Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78111 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування / О.В. Школьна // Питання історії науки і техніки. — 2014. — № 3. — С. 61-73. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78111 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Школьна, О.В. 2015-03-11T13:05:24Z 2015-03-11T13:05:24Z 2014 Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування / О.В. Школьна // Питання історії науки і техніки. — 2014. — № 3. — С. 61-73. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78111 677.37/677.054:7.05 (477) "17-18" uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Пам’ятки історії та культури Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування |
| spellingShingle |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування Школьна, О.В. Пам’ятки історії та культури |
| title_short |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування |
| title_full |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування |
| title_fullStr |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування |
| title_full_unstemmed |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування |
| title_sort |
шовк у побуті українців хvіі–хіх століть і питання його музейного експонування |
| author |
Школьна, О.В. |
| author_facet |
Школьна, О.В. |
| topic |
Пам’ятки історії та культури |
| topic_facet |
Пам’ятки історії та культури |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Питання історії науки і техніки |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| format |
Article |
| issn |
2077-9496 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78111 |
| citation_txt |
Шовк у побуті українців ХVІІ–ХІХ століть і питання його музейного експонування / О.В. Школьна // Питання історії науки і техніки. — 2014. — № 3. — С. 61-73. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT školʹnaov šovkupobutíukraíncívhvííhíhstolítʹípitannâiogomuzeinogoeksponuvannâ |
| first_indexed |
2025-11-26T02:45:05Z |
| last_indexed |
2025-11-26T02:45:05Z |
| _version_ |
1850609156624482304 |
| fulltext |
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 61
УДК 677.37/677.054:7.05 (477) "17-18"
ШОВК У ПОБУТІ УКРАЇНЦІВ ХVІІ–ХІХ СТОЛІТЬ
І ПИТАННЯ ЙОГО МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНУВАННЯ
Школьна О.В., канд. мистецтвозн., доц.
(Національна академія керівних кадрів культури і мистецтва)
Легкий та прозорий, тонкий і пові-
тряний, м’який на дотик і ніжний до ті-
ла… Такі епітети вирізняють шовк, ди-
вовижний стовідсотково натуральний
матеріал, що відомий у світі ще з часів
до Різдва Христова. Поява шовкових
тканин пов’язується з Китаєм, однак з
першими століттями нашої ери серпан-
кові, як тоді казали, вироби почали ви-
готовляти й у Індії, Персії, Візантії, Ту-
реччині, землях Індокитаю (теперішні
терени Лаосу, Таїланду, В’єтнаму), Ко-
реї, на Кавказі. Каравани з шовком бі-
льше 2000 років тому почали йти до
Європи Великим шовковим шляхом.
З Раннього Середньовіччя шовкові
мантії і стихарі вживалися для церемо-
ній коронації західноєвропейських мо-
нархів, входили до складу клейнодів
Священної Римської імперії. У Середні
віки шовк використовували замість ва-
люти, тоді його виробництво було опа-
новане в італійських містах Венеції,
Генуї, Флоренції, Мілані, згодом в Іс-
панії (у першу чергу – Ліон) та Франції.
Процес «вирощування» шовку має
свою технологію. Метелик тутового
шовкопряда відкладає яйця на листі
шовковиць. Звідти вилуплюються ма-
ленькі гусені близько 2 мм завдовжки.
Харчуючись листям, вони за 4-5 тижнів
виростають до 3 см. Далі шовкопрядів
збирають і розкладають по солом’яних
коробочках, де вони протягом 8 діб
створюють кокони. Потім їх піддають
термічній обробці, аби клейка речови-
на, що скріплює волокна, промилася.
Виробництво шовкової нитки – це
процес витягування з кокону шовково-
го волокна тутового шовкопряда. Один
кокон звичайно при розмотуванні дає
від 800 м до 1,5 км нитки. Але у деяких
місцевостях, наприклад у Лаосі, з одно-
го тутового шовкопряда можна отрима-
ти до 3 км шовкової нитки. Краще роз-
виваються плантації шовковиці і гусені
метелика тутового шовкопряда у більш
спекотливих країнах, де листя дерева
швидше достигають і більш соковиті.
Шовкопрядів є кілька основних видів,
грубшу нитку отримують з індійського
підвиду, який харчується дубовим лис-
тям. Найякісніший шовк – одержаний з
невідвареного кокона.
У стародавній Русі знали і цінува-
ли привозні шовкові матеріали, які на-
зивалися паволока, аксамит (морховий
і двоєморховий), ярь, об’ярь, камка,
тафта, парча, байберек, атлас. Без
них не виготовлявся жодний ансамбль
представницького одягу князівсько-
боярської та церковної верхівки. Вже у
слові «О полку Ігоревім» згадується па-
волока, що разом з хутрами та сіллю,
златом-сріблом, становила заморські
скарби того часу. Після монголо-
татарської навали любов до шовкових
тканин збереглася на західних землях
Русі – у Галицько-Волинському князів-
стві, Великому Князівстві Литовсько-
му, Речі Посполитій. З появою соціаль-
ного прошарку козацтва шовк стає не-
від’ємною частиною його побуту у що-
денних та урочистих потребах.
До Московської Русі вже у ХVІ
столітті був запрошений з Італії майс-
тер, що навчав місцевий люд мануфак-
турній справі з шовку. Від другої поло-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 62
вини ХVІ–ХVІІ століття відомо й бага-
то українських готових виробів з шов-
кових тканин, проте де саме вони фаб-
рикувалися не встановлено, але найімо-
вірніше, що сировина закуповувалася за
кордоном. Зокрема, у церковних фело-
нах, стихарях, єпітрахілях, покрівцях
тощо Національного Києво-
Печерського історико-культурного за-
повідника наявні зразки, котрі фахівці
називають українськими за місцем по-
ходження вишивки. Однак невідомо –
чи ткалися матерії для них на наших
землях з привозного шовку-сирцю, чи
твори насправді тут лише кроїлися,
зшивалися й оздоблювалися.
Так найдавнішими є шовкові екс-
понати Київського Церковно-
археологічного музею, що діяв у 1872–
1922 рр., колекція якого влилася до збі-
рки КПІКЗ. Серед інших – покрівець
хрещатий з композицією «Богородиця
Знамення», який датується кінцем ХVІ
століття (оксамит, атлас, металеві та
шовкові нитки, гаптування). За катало-
гом українського гаптування та вишив-
ки ХVІ–ХVІІІ ст. з зібрання КПІКЗ (ук-
ладач Г. П. Кравець), виданим 1975 р.,
відомі найдавніші датовані твори з шо-
вку, вишиті на наших землях. Зокрема,
1655 р. – червона парча, 1672 р. – гап-
тований оксамит, 1682 р. – вишневий
оксамит, 1689 р. – зелений шовк, 1690
р. – жовтий шовк. Межею ХVІ–ХVІІ
століть датується ще один «воздух» зі
збірки КЦАМ «Богородиця з немов-
лям» (шовк, металеві та шовкові нитки,
гаптування).
