Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77700 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі / О. Євтушенко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 157-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859933351555629056 |
|---|---|
| author | Євтушенко, О. |
| author_facet | Євтушенко, О. |
| citation_txt | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі / О. Євтушенко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 157-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| first_indexed | 2025-12-07T16:09:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
О. Євтушенко
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО
БУДІВНИЦТВА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ
Процес формування національної самосвідомості українського
народу із самого початку був пов’язаний з ідеалами й цінностями, які
були вироблені попередніми поколіннями правознавців, філософів,
просвітителів й інших представників інтелектуальної еліти українсь-
кого етносу.
Актуальність теми дослідження в тім, що сьогодні в умовах буді-
вництва незалежної, правової, демократичної української держави
виникає необхідність переосмислити досвід державно-правового бу-
дівництва, що накопичений в Україні.
На думку істориків, таких як Д. Яворницький [1], М. Грушевсь-
кий [2], Н. Полонська-Василенко [3] правова думка на Україні бере
свої джерела з досвіду державного будівництва Запорізької Січі й
українського козацтва. Вони вважають, що саме козацтво, захищаючи
український народ від національного, релігійного гніту було силою,
навколо якої об’єдналися інші групи населення й створили українську
козацьку державу – Запорізьку Січ.
Сьогоднішні дослідники, зокрема Н. Матвєєва, вивчаючи досвід
державного будівництва Запорізької Січі, теж зв’язує його зі станов-
ленням демократії в сучасній Україні [4, с. 68].
Метою статті є показати, що досвід державно-правового будів-
ництва Січі суперечливий, тому що на правосвідомість запорожців
впливали різні етнічні еміграційні потоки.
Загальновідомо, що український етнос формувався за рахунок
автохтонного населення й двох потужних еміграційних потоків: з Мо-
сковського царства й з боку Польщі, Молдавії, країн Західної Європи.
Населення цих регіонів розрізнялося не тільки ментально, але й при-
родою правової ідеології й психології.
Правосвідомість емігрантського потоку, що йшов на Україну з
Росії, формувалася під впливом двохсотлітнього монголо-татарського
панування. Цей вплив сформував азіатську, монархічну правову мо-
дель і породив зовсім не бачений досі державний тип правовідносин,
що включав, по-перше, знищення земельної приватної власності в
європейському розумінні (завойована земля належала ханові й скар-
жилася в користування спеціальними ярликами). Це зводило народ у
соціально-економічному плані до родоплемінного рівня. Пізніше мон-
гольські принципи влади перейняла ―татарофільська‖ Москва, заміни-
157
вши вотчинне землеволодіння помісним [5, с. 161]. По-друге, виходя-
чи зі сформованого типу поземельних відносин, виробився новий пра-
вовий вид відправлення влади, що характеризувався такими рисами:
- вільна дружина звернулася у двірню (назва ―холоп‖ стала
загальною для всіх службовців московському цареві, це сто-
сувалося і вищих сановників);
- маса народу називалася стосовно царя сиротами (цим вира-
жалося, що цар їхній опікун, захисник від сильних людей);
- цар (государ) - безумовний пан і спадкоємний власник зе-
мель. Він ділив усі свої володіння між жінкою й дітьми як
приватна особа;
- все населення країни повинне було відбувати на користь дер-
жави особисту службу, натуральну повинність (цей обов’язок,
випливаючи з початку рабства, простирався на все життя і на
все потомство. Дворянство, що служить, було розписане по
містах, селяни - по селах, стрільці - до Москви, казенні фабри-
ки мали своїх спадкоємних приписних людей. Взагалі, як тіль-
ки були потрібні люди для якої-небудь справи - вони припису-
валися до відомства й ―відправляли справу до знемоги сил або
до смерті й спадково, і спочатку безоплатно‖) [ 6, с. 159-160].
Тому Р. Пайпс визначає Росію як ―вотчинну‖ державу, де полі-
тична влада мислиться й відправляється як продовження права влас-
ності [7, с. 10]. Із цим згодний і Н. Алексєєв, уважаючи, що в
―політичній свідомості російського народу ідея держави зливалася з
особою государя, як у приватному житті домохазяїн юридично злива-
ється зі своїм будинком‖ [8, с.14].
