Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна в Центрально-Східній Європі |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2007
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78670 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів / Л. Войтович // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 94-101. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860122523860992000 |
|---|---|
| author | Войтович, Л. |
| author_facet | Войтович, Л. |
| citation_txt | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів / Л. Войтович // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 94-101. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна в Центрально-Східній Європі |
| first_indexed | 2025-12-07T17:40:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРОВ РЮРИКОВИЧІВ У ЖИЛАХ ШОТЛАНДСЬКИХ КОРОЛІВ
Леонтій Войтович
КРОВ РЮРИКОВИЧІВ У ЖИЛАХ
ШОТЛАНДСЬКИХ КОРОЛІВ
Д
жерела із середньовічної історії збереглися нерівномірно,
тому багато проблем залишаються дискусійними. Однак
•розв'язання кожної конкретної загадки наближає вчених до
глибшого розуміння досліджуваної епохи. Династія Рюриковичів була
пов'язана родинними зв'язками з більшістю правлячих династій Євро-
пи1. Династичні шлюби були наслідками укладання відповідних міжна-
родних політичних угод та союзів, які вони скріплювали. Випадкових
матримоніальних союзів практично не існувало. Однак саме вони часом
залишаються єдиними свідками напрямів політики тих чи інших прави-
телів. Тому навіть кожен натяк на подібні контакти заслуговує на доклад-
ну перевірку.
Розташоване на задвірках Європи на півночі Британських островів
королівство Шотландія знаходилося далеко за межами політичних інте-
ресів Русі. Наприкінці V ст. скотти-кельти, які переселилися у Шотлан-
дію з Ірландії, утворили племінне об'єднання Дал Ріяди, яке очолив Фер-
гус Мор Мак-Ерк. Союз розділився на три частини, які отримали назви
від імен синів Фергуса Мора — Лорн, Гебрен і Енгус. Правитель з роду
Гебрен вважався старшим. З часом династія скоттів споріднилися з
місцевою династією піктів. У першій половині IX ст. король скоттів (Дал
Ріяди) Еоганан (839) об'єднав королівства скоттів і піктів. Після його за-
гибелі вони розділилися, але по смерті короля піктів Врада (842), онук
Еоганана Кеннет II, одружений з дочкою Врада, знову об'єднав обидва
королівства і став правити як король Шотландії Кеннет І. Династія від
його батька короля Дал Ріяди Альпіна отримала значно пізніше назву
Мак-Альпінів. Мак-Альпіни були королями Шотландії у 843-1290 pp.
(фактично у 1034 р. прямі нащадки Мак-Альиінів вигасли і династію про-
довжили діти Бети, дочки короля Малкольма II та абата Крінана, частина
дослідників розглядає їх як окрему династію Дункельдів). У 1034 р.
Мак-Альпіни приєднали до Шотландії королівство бриттів Страйтклайд
(на престол якого у 1018 р. Малкольм II посадив свого сина Дункана), а у
1266 р. — острівне королівство Мен2. Історія Шотландії часів Мак-Аль-
пінів — це історія боротьби шотландців проти спроб датських і норвезь-
ких вікінгів та англійських королів підпорядкувати собі їх землі. В цій бо-
94 - Україна в Центрально-Східній Європі, № 7, 2007
ротьбі шотландські правителі вміло використовували протиріччя в стані
своїх основних противників, а з другої половини XI ст. почали виразно
орієнтуватися на Францію. Хоча династія Рюриковичів і була скандинав-
ського походження і мало не до середини XII ст. київські князі активно
втручалися у скандинавські справи, скріплювали союзи із скандинав-
ськими країнами династичними шлюбами3, далека Шотландія не привер-
тала їхньої уваги. Тим не менше джерела дають підстави стверджувати,
що в жилах шотландських королів текла і кров Рюриковичів.
