Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана
В статье на основе анализа научной деятельности основоположника наук археологии и искусствоведения, представителя классицистического направления в немецкой эстетике И.И. Винкельмана рассматривается его вклад в сохранение историко-культурного наследия. Проанализированы опубликованные труды ученого по...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Питання історії науки і техніки |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79137 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана / Д.В. Кепін // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 39-46. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859587564642500608 |
|---|---|
| author | Кепін, Д.В. |
| author_facet | Кепін, Д.В. |
| citation_txt | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана / Д.В. Кепін // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 39-46. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Питання історії науки і техніки |
| description | В статье на основе анализа научной деятельности основоположника наук археологии и искусствоведения, представителя классицистического направления в немецкой эстетике И.И. Винкельмана рассматривается его вклад в сохранение историко-культурного наследия. Проанализированы опубликованные труды ученого по вопросам охраны памятников и музейного дела. Рассмотрены достоверные портреты художников – современников Винкельмана А.Р. Менгса, А.М.А.К. Кауфман, А. фон Марона.
In this article the historical-cultural heritage contribution made by the representative of
classical trend in German aesthetics J.J. Winckelmann is being considered. It has been made
on the base analyze of Vinckelmann’s scientific activity as the founder of both sciences: archeology
and history of art. The scientist’s published works devoted to monument’s protection
and museology have been analyzed. The authentic portraits of Winckelmann’s contemporaries
– painters A. R. Mengs, A.M.A.K. Kaufmann, A. fon Maron are being considered as well.
|
| first_indexed | 2025-11-27T11:17:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 39
УДК 069.0:904:9-05
ПАМ‘ЯТКОЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ Й.-Й. ВІНКЕЛЬМАНА
Кепін Д. В., мол. наук. співр.
(Центр пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК)
В статье на основе анализа научной деятельности основоположника наук археоло-
гии и искусствоведения, представителя классицистического направления в немецкой
эстетике И.И. Винкельмана рассматривается его вклад в сохранение историко-
культурного наследия. Проанализированы опубликованные труды ученого по вопросам
охраны памятников и музейного дела. Рассмотрены достоверные портреты художни-
ков – современников Винкельмана А.Р. Менгса, А.М.А.К. Кауфман, А. фон Марона.
In this article the historical-cultural heritage contribution made by the representative of
classical trend in German aesthetics J.J. Winckelmann is being considered. It has been made
on the base analyze of Vinckelmann’s scientific activity as the founder of both sciences: ar-
cheology and history of art. The scientist’s published works devoted to monument’s protection
and museology have been analyzed. The authentic portraits of Winckelmann’s contemporaries
– painters A. R. Mengs, A.M.A.K. Kaufmann, A. fon Maron are being considered as well.
Історія гуманітарного знання єв-
ропейської культури XVIII століття
характеризується пануванням ідей
просвітництва, які проявились у різ-
них формах.
На цей час у Німеччині
припадає розвиток естетичної
думки, який пов‘язується із за-
сновником естетики як науки
О.-Г. Баумгартеном (1714 –
1762). Його роботи дали по-
штовх для поглиблення теоре-
тичних розробок у галузі гума-
нітарної науки різними дослід-
никами німецької культури
другої половини XVIII ст.
Серед них чільне місце посідає ге-
ніальний вчений, засновник наук архе-
ології та мистецтвознавства Йоганн-
Йоахім Вінкельман (1717 – 1768). З йо-
го ім‘ям пов‘язується ціла епоха у роз-
витку науки. Життю та діяльності вче-
ного присвячена численна література.
Проте багато сторінок його біографії та
наукової діяльності залишаються і досі
нез‘ясованими, серед дослідників три-
вають дискусії в процесі аналізу його
праць. Переважна більшість робіт при-
свячена характеристиці ес-
тетичних та мистецтвознав-
чих поглядів Й.-Й. Вінкель-
мана [1].
