Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
|---|---|
| Datum: | 2004 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77709 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 226-236. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859789215678595072 |
|---|---|
| author | Шевчук, О. |
| author_facet | Шевчук, О. |
| citation_txt | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 226-236. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| first_indexed | 2025-12-02T11:22:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
О. Шевчук
ДИФУЗІЯ КОНФРОНТАЦІЙНИХ ВІДНОСИН І НОВА
ПАРАДИГМА БЕЗПЕКОВОЇ СИСТЕМИ
АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ
Закінчення ―холодної війни‖ ініціювало кардинальні зміни у різно-
манітних сферах міжнародних відносин, хоча ознаки щодо їх практич-
них проявів можна віднайти ще у період біполярності, проте їх перетво-
рення на тенденцію чітко структуризувалось наприкінці 1990-х років.
Одним із основних лейтмотивів сучасної системи міжнародних
відносин є її несформованість і динамічні перетворення щодо ролі
національної держави як основного актора міжнародних відносин.
Даний напрямок наукового дослідження знайшов своє відобра-
ження у розробках вітчизняних науковців М. Капітоненка [1], І. Дуд-
ко [2], С. Юрченка [3], С. Федуняка [4], О.С. Бодрука [5], В.О. Греча-
нінова [6], російських вчених А.І. Уткіна [7, 8], С.А. Караганова [9,
10], А.В. Ломанова [11], В. Іноземцева [12], І. Шиманської [13], А.В.
Болятко [14], П.Б. Камєнова [15], американських політологів Г. Кіссі-
нджера [16], З. Бжезинського [17, 18], Ф. Фукуями [19], І. Валлерстай-
на [20], Е.А. Фейгенбаума [21], китайських дослідників Р. Лі [22], Ван
Цзіси [23], Цянь Сяоюня [24].
Тенденції глобалізації, які зародились у ХІХ ст. виключно у еко-
номічній сфері, на сучасному етапі охопили весь спектр взаємовідно-
син: до традиційних чинників, які обумовлювали характер міждержа-
вних взаємовідносин, увійшли і якісно нові, зокрема: енергетичний
фактор, високі інформаційні технології, валютне регулювання, про-
блема інтеграції країн у провідні економічні інституції, роль трансна-
ціональних корпорацій, зростаюча залежність країн як у регіонально-
му, так і в глобальному вимірах (прикладом чого є наслідки кризи у
Східній Азії в 1997 р., криза 1998 р. в РФ, яка призвела до надзвичай-
но негативних наслідків щодо фінансових систем країн СНД). Окрім
того, для сучасного етапу міжнародних відносин характерні орієнта-
льні впливи на формування архітектоніки різнорівневих систем безпе-
ки двох протилежних тенденцій: проблема націоналізму та загострен-
ня міжетнічних конфліктів, прояви дезинтегруючих процесів та фраг-
ментації на різних рівнях (національному, регіональному, субрегіона-
льному) з одного боку, а з іншого – прагнення держав до своєрідної
форми ―делегованої‖ дипломатії – перехід повноважень держав як
активних суб’єктів міжнародних відносин до певних наднаціональних
утворень: Європейський Союз, НАФТА і т.д. У цьому контексті над-
226
звичайно актуальним є питання щодо контрольованості основних фа-
кторів впливу, які визначають подальший характер формування нової
системи міжнародних відносин, оскільки відсутність даного елемента
призводить до криз, які набувають характеру системності, та викорис-
тання крайніх радикальних методів їх урегулювання.
Зважаючи на теоретичні основи розвитку систем, даний стан
повинен трансформуватися у якісно нову систему міжнародної взає-
модії. Виходячи з цього, у теоретичній площині, а надалі – у практич-
ному вимірі, постає питання щодо творення ієрархії взаємодії у безпе-
кових системах, фундаментальній основі структури міжнародних від-
носин, її здатності до самоорганізації у контексті забезпечення стало-
го балансу антикризової взаємодії та здатності до інновацій.
Разом з тим однією з домінант сучасного політичного процесу є
зміщення пріоритетів центросилових держав (а за своїм політичним
та економічним потенціалом глобальним центром впливу на сьогодні
є США) із рівня протистояння планетарного характеру, що характери-
зувало період біполярності, на регіональний рівень, для якого харак-
терний надзвичайно різноманітний спектр дестабілізуючих чинників.
