Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення
Освещено значение сахара для человеческого организма, история его извлечения из различных сахароносов. Рассмотрен исторический путь распространения сахарного тростника как первой промышленной сахарной культуры и сахарной свеклы – альтернативного сахароноса стран с умеренным климатом. The meaning o...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78253 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення / С.В. Філоненко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 1. — С. 13-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859612577166786560 |
|---|---|
| author | Філоненко, С.В. |
| author_facet | Філоненко, С.В. |
| citation_txt | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення / С.В. Філоненко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 1. — С. 13-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| description | Освещено значение сахара для человеческого организма, история его извлечения из
различных сахароносов. Рассмотрен исторический путь распространения сахарного
тростника как первой промышленной сахарной культуры и сахарной свеклы – альтернативного сахароноса стран с умеренным климатом.
The meaning of sugar for a human body, history of its extraction from various sugar
plants are considered. The historical way of distribution of a sugar cane as first industrial
sugar culture and sugar beet is considered? An alternative sugar plant of the countries with a
temperate climate.
|
| first_indexed | 2025-11-28T15:28:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008 13
УДК 633.63 (07)
ЦУКОР І БУРЯКОЦУКРОВЕ ВИРОБНИЦТВО:
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ
Філоненко С.В., канд. сільгосп. наук
(Полтавська державна аграрна академія)
Освещено значение сахара для человеческого организма, история его извлечения из
различных сахароносов. Рассмотрен исторический путь распространения сахарного
тростника как первой промышленной сахарной культуры и сахарной свеклы – альтер-
нативного сахароноса стран с умеренным климатом.
The meaning of sugar for a human body, history of its extraction from various sugar
plants are considered. The historical way of distribution of a sugar cane as first industrial
sugar culture and sugar beet is considered? An alternative sugar plant of the countries with a
temperate climate.
В основі всього різноманіття на-
шого меню лежать білки, жири і вугле-
води. Для нормального харчування лю-
дини, що не займається важкою фізич-
ною працею, щодня потрібно 102 грами
білків, 97 грамів жирів і 410 грамів вуг-
леводів. В кожному ж грамі цих пожи-
вних речовин є відповідно 4,1, 9,3 і 4,1
кілокалорії. Таким чином, вуглеводи
повинні складати близько 70 відсотків
добового раціону.
Основним постачальником вугле-
водів нашому організмові прийнято
вважати крохмаль, що міститься в хліб-
ному зерні, картоплі і деяких інших
продуктах. Але перш ніж засвоїтися
організмом, він повинний пройти попе-
редню обробку ферментами слини і
шлункового соку. У порівнянні з роз-
чинним вуглеводом – цукрозою крох-
маль переварюється і засвоюється зна-
чно повільніше. Тому по можливості
його охоче заміняють цукром, що до
того ж має приємний смак.
Відзначаючи фізіологічну потребу
людського організму в солодкому, ве-
ликий російський фізіолог І.П. Павлов
писав: «Обід зазвичай закінчується
чим-небудь солодким, і всякий з досві-
ду знає, що це приносить певне задово-
лення. Їжа, розпочата із задоволення,
повинна закінчитися тим же... причому
об'єктом цього задоволення є речовина,
що майже не вимагає для себе травлен-
ня, але, так би мовити, пестить смако-
вий апарат,— це цукор».
Отже, цукор – один з найважливі-
ших продуктів харчування. Він має га-
рні смакові якості, легко засвоюється
організмом, до того ж володіє великим
енергетичним запасом. При цьому цу-
кор відрізняється високою калорійніс-
тю і дешевизною.
За легкістю, швидкістю і повно-
тою засвоєння цукор серед харчових
продуктів займає перше місце. Варто
зазначити, що солодкі вуглеводи міс-
тяться в клітинному сокові рослин. З
моноцукрів (простих цукрів) добре ві-
домі глюкоза і фруктоза. До дицукрів,
крім мальтози, відноситься і цукроза;
особливо багато її в цукровій тростині,
цукровому буряку, цукровій кукурудзі,
цукровому сорго, цукровому кленові,
цукровій пальмі, а також у ріжковому
дереві і цукроносному янтаці, або верб-
люжій колючці. Але добування цукру,
як відомо, здійснюється в основному з
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008
14
перших двох названих видів рослин.
Вміст цукру в інших значно менший, і
промислове виробництво солодкого
вуглеводу з них просто нерентабельно.