Так, ще за його життя
першими критиками його
концепції були Й.-Г. Гердер,
Г.-Е. Лессінг, Д. Дідро. Ви-
няткового значення для су-
часних дослідників має пра-
ця Й.-В. Гете “Вінкельман”
(1804 – 1805), в якій мисли-
тель дав різнобічну характеристику на-
укової діяльності вченого, а також ви-
клав основні віхи його життєвого шля-
ху. Гете зазначив, що головний твір Й.-
Й. Вінкельмана “Історія мистецтва ста-
рожитності” (“Geschichte der Kunst des
Altertums”, 1764) був виданий за часів
папи Бенедикта XIV. Однак понтифікат
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4
40
Бенедикта XIV припадає на 1740 – 1758
роки, а книга вийшла вже при папі
Клименті XIII Реццоніко (понтифікат
1758 – 1769 рр.). Саме Й.-В. Гете нале-
жала ініціатива видання першого пов-
ного зібрання творів Й.-Й. Вінкельмана,
яке вийшло у восьми томах у 1808 –
1820–х роках [2[.
Прибічником та послідовником
концепції вченого став його друг, ху-
дожник та теоретик мистецтва, пред-
ставник класицизму у живописі Антон-
Рафаель Менгс (1728 – 1779), який збе-
ріг для нащадків образ Й.-Й. Вінкель-
мана в декількох портретах та репліках.
І до сьогодні лишається відкритим пи-
тання, скільки належать портретів Й.-Й.
Вінкельмана пензлю художника, а та-
кож скільки всього виконаних іншими
митцями портретів вченого є достовір-
ними. Зазначимо, що у багатьох захід-
ноєвропейських та російських енцик-
лопедичних виданнях ХХ ст., присвя-
чених історії мистецтва, подаються
портрети вченого без зазначення авто-
рської належності.
Погляди Й.-Й. Вінкельмана впли-
нули на творчість інших художників
класицистичного напряму, таких як:
Жак-Луї Давид (1748 –1825), Йоганн-
Генріх-Вільгельм Тішбейн (1751 –
1829), його племінник Йоганн-Фрідріх-
Август Тішбейн (1750 – 1812) [3].
У XIX – XX століттях в енциклопе-
дичних виданнях з‘являються біографі-
чні статті так званого реєстраційного
характеру, в яких подані стислі відомо-
сті про Й.-Й. Вінкельмана [4].
До аналізу творчого доробку вче-
ного звертались і археологи С.А. Жебе-
лєв, О.Л. Монгайт, Г.С. Лебедєв. Проте
у цих працях дослідники констатують,
що Й.-Й. Вінкельман є “батьком” кла-
сичної археології і згадують деякі його
наукові праці [5].
Безпосередньо до теми обраного
дослідження стосується невелика стат-
тя мистецтвознавця О.Я. Невєрова, в
якій розглядається збиральницька дія-
льність вченого [6].
Слід зауважити, що до сьогодні в
Україні відсутній повний академічний
переклад усіх творів Й.-Й. Вінкельмана.
Введення до наукового обігу праць
вченого для українського читача роз-
почалась у 1990 році, коли у Києві по-
бачив світ збірник “Про художній ідеал
прекрасного” із вступною статею мис-
тецтвознавця Ф.С. Уманцева “Систе-
ма естетичних поглядв Вінкельмана”.
У книзі праця вченого “Історія мисте-
цтва старожитності” подана в уривках
у перекладі Н.А. Дубини та Б.М. Гав-
ришкова.
Для даної статті ми користувались
працями вченого, які видані 1933 року
у перекладах на російську мову, здійс-
нених 1890 року С. Шаровою, Г. Янче-
вецьким за редакцією О.О. Сидорова,
С.І. Радцига та А.В. Луначарського;
1935 року у перекладах О.О. Алявдіної
за редакцією Б. Пшибишевського; 2000
року у перекладі І.Є. Бабанова. Зазна-
чимо наявність істотних відмінностей
між цими виданнями у перекладі най-
важливішої праці Й.-Й. Вінкельмана. За
основний перший повний академічний
переклад нами прийнятий останній, ви-
конаний І.Є. Бабановим. Також цьому
перекладачеві належить і академічний
коментар до основної праці вченого та
вибраних статей. І.Є . Бабанов підготу-
вав також нарис життя і наукової діяль-
ності Й.-Й. Вінкельмана, який відрізня-
ється від аналогічних нарисів М.Ф. Ли-
фшица (1933 р.) та Б. Пшибишевського
(1935 р.) [7].
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 41
Опрацьовуючