Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики

В статье рассматриваются проблемы становления отечественного сельскохозяйственного опытного дела, делается периодизация эволюции его научно-организационной структуры. Изучается и анализируется значение областной организации сельскохозяйственного опытного дела....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Вергунов, В.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2007
Schriftenreihe:	Питання історії науки і техніки
Schlagworte:	Вивчення історії науки і техніки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79042
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики / В.А. Вергунов // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-79042
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-790422025-02-09T10:16:08Z Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики Вергунов, В.А. Вивчення історії науки і техніки В статье рассматриваются проблемы становления отечественного сельскохозяйственного опытного дела, делается периодизация эволюции его научно-организационной структуры. Изучается и анализируется значение областной организации сельскохозяйственного опытного дела. In this article the problems of formation of home agricultural experiment business are examined. The division into periods of evolutions its scientifically organizational structure and the meaning of regional organization of agricultural experiment business are analyzed and studied. 2007 Article Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики / В.А. Вергунов // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79042 005(1-01)477: 631.117.4(091) uk Питання історії науки і техніки application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вивчення історії науки і техніки Вивчення історії науки і техніки
spellingShingle	Вивчення історії науки і техніки Вивчення історії науки і техніки Вергунов, В.А. Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики Питання історії науки і техніки
description	В статье рассматриваются проблемы становления отечественного сельскохозяйственного опытного дела, делается периодизация эволюции его научно-организационной структуры. Изучается и анализируется значение областной организации сельскохозяйственного опытного дела.
format	Article
author	Вергунов, В.А.
author_facet	Вергунов, В.А.
author_sort	Вергунов, В.А.
title	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
title_short	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
title_full	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
title_fullStr	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
title_full_unstemmed	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
title_sort	обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2007
topic_facet	Вивчення історії науки і техніки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79042
citation_txt	Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики / В.А. Вергунов // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 2. — С. 40-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT vergunovva oblasnaorganízacíâvítčiznânoísílʹsʹkogospodarsʹkoídoslídnoíspravievolûcíâteoríítapraktiki
first_indexed	2025-11-25T20:24:40Z
last_indexed	2025-11-25T20:24:40Z
_version_	1849795313317969920
fulltext	ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 40 УДК: 005(1-01)477: 631.117.4(091) ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ: ЕВОЛЮЦІЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ Вергунов В.А., д-р сільгосп. наук, проф. (Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН) В статье рассматриваются проблемы становления отечественного сельскохозяйст- венного опытного дела, делается периодизация эволюции его научно-организационной структуры. Изучается и анализируется значение областной организации сельскохозяйст- венного опытного дела. In this article the problems of formation of home agricultural experiment business are exam- ined. The division into periods of evolutions its scientifically organizational structure and the meaning of regional organization of agricultural experiment business are analyzed and studied. У всі часи існування систем влади на українських землях вони визначали і ва- желі впливу на всі складові держави для її подальшого розвитку. До речі, першою із класових держав на