Але незважаючи на швидку за-
своюваність і приємний смак, цукор не
повинен стати єдиним харчовим вугле-
водом. Наприклад, крохмаль, що порів-
няно повільно переварюється, рівномі-
рніше постачає кров глюкозою. Прихи-
льникам солодкого варто знати, що
вживання цукру в надмірних дозах
призводить до ожиріння організму.
Фізіологічно обґрунтована норма спо-
живання цукру в нашій країні на лю-
дину не перевищує 100 грамів у добу.
Виходячи з неї розраховується загаль-
на потреба населення в цьому продук-
ті, а отже, і необхідна кількість сиро-
вини, тобто цукрового буряка для його
виробництва. Адже цукровий буряк –
єдина промислова цукроносна культу-
ра нашої держави.
Як і все в цьому світі, цукор теж
має свою історію. Власне, він був у
природі споконвіку, струменів у зеле-
ному листі, стеблинках рослин, від-
кладався у плодах, коренеплодах. Лю-
дина його вживала разом з рослинами,
відчувала на смак, але не мала пред-
ставлення про нього як про щось кон-
кретне. Коли ж цей солодкий продукт
одержав «автономію»?
Уперше людина почала добувати
цукор з цукрової тростини, з якої сьо-
годні людство виробляє близько 60 від-
сотків цього продукту. Як знайшов да-
лекий предок те, чого навіть не шукав?
Нема сумніву в тому, що це відбулося
випадково. Наприклад, під час полю-
вання серед густих заростей тростини
людина присіла відпочити в тіні чоти-
риметрових довголистих стебел, увін-
чаних гарними волотями. Зголоднівши,
почала жувати соковите стебло трости-
ни: яке воно на смак? А сік-то виявився
солодким! Вона ще не знала, що зроби-
ла життєво важливе відкриття на благо
всіх наступних поколінь.
У I столітті до нашої ери в Індії з
цукрової тростини почали робити соло-
дкий порошок, використовуючи його
спочатку як лікарський засіб, а потім
– як продукт харчування. Слово «цу-
кор» походить від індуського «сакка-
ра», що означає «солодкий, медото-
чивий». Цукрова тростина як ласощі
згадується в одній з найдавніших ін-
дійських поем «Рамаяні».
Продовжуючи історію солодкого
порошку, варто відмітити і такий факт.
Воїни Олександра Македонського під
час походу в Індію спочатку з подивом
дивилися на індійців, що з великим за-
доволенням жували шматочки стебел
невідомої їм рослини, а потім, насліду-
ючи їх приклад, самі поступово при-
страстилися до цих ласощів. Так заво-
йовники зробили несподіване для се-
бе відкриття, познайомившись із
культурою цукрової тростини. Утім,
культурою її зроблять і назвуть знач-
но пізніше. На початку нашої ери сек-
рет виробництва тростинного цукру з
Індії потрапив у Персію і Китай. В
останньому, до речі, крім вирощуван-
ня індійських видів, вирощували і
свою, місцеву, цукрову тростину. Цу-
кор називали індійською сіллю, ме-
дом з Азії, цукром арабським. Остан-
ню назву пов'язують із тим, що ще в
середні віки цукрова тростина поши-
рилася в Аравію, Сирію і Єгипет.
З’явлення тростинного цукру в
Європі пов'язують із історією хресто-
вих походів. Хрестоносці «запозичили»
в арабів солодкий білий порошок і саму
рослину, з якої цей порошок одержува-
ли. Вперше культивувати цукрову тро-
стину розпочали в Сицилії у XIII сто-
літті: у Палермо для цього бажаючим
виділяли спеціальні ділянки. Із Сицилії
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008 15
культура цукрової тростини поширила-
ся по південному узбережжю Серед-
земного моря, потім – на Канарські ос-
трови і Мадейру.
«Кругосвітня подорож» тростини
продовжувалася. Цьому сприяли і ве-
ликі географічні відкриття того часу.
Завдяки Колумбу Європа (Старий Світ)
познайомилася із новими життєво важ-
ливими для неї сільськогосподарськими
культурами: кукурудзою, помідорами,
картоплею, соняшником, бавовником та
іншими. У свою чергу, першовідкривач
Нового Світу, познайомившись із спри-
ятливими умовами Вест-Індії і островів
Карибського моря, завіз туди цілу низ-
ку нових культур, у тому числі і цукро-
ву тростину. Колумб доставив її на аме-
риканський континент із Канарських
островів під час своєї другої подорожі.
