Технічні науки в загальній системі наук
Исследование положения технических наук в общей системе наук об объективной реальности показывает, что технические науки являются полноправной составной частью этой системы. Однако они имеют собственный предмет и особые методы, особенность которых обусловлена как природно-антропогенной спецификой...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78926 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Технічні науки в загальній системі наук / Л.О. Гріффен // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 1. — С. 8-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-78926 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гріффен, Л.О. 2015-03-23T13:26:43Z 2015-03-23T13:26:43Z 2007 Технічні науки в загальній системі наук / Л.О. Гріффен // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 1. — С. 8-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78926 62:001 Исследование положения технических наук в общей системе наук об объективной реальности показывает, что технические науки являются полноправной составной частью этой системы. Однако они имеют собственный предмет и особые методы, особенность которых обусловлена как природно-антропогенной спецификой предмета, так и их креативным общественным назначением. The research of a situation of engineering science in general system of sciences about the objective reality shows, that the engineering science is a full component of this system. However they have an own subject and special methods, which feature is caused as natural-anthropogenic specificity of a subject, and them creative by social purpose. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Проблеми методології Технічні науки в загальній системі наук Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Технічні науки в загальній системі наук |
| spellingShingle |
Технічні науки в загальній системі наук Гріффен, Л.О. Проблеми методології |
| title_short |
Технічні науки в загальній системі наук |
| title_full |
Технічні науки в загальній системі наук |
| title_fullStr |
Технічні науки в загальній системі наук |
| title_full_unstemmed |
Технічні науки в загальній системі наук |
| title_sort |
технічні науки в загальній системі наук |
| author |
Гріффен, Л.О. |
| author_facet |
Гріффен, Л.О. |
| topic |
Проблеми методології |
| topic_facet |
Проблеми методології |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Питання історії науки і техніки |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| format |
Article |
| description |
Исследование положения технических наук в общей системе наук об объективной реальности показывает, что технические науки являются полноправной составной частью
этой системы. Однако они имеют собственный предмет и особые методы, особенность
которых обусловлена как природно-антропогенной спецификой предмета, так и их креативным общественным назначением.
The research of a situation of engineering science in general system of sciences about the objective
reality shows, that the engineering science is a full component of this system. However they
have an own subject and special methods, which feature is caused as natural-anthropogenic specificity
of a subject, and them creative by social purpose.
|
| issn |
2077-9496 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/78926 |
| citation_txt |
Технічні науки в загальній системі наук / Л.О. Гріффен // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 1. — С. 8-16. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gríffenlo tehníčnínaukivzagalʹníisistemínauk |
| first_indexed |
2025-11-27T00:21:40Z |
| last_indexed |
2025-11-27T00:21:40Z |
| _version_ |
1850788116210647040 |
| fulltext |
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 8
УДК 62:001
ТЕХНІЧНІ НАУКИ В ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ НАУК
Гріффен Л.О., д-р техн. наук., проф.
(Центр пам’яткознавства НАНУ і УТОПІК)
Исследование положения технических наук в общей системе наук об объективной ре-
альности показывает, что технические науки являются полноправной составной частью
этой системы. Однако они имеют собственный предмет и особые методы, особенность
которых обусловлена как природно-антропогенной спецификой предмета, так и их креа-
тивным общественным назначением.
The research of a situation of engineering science in general system of sciences about the ob-
jective reality shows, that the engineering science is a full component of this system. However they
have an own subject and special methods, which feature is caused as natural-anthropogenic speci-
ficity of a subject, and them creative by social purpose.
Розвиток матеріального середовища,
в якому існують соціальні структури, да-
вно уже став неможливим без дуже знач-
ної участі організованого технічного
знання, інакше кажучи технічних наук.
Це важливе значення технічних наук, як і
їх досить істотна відмінність
від інших наук, котрі вивчають
природне середовище та внут-
рішньо-соціальні явища, поси-
люють інтерес дослідників не
лише до ролі технічних наук, а
також характеру їх функціону-
вання, в тому числі й в історич-
ному перерізі, а й до сутнісних
проблем, що стосуються самої
природи технічних наук та зга-
даної їх відмінності від інших.
Коли розглядається проблема стано-
влення і розвитку наукового знання вза-
галі, і технічних наук зокрема, досить
часто процес уявляють собі у вигляді су-
то кількісного зростання відомостей про
природу і технічні пристрої, упускаючи
специфіку наукового знання, відмінного
від будь-якого іншого. Та зовсім не будь-
яке знання є науковим.
