Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Регіональна історія України |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77931 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження / О. Павлов // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 113-132. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860091438903066624 |
|---|---|
| author | Павлов, О. |
| author_facet | Павлов, О. |
| citation_txt | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження / О. Павлов // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 113-132. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Регіональна історія України |
| first_indexed | 2025-12-07T17:23:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Олександр Павлов
СІЛЬСЬКІ ТЕРИТОРІЇ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Останнім часом актуалізувалися проблеми простору і просто-
рових вимірів наукових досліджень, що вимагає посилення міждис-
циплінарних зв’язків географії, економічної науки, історії,
демографії, теорії управління та поглиблення розробки методології
та інструментарію просторового розвитку. Сучасний стан соціогу-
манітарних досліджень дозволяє зробити висновок про те, що засто-
сування в них хорологічного і геокультурного підходів прокладає
шлях до розширення предметного поля дослідження соціально-про-
сторових цілісностей, які виходять за межі регіональних соціумів. Як
засвідчує практика, зосередження уваги лише на аналізі регіональ-
ної просторової цілісності веде до збільшення диспропорцій між сіль-
ськими та міськими соціально-просторовими утвореннями на їх
макро- та мікрорівнях.
Все це вимагає уваги науковців до дослідження процесів, що від-
буваються в межах сільської соціально-територіальної підсистеми
українського суспільства. З позиції системного підходу вона висту-
пає передусім як просторова цілісність, в якій розміщені та функціо-
нують компоненти природного, виробничого та соціального
середовищ. Відносини між ними характеризуються різноманітними
міжкомпонентними та внутрішньокомпонентними зв’язками, що
впливають на динаміку та режим функціонування системи в цілому.
За традицією функціонування сільських територій пов’язується з
агровиробництвом. Дійсно, аграрний сектор формує 17% ВВП та
близько 60% фонду споживання населення, а його частка у зведе-
ному бюджеті України за останні роки становить 8–9%, а також зай-
має друге місце серед секторів економіки у товарній структурі
експорту. Разом з тим — це 80% території країни, на якій проживає
третина загальної кількості населення.1
Водночас, 64,7% працюючого населення зайняті поза межами
«формального» сектора сільської економіки.2 Більше того, в деяких
1 Див.: Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р.:
Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 верес. 2007 р. // Офіц. Вісн.
України. — 2007. — C. 7.
2 Див.: Прокопа І. Сільські території України: дослідження і регулювання
розвитку // Економіка України. — 2007. — № 6 (547). — С. 53.
© Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 3. — С. 113–132 © Олександр Павлов, 2009
регіонах України у сільській місцевості відсутні природні ресурси
та умови для ведення сільськогосподарського виробництва. Отже,
сільські території є передусім місцем розвитку, який не обмежу-
ється агровиробництвом та життєдіяльностю сільського насе-
лення. Тому сільський розвиток як об’єктивний процес, що
відбувається в межах відповідної соціально-просторової системи
суспільства, не вимірюється виключно показниками аграрного
сектора економіки.
«Сільські території» як двокомпонентне поняття віддзеркалює вла-
стивості емпіричного об’єкта, що має значну кількість ознак,
оскільки його внутрішня структура є складною. Ураховуючи родову
та видову ознаки поняття, доцільно, по-перше, зважати на галузеву,
поселенську, територіальну та функціональну спрямованість роз-
витку об’єкта, по-друге, розглядати поняття «сільські території» в кон-
тексті зі спорідненими поняттями.
Передусім необхідно виокремити й розвести такі парні терміни
як «сільський» і «аграрний» та «території» і «поселення». Слово «аграр-
ний» (від лат. agrarius — земельний) характеризує все те, що нале-
жить до землеволодіння і землекористування. Етимологія терміна
«сільський», за В. О. Ключевським, у стародавніх перекладних
пам’ятках руської писемності передавалося за допомогою слова
«село», яке означало власне рілля, а вже потім рільницьке посе-
лення3. Отже, населення цих поселень займалося переважно ріль-
ництвом, цим воно відрізнялося від міського. Тобто первісно термін
«сільський» мав не поселенський, а галузевий відбиток, пов’язаний
з видом занять населення. Значно пізніше за ним закріпилося зна-
чення всього того, що асоціюється з населеним пунктом, що утво-
рився навколо ріллі. І хоча з часом господарські функції цих
поселень значно розширилися, але історично село пов’язане з ве-
денням землеробства, сільського господарства, а тому агровироб-
ництво розглядається як складник сільського сектора. У цьому
розумінні терміни «аграрний» і «сільський» (у його прямому значенні)
частково збігаються. Водночас за сукупністю ознак та історичним
контекстом поняття «сільський сектор» ширше за поняття «аграр-
ний сектор». Слово «аграрний» передає характер виробничих,
споживчих, владних (з приводу володіння, користування, розпо-
рядження землею) відносин. Зазначені відносини, як за своєю
сутністю, так і за сферою докладання виробничих сил, виходять
поза межі власне агровиробництва, з яким вони історично пов’язані.
Як відомо, земля використовується і під промислове та житлове
будівництво, а ландшафт виконує природоохоронні, оздоровчо-
рекреаційні функції тощо.
114
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
3 Див.: Ключевский В. О. Сочинения: В 9 т. / Под ред. В.Л.Янина. — М.: Мысль,
1989. — Т.VI:Специальные курсы. — С. 202.
Базовою у розумінні змісту поняття «територія» виступає концеп-
ція просторової організації суспільства Р. Морилла. В її контексті про-
стір, як характеристика території, розглядається у двох напрямах.
Перший акцентує увагу на території як простій протяжності, що вия-
вилося в різних моделях її розвитку, починаючи із закону кілець
Й. Тюнена та теорії центральних місць В. Кристаллера й А. Льоша.
Другий напрям зосереджує увагу на конкретній географічній тери-
торії та її характеристиках: ландшафті, корисних копалинах, біоло-
гічному розмаїтті, соціальній освоєності4.
Поселення розглядаються у суспільній географії як цілісна і ком-
пактна концентрація населення разом із засобами його життєдіяль-
ності або місцями постійного проживання, праці і відпочинку,
відтворення тощо5. Сільські поселення суттєво відрізняються від
міських за способом життя населення, а саме характером зайнятості,
методом планування і забудови території, людністю і щільністю на-
селення, його соціальною структурою, розвитком інфраструктури,
транспортної мережі, засобів зв’язку тощо. За останні десятиріччя
з’явилися «змішані» типи територій і поселень — приміські урбанізо-
вані зони й ареали. У науковій літературі, а тим більше в соціальній
практиці, сільські території донедавна розглядалися як периферійні,
а села — як поселення, відсталі порівняно з міськими за умовами
життєдіяльності. З викладеного випливає, що поняття «територія» та
«поселення» співвідносяться як ціле й частина.