території сучасної України, як свідчать вітчизняні історики-археологи, було Скіфське царство [1]. Еволю- ційний розвиток організацій- них засад стосовно вітчизняної сільськогосподарської дослід- ної справи розглянуто у різних аспектах багатьма вченими. Однак комплексного систем- ного дослідження без політич- них підтекстів і персоніфіко- ваних, у цьому зв’язку, виклю- чень, на жаль, ще не зроблено. Хоча проблема організації сільськогосподарської дослідної спра- ви в Україні за часи державності без- перечно представляє певний інтерес у світлі декларованого можновладцями європейського вибору та так званого болонського процесу. Найбільш адекватне визначення сільськогосподарської дослідної справи дав один із, мабуть, найбільш успішних їїї істориків стосовно України Н.І. Пше- ничний ще у 1964 році [2]. У своїй док- торській дисертації “Сільськогосподарсь- ка дослідна справа у Росії і на Україні від її зародження до Великої Жовтневої со- ціалістичної революції” він пише: “під с. г. дослідною справою мається на увазі гли- боке і всебічне вивчення агро- номічних, зоотехнічних і ін- ших сільськогосподарських явищ, що здійснюються шля- хом науково-дослідних дослі- джень і безпосередніх спосте- режень у природних і спеціа- льно створених умовах з ме- тою відпрацювання найбільш доцільних шляхів і методів підвищення культурного рівня сільського господарства, а також пошуку інших засобів і способів для надання нау- ково-практичної допомоги сільськогос- подарському виробництву для отримання як більшої кількості, так і кращої якості сільськогосподарської продукції”. Незва- жаючи на те, що визначення було зроб- лене у розквіт радянської доби для колек- тивного ведення сільського господарства, ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 41 воно, за великим рахунком, відповідає дійсності і сьогодні. У незалежній Україні координацію науково-дослідної роботи у сільськогос- подарській галузі здійснює Українська академія аграрних наук у відповідності до затвердженого Постановою від 22 лютого 2006 р. № 175 КМ України “Статуту”. До мережі Академії входить 125 наукових установ та організацій у вигляді 56 інсти- тутів, 51 дослідної станції, що підпоряд- ковані інститутам, а також 183 дослідних господарств [3]. Схематично ієрархія ор- ганізаційної структури виглядає так: до- слідне господарство (філія) → дослідна станція → науково-дослідний інститут → академія. Як доповнення до неї, у межах інституту, побудова наступна: лаборато- рія (сектор) → відділ → відділення (центр). Часи державності принесли до назв інститутів статус національний або національний науковий центр. Хоча за сутністю і структурою установи зали- шаються інститутами. Характерною особливістю державності країни стала фактична заміна назв обласних держав- них сільськогосподарських дослідних станцій на інститути агропромислового виробництва. На сьогодні в Україні за- лишилось тільки три установи із назвою обласна дослідна станція. Така зміна не випадкова, враховуючи, що продовжу- ється подальший розвиток аграрної на- уки взагалі, який якісно поповнює кад- ровий склад установ. Відбувається ніби новий еволюційний крок в організацій- ній структурі галузевої науки, відхід від впливу поняття дослідних станцій − на координацію досліджень у регіонах, що по терміну дії фактично відбувалось протягом 20-го сторіччя. Історія обласної організації сільсь- когосподарської дослідної справи в Укра- їні безперечно чекає свого дослідника. За своєю першочерговою суттю вона факти- чно продовжує діяти у країні і сьогодні, але трохи за іншими принципами у робо- ті, ніж ті, що були притаманні радянській добі − періоду їх максимального розквіту. У розрізі сучасного територіального по- ділу України кількість методично підпо- рядкованих дослідних установ Центрам наукового забезпечення агропромислово- го виробництва суттєво відрізняється. Якщо до Київського центру сьогодні вхо- дить тільки 17 провідних в країні науко- во-дослідних інституцій, не кажучи вже про станції та філії, то, наприклад, до Черкаського всього вісім: Черкаський ін- ститут АПВ (головна установа), Верхняч- ська дослідна селекційна станція Інсти- туту коренеплідних культур, Інститут ко- ренеплідних культур, Державне підпри- ємство Черкаського науково-дослідного інституту землеустрою (за згодою), Уманський державний аграрний універ- ситет, Інститут помології ім. Л.