Протягом ХVІІ століття численні
пам’ятки церковного призначення (що-
найменше близько 10 творів, серед яких
у згаданій колекції представлені твори з
жовтого шовку, камки – покрівець з
композицією «Вознесіння», кінець ХVІІ
ст., камка, шовк, металеві та шовкові
нитки, ткацтво, гаптування, зб.
НКПІКЗ; оксамиту – фелон з компози-
цією «Деісус», перша половина ХVІІ
ст., оксамит, металеві та шовкові нитки,
ткацтво, гаптування, зб. НКПІКЗ)
оздоблювались на теми «Се агнець»,
«Покладення у домовину», «Воскресін-
ня», «Деісус».
На багатьох так званих «сарматсь-
ких» портретах української світської
верхівки ХVІІ–ХVІІІ ст. велику частину
одягу зображуваних становили саме
шовкові вироби. Це означає, що шовк
протягом окресленого часу міцно
увійшов в культуру України, став не-
від’ємним елементом побуту замож-
ного міщанства, козацької старшини,
купецтва, світського нобілітету та це-
рковної еліти. Так, портрети Григорія
Гамалії, Дмитра Ростовського (Тупта-
ла), Параскеви та Семена Сулим, Да-
нила Єфремова тощо, свідчать що
шовкові тканини і стрій з шовку на
цей період укорінилися у вжитку ба-
гатьох верств нашого люду, набули
ознак появи нової традиції.
Те саме демонструють й ікони вка-
заного часу, що віддзеркалюють мента-
льний та світоглядний зв’язок України
з європейськими державами – насампе-
ред Італією (візерунки з крупних квітів
пізнього Ренесансу), Францією (орна-
ментика в стилі Людовіка ХІV), та схі-
дними – Персією, Туреччиною (конс-
труктивні й функціональні особливості
виробів, крій) – шаровари, хустки, на-
мітки, перемітки. Адже мода на костюм
цих країн поруч із місцевим козацьким,
а також литовсько-білоруським, побу-
тувала на землях етнічної України ще
від кінця ХVІ – початку ХVІІ століття,
про що свідчив очевидець тодішніх по-
дій, посол з Італії до найбільшої країни
Європи того часу – ВКЛ – Речі Поспо-
литої О. Гваньїні.
Автор «Хронік європейської Сар-
матії» був військовим топографом й
інженером, власником виробництва
скла, торговцем і дипломатом, що по-
трапив з Італії до Польщі і виконував
особливі доручення щодо зносин з ве-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 63
неціанцями та двором Папи римського.
Він свідчив, що у державному утворен-
ні ВКЛ – Речі Посполитої було прийня-
то носити одяг італійський, іспанський,
французький, німецький, чеський, гу-
сарський, мадярський, перський, угор-
ський, турецький, молдавський, татар-
ський, козацький [2, 285].
Від межі ХVІ–ХVІІ ст. на урочисті
події та різноманітні ініціації на землях
сучасної України було прийнято одяга-
ти свої найдорожчі речі – розшиті золо-
том-сріблом шати, стрій з шовків та ки-
тайки, прикрашений бісером. Крім то-
го, за можливості можновладці демон-
стрували статки, перевдягаючись за то-
дішньою модою у пурпурові, темно-
сині, лазурові строї з коштовних тка-
нин. Зелено-жовті шовкові шати у цей
час вдягали менш заможні представни-
ки населення, зокрема, барабанщики й
дударі. Наприкінці ХVІІ ст. король Речі
Посполитої, що мав українське коріння,
Ян ІІІ Собєський, а також його дружи-
на, француженка, кума короля Франції
Людовіка ХІV, маркіза Казимира
д’Арк’єн, за тогочасною європейською
модою носили шовкові й оксамитові
предмети одягу. У шовках й оксамитах
зображали на початку того століття й
батька останнього – Якуба Собєського.
З ХVІІ століття прапори (хоругви)
Війська запорозького виготовлялися з
коштовного важкого китайського ма-
линового шовку. Характерний приклад
– стяг Богдана Хмельницького з сток-
гольмського Військового музею у
Швеції. Деякі прапори, зокрема для
Полтавського полку 1717 р., шили з не-
дорогої шовкової тканини китайки або
цупкого лудану – різновиду шовкової
камки. Нині ці предмети зберігаються у
музеях Швеції, Росії, Польщі.
Від доби гетьманщини біля двох
десятків найпоширеніших шовкових
тканин часто згадували в якості «єдваб-
них» (з польськ.). Особливо цінувалися
серед них «злотоглавні» (з пол.
Zlotogłow – парча, тканина, заткана зо-
лотом; також broсаt, zerbaf, altembas,
lama, dyma), та «срψброглави». Малюн-
ки тканин були смугасті, петельчасті,
під риб’ячу луску, трав’яні, мінливі – з
ефектом переливання кольорів, квітко-
ві, «взористі», які складалися з візерун-
ків квітів, трав, птахів, тварин, арабе-
сок, розводів; струмінчасті (струйчас-
ті); різнокольорові.
Ціна привозних шовкових матерій,
залежно від виду та ґатунку, складала
від 40 копійок до 10 крб. за лікоть.
Довжина тканин у сувої (за тодішньою
термінологією – косяку) становила від
20 до 90 аршинів, за своїми мірками для
кожної тканини. Завширшки тканини
вироблялись у межах 1 ліктя до 1,5 ар-
шина. Для виготовлення одного ком-
плекту верхнього одягу відмірялося так
зване «портище», що набуло на ХVІІ
ст. на землях етнічної України ознак
одиниці виміру. Воно найчастіше мало
від 5 до 12 арш.
Золотні матерії призначались лише
для дарунків і відзнак гетьманів, гене-
ральної старшини та полковників. Фа-
хівець з історії уніформи Є. Славутич
називає її як «найдорожчу і вельми рід-
кісну коштовну тканину», що «умовно
можна визначити, як дуже цупку, товс-
ту і важку італійську атласисту й окса-
митну парчу, по золотому і срібному
ґрунту, з травами і розводами, іноді
ткану місцями золотими і срібними
петлями (з «аксамитом» не треба плу-
тати укр. «оксамит» із сучасним зна-
ченням, ці 2 терміни позначали різні за
технікою виробки коштовні тканини).
Назва згадується джерелами до початку
XVIII ст. [16].
Вартість аршину аксамиту на ме-
жі XVII–XVIII ст., або атласу золотого,
складала 12 крб. Портище цієї тканини
становило 12 арш. За дослідником В.
