Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77692 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення / Б. Буяк // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 93-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77692 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Буяк, Б. 2015-03-05T09:31:33Z 2015-03-05T09:31:33Z 2004 Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення / Б. Буяк // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 93-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77692 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Проблеми політичного менеджменту Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| spellingShingle |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення Буяк, Б. Проблеми політичного менеджменту |
| title_short |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| title_full |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| title_fullStr |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| title_full_unstemmed |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| title_sort |
політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення |
| author |
Буяк, Б. |
| author_facet |
Буяк, Б. |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| format |
Article |
| issn |
1810-5270 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77692 |
| citation_txt |
Політична соціалізація студентської молоді в умовах сучасного українського державотворення / Б. Буяк // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 93-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT buâkb polítičnasocíalízacíâstudentsʹkoímolodívumovahsučasnogoukraínsʹkogoderžavotvorennâ |
| first_indexed |
2025-11-24T05:50:36Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:50:36Z |
| _version_ |
1850841988704763904 |
| fulltext |
ностей. У зв’язку із цим в різних країнах Європи християнські демокра-
ти знаходять союзників у різних політичних таборах. У Німеччині Хри-
стиянсько-демократичний союз блокується з лібералами, зазнаючи кри-
тики з боку ―ідеологічно близьких‖ авторитарних консерваторів, і зму-
шений визнавати необхідність збереження кейнсіанської соціальної
моделі внаслідок значного впливу на суспільство соціал-демократичних
ідей. В Італії майже протягом сорока років християнські демократи в
союзі з поміркованими лівими намагалися протистояти ―комуністичній
загрозі‖, а в Португалії склався традиційний політико-ідеологічний аль-
янс між християнськими демократами і консерваторами.
1. Хэлоуэлл Джон Х. Моральные основы демократии. М., 1993. –
142 с. 2. Мигранян А.М. Переосмысливая консерватизм // Вопросы фи-
лософии. – 1991. – №11. – С. 114-122. 3. Смущинський В. Концепції
соціальної справедливості в теорії і практичній діяльності політичних
партій: Дис. канд. політ. наук. – К.,1993. – 216 с. 4. Зарубежная полито-
логия в ХХ столетии. – М., 2001. – 254 с. 5. Пеленський Я. Сучасний
консерватизм – це лібералізм ХІХ ст. // Філософська і соціологічна дум-
ка. – 1990. – №11. – С. 48-62. 6. Патнам Роберт Д. Творення демократії:
традиції громадянської активності в сучасній Італії. К., 1998. – 486 с.
7. Новоженова И.С. Глобализация в сфере сознания и новые религиоз-
но-духовные поиски европейцев // Актуальные проблемы Европы. –
2000. – №4. – С. 156-191. 8. Молчанова Е.Б. Германский неоконсерва-
тизм: философия, идеология, политика: Дис. канд. филос. наук. – МГУ.
– 1995. – 149 л. 9. Френкин А.А. Феномен неоконсерватизма // Вопросы
философии. – 1991. – №5. – С. 66-74. 10. Лысенко В.И. Выборы и пред-
ставительные органы в новой Европе: политический опыт и тенденции
80-90-х гг. – М.: Наука, 1994. – 352 с.
Б. Буяк
ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Об’єктом даного дослідження є політична соціалізація як процес
цілеспрямованого або спонтанного впливу на особистість, а предме-
том є процес становлення політичної свідомості та формування полі-
тичної ідентифікації різних категорій молодих людей в умовах транс-
формації сучасного українського суспільства.
93
Демократії слід навчати, її слід прищеплювати. Член громадян-
ського суспільства - це роль, яку слід опанувати. Громадянином не
народжуються - громадянином стають, громадянина плекають у собі.
Плекають, виховують, навчають - з дитинства.
Це ті фундаментальні положення, на які ми спиратимемося в
ході даного дослідження. Їх можна об’єднати в одне поняття:
―Громадянська освіта і громадянське виховання‖. Зміст тут двійчас-
тий: мова йде і про громадянина України як громадянина держави, і
про громадянина як члена громадянського суспільства.