Останнім часом поняття «сільські території» широко використову-
ється в науковій літературі, проте у визначенні їх сутності, змісту поки
що переважає вузькоспеціалізований підхід, тобто кожна наукова дис-
ципліна щодо дефініції поняття «сільські території» виокремлює власне
дослідницьке поле. Склалася певна невідповідність між практикою за-
стосування цього поняття і рівнем та ступенем його науково-при-
кладної вивченості. Як приклад, можна навести визначення цього
поняття економістом С. І. Мельником: «Сільська територія» — це істо-
рично сформований елемент поселенської мережі, що поєднує органі-
заційну й функціональну сукупність селищ, сіл, хуторів, односімейних
та інших жилих утворень, які знаходяться під юрисдикцією сільських
(селищних) рад6. По-перше, сільська територія не житлове, а соці-
ально-природне просторове утворення. По-друге, поселенська мережа,
елементом якої, на думку цього автора, виступає сільська територія,
навпаки, сама є компонентом сільських територіальних утворень.
115
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
4 Див.: Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминол.
словарь. — М.: Мысль, 1983. — С. 67.
5 Див.: Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії: Підручник. — Львів:
ЛНУ, 2003. — С. 186.
6 Мельник С. І. Соціально-економічні проблеми відтворення та ефективного
використання ресурсного потенціалу села. — К.: ННЦ ІАЕ, 2004. — С. 342.
Сільські території об’єднують природні, виробничо-господарські,
соціальні, політичні складники, що перебувають під управлінським
та регулятивним впливом територіальних громад, органів місцевого
самоврядування, органів державної влади, бізнесу та громадськості.
У свою чергу, ці складники поділяються на елементи, властивості
яких розкривають їх сутність і визначають певні функції сільських
територій. Сутнісний характер цих просторових утворень знаходить
свій прояв у тому, що виробничо-господарська діяльність в їх межах
відбувається в безпосередньому зв’язку з природним середовищем.
Результати цієї діяльності значною мірою залежать від природних
умов і природно-ресурсного потенціалу кожної конкретної території,
а землі виступають головним засобом виробництва, причому не зав-
жди сільськогосподарського, що залежить від специфіки сільських
територій, їх місцевих особливостей. Сільські території — це не
тільки просторовий базис виробництва, а й природне середовище та
місце життєдіяльності людей. Саме тому від людини, її культурно-
освітнього рівня, професійної підготовки, навичок, вмотивованості,
бажання та вміння працювати і господарювати залежить ефектив-
ність використання території.
Таким чином, сільські території, по-перше, є сегментом простору
в його фізичному, біотичному й антропному вимірах. Іншими сло-
вами, це фізична територія, в межах якої існують і розвиваються
представники рослинного, тваринного світу і людина як біосоціальна
істота. По-друге, це руральна (від анг. rural — сільський) частина те-
риторії, розміщена у просторі. Сільські території, з огляду на їх при-
роду, наділені властивістю множинної додатковості. Наприклад, у
використанні їх ресурсного потенціалу, у першу чергу землі, сама
природа робить вибір, впливаючи на характеристики рельєфу, ста-
лість або несталість ландшафтної рівноваги. Такими можливостями
наділена і людина, але, на відміну від природи, де діють принципи
саморегулювання, вона не завжди прораховує наслідки свого необ-
меженого втручання в природне середовище.
Для сільських територій характерні такі специфічні просторові па-
раметри як площа, протяжність, компактність, конфігурація, гео-
графічне розташування, людність, щільність, кліматичні умови,
особливості ландшафту, що відіграють певну роль у їх функціону-
ванні. Сільські території можна типізувати як природне, виробниче,
антропне середовище, або середовище життєдіяльності в широкому
розумінні. Це поняття значно ширше, ніж поняття поселенської чи
адміністративно-територіальної субтериторії.
Сільські території локалізовані не тільки в просторі, а й у часі, що
дозволяє визначити тривалість, послідовність та інтенсивність їх
функціонування в певних точках простору. Інакше кажучи, час — це
«плинний» простір. Проте не час, а простір є основою структурного
наукового дослідження. Простір виступає системоформувальним
116
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
чинником, оскільки природа, господарство існують тільки в його пев-
них межах. Разом із тим застосування категорії часу теж має значне
методологічне значення. Так, за її допомогою можна простежити як
відмінності, так і спільні риси між окремими локалізованими тери-
торіями у фактичній одночасності, незалежно від їхньої регіональ-
ної приналежності.
Сільські території, як і будь-які інші об’єкти, займають певне місце
в географічному просторі. У географії місце розглядається як точка. Їх
множина утворює ареал на земній поверхні. Місце — це адреса об’єкта
в географічному просторі, а геопростір — сума (інтеграл) місць гео-
графічних об’єктів7. З огляду на це поняття «сільські території» орга-
нічно пов’язане з категорією «місце». На відміну від простору, який
виступає виразником розміру, масштабу сільської території, місце як
елемент просторової системи визначає розташування того чи іншого
об’єкта у просторі відносно інших. Зв’язок місця з територією знахо-
дить свій вияв у тому, що воно є конкретною точкою останньої.
Структура сільських територій, як будь-якого об’єкта в контексті
системного підходу, має атрибутивний та реляційний прояв. За
реляційним проявом, який характеризує відповідний об’єкт у його
відносинах з іншими, сільські території не є власне системами,
а входять до складу більш глобальних утворень: біосистеми, єдиної
територіальної організації суспільства. У такому ж співвідношенні
перебувають і різні рівні сільських територій. За атрибутивним
проявом, що характеризує об’єкт зсередини, за співвідношенням
його складників між собою, сільські території виступають як
система.
За видом належності елементів, внутрішньою впорядкованістю
структура сільських територіальних утворень складна і різноманітна.
Вона містить просторовий, природний, ресурсно-функціональний,
галузевий, поселенський та соціальний складники. Такий поділ не є
жорстким. Наприклад, населення, яке віднесено до соціального склад-
ника, одночасно є й елементом ресурсно-функціонального складника.
Але за своєю сутністю воно є системовідтворювальним чинником,
тому виокремлене як складник зазначеної системи. Просторовий
складник у цьому випадку розглядається як «вмістилище» рівнів сіль-
ських територій, тому певною мірою є «системою в системі». Частина
ресурсів територій належить до природних, тобто стосується відпо-
відного складника цих утворень.
