“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Datum: | 2004 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77697 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій / В. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 133-144. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77697 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ковалевський, В. 2015-03-05T09:45:59Z 2015-03-05T09:45:59Z 2004 “Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій / В. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 133-144. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77697 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Проблеми політичного менеджменту “Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| spellingShingle |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій Ковалевський, В. Проблеми політичного менеджменту |
| title_short |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| title_full |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| title_fullStr |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| title_full_unstemmed |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| title_sort |
“владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій |
| author |
Ковалевський, В. |
| author_facet |
Ковалевський, В. |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| format |
Article |
| issn |
1810-5270 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77697 |
| citation_txt |
“Владне поле” як операційний концепт і умова реалізації інтеракцій / В. Ковалевський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 133-144. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kovalevsʹkiiv vladnepoleâkoperacíiniikonceptíumovarealízacííínterakcíi |
| first_indexed |
2025-11-25T22:42:30Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:42:30Z |
| _version_ |
1850572306074566656 |
| fulltext |
1. Кимлічка Вілл. Лібералізм і права меншин. - Харків: Центр
освітніх ініціатив, 2001. - С. 15. 2. Див.: НшпЬоІсІІ, МШеІт УОП. Оп
Ьап§шще: Тпе Біуегкііу оГНшпап Ьап§иа§е - 8ггисшге апсі ІІ8 Іпйиепсе
оп гїіе Мепіаі Оеуеіортепі оГМапкіпсі. - СатЬгіс1§е. - 1988. - Р. 41-43;
Ма22іпі, ІокерЬ. ТЬе сіигіез оГ Мап апсі огїіег Є88ау8, 1907. - Р. 51-52.
3. НоЬІюике. Ь.Т. 8осіа1 Оеуеіортепі: ІІ8 №тге апсі Сопсіігіопз. - Саге
Тодаі: Ьоуесіаіе Рге88, 1966. - Р. 297-299. 4. Сіаисіе Іпік. №гіопа1 Міп-
огпіез: Ап Іпгегпагіопаі РгоЬІет. - СатЬгіс1§е: Нагуага Шіуегеігу Рге88,
1955. - Р. 211. 5. Див.: Загальна декларація прав людини / Права лю-
дини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - К:
Юрінформ, 1992. - С. 18-24. 6. Див.: Кимлічка Вілл. Вказ. пра-
ця. 7. Цит. за: Картунов Олексій. Нова чи оновлена концепція прав
етнонаціональних меншин? // Політичний менеджмент. - 2004. - № 2.
- С. 80. 8. Даневский В. Системы политического равновесия и легити-
мизма и начало национальности в их взаимной связи. - СПб., 1982;
Драгоманов М. ―Вільна спілка‖ - ―Вольный Союз‖ / Драгоманівський
збірник ―Вільна спілка‖ та сучасний конституціоналізм. - Львів, 1996;
Зінківський Т. Молода Україна, її становище і шлях // Політологія:
Хрестоматія / За заг. ред. О.І. Семківа. - Львів, 1996. 9. Див.: Ьеагу V.
РокШЬегаІ 8гапс1агсІ8 іп \¥е8гегп Нитап Ш§1«8 ТЬеогу // Ап-Маіт А.
(есі.) Нитап Ш§1«8 іп Сго88-Си11ига1 Регересгіуез / А Спіезі Гог Сопзеп-
8и8. - Рііііасіеірпіа, 1992. 10. Картунов Олексій. Вказ. праця. - С. 81.
11. Див.: Ко8епІе1с1 М. Тотагсі а Кесопзгпісгіоп оГ Сопзгиигіопаі Е^иаіі-
гу // 8аіо А. \¥е8Іегп Ш§пІ8? Ро8І-СоттшіІ8І Арріісаііоп. - К ¥ , 1996.
12. К08еп1е1с1 М. Сап Нитап Ш§пІ8 Вгіс1§е гїіе Оар Ве1\уееп Шіуегеаі-
і зт апсі Сиііигаі КеІагМзт? // СоІшпЬіа Нитап Ш§ЬІ8 Ьо\у ГЄУІЄ\У. -
1999. - № 2. - Vоі. 53. 13. Там само. 14. Картунов Олексій. Вказ. пра-
ця. - С. 85.
