З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст.
В статті розглядаються причини виникнення, зміст і еволюція землеволодіння і землекористування бояр і старшої дружини на Русі ХІІ–ХІІІ ст. Автор виділяє три шляхи складання боярських маєтностей: 1) спадок племінної знаті, що переросла в боярство; 2) княжі надання; 3) купівля землі боярами в...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Україна в Центрально-Східній Європі |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78902 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. / М. Котляр // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 96-110. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78902 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Котляр, М. 2015-03-22T14:41:07Z 2015-03-22T14:41:07Z 2013 З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. / М. Котляр // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 96-110. — укр. XXXX-0035 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78902 94(477) «11/12» В статті розглядаються причини виникнення, зміст і еволюція землеволодіння і землекористування бояр і старшої дружини на Русі ХІІ–ХІІІ ст. Автор виділяє три шляхи складання боярських маєтностей: 1) спадок племінної знаті, що переросла в боярство; 2) княжі надання; 3) купівля землі боярами в общинників. В статье рассматриваются причины возникновения, сущность и эволюция землевладения и землепользования бояр и старшей дружины на Руси ХІІ–ХІІІ в. Автор исследует три пути складывания боярских поместий: 1) наследство племенной знати, которая трансформировалась в боярство; 2) княжие пожалования; 3) покупка земли боярами у общинников. In paper has been investigated genesis and evolution of Boyar Landholds in Rus’ of the 12th–13th century. The author explores three ways of formation Boyar estates: 1) the legacy of tribal nobility, which was transformed into boyars, 2) princely awards 3) purchases of lands by the boyars in peasants uk Інститут історії України НАН України Україна в Центрально-Східній Європі Історія З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. |
| spellingShingle |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. Котляр, М. Історія |
| title_short |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. |
| title_full |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. |
| title_fullStr |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. |
| title_full_unstemmed |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. |
| title_sort |
з історії боярського землеволодіння на русі хіі–хііі ст. |
| author |
Котляр, М. |
| author_facet |
Котляр, М. |
| topic |
Історія |
| topic_facet |
Історія |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Україна в Центрально-Східній Європі |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
В статті розглядаються причини виникнення, зміст і еволюція
землеволодіння і землекористування бояр і старшої дружини на Русі
ХІІ–ХІІІ ст. Автор виділяє три шляхи складання боярських маєтностей:
1) спадок племінної знаті, що переросла в боярство; 2) княжі надання;
3) купівля землі боярами в общинників.
В статье рассматриваются причины возникновения, сущность и
эволюция землевладения и землепользования бояр и старшей дружины на
Руси ХІІ–ХІІІ в. Автор исследует три пути складывания боярских
поместий: 1) наследство племенной знати, которая трансформировалась в боярство; 2) княжие пожалования; 3) покупка земли боярами у
общинников.
In paper has been investigated genesis and evolution of Boyar Landholds
in Rus’ of the 12th–13th century. The author explores three ways of formation
Boyar estates: 1) the legacy of tribal nobility, which was transformed into
boyars, 2) princely awards 3) purchases of lands by the boyars in peasants
|
| issn |
XXXX-0035 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78902 |
| citation_txt |
З історії боярського землеволодіння на Русі ХІІ–ХІІІ ст. / М. Котляр // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 96-110. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kotlârm zístorííboârsʹkogozemlevolodínnânarusíhííhíííst |
| first_indexed |
2025-11-25T20:43:13Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:43:13Z |
| _version_ |
1850528866121023488 |
| fulltext |
КОТЛЯР МИКОЛА 96
Б
УДК 94(477) «11/12»
Микола Котляр
З історії боярського землеволодіння
на Русі ХІІ–ХІІІ ст.
В статті розглядаються причини виникнення, зміст і еволюція
землеволодіння і землекористування бояр і старшої дружини на Русі
ХІІ–ХІІІ ст. Автор виділяє три шляхи складання боярських маєтностей:
1) спадок племінної знаті, що переросла в боярство; 2) княжі надання;
3) купівля землі боярами в общинників.
Ключові слова: Русь, боярське землеволодіння, бояри
В статье рассматриваются причины возникновения, сущность и
эволюция землевладения и землепользования бояр и старшей дружины на
Руси ХІІ–ХІІІ в. Автор исследует три пути складывания боярских
поместий: 1) наследство племенной знати, которая трансформиро-
валась в боярство; 2) княжие пожалования; 3) покупка земли боярами у
общинников.
Ключевые слова: Русь, боярское землевладение, бояре
In paper has been investigated genesis and evolution of Boyar Landholds
in Rus’ of the 12th–13th century. The author explores three ways of formation
Boyar estates: 1) the legacy of tribal nobility, which was transformed into
boyars, 2) princely awards 3) purchases of lands by the boyars in peasants.
Keywords: Rus’, Boyar Landholds
агато років тому Л.В. Черепнін, заторкнувши питання про обста-
вини і час виникнення земельних володінь у боярства і старшої
дружини, пов’язаної з боярством, зауважив: «Це питання досі не
вирішене істориками через нестачу джерел»1. Ситуація сьогодні не змі-
нилася, тому що з часу написання цих слів коло необхідних для дослідження
писемних джерел залишилось, по суті, колишнім. А берестяні грамоти, що їх
із року в рік знаходять у Новгороді, мало можуть допомогти в цьому своєю
——————
1 Черепнин Л.В. Спорные вопросы феодальной земельной собственности в IХ–
ХV вв. // Новосельцев А.П., Пашуто В.Т., Черепнин Л.В. Пути развития феодализма. —
М., 1972. — С. 159.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 97
специфічною інформацією. Неухильне ж накопичення джерел суто археоло-
гічних також не дуже допомагає справі вивчення земельних володінь бояр.
