Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки

Выход предприятия на внешние рынки, где властвует жесткая конкуренция, возможен лишь при условии использования современных методов управления. Вихід підприємства на зовнішні ринки, де панує жорстка конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Культура народов Причерноморья
Date:	2007
Main Authors:	Ліпич, Л.Г., Фатенок-Ткачук, А.О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2007
Subjects:	Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77994
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки / Л.Г. Ліпич, А.О. Фатенок-Ткачук // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 146-151. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-77994
record_format	dspace
spelling	Ліпич, Л.Г. Фатенок-Ткачук, А.О. 2015-03-09T17:48:30Z 2015-03-09T17:48:30Z 2007 Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки / Л.Г. Ліпич, А.О. Фатенок-Ткачук // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 146-151. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77994 Выход предприятия на внешние рынки, где властвует жесткая конкуренция, возможен лишь при условии использования современных методов управления. Вихід підприємства на зовнішні ринки, де панує жорстка конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
spellingShingle	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки Ліпич, Л.Г. Фатенок-Ткачук, А.О. Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
title_short	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
title_full	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
title_fullStr	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
title_full_unstemmed	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
title_sort	стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки
author	Ліпич, Л.Г. Фатенок-Ткачук, А.О.
author_facet	Ліпич, Л.Г. Фатенок-Ткачук, А.О.
topic	Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
topic_facet	Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
publishDate	2007
language	Ukrainian
container_title	Культура народов Причерноморья
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
format	Article
description	Выход предприятия на внешние рынки, где властвует жесткая конкуренция, возможен лишь при условии использования современных методов управления. Вихід підприємства на зовнішні ринки, де панує жорстка конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління.
issn	1562-0808
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/77994
citation_txt	Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки / Л.Г. Ліпич, А.О. Фатенок-Ткачук // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 146-151. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT lípičlg strategíívihodupídpriêmstvnazovníšnírinki AT fatenoktkačukao strategíívihodupídpriêmstvnazovníšnírinki
first_indexed	2025-11-25T22:45:44Z
last_indexed	2025-11-25T22:45:44Z
_version_	1850572321618657280
fulltext	Ліпич Л.Г., Фатенок-Ткачук А.О. СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ 146 Ліпич Л.Г., Фатенок-Ткачук А.О. СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практични- ми завданнями. Вихід підприємства на зовнішні ринки, де панує жорстка конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління. Міжнародний ринок є надзвичайно містким, що створює значні перспективи для підприємств, але од- ночасно висуває і додаткові вимоги до керівництва. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу до підтримання конкурентоспроможності продукції та фірми безпосередньо, як з кі- лькісних, так і з якісних параметрів і більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу. В умовах глобалізації зовнішньоекономічна діяльність виступає основним компонентом еволюційного розвитку підприємства. Довгий час в економічній літературі поширювалась думка про те, що глобалізація і є одна зі стратегій підприємств , яка має на меті завоювання зовнішніх ринків. Що до українських підприємств, то нажаль, у більшості випадків, на початку зовнішньоекономічної ді- яльності, рідко використовувались методи стратегічного управління. Основним збуджуючим мотивом ви- ходу на зовнішні ринки була цікавість. Первинні цілі, такі як безпосередній вихід на міжнародні ринки, підприємствами досягнено. Виникає питання, що ж робити далі? Ряд українських підприємств, які вже працюють на зовнішніх ринках, поставлені перед проблемою чи розширювати свою зовнішньоекономічну діяльність, чи навпаки скорочувати. Відповідь на дане запитання залежить від того, які цілі ставило перед собою підприємство на етапі виходу його продукції на міжнародні ринки, яку стратегію було обрано первинною. Перед формуванням стратегії розвитку ЗЕД та її реалізацією, необхідно провести оцінку існуючої стра- тегії. Це необхідно тому, що не можна спланувати майбутнє, не маючи чіткого уявлення про те, в якому стані знаходиться організація і які стратегії вона реалізовує. Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Вважається, що серед економістів та управлінців науковий інтерес до поняття, змісту стратегій, процесів, здійснення яких вони обумовлюють, виник на початку шістдесятих років минулого сторіччя. Саме тоді з’явилась праця А. Чанд- лера «Стратегія і структура», яка знаходилась у витоках даного напрямку наукової думки та практичної ді- яльності. Гарвардська школа відреагувала на ідеї Чандлера працями своїх професорів – К.Ендрю, Ж.Бовера, К.Крістенсена та ін. Саме в Гарварді була розроблена одна з перших стратегічних моделей, яка відома під назвою SWOD. Розвитку стратегічного менеджменту сприяли праці І.Ансоффа. Під впливом робіт М.Портера багато дослідників виконали аналітичні розробки з метою проаналізувати простір для маневрування підприємства. Суттєвий вплив на розвиток стратегічного підходу до розвитку діяльності, спричинило вивчення успіху японських підприємств, що відображено у працях Р.Паскаля та А.Атоса. Теорія стратегій мала не аби який вплив на ЗЕД підприємств. Ряд авторів, які вивчають проблеми зов- нішньоекономічної діяльності, міжнародної торгівлі наголошують на необхідності стратегічного управлін- ня у цій сфері. Особливий вклад у цьому напрямку зробили І.Багров, С.Брю, П.Буніч, А.Воронкова, А.Градов, В.Гриньова, М.Дідківський, А.Г Дем’янченко, О.Кіреєв, В.В.Козик, Ф.Котлер, А.Кредісов, М.Круглов, В.Новицький, Є. Савельєв, І. Фамінський. Виділення не вирішеної раніше частини загальної проблеми, якій присвячується дана стаття. У більшості робіт питання стратегії виходу на зовнішні ринки зводиться до однієї з маркетингових стратегій, які полягають у тому, що просування товарів здійснюється за рахунок низьких цін, що на практиці, спричи- нив антидемпінгові розслідування, що до українських експортерів на європейських ринках. Формування цілей статті (постановка завдання). Автори ставили на меті розглянути: шляхи та стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки, починаючи з етапу форму- вання таких стратегій, до можливих наслідків їх реалізації; механізм оцінки існуючих стратегій та її враху- вання в процесі формування стратегії розвитку ЗЕД та згрупувати: фактори, які впливають на вибір страте- гії. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових резуль- татів. Для ефективного включення у світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зовнішніх ринках. Це може бути досягнуто на підставі розробки стратегії просування національного експорту на світовому ринку. Така стратегія пови- нна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конку- рентних переваг та стабільному розширенні, якісному поліпшенні, на основі цих переваг, позицій країни на світовому ринку [7, с.426]. Якщо проаналізувати стратегії українських підприємств на зовнішніх ринках (хоча більшість з них не схильні коментувати свої дії як стратегію) можна виділити два типи, які є протилежні за цілями та основ- ними методами реалізації. Назвемо їх „початкове нагромадження капіталу”(націлена на отримання макси- мального прибутку сьогодні, причому, будь-якими шляхами) і стратегія „довготривалого перебування” (на- правлена на стабільне зростання бізнесу у визначеному напрямку та стилі). Основною метою, з якою підприємства виходять на зовнішній ринок, є максимізація прибутку за раху- нок використання ефекту масштабу. Досягнення цієї мети не вичерпує всі елементи мотиваційного механі- зму (рис.1), який складається із конкретних збуджувальних мотивів. Водночас не слід залишати поза ува- Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 147 гою й інші фактори, які ставлять під сумнів доцільність виходу підприємства на зовнішні ринки [4, с.152]. Існує велика кількість підприємств, які для виходу на зовнішні ринки використовують зустрічну торгі- влю. За оцінками ГАТТ, частка зустрічної торгівлі складає 8-10% загального обсягу світової торгівлі [3, с.209]. Рис.1. Елементи мотиваційного механізму виходу підприємств на зовнішні ринки Зовнішня торгівля охоплює широкий діапазон форм зовнішньоторговельних угод, які можна класифі- кувати за трьома групами: операції натурального обміну; операції, що передбачають участь продавця у реа- лізації товарів, запропонованих покупцем; операції в рамках промислового співробітництва. Для доступу на закордонні ринки, як зазначає М.