Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки
Saved in:
| Published in: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77708 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки / І. Міронова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 218-225. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860095442260328448 |
|---|---|
| author | Міронова, І. |
| author_facet | Міронова, І. |
| citation_txt | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки / І. Міронова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 218-225. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| first_indexed | 2025-12-07T17:25:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
БеиІзсЬе Вшіс1е8іа§ і т роМзсЬеп 8у8Іет сіег ВшісІезгериЬИк БеиІксЬІ-
апсі, 2. Аий., Оріасіеп 2005. 5. Іп1егпеі8еі1е СІЄ8 Вшісіезуегйш-
8Ші§8§егісЬіе8 // ЬПр://\у\¥\¥.Ьуегіа.сіе/саі-Ьіп/1іпк.р1?рге88Є, 04.03.2006.
6. Огшіс1§е8еІ2 їїіг сЬе ВшісІекгериЬИк ВеиІзсЬІапсІ. ТехІаи8§аЬе. 8іап±
8ерІетЬег 2002, Нега觧еЬег: БеиІксЬег Вшіс1е8іа§, Вегііп, 2002. 7. Ое8-
сЬаЙ80гс1пші§ СІЄ8 БеиІ8сЬеп Вшіс1е8іа§е8. Іп сіег Ра88Ші§ сіег Векашііт-
асЬші§ уот 2. Мі 1980 (ВОВІ. I 8. 1237), хиІеШ §еапс!егІ Іаиі Векап-
ШтасЬші§ уот 12. Мі 2005 (ВОВІ. I 8. 2512) // Ьпр://
\у\У№.Ьипс1е8Іаа.с1е/раг1атеп1/ае8еІ2е/ао Ьіе/іпс1ех.Ьіт1, 04.03.2006.
І. Міронова
РОЗВИТОК ОСВІТИ І КУЛЬТУРИ ПОЛЬСЬКОГО
НАСЕЛЕННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В 1920-30-і РОКИ
Питання розвитку освіти і культури національних меншин Украї-
ни постійно перебувають в центрі широкої громадської уваги. Південь
України був і залишається регіоном з багатонаціональним населенням,
тому питання, пов’язані з політикою національно-культурного будівни-
цтва, були актуальними в 1920-30-і рр. і залишаються актуальними в
сучасний період.
Історія польської національної меншини Півдня України залиша-
ється малодослідженою темою в українській історіографії. В цьому
напрямку працюють історики І. Балуба, Т. Єременко, Б. Чирко,
О. Калакура [1] та інші. Більшість істориків згодні з тим, що політика
―коренізації‖ в 1920-і рр. дала ідеальне підґрунтя для розвитку поль-
ських національних закладів освіти і культури. В 1930-і рр., в зв’язку
із зміною політики радянського уряду, ці заклади були закриті за
―ненадібністю‖. Однак ця проблема розглядалася істориками в загаль-
нореспубліканському масштабі, і тому автор статті ставить за мету
розглянути з власної точки зору особливості культурно-освітнього
розвитку польського населення півдня України в 1920-30-і рр.
За даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., на півдні
України проживало 23368 представників польської національності
[2]. У середині 1920-х рр. вони проживали у шести поселеннях, найбі-
льша кількість яких припадала на Херсонську та Миколаївську окру-
ги [3]. Компактними групами на території сучасної Миколаївщини
поляки проживали у чотирьох населених пунктах: Киселівці Снігурів-
ського району, заснованій у 1846 р., на хуторі Жовтень Баланівської
218
сільради Очаківського району, хуторі Іваницькому Привільнянського,
потім – Новоодеського, району та в селі Щербанях Вознесенського
району [4]. З виділених в 1920-і рр. 92 польських національних сіль-
рад, на півдні республіки була розташована лише одна Киселівська, в
якій проживало 1413 поляків [5].