Ще в кінці 1940-х рр. у своїй класичній праці «Древности Чернигова»
Б.О. Рибаков упевнено писав про те, що на початок Х ст., принаймні, в
Чернігівській землі, васалітет, без земельних пожалувань князяів боярам і
дружинникам, відійшов у минуле2. Отже, на його думку, земельні надання
князів васалам в ІХ ст. були буденною справою. Пізніше В.В. Сєдов твердив,
наче час виникнення феодальних укріплених садиб як центрів боярських
маєтків прийшовся на кінець ХІ–ХІІ ст.3 Такі значні суперечності у вста-
новленні часу зародження боярського землеволодіння не можна пояснити
самою лише нерівномірністю перебігу процесів феодалізації на обширі
Східної Європи (сам по собі фактор в умовах середньовіччя дуже значний)
чи різною методикою дослідження згаданих і багатьох інших поважних
археологів. Гадаємо, що можна говорити про певну обмеженість можли-
востей науки археології у вирішенні проблем соціально-економічної історії.
Тому доцільним буде звернутись до традиційних для історика писемних
джерел, чиї свідчення, на наш погляд, використані в недостатній мірі.
За минулі чотири десятиліття з часу написання Л.В. Черепніним своєї
класичної праці про дискусійні питання земельної власності феодалів не
втратили силу його слова: «Показово, що в Короткій редакції Руської Правди
даних щодо боярського землеволодіння немає. І лише в Обширній редакції
(що складалася в кінці ХІ–ХІІ ст.) ми знаходимо свідчення про “тивуне
боярське” (ст. 11) “боярске рядовиче” (ст. 14), “боярстих холопех” (ст. 46),
“боярьстей заднице” (ст. 91)4. Але в одній з попередніх праць, спеціально
присвяченій Правді Руській, історик писав: «Тривалий процес складання
тексту Руської Правди завершився на початок ХІІІ ст. створенням у Нов-
городі Обширної редакції пам’ятки. Це сталося, як можна думати, після
повстання 1209 р.». При цьому Черепнін послався на аналогічну думку
іншого знавця пам’ятки М.М. Тихомирова5. Створення Обширної редакції на
початку ХІІІ ст. загалом визнається сучасною наукою. Тому у випадку з
датуванням часу виникнення боярського землеволодіння головний і, по суті,
єдиний правовий звід допомогти не може. Правда Руська лише відзначила,
що воно існувало на початку ХІІІ ст.
На наш погляд, звертаючись до Правди при студіюванні суспільно-
економічних процесів і явищ у Давньоруській державі, дослідники недос-
——————
2 Рыбаков Б.А. Древности Чернигова. — М.–Л., 1949. — С. 51–52.
3 Седов В.В. Сельские поселения центральных районов Смоленской земли (VIII–
XV вв.) // Матиралы и исследования по археологии СССР. — № 92. — М., 1960. —
С. 124.
4 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… — С. 160.
5 Черепнин Л.В. Общественно-политические отношения в Древней Руси и Русская
Правда // Древнерусское государство и его международное значение. — М., 1965. —
С. 276.
КОТЛЯР МИКОЛА 98
татньо брали до уваги ту безсумнівну обставину, що цей виключно важливий
кодекс давньоруського права відбивав не стільки реалії суспільно-полі-
тичного життя, скільки норми, яких, згідно із задумом його творців, слід
було дотримуватись і яких безумовно мали притримуватися всі його члени.
Образно висловлюючись, Правда виявилась прекрасною і нездійсненною
мрією про правове суспільство. Тому фіксація тієї або іншої правової норми
в Правді Руській зовсім не означала слідування їй в суспільстві. На наш
погляд, доведеним використання на практиці тієї чи інші статті пам’ятки
буде вважатися лише при підтвердженні цього іншими писемними джере-
лами, насамперед літописними.
Тому занадто оптимістичним виглядає висновок Б.О. Рибакова, начебто
Обширна редакція Правди відбиває «не тільки князівські, а й боярські
інтереси. Феодальний замок і феодальна вотчина дуже рельєфно виступають
в цьому законодавстві»6. Та, як нам здається, лише в окремих статтях
пам’ятки мимохідь згадуються боярські міністеріали і залежні від бояр люди.
Ні про що інше вона, на жаль, не промовляє.
Всупереч апріорним сподіванням багатьох дослідників, звістки про бо-
ярське землеволодіння рідко трапляються в літописах. Адже, логічно мір-
куючи, воно мало б бути поширеним явищем, принаймні, з настанням
роздробленості в державі. Поодиноку й досить загальну розповідь Повісті
временних літ 1096 р. про те, що син Володимира Мономаха, перервавши
війну з Олегом Святославичем, «распусти дружину по селом»7, Л.В. Череп-
нін тлумачив як доказ існування власних сіл у дружинників Мстислава8, а
В.Т. Пашуто побачив у процитованому тексті хіба що свідоцтво того, що
княжих дружинників послали на прокорм до княжих сіл9.
«Кормление», як метод експлуатації землі феодалами, було особливо
поширене в середині Х і в ХІ ст. Таке пожалування зводилось до надання
васалові доходів із села, міста чи навіть волості, притому, що самі вони
залишались у княжій (державній) власності. Важливо відзначити, що ек-
сплуатація права кормління віддавалась тому боярину чи дружинникові,
котрий одержував його10. Висловимо солідарність із думкою В.Т. Пашута
щодо сенсу розповіді літопису під 1096 р., бо вона підтверджується кон-
текстом самого повідомлення про розведення дружинників по селах, а також
часом події — кінець ХІ ст., коли справжнє боярське, тим паче дружинне,
——————
6 Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХII–ХIII вв. — М., 1982. —
С. 422.
7 Повесть временных лет / Подг. текста, перев., статьи и комм. Д.С. Лихачева. —
СПб., 1999. — С. 109.
8 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… — С. 160.
9 Пашуто В.Т. Черты политического строя Древней Руси // Древнерусское госу-
дарство и его международное значение. — М., 1965. — С. 52.