Дідківській [4] підприємство повинно пройти ряд ета- пів, кожен з яких має ряд своїх особливостей (рис.2). На нашу думку , якщо враховувати всі етапи, то такий Компенсація коливань валютного курсу шляхом ор- ганізації паралельного виробництва і збуту у відповідних країнах Подолання тарифних та нетарифних бар’єрів шляхом організації закордонного виробництва Підвищення престижу підприємства на національному ринку як суб’єкта міжнародних еко- номічних відносин Мотиви виходу підприємств на зовнішні ринки Збуджуючі мотиви Мотиви, що виклика- ють сумнів Обмеженість та відносно низькі можливості розши- рення внутрішнього ринку Рівень розвитку внутрішнього ринку, за якого вигідно розміщувати капітали за кордоном: насичення ринку товарами; посилення тиску конкурентів; зростання залежності від посередницької торгівлі; зростання зборів, що пов’язані із захистом довкілля; труднощі у дотриманні соціального законодавства Рівень прибутку від ЗЕД може виявитись насправді значно нижчим, ніж планува- лось, через нестабільність економічної або політичної ситуації за кордоном Подолання залежності від внутрішнього ринку, се- зонних коливань попиту та розсіювання ризиків шля- хом завоювання закордонних ринків Скорочення витрат виробництва за рахунок кращого використання виробничих потужностей, зменшення податкових платежів, у тому числі шляхом виробниц- тва продукції за кордоном Продовження життєвого циклу товару Використання державних програм сприяння, які діють у своїй країні чи за кордоном Підвищення ефективності збутової діяльності шля- хом посилення ринкових позицій на основі створен- ня відділень, філій,, дочірніх підприємств, розширен- ня мережі сервісних пунктів тощо Модифікація товару для відповідності йо- го вимогам закордонного ринку може виявитись надто витратною Проникнення і закріплення на закордон- ному ринку буде вимагати значних коштів Застосування урядом країни-імпортера не- тарифних бар’єрів на шляху експортова- ного товару поставить під загрозу бізнес на цьому ринку Ліпич Л.Г., Фатенок-Ткачук А.О. СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ 148 підхід швидше можна назвати довготривалою стратегією ЗЕД, а не стратегією виходу на зовнішні ринки, але саме такий шлях дозволяє підприємству утримувати конкурентноздатні позиції на міжнародних ринках протягом довгого періоду часу. Рис.2. Етапи виходу підприємства на зовнішні ринки У процесі проникнення на зовнішні ринки фірма повинна вибрати такі сегменти, в яких її база дає пе- реваги і які отримали не достатній розвиток чи тільки зароджується в зарубіжних країнах. Увага місцевих фірм чи міжнародних конкурентів, які базуються в інших країнах, часто буде направлена на інші питання, тому вони будуть погано підготовлені до ведення боротьби. Другий керуючий принцип у відношенні проникнення на зовнішні ринки заключається в тому, щоб на- слідувати приклад багатонаціональних компаній. Це не тільки забезпечить „зачіпку”, але і приведе до сег- ментів, де місцеві фірми зможуть опинитись в невигідному положенні [9, с.651]. Вибір стратегії виходу пов’язаний, насамперед, із роллю і масштабами ЗЕД для конкретного підприєм- ства. Якщо ЗЕД займає не значне місце в загальних результатах, то навряд чи доцільно витрачати багато зу- силь на розробку спеціальної зовнішньої стратегії. І навпаки, при збільшенні масштабів ЗЕД, а також в умовах наростання конкуренції на міжнародних ринках варто не тільки мати спеціальні стратегії, але і створювати систему міжнародного стратегічного менеджменту. Вона включає не тільки розробку стратегії, але і її реалізацію та стратегічний контроль [6, с.103]. Вітчизняні та зарубіжні автори виділяють основні етапи формування стратегії виходу на зовнішні рин- ки[5, с.135]. Провівши аналіз їх праць цей процес схематично можна відобразити наступним чином (рис. 3). Дуже часто підприємства виявляються не в змозі реалізувати вибрану стратегію. Причини цього насту- пні: неправельно проведений аналіз та помилкові висновки; не передбачувані зміни у зовнішньому середо- вищі; невміння підприємства залучити до реалізації стратегії свій внутрішній