Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна в Центрально-Східній Європі |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2007
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78669 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного / О. Головко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 71-93. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860026267946975232 |
|---|---|
| author | Головко, О. |
| author_facet | Головко, О. |
| citation_txt | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного / О. Головко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 71-93. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна в Центрально-Східній Європі |
| first_indexed | 2025-12-07T16:49:55Z |
| format | Article |
| fulltext |
СЕРГЕЙ СОРОЧАН
экспедиции во главе с патрикиями Мавром и Стефаном: по Феофану, «ромеи... захва-
тили кастра, так как никто им не воспротивился» (Чичуров И. С. Византийские истори-
ческие сочинения... — С. 40, 64).
83Чичуров И. С. Византийские исторические сочинения... — С. 128, комм. 322.
84Ср.: Nicephori archiepiscopi Constantinopolitani opuscula historica / Ed. C. de Boor. —
Lipsiae, 1880. — P. 44. 14; Бертье-Делагард А. Л. О Херсонесе // ИАК. — 1907. —
Вып. 21. — С. 163; Шестаков С. П. Очерки по истории Херсонеса в VI — X веках по
Р. Хр. — М., 1908. — С. 33; Якобсон А. Л. Средневековый Крым. — М. — Л., 1964. —
С. 29; Якобсон А. Л. Крым в средние века. — М., 1973. — С. 31; Treadgold W. A History of
the Byzantine State and Society. — Stanford, Calif., 1997. — P. 342; Байер Х.-Ф. История
крымских готов... — С. 44.
85См.: Бородин О. Р. Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. — М., 2001. —
С. 161-165.
86Guillou A. Regionalisme et independance dans I'Empire Byzantine au Vile sincle. L'exemple
et de la Pentapole d'ltalie. — Roma, 1972. — P. 215-218.
87Чичуров И. С. Указ. соч. — С. 130, комм. 344.
88Ср.: Плетнева С. А. Хазары. — М., 1986. — С. 23; НауменкоВ. Е. К вопросу о хазарском
тудуне... — С. 72. По этому поводу достаточно указать, что глава городской админис-
трации Херсона — протополит, архонт, протевон утверждался императором (Храпу-
нов Н. И. Администрация византийского Херсона в VIII — начале IX вв. // ПИФК. —
М. — Магнитогорск, 2002. — Вып. 12. — С. 570), но повод к мятежу не был связан сдан-
ным обстоятельством, очевидно, не столь волновавшим херсонитов.
89 В ватиканском списке рукописи «Бревиария» указана еще большая цифра — по 100
золотых (ср.: Чичуров И. С. Указ соч. — С. 41, 157).
Науменко В. Е. Место Боспора в системе византийско-хазарских отношений. — С. 347.90
91 Ср.: Плетнева С. А. Хазары. — С. 23; Крым в VIII — IX веках. Хазарское господство. —
С. 59.
92Чичуров И. С. Указ. соч. — С. 41, 64; ср. с. 156, 165.
93Ср.: Герцен А. Г. Между Боспором и Херсоном: хазары в Доросе // Боспор Киммерий-
ский, Понт и варварский мир в период античности и средневековьяю — Керчь, 2002. —
С. 62.
^Theophanis Chronographia ex rec. С. de Boor. — Lipsiae, 1883. — Vol. 1. — P. 374 (по-
мощь была куплена ценой предоставления Тервелу высшего после императорского
титула кесаря и уступки области Загоры). Привести булгар просил и другой низложен-
ный импертор — Анастасий II (Артемий), пытавшийся в 718 г. использовать место сво-
ей ссылки — Фессалонику как «штаб-квартиру» для организации мятежа против
Льва III (Nikephoros Patriarch of Constantinople. Short History. Text, transl. and comment,
by C. Mango. — Washington, 1990. — P. 126).
96Артамонов Μ. И. История хазар. — С. 199-200.
96См.: Theophanis Chronographia... — P. 409. 30-410. 3 (событие относится к 6224 г.
александрийской эры, то есть 731-732 г. н. э.; хаган назван династом скифов —
chaganou tou ton Skython dynastou, но подчеркнуто «нечестие» хазар); Якобсон А. Л.
[Рец.]//ВВ. — 1977. —Т. 38. — С. 205 (Феодальная Таврика. — К., 1974. — 216с).
97Якобсон А. Л. Культура и этнос раннесредневековых селищь Таврики // АДСВ. —
1973. — Вып. 10. — С. 136; Плетнева С. А. Хазары. — С. 23.
70
Олександр Головко
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ
МСТИСЛАВА МСТИСЛАВИЧА УДАТНОГО
У:
буремні роки громадянської війни у Південно-Західній Русі
в першій половиш XIII ст. (1205-1245 pp.) велику активність
виявила чимала група представників князівської династії
Рюриковичів. Серед володарів, хто тоді претендував на владу і виборю-
нав своє право на «галицьку спадщину», одну з головних ролей відігравав
князь Мстислав Мстиславич, який у літописі визначений прізвиськом
«Удатний», тобто вдалий.
В історичній літературі постаті цього державного діяча Русі при-
діляється постійна увага, що зумовлено також його активною діяльністю
як володаря Новгородської землі. Перші спеціальні біографії князя були
підготовлені в Україні в XIX ст. Зокрема, М. І. Костомаров, створюючи в
70-х роках XIX ст. свою «Русскую историю в жизнеописаниях ее глав-
нейших деятелей», вважав за необхідне підготувати для неї нарис про
князя Мстислава Мстиславича1. В. П. Бузескул, відомий у подальшому
своїми працями з історії античності та середньовіччя, ще будучи студен-
том Харківського університету, проаналізував історію життя князя
Мстислава, яка стала предметом монографічного дослідження. За це
дослідження у 1879 р. молодий учений отримав золоту медаль, а сама
праця була видана у повному обсязі в авторитетному московському жур-
налі2. У 30-х роках XX ст. монографію про князя Мстислава написав
російський історик О. В. Еммаусський. Важливим моментом цієї праці
було те, що діяльність князя в ній викладається на підставі загального
розгляду життя Русі наприкінці XII — першої половини XIII ст.3
Присутній у істориків інтерес до постаті Мстислава Мстиславича
зумовлений не лише його значною роллю у подіях на півночі Русі, а й
складністю оцінки його діяльності в Галицькій землі. Тому в історіогра-
фії можна побачити як відверті панегірики, так і вкрай жорсткі характе-
ристики князя як володаря Галичини4. Зокрема, це спостерігається в ос-
танніх працях з історії Волині та Галичини. Наприклад, на думку санкт-
иетербурзького вченого О. В. Майорова князь Мстислав Мстиславич не
мав суспільної підтримки в Галичі, внаслідок чого він не зміг реалізувати
себе як князь Галицької землі5. Протилежну і, на наш погляд, більш пра-
вильну характеристику князю Мстиславу дає люблінський історик
Україна в Центрально-Східній Європі, № 7, 2007- 71
All
СЕРГЕЙ СОРОЧАН
экспедиции во главе с патрикиями Мавром и Стефаном: по Феофану, «ромеи... захва-
тили кастра, так как никто им не воспротивился» (Чичуров И. С. Византийские истори-
ческие сочинения... — С. 40, 64).
83Чичуров И. С. Византийские исторические сочинения... — С. 128, комм. 322.
84Ср.: Nicephori archiepiscopi Constantinopolitani opuscula historica / Ed. C. de Boor. —
Lipsiae, 1880. — P. 44. 14; Бертье-Делагард А. Л. О Херсонесе // ИАК. — 1907. —
Вып. 21. — С. 163; Шестаков С. П. Очерки по истории Херсонеса в VI — X веках по
Р. Хр. — М., 1908. — С. 33; Якобсон А. Л. Средневековый Крым. — М. — Л., 1964. —
С. 29; Якобсон А. Л. Крым в средние века. — М., 1973. — С. 31; Treadgold W. A History of
the Byzantine State and Society. — Stanford, Calif., 1997. — P. 342; Байер Х.-Ф. История
крымских готов... — С. 44.
85См.: Бородин О. Р. Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. — М., 2001. —
С. 161-165.
86Guillou A. Regionalisme et independance dans I'Empire Byzantine au Vile sincle. L'exemple
et de la Pentapole d'ltalie. — Roma, 1972. — P. 215-218.
87Чичуров И. С. Указ. соч. — С. 130, комм. 344.
88Ср.: Плетнева С. А. Хазары. — М., 1986. — С. 23; НауменкоВ. Е. К вопросу о хазарском
тудуне... — С. 72. По этому поводу достаточно указать, что глава городской админис-
трации Херсона — протополит, архонт, протевон утверждался императором (Храпу-
нов Н. И. Администрация византийского Херсона в VIII — начале IX вв. // ПИФК. —
М. — Магнитогорск, 2002. — Вып. 12. — С. 570), но повод к мятежу не был связан сдан-
ным обстоятельством, очевидно, не столь волновавшим херсонитов.
89 В ватиканском списке рукописи «Бревиария» указана еще большая цифра — по 100
золотых (ср.: Чичуров И. С. Указ соч. — С. 41, 157).
Науменко В. Е. Место Боспора в системе византийско-хазарских отношений. — С. 347. 90
91 Ср.: Плетнева С. А. Хазары. — С. 23; Крым в VIII — IX веках. Хазарское господство. —
С. 59.