Людські знання про природу і тех-
нічні пристрої існують стільки ж, скільки
існують люди. При цьому суспільний ха-
рактер знань, виступаючий все більш
опукло по мірі їх кількісного зростання
для суспільства загалом і диференціації
стосовно окремого індивіда, вимагав де-
далі все більш чіткої і ефективної їх ор-
ганізації в певну систему. Два
моменти визначають принци-
пово системний характер
знань. По-перше, потрібно
враховувати, що знання про
навколишнє середовище яв-
ляють собою більш або менш
повне і більш або менш точне
ідеальне відображення цього
реального середовища. Остан-
нє ж по своїй суті є не прос-
тою сукупністю окремих
предметів і явищ, а внутрішньо пов'яза-
ною системою, адекватне відображення
якої також відповідно повинно носити
системний характер. По-друге, вельми
важливо постійно мати на увазі, що якраз
внаслідок його суспільного буття («роз-
дробленість» всього необхідного для сус-
пільства об′єму знань «в головах» мно-
жини окремих індивідів), жодне знання
про навколишнє середовище ніколи не
існувало і не може існувати у вигляді
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 9
всього лише конгломерату розрізнених
відомостей, а повинно мати цілісний ха-
рактер. Тому систематизація знань − не-
одмінна умова їх накопичення і функціо-
нування.
Отже, поповнення знань про навко-
лишній світ завжди передбачало два вза-
ємопов’язаних, але істотно різних моме-
нти: отримання відомостей безпосеред-
ньо з навколишньої дійсності і зведення
їх у певну систему. Однак спосіб досяг-
нення і того, і іншого носить історичний
характер і міняється по мірі накопичення
знань. Що стосується першого, то на різ-
них етапах розвитку можна відзначити
переважання одного з трьох моментів:
− отримання відомостей завдяки
оперуванню об'єктами безпосередньо в
процесі життєдіяльності;
− спостереження над цими і іншими
процесами;
− цілеспрямований вплив на об'єкти
вивчення для отримання відомостей про
них (експеримент).
На основі отриманих таким чином
відомостей і відбувалась їх організація в
цілісну систему. Але систематизація ця
може бути різною. І ось тут-то якраз кі-
лькісні характеристики знань грають над-
звичайно істотну роль.
Спочатку систематизація здійсню-
валося за рахунок «накладення» на при-
родне середовище в його ідеальному ві-
дображенні в якості організуючого нача-
ла тих системних зв'язків, котрі були ві-
домі (а точніше, звичні) людині в най-
ближчому ареалі її існування (зоомор-
фізм), а надалі − у вигляді суспільних
зв'язків (антропоморфізм). У своєму роз-
виненому вигляді такого роду система,
що базується на образі як вихідному еле-
менті, отримала найменування міфології.
Наступним кроком стала філософія, кот-
ра на основі нібито апріорних елементів
– категорій – ідеально конструювала світ
у вигляді більш чи менш цілісної системи
цих елементів, знову ж таки «накладаючи»
отриману конструкцію на дійсність у якості
картини, що її повністю відображує, – хоч і
в найзагальнішому вигляді. І лише на тре-
тій, науковій стадії відображення світу з
досягненням достатньо високого рівня
знань, сам цей світ у своїй різноманітності
зробився основою узагальнень в система-
тично пов’язаних поняттях.
У всіх трьох випадках має місце су-
купність практичної (отримання знань з
навколишнього світу) і теоретичної (кон-
струювання на основі отриманих знань
певної системи − узагальненої ідеальної
моделі світу, його елементів чи аспектів)
діяльності. Однак вказані три стадії ма-
ють істотну відмінність щодо зв′язку те-
оретичної та практичної діяльності. Якщо
на стадії міфології в основному теорети-
чна модель формується на основі знань,
отриманих у процесі безпосередньої пра-
ктичної діяльності, то філософська сис-
тема переважно складається в результаті
начебто “відсторонених” спостережень
над світом. Наукова ж діяльність як ос-
новний метод накопичення знань перед-
бачає свідомий вплив з цією метою на
об′єкти реального світу. Отже наука яв-
ляє собою специфічний вид суспільної
діяльності, що органічно поєднує експе-
риментальне вивчення об'єктів дійсності
і теоретичне їх дослідження.
