесским Купцом Потаповым
и Кременчуцким Купеческим сыном
Рыбаловым, занимающимся отправ-
кой соли от Бессарабских соляных
озер в разные места: Херсонской, Ки-
евской, Подольской, Волынской Гу-
берний и Бессарабской области, вовсе
не явились за солью к Бессарабским
озерам, другие же фурщики, отправ-
ленные купцами от озер, постигши их
чрезмерным не достаткам в поднож-
ном корме, отказались идти к местам
назначения, а другие, оставив свои во-
зы, возвратились с волами к месту жи-
тельства. Бессарабское Соляное Прав-
ление отнеслось к Начальникам Гу-
берний: Херсонской, Волынской и
Бессарабской области, о предписании
предоставления им Великим Судом
Градским Полициям, чтобы при сле-
довании транспорта, как порожних,
так и нагруженных солью, оказываема
была чумакам законная защита и по
возможности ограждали бы их от по-
боров за пастьбу волов. Принимая во
внимание, что вышеизложенные об-
стоятельства кроме уменьшения ка-
зенного дохода могут иметь влияние
на возвышение цены на соль вольно-
промышленников к явному стеснению
народного продовольствия» [14].
Схожі накази міністром фінансів були
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 72
підписані 2 серпня 1847 року, 16 сер-
пня 1847 року, 13 січня 1848 року [14].
В березні 1855 року Канцелярія
Київського військового, Подільського
та Волинського Генерал-Губернатора
[15] видає інструкцію «Комиссиям для
управления работами по улутшению
торговых (чумацких) трактов Ново-
российского Края, Киевской и По-
дольской Губерний» [15].
Перша частина інструкції скла-
далася з двадцяти двох частин, вклю-
чаючи в себе список членів комісії м.
Одеси, в Києві та Кам’янець-
Подільському, за призначенням Гене-
рал-Губернатора. В комісію входили:
«Член по искусственной Части Корпу-
са Инженеров путей Сообщения Штаб
Офицеров, директор работ офицер
Корпуса Инженеров Сообщения для
содействия по распорядной и хозяйст-
венной частям, письмоводитель, бух-
галтер, кондуктор, чертежник, писцы,
сторожи» [15]. Були розроблені марш-
рути руху, карти чумацьких доріг.
Вказані чіткі умови до напрямків ру-
ху, мостів, переправ та доріг. Роботи
повинні були засвідчуватися та пере-
вірятися комісією, про кожен вид ро-
боти комісія робила окремий запис та
звіт про проведену роботу. Так, по
пропозиції Міністра фінансів графа
Воронцова, «отпущено на улучшение
чумацких дорог с 1839 года в течении
четырех лет по 250 т. руб., коснув-
шись почтовых дорог только там, ко-
торые служат для провоза груза в
Одессу. Из этой суммы 50 т. ежегодно
отпускается для главнейших исправ-
лений Чумацких дорог Киевской и
Подольской губерний, а прочие улуч-
шения производят по мере возможно-
сти, натуральною повинностью по
распоряжению Генерал-Губернатора
по принятым правилам» [15]. Згідно з
даним розпорядженням, комісія на
початку року затверджувала передба-
чувані витрати, заслуховувала кожно-
го місяця звіти, виділяла кошти, про-
водила документальні записи та скла-
дала річні звіти.
Другий розділ документу містив
рекомендації щодо поліпшення чума-
цьких трактів, про напрямки доріг,
ширину чумацьких доріг. Ширина до-
ріг складалася з 30 сажнів і водночас
служила для проїзду екіпажів, чумаків
та прогону худоби, дозволяла їх ремо-
нтувати. Дороги, як правило, були з
натурального ґрунту, переходили від
підйомів до узвозів. Якщо поруч з до-
рогою зустрічалися джерела, від них
прокопували траншеї, шириною та
глибиною від 1 до 1,5 фута, для напу-
вання худоби. На дорогах часто спо-
руджували гаті. Вони вимощувалися
каменем чи деревом. Якщо дорога
проходила через піски, то споруджу-
валася кам’яна «мостовка» [15].