Розвиток культури національних меншин був однією із складових
у реалізації національної політики в Україні. Вирішення цієї проблеми в
цілому передбачало три основні напрями діяльності: радянське будів-
ництво (створення територіально-адміністративних одиниць, націона-
льних органів управління і т.ін.), ліквідація економічної відсталості
окремих національностей та ліквідація їх культурної відсталості. Сама
проблема, на погляд більшовиків, крилася саме в нерівномірності роз-
витку кожної, окремо взятої нації. Усі три напрями були тісно пов’язані
одне з один, бо мали спільне підґрунтя – класову ідеологію та одну ме-
ту – втягування національних меншостей до радянського будівництва.
Сам культурницький напрямок включав у себе широкий спектр заходів
у галузі освіти (розвиток початкової, середньої, вищої шкіл, ліквідація
неписьменності тощо), мистецтва, науковій та видавничій сферах і т.п.
До середини 1920-х рр. польських навчальних закладів, за винят-
ком незначної кількості польських шкіл, на півдні України не існувало.
Робота їх проходила в непристосованих приміщеннях, без необхідних
приладів та навчальних посібників. У зв’язку з цим керівництво радян-
ської влади, після прийняття політики ―коренізації‖ (яку започаткував
ХІІ з’їзд РКП(б) у квітні 1923 р.) планувало протягом 5 років не тільки
провести ґрунтовні дослідження з історії та культурного стану етнічних
груп, а й створити мережу загальноосвітніх закладів, у яких викладання
проводилося б національною мовою; налагодити випуск літератури
(навчальної, художньої й періодичної) мовами етнічних меншин; ство-
рити загальноукраїнську мережу науково-дослідних і вищих навчальних
установ, які б обслуговували потреби національних меншин республіки.
Мережа польських шкіл в Україні почала зростати з 1924/25 н.р. У
ці роки на півдні України існувало всього 5 польських шкіл (по одній –
в Одесі і Миколаївській окрузі) і три – в Херсонській окрузі, що склало
0,25% всіх шкіл даного регіону [6]. В наступному 1926/27 н.р. в Мико-
лаєві вже існувало 3 польські школи, а в окрузі – одна [7]. Польські
трудшколи в більшості своїй були сільськими однокомплектними шко-
лами, де один учитель часто мусив працювати навіть із трьома групами.
Допомогою при введенні нових методів роботи було видання в 1925 р.
польського педагогічного журналу ―К новой школе‖ [8].
Основною метою радянської влади щодо польських шкіл було
вихолощування національної і релігійної сутності з навчального проце-
219
су, із життя школи взагалі, впровадження ефемерних радянських стан-
дартів-замінників. Ось як висловилася щодо національної політики ра-
дянської влади завідуюча Миколаївською міською польською школою
Вендзиковська: ―... Ця політика є дурниця, бо в літературі на мовах на-
ціональних меншин маємо московський, а не національний зміст‖[9].
Дуже часто польські школи створювалися на короткий термін.
Наприклад, в 1925 р. в селі Щербані Вознесенського району Микола-
ївської округи, де мешкало 75% поляків, польська школа проіснувала
всього три місяці зими, поки утримувалась за кошти громади [10].
У Миколаєві існувала 7-річна школа з польською мовою навчан-
ня, яка розташовувалася на вул. Декабристів, 28, мала 91 учня. Керу-
вав школою А. Вендриковський, вчителями працювали Ієгота, Леви-
цькі, Савицька, Верна, Олексієнко, Вітвицький, Короленко, Карда-
шов. У 1928/29 н.р. кількість учнів збільшилась до 123-х. Тут же відк-
рилася польська бібліотека, де видача книг проводилася тричі на тиж-
день – у середу, п’ятницю та неділю [11].
Радянська влада приділяла дуже серйозну увагу польським педа-
гогам зі старою ідеологією, проводячи серед них різного роду дискусії,
збори, а також замінюючи їх на прорадянськи налаштованих вчителів
[12]. Слід зазначити, що при проведенні радянізації польського насе-
лення, зовсім не враховувалися його національні особливості. Насам-
перед, йдеться про глибоку релігійність поляків, значний вплив като-
лицької церкви на життя польської родини. Зневага влади до релігій-
них почуттів поляків, переслідування їх за релігійні переконання мали
місце і на півдні України. Так, згадувану вже вчительку Вендзиковську
звинувачували в тому, що під час похорон однієї вчительки вона разом
з частиною учнів під релігійними хоругвами на чолі з ксьондзом
―демонстративно‖ брала участь в релігійній процесії по всьому місту.
Висновок: подавала негативний приклад своїм вихованцям. Щоб запо-
бігти впливові католицької церкви на учнів, партійні функціонери на-
віть відгородили школу від костьолу парканом. Але учні через зробле-
ний в огорожі отвір-перелаз продовжували утікати зі шкільних занять
на богослужіння [13]. Отже, наведені факти вочевидь свідчили про те,
що польбюро Миколаївського міськпарткому і окрінспектура майже
втратили ідеологічний контроль над польською школою.
Ще з більшою гостротою ставилась влада до відкриття польсь-
ких шкіл на селі. В українські школи найближчих сіл батьки своїх
дітей відпускати не хотіли. Це пояснювалося віддаленістю цих шкіл,
відсутністю взуття у дітей, одягу і найголовніше – бажанням батьків
навчати і виховувати своїх дітей національною – польською –
мовою.
220
Збільшення кількості учнів породжувало проблеми забезпечення
підручниками на польській мові. Певні спроби щодо налагодження
випуску літератури національними мовами робили Державне видав-
ництво і ―Культурліга‖, щоправда вони виявлялися малорезультатив-
ними. У червні 1926 р. було створено Всеукраїнську філію видавниц-
тва народів СРСР, що мала взяти на себе видання літератури мовами
етнічних груп УСРР.
Поряд із уже названою проблемою дефіциту підручників процес
коренізації породжував інші труднощі, не менш гострі. У середині
1920-х рр. стало зрозуміло, що не вистачає висококваліфікованих вчи-
телів, які б добре володіли національними мовами. Курси для пере-
підготовки польських вчителів були організовані при Польському
педагогічному технікумі в Києві [14]. Вони давали непогані результа-
ти, хоча не могли задовольнити тих вимог, які висувалися.
Потреба у кваліфікованих кадрах для роботи серед національних
меншин сприяла зростанню мережі установ середніх спеціальних та
вищих навчальних закладів, навчання в яких здійснювалося рідною
мовою. У різні роки фахівців польською мовою готували Київський
польський інститут, 7 відділів при вищих освітніх навчальних закла-
дах, 9 педагогічних технікумів, Одеський польський технікум механі-
зації сільського господарства [15].
Практична реалізація політики коренізації стосовно національ-
них меншин України, зокрема півдня, набула по лінії культурно-
освітньої роботи найрізноманітніших форм і методів. Сама галузь
культури розглядалася як ідеологічна надбудова створюваного режи-
му, як засіб зміцнення нового ладу. Саме тому першочергова увага з
боку радянських органів влади була зосереджена на політосвітній
роботі серед національних меншин: поширенні мережі хат-читалень,
клубів, сільських будинків, бібліотек тощо [16].
У 1924 р. був створений Одеський центральний інтернаціональ-
ний клуб імені Карла Маркса, при якому існувала польська секція
[17]. Об’єднаний клуб національних меншин міста Миколаєва, основу
якого складали польська та латиська секції, неодноразово проводив
вечори, давав безкоштовні спектаклі польською мовою, випускав сті-
нгазети, організовував публічні лекції політичного спрямування [18].
Особливою прихильністю населення користувався польський робі-
тничий клуб ім. Ю. Мархлевського. Лекції ―Про участь поляків у соціа-
лістичному будівництві‖, ―Про національну політику‖, ―Про білий те-
рор у Польщі‖, які читалися польською мовою, слухали від 30 до 120
чол. Освітня робота клубу включала також організацію роботи гуртків:
крою та пошиву, драмгуртка, домоведення. Певне місце відводилося
221
відпочинку і розвагам: хоровому співу, іграм, літературним читанням,
народній музиці, вечорам самодіяльності тощо [19]. Аналогічний, але
менший за чисельністю польський клуб був створений в Херсоні [20].