П. Сими- ренка, Золотоніське регіональне відді- лення селекції і насінництва конопель Ін- ституту луб’яних культур, Черкаський обласний державний проектно- технологічний центр охорони родючості і якості продукції. Ідейними творцями обласної органі- зації сільськогосподарської дослідної справи у країні є В.В. Вінер та С.М. Бог- данов. Хоча над удосконаленням її струк- тури, завдань, методології працювала ці- ла низка відомих вчених: В.М. Рожест- венський, М.К. Недокучаєв, В.І. Сазанов, О.О. Сапєгін, В.Г. Ротмістров, С.П. Кульжинський, Г.Г. Махів, Д.В. Домра- чов, О.П. Левицький, О.Г. Дояренко, Б.К. Енкен, М.А. Єгоров та багато інших. Роз- гляд проблем обласної побудови дослід- ної справи для потреб аграрної галузі у 20-х роках минулого століття був пред- метом розгляду кількох Всеукраїнських з’їздів та спеціальних нарад, у тому числі і на рівні регіонів. Перед більш детальним розглядом питання слід наголосити на окремих мо- ментах щодо еволюції теорії та практики вітчизняної дослідної справи. Її початок має порівняно давню історію і свій від- лік веде із ХVIII сторіччя [4]. Хоча ви- значення с.-г. дослідної справи у сучас- ному розумінні, швидше за все, слід ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 42 розглядати як сільськогосподарську на- уку. В основі нововведень лежала при- ватна ініціатива спочатку зацікавлених, потім галузевих товариств, і тільки зго- дом, в кінці ХІХ століття, перейшли до с.-г. дослідної справи, і головне – дер- жавної зацікавленості по її побудові та її розгортанню [5]. Якщо розглядати зародження або передумови становлення сільськогоспо- дарської дослідної справи у межах понят- тя Вітчизни, то сьогодні російські дослід- ники через сучасного президента РАСГН Г.А. Романенка вже не тільки згадують внесок заснованого Катериною ІІ 31 гру- дня 1765 року Імператорського Вільного економічного товариства, а й відкрито кажуть про діяльність монастирів щодо удосконалення хліборобства, овочівницт- ва і садівництва, а також культурного ве- дення бджільництва і тваринництва. Та- кож згадується і внесок Петра І у розви- ток племінної справи у тваринництві та насінництві, і особливо картоплі. А далі, вже тепер іноземні історики аграрної на- уки кажуть, що перші польові експери- менти були закладені у 1797 році при школі прикладного землеробства біля м. Павловськ та про перший “зразковий ма- єток” у 1801 році у Смоленській губернії і перший учбовий хутір при Московській землеробській школі, що був створений у 1822 році. Далі росіяни вказують, що пе- рше дослідне поле і станція для випробу- вання сільськогосподарських машин і знарядь створюється при Петровській зе- млеробській академії у 1877 році, а при її Ботанічному саду – перша станція для контролю насіння. Теж перша, але вже хімічна станція для проведення аналізу ґрунтів та “удобрительных матеріалов” з’являється у 1878 році при С.- Петербурзькому лісовому інституті [6]. З цими вітчизняними пріоритетами важко не погодитись, враховуючи, що з кожним роком системність або комплексність до- сліджень у росіян набирає відносні обер- ти. Врешті-решт, російські дослідники іс- торії галузевої науки доводять, що Росія раніше чим інші країни займалась побу- довою дослідної справи. Бо Франція таке розпочала з 1835 року, Англія – у 1843 році, а Німеччина взагалі з 1851 року [7]. Якщо це так, то чому ми завжди їздили і їздимо навчатись організації дослідної справи у Європу та Америку? На жаль, забулись при цьому і предтечі дослідної справи в країні – аптекарські городи, перший з яких було створено в Україні (у Лубнах) ще у 1721 році. Та й систем- ні дослідження у рослинництві з вико- ристання найсучасніших для того часу надбань теорії та практики галузевої науки приходяться на Імператорський Нікітський ботанічний сад, створений у 1811 році. Державний “нагляд” або опікунство за розвитком аграрної науки припадає на час створення Указом від 26 грудня 1837 року Ученого комітету при Міністерстві державних маєтностей. До 1894 року ко- мітет в основному погоджував або роз- глядав пропозиції та проекти, а також сприяв розповсюдженню закордонних здобутків на ниві науки. Проведений власний історико-науковий аналіз дає можливість зробити періодизацію ево- люції розвитку найбільш значущих ета- пів науково-організаційної структури сільськогосподарської дослідної справи