Специфіка сільських територій значною мірою визначається їх
природним складником. Безумовно, природу неможливо сегменту-
вати, вона є неподільною. Унаслідок виконання агропродовольчої
функції, яка є домінантною для переважної більшості сільських
117
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
7Див.: Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи,
методики: Навч. посіб. — Одеса.: Астропринт, 2005. — С. 175, 176.
територіальних утворень, відбувається взаємодія сільськогоспо-
дарського виробництва з ландшафтом як природною основою
території. Результатом цього є утворення агроландшафтів. Агро-
ландшафтна організація сільських територій поєднує принципи
землекористування, з одного боку, та природоохоронної системи —
з іншого.
За ступенем господарського використання ландшафти поді-
ляються на агроландшафти або сільськогосподарський тип земель
(із високим, середнім і низьким рівнем антропотехногенного наван-
таження); рекреаційні ландшафти (оздоровчі, туристичні, історико-
культурні); природні ландшафти (об’єкти природно-заповідного
фонду, природні коридори, буферні зони за О. Г. Топчієвим).
З огляду на природно-ландшафтні особливості сільських терито-
рій України слід виокремлювати:
● рівнинно-горбисту місцевість, багату на земельні ресурси. Тут
переважаючою є агропродовольча функція;
● приморські та приміські ареали, в яких оздоровчо-рекреаційна
функція виступає як конкурентна або як доповнююча агропро-
довольчу функцію;
● гірські території, де оздоровчо-рекреаційна функція є альтерна-
тивною агропродовольчій функції;
● природоохоронні території — заповідна зона, яка не використо-
вується за своїм прямим призначенням. Це мають бути «легені»
країни, тобто екологічна зона, позбавлена антропотехногенного на-
вантаження.
Потенційні та реальні можливості розвитку сільських територі-
альних утворень визначає їх ресурсно-функціональний складник.
Зв’язок між ресурсами і функціями територій полягає в тому, що фун-
кціональність останніх є проекцією ресурсного потенціалу, задіяного
в процесі розвитку об’єкта. Так само і розподіл функцій сільських
територій на пріоритетні і другорядні визначається наявними
ресурсами. Причому ефективне задіяння потенційних ресурсів, які
раніше не використовувалися, здатне прискорити розвиток терито-
рій і навіть змінити їх сутнісні характеристики.
Поселенський складник сільських територіальних утворень
представлений переважно руральними за типом забудови і спосо-
бом життя населеними пунктами, що відрізняються від міст.
Система сільського розселення, як і специфіка сільськогоспо-
дарського виробництва, наклали певний відбиток і на тип сільських
поселень, які за своєю характеристикою суттєво відрізняються від
міських.
Соціальний складник сільських територій уособлений сільською
громадою, її визначальним соціальним осередком. Визначальним
у двох аспектах. З одного боку, у зв’язку з тим, що лише він має здат-
ність вдихнути життя в конкретне сільське територіальне утворення,
118
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
вміло й ефективно використовувати наявний у ньому потенціал,
одержати від нього бажану (очікувану) віддачу, створити передумови
для подальшого ефективного розвитку цієї сільської території. З ін-
шого боку, визначальне місце соціуму в сільській території зумовлене
тим, що її функціонування повинно поступово підпорядковуватися
інтересам створення на кожній сільській території якомога кращих
умов буття для її мешканців. У прикладному відношенні це означає,
що, організуючи розвиток сільської території, її сільська громада од-
ночасно формує на ній якість свого життя. Отже, інтереси і потреби
кожної сільської території повинні розглядатися, формуватися й за-
довольнятися передусім як інтереси і потреби певної територіальної
громади, формувати для неї загалом і для кожної окремої людини
найбільш прийнятний спосіб буття8.
За своїм розміром, масштабом, величиною сільські території по-
діляються на кілька рівнів, які, розвиваючись у просторі та часі, пе-
ребувають у взаємозв’язку між собою, а також з іншими об’єктами.
У просторовому відношенні різні рівні сільських територіальних
утворень співвідносяться між собою за принципом «матрьошки»9.
До низового рівня належать сільські території, що знаходяться
під юрисдикцією сільської (селищної) ради. У вітчизняній агроеко-
номічній літературі важливою ознакою сільської території
вважають наявність на ній сукупності системоутворювальних еле-
ментів: соціуму (населення), села (сільського поселення), сільсько-
господарських та інших угідь поза межами сільських поселень
із розташованими на них виробничими об’єктами10. На наш погляд,
у цьому визначенні міститься занадто розширене трактування
системоутворювального елементу, при цьому перелічено майже
всі структурні елементи низового рівня сільських територіальних
утворень.
Ми вважаємо, що системоутворювальним елементом сільських
територій на низовому рівні виступає населення в його виробни-
чому, споживчому, самоврядному вимірах. Іншими їх елементами
є поселення (просторове умістище певних об’єктів, місце життє-
діяльності його мешканців), виробничий комплекс, землі сільсько-
господарського та іншого призначення, соціальна сфера, інфра-
структура, природне середовище (в межах і поза межами поселень).
119
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
8 Див.: Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських
територій: Матеріали до Сьомих річних зборів Всеукр. конгр. вчених економістів-
аграрників, 9–10 листоп. 2005 р. — К.: УААН ННЦ «Ін-т аграр. економіки», 2005. —
С. 11.
9Див.: Павлов О. І. Сільські території України: історична трансформація
парадигми управління: Монографія. — Одеса.: Астропринт, 2006 — С. 27.
10 Див.: Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських
територій. — С. 10,11,12.
Узагальнена характеристика зазначеного рівня сільських терито-
ріальних утворень виглядає як середовище виробництва і життє-
діяльності сільського населення, локалізоване в певному геогра-
фічному місці. Усі сільські території на їх низовому рівні схожі
між собою за структурою, але різняться за змістом, місцевою
специфікою.
Наступним рівнем сільських територій є районний. Структурно
він виглядає як сукупність зазначених територій низового рівня,
що входять до певного адміністративного району. Їх організацій-
ним ядром як цілого виступає районний центр (селище міського
типу або місто районного підпорядкування). Ураховуючи те, що
агропромислова інтеграція має виразну тенденцію до спаду, а сіль-
ськогосподарське виробництво напівнатуральний характер,
можна зробити висновок про випереджальні темпи руралізації
цього типу поселень порівняно з процесом урбанізації сіл. За таких
умов селища міського типу і міста районного підпорядкування
тяжіють до сільських поселень. Разом із тим, районний рівень сіль-
ських територій відрізняється не тільки за кількісними показни-
ками, але й за якісними, а саме більшою різноманітністю своїх
властивостей. Значна частина населення цих міст та селищ місь-
кого типу зайнята несільськогосподарською діяльністю. У зв’язку
з цим виникає проблема узгодження галузевих інтересів із
територіальними та інтересами громад, чіткого визначення ком-
петенції різних суб’єктів управління, які представлені, крім тери-
торіальних громад, сільрад, також райрадами та органами
виконавчої влади. На цьому рівні з’являється можливість викори-
стання несільськогосподарських галузей як «полюсів зростання»
економіки сільських районів.