Отже, клуби і секції були створені з метою надання допомоги
національним меншинам, ведення культурно-освітньої роботи і інтер-
національного виховання трудящих. Значна увага приділялась марк-
систсько-ленінському вихованню їх членів, вивченню політики, еко-
номіки, культури СРСР.
У роки розвитку політики коренізації зросли потреби етнічного
населення в поширенні видання художньої, технічної, сільськогосподар-
ської літератури рідними мовами. Через неможливість задоволення пот-
реб населення вказаною літературою, на півдні України створювалися
національні бібліотеки і нацменівські відділи при окружних бібліотеках.
Згідно з постановою Раднаркому УСРР від 22 березня 1928 р. та Прези-
дії ВУЦВК від 10 квітня 1928 р. ―Про конкретні заходи для дальшого
поглиблення роботи по забезпеченню успішної самодіяльності нацменів
на Україні та найкращого їх обслуговування всіма урядами держапарату
в центрі та на місцях‖, НКО утворив при окружних бібліотеках нацме-
нівські відділи. В 1925 р. в Миколаєві була відкрита польська бібліотека,
яка знаходилася на вулиці Глазенапівській, 28, у приміщенні польської
школи [21]. Пізніше на півдні України були утворені польські відділи
при Херсонській, Миколаївській, Одеській окружних бібліотеках [22].
Для задоволення потреб друкованою літературою польською мо-
вою в другій половині 1920-х рр. було створено національне видавницт-
во ―Трибуна на Україні‖ [23]. У першій половині 1930-х рр. із 2454 га-
зет, що виходили в республіці, 17 видавалися польською мовою [24].
Із відомих діячів національної культури півдня України потрібно
відзначити діяльність польських скульпторів Бернарда Михайловича Кра-
тко1 і Жозефіни Костянтинівни Діндо2, представників нового радянського
мистецтва. Основні їхні творіння на півдні України – барельєфи порталу
будинку Селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928 р.) [25].
1 Кратко Бернард (Арон-Бер Шимон) Михайлович народився 17 січня 1884 р. у
Варшаві. В 1901–1906 рр. навчався у Варшавській школі красних мистецтв (майстерня
К. Дуніковського). В 1920 р. переїхав на Україну. У 1920–1925 рр. Б. Кратко працював
у Харківському, а в 1925-1935 рр. – Київському художньому інститутах. Помер 1 серп-
ня 1960 р. в Києві.
2 Діндо Жозефіна Костянтинівна народилася 11 грудня 1902 р. у Варшаві. В роки Пер-
шої світової війни переїхала до Риги, а потім – до Харкова. У 1920–1926 рр. вчилася в
Харківському інституті у Б.М. Кратка. До 1933 р. жила в Одесі, потім переїхала до Києва.
3 1927 по 1932 рр. – член Асоціації революційних митців України (АРМУ). Працювала
викладачем ОДХІ (1930–1933 рр.) та КХІ (1934–1944 рр.). Померла 18 травня 1953 р.
222
Отже, коренізаційні заходи щодо польського населення півдня
України свідчать про досить успішний початок важливої справи. І
хоча існували певні проблеми, освітні та культурні інтереси поляків
були достатньо забезпечені.
В 1930-і рр. із встановленням в країні тоталітарного, диктаторсь-
кого режиму починається поступове примусове згортання діяльності
польських установ, що призводить до занепаду польського громадсь-
кого життя та національної культури. В міру утвердження в СРСР
тоталітарно-репресивного режиму державна політика щодо націона-
льних меншин різко змінюється. Однією із головних причин було
погіршення відносин СРСР з Німеччиною та Польщею і відповідне
посилення антинімецької пропагандистської кампанії, які зумовили,
зокрема, особливу упередженість радянських владних структур щодо
німецького та польського населення.
Докорінна реорганізація торкнулася, в першу чергу, польських
національних шкіл. 20 грудня 1935 р. Політбюро ЦК КП(б)У схвалило
постанову, якою констатувалась наявність у республіці ―штучно ство-
рених польськими націоналістами національних шкіл‖. Протягом 1933-
1938 рр. було видано ряд постанов3, які поставили крапку в існуванні
польських навчальних закладів в Україні, переводячи іх спочатку на
викладання українською, а пізніше – й російською мовою. Окреме до-
ручення отримали М.М. Попов та В.А. Балицький, які зобов’язувалися
―замінити всіх учителів-націоналістів у польських школах і польських
комплектах українських шкіл радянськими вчителями‖ [26].