10 Докладніше про кормління йтиметься далі.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 99
володіння землею навряд чи могло існувати. Воно виникне на півстоліття
пізніше.
Не випадково постійні свідчення щодо існування земельних володінь у
бояр (і старшої дружини) з’являться в літописах із 40-х рр. ХІІ ст. То був час,
коли вступила в права удільна роздробленість, а бояри рішуче і наче раптово
вийшли на історичну авансцену. Навряд чи був випадковим збіг у часі цих,
здавалось би, різнорідних явищ. Відповідні тексти джерел неодноразово
вивчались дослідниками, що, завдяки нечисленності їх свідчень, було не-
важко зробити. Дозволю собі зупинитися на деяких із них.
Під час повстання в стольному граді Русі проти князів Ольговичів, братів
щойно померлого Всеволода (1146 р.) Ігоря і Святослава, кияни, «разгра-
биша дружины Игоря и Всеволода, и села и скоты взяша именья много в
домех и монастырех»11. А під 1150 р. у тому самому Київському літописі
оповідається, як дружинники київського князя Ізяслава Мстиславича поскар-
жились йому на злигодні війни з Юрієм Долгоруким. У відповідь Ізяслав «же
рече дружине своей: «Вы есте по мне из Рускые земли вишли своих сел, и
своих жизний [майна] лишились», і пообіцяв або накласти головою, або
повернути собі дідину і отчину, і «вашю всю жизнь»12. В статті ж 1177 р.
північноруський літописець сповіщає спочатку про те, як військо князя
Всеволода Юрійовича у Володимиро-Суздальській землі «села болярьская
взяша, и кони, и скот», а далі про те, як рязанський князь Гліб Ростиславич
«села пожже боярьская»13. Кількість літописних свідчень про існування
боярського землеволодіння в ХІІ ст. можна було б збільшити, та нена-
багато14.
Таке, неначе навмисне, умовчання літописців про боярські маєтності
властиве й їх розповідям про події першої третини ХІІІ ст., коли, виходячи із
розвитку подій і незмірно зрослої ролі бояр у суспільно-політичному й
економічному житті країни, їхні земельні володіння залишались значними і
продовжували зростати. Джерела ХІІІ ст. мало можуть повідомити чогось
нового в цьому питанні. Наведемо хіба що кілька красномовних літописних
свідчень.
Почнемо з Новгородського літопису. У 1209 р. городяни збунтувались
проти посадника Дмитрія, його прибічників і міністеріалів: «Житье их
поимаша, а села их распродаша, и челядь, а сукровища их изискаша…»15.
Новгородські бояри, отже, мали не те що села і феодально залежних від них
——————
11 Летопись по Ипатскому списку. — СПб., 1871. — С. 233.
12 Там же. — С. 284.
13 ПСРЛ. — Т. 1: Лаврентьевская летопись. — Вып. 2. — Л., 1927. — Стб. 382–383.
14 Так, у Лаврентіївському літописі під 1169 р. сказано про неподобства єпископа
Федорця у Володимиро-Суздальському князівстві: «Много бо пострадаша человеци от
него в держань его; и сел. изнебывшию и оружья, и конь» (Там же. — Стб. 355).
15 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. и с
предисл. А.Н. Насонова. — М.–Л., 1950. — С. 248.
КОТЛЯР МИКОЛА 100
людей, а навіть рабів (челядь). У тому самому Новгородському першому
літописі молодшого ізводу під 1230 р. сказано, що під час заворушень у місті
був забитий боярин Семен Борисович, і «дом его разграбиша весь, и села
его». Потім були розграбовані «Водовиков двор и села»16.
Південноруське джерело, Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст., що
зосередив у першій своїй частині (до 1245 р.) увагу на протистоянні князів
Данила і Василька Романовичів з могутнім галицьким боярством, докладно
оповідає про політичну діяльність бояр, їх змови і заколоти проти князів, але
хіба що в окремих випадках, принагідно, згадує про боярське землеволо-
діння. У 1220-і рр, змагаючись із бунтівними боярами, «Данил же взя двор
Судиславль*, якоже вино, и овоща, и кърма, и къпий, и стрел — пристраньно
видети», дивується боярському багатству літописець17. Важко сумніватися в
тому, що все те добро було накопичене завдяки великим земельним
володінням і данинам із феодально залежних від Судислава людей, що
працювали на цих землях. На жаль, самі володіння Судислава книжник не
називає.
Галицькі бояри володіли не лише селами, часами вони загарбували
належні верховним сюзеренам волості й міста. Близько 1231 р. «Данил пойде
с братом и с Олександром** к Плеснеську, и пришед взя и под Арбузовичи18,
и велик плен прия»19. Археологи відкрили в Галицькій землі кілька боярсь-
ких укріплених замків, у яких можна було відсидітися при наближенні
княжого війська. У 1241 р., по тому, як орди Батия розорили і розграбували
Галицьку землю, знищивши безліч селян і городян, бояри перестали задо-
вольнятися своїми володіннями, а зазіхнули на княжу владу й державні
землі. Адже влада Романовичів виявилась підірваною. Вони втратили в боях
з монголами безліч дружинників і воїнів.
З гіркотою і сарказмом літописець вигукує: «Бояре же галицьстии
Данила князем собе называху, а сами всю землю дръжаху. Доброслав же
въкняжилъся бе и Судьичь, попов внук, и грабяше всю землю, и въшед в
Бакату***, все Понизье прия, без княжа повелениа. Григориа же Васильевича
себѣ горнюю страну Премышльскую мысляше одържати, и бысть мятежь
велик в земли и грабежь от них»20. Ці гнівні слова належать до найкращих
сторінок давньоруської літератури, їх зміст і форма органічно пов’язані між
собою. Лише через чотири роки Данилові Романовичу пощастило викоре-
нити (мабуть, винищивши глав і впливових членів ворожих йому родів)
——————
16 Там же. — С. 277.
* Глави боярської опозиції Романовичам.