В. Ковалевський
“ВЛАДНЕ ПОЛЕ” ЯК ОПЕРАЦІЙНИЙ КОНЦЕПТ І УМОВА
РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕРАКЦІЙ
Пошук шляхів розвитку політичної системи, упорядкування і
вдосконалення процесів взаємодії всередині неї з метою підвищення
ефективності політики завжди перебувають у фокусі пильної уваги
самої політичної системи, що дає змогу забезпечувати її стабільність.
Це стосується як достатньо розвинених систем, де процеси взаємодії
133
зумовлюються усталеними традиціями, так і особливо тих, де ще не
відбулася остаточна легітимація цінностей обраної політичної систе-
ми, а механізми формування традицій і відповідної політичної куль-
тури часто потребують певної кореляції. Обрання того чи іншого ре-
жиму функціонування політичної системи зумовлює формалізацію
загальної стратегії розвитку окремої країни, регіону чи локального
суспільства, але не в змозі забезпечити тактичне наповнення цього
процесу. У свою чергу, неврахування цього аспекту може призводити
до відриву реальної політики від декларованої, до втрати порозуміння
на різних політичних рівнях і між різними суб’єктами, що об’єктивно
знижує ефективність управління і адміністрування, оскільки потребує
додаткових ресурсів для налагодження цих процесів.
Таким чином на перший план висуваються численні відносини і
зв’язки між елементами політичної системи, які і дозволяють оцінювати
її динаміку і характер в цілому, визначати ступінь її розвитку та простір
невизначеності і, відповідно, виробляти ефективну локальну політику.
Зрозуміло, що процес реалізації інтеракцій у різних контекстах,
сферах, системах тощо має як загальні, так і специфічні риси, харак-
тер та умови. З політичної точки зору найбільш цікаві та складні інте-
ракції відбуваються в межах функціонування влади, оскільки ця сфе-
ра є визначальною щодо всієї політичної системи, окрім того, що сам
процес інтеракцій дозволяє структурувати політичну реальність.
Дослідження цих процесів ґрунтується, перш за все, на теоріях і
методології поліархії (Р. Даль, Р. Патнам) і розумінні влади як комуні-
кації (Н. Луман). Відповідно до цих підходів домінуючим наративом
може виступати інтерпретація влади в межах інформаційно-
комунікаційної парадигми, при визнанні того факту, що функціонуван-
ня в межах влади різноманітних систем інтеракцій зумовлює динаміку
системи управління в цілому, реалізацію владних повноважень та полі-
тики, особливо на локальних (регіональних, міських тощо) рівнях. Вод-
ночас політична влада як умова інформаційної інтеракції має особливі
властивості, а також виявляється у різних формах, на різних рівнях та з
різними змістовними характеристиками, що потребує окремого розгля-
ду її структури та функцій. Таким чином, предметом цього досліджен-
ня і є вивчення методологічних можливостей і особливостей комуніка-
тивних підходів, використовуючи категорію ―влади‖ для опису, інтерп-
ретації та оцінки наявних систем інтеракцій з метою виявлення рівня
розвитку політичної системи і потенціалів для її позитивної динаміки.
Діалектика інтеракції та влади проявляється, перш за все, у двох
основних підходах до розуміння та пояснення феномена влади. Згідно
з першим, чітко формалізованим у поглядах Ю. Габермаса, влада як
134
комунікація має консенсусну природу і являє собою раціоналізований
процес постійного узгодження дій своїх акторів, а походження влади
―пов’язане з необхідністю подолання безпорядку та виявлення крите-
ріїв узгодженої (осмисленої та корисної) взаємодії багатьох людей у
ході реалізації ними різноманітних цілей‖[1]. За другим підходом,
одним з яскравих представників якого є М. Фуко, для владної комуні-
кації ―більш типова нераціональна риторика та просування інтересів,
ніж свобода від панування та пошуки консенсусу‖[2], ставлячи владу
у пряму залежність від психологічного стану учасників владних інте-
ракцій, з одного боку, та здебільшого економічного интересу – з ін-
шого. У такий спосіб були формалізовані ідеалістичний та прагматич-
ний виміри, зумовивши основний інструментарій для вивчення про-
цесів, що пов’язані з владою. За межі цього протистояння вдалося
вийти, перш за все, Н. Луману, який чітко відокремлював владу від
примусу та фізичного насилля і запропонував інтерпретацію категорії
влади за допомогою розкриття її комунікативних властивостей, і в
той же час відійшовши від концепцій Т. Парсонса та теорій соціаль-
ного обміну, наголошуючи на трактуванні влади у широкому розу-
мінні – як ―символічно генералізованого комунікативного засобу‖ [3].
