Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському
Визначено, що отаман П. М. Краснов, керуючись принципами реальної політики, в умовах громадянської війни обрав шлях відмови від «союзницького обов’язку» заради збереження миру з Німеччиною, війська якої перетнули західні кордони Війська Донського. «Німецька орієнтація» П. М. Краснова не тільки скоро...
Saved in:
| Published in: | Чорноморський літопис |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інституту історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77822 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському / Д.Я. Бондаренко // Чорноморський літопис. — 2011. — Вип. 3. — С. 10-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859726740625031168 |
|---|---|
| author | Бондаренко, Д.Я. |
| author_facet | Бондаренко, Д.Я. |
| citation_txt | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському / Д.Я. Бондаренко // Чорноморський літопис. — 2011. — Вип. 3. — С. 10-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Чорноморський літопис |
| description | Визначено, що отаман П. М. Краснов, керуючись принципами реальної політики, в умовах громадянської війни обрав шлях відмови від «союзницького обов’язку» заради збереження миру з Німеччиною, війська якої перетнули західні кордони Війська Донського. «Німецька орієнтація» П. М. Краснова не тільки скоротила Війську фронт на понад 500 верст, але і забезпечила йому поставки зброї зі складів і заводів Української Держави, а також додатковий приплив добровольчих формувань, фінансове і технічне забезпечення яких проводилося німецьким командуванням і гетьманом П. П. Скоро-падським.
Определено, что атаман П. Н. Краснов, руководствуясь принципами реальной политики, в условиях гражданской войны избрал путь отказа от «союзнического долга» во имя сохранения мира с Германией, войска которой пересекли западные рубежи Войска Донского. «Германская ориентация» П. Н. Краснова не только сократила фронт на более чем 500 верст, но и обеспечила ему поставки оружия со складов и заводов Украинской Державы, а также дополнительный приток добровольческих формирований, финансируемых германским командованием и гетманом П. П. Скоропадским.
Ataman P. Krasnov, guided by the principles of realpolitik in Civil War, put off «Ally’s duty» in order to make the peace with Germany, the troops of last had crossed the western borders of the Don Cossack Host. Krasnov’s «German orientation» not only reduced the front for more than 500 miles, but also managed to supply his army from the military depots and factories of the Ukrainian State, as well as additional volunteer units, funded by the German command and Hetman P. Skoropadsky.
|
| first_indexed | 2025-12-01T11:20:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
Випуск 3, 2011
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
9
Чорноморський літопис
10
УДК 94(470+477) «1918»: 328.18
Д. Я. Бондаренко
ВІЙСЬКОВІ ПОСТАЧАННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ВСЕВЕЛИКОМУ ВІЙСЬКУ ДОНСЬКОМУ
Визначено, що отаман П. М. Краснов, керуючись принципами реальної політики, в
умовах громадянської війни обрав шлях відмови від «союзницького обов’язку» заради
збереження миру з Німеччиною, війська якої перетнули західні кордони Війська
Донського. «Німецька орієнтація» П. М. Краснова не тільки скоротила Війську фронт
на понад 500 верст, але і забезпечила йому поставки зброї зі складів і заводів Української
Держави, а також додатковий приплив добровольчих формувань, фінансове і технічне
забезпечення яких проводилося німецьким командуванням і гетьманом П. П. Скоро-
падським.
Ключові слова: Українська Держава, Всевелике Військо Донське, Гетьманат, військові
поставки, контрреволюція і реставрація в Росії, громадянська війна.
Определено, что атаман П. Н. Краснов, руководствуясь принципами реальной
политики, в условиях гражданской войны избрал путь отказа от «союзнического
долга» во имя сохранения мира с Германией, войска которой пересекли западные рубежи
Войска Донского. «Германская ориентация» П. Н. Краснова не только сократила фронт
на более чем 500 верст, но и обеспечила ему поставки оружия со складов и заводов
Украинской Державы, а также дополнительный приток добровольческих формирований,
финансируемых германским командованием и гетманом П. П. Скоропадским.
Ключевые слова: Украинская Держава, Всевеликое Войско Донское, Гетманат,
военные поставки, контрреволюция и реставрация в России, гражданская война.
