Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Date:	2004
Main Author:	Богданова, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2004
Subjects:	Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77705
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання / Н. Богданова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 196-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77705
record_format	dspace
spelling	Богданова, Н. 2015-03-05T11:24:20Z 2015-03-05T11:24:20Z 2004 Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання / Н. Богданова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 196-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77705 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
spellingShingle	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання Богданова, Н. Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування
title_short	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
title_full	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
title_fullStr	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
title_full_unstemmed	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
title_sort	проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання
author	Богданова, Н.
author_facet	Богданова, Н.
topic	Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування
topic_facet	Історія і сучасний розвиток державного управління та місцевого самоврядування
publishDate	2004
language	Ukrainian
container_title	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
format	Article
issn	1810-5270
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77705
citation_txt	Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання / Н. Богданова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 196-205. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bogdanovan problemipídgotovkiprofesíinihkadrívdlâderžavnoíslužbitašlâhiíhpodolannâ
first_indexed	2025-11-25T22:42:30Z
last_indexed	2025-11-25T22:42:30Z
_version_	1850569394625708032
fulltext	с. 5. На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів / За ред С. Максименка, І. Студеннікова. – К., 2000. 6. Лендьєл М. Інституцій- ний механізм реалізації регіональної політики в країнах Центрально- Східної Європи // Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України. – К., 2000. – С. 62-63. 7. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Ре- гиональная политика в странах рыночной экономики. – М., 1998 – С. 7. 8. Маршалова А.С. Основы теории регионального воспроизводст- ва: Курс лекций. – М.: Экономика, 1998. – 192 с. 9. Нагребецька І. Слу- хати, аби почути і зрозуміти: [Міжрегіональні муніципальні слухання, 15-17 вересня в Бердянську] // Уряд. кур’єр. – 2000. – 28 вересня. – С. 8. 10. Региональное развитие: опыт России и Европейского Союза. – М., 2000. – С. 58. 11. Яковенко О. Управління регіоном: збалансування повноважень та відповідальності органів влади // Уряд. кур’єр. – 2000. – 25 жовтня. – С. 4. 12. Симоненко В. Регионы Украины: проблемы развития. – К.: Наук. думка, 1997. – 263 с. Н. Богданова ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ПРОФЕСІЙНИХ КАДРІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соці- ального, економічного розвитку суспільства і держави. ―Метою осві- ти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних цінностей…‖ – таку високу мету ви- значає діючий Закон України ―Про освіту‖. [6] Досягнути її можна лише вдосконалюючи та оновлюючи свої знання протягом усього життя. Ця теза не нова, але останні роки загострили увагу суспільст- ва, і не лише українського, до проблеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, отже освіти дорослих [1]. На сучасному етапі модернізації управлінської діяльності, в умо- вах реформ нового часу, виникає потреба у висококваліфікованих та відповідальних кадрах, які володіють комплексом сучасних знань і навичок управлінського менеджменту. В свою чергу, це свідчить про необхідність оволодіння ―демократичними процедурами підготовки та реалізації державних рішень на основі інформаційної технології, технології підготовки державних службовців, глобальної технології, 196 технології впровадження реформ та інших‖, навчитися бути ініціатив- ними, компетентними, з новим стилем мислення та бачення перспек- тив розвитку суспільства [3, С. 3]. Як зазначають дослідники, сьогодні в Україні з 300 тисяч держс- лужбовців лише 3645 є дипломованими фахівцями-управлінцями [4, С. 6]. Саме тому комплектування органів державної влади кваліфіко- ваними спеціалістами набуло першочергового значення. На цьому наголошував глава держави: ―Впродовж усіх років незалежності не вдалося сформувати дієздатне ядро управлінської еліти, висококвалі- фікованих менеджерів. Наявна система підготовки та перепідготовки кадрів, особливо державної служби, ще далека від вимог сьогодення. Як наслідок – кадровий потенціал ринкових перетворень лишається вкрай обмеженим‖ [13, С. 6]. Автор статті зазначає, що українській державі, дійсно, як і всім гілкам влади, вкрай необхідна сучасна національна управлінська елі- та, яка знає, в якому напрямі рухатиметься суспільство, які його зага- льні пріоритети, а також готове до впровадження нововведень, спира- ючись на національні соціокультурні традиції та власну історію. Роз- виток держави постійно потребує формування справді нової еліти, яка буде нести відповідальність за долю країни, суспільство, його духов- ний стан, володіє необхідними знаннями та з повагою ставиться до історичних закономірностей розвитку. Інститут професії, як зазначає Мавко П., виник як комплексний метод знання (знання, надбаного під час виконання завдань, отрима- ного шляхом розмірковувань тощо), випробування та перевірки осно- вних онтологічних передумов професії, ідей та знань. Метою форму- вання інститутів професіоналізації повинно стати збереження профе- сійної спадщини і досягнень, статусу і цілісності в рамках соціальної системи. Для стійкості і міцності професії необхідне її забезпечення мережею інститутів та агентств, які мають підтримувати професійну діяльність і професійний розвиток [7, С. 426-432]. Войтович Р. наголошує, що сучасний кадровий потенціал регіонів, минаючи систему підготовки та підвищення кваліфікації, не здатен до принципової зміни парадигми власної діяльності, яку диктує сучасний рівень суспільного розвитку. Через відсутність відповідного освітнього рівня і небажання постійно професійно удосконалюватися він втратив можливість перейти і оволодіти методами цільового управління та стра- тегічного планування в процесі здійснення своїх функцій [3, С. 3]. Система професійного навчання державних службовців нерозривно пов’язана із становленням державної служби України, є складовою час- тиною її кадрового забезпечення. Сьогодні немає фактично жодного пи- 197 тання організації та функціонування державної служби, котре не було б пов’язане з професіоналізмом службовців. Інакше кажучи, розвиток дер- жавної служби і навчання кадрів органічно взаємопов’язані. Становлення системи безперервного професійного навчання державних службовців стало нагальною потребою та важливим фактором зміцнення державнос- ті і формування соціально-орієнтованої ринкової економіки [14]. Закономірний процес підготовки та підвищення кваліфікації дер- жавних службовців розпочинається з їх початкової освіти, яка забезпе- чує їх необхідними знаннями, оперуючи якими вони у повному обсязі можуть виконувати свої професійні функції та успішно просуватись по службі. Проте така форма підготовки певною мірою не може забезпечи- ти державним службовцям професійний розвиток, оволодіння необхід- ними персональними компетенціями та виконання належним чином своїх обов’язків. Це ще раз підкреслює необхідність становлення систе- ми безперервної освіти, яка б сприяла активізації діяльності персоналу на основі підвищення його кваліфікаційного рівня [3, С. 3]. Система інститутів підтримки публічної служби в Україні поча- ла формуватися приблизно з 1992 р., а вже 1993 р. для потреб фахової підготовки державних службовців вищої управлінської ланки створе- но Інститут державного управління та місцевого самоврядування за французькою моделлю, який згодом було реорганізовано в Українсь- ку Академію державного управління та утворено 4 територіальні фі- лії. Продуктом цієї мережі є магістри державного управління (МДУ); крім того, в її складі діє аспірантура та докторантура. Крім цього, МДУ готують ще 9 вищих навчальних закладів [8, С. 15-16]. Основними ланками системи підвищення кваліфікації державних службовців, які розглядаються в нашому дослідженні, в Україні є: 1. Інститут підвищення кваліфікації кадрів Української Акаде- мії державного управління при Президентові України. 