На обласному рівні сільські території виступають як просторово-
функціональний сегмент регіону. Останній у свою чергу як складник
макротериторії (державної території) є певною частиною соціаль-
ного, природного, економічного, інфраструктурного, культурно-істо-
ричного і власне просторового потенціалів держави, яка перебуває
під юрисдикцією субнаціональних або місцевих органів влади11.
У вертикальному розрізі обласний рівень складається із сільських
районів, які у свою чергу є сукупністю низових сільських територі-
альних утворень. Більш складною є структура цих територій на го-
ризонтальному рівні. Це зумовлено не тільки зростанням кількості
сільських територіальних утворень порівняно з районним рівнем, а
переважно, різноманітністю галузевої структури, підвищенням кон-
курентності між сільським господарством і промисловістю та іншими
120
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
11Див.: Государство и регионы. Теория и практика государственного регули-
рования территориального развития / В. Н. Лексин, А. Н. Швецов.– М.: УРСС,
1997.– С. 24.
галузями виробництва. Актуальною є проблема розподілу бюджету
за галузями, розв’язання суперечностей у взаємовідносинах вироб-
ників агропродовольчої продукції з суміжниками, банківськими
структурами, подолання міжгалузевого дисбалансу. Суб’єкти упра-
вління зосереджені виключно в містах, що теж накладає відбиток на
функціональність територій цього рівня. Перспективи розвитку сіль-
ських територій на обласному рівні значною мірою залежать від ви-
важеності регіональної політики.
Сукупність сільських територій обласного рівня складає їх за-
гальнодержавний рівень. Крім сукупності територіальних утворень
низового рівня, ця система містить підприємства переробних галузей
промисловості, агросервісні, будівельні, транспортні підприємства,
інфраструктуру, установи і заклади сфери обслуговування й упра-
вління обласного та загальнодержавного рівнів. З метою поєднання
інтересів центру і місць розробляються обласні та загальнодержавні
стратегії розвитку. Головною функціонально-управлінською пробле-
мою на цьому рівні є подолання галузевого підходу до розвитку сіль-
ських територій. Вирішення цієї проблеми полягає у запровадженні
політики сільського розвитку, яка є територіальною за визначенням
і спрямована на відтворення людського, ресурсного, виробничого,
соціального потенціалів сільських територій, покращання життєвого
середовища.
Репрезентована класифікація сільських територій не є вичерпною.
Їх подальше дослідження не виключає виокремлення серед їхньої
сукупної цілісності територій одного і того ж рівня, які за своїми сут-
нісними характеристиками подібні між собою, хоча в географічному
відношенні представляють різні сегменти простору. При районуван-
ні територій, створенні територіально-господарських комплексів
можна виокремити мікро-та макрорегіональні сільські територі-
альні утворення.
Сільські території диференціюються за своїми рисами та власти-
востями, функціями та іншими ознаками на певні типи (рис. 1.)12.
Запропонована типізація сільських територій за означеними
критеріями не є остаточною. Серед наведених типів та їх підтипів
акцентуємо особливу увагу на такі, що диференціюються за видом
і режимом використання території, за видами ресурсів та їх забез-
печеністю, галузевою спрямованістю, оскільки саме вони відіграють
вирішальну роль у відтворювальних процесах. Своєю нетради-
ційністю характеризуються території з позааграрною спрямова-
ністю розвитку, а також урба-руральні ареали і зони. Вони засвід-
чують тенденцію посилення зв’язку сільської та міської підсистем
суспільства в різних вимірах. Деякі ознаки територій є дихотоміч-
121
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
12Див.: Павлов О. І. Сільський розвиток в Україні: теорія, практика, політика
управління. — С. 29.
122
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
З
а
зн
ач
е
н
н
ям
ф
ун
кц
ій
З
а
го
сп
о
д
ар
сь
ки
м
и
ф
ун
кц
ія
м
и
Гл
о
б
ал
ьн
і
З
аг
ал
ьн
од
ер
ж
ав
ні
Р
е
гі
о
н
ал
ьн
і
М
іс
ц
е
ві
З
а
ст
уп
е
н
е
м
р
о
зв
и
тк
у
З
а
ви
д
ам
и
та
р
е
ж
и
м
ам
и
ви
ко
р
и
ст
ан
н
я
В
ис
ок
о
ро
зв
ин
ен
і
С
ер
ед
нь
ор
оз
ви
не
ні
С
ла
б
о
р
о
зв
и
н
е
н
і
Д
е
гр
ад
ую
чі
А
гр
ар
н
і
П
о
за
аг
р
ар
н
і
М
он
оф
ун
к-
ц
іо
на
ль
ні
П
ол
іф
ун
к-
ц
іо
на
ль
ні
З
а
ск
ла
д
н
іс
тю
Ти
п
и
сі
ль
сь
ки
х
те
р
и
то
р
ій
Промислові
Оздоровчо-рекреаційні
Природоохоронні
Культурно-історичні
Соціальнітощо
Сільськогосподарські
Агропромислові
Р
ур
ал
ьн
і
У
р
б
а-
р
ур
ал
ьн
і
В
ис
ок
ор
ур
ал
ьн
іі
С
ер
ед
нь
ор
ур
ал
ьн
і
П
ри
м
іс
ьк
і
ур
ба
ні
зо
-
ва
ні
ар
еа
ли
Ур
ба
ні
зо
-
ва
ні
зо
ни
Н
из
ьк
ор
ур
ал
ьн
і
З
а
е
тн
іч
н
о
ю
о
зн
ак
о
ю
З
а
ст
уп
е
н
е
м
р
е
су
р
со
-
за
б
е
зп
е
че
н
н
о
ст
і
Р
е
су
р
си
Переважномоноетнічні
Двоетнічні
Поліетнічні
Високоресурсо-
забезпеченні
Середньоресурсо-
забезпеченні
Недостатньо
ресурсо
забезпеченні
З
а
по
лі
ти
ко
-
пр
ав
ов
и
м
ст
ат
ус
ом
Центрисільських
адміністративнихрайонів
Зістатусомадміністративно-
територіальноїодиниці
Безстатусуадміністративно-
територіальноїодиниці
А
нт
ро
пн
і
П
ри
ро
дн
і
Ш
ту
чн
і
Р
ис
.1
.Т
ип
із
ац
ія
сі
ль
сь
ки
х
те
ри
то
рі
й
ними за визначенням. Так, менш руральні території водночас
визначаються вищим ступенем урбанізації. Хоча остання є склад-
ним і багатофакторним процесом, на який впливають специфіка ре-
сурсного потенціалу, система розселення, планування території,
щільність та людність поселень, відстань до міських населених пун-
ктів, розгалуженість та розвиток засобів зв’язку, транспортної ме-
режі тощо13. Застосовуючи метод декомпозиції об’єкта, можна
деталізувати і структуру тих чи інших підтипів територій. Напри-
клад, деградація загалом означає стабільне погіршення кількісних
та якісних показників з основних параметрів їх розвитку аж до край-
ньої межі — остаточної втрати позитивних якостей. Але в одних ви-
падках вона набула сталих ознак, в інших має прояв тенденції або
протікає латентно.