17 Галицько-Волинський літопис / За ред. М.Ф. Котляра. — К., 2002. — С. 92.
** Князем Белза і волості.
18 Боярський рід, що привласнив належний князеві городок.
19 Галицько-Волинський літопис. — С. 96.
*** Галицький порубіжний град на Дністрі Бакота.
20 Галицько-Волинський літопис. — С. 103.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 101
боярську фронду в Галицькій землі. Далі літопис не згадує про бояр аж до
кінця його князювання і життя. Але літописець чомусь не пише й про
неминучі конфіскації володінь опальних олігархів на користь держави.
Майже повне умовчання літописів про боярські володіння може бути
пояснене соціальною і жанровою специфікою цих джерел. Адже коло діючих
на сторінках літописів осіб надзвичайно обмежене, визначаючись здебіль-
шого їх приналежністю до княжого роду. Ярославичі, й тільки вони,
цікавлять книжників і постійно виступають у текстах цих пам’яток серед-
ньовічної словесності. Всі інші історичні персонажі, навіть великі бояри і
придворні чини, згадуються в літописах, як правило, випадково і принагідно,
звичайно у зв’язку з діяльністю їх сюзеренів. Це було нормою літописання,
яке відбивало події, факти і явища ХІІ–ХІІІ ст. Так само принагідно
згадуються й боярські маєтності.
Тому на підставі чисельно обмежених і в більшості випадкових згадок
про боярські володіння не варто, гадаємо, приходити до категоричного
висновку, ніби воно було нетиповим для Русі часів роздробленості. Тим
часом, поважний дослідник В.Б. Кобрин твердив: «Певна річ, ці вотчини
були вкрай нечисленними, свого роду острівцями в морі селянських об-
щин»21. В його словах йшлося про Русь ХІІ ст. Однак якщо взяти їх на віру,
то будуть втрачені можливості скільки-небудь задовільно пояснити сус-
пільно-політичну і економічну могутність бояр, котрі робляться особливо
сильними саме з 40–50-х років ХІІ ст., про що красномовно й часом докладно
свідчать літописці. Як доведено В.Л. Яніним, видатні й разючі успіхи нов-
городського боярства у відстоюванні незалежності від княжої влади,
починаючи з межі ХІ і ХІІ ст., ґрунтувались на їх багатющих вотчинах22, бо
іншого фундаменту політичної та економічної могутності бояр у Новгороді й
Новгородській землі просто не могло існувати. Мовлене стосується, хай у
меншій мірі, Пскова і його волості.
Отже, незважаючи на скромність і несистематичність віддзеркалення в
писемних пам’ятках боярського землеволодіння на Русі в ХІІ–ХІІІ ст.,
існують достатні підстави вважати його явищем масовим і таким, що
визначало соціально-політичне життя і економіку Русі часів роздробленості.
«Всю феодальну Русь ми повинні уявляти як сукупність кількох тисяч
дрібних і великих феодальних вотчин: княжих, боярських, монастирських,
вотчин “молодшої” дружини». Всі вони жили самостійним економічно неза-
лежним одні від інших життям, являючи собою мікроскопічні держави, мало
——————
21 Кобрин В.Б. Власть и собственность в средневековой России. — М., 1985. —
С. 40.
22 Янин В.Л. Новгородская феодальная вочина. — М., 1981; Его же. Социально-
политическая структура Новгорода в свете археологических исследований // Новгород-
ский исторический сборник. — Вып. 1 (11). — Л., 1982. — С. 90. Висновки вченого є
особливо важливими завдяки залученню не лише писемного, а й археологічного
матеріалу.
КОТЛЯР МИКОЛА 102
зчеплені одна з одною і певною мірою вільні від контрою держави»23, — у
цих словах великого знавця давньоруського життя у всій його повсякден-
ності все ж таки проглядає недооцінка суспільно-економічних і політичних
явищ, що об’єднували всі ці тисячі великих і малих вотчин і пожалувань.
Адже вони були скріплені не тільки і не стільки владою, скільки щоденними
потребами й нуждами, змушені спілкуватися одні з іншими як всередині
князівства, так і за його межами.
Вагомим, хай і літературно-полемічним, аргументом швидкої й невпин-
ної еволюції боярського землеволодіння на Русі в кінці ХІІ — на початку
ХІІІ ст. може бути творчість своєрідного давньоруського «дисидента» Дани-
іла Заточника. Коротка редакція його «Слова» відноситься до кінця ХІІ ст., а
наступна, яку вчені для зручності назвали «Посланням», — до перших років
ХІІІ ст.24 Але навіть у такий малий проміжок часу в боярському земле-
володінні та його структурі сталися значні зміни. Якщо «Слово» ХІІ ст.
майже не згадує боярські садиби і господарства, то в «Посланні» ХІІІ ст.
боярський двір яскраво виступає в розповіді про життєві нещастя Заточника.
Двір боярина, бідкається він, несе людині багатолике зло25. Звернемо увагу
читача на те, що в його «Посланні» боярські двір і маєток згадуються як
буденні, звичайні речі. В їх поширеності на Русі початку ХІІІ ст. не дово-
диться сумніватися.
У джерелах ХІІ ст. феодальний прошарок — бояри і старша дружина —
виглядає вже багатошаровим, диференційованим в соціальному й майновому
сенсі на «бояр думающих» и «мужей храборьствующих». Наприклад, до тих
та інших звертається Ігор Святославич, опинившись у важкому становищі
під час свого прославленого в «Слові о полку Ігоревім» і нещасливого
походу до Половецького степу26. Та якщо така суспільна й професійна
диференційованість мала місце серед нечисленної дружини удільного князя,
то що вже говорити про незмірно більші соціуми — боярство і велелюдні
дружини государів Київської й Новгородської, Володимиро-Суздальської й
Галицької земель! Між різними групами бояр і старших дружинників вже
тоді існувала значна різниця в майновому і суспільному стані27, про що
сповіщають не лише літописи, а й археологічні джерела (знахідки зброї,
коштовностей, зливків срібла тощо). Все це може свідчити, з одного боку,
про тривалість процесів соціальної диференціації, з іншого — про давність
генезису й еволюції боярства в цілому.