Ataman P. Krasnov, guided by the principles of realpolitik in Civil War, put off «Ally’s duty» in
order to make the peace with Germany, the troops of last had crossed the western borders of
the Don Cossack Host. Krasnov’s «German orientation» not only reduced the front for more
than 500 miles, but also managed to supply his army from the military depots and factories of
the Ukrainian State, as well as additional volunteer units, funded by the German command and
Hetman P. Skoropadsky.
Keywords: Ukrainian State, Grand Don Cossack Host, Hetmanate, military supplies, the
counter-revolution and restoration in Russia, the Civil War in Russia.
В результаті революційного розпаду колишньої
Російської імперії та підписання більшовицьким
урядомБрестського миру з Центральними державами, в
Біломурусі намітилися дві течії. Перша була
представлена нечисельною тоді Добровольчою армією,
що зберігала «союзницький обов’язок і вірність
Антанті» та ідеї «єдиної і неподільної Росії», тобто, не
визнавала результатів Брестського миру і виникнення
нових незалежних держав. Друга течія, реставраційно-
монархічна, була представлена відомими військовими
і політичними діячами, які вже очолювали нові
державні утворення: регентом Великого князівства
(згодом – королівства) Фінляндії генерал-лейтенантом
К.-Г.-Е. фон Маннергеймом, гетьманом Української
Держави генерал-лейтенантом П. П. Скоропадським і
отаманом Всевеликого Війська Донського генерал-
майором П. М. Красновим. На відміну від
Добровольчоїармії, це крило прагнуло до відновлення
монархії в Росії,але при цьому не підтримувало ідею
«єдиної і неподільної». Крім того, названих діячів було
обви-нувачено керівництвом Добровольчої армії
у«зраді» і «германофільстві», насправді ж вони
змушенібули рахуватися з політичними реаліями
Громадянської війни, в якій Німеччина, на відміну від
Антанти, могла надати реальну військово-політичну
допомогу і була зацікавлена у реставрації
монархічного ладу в Росії. На відміну від А. І. Денікіна,
регент К.-Г.-Е. фон Маннергейм, гетьман
П. П. Скоропадський і отаман П. М. Краснов
розуміли, що повернення до «єдиної і неподільної
Росії» неможливо, і необхідно через складання місцевих
інтересів йти до створення єдиного фронту в боротьби з
більшовизмом. За справедливим зауваженням
С. Ю. Рибаса, «генерал Краснов був не лише
російським, але і козацьким генералом. Остання
обставина робила його великим реалістом, повертала
на грішну донську землю, де петербурзька імперія
ніколи не сприймалася прекрасною Батьківщиною, –
він хотів опертися на всіх, хто був проти більшовиків,
на козацьких сепаратистів, на українських «неза-
лежників», на німців» [14, с. 117-118].
Випуск 3, 2011
11
З точки зору американського дослідника Р. Пайпса,
отаман П. М. Краснов усього лише «опортуніст» і
«авантюрист», «для якого Росія – ніщо, а Дон – це
все».Прийнявши посаду, він відразу ж вступив у
переговори з Україною і Німеччиною про
субсидування його армії і постачання зброї [13, c. 44].
Слід вважати, що основною метою П. М. Краснова
на переговорах з Німеччиною та Україною було, перш
за все, домогтися постачань зброї, а вже потім–
міжнародного визнання Війська [15, c. 159; 17, c. 163].
Нагадаємо, що Круг Спасіння (Порятунку) Дону
обрав П. М. Краснова отаманом 3 травня 1918, а вже
11 травня було відправлено до Києва спеціальне
посольство Дону на чолі з генерал-майором О. В. Черя-
чукіним і генерал-лейтенантом Генерального Штабу
М. О. Свєчіним. Остання кандидатура була обрана
П. М. Красновим невипадково. По-перше, М. О. Свєчін
мав особистого друга в оточенні гетьмана, а саме
генерал-майора Генерального Штабу В. В. Дашкевича-
Горбацького, учасника гетьманського перевороту і
колишнього товариша по службі М. О. Свєчіна у
Генеральному Штабі. По-друге, М. О. Свечін був
знайомий з гетьманом особисто ще до війни, служив
під його проводом, командуючи лейб-гвардії кіра-
сирським полком, а П. П. Скоропадський був
начальником лейб-гвардійської кавалерійської дивізії.
Ці два моменти дозволили М. О. Свєчіну зустрітися
«приватно» з гетьманом уже в перший день приїзду
донської делегації до Києва [15, c. 160-166; 17, c. 168].