до моменту її обласної побудови та їх кількісні наслідки або наповнення через відповідну мережу. Перший період свій початок бере з 1620 року із прийняттям Аптекарського наказу і заснуванням аптекарських горо- дів спочатку у Москві, а згодом у Петер- бурзі. В Україні вони почали розгорта- тись з 1721 року у м. Лубни. Він проісну- вав до 1862 року і був ліквідований вже ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 43 як ботанічний сад. У 1770 році сад лікар- ських рослин засновується в Києві, а по- тім – у Катеринославі і Полтаві. Можна говорити про діючу для практичних цілей безсистемну мережу на основі певної за- цікавленості місцевих органів влади. До неї також слід віднести акліматизаційний сад І. Каразіна, закладений у 1809 році на хуторі Основ′янці Харківської губернії, Нікітський ботанічний сад, закладений у 1812 році, зразкові ферми. Починаючи з 1825 року (Центральна біля Липецька, Північна біля Вологди, Південно-Західна біля Саратова та Луганська). На кінець 1855 року функціонує 8 ферм, а також Горигорецька землеробська школа, 4 училища садівництва і 3 училища вино- робства. Крім того, в цей період велику практичну наукову роботу здійснює ціла низка галузевих товариств і особливо Ім- ператорське Московське (з 1809 року) та Імператорське товариство сільського гос- подарства (з 1829 року). Другий період починається з 1861 року, що співпало із скасуванням у країні кріпосного права і своє закінчення має у 1894 році – час заснування Міністерства землеробства. Цей період поділяється на наступні етапи, які можна розглядати як роки пошуку оптимальності в організації сільськогосподарської дослідної справи при домінуючій приватній ініціативі з бо- ку різного рівня інституцій: І. 1861–1864 рр. – почали створюва- тись постійно діючі дослідні заклади (го- ловним чином при освітніх закладах і за- сновані громадськими організаціями). ІІ. 1864–1877 рр. – організовані до- слідні поля при Ризькому політехнічному інституті, Московській, Петровській ака- деміях, Новоолександрійському інституті сільського господарства і лісівництва; в цей етап за ініціативою Д.І. Менделєєва протягом 1867–1869 років Вільне еконо- мічне товариство засновує 4 дослідні по- ля у Петербурзькій, Московській, Смо- ленській та Сибірській губерніях; у 1865 році поряд із Землеробським інститу- том у Санкт-Петербурзі з’являється Петровська землеробська і лісова ака- демія, та ще у цей етап функціонують 4 училища: Горигорецьке, Казанське, Харківське і Маріїнське. ІІІ. 1877–1894 рр. – починається від- буватися певна спеціалізація у дослідних установах; в 1877 році створюється в Пе- тербурзі станція по контролю насіння, а при Петровській академії – випробування с.-г. техніки; у наступному році при Пе- тербурзькому лісовому інституті – с.-г. хімічна станція, а при Маріїнському зем- леробському училищі у Саратовській гу- бернії дослідна станція; у 1892 році до вже існуючих училищ додається ще 3; апогеєм етапу і логічним його завершен- ням щодо державної зацікавленості по розвитку дослідної справи стає заснуван- ня у 1884 році першої у країні постійної дослідної установи – Полтавського дослі- дного поля, хоча його теж створюють громадські установи – Полтавське това- риство сільського господарства при під- тримці місцевого земства. На українських землях у межах останнього етапу засновується ціла серія дослідних установ, на жаль, у переважній більшості не з тривалим часом існування і теж без належної державної підтримки для вирішення практичних регіональних проблем: Немерчанська с.-г. станція (1886), Деребчанське дослідне поле (1888), Одеське дослідне поле (1894), Херсонське дослідне поле (1889), Лохви- цьке дослідне поле (1890), Іванівська до- слідна станція (1897), Харківська бакте- ріологічна станція (1888) та ін. Окремо слід сказати про мережу дослідних полів, заснованих професором А.Є. Зайкевичем від імені Харківського товариства сільсь- кого господарства, починаючи з 1881 ро- ку. До речі, їх результати дали можли- вість отримати певну доцільність саме у системному вивченні агротехнічного пи- тання за різних ґрунтових відмінностей, але в межах однієї кліматичної зони [10]. Третій період: 1894-1908 роки. Його потрібно пов’язати з професором П.О. Костичевим та неврожаями останнього ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 44 десятиріччя ХІХ сторіччя. Саме П.