Від покоління до покоління в розвинутих демократіях Заходу
передаються громадянські цінності. В Україні ситуація інша. На жаль
- і це наша трагедія, - старшому поколінню немає чого передати сво-
їм дітям в плані демократичних і громадянських цінностей. На суспі-
льство, на державу покладено цей складний обов’язок - прищепити
цінності дітям, наступному поколінню громадян України. Від успіху
цього процесу залежить доля нації.
Досліджуючи цей процес входження особи в світ суспільно-
політичних відносин, що має назву ―політична соціалізація‖, ми зупи-
нимось на характеристиці найбільш цікавого періоду в житті кожної
людини - студентських роках. Саме в студентські роки, з опануван-
ням фундаментальних філософських та суспільно-політичних знань,
розпочинається засвоєння молодими людьми знань і розуміння дер-
жави, суспільства, свого місця в ньому. І якщо цей етап соціалізації
буде втрачено в плані громадянської освіти і виховання, то може бути
втрачено ціле покоління свідомих державотворців. Перевиховувати
завжди важко, а іноді - і запізно.
Отже, політична соціалізація у вищій школі - тема на стику політо-
логії, педагогіки та психології. Навіть без спеціального вивчення зрозу-
міло, що політична соціалізація студентської молоді може відбуватись
різними шляхами. Ми не ставимо перед собою завдання охопити всі з
них, наша мета - вивчити процес політичної соціалізації у вищій школі.
Існує об’єктивно набір цінностей, які необхідно прищепити мо-
лодій людині для успішності процесу її політичної соціалізації, стано-
влення її в ролі громадянина. Цей набір цінностей має бути певним
чином закладений у процесі викладання навчальних дисциплін суспі-
льно-політичного плану.
Вимальовуються певні частини, етапи дослідження:
• вивчення самого процесу політичної соціалізації в студентсь-
кі роки,
• вивчення психологічних, розумових можливостей, світосприй-
няття і властивостей студентів (тобто способу сприйняття
94
ними дійсності, світу, знань, рівень їх здатності до цього сприй-
няття),
• аналіз складових компонентів ціннісної системи демократич-
ного типу - тобто визначення того, які саме ціннісні орієнта-
ції мають бути прищеплені;
• вивчення існуючих джерел їх передачі.
Питання політичної соціалізації вивчається у багатьох наукових
дослідженнях, зокрема, можна відзначити у руслі вивчення цього пи-
тання Л. Борисова, К. Гаджієва [1], О. Бабкіну, Ю. Борцова.
Проблему політичної соціалізації в посткомуністичній Україні
опрацьовували Є. Головаха [2], В. Пухляк [3] та ін. Проблемами мо-
лоді почали займатися досить ґрунтовно за часів незалежної України.
Адже молодь була лідируючою групою суспільства, яка визначала
зміст і характер сьогоднішнього і завтрашнього розвитку українсько-
го суспільства.
Під соціалізацією вони розуміють процес залучення індивідів до
наявних соціальних норм і цінностей. Вона розкриває зв’язки між лю-
диною і суспільством, її можна охарактеризувати і як ―процес цивіліза-
ції суспільства‖, як у свій час писав індійський політолог П. Шаран.
Поняття соціалізації було введене в науковий обіг наприкінці ХІХ
ст. американцем Ф. Гідденсом та французом Г. Тардом. Бурхливий
розвиток політичної науки призвів до формулювання поняття
―політичної соціалізації‖ на межі 50-60-х рр. ХХ ст. американськими
політологами. Початкове визначення політичної соціалізації як
―процесу, завдяки якому індивід засвоює політичну культуру суспільс-
тва, основні політичні поняття, свої права та обов’язки відносно уряду
та набуває уявлень про структуру та механізм політичної системи‖.
Недоліком цього визначення є те, що в ньому особистість виступає
пасивним об’єктом виховання і навчання. Проте особистість не є паси-
вним сприймачем цілеспрямованого впливу з боку суб’єктів політичної
соціалізації. Студентська молодь максималістська за своїм бажанням
самореалізуватися і дуже чітко відчуває різницю між тим, що відпові-
дає і що не відповідає дійсності. Заслуговує на увагу погляд російсько-
го політолога Є. Шестопал, яка вважає, що поняття ―політична соціалі-
зація‖ ширше, ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не
тільки цілеспрямований вплив на особистість панівної ідеології та по-
літики, не лише стихійний вплив, а й особисту політичну активність,
яка проявляється і в ідентифікації індивідом отриманої інформації за
критерієм її відповідності чи невідповідності дійсності.