В Київській та Подільській губер-
ніях, де ширина дороги передбачалася в
10 сажнів, ремонти доріг проводилися
весною та восени. В цій місцевості ве-
лике значення приділяли водовідведен-
ню доріг. Рови обабіч доріг теж приво-
дилися в належний стан з метою вільно-
го стоку води з дороги. Землю від чист-
ки ровів ніколи не кидали на дорогу, а
відкидали далі за рів, так як вона знову
могла їх зруйнувати [15].
На болотистих місцевостях спо-
руджували гатки або гаті. Це настили
з шарів землі з ретельним утрамбу-
ванням кожного шару. До середини
гатки шар клали товстіше, надаючи їй
ледь округлої форми. Якщо вода руй-
нувала гаті, для їх ремонту використо-
вували камені, кладучи їх на розчин,
або на мох чи на дерен. З метою збе-
реження гаток від води часто користу-
валися водовідводом, даючи водам ві-
льний протік по трубам чи навіть ін-
шим водостокам. Розміри всіх частин
дороги, кожного будівництва моста чи
гатки були розроблені «Положенням
до дорожньої інструкції», яке ретель-
но дотримувалося та перевірялося.
Через ліс дороги прокладалися із де-
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 73
рева, яке неможливо було використо-
вувати для будівництва чи столярних
промислів [15].
Існували і об’їзди доріг. Вони
збільшували відстань, час перебуван-
ня в дорозі та використовувалися у
двох випадках:
- якщо зустрічалися на дорогах
високі, круті гори, непрохідні болота,
глибокі балки чи густо заселені насе-
лені пункти;
- з метою уникнення витрат.
Ліс використовувати переважно
сосновий і не допускати використання
інших видів дерева, оскыльки дерево
має властиву йому міцність, що може
завдати шкоди.
Особливу увагу приділяли чума-
цьким пасовищам. Їх облаштовували
через кожні 10 – 12 верст та перевіря-
ли спеціально створеною комісією, ві-
дводили від казенних дач, облаштову-
вали криницями для напування худо-
би, установлювали час для випасу
[15].
Врегульовувалося правилами і
будівництво корчом – як місць зупин-
ки чумаків. Кожна корчма, згідно ін-
струкції, повинна мати довжину від 8
до 10 сажнів, ширину від 4,5 до 5,5
сажнів. А розміщення кімнат повинно
було бути таким, щоб перша велика
кімната при вході була для чумаків −
довжиною 5, шириною до 4 сажнів з
руською піччю та лавами. В іншій ча-
стині облаштовували приміщення для
приїжджих та для корчмаря. З обох
боків корчми повинні бути ворота та
два невеликі флігелі для кладової та
амбару [15].
Згідно «Ведомости о местах, в
которых имеются чумаки и извозчики,
с показанием рабочих их скота и во-
зов» в Київському повіті (відомості
населених окремих населених пунк-
тів) на 1848 рік [16]:
№ Назви на-
селеного
пункту
Волів Коней Возів
1 С.Грузьки 20 - 10
2 С. Кольщина 30 - 15
3 М. Обухов 160 - 80
4 С. Федосовка 30 - 15
5 М. Ржищев - 30 10
6 С. Дружня 20 - 10
7 М. Димер 30 - 15
В Уманському уїзді [16]:
№ Назви на-
селеного
пункту
Волів Коней Возів
1 С. Хижна 24 6 15
2 С. Поляковка 6 24 15
3 С. Максимівка 4 8 6
4 С. Косьмина
Гребля
2 16 12
В Таращанському уїзді [16]:
№ Назви на-
селеного
пункту
Волів Коней Возів
1 С. Ружичное 16 - 8
2 С. Дзвинячі 14 - 9
3 С. Степки 20 - 10
4 С. Розумниці 30 4 15
На Лівобережжі чумацтво було
найбільш поширеним в місцевості, що
простягається вздовж Дніпра прибли-
зно між Золотоношею та Кременчу-
ком, а також в містечках, селах і хуто-
рах, розташованих вздовж лівих при-
ток Дніпра – Сули, Псла, Ворскли. На
Правобережжі чумаків було найбіль-
ше в районі Чигирина.