92Чичуров И. С. Указ. соч. — С. 41, 64; ср. с. 156, 165.
93Ср.: Герцен А. Г. Между Боспором и Херсоном: хазары в Доросе // Боспор Киммерий-
ский, Понт и варварский мир в период античности и средневековьяю — Керчь, 2002. —
С. 62.
^Theophanis Chronographia ex rec. С. de Boor. — Lipsiae, 1883. — Vol. 1. — P. 374 (по-
мощь была куплена ценой предоставления Тервелу высшего после императорского
титула кесаря и уступки области Загоры). Привести булгар просил и другой низложен-
ный импертор — Анастасий II (Артемий), пытавшийся в 718 г. использовать место сво-
ей ссылки — Фессалонику как «штаб-квартиру» для организации мятежа против
Льва III (Nikephoros Patriarch of Constantinople. Short History. Text, transl. and comment,
by C. Mango. — Washington, 1990. — P. 126).
96Артамонов Μ. И. История хазар. — С. 199-200.
96См.: Theophanis Chronographia... — P. 409. 30-410. 3 (событие относится к 6224 г.
александрийской эры, то есть 731-732 г. н. э.; хаган назван династом скифов —
chaganou tou ton Skython dynastou, но подчеркнуто «нечестие» хазар); Якобсон А. Л.
[Рец.]//ВВ. — 1977. —Т. 38. — С. 205 (Феодальная Таврика. — К., 1974. — 216с).
97Якобсон А. Л. Культура и этнос раннесредневековых селищь Таврики // АДСВ. —
1973. — Вып. 10. — С. 136; Плетнева С. А. Хазары. — С. 23.
70
All
2007-
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Μ. Бартніцький, який не лише визнає наявність значного політичного по-
тенціалу політика, а й відзначає, що у подальшому апробованим Мсти-
славом шляхом йшов його наступник Данило Романович6.
Такий широкий діапазон оцінок в науці, на нашу думку, зумовле-
ний значною мірою тим, що базова інформація про князювання Мстисла-
ва Удатного в Галичі збереглася в досить складному для наукового аналі-
зу джерелі — Галицько-Волинському літописі. В розповіді цієї пам'ятки,
яка складається з частин, написаних різними авторами, однозначно про-
стежується панегіристичне ставлення автора відповідної частини —
галицького книжника Тимофія — до волинського князя Данила Романо-
вича. Водночас цей же автор, хоча б у силу свого становища, не міг не
виправдовувати дій свого патрона — галицького князя Мстислава, який
досить часто мав непрості стосунки з Данилом. Такий підхід з самого по-
чатку, зрозуміло, створює певні труднощі для об'єктивного аналізу цієї
інформації, що ще більше ускладнюється в ситуації, коли треба розгляда-
ти складні взаємини між Данилом і його тестем Мстиславом.
Від смерті Романа Мстиславича в червні 1205 р. угорський коро-
лівський двір докладав значних зусиль для поширення свого впливу на
Галичину. Галицько-Волинський літопис рясніє повідомленнями про по-
ходи угорської армії на Русь, переговори угорського короля Андрія II, що
здійснювалися в рамках східної політики Королівства Угорщина. Проте
розгляд цієї інформації свідчить не лише про активність угорської па-
нівної верхівки, а й наводить до протилежного висновку про недостатню
ефективність королівської адміністрації в реалізації цієї політики7.
Андрій II надавав допомогу нащадкам Романа Мстиславича, вступав у
взаємодію з чернігівськими князями Ігоревичами, «пряником і нагаєм»
перетягував на свій бік галицьких магнатів, робив спроби встановлення в
Галицькій землі прямого окупаційного режиму, проте все це не давало
бажаного для угорців результату — встановлення їх стабільного пану-
вання в Галичині8.
1214 року Андрій II погодився під час переговорів у Зпіші (Словач-
чина) з посланцем малопольського князя Лешка Бялого Пакославом на
реалізацію плану фактичного поділу Галицької землі між Угорщиною і
Малою Польщею. Останній передавалися Перемишль та Любачів з окру-
гами. Угода була скріплена укладенням матримоніального союзу п'яти-
річного сина Андрія II Коломана і трьохрічної доньки Лешка. Проте і ця
чергова спроба підкорення Галицької землі західними сусідами не дала
тривалих, позитивних для них результатів.
Невдовзі після укладення Зпішської угоди стався конфлікт між
Угорщиною та Малою Польщею: «Король отъя Перемышль от Лестька
72
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
Любачев»9. Для правильного розуміння подальших подій, у тому числі
з'ясування обставин появи князя Мстислава Мстиславича в Галицькій
землі важливо встановити хронологію початку угорсько-польського
конфлікту. М. С. Грушевський та Μ. Φ. Котляр відносять цю подію на
1216 р . 1 0 Нам здається, що інше датування — початок 1215 р. — має
більше підстав, оскільки відповідає змісту джерел. Деякі дослідники вва-
жають, що цей конфлікт був викликаний невдоволенням Андрія II пере-
дачею Лешком Володимира Данилові, проте корені непорозуміння воло-
дарів лежать в подіях в Галичині11. Для їх розуміння та встановлення
хронології появи Мстислава Мстиславича в Галичі велике значення має
тогочасне листування короля Андрія II з римським папою Інокентієм III
(помер у 1216 р.). У першому листі, що був підготовлений королівською
канцелярією відразу після укладення договору у Зпіші (1214 p.), король
просить Інокентія III, щоб той доручив естергомському архієпископу
Іоанну провести коронацію сина Андрія Коломана як короля Галичини12.
Дуже важливим є друге послання, де Андрій II висловлює вдячність пон-
тифіку і докладно розповідає про події в Галичині, де, згідно з текстом
послання, місцеве населення повстало проти свого нового короля. В лис-
ті угорський монарх звертається за посередництвом до Інокентія, про-
сить, щоб той вплинув на краківського князя Лешка у плані військової
допомоги угорцям у боротьбі проти галичан13.
Як бачимо, зміст листа дає підставу вважати, що на момент його
складання у відносинах між Угорщиною і Малою Польщею виникли
серйозні труднощі. В. Т. Пашуто висловив думку про те, що внаслідок
саме небажання краківського двору допомагати угорцям у боротьбі про-
ти повсталих галичан Андрій II вигнав польські гарнізони з Перемишля
та Любачева14. Проте, якщо йти за логікою тексту джерел, звернення за
посередництвом до папи стало наслідком погіршення відносин угорсько-
го короля з Лешком Бялим, що сталося через конфлікт Малої Польщі з
Угорщиною за західногалицькі території, а вже потім відбулися завору-
шення в Галичі. У документах згадується про підготовку IV Латеран-
ського собору римської церкви (відбувся в листопаді 1215 p.). Це дає
підставу датувати документи угорської канцелярії до цієї дати. Саме на
початку 1215р. між Будою та Краковом виник конфлікт, навесні — на по-
чатку літа того ж року розпочалися активні виступи галичан проти угор-
ських окупаційних військ.
Дії Угорщини не могли не викликати реакцію краківського двору,
оскільки малопольська адміністрація не відмовилася від активної східної
політики. Галицько-Волинський літопис містить дуже цікаву інформа-
цію: «Лестько же сжалися о срамоте своей и посла к Новугороду по
73
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Мьстислава, рекый: «Брат ми еси, пойди и сяди в Галиче»15. Вочевидь,
пам'ятка фіксує бажання малопольського князя шляхом підтримки одно-
го з руських князів, а саме Мстислава Мстиславича Удатного, сина нов-
городського князя Мстислава Хороброго, внука київського князя Рос-
тислава Мстиславича, добитися відновлення позицій Кракова в Гали-
чині. Для правильного розуміння викладеного в літопису і взагалі по-
літичних подій другої половини 10-х років XIII ст. у Південно-Західній
Русі важливим є аналіз не тільки цього, а й інших свідчень давньоруських
джерел.
У літописах князь Мстислав уперше згадується під 1193 р. як воло-
дар Треполя, а під 1207 р. як князь невеличкого Торчеського князівства.
У 1209 р. він став князем Торопця. В 1210-1215 pp. та з початку 1216 р. до
осені 1218 р. Мстислав був князем Новгороду Великого16. Вісім років
власне невеликий строк для князювання в одному місті, але, якщо взяти
до уваги, яким бурхливим у той час було життя у Новгороді, де деякі
князі не засиджувалися часом протягом кількох місяців, а інколи й
тижнів, то вже це свідчить про неабияку політичну вдачу князя. Ця вдача
пояснюється його значною політичною гнучкістю, його здатністю при-
стосовуватися на свою користь до обставин будь-якої конкретної ситуа-
ції. Не маючи достатніх власних сил та ресурсів, Мстислав Мстиславич
вдало лавірував між айсбергів новгородських угруповань, що супернича-
ли за верховенство в краї. Велику роль у відносно довгій політичній
кар'єрі Мстислава як князя північноруської землі відіграли і численні
ратні успіхи володаря. Зокрема, в 1216 р. він розбив у відомій Липицькій
битві суздальських князів Юрія та Ярослава Всеволодовичів. Певною
мірою ці ж риси Мстислав виявляв і в період свого десятилітнього пере-
бування на Галичині.