Таким чином, один з емігрантських потоків на Україну мав пра-
вову психологію, що формувалася на базі перерахованих вище пунк-
тів державного устрою.
Формування правосвідомості українського населення йшло не
тільки під впливом першого потоку, але більшою мірою під впливом
другого емігрантського потоку, що йшов із Заходу. І протікало в зо-
всім іншому правовому полі, що ґрунтувалося на судебнику Великого
князя Казимира, Литовського статуту в трьох редакціях: 1529, 1566 і
1588 років, земських уставів і магдебурзького права міст.
Виходячи із цих документів треба визнати що, по-перше, на укра-
їнських землях склалася європейська система поземельних відносин,
де приватна власність була відчужувана тільки за законом, по-друге,
існували до відомого ступеня уніфіковані права й обов’язки населення
стосовно закону, по-третє, в XVI ст. з’явилися зачатки поділу влади на
законодавчу, судову і виконавчу, по-четверте, окремі міста й території
158
через магдебурзьке право здійснювали владу на основах ранньої бур-
жуазної демократії і парламентаризму [3, с. 407-410].
Однак до кінця XVI - початку XVII ст., коли етнічні еміграційні
потоки стабілізувалися, правосвідомість населення стала носити син-
кретичний євроазіатський характер, що знайшло відбиття в правовій
творчості державного будівництва українського козацтва.
Таке різноментальне правове середовище привело до відомої
суперечливості юридичних норм, інститутів, які супроводжували ево-
люцію всього українського суспільства. Ця суперечливість добре ілю-
струється на деформації 4-х відомих принципів права, які виділяє
юридична література і які супроводжують створення державно-
правової моделі:
1. Принцип пріоритету права;
2. Принцип правової захищеності людини;
3. Принцип єдності права й закону;
4. Принцип правового розмежування діяльності різних галузей
державної влади.
В умовах орденського устрою Запорізької Січі ці основні посту-
лати досить своєрідно проявляли себе в правовій моделі січового сус-
пільства. Теза про пріоритетність права містить у собі розгляд всіх
питань суспільного й державного життя з позиції закону, а оскільки
писаних законів у Січі не існувало, то, як справедливо відзначає Явор-
ницький, запорожці керувалися в судовому виробництві ―старожитнім
військовим звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом‖ [1, с.188].
Право й мораль у січовиків не мали перегородок, вони доповнювали й
розвивали один одного. На Січі цінувалися мужність і молодецтво,
щедрість і безкорисливість, повага до старих воїнів і гостинність, про-
стота і помірність, винахідництво і байдужість до смерті, військова
доблесть і чесність. Засуджувалися: хвастощі, лінь, пияцтво в поході,
жадібність, мінливість, злодійство, нечесність. Виходячи із цієї систе-
ми цінностей, генерувалися всі правові норми. Основна вага правового
впливу січового суду падала на карні й майнові злочини. Однак орга-
нічний зв’язок права й моралі приводив до тотальної фетишизації пра-
вових норм. За будь-яке дрібне злодійство, замах на чуже майно - ви-
пливав смертний вирок, незважаючи на авторитет і минулі заслуги
обвинувачуваного. Поєднання юрисдикції з моральною системою цін-
ностей приводили до того, що право в умовах Січі існувало як самодо-
статнє і самоврядне явище.
Принцип пріоритету права виражався на Запоріжжі у формаль-
ній рівності всіх перед законом. Судова влада відправлялася: військо-
вим суддею, кошовим отаманом, військовим осавулом, довбишем,
159
курінними отаманами, паланочними полковниками і зборами всього
Коша. Непідсудного простору в державній вертикалі Січі не існувало.
Принцип правової захищеності людини в суспільстві містить у
собі такі складові частини:
а) рівність сторін і взаємна відповідальність держави й громадя-
нина;
б) особливий тип правового регулювання й форма правовідносин;
в) стабільний правовий статус громадянина й система юридич-
них гарантій його існування.
Цей принцип, як і попередній, був істотно деформований мора-
льно-правовою практикою Запорізької Січі. По-перше, зовсім був
відсутній комплексний характер правової захищеності людини, тобто
юридичні відносини окремого січовика й усього коша в цілому не
були рівноправними. Козак не міг оскаржити неправомірне рішення
ради, тому що військова рада була вищим адміністративним, законо-
давчим і судовим органом. Однак, оскільки рада збиралася три рази
на рік, то в перервах член січового братства міг оскаржити несправед-
ливе рішення в канцелярії генерального судді або кошового отамана.