Потім у призначений день гетьман офіційно прийняв
донську делегацію і відразу ж визнав генерал-майора
О. В. Черячукіна постійним повноважним представ-
ником отамана П. М. Краснова при гетьмані
П. П. Скоропадському для організації спільного анти-
більшовицького фронту. Зауважимо, що це сталося
значно раніше, ніж Всевелике Військо Донське було
офіційно визнано Українською Державою.
13 травня 1918 гетьману було передано особистий
лист від отамана П. М. Краснова, в якому зазначалося,
що найважливішим завданням Дону «для
продовженняборотьби з червоною гвардією і
радянськими військами і остаточного очищення від
них Війська Донського Війську необхідна зброя і
військові припаси». Далі йшлося про конкретні цифри
необхідного озброєння: 72 тридюймових польових
гармати, 8 мортир, 8 гаубиць, 50 тис. гвинтівок,
300 кулеметів, 20 тис. шашок, 5 тис. пік, 72 тис.
снарядів для тридюймівок, 8 тис. для мортир, 8 тис.
для гаубиць, 10 млн набоїв [5, оп. 1, спр. 42, арк. 2-
2 зв.; 17, c. 173]. Як можна помітити, незначне число
мортир і гаубиць свідчило про маневровий характер
війни на Дону, де проти кінноти і піхоти більш
ефективні шрапнельні снаряди тридюй-мівок. Червоні
зуміли створити серйозні укріпрайони тільки в районі
Царицина, де знаходилися заводи з виробництва
гармат і снарядів, але взяти штурмом Царицин
П. М. Краснову так і не вдалося. 28 травня 1918 р.
П. М. Краснов в особистому посланні до
П. П. Скоропадського запросив постачання
аеропланів,«які будуть використані виключно проти
більшовиків», в обмін пропонував 100 новеньких
висококласних тракторів і кам’яне вугілля, а також
тісний союз між Україною і Доном на засадах
федерації [5, оп. 1, спр. 42. арк. 22-22 зв.].
Головне питання переговорів – постачання зброї
на Дон – гетьман вирішив обговорювати з донськими
генералами наодинці, потім були запрошені військовий
міністр генерал-лейтенант О. Рогоза і начальник
штабу полковник Генерального Штабу О. Сливинський
[15, с. 170-171]. Для П. М. Краснова, враховуючи
відсутність збройових заводів і арсеналів на території
Війська, головним завданням було отримання зброї і
боєприпасів з російських фронтових і тилових складів,
що знаходилися на території Україні, а також літаків,
що виготовлялися на одеському заводі «Анатра».
Полковник О. В. Сливинський у приватній бесіді з
генерал-лейтенантом М. О. Свєчіним запевнив остан-
нього у позитивному вирішенні питання у військовому
міністерстві і підкреслив: «Запаси належать всій
Росії, і не поділитися з російськими частинами, що
ведуть жорстку, криваву боротьбу, було б злочином»
[15, c. 177].
Зусилля донський делегації увінчалися успіхом
відразу ж: протягом травня – початку червня німецьке
та українське командування передали Дону 11 тис.
трьохлінійних гвинтівок, 46 гармат, 88 кулеметів,
109 тис. снарядів і понад 11,5 млн набоїв [9, c. 35].
При цьому, як зазначив О. В. Черячукін, 10 млн набоїв і
28 легких гармат з комплектами снарядів були отримані
безкоштовно [17, c. 176].
Але вже 10 (23) червня 1918 П. М. Краснов дає
нову директиву генерал-майору О. В. Черячукіну:
«Мені необхідно не пізніше 17 червня мати 12 аеро-
планів, 72 гармати і до них 72 000 снарядів, 50 000
гвинтівок і 10 000 000 патронів, словом, те, що я
писав. Напиши, як йде справа. Отже, гармати,
рушниці, снаряди, патрони – в першу чергу і
незважаючи ні на що» [4, c. 20].
Через два дні 12 (25) червня 1918 р. вимогу отаман
повторив: «Гармати і аероплани належить вислати
якомога швидше, якщо можна, не пізніше 30 червня
нового стилю.