Експериментальне вивчення
об’єкта є неодмінною передумовою йо-
го наукового пізнання, оскільки воно є
його єдиним джерелом. Саме воно по-
стачає ті факти, які кладуться в основу
вивчення того чи іншого об’єкта. Однак
самі по собі отримані таким чином
знання ще не забезпечують досягнення
вказаної мети. Лише їх певний синтез в
уяві суб’єкта забезпечує пізнання
об’єкта. Здійснюється цей синтез шля-
хом теоретичного дослідження.
Необхідність теоретичного дослі-
дження як особливого процесу пізнання
виникає у зв'язку з «надмірною» для без-
посереднього охоплення складністю об'-
єкта вивчення. Завдяки значній кількості
елементів, з яких складається реальний
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 10
об′єкт, кількості і різноманітності зв'язків
між ними, ще більшій (практично необ-
меженій) кількості актуальних або поте-
нційних взаємозв'язків з іншими об'єкта-
ми, будь-який об'єкт має настільки велику
складність, що він бути охопленим уяв-
ленням про нього всеосяжно не може.
Тому теоретичне дослідження будь-якого
об'єкта передбачає його заміну на основі
отриманих відомостей спрощеною мо-
деллю об'єкта, створеною таким чином,
щоб охопити тільки обмежену кількість,
але зате істотних (у даному відношенні!)
елементів і зв'язків.
На думку Норберта Вінера «жодна
частина Всесвіту не є настільки простою,
щоб її можна було зрозуміти і управляти
нею без абстракції. Абстракція − це заміна
частини Всесвіту, що розглядається, де-
якою її моделлю, моделлю схожої, але
більш простої структури. Таким чином, по-
будова моделей формальних, або ідеальних
(«уявних»), з одного боку, і моделей мате-
ріальних − з іншого, по необхідності за-
ймає центральне місце в процедурі будь-
якого наукового дослідження» [1].
Як бачимо, модель об’єкта за визна-
ченням – уже хоча б внаслідок спрощен-
ня – не може бути повністю адекватною
цьому об’єкту. Внаслідок же неповної
адекватності моделі раніше чи пізніше,
але обов'язково виявляються невідповід-
ності між теоретичними і експеримента-
льними даними (тобто в результатах тео-
ретичного дослідження органічно прису-
тні як істина, так і помилки). Дійсно,
адже «закони, що формулюються в рам-
ках теорії, відносяться по суті не до емпі-
рично даної реальності, а до реальності,
як вона представлена ідеалізованим
об′єктом» [2], який не є цілком адекват-
ним цій реальності. Тому для подальшого
пізнання неминучим є наступний цикл
досліджень з створенням нової, уточ-
неної моделі об'єкта, де існуючі в попе-
редній моделі істини розвиваються, а
помилки елімінуються. І такий ітера-
ційний процес осягнення істини в науці
не має меж.
Треба також зазначити, що на відмі-
ну від попередніх (міфологія і філософія)
методів отримання і організації знань,
наука про об'єктивний світ (природознав-
ство) представляє не весь цей світ (об'єкт
нескінченної складності) як ціле, а в роз-
членуванні (відповідно до різних своїх
галузей). Та оскільки світ все ж уявляє
собою цілісне явище, то й наука, що його
відображує, при всій своїй різноманітно-
сті, також прагне скласти деяке ціле, що
має певну структуру, котра повинна від-
повідати структурі світу. Класифікація
наук, зведення їх в певну логічну систему
є однією із задач наукознавства.
Сьогодні існує досить обширний
набір таких систем, але, мабуть, най-
більш послідовною є класифікація наук
за їх місцем у відображенні загального
процесу розвитку за «формою руху»: фі-
зична, хімічна, біологічна, соціальна. Та
при всій зовнішній логічності, в такій
«об′єктивістській» системі наук немає
місця наукам технічним, оскільки “кла-
сифікації наук або їх системи охоплюють
собою лише фундаментальні науки, при-
чому в розгорнутому вигляді лише при-
родничі науки. Прикладні науки, в тому
числі технічні, сільськогосподарські, ме-
диі та ін., рідко включаються в подібні
системи, а якщо й включаються, то зви-
чайно в якості простих практичних за-
стосувань відповідних фундаментальних
наук” [3]. Отже доводиться або їх шту-
чно «пристиковувати» як позасистем-
ний елемент, або розкладати на складо-
ві, або взагалі заперечувати наявність
такого явища, як технічні науки, фак-
тично заміняючи їх “прикладним при-
родознавством”.
Інакше виглядає ситуація, якщо
«об′єктивістську» класифікацію замінити
класифікацією співвідносно суб'єкту на-
уки − людині (а точніше, суспільству).