Клейном аксамит ткався за специфіч-
ною технікою: «Цупкий ряд основи із
тонкого кольорового шовку (червоного,
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 64
зеленого чи жовтого) слугує скріплен-
ням для трьох піткань. Найважливішим
з них є шовк-півсирець (злегка пофар-
бований у червоний колір), прокинутий
товстим пучком несуканих ниток, який
саржевим переплетенням зв’язується з
основою. На це піткання накладені ще
два піткання: одне із тонкого жовтого
шовку (рідким шаром) служить тлом
для верхнього, із ниток товстого пряде-
ного золота. Два верхніх піткання скрі-
плені основою із ледь помітних шовко-
вих ниток, саржевим переплетенням.
Утворення тканого узору досягалося
тим самим порядком, що і на інших
коштовних тканинах (підкладними чо-
вниками)» [16].
Більшого поширення в цей час на-
був привозні шовкові тканини алтамбас,
зербаф, парча, об’ярь, камка, лудан, бай-
берек, тафта, канавац, дороги [16].
У ХVІІ ст. в побуті козацької ста-
ршини найбільше використання отри-
мали оксамит, атлас, камка, канавац,
тафта, об’ярь (табін), бе(а)йберек. До
1730-х рр. ХVІІІ ст. у гардеробах війсь-
кового нобілітету Гетьманщини мода
на квітчасті, пістряві й барвисті, важкі
парчеві тканини змінюється на шовкові
матерії без узорів або з дрібними «тра-
вами». У першу чергу в цей час шану-
ються атлас, канавац, тафта та гладень-
кий оксамит. Репс і парча здебільшого
вже вживалися як оторочка. На зміну
бароково-рокайлевій пишності посту-
пово приходять впливи європейського
класицизму.
З межі ХVІІ–ХVІІІ ст. в Україні
спочатку лише вишивається, а згодом
виготовляється блакитна, смугаста,
візерункова, золота парча; блакитна й
візерункова камка тощо. Імовірніше
за все, виробництвом шовку опікува-
лися великі монастирі (такі як капу-
цинів в Устилузі тощо). У ХVІІІ ст.
сюжетна лінія тканин церковного
призначення з цього матеріалу збага-
тилася композиціями «Різдво Богоро-
диці», «Євхаристія» тощо.
З шовковими тканинами
пов’язується розвій ансамблів костюму
давніх українців-русів, виникнення
специфічних технік золотного шиття –
золотошвейництва-гаптування, поява
предметів народного одягу, без яких
важко уявити собі становлення нашої
нації, в менталітеті якої укорінені певні
естетичні та мистецькі пріоритети. Тло
матерії називалося «землею», а золоте
чи срібне ткання або ж квіти по тлу
іменувались «травами».
Майже відтоді відомі і шовкові
виробництва на землях сучасної Росії.
На межі початку ХVІІІ століття Петро І
започаткував кілька виробництв і на те-
ренах етнічної Росії. У період правлін-
ня Петра І в урочищі Звіринець біля
Києва, що зараз знаходиться у межах
міста (нині – землі Національного бо-
танічного саду ім. М. М. Гришка
НАН України), було закладено шовко-
вичні сади. Згідно з указом Петра І ру-
бати ці дерева заборонялося, а поруш-
ники каралися на смерть [7].
Зберігся опис обладнання мануфа-
ктур з виробництва шовку Російської
імперії ХVІІІ ст. Воно складалося з
ручних ткацьких верстатів та
«королів» (два стояки, а зверху – дві
кінські голови), або млинів, на які
розмотувався, сучився та тростився
(розподілявся в одну або кілька ниток)
шовк. Бердо (куди продіваються нитки
основи), шпулі, котушки для намоту-
вання ниток, різного сорту мотузки
«вперебір» та деякі металеві
інструменти складали тоді весь арсе-
нал технічних засобів. Тоді існувало 5-
6 основних спеціалізацій відповідно до
поділу праці На шовкових мануфакту-
рах працювали майстри штофної, та-
фтяної, грезетної, оксамитної справи,
майстри позументний (тасьми і галу-
нів) та стрічковий. Для фарбування
тканин могли використовувати нату-
ральні барвники кшталту крапу, маре-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 65
ни, які широко вживалися у виробниц-
тві вовняних і бавовняних тканин [11].
На землях нинішньої України за-
документовані мануфактури з виробни-
цтва шовку-сирцю і шовкових виробів
з’явилися у першій третині ХVІІІ сто-
ліття. За російськими даними першу
шовкову мануфактуру було закладено в
Ахтубі 1722 р. Вона майже одразу за-
непала через «озлоблення селян до шо-
вкової вправи». Від 1724 р. започатко-
вано аналогічну казенну у Києві [15].
За даними Кирилова на 1727 р.
шовкова мануфактура у Києві, існу-
вання якої О. Оглоблін ставить під
сумнів, вже діяла. Автор додає, що
шовкові заводи у Києві дійсно були і
мали досить серйозний характер. Він
наводить цілу низку першоджерел,
які проливають світло на розвиток
цієї галузі легкої промисловості, зок-
рема, cеред яких спирається на «Ис-
торическое обозрение шелководства
в Киевской губернии» 1851 р. автора
Ф. В. Чижова.
Дані про Київський казенний
шовковий завод 1772–1773 рр. збері-
гаються у Державному архіві Київсь-
кої області (фонд Київське Губернсь-
ке Правління, справа «О поручении
состоящего на Подоле шелкового ка-
зённого завода… в ведомство и смо-
трение… капитану Суковкину… и
разные о том переписки… на 125 ли-
стах» [9, с. 137-138].
Крім казенного шовкового, також
були відомі приватні заводи у Києві –
шовкова мануфактура купця Смородіна,
в Ніжині – дві шовкові мануфактури ку-
пців Іванова й Алісова, що діяли у 1750-
х – 1760-х рр. Адже, як свідчить О.
Оглоблін, 1764 р. шовкова промисло-
вість та торгівля її вітчизняним фабри-
катом у Російській імперії була звільне-
на від сплати податей на 10 років [10].
У ХVІІІ ст. у вжиток входять єв-
ропейські штоф, гродетур; грезет (рі-
зновид фр. папліну, однотонна репсова
тканина з дрібним тканим візерунком);
жалобні матерії чорного, білого і чер-
воного кольорів флера (прозора, м’яка),
крепа (хвиляста, курчава тканина, сино-
нім димка шовкова); люстрина (фр. лис-
куча тканина для жіночого одягу ХVІІІ
ст., часто фіалково-бузкового кольору);
невідомі тканини, аналогів яким поки
що не знайдено: рецета, зигринет, тер-
цинеля (різновид одноколірної чи дволи-
чної простої тафти), ґола (лікоть кош-
тував 1 крб.) та напівґола, білокос (легка
матерія з дрібним рослинним візерун-
ком, у тому числі золотом, або рідше –
картатим). На всі ці шовкові тканини
був попит у жінок [16].