Вплив ―класово ворожих віянь‖ виявила республіканська адміні-
страція у деяких польських школах. Так, під час перевірки одеські
школярі запитували: ―Чому нас не пускають до Польщі? Ми хочемо
туди, там наша влада‖. Старшокласники подекуди нищили портрети
Й. Сталіна та інших вождів, а під час уроків заявляли, що ―наші дося-
гнення – це облуда‖, що ―радянська влада грабує село‖ та ін. Такі на-
строї і як наслідок – відповідні висловлювання, що відображали реа-
льний стан справ у країні, набули поширення не лише серед учнів
польських навчальних закладів [29].
Отже, після розв’язання в СРСР у 1930-і рр. антипольської про-
пагандистської кампанії, офіційних заяв про небезпеку з боку польсь-
ких ―фашистів‖ за постановами партійного керівництва польські шко-
ли були закриті. За постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 20 квітня
3 Постанова ЦК КП(б)У від 13 грудня 1933 р. ―Про німецькі й польські школи на Украї-
ні‖ [27]; ―Постанова Політбюро ЦК КП(б)У ―Про реорганізацію національних шкіл в
Україні‖ (квітень 1938 року) [28].
223
1938 р. ―Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських
школах України‖ і за постановою РНК УРСР від 29 червня 1938 р.
―Про реорганізацію особливих національних шкіл, технікумів, Одесь-
кого німецького педагогічного інституту і особливих національних
відділів та класів у школах, технікумах і вузах УРСР‖ [30], польські
школи були реорганізовані у школи звичайного типу з викладанням
українською і російською мовами.
Пошуки польських ―фашистів‖ привели до ліквідації протягом
1932-1938 рр. Одеського польського технікуму механізації сільського
господарства, вечірньої робітничої школи, розвалу праці польського
клубу [31]. У 1937/38 н.р. в Одеській області залишилася одна польсь-
ка школа [32].
Отже, влітку 1938 р. в Україні перестала існувати мережа націо-
нальних закладів освіти і культури. Ліквідація спеціальних національ-
них установ на Україні була лише частиною загальної політики, спря-
мованої на відмову від коренізації в усіх сферах культури. Репресії в
середовищі творчої інтелігенції та відповідальних працівників, що з
особливою силою розгорнулися в 1937 – 1938 рр., завершили справу.
Після 1938 р. жодних згадок про існування в Україні національних
меншин та їх специфічні національно-культурні потреби ми не знай-
демо.
1. Балуба І.А. Проблеми культурно-освітнього розвитку польсь-
кої національної меншини в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття //
Посвіт. – 1996. – № 2(23). – С. 10-12; Єременко Т., Чирко Б., Калакура
О. Поляки в Україні // Віче. – 1993. – № 2. – С. 119-130. 2. Всесоюзний
перепис населення 1926 р. – Т. ХІІІ. – М.: ЦСУ СССР, 1929. – С. 12-
36. 3. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К.: Голов. спеціаліз.
ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. – С. 51. 4. Тригуб П.М.
Польське населення Миколаївської округи у 20-х рр. ХХ ст. // Півден-
ний архів: Зб. наук. праць. Історичні науки. Вип. 5. – Херсон: Айлант,
2001. – С. 143. 5. Центральний державний архів вищих органів влади
та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф. 413. – Оп. 1. –
Спр. 541. – Арк. 117, 124. 6. Державний архів Одеської області (далі –
ДАОО). – Ф. П-3. – Оп. 1. – Спр. 1218. – Арк. 45. 7. Державний архів
Миколаївської області (далі – ДАМО). – Ф. Р-161. – Оп. 1. – Спр. 116-
6. – Арк. 40. 8. Діяльність Наркомосвіти УСРР за 1924-1925 рр. – Хар-
ків: Держвидав України, 1926. – С. 110. 9. Соболь П.І. Совєтизація
етнічних поляків Миколаївщини: 20-і роки // Щотижня. – 2001. – 16
серпня. – С. 4. 10. ДАМО. – Ф. Р-99. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 92.