В чумацькому промислі в ХVІІІ
ст. брали участь різні верстви насе-
лення України, але основну масу чу-
маків становили селяни. В більшості
випадків в книгах не вказувалося, до
якого розряду належали чумаки, їх на-
зивали просто «жители» того чи іншо-
го села. Лише інколи зустрічаються
записи, що це були «подданные» мо-
настирів, поміщиків [10].
В кількісному відношенні вже на
поч. ХVІІІ ст. чумаки-наймити стано-
вили найчисельнішу категорію чума-
ків, перетворюючись з торгового в ві-
зницько-торговий промисел. При цьо-
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 74
му візницьке чумакування за своїм об-
сягом і значенням швидко переродило
чумацьку торгівлю, бо остання зрос-
тала значно повільніше. Посилення
товарообігу внаслідок зміцнення еко-
номічних зв’язків між окремими ра-
йонами країни і за кордоном мало
прямим своїм наслідком збільшення
обсягу перевезень вантажів, для чого,
відповідним чином, потрібна була бі-
льша кількість транспортних засобів
та їх удосконалення.
Серед чумаків зустрічається ба-
гато жителів міст і містечок, значна
частина яких належала до міщан, хоча
в книгах це не вказувалося. Заняття
чумацьким промислом було досить
поширеним і серед духовенства. Чу-
мацький промисел відігравав важливу
роль в господарстві запорозьких коза-
ків, які вивозили на Лівобережжя і
Правобережжя багато солі і риби. За
сприятливих обставин чумацьким
промислом нерідко займалася козаць-
ка старшина і поміщики, але, як пра-
вило, вони не брали участі в ньому, а
посилали з возами своїх селян на чолі
з прикажчиком.
Майновий стан чумаків з селян і
міщан був неоднаковим. Поряд з чу-
маками-трудівниками, які мали одну-
дві, рідко три паровиці, часто зустрі-
чалися власники багатьох паровиць.
Так, наприклад, в реєстраційних кни-
гах Кременчуцької застави знаходимо
багато прізвищ чумаків, які володіли
5-10 возами. Багаті чумаки в своєму
промислі широко використовували
працю наймитів, які виконували всю
роботу: навантажували і розвантажу-
вали вози, супроводжували, охороня-
ли вантаж у дорозі, доглядали худобу.
Так, у жителів с. Паволочі Івана Ма-
монтенка і Івана Бобрюка при возах
було 46 наймитів. Чумаки – великі
промисловці – зустрічались серед різ-
них категорій селян. Так, 1738 р. у
двох кріпаків князя Трубецького з с.
Рудні Київського полку було 30 челя-
дників з цього ж села і з с. Озерян Пе-
реяславського полку; у селянина Заха-
ра Савенка з с. Бзова – «підданого»
Києво-Вознесенського монастиря –
було 19 челядників [10].
З другої половини ХVІІІ ст., в
період розкладу феодально-кріпо-
сницької системи, в характері чумаць-
кого промислу відбуваються зміни.
Все більшого значення починає набу-
вати візникування, тобто перевезення
різних вантажів, що належали різним
особам (поміщикам, купцям, державним
установам). Чумацьке візникування за
своїм обсягом і значенням швидко ви-
передило чумацьку торгівлю. Посилен-
ня товарообігу внаслідок зміцнення
економічних зв’язків між окремими ре-
гіонами країни мало прямим наслідком
збільшення обсягу перевезення ванта-
жів, для чого відповідно, була потрібна
більша кількість транспортних засобів і
їх удосконалення.