Професор Флоридського університету У. Вудраф зазначає:
―Сьогодні на вагах історії ми десь посередині між геополітикою ери
панування Заходу і геополітикою нового світового порядку, яка поля-
гає, у першу чергу, в усвідомленні і ствердженні регіональних етніч-
них, релігійних і національних цілей. Після відносної стабільності пері-
оду холодної війни ми, здається, входимо у повністю переорієнтований
світ непередбачуваних регіональних чвар‖ [25, с. 239]. Аналогічно
висловився і професор Техаського університету У. Ростоу. На його
думку, в умовах швидкого розповсюдження зброї масового знищення
нагально потрібно перенесення центру ваги із глобального підходу на
регіональний. Тільки регіоналізм, підкреслює він, дозволить сьогодні
досягти основних цілей, проголошених у Статуті ООН і здійснення
яких під егідою ООН так і не відбулося [25, с. 140-141].
Зважаючи на це, на особливу увагу заслуговує Азіатсько-
Тихоокеанський регіон, який за своїм економічним, політичним та люд-
ським потенціалом цілком реально виступає як світовий локомотив.
Специфічною рисою АТР є його визначальна роль у світових
економічних процесах на сучасному етапі. За умови збереження су-
часних тенденцій, у 2020 р. Азія буде виробляти близько 40% світово-
го ВНП, на долю регіону у 2050 р. буде припадати 57% світової еко-
номіки, згідно з прогнозом ЦРУ, у 2020 р. із шести провідних еконо-
мік світу п’ять будуть азіатськими, перше місце займатиме КНР з 20
трлн. доларів США, на другому будуть знаходитися США – 13,5
227
трлн., на третьому – Японія з 5 трлн., на четвертому – Індія з 4,8
трлн., на п’ятому – Індонезія з 4,2 трлн., на шостому – Південна Ко-
рея з 3,4 трлн. Показовим у цьому відношенні є динаміка тенденцій
економічного регіонального зростання, якщо у 1995 р. валовий націо-
нальний продукт США дорівнював сукупному продукту Японії, Ки-
таю, Індонезії, Південної Кореї та Таїланду разом узятих, то через 25
років американський ВНП, який подвоївся за цей час, буде становити
менше ніж 40% загального продукту зазначених країн [7, с. 269]. Ці
чинники визначають необхідність розробки зваженого підходу до
розбудови відносин з країнами регіону. Разом з тим, хоча тенденції
інтеграції у економічній сфері є характерними для АТР, у той же час
його політичний простір характеризується наявністю значного полі-
тико-ідеологічного конфліктного потенціалу, який є залишковим з
часів ―холодної війни‖, зокрема це проблемний спектр у взаємовідно-
синах Росія – Японія, КНДР – РК, КНР – Тайвань, конфлікт навколо
остовів Спратлі, а також проблема розділених народів. Окрім цього,
незмінними залишаються структурні елементи системи присутності
США у регіоні: військово-політичні союзи з Японією та Південною
Кореєю, хоча й скорочений, але все ж таки достатньо дієвий комплекс
військових баз. У 1997 р. дія ―Основних напрямів японсько-
американського співробітництва у сфері оборони‖ була поширена й
на Тайванську протоку [26, с. 43], що призвело до нового загострення
у відносинах між Вашингтоном та Пекіном.
У жовтні 2005 р. колишній директор Відділу політичного плану-
вання Держдепартаменту США М. Ріс, виступаючи на засіданні круг-
лого столу Інституту громадського проектування та видавництва
―Європа‖, зазначив, що у найближчі 30 років глобальний центр сили
перейде із Європи, де він знаходився останні 300 років, у Тихоокеан-
ський регіон [27]. У. Вудраф стверджує: ―Тимчасове затьмарення Азії
Європою, що розтягнулось на півтисячоліття скінчилось... Америка та
її цінності перестали бути універсальним Євангелієм. Наше завдання
тепер полягає в тому, щоб пристосуватись до світу, в якому незахідні
народи прагнуть впливати на регіональні і глобальні справи і відноси-
ни значно більшою мірою, ніж у еру панування Заходу, яка минула,
притому опираючись не тільки на ресурси сили і влади, але і на ресу-
рси власних цінностей‖ [25, с. 244-245]. Про важливість даної тенден-
ції свідчить і той факт, що цьому питанню були присвячені слухання
у Комітеті з аналізу оборонної політики США у вересні 2005 р. Знач-
на група вчених та практичних політиків висловили твердження від-
носно того, що стурбованість у сфері оборони у Північно-Східній та
Південній Азії, з великою долею вірогідності, буде формувати міжна-
228
родні відносини США більшою мірою, ніж будь-які інші транснаціо-
нальні питання ХХІ століття [28].