При всій своїй відносній самостійності
(яка і породжує «об'єктивізм»), наука як
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 11
суспільне явище має цілком певну функ-
цію в збереженні і розвитку суспільства.
Тому і при її класифікації слід би врахо-
вувати дану обставину. В цьому випадку
як об'єкти науки представляються саме
суспільство (суспільні науки) і його на-
вколишнє оточення − нежива і жива при-
рода (природознавство). Однак між при-
родою і суспільством у всі часи існуван-
ня останнього була наявною деяка про-
міжна «оболонка», утворена сукупністю
штучно утворених пристроїв − техні-
кою, без якої існування суспільства не-
мислиме. Ця «оболонка» виникає на сти-
ку суспільства і природи, створюється
внаслідок їх взаємодії, частково включе-
на і в суспільство, і в природу, але за сво-
їми специфічними характеристиками не
співпадає ані з першим, ані з другою. Як
явище об'єктивне, техніка також потре-
бує вивчення, і як така стає предметом
технічних наук.
Такий поділ є достатньою мірою ви-
знаним. «В наш час широко поширене
виділення в науці трьох загальних типів
− природничих, суспільних і технічних.
… Природничі науки вивчають матеріа-
льну сторону природних об'єктів і проце-
сів. …Технічні науки вивчають техніку в
широкому значенні, під якою розуміються
машини, прилади, різні пристрої і споруди,
сукупності технологічних прийомів і про-
цесів. Предметом суспільних наук є суспі-
льні структури на різних рівнях організації,
і їх функціонування, різновиди культурно-
го і суспільного життя» [4].
При вірності розділення наук на три
різних типи, сумнівним тут є однопоряд-
ковий підхід до них. Передусім тому, що
ці три типи наук відрізняються своїми
суспільно сформованими цілями. Мета
природничих наук − осягнення істини,
тобто вивчення природних об'єктів самих
по собі, безвідносно до яких би те не бу-
ло позанаукових задач. Зрозуміло, це пе-
вною мірою стосується також і технічних
наук, рівно як і суспільних. Але тут така
мета є другорядною.
Наука (будь-яка) − один з елементів
суспільної організації, що грає в ній пев-
ну роль. Тому при розрізненні наук по-
трібно передусім мати на увазі їх функці-
ональну спрямованість. І саме спрямова-
ність справляє вирішальний вплив на їх
внутрішню структуру, методи і т.ін., тоб-
то в значній мірі визначає суттєвісні ха-
рактеристики того або іншого типу наук.
І якщо мета природничих наук в збагнен-
ні істини, а суспільних − у формуванні
певного відношення до світу, то головна
мета технічних наук в кінцевому рахунку
має креативний характер, тобто полягає в
«робленні», в творенні певних об'єктів, у
якому прагнення до істини грає підлеглу
роль.
Матеріальний світ, що в кінцевому
рахунку є предметом будь−якої науки,
являє собою деяке концентричне утво-
рення: в океані косної матерії, що, зокре-
ма, характеризується підвищенням ент-
ропії, виділяється острів біоти − систем,
що самоорганізуються, основною власти-
вістю яких є здатність знижувати всере-
дині себе рівень ентропії. Істотне тут те,
що закон зростання ентропії має загальне
значення, в тому числі і для живих сис-
тем, отже знижувати її всередині себе во-
ни можуть тільки одним шляхом − вине-
сенням її в довкілля.
Функціонально всередині цього
(біологічного) утворення існує ще одне
утворення − суспільство, в якому здат-
ність шляхом «винесення» знижувати ен-
тропію виявляється ще на порядок ви-
щою. А виноситься вона знову ж в до-
вкілля (живе і неживе). Межа між суспі-
льством і оточуючою його природою (у
вузькому значенні, тобто в розрізненні
суспільства і його навколишнього сере-
довища) − це і є кордон, що окреслює
предмет «суспільних» наук. Але системи,
що самоорганізуються, хоча і є утворен-
нями специфічними, проте жодною мі-
рою не виходять за рамки загальних за-
конів природи. А тому суспільство і про-
цеси в ньому в принципі також підляга-
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 12
ють вивченню природничо-науковими
методами [5]. І тільки внутрішні пробле-
ми його самоорганізаціі мають специфіч-
ний, відмінний від інших природних
процесів, характер, що відповідно вима-
гає і специфічних методів їх освоєння.
Зрозуміло, що виключно висока мі-
ра самоорганізаціі суспільства як системи
викликає необхідність в особливо інтен-
сивному винесенні ентропії в довкілля.