Проводилося дослідування справи через військового довбиша й ре-
зультати його виносилися на наступну раду. У цілому колективна
воля коша превалювала над особистістю й придушувала права січови-
ка утилітаризмом загальних цілей і завдань життя. По-друге, була
відсутня абсолютність або тотальність правової захищеності людини,
тобто така атмосфера, коли всі взаємини індивіда з державою й поса-
довими особами будуються винятково на правовій основі, без позап-
равового насильства й ігнорування потреб людини. Це пояснювалося
тим, що січовики постійно вели бойові дії й військо перебувало в ста-
ні воєнного становища, при якому влада кошового отамана носила
диктаторський необмежений характер. Він одноосібно страчував і
милував, нагороджував і позбавляв козаків належної долі військового
видобутку. Така практика відправлення влади бувала іноді дуже три-
вала й ставала звичкою. По-третє, принцип правової захищеності лю-
дини носив на Січі неминущий характер, тобто він був обумовлений
природним походженням права, прагненням людини зберегти свої
життя, волю, здоров’я. Іншими словами, січове право виникло як ро-
зумна сторона буття й міра волі людини. Це підтверджує ту обстави-
ну, що запорожці боялися писаних на папері законів, уважаючи, що
―паперові‖ закони будуть працювати на обмеження їхніх вільностей
[1, с. 188]. Тому правові норми були досить мобільні й трактувалися
дуже гнучко з обліком всіх існуючих обставин і колективного емоцій-
ного настрою.
160
Наступна теза державної правової моделі – це принцип єдності
права й закону. Даний постулат також був істотно трансформований в
умовах Запорізької Січі. Оскільки правова модель ґрунтувалася на
природному праві, тобто на здоровому глузді й старожитньому зви-
чаї, то в основу правових норм і приписань лягали подання суспільст-
ва про соціальну справедливість і гармонійний ідеал світоустрою. Ці
подання й ідеали на Січі не були уніфіковані, тому що січове співто-
вариство формувалося з різнорегіональних потоків. З одного боку,
існувала азіатська, монархічна правова модель, де людина була ін-
струментом у руках держави, з іншої – західна, у якій індивідуум і
держава були відносно рівноправними суб’єктами права. Дана обста-
вина приводила до зростаючого прагнення ототожнювати право й
закон, тобто гранично заформалізувати своє подання про добро й зло,
про справедливість, про вірність і зрадництво й т.і.
Процес формалізації права, оскільки писаних законів не існува-
ло, проходив прецедентним шляхом, тобто через багаторазове повто-
рення судових рішень по аналогічних справах. Завдяки цьому преце-
дентному джерелу ми знаємо, що в запорожців визнавалося: право
першої позики, право договору між товаришами, право давнини воло-
діння майном (у містах), право поруки всього Коша злочинцям, якщо
вони були корисні для війська [1, с. 189]. Ототожнення права й зако-
ну, характерне для тоталітарних держав і абсолютних монархій, існу-
вало в Запоріжжі через суворий прикордонний побут і постійний во-
єнний стан, у якому перебувало січове суспільство. У критичних си-
туаціях не було часу шукати через юридичну казуїстику спонукаль-
них мотивів тієї або іншої людської дії, тому дуже чітко працювала
теза: усе, що корисно війську, – заохочувати, усе, що шкідливо, – за-
бороняти.
Останній принцип державної моделі Січі – принцип розмежуван-
ня діяльності різних галузей влади. У традиційних концепціях поділу
влади на законодавчу, виконавчу і судову, розділ розуміється не як
поділ влади на самостійні парафії, а як створення системи стримуван-
ня і противаг, що сприяють безперешкодному здійсненню своїх функ-
цій всіма галузями влади. Законодавча влада обрана всенародно, відо-
бражає суверенітет держави. Виконавча влада (похідна від законодав-
чої) займається реалізацією законів й оперативно-господарскою дія-
льністю. Судова влада виступає гарантом відновлення порушених
прав, справедливого покарання винних [9, с. 289].