Основними категоріями такого розуміння влади, відповідно, є вибір
та селекція, що забезпечують процес комунікації та наповнюють його
певним змістом.
Але це тільки один бік взаємозалежності категорій влади та інте-
ракцій, репрезентований комунікаційним дискурсом. У свою чергу,
владний дискурс інтеракції проявляється у визнанні того факту, що у
―світі реальному владні відносини пронизують собою воістину всяку
людську взаємодію‖ [4], оскільки, по суті, пов’язані з реалізацією від-
повідних вольових функцій, ролей та рішень. Цей дискурс виявляєть-
ся також у контексті підходів до влади, зазначених вище, за якими
комунікація (а з нею і інтеракція) може бути або вільною від влади,
або взагалі визначатися тільки нею. Таким чином, скоріше неможли-
во, навіть під час дослідження чистих феноменів влади, інтеракції чи
комунікації, не враховувати взаємозалежність та тісний взаємозв’язок
цих категорій. І навпаки, визнання цього аспекту може дати змогу
розглядати предмет нашого дослідження у всій його багатомірності та
різноманітності, чого вимагає сучасна наука.
Організація системи інтеракцій, звісно, теж потребує певної дуа-
льності у своєму визначенні та функціонуванні. З одного боку, ця
система склалася та реалізується в контексті влади, і через це опосе-
редкована нею. З іншого – сама влада та вже її організація припускає
певний розвиток інтеракцій у своїй основі. Інтерпретацію в межах
135
першого аспекту можливо здійснити тільки з урахуванням деяких
методологічних посилань, що належать до системи інтеракцій, в ме-
жах яких функціонування простих систем може бути описано
―безпосередньо, шляхом використання функціонального підходу‖, що
добре підходить до безпосередніх інтеракцій, а також їхнього теоре-
тичного аналізу, а вже складні системи ―простіше описувати опосере-
дковано, через опис структури, що реалізує цю поведінку‖ [5]. На
цьому рівні важливою буде саме та площина, яка окреслює межі інте-
ракцій, якою у нашому випадку виступає влада.
Окрім взаємних визначень, опис інтеракцій через владу можли-
вий завдяки введенню додаткової категорії. Емпірично та критично
доцільною і операційною в нашому випадку може бути категорія по-
ля, оскільки вона, з одного боку, має фізичний, некомунікативний
характер, що є корисним під час опису та інтерпретації комунікатив-
них систем, а з іншого – припускає певну структурованість та просто-
рово-часову організацію, що є достатньо корисним з точки зору її
прикладного використання.
Виходячи з фізичних властивостей, опис поля значно складні-
ший за опис його елементів, але і значно повніший, оскільки включає
як властивості своїх елементів, так і численні зв’язки та відносини
між ними, якщо вони доступні для споглядання. Поле є необмеженим
у своїй свободі за визначенням і, таким чином, є динамічною струк-
турою, що може включати і статичні елементи. В той же час, незва-
жаючи на наявність великої та складної мережі взаємодій всередині
поля, кожен з його суб’єктів є носієм і принципово індивідуальних
рис, що ще раз підтверджує тезу про дуальність як влади, так і інте-
ракції чи осіб, що їх реалізовують, на чому не раз наголошував і
Н. Луман. Нарешті, категорія поля ґрунтується на визнанні імовірніс-
ного опису динаміки своїх елементів в конкретних умовах і тому,
незважаючи на деякий релятивістський характер, також відповідає
вимогам сучасної науки, зокрема синергетики та теорії інформації.
Впливи поля на свої елементи та самовпливи можуть виявлятися в
одних сегментах і зовсім не відбуватися в інших, що знаходиться в
межах можливостей теорії самореферентних систем і повинно опису-
ватися та інтерпретуватися різними методами і за допомогою виокре-
млення певних дескрипторів, одним з яких, у нашому випадку, бу-
дуть саме інтеракції.
Один з перших дослідників, який ввів категорію поля в політико-
соціальні науки, П. Бурдьє, наголосив на тому, що політичне поле може
розглядатися як арена сил та боротьби, яка спрямована на зміну співвід-
ношення цих сил, що визначає структуру поля у кожний відрізок часу,
136
але в той же час воно не є самодостатнім та автономним, зазнаючи си-
льного зовнішнього впливу, завдяки каналам зворотного зв’язку.