Так відбулася, говорячи ботаніч-
ною мовою, інтродукція культури, тоб-
то цукрова тростина успішно прижила-
ся (акліматизувалася) у новій для себе
географічній зоні. Крім того, потрапи-
вши в сприятливі умови, тростина шви-
дко «окупувала» Антильські острови,
ступила до Пуерто-Рико, Аргентини,
Флориди й інших тамтешніх країв. Жи-
телям Центральної і Південної Амери-
ки, які вже знали мед малі-пони, солод-
кий сік суцвіть агави і цукор з маїсу,
прийшовся до смаку новий цукронос,
що до того ж він зарекомендував себе
високоврожайною культурою. Цей за-
морський прибулець, як ніякий інший
представник місцевої флори, міг «вика-
чувати» із землі максимум благ і відпо-
відно видавати максимум продукції. Не
пройшло і двох десятиліть після тріум-
фального повернення Колумба в Іспа-
нію, а з Вест-Індії вже були доставлені
в Європу перші партії тростинного цу-
кру. Через 40 років на Гаїті працювало
вже 30 цукрових заводів. У XVIII сто-
літті головним центром виробництва
цукру вважалися Антильські острови.
Цьому сприяв благодатний клімат і на-
явність дешевої робочої сили. Треба
сказати, що розвиток тростинного ви-
робництва пов'язаний із найбільш чор-
ними сторінками в історії розбійниць-
кої діяльності англійських та американ-
ських торговців і підприємців. Вони
всіма способами оберігали свою моно-
полію на виробництво і продаж колоні-
ального цукру: адже це приносило їм
величезні прибутки.
А Європа змушена була задоволь-
нятися імпортним цукром, тому що
спроби культивувати цукрову тростину
навіть у найбільш південних регіонах
континенту виявилися невдалими. Зви-
чайно, європейські країни, яким дорого
обходився новий солодкий продукт, не
хотіли миритися із таким станом справ.
Розпочалися наполегливі пошуки нових
цукроносів. Виводили високоцукристі
сорти абрикосів (їхні плоди
підв’ялювали часом прямо на деревах
для тривалого зберігання і подальшо-
го використання як солодкого деліка-
тесу). Намагалися знайти багаті «цу-
корниці» у багатьох рослинах: динях,
винограді, ананасах, кавунах та ін-
ших. Шукали не заради ласощів, ні.
Цукор уже тоді був визнаний кращим
джерелом енергії для людського ор-
ганізму, що стимулює силу, розум,
пам'ять, витривалість. Нестача цукру,
як припускають зараз деякі дослідни-
ки, негативно позначилася на розвит-
ку окремих племен і навіть народів.
І ось у 1747 році німецький вче-
ний Андреас Сигізмунд Маргграф,
директор фізико-математичного класу
Королівської Прусської Академії на-
ук, знайшов у буряку білу кристаліч-
ну речовину, що не поступалася за
смаком тростинному цукру.
Обмовимося, що задовго до від-
криття Маргграфа турецькі хліборо-
би, як свідчать літературні джерела,
вже володіли навиками приготування
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008
16
сиропу з цієї рослини. А те, що
останній був подібний сиропові із
цукрової тростини, встановили ще в
XVI сторіччі, але, як видно, не надали
цьому серйозного значення.
Додамо, що для своїх досліджень
Маргграф використовував розповсю-
джені в той час городні коренеплідні
рослини: білокореневий листковий бу-
ряк-мангольд, червоний коренеплідний
буряк і так званий цукровий корінь.
Талановитий хімік Маргграф, про-
те, не мав схильності до масштабного
мислення. Так, своє відкриття, що зро-
било надалі переворот у цукровому
виробництві, він вважав придатним
лише для домашнього господарства і
самопостачання селян солодощами, не
зумівши роздивитися в ньому промис-
лову перспективу. У доповіді про ре-
зультати своїх робіт він відзначав: «Бі-
дний селянин замість дорогого цукру
міг би вживати сироп із вітчизняних
цукрових рослин».
Минуло ще добрі півстоліття, поки
цьому відкриттю дали хід. Велика за-
слуга в цьому належала учневі і насту-
пникові Маргграфа Францу Карлу Аха-
рду. Людина наполеглива, Ахард не
шкодував ні праці, ні турбот, ні часу
для того, щоб довести практичну цін-
ність ідеї промислового виробництва
цукру з цукрового буряка.
Про Ахарда, втім, варто сказати
більше. Після смерті Маргграфа в
1782 році Ахард став керівником фі-
зичного класу Академії наук. Він
провів широкі дослідження в області
хімії, фізики і сільського господарст-
ва. З 1784 року він розпочав розробку
промислового способу одержання
цукру з нового цукроноса.