О. Ко- стич враховував і узагальнював накопи- чений досвід організації с.-г. дослідної справи та запропонував за державної за- цікавленості її втілення. перший проект, згідно з яким у Європейській Росії плану- валось заснувати мережу із 8 дослідних станцій районного значення, а саме: 4 для нечорноземної зони (Запольська, Вятська, Московська і Батищівська) та 4 для чор- ноземної (Шатилівська, Костичевська, Херсонська і Каменське дослідне поле у Катеринославській губернії). Для запла- нованої мережі почали готувати і відпо- відних фахівців. На 1897 рік поряд із вже заснованими середніми училищами фун- кціонує 50 сільськогосподарських шкіл. На цей період припадає і прийняття пер- шого загальнодержавного законодавчого акту стосовно с.-г. дослідної справи, а саме: прийнятого указом Миколи ІІ 28 травня 1901 року спеціального “Поло- ження про с.-г. дослідні заклади”. Згідно з ним встановлювалась їх типологія (до- слідна станція, дослідне поле, показове господарство) і на державу покладалось заснування центральних дослідних закла- дів (лабораторій) і с.-г. дослідних станцій, що обслуговували досить великі терито- рії, і головне забезпечувалось бюджетне їх фінансування. У разі приватної ініціа- тиви при створенні дослідної установи типу поля або господарства коштами за- безпечувала зацікавлена особа. На поча- ток минулого століття діяльність ново- створеного міністерства дозволила розширити мережу з 9 до 60 установ, в тому числі – 24 казенних, а на 1908 рік їх кількість складала взагалі 155 дослі- дних закладів. Четвертий період, найбільш склад- ний через соціально-політичні події у країні, проіснував протягом 1908–1922 років. Його становлення і зміни у побу- дові теорії і практики в організації с.-г. дослідної справи пов’язано, у першу чер- гу, з професором С.М. Богдановим та В.В. Вінером. Перший провів через зако- нодавчу ініціативу 34 депутатів рішення через Державну Думу про принцип дер- жавного планування с.-г. дослідної спра- ви на основі фізико-географічного поділу країни на області та райони. А другий розробив методологію та типологію (ра- йонні дослідні станції (для зон); місцеві (губернські) дослідні поля, дослідні діля- нки, колективні досліди). Його втілення за рахунок майже дворічного широкого обговорення призвело до організації (Указом від 4 червеня 1912 року) 8-ми обласних дослідних станцій і цілої серії або мережі різнотипових установ спеціа- льного спрямування (лабораторій, дослі- дних полів, дослідних господарств і ферм, молочних лабораторій, контроль- но-насіннєвих станцій і лабораторій, роз- плідників і дослідних садів, дослідних скотарень). Хоча з 1909 по 1913 роки кі- лькість казенних дослідних установ зрос- ла на 36 одиниць, тоді як інших дослід- них – на 88 одиниць. Якщо у загальній кількості на 1909 рік їх налічувалося 140, то у 1913 році – вже 264 установи. В Україні на 1913 рік рахувалося 46 дослід- них установ, але не було жодної казенної [11]. Активно функціонували так звані колективні досліди. Для потреб україн- ських земель найвідомішою була мере- жа дослідних полів Всеросійського то- вариства цукрозаводчиків на чолі з С.Л. Франкфуртом [9]. Окремі питання стосовно організації та популяризації вітчизняної дослідної справи вивчалися при галузевих закладах різних видів. На 1912 рік в країні налічу- валось 17 середніх училищ (в тому числі Московська землеробська школа), 24 ни- жчі сільськогосподарські училища і більш як 100 нижчих сільськогосподарсь- ких шкіл, із яких тільки 5 було казенних, ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 45 а інші утримувались за рахунок приват- них коштів. На 1 січня 1985 року функці- онувало 287 дослідних сільськогосподар- ських установ (в більшості дослідні стан- ції) і 35 контрольних станцій, що прово- дили аналіз насіння та добрив. З боку держави щорічно збільшувались і витра- ти на утримання цієї мережі. Якщо в 1911 році вони складали 1,8 млн. рублів, то в 1913 році – 4,8 млн. рублів. На Україні на цей час діє 63 сільськогосподарські до- слідні установи, в тому числі 18 дослід- них і 12 контрольно-насіннєвих станцій. Перша світова війна або, як казали її сучасники, європейська, так як і пізніше і громадянська, зупинили розвиток вітчиз- няної дослідної справи – іноді і з фаталь- ними наслідками. Однак створена її по- будова по обласному принципу продов- жувала існувати у різних проявах. З боку існуючої революційної влади робиться тільки спроба методичної координації всіх галузевих досліджень через створен- ня (28 червня 1917 року) Сільськогоспо- дарського вченого комітету на чолі з В.