Інтерес Мстислава Мстиславича до Галича був невипадковим. Він
мав певні генеалогічні підстави для претензій на Галичину, оскільки його
мати була донькою Ярослава Володимировича Осмомисла17. Окрім Га-
лицько-Волинського літопису, в інших літописах ще двічі згадується про
прагнення Мстислава Мстиславича сісти в Галичі. Суперечливість
інформації джерел призвела до значних розбіжностей в її тлумаченні
дослідниками. М. М. Костомаров вважав, що вперше Галич було завойо-
вано Мстиславом у 1215 р. 1 8 Але тоді ж В. П. Бузескул, автор спеціальної
розвідки про цю подію, розглянувши всі джерела, висловлюється на ко-
ристь того, що Мстислав зайняв Галич після 1218 р . 1 9 Більшість
дослідників, починаючи із Д. Зубрицького і М. Дашкевича, також вважа-
ють, що Мстислав прийшов до Галича в 1219 р. 2 0 , але ніхто з науковців
достатньо аргументовано не пояснив причин появи кількох, на перший
74
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
погляд, суперечливих, перш за все у хронологічному відношенні, по-
відомлень про боротьбу Мстислава за Галич21. На нашу думку, поясню-
вати таку ситуацію простою плутаниною джерельних повідомлень, як це
роблять деякі науковці, не можна22. Гадаємо, слід погодитися з думкою
В. Т. Пашута про те, що боротьба Мстислава за оволодіння Галичем
«продовжувалася декілька років»23. Різні за змістом та хронологію літо-
писні повідомлення відбили окремі фрагменти цієї історії боротьби
Мстислава Мстиславича за галицький стіл.
З'ясування цієї історії має допомогти відповісти на запитання,
коли ж розпочалася боротьба Мстислава за Галич, скільки було його
спроб у князя оволодіти західноруським містом і, нарешті, зрозуміти вза-
галі перипетії політичного життя Південно-Західної Русі в другій
половині 10-х років XIII ст.
Комплексний розгляд джерел дає підстави не лише висловитися на
користь того, що Мстислав зайняв Галич десь у грудні 1218 p., а і відтво-
рити всю історію виборювання Мстиславом Галича, яке, як ми вважаємо,
продовжувалася кілька років. У Воскресенському літописі є повідомлен-
ня: «Toe же зимы выи де из Новагорода Мстислав Мстиславичь, а княги-
ню с сыном остави в Новегороде, и сам йде к королеви в Галичь, просити
Галича у него»24. Μ. Г. Бережков, датуючи цю інформацію кінцем 6722
(1214/5 p.), вважає, що взимку цього року Мстислав покинув Новгород.
Співставлення цього повідомлення з інформацією Галицько-Волинсько-
го літопису про запрошення поляками Мстислава до Галича та вище на-
веденими нашими спостереженнями про час конфлікту між Угорщиною
та Малою Польщею в «післязпішський» період дає підставу думати, що,
втративши західногалицькі землі, краківський князь Лешко влітку
1215 р. запросив до Галичини Мстислава Мстиславича, який, за його за-
думом, мав тут протистояти як угорцям, так і волинському князю Дани-
лові. Однак восени 1215 р., коли Мстислав з дружиною підійшов до стін
Галича, князь вирішив полюбовно домовитися з Андрієм II про надання
йому галицького столу.
Невдача цих переговорів змусила Мстислава Мстиславича повер-
нутися до Новгорода на початку 1216 р. В розглянутому вище другому
листі Андрія II до папи Інокентія IV згадується про якесь військо, яке під
час заворушень у Галичі, підійшло до стін міста25. Є підстави думати, що
ним і була дружина Мстислава Мстиславича. Після повернення до Нов-
города Мстислав взяв участь у згаданій вище Липецькій битві 1 березня
1216 р. В 1217 р. Мстислав, згідно з інформацією новгородських літо-
писів, знову покинув північне місто, попрямувавши «поймати Галиця».
75
All
ГОЛОВКО
All
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Про цю виправу розповідає під тим же роком і прибалтійський хроніст
Генріх Латвійський. Він зазначає:
«Ести відправили руським багато дарів з проханням (до Новгоро-
ду. —) прийти з військом, щоб розрушити лівонську церкву. Проте вели-
кий король Новгорода Мстислав (Mislawe) тоді перебував у поході проти
короля Угорщини, боровся за Галицьке (Galacie) королівство, а на своєму
престолі в Новгороді залишив нового короля»26.
Перед походом у Галичину, Мстислав Мстиславич уклав угоду
з князем Мстиславом Романовичем. Наступного року дружини князів ви-
йшли з Києва, де тоді княжив Мстислав Романович, і рушили до Галича
«на королевиця»27. На цей раз момент для походу був обраний дуже вда-
ло, оскільки тоді князь Андрій II брав участь у п'ятому хрестовому по-
ході (1217-1219 pp.). А тому угорський гарнізон та королевич Коломан
не могли розраховувати на достатню допомогу. Саме цією обставиною
слід пояснити те, що боярин Судислав, дізнавшись про похід на Галич,
запропонував Данилові повернутися до міста. У Галицько-Волинському
літописі, в якому, з нашого погляду, зведена інформація про обставини
двох виправ Мстислава до Галича (1215 р. та 1218 p.), саме щодо до подій
1218 р. йдеться: «Галичани же вси и Судислав послашася по Данила. Да-
нил же не утяже ехати, а Бенедикт Лысы бежа во Угры со Судиславом, а
Мьстислав седе в Галичи»28.
Відсутність у повідомленні згадки про конкретну участь Лешка
Вялого у завоюванні Галича дає підстави вважати, що у 1218р. вже був не
перший похід Мстислава на Галич. Вірогідно, що десь в 1215 р. Лешко
краківський дійсно запросив Мстислава взяти участь у боротьбі за Галич,
але тоді виправа новгородського князя не мала успіху. Саме про цю подію і
згадували названі вище джерела. Через два роки вже за підтримки
київського князя Мстислава Романовича Мстислав Мстиславич вдруге
вирушив до Південно-Західної Русі й ця кампанія увінчалася успіхом.
В. Т. Пашу то відзначає, що з приходом до Галича князя Мстислава
тут наступив край угорської сваволі, проте цей погляд потребує певної
корекції29. У Галичі на момент приходу Мстислава дійсно знаходився
угорський гарнізон. Формально з 1214 р. до 1218 ρ. Галичина була скла-
довою частиною Королівства Угорщина, на чолі її був королевич Коло-
ман, але фактично влада у місті контролювалася боярськими олігархами
на чолі з Судиславом. Сам угорський король у той час був відсутній в
Угорщині, оскільки брав участь у п'ятому хрестовому поході.
За свідченням галицького книжника, Данило Романович (як ми
вважаємо у 1218 р.) не встиг приїхати до Галича раніше Мстислава.
Μ. Φ. Котляр пише, що ближча відстань від Володимира до Галича, ніж
76
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
від Новгорода до столиці Галичини є доказом надуманості версії книж-
ника. Данило, на думку історика, не мав можливості вступати в конфлікт
з могутнім суперником, котрий легко вибив з Галича угорський гар-
нізон30.
Враховуючи дуже непрості відносини боярина Судислава, фактич-
ного лідера галицьких магнатів, з Данилом протягом тривалого часу, не
має підстав вважати, що літописна інформація — плід домислу літопис-
ця. Скоріше за все, довідавшись про створення коаліції Мстислава та
київського князя і знаючи про велику силу першого, Судиславу не зали-
шалося іншого варіанту, як обирати для себе «менше зло». У той же час
Данило міг і не скористатися цим запрошенням. Вочевидь, ще до появи в
Галичині Мстислав почав переговори з Данилом, який за умов укладання
матримоніального союзу (Данило мав одружитися на дочці Мстислава
Анні) вирішив не заважати майбутньому тестю.
Після завоювання Галичини князь Мстислав уклав угоду з королем
Андрієм, який в цей час відмовився від претензій на Галич в обмін на
звільнення сина, захопленого Мстиславом під час захоплення Галича.
Невдовзі після зміни володаря в столиці Галичини з новим галицьким
князем відновив стосунки Судислав, який повернувся з Угорщини на
батьківщину. Галицьке боярство взагалі знайшло швидко контакти з
Мстиславом, який, не маючи достатніх сил, вимушений був не тільки
враховувати інтереси бунтівних магнатів, а й постійно враховувати в
своїх діях можливу реакцію представників боярської верхівки, особливо
тієї її частини, що підтримувала тісні зв'язки з Королівством Угорщина.
Через кілька місяців після вокняжіння Мстислава у Галичі було
укладено матримоніальний союз його доньки з волинським князем. «Поя
у него (Мстислава. — авт.) Данил дщерь именем Анну»31. Д. Домбров-
ський на підставі аналізу наведених вище повідомлень із джерел про час
завоювання Мстиславом Галича, що, на думку вченого, відбулося
1217 p., вважає, що цей шлюб було укладено в 1217 р . 3 2 Однак автори,
які датують прибуття Мстислава Удатного до Галича в 1219 p., визнача-
ють останнім роком і шлюб Данила з Анною Мстиславною. З нашого пог-
ляду, цей шлюб укладено швидше за все наприкінці 1218 р. або на почат-
ку 1219 р.
