Роль держави у формуванні системи соціального партнерства
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77701 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Роль держави у формуванні системи соціального партнерства / Н. Громадська // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 164-171. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77701 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Громадська, Н. 2015-03-05T11:15:14Z 2015-03-05T11:15:14Z 2004 Роль держави у формуванні системи соціального партнерства / Н. Громадська // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 164-171. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77701 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування Роль держави у формуванні системи соціального партнерства Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| spellingShingle |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства Громадська, Н. Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| title_short |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| title_full |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| title_fullStr |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| title_full_unstemmed |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| title_sort |
роль держави у формуванні системи соціального партнерства |
| author |
Громадська, Н. |
| author_facet |
Громадська, Н. |
| topic |
Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| topic_facet |
Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| format |
Article |
| issn |
1810-5270 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77701 |
| citation_txt |
Роль держави у формуванні системи соціального партнерства / Н. Громадська // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 164-171. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gromadsʹkan rolʹderžaviuformuvannísistemisocíalʹnogopartnerstva |
| first_indexed |
2025-11-25T22:42:30Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:42:30Z |
| _version_ |
1850569387189207040 |
| fulltext |
1993. – 608 с. 4. Матвєєва Н. Традиції Запорізької Січі та становлення
сучасної української демократії // Сучасна українська політика. Полі-
тики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Мо-
гили, 2004. – Вип. 5. – С. 68-74. 5. Кантор В. Лишенные наследства //
Октябрь. – 1996. – № 9. 6. Кавелин К.Д. Краткий взгляд на русскую
историю // К. Д. Кавелин. Наш умственный строй. – М., 1989.
7. Пайпс Р. Россия при старом режиме. – М., 1993. 8. Алексеев Н.Н.
Российская империя в ее исторических истоках и идеологических
предпосылках. – Женева, 1958. 9. Монтескье Ш. Избранные произве-
дения. М.: Госполитиздат, 1955. – 799 с.
Н. Громадська
РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ
СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА
Створення соціальної, правової і демократичної держави, якою
відповідно до Конституції проголосила себе Україна, припускає реа-
лізацію найважливішого принципу такої держави – здійснення актив-
ної і послідовної політики, спрямованої на забезпечення соціальної
злагоди, миру та спокою у суспільстві. Серед важливих і складних
проблем, безпосередньо пов’язаних із здійсненням державної соціаль-
ної політики, суттєве місце займає формування в Україні якісно нової
системи соціального партнерства. В сучасних умовах дуже важливо
діяти у напрямках розвитку та підвищення дієвості системи соціаль-
ного партнерства, удосконалення його форм і засад, що суттєво по-
ліпшить ефективність виробництва, рівень життя людей і найголовні-
ше – соціальний клімат у суспільстві.
Досвід країн з ринковою економікою свідчить, що соціальне пар-
тнерство, якщо воно будується на основі відповідної законодавчої
бази, чітких принципах, балансі інтересів усіх сторін соціального пар-
тнерства, значною мірою сприяє економічному розвитку держави,
досягненню злагоди і соціального миру в суспільстві [1].
Очевидно, що важлива роль у формуванні системи соціального
партнерства належить державі. Сьогодні є підстави стверджувати, що
процес розвитку системи соціального партнерства в нашій країні пос-
тупово входить у цивілізоване русло, що дає підстави прогнозувати
зміцнення її життєздатності та дієвості.
164
Такого роду твердження співпадає з думками багатьох вчених,
висловлених в низці публікацій на сторінках журналів, газет, під час
проведення наукових конференцій та круглих столів. Певним свідчен-
ням актуальності даного питання можуть бути факти появи курсів
лекцій та спеціальних курсів, які викладаються у вищих учбових за-
кладах, практика профспілок, роботодавців та державних органів, які
здійснюють соціальний діалог для досягнення злагоди у суспільстві.
Соціальне партнерство сьогодні є ефективним засобом узго-
дження інтересів головних учасників виробничого процесу, різних
соціальних груп суспільства, а також досить досконалим інструмен-
том впровадження державної соціальної політики.