Потрібно ще раз підкреслити, що вине-
сення це значною мірою відбувається че-
рез біологічні системи нижчого рівня, ко-
трі й самі здійснюють аналогічний про-
цес, а отже, вимагає ще більшого «вино-
сячого потенціалу» цього специфічного
утворення – суспільства. Саме його й за-
безпечує специфічне утворення на стику
суспільства і оточуючого його природно-
го середовища, що утворило особливу
“захисну сферу”, яке отримало назву
техніки. Тому «взаємодія людини і при-
роди немислима без техніки, оскільки
вона є опосередковуючою, зв′язуючою
ланкою даної взаємодії» [6].
Внаслідок “проміжного” положення
техносфери об'єкти, що її складають, в
загальноприйнятому значенні не є утво-
реннями ані природними, ані суспільни-
ми: вони “рукотворні”, тобто створені су-
спільством з матеріалу природи. Відпові-
дно і закони функціонування техносфери
як цілого частково «накладаються» на
«природні» (фізичні і біологічні) закони,
частково − на закони «суспільні». Вказані
«комплексні» закони і є предметом тео-
ретичного вивчення технічних наук.
Важко погодитись з твердженням,
що «у своїй сукупності система знань про
технічні прийоми роботи, технічні влас-
тивості засобів і предмета труда склада-
ють технічну науку» [7], бо мова пови-
нна йти не стільки про знання, скільки
про пізнання. У цьому значенні поло-
ження тут мало відрізняється від поло-
ження із законами інших наук, але саме
«рукотворність» техносфери визначає
специфічну спрямованість технічних на-
ук, котрі їх вивчають, на її створення і
ефективне функціонування.
Технічні науки загалом вивчають не
стільки самі технічні об'єкти, скільки
техніку як певне природно-антропогенне
явище. Інакше кажучи, технічні науки як
ціле своїм предметом мають сукупність
технічних об'єктів в їх функціонуванні і
взаємодії. Однак ця сукупність може бу-
ти різного рівня спільності. Щодо всієї
сукупності технічних пристроїв у їх фун-
кціонуванні як певної цілісності, то сьо-
годні, на жаль, ще не існує науки, котра б
саме цю сукупність мала своїм об’єктом.
Частково відповідні питання розгляда-
ються філософією техніки та історією
техніки, але й та, і інша дисципліна об-
межені в своїх можливостях, оскільки
вивчають лише певні аспекти даного
об′єкта. Філософія техніки вивчає лише її
“філософські питання”, а як дотепно за-
значив О. Шпенглер, “філософське пи-
тання є лише скрите бажання отримати
певну відповідь, що уже міститься у са-
мій постановці питання” [8]. Що ж до іс-
торії техніки, то вона зазвичай вивчає
лише конкретний хід розвитку техніки,
рідко вдаючись у ті іманентні їй закони,
котрі його визначають. Спроби ж створи-
ти технікознавство як особливу науку
поки що не вийшли за межі початкових
досліджень [див., напр., 9].
Тому реальним предметом техніч-
них наук здебільшого є сукупності техні-
чних пристроїв, серед яких можуть бути
виділені класи пристроїв одного і того ж
типу різної модифікації, схожих за прин-
ципом роботи, конструктивними особли-
востями, призначенням. Особливим пре-
дметом технічних наук є сукупності при-
строїв різного призначення і принципу
дії, котрі доповнюють одне одного в до-
сягненні деякої загальної мети, що отри-
мали назву техноценозів [10].
Тут потрібно зазначити ще один
момент. Технічні пристрої зв′язують лю-
дину з природним оточенням. Але маєть-
ся на увазі саме суспільна людина. Сус-
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 13
пільство ж з певної точки зору є сукупні-
стю зв’язаних між собою індивідів. Цей
зв’язок має безпосередній характер на
початковому етапі суспільного розвитку,
але з часом, з розширенням соціальних
утворень, він все більше доповнюється
зв′язком опосередкованим, котрий по-
требує певних технічних засобів комуні-
кації, завдяки яким і забезпечується цілі-
сність суспільних утворень. «Країна, від-
носно слабко населена, але з розвинени-
ми засобами сполучення має більш густе
населення, ніж більш населена країна з
нерозвиненими засобами сполучення»
[11]. Розвиваються зв’язок і транспорт.