В першій половині ХІХ ст. тран-
спорт України залишився на такому ж
низькому технічному рівні, як і в по-
передні століття. В той час, коли за
кордоном відповідно до потреб еко-
номічного розвитку здійснювалися
великі роботи по прокладанню шосе,
вдосконаленню внутрішніх водних
шляхів, зокрема спорудженню кана-
лів, і головне, з кінця 20-х років роз-
почалося інтенсивне будівництво залі-
зниць. Тому, як і раніше, основну роль
в перевезенні вантажів як на близькі,
так і на далекі відстані продовжував
відігравати гужовий транспорт. Такий
стан транспорту дуже негативно від-
бивався на розвитку торгівлі, яка про-
довжувала зберігати своєрідні відсталі
форми. Відставання транспорту було
своєрідним гальмом у подальшому ро-
звитку продуктивних сил. Час вимагав
прогресивних видів транспорту. З
двох видів гужових перевезень – на
конях і волах – значно більшого роз-
витку досяг останній, який був значно
дешевший. Період найвищого розкві-
ту чумацтва – 40-50-і роки ХІХ сто-
ліття, був одночасно початком його
поступового занепаду.
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 75
У 50-х роках ХІХ ст. кількість
чумаків на Київщині та Черкащині до-
сягала 17 500 чоловік [15]. Вони мали
до 70 000 пар волів і з квітня по вере-
сень доставляли пшеницю з хлібних
комор в Умані, Богуславі, Златополі,
Білій Церкві, Линцях і Сквирі до Оде-
си. Чумаки Чигиринського повіту (з
сіл Чаплиця, Шабельники, Боровиця,
Адамівка, Липове та ін.) транспорту-
вали збіжжя до Берислава та Микола-
єва. Всього з Південно-західного краю
до Одеси в кінці 50-х років ХІХ ст.
щорічно доставлялося до 2,5 млн. чет-
вертей хліба. Крім того, київські й
черкаські чумаки ходили до Криму та
Бессарабії за сіллю (до 30 000 пар во-
лів щорічно), на Дон по рибу (до 10
000 пар волів). Вони ввозили до 1 800
000 пудів солі (по 60 пудів на мажі), а
з Дону вивозили риби на 70000 карбо-
ванців сріблом [2, с. 43].
У ХІХ ст. з Полтавщини, крім
збіжжя, у великих кількостях вивози-
ли льон, тютюн, цукор, мед, спирт і
горілку, полотно, вироби із шкіри й
овечого хутра (взуття, кожухи, шап-
ки), вироби з дерева, продукцію проми-
слових підприємств Полтави й Кремен-
чука (молотарки, віялки, соломорізки,
плуги). У межах Полтавської губернії
залізниць не було, тому всі ці товари
вивозилися Дніпром і чумацькими во-
зами. За статистичними даними у 1862
р. на Полтавщині було 9475 волових во-
зів. Найбільше їх було в Золотоніському
(2 443), Гадяцькому (1 252), Кобеляць-
кому (921) повітах. У 1867 р. лише у 8
повітах було 12 872 вози.
Головним осередком чумацтва не
лише на Полтавщині, але й в Україні,
був Золотоніський повіт [11, с. 63].
Чумаки Золотоніського (села Іркліїв,
Васютинці, Вереміївка, Жовнине, Мо-
скаленки), Кременчуцького, Кобеля-
цького, Хорольського, Лубенського
повітів тяжіли до Кременчука як
центру хлібного вивозу.
Вивозячи до причорноморських
та азовських портів збіжжя й місцеві
товари, полтавські чумаки закупову-
вали кримську сіль і рибу з Дону. Ці
продукти вони збували на ярмарках
(перекупникам або безпосередньо
споживачам). Наприклад, у 1882 р. на
Полтавщині відбулося 1030 ярмарків;
в Опішні ярмарки, що проводилися на
десяту п’ятницю, називалися «чума-
цькими» [11, с. 64].