Мета даної статті полягає в тому, щоб виявити місце і роль дер-
жави у формуванні системи соціального партнерства, яка направлена
на досягнення і забезпечення соціальної злагоди, миру та спокою у
суспільстві. Для цього треба визначити необхідність втручання дер-
жави у соціально-трудові відносини, дослідити перешкоди ефектив-
ному формуванню системи соціального партнерства.
На самому початку слід певну увагу приділити визначенню поняття
―соціальне партнерство‖ для того, щоб уникнути можливих розбіжнос-
тей в його тлумаченні. Термін ―соціальне партнерство‖ знайшов своє
відображення у Законі України від 24.05.2001р. № 2436-ІІІ ―Про органі-
зації роботодавців‖, а саме у статті 1 визначений як система колективних
відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою
владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалі-
зації їх соціально-економічних прав та інтересів [2]. Ця система дозволяє
визначити розбіжності соціально-економічних інтересів та узгодити їх
переважно шляхом переговорів, через пошук взаємоприйнятних рішень.
Систему соціального партнерства називають ―трипартизмом‖,
оскільки в регулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три
сторони: держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого
самоврядування; роботодавці, їх організації та об’єднання; власники та
наймані працівники, інтереси яких захищають профспілки [3].
Метою соціального партнерства є узгодження соціально-
економічних інтересів найманих працівників, роботодавців і держа-
ви, сприяння взаєморозумінню між ними, запобіганню трудових кон-
фліктів і розв’язанню шляхом переговорів спірних питань для ство-
рення необхідних умов економічного розвитку, підвищення життєво-
го рівня населення.
Державі сьогодні належить найважливіша роль у формуванні
системи соціального партнерства, оскільки вона об’єктивно виконує
одночасно як роль носія влади, так і роль соціального партнера.
165
Відомо, що в демократичному суспільстві влада, як правило,
поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Держава ухвалює
закони, якими керуються учасники системи соціального партнерства.
Виконання цих законів держава забезпечує за допомогою актів керу-
вання, контролю та нагляду у сфері соціального партнерства. Судова
влада здійснюється через органи юрисдикції, які беруть участь у вирі-
шенні колективних трудових спорів.
Утворенню правового простору, встановленню інституціональ-
них і процедурних рамок соціального партнерства держава приділяє
велику увагу [1].
Держава гарантує законодавче забезпечення соціального парт-
нерства та створення необхідних умов для його розвитку. Слід зазна-
чити, що, незважаючи на відносно невеликий відрізок часу, а саме за
період незалежності нашої держави, вдалося забезпечити створення
відповідного правового поля щодо соціально-правових відносин.
Нормативно-правова база соціального партнерства ґрунтується
на Конституції України, Кодексі законів України про працю та на
Законах України ―Про організації роботодавців‖, ―Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності‖, ―Про колективні договори і
угоди‖, ―Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)‖, ―Про охорону праці‖, ―Про оплату праці‖, ―Про зайня-
тість населення‖ та інших актах, що регулюють трудові відносини.
Сьогодні, як свідчить аналіз діючого законодавства, нормативно-
правова база потребує суттєвої систематизації і оновлення, оскільки
ряд законів містять спірні норми, які суперечать одна одній. Відсут-
ність Закону України ―Про соціальне партнерство‖ гальмує процес
формування системи формування соціального партнерства. Врахову-
ючи, що проект цього Закону існує з 1992 року, саме державні органи
повинні сприяти його прийняттю.
Держава є арбітром соціально-трудових відносин. Вона уповно-
важує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з організація-
ми роботодавців, профспілками, створювати сприятливі умови для
ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових
спорів, а також надає свої повноважні функції органам виконавчої
влади (Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим централь-
ним органам виконавчої влади, обласним, міським, районним держав-
ним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних і місь-
ких рад).
Держава як соціальний партнер може розглядатись у двох аспек-
тах: держава – роботодавець і держава – партнер соціально-трудових
відносин у правовому напрямі соціального партнерства. Завдяки дер-
166
жавній власності як роботодавець – держава в особі адміністрації під-
приємств бере участь у соціально-трудових відносинах. Як партнер –
держава представляє інтереси держави в системі соціального партнер-
ства через органи державної влади різних рівнів.
