Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78468 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях / В.М. Єфименко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 2. — С. 70-72. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859694801634459648 |
|---|---|
| author | Єфименко, В.М. |
| author_facet | Єфименко, В.М. |
| citation_txt | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях / В.М. Єфименко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 2. — С. 70-72. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| first_indexed | 2025-12-01T00:15:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
КОРОТКІ ПОВІДОМЛЕННЯ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2008 № 2 70
РОЗВИТОК АТРИБУЦІЇ ТА ЕКСПЕРТИЗИ В ХУДОЖНІХ МУЗЕЯХ
Єфименко В.М., студентка
(Київський національний університет культури і мистецтв)
Художні музеї ведуть наукову об-
робку і аналіз фондів, досліджують
розвиток світового мистецтва, концент-
руючись на профільних напрямках.
Спеціалісти художніх музеїв проводять
оцінку художніх творів, їх атрибуцію,
надають консультації.
Художній твір – це комплекс матері-
алів, технологічних операцій і творчої
ініціативи митця, який є носієм певної
ідеї, що матеріалізується в творі, і в про-
цесі його дослідження мистецтвознавця-
ми і працівниками музеїв виробились пе-
вні засоби і методики, зокрема: візуаль-
ний метод; технологічний; документаль-
ний; іконографічний (історія архітектури,
матеріальної культури, костюма); стиліс-
тичний (аналіз манери окремих майстрів,
їх шкіл, цілих художніх епох).
Одним із напрямків наукового до-
слідження являється атрибуція.
Романчук О.С. визначає атрибуцію,
як виявлення основних ознак, які ви-
значають назву, призначення, будову,
матеріал, розміри, техніку виготовлен-
ня, авторство, хронологію, географію
створення та існування предмета. У хо-
ді атрибуції встановлюється зв'язок му-
зейного предмета з історичними подія-
ми або особами, з певним етнічним се-
редовищем, розшифровуються написи,
клейма, марки і інші знаки, які нанесені
на предмет, визначається ступінь збе-
реження предмета і описується його
пошкодження. Головна мета атрибуції
творів мистецтва – надати мистецтво-
знавству достовірні відомості.
Іншим напрямком ідентифікації є
експертиза, за допомогою якої визнача-
ють художню цінність твору мистецтва.
За мету ставиться підтвердження авто-
рства, яке раніше виявлено атрибуцією,
визначення часу створення роботи і жи-
вописної школи, підтвердити оригіналь-
ність картини і її художній рівень.
Часто експертиза стає атрибуцією,
раніш атрибутовані речі не витримують
експертизи. Директор Всеросійського
художнього науково-реставраційного
центру ім. академіка І.Е.Грабаря Воло-
димиров О.П. взагалі вважає, що межа
між ними дуже нечітка.
Тільки науковий аналіз дозволяє
зробити кінцевий висновок щодо авто-
рства твору. Питання авторства усклад-
нене багаточисельними копіями, оскіль-
ки колекціонування завжди сприяло фа-
льсифікуванню творів образотворчого і
декоративно-прикладного мистецтва.
Простим засобом, який дозволяє
отримати достатні відомості про твір, є
візуальне дослідження. Твір розгляда-
ють в цілому, а потім окремі частини.
Візуальне дослідження дає уявлення про
стан художнього твору, особливості ви-
конання реставрації та допомагає вияви-
ти питання, які необхідно з'ясувати. На
думку Ліонело Вентурі, в атрибуції при-
сутній завеликий «коефіцієнт відноснос-
ті», щоб її вважати науковим методом.
Візуальне дослідження в свою чергу
впливає на подальші експерименти.
При дослідженні питання «оригінал
– копія – підробка», пише Б.Р.Віппер, у
сучасному музеї є ряд відмінних фізи-
ко-хімічних засобів. Але вони мають
допоміжний характер. За його переко-
нанням остаточне рішення приймає
знавець, комбінуючи специфічні мето-
ди атрибуції. Він стверджує необхід-
ність в оволодінні технологіями живо-
пису. Взагалі це складний процес, ре-
зультат котрого отримують не відразу,
але шляхом зіставлень, довготривалих
спостережень і порівнянь.