потенціал. Успішній реалізації стратегії сприяє виконання наступних вимог: цілі стратегії повинні бути добре структуровані, доведені до працівників та сприйняті ними; необхідно мати чіткий план дій по реалізації стратегії, який передбачає забезпечення всіма необхідними ресурсами. Вибір стратегії фірми здійснюється керівництвом на основі трьох складових: ключових факторів, які характеризують стратегію; результатів аналізу портфеля продукції, альтернативних варіантів стратегій; ре- зультатів аналізу портфеля продукції; альтернативних варіантів стратегії. Серед основних ключових факторів, які визначають стратегію фірми, необхідно врахувати наступні: переваги фірми; цілі фірми; інтереси вищого керівництва; кваліфікація персоналу; зобов’язання фірми; ступінь залежності від зовнішнього середовища; фактор часу; фінансові результати. пробного експорту Односторонні спроби підприємства продати закордон- ному покупцю стандартну вітчизняну продукцію. Ус- пішні продажі на окремому зарубіжному ринку підпри- ємство намагається повторити і на інших ринках інтенсивного експорту екстенсивного експор- ту О со бл ив ос ті е та пі в ви хо ду п ід пр иє мс тв а на з ов ні ш ні р ин ки І етап експортного маркети- нгу міжнародного марке- тингу глобального маркетин- гу ІІ етап ІІІ етап ІV етап V етап VІ етап Відбувається охоплення незначної кількості ринків без їх сегментації. Експортний асортимент представле- ний традиційним для даного підприємства набором то- варів Відбувається обмеження асортименту найбільш вигідною продукцією по кожному ринку з використанням всіх методів активного маркетингу. Зовнішньоекономічні зв'язки все ще залишаються придатком внутрішньоеко- номічних відносин Продукція все більш пристосовується до вимог зовні- шнього ринку. Підприємство розвиває двосторонні відносини із зовнішніми ринками, маркетингові ко- мунікації набувають міжнародних ознак Закордонні ринки починають грати домінуючу роль у формуванні маркетингової концепції даного підпри- ємства Підприємство більш не орієнтується на внутрішній ри- нок, а переймається задоволенням потреб, характерних для споживачів усього світу Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 149 Рис.3. Етапи формування стратегії виходу на зовнішні ринки Переваги, якими володіє підприємство, повинні відігравати вирішальну роль при виборі стратегії. У за- лежності від наявних конкурентних переваг та конкурентних бар’єрів всі фірми можна поділити на дві гру- пи: сильні та слабкі. Підхід до вибору стратегій у них різний. Політика сильних фірм зводиться до наступного: максимальному використання переваг їх лідируючого положення, посиленню позицій; розгортання бізнесу в нових для фірми видах діяльності, при занепаді яких, необхідно робити ставку на диверсифікацію. Слабкі ж – повинні обирати стратегії, що ведуть до їхнього росту, якщо такі стратегії відсутні, то вони повинні покинути даний вид економічної діяльності. Американські спеціалісти з стратегічного планування запропонували матрицю вибору стратегій. На рис.4 представлені основні стратегії в залежності від двох параметрів: динаміки зростання ринку та конку- рентної позиції фірми. В.А.Василенко відзначає, що вибір стратегії дуже залежить від циклічності розвитку, точніше від того етапу, на якому знаходиться підприємство у своєму розвитку і, як правило, здійснюється на основі визна- чення п’яти «П»: стратегія – план; стратегія – принципи поведінки, стратегія – позиція, стратегія – перспек- тива, стратегія – прийом (маневр) [1, с.442]. Українські економісти наводять три основні способи виходу на зовнішні ринки: експорт; спільна під- приємницька діяльність; стратегія прямого інвестування. Визначення місії організації Зміст існування фірми Призначення фірми Роль і місце в ринковій економіці Формування цілей та задач кількісні цілі якісні стратегічні тактичні Аналіз та оцінка зовнішнього середовища мікросередовище безпосереднє оточення ст ан е ко но мі ки пр ав ов е ре гу лю ва нн я по лі ти чн і п ро це си пр ир од не с ер ед ов ищ е та р ес ур си со ці ал ьн а та к ул ьт ур на ск ла до ва на ук ов о- те хн іч ни й рі ве нь ін фр ас тр ук ту ра ко нк ур ен ти по ку пе ць по ст ач ал ьн ик ри но к ро бо чо ї с ил и Аналіз та оцінка внутрішньої структури середовища кадровий потенціал фінанси організаційна структура організація управління маркетинг Розробка та аналіз стратегічних альтернатив, вибір стратегій Реалізація стратегій Оцінка та контроль стратегій Ліпич Л.