За правління датського короля Свена І Харальдсена на прізвисько
Роздвоєна Борода (бл. 986-1014) (який, як і Рюрик, походив від Хальвда-
на Старого з династії Скольдунгів4) Данія стала найсильнішою із сканди-
навських країн. Молодший син Свена І — Кнут з 1010 р. громадив сили
датських вікінгів для завоювання Англії. Залишки його таборів зберегли-
ся досі. У 1013 р. армія Кнута висадилася у Англії. Підтримка скандинав-
ського населення області Денло (так звана «область датського права» у
північно-східній частині Англії), а також смерть англійського короля
Едмунда Залізнобокого дозволили Кнуду у 1016 р. зайняти англійський
престол. Легітимність своїх домагань він закріпив шлюбом з Еммою,
вдовою англійського короля Етельреда. Едмунд Залізнобокий був сином
Етельреда від першого шлюбу з королевою Ельфгірою. Сам Едмунд
одружився лише у 1015р., але від цього шлюбу встигли народитися двоє
хлопчиків Едмунд та Едуард. Обидва були легітимними спадкоємцями
англійського трону і, побоюючись за їх долю, вірні барони вивезли обох
хлопчиків до Швеції5.
Шведський король Олаф Шетконунг з тривогою спостерігав за по-
силенням Данії. Як протидію він намагався сформувати шведсько-нор-
везький союз. Однак після того, як норвезький король перейшов на дат-
ську сторону, у нього не було вибору, і він підтримав новгородського
князя Ярослава Володимировича у його боротьбі за київський престол.
Цей союз було скріплено у 1019 р. шлюбом князя Ярослава з Інгігер-
дою-Іриною, яка була до того обіцяна норвезькому королю Олафу II Тов-
стому6. Не бажаючи дратувати Кнуда, який у 1018 р. по смерті брата Ха-
ральда II успадкував і датський престол та став виразно пробувати ство-
рити потужну північну імперію вікінгів, куди би мала потрапити і
Швеція, Олаф Шетконунг відправив обох англійських принців до зятя у
Київ. Ярослав Володимирович, який ще непевнено почував себе в сто-
лиці Русі, відправив їх далі в Угорщину.
В Угорщині обидва принци знаходилися при дворі Стефана І
(969 — 15.08.1038), який у 1000 р. завершив хрещення Угорщини і отри-
мав від папи королівську корону. Едмунд невдовзі помер7. Другий принц
95
All
All
94 -
All
All
ЛЕОНТІЙ ВОЙТОВИЧ
Едвард Етелінг (1016-1057), одружився з Агатою (1093), за деякими да-
ними племінницею германського імператора Генріха II (а далі це не
підтверджується!). По смерті Еймунда Едвард Етелінг залишався легі-
тимним спадкоємцем англійського престолу. З цієї причини король Анг-
лії Едуард Ісповідник (1042-1066), побоюючись за своє становище, за-
просив до Англії, обіцяючи зробити своїм спадкоємцем. Едвард з сім'єю
прибув у 1057 р. до Англії і незабаром помер за неясних обставин8.
В Едварда і Агати було двоє синів: Давид і Олександр (Едгар) та дві
дочки: Христина і Маргарита. Маргарита (1045 + 1093) бл. 1067 p. вийшла
за короля Шотландії Малкольма III (1031 + 16.11.1093), який правив у
1058-1093 pp. Перша дружина короля Інгеборга, дочка оркнейського ярла,
померла після 1060 р. (до 1067 р.). Маргарита була канонізована католиць-
кою церквою, і пам'ять про неї збереглася в шотландській традиції9.
Навколо походження Агати, матері Маргарити, точиться гостра
полеміка. Англійські та шотландські дослідники звернули увагу на імена
її дітей (Давид, Христина і Маргарита), які незвичні для Англії XI ст.
В процесі досліджень, з'явилася спроба пов'язати походження Агати з
Руссю. Ім'я Агата (Агафія) поширене серед Рюриковичів. Імена Христи-
на і Маргарита скоріше характерні для Скандинавії, але Рюриковичі по-
ходили звідти і були тісно пов'язані із скандинавськими династіями.
Ярослав був сином Рогнеди, його дружина Інгігерда також була швед-
кою, її перше християнське ім'я, схоже, було Маргарита. Давид — ім'я,
запозичене Рюриковичами з Візантії. Хресним іменем брата Ярослава
Мудрого — Гліба — було ім'я Давид. Давидом був названий син Анаста-
сії Ярославни та угорського короля Андрія І. Дослідники прийшли до
висновку, що Агата могла бути дочкою Ярослава Мудрого або його сес-
трою10. Лише Грегорі Лаудер-Фрост, проаналізувавши аргументи своїх
колег, вважає її дочкою угорського короля Стефана І 1 1 .