Відомості архівних джерел можуть
стосуватися іншого твору, а візуальна
оцінка може носити суб'єктивний хара-
КОРОТКІ ПОВІДОМЛЕННЯ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2008 № 2 71
ктер. Однією з перших спроб надати
мистецтвознавству якості «точної нау-
ки», на думку Глюка, був метод Море-
лі, хоч не зовсім вільний від похибок.
Атрибуційний метод Морелі полягав у
вивченні деталей художньої форми для
виявлення специфіки індивідуальної
манери автора.
Новий шлях дослідження відкриває
використання природничо-наукових
методів. Г.Глюк у 1929 році писав:
«Для мистецтвознавства як науки над-
звичайно важливо те, що визначення
творів мистецтва вивільняються тепер
від суб'єктивних критеріїв».
Технологічне дослідження, перш ніж
зайняти місце, яке належить йому сього-
дні в музейній роботі і реставраційній
практиці, пройшло кілька етапів. На по-
чатку 60-х років 19 століття для визна-
чення причин незадовільного стану де-
яких картин Мюнхенської пінакотеки за-
просили групу вчених природничого
спрямування, серед яких був відомий ні-
мецький гігієніст, фізик, хімік М.
Петrенкофер, який вперше для вивчення
мюнхенських картин залучив мікроскоп.
В кінці 20- х років технологічне ви-
вчення живопису вийшло за межі експе-
рименту, був накопичений матеріал, що
свідчив про значні можливості таких до-
сліджень. Кульмінацією цього періоду
являється скликана Міжнародною служ-
бою музеїв в 1930 році в Римі Міжнаро-
дна конференція по вивченню наукових
методів, що застосовуються для дослі-
дження і консервації художніх творів.
Початок другого періоду припадає на
40-50-ті роки ХХ ст. Саме в цей час була
усвідомлена необхідність комплексного –
хімічного, фізичного та історико-
мистецтвознавчого дослідження творів
мистецтва. Це стало можливим, коли були
створені великі музейні лабораторії і рес-
тавраційні центри із необхідним оснащен-
ням і спеціалістами різного профілю.
Технологічне дослідження творів
живопису проводиться в двох напрямах:
– завдання, пов'язані з вивченням
методу роботи художника, з почерком
майстра, змінами, що вносяться до тво-
ру в ході його створення, в процесі по-
дальшого існування або можливої рес-
таврації, вирішуються за допомогою
комплексу методів дослідження, не
руйнуючих твори і заснованих на вико-
ристанні видимої, ультрафіолетової,
інфрачервоної і рентгенівської областей
електромагнітного спектру.
– завдання, пов'язані з визначенням
часу і місця створення твору, його до-
стовірності, що вимагають дослідження
внутрішньої структури і матеріалів ос-
нови, грунту, малюнка, барвистого ша-
ру (складу пігментів і матеріалу, що їх
пов'язує), вирішуються лабораторним
шляхом на узятих з твору мікропробах
за допомогою комплексу методів мік-
рохімічного аналізу і фізико-хімічних
інструментальних методів дослідження.
Іноді методи дослідження поділя-
ють на оптико-фотографічні, мікрохімі-
чний аналіз та фізико-хімічні методи.
Завдяки роботам російських і захід-
ноєвропейських фахівців кінця ХІХ -
початку ХХ століття фотографія пере-
творилася на метод об'єктивного дослі-
дження. Починаючи з цього часу один з
видів наукової фотографії – відтворення
контрастів оригіналу в зміненому вигля-
ді з метою виявлення невидимого зо-
браження – постійно застосовується в
роботі по дослідженню творів живопису.
Паралельно з розробкою методів
виявлення невидимого зображення фо-
тографію стали використовувати і для
атрибуції картин.
В кінці ХІХ столітгя Поповицький
прийшов до висновку, що, комбінуючи
світлофільтри, котрі поглинають певні
ділянки видимого спектру, можна осві-
тити досліджуваний предмет світлом
будь-якого кольору і збільшити таким
чином кольороподільну здатність зору.
Пізніше, на початку 20-х років нашо-
го сторіччя французький криміналіст
КОРОТКІ ПОВІДОМЛЕННЯ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2008 № 2 72
Е.Байль запропонував метод експертизи
картин за допомогою сконструйованого
ним хромоскопа – приладу, що дозволяє
отримувати різні варіанти освітлення.