В архіві Наталі Полонської-
Василенко Інституту рукопису ЦНБУ
ім. В. Вернадського зберігається кі-
лька документів, що ілюструють роз-
виток шовковиробництва на теренах
етнічної України. За ними 20 жовтня
1775 р. генерал-поручику, сенатору і
кавалеру, керівнику Слобідсько-
Українського намісництва, Євдокиму
Щербініну було доручено розвинути
у Слобідській губернії шовкове ви-
робництво, справи по започаткуван-
ню якого провадилися від 1774 р.
З цієї метою до відомства було
включено казенну слободу Нові Водо-
лаги з дотичними до неї слобідками,
що іменувалися Водолажка та Кара-
ванська, разом з їх хуторами; а також і
тутовий казенний сад з Білеївської фо-
ртеці Новоросійської губернії. Для на-
гляду за цими угіддями затверджено
персонал: колезького асесора Ричкова,
головного наглядача російських Ахту-
бинських заводів (пограниччя Астра-
ханської і Саратівської губерній), з
помічником.
Для цього у вказаній місцевості
Нових Водолаг було зведено шовкові
мотальні, розсаджено молоді дерева,
що мали сприяти «вихованню хроба-
ків». Їх наглядачем призначено підпо-
ручика Слобідського гарнізонного ба-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 66
тальйону [14, aрк. 1]. У той час виго-
товлялися зразки білого і жовтого шо-
вку [13, арк. 1].
Але за кілька років стало зрозумі-
ло, що досягнення першої доби були
тимчасовими. При Білеївській фортеці
шовковий завод, на утримання якого
щорічно виділялося по 750 крб. з каз-
ни, продукував не більше як 1 пуд шо-
вку, ціна якого становила 160 крб. Для
запобігання збитків казни, завод вирі-
шено було віддати в оренду на про-
хання Г. Потьомкіна до Катерини ІІ.
Обрані «партикулярні люди» мали
утримувати завод і справно платити
податки. Крім іншого, вони зо-
бов’язувалися привести виробництво у
якомога кращий стан, а також забезпе-
чувати молодими деревами-
саджанцями, насінням та шовковими
«пухирцями» усі ті слободи, що отри-
мували даний матеріал від цього виро-
бництва й раніше. Ордером Його Світ-
лості цей завод був відданий у термі-
нове утримання полковнику Перену
[12, арк. 1-2].
Академік П. С. Паллас, що відві-
дав з інспекцією Ахтубинську шовко-
ву мануфактуру, занотував відчутне
«озлоблення супроти шовківництва»
місцевого населення, що терпіло зна-
чні збитки після кліматичних невдач.
Як результат Ахтубинські «хробако-
водні» передали місцевим мешкан-
цям, яких зобов’язали шовком спла-
чувати податки, а також щорічно ви-
саджувати десять тутових дерев на
один двір. Селяни виходили зі стано-
вища, купуючи шовк-сирець у Кизля-
рі, що до того часу став одним зі зна-
чних центрів шовкоторгівлі. Тому на
територіях з російським населенням
промислових масштабів у ХVІІІ ст.
шовківництво так і не досягло [4].
Існують відомості, наведені О.
Оглобліним, про шовкові фабрики кін-
ця ХVІІІ ст. Вінцента Потоцького у
Немирові (близько 1780-х рр.) та
Станіслава Понятовського у Корсуні, де
виробляли також і парчу. Крім них [10,
41-43], за деякими джерелами шовкові
та золотолиті тканини протягом ХVІІ–
ХІХ ст. фабрикували у Києві, Бродах,
Лагодові, Сокалі, Міжгір'ї, Куткорі,
Золочеві, Львові, Корці, Меджибожі,
Немирові, Кам'янці-Подільському,
Станіславові [18].
У слободі Нові Водолаги до шов-
кової мануфактури було приписано 5
тис. селян. Відомо, що тут висадили 2
тис. шовковиць, а їх насіння надіслано
усім бажаючим. Продукція мануфактури
становила до 3 пудів шовку-сирцю на
рік. Ліпше було становище Кременчуць-
кої та Дубровинської фабрик, що згодом
були переведені до Катеринославської (з
робітниками та усім фабричним начин-
ням) мануфактури.
Указ про її заснування у місті Ка-
дак під Катеринославом як казенної
мануфактури з виробництва шовкових,
бавовняних, конопляних панчіх, що
призначалися для царського двору, а
також на продаж, був виданий від 13
жовтня 1786 р. Г. Потьомкін вбачав їх
продукцію такою, яка мала стати до-
ступною за ціною «дешевого хлібу».
Князь сподівався, що ці мануфактури
будуть обробляти привізний шовк (його
вимінювали на сіль) з Бруси (можливо,
італійський населений пункт Бруса-дес-
Планес) та Мореї (візантійсько-
турецька середньовічна назва грецького
о. Пелопонес), і протягом часу до деся-
ти років край збагатиться шовком, «як
пенькою». Закордонні майстри та ремі-
сники для цього виробництва, врахо-
вуючи зацікавленість Г. Потьомкіна,
початково, від осені 1787 р., разом з ін-
струментами, оселялися у білоруських
його маєтках, у першу чергу в Дубров-
ні. 1790 р. ці землі князь відступив Лю-
бомирському.
У ці ж роки було закладено і шов-
ково-панчішну фабрику у Кременчуці,
що також належала Г. Потьомкіну, де
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 67
працювали іноземні ремісники. Її також
планувалося злити з Катеринославсь-
кою, що невдовзі і реалізували (разом із
начинням та інструментом).
З Дубровні до Катеринослава р.
1794 для впорядкування справ перевели
1792 душі. Тоді будівлі виробництва ще
не були добудованими. Панчішну фаб-
рику всередині Катеринославської ка-
зенної мануфактури за даними О.
Оглобліна підсилили робітниками з
Купавинської фабрики Московської
губ., які були оселені в Слободі Сурсь-
кій. Загалом на Катеринославському
виробництві шовку було задіяно 136
верстатів, вартість річної продукції ся-
гала 26,7 тис. крб. Окрім шовкових
панчіх, на цьому підприємстві виготов-
ляли рукавички, панталони, ковпаки та
інші вироби. Тут працювали також іно-
земні майстри й білоруси, фахівці з фа-
брикації шовкових тканин для слуцьких
поясів й іншого одягу. Матерії вироб-
ництва за якістю не поступалися закор-
донним. За різними даними на Катери-
нославську скарбову суконно-панчішну
фабрику було витрачено 340 тис. крб.
[10, 223-225].
У 1794 p. було засновано
Новоросійську суконну фабрику, що
складалася з двох частин: суконної і
шовково-панчішної. Для їх запуску че-
рез аукціон викупили робітників на 16
тис. крб. Приблизно у цей же час у
Бродах швейцарці намагалися заснува-
ти бавовняно-прядильну, а згодом і
шовкову фабрику, проте цей задум не
зміг бути реалізованим [10, 225].