Поділ влади в Січі носив перехідний, до кінця не оформлений
порядок. Загальна військова рада, що збиралася три рази на рік (I січ-
ня, I жовтня й на другий або третій день Великодня) мала всю повно-
161
ту законодавчої, виконавчої й судової влади [1, с. 163]. Вона вирішу-
вала всі найважливіші питання життя запорізького війська: про війну
й світ, про походи на ворога, про покарання найважливіших злочин-
ців, про розділ земель і угідь, про вибір військових старшин. У тимча-
сових проміжках між радами представники виборної старшини кошо-
вий отаман, генеральний суддя, писар, осавул, довбиш, відправляли
всю повноту влади. Функціонально їхні обов’язки дуже часто переп-
літалися. Так, наприклад, вся військова старшина могла залежно від
ситуації правити суд. Суддями виступали й кошовий отаман, і генера-
льний суддя, і писар, і військовий осавул, і паланочні полковники –
усі керувалися здоровим глуздом і старожитнім звичаєм. Оскільки
уніфікованих правових норм не існувало, то трактування обставин
справи носило характер довільний. Однак знакова рівність між судом
і сваволею з боку посадових осіб було відсутнє, тому що результати
їхніх вироків виносилися на розгляд усього Коша. Через відсутність
уніфікації норм судова влада була цілком залежна від виконавчої й
законодавчої влади.
Виконавча влада була також невільна у відправленні своїх функ-
цій, тому що військова рада своїми рішеннями втручалася в справи
старшини, часто на шкоду спільній справі заради одноразових вигід.
Відсутність якої-небудь процедури в роботі військових рад часто при-
водило до прямої узурпації влади всього січового товариства. Ґрунту-
ючись на достовірних джерелах, Яворницький справедливо зауважу-
вав, що відсутність якого-небудь порядку в роботі військової ради
приводило до частих сварок, ―за сваркою – бійка, а під час бійки від-
бувалися іноді й смертовбивства,.. ―сіромашня‖, що заздрила багатст-
ву торговельних і ремісничих людей, під час обрання старшини роби-
ла між собою страйк із метою нападу на ―базарних людей‖. Користу-
ючись загальним безладдям, вона зненацька нападала на них, розганя-
ла з передмостів’я, кидалася на їхні крамниці й шинки, витягала відті-
ля товари, випускала з бочок напої й забирала все, що попадалося під
руку‖ [1, с. 168-169]
Відсутність якої-небудь процедури в роботі ради виходило з тієї
посилки, що відправлення влади безпосередньо народом і є найспра-
ведливіший суспільний устрій, гарантія всіх існуючих запорізьких
вільностей. На ділі ж відбувалася узурпація влади частиною військо-
вої старшини, що в ім’я досягнення особистої вигоди вміло управляла
черню через свої лобістські угруповання.
Проте перекіс правової моделі Запорізької Січі у бік безпосеред-
ньої демократії нівелював правосвідомість січовиків у бік демократи-
чного устрою суспільства, створюючи нову самобутню юридичну
162
перспективу, що вкорениться в правовій психології майбутніх розроб-
лювачів національного законодавства.
У цілому механізм правотворчості січового товариства протікав
у декількох напрямках. По-перше, різноментальна правосвідомість
еміграційних потоків уніфікувалася на Січі на базі існуючих синтети-
чних неписаних правових норм. По-друге, природне право, у руслі
якого протікало все громадське життя запорізьких козаків, розвивало-
ся й змінювалося за рахунок прецедентних випадків і категорії
―здорового глузду‖. По-третє, на відміну від лицарських орденів Захі-
дної Європи, запорожці не були пов’язані з верховним сюзереном
(наприклад, з папською курією) і розробляли свої правові норми, ви-
ходячи зі своїх уявлень про справедливість, моральність, користі й т.і.
По-четверте, державно-правовий устрій, заснований на безпосередній
демократії, концептуально набагато випереджав розвиток суспільної
правосвідомості січовиків і приводив до відомого розриву між словом
і справою, тобто добре розроблена правова норма не одержувала сво-
го універсального звучання (була відсутня або диспозиція, або гіпоте-
за, або санкція). По-п’яте, правова модель Запоріжжя теоретично була
націлена на здійснення демократичних принципів: рівність всіх перед
законом; усе, що не заборонено законом, дозволено; усе, що заборо-
нено законом, не дозволено.