А. Вилькевич-Важиньчикова пише, що, уклавши шлюб з дочкою
нового галицького князя, Данило знайшов прихильність Мстислава33,
але Μ. Φ. Котляр відзначає, що цей союз з боку Мстислава нічого не дав
Данилові34. На нашу думку, подібні протилежні уявлення є дещо катего-
ричними. Передусім політику Мстислава в Галичі не можна трактувати
однозначно протягом всього часу його перебування в краї. Мстислав
77
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Мстиславич йшов до Галича не для того, щоб стати маріонеткою бояр-
ства та угорців. Цей князь мав достатній досвід спілкування з новгород-
ськими магнатами і прагнув добитися в Галичі більших успіхів, аніж в
Північній Русі. Саме цим пояснюється висока активність Кракова щодо
залучення його до галицької політики. Інша справа, що поступово під
впливом обставин новий галицький князь поступово почав втрачати свої
позиції. Тому в цьому питанні більш правильну позицію займав І. П. Кри-
п'якевич, який вважав, що перші кілька років Мстислав Удатний прагнув
чинити опір своїм суперникам, і лише потім скорився долі35. Саме таке
розуміння ситуації в Галичі пояснює підвищену агресивність щодо
Мстислава угорців на початку 20-х років XIII ст.
У літературі існує думка, що галицький книжник Дем'ян — автор
розділу Галицько-Волинського літопису, де розповідається про князю-
вання Мстислава в Галичині — постійно вдавався до реабілітації політи-
ки Мстислава, але за змістом ця політика була настільки непослідовною,
що її негативність не можна було приховати36. На нашу думку, ставлення
літописця до князя Мстислава можна охарактеризувати дещо інакше.
В силу існуючих ідеологічних настанов книжник просто мав дотримува-
тися певних іміджевих підходів щодо ставлення до свого князя, але самим
змістом викладу подій він не міг приховати симпатій до Данила, будучи
фактично його апологетом. Тому при викладі матеріалу в творі постійно
проводиться лінія на підкреслення контрасту двох князів: волинського і
галицького.
Щодо шлюбу Данила Романовича з Анною Мстиславівною, то тут
необхідно відзначити, що вступаючи в родинні зв'язки з Мстиславом,
Данило не відмовлявся, а навпаки підсилив свої претензії на галицький
стіл, а, по-друге, добровільно брав на себе обов'язки по захисту підкарпат-
ського краю від ворогів. І цей обов'язок Данило Романович постійно ви-
конував, що в подальшому сприяло зміцненню його авторитету серед на-
селення Галичини, прискорювало процес зміцнення союзу волинського
князя з прогресивними силами цієї землі. Зрозуміло, що все це не дуже
подобалося Мстиславу, який зовсім не прагнув бути знаряддям у здійс-
ненні політики волинського князя в Галичині, що і позначалося на його
ставленні до Данила. Μ. Φ. Котляр справедливо відзначає, що шлюб
Анни і Данила був вигідним для Мстислава, оскільки підсилював закон-
ність претензій останнього на Галич37.
Від шлюбу з Анною Мстиславівною народилося багато дітей, про-
те не всі вони згадуються в джерелах, бо «инии бо млади отьидоша света
сего»38. До них, ймовірно, належав і перший син Данила Іраклій (наро-
дився приблизно у 1223 — помер в 1240 pp.). Чотири інші сини князя —
78
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
Лев, Роман, Мстислав та Шварн — у майбутньому відіграють значну
роль у післямонгольській історії Південно-Західної Русі. Окрім них, в
різних джерелах згадуються три дочки Данила, а саме: Переяслава, жінка
польського князя Земовита, сина Конрада Мазовецького, невідома за
ім'ям дочка, дружина суздальського князя Андрія Ярославича, брата
Олександра Невського, Софія, жінка німецького графа Гюнтера VIII Ке-
фенбурзького39.
Невдовзі після укладення союзу Данило звернувся за допомогою
до Мстислава. «Времени же минувшю, еха Данил ко Мьстиславу в Га-
личь, рекы на Лестька: яко отчину мою держить»40. Дослідник хроно-
логії Галицько-Волинського літопису М. С. Грушевський нічого не пише
про час цього візиту, проте є підстави думати, що це сталося наприкінці
зими — на початку весни 1219р., оскільки тієї ж весною («Весне же быв-
ши») Лешко у відповідь на дії Данила здійснив напад на Волинь.
Під час переговорів з Мстиславом Данило просить підтримки у по-
верненні «забузьких міст», проте, за свідоцтвом галицького літописця,
галицький князь, посилаючись на допомогу, що надав малопольський
князь Мстиславові у завоюванні Галича («першу любов»), відмовив зя-
теві. Літописну версію відмови Мстислава Данилові повністю сприймає
Д. Зубрицький41. Μ. Φ. Котляр вважає, що галицький князь не хотів до-
помагати зятеві42. Однак подальший хід подій засвідчив, що Мстислав
або допомагав волинському князеві, або займав стосовно останнього
дружній нейтралітет. Саме цим пояснюється, про що докладніше буде
йтися нижче, те, що Лешко невдовзі після завершення конфлікту з Дани-
лом відновив стосунки з угорським королем і розпочав (під приводом до-
помоги Мстислава Мстиславича Данилові) війну разом з угорцями проти
галицького князя Мстислава. О. Андріяшев відзначав, на нашу думку ціл-
ком справедливо, що причина відновлення союзу Кракова та Буди на ме-
жі 10-20-х років саме пов'язана з порозумінням Мстислава з Данилом43.
«Данилу, — пише літопис про вже згаданий вище похід Данила до
Забужжя, — же возвратившуся к домови и еха с братом и прия Берестий,
Угровеск, и Верещин, и Столп, Комов, и всю Украйну»44. Похід за Буг
було здійснено в дуже короткий строк, і він не зустрів серйозного опору з
боку польських гарнізонів згаданих у літопису міст. Невдовзі Лешко
здійснив виправу у відповідь, але зазнав повної невдачі. Воєводи волин-
ського князя, навіть, не дали нападникам змоги переправитися через За-
хідний Буг. Ці зіткнення були першими воєнними сутичками як само-
стійного князя Данила з малопольськими полками, котрі не лише призве-
ли до втрати Краковом значної території Волині, а й підірвали позиції
князя Лешка Бялого на Русі.
79
All
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Зазнавши чергової невдачі, Лешко, як інформує Галицько-Волин-
ський літопис, вирішив помститися Мстиславу Мстиславичу, вважаючи,
що «Мьстиславлим светом Данил приял есть Берестий». Думка вчених,
що це було зроблено краківським князем під впливом якихось емоцій,
виглядає спрощеною45. В Кракові без особливих проблем могли дізнати-
ся, чи справді Мстислав допомагав Данилові чи ні. Не маючи змоги само-
стійно боротися із західноруським князем, краківський князь Лешко зно-
ву вдався до повторення дипломатичних дій, які вперше були запропоно-
вані краківським двором у Зпіші в 1214 р. Літопис пише, що Лешко
відмовився від претензій на захоплену угорцями Західну Галичину, яка
йому належала лише формально згідно зі Спішським договором («Не
хочю части в Галичи, но дай его зятю моему»46), і запропонував Андрієві
II виступити разом проти Мстислава. Успіх у боротьбі проти Галичини
відкривав малопольському двору можливості для активних дій проти Во-
лині. Проти галицького князя налаштована була і група галицьких бояр
на чолі із Судиславом.
Дізнавшись про початок війни, галицький володар прагнув знайти
собі союзників. Хоча літопис і відзначав: «Мьстислав бо бе со всими
князьми Рускыми и Черниговьскыми», насправді йому допомогли лише
волинські володарі Данило Романович та Олександр Всеволодович. Про-
те, згодом останній відмовився від участі у бойових діях47.
З самого початку перебіг бойових дій, які розпочалися восени
1219 р. 4 8 , проходив не на користь руських князів. Після нетривалої обло-
ги ворогам здався Городок. «Городок бо бе отложился, бяхуть в нем
людье Судиславли», — пише про цю подію галицький літописець49.
Після цієї невдачі Мстислав доручив волинським князям обороняти Га-
лич, а сам зі своїми полками відійшов на річку Зубр. Тут на Кровавому
броді («Кроваком броду») відбулася жорстока битва, після якої угорське
військо зняло облогу столиці Галичини. Однак згодом іноземці завдали
поразки Мстиславу. Це змусило Мстислава, який відчув безперспек-
тивність подальшого опору, звернутися до Данила з пропозицією зали-
шити столицю Галичини.
Волинському князю вдалося з основними силами вийти із Галича і
направитися у Пониззя. О. Андріяшев відзначав, що цей похід Данила —
одна із видатних подій військової історії, бо волинський князь в умовах
переслідування з усіх боків зумів пройти через степ до міста Кучелміна
на південному кордоні Галичини, переправитися тут через Дністер і
об'єднатися з князем Мстиславом у Кам'янці50. Розповідаючи про цю
подію, галицький книжник зазначав, що в цей час «угони и (Данила. —
Авт.) Глеб Василевичь. Уверьнувше же ся Данил на нь, и гна и дале по-
80
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
прища. Оному же утекши пред ним, борзости, ради коньское. Данилови
же возвратившюся, и єдиному едущю межи ими, онем же не смеющим
наехати на нь, донележе въеха к нему Глеб Судилович, и Гаврило Иворо-
вич, и Перенежко»51.