Відомо, що серед шовкових ману-
фактур доби Розумовських вирізнялася
Теплівська, що виникла до 1795 р. за
даними О. Оглобліна (Фон-Гун, ІІ, 81)
[10, 69].
У 1790-х рр. працювала і панчішна
мануфактура дипломата Прота Потоць-
кого у Махнівці (біля сучасного Козя-
тина) на Волині. Її було закладено 1791
р. Оскільки вона виготовляла різного
ґатунку панчохи та чекчірі (гусарські
штани), є висока імовірність, що серед
них були і шовкові вироби. Принаймні
розбіг цін (панчохи вартували від 60-ти
коп. до 2-х карб., а чекчірі – від 6-ти до
15 крб.) може свідчити про випуск до-
роговартісної продукції кращого ґатун-
ку. Панчіх щорічно фабрикували до 400
дюжин, чекчір – до 150-ти. Статистика
1797 р. свідчить, що тут було виготов-
лено 3000 вовняних панчіх (по 70 коп.),
5000 – нитяних (по 90 коп.). Від 1796 р.
на виробництві працював Флоріян
Яновський. Діяло підприємство до 1803
р. За деякими даними це виробництво
значилося деякий час за ямпільською
адресою, що може свідчити про пере-
ведення капіталів збанкрутілого Прота
Потоцького з метою збереження фаб-
рик [10, С. 41-42, 51].
На 1797 р. Катеринославська пан-
чішна фабрика не працювала. Для її ре-
анімації 1799 р. на неї з Новоросійської
панчішної фабрики було переведено 8
ткачів та 5 панчішних верстатів. Проте
утримувати чужоземних майстрів, що
для казни виходило дуже дорого, уряд
Павла відмовився, відпустивши їх до-
дому. На 1803 р. вона знов фабрикувала
продукцію. 1798 р. Новоросійська пан-
чішна фабрика мала 80 шовкових верс-
татів для ткання панчіх, рукавичок і ко-
впаків. Сумароков, що відвідав її, свід-
чив, що безперестанно було чутно рап-
тове провертання коліс й стукіт, який
не вмовкав [10, С. 223-225].
1798 р. Катеринославська суконна
і панчішна фабрика була передана у ві-
домство Мануфактур-колегії, що було
зацікавлене у виготовленні солдатсько-
го сукна, а не дамських цяцянок. Було
прийняте рішення шовкову частину пе-
ревести до маєтку гр. Розумовського у
Яготин. Виробництво у невеликих ма-
сштабах було відновлене. Восени 1805
р. Фон-Гун, який її відвідав, свідчив:
«Чулочную фабрику завел здесь не бо-
лее как восемь месяцев тому назад г.
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 68
Штром, человек, который некогда был
директором фабрики, стоившей четыре
миллиона, и в царствование Екатери-
ны ІІ вывел в Россию из Германии и
Голландии шестьсот человек работни-
ков для фабрик, кои заводил князь По-
тёмкин. Он, отличаясь необыкновен-
ным в своем деле знанием, работает
теперь здесь на двух станах, и, невзи-
рая на многие препятствия, вместе с
своей весьма трудолюбивою женою и
осьмью крестьянскими мальчиками
сделал довольное число пар шерстя-
ных чулок, перчаток, фуфаек и панта-
лонов и даже целую дюжину пар шёл-
ковых чулок» [10, 229].
Наприкінці ХVІІІ ст. виробництво
шовку також намагалися опанувати на
Буковині. З цією метою до Чернівців
завезли тутового шовкопряда і насади-
ли у місті шовковичні сади. Комаха
тут гарно прижилася, враховуючи клі-
матичні умови, виробництво шовку
добре розвивалось до середини ХІХ
ст., наповнюючи казну. Однак року
1844 було розпочато будівництво Свя-
тодухівського храму, через що пони-
щили великі плантації немолодих де-
рев шовковиці [17].
Щодо шовкових тканин в одязі
нобілітету ХVІІ–ХVІІІ ст. маємо цікаві
дані. Д. Бантиш-Каменський в «Історії
малої Росії» (К., 1993. – С. 656) згадує
про старшинські строї: «Жупан золотий
на соболях з гудзиками-запанками в
1000 рублів, оксамиту та атласу зо-
лотого 12 аршин, ізорбаф золотий, два
партища бейбераку, п'ять косяків камок
лудану, хутро рисі в 100 рублів, на шап-
ку лисиця чорно-бура в 60 рублів, 5 пар
соболів по 20 рублів пара...».
В. Заруба у «Студіях з історії
України» (К., 1995. – С. 89): У старо-
дубського полковника Петра Рославця
під час арешту взяли «ферезею червону
суконну на рисі, 5 жупанів – два окса-
митових вишневого і червчатого ко-
льору, два покриті атласом і бейбера-
ковою тафтою з золотою нашивкою і
один суконний черлений каптан на ку-
ницях. Валізу з 8 жупанами суконними
чорного і коричневого кольору, білий з
тафти, зелений з атласу і лазуровий з
камки жупан на білці, один шуфрене-
вий цегляного кольору і два жупани,
обшиті соболями».
В. Заруба у монографії «Українсь-
ке козацьке військо у російсько-
турецьких війнах останньої чверті ХVІІ
ст.» (Дніпропетровськ, 2003. – С. 104)
наводить нотатки щоденника Евлія Че-
лебі, який свідчив, що під час битви з
козаками на полі «переливалося ціле
море людей <…> Попереду стояли сім-
десят воєначальників в одязі з голубого
шовку з хрестами».
Шовкова лихоманка наприкінці
ХVІІІ ст. охопила Україну (у Чернігів-
ській, Харківській, Воронізькій і Пол-
тавській губерніях), Крим, Кавказ, де
під шовкові плантації надавалися суб-
сидії, влаштовувались казенні шовко-
намотувальні фабрики, засновувалися
товариства й школи шовківництва. До
1798 р. на півдні Росії було вже 689 тис.
шовковичних дерев, з яких отримували
65 пудів шовку. Розвитку шовківництва
сприяло й видане 1798 року у Петер-
бурзі «Краткое руководство к разведе-
нию шелка в России», укладене акаде-
міком І. І. Лепехіним [4].
За східними взірцями на Україні
засновували у XVIII ст. мануфактури,
що виготовляли золототкані шовкові,
так звані кунтушеві пояси. Вони виник-
ли наприкінці століття у маєтку Юзефа
Чарторийського (корецька Фабрика па-
сов литих, які не поступалися пасам
слуцьким) та у Межибіжі на Поділлі
(Фабрика пасов) [10, С. 51]. По аналогії
з даними закупівлі сировини в етнічній
Росії того часу, можна припустити, що
для ткання в Україні у ці роки вживали
німецьку, італійську, китайську, бухар-
ську, ташкентську, шемахінську та
кокандську шовкові тканини й сирови-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 69
ну. Перші два з перелічених різновиди
шовку потрапляли до Росії готовими
матеріями, інші – у вигляді сирцю чи
напівсирцю [15].