Треба домогтися російських гвинтівок; можна
взяти їх менше, хоча б тільки 30 000, у
крайньомувипадку 20 000 і 10 000 іноземних та набоїв
по 200 на кожну гвинтівку, але все це треба
якнайшвидше. Нам знаряддя, патрони і рушниці
тепер потрібніше самостійності; про це не треба
говорити, але треба це пам’ятати і пам’ятати
твердо. Очікую телеграфного звіту про завантаження
і відправку гармат і аеропланів».
Складність місії генерал-майора А. В. Черячукіна
в Києві, на порядку денному якої було три основні
питання: військове постачання з України,
територіальнепитання, взаємне визнання і встановлення
нормальнихвідносин, а в перспективі – і спільного
антибільшо-вицького фронту, полягала в тому, що вона
відбувалася одночасно з розпочатими наприкінці
травня 1918 року за наполяганням німців українсько-
більшовицькими мирними переговорами в Києві. Для
П. М. Краснова було життєво важливим повернення
Таганрога до складу Всевеликого Війська Донського,
не тільки виходячи з історичної приналежності цього
Чорноморський літопис
12
міста краю, але ще й тому, що в Таганрозі знаходився
завод з виробництва гармат.
Незважаючи ні на що, треба визнати, що становище
генерал-майора О. В. Черячукіна в Києві було більш
упевненим, ніж Х. Раковського. По-перше, він мав
декілька особистих зустрічей з гетьманом П. П. Скоро-
падським. По-друге, переговори з делегацією Всеве-
ликого Війська Донського велися Українською
Державоюна більш високому рівні: очолював українську
деле-гацію сам прем’єр-міністр Ф. Лизогуб.
У досягненні успіху та укладення договору між
Українською Державою і Всевеликим Військом
Донським величезну роль відіграли саме особисті
зустрічі П. П. Скоропадського і О. В. Черячукіна, які
потім у своїх спогадах тепло відгукувалися один про
одного. Наприклад, О. В. Черячукін про П. П. Скоро-
падського висловлювався так: «Скоропадський – глибоко
порядна людина, генерал Свити Його Величності,
люблячий Росію...» [4, c. 32]. Зі свого боку, П. П. Ско-
ропадський згадував про О. В. Черячукіна: «З
генералом Черячукіним ми ж так переговорили, і
відразу ж у нас встановилися найщиріші і приємні
відносини, які не припинялися між Доном і Україною
аж до мого відходу» [16, c. 263-264].
Отаман Зимової станиці (посол в Україні і Німеч-
чині) О. В. Черячукін домігся значних успіхів.
Так6 (19) липня 1918 р. він доповідав у Новочеркаськ
Голові Ради Керуючих Відділами і Керуючому
ВідділомЗакордонних Справ генерал-лейтенанту
А. П. Богаєв-ському, що аероплани вже відправлені,
також вдалося додатково отримати кілька гармат [5,
оп. 1, спр. 43, арк. 6-7 зв.].
Вирішення Таганрозького питання на користь
Дону відбулося при повній згоді обох сторін, на
троїстій зустрічі «Скоропадський – Лизогуб –
Черячукін»[16, с. 236-237]. 7 серпня (за новим стилем)
1918 року в Києві було підписано угоду між
Українською Державою і Всевеликим Військом
Донським про взаємне визнання та встановлення
дипломатичних відносин. 10 серпня відбулося
найбільше постачання військових вантажів з України
на Дон: 11 978 гвинтівок, 346 219 3’’снарядів,
1 355 648лінійних снарядів, 48 979 784 набоїв, з яких з
Луганського патронного заводу – 4 236 000 [11,
додаток 2].
Після офіційного визнання Всевеликого Війська
Донського і успіхів Донської армії на фронті
військове постачання з України значно розширилося.
Так, наприклад, протягом вересня-жовтня чотирма
ешелонами було доставлено на Дон 45 літаків із
запасними частинами, 2 тис. бомб; у жовтні-листопаді –
450 самокатів (велосипедів), замовлено було 150 мото-
циклів, але доставлені не були через повстання
Директорії [11, c. 16, 20].
Таблиця 1
Військові постачання з України на Дон восени 1918 р. [11, Дод. 1]
Вересень Жовтень Листопад Грудень
3’’ гармат 5 9 20 16
Гаубиць 2 7 10 –
Гвинтівок 15 838 2 528 15 717 1 097
Кулеметів 31 20 32 22
Снарядів 3’’ 83 139 238 265 93 261 –
Снарядів для гаубиць 20 518 – 48лінійних 5 255 – 6’’ 3 289 – 48 лінійних 460 – 6’’ 529 – 48 лінійних
Набоїв 31 424 тис. 19 422 тис. 12 268 тис. 3 711 500
Як можна помітити, пік військових постачань припадає
на жовтень-листопад 1918 р., потім відбувається різке
зниження через повстання Директорії, що перервало
пряме залізничне сполучення. О. В. Черячукін знайшов
тимчасовий вихід у закупівлях на півдні і відправки
вантажів з Одеського порту на Дон. Крім того, було
отримано дозвіл гетьмана на захват Луганська, де
знаходився патронний завод [17, с. 213, 217].
Частково нестача постачань озброєння з Україною
була компенсована німецьким командуванням, яке
перед евакуацією, і в зв’язку з розривом відносин з
Радянською Росією передало Донській армії 20 тис.
гвинтівок, 28 гармат [7, c. 76]. Власне, німецьке коман-
дування і раніше забезпечувало Дон стрілецькою
зброєю, в тому числі за системою бартерного обміну:
1 гвинтівка з 30 набоями за пуд жита [2, c. 175].
Безумовно, постачання зброї з України відігравало
істотну роль у боротьбі Дону за самостійність проти
більшовиків. Уже в серпні-вересні 1918 р. П. М. Крас-
нов зумів поширити суверенітет на понад 90 %
дореволюційної території Війська Донського.
Крім прямого постачання зброї, гетьман П. П. Ско-
ропадський за участю німецького командування спрямо-
вував на Дон добровольчі загони. Так, наприклад, у
Києві союзом «Наша Родина (Батьківщина)» на чолі з
герцогом Г. Лейхтенбергським і М. Акацатовим
формувалася так названа «Південна армія», що мала
яскраво виражену монархічну і пронімецьку орієнтацію.
«1-шу дивізію» цієї армії було відправлено в
Богучарський і Новохопьорський повіти Воронезької
губернії, які П. М. Краснов намагався приєднати до
Війська Донського. У серпні 1918 р. почалося форму-
вання 2-ї дивізії вже в Міллерово. Всього з України до
Південної армії було набрано 16 тис. добровольців, з
яких 30 % становили офіцери [1, c. 46-47; 3, c. 126].
В кінці серпня були сформовані ескадрон 1-го
кінного полку в Чорткові та піхотний батальйон у
Богучарі. Гетьман П. П. Скоропадський активно
підтримував ідею створення Південної армії. Саме він
передав до армії кадри 4-ї піхотної дивізії, що
складалася з 2-х полків (13-го Білозерського і 14-го
Олонецького), також кадри 19-їта 20-ї піхотних
Випуск 3, 2011
13
дивізій, які послужили основою для 1-ї та 2-ї дивізій
Південної армії [3, c. 126].
Однак реальний бойовий елемент так званої «Пів-
денної армії» становив за різними даними протягом
жовтня 1918 р. від 3,5 тис. до 9 тис. солдатів і
офіцерів, проте в штабах і тилових установах значилося
до 20 тис.Наприкінці так звана «Південна армія» у
складі Донської армії П. М. Краснова отримала
найменування Воронезького корпусу Північно-
Західного фронту [3, c. 127; 4, c. 85; 6, 16 (29) вересня].
Наступною добровольчою формацією, створеною
у Києві, була так звана Астраханська армія,
сформована німецьким командуванням під проводом
отамана Астраханського війська полковника князя
Тундутова для звільнення Астрахані. Однак вона за
чисельним складом не перевищувала бригади: 3 тис.
багнетів і 1 тис. шабель. До Астрахані, звичайно, вона
не дійшла, а отримала найменування Астраханського
корпусу Донської армії, для оборони Маничських
степів [1, c. 125; 6, 16 (29) вересня; 10, c. 174, 181].
Крім того, був ще сформований Саратовський
корпус у складі Донської армії (на початку формування
іменувався як «Російська Народна армія») влітку 1918
року на півночі Донської області і діяв на Царицин-
ському напрямку. Він ніяк не міг вирости більше
бригади і складався в основному з селян Саратовської
губернії. Всі перелічені вище добровольчі
формаціїпісля припинення фінансування німецьким
команду-ванням фінансувалися з державної скарбниці
Української Держави [3, c. 128; 4, c. 89].