——————
23 Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества. — С. 438.
24 Слово Даниила Заточника по редакциям ХII и ХIII вв. и их переделкам / Подг. к
печ. Н.Н. Зарубин // Памятники древнерусской литературы. — Вып. 3. — Л., 1932.
25 Романов Б.А. Люди и нравы Древней Руси. — М.–Л., 1932. — С. 26–27.
26 Летопись по Ипатскому списку. — С. 434.
27 Романов Б.А. Люди и нравы Древней Руси. — С. 29.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 103
Багаторічні дослідження соціально-економічної й політичної історії
Галицько-Волинської Русі ХІІ–ХІІІ ст. дозволяють, думається, пролити світ-
ло на обставини формування боярського землеволодіння і землекористу-
вання у південно-західному регіоні Давньоруської держави. Фонд писемних і
матеріальних джерел в його нинішньому стані не дає підстав для прямої
відповіді на ключове питання: коли і яким чином складались боярські
земельні володіння в Галицькій і Волинській землях? Вдамося до іншого
методу: визначення, бодай приблизного, непрямим шляхом, часу відвертої
активізації боярства як вагомої суспільно-політичної сили. Піднесення
боярства могло статися лише тоді, коли ці феодали зробились великими
землевласниками, накопичили цінності й інші багатства, завели загони
озброєних людей, міряючись силами один з одним і навіть із своїми
сюзеренами-князями.
Доцільно розглянути свідчення писемних джерел із соціально-політичної
історії боярства, переважно галицького, бо і в ХІІ, і особливо в ХІІІ ст. воно
набагато активніше від бояр інших південноруських земель брало участь у
житті свого князівства, час від часу вступаючи в союзи з волинським та
іншим боярством, закликало в галицькі государі князів із інших земель. На
наш погляд, така активність може бути пояснена комплексом причин, серед
яких головними були, мабуть, особливості походження і формування стану
галицьких великих феодалів і пов’язана з цим специфіка виникнення їхнього
землеволодіння в поєднанні з традиційною слабкістю княжої влади в
Галицькому князівстві.
Київський літопис за 40-і — початок 50-х рр. ХІІ ст., в якому, на думку
багатьох вчених, були використані свідоцтва галицьких інформаторів, а,
може бути, й галицькі писемні джерела28, звичайно промовчує щодо якоїсь
помітної ролі бояр у політичних подіях у Галицькій землі того часу. Якщо
буквально тлумачити його свідчення, то всі питання внутрішнього життя і
зовнішньої політики начебто одноосібно вирішував засновник Галицького
князівства Володимирко (Володимир) Володаревич (1141–1152 рр.) з динас-
тії галицьких Ростиславичів, — адже жодного разу літописець не називає
поряд із ним його «мужей» (бояр).
Але зовсім у інших тонах київський книжник описує правління його сина
і наступника Ярослава (1152/3–1187 рр.). Якщо слідувати за розповіддю
літописця, то галицьке боярство відразу і якось несподівано з’являється на
поверхні соціально-політичного життя князівства. Буквально наступного дня
після раптової смерті батька (кінець 1152 — початок 1153 рр.) Ярослав
Володимирович повертає з дороги брутально вигнаного Володимирком
посла київського князя Ізяслава Петра. Увійшовши до княжої палати, «види
——————
28 Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». — М., 1972. —
С. 147 и сл.
КОТЛЯР МИКОЛА 104
[Петр] Ярослава седяща на отни месте,… такоже и вси мужи его»29. Ці
«мужи галичьскии», бояри, блискавично захоплюють владу в князівстві й
підкоряють собі князя Ярослава.
Вже в наступному, 1153 р., під час нападу київського государя Ізяслава
Мстиславича на Галицьке князівство «галичьскии же мужи почаша молвити
князю своему Ярославу: “Ты еси молод*, а поеди прочь и нас позоруй**, како
ны будеть отець твой кормил и любил, а хочем за отца твого честь и за твою
головы свои сложити!”»30. Ці слова літописця доводять, що на середину
ХІІ ст. у Галицькому князівстві сформувалась сильна земельна знать. Іншою
вона не могла й бути, її добробут і сила засновувалися, безумовно, на
земельній власності. Друга з наведених цитат дозволяє зрозуміти не лише
статус, політичну й військову вагу бояр, а й констатувати існування в кня-
зівстві відносин сюзеренітету-васалітету (хай навіть своєрідних): виявля-
ється, вже першого галицького князя Володимирка оточували «галичьскии
мужи», яких він, згідно з їх запевненнями, «кормил и любил». Владний
Володимирко змушений був рахуватися з боярами, які вже незабаром після
початку його десятилітнього правління (в 1145 р.) повстали проти нього.
Кормління. Джерела боярського землеволодіння
Давньоруське слово «кормление» неодноразово ставало предметом дис-
кусій серед істориків. Перше літописне свідоцтво про надання кормління
боярину відноситься до початку Х ст. Тоді «дасть же [Ігор] дань деревьскую
Свенделду, и имаша по черне куне от дыма»31. Історики сходяться на тому,
що Ігор передав своєму ближньому воєводі Свенельдові право збирати на
власну користь данину з Древлянської землі, не передавши йому ту землю у
володіння. То був виключний випадок для ІХ–Х ст., якщо судити з літо-
писних текстів. М.М. Тихомиров тлумачив статус «кормленщиков» як осіб,
що одержували землю у власність у вигляді компенсації за службу сюзе-
ренові32. З ним не погодився Л.В. Черепнін, вважаючи, що наведені Тихо-
мировим тексти джерел із згадками «кормления хлебом» (стаття 111 Обшир-
ної редакції Правди Руської та ін.) означають не пожалування сюзереном
землі васалу, а лише надання йому права на «держание» міст і волостей
і одержання з них данин і повинностей33.