У якості вихідного матеріалу він
використовував 26 різновидів кормово-
го буряка, що зібрав у магдебурзьких
селян. Узяті ним сорти представляли
суміш коренеплодів з червоною, білою
і жовтою м'якоттю, різні за формою і
розмірами. За допомогою розроблених
ним методів селекції Ахард відібрав
види, що мали найбільшу цукрис-
тість, і в їх числі – білий сілезький
буряк, який відомий німецький дослі-
дник історії цієї культури Е. Ліппман
назвав «предком усіх видів цукрового
буряка в світі». Ахард ще не називав
його цукровим. Важко встановити,
хто саме першим дав цукристим фор-
мам буряка цю назву. У всякому ви-
падку німецький учений К. Рессіг, що
вивчав буряк, у 1799 році пише у сво-
їх працях, що буряк, з якого добува-
ють цукор, варто називати Zucerrube,
або цукровим буряком.
У 1791 році повсталі проти несте-
рпного гніту й експлуатації чорні неві-
льники зруйнували заводи і плантації
цукрової тростини в Сан-Домінго (Гаї-
ті), що належали Франції. Англія відра-
зу ж відреагувала різким підвищенням
цін на цукор. Ці події змусили Ахарда
прискорити роботу. Завзято і наполег-
ливо продовжуючи свої дослідження,
Ахард у 1799 році одержав 3, а в 1800
році – уже 16 центнерів бурячного цук-
ру. На відміну від Маргграфа, Ахард
передбачив величезне економічне зна-
чення цукробурякової промисловості.
Він стверджував, що виробництво бу-
рякового цукру стане для Європи об'єк-
том індустрії великої важливості у всіх
відношеннях.
Однак багато вчених і державних
діячів Німеччини того часу відносилися
до робіт Ахарда з недовірою. Англійсь-
кі ж монополії швидко зрозуміли, до
яких наслідків можуть призвести перші
успіхи цукробурякового виробництва,
яку загрозу їх дивідендам вони станов-
лять. Тому монополісти запропонували
Ахарду 150 000 франків за умови кину-
ти розпочату справу. Два роки поспіль
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008 17
англійці збільшили цю суму до 600
000 франків для того, щоб Ахард ого-
лосив про безперспективність своїх
досліджень. Але і цього разу впертий
Ахард відмовився припинити роботу.
Глибоко вражений атмосферою неро-
зуміння і невизнання в Німеччині,
Ахард хотів переїхати до Росії. У пе-
реписуванні з російським урядом він
просив виділити йому для проведення
роботи землі поблизу Києва. Царсь-
кий уряд запропонував йому землю в
інших місцях. Важко сказати, як до
цього віднісся Ахард, проте відомо,
що в Росію він так і не переїхав.
У неспокійний період наполеонів-
ських воєн, у 1807 році, вщент згорів
його завод у Кунерні, а в 1821 році
Ахард, якого по праву можна назвати
одним з основоположників цукробуря-
кового виробництва, вмер у бідності і
забутті. Проте, що б не було, але друге
народження цукру – уже із буряку –
відбулося. Європа з тих пір могла вже
одержувати солодкий продукт із місце-
вої сировини.
Але недосконалість технології бу-
рякоцукрового виробництва, низький
зміст цукру в буряках – все це обмежу-
вало розвиток галузі. А тростинний
цукор наступав. Завоювати Європу бу-
рякові допоміг... Наполеон, що затіяв
війну з Англією. У 1806 році він видав
декрет про її континентальну блокаду,
позбавивши в такий спосіб Європу
привізного цукру.
На заводах, що будувались у
Франції, почалася переробка нової
культури – буряка. Результати роботи
Ахарда, що залишилися майже без ува-
ги на його батьківщині, послужили фу-
ндаментом для розвитку французької
цукрової промисловості. Отже, скром-
ний цукровий буряк мимоволі долуча-
ється до великої політики. Дивно, чи не
так? З рослини, призначеної спочатку
для задоволення потреб у солодкому
найбідніших верств населення, він пе-
ретворюється в джерело одного з най-
важливіших продуктів харчування.
Ну, а що ж Росія? Тут із тростин-
ним цукром як із заморським продук-
том познайомилися ще в XIII столітті.
Знайомство, щоправда, було досить
обмеженим. І лише в XVI сторіччі воно
трохи розширилося завдяки розвиткові
морської торгівлі через Архангельськ.