На початку ХІХ століття у Теплі-
вці діяла шовкова й панчішна (вірогі-
дно з виробництва шовкових панчіх)
фабрики синів графа Кирила Розу-
мовського. У першій чверті ХІХ сто-
ліття у Ямполі при Добржанському
працювали суконна та панчішна фаб-
рики, котрі були закладені ще напри-
кінці ХVІІІ століття Протом Потоць-
ким [10, С. 51-229].
Серед одягу українців особливо
шанувалися шовкові шаровари та слу-
цькі пояси, верхній одяг зі штофу, пар-
чі, атласу, оксамиту – всілякі жупани,
святкові капоти, фартухи, запаски, кун-
туші, чемліти, сердаки, шушуни тощо.
Носили також жіночі головні убори з
шовку лопатушки, шовкові стрічки
вплітали у коси та до вінків. На межі
ХІХ–ХХ століть поширилися й шовкові
хустки з тафти, тканини з полотняним
переплетінням.
А після винаходу Жаккаром Жо-
зефом Марі техніки крупно-
візерунчастого ткання (1804–1808 рр.)
набули популярності шовкові хустки з
рослинним візерунком, виконаним ко-
льоровим шовком на атласному тлі, або
одноколірні шовкові хустки з густим
блискучим орнаментом на матовому тлі
[1]. Особлива популярність шовкових
тканин і одягу з них відзначалася у
епоху бароко. Деякі давні матерії, як,
приміром зарбаф, ізорбаф – старовинна
золота чи срібна тканина з візерунками
з шовкових, срібних і золотих ниток, на
теренах України майже не зустрічалася.
У середині ХІХ ст. активну роль у
селекціонуванні тутового шовкопряда
на Київщині відіграв автор першого по-
сібника з шовківництва Ф. В. Чижов. У
1843–1844 рр., живучи у Франції й Іта-
лії, він досліджував шовкове виробниц-
тво цих країн. У той час вартість італій-
ського пуду шовку коштував 1300 крб.
асигнаціями, у той час як місцевий вар-
тував 300–350 крб. за пуд. Враховуючи
фінансову скруту, відомий мистецтво-
знавець Ф. В. Чижов стажувався у оде-
ського шовкового фабриканта М. О.
Райка, що влаштовував в своїх маєтках
школи для навчання шовковій справі
селянських дітей. Потім Ф. В. Чижов
зорганізував таку школу при своїх
плантаціях у Трипіллі під Києвом, де
1850 р. взяв у держави у безкоштовну
оренду 4 тис. старих занедбаних туто-
вих дерев. Поступово «шовковий пан»,
як його звали селяни, отримав багато
нагород за здобутки шовківництва його
плантацій. До середини 1850-х рр. він
отримав від свого друга, художника О.
Іванова, з Італії яєчка шовкових хроба-
ків кращої міланської породи, які при-
мудрився розвести. За 24 р. його 60 де-
сятин шовкових плантацій стали зраз-
ком для оточуючих селян, багато з яких
перейняли цю справу і виробляли з си-
рцю шовкові намітки [4].
У пройдешні часи особливою по-
пулярністю користувалися рідкісні тка-
нини з шовку: дамаст, байберек, бро-
кат(ель), діаспері, дорогі, китайка, ке-си,
штоф. У новий час серед шовкових тка-
нин попит є на бареж, бурет, грогрон,
гроденапль, гродетур, газ, гризет, дю-
шес, клоке, креп, крепдешин, креп-
жоржет, креп-сатин, креп-шифон, маркі-
зет, муслін, омбру, органді, нате, термо-
ламу, фламінго, фуляр, шине. В ХХ сто-
ліття серед дорогих шовків Італії
з’явився іменний шовк, сорти якого з ві-
дповідними принтами виготовляються
під певного замовника. Крім шовку для
одягу і меблів у ХХ столітті в Європі
особливої популярності набув батік –
мистецтво розпису інтер’єрного та кос-
тюмного шовку, яке походить з о. Ява.
У ХХ ст. в Україні, як і у респуб-
ліках Середньої Азії, у Закавказзі, були
започатковані шовківницькі радгоспи
та гренажні (з отримання життєздатних
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 70
яєць шовкопряда) заводи. Кримський
шовк любила прем’єр-міністр Індії Ін-
діра Ганді, що цінувала шовкові пода-
рунки від радянського уряду. Велику се-
лекційну роботу з тутовим та дубовим
шовкопрядом проводили Середньоазіат-
ський та Азербайджанський НДІ шовкі-
вництва, Грузинський сільськогосподар-
ський інститут. 1980 р. було започатко-
вано перший у Східній Європі науковий
заклад – УкрНДІшовківництва Україн-
ської академії аграрних наук. Адже ще
від 1960-х рр. радянськими вченими бу-
ло винайдені цінні методики, що дозво-
ляли вирощувати тільки чоловічі особи-
ни шовкопряда, що дають значно більше
шовкового волокна, аніж жіночі; заклад
розвивався, опікувавася напрямком при-
ладобудування в галузі. 2007 р. його бу-
ло ліквідовано за розпорядженням
прем’єр-міністра В. Януковича; причина
– приміщення у центрі Києва. Проте він
відродився у Мерефі на Харківщині [4].
Нині при Українській аграрній
академії наук у галузі шовківництва ро-
звиваються колекція генетичних ресур-
сів шовковичного шовкопряда і колек-
ція генофонду шовковиці (Національ-
ний науковий центр «Інститут експе-
риментальної і клінічної ветеринарної
медицини»). До цього ж відомства на-
лежить і Кримська колекція гербарію
Нікітського ботанічного саду, де з по-
чатку ХІХ століття ведеться плідна ро-
бота з селекції шовковиць.
Що стосується наших музейних
активів, то шовк у міжкімнатних пере-
горожах-ширмах, а також збірка схід-
них шовкових віял експонується в Оде-
ському муніципальному музеї приват-
них колекцій ім. О. Блещунова. Віяла
серед українських музеїв також пред-
ставлені у залі Культури Китаю та Япо-
нії Золочівського замку на Львівщині,
філії Львівської національної картинної
галереї ім. Б. Возницького. Шовк вжи-
вають і як матеріал для сувоєподібних
панно на бамбукових паличках. Пооди-
нокі предмети одягу з шовку представ-
лені й у двох українських музеях захід-
ного й східного мистецтва – Одеському
та Київському, львівському Музеї етно-
графії та художнього промислу.