——————
29 Летопись по Ипатскому списку. — С. 319.
* У цих словах відчувається ледве прихована зневага бояр до юного і недосвід-
ченого у військових справах государя.
** На нас подивись!
30 Летопись по Ипатскому списку. — С. 321.
31 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — С. 109.
32 Тихомиров М.Н. Условное феодальное держание на Руси ХII в. // Академику
Б.Д. Грекову ко дню семидесятилетия. — М., 1952. — С. 100–104.
33 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… — С. 161.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 105
Більш-менш систематичні згадки про «кормление» починаються в пів-
денноруських літописах з ХІІІ ст. На наш погляд, думка Черепніна щодо
сенсу цього поняття підтверджується Галицько-Волинським літописом
ХІІІ ст. Так, у 30-і роки Данило Романович «прия землю Галицкую и розда
городы бояром и воеводам, бяше корма у них много»34. Після навали полчищ
Батия, завоювання і сплюндрування «тьмочисленным» ворогом Русі князь
Данило, що повернувся з еміграції, послав свого стольника Якова до зна-
хабнілого великого боярина Доброслава, котрий захопив було владу в
Галицькому князівстві, з велінням: «Чернеговскых бояр не велех ти, Доб-
рославе, приимати, но дати волости галицкым»35, бо цей лідер ворожих
Данилові бояр підтримував претендента на галицький стіл чернігівського
княжича Ростислава Михайловича.
Вивчення виникнення й еволюції, характеру і форм боярського земле-
володіння на Русі ускладнюється і бідністю джерел, самою специфікою і
неоднозначністю понять феодальних власності і володіння землею в серед-
ньовічному світі. Їх розміри і правові рамки бували приблизними й умов-
ними, а відомості джерел про них звичайно є лапідарними і невиразними,
залишаючи можливості різного їх тлумачення. Згідно із спостереженнями
С.Д. Сказкіна, феодальна земельна власність у середньовіччі могла мати і
точні рамки, і конкретні масштаби, але зовсім не обов’язково. Сюзерен часто
залишав за собою частину феодальної ренти з володіння, пожалуваного
васалу36, а той, у свою чергу, міг одержати як феод (умовне володіння,
«держание») землю з селянами від іншого сеньйора, отож «держал» її
одночасно у двох чи більше сеньйорів37.
Виникнення і розвиток великого землеволодіння в давньоруських зем-
лях, особливо інтенсивне в Галицькій, Новгородській і Суздальській, викли-
кає природне запитання про його джерела. Думки істориків з цього приводу
є суперечливими. Наведу кілька міркувань, що належать відомим дослід-
никам ХХ ст. М.М. Покровський вбачав один із основних чинників ство-
рення таких володінь у пожалуваннях сюзереном заселеної землі васалу у
вотчину. Експропріація феодалами общинних земель відіграла, на його по-
гляд, другорядну роль38. Напроти, В.Д. Королюк вважав основним чинником
захоплення соціальною верхівкою раніше вільної землі й поневолення
общинників феодалами39. На думку В.Л. Яніна, в особливих суспільно-
——————
34 Галицько-Волинський літопис. — С. 96.
35 Там само. — С. 103.
36 Як було у випадку з Ігорем і його боярином Свенельдом.
37 Сказкин С.Д. Очерки по истории западноевропейского крестьянства в средние
века. — М., 1968. — С. 125–126.
38 Покровский М.Н. Русская история с древнейших времен. — Т. 1. — М., 1933. —
С. 39.
39 До речі, не зафіксовані літописами й іншими джерелами, принаймні, півден-
норуськими. Хоча, міркуючи логічно, це мало відбуватися на Русі (Див.: Королюк В.Д.
КОТЛЯР МИКОЛА 106
економічних умовах Новгородської землі головним шляхом наростання
земельної власності боярства була купівля земель у общинників, найбільш
поширена в ХІІ і ХІІІ ст.40 Думається, що такий метод створення і наро-
щування феодальної власності не варто поширювати на інші давньоруські
землі, особливо на південноруські: Київську, Чернігівську, Галицьку і
Волинську. Пам’ятки давньоруського письменства зовсім не згадують зе-
мельні купівлі бояр у цих землях, а свавілля, зрадливість, зарозумілість,
жадібність і жорстокість бояр в умовах загальної безкарності з боку влади
роблять цей шлях дуже сумнівним узагалі. Думаємо, що і в Новгородській
землі бояри нерідко силою добували общинні землі.
Існує ще одне пояснення джерел походження феодальної власності на
землю. Б.О. Рибаков вважав вотчину первинною ланкою феодального спо-
собу виробництва, знаходячи її корені у власності земельної племінної знаті,
що в процесі розвитку перетворилась на вотчинників-землевласників. «До
цього можна додати, — писав він, — деяку кількість загарбань і бене-
фіційних пожалувань з боку вищої княжої влади та її дружинників»41. Ця
думка видається найбільш прийнятною і такою, що загалом відповідає
дійсному станові речей.
Разом із тим, вважаємо помилковими спроби деяких істориків віднайти
універсальну і навіть єдину причину, що викликала до життя феодальне
землеволодіння, зокрема, боярське і дружинне. Стосовно ж південноруських
земель, особливо Галицької, запропонований Б.О. Рибаковим шлях уявля-
ється не лише ймовірним, а й одним із головних, тому що інакше не бачимо
можливості пояснити факти разюче швидкого виникнення і неймовірно
великого за масштабами Русі посилення прошарку великих феодалів у
Галицькому князівстві, та ще й одразу по його створенні: вони могли вийти
лише з родоплемінної знаті.