Соціально-трудові відносини в Україні регулюються такими дер-
жавними органами: Міністерство праці і соціальної політики, Націо-
нальна рада соціального партнерства, Національна служба посередни-
цтва і примирення.
Міністерство праці і соціальної політики впроваджує державну
політику у сферу соціально-трудових відносин, зайнятості, оплати,
нормування та стимулювання праці, охорони умов праці, соціального
захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечен-
ня. Міністерство праці і соціальної політики, як головний орган у сис-
темі центральних органів виконавчої влади, у межах своїх повнова-
жень забезпечує координацію роботи по створенню необхідних умов
для ефективного функціонування та розвитку системи соціального
партнерства.
Важливим здобутком системи соціального партнерства є запро-
вадження у 2001 році трьох видів соціального страхування: на випа-
док безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням, від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань. Вищезгадані
види страхування прийняті відповідними законами, які передбачають
перехід до дій у системі соціального партнерства на тристоронній
основі: держава – роботодавці – профспілки. Надзвичайно важливо,
що завдяки вищезгаданим видам страхування досягається покращен-
ня ситуації з соціальним захистом населення.
Одним із перших кроків держави у налагодженні тристоронньо-
го соціального діалогу між представниками органів державної влади,
роботодавців та найманих працівників стало створення у лютому 199-
3 року Національної ради соціального партнерства (НРСП), яка стала
постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президенто-
ві України /Указ Президента України від 08.02.1993р. №34/93 ―Про
Національну раду соціального партнерства‖/.
НРСП є вищим органом соціального партнерства в Україні, який
координує діяльність органів соціального партнерства на національ-
ному, галузевому і територіальному рівнях, виходячи при цьому з
принципів децентралізації і добровільності, закладених у положеннях
про ради соціального партнерства, необхідності обміну інформацією
про роботу рад, максимально важливої узгодженості дій, проведення
єдиної політики у сфері соціально-економічних і трудових відносин.
167
Надзвичайно важливо, що завданнями НРСП є підготовка пропо-
зицій Президентові України щодо напрямків державної соціальної
політики, а також участь у підготовці висновків щодо проектів зако-
нів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відносин
та пропозицій з питань удосконалення трудового законодавства з ура-
хуванням норм міжнародного права [4].
Таким чином, сторони соціального партнерства фактично отри-
мали право через роботу у НРСП впливати на формування державної
соціальної політики, у тому числі політики оплати праці, охорони
праці, зайнятості тощо.
Не менш важливим завданням НРСП є узгодження шляхом три-
сторонніх консультацій позицій сторін у соціально-трудовій сфері з
метою забезпечення поєднання інтересів держави, власників та пра-
цівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромі-
сів між соціальними партнерами для запобігання конфліктам [4].
Слід зазначити, що НРСП останнім часом не завжди спрацьовує
достатньо ефективно. Необхідно збільшити роль НРСП у формуванні
системи соціального партнерства. Ця структура повинна сприяти ак-
тивному пошуку взаємоприйнятних рішень складних проблем держа-
вної соціальної політики. На даному етапі треба переглянути Поло-
ження про НРСП та інші документи щодо її діяльності, необхідно
сприяти підвищенню ролі та авторитету НРСП.
З метою сприяння врегулюванню колективних трудових спорів
(конфліктів) Указом Президента України від 17.11.1998р. № 1258/98
створено Національну службу посередництва і примирення /НСПП/,
яка є постійно діючим державним органом.
Основними завданнями НСПП є сприяння взаємодії сторін соці-
ально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудо-
вих спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виник-
нення конфліктів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення
посередництва та примирення під час вирішення таких спорів [5].