І. Вернадським на заміну реформованого Ученого комітету Міністерства земле- робства. Згодом (10 липня 1922 року) його трансформують у Державний ін- ститут дослідної агрономії, а потім 1929 року – Всесоюзну академію сільського- сподарських наук. Потрібно сказати, що обласна побу- дова галузевої дослідної справи із самого початку до остаточного встановлення ра- дянської влади була предметом дискусій, в тому числі принципового характеру. Якщо відкинути вічні проблеми фінансу- вання, то до головних моментів критики слід віднести: 1) неспівпадання поняття фізико-географічної області із кордонами територіальними; 2) неможливість при- стосування місця розташування станції до крупних культурних центрів; 3) недо- статня кількість кваліфікованих праців- ників, що особливо відчулося після змін у політичному устрою держави. Головним позитивом із цієї критики стало те, що вже нова держава не тільки переорієнту- вала дослідну справу на рейки колектив- ного господарювання, а й взяла на себе її фінансове утримання. Мало того, у 1922 році, залишивши обласну мережу функ- ціонування с.-г. дослідної справи, відмо- вилася від районних дослідних установ. У деякій мірі таке рішення було виправда- ним з точки зору постійного розгортання та удосконалення структури побудови обласних станцій. Якщо до 1917 року во- на включала 4 відділи, то на початку 20-х років налічувалось до 11 підрозділів [12]. На вересень 1922 року в Україні налічу- валась 51 галузева дослідна установа, у тому числі і обласні с.-г. дослідні станції: Харківська (керівник – Б.М. Рожествен- ський), Київська (М.К. Малюшицький), Катеринославська (Б.А. Овсянников), Одеська (Бичіхін А.А.). Дослідним відді- лом Наркомзему УРСР керував Д.В. До- мрачов [13]. Незмінною по суті залиши- лась і спроба перевести дослідну справу в Україні на рейки крайової побудови – теж без врахування територіального поділу, починаючи з 1923 року. Проблеми із міс- цевою владою, врешті-решт, завадили ус- пішному здійсненню цього процесу. Потрібно також зупинитись на пев- ній особливості у подальшому розвитку побудови організаційної структури с.-г. дослідної справи в Україні. На відміну від Росії стосовно методичного керування пі- сля подій 1917 року в Україні цю справу здійснював с.-г. відділ Комісаріату зем- леробства. Як і в Росії, але 1 листопада 1918 року, створюється Сільськогоспо- дарський вчений комітет України і знову на чолі з В.І. Вернадським. Його вплив на всі важелі існування дослідної справи для потреб сільського господарства протягом 1919-1925 років був винятковим як з пи- тань координації, так і теорії та практики [14]. Особливо це відбувалось протягом 1919-1920 років. До речі, через рішення Всеукраїнської наради по дослідній спра- ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 46 ві у Києві влітку 1919 року СГВК Украї- ни, як свідчать архівні документи, ледь не скасував обласну побудову галузевої нау- ки. Однак восени І-ий Всеукраїнський аг- рономічний з’їзд не тільки її відстояв по суті, а й повернувся до “вінеровських” природно-історичних, сільськогосподар- ських та економічних районів [15]. Крім того, зібрання заснувало Всеукраїнське бюро з дослідної справи у складі М.М. Вольфа, К.Г. Маньковського та В.Я. Юр′єва [21]. Наступним кроком став ІІ-ий Всеукраїнський агрономічний з’їзд (26-28 жовтня 1921 року), який створив вже Всеукраїнський Комітет з дослідної с.-г. справи. Таким чином, п’ятий етап був та- кож у пошуку оптимальності побудови обласної організації с.