Для росіян того часу цукор був царсь-
кою їжею, тому що продавався буква-
льно на вагу золота. Пізніше цукром
торгували в аптеках: він вважався до-
сить дорогими ліками й тривалий час
продавався на вагу срібла. Існувала на-
віть аптекарська розцінка – золотник
(близько 4,3 грами) цукру коштував 1
карбованець сріблом.
На початку XVIII століття в зв'яз-
ку із вживанням чаю, а трохи пізніше і
кави, попит на цукор підвищується.
Попит же, як відомо, – стимул прогре-
су. І от російські купці розпочинають
спробу налагодити виробництво солод-
кого продукту із завезеної сировини на
вітчизняних заводах. У 1718 році мос-
ковський купець Павло Вєстов «про-
сить» і одержує від царя Петра I приві-
лею на будівлю «цукрових мануфак-
тур». В указі Петра I стосовно цього
говорилося: «Московському купцеві
Павлові Вєстову в Москві цукровий
завод заводити своїм коштом і в ту
компанію призивати йому кого захоче,
на що і дати йому з Мануфактурної
колегії привілею на десять років і для
оної фабрики вивозити йому із-за моря
цукор-сирець і в Москві з того варити
головний цукор і продавати вільно».
Цей перший законодавчий акт дав по-
штовх розвиткові цукрового виробниц-
тва в Росії. Успіхи першого заводу
Вєстова спонукали Петра I видати в
1721 році указ «Про заборону ввозу
цукру в Росію». Цукрові заводи поча-
ли рости, як гриби після дощу. Якщо
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008
18
в 1762 році в Росії цукрових мануфак-
тур було всього 4, то вже до кінця
XVIII століття число їх збільшилося
до 20. Але все-таки вітчизняне вироб-
ництво не встигало задовольняти зро-
стаючий попит на цукор: ввіз його
через кордон продовжувався.
У пресі того часу резонно відзна-
чалося, що «через привіз усіх цих това-
рів по іноземній торгівлі виграють інші
нації» і що «єдиним засобом звільнити
себе від користолюбства іноземних на-
родів» є організація виробництва цукру
із вітчизняної сировини.
Вже в середині XVIII століття в
Росії розпочинаються спроби знайти
спосіб одержання кристалічного цукру
із місцевої сировини. Про це прагнення
можна судити, наприклад, із листа, що
був надісланий в 1787 році Катериною
II Потьомкіну, у якому вона писала:
«Чи були проведені досліди із трости-
ною Каспійського моря щоб зробити
цукор і якщо це не було зроблено, будь
ласка, постарайся довідатися, чи можна
буде з тієї тростини варити цукор». Під
тростиною Каспійського моря малося
на увазі цукрове сорго.
У Медичну колегію Міністерства
освіти, що займалася і хімічним вироб-
ництвом, надходили пропозиції про
одержання цукру із сорго, пастернаку,
кукурудзи й інших рослин. У 1792 році
І.Я. Біндгейм, викладач аптекарської
хімії Петербурзького, а також Мос-
ковського університетів, опублікував
результати своїх дослідів по добуван-
ню цукру із буряків і гарбузів. Продо-
вжуючи роботу, Біндгейм усе більш
удосконалював способи добування
цукру із буряка. На початку 1799 року
він написав на «найвище ім'я» спеціа-
льну «промеморію», або, висловлюю-
чись сучасною мовою, «пам'ятну за-
писку», у якій виклав результати сво-
їх дослідів, супроводивши її зразками
цукру. При цьому Біндгейм звертав
увагу на те, що залишки переробки
буряка можуть бути використані в
подальшому для приготування сиро-
пів, винного спирту, тонкого лікеру, а
також для виготовлення оцту.
Медична колегія доручила своєму
почесному членові академікові Т.Е.
Ловіцу дослідити якість цього бурячно-
го цукру. Він встановив ідентичність
його тростинному, вказавши у своїй
доповіді, що «цукор цей, який із білого
буряка зроблений, за зовнішнім вигля-
дом зовсім походить на найчистіший
канарський цукор, має належну добро-
ту і ні в чому за своїми властивостями
не поступається цукру, приготованому
із цукрової тростини ».
Значну роль у розвитку цукробу-
рякового виробництва зіграли і вини-
каючі в той час суспільні сільськогос-
подарські організації. Вільна економіч-
на спілка в 1799 році розіслала своїм
членам «Опис прибутку від розведення
білого буряка». У 1802 вона ж органі-
зувала конкурс на кращий твір, «у яко-
му б було показане все, що відноситься
до готування цукру із білого буряка і
нині відоме, а також те, що ще й по цей
час сумніву піддане». У результаті цьо-
го конкурсу дві роботи були премійо-
вані золотими медалями й одна із них
опублікована в Працях спілки.