Відповідні технічні пристрої вже знач-
ною мірою входять безпосередньо в
структуру суспільного організму. Пев-
ним чином це стосується і зброї, що як
сукупність деяких технічних пристроїв
розташовується не між суспільством і
природним оточенням, але спочатку між
окремими суспільними утвореннями, а
потім і між суспільними групами кожно-
го з них.
Ми живемо в реальному світі, в
якому діють закони, в своїй сукупності
далеко ще не пізнані. У ньому мають мі-
сце певні ефекти, дія яких, в загальному
випадку, є результатом як відомих, так і
невідомих законів. Визначний фізик
Р.Фейнман писав: «нам відомі не всі ос-
новні закони... Кожен крок у вивченні
природи – це завжди лише наближення
до істини, вірніше, до того, що ми вважа-
ємо істиною. Все, що ми узнаємо, – це
якесь наближення, оскільки ми знаємо,
що не всі закони ми знаємо» [12]. Однак
життя в реальному світі вимагає реаль-
них же дій, а отже, використання в прак-
тичній діяльності як пізнаних, так і непі-
знаних закономірностей − бо це не зале-
жить від наших бажань. Так було, є і бу-
де. І перш за все це стосується застосу-
вання технічних наук.
Але спочатку розглянемо науки
природничі. Вчені, намагаючись розши-
рити ареал пізнаних закономірностей,
ставлять свій предмет дослідження в де-
які особливі умови, що в ряді випадків
спричиняють появу нових ефектів. Вони,
звичайно, намагаються зв'язати їх з відо-
мими закономірностями, виявивши при
цьому такі моменти, які цими закономір-
ностями не пояснюються. Останні ста-
нуть предметом вивчення і згодом по-
повнять число відомих. Але станеться це
саме згодом, часто через вельми значний
проміжок часу. Тоді як сам ефект уже в
наявності і може бути використаний в
практичній діяльності людей.
Що і робить техніка. Шляхом ство-
рення на їх основі технічних об'єктів, во-
на використовує відкриті ефекти для
утилітарних цілей, досить часто навіть не
розуміючи їх внутрішньої суті. З того ча-
су, як наука оформилась в самостійне су-
спільне явище, «інженерна і технічна
практика направляла свої зусилля на за-
стосування відкриттів науки, використо-
вуючи безпосередньо не стільки її теоре-
тичні досягнення, скільки різноманітні
явища, що здійснювалися спочатку в на-
укових експериментах, а потім і у вироб-
ничих масштабах» [13].
Жодна наука ніколи не відповідала
на питання: як зробити? Та вона його ні-
коли і не ставила. По відношенню до
техніки наука (природознавство) створює
тільки інтелектуальний і так би мовити
сцієнтичний фон, ту атмосферу, в якій
вирішується дане позанаукове питання.
Вчені-дослідники вкрай рідко досягали
більш або менш значних успіхів в прак-
тичному використанні результатів своїх
досліджень. Але не технічні науки ство-
рюють геніальних конструкторів. Прак-
тично усі великі винаходи такого багато-
го на них XIX віку були зроблені дилета-
нтами. “Не лізь не в свою справу”: ця ве-
ршина “ремісничої мудрості, − писав
Маркс, − перетворилась на жахливу ду-
рість з того моменту, коли годинникар
Уатт винайшов парову машину, цируль-
ник Аркрайт − прядильну машину, робіт-
ник-ювелір Фултон − пароплав” [14].
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 14
Взагалі аж до середньовіччя наука
справляла зовсім незначний вплив на
розвиток техніки, а техніка практично не
стимулювала наукових досліджень. По-
чаток сучасного природознавства припа-
дає на XVII століття, а машинна техніка,
де нарешті якоюсь мірою починають зна-
ходити використання наукові опрацю-
вання, розвивається лише з другої поло-
вини XVIII століття. Але навіть і тоді, як
ми бачили, великі технічні винаходи, що
поклали початок перевороту в промисло-
вому виробництві, головним чином базу-
валися переважно на технічному досвіді і
фантазії. «Природничі науки створюють
свій світ, цілковито й гадки не маючи про
техніку. Бувають природничонаукові від-
криття надзвичайного значення, котрі
принаймні спочатку, а може бути і взага-
лі, залишаються в технічному відношенні
байдужими. Однак і ті наукові відкриття,
котрі і самі по собі можуть бути викорис-
тані в техніці, застосовуються не одразу.
Для того щоб вони принесли безпосеред-
ню користь, необхідно ще й технічне
прозріння» [15].