Недаремно вже при першій появі на історичній сцені, в літописних
згадках 1152–1153 рр., галицьке боярство виглядає згуртованою і могутньою
силою, що може бути доказом, хай навіть непрямим, того, що вони мали
міцні корені, земельні та інші володіння і багатства вже в той час, коли
Галицьке князівство тільки почало складатися. Спливе ледве десять років по
тому, як Галицьке князівство вперше відіб’ється в Київському літописному
ізводі, а син його засновника Ярослав Володимирович, повсюдно шанований
в середньовічному світі42, не зможе без згоди своїх «передних мужей» кроку
Раннефеодальная государственность и формирование феодальной собственности у вос-
точных славян (до середины ХI в.) — М., 1970. — С. 7).
40 Янин В.Л. Новгородская феодальная вотчина. — М, 1981. — С. 272.
41 Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества. — С. 472.
42 Пригадаймо присвячені йому піднесені рядки «Слова о полку Ігоревім»:
«Галичкы Осмомыслѣ Ярославе! / Высоко сѣдиши на своемъ златокованнѣмъ столѣ, /
подперъ горы Угорскыи своими желѣзными плъкы, / заступивъ королеви путь, затво-
ривъ Дунаю ворота, / меча бремены чрезъ облакы, суды рядя до Дуная. / Грозы твои по
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 107
ступити на власній землі! Спроби ж його сина Володимира позбавитися
принизливої боярської опіки призвели до втрати княжого стола, повернути
який йому пощастило за допомогою германського імператора, а закріпити —
за допомогою могутнього дядечка, великого князя володимиро-суздаль-
ського Всеволода Велике Гніздо. Не пощастило подолати боярську фронду в
Галицькому князівстві й Роману Мстиславичу, творцеві Галицько-Волин-
ського князівства, котрий змінив Володимира на престолі в 1199 р.43
Вимагає пояснення феномен незвичайно повільного виникнення міст і
фортець у Галицькому князівстві другої половини ХІІ ст., тоді коли в інших
руських землях особливо інтенсивно народжувались нові й зростали старі
міські осередки. Довгий час у Галицькому князівстві взагалі не заснову-
вались міста, що може свідчити про те, що центральна влада повільно
освоювала землі створеного Володимирком Володаревичем цього держав-
ного утворення44. Швидше за все, князю не вистачало засобів на це. Немає
підстав не погоджуватися з твердженням Б. Рибакова, за яким «державність у
її чіткій формі виникає лише тоді, коли складеться більш-менш значна
кількість подібних (міських — М.К.) центрів, що використовувалися для
утвердження влади над аморфною масою общинників»45, а також сприяли
пожвавленню економіки, ремесел, промислів, землеробства, скотарства і
торгівлі.
Відчутна слабкість княжої влади (нагадаємо читачам, що Володимирко
зіткнувся з опором галицького боярства незабаром після перенесення свого
стола з Перемишля в Галич), пізня і недостатня централізація князівства,
чому запеклий опір чинило те саме боярство протягом всього періоду його
існування (1141–1199 рр.), відзначена тільки що уповільненість процесів
містоутворення — все це стало вагомими причинами запізнілого складання
державної території Галицької землі. Вона формується лише в другій поло-
вині ХІІ ст., а сусідня Волинська — ста роками раніше, притому, що
Київська, Новгородська і Чернігівська землі територіально оформились уже
на кінець Х ст.
Зате нове княже місто Галич — навряд чи воно могло виникнути раніше
межі ХІ і ХІІ ст.46 — стрімко розвивалося вже з 40-х років ХІІ ст. Його
землямъ текуть, отворяеши Киеву врата, / стрѣляеши съ отня злата стола салътана за
землями» (Слово о полку Игореве. Под ред. В.П. Адриановой-Перетц. — М.–Л., 1950. —
С. 22).
43 Котляр М.Ф. Галицько-Волинське князівство. — К., 1998. — С. 128–132, 156.
44 Котляр М.Ф. Формирование територии и возникновение городов Галицко-
Волынской Руси IХ–ХIII вв. — К., 1985. — С. 76, 90 и др.
45 Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества. — С. 95.
46 Писемні джерела, насамперед надзвичайно докладний Київський літопис ХІІ ст.,
що приділяв значну увагу галицьким справам, уперше згадують Галич лише в 1141 р. Не
можна пояснити мовчання літописців про Галич до того часу інакше, як відсутністю
самого того міста в Галицькій землі.
КОТЛЯР МИКОЛА 108
консолідуючий вплив на округу, соціальний, владний і економічний, був
дуже значним, хоча слабішав на периферії князівства, а також у вотчинах
феодалів, фактично непідвладних государю бояр та їхніх васалів (дружин-
ників, міністеріалів тощо). Образно кажучи, самого лише Галича просто не
вистачало для створення реально централізованої системи державного управ-
ління князівством. Все це заклало умови для того, щоб галицька племінна
аристократія в процесі соціально-економічної еволюції змогла перерости на
аристократію феодальну, зберігши при тому й усталивши свій високий
суспільний статус. Вирослі з племінної верхівки бояри примножили земельні
володіння за рахунок княжих надань, загарбання общинних земель і мож-
ливої їх купівлі. Аналогічна ситуація склалась і на руській Півночі, у
Новгородській землі, де також княжа влада була одвічно слабкою, а з часом
зробилась і зовсім номінальною. У цій землі міста також виникали повільно,
були нечисленними, а племінна аристократія, що переросла в боярство,
поступово захопила владу в Новгороді Великому і у всій його землі.
Умовне володіння землею
Необхідно коротко розглянути ще одну проблему боярського землево-
лодіння: його характер і зміст. Історики неодноразово сперечалися з приводу
головного питання — яким воно було, вотчинним чи помісним? Джерела,
здається, не в змозі відповісти на це питання. Тому коли в науковій літе-
ратурі розглядаються земельні надання, то, зазвичай, обходиться питання, як
і за що бояри одержували землю. Припускаємо, що компенсацією за надання
могла бути в основному військова служба сюзерену, поза залежністю від
того, безумовним (алод, вотчина) чи умовним (феод, помістя) було володіння
васала.