Останнім часом у зв’язку з постановкою питання про реформу-
вання територіального устрою країни особливого значення набуває
диференціація сільських територіальих утворень на такі, що мають,
і такі, що не мають статусу адміністративно-територіальних оди-
ниць. З метою підвищення політико-правового статусу сільських на-
селених пунктів пропонується їх укрупнення. Як свідчить історичний
досвід, спроби «виправлення» мережі поселень шляхом їх штучного
об’єднання без вирішення проблеми зайнятості населення є без-
перспективними.
Актуальною є типізація сільських територій за етнічною ознакою,
оскільки врахування в управлінській діяльності етнокультурної своє-
рідності на територіальному рівні сприяє підвищенню соціально-еко-
номічного розвитку країни, її політичній стабільності. До
моноетнічних підтипів можна віднести сільські територіальні утво-
рення центрально-північних та західних областей України (за ви-
нятком Закарпатської та Чернівецької), переважна частина
населення яких є українцями. Населення сільських районів східних
і південних областей (окрім Одеської) здебільшого складають українці
і росіяни. Сільське населення Автономної Республіки Крим, Закар-
патської, Чернівецької, Одеської областей є поліетнічним. До сіль-
ського етнотериторіального субрегіону, в якому компактно розселені
національні меншини складають більшість сільського населення,
слід віднести Українське Задністров’я (південна частина Одеської
області)14. У Болградському, Ренійському, Тарутинському та Із-
маїльському районах болгари, молдовани і гагаузи складають від
81,06% до 53,73% населення, а з урахуванням росіян кількість
123
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
13 Див.: Павлов О. Типізація сільських територій за рівнем їх урбанізованості //
Вісн. НАДУ. — 2005. — № 2. — С. 267.
14 Див.: Павлов О. І. Структуризація сільських територій за етнічною ознакою //
Наукові записки: Збірник. — К.: Ін-т політ. і етнонац. дослід. ім. І. Ф. Кураса НАН
України, 2006. — Вип. 29. — С. 269.
районів, в яких українці є меншістю, зростає до семи за рахунок
Арцизького, Саратського та Кілійського районів15. У Герцаївському
районі Чернівецької області зосереджено 90% румунського насе-
лення, в Глибоцькому — 60 %, а в Новоселицькому районі мешкає
60% молдован 16.
Аналіз сутності сільських територій, їх диференціація за рівнями
і типами дозволяє зробити висновок, що вони є гетерогенною, полі-
функціональною, багаторівневою, біо-соціо-еколого-економічною си-
стемою, яка розвивається у просторі та часі і перебуває під
управлінням органів місцевого самоврядування, органів державної
влади, бізнесових структур, громадських організацій.
Методологія наукового пізнання переживає зараз період критич-
ного переосмислення методологічного монізму радянських часів і пе-
реходу до плюралізму у використанні дослідницьких прийомів та
методів.
Як одна із сучасних теоретико-методологічних засад дослід-
ження сільських територій виступає системний підхід, який дає
можливість розглядати їх складники у взаємозв’язку між собою
та у взаємодії зі складниками інших систем. У першій чверті ХХ ст.
О. О. Богданов, застосовуючи метод тектології, суть якого полягає
в узагальненні і систематизації засобів організації, визначив си-
стему як організоване ціле17. Започаткування системного підходу
як нової методології дослідження пов’язується з ім’ям Л. фон Бер-
таланфі, який є одним із засновників загальної теорії систем. Цей
учений при дослідженні складних за своєю структурою об’єктів змі-
нив методологію синтезу на методологію холізму, за якою орга-
нізоване ціле не піддається науковому опису як проста сукупність
опису його елементів18. Більше того, саме ці елементи знаходять
своє пояснення і функціональне призначення лише через систему
як ціле, до якої вони входять. Отже, система як цілісність набуває
нових властивостей, нових якісних характеристик, які не властиві
її окремим елементам. Засобом системного підходу виступає
системне уявлення об’єкта. За атрибутивним визначенням систе-
мою є довільна річ, коли будь-які її відносини задовольняють пев-
ній властивості. За реляційним визначенням система — це
довільна річ, будь-які властивості якої задовольняють певному
124
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
15 Див.: Національний склад населення Одеської області та його мовні ознаки:
Стат. зб. — Одеса: Одеське обл. упр. статистики, 2003. — С. 8.
16 Див.: Заславский Г. А. Украина в мире национальных государств. — О.: Маяк,
2003. — С. 61, 63.
17 Див.: Богданов А. А. Тектология: Всеобщая организационная наука: В 2 кн. —
М.: Экономика, 1989. — Кн.1. — С. 73, 127.
18 Див.: Цофнас А. Ю. Теория систем и теория познания: Монография. — Одеса:
Астропринт, 1999. — С. 40.
відношенню19. Отже, одна і та ж річ може виявитися або не вияви-
тися системою. Усе залежить від вибору змістовного поля, в якому
довільна річ цікавить дослідника. Такий вибір відбувається шляхом
визначення концепту, структури і субстрата досліджуваного об’єкта.
Концепт є певною властивістю чи певним відношенням, тобто виз-
наченістю, з якої власне і починається системне уявлення речі
(об’єкта). За концептом попередньо визначається, в якому сенсі
об’єкт цікавить дослідника. Структура, як і концепт, підпорядкову-
ється принципу двоїстості. З одного боку, структура — це сукупні
властивості підсистем, елементів системи, а з іншого — системоу-
творювальні відносини, які формуються внаслідок взаємодії її ком-
понентів. Субстрат (від лат. substratum — основа) системи — це річ,
через яку реалізується структура. Замість поняття «субстрат» у лі-
тературі з системних досліджень використовується поняття «еле-
менти». А. Ю. Цофнас системним уявленням називає процедуру
перетворення усякого об’єкта на субстрат для певної структури, яка
відповідає наперед фіксованому концепту 20.