Агата справді могла бути дочкою Володимира Святославича від
його останньої дружини (у 1012 р. великий князь одружився з родичкою
імператора Оттона І, дочкою графа Куно фон Енінгена12), а, отже, і ро-
дичкою Генріха II. Походження дружини графа Куно фон Енінгена
Ріхлінт (Рошліти) доволі заплутане і продовжує дискутуватися дослідни-
ками13. Однак останній шлюб Володимира Святославича безсумнівний.
Німецький хроніст Тітмар засвідчив, що 14 серпня 1016 р. Болеслав Хо-
робрий взяв у полон у Києві мачуху Ярослава14. Тітмар сам був учасни-
ком цього поход. Співставлення цього повідомлення з даними «Генеа-
логії Вельфів» та «Історії Вельфів» дозволили М. Баумгартену висунути
доволі переконливу гіпотезу, що останньою дружиною Володимира Свя-
тославича була саме дочка Куно фон Енінгена15. Заперечення О. Наза-
96
КРОВ РЮРИКОВИЧІВ У ЖИЛАХ ШОТЛАНДСЬКИХ КОРОЛІВ
ренка і висунені ним комбінації16 непереконливі й зустріли нейспри-
йняття фахівців17.
Отже Агата могла народитися бл. 1015 р. і бути трохи старшою за
Едварда Етелінга, що при династичних браках не мало істотного значен-
ня. Зрозуміло, що в Європі був сенс підкреслювати її родинні зв'язки з
імператором Генріхом II.
Аргументація прихильників руського походження Агати базується
переважно на ономастичних матеріалах. Прямих свідчень її належності
до Рюриковичів віднайти неможливо. Деякі аргументи доволі хиткі. Так,
імена Маргарити і Христини в Скандинавії раніше XII ст. не зустрічають-
ся 1 8. Гіпотеза, що першим хресним іменем Інгігерди було ім'я Маргари-
та, також бездоказова.
З усіх противників цієї версії найбільш аргументовано до обгрун-
тування своїх тез підійшов Іван Младійов, який висунув гіпотезу болгар-
ського походження Агати. За його версією, Агата була дочкою болгар-
ського царя Гавриїла Радомира (1014-1015) від першої дружини дочки
угорського князя Гейзи, сестри короля Стефана І, яка народилася в Угор-
щині, куди її мати повернулася після розлучення з батьком вагітною"7.
Історик старанно проаналізував угорські та німецькі джерела і слов'ян-
ський ономастикой, звернув увагу, що мати Гавриїла Радомира — дру-
жина царя Самуїла (976, формально з 997-1014), дочка Іоанна Крізеліуса,
намісника Дураццо, мала ім'я Агата, а біблейські імена на зразок Самуїла
чи Давида були характерними для династії Кометопулідів. Але повністю
довести свою версію так і не зміг. Щоби зробити Агату молодшою
(Едвард Етелінг народився у 1016 p.), він виступив проти традиційної
вже дати одруження Гавриїла Радомира, пропонуючи перенести її з
987 р. ближче до 1014 р. Однак це мало мотивоване. Болгарський цар на-
родився 970 p., тягнути його перше одруження до 1014 р. неможливо, тим
більше, що у нього було 5 синів і 2 дочки. Старший з синів Петро Делян
народився десь у 988 р. Правда, джерельна база щодо династії Комето-
пулідів ще бідніша, ніж стосовно династії Рюриковичів20. Все ж за будь-
яких обставин дочка Гавриїла Радомира від першої дружини мусила би
бути солідно старшою від Едварда Етелінга. Такі речі траплялися лише,
коли йшлося про підстави для зайняття трону.
Не менш проблематичною видається версія угорського походжен-
ня Агати. Це ім'я (Агіца) засвідчене в угорському ономастиконі, але пов-
ністю відсутні свідчення, що у Стефана І була така дочка. Окрім того у
нього не існувало жодних політичних інтересів стосовно англійського
принца, якого він утримував скоріше на прохання своїх руських союз-
ників (у 1018 р. союз було скріплено шлюбом двоюрідного брата Стефа-
на І герцога Ласло Сара з Прямиславою Володимирівною21).
Таким чином, проблема походження Агати залишається дискусій-
ною. Але версії її належності до Рюриковичів досить правдоподібні.
97
All
All
All
ЛЕОНТІЙ ВОЙТОВИЧ
Князь Ярослав Володимирович активно втручався у скандинавські спра-
ви, не дав поглинути Швецію, добився відновлення норвезької династії,
вочевидь, цікавила його і далека Англія, тісно пов'язана з скандинавськи-
ми королівствами. Тобто у нього були мотивації, і він міг видати свою
родичку за претендента на англійський престол.