Отже, політична соціалізація особи пов’язана з входженням лю-
дини в політику, з засвоєнням нею пануючих в суспільстві політич-
95
них ідей, цінностей, норм політичної поведінки. Політична соціаліза-
ція завжди несе в собі два аспекти. Перший - політична соціалізація
як засвоєння новим поколінням основоположних принципів існуючої
політичної культури, закладених в традиціях країни; другий - набуття
знань і досвіду, обумовленого конкретною дійсністю в результаті хоч
би й пасивної участі в різних формах політичного життя. З цих аспек-
тів справедливо випливають і два види процесів політичної соціаліза-
ції, діалектично взаємопов’язані між собою:
• процес набуття і накопичення політичних поглядів, оцінок і
знань;
• відмова від того, що не відповідає дійсності [4, с. 100].
По-перше - одним з аспектів політичної соціалізації є цілеспря-
мований вплив, вплив з боку пануючої ідеології. Постає питання: чи
існує у нас пануюча ідеологія, ідеологія соціалізації, яка б пронизува-
ла всі сфери, починаючи з дитинства, шкільних років і остаточно фор-
мувала б громадянську позицію молодих людей на студентській лаві.
В наш час ми стикаємось із проблемністю або взагалі відсутністю
національної ідеї, ідеології, елементи якої мають прищеплюватись
новому поколінню громадян.
Ми можемо констатувати, що національної ідеї чи державної іде-
ології в Україні сьогодні реально не існує. І цей факт відзначено у ба-
гатьох дослідженнях. На це, зокрема, звертають увагу і науковці вищої
школи, які працюють зі студентами і гостро відчувають відсутність
єдиного стратегічного спрямовуючого напрямку політичного вихован-
ня і освіти. Зокрема, П. Ігнатенко та Л. Крицька пишуть: ―Україні,
українській освіті необхідна офіційна державна (державницька) ідео-
логія...‖ [5, с. 4].
Не менш важливою загальною проблемою політичної соціаліза-
ції української молоді, як і суспільства в цілому, є відсутність спадко-
ємності в передачі політичного досвіду. Старі моделі політичної пове-
дінки, засвоєні старшим поколінням, не відповідають новим політич-
ним реаліям, а нові формуються та засвоюються повільно [6, с. 61].
Деідеологізація, що пройшла в нашій системі освіти під гаслами
боротьби з комуністичною, тоталітарною ідеологією на початку 90-х
років не могла бути самоціллю. Відмова від однієї ідеології залишила
вакуум безідейності. Відсутність будь-якої ідеології - лихо не менше,
ніж тоталітарна ідеологія; бо ідеологія може бути і демократичною,
спрямованою на виховання громадянина і члена громадянського сус-
пільства, а ось безідейність, стихійність у цій сфері завжди залиша-
ють шанс для повернення тоталітаризму, який принесе у вигляді своєї
ідеології чіткий і простий порятунок від хаосу, стихійності і порожне-
96
чі в ідеологічній сфері. Її відсутність створює значні труднощі проце-
су успішної політичної соціалізації.
Проблема друга – це політична культура, яка закладена в тради-
ціях держави, її народу. Велика кількість досліджень, спрямованих на
вивчення сучасної української політичної культури, свідчить: ми ус-
падкували тяжкі комплекси: і національної меншовартості, і тоталіта-
рні рецидиви, і все те, що можна назвати посттоталітарним і постко-
лоніальним синдромом. Тобто те, що не тільки не слід успадковувати
молодому поколінню в процесі політичної спеціалізації, а від чого
молоде покоління слід захищати, відмежовувати усіма способами.
Ця проблема – проблема політичного і соціального досвіду ми-
нулих поколінь, що передається поколінню молодому в процесі полі-
тичної соціалізації, – виводить нас на проблему третю: проблему вну-
трішнього конфлікту, іноді жорсткої невідповідності між набутими
поглядами, оцінками, знаннями і реальністю. І наслідки цього конфлі-
кту можуть раз і назавжди сформувати у молодої людини уявлення
про те, що те, чому вчать в університеті – неправда, в житті все по-
іншому. Це означатиме крах цілеспрямованої політичної соціалізації.