Сільські території, з точки зору системного підходу, цікавлять нас
як певний сегмент простору, розвиток якого відбувається за часовими
параметрами. Їх розгляд під цим кутом дозволив нам виявити їх вну-
трішню будову, визначити відповідні підсистеми та елементи, а також
рівні й типи. Простір тут виступає як системоформувальний чинник.
Це стосується, у першу чергу, його характеристики як простої про-
тяжності. По-друге, простір — це конкретна геоторія з її характери-
стиками. Останній підхід, започаткований російським дослідником
Є. Б. Алаєвим, знайшов подальший розвиток у працях українського
географа О. І. Шаблія. Цей автор диференціював суспільно-геогра-
фічний тип території на такі підтипи: інтегроване суспільне ціле, ін-
тегроване господарське ціле, «галузеве» господарсько-економічне ціле,
політико-адміністративне ціле, демоетнічне ціле21.
Сільські територіальні утворення як частина простору характери-
зуються певними природними і суспільними властивостями. До пер-
ших із них належать природні ресурси і природні умови. Суспільні
властивості визначаються здатністю території виступати просторо-
вим базисом для розміщення населення, виробничо-господарських,
соціальних та інших об’єктів. Ті чи інші соціальні функції території
залежать від ступеня її господарського та соціального освоєння.
У структурному відношенні сільські території складаються з трьох
блоків: розселення, виробництва й обслуговування, відносини між
якими ми визначимо як системоутворювальні.
125
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
19 Див.: Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем. — М.: Наука, 1978.
— С. 120–121.
20 Див.: Цофнас А. Ю. Вказ. твір. — С. 57.
21 Див.: Шаблій О. І. Вказ. твір. — С. 149.
На відміну від системного уявлення про сільські території як певну
частину простору, галузевий підхід передбачає виокремлення відпо-
відного компонента, який виступає в цьому випадку як система. В її
межах відбувається декомпозиція структури, утворюються нові си-
стемоутворювальні відносини.
З метою визначення однотипних об’єктів, віднесених до різних
місць геопростору, але таких, що виконують однакові функції, відбу-
вається зміна концепту, утворюються інші системоутворювальні від-
носини.
У контексті системного підходу сільські території виступають як
частина державної території, її антропосфера («біомаса всіх людсь-
ких організмів» за Л. М. Гумільовим)22. Це також фізична територія,
географічне середовище, джерело природних ресурсів, антропоген-
ний ландшафт, тобто природний ландшафт (рельєф, клімат, рослин-
ний та тваринний світ), змінений людською діяльністю. Нарешті, їх
можна розглядати як соціальну, економічну, політичну території. За
своїми властивостями і функціями сільські території суттєво відріз-
няються від міських.
На прикладі застосування системної методології до наукового до-
слідження сільських територіальних утворень можна зробити вис-
новок, що системність як феномен не є внутрішньою
характеристикою об’єкта, її репрезентовано у його взаємовідносинах
з іншими об’єктами.
Іншим науковим напрямом, який вийшов за межі природничо-
наукового, і набув значення загальнонаукової пізнавальної пара-
дигми, є синергетика. Засновник цього наукового підходу Г. Гакен
визначив синергетику як науку, котра вивчає складні системні
компоненти, які визначаються складною взаємодією між собою23.
Розвиток таких складних систем, з точки зору синергетики,
відрізняється нелінійністю і нерівноваженістю внаслідок наявно-
сті внутрішніх суперечностей та впливу зовнішнього середовища.
Поступово об’єкт втрачає рівновагу та сталість. У цих умовах
послабляється самоорганізація системи, порушується звичний
порядок функціонування її елементів, посилюється непередбаче-
ність, хаотичність її розвитку. Внутрішні механізми саморегуляції
системи, які спрацьовували в умовах рівноважного, упорядкова-
ного розвитку, уже не в змозі адекватно реагувати на зміни в
об’єкті. За таких умов система переходить у стан флуктуації (ба-
лансування на межі розпаду внутрішніх зв’язків). Критичною
фазою розвитку системи в стадії її флуктуації є біфуркаційний
126
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
22 Див.: Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. — 2-е изд., испр. и доп. — Л.:
Изд-во Ленінград. ун-та 1989. — С. 168.
23 Див.: Кудрявцев И. К., Лебедев С. А. Синергетика как парадигма нелинейности
// Вопр. философии. — 2002. — № 12. — С. 55.
вибух. Тобто, починаючи із зазначеного стану, напрям розвитку
об’єкта важко передбачити, він має ймовірний характер. Філософи
розглядають стан біфуркації як точку гілкування, в якій відкрива-
ється кілька можливих шляхів розвитку об’єкта24. Тим самим
виникає необхідність пошуку нової наукової парадигми, здатної
передбачити альтернативні шляхи розвитку об’єкта. Цей науковий
принцип, який отримав назву коеволюції (погодження, співісну-
вання), відповідає об’єктивним тенденціям розвитку складних
систем.
Ураховуючи характеристики сільських територій як біосоціальної
системи, яка складається з різних підсистем і виконує різноманітні
функції, можна сказати, що їх розвиток підпадає під опис
синергетичної пізнавальної парадигми. Сільські територіальні утво-
рення мають подвійну природну сутність. По-перше, вони безпосе-
редньо взаємодіють із природним середовищем, яке є менш
урбанізованим, ніж міська територіальна підсистема суспільства.
По-друге, результати їх господарської діяльності значною мірою виз-
начаються залежністю від природно-кліматичних умов, природних
ресурсів і передусім від якості землі як головного засобу виробниц-
тва, переривчастим технологічним циклом, сезонним характером
праці, непередбаченістю її результатів, уповільненим оборотом капі-
талу, нерозвиненістю аграрного ринку. На цій підставі сільські те-
риторії можна віднести до складних систем, які характеризуються
відкритістю, непередбаченістю, неврівноваженістю і нестабільністю,
тому функціонування сільських територіальних утворень відбува-
ється за внутрішньою логікою, алгоритм якої задається характером
взаємовідносин їх окремих елементів.
Це вимагає застосування для опису функцій сільських територій
такого принципу синергетики, як коеволюція. Його використання зу-
мовлено варіативністю та альтернативністю розвитку, необхідністю
узгодження неоднакових тенденцій та цілей розвитку його складни-
ків, поєднання та координації різних видів діяльності з метою підви-
щення функціональності системи загалом. Актуальною є також
проблема погодження цілей розвитку сільських територій із завдан-
ням дотримання екологічної безпеки країни, забезпечення насе-
лення продуктами харчування, а промисловості сировиною, їх
взаємовигідних відносин із міською підсистемою суспільства.