30 вересня 1918 р. Донський отаман видав наказ
про формування Особливої Південної армії з трьох
корпусів: Воронезького, Астраханського і Саратовсь-
кого на чолі з генералом від артилерії Н. І. Івановим.
Але загальна чисельність її на 1 (14) листопада 1918 р.
становила понад 20 тис. чол., з яких на фронті пере-
бувало лише 3 тис. бійців [3, c. 128-129; 6, 10 листопада;
7, c. 70-73].
20-21 жовтня 1918 року за старим стилем відбулася
історична зустріч гетьмана та отамана на станції
Скороходово між Полтавою і Харковом, на якій було
прийнято рішення об’єднати всі сили для реставрації
монархії і розпочати похід проти більшовиків [9, c. 79-
80; 16, c. 306]. Під час переговорів у Скороходово було
також прийнято рішення про те, що гетьман
продовжуватиме фінансування частин Південної армії
і рекрутування добровольців до її складу [8, c. 83].
Разом з тим слід визнати, що чисельність Південної
армії (швидше бригади) була настільки незначна, що
могла відігравати лише допоміжну роль у складі діючої
Донськоїармії, яка нараховувала у вересні 1918 р.
більше 15 тис. багнетів, 17 тис. шабель, близько 6 тис.
прикордонної варти, 10 літаків, 5 панцерних поїздів і
3 панцерника, а всього ж Донська армія налічувала
782 офіцерів, 313 тис. бійців, 79 гармат, 267 кулеметів
і т. ін. [11, с. 4, 22, 27].
Безумовно, Гетьман і німці скоротили Отаману
фронт і не дали більшовикам охопити Всевелике
Військо Донське з трьох сторін, крім того, що вони
постачали йому зброю: літаки, гармати, мортири,
інше спорядження і зброю. Отаман отримав у своє
розпорядження артилерійський завод у Таганрозі,
потім патронний завод у Луганську. Однак невдачі
при штурмі Царицина, евакуація німецьких військ і
антигетьманське повстання на Україні мали
жалюгіднінаслідки і для Дону. Добровольчі формування
монархічної орієнтації, що направлялися гетьманом на
Дон, виявилися нечисленними і не відіграли істотної
ролі. Разом з тим розбіжності отамана П. М. Краснова і
гетьмана П. П. Скоропадського із союзниками і
Добровольчою армією А. І. Денікіна вели до падіння
морального стану військ і краху реставраційних
режимів. Падіння режиму П. П. Скоропадського
означало для П. М. Краснова відкриття ще одного
фронту і охоплення Дону червоними з трьох сторін.
Безумовно, створення єдиного антибільшовицького
фронту в жовтні-листопаді 1918 року, за умови форму-
вання гетьманом П. П. Скоропадським ефективного
війська, значно полегшило б боротьбу білому руху і
поліпшило б стратегічні позиції білих – у цьому
випадку вони мали вигідний рубіж наступу на
Москву, що проходив би по лінії: Гомель – Новгород-
Сіверський – Глухів – Білгород – Богучар – Ліски, але
цьому не судилося трапитися.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Авалов П. В борьбе с большевизмом / П. Авалов. – Гамбург, б.г.
2. Венков А. В. Атаман Краснов и Донская армия. 1918 год / А. В. Венков. – М. : Вече, 2008.
3. Волков С. В. Трагедия русского офіцерства / С. В. Волков. – М. : Центрполиграф, 2001.
4. Головин Н. Н. Российская контрреволюция в 1917-1918 гг / Н. Н. Головин. – Таллин, 1937. – Ч. III,кн. 6.
5. Государственный архив Российской Федерации. – Ф.Р-1261 Отдел иностранных дел Всевеликого Войска Донского.
6. Донские ведомости. – 1918.
7. Зимина В. Д. Крах германофильской монархической контрреволюции на Юге России в годы Гражданской войны и
интервенции / В. Д. Зимина . – Калинин, 1989.
8. Каклюгин К. П. Донской Атаман П. Н. Краснов и его время / К. П. Каклюгин// Донская летопись. – 1924. – Вып. 3.
9. Краснов П. Н. Всевеликое Войско Донское / П. Н. Краснов // Белое Дело: Дон и Добровольческая Армия. – М. : Голос,
1992.