В історіографії поширена думка, що ці галицькі бояри хотіли захо-
пити волинського князя в полон52. Проте О. В. Майоров робить проти-
лежний висновок, про те, що магнати хотіли повернути Данила до Галича
як «діючого князя, повноважного володаря та воєначальника, який
більше всіх влаштовував громаду»53. З нашого погляду, ця думка може
бути цілком вірогідною, оскільки передані літописцем факти цього «пе-
реслідування» свідчать, що справжньої спроби захоплення Данила у по-
лон не було. Водночас важко погодитися з думкою історика, що це була
позиція «галицької громади». Вочевидь, що це була позиція частини га-
лицького боярства, яке не хотіло повернення до Галичини угорського во-
лодарювання, прагнуло умовити одного із захисників Галицької землі до
продовження боротьби проти угорців.
На початку зими 1219р. угорсько-польське військо на чолі з воєво-
дою Філнеєм з Галичини вступило до Волині, але не змогло досягти
успіху. На допомогу волинянам підійшов Мстислав Удатний з половець-
кими загонами, що дало можливість завдати нападникам поразки і змуси-
ло останніх відійти на південь.
Після цього галицький князь Мстислав відновив війну за повер-
нення Галича. Престол у галицькій столиці зайняв знову угорський коро-
левич Коломан, а фактично в краї хазяйнували угорський воєвода
Фільней («Филя прегордый», як його називає галицький книжник) та
його тесть лідер боярської магнатерії Судислав. Галицько-Волинський
літопис докладно розповідає про повернення Мстислава до столиці свого
князівства. Встановити хронологію подій дозволяє запис в Лаврентьєв-
ському літопису: «Мстислав Мстиславич бися с Угрою, и победи я, и
изби множаство их королевича я»5 4. Μ. Г. Бережков датував цю подію
1221/22 роком55. Однак М. С. Грушевський небезпідставно зазначав, що
в Галицько-Волинському літопису пропущено кілька подій, у тому числі
ще один похід Мстислава Метиславича на Галич. Саме він згадується в
Лаврент'євсьому літопису і має датуватися зимою 1220—1221 pp. 5 6
Панування угорців у Галичині, як це було в попередні часи, нега-
тивно позначилося на ситуації в Галицькій землі. Причому є підстави
вважати, що не лише простий люд, городяни, а і частина місцевого бояр-
ства тяжіла ярмом, яке наклала на край угорська окупаційна влада та її
прихильники. Поверненню Мстислава до Галича сприяв не лише опір
іноземцям в Галичі, а й повстання мешканців довколишніх сіл. Знаменно,
81
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
що саме при викладі цих подій книжник спеціально звертав увагу на
вказані виступи.
У момент рішучої боротьби князя Мстислава за Галич на Волинь
напали малопольські війська, які прагнули не допустити, щоб волинці
прийшли на допомогу князю Мстиславу. Не досягнувши швидкого
успіху на ратному полі, краківський володар запропонував Данилові роз-
почати переговори. Однак наміри укласти мирну угоду були з боку мало-
польського володаря не дуже щирими. Можливо, Лешко хотів затягнути
переговори, хоча не можна виключати і спроби з боку поляків та їх союз-
ника Олександра белзького захопити Данила в ході перетрактації в по-
лон. Про ці плани стало відомо мазовецькому князю Конраду, який попе-
редив князя Данила57. Польський історик С. Захоровський пояснював
доброзичливість мазовецького князя Конрада до Данила їх родинними
зв'язками: дружина Конрада Агафія була дочкою південноруського кня-
зя Святослава Ігоревича58. Однак на переорієнтацію Конрада в його
східній політиці вплинув, без сумніву, литовський фактор.
У цей час настала кульмінація в боротьбі Мстислава за Галич. Вирі-
шальна битва за столицю Галичини відбулася 13-14 серпня 1221 р . 5 9 і
тривала протягом двох днів. Під час битви у полон були захоплені
воєвода Фільней і королевич Коломан. У боротьбі проти завойовників ак-
тивну участь брали не тільки міщани, а й смерди («друзии же смерды из-
бьени быша»60).
«Потом же приведоша Судислава ко Мьстиславу, оному же не по-
мыслившю о немь зла, но милость показавшю», — писав з цього приводу
літописець61. Князь не тільки вирішив не наказувати за зрадницькі дії най-
могутнішого із галицьких магнатів, а й велів передати йому в управління
Звенигород. Здавалося з першого погляду, що і тут є всі підстави повто-
рити тезу, яка вже стала аксіомою в історіографії: досягнувши великого
ратного успіху, князь Мстислав Мстиславич зразу вчергове показав свою
слабкодухість як політик. Однак тут необхідно зважити на те, що перемо-
га далася Мстиславу на межі можливостей і йому треба було думати як
розвивати подальші відносини зі своїми постійними суперниками. Кня-
зю необхідно було враховувати значну потугу галицького боярства, від
поведінки якого залежав увесь хід політичного життя краю. Варто було б
подумати і про шляхи примирення з угорцями. Водночас існуючий союз
Мстислава з Данилом не був достатньо міцним, оскільки Мстислав по-
стійно остерігався посилення позицій Данила в Південно-Західній Русі,
передусім претензій волинського князя на Галич.
Саме останній момент сильно вплинув на події 1222 р. Тоді Мсти-
слав Мстиславич провів переговори з угорським королем, внаслідок яких
82
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
угорський монарх відмовився від претензій сина Коломана на Галич, а
Мстислав вирішив відпустити додому Коломана та Фільнея. Між угор-
ським королем та галицьким князем була укладена домовленість про
шлюб дочки Мстислава та молодшого сина короля Андрія теж Андрія
(Ендре), до якого після смерті Мстислава Мстиславича за домовленістю
між володарями мала перейти Галичина. Королевич Андрій після укла-
дення миру одержав у володіння Перемишльський уділ62. Вірогідно, що
угорський королевич отримав його на умовах васальної залежності від
галицького князя, проте навряд чи вона була обтяжливою для королевича
Андрія. Зрозуміло, що ця угода автоматично вела до нового погіршення
відносин між волинським та галицьким князями. Навряд чи угорсько-га-
лицькі домовленості влаштовували і краківського володаря Лешка Бяло-
го, оскільки в Галичині втрачав позиції його зять Коломан.
Відзначимо, що амбітний король Андрій II невдовзі почав виявля-
ти своє невдоволення компромісом з князем Мстиславом, оскільки угор-
ський вплив поширювався лише на Перемишльське удільне князівство і
прагнув до скорішого підкорення всієї Галичини. Тому невдовзі угор-
ський монарх звернувся до папи Гонорія III з проханням звільнити його
від виконання клятви князю Мстиславу63. Папа, хоча на словах не пого-
дився з королем, фактично надав йому свободу дій в Галичині64. Отже,
політична частина угоди між угорським і галицьким князем виявилася
нежиттєдіяльною, однак шлюб королевича Андрія II і невідомої на ім'я
дочки Мстислава все ж таки відбувся. У Галицько-Волинському літописі
про нього є згадка під 6734 р . 6 5
Узимку 1221-1222 pp. Данило Романович уклав угоду з краків-
ським князем Лешком, яка, враховуючи той неспокійний час, виявилася
дуже перспективною для Волині, оскільки майже до своєї смерті князь
Лешко не здійснював якихось серйозних акцій проти братів Романо-
вичів66. Б. Влодарський вважає, що мирна угода створила для польських
феодалів умови для організації боротьби проти нападів прибалтійських
дружин. З володарями останніх, з погляду польського дослідника, Дани-
ло обіцяв не підтримувати відносин67. У свою чергу, Лешко відмовлявся
допомагати бунтівному Олександру белзькому, володіння якого знахо-
дилися на Волині. Для Данила і Василька це було дуже важливо, бо неви-
падково саме на цю умову в угоді спеціально звертав увагу літописець:
«В суботу же на ночь попленено бысть около Белза и около Червена Да-
нилом и Василком, и вся земля попленена бысть»68. Домовленість про
напад Данила і Василька на володіння князя Олександра була одним з
елементів угоди Кракова та Володимира (на Волині)69. Брати Романовичі
прагнули підкорити собі Белзьку та Червенську землі, що мало велике
83
All
ГОЛОВКО
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
значення для консолідації Волинського князівства. Однак подібне поси-
лення Романовичів виявилося небажаним для галицького князя, який до-
бився згодом від Данила повернення Олександрові Белза70.
У 1223 р. народам Східної Європи прийшлося мати справу з воро-
гом, діяльність якого через півтора століття докорінно змінить життя
східноєвропейського ареалу. У 1222 р. на Північному Кавказі, а згодом у
прикаспійських та причорноморських степах з'явився експедиційний
корпус монгольського війська на чолі з полководцями Субедеєм та Дже-
бе. На відміну від пізніших часів кінця 30-х років XIII ст. руські князі зро-
били спробу об'єднаними зусиллями оперативно подолати гостру загро-
зу. У цих подіях активну позицію зайняв галицький князь Мстислав, який
фактично був ініціатором створення коаліції південноруських князів,
одним із найбільш активних серед князів під час експедиції до степу. Мо-
тивація дій Мстислава значною мірою, окрім його загальної великої
військової активності, пояснювалася давніми тісними зв'язками з ханом
Котяном, володарем половців, які в цей час зазнали жорстокої поразки
від монголів.