2. Регіональні інститути державного управління Академії та галузеві заклади післядипломної освіти. 3. 23 регіональні Центри перепідготовки та підвищення квалі- фікації працівників органів державної влади, органів місце- вого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, що функціонують при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севас- топольській міських державних адміністраціях. Практика державного управління свідчить також про те, що зміст фахового навчання має носити випереджаючий характер, врахо- вувати динамізм соціальних процесів. В основу реформування систе- ми навчання державних службовців на перший план висунута соціа- 198 льна природа професійного навчання, гарантії громадянам прав і рів- них можливостей для професійної підготовки, оптимізація змісту, відкритість новим технологіям. Відповідно до вимог Закону України ―Про державну службу‖ [5] про необхідність фахової професійної підготовки державних службовців, нагальною є проблема організації підготовки та перепідготовки службовців за спеціальністю ―Державне управління‖ із широким залученням можливостей вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти [14]. За словами Р. Войтович, сьогодні надзвичайно актуальним також є питання необхідності вироблення ефективної системи підготовки, під- вищення кваліфікації. Тому доцільно створити так звану систему обо- в’язкового навчання, яка б певною мірою допомагала керівникові у цій діяльності, спрощувала процес прийняття певних рішень та виконання ним обов’язків на цій посаді, а відповідно, й зумовлювала б потребу у такому навчанні. Зміст навчальних програм має обумовлюватись зміс- том функціональних повноважень керівника чи службовця, оскільки сьогодні вони ні в якому разі не зводяться до виконання лише однієї функції, а часто – і до юридичної, й економічної, фінансової, політичної та соціально-гуманітарної. Саме тому виникає потреба у навчальній програмі, яка поглиблювала б знання у кожній з цих сфер [3, С. 3]. При розробці цих програм варто звернути особливу увагу на дос- від розвинених країн (США, Франція, Німеччина, Італія), де вже дав- но існують такі програми і їхній зміст укладають з урахуванням конк- ретних пропозицій органів державної влади, органів місцевого самов- рядування, які щорічно направляються до відповідних навчальних закладів. Тому це спрощує діяльність цих закладів, які вже мають повну інформацію щодо потреб навчання цих державних службовців. Слід також відзначити, що процес безперервного навчання має передусім базуватись на реалізації принципу справедливості щодо за- безпечення можливості кожного державного службовця на навчання впродовж всієї кар’єри, а також якості навчання і, нарешті, можливості застосувати результати навчання у всіх сферах та на всіх рівнях влади. Виходячи з цього, підвищення кваліфікації державних службов- ців має здійснюватись за двома напрямами, а саме професійно- кваліфікаційним та професійно-посадовим. Професійно-кваліфікаційний напрям в цілому пов’язаний з на- вчанням і самоосвітою, отриманням нових умінь та навичок, які здій- снюються за допомогою різноманітних навчальних закладів, курсів підвищення кваліфікації, а також за допомогою таких форм, як семі- нари, наради, колоквіуми, симпозіуми, конференції тощо. Така форма підвищення кваліфікації має також враховуватись при проведенні 199 атестації, підвищенні рангу державного службовця, а відповідно, і підняття заробітної плати, просування по службі. Професійно-посадовий напрям розвитку пов’язаний з формуван- ням єдиної ефективно діючої системи функціонування місцевих орга- нів державної влади, де максимально враховуються можливості та здібності кожного працівника, його досвід, вік, характерні особливос- ті, вміння, знання [3, С. 4]. Важливо принаймні створити такі умови, за яких держава та її апарат були б взаємозацікавлені у професійному розвитку всього пер- соналу державної служби і конкретного працівника у підвищенні ефе- ктивності управлінської праці. Зазначивши вищесказане, необхідно виділити основні умови і фактори здійснення підвищення кваліфікації як на індивідуальному, так і на особистісному рівні державних службовців, а саме: - створення системи заохочення; - забезпечення системності та послідовності професійного зро- стання; - успішне проходження атестації, участі у конкурсах і т.