Ще в ХІХ столітті почало вивчатися
явище люмінесценції – свічення в темно-
ті різних речовин під дією ультрафіоле-
тових променів. Перші підсумки розвит-
ку люмінесцентного аналізу були підве-
дені в 1928 році в монографії П. Данквор-
та, який показав великі можливості засто-
сування люмінесценції в багатьох облас-
тях, у тому числі і в музейній роботі.
У30-і роки, міцно затвердив себе як
метод дослідження картин рентгенівсь-
кий аналіз.Тим більше, що рентгенівсь-
ке випромінювання не має на твори
шкідливої дії.
В кінці 30-х років був запропоно-
ваний метод фотографічного дослі-
дження живопису у відображених ульт-
рафіолетових променях.
Лабораторне дослідження живопису
довгий час стримувалося необхідністю
брати для аналізу дуже велику пробу.
Лише до початку ХХ століття розвиток
хімії, накопичення досвіду досліджень і
історичних відомостей про вживані у ми-
нулому живописні матеріали досягли рі-
вня, який дозволив повніше реалізувати
можливості хімічного аналізу.
Перші кроки в області мікрохіміч-
ного дослідження матеріалів живопису
були зроблені на початку минулого
сторіччя німецьким ученим В. Остваль-
дом, що використав прості мікрохімічні
реакції, розроблені на той час. Прове-
дення мікрохімічного дослідження жи-
вопису активізувалося після другої сві-
тової війни. Значною мірою цьому
сприяла методика мікрохімічного ана-
лізу, розроблена в хімічній лабораторії
лондонської Національної галереї.
Таким чином, до початку 60-х років
мікрохімічний аналіз в його класичній
формі вийшов із стадії розробки і був
повсюдно прийнятий як один з ефекти-
вних і найбільш доступних методів ви-
значення неорганічних пігментів.
У 60-х роках з цією метою були ви-
користані лазерні мікроаналізатори, що
дозволили судити про елементний склад
пігментів кожного барвистого шару. Все
більш високі вимоги, що пред'являються
до дослідження матеріалів живопису з
метою отримання переконливих сві-
доцтв технологічної специфіки вико-
нання творів певних епох або окремих
майстрів, привели до того, що виникла
необхідність пошарового аналізу. З цією
метою на початку 70-х років М. Джон-
сон, Е. Пакард і інші дослідники запро-
понували метод ідентифікації, що пов'я-
зують на зрізах або шліфах шляхом фар-
бування поперечного перетину шарів гі-
стохімічними фарбниками.
Розібратися, де оригінал, а де підро-
бка більш ефективно допомагають знан-
ня реставраторів. Індивідуальний підхід,
ретельне вивчення матеріалу, технології,
структури твору, методи точних наук та
останні досягнення мистецтвознавства
дозволяють фахівцям вирішити цю
складну задачу. Аналітичні методи при-
родничих наук дозволяють долати скла-
дні проблеми мистецтвознавства. Такі
методи дають можливість вказати шлях
віднайдення індивідуальних ознак, відо-
бражених в технологічних особливостях
завершеного твору.
Результати технологічного дослі-
дження абсолютно об'єктивні у визна-
чені матеріалу картини, наприклад,
складу пігментів чи грунту. Однак тех-
нологічна експертиза не дає заключен-
ня атрибуційнuго характеру, це робить
лише фахівець-мистецтвознавець.
Отже, найбільший ефект експерти-
за будь-якого твору мистецтва дає лише
при спільній роботі музею і лаборато-
рії. Однак такий союз може бути плід-
ним лише тоді, коли технічний спеціа-
ліст заглиблюється в питання історії
мистецтва, а мистецтвознавцю стануть
близькими і зрозумілими специфіка і
можливості експерименту.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78468 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T00:15:30Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Єфименко, В.М. 2015-03-18T13:22:29Z 2015-03-18T13:22:29Z 2008 Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях / В.М. Єфименко // Питання історії науки і техніки. — 2008. — № 2. — С. 70-72. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78468 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Короткі повідомлення Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях Article published earlier |
| spellingShingle | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях Єфименко, В.М. Короткі повідомлення |
| title | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| title_full | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| title_fullStr | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| title_full_unstemmed | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| title_short | Розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| title_sort | розвиток атрибуції та експертизи в художніх музеях |
| topic | Короткі повідомлення |
| topic_facet | Короткі повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78468 |
| work_keys_str_mv | AT êfimenkovm rozvitokatribucíítaekspertizivhudožníhmuzeâh |