Узимку 1222 р. половці звернулися до галицького князя з прохан-
ням організувати спільний похід проти монголів. Невдовзі у Києві відбу-
лася зустріч князів, на якій головну роль відігравали, крім Мстислава
Мстиславича, київський володар Мстислав Романович та чернігів-
ський — Мстислав Святославич. Князі прийняли рішення про допомогу
половцям. Згодом біля Канева зібралися війська всіх південноруських
князів, але фактично в поході не було єдиного командування. Кожен
князь діяв, виходячи з власних міркувань, до того ж між князями існували
часом досить серйозні протиріччя. Зокрема, половецькі загони хана Ко-
тяна у поході визнавали, окрім власного володаря, лише свого давнього
союзника князя Мстислава Мстиславовича.
Роз'єднаність русько-половецьких сил виявилася після їх перепра-
ви на лівий берег Дніпра. Князь Мстислав Мстиславич, вважаючи супер-
ника недостатньо сильним та досягши певних успіхів у двох зіткненнях
монголами, вирішив, не узгоджуючи своїх дій з іншими князями, само-
стійно і далі воювати проти них. На лівому березі р. Калки військо руси-
чів фактично стояло в трьох різних місцях. Провівши розвідку, Мстислав
разом з половцями вирішив діяти проти нападників самостійно. Проте
коли монголи напали на військо половців, ті почали відступ, під час якого
зламати лави війська чернігівського князя, що і вирішило результат бит-
ви. Київський князь Мстислав Романович взагалі в найбільш рішучий мо-
мент відмовився вступати у бій, а Мстислав Мстиславович, побачивши
відступ половців, змушений був також відійти до Дніпра.
84
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
Поразка 31 травня 1223 р. русичів, у тому числі волинян і галичан у
Калській битві, призвела до значного послаблення південноруських
князівств, що вкрай негативно позначилося на розвитку політичної ситу-
ації в Східній Європі71. Зокрема, це вплинуло на позиції Данила Романо-
вича на Волині та Мстислава Мстиславича в Галичині. До цього необ-
хідно зазначити, що між самими князями більше посилилися протиріччя.
І це сталося в умовах, коли проти володарів Волині та Галичини знову ак-
тивізувалися вороги. Тут необхідно зазначити, що наслідки нової фази
внутрішньополітичної боротьби противників сильної князівської влади в
кожному краї були різними. У Романовичів на Волині продовжувала по-
силюватися соціальна опора в особі місцевого боярства та мешканців
міст. Важливим моментом було і те, що в цей час Волинь нормалізувала
свої відносини з Малопольським та Мазовецьким князівствами. У Гали-
чині тоді ж починає посилюватися місцевий сепаратизм. Вельми авто-
номну роль в житті землі починає відігравати Пониззя — регіон в се-
редній течії Дністра з центром в місті Бакота. Вірогідно, що в цей час
значно зменшився вплив Галича на Дністровсько-Дунайський регіон
берладників-бродників.
Кількість прихильників Мстислава в Галичині в середині 20-х
років XIII ст. продовжувала скорочуватися. В краї значні сили боярства
продовжували орієнтуватися на угорців, а інші верстви населення, спо-
стерігаючи за непослідовністю Мстислава, все більше прагнули повер-
нення до Галича Романовичів. Раніше в скрутних ситуаціях Мстислав міг
розраховувати на свого тестя Котяна, але після розгрому половців в
1222-1223 pp. кочовики вже не могли, як раніше, впливати на перебіг
подій у Південно-Західній Русі. Негативно на ситуацію в Середньому
Подніпров'ї вплинула загибель у битві на Калці багатьох південнорусь-
ких князів, представників правлячої верхівки72. Ця ж обставина значно
підсилила конфронтації між новою когортою князів у тогочасній
Південній Русі. Через близькість територій в означені конфлікти були
змушені включатися і володарі Південно-Західної Русі.
1224 року Олександр Всеволодович белзький спровокував війну
галицького князя Мстислава проти Романовичів73. І. Шараневич та
О. Андріяшев вважали, що конфлікт виник через наговори Олександра
белзького Мстиславу на Данила74. Однак, ймовірно, причини для
конфлікту пов'язані з діями Романовичів, які не хотіли терпіти далі на
Волині Олександра і в цей час вже мали сили для приборкання белзького
князя. Останній прагнув зберегти свої позиції. Водночас Мстислав бояв-
ся посилення Романовичів, тому цього разу він перейшов від методів ди-
пломатії до прямого воєнного втручання в справи сусіднього князівства.
85
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Романовичі, дізнавшись про ворожі дії Мстислава, вирішили звернутися
за допомогою до краківського князя Лешка Бялого75. О. Андріяшев не
без підстав підкреслював певну зацікавленість поляків у посиленні чвар
між руськими князями.
Об'єднана рать Данила і Лешка не дала можливості полкам Олек-
сандра та Мстислава об'єднатися. Дружина Олександра після зіткнення з
союзниками була вимушена сховатися у Белзі, а Мстислав повернувся до
Галича. «Данилу же князю воевавшю с Ляхы землю Галичькую и около
Любачева и плени всю землю Белзескую и Червеньскую»76. Як справед-
ливо відзначав М. С. Грушевський, прихильники Романовичів з поляка-
ми розорили белзько-червенські володіння Олександра та частину Га-
лицької землі. Мстислав Мстиславич звернувся за допомогою до свого
постійного союзника хана Котяна та київського князя Володимира Рюри-
ковича (він став володарем у Києві після Калської битви, помер 3 березня
1239 р.)7 7.
Війна продовжувалася ще деякий час і завершилася укладанням
миру в Перемилі, який М. С Грушевський та В. Т. Пашуто датують
1225 р . 7 8 Участь Мстислава в конфлікті на Волині призвела до подальшо-
го послаблення його влади в Галичині: верхівка галицького боярства, що
здавна орієнтувалася на Угорщину, почала домагатися реалізації галиць-
ко-угорської угоди 1221 р. «Льстивому Жирославу, рекшю к боярам Га-
личьким: «Єяко и деть Мьстислав в поле, и хощеть вы предати тестеви
своєму Котяне на избитье», — пише Галицько-Волинський літопис про
події 1226 р . 7 9 Поява в Галичині половецьких орд була використана
одним з найбільш активних суперників Мстислава для того, щоб підбу-
рити галицьке населення проти свого князя.
І. Шараневич відзначав, що галицькі бояри Жирослав, Судислав та
Пилип, використавши невдачу Мстислава на Калці, вирішили запросити
до Галича угорського королевича, посилити свою владу у князівстві80.
Необхідно відзначити, що в той час значна частина боярства ще не визна-
чилася щодо своєї позиції. Духівнику князя Мстислава Тимофію вдалося
переконати частину бояр, котрим було доведена брехливість звинува-
чень Жирослава про те, що начебто Мстислав хотів знищити їх. Частина
ворожих Мстиславу магнатів відправилася до «земли Перемышльской»,
де сидів королевич Андрій, а Жирослав вступив у контакти з князем Ізя-
славом, сином колишнього смоленського та київського князя Мстислава,
внуком смоленського та київського князя Романа Ростиславича81. Поява
галицького боярина у цього князя, котрий в майбутньому стане активним
учасником ворожої до Данила коаліції, є свідоцтвом того, що цей союз
почав утворюватися принаймні з 1226 р. М. С Грушевський відзначав,
86
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
що Жирослав прагнув поставити в Галичі сина покійного київського кня-
зя Мстислава Романовича Ізяслава замість Мстислава Мстиславича82.
Іншої думки з приводу цього Ізяслава Μ. Φ. Котляр, який вважає, що цей
Ізяслав син Володимира Ізяславича, князя галицького на початку XIII ст.,
представник чернігівської династії83.
До антимстиславових дій залучився угорський королевич Андрій,
який з 1221 р. сидів у Перемишлі як васал князя Мстислава. Взимку
1226-27 pp. королевич покинув місто і відправився до Угорщини:
«Андрей же, послушав лестиваго Семеона Чермьнаго, и бежа во Угры и
нача поздвизати рать»84. Невдовзі угорське військо розпочало похід на
схід. М. С. Грушевський датує його весною 1227 p., В. Т. Пашуто —
1226 р. Є підстави думати, що похід угорських полків розпочався взимку
1226-1227 pp. («бывши же зиме»). Ініціатор виправи угорців Семьюнко
(Семеон) Чермний з цього часу стає однією із впливових осіб у лавах га-
лицької магнатерії.
Угорське військо, до якого приєдналися польські полки на чолі з
краківським воєводою Пакославом, захопило Перемишль, підійшло до
Звенигорода, звідси частина його рушила до Галича, а інша на чолі з ко-
ролем захопила Теребовль, Тихомль і підійшла до Крем'янця. Поява
угорців біля міста, що знаходилось на кордоні Волині та Галичини,
свідчила про прагнення короля перенести бойові дії на Волинь. Угорці,
враховуючи досвід попередніх кампаній, знали, що і в такій ситуації во-
линські князі не залишаться байдужими до подій в Галичині. В одній
угорській грамоті, де йдеться про похід Андрія II на Русь, згадується
якесь місто Luchuchku. Μ. С. Грушевський зазначав, що «це сміливо на-
гадує Лучеськ (тобто Луцьк. — О. Г.), але так далеко, угорське військо,
по літопису, не заходило»85. Дійсно в літописах не має подібної інфор-
мації, але це, по-перше, не є аргументом щодо неможливості подібного
походу, а, по-друге, цілком можливо угорський документ зафіксував на-
міри короля, які він хотів здійснити після приєднання до нього головного
війська краківського князя Лешка. Під стінами Крем'янця відбулася жор-
стоке зіткнення («и бися под Кремянцем, и много Угор избиша и рани-
ша»)86. Від Крем'янця угорське військо знову повернулося до Звениго-
рода, а потім об'єдналося з тією частиною своїх полків, які вже прийшли
до столиці Галичини. Тут відбулася жорстока битва, під час якої Мсти-
слав розбив угорських нападників87.