На Полтавщині чумацтво як про-
мисел проіснувало найдовше, хоча на
кінець ХІХ ст. його обсяг значно ско-
ротився. Ще в 1889 р. близько 150 чу-
маків з Вереміївської й Васютинської
волостей Золотоніського повіту ходи-
ли по сіль до Криму. Доставка риби
була поширена серед населення Ірклі-
ївської, Мойсенської, Васютинської,
частково Золотоніської волостей. З
Опішнянської волості Зіньківського
повіту чумаки доставляли гончарні
вироби до Ростова-на-Дону й Таган-
рогу, а звідти привозили солону рибу.
Чумаки з Зіньківського та Лубенсько-
го повітів доставляли до Херсонської
й Таврійської губерній вироби з дере-
ва, привозячи звідти сіль і рибу; з Га-
дяцького повіту доставляли до Кахов-
ки тютюн, привозячи звідти овече ху-
тро, рибу й сіль. У цей період чумацтво
побутувало вже серед менш заможних
верств населення. «Видним» чумаком
вважався той, хто посилав у дорогу 3 - 4
паровиці, тоді як «за старовини» в доб-
рих хазяїв ішло по 20, 30, 50, навіть по
70 паровиць [11, с. 71].
Всі, хто займався соляною торгі-
влею, повертаючись додому, запаса-
лися різними товарами, які продавали
або використовували для власних по-
треб. Окремо слід торкнутися питання
щодо прибутковості чумацького про-
мислу в різних його осередках. Щоб
стати чумаком, потрібні були досить
значні кошти. Крім пари – двох волів,
потрібно було мати мажу з повним
комплектом реманенту і, головне,
оборотний капітал для придбання то-
варів. У другій половині ХІХ ст. на
Полтавщині пара волів коштувала 70-
80 карбованців, мажа з реманентом
30-40 карбованців (а щоб отримати
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 76
прибуток, потрібно було мати щонай-
менше дві мажі), та ще необхідно було
близько 150-200 карбованців оборот-
ного капіталу [11, с. 71]. Отже, вклав-
ши 250-320 карбованців, чумак розра-
ховував, що він отримає прибуток,
який дасть йому можливість окупити
витрати. Заробіток чумака залежав від
ряду чинників, як-от попиту на товар,
відстані, часу затраченого на дорогу,
дорожніх витрат. У різний час та в різ-
них осередках він був неоднаковим.
У кінці XVIII ст. заробітки чумаків
були досить значними. Вони купували
кримську сіль за досить низьку ціну,
сплачували мито і потім вільно тор-
гували. Але на початку ХІХ ст. російсь-
кий уряд запровадив відпуск солі з
Кримських озер на вагу. Якщо в 1814 р.
пуд солі коштував 40 копійок асиг-
націями, то в 1818 р. вже 80 копійок.
Через це чимало чумаків не витриму-
вали значних дорожніх витрат [2, с. 57].
Уявлення про прибуток чумака з
Київщини від продажу однієї мажі
кримської солі у середині ХІХ ст. да-
ють відомості з таблиці 1.
Таблиця 1
Прибуток чумака з Київщини від продажу мажі кримської солі за
статистичними відомостями середини ХІХ ст.[2,с.57]
Вартість
1 п. солі в
Криму
Вартість
мажі
солі*
Дорожні
витра-
ти**
Амор-
тизація
мажі***
Всього
витрат на
мажу
Вартість 1 п.
солі на Київ
щині****
Вартість
мажі солі
Чистий
Прибуток
0,25 крб. 15 крб. 6 крб. 2,48 крб. 23,48 крб. 0,62 крб. 37,20 крб. 13,72 крб.
* на мажу навантажували в середньому 60 пудів
** по 0,1 крб. на пуд
*** 4,2 % вартості
**** середня вартість за 1839-1848 рр.
Уявлення про прибутки від доставки пшениці дають відомості з таблиці 2.
Таблиця 2
Прибуток чумака з Київщини від доставки мажі пшениці
за статистичними відомостями середини ХІХ ст. [2, с. 58]
Вартість
1 чверті на
Київщині
Вартість з урахуванням
дорожніх витрат
Вартість
1 чверті в
Одесі
Прибуток
на 1 чверть
Чистий при-
буток*
Прибуток
з мажі**
3,7 крб. 5,68 крб. 6,85 крб. 1,17 крб. 1,06 крб. 5,3 крб.