Правим був Л.В. Черепнін, коли писав: «Напевне, бояри і княжі мужі
служили головним чином із-за вотчин. У нас немає відомостей про умовні
земельні держання типу пізніших помість»47. Однак багато років тому нами
було висловлено припущення, що в Галицько-Волинському князівстві Дани-
ла Романовича існували справжні поміщики, котрі одержували земельні
наділи з обов’язковою умовою відбування військової служби князеві. Одним
із доказів цього послужила розповідь Галицько-Волинського літопису за
1241 р. Після того, як військо Батия залишило Галицько-Волинське кня-
зівство, Данило повернувся з Мазовії й дізнався, що в його відсутність
боярин Доброслав віддав своїм прибічникам Коломийську волость. Слуга
Данила Яків від імені государя спитав у Доброслава: «Како можеши без
повелениа княжа отдати ю сима, як велиции князи дръжать ю, сию
Коломыю, на роздавание оружником?»48 З цитати виходить, що у роз-
——————
47 Черепнин Л.В. Спорные вопросы… — С. 161.
48 Галицько-Волинський літопис. — С. 103.
З ІСТОРІЇ БОЯРСЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА РУСІ ХІІ–ХІІІ ст. 109
ташованій поблизу південного рубежу Галицько-Волинського князівства
Коломийській волості нарізались земельні наділи воїнам, зобов’язаним за
них збройно служити князеві. Можливо, помісна система у князівстві була в
той час досить розвиненою, бо землі давали в умовне володіння («держа-
ние») не лише князі, а й великі бояри, як от Доброслав Судьїч.
І все ж таки, утримаємося від спокусливого висновку, ніби умовне,
помісне землеволодіння було взагалі поширене в Галицько-Волинській Русі
та в інших південноруських землях ХІІІ ст. Більш ймовірною уявляється
інша думка: умовне володіння землею виникло в Галицькій землі не завдяки
природному соціально-економічному розвиткові суспільства, а в екстремаль-
них умовах смертельного протиборства братів Романовичів з надзвичайно
сильним і агресивним боярством, що підривало княжу владу і не раз здійс-
нювало замахи на своїх сюзеренів. Тоді Романовичі й створили вірну їм
військову силу з середнього і дрібного боярства, наділивши їх земельними
ділянками з умовою несення служби князям. Певно, ця сила виявилась
дієвою протидією боярам та їхнім збройним загонам. Спираючись на умов-
них землевласників, а також на сформовану в основному з городян регу-
лярну, добре озброєну піхоту («пешцев» літопису49), Данило і Василько
Романовичі змогли зламати спротив непокірного і відверто ворожого їм
великого боярства.
Занадто категоричними і, здається, такими, що не повністю відповідають
історичним реальностям домонгольського часу, виглядають слова Б.О. Риба-
кова, котрий припускав для ХІІ ст. існування значного прошарку військових
людей, які служили з помість: «Рицарствене ХІІ століття висунуло не лише
боярство, яке перебувало раніше дещо в тіні, а й різноманітне боярство, що
включало в себе і палацових слуг, і воїнів-«детских», і неспокійних верш-
ників торків і печенігів»50. Але ці реальності відповідають життю Русі хіба
що першої половини ХIV–ХV ст. Як слушно вважав В.Т. Пашуто, умовне
землеволодіння в Давній Русі ХІІ — першої третини ХІІІ ст. просто не могло
виникнути хоч би тому, що «на бояр та інших князів Південно-Західної Русі
великий князь дивився як на своїх слуг, мало при цьому відрізняючи вотчину
від бенефіція»51.
Інше становище склалося в країнах Західної Європи, де васал користу-
вався особистою свободою і значною незалежністю від сюзерена. Тому не
випадково справжнє помісне володіння землею виникло у Східній Європі і
поширилось на наступному і вищому витку еволюції феодалізму ближче до
середини ХIV ст., коли джерела фіксують його побутування в Московській
——————
49 Котляр М.Ф. Полководці Давньої Русі. — К., 1996. — С. 36–37.
50 Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества. — С. 478.
51 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950. — С. 139.
КОТЛЯР МИКОЛА 110
Русі часів князювання Івана Калити (1325–1341 рр.)52. Згідно спостережень
М.С. Грушевського над джерелами другої половини ХІV ст., служба з на-
даних великим та іншими князями наділів була звичайним явищем на
українських землях, що потрапили в 60-і роки під владу великих князів
литовських53.
Вважаємо, що на Русі ХІІ–ХІІІ ст. майже у всіх зафіксованих джерелами
випадках боярське землеволодіння було безумовним, алодіальним, вотчин-
ним. У такому його стані, на наш погляд, особливо багато значила традиція,
правова пам’ять про часи, коли родоплемінна знать володіла землями й
багатствами, будучи мало залежною від верховного вождя або князя. Згідно з
давньоруським феодальним правом, князь-сюзерен не мав підстав позбавити
васала, боярина чи дружинника землі, — хіба що у випадку скоєного тим
злочину, який ставив його поза законами і звичаями суспільства. Бояри
міцно і впевнено володіли своїми маєтностями, зокрема, земельними, неза-
лежно від того, яким було походження власності: 1) одержання спадщини,
особливо серед вирослих із племінної аристократії; 2) надання князем за
службу або на знак особливої прихильності; 3) захоплення чи купівля об-
щинної землі. Ця власність була безумовною, вотчинною. Навіть Данило
Галицький, сильний і владний государ, котрий виганяв із князівства сильних
великих бояр і навіть позбавляв їх життя, не забирав у них вотчин. У всякому
разі, в докладному життєписі Данила Романовича у Галицько-Волинському
літописі таких відомостей немає.
——————
52 Див. напр.: Рожков Н.А. Город и деревня в русской истории. — Пг., 1919. —
С. 38.
53 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 5. — Львів, 1905. — С. 41 і далі.
|