д.; - реалізація потреби у своєму професійно-кваліфікаційному розвитку; - підвищення ефективності та якості праці; - управлінські процеси. У цьому контексті також доцільно звернути особливу увагу на принципи, які зумовлюють здійснення підготовки та підвищення ква- ліфікації державних службовців, запропоновані низкою італійських дослідників: навчання з метою вивчення потреб та інтересів громадян та відповідного їх задоволення; інформаційне, наукове, технологічне та практичне забезпечення діяльності; вивчення та застосування нові- тніх інформаційних технологій у державному управлінні; оволодіння методами прийняття оптимальних рішень; адаптація до соціальних процесів та управління ними; планування, прогнозування; творче ми- слення, інновація в процесі діяльності; управління конфліктами, фі- нансове управління; прийняття рішень в складних умовах; компетент- ність, вміння переконувати і здійснювати владу з метою досягнення певного результату; вміння управляти людьми, забезпечення зворот- нього зв’язку між управлінцем та громадянином; самоорганізація та саморозвиток; вміння управляти своїм часом; формування команди; технічна компетентність; управління технологіями; письмові комуні- кації (діловодство). Запропонована італійськими дослідниками класи- фікація принципів навчання може слугувати критерієм підвищення кваліфікації державних службовців [3, С. 5]. 200 Організація та функціонування системи підвищення кваліфікації державних службовців також базується на принципах, що виражають її сутність та соціальне призначення. Ю. Розенбаум виділяє такі принци- пи: 1) системності; 2) функціональності; 3) єдності; 4) диференційова- ності; 5) обов’язковості та безперервності навчання; 6) випереджуваль- ного характеру навчання; 7) встановлення взаємних прав, обов’язків та відповідальності; 8) встановлення правових наслідків; 9) забезпечення високої якості та ефективності навчання; 10) державного управління і координації діяльності усіх елементів системи підвищення кваліфікації державних службовців; 11) урахування вітчизняного та зарубіжного досвіду підвищення кваліфікації державних службовців [12, С. 56]. Адже, відповідно до вимог суспільного розвитку, державні служ- бовці мають бути підготовленими до вирішення несподіваних, неста- ндартних, динамічних проблем, тому вони повинні мати багатий дос- від вирішення реальних проблем, прийняття відповідальних рішень на основі аналізу ситуацій. Тому доцільно більшу увагу звертати на прикладний характер навчання [3, С. 7]. Управлінський персонал державного управління повинен володі- ти високими професійними та моральними якостями, мати високу громадську позицію щодо пошуку механізмів ефективного здійснення державної політики. Отже, сучасні потреби державотворення, процеси професіоналі- зації державного управління викликають необхідність вирішення се- ред державних службовців низки проблем у підготовці та підвищенні кваліфікації, серед яких можна виділити такі: Проблеми професійного навчання державних службовців Потреба формування нової генерації державних службовців з високопрофесійними якостями, знаннями та навичками. Шляхи вирішення проблем у професійній підготовці державних службовців Визнання професійного навчання як обов’язко- вої невід’ємної складової професійної діяльності державних службовців та осіб з кадрового резерву й роботи з персоналом та розвиток гарантованих державою умов для такого навчання. Забезпечення єдності й дієвості управління та регулювання діяльності всіх елементів системи навчання державно-управлінських кадрів [11, С. 6]. Формування змісту професійного навчання та організації навчального процесу відповідно до потреб економічного й соціального розвитку дер- жави на основі впровадження сучасних наукових досліджень та широкого використання вітчизняно- го та іноземного досвіду у сфері державного управ- ління та державної служби. 201 Продовження таблиці Проблеми професійного навчання державних службовців Залучення молоді до держав- ної служби, підготовка нових компетентних кадрів. Необхідність високої мотива- ції і захищеності державних слу- жбовців з метою залучення до державної служби високопрофе- сійних спеціалістів; прийом та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей. Збільшення плинності кадрів державної служби. Це, у свою чергу, викликає необхідність збі- льшення видатків на підготовку та підвищення кваліфікації держав- них службовців, оскільки норма- тивними документами передбаче- но обов’язкове навчання держав- них службовців протягом першого року з часу прийняття на посаду [14]. Шляхи вирішення проблем у професійній підготовці державних службовців 1. Відібрати та підтримати талановиту молодь, підвищити якість підготовки фахівців, які можуть обіймати посади державних службовців чи осіб місцевого самоврядування. 