Але і без згаданого «сцієнтичного
фону» великі технічні винаходи створені
бути не можуть. Ідеї повинні “носитися у
повітрі”, і це «повітря» складається з
двох компонентів − суспільної потреби і
суспільного ж рівня знань. Перше ство-
рюється суспільним розвитком загалом,
друге − розширенням пізнання світу (зо-
крема − наукового пізнання). Причому
роль останнього істотно мінялася. Творці
перших парових машин зовсім не розумі-
лися на термодинаміці, але їх оточувала
атмосфера зростаючого фізичного знання
про світ. А ось ті, хто вдосконалював ці
машини, вже повинні були мати спеціа-
льні пізнання саме в даній галузі.
Коли обговорюють питання співвід-
ношення науки і техніки, зазвичай науку
розділяють на фундаментальну і прикла-
дну, маючи на увазі, що “фундаменталь-
на” наука призначена для “чистого” пі-
знання, а “прикладна” має своїм завдан-
ням наукове вирішення технічних про-
блем. Однак взагалі поділ науки на бази-
сну (пізнавальну) і прикладну «значною
мірою слід вважати штучним, і важко
вказати точку, де закінчується базисна і
починається прикладна наука» [16], «слід
скоріше казати про фундаментальні та
прикладні дослідження в рамках відпові-
дної науки, ніж про розрізнення самих
наук за їх фундаментальним і приклад-
ним характером» [17]. Це ж стосується і
технічних наук попри всю властиву їм
специфіку. Якщо вже проводити якусь
відмінність між «фундаментальними» і
«прикладними» науками, то провести її
слід лише за одним критерієм − по тому,
чи викликані дані дослідження внутрі-
шньою логікою розвитку даної науки, чи
безпосередніми потребами практики. Ін-
шими словами, основна відмінність тут
має позанауковий характер. У самій же
науці це, головним чином, відбивається
тільки внаслідок своєрідного снобізму
значної частини її «жерців» (що йде ще
від рабовласницького суспільства з його
презирливим ставленням до практично
корисної діяльності), котрі ще й досі під-
свідомо розділяють точку зору, згідно з
якою “з наук вважається мудрістю та, яка
обирається заради неї самої і з метою пі-
знання, а не та, яка приваблює через її
наслідки” [18].
Ще одна принципова відмінність
технічних наук від природознавства по-
лягає в тому, що вивчення об'єкта як та-
кого (внутрішня будова і взаємозв'язки) в
природознавстві є кінцевою метою даної
науки, а для технічного ж об'єкта і вна-
слідок його скороминущого характеру, і,
головним чином, щодо поставлених ці-
лей це вивчення є тільки частковою, під-
леглою, проміжною задачею, вирішення
якої виконує усього лише службову роль
в рішенні задачі технічної − створення
(або ж вдосконалення) відповідного кла-
су технічних об'єктів. Іншими словами, у
певному розумінні можна сказати, що в
першому випадку переважає аналіз, а у
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 15
другому − синтез. Це теж одна з причин,
чому технічні науки часто не вписуються
в існуючі класифікації наук.
У зв′язку з цим слід зазначити ще
одну особливість технічних наук, до якої
призводить як “синкретичність” їх пред-
мету, так і власне суспільне призначення.
«Кінцева орієнтація функціонування тех-
нічних наук на задачі технічної практики
має принциповий характер. З неї випли-
ває особлива роль в технічних науках
емпірично знайдених формул, співвід-
ношень коефіцієнтів та інших дослідних
знань. Включення останніх в науково-
технічне знання свідчить не про незрі-
лість технічних теорій, а про їх специфі-
чний характер» [19].
З точки зору природознавства об'єкт
дослідження в техніці дійсно є синкрети-
чним, і, отже, він істотно відрізняється
від об'єктів, якими займаються існуючі
природничі науки. Відповідно міняються
і методи досліджень. Стосується це і тео-
ретичних досліджень з урахуванням осо-
бливостей використовуваних моделей.
Зрозуміло, при певній складності техніч-
ного об'єкта також може додатково ство-
рюватися його спрощена модель для вла-
сне теоретичного дослідження, що пе-
редбачає можливість використання тієї ж
методології, що і в природознавстві (тим
більше це стосується експериментальних
досліджень, де загального виявляється
ще більше). У цьому випадку технічний
об'єкт може і повинен вивчатися в пев-
ному відношенні так само, як природний.
Це і робиться досить успішно. Окрім
того «прикладні технічні дисципліни
широко залучають побудову матеріаль-
них моделей як для перевірки майбут-
ніх споруд та пристроїв, так і для роз-
рахунків, особливо у тих випадках, ко-
ли немає достатньо опрацьованої теорії
відповідних процесів» [20].