Серед дочок Ярослава Агати не було. І надто слабкою партією для
Ярославни виглядав англійський претендент. Але видати за нього свою
наймолодшу сестру, дочку Володимира Святославича від німецької прин-
цеси або ж племінницю він міг. З числа братів Ярослава найбільш ціка-
вою фігурою в цьому плані є фігура древлянського князя Святослава,
який загинув між 15 і 24 липня 1015 р. у Прикарпатті. Те, що він знав сина
Яна (1002 —до 1015?)22, ім'я якого нехарактерне для Рюриковичів, а та-
кож спроба втікати за Карпати через Верецький перевал, дозволяють
припускати, що він, правдоподібно, був одружений з дочкою князя Бор-
жавського хорватського князівства23 (версії В. Шушаріна24 та І. Шеке-
ри 2 5 щодо дочки Стефана І не мають ніяких підстав). Саме в час шлюбу
Агати відбувалася анексія Боржавського князівства. На місці анексова-
них хорватських князівств у Закарпатті Стефан І, схоже, організував
Руську марку, передавши її своєму спадкоємцеві Імре, який отримав ти-
тул dux exercitur regis Руської марки. Імре загинув 2 вересня 1031 р. За та-
ких умов Руську марку міг отримати Едвард Етелінг як спадкоємець по
дружині, внучці останнього боржавського князя. Такий, на перший по-
гляд, фантастичний альянс міг мати сенс для київського двору. Нащадки
Едварда та Агати за таких умов могли зберегти за собою Руську марку.
Отже Агата могла бути Рюриківною, але твердо довести це прак-
тично неможливо.
У дочки Агати — Маргарити та Малкольма НІ було 8 дітей: Едвард
(1068-1093); Едмунд (1070-1097), який займав престол Шотландії у
1094-1097 pp.; Етельред (1072-1097); Едгар (1074 — 8.01.1107), король
Шотландії у 1097-1107 pp.; Олександр І (1078 — 23.04.1124), король
Шотландії (1107-1124); Матильда (1079 — 1.03.1118), яку 1100 р. видали
за короля Англії Генріха І; Давид І Святий (1080 — 24.05.1153), король
Шотландії у 1124-1153 pp., та Марія (?-1116), яку видали за графа Еста-
ша III де Бульон26. Імена Олександр і Давид, популярні серед шотланд-
ських королів, безперечно, занесені Агатою.
У Давида І Святого було троє синів: Давид Канмор (1114 — ?),
Генріх (1114-1152), Малкольм (1115 — ?) та дочка Клариса (1116 — ?).
Генріх, граф Хвнтінгтон і Нортумберленд, одружився з Адою де Варрен
(1120-1178), дочкою Вільгельма II де Варрен, графа де Сурей (1071-
1138) та Єлизавети де Вермандуа (1085-1131). Єлизавета була дочкою
98
КРОВ РЮРИКОВИЧІВ У ЖИЛАХ ШОТЛАНДСЬКИХ КОРОЛІВ
одного з героїв Першого Хрестового походу Гуго Великого, графа де
Вермандуа і Крепі, сина Анни Ярославни та короля Франції Генріха І,
тобто була правнучкою великого князя Русі Ярослава Мудрого27. її сини
Малкольм IV (1141 — 9.12.1165) та Вільгельм Лев (1143 — 4.12.1214)
були королями Шотландії відповідно у 1153-1165 та 1165-1214 pp. їх на-
щадки, в жилах яких, поза сумнівами, текла кров Рюриковичів, правили у
Шотландії до вигаснення династії у 1290 р . 2 8
Після вигаснення династії Мак-Альпінів, в умовах спроб Англії за-
воювати Шотландію, визвольну боротьбу очолив лорд Роберт Брюс, граф
Каррік. Його прадід був одружений з графинею Ізабеллою Хантінгтон,
племінницею короля Вільгельма І Лева, а батько — з графинею Маргари-
тою Каррік, яка також походила з бічної лінії династії Мак-Альпінів.