Як відомо, громадянське дозрівання, заохочення людини до по-
літики має стадіальний характер, перший етап розпочинається вже у
школі, коли дитина набуває перших знань про політику через сім’ю,
засоби масової інформації, найближче оточення. Саме родина, сім’я
закладає основи політичної соціалізації дитини – ті перші основи,
вплив яких буде вирішальним, коли дитина прийде в університет.
Рівень політичної культури батьків, пануючі в сім’ї політичні погляди
і орієнтири формують всі три складові політичної культури студента:
основи його політичного досвіду, політичної свідомості, політичної
поведінки. Це знову і знову повертає нас до тих трьох проблем, які ми
визначили як головні перешкоди на шляху політичної соціалізації
молодої людини як громадянина і члена громадянського суспільства:
1. Відсутність ідеології, безідейність.
2. Успадкування політичної культури старших поколінь.
3. Контраст між настановами і реальністю.
Не повертаючись ще раз до всього вищезазначеного, скажемо: у
більшості випадків процес політичної соціалізації у вищому навчаль-
ному закладі має долати негативні наслідки політичної соціалізації у
сім’ї, вступати з ними в конфлікт.
Отже, потенційна конфліктність визначена нами як риса процесу
політичної соціалізації молоді в сучасних умовах. Цей конфлікт дуже
рідко може бути розв’язаний на користь ВНЗ, бо авторитет батьків
більший. Про загострення цього конфлікту чи ―війну за свідомість
97
молодої людини до переможного кінця‖ і мови не може йти. Вихід
полягає у тому, що політична соціалізація може відбуватись двома
шляхами [7, с. 14]:
1. Відверта передача досвіду, інформації, відверте прищеплення
ціннісних орієнтацій за принципом: ―це – добре, це – погано‖,
відверте спрямовування політичної поведінки: ―роби так, а не
інакше‖ і т. д.;
2. Прихована політична соціалізація – передавання неполітич-
них настанов, які впливають на політичні стосунки, поведін-
ку, обрання тих чи інших цінностей політичної культури.
Перший шлях був пануючим засобом здійснення політичної со-
ціалізації у радянській системі освіти (розгляд співпраці між освітні-
ми закладами і батьками лежить поза межами теми нашого дослі-
дження, хоча, звичайно, нами не відкидається).
Як основний шлях передачі інформації він не підходить для нас
саме з тої причини, що він веде до загострення того конфлікту, небез-
пеку якого ми визначили. Це, звичайно, аж ніяк не означає, що певні
елементи неприхованого впливу в процесі політичної соціалізації мо-
жуть і мають бути застосовані (тим більше що для викладачів старшо-
го покоління такий шлях є об’єктивно легшим). Але як основний він
не підходить.
Перевага має бути віддана прихованій політичній соціалізації –
це не лише дозволить уникнути гострих конфліктних ситуацій у сві-
домості молодих людей, але й має інші переваги. Зокрема мова йде
про психологічно-розумові особливості світосприйняття студентів. Та
і процес виховання громадянина і члена громадянського суспільства
несе в собі передачу таких рис характеру, елементів політичної куль-
тури і політичної свідомості, які легше передати, прищепити саме
непрямим шляхом.
Зупинимось тепер на базових завданнях, які має вирішити про-
цес політичної соціалізації. Мова йде про ті завдання, які політична
соціалізація має вирішити у будь-якому суспільстві, так би мовити,
про стратегічні цілі політичної соціалізації [8, с. 101]:
1. Прищепити новим членам суспільства основні елементи полі-
тичної культури і свідомості. Відмічаємо відразу для себе: ці
елементи спочатку слід визначити – по-перше; сформувати
методологію їх передачі – по-друге.
2. Створити сприятливі умови для накопичення членами суспі-
льства політичного досвіду, що його потребує політична дія-
льність і творчість усіх бажаючих. Під ―сприятливими умо-
вами‖, напевне, слід розуміти і створення бази для подаль-
98
шої політичної соціалізації, і наявність ―інфраструктури‖
політичної соціалізації. Тобто політична соціалізація у вищій
школі має носити такий характер, щоб набуті в результаті
неї знання, цінності, орієнтації, настанови, моделі поведінки
могли розглядатись як база для подальшої політичної соціа-
лізації особи. База повинна мати цілісний, несуперечливий,
відносно завершений характер. Інфраструктура політичної
соціалізації – це усе те, що забезпечує вдале проходження
процесу політичної соціалізації.
3. Якісне перетворення відповідних елементів політичної куль-
тури. Власне, мова йде про те, що слід розпочати чи не доко-
рінну зміну політичної культури у тій її частині, яка є наслід-
ком 70-ти років радянського політичного досвіду. Яким би
довгим і тяжким нам не здавався цей процес, не розпочавши
його, ми прирікаємо себе і своїх нащадків на вічне кружляння
по ―пустелі перехідного періоду‖.
Нарешті, слід чітко визначити напрямки здійснення політичної
соціалізації у відповідності до функцій політичної соціалізації як про-
цесу, компоненти політичної соціалізації [8, с. 107]:
1. Інформаційний – передача перших, елементарних знань про
владу, політику, політичний устрій держави, форми і способи
участі в політичному житті; передача знань про суспільне
життя і місце, яке молода людина займає в ньому зараз і зай-
ме, коли подорослішає.
2. Ціннісно орієнтований компонент – формування елементар-
ного апарату політичного мислення, первинного образу систе-
ми ціннісних орієнтацій.
3. Установчо-нормативний компонент – вироблення в особи
певних настанов на сприйняття і споживання політичної інфо-
рмації, ставлення до політичних подій і явищ, дій інших осіб
у сфері політики, і – головне – вибір свого стилю і скеровано-
сті поведінки у політичних відносинах.
Нарешті, в теорії політичної соціалізації залишається ще одне
питання, з яким нам слід визначитись. Це – питання типу політичної
соціалізації, засноване на тому, що таких типів існує декілька
(гегемоністський, гармонійний, конфліктний і т.д.).
Для нас є дуже важливим визначити: з яким типом політичної
соціалізації ми маємо справу в реальності, в умовах сучасної освіти у
студентської молоді, і визначити, який тип політичної соціалізації
найкраще підходить для досягнення мети і виховання громадянина і
члена громадянського суспільства.
99
Продовжуючи розгляд політичної соціалізації, конкретизуємо
його, звернувши увагу на проблеми взаємозв’язку політичної соціалі-
зації і освіти, виховання, тобто розглянемо проблему політичної соці-
алізації у ВНЗ. Останнім часом з’явилась значна кількість публікацій,
присвячених проблемам громадянської освіти і виховання, побудові
громадянського суспільства, аналізу цінностей, притаманних демок-
ратичній (громадянській) політичній культурі. Авторами їх є: класики
політологічної науки: Г. Олмонд, С. Верба і М. Вебер, а також більш
сучасні дослідники: К. Гаджієв, Дж. Пілон, І. Шапіто.
Як освіта забезпечує єдність процесів навчання і виховання, так і
політична освіта є поєднанням процесів політичного навчання і вихо-
вання, будучи в свою чергу одним з головних елементів в процесі
політичної соціалізації.
Освіта взагалі може розглядатись подвійно:
1. Як процес соціокультурної комунікації;
2. Як соціокультурний інститут, що забезпечує процес соціоку-
льтурної комунікації. Система освіти мусить розглядатись як
найважливіший соціокультурний регулятив розвитку суспі-
льства. Політико-культурні норми, цінності, зразки, стерео-
типи транслюються між поколіннями, соціальними групами
за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновлення
політичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і оно-
влення політичної культури. Вища освіта виступає як один з
головних, базових етапів освіти, освіта в студентські роки –
це перший етап дорослого самостійного життя і тому відіграє
дуже важливу роль: перевчити завжди важче, ніж навчити.
Легко побачити, що освіта і соціалізація мають дуже багато спі-
льного. Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації,
головна риса якого – цілеспрямованість. Можна сказати, що майже
весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичної соціалізації міс-
титься в процесі освіти, а стосовно студентської молоді – з упевненіс-
тю можемо відзначити: сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політич-
ної соціалізації – у вищій школі.