Така інтерпретація потребує деякого пояснення з погляду пред-
мета нашого дослідження. Так, розуміння владного поля як арени
боротьби корелюється предметом цієї боротьби та, відповідно, і ви-
значенням цього предмета. Така боротьба набуває форми ―боротьби
за чисто символічну владу направляти зміст та віру, передбачати та
наказувати, вселяти знання та визнання, що є невіддільним від боро-
тьби за владу над ―органами державної влади‖ (державною адмініст-
рацією)‖ [6]. У такому підході переплітаються декілька важливих
сфер: символічна, когнітивна (інформаційна), статусна тощо. З одного
боку, зрозуміло, влада виступає у вигляді контролю за повним інфор-
маційними циклом – виробництвом, відбором та селекцією інформа-
ції, методами та технологіями її поширення та взаємодії з тезауруса-
ми споживачів такої інформації. З іншого, влада являє собою володін-
ня статусом (явним чи прихованим), який відкриває доступ до певних
ресурсів, а також до технологій розподілення цих ресурсів між усіма
членами того чи іншого співтовариства і відповідну легітимацію цьо-
го процесу, що знаходиться в межах символічного аспекту феномена
влади. Взаємозв’язок та взаємопроникність політичного та символіч-
ного просторів відбувається саме ―внаслідок символічного змісту ле-
гітимації влади, що реалізується через певну сукупність зв’язків та
відносин у владних структурах‖ [7]. Символічний аспект функціону-
вання влади об’єктивно змушує звернутися до особливостей функціо-
нування інформаційного простору, а з тим і культурного, а також тих
аспектів цих просторів, що пов’язуються із символічним капіталом.
Згідно зі стратегічними ознаками політичної влади, поле її реалі-
зації виявляється синтезом, результатом організації і забезпечення
функціонування узгоджених дій щодо спільно визначених цілей, але
більш ґрунтовний погляд на топологію владного поля дає підстави
для редукції її здебільшого саме до процесів функціонування інфор-
маційного та культурного просторів, які, зрозуміло, тісно переплетені
один з одним, оскільки продукують та поширюють певні смисли і
формують власні символічні системи, а з ними і знання, на які потім
спирається влада. Формалізовані у відповідних формах такі знання є
основою для структурування як дійсності, так і відносин, що в ній
реалізуються, у тому числі і влади. З іншого боку, інформаційний
простір одночасно є частиною загальнокультурного простору, субку-
льтурам чи частинам якого він і слугує.
У цих просторах і формується так званий ―символічний капітал‖,
який є, головним чином, довірою – владою, ―що представлена тим,
137
хто отримав достатньо авторитету, щоб бути у змозі вселяти визнан-
ня‖ [8], яке являє собою відповідним чином оформлену інформацію,
що, пройшовши процедури індивідуальної чи колективної перцепції,
здатна засвоїтися як ―своя‖. Через це владне поле також виступає як
символічне за своєю природою і створює умови для протікання відпо-
відних інформаційних інтеракцій.
Водночас слід зазначити, що функціонування символічних сис-
тем у структурі влади є і достатньо небезпечним з огляду на потенцій-
ність та широкі можливості відриву від реальності і таким чином зсу-
ву інформаційних потреб індивідів з однієї площини в іншу. Сучасна
технологія в межах визначених та доступних процедур дозволяє фор-
мувати й ―особливе інформаційне середовище, насичене дезорієнтую-
чими знаками, в якому розрізнення місцевого та глобального, свого та
чужого, реального та нереального, того, що здійснюється ―там‖ та
здійснюється ―тут‖, виявляється вкрай ускладнено‖ [9]. Саме на цьо-
му аспекті наголошують сьогодні постмодерністи, говорячи про
―суспільство спектаклю‖ (Г. Дебор), масове чи програмоване суспіль-
ство, форми існування якого далекі від діалогу та відповідних осмис-
лених взаємодій, а в методологічному сенсі – зсовуючи увагу у бік
пошуку та виявлення знаково-семіотичних та прагматичних основ
функціонування інформації, реалізації інтеракції тощо. Разом з тим, і
влада, таким чином, переміщується з силових аспектів власної реалі-
зації до інформаційних і часто віртуальних. Але, знову ж таки, це
тільки зовнішній прояв, оскільки і його здебільшого формалізує сим-
волічний (інформаційний) простір, який використовується владою
для власної легітимації, хоча і дозволяє виявляти та спостерігати ті
відносини, що лежать в основі влади та її реалізації і мають конкрет-
ний прагматичний зміст.