Еволюція правової системи Січі йшла у бік орденської військо-
вої демократії і ґрунтувалася на елементарному утилітаризмі. Усе
корисне війську корисне й кожному козаку. Утилітаризм приводив до
небажання влаштовувати мирний правовий побут. Відносно довгий
затишок в умовах постійних військових походів, психологічно важко
переживався січовиками. Звикнувши жити в правовому свавіллі вій-
ни, вони тяготилися юридичними правилами й обмеженнями цивіль-
ного побуту й часто в умовах миру продовжували існувати в правово-
му полі війни.
Таким чином створення державно-правової моделі січового сус-
пільства відбувалося під впливом як азіатської, так і західної європей-
ської правової моделі. Формувалася нова євроазіатська модель держа-
ви, однак, на відміну від Росії, вона розвивалася у бік демократичного
устрою суспільства. Саме ця самобутня демократична перспектива
так приваблює творців законодавчих структур української держави.
1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3 т. К.: Нау-
кова думка, 1990. – т. 1. – 577 с. 2. Грушевский М.С. Очерк истории
украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991. – 400 с. 3. Полон-
ська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. – 2-е вид. – К.: Либідь,
163
1993. – 608 с. 4. Матвєєва Н. Традиції Запорізької Січі та становлення
сучасної української демократії // Сучасна українська політика. Полі-
тики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Мо-
гили, 2004. – Вип. 5. – С. 68-74. 5. Кантор В. Лишенные наследства //
Октябрь. – 1996. – № 9. 6. Кавелин К.Д. Краткий взгляд на русскую
историю // К. Д. Кавелин. Наш умственный строй. – М., 1989.
7. Пайпс Р. Россия при старом режиме. – М., 1993. 8. Алексеев Н.Н.
Российская империя в ее исторических истоках и идеологических
предпосылках. – Женева, 1958. 9. Монтескье Ш. Избранные произве-
дения. М.: Госполитиздат, 1955. – 799 с.
Н. Громадська
РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ
СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА
Створення соціальної, правової і демократичної держави, якою
відповідно до Конституції проголосила себе Україна, припускає реа-
лізацію найважливішого принципу такої держави – здійснення актив-
ної і послідовної політики, спрямованої на забезпечення соціальної
злагоди, миру та спокою у суспільстві. Серед важливих і складних
проблем, безпосередньо пов’язаних із здійсненням державної соціаль-
ної політики, суттєве місце займає формування в Україні якісно нової
системи соціального партнерства. В сучасних умовах дуже важливо
діяти у напрямках розвитку та підвищення дієвості системи соціаль-
ного партнерства, удосконалення його форм і засад, що суттєво по-
ліпшить ефективність виробництва, рівень життя людей і найголовні-
ше – соціальний клімат у суспільстві.
Досвід країн з ринковою економікою свідчить, що соціальне пар-
тнерство, якщо воно будується на основі відповідної законодавчої
бази, чітких принципах, балансі інтересів усіх сторін соціального пар-
тнерства, значною мірою сприяє економічному розвитку держави,
досягненню злагоди і соціального миру в суспільстві [1].
Очевидно, що важлива роль у формуванні системи соціального
партнерства належить державі. Сьогодні є підстави стверджувати, що
процес розвитку системи соціального партнерства в нашій країні пос-
тупово входить у цивілізоване русло, що дає підстави прогнозувати
зміцнення її життєздатності та дієвості.
164
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77700 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1810-5270 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:09:24Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Євтушенко, О. 2015-03-05T11:13:16Z 2015-03-05T11:13:16Z 2004 Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі / О. Євтушенко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 157-164. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77700 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі Article published earlier |
| spellingShingle | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі Євтушенко, О. Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| title | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі |
| title_full | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі |
| title_fullStr | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі |
| title_full_unstemmed | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі |
| title_short | Політико-правові аспекти державного будівництва Запорізької Січі |
| title_sort | політико-правові аспекти державного будівництва запорізької січі |
| topic | Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| topic_facet | Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77700 |
| work_keys_str_mv | AT êvtušenkoo polítikopravovíaspektideržavnogobudívnictvazaporízʹkoísíčí |