Зважаючи ж на те, що система міжнародних відносин є цілісніс-
тю, сформованою взаємодією елементів, на особливу увагу у регіона-
льному розрізі заслуговують питання розбудови ієрархії взаємовідно-
син, зважаючи на характер геополітичних перетворень та економіко-
політичні характеристики центросилових держав регіону.
У цій площині надзвичайно актуалізується дослідження ролі
КНР у формуванні безпекових систем регіонального та глобального
рівнів, визначення співвідношення зовнішньополітичної активності з
національними інтересами, трансформаційні тенденції у соціальній,
економічній, політичній та військовій структурах китайського суспі-
льства. На думку одного з провідних американських науковців Ф.
Фукуями, ―Китай завжди був для Вашингтона великою головолом-
кою. З державами подібного типу Америці найскладніше мати спра-
ву: Китай не можна однозначно назвати ні ворогом, ні товаришем;
для Сполучених Штатів він одночасно і стратегічна загроза, і ключо-
вий фактор та інвестиційний партнер‖ [19].
Економічні досягнення забезпечують ґрунтовні засади реформу-
вання зовнішньополітичного курсу КНР, головним завданням якого є
довести небезпідставність претензій Китаю на місце однієї з провід-
них країн світу. Ця тенденція зовнішньої політики Пекіна має і мора-
льно-політичну площину, оскільки для КНР затвердження в ролі одні-
єї зі світових країн-лідерів є своєрідним переглядом більш ніж століт-
нього періоду історії, коли Китай був об’єктом іноземної агресії, нері-
вноправних угод і створення колоніальних анклавів на його території.
Починаючи з китайських економічних реформ 1978 р. ВВП КНР
виріс у 4 рази, а щорічні темпи зростання китайської економіки коли-
ваються в межах 8,5-10% [9]. Цей показник за першу половину 2005 р.
склав 9,5%, за умови збереження даної динаміки за обсягом ВВП у
2005 р. Китай повинен перегнати Францію, у 2010 р. – Велику Брита-
нію, а у 2050 р. – Японію і впритул наблизитися до США [29].
Однією із суттєвих складових реформування власної національ-
ної політико-економічної структури є модернізація збройних сил
КНР. Даний процес характеризується у своєму розвитку етапністю,
внутрішній зміст якої визначається політичними та економічними
векторами міжнародного розвитку та адаптацією внутрішніх чинників
до зовнішньополітичних умов.
Першим етапом цього процесу можна вважати 1985-2000 рр. У
червні 1985 року Військова Рада ЦК КПК прийняла рішення, згідно з
яким головною метою військових реформ є: концентрація засобів для
229
прискореного економічного розвитку країни та подальшого підви-
щення якості її збройних сил на базі підйому економіки [30, c. 11].
Починаючи з 1991 року щорічні бюджетні військові витрати Китаю
збільшувались на 17% [31, c. 177]. У період 1990-1998 років витрати
Пекіна у військовій галузі зросли більш ніж у три рази - з 29,03 млрд.
юаней до 90,99 млрд. [30, c. 16]. У доповіді голови КНР Цзян Цземіня
на ХV з’їзді КПК (12 вересня 1997 р.) була відзначена необхідність
підтримувати військово-стратегічний курс на активну оборону, поси-
лювати якісне удосконалення й продовжувати рухатися по шляху
створення відбірної армії з китайською специфікою [32, с. 44].
З 2000 року розпочався якісно новий етап у модернізації зброй-
них сил КНР, свідченням чого стала публікація Управлінням інфор-
мації Держради Китайської Народної Республіки так званої ―Білої
книги‖ про національну оборону Китаю [33]. Головний зміст стратегії
КНР у військовій галузі на сучасному етапі полягає у необхідності
приведення у відповідність з новими умовами світового політичного
розвитку та внутрішньоекономічними показниками країни якісних
характеристик військових структур КНР.