Таким чином, наприкінці XVIII –
початку XIX століття в Росії все бі-
льше зростає інтерес до одержання
цукру із вітчизняної сировини. При-
родно, з'являються і перші праці, що
пропонують шляхи вирішення цієї
проблеми. Так, у 1799 році виходить
монографія «Спосіб, як дістати з коре-
нів, плодів і соків цукор» і слідом за
нею ще одна під досить красномовною
назвою: «Спосіб заміняти іноземний
цукор домашніми виробами». Про зна-
чимість цього видання свідчить той
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008 19
факт, що імператор Павло I розпоряди-
вся розіслати друковані екземпляри
книги по всій Російській державі, «щоб
зробити відомими перші спроби одер-
жання бурячного цукру».
Розвивати цукрове виробництво
із місцевої, а не привізної сировини,
Росію змушувало кілька причин. Тре-
ба було, по-перше, зменшити імпорт
іноземних товарів, по-друге, знайти
нові сільськогосподарські культури,
які були б більш прибуткові, ніж зер-
нові, щоб підняти прибутковість по-
міщицького кріпосного господарства,
що занепадало.
Виникнення бурякоцукрового ви-
робництва в Росії відносять до 1802
року, коли Я.С. Єсипов і Е.І. Бланкен-
нагель заснували цукровий завод у селі
Аляб'єво Тульської губернії – маєтку
Бланкеннагеля, половина якого була у
свій час продана Єсипову.
Історія зберегла опис первістка
російського бурякоцукрового виробни-
цтва: «Будинком для заводу служив
сарай, а роль машини виконували ку-
хонна бляшана тертка і важіль, за до-
помогою якого віджимався із розтерто-
го буряка сік, апаратом для кристаліза-
ції цукру служили 22 глиняні листи...
Від випавшого в осад білка і бруду сік
відціджувався через полотно, патока з
цукру віджималася важелями».
Невдовзі між засновниками заводу
виникли протиріччя, про які Єсипов
згадував в одному зі своїх листів у 1803
році: «Заснувавши таким чином цей
завод і привівши його в повну дію, че-
рез вісім місяців невідповідність наших
характерів змусила нас розійтися».
Аляб’ївский завод по взаємній
згоді його засновників дістався Блан-
кеннагелю. Єсипов же незабаром по-
будував новий завод у своєму маєтку
Нікольске Московської губернії, де
ще за кілька років до пуску заводу в
Аляб'єво проводив досліди по проми-
словому виробництву цукру із буряка
і вже до кінця 1801 року одержав там
5 пудів цукру.
Підприємство Єсипова в Ніколь-
скому було вже досконалішим
Аляб’ївського заводу, тому що крім
цукру-сирцю тут виробляли рафінад,
лікер і спирт.
Яків Степанович Єсипов – талано-
витий винахідник, засновник вітчизня-
ного цукробурякового виробництва,
геніальний вчений-практик – був енер-
гійною і заповзятливою людиною. З
його ім'ям і діяльністю пов'язаний по-
дальший бурхливий розвиток цукрової
промисловості в Російській імперії.
В газеті «Московські відомості» №
7 за 1803 рік він поміщає «Оголошення
підполковника Якова Степановича, си-
на Єсипова», у якому порушує питання
про те, щоб «не виписувати іноземного
цукрового піску», тобто цілком звіль-
нитися від ввозу цукру через кордони,
розвиваючи вітчизняне виробництво
цукру із буряка. Для виконання цієї
задачі необхідно, на його думку, «буду-
вання заводів повсюдно». Щирий пат-
ріот, він думав про благо своєї Батькі-
вщини: «Росія платить іноземцям за
цукор щорічно багато мільйонів карбо-
ванців, і всі ці мільйони залишилися б
вдома – от користь державі».
Єсипов не робив секрету зі свого
відкриття, а, навпаки, заявляв: «Я охоче
відкрию кожному, як зручно розводити
бурячні корені і як із соку робити цук-
ровий пісок». У 1803 році він навчив у
селі Нікольскому 22 чоловіки, що при-
були із різних місць. Плата за навчання
пішла, як писав Я.С. Єсипов, «тільки на
користь кріпосних людей, які старанні-
стю своєю допомагали мені у пошуку
найлегшого і дешевого виробництва
цукрового піску».