2. Сприяти підвищенню інтересу молоді до поглибленого вивчення актуальних проблем держа- вного управління та державної служби, стимулюва- ти бажання, готовність до роботи в органах держа- вної влади і органах місцевого самоврядування. А головне – це підвищення іміджу та популяризація державної служби серед молоді [2, С. 28, 29], [10]. Доцільно, з погляду Р. Войтович у процесі підго- товки та підвищення кваліфікації кадрів застосовува- ти різні оцінювальні програми та методики, які допо- можуть виявити найздібніших працівників, а також просуватися по службі найбільш підготовленим пра- цівникам. Такими оцінювальними методиками та процедурами можуть слугувати: методи безпосеред- нього вивчення особистості (співбесіда, анкетування, інтерв’ю, біографічний метод, самооцінка, самоана- ліз); проективні методи (відображення суб’єктивнос- ті, функціонально-рольові ідентифікації); експертні методи (базуються на оцінках членів сім’ї, співробіт- ників, сусідів, керівника тощо); психофізіологічні та медичні методи (темперамент, витривалість, здоро- в’я); методи професіонального переміщення по служ- бі (стажування); конкурсні методи (змагання, альтер- нативні вибори, екзамен, рейтингові оцінки); методи тестування (які дозволяють вивчити творчий підхід, особистісні задатки, професійне зростання) [3, С. 5-6]. Доцільно результати, наприклад, щорічного оцінювання враховувати при розробці відповідних програм підвищення кваліфікації, призначених для керівників різного рівня. Запровадження відбору талановитої молоді для навчання, професійного спрямування до робо- ти в органах державної влади; Підвищення іміджу державної служби; Підвищення заробітної платні до рівня розвине- них європейських країн. 202 Продовження таблиці Проблеми професійного навчання державних службовців Проблема підвищення освіт- ньо-кваліфікаційного рівня кадрів державної служби. Частка держа- вних службовців, які не мають повної вищої освіти, становить майже 35 відсотків. При цьому понад 50 відсотків службовців, які працюють на посадах 7 кате- горії, не мають вищої освіти. Недостатнім є рівень охоплення державних службовців навчанням та підвищенням кваліфікації. Так, у 1996 році навчалися приблизно 10 відсотків персоналу, що складає половину від потреби. Для керівно- го складу становище трохи краще: він становив 38 відсотків усіх, хто в минулому році пройшов навчання, хоча його частка серед державних службовців складає чверть [14]. Проблемними питаннями в роботі центрів є: - відсутність чіткого визначен- ня того, які категорії державних службовців, в яких підрозділах повинні проходити підвищення кваліфікації; - відсутність цільового фінан- сування центрів з державного бюджету; - слабка матеріальна та навча- льно-методична база багатьох центрів. Шляхи вирішення проблем у професійній підготовці державних службовців Створення системи обов’язкового безперервно- го професійного навчання. Важливим напрямом діяльності навчальних за- кладів та центрів має стати підбір висококваліфіко- ваного викладацького складу, який зможе забезпечи- ти розробку необхідних змісту і методики навчання. Залучення науково-педагогічного та наукового потенціалу вищої школи, академічної та галузевої науки до підготовки фахівців та науковців для про- фесійної діяльності у сфері державного управління. Підвищення професійного рівня державного службовця передбачає: а) вивчення нової техніки та технології управ- ління; б) оволодіння теоретичною базою в професійно орієнтованій галузі діяльності державного службовця; в) удосконалення стилю роботи, ділового етикету. Розширення професійної підготовки фахівців за іншими освітніми й науковими галузями та спеціа- льностями відповідно до потреб професіоналізації персоналу органів державної влади та органів міс- цевого самоврядування; Удосконалення мережі навчальних закладів професійної підготовки персоналу державної служ- би на конкурсній основі та їх функціонування пере- важно на засадах державного замовлення. Сьогодні важливо удосконалити зміст і форми навчання, надаючи