* з урахуванням витрат в Одесі в розмірі 1,2 %
** на мажу навантажували 5 четвертей.
Полтавські чумаки в 70-х роках
ХІХ ст. на одну мажу мали такі
прибутки:
1) від продажу місцевих товарів:
збіжжя – 30 - 40 крб.; сала – 50 - 60
крб.; сушених фруктів – 30 - 40 крб.;
гончарних виробів – 25 - 40 крб.; у се-
редньому – 34 - 45 крб.;
2) від продажу привізних това-
рів: солі – 30 - 40 крб.; тарані – 60 - 70
крб.; чехоні – 60 - 80 крб.; у середньо-
му – 50 - 65 крб.
3) дорожні витрати (за перевіз,
попас і водопій, амортизація мажі, ха-
рчі та інші) становили 15 крб. Отже,
заробивши за одну подорож 80 - 100
крб., полтавський чумак мав 65 - 85
крб. чистого прибутку.
Але період найвищого розквіту чу-
мацького промислу (40-50-і роки ХІХ
ст.) був одночасно початком його посту-
пового занепаду. Занепад і зникнення
чумацького промислу були закономір-
ним явищем. Чумацтво являло собою
продукт конкретних умов феодальної
епохи і відповідало рівню розвитку еко-
номіки того часу. Але вже в період кризи
феодально-кріпосницької системи, роз-
витку капіталізму і особливо його пану-
вання після реформи 1861 року з’явилася
НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2013 № 2 77
і поглибилася невідповідність чумацтва
рівню розвитку продуктивних сил краї-
ни. Потрібні були нові види транспорту,
які б відповідали рівню розвитку проми-
словості, сільського господарства і торгі-
влі. Таким новим видом транспорту ста-
ли залізниці, будівництво яких розгорну-
лося з 60-х років ХІХ ст.
На території України пам’яток
чумацтва майже не збереглося. Лише
завдяки діяльності подвижників – Д.
Яворницького, Я. Новицького, В. Тар-
навського, Д. Щербаківського та В.
Щербаківського зібрана колекція
українських старожитностей, серед
яких в експозиції Полтавського та Бі-
лоцерківського краєзнавчих музеїв
зберігаються чумацькі мажі. Пошук
пам’яток культури ускладнює й те, що
виготовлялася переважна більшість
реманенту із дерева та шкіри і врахо-
вуючи їх давнє використання й взає-
модію з сіллю, сприяло їх швидкому
зношуванню та руйнуванню.
Музей Сухопутного транспорту
Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ
«Переяслав» має унікальну колекцію
сухопутного транспорту ХІХ - почат-
ку ХХ століття. Серед експонатів мо-
жна побачити колекцію волових ярем,
мазниць для дьогтю, ліхтарів й чума-
цьку мажу − реконструкцію, виконану
науковими працівниками та реставра-
торами Музею Народної архітектури
та побуту Середньої Наддніпрянщини
в 90-х роках ХХ століття [1].
ЛІТЕРАТУРА
1. Бойко Н. А. Чумацька мажа в ек-
спозиції музею українського народного
сухопутного транспорту НІЕЗ «Переяс-
лав». Матеріали VI Всеукраїнської науко-
во – практичної конференції «Український
технічний музей: історія, досвід, перспек-
тиви». – Коростень 2007.– С. 207.
2. Букатевич Н. І. Чумацтво на
Україні. – Одеса, 1928.
3. Брокгауз Ф., Ефрон И. Энцикло-
педический словарь. – Т. ХХХІХ. –
СПб., 1903.– С. 57.
4. Глушко М. С. Шляхи сполучення і
транспортні засоби в Українських Карпатах
др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1993.– С. 151.
5. І. Гуржія «Розклад феодально-
кріпосницької системи в сільському гос-
подарстві України першої половини ХІХ
ст.» Київ, 1954, стор. 271-283.