Кроком на шляху зміни акцентів у оборонній стратегії Пекіна
стало уповільнення темпів зростання обсягу витрат у військовій сфері
та їх більш прагматичне використання. Так, витрати КНР по статті
держбюджету ―Національна оборона‖ у 2000 році склали 121,29 млрд.
юаней (14,6 млрд. доларів США), або 8,29% загальних бюджетних
витрат держави, що відповідає менше 2% валового внутрішнього про-
дукту країни [33, с. 20-21].
У 2001 р. головою КНР Цзян Цземінем була задекларована стра-
тегія розвитку оборонного потенціалу і модернізації збройних сил
Китаю розрахована до середини ХХІ століття. Даний напрям рефор-
мування передбачає поетапне перетворення, зокрема: 1. До 2000 р.
створення основ перетворення; 2. 2000-2020 рр. збройні сили Китаю,
повинні перегнати за власними показниками інші країни Азії; 3. 2020-
2049 рр. передбачається завершити модернізацію і досягти рівня роз-
винених країн [15, с. 54]. У той же час у своєму виступі на XVI з’їзді
КПК (листопад 2002 р.) Цзян Цземінь, характеризуючи визначальні
характеристики світового політичного процесу, підкреслив: ―Безпека
повинна ґрунтуватися на взаємній довірі; нова концепція безпеки пе-
редбачає створення обстановки взаємної довіри, взаємовигоди, рівно-
сті і координації‖ [34, с. 6]. Деталізація даного теоретичного концепту
була зроблена міністром оборони КНР Чі Хаотянем та заступником
голови Генерального штабу НВАК генерал-полковником Сюн Гуан-
каєм на міжнародному симпозіумі, ініційованому Китайським інсти-
230
тутом міжнародних стратегічних досліджень у грудні 2002 р. Аналіз
досвіду біполярності визначив нові складові концепції національної
безпеки, основні положення яких ґрунтуються на принципах взаємної
довіри (відмова від ментальності ―холодної війни‖, політики з позиції
сили, звільнення від взаємної підозрілості і ворожості); взаємовигоди
(задоволення об’єктивних потреб соціального розвитку країн в епоху
глобалізації, повага інтересів безпеки один одного, творення умов для
врахування інтересів партнерів при реалізації власних інтересів безпе-
ки); рівність (усі країни, незалежно від їх розмірів і могутності, є рів-
ними членами світової спільноти. Вони повинні поважати один одно-
го, не втручатися у внутрішні справи, взаємодіяти у справі демокра-
тизації міжнародних відносин); координація (розв’язання суперечок
внаслідок мирних переговорів і здійснення широкого та поглибленого
співробітництва з питань безпеки, щоб запобігти прихованій загрозі й
уникнути війн і збройних конфліктів) [34].
У 2002 р. Управління інформації Держради КНР оприлюднило
―Білу книгу‖ про національну оборону. Цим документом визначено
характерні зміни, що відбуваються у військовій політиці, збройних
силах та оборонному секторі економіки. Характерною рисою модерні-
зації збройних сил КНР є розбудова збройних сил як комбінування
невеликої, але сучасно оснащеної армії у поєднанні із потужними резе-
рвними силами. Структура збройних сил Китаю включає в себе Народ-
но-визвольну армію, чисельність якої підтримується на рівні 2,5 млн.
чол., війська народної озброєної міліції – понад 1,3 млн. чол. та народ-
ного ополчення – біля 12 млн. чол. Система організаційного комплек-
тування регулярних військ та резерву, прийнята на початку ХХІ століт-
тя, кардинально підвищила можливості щодо мобілізації НВАК у над-
звичайних умовах. Зокрема, близько 350 млн. чол. складають мобіліза-
ційні ресурси КНР, у тому числі придатних для військової служби –
близько 190 млн. чол. [14, с. 37]. Усі ці фактори визначають орієнталь-
ні впливи зовнішньополітичної доктрини КНР на творення архітектури
системи безпеки у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Разом з тим задекларовані принципи взаємовідносин, незважаю-
чи на їх демонстраційність, відстоюються і впроваджуються китайсь-
ким керівництвом у практичну площину, що пояснюється насамперед
потребою розв’язання нагальних проблем економічного розвитку та
збереження територіальної цілісності держави.