Проте в жодному місці в Україні
немає експозиції, яка б представляла не
лише кінцевий результат, яким є шовк,
але й специфіку виробничого процесу
цього матеріалу та виготовлення одягу
з нього. Зокрема, де можна б було по-
дивитися на спеціальні нитконамотува-
льні механізми, які необхідні у праці з
цією тендітною сировиною; різні пле-
тіння тканин з шовку (хоча б десятка
основних – паволока, ярь, об‘ярь, кам-
ка, тафта, атлас, алтабас, парча, ок-
самит, саржа, сатин). Не завадило б
відвідувачу ознайомитися з фото різних
видів ткацьких верстатів для шовку, у
тому числі реконструкцій українських
мануфактурних і фабричних верстатів
ХVІІ–ХІХ століть (яких поки що немає
в жодному вітчизняному музеї), коли
наша шовкова промисловість розвива-
лася прискореними темпами, наздога-
няючи європейську.
Також на сьогодні в Україні не іс-
нує жодного музею, де б повноцінно
був висвітлений перелік вітчизняних
підприємств з виготовлення шовку-
сирцю та тканин, асортимент виробів з
них. Особливо цікавими були б зразки з
барокових матерій, вишитих сухозліт-
кою (срібними або золотими нитками)
та оздоблених гаптуванням (обвитими
нитками). Зокрема, натурними (речо-
вими) експонатами – панчохами різних
виробництв, чекчирями (гусарськими
вузькими штанцями), хустками, стріч-
ками для головних уборів, шароварами,
знаменами та хоругвами, меблевими
тканинами, скатертинами, покривалами
й шторним драперіями, коленкорами,
слуцькими поясами, кунтушами, жупа-
нами, святковими капотами, фартуха-
ми, запасками, чемлітами, сердаками,
шушунами, лопатушками тощо.
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 71
Нині у світі формуються спеціаль-
ні тканинотеки, де зберігаються аутен-
тичні зразки тканин, що формують з
одного боку музейно-реставраційно-
експертний фонд, з відповідним банком
візерунків набійки, принтів; а з іншого
– слугують накопиченням знань про те-
хнологічні властивості ручних, ману-
фактурних і новітніх промислових ви-
робництв, їх специфіку й еволюцію у
часі (технічний прогрес).
Нині такі сховища є в Росії: при
московському Музеї художніх тканин
Московського державного текстильно-
го університету імені О. М. Косигіна,
де їх початок було покладено ремісни-
ками, купцями і торговцями ХІХ сто-
ліття, льону – у музеї льону Великої Ко-
стромської лляної мануфактури (бере
початок від ХІХ століття), багаті архіви
зразків історичних тканин є у фондах
Російської державної бібліотеки мис-
тецтв, Музеї тканин художньої майстер-
ні, заснованої у Москві 1799 р. – «Трёх-
горная мануфактура». Російські колекції
текстильних зразків почали збирати для
палаців та садиб князя М. Юсупова,
графа І. Шувалова, графа Г. Орлова, а
також баронів Строганових, графів
Шереметєвих, князів Голіциних. Музей
текстильної промисловості працює і на
теренах Польщі – у Лодзі. Він розташо-
ваний на великому промисловому виро-
бництві. Цей індустріальний центр має
багато відвідувачів і користується не-
змінним попитом і в туристів.
Зокрема, у московській тканино-
теці зберігаються більш як тисяча аль-
бомів і таблиць зі зразками текстилю
провідних мануфактур і фабрик світу
ХVІ–ХІХ ст. Ця установа діє як музей
вже 80 років, від 1934 р., значно збага-
чуючи не лише уявлення місцевого від-
відувача про плинність смаків, моди,
уподобань різних верств населення що-
до шовкових виробів, а й слугує важли-
вим банком даних для проведення екс-
пертизи, у тому числі кримінальної та
техніко-технологічної. Різноманіття
продукції, крім тканин, тут представ-
ляють і зразки костюму з шовку від
епохи Ренесансу до сьогодення. Є в ек-
спозиції музею й іспанські середньові-
чні світські костюми з великими комі-
рами – «фрезою», й французькі оксами-
тові пелерини доби бароко-класицизму,
й модерні сукні населення городян Ро-
сії ХІХ ст., що їх шили в ательє на за-
мовлення, й одяг церковнослужителів.
Крім того, у Європі відома «Тис-
сютека» (Tissutheque) – це тканинотека
«La Piscine», що офіційно називається
Музей мистецтва та промисловості
(«Musee d'Art et d'Industrie»). Цей за-
клад знаходиться на Півночі Франції, у
Фландрії, в передмісті стародавнього
міста Лілля, що колись був одним із
флагманів розвитку світового текстилю.
Деякі дизайнери займають площі у при-
міщенях старих напівзруйнованих про-
мислових виробництв тканин цього ре-
гіону, стимулюючи цікавість населення
до історичної місцевості, збагачуючи її
новими «культурними шарами». У са-
мому музеї передусім представлені архі-
вні документи, світлини, ескізи оформ-
лення тканин, дані про окремих худож-
ників і продукцію регіону.
В Україні наразі бракує відповід-
ної музейно-виробничо-технологічної
інституції, що б значно збагатила уяв-
лення нашого люду про існуючі досяг-
нення в матеріально-художній культурі
нашої минувшини. На сьогодні за да-
ними наукового реставратора реставра-
ційних майстерень Києво-Печерської
лаври Володимира Назара у названому
заповіднику зберігається близько 5 тис.
зразків тканин, серед яких майже немає
виробів українського походження. Нині
експертиза, яка б допомогла визначити
країну виготовлення, базується передо-
всім на барвниках. Відомо, що є метод
встановлення приналежності певної
тканини до конкретної мануфактури,
що базується на візерунку кромки, яка
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 72
до ХVІІІ ст. включно не підписувалася.
Можливо, об’єднавши зусилля іс-
ториків-джерелознавців, експертів-
технологів і музейників, поступово б
вдалося співставити дані архівів щодо
інформації, нанесеної на тканини виго-
товлення по ХVІІІ століття, а також яр-
ликів (бірок) виробів, що постійно на-
носилися на фабрикат, починаючи з
ХІХ століття, і таким чином нарешті
розпочати роботу з виявлення власне
українських автентичних шовкових
тканин. Продукція текстильних вироб-
ництв, що продукувалася в Україні
протягом ХХ – початку ХХІ століття, у
першу чергу Київського шовкового
комбінату (діє з 1946–1947 рр.), що ви-
готовляє, на відміну від Дарницького,
продукцію з натуральної сировини, та-
кож потребує ретельної роботи по зби-
ранню зразків, виявленню авторських
рисунків принтів, техніко-
технологічних особливостей виготов-
лення виробів, у тому числі промисло-
вих, як, приміром, парашути.