Однак нерідко модель при цьому
має дещо інший характер. “Якщо наукове
знання… [точніше кажучи, теоретичне
знання в природничих науках − Л.Г.], як
правило, стосується ідеального об′єкта,
що відрізняється від об′єктів практики…,
то технічне знання стосується об′єктів,
котрі є не тільки ідеальними, але й одно-
часно реальними (технічними пристроя-
ми)”. Це викликається тим, що має місце
“розповсюдження інженерної діяльності
на великі класи однорідних, подібних
об′єктів” [21]. Таким чином, якщо теоре-
тичні дослідження в природознавстві пе-
редбачають обов'язкове створення спро-
щених (як “ідеальних”, так і “реальних”)
моделей об'єктів, то в техніці (в техніч-
них науках) об'єкт, що вивчається, сам по
собі часто править за модель, а саме оди-
ничний об′єкт – за модель відповідного
класу технічних об'єктів.
Таким чином технічні науки є пов-
ноправним складовим елементом загаль-
ної системи наук, але мають власний
предмет та специфічні методи, особли-
вість яких обумовлена як специфікою
предмета, так і їх суспільною метою.
Щодо останнього, то головним тут є кре-
ативне спрямування технічних наук. А
що стосується методів, то їхні особливо-
сті пов′язані з комплексним характером
технічних об′єктів, їх розташуванням “на
межі” соціуму і його довкілля, та тим, що
технічні об′єкти, будучи еволюціоную-
чими складними системами, котрі розви-
ваються за властивими їм іманентними
законами, є однак безпосереднім продук-
том творення сил, що лежать поза ме-
жами самих цих систем − творчих сил
суспільства.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Розенблют Артуро, Винер Нор-
берт. Роль моделей в науке. − Цит по
кн.: Неуймин Я.Г. Модели в науке и тех-
нике. Л., 1984. с. 171, 172.
2. Онищенко Н.П. Становление и
развитие теории в технической науке и
практике. Минск, 1990, с. 7.
3. Кедров Б.М. Взаимодействие наук
как общенаучная проблема. Методологи-
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІІ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2007 16
ческие проблемы взаимодействия обще-
ственных, естественных и технических
наук. М., 1981, с. 45.
4. Леонов В.П. Единая система наук.
К., 1991, с.18.
5. Гриффен Л.А.. Общественный ор-
ганизм (введение в теоретическое обще-
ствоведение). К., 2005.
6. Лей Г. Технофобия: реальные и
мнимые проблемы технического разви-
тия. В кн.: Философские вопросы техни-
ческого знания. М., 1984, с. 266.
7. Социальные, гносеологические и
методологические проблемы техниче-
ских наук. Под ред. М.А. Парнюка. К.,
1978, с.13.
8. Шпенглер О. Закат Европы. Ново-
сибирск, 1993, с. 61.
9. Кудрин Б.И. Введение в технети-
ку. Томск, 1991.
10. Кудрин Б.И. Исследование тех-
нических систем как сообществ изделий-
техноценозов. − Системные исследова-
ния. Ежегодник, 1980. М., 1981.
11. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.
23, с. 365.
12. Фейнман Р., Лейтон Р.,
Сэндс М. Фейнмановские лекции по фи-
зике, т.1. М., 1967, с. 21-22
13. Чешев В.В. Гносеологические
аспекты взаимодействия инженерной и
научной деятельности. Вопросы филосо-
фии, 1986, № 5, с. 77.
14. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 23,
с. 499.
15. Ясперс К. Современная техника.
– В кн.: Новая технократическая волна на
Западе. М., 1986, с. 126.
16. Капица П.Л. Эксперимент, тео-
рия, практика. М., 1974, с. 258.
17. Рузавин Г.И. Фундаментальные
и прикладные исследования в структуре
научно-технического знания. − В кн.:
Философские вопросы технического зна-
ния. М., 1984, с. 41.
18. Аристотель. Метафизика. М.-Л.,
1933, с. 21.
19. Козлов Б.И. История и теория
технических наук. Л., 1987, с. 21.
20. Рузавин Г.И. Фундаментальные
и прикладные исследования в структуре
научно-технического знания, с. 55.
21. Розин В.М. Логико-методоло-
гический анализ этапов формирования
технических наук. В кн.: Методологиче-
ские проблемы взаимодействия общест-
венных, естественных и технических на-
ук. М., 1981, с. 306, 309.
|