Взаємопов’язаний комплекс важливих чинників буде і надалі
визначати зваженість та прагматизм зовнішньополітичного курсу
КНР, незважаючи на всі підстави щодо лідерства у АТР. По-перше,
поляризація китайського суспільства, що у свою чергу є надзвичайно
231
дієвим дестабілізуючим фактором політичної та соціальної системи
суспільства. Один із провідних китайських науковців Ху Аньган стве-
рджує, що на сучасному етапі місто і село живуть у різних суспільно-
політичних формаціях. Сучасний Китай, стверджує Ху Аньган, розпа-
вся на ―чотири світи‖: коли жителі ―першого світу‖ – Пекіну і Шан-
хаю (2,2% населення) вже перевищили світовий рівень країн із серед-
німи прибутками, а майже 50% населення країни проживає в
―четвертому світі‖, знаходячись нижче рівня бідних країн світу [11].
Середньорічний чистий прибуток селянина у 2002 р. склав 2366 юа-
ней (близько 300 дол. США), цей показник за системою індикаторів,
прийнятою ООН, нижчий рівня індексу бідності (1 дол. у день). 52%
сільського населення має прибуток менше ніж 2 тис. юаней на рік, а
14,6% – менш ніж 1 тис. юаней [10]. У таких умовах життєво важли-
вим для правлячого режиму є збереження існуючих темпів економіч-
ного зростання, оскільки навіть незначний їх збій може призвести до
соціальної кризи, яка матиме непередбачувані наслідки.
По-друге, на даний момент активне реформування економічної
структури суспільства практично неможливе без підтримання на на-
лежному рівні взаємовідносин з одним із глобальних фінансових
центрів світу, а відповідно – дієвим фактором впливу на світовому
ринку – Сполученими Штатами Америки. Саме це і визначає можливі
межі конфронтації у взаємовідносинах Пекіну та Вашингтону. Зокре-
ма, взаємний товарообіг складає 120 млрд. доларів [35, с.25], а 1/3
іноземних інвестицій до китайської економіки є американськими ка-
піталовкладеннями [36, с.4].
По-третє, висока сировинна та енергетична залежність економі-
ки КНР, що динамічно розвивається. Так, починаючи з листопада
1993 р. Китай вперше за останні 20 років став чистим імпортером на-
фти, а зважаючи на характер економічної модернізації, можна перед-
бачити, що ця залежність буде і надалі зростати. Потреби в ній збіль-
шаться з 600 тис. барелів на день у 1993 р. до 3 млн. в 2010 р. [22, с.
451]. На сьогоднішній день ці прогнози, сформульовані китайським
вченим Р. Лі у 1999 р., вже перевершені, у 2004 р. використання наф-
ти в день досягло рівня 6,3 млн. барелів, таким чином, приріст спожи-
вання склав 24% [12]. Науковий співробітник Гарвардського універ-
ситету Е.А. Фейгенбаум, аналізуючи проблему реалізації енергетич-
них прагнень КНР, стверджує, що однією з головних цілей збройних
сил Китаю є забезпечення постачання Китаю природними ресурсами,
необхідними для життєздатності його економіки на довгострокову
перспективу [21, с. 72]. Акцентуючи увагу на цьому аспекті амери-
канський науковець зазначає, що територіальні претензії Пекіну на
232
острови Спратлі пов’язані з тим, що основні морські комунікації що-
до постачання енергоносіїв до Східної Азії проходять поблизу цих
островів [21, с. 72].
По-четверте, прийняття КНР до СОТ у 2001 р. ставить на поря-
док денний питання щодо лібералізації політико-адміністративної
структури, зважаючи ж на традиційність китайської влади, це висту-
пає додатковим фактором тиску на організаційний ландшафт влади.
По-п’яте, інтеграційні процеси регіонального та глобального
рівнів, лібералізація національного фінансового ринку, активний роз-
виток підприємництва (у 2004 р. до Конституції КНР була внесена
поправка, яка проголосила недоторканність легальної приватної влас-
ності громадян, планується скоротити питому вагу держсектора в
економіці до 20% [29]), приватизаційні процеси – все це сприяє фор-
муванню розвиненого громадянського суспільства, що визначає знач-
ний потенціал нестабільності, зважаючи на збереження монополії
комуністичної партії на владу. Показовим у цьому відношенні є пере-
конання заступника голови комітету з питань оборони Державної Ду-
ми РФ О. Арбатова, який зазначив: ―Китай ...це наддержава ХХІ сто-
ліття... Завадити цьому може тільки одне – внутрішній розкол, який
може відбутися внаслідок швидкого економічного зростання та заста-
рілої негнучкої політичної системи‖ [37].