-г. дослідної спра- ви, що відповідала духу демократичного централізму. Створення П. Скоропадсь- ким Української академії наук у грудні 1918 року, що свою діяльність, у перева- жній більшості, будувала на науково- дослідних (дослідчих) кафедрах (катед- рах) та інститутах, у деякій мірі застосу- вав такий підхід і стосовно аграрної нау- ки, особливо стосовно інститутизації. Тому п’ятий період (1922-1931 рік) пройшов під гаслом саме широкого впро- вадження у дослідний процес нової стру- ктури, яка мала вузькоспеціалізовану ко- ординуючу функцію без територіальних меж, але відповідні роботи виконувала і узагальнювала із широких використання існуючої обласної побудови [17]. Одним із перших засновується у 1922 році Нау- ково-дослідний інститут експеримента- льної ветеринарії у Харкові та селекції у Києві. Наступного року розпочинається відлік діяльності Інституту експеримен- тального ґрунтознавства та агрономіч- ної хімії в Києві. Всього до 1928 року було створено понад 30 нових дослід- них установ [16]. Шостий період, що розпочався 1931 року і продовжується до сьогодення, при фактичній обласній побудові галузевої дослідної справи, має координатора (як методичного спрямування у роботі та те- орії, так і фінансового розпорядника) – тепер вже у вигляді Української академії аграрних наук [18]. Академізація дослід- ної справи протягом існування у межах радянської доби постійно змінювала дію- чу мережу та її побудову [19]. У 1923 ро- ці Президія ВУАСГН замість 3-х ступе- невої побудови науково-дослідних уста- нов (інститут → зональна станція → опі- рний пункт) втілила у життя 2-х ступене- ву систему (інститут → опірний пункт) [20]. Однак експеримент завершився у 1935 році разом із ліквідацією ВУАСГН. На 1 січня 1938 року під проводом Нар- комзему України працювало 165 дослід- них установ. З них: 19 інститутів, 1 філія, 47 дослідних станцій та 99 дослідних по- лів та опорних пунктів інститутів. А ще була розгалужена мережа так званих хат- лабораторій. У 1963 році, за часи розквіту радянської доби, мережа сільськогоспо- дарських дослідних установ складала 1310 одиниць установ, а це: 177 науково- дослідних інститутів, 29 філій, відділень та відділів науково-дослідних установ, 479 дослідних і селекційних станцій, 42 дослідних поля, 98 лабораторій, розсад- ників, дендраріїв, 204 дослідних та експе- риментальних господарств та науково- дослідницьких баз, 281 опорних пунктів науково-дослідних інститутів та дослід- них станцій. Зрозуміло, що та мережа дослідних установ, яка автоматично перейшла вже незалежній Україні, із різних причин по- стійно буде підлягати відповідним змі- ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 47 нам. Хоча процес новоутворення інсти- туцій продовжується і у ХХІ сторіччі, од- нак його потрібно розглядати скоріше як перепрофілювання вже існуючих. Проте сам підхід щодо організації теорії та практики дослідного експерименту на об- ласному територіальному поділі майже за сторіччя існування довів свою доціль- ність і вірність методичного підходу. Од- нак поряд із реальними здобутками є і певні недоречності, пов’язані, у першу чергу, із неможливістю державного фі- нансування вже існуючої мережі. Тому скоріше є потреба звернутися до істори- чного досвіду, до подій 1917 року. Зви- чайно, до позитивного, коли крупні то- варовиробники сільськогосподарської продукції самі були зацікавлені у ре- зультатах практичного польового екс- перименту. Хоча і тут є організаційні проблеми у межах глобалізації та тієї ж європейської інтеграції, пов’язаних із “прозорістю” кордонів. Скоріше потрі- бно йти шляхом щодо якості, а не кіль- кості. Для такого підходу потрібно змі- нити політику щодо підготовки фахівців для дослідницької діяльності, знову звер- нувшись до кращих надбань у межах Віт- чизни. Для всіх змін і перетворень потрі- бна не тільки зважена державницька по- літика при її широкому відкритому обго- воренні, а й час, який все розставить на свої місця. Бо де гарантія, що еволюція не піде зворотнім шляхом! ЛІТЕРАТУРА: 1. Попандопуло З.Х. Спят курганы темные... // Секретные материалы: Меж- дунар. газета. − 2007. – № 15 (215) август. − С. 20-21. 2. Пшеничный Н.И. Сельскохозяй- ственное опытное дело в России и на Ук- раине от его зарождения до Великой Ок- тябрьской социалистической революции: Автореф. дис. ... д-ра с.-х. наук. − К., 1964. − 69 с. 3. Звіт про діяльність Української академії аграрних наук за 2006 рік. −К.: Аграр. наука, 2007. − 518 с. 4. Копил И.Р. Русская агрономия ХVІІІ века: Автореф. дис. ... д-ра с.-х. на- ук. − М., 1949. − 26 с. 5. Вергунов В.А. Зародження і початкові етапи розвитку сільськогос- подарської дослідної справи в Україні // Наука та наукознавство. − 2003. − № 2. − С. 101-107; Вергунов В.А. Перед- умови зародження та становлення до- слідної справи в Росії та Україні // Наукові сільськогосподарські бібліо- теки у ХХІ столітті: Тези доп. наук.- практ. конф. (Київ, 26-27 березня 2002 р.) / Мінагрополітики України, УААН, ЦНСГБ. − К., 2002. − С. 14-16. 