10. Лейхтенбергский Г. Как началась «Южная армия» / Г. Лейхтенбергский // Архив Русской революции. Издаваемый
Гессеном. В 22 т. – Т. 7-8. – М. : Терра-Политиздат, 1991.
11. Отчет Управляющего Военным и Морским Отделами и Командующего Донской Армией и Флотом. – Новочеркасск, 1919.
12. Очерк политической истории Всевеликого Войска Донского. – Новочеркасск, 1919.
13. Пайпс Р. Россия при большевиках / Р. Пайпс. – М. : РОССПЭН, 1997.
14. Рыбас С. Ю. Генерал Кутепов / С. Ю. Рыбас . – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2000.
15. Свечин М. Записки старого генерала о былом / М. Свечин. – Ницца, 1964.
16. Скоропадський П. П. Спогади / П. П.Скоропадський. – Київ ; Філадельфія, 1995.
17. Черячукин А. В. Донские делегации на Украину и в Берлин в 1918-1919 г. / А. В. Черячукин // Донская летопись. – 1924. –
Вып. 3.
РЕЦЕНЗЕНТИ: д.і.н., професор Г. В. Боряк; д.і.н., професор Ю. В. Котляр
Чорноморський літопис
14
© Д. Я. Бондаренко, 2011 Стаття надійшла до редколегії 07.07.2011 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77822 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2079-682Х |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T11:20:16Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бондаренко, Д.Я. 2015-03-07T16:21:21Z 2015-03-07T16:21:21Z 2011 Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському / Д.Я. Бондаренко // Чорноморський літопис. — 2011. — Вип. 3. — С. 10-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2079-682Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77822 94(470+477) «1918»: 328.18 Визначено, що отаман П. М. Краснов, керуючись принципами реальної політики, в умовах громадянської війни обрав шлях відмови від «союзницького обов’язку» заради збереження миру з Німеччиною, війська якої перетнули західні кордони Війська Донського. «Німецька орієнтація» П. М. Краснова не тільки скоротила Війську фронт на понад 500 верст, але і забезпечила йому поставки зброї зі складів і заводів Української Держави, а також додатковий приплив добровольчих формувань, фінансове і технічне забезпечення яких проводилося німецьким командуванням і гетьманом П. П. Скоро-падським. Определено, что атаман П. Н. Краснов, руководствуясь принципами реальной политики, в условиях гражданской войны избрал путь отказа от «союзнического долга» во имя сохранения мира с Германией, войска которой пересекли западные рубежи Войска Донского. «Германская ориентация» П. Н. Краснова не только сократила фронт на более чем 500 верст, но и обеспечила ему поставки оружия со складов и заводов Украинской Державы, а также дополнительный приток добровольческих формирований, финансируемых германским командованием и гетманом П. П. Скоропадским. Ataman P. Krasnov, guided by the principles of realpolitik in Civil War, put off «Ally’s duty» in order to make the peace with Germany, the troops of last had crossed the western borders of the Don Cossack Host. Krasnov’s «German orientation» not only reduced the front for more than 500 miles, but also managed to supply his army from the military depots and factories of the Ukrainian State, as well as additional volunteer units, funded by the German command and Hetman P. Skoropadsky. uk Інституту історії України НАН України Чорноморський літопис Історія України Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському Военные поставки из Украинской Державы Всевеликому Войску Донскому Military supplies from Ukrainian State to Grand Don Cossack Host Article published earlier |
| spellingShingle | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському Бондаренко, Д.Я. Історія України |
| title | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському |
| title_alt | Военные поставки из Украинской Державы Всевеликому Войску Донскому Military supplies from Ukrainian State to Grand Don Cossack Host |
| title_full | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському |
| title_fullStr | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському |
| title_full_unstemmed | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському |
| title_short | Військові постачання з Української Держави Всевеликому Війську Донському |
| title_sort | військові постачання з української держави всевеликому війську донському |
| topic | Історія України |
| topic_facet | Історія України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77822 |
| work_keys_str_mv | AT bondarenkodâ víisʹkovípostačannâzukraínsʹkoíderžavivsevelikomuvíisʹkudonsʹkomu AT bondarenkodâ voennyepostavkiizukrainskoideržavyvsevelikomuvoiskudonskomu AT bondarenkodâ militarysuppliesfromukrainianstatetogranddoncossackhost |