Зупинимося на цьому детальніше. Зазначений підхід доповню-
ється розумінням влади саме як відносин, а не атрибуту. У процесі
прояву таких відносин виникає залежність двох чи декількох акторів
―один від одного у процесі досягнення спільної мети, яка зумовлює їх
особисті цілі‖ [10]. Але необхідно пам’ятати, що мета одних акторів
може суттєво відрізнятися від мети інших, тому, звичайно, є сенс де-
композувати такі цілі за групами з урахуванням діючих контекстів
(вибори та ін.). Відносини залежності самі вже об’єктивно структуру-
ють цілі за такою ознакою, чому виникають та підтримуються статус-
ні ролі та відповідні ієрархії. Ротація статусів у межах чи відносно
влади відповідно потребує деякого процесу артикуляції та узгоджен-
ня цілей та інтересів. І саме на цьому рівні формалізується неформа-
льна влада, яка ґрунтується на численних буттєвих, економічних та
138
інших зв’язках носіїв різних статусів, метою яких і є узгодження та
просування власних явних чи прихованих цілей.
Зрозуміло, політична влада не є раз і назавжди усталеною та ви-
значеною, що припускає її мінливий характер. Через свою публіч-
ність і спрямованість на визначення та встановлення суспільних пра-
вил вона претендує на всеосяжність, оскільки проявляється у всіх
сферах буття людини, але саме це і детермінує відмінності влади у
закритих та відкритих політичних системах. Вибір, конституйований
у передачі частини індивідуальної свободи, виправдовується існуван-
ням суспільних цілей, суспільно значимих питань. У той же час гро-
мадяни не делегують політичній владі улагодження особистих пи-
тань, окрім тих, з якими звертаються добровільно, хоча через їхнє
вирішення влада, знову ж таки, має змогу впливу на громадян та ку-
льтивування все тих же відносин залежності. Таким чином, ці відно-
сини стають, разом з тим, і елементом визначення влади, і елементом
її існування. Отже, виражена у поведінці, влада є такими інтеракціями
―між соціальним одиницями, коли поведінка однієї або декількох со-
ціальних одиниць (відповідальних одиниць) залежить за деяких об-
ставин від поведінки інших одиниць (контролюючі одиниці)‖ [11]. А
обставини чи умови вже цього процесу лежать в основі топології вла-
дного поля.
Інтерпретація забезпечення процесу залежності може відбувати-
ся також шляхом залучення парадигм сили (насилля) або розкриття
особливостей протікання самого процесу комунікації. Саме нераціо-
нальність, просування власних інтересів та певна залежність від пси-
хічних станів її суб’єктів дають підстави для трактування влади як
множини ―відносин сили, які іманентні галузі, де вони здійснюються,
і які конститутивні для її організації‖ [12]. Але не треба забувати, що
під час застосування категорії залежності чи сили, аналізуючи владні
відносини, необхідно також розрізняти владу, яка народжується у
процесі комунікації, і ту, що застосовується адміністративно, для
якої, власне, і є характерним звернення до силових дискурсів у проце-
сі забезпечення виконання рішень влади. У комунікативному ж розу-
мінні насилля є граничною умовою влади, але ніколи самою владою,
маючи альтернативний характер відносно тих чи інших подій або
вчинків, оскільки насилля та примус заперечують головну конститу-
тивну ознаку влади (за Н. Луманом) – наявність вибору з потенційно
обмеженої кількості можливостей. Силові методи в такій інтерпрета-
ції стосуються влади тільки як позавладні інструменти вирішення
питань і використовуються лише тоді, коли функціонування влади
обмежене чи навіть повністю нівельоване. Сучасне суспільство та
139
розвиток соціальної технології вже орієнтовані на розширення варіан-
тів поведінки та спектру ступенів свободи (хоча часто і завдяки ство-
ренню додаткових і часто штучних інформаційних просторів) і відк-
ривають, таким чином, широкі можливості для легітимації та підтри-
мки власних рішень з боку громади.
Функціонування такого процесу забезпечується створенням та
підтримкою нових аттракторів у вигляді різноманітних символів, а
також відповідним інформаційним супроводженням всього, що пов’я-
зане з цими символами на всіх рівнях реалізації влади. За своєю сут-
тю влада сама виступає ―символічним посередником‖ [13], який ко-
мунікативно опосередковує доступ до тих чи інших ресурсів та про-
цесів залежності. Символічний зміст влади детермінує і її знакову
(інформаційну) структуру, вбудовуючи її у поле культури.