11. Тригуб П.М. Вказ. праця. – С. 145. 12. ДАМО. – Ф. П-1. – Оп. 1. –
224
Спр. 118. – Арк. 5, 20. 13. Соболь П.І. Національно-культурне життя
поляків Миколаївщини в 20-ті роки ХХ століття // Південний архів:
Зб. наук. праць. Історичні науки. Вип. 5. – Херсон: Айлант, 2001. –
С. 157. 14. Бюлетень Народного комісаріату освіти. – 1928. – №10(97).
– С. 9-11. 15. ДАМО. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 228. – Арк. 34. 16. Дем-
ченко М. Національне питання та пролетаріат. – Харків: ДВУ, 1930. –
С. 63. 17. ДАОО. – Ф. Р-969. – Оп. 3. – Спр. 466. – Арк. 42. 18. Пронь
Т.М. Польська етнічна меншина Миколаївщини в процесі національ-
но-культурного будівництва 20-х років ХХ ст. // Південний архів: Зб.
наук. праць. Історичні науки. Вип. 5. – Херсон: Айлант, 2001. –
С. 152. 19. ДАОО. – Ф. Р-969. – Оп. 3. – Спр. 584. – Арк. 6. 20. Держав-
ний архів Херсонської області (далі – ДАХО). – Ф. Р-2. – Оп. 1. – Спр.
1401. – Арк. 60 зв. 21. ДАМО. – Ф. Р-99. – Оп. 1. – Спр. 889. – Арк. 9.
22. Балуба І.А. Польська національна меншина України в 20-30-ті рр.
ХХ ст.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – С. 165. 23. Янко
Ю.В. До питання створення національних товариств та їх ролі в дос-
лідженні історико-культурної спадщини національних меншин // Ет-
нонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в
діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на по-
розі ХХІ століття: Тези Міжнародної науково-практичної конферен-
ції. – К.; Чернівці, 1997. – С. 348. 24. Кудряченко А. Німці України:
минуле і сьогодення // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 21-22.
25. Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва
України (далі – ЦДАМЛМ України). – Ф. 330. – Оп. 1. – Арк. 1-8.
26. Центральний державний архів громадських об’єднань України
(далі – ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 12. – Арк. 278. 27.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 286. – Арк. 108. 28. ЦДАГО
України. – Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 463. – Арк. 2-4. 29. Рубльов О., Реприн-
цев В. Репресії проти поляків в Україні у 30-ті роки // З архівів ВУЧК
– ГПУ – НКВД – КГБ. – 1995. – № 1-2. – С. 116-117. 30. Збірник зако-
нів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду УРСР. – 1938. –
№38. – 16 липня. – С. 152-153. 31. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 7. –
Спр. 328. – Арк. 47-51. 32. Михайлуца М., Бурундукова М. Сталінщи-
на: розвал національних шкіл Одещини (1937 – 1938 рр.) // Розбудова
держави. – 1994. – № 3. – С. 45-47.
225
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77708 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1810-5270 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:25:33Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Міронова, І. 2015-03-05T11:32:27Z 2015-03-05T11:32:27Z 2004 Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки / І. Міронова // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 218-225. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77708 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Міжнародна політика і міжнародні відносини Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки Article published earlier |
| spellingShingle | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки Міронова, І. Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| title | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки |
| title_full | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки |
| title_fullStr | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки |
| title_full_unstemmed | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки |
| title_short | Розвиток освіти і культури польського населення півдня України в 1920-30-і роки |
| title_sort | розвиток освіти і культури польського населення півдня україни в 1920-30-і роки |
| topic | Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| topic_facet | Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77708 |
| work_keys_str_mv | AT míronovaí rozvitokosvítiíkulʹturipolʹsʹkogonaselennâpívdnâukraíniv192030íroki |