Особлива увага приділяється НСПП питанням вдосконалення вза-
ємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органа-
ми місцевого самоврядування, профспілками та роботодавцями, а та-
кож активна співпраця з НРСП. У практику роботи ввійшли проведення
семінарів, конференцій, круглих столів між сторонами соціального пар-
тнерства. Важливим фактором такої взаємодії є можливість залучення
представників органів влади, профспілок та роботодавців в примирних
процедурах як експертів, незалежних посередників та арбітрів.
Держава, як учасник соціального діалогу між сторонами соціаль-
ного партнерства в особі органів виконавчої влади, виконує функції
168
суб’єкта формування соціальної політики та гаранта дотримання зако-
нодавчих актів, інтересів суспільства з метою:
- встановлення принципів і правил ведення колективних пере-
говорів;
- законодавчої регламентації дозволу розбіжностей сторін під
час переговорного процесу;
- виконання саме функції роботодавця.
Держава втручається у взаємовідносини працівників і роботодав-
ців з метою допомоги сторонам досягти припустимої угоди [6].
Предметом ведення переговорів між сторонами соціального пар-
тнерства є питання регулювання рівня заробітної плати, створення
відповідних умов праці та проблеми оподаткування.
Досягнення домовленостей у питаннях регулювання рівня заро-
бітної плати та закріплення їх в законодавчих актах встановлюють
сприятливий соціальний клімат для трудової діяльності людини, що є
ефективним моментом соціального партнерства. У зв’язку з існуван-
ням випадків встановлення заробітної плати меншої, ніж встановле-
ний прожитковий мінімум, особливо в недержавних підприємствах,
органи влади повинні контролювати рівень оплати праці. Визнається
вірною пропозиція, яка була висловлена О. Панкевич, щодо посилен-
ня державою своєї ролі як законодавця й гаранта соціального парт-
нерства у зв’язку з закономірним послабленням прямого впливу дер-
жави на регулювання соціально-трудових відносин внаслідок проце-
сів приватизації державного майна в Україні [7].
Створення відповідних умов праці - не менш важливий аспект
ведення переговорів. Сучасно обладнане робоче місце, режим роботи,
відпустки, соціальне страхування та пенсійне забезпечення - ось умови
гідності людини, реалізація та розвиток здібностей, ефективна продук-
тивність праці. У даному випадку прослідковується, що інтереси най-
маних працівників збігаються з інтересами саме держави, що свідчить
про реалізацію трудового та інтелектуального потенціалу нації. Заціка-
вленість роботодавця у покращанні умов праці є іншою: наприклад,
створення сучасно обладнаних робочих місць тягне за собою великі
витрати, що зменшує доходи. Ця суперечливість може бути вирішена
законодавчим шляхом зобов’язання всіх роботодавців створювати
сприятливі умови праці для найманих працівників. Крім того, всі фір-
ми будуть знаходитися на рівних позиціях. Держава, як законодавець,
повинна сприяти вирішенню цього питання найкращим чином.
Питання оподаткування також відіграють велику роль у загальній
зацікавленості найманих працівників і роботодавців. Ці питання особ-
ливо важливі і для держави. Якщо інтереси найманих працівників і
169
роботодавців ґрунтуються на тому, що рівень податків повинен бути
мінімальним, то держава стоїть на позиціях збільшення надходжень до
бюджету саме через підвищення податків. Ця реальна суперечність
інтересів потребує вдосконалення податкової політики держави щодо
узгодження рівня податків. При прийнятті рішень щодо оподаткування
необхідно враховувати, що встановлення максимальних ставок подат-
ків приводить до зменшення сум надходжень їх до бюджету.
Держава повинна здійснювати заходи щодо уникнення безробіт-
тя, як у цілому, так і зі слабко захищеними групами населення, вести
роботу з професійної орієнтації громадян, їх підготовку до вступу у
трудову діяльність.