Таким чином, перераховані вище чинники будуть визначати осно-
вні виміри зовнішньополітичного курсу КНР, спрямованого на забезпе-
чення провідної ролі держави у регіоні, з урахуванням тенденцій внут-
рішньополітичного та міжнародного розвитку. Одним із головних на-
прямів реалізації зовнішньополітичної доктрини буде творення іміджу
Китаю як стабільної та передбачуваної держави, що є надзвичайно важ-
ливим у взаємовідносинах із ключовими гравцями на регіональній полі-
тичній економічній арені США та РФ, а це, у свою чергу, буде виступа-
ти істотним каталізатором процесу розв’язання внутрішніх проблем.
Формат взаємовідносин Вашингтон – Пекін – Москва зазнав змін своїх
сутнісних характеристик на рубежі ХХ-ХХІ століття, що визначалось, з
одного боку, системною кризою державності (розпад СРСР), а з іншого
– успіхами державних економічних реформ, ініційованих Ден Сяопі-
ном, внаслідок чого Китай перестав виконувати роль фактора (хай на-
віть одного з ключових) у російсько-американських відносинах, а набув
статусу самостійної держави, яка має реальні можливості впливу на
світовий політичний процес. У той же час існуючий комплекс проблем-
ності внутрішньополітичного характеру як у КНР, так і у РФ, створює
додаткові імпульси до взаємного зближення і взаємопов’язаності полі-
тико-економічних зв’язків держав. Щодо ролі США, то на сучасному
233
етапі структурне домінування США у регіоні та на світовій політичній
арені є вигідним для КНР з точки зору збереження стабільності у регіо-
ні, що сприяє поступовому та ефективному реформуванню економіки, а
відповідно - забезпечує можливість маневру щодо модернізації націо-
нальної політичної системи. У свою чергу, ―китайський‖ вектор зовніш-
ньополітичного курсу Вашингтона, зважаючи на тенденції регіонально-
го розвитку, буде набирати питомої ваги у загальнополітичному спектрі
взаємовідносин, а його сутнісні характеристики визначатимуться праг-
ненням детермінації зовнішньої політики КНР, використовуючи існую-
чий потенціал, а також активізацією інтеграційних процесів регіональ-
ного масштабу, що створить своєрідні стримуючі важелі щодо силового
розв’язання конфліктних ситуацій. Все це повинно сприяти подальшій
розбудові системи безпеки, яка буде визначатися комплексом тісних
взаємозв’язків між центросиловими державами, що є запобіжником
потенційним конфліктам, оскільки це матиме вкрай негативні політичні
та економічні наслідки для всіх його учасників і дестабілізує систему
відносин як на региональному, так і на глобальному рівнях.
1. Капітоненко М. Стабільність міжнародних систем // Досліджен-
ня світової політики: Зб. наук. пр. / Інститут світової економіки і міжна-
родних відносин НАН України. - Вип. 22. - 2003. - С. 3-17. 2. Дудко І.
Формування багатополюсного світу в умовах постбіполярності: прогно-
зи і реалії сучасних міжнародних відносин // Сучасна українська полі-
тика. Політики і політологи про неї. - Вип. 5. - Київ; Миколаїв, 2004. -
С. 350-360. 3. Юрченко С. Моделі геополітичної структури світу і про-
блема нової біполярності // Дослідження світової політики: Зб. наук.
пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України.
- Вип. 23. - 2003. - С. 20-26. 4. Федуняк С. Розширення євроатлантич-
них структур безпеки в Євразії // Дослідження світової політики: Зб.
наук. пр. / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН
України. - Вип. 23. - 2003. - С. 34-43. 5. Бодрук О.С. Фактор сили в
сучасному світі. Геополітичні зміни сучасної міжнародної безпеки піс-
ля трагічних подій 11 вересня 2001 р. // Політика і час. - 2002. - № 3. -
С. 57-67. 6. Гречанінов В.О. Після розпаду біполярної системи. Новий
світовий порядок та глобалізація на початку ХХІ століття // Політика і
час. - 2002. - № 1. - С. 58-67. 7. Уткин А.И. Мировой порядок ХХІ века.