Водночас слід відмітити ще один аспект влади, що підтримує її
символічне навантаження, який полягає у тому, що, оскільки влада
стосується визначення кола стратегічних суспільно значимих питань,
то вона об’єктивно виступає (хоча б за зовнішніми ознаками) інструме-
нтом стратегічної політики. Окреслення та визначення цієї політики є
безпосередньою прерогативою влади, причому як у процесі її здобу-
вання (передвиборчі кампанії), так і в ході її реалізації, і є одним з тих
прав, що громадяни делегують суб’єктам влади з метою забезпечення
позитивної динаміки колективної долі, а з тим і очікуваних зрушень у
власному добробуті. Сприйняття влади, таким чином, конституюється
у відповідних архетипах свідомості, що змушує звернутися до її інфор-
маційно-процесуальних особливостей у контексті владного поля.
Залежність свідомості від культури, а разом з тим і від технології
останнім часом проявляється дедалі яскравіше, оскільки розвиток ін-
формаційної технології дає поштовх розвитку інформаційних сфер
буття людини, а також являє собою ефективні інструменти для вивчен-
ня та маніпуляції свідомістю. Вже зрозуміло, що, стаючи домінуючою
у суспільстві, інформаційна технологія активно позначається і у соціа-
льно-політичній сфері. А доступ до методів оперування такими техно-
логіями вже зсувається саме у владну площину, оскільки знову пов’я-
зується з відповідними статусами та ресурсами. Інформаційні характе-
ристики влади, таким чином, висуваються на перше місце, а в межах
традиційних підходів та методології кореспондують із категоріями
людських цінностей, розвитком та динамікою яких забезпечується фу-
нкціонування владного поля. Це було відмічено ще у середині минуло-
го століття такими дослідниками, як Г. Лассуел та А. Каплан, які зазна-
чали, що влада – це, перш за все, можливість участі у прийнятті рі-
шень, що впливають на політику, пов’язану з цінностями[14], хоча їм
140
ще і не вдалося вийти повністю на інформаційно-комунікативне розу-
міння природи влади, адже для ефективного впливу на цінності, а з тим
і на свідомість взагалі, що необхідно для функціонування влади, вико-
ристовуються та, в разі потреби, модифікуються наявні та створюють-
ся нові комунікативні канали і продукується інформація, яка вже стає
джерелом і підґрунтям влади взагалі. В межах сучасної методології та
концепцій уже зрозуміло, що політична влада саме через впорядкуван-
ня комунікації здатна підтримувати себе. Вміння працювати з цими
комунікативними каналами становить основу комунікативної компете-
нції учасників інтеракцій у владному полі, а разом із визнанням інфор-
маційної варіативності ці вміння є важливим інструментом для здобут-
тя та реалізації владних повноважень.
Незважаючи на все це, владне поле є достатньо автономним у
своєму функціонуванні та динаміці, логічно вписуючись через симво-
лічні системи до поля культури, з одного боку, і використовуючи її
здобутки та особливості у своїй динаміці, з іншого. Тісний зв’язок та
взаємозумовленість влади та культури, особливо у процесах інтерак-
цій, а також місце і роль свідомості в цих полях призводять до визнан-
ня факту тоталітарного характеру сучасної влади (в межах традиційної
парадигми) навіть у демократичних суспільствах. І якщо раніше конт-
роль за інформаційними процесами належав до характерних ознак саме
тоталітарних систем, то сьогодні, з розвитком інформаційних техноло-
гій, маємо констатувати наявність та необхідність цих процесів у будь-
яких суспільствах та політичних режимах через культурно і владно
організовані системи інтеракцій між людьми, інститутами тощо і пла-
номірної роботи щодо виробництва та вселяння відповідних змістів.
З одного боку, інформаційна технологія створює досконалі механі-
зми для ефективної партиципації та ефекту ―близькості‖ влади, але, з
іншого, здатна також ефективно створювати штучні інформаційні пот-
реби чи нівелювати потреби наявні. За цих умов суспільства як закрито-
го, так і відкритого типу з метою підтримання вже традиційно структу-
рованого владного поля зацікавлені у пошуку та розробці надійних за-
собів інформаційної підтримки власних рішень чи дій. А інтенсифіка-
ція, всеохопність і належне інформування, разом зі створенням потріб-
ного медіа-порядку, об’єктивно вписуються в адміністративний ресурс
влади, а використання цих можливостей уже знову порушує питання
прагматичних та телеологічних особливостей суб’єктів владного поля.