Формування життєздатної системи соціального партнерства га-
льмується відсутністю добре підготовлених фахівців соціального пар-
тнерства, які були б здатні вести роботу на новому рівні, володіли
сучасними технологіями діагностики цієї системи, дослідницькими
методиками, вміннями, навичками та т.ін. Вирішення цієї важливої
проблеми, можливо, і знайшло відображення у створенні факультету
соціального партнерства (Факультет соціального партнерства Харків-
ського соціально-економічного институту). Підготовка фахівців здій-
снюється для системи соціального партнерства, а саме: державних і
муніципальних органів влади, служб соціального захисту, пенсійних
фондів, центрів і служб соціальної та соціально-психологічної реабі-
літації, служб соціального партнерства і т.п.
Однією з причин неефективності перших кроків формування
системи соціального партнерства в Україні є недосконала законодав-
чо-нормативна база. Недостатнє нормативно-правове забезпечення
системи соціального партнерства не дозволяє своєчасно розв’язувати
суперечливі проблеми, приводить до їх загострення і поглиблення,
що стає головною причиною підриву довіри до влади, соціальної апа-
тії населення, падіння рівня життя. У цьому питанні необхідно підви-
щити роль та відповідальність держави та продовжити створення пра-
вового забезпечення системи соціального партнерства.
Державі належить роль не тільки законодавця соціально-
трудових відносин, але й гаранта виконання взаємних зобов’язань.
Незабезпечення належним чином захисту прав найманих працівників,
а також порушення їх виконавчою владою веде до зростання недовіри
громадян по відношенню до державних органів, демонструє нездат-
ність держави виступати посередником у соціальному діалозі. Тому
необхідно вдосконалювати механізми державного контролю та дер-
жавної відповідальності за дотриманням законодавства у системі со-
ціального партнерства.
170
У формуванні системи соціального партнерства необхідно збіль-
шити роль НРСП як вищого органу цієї системи та сприяти підвищен-
ню ролі і авторитету цієї служби.
Сьогодні соціально-трудові відносини вимагають від трипартиз-
му, як прояву соціального партнерства, постійне вирішення трьох
завдань, які б задовольнили всі сторони соціального партнерства:
- питання регулювання рівня заробітної плати;
- створення відповідних сучасним вимогам умов праці;
- встановлення оптимальної системи оподаткування.
Та неабияка роль у цьому належить державі. Держава повинна
на законодавчому рівні вирішувати та контролювати питання щодо
регулювання рівня заробітної плати та створення відповідних сучас-
ним вимогам умов праці. Суперечливість самої держави у питаннях
оподаткування вимагає від неї стати рівноправною стороною соціаль-
ного партнерства, а потім стати арбітром та контролювати, щоб не
порушувались сторонами домовленості, які були досягнуті.
Навчати соціальному партнерству необхідно політиків, керівни-
ків міністерств і відомств, місцевих органів державної влади і управ-
ління. Держава повинна здійснити реальні кроки по підвищенню пра-
вової культури як роботодавців, так і працівників.
Процес удосконалення системи соціального партнерства потре-
бує кадрів, які б професійно займалися проблемами соціального парт-
нерства. Необхідно продовжувати створювати умови для підготовки
фахівців для системи соціального партнерства.
1. Грошилін Г. Нові функції і роль держави у регулюванні соці-
ально-трудових відносин в Україні // Україна: аспекти праці. – 1996.
– № 5. – С. 33-39. 2. Закон України ―Про організації роботодавців‖
від 24.05.2001р. № 2436-ІІІ // ВВР. – 2001. – № 32. – С. 171.
3. Социальная политика: Учебник / Под общ. ред. Н. А. Волгина –
М.: Изд-во ―РАГС‖, 2003. – 548 с. 4. Положення про Національну
раду соціального партнерства. Затверджено Указом Президента
України від 27 квітня 1993 року № 151/93. 5. Положення про Націо-
нальну службу посередництва і примирення. Затверджено Указом
Президента України від 17 листопада 1998 року № 1258/98.
6. Мкртчян Г., Чистяков И. Социальное партнерство, трипартизм и
генеральные соглашения // Общество и экономика. – 1998. –
№ 10-11. 7. Панкевич О. Соціальна демократична держава як органі-
затор соціального партнерства // Вісник Львівського інституту внут-
рішніх справ. – 2000. – № 2. – С. 51-58.
171
|