6. Романенко Г.А. Роль и место сельскохозяйственной науки в агро- промышленном комплексе России // Роль и место сельскохозяйственной науки в агропромышленном комплек- се России: Юбилей. сессия РАСХН, посвящ. 75-летию ее образования (23 июля 2004г.); Генетические ресурсы и биотехнология: Науч. сессия РАСХН (Москва, Санкт-Петербург, 24-25 ию- ня 2004 г.) − М., 2005. − С.8-55. 7. Эрк Р. Н. Из истории станов- ления сельскохозяйственной механики в России. − СПб.: СЗНИИМЭСХ, 2004. − 100 с. 8. Винер В. Областное построение сельскохозяйственного опытного дела в теории и на практике (К Всеукраинскому съезду по с.-х. оп. делу) // С.-х. оп. Дело / УССР, НКЗ, Бюро Всеукр. Съездов по с.- х. опыт. делу. − Х., 1925. − С. 3-8. 9. Вергунов В.А. С.Л. Франкфурт і розвиток вітчизняної сільськогосподарсь- кої дослідної справи (1901-1920 рр.) // Іс- торичні записки: Зб. наук. праць / М-во освіти і науки України, Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. − Луганськ, 2006. – Вип. 11. − С. 204-240. ВИВЧЕННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 2 48 10. Вергунов В.А. Мережа дослід- них полів Харківського сільськогоспо- дарського товариства (кінець ХІХ − по- чаток ХХ ст.): заснування, діяльність, значення // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. − 2002. – Вип. 9: Історія і філософія науки і техніки. − С. 30-33. 11. Вергунов В.А. Мережа сільсь- когосподарських дослідних установ у Росії та Україні перед першою імпері- алістичною війною (1914-1915 рр.) // Вісник Дніпропетровського універси- тету. − 2003. − Вип. 10: Історія і філо- софія науки і техніки. – С. 70-80. 12. По поводу заявления группы опытников, поданного в Научный коми- тет Наркомзема // С.-х. оп. дело / УССР, НКЗ, Бюро Всеукр. съездов по с.-х. опыт. делу. − Х., 1925. − С. 182-184. 13. Справочный листок по с.-х. опытным учреждениям Украины (по данным на сентябрь 1922 года). − ЦДАВО України. − Ф. 27. − Оп. 3. − Спр. 66. − Арк. 96, 96 зв., 97, 97 зв., 98, 98 зв., 99, 99 зв. 14. Сільськогосподарський науковий комітет України (1918-1927 рр.): Збірник документів і матеріалів / УААН. ДНСГБ; Уклад.: В.А.Вергунов, А.С. Білоцерківсь- ка, Б.К. Супіханов, С.Д. Коваленко; Під заг. ред. М.В. Зубця, Ю.Ф. Мельника; На- ук. ред. В.А. Вергунов. − К., 2006. − 528 с.; порт., фото. (Іст.-біблігр. сер. “Аграрна наука України в особах, документах, біб- ліографії”. Кн. 14). 15. Вергунов В.А. Розвиток сільсько- господарської науки та освіти в добу Центральної Ради // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. / Дніпропетр. нац. ун-т, ДНСГБ УААН. − К., 2002. − Вип. 10. – С. 16-23. 16. Вергунов В.А. Розвиток сільсько- господарської науки та дослідної справи в Україні (1917-1941 роки) // Проблеми історії України: факти, судження, пошу- ки: Зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т істо- рії України, Укр. акад. істор. наук. − К., 2002. − С. 92-95. 17. Вергунов В.А. Проблеми органі- зації сільськогосподарської дослідної справи на Україні в 20-х − 30-х роках ХХ століття // Український селянин: Праці Наук.-дослід. ін-ту селянства / НАН України, Ін-т історії України. − Черкаси, 2001. − Вип. 3. − С. 290-291. 18. Вергунов В.А. Академізація віт- чизняної сільськогосподарської дослідної справи: історико-науковий аналіз (до 75- річчя створення Української академії аг- рарних наук) // Нариси з історії природо- знавства і техніки: Зб. наук. праць / Центр дослідження наук.-техн. потенціалу та іс- торії науки ім. Г.М. Доброва НАН Украї- ни, Укр. т-во істориків науки. − К.: Фе- нікс, 2005. − Вип. 45. − С. 167-182. 19. Вергунов В.А. Основні історичні етапи розвитку та управління аграрною наукою України // Історія української на- уки на межі тисячоліть: Зб. наук. пр. / Дніпропет. нац. ун-т, ДНСГБ УААН. − К., 2001. − Вип. 6. – С. 29-33. 20. Відчит про роботу Президії ВУ- АСГН (за період з 1.06.1931 по 1.06.1932 рр.). − ЦДАВО України. − Ф. 1055. − Оп. 1. − Спр. 876. − Арк. 2-7. 21. Народному комиссару земледе- лия. Докладная записка о состоянии и ра- звитии опытного с.-х. дела дана на Укра- ине и связи его с общенаучной с.-х. рабо- той. – ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 3. – Спр. 419. – Арк. 62.

Обласна організація вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи: еволюція теорії та практики

Institution

Ähnliche Einträge