У цей час в Галичину прийшло волинське військо на чолі з Дани-
лом та Васильком. Князі звернулися до Мстислава з пропозицією продов-
жити рішучу боротьбу проти іноземців. Однак досягши певного успіху,
Мстислав почав вагатися, оскільки з великою пересторогою ставився до
87
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
перебування волинських князів у Галичині. Мстислав знаходився під
сильним впливом свого боярського оточення на чолі із Судиславом, який
«бе бо имеяшеть лесть во сердци своемь, не хотяше бо пагубы королеви,
имеяше бо в немь надежу велику: беаше бо король изнемоглъся»88. «І на
цей раз, — пише В. Т. Пашуто, — поступаючись тиску бояр і їхнього ке-
рівника Судислава, князь відмовився від переслідування і повного зни-
щення ворогів»89.
Правда, волинським князям вдалося певною мірою вплинути на
розвиток подій у Південно-Західній Русі. Коли на допомогу угорцям вирі-
шив прийти малопольський князь Лешко, який після тривалого нейтралі-
тету вирушив з військом на Волинь, Данило та Василько, що знаходилися
в Галичині, наказали волинським загонам зайняти позиції на Бузі і не
дати нападникам можливості перейти ріку90. Король Андрій, котрий не
отримав підтримки від малопольського союзника, змушений був покину-
ти Галичину. Невдовзі до Угорщини попрямували боярин Жирослав ра-
зом з князем Ізяславом Мстиславичем.
Перемога над угорцями виявилася пірровою для Мстислава. На-
чебто прихильні з першого погляду бояри на чолі із Судиславом, відчува-
ючи, що влада ось-ось може перейти у князівстві до Данила, невдовзі
фактично вчинили державний замах: «Потом же Судиславлю льстящю
подо Мьстиславом, рече ему: «княже дай дщерь свою обрученую за коро-
левича, и дай ему Галичь: не можешь бо держати самъ, а бояре не хотять
тебе»91. В. Т. Пашуто, аналізуючи цей епізод, зазначає, що Мстислав не
мав міцної підтримки в Галичині і змушений був поступитися боярам,
котрі, з погляду вченого, стали повними володарями у західній і цен-
тральній Галичині92. Галицький книжник писав про бажання Мстислава
передати Галич Данилові93, але це, на нашу думку, скоріше за все не істо-
рична реалія, а літературний прийом. Мстислав Мстиславич тоді вже не
міг чинити спротив олігархічному оточенню на чолі із Судиславом, яке
фактично вчинило державний переворот. Князь Мстислав передав коро-
левичу Андрію Галич, а собі залишив Пониззя, де, вірогідно, тоді не було
потужних впливів галицької боярської верхівки. Проте там Мстислав не
зміг втриматися і через деякий час прибув до Торчеська.
Захоплення влади в Галичині угорськими військами та боярськими
олігархами вкрай ускладнило політичну ситуацію в Південно-Західній
Русі. Водночас вона створювала не лише проблеми. Князь Данило тепер
мав цілком легітимний привід для активного втручання в справи
сусіднього князівства: руський князь Мстислав був усунений від влади і
перебував в Торчеську, а переважна частина населення краю ще більше,
ніж раніше, сподівалася на прихід до Галича Романовича.
88
Виходячи з літописного тексту («Галичаном бо хотящим Дани-
ла..., Мьстислав дасть Галичь королевичю Андреев»и»94), дослідники
часто представляють події так, що Мстислав повів себе дуже недобре
стосовно Данила, а останній в своїх діях щодо тестя постійно виявляв
якусь нечувану шляхетність. Аналіз ситуації свідчить, що у Мстислава не
було альтернативи в 1227 р. і його відхід у Торчеськ був зроблений під
шаленим тиском ворогів. Д. Зубрицький безпідставно вважав, що Мсти-
слав в той час володів Пониззям95, але це твердження суперечить змісту
літописної інформації, де йдеться лише про переїзд Мстислава через за-
значену волость.
Однозначно, що Мстислав Мстиславич, незважаючи на свій вік
(64-69 років96), в цій складній ситуації не зламався і прагнув повернути-
ся до Галича. Саме цим пояснюється те, що невдовзі Данило послав до
тестя свого посла («Данил же посла Дьмяна ко тестеви своему»97). Поза
сумнівом, досвідчений Данило Романович прекрасно знав, що йому не
слід особливо розраховувати на тестя, але особливого вибору у волин-
ського князя не було. Тому в діях мали брати гору не емоції, а реальний
політичний розрахунок. Під час переговорів у Торчеську йшлося як про
повернення Данилові Чорторийська, який незадовго до цього захопив
пінський князь, так і про похід на Галич, де фактичним диктатором в той
час став боярин Судислав.
Данило Романович в цей час підсилив свої позиції на Волині, по-
ширивши вплив на східноволинські землі. Це сталося близько 1227 р.
після смерті Мстислава Німого98. Правда на певний час Луцьк захопив
Ярослав Інгваревич, але невдовзі володимирське військо його відвоюва-
ло. Зразу ж після розширення володінь, Данило «да Василкови Луческ и
Пересопницу, Берестий же ему преже дал»99. Ця передача відбулася в
грудні 1227 p., оскільки в літописі згадується про відзначення тоді свята
святого Миколая.
Мстислав запропонував Данилові здійснити похід на Галич. «Яз
всажу Половци, а ты своими, аще Бог даст его нама, ты возми Галичь, а яз
Понизье»100. Отже, Мстислав запропонував не лише план створення
спільної коаліції із залученням половців, а й фактично погодився на
розділ Галичини між ним та Данилом. Постійні згадки Галицько-Волин-
ського літопису про Пониззя свідчать, що в цей час цей ареал мав велику
автономність у складі Галичини.
Спільний похід на Галич Данила та Мстислава було зірвано по-
рівняно дрібною подією. Навесні 1228 р. дружина Романовичів вируши-
ла до Чорторийська, який після нетривалої облоги було захоплено. Однак
локальний конфлікт довкола цього невеликого міста невдовзі переріс у
89
All
All
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
величезне протистояння, оскільки пінський князь Ростислав створив з
київським князем Володимиром Рюриковичем та чернігівським князем
Михайлом Всеволодовичем антиволинську коаліцію. Коаліціанти запро-
сили приєднатися до себе половецького хана Котяна. З самого початку
війни Романовичі не могли вже розраховувати на допомогу Мстислава
Мстиславича Удатного, оскільки перед цими подіями «Мьстислав вели-
кый удатный князь умре»101.
Події 1227-1228 pp. фактично розпочали нову фазу громадянської
війни на півдні Русі, які завершилися восени 1238 р. остаточним відвою-
ванням Галича Данилом Романовичем.
1Костомаров Η. И. Князь Мстислав Удалой // Русская история в жизнеописаниях ее
главнейших деятелей. — Т. 1. — М., 1995. — С. 82-101.
2Бузескул В. П. Князь торопецкий Мстислав Мстиславич // Журнал Министерства на-
родного просвещения. — 1885. — май. — С. 221-269; 1885. — июнь. — С. 242-285;
1885. — июль. — С. 188-220.
3Эммаусский А. В. Мстислав Удалой. Из истории Древнерусского государства накануне
монголо-татарского завоевания. — Киров, 1998. — 168 с.
4Пузанов В. В. Послесловие//Эммаусский А. В. Мстислав Удалой. —С. 129-137; Майо-
ров А. В. Галицко-Волынская Русь. Очерки социально-политических отношений в до-
монгольский период. Князь, бояре и городская община. — СПб., 2001. — С. 437-441;
Bartnicki Μ. Polityka zagraniczna ksiKcia Daniela Halickiego w latach 1217-1264. — Lublin,
2005. — С 52.
5Майоров А. В, Галицко-Волынская Русь. — С. 441-479.
6Bartnicki Μ. Polityka zagraniczna księcia Daniela Halickiego w latach 1217-1264. —
Ń. 52-53.
7Головко О. Б. Політика королівства Угорщини щодо Південно-Західної Русі в першій
половині XIII ст. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки — Вип. 15. —
К., 2006. — С 153-171.
8Головко О. Б. Боярська «фронда» в Галичі // Пам'ять століть. — 2002. — № 5. —
С 49-60.
9Полное собрание русских летописей (далі — ПСРЛ). —Т. 2: Ипатьевская летопись. 2-е
изд. — СПб., 1908. — Стб. 731.
10Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи // Записки Науко-
вого товариства імені Шевченка (далі— ЗНТШ). — Вип. 3.—Львів, 1901. — С 14; Кот-
ляр М. Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. — К., 2002. — С 107.
11Droba L. Stosunki Leszka Białego z Rusią i Węgrami. — W Krakowie, 1881. — S. 47.
12Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civilis. Studio et opera G. Fejer. — T. 3,
v. 1. — Budae, 1829. — P. 163-166.