З урахуванням принципу коеволюції сформульовано одну з голов-
них цілей розвитку сільських територіальних утворень, що полягає у
створенні сприятливого середовища життєдіяльності населення як
необхідної передумови ефективного господарювання, збереження се-
лянства — носія української ідентичності і духовності.
127
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
24 Див.: Делокаров К.Х. Системная парадигма современной науки и синергетика
// Обществ. науки и современность. — 2000. — № 6. — С. 111.
Сільські території як об’єкт наукового дослідження, з огляду на їх
міжпредметний характер, зумовлюють застосування до них різних
теорій, концепцій, підходів. Ця вимога відповідає тенденції інтегра-
ції наукових знань, об’єднання зусиль представників різних науко-
вих шкіл та напрямів.
При розкритті сутності сільських територіальних утворень вже
було обґрунтовано доцільність використання концепцій географіч-
ної науки, тому акцентуємо головну увагу на хорологічному підході,
у межах якого аналізуються особливості різного роду територіаль-
них одиниць, виділених на основі фізико-географічних, адміні-
стративних, історико-політичних та інших критеріїв. Оскільки
об’єктом дослідження при цьому виступають поселенські сим-
плекси, виробничі комплекси, соціальні установи, територіальні
одиниці загалом, цей підхід виявляється найбільш ефективним при
аналізі процесів, що відбуваються на низовому рівні сільських
територій.
Певну евристичну функцію виконує концепція рубіжної комуні-
кативності В. О. Дергачова2. Вона розширює уявлення про еконо-
мічні, соціокультурні, природні контактні зони, через які за
допомогою інформації, інших способів відбувається взаємовплив у
межах внутрішніх територіальних рубежів. З допомогою цієї кон-
цепції визначають суміжні функції як конкурентні в межах однієї те-
риторії (у цьому випадку контактними зонами виступають різні
ресурси розвитку), так і на межі двох і більше територій (зони кон-
тактів розширюються за рахунок територіальних утворень). Інший
приклад пов’язаний з конкуренцією пріоритетів сільського або місь-
кого розвитку в контактних зонах, які утворено на межі території міст
і приміських сіл.
У сучасних умовах динамічний поступ будь-якої суспільної
сфери важко уявити без її узгодження з концепцією сталого роз-
витку. Сталий розвиток розглядається як такий, що забезпечує по-
треби нинішнього покоління, водночас не позбавляючи майбутні
покоління можливості задовольняти власні життєво необхідні по-
треби. У цьому разі акцентується увага на необхідності узгодження
соціально-економічного розвитку з потребами довкілля, господа-
рювання в органічній єдності людини з навколишнім природним
середовищем.
Для України підтримання сталого розвитку має й інший вимір, а
саме: дотримання балансу розвитку сільської та міської територі-
альних підсистем суспільства, оскільки занепад, деградація сіль-
ських територій унеможливлює їх відтворення і має незворотний
характер та непередбачені наслідки не тільки для сіл чи окремих
128
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
25 Див.: Дергачев В. Геополитика: Учеб. пособие. — К.: Вира-Р, 2000. — С. 102–110,
428–432.
регіонів, а й для суспільства загалом. Сталий розвиток сільських те-
риторій слід розглядати в кількох вимірах. Завдання сталого роз-
витку в поселенському вимірі визначено в Концепції сталого
розвитку населених пунктів як досягнення соціально, економічно і
екологічно збалансованого розвитку міських і сільських поселень,
спрямованого на створення їх економічного потенціалу, повноцін-
ного життєвого середовища для сучасного та наступного поколінь
на основі використання ресурсів, технологічного переоснащення
і реструктуризації підприємств, удосконалення інфраструктури,
поліпшення умов проживання та збагачення біологічного різнома-
ніття та культурної спадщини26.
У контексті концепції сталого розвитку взаємовідносини села
і міста розглядаються не в площині подолання суттєвих відмінно-
стей між ними, а під кутом зору досягнення балансу. З поглиб-
ленням глобалізаційно-інтеграційних процесів розвиток сільських
територіальних утворень стає дедалі менш відособленим від
міських. Використання природно-ресурсного потенціалу, пере-
розподіл трудових ресурсів за сферами зайнятості та галузями
господарства, переміщення населення в межах системи розсе-
лення дедалі більше набувають спільних рис. З огляду на це можна
говорити про органічне поєднання концепції сталого розвитку
з ідеєю спільного, солідарного розвитку сільських та міських тери-
торій.
Розвиток сільських територій протягом усього періоду суспіль-
ної трансформації української держави засвідчив невідповідність
галузевої аграрної парадигми системному поліфункціональному
характеру цих утворень. При галузевому підході для визначення
сутності сільського розвитку він розглядається в контексті проти-
ставлення міському розвитку. Жорстка прив’язка сільського роз-
витку до певної галузі знайшла своє віддзеркалення в аграрній
політиці, яка звужує і обмежує його функціональність. У межах заз-
наченого підходу не враховуються зміни у взаємовідносинах сіль-
ської і міської територіальних підсистем суспільства, функції
сільських територій, які пов’язані з несільськогосподарською
діяльністю.
В умовах поглиблення системної кризи сільських територіальних
утворень виникла об’єктивна необхідність розроблення нових кон-
цептуальних засад їх розвитку. Вона зумовлена, з одного боку, до-
цільністю коригування економічної політики на селі, посилення
позааграрного розвитку, а з іншого — зміною аграрної парадигми,
наповненням її новим змістом. У соціально-політичному відношенні
129
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
26 Див.: Концепція комплексної програми підтримки розвитку українського села
на 2006–2010 рр.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 груд. 2005 р.
// Офіц. вісн. України. — 2005. — № 52. — С. 30.
нова концепція розвитку сільських територій має визначити шляхи
відродження їх людського, виробничого, природного та соціального
потенціалів.
Як таку концепцію ми пропонуємо розглядати концепцію сіль-
ського розвитку, яка є не галузевою, а територіальною за визначен-
ням і своєю сутністю. Концепція сільського розвитку є креативною
за своєю спрямованістю. Її евристичний зміст полягає в можливості
більш повно, об’єктивно і своєчасно оцінювати функціональність
сільських територій як на рівні їх підсистем, так і в цілому. Крім того,
вона орієнтує на ідентифікацію людського капіталу не з об’єктом, а з
суб’єктом системних перетворень на шляху до відродження сільських
територій. Об’єктом дослідження в контексті сільського розвитку ви-
ступають не окремі компоненти територій, а території як системне
утворення. Важливе методологічне значення має положення про те,
що вся життєдіяльність соціуму відбувається в межах не аграрної, а
руральної сфери.