У 1306 р. Роберт Брюс був проголошений королем Шотландії. Династія
Брюсів правила в Шотландії у 1306-1371 pp. Великий сенешаль Шот-
ландії Вальтер Стюарт (1309-1326) одружився з Маргаритою, дочкою
короля Роберта І Брюса, і після смерті її брата короля Давида II (1371) за-
йняв престол Шотландії. Стюарти були королями Шотландії (1371-1714)
та Англії (1603-1714). В їх жилах також текла кров Рюриковичів.
Коли Маргарита, яка з братом втекла з Англії, завойованої у 1066 р.
нормандським герцогом Вільгельмом, виходила за шотландського коро-
ля, її оточення підкреслювало не лише родинні зв'язки з імператором Ген-
ріхом II, але й з могутніми київськими князями. Зрозуміло, що у після-
монгольський період пам'ять про це поступово стиралася (зберігалися
лише згадки про Генріха II). Ані Брюси, ані тим більше, Стюарти, про це
не пам'ятали. За іронією долі в часи репресій Кромвеля (середина
XVII ст.) далекий нащадок Брюсів — Вільям Брюс виїхав у Росію, де слу-
жив полковником у війську царя Олексія Михайловича і брав участь у по-
ходах в Україну. Він помер у 1680 p., залишивши синів Романа та Якова.
Роман Брюс (1668-1720), був генерал-поручиком і першим обер-комен-
дантом Петербургу. Від нього походить російська гілка родини Брюсів.
Граф Яків Брюс (1670 — 19.04.1735), видатний російський вчений, гене-
рал-фельдцехмейстер і генерал-фельдмаршал, був одним з найяскраві-
ших особистостей в оточенні Петра І. Ця родина вигасла зі смертю Кате-
рини Яківної Брюс у 1829 р. її чоловік В. В. Мусін-Пушкін (1775-1836) з
1796 р. носив прізвище Мусін-Пушкін-Брюс29.
Генеалогія правлячої еліти, дослідження в царині якої тільки
відроджується, може допомогти розкрити багато цікавих загадок і по
іншому оцінити політичну роль і місце Русі в історії Європи.
99
All
All
ЛЕОНТІЙ ВОЙТОВИЧ
1 Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. — Біла Церква, 2006.
2Mitchison R. A history of Scotland. — London, 1970; Handbook of British chronology. —
London, 1986; Зверева Г. И. История Шотландии. — М., 1987; Федоров Д. Г. Рожденная
в битвах. Шотландия до конца XIV века. — М., 1996; Magnusson M. Scotland: The story
of a nation. — New York, 2000; Dunkan A. A. M. The Kingship of the Scots 842-1292:
Succession and Independence. — Edinburgh, 2002; Мак-Кензи А. Рождение Шотлан-
дии _ СПб., 2003; Brown M. The Wars of Scotland, 1214-1371. — Edinburgh, 2004.
3 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Склад,
суспільна і політична роль. — Львів, 2000. — С. 384-385.
4Пчелов Е. В. Генеалогия древнерусских князей. — М., 2001. — С. 68-96.
5Матузова В. И. Англо-нормандские повествовательные источники ХІІ-ХІІІ вв. //Древ-
нейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. 1975 г. — М.,
1976. — С. 130-136.
5Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия IX—XIV вв. — М., 1978. — С. 42; Джак-
сон Т. Н. Исландские королевские саги в Восточной Европе. — Т. 2. — М., 1994. —
С. 119,174; Глазырина Г. В. Исландские викингские саги о Северной Руси. — Москва,
1996. — С. 99-100; Мельникова Е. А. Брак Ярослава и Ингигерд в древнескандинав-
ской традиции: беллетризация исторического факта //XIII конференция по изучению
истории, экономики, литературы и языка скандинавских стран и Финляндии. — М.;
Петрозаводск, 1997. — С. 240-244.
7Wertner М. Az Arpadok czaladi tortenete. Nagybecskerek, 1892. — 34 I; Kristo G. A 1 1.
Iraszok Szent Istvanrol es korarol. — Szeged, 2000.
8Матузова В. И. Англо-нормандские повествовательные источники... — С. 135-136.
9Herzog J. Skociai Szent Margit szarmazasanak kerdese // Turul. — Vol. 53. — 1939. —
P. 1-42 I; Dunkan A. A. M. The Kingship of the Scots 842-1292: Succession and
Independence. — Edinburgh, 2002. — P. 78.
10 Полеміку з цієї проблеми див.: Ronay G. The lost King of England: the East European
adventures of Edward the Exile. — Woodbridge — Suffulk, 1989. — P. 109-121; Jettt R.