Нарешті, дуже важливий елемент владного поля, що має неаби-
яке значення для протікання інтеракцій – громадська думка, яка має
безпосереднє відношення до процесів легітимації та координації що-
до стратегії і тактики влади. Громадська думка є обов’язковим елеме-
141
нтом інформаційного простору, можливостями якого у своєму функ-
ціонуванні активно користуються носії влади. Процеси її формування
достатньо складні, але у контексті предмета нашого дослідження зу-
пинимося на основних її аспектах. По-перше, громадська думка має
чіткі та яскраво виражені матеріальні виходи – через системи ЗМІ,
громадсько-політичні організації та рухи, акти схвалення чи непідт-
римування дій владних інститутів або її представників.
По-друге, громадська думка, як частина загального інформацій-
ного поля, тісно переплітається з владним полем, і, з одного боку, явно
чи приховано впливає на нього, а з іншого – саме поле влади завжди
здійснює вплив на громадську думку за механізмами, описаними ви-
ще. Важливість її оцінки полягає в тому, що інформаційне поле, в
межах якого функціонує громадська думка, є моделлю оточуючого
середовища, а з тим і політичної системи, дій влади чи її суб’єктів і,
таким чином, дозволяє вчасно корегувати політику, або, якщо перше
суперечить її намірам, змінювати інформаційні потреби громадян.
По-третє, владне поле виступає не тільки предметом громадської
думки чи інструментом впливу на неї, воно є ще й контекстом для її
формування. Тобто питання, які знаходяться в полі громадської дум-
ки, можуть і не стосуватися політики чи влади, але формуватися в їх
межах. Це зумовлює обов’язковість організації відповідного дискур-
су, спільного для тих чи інших груп чи суспільства в цілому.
Але це тільки один бік, що характеризує, скоріше, психологічні
аспекти формування громадської думки, але, зрозуміло, в цьому про-
цесі також беруть участь і різноманітні структури та засоби, які опо-
середковують сприйняття та поширення інформації. Тільки після низ-
ки процедур інформація стає предметом громадської думки. Це стосу-
ється і такого важливого аспекту владного поля і політики в цілому,
як політичний факт, який і стає таким ―лише тією мірою, якою навко-
ло нього сформована громадська думка і завдяки якій він залучив
увагу громадськості‖ [15]. Перевести інформацію на рівень політич-
ного факту виявляється здатною лише пропаганда – ще один дуже
важливий і неоднозначний комунікативний процес, в межах якого
надається статус значущості тій чи іншій інформації та привертається
увага до якихось подій. Вона ж і відповідає за створення і поширення
архетипів інтеракцій у групі чи суспільстві в цілому.
Але так чи інакше, за своєю направленістю процеси формування
та реалізації громадської думки мають оціночний характер і, відповід-
но, по суті, стосуються ефективності функціонування влади. Забезпе-
ченню цієї ефективності слугують формалізовані у законодавстві пра-
вила інтеракцій, відповідно до чого головною проблемою стає налаго-
142
дження системи виконання цих правил (законів), безвідносно тезауру-
сів та інформаційних і матеріальних потреб учасників владної комуні-
кації, що досягається за умови уніфікації цих аспектів, хоча б на рівні
окремих груп.
Окреслені формальні ознаки організаційної структури владного
поля складають ту матрицю, відповідно до якої оцінюються інтеракції
на предмет ефективності чи неефективності, і, звичайно, не є вичерп-
ними. Серед важливих аспектів владного поля, яким слід також приді-
ляти увагу, є інституційна структура, а також відповідна безпека, як
організаційна, так і інформаційна. Крім того, зазначимо, що запропоно-
вана структура та інформаційно-комунікативні характеристики владно-
го поля є достатньо універсальними, чим і корисні для дослідження
інтеракцій, але потребують також і відповідної просторової організації
і конкретизації з огляду на рівень локалізації, кожен з яких має свою
специфіку. У методологічному розумінні, з огляду на існування у полі
політичної влади великої кількості розподілених ієрархічних систем
(серед яких майже всі інститути державної влади, включаючи органи
місцевого самоврядування), мережі громадсько-політичних організацій
та окремого громадянина, доцільним також, досліджуючи інтеракції,
особливо локальні, є використання мережного підходу, що репрезентує
відносно стійкі механізми зв’язку між цими елементами.