пріоритети питанням державно- го управління, його реформування, соціально- орієнтованої економіки, державного та господарсь- кого права, виборчої кампанії. Відтворити злам старої парадигми передачі та засвоєння знань, та сформувати напрям «створення знань» [8, С. 16]. Окремо слід виділити питання удосконалення управління системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Сьогодні необхідно домогтися ефективної взаємо- дії органів управління, навчальних закладів та державного службовця. Вона має розпочинатись на етапі вивчення кількісних і якісних потреб у кад- рах, продовжуватись при розробці програм навчан- ня і їх реалізації, а завершуватись у процесі наступ- ного використання фахівця на державній службі з урахуванням рівня його підготовки [14]. 203 Становлення системи безперервного професійного навчан-ня державних службовців стало нагальною потребою та важливим фак- тором зміцнення інституту державної служби [9, С. 137]. За сприяння урядів та неурядових організацій Німеччини, Фран- ції, Великобританії, Канади, США, інших країн реалізований і здійс- нюється ряд проектів щодо підготовки кадрів державних службовців України. Якісне вдосконалення системи навчання державних службо- вців має випереджати перетворення у структурах влади, в організації державної служби [14]. Таким чином, можна стверджувати, що в Україні створено систе- му роботи з кадрами державної служби. Уже є певний досвід органі- зації такого навчання, створюється відповідна матеріальна база. Наша країна має також досвід взаємодії з міжнародними організаціями в галузі розвитку й реформування державного управління, кадрового забезпечення державної служби, підготовки та підвищення кваліфіка- ції державних службовців. Безперечним фактом є те, що успіх будь-яких державних перет- ворень насамперед залежить від ефективності діяльності управ- лінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителі ста- родавнього світу. Зокрема, Демокрит учив, що державні справи є най- важливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто має відповідні знання, якості та знає справу. Сократівський ідеал адміністрування означав правління знаючих, тобто ґрунтувався на принципі компетентності в державному управлінні. 1. Бойко В.М., Гаврилов В.М. Вік живи, вік учись // Чернігівсь- кий вісник. - 2006. - 6 вересня. 2. Верес М. Молодь - на державну службу // Інформ.-аналіт. вісник Чернігівської облдержадміністрації. - 2004. - №8. - С. 28-29. 3. Войтович Р. Система підготовки та підви- щення кваліфікації державних службовців органів місцевого самовря- дування в Україні. http://www.usukraine.org. - С. 3-8. 4. Гоцюк В. Щоб зростав авторитет держслужбовця / Урядовий кур’єр. - 2002. - 12 січня. - С. 6. 5. Закон України ―Про державну службу‖ // Відомості Верховної Ради України. - №52. - С. 490. 6. Закон України ―Про осві- ту‖ // Освіта. - 1991. - 25 червня. 7. Коврига А., Уайман Ш. Построе- ние институтов профессионализации государственного сектора в пос- ткоммунистических государствах // Политико-административные отношения: кто стоит у власти? / Под ред. Тони Верхейна; Пер. с англ. - М.: ―Права человека‖, 2001. - С. 426-432. 8. Мавко П. Мережа регіональних навчальних центрів (РНЦ) програми партнерства гро- мад. - http://www.usukraine.org. - С. 15-21. 9. Малиновський В.Я. Дер- 204 http://www.usukraine.org http://www.usukraine.org жавна служба: теорія і практика: Навчальний посібник. - К: Атіка, 2003. - 160 с. 10. Програма підготовки та залучення молоді до держа- вної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створен- ня умов для її професійного зростання: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1444. 11. Про комплексну програ- му підготовки державних службовців: Указ Президента України // Урядовий кур’єр: Орієнтир. - 2000. - 6 грудня. - С. 6. 12. Розенбаум Ю.А. Подготовка управленческих кадров. - М , 1981. 13. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвит- ку на 2002-2004 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік // Урядовий кур’єр. - 2000. - 23 лютого. - С. 5-12. 14. Яцуба В. Роль підготовки і підвищення кваліфікації дер- жавних службовців в удосконаленні державного управління. - пігр:// \у\у\у.еті(І5.йОУ.иа/соп{го1/ик/риЬ1І5п/агас1е?агІ И=37961&са1 і<Д=35384 205

Проблеми підготовки професійних кадрів для державної служби та шляхи їх подолання

Institution

Similar Items