- М.: Алгоритм, 2001. - 480 с. 8. Уткин А.И. Мир после сентября 2001
года. - М.: Русский Национальный фонд, 2002. - 254 с. 9. Караганов
С.А. ХХІ век: контуры миропорядка // \тату.а1оЬа1айаіг5.ги/
пшпЬег5/16/4787.1ігт1. 10. Караганов С.А. Современный Китай: вызов
или открывающиеся возможности // \¥\¥\¥.а1оЬа1аіїаіг5.ги/
234
пшпЬег5/7/2076.Ьші1. 11. Ломанов А.В. Как увядали сто цветов // \У\У\У-
\у\у\у.а1оЬа1аШг5.ш/питЬег5/13/3940.Ьші1. 12. Иноземцев В. Глобаль-
ные угрозы-2005 // \У\У\У. а1оЬа1аШг5.ш/агцс1Є5/0/3818.пґт1. 13. Шиман-
ская И. Новый миропорядок: проблемы становления и условия функци-
онирования // \у\у\у.гаті.ш/уе5Шік/01/герогг/аЬітап/. 14. Болятко А.В.
Обеспечение национальной безопасности Китая // Проблемы Дальнего
Востока. - 2003. - №4. - С. 32-45. 15. Каменнов П.Б. КНР: проблемы
обороны // Проблемы Дальнего Востока. - 2003. - №6. - С. 52-66. 16.
Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Пер. с англ. -
М: Ладомир, 2002. - 352 с. 17. Бжезинский З. Великая Шахматная дос-
ка. Господство Америки и его геостратегические императивы / Пер. с
англ. - М.: Международные отношения, 1999. - 254 с. 18. Бжезинский З.
Зыбучие пески гегемонии // \у\у\у.а1оЬа1аШг5.пі/питЬег5/7/2045.Ьші1.
19. Фукуяма Ф. Новый взгляд на Азию // \у\у\у.2ІоЬа1агГаіг5.ш/
тгтЬег5/12/3643.Ьші1. 20. \¥а11ег5Іеіп I. ТЬе сіесііпе оґ Ашегісап ро\уег:
Ше И8 іп а сЬаоґіс \уогіс1. - М ¥ : №\у ¥огк Рге55, 2003. - 234 р. 21. Геі-
§епЬашп Е.А. СЬіпа’5 тііігагу ровшге апсі Ше пе\у есопотіс §еоро1іІіс5 //
8шуіуа1. - Ь., 1999. - УОІ. 41. - №2. - Р. 71-87. 22. Ьі К. ТЬе СЬіпа сЬа-
11еп§е: Шеогеіісаі регересііуев апсі роіісу ітріісаґіопв // I оґ сопгетрогагу
СЬіпа. - АЬШ§юп, 1999. - УОІ. 8, №22. - Р. 443-476. 23. Ван Цзисы. Ки-
тай в поисках стабильных отношений с Америкой // \у\у-
\у. а1оЬа1аггаіг5.ш/питЬег5/16/4792.Ьші1. 24. Цянь Сяоюнь. Опасный миф
о ―китайской военной угрозе‖ // Азия и Африка сегодня. - 2003. - №3. -
С. 28-35. 25. Ггот §1оЬа1І2Є го ге§іопа1І5т пе\у рег5ресІіуе5 оп И8 іогеі§п
апсі с1е1еп5е роіісіев / Есі. Ьу Сгопіп Р. - \¥а5Ь.: №ііопа1 сіеґеше шііу. рг-
Є55, 1993. - 259 р. 26. Семин А.В. Что мешает достижению согласия
между Токио и Пекином. - Проблемы Дальнего Востока. - 2001. - №2.
- С. 37-46. 27. Рис М. В ближайшие 30 лет глобальный мировой центр
силы перейдет из Европы в Тихоокеанский регион // УМ^
\у.кгет1.ога.оріпіоп5/100149313?и5ег 5Є55Іоп. 28. Азия, по всей вероят-
ности, будет формировать политику США в области обороны // то^
\у.и5шю.5Іа1е.аоу/ш55Іап/АгсЬіуе/2005/8ер/30-507178.ЬШі1. 29. Бергер Я.