Цілеспрямування процесу освіти вимагає від тих, хто його пла-
нує і розробляє, дотримуватись трьох правил, пов’язаних з особливос-
тями політичної освіти, політичної соціалізації:
1. Неоновлення політичної культури в процесі політичної соціа-
лізації у вищій школі призведе до стагнації суспільного роз-
витку. (Очевидно, що політична культура – нестатичний еле-
мент політичної системи, а в сучасних умовах він тим більше
не може бути таким.)
100
2. Модернізація освіти, політичної освіти без урахування куль-
турного контексту нації призведе до дестабілізації в суспільс-
тві, конфлікту і конфронтації по лінії ―старше покоління –
молодше покоління‖; до знищення культурного ядра народу.
Звичайно, конфлікт ―батьки – діти‖ існував завжди, але його не-
обачне поглиблення шкідливе для суспільства. Зрозуміло, що модер-
нізація – неодмінний супутник прогресу, але історія знає багато прик-
ладів того, як модернізаційні манівці, модерністська утопія, заводили
націю у глухий кут. Україні це знайомо – в нас ще живе гірке розча-
рування, пов’язане з тим, що добробут і процвітання не увірвались у
кожен дім з проголошенням незалежності, а проголошення переходу
до ринку і радикальних економічних реформ через шокову терапію
обернулись не стрімким економічним злетом, а катастрофою. Менше
за все ми хочемо того, щоб з нашої роботи хтось зробив висновок:
мета виправдовує засоби, і тому виховання молодого покоління в дусі
нових ідеалів і цінностей (у порівнянні з цінностями і ідеалами попе-
редніх років) слід проводити радикальним шляхом, геть відкидаючи
все, що було накопичене в політичному досвіді народу [9, с. 242-346].
Навпаки, політично соціалізувати – це, на нашу думку, не ство-
рити новий тип політичної людини, а дати можливість творчо розви-
ватись, самозмінюватися. Політична соціалізація в контексті вищої
освіти аж ніяк не передбачає створення готового типу людини, з ви-
значеним набором рис політичної культури, вона, на нашу думку,
передбачає створення усіх необхідних базисних умов для включення
механізмів активної політичної соціалізації, політичної самоосвіти і
самовиховання, коли особа сама творить себе у світі політичного, а не
є пасивним об’єктом чужого впливу. Гадаємо, навіть не треба пояс-
нювати, що виховання осіб, здатних лише до пасивного засвоєння
прищеплюваних моделей мислення, відчуття і поведінки несе в собі
загибель для демократії і громадянського суспільства.
Для західних демократій однаково цінними є і консерватизм, і
лібералізм, і соціал-демократія. Всі ці ідеології сприяють повноцінно-
му розвитку демократичного суспільства і окремо, і – головне – буду-
чи разом представлені в політичній палітрі суспільства. Тож політич-
на соціалізація в її цілеспрямованому аспекті і не повинна сприяти
вихованню консерватора, ліберала чи соціал-демократа. Завдання
полягає в тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв
―обов’язковий‖ набір базових цінностей – розуміння своїх прав і сво-
бод, повагу до прав і свобод інших, розуміння своїх обов’язків перед
державою і суспільством та чекання виконання суспільством і держа-
вою своїх обов’язків перед ним у відповідь. А вибір ідеологічних упо-
101
добань – вільний вибір особи, її симпатії до соціал-демократії, консе-
рватизму чи лібералізму – її особиста справа. І взагалі, вона може
підтримувати будь-яку ідеологічну течію на свій розсуд, якщо, зви-
чайно, обрана нею ідеологія не передбачає порушення прав і свобод
людини, дискримінацію, розпалення ворожнечі в суспільстві.
Зрозуміло, що у вищій школі мова ще не може йти про тотальну
політичну соціалізацію особи, політичну самоосвіту і самовиховання,
але їх передумови мають бути завершені саме в цей період.