6. Данилевський Г. П. Чумаки. (З по-
дорожніх нотаток 1856 р. про характер та зви-
чаї українських чумаків). – К., 1992. – С. 38.
7. Зеленин Д. К. Восточнославянс-
кая этнография. – М., 1991.– С.161.
8. Матеріали фондових книг інвен-
тарної групи «Е» (№2, №4.)
9. Статистичний справошник по
Полтавській губернії на 1918 – 19 рр.
10. Описи Київського намісництва
70-80-х рр. ХVІІІ ст. – К., 1989.– С. 87,
253, 277.
11. Пынин А. История русской этно-
графии. – СПб., 1891. – Т.3 Этнография
малорусская. – С. 372.
12. Проскурова С. В. Чумацтво як
українське соціокультурне явище. Дисерта-
ція на здобуття наукового ступеня кандидата
історичних наук. – К.: НАНУ., 2001.
13. Слабєев І. С. З історії первісного
нагромадження капіталу на Україні. (Чу-
мацький промисел і його роль у соціально-
економічному розвитку України ХVІІІ –
першої половини ХІХ ст.) – К.: Наукова
думка, 1964.
14. ЦДІАУ, Ф.442, оп.80, д.343.
15. ЦДІАУ ф.442, оп.86д. 91.
16. ЦДІА ф.59, спр. 82, арк.6-84.
Shkirya N.V., Shkirya L.N. On the study and existence of the Chumak trade in
Ukraine. Some aspects of the study and existence on the presentation of Chumak trade in
the Museum of the national land transport Middle Dnieper are highlighted on the basis of
documentary materials.
Шкира Н.В., Шкира Л.Н. К вопросу изучения и бытования чумацкого про-
мысла в Украине. В статье на основе документальных материалов освещены от-
дельные аспекты изучения, бытования и представления в экспозиции Музея народно-
го сухопутного транспорта Среднего Приднепровья чумацкого промысла.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77674 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:05:02Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Шкіра, М.В. Шкіра, Л.М. 2015-03-04T17:25:45Z 2015-03-04T17:25:45Z 2013 До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні / М.В. Шкіра, Л.М. Шкіра // Питання історії науки і техніки. — 2013. — № 2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77674 У статті на основі документальних матеріалів розкрито окремі аспекти вивчення, побутування та висвітлення в експозиції Музею народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини чумацького промислу. В статье на основе документальных материалов освещены отдельные аспекты изучения, бытования и представления в экспозиции Музея народного сухопутного транспорта Среднего Приднепровья чумацкого промысла. Some aspects of the study and existence on the presentation of Chumak trade in the Museum of the national land transport Middle Dnieper are highlighted on the basis of documentary materials. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Наукові публікації До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні К вопросу изучения и бытования чумацкого промысла в Украине On the study and existence of the Chumak trade in Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні Шкіра, М.В. Шкіра, Л.М. Наукові публікації |
| title | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні |
| title_alt | К вопросу изучения и бытования чумацкого промысла в Украине On the study and existence of the Chumak trade in Ukraine |
| title_full | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні |
| title_fullStr | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні |
| title_full_unstemmed | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні |
| title_short | До питання вивчення та побутування чумацького промислу на Україні |
| title_sort | до питання вивчення та побутування чумацького промислу на україні |
| topic | Наукові публікації |
| topic_facet | Наукові публікації |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77674 |
| work_keys_str_mv | AT škíramv dopitannâvivčennâtapobutuvannâčumacʹkogopromislunaukraíní AT škíralm dopitannâvivčennâtapobutuvannâčumacʹkogopromislunaukraíní AT škíramv kvoprosuizučeniâibytovaniâčumackogopromyslavukraine AT škíralm kvoprosuizučeniâibytovaniâčumackogopromyslavukraine AT škíramv onthestudyandexistenceofthechumaktradeinukraine AT škíralm onthestudyandexistenceofthechumaktradeinukraine |