Китайский урок приумножения ВВП // \у\у\у.2ІоЬа1аіїаіг5.ги/
агііс1Є5/4542.Ьші1. 30. Горбачев Б. Отборная армия с китайской специ-
фикой // Азия и Африка сегодня. - 2000. - № 3. - С. 7-17. 31. Уткин
А.И. Американская стратегия для ХХІ века. - М.: Логос, 2000. - 271 с.
32. XV Всекитайский съезд КПК - торжественное событие на пороге
нового века: Пер. с кит. - Пекин: Синьсин, 1997. - 97 с. 33. СЬіпа’5.
Маііопаі Беґепве іп 2000. Веі)іп§: Іпїогтаііоп ОШсе оґ Ше РКС 8іа1е
Сошісіі, ОсгоЬег 2000. - 72 рр. 34. Хіоп§ Оиап§каі. Сшгепі Шіегпаііопаі
апсі А5іа-Расійс 8есшігу 8ігиаІіоп апсі Ше №\у 8есигігу Сопсері
235
АсЬ/осаІесІ Ьу СЬіпа. А Соііесііоп оГРареге оГіЬе Гпіегпаііопаі 8утро5Ішп
оп Акіа-Расійс 8есигігу 8ігиаІіоп. - Веуіп§, 3-5 БесетЬег 2002. - 64 р.
35. Михеев В.В. Треугольник Россия - США - Китай после 11 сентяб-
ря // Проблемы Дальнего Востока. - 2002. - №1. - С. 23-27. 36. Михеев
В.В. Глобализирующийся Китай. Что нового во внешней политике ве-
ликой азиатской державы // Азия и Африка сегодня. - 2003. - №9. -
С. 2-9. 37. Довженко М.В. ―Идеалистом в политике быть глупо‖. Интер-
вью с заместителем председателя комитета по обороне в Государствен-
ной Думе РФ Алексеем Арбатовым // \тату.аиш1огіит.ш/аис1/у/
іпс1ех.рЬр?а=усотг&с=аеіРогт&=іЬе5І5Ре5С&іс1 іЬе5І5=2395.
В. Демченко
НОВА РЕГІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ
ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ
(НА ПРИКЛАДІ БОЛГАРІЇ)
Становлення нової регіональної ідентичності центральноєвропей-
ських країн – це не намір об’єднатися у так звані ―братські держави‖.
Пошуки регіональної ідентичності виростають зі спроб залишити поза-
ду спадок ―реального соціалізму‖, на протязі 55-річного післявоєнного
будівництва якого знищувалась самобутність окремих народів під пра-
пором набуття вищої і загальної для всіх класово-інтернаціональної
самобутності. Крім того, суттєвими були прагнення ―старшого брата‖
до ототожнення з інтернаціональною власної позиції і утвердження за
собою ролі ―вищої інстанції‖ в європейській сфері радянського впливу.
Тому стає зрозумілим нинішнє звернення народів центральноєвропей-
ського регіону до проблем самобутності і рис, що їх об’єднують, які в
той же час типологічно відрізняють ці народи як регіональну співдруж-
ність від усіх інших, передусім від сусідів на заході континенту і на
його сході.
Найбільш парадоксальним фактором посткомуністичних змін сьо-
годні є тенденція до дезинтеграції змішаних в етнонаціональному плані
державних утворень, в той час, як на Заході має місце протилежна тен-
денція до посилення багатонаціонального співробітництва, і навіть до
інтеграції. Ці дві діаметрально протилежні тенденції є спадком історії.
Оскільки роки стабільності і демократії на Заході дали можливість вий-
236
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77709 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1810-5270 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T11:22:45Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шевчук, О. 2015-03-05T11:36:49Z 2015-03-05T11:36:49Z 2004 Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону / О. Шевчук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 226-236. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 1810-5270 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77709 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Міжнародна політика і міжнародні відносини Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону Article published earlier |
| spellingShingle | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону Шевчук, О. Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| title | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону |
| title_full | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону |
| title_fullStr | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону |
| title_full_unstemmed | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону |
| title_short | Дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи Азіатсько-Тихоокеанського регіону |
| title_sort | дифузія конфронтаційних відносин і нова парадигма безпекової системи азіатсько-тихоокеанського регіону |
| topic | Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| topic_facet | Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77709 |
| work_keys_str_mv | AT ševčuko difuzíâkonfrontacíinihvídnosinínovaparadigmabezpekovoísistemiazíatsʹkotihookeansʹkogoregíonu |