13Чубатий Μ. Західна Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії //
ЗНТШ. — Т. 123/124. — Львів, 1917. — С 79.
14Пашуто В. Т. Внешняя политика древней Руси. — Μ., 1968. — С. 247.
ЬПСРЛ. Т. 2. — Стб. 731.
Бузескул В. П. Князь торопецкий Мстислав Мстиславич. — Ч. 1. — С. 221-269; Ч. 2. —
С. 240-287; Ч. 3. — С. 188-236; Рапов О. М. Княжеские владения на Руси X — первой
трети XIII в. — М., 1977. — С. 182; та ін.
17Włodarski В. Polska i Ruś; 1194 — 1340. — Warszawa, 1966. — S. 64.
18Костомаров Η. И. Князь Мстислав Удалой. — С. 82-101.
19Бузескул В. П. О занятии Галича Мстиславом Удалым //Журнал Министерства народ-
ного просвещения. — 1881. — № 3 — С. 86-92.
90
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
20Зубрицкий Д. История Древнего Галицко-Русского княжества. — Львов, 1855. —
Ч. 3. — С. 67; Дашкевич Н. П. Княжение Даниила по русским и иностранным извести-
ям. —Киев, 1873. — С. 9-10; Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. От
найдавнейших времен до року 1453. — Львов, 1861. — С. 75; Андрияшев А. Очерки ис-
тории Волынской земли до конца XIV ст. — Киев, 1887. — С. 160; Грушевський М. С.
Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи. — С. 16-17; Його ж. Історія України-
Р у С И — т . 3. — УЛьвові, 1905. — С 513-515; Насонов Α. Η. История русского летопи-
сания Xi — начала XVIII вв. — М., 1969. — С. 279; Александров Д. Н. Феодальная раз-
дробленность. — М., 2001. — С. 59-60.
21 Майоров А. В. Галицко-Волынская Русь. — С. 442.
22 Bartnicki Μ. Polityka zagraniczna księcia Daniela Halickiego w latach 1217—1264. — S. 35.
23Пашуто В. Т. Внешняя политика древней Руси. — С. 247.
24ПСРЛ. — Т. 7: Воскресенская летопись. — СПб., 1856. — С. 126
25Чубатий М. Західна Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії. — С. 79.
26Генрих Латвийский. История Ливонии. — Μ., 1936. — С. 185 (Кн. XXI, 2).
27Новгородская первая летопись старшего и младего извода. — М., 1950. — С. 261
28ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 731-732.
29Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950. — С. 201.
30Котляр Μ. Φ. Данило Галицький. Біографічний нарис. — К, 2002. — С 124.
31 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 732.
32 Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczow książąt halicko-wołyńskich. — Poznań, Wrocław,
2002. — S. 70-71.
33Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityką polską na Rusi na przełomie XII —
XIII w. // Ateneum Wileńskie. — T. 3. — 1937. — S. 27.
34Котляр Μ. Φ. Данило Галицький. Біографічний нарис. — С. 128-129.
35Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — 2-ге вид. — Львів, 1999. —
С 117-119.
36 Котляр М. Ф. Данило Галицький. Біографічний нарис. — С 128.
37 Котляр Η. Φ. Из исторического комментария к «Слову о полку Игореве» (Кто был
Мстислав) //Древнейшие государства на территории СССР. 1987. — М., 1989. — С. 49.
38ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 732. -
39 Baumgarten N. Genealogies et manages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au XI11-е
siede. — Romae, 1927. — Tabl. XI. — № 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13. — С 47.
40ПСРЛ. — Т . 2. —Стб. 732.
41 Зубрицкий Д. История Древнего Галицко-Русского княжества. — Ч. 3. — С. 69.
42Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. — М., 1998. — С. 179.
43Андрияшев А. Очерки истории Волынской земли до конца XIV ст. — С. 167
44 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 732.
45 Котляр Μ. Φ. Данило Галицький. Біографічний нарис. — С. 130.
46ПСРЛ. — Т. 2. —Стб. 733.
47 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 733; Зубрицкий Д. История Древнего Галицко-Русского княжес-
тва. — Ч. 3. — С. 72.
48Хронологію подій див.: Лихачева О. П. Комментарии // Памятники литературы Древней
Руси. XIII век. — М., 1981. — С. 577, (пор.: Зубрицкий Д. История Древнего Галицко-
Русского княжества. — 4 . 3 . — С. 75).
49ПСРЛ. — Т. 2. — С. 733.
50Андрияшев А. Очерки истории Волынской земли до конца XIV ст. — С. 161.
61 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 734-735.
52Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. 3. — С. 38.
91
І
ОЛЕКСАНДР ГОЛОВКО
Майоров А. В. Галицко-Волынская Русь. — С. 446.
54 ПСРЛ. — Т. 1. Лаврентьевская и Судальская летопись по Академическому списку. 2-е
изд. — Вып. 1-3. — Л., 1928-1929. — Стб. 445.
55Бережков Н. Г. Хронология русского летописания. — М., 1962. — С. 106.
56Грушевський М. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи. — С. 17 (пор.:
ПСРЛ. — Т. 1. — Стб. 445); ПСРЛ. — Т. 7. — С. 128.
57ПСРЛ. — Т . 2. — С. 737.
58Gródecki R., Zachorowski S., Dąbrowski J. Dzieje Polski średniowiecznej. — T. 1. —
Krakow, 1926. — S. 246 (пор.: Щавелева Н. И. Комментарии // «Великая хроника» о
Польше, Руси и их соседях ΧΙ-ΧΙΙΙ вв. — М., 1987. — С. 119-120).
59Грушевський М. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи. — С. 17.
60ПСРЛ. — Т . 2. — С. 738.
61 Там само.
62Зубрицкий Д. История Древнего Галицко-Русского княжества. — Ч. 3. — С. 86; Шаране-
вич И. История Галицко-Володимирской Руси. От найдавнейших времен до року
1453. — С. 77.
Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. — С. 249.
64Там само. — С. 350.
55ПСРЛ. —Т. 2. —С. 748; Грушевський М. С. Історія України-Руси. —Т. 3. — С.41.
63
56 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 739.
67Włodarski В. Polska i Ruś: 1194-1340. — S. 83.
68ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 739.
69Котляр Μ. Φ. Коментар до літопису // Галицько-Волинський літопис. — К., 2002. —
С 190.
70ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 739; (пор.: Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской
Руси. — С. 204-205).
71 Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Киева XIII — середини XVI ст. — К., 1996. — С. 42-43.
72Черепнин Л. В. Монголо-татары на Руси (XIII в.) //Татаро-монголы в Азии и Европе. 2-е
изд., перераб. и дополн. — М., 1977. — С. 189.
ТЗПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 745.
74Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. От найдавнейших времен до
року 1453. — С. 79; Андрияшев А. Очерки истории Волынской земли до конц-aXIV ст. —
С. 162.
75ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 745.
76Там само. — Стб. 746.
77 Baumgarten N. Genealogies et manages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au Xlll-e
7 siecle. — Tabl. IX. — № 22. — P. 22.
78Грушевський Μ. Хронологія подій Галицько-Волинської літописи. — С. 20; Пашуто В. Т.
Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — С. 205.
79ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 747; Грушевський М. Хронольогія подій Галицько-Волинської
літописи. — С. 20.
80Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. От найдавнейших времен до
року 1453. — С. 80.
61 Baumgarten N. Genealogies et manages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au Xlll-e
siecle. — Tabl. IX. — № 32. — С 39.
82Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. 3. — С. 42.
83Котляр Μ. Φ. Загадковий Ізяслав з Галицько-Волинського літопису // Укр. іст. журн. —
1991. — № 10. — С 95-102.
84ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 748.
85Грушевський М. С Історія України-Руси. — Т. 3. — С 517.
86ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 749.
92
І
ГАЛИЦЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА
87Там само.
88Там само.
89Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — С. 206.
90ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 749; Wtodarski В. Polska i Ruś: 1194 — 1340. — P. 85-86.
91 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 750.
92 Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — С. 206.
93 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 750.
94Там само.
95Зубрицкий Д. История древнего Галицко-Русского княжества. — Т. 3. — С. 104.
9 6 .Майоров А. В. Галицко-Волынская Русь. — С. 465.
97ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 752.
93Грушевський М. С. Історія України-Руси. —Т. 3. — С. 345; Baumgarten N. Genealogies et
manages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au Xlll-e siecle. — Tabl. XIV. — № 2,
9. — С 60; Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — С. 206; Кот-
ляр Η. Φ. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской
Руси IX-XIII вв. — К., 1985. — С. 143.
"ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 751.
100Там само. — Стб. 752.
101 Там само.
93
All
All
All
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78669 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0035 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:49:55Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Головко, О. 2015-03-19T19:27:25Z 2015-03-19T19:27:25Z 2007 Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного / О. Головко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 71-93. — укр. XXXX-0035 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78669 uk Інститут історії України НАН України Україна в Центрально-Східній Європі Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного Article published earlier |
| spellingShingle | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного Головко, О. |
| title | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного |
| title_full | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного |
| title_fullStr | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного |
| title_full_unstemmed | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного |
| title_short | Галицький період діяльності князя Мстислава Мстиславича Удатного |
| title_sort | галицький період діяльності князя мстислава мстиславича удатного |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78669 |
| work_keys_str_mv | AT golovkoo galicʹkiiperíoddíâlʹnostíknâzâmstislavamstislavičaudatnogo |