Сучасні шовкові тканини маркі-
рують клеймом з назвою підприємст-
ва-виробника, номером партії, сортніс-
тю, які дублюють на ярликах-бірках. У
клеймі зазначають сорт тканини сму-
гами по діагоналі: без смуги – 1-й сорт,
одна смуга – 2-й, дві смуги – 3-й. Це
дозволяє відносно тканин новітнього
періоду розвитку шовкової промисло-
вості досить швидко створити банк да-
них .На сьогодні в Україні є всі умови,
аби розпочати створювати музей-
тканинотеку, зважаючи на досвід сусі-
дніх – Білорусі, яка приділяє значну
увагу показу аутентичних старовинних
і сучасних верстатів; Росії, де зберіга-
ються зразки матерій від ХVІ ст.;
Польщі, що намагається надати відві-
дувачу можливість побачити специфіку
виробництва тканин у промислових
умовах історичного індустріального се-
редовища; Франції, де особливу увагу
приділяють функції зв’язку людини з
оточуючим матеріальним і духовним
світом пройдешніх епох, формуючи ці-
лісне уявлення про досягнення майбут-
нього через місток до минулого, з його
аутентичною справдешньою річчю.
Адже сьогодні технічне збагачен-
ня нашої спільноти певним чином так
чи інакше залежить від знань про мо-
жливості технічного збагачення остан-
ніх століть, різниці між досягненнями
минулого і сьогодення, розуміння рів-
ня здобутків технічного прогресу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Буличова Вікторія Віталіївна.
Українські та російські хустки у колек-
ції головних уборів Харківського істо-
ричного музею / Вікторія Віталіївна
Буличова. Режим доступу: // Музей: іс-
торія і проблеми сьогодення
(CУМЦОВСЬКІ ЧИТАННЯ, 1999) [Ел.
ресурс] // Режим доступу:
http://museum.kh.ua/academic/sumtsov-
conference/1999/article.html?n=729. –
Дата доступу: 23.06.2014 г.
2. Гваньїні О. Хроніка європейської
Сарматії / упор. та перекл. з польськ. О.
Ю. Мицика. – 2-ге вид., доопрац. – К. :
Видавничий дім «Києво-Могилянська
академія», 2009. – 1005 с. : іл.
3. ГОСТ 187-85. Ткани шелко-
вые и полушелковые. Определение
сортности.
4. Демиденко Юлия. Прочнее ста-
ли, тоньше паутины… / Юлия Деми-
денко // ТЕОРИЯ МОДЫ. Одежда. Те-
ло. Культура № 25 (осень 2012) [Эл. ре-
сурс] // Режим доступу:
http://www.nlobooks.ru/node/2652. – Да-
та доступу: 23.06.2014 г.
5. Каталог збережених пам’яток
Київського Церковно-археологічного
музею. 1872–1922 рр. / відп. ред. В. Ко-
лпакова (Національний Києво-
Печерський історико-культурний запо-
відник). – К., 2002. – С. 194-203.
6. ИМПЕРСКИЕ КЛЕЙНОДЫ
СВЯЩЕННОЙ РИМСКОЙ ИМПЕ-
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2014 № 3 73
РИИ [Эл. ресурс]. // Режим доступу:
http://relicviyas.ru/glavnaya/28-imperskie-
klejnody-svyashhennoj-rimskoj-
imperii.html – Дата доступу: 23.06.2014 р.
7. [Київські сади] [Ел. ресурс] //
Режим доступу: http://sadok.if.ua/26/
216-vse-pro-shovkovicyu.html. – Дата
доступу: 23.06.2014 г.
8. Мануфактурний період україн-
ської промисловості [Ел. ресурс] // Ре-
жим доступу: http://www.vuzlib.
org/lanovik/93.htm. – Дата доступу:
23.06.2014 р.
9. Оглоблин О. Очерки истории
украинской фабрики. Предкапиталис-
тиченская фабрика / О. Оглоблин. – [Б.
м.], 1925. – С. 51-52, 69, 221, 224-226.
10. Оглоблін О. Нариси з історії
української фабрики. Кріпацька фаб-
рика/ О. Оглоблін. – Київ; Харків :
ДВОУ; Держ.видав. «Пролетар»,
1931. – 270 с.
11. Очерки русской культуры
XVIII века. Часть первая. 2. Мануфак-
тура [Ел. ресурс] // Режим доступу:
http://statehistory.ru/books/pod-red--B-A-
-Rybakova_Ocherki-russkoy-kultury-
XVIII-veka--CHast-pervaya-/14. – Дата
доступу: 29.06.2014 р.
12. Полонська-Василенко Н. Без
названия // ІН ЦНБУ. Ф. 42. Архів По-
лонської-Василенко Н. Д. Од. зб. 131. На
2-х арк. Арк. 1-2. 20 окт. 1770-ые гг.
13. Полонська-Василенко Н. Указ
Ея Императорского Величества из
Правительствующего Сената Генералу
Аншефу Потемкину // ІН ЦНБУ. Ф. 42.
14. Архів Полонської-Василенко Н.
Д. Од. зб. 54. На 1 арк. 13 авг. 1778 г.
Полонська-Василенко Н. Экст-
ракт о шёлковом заведении // ІН
ЦНБУ. Ф. 42. Архів Полонської-
Василенко Н. Д. Од. зб. 106-126а. На 3-
х арк. Арк. 1-3. 20 окт. 1775 г.
15. Производство шелковых и па-
рчевых тканей [Эл. ресурс] // Режим
доступу: http://www.bogorodsk-
noginsk.ru/narodnoe/prom/3.html. – Дата
доступу: 28.06. 2014 р.
16. Славутич Євген. Шовкові тка-
нини в костюмах військової еліти і уря-
довців української козацької держави
та їхня тогочасна місцева термінологія
[Ел. ресурс] // Режим доступу:
http://histans.com/JournALL/geo/10/8.pdf.
– Дата доступу: 28.06. 2014 р.
17. Снігур Іван. ЗВІДКИ БЕРУТЬ
ПОЧАТОК ЧЕРНІВЕЦЬКІ ВУЛИЦІ
[Ел. ресурс] // Режим доступу:
HTTP://WWW.CHAS.CV.UA/18_06/9.H
TML. – Дата доступу: 28.06. 2014 р.
18. Ткацтво – Народні ремесла
[Ел. ресурс] // Режим доступу:
http://about-ukraine.com/index.php?
text=44. – Дата доступу: 29.06.2014 р.
19. Українське гаптування та ви-
шивка ХVІ–ХVІІІ ст. в зібранні Києво-
Печерського історико-культурного за-
повідника: каталог / укл. Г. П. Кра-
вець. – К. : Мистецтво, 1975. – 64 с.
20. Ohloblin O. A history of Ukrain-
ian industry. – München, 1971. – S. 137-
138, 164.
|