Досліджуючи сільські території, не можна залишати поза увагою
й сільські урбанізовані ареали та зони, які визначені нами як пере-
хідні, «змішані» типи соціально-просторових утворень, що формува-
лися внаслідок взаємовпливу урбанізації та руралізації.
Утворення приміських урбанізованих ареалів в першу чергу є на-
слідком процесу урбанізації, а не результатом господарського
освоєння території. Унаслідок цього процесу тут сформувалися так
звані урба-руральні ареали, для яких характерні випереджальні
темпи зростання кількості населення міст-супутників і передмість
порівняно з населенням центру ареалу. До центрів тяжіння урбані-
зованих ареалів належать, у першу чергу, міста з населенням понад
500 тис. осіб. Масштаби прилеглих до них сільських територій
мають різний вимір і залежать від дії кількох чинників: розміру та
функцій міст, розвитку транспортної інфраструктури, природно-
ресурсного потенціалу приміських сіл, їх виробничої спеціалізації
тощо. Особливе місце серед цих ареалів займає передмістя
м. Києва. Виробнича, соціально-культурна й управлінська інфра-
структура столичного міста поглинають значну кількість сільського
населення, і тому це місто є найбільш руралізованим. Стратегію
розвитку мегаполісів можна визначити як наступ, тиск на при-
міську зону. Вона знаходить свій вияв у розширенні їх території за
рахунок використання орних земель та земель несільськогоспо-
дарського призначення передмістя під житлову і промислову забу-
дову, у перерозподілі населення за рахунок села тощо. Отже,
виникає суперечність між інтересами територіальних громад міст
і приміських сіл.
Відношення в системі «центр — приміський урбанізований ареал»
визначаються домінантним вектором «місто прилеглі сільські тери-
торії». Місто-центр, як центральне ядро системи, бере активну участь
130
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
у соціальному обслуговуванні населення приміських сіл, змінює по-
селенську мережу, хоча тип планування сільських поселень залиша-
ється без змін. Менш значним є вплив міста на демографічну
структуру сіл, оскільки переважна більшість населення зайнята за
місцем постійного проживання або є маятниковими мігрантами. Що
стосується виробничої сфери, то зміна її функціональності — не в ін-
тересах мешканців міста. Річ у тому, що великі міста потребують по-
стійного їх забезпечення сільськогосподарською продукцією, тому в
структурі агропромислового територіального комплексу України вио-
кремлено приміські азональні овочево-молочно-м’ясо-продуктові їх
складники, які задовольняють потреби населення великих міст у сві-
жих швидкопсувних продуктах харчування. Їх функціонування без-
посередньо залежить від особливостей розселення і раціонального
використання трудових ресурсів, транспортно-географічної доступ-
ності до центру регіону, рівня інтенсифікації та індустріалізації
сільського господарства, потужностей переробної та харчової про-
мисловості.
Є доречним також акцентувати увагу на сутнісних характеристи-
ках приміських зон з урахуваннях їх типу. Перший їх тип — руральні
території, просторово зрощені з міськими агломераціями, між якими
існують тісні взаємозв’язки та функціональна залежність. Перший з
підтипів (мікрорегіони Донецької, Луганської та Дніпропетровської
областей) є більш урбанізованим за рахунок наявності індустріально
розвинутих міст, що складають певні агломерації. Зворотною сторо-
ною їх економічного розвитку є послаблення сільськогосподарської
функції прилеглих до них сіл. Разом із тим, взаємозв’язок у межах
означеної зони відбувається за схемою: місто↔місто↔село, тобто
пріоритетними тут виступають міжміські зв’язки, ступінь обслуго-
вування міста селом і села містом приблизно однакові.
Наступний тип сільських урбанізованих зон складається з двох
підтипів, один з яких (мікрорегіони Підкарпаття) за своєю структу-
рою схожий з Донбаським типом, оскільки його системоформуваль-
ною основою виступають сільські поселення, розсіяні поміж
невеликих промислових та курортних міст, деякі з яких відповідають
обом статусам одночасно, що свідчить про їх потенційні можливості
як «точок зростання». Вплив міст на навколишнє сільське середо-
вище є незначним із тієї причини, що їх функції частково збігаються
(оздоровчо-рекреаційні та спортивно-туристичні), тому їх відносини
можна характеризувати як партнерські (місто↔село). Сільська мі-
грація тут переважно зовнішня. Інший підтип — причорноморсько-
приазовський, представлений невеликими курортними містами та
великими селами, що виконують спільну функцію, різниця між
якими — у рівні розвитку оздоровчо-рекреаційної інфраструктури.
Вид впливу міст на навколишні села та відносини між ними при-
близно такі, як і в першого підтипу. Разом із тим, до цієї сільської
131
С
іл
ь
сь
к
іт
ер
и
т
ор
ії:т
еор
ет
и
к
о-м
ет
од
ол
огіч
н
іза
са
д
и
д
осл
ід
ж
ен
н
я
урбанізованої зони належать портово-промислові комплекси, запо-
відні території. Причому простір зазначених зон не обмежується
морським фасадом, а охоплює й віддалені глибинні території. Як при-
клад, можна навести мікрорегіон Придунав’я, де є розвинені портово-
промисловий та агропромисловий комплекси, а також землі
заповідного фонду та оздоровчо-рекреаційна зона, тобто тут існує
реальна можливість поєднувати три-чотири функції.
Підсумовуючи, зазначимо, що методологія дослідження сільських
територій ґрунтується на системному аналізі, синергетичній пізна-
вальній парадигмі та використанні міждисциплінарного підходу.
Запропоноване визначення сільських територій як гетерогенної
багаторівневої системи дає можливість позбутися спотвореного уяв-
лення про них як виключно ресурсну базу функціонування і роз-
витку сільського господарства. Передусім це місце життєдіяльності
сільського населення, тому при аналізі суспільних процесів, які від-
буваються в межах сільських територіальних утворень, необхідно
використовувати не секторальний (галузевий), а територіальний
підхід.
132
О
л
ек
са
н
д
р
П
а
в
л
ов
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77931 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0087 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:23:28Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Павлов, О. 2015-03-09T12:56:14Z 2015-03-09T12:56:14Z 2009 Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження / О. Павлов // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 113-132. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0087 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77931 uk Інститут історії України НАН України Регіональна історія України Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження Article published earlier |
| spellingShingle | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження Павлов, О. Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії |
| title | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| title_full | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| title_fullStr | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| title_full_unstemmed | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| title_short | Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| title_sort | сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження |
| topic | Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії |
| topic_facet | Теоретико-методологічні проблеми регіональної історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77931 |
| work_keys_str_mv | AT pavlovo sílʹsʹkíteritorííteoretikometodologíčnízasadidoslídžennâ |