Отож, ми визначились із розумінням терміну ―політична соціалі-
зація‖, при цьому звернули увагу на існуючі проблеми політичної
соціалізації, з якими ми можемо стикнутись в сучасних умовах. Бачи-
мо, що ці проблеми – доволі суттєві, і їх ігнорування може звести на-
нівець намагання вдало розпочати процес політичної освіти у вищій
школі. Це проблеми безідейності, негативного політичного досвіду
старших поколінь та, як їх наслідок, проблема внутрішнього конфлік-
ту у молодій людині. Як варіант виходу з ситуації, що склалася, про-
понується шлях, що повинен допомогти уникненню цих проблем: по-
перше – розробка єдиної стратегічної узгодженої програми, ідеології;
по-друге – надання переваги непрямим, прихованим методам впливу і
політичній соціалізації.
У даному дослідженні було сформовано базові завдання, які по-
літична соціалізація має досягти як процес сам по собі, без урахуван-
ня свого конкретного політико-культурного наповнення, універсальні
цілі політичної соціалізації, а також була зроблена спроба сформулю-
вати функціональні напрями політичної соціалізації: інформативний,
ціннісно-орієнтований і установчо-нормативний, які мають бути при-
сутні у політичній освіті. Поряд з цим був визначений у дослідженні
зв’язок між освітою і політичною соціалізацією, з’ясувавши, що полі-
тична освіта як єдність процесів політичного навчання і виховання є
не чим іншим, як цілеспрямованим компонентом політичної соціалі-
зації, головним на даному етапі політичної соціалізації. Інші два ком-
поненти: стихійний вплив, що у нашій ситуації несе більше небезпе-
ки, ніж можливої користі; а також особиста політична активність, яка
вже присутня у студентському віці, проте її практичні основи лише
закладаються.
1. Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосозна-
ние и культура. – М.: Наука, 1990. – 240 с. 2. Головаха Є. Політична
залученість населення: поінформованість, активність, компетентність
// Політологічні читання. – 1992. – № 2. – С. 18-27. 3. Головаха Є.,
Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // По-
102
літична думка. – 1994. – № 2. – С. 26-30. 4. Борисов Л.П. Политоло-
гия. – М., 1996. – С. 100-101. 5. Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція
України і громадянське виховання учнів // Початкова школа. – 1997. –
№ 1. – С. 4. 6. Остапенко М. Політична соціалізація студентської мо-
лоді // Нова політика. – 1999. – № 6. – С. 60-65. 7. Щербинин А.И. ―С
картинки в твоѐм букваре…‖ // Полис. – 1994. – № 5. 8. Політологія.
Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіної. – К., 1998. – С. 106.
9. Борцов Ю., Коротец И., Шпак В. Политология в вопросах и отве-
тах. – Ростов-на-Дону, 1998. – С. 342-346.
В. Поєдинок
ЛІБЕРАЛІЗМ:
ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ В МИНУЛОМУ
І ПЕРСПЕКТИВИ В МАЙБУТНЬОМУ
Свобода в усьому: в релігії, філософії,
промисловості, політиці.
Бенджамін Констан
Україна протягом 15 років являє собою арену для політичних,
соціально-економічних та інших експериментів, старт яким було дано
керівниками СРСР під гаслами Перебудови.
Після розпаду Радянського Союзу магічна віра в те, що вже відсу-
тні будь-які перепони (а саме – КПУ) на шляху до ідеалів західного
стилю життя (ринкової економіки, демократії, громадянського суспіль-
ства тощо) зіграла з українською владою, а в першу чергу – з українсь-
ким соціумом, злий жарт. Усі політичні та економічні реформи під егі-
дою ЄБРР, МВФ та інших західних провайдерів лібералізації на тере-
нах поставторитарної України призводили до спаду економічного зрос-
тання, поляризації суспільства на дуже багатих та дуже бідних, форму-
вання нової псевдодемократичної влади. І як наслідок – масове розча-
рування і зневіра населення у владі та її реформах, прихід наприкінці
2004 р. до влади колишньої опозиції, яка знову взяла за основу власної
програми дій ліберальну ідею. Орієнтація нової влади в Україні після
президентських виборів 2004 р. на лібералізм обумовлює актуальність
роботи, метою якої є дослідження суті та змісту ліберальної ідеї, при-
чин її провалу у минулому та перспективи даної ідеології в Україні.
Існування великої родини лібералізму вимагає при його аналізі
використовувати для забезпечення об’єктивності так званий ―класичний
103
|