Для більш повного добування
цукру із буряка Єсипов запропонував
спочатку обробляти буряк парою, а
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008
20
потім вимочувати в холодній воді.
Очищення бурячного соку він робив
вапном.
Запропонований ним спосіб за-
стосовується і дотепер, тоді як спосіб
Ахарда, що полягав в очищенні соку
сірчаною кислотою (при цьому роз-
кладалася частина цукрози) – поши-
рення не одержав.
Академік К.Г. Воблий, один із
найвидатніших істориків вітчизняно-
го бурякоцукрового виробництва,
оцінюючи діяльність Я.С. Єсипова,
писав: «В особі Єсипова ми маємо
видатного новатора в галузі цукрово-
го виробництва, людину величезної
ініціативи і заповзятливості, а також
глибокої переконаності та впевненос-
ті щодо нової галузі промисловості.
Його можна з повним правом поста-
вити в перші ряди засновників цукро-
вої промисловості всієї Європи».
Після смерті Єсипова в 1806 році
припинив роботу і його завод у селі
Нікольскому. Прапор вітчизняного
цукробурякового виробництва, підня-
тий Я.С. Єсиповым, підхопили чис-
ленні його послідовники. Уже до кін-
ця 1810 року площа посіву буряка в
Російській імперії складала 400 деся-
тин, 8 заводів виробляли близько 1000
пудів цукру. А через 15 років із 1250
десятин було отримано вже близько
15 000 пудів цукру.
У числі видатних ентузіастів буря-
коцукрового виробництва, що багато
зробили для його розвитку, варто на-
звати І.А. Мальцева, який під вражен-
ням успіхів Аляб’ївського заводу в
1809 році побудував бурякоцукровий
завод у селі Верхи Брянського повіту
Орловської губернії, а також саратовсь-
кого поміщика П. Єрмолаєва – учня
Єсипова, що пройшов навчання на Ні-
кольському заводі. Варто зазначити, що
на заводі Мальцева користувалися тіль-
ки вітчизняним устаткуванням.
Значення бурякоцукрового виро-
бництва відзначив і великий російсь-
кий вчений Д.І. Менделєєв: «Буряко-
цукровий завод, сприяючи розведен-
ню вигідного коренеплоду на своїх
околицях, призводить до утворення
нових цінностей, піднімає ціну землі,
робить працю більш продуктивною і
прибутковою, породжує навколо себе
новий достаток, а з ним – нові успіхи
освіти і моральності».
Проте цукробурякове виробництво
в центральній частині Росії виявилося
невигідною справою. Позначилися ни-
зькі врожаї, відсутність робочої сили.
Будування перших цукрових заводів
у нас на Україні розпочалося в першій
половині XIX століття. Академік Воблий
стверджує, що перший цукровий завод у
нас був побудований у 1824 році в селі
Макошине Чернігівської губернії. До
1826 року відносять будівництво цукро-
вого заводу в Київській, а до 1827 – у
Подільській губернії (Бершадь). У 30-і
роки на Україні йде масове будівництво
цукрових заводів. Але особливо бурхли-
вий розвиток бурякоцукрового виробни-
цтва почався після скасування кріпосного
права, коли цукрозаводчики одержали
багато дешевої робочої сили.
Досягнення вітчизняного буряко-
цукрового виробництва спонукали
професора Петербурзького університе-
ту М.І. Щеглова ще в 1820 році заявити
на ювілейному засіданні Петербурзької
вільної економічної спілки: «Хто б міг
подумати, що знайдуть спосіб добувати
цукровий сироп із тирси, ячмінного
борошна, картоплі і буряка? А тим ча-
сом все здійснилося... Хто б міг поду-
мати, що Росія колись буде добувати
на власної холодній землі свій такий
же чистий і солодкий цукор, який ви-
робляють Куба, Індія і Бразилія? А тим
часом на цій холодній землі виробляють-
ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 (5) 2008 21
ся вже тисячі пудів цукрового піску, що
не поступається південноамерикансько-
му, і успіхи цього нового і дорогоцінного
для народу удосконалення зростають,
поширюються і завойовують прихильни-
ків щодня». Отже, вітчизняне цукробуря-
кове виробництво з кожним роком все
впевненіше ставало на ноги.
Чутки про чудесний буряк – дже-
рело швидкого збагачення – докотилися
до самих віддалених куточків Російсь-
кої імперії. Бурякоцукрове виробництво
тільки почало набирати силу в районах,
які ніби створені для його розвитку, але
вже і сибірські підприємці відчули, що
називається, у ній ласий шматочок. І от
у 1856 році в селі Малишівському Бар-
наульського повіту відчайдушні сибі-
ряки засіяли перші 6 десятин цукровим
буряком – культурою, прямо скажемо,
для цих місць екзотичною, і одержали
цілком пристойний урожай: по 720 пу-
дів з десятини, тобто близько 130 цент-
нерів коренеплодів з гектара.
У 1861 році в тім же селі почав
працювати перший у Сибіру цукровий
завод Щеглова, на якому за 3 роки було
вироблено 1550 пудів цукру.
Початок XX століття. Зростаюче в
Росії, як на дріжджах, бурякоцукрове
виробництво вимагає усе більше і бі-
льше сировини. Буряк як культура вже
оцінена в повній мірі. Рік за роком по-
сіви його збільшуються. Буряк не тіль-
ки приносить промислову вигоду, він
позитивно впливає на культуру земле-
робства в цілому.
Отже, не пройшло і двох сторіч, як
цукровий буряк слідом за цукровою
тростиною міцно утвердився як джере-
ло добування цукру. Якщо врахувати,
що історія інших сільськогосподарсь-
ких культур нараховує цілі тисячоріччя,
то цукровий буряк зайняв гідне місце
на земній кулі за досить короткий пері-
од. З часів першої світової війни скла-
лося досить стійке співвідношення між
виробництвом цукру із цукрової трос-
тини (55-60 відсотків) і цукрового бу-
ряка (35-40 відсотків).
Споживання цукру на душу насе-
лення у світі росте. Якщо в 1900 році
воно в середньому складало всього 5,1
кілограма, у 1980 році – 20,4 кілогра-
ми, то за останні роки ця цифра досягла
23,6 кілограми, збільшившись у порів-
нянні з початком століття майже в 5
разів. Але, як відомо, за середніми циф-
рами часто ховаються досить різні один
від одного показники. Отож, житель
західноєвропейської держави з'їдає за
рік близько 41 кілограма цукру, на до-
лю африканця приходиться 9,8 кіло-
грами, а індус, індонезієць задовольня-
ються 3-5 кілограмами.
Зараз у нашій країні цукровий бу-
ряк вирощують на площі близько 850
тис. га, тобто Україні належить пальма
першості стосовно посівної площі цієї
культури серед всіх європейських кра-
їн. Але, нажаль, це зовсім не характе-
ризують добрий стан бурякоцукрової
галузі у нашій країні.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Биология и селекция сахарной
свёклы. Под ред. И.Ф.Бузанова. – М.:
«Колос», 1968. – 773 с.
2. Ильевич С.В., Ливинский Ф.А.
И назвали свёклу сахарной. – М.: ВО
«Агропромиздат», 1988. – 174 с.
3. Карпенко И.Ф., Зоря С.Е.
Свекловодство на левобережной Ук-
раине. - Харьков: «Прапор», 1976. –
69 с.
4. Красочкин В.Т. Свёкла. – М.:
Госиздательство сельскохозяйственной
литературы, 1960. – 432 с.
5. Роїк М.В. Буряки. – Київ: Ви-
давництво “ХХІ вік”, 2001. – 320 с.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78253 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T15:28:09Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Філоненко, С.В. 2015-03-13T16:45:52Z 2015-03-13T16:45:52Z 2008 Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення / С.В. Філоненко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 1. — С. 13-21. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78253 633.63 (07) Освещено значение сахара для человеческого организма, история его извлечения из различных сахароносов. Рассмотрен исторический путь распространения сахарного тростника как первой промышленной сахарной культуры и сахарной свеклы – альтернативного сахароноса стран с умеренным климатом. The meaning of sugar for a human body, history of its extraction from various sugar plants are considered. The historical way of distribution of a sugar cane as first industrial sugar culture and sugar beet is considered? An alternative sugar plant of the countries with a temperate climate. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Історія галузей та підприємств Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення Article published earlier |
| spellingShingle | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення Філоненко, С.В. Історія галузей та підприємств |
| title | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| title_full | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| title_fullStr | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| title_full_unstemmed | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| title_short | Цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| title_sort | цукор і бурякоцукрове виробництво: історія виникнення і становлення |
| topic | Історія галузей та підприємств |
| topic_facet | Історія галузей та підприємств |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78253 |
| work_keys_str_mv | AT fílonenkosv cukoríburâkocukrovevirobnictvoístoríâviniknennâístanovlennâ |