Is the Mystery of the Origins of Asata, Wife of Edward the Exil, Finally Solved? // New
England Historical and Genealogical Register. —Vol. 150. —1996. — P. 417-432; Faris D.,
Richardson Douglas. The Origin of Agatha — The Debate Continues: The Parents of
Agatha, Wafe of Edward The Exile // New England Historical and Genealogical Register. —
Vol. 152. — 1998; Ingham N. A Slavist's Viev of Agatha, Wife of Edward the Exile, as a
Possible Daughter of Jaroslav the Wise // New England Historical and Genealogical
Register. — Vol. 152. — 1998. — P. 216-223; Item. Has a Missing Daughter of Jaroslav
Mudryj Been Found? // Russian History. — Vol. 25. —1999. — P. 231-270; Lauder-Frost G.
Agata — The Ancestry Dispute // The Scottish Genealogist. — Vol. 49. — N 3. — 2002. —
P. 71-72.
11 Lauder-Frost G. Agata — The Ancestry Dispute. — P. 71-72.
12Annalista Saxo Chronicon (741-1139) // Monumenta Germaniae Historica. — T. 6. —
1849. — P. 688.
13Пчелов E. В. Генеалогия древнерусских князей. — С. 155-157.
14 Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники ІХ-ХІ вв. — М., 1994. — С. 142.
15Baumgarten N. Le dernier marriage de Saint Viadimir // Orientaiia Christiana. — Vol. 2. —
N 61. — Roma, 1930. — P. 163-168.
15 Назаренко А. В. Русь и Германия в ІХ-Х вв. // Древнейшие государства Восточной
Европы. 1991 г. — Москва, 1994. — С. 104-120; Его же. Древняя Русь в свете зарубеж-
ных источников. — М., 1999. — С. 308-311.
17Карпов А. Ю. Владимир Святой. — М., 1997. — С. 377-378. Виходячи із заплутаності
«Генеалог» Вельфів», А. Карпов взагалі вважає інформацію цього джерела недосто-
вірною, що також непереконливо. У авторів «Генеалогії Вельфів» не було ніяких
підстав вигадувати подібні зв'язки.
13Успенский Ф. Б. Скандинавы — Варяги — Русь: Историко-филологические очерки. —
М., 2002. — С. 60-61.
100
КРОВ РЮРИКОВИЧІВ У ЖИЛАХ ШОТЛАНДСЬКИХ КОРОЛІВ
19 Mladijov J. Reconsidering Agata, Wife of Edward the Exile // The Plantagenrt
Connection. — Vol. 11. —2003. — P. 1-85.
20Иванов Й. Произход на цар Самуйловия род // Сборник в чест на В. Н. Златарски. —
София, 1925.
21 Войтович Л. Княжа доба на Русі. — С. 276.
22Там само. — С. 279.
23 Там само. — С. 255.
24Шушарин В. П. Русско-венгерские отношения в IX в. // Международные связи России
до XVII века. — М., 1961. — С. 155.
25 Шекера І. Київська Русь XI ст. у міжнародних відносинах. — К., 1967. — С. 97-98.
26Mitchison R. A history of Scotland. — London, 1970. — P. 84-96.
27Levis A. W. Le Sang royale. La Famille Capetienne et I'etat France. X-XIV siecle. — Paris,
1986.28Зверева Г. И. История Шотландии. — М., 1987; Федоров Д. Г. Рожденная в битвах.
Шотландия до конца XIV века. — М., 1996.
29Федорченко В. Дворянские роды, прославившие Отечество. — М., 2003. — С. 80-81.
101
All
All
All
All
All
All
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78670 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0035 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:40:15Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Войтович, Л. 2015-03-19T19:28:00Z 2015-03-19T19:28:00Z 2007 Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів / Л. Войтович // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 94-101. — укр. XXXX-0035 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78670 uk Інститут історії України НАН України Україна в Центрально-Східній Європі Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів Article published earlier |
| spellingShingle | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів Войтович, Л. |
| title | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів |
| title_full | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів |
| title_fullStr | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів |
| title_full_unstemmed | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів |
| title_short | Кров Рюриковичів у жилах шотландських королів |
| title_sort | кров рюриковичів у жилах шотландських королів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78670 |
| work_keys_str_mv | AT voitovičl krovrûrikovičívužilahšotlandsʹkihkorolív |