Г., Фатенок-Ткачук А.О. СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ 150 Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт. Переваги цього способу наступні: потребує мінімальних змін у товарному асортименті під- приємства, його структурі; потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов’язань; забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу. Стратегія виходу підприємства на зовнішні ринки за рахунок створення спільних підприємств ґрунту- ється на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни партнера з метою створення виробничих та маркетингових потужностей. Міжнародний маркетинг виділяє чотири види СПД: ліцензу- вання; виробництво за контрактом; управління за контрактом; підприємства спільного володіння. Швидкий ріст ринку II квадрант I квадрант 1. Перегляд стратегії концентрації 1. Концентроване зростання 2. Горизонтальна інтеграція(злиття) 2. Вертикальна інтеграція 3. Скорочення 3. Концентрична диверсифікація 4. Ліквідація Слабка конкурентна позиція Сильна конкурентна позиція III квадрант IV квадрант 1. Скорочення витрат 1. Концентрична диверсифікація 2. Диверсифікація 2. Конгломератна диверсифікація 3. Скорочення 3. Горизонтальна диверсифікація 4. Ліквідація (спільне підприємство в новій області) Повільний ріст ринку Рис.4. Матриця стратегій Томпсона і Стрікланда Стратегія прямого інвестування полягає в тому, що в процесі ведення зовнішньої торгівлі, з часом під- приємство засновує за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів ЗЕД [4, с.84]. На нашу думку, дана стратегія не може розглядатись як стратегія виходу на зовнішні ринки, оскільки вона має більш ширші стратегічні цілі,а перенесення виробничих потужностей за межі держави, може стати кінцевою ме- тою стратегії розвитку ЗЕД. Деякі стратегії міжнародного маркетингу компанії зараховують до стратегій виходу на зовнішні ринки. Це так звані цінові стратегії – це діючі на фірмі принципи призначення ринкової ціни на продукт чи послу- гу. Без сумніву, політика фірми у сфері цін є стратегічним питанням, оскільки вона впливає на прибуток, рівень попиту, прихильність споживачів, способи просування товару на ринок. Зазвичай виділяють три гру- пи цінових стратегій: піонерні; стандартні; адаптаційні. Піонерні цінові стратегії називає стратегіями вихо- ду на зовнішні ринки [2,с.133-134]. Після вибору стратегії підприємством, її реалізації або внаслідок прийнятого рішення зміни стратегіч- них напрямків, цілей необхідно провести її оцінку. Вона здійснюється у вигляді аналізу того, як враховані вирішальні фактори при її формуванні. Результати оцінки дозволяють визначити, чи приведе вибрана стра- тегія до досягнення фірмою своїх цілей. Висновки. Існує значна кількість стратегій проникнення на зовнішній ринок. Детальний аналіз діяль- ності фірми її потенціалу, конкурентоспроможності продукції дозволить обрати ту, яка найбільш повно за- довольнить поставлені завдання. Джерела та література 1. 1.Василенко А.В. Менеджмент устойчивого развития предприятия: Моногр. – К.: Центр учеб. л- ры,2005. – 648с. 2. 2.Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Л.Е.Стровский, С.К.Казанцев, Е.А.Паршина и др.; Под ред. проф. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 847с. 3. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручн. – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 384с. 4. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. пос – К.: Знання, 2006. – 462с. 5. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебн. пос. В 2 ч. Ч.1. Стратегическое планирование. – Мн.: ООО ”Новое знание”, 2000. – 312с. Инновационно-инвестиционная модель развития экономики – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 151 6. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. пос. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384с. 7. Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Сіваченко І.Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. пос. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 792с. 8. Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. И.П.Фаминского. – М.: Юристь, 2001. – 847с. 9. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку : Моногр. – К.: КНЕУ, 2001. – 227с. Мостовенко Н.А. ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МЕХАНІЗМІВ ІНВЕСТУВАННЯ ІННОВАЦІЙ Постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Інноваційні процеси є основою сучасного способу господарювання та засобом забезпечення конкурентних переваг окремих підприємств (фірм), галузей, регіонів, країн. Посилення інноваційної орієнтації соціально-економічного розвитку України є стратегічним завданням державної економічної політики, яка спрямована на створення національної конкурентоспроможної економіки. Важливим джере- лом формування конкурентних преваг України на міжнародній арені є інноваційна активність суб’єктів промислового виробництва. Сучасні умови висококонкурентних ринків зумовлюють необхідність оновлен- ня та удосконалення виробничих технологій, розробки та виробництва нової конкурентоспроможної про- дукції, використання нових підходів до управління та організації виробництва, що можуть забезпечити ли- ше інвестиції, що спрямовані в інноваційну сферу. Таким чином, предметом наукових досліджень у сфері управління процесами інноваційного інвестування є виявлення більш гнучких способів мобілізації фінансових ресурсів та вдосконалення механізмів їх спрямування на інноваційний розвиток. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Зна- чення інвестицій для розвитку інноваційної діяльності важко переоцінити. Так у [1, 188] інвестиції розгля- даються як основний засіб приведення у відповідність ресурсного потенціалу підприємства (в тому числі його інноваційної складової) до змін умов зовнішнього середовища. Крім того, для господарюючих суб’єктів управління інноваційною діяльністю означає управління розвитком ринкових можливостей, де інновації виступають як джерело розвитку, а інвестиції як джерело його ресурсного забезпечення. Значну увагу вивченню теоретичних і практичних факторів впливу на управління інвестиційними та інноваційними процесами приділяли такі вітчизняні дослідники як В.Александрова, О.Амоша, Л.Антонюк, Ю.Бажал, І.Бланк, І.Балабанов, Є.Бойко, В.Геєць, В.Гриньова, М.Крупка, О.Кузьмін, О.Лапко, А.Мертенс, О.Пересада, А.Поручник, С.Реверчук, Н.Чухрай та інші. Проте загальна тенденція до уповільнення інноваційного розвитку економіки України, значна диференціація регіонів за рівнем інноваційної активності підприємств, інвестиційного клімату та інноваційного потенціалу потребує подальшого вивчення теоретичних й прикладних аспектів управління процесами інвестування інновацій та пошуку шляхів їх вдосконалення. Цілі статті. У процесі цього дослідження передбачається розв’язати такі завдання: розглянути систему механізмів інноваційного інвестування; здійснити порівняльну характеристику основних джерел фінансового забезпечення інновацій; проаналізувати чинники, що зумовлюють повільне формування суб’єктів інноваційного інвестування; виявити можливі шляхи розвитку механізмів інвестування інновацій. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових резуль- татів. Фактична структура джерел фінансових ресурсів для інвестування інновацій залежить від обраного механізму інвестування. Механізми інвестування інновацій існують незалежно від конкретного підприємства і їх система може включати такі групи [1, 198]: 1) механізми мобілізації власних коштів (реінвестування прибутку; інвестування за рахунок аморти- заційних відрахувань); 2) механізми мобілізації позичкових коштів (використання інвестиційних позик і кредитів; венчурне фінансування; інвестування за рахунок реалізації облігацій підприємств; інвестиційний лізинг; інве- стиційний селенг); 3) механізми мобілізації залучених коштів (залучення коштів від емісії цінних паперів; залучення коштів від розміщення цінних паперів на вторинному ринку; розширення статутного фонду за рахунок до- даткових внесків). Оскільки у склад джерел фінансування інновацій в Україні включені: власні кошти підприємств, кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, кошти державного бюджету та кредити, то обираючи конкретний механізм інвестування інновацій, підприємці, перше за все, оцінюють їх переваги та недоліки (див. табл. 1). Звертаючись до офіційних статистичних даних, наприклад, про джерела фінансового забезпечення тех- нологічних інновацій (див. табл. 2), зазначимо, що у 2005 році за власні кошти було профінансовано 88% технологічних інновацій, а обсяг державного фінансування скоротився у 2,3 рази, порівняно із 2004 роком. Це приводить до думки, що в Україні не формується ринок інновацій (зокрема внутрішній попит на інно- вації [2, 30]), не складаються регіональні інноваційні комплекси. Проте, самі підприємства зацікавлені у

Стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки

Institution

Similar Items