Використання категорії ―владного поля‖ є, таким чином, виправ-
даним та може бути досить плідним, оскільки дає змогу залучати до
відповідного аналізу можливості і досягнення теоретико-
методологічної бази інших наук, що дасть змогу розглянути владні
процеси з нової точки зору, у всій їх різноманітності та багатомірнос-
ті. Інформаційно-комунікативні характеристики владного поля, що
були нами розглянуті, становлять структуру цього поля. У такому
розумінні влада як комунікація слугує забезпеченню процесу інтерак-
цій завдяки редукції необмеженої кількості можливостей до певного
кола дій, які утворюють обмежений і з тим – достатньо прогнозова-
ний простір вибору дій об’єктивованих учасників комунікації. А ме-
тодологічною базою для дослідження цих процесів може виступати
комунікативна парадигма, підсилена інструментарієм концепцій полі-
тичних мереж. Система інформаційних інтеракцій, яка втілена у влад-
ному полі, зумовлена специфікою цього поля, основні елементи якого
і були нами розглянуті, і це дає змогу, таким чином, структурувати
самі інформаційні інтеракції з метою їх подальшого дослідження та
оптимізації. Фізичні, комунікативні та інформаційні характеристики
владного поля, що становлять підґрунтя та впливають на процес інфо-
рмаційних інтеракцій, мають універсальних характер, тому і розгля-
143
далися в теоретичному розумінні з певним ступенем абстракції. У той
же час визнання складності та нелінійності інтерактивних процесів,
багатомірність і різноманітність аттракторів, навколо яких будується
взаємодія, певна ірраціональність, зумовлена людською природою, та
часто неможливість виявлення неформальних практик інтеракцій ви-
магають подальших розвідок у напрямі звуження владного поля до
рівня окремого регіону, муніципалітету тощо, що буде плідним також
з погляду контингентності досліджень і їх емпіричної верифікації.
Здобуті в ході такого аналізу результати будуть корисними як під час
формування регіональної політики, так і в процесі реалізації загально-
державної стратегії та її інформаційного забезпечення.
1. Завершинский К.Ф. Когнитивные основания политической
культуры: опыт методологической рефлексии // Полис. - 2002. - № 3.
- С. 24-25. 2. Фливбьерг Б. Хабермас и Фуко: мыслители для гражда-
нского общества // Вопросы философии. - 2002. - № 2. - С. 142.
3. Луман Н. Власть / Пер. с нем. А.Ю. Антоновского. - М : Праксис,
2001. - С. 25. 4. Шапиро И. Переосмысливая теорию демократии в
свете современной политики // Полис. - 2001. - № 3. - С. 10.
5. Яблонский А.И. Методологические вопросы анализа сложных сис-
тем // Системные исследования. Методологические проблемы: Ежего-
дник. - М.: Наука, 1984. - С. 58. 6. Пьер Бурдье. Политическое пред-
ставление: Элементы теории политического поля // Ьпр://
(1е5Іап.иара.ги/ЬіЬгагу/8ес1іоп5/8осіо1оау/Ьоиг(1іеи/Ьоиг(1іеи.паго(1.т/
РВ_8Р_сЬатр_ро1і%ие.Ьгт 7. Полянська В. Символічна влада та про-
блема співвідношення символічного і політичного просторів // Люди-
на і політика. - 2003. - № 6. - С. 52. 8. Бурдье П. Начала. - М., 1994. -
С. 204. 9. Панарин А. Глобальное информационное общество: вызовы
и ответы // Власть. - 2001. - № 1. - С. 17. 10. Сгокіег М., РгіеїЬег§ Е.
Ь'АсІеш еі 1е 8у8Іете. - Р., 1977. - Р. 65. 11. БаЬІ К.А. РО\УЄГ // Іпіе-
гпаііопаі Епсусіорейіа оГіЬе 8осіа1 8сіепсе§. - К ¥ . , 1968. - Уоі. 12. -
Р. 407. 12. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и
сексуальности. - М.: Магистериум, 1996. - С. 192. 13. Ильин М.В.
Политический дискурс как предмет анализа // Политическая наука. -
2002. - № 3. - С. 19. 14. Ьа88\уе11 НХ>., Каріап А. РО\УЄГ аші 8осіегу. -
№\у №УЄП, 1950. - Р. 75. 15. Эллюль Ж. Политическая иллюзия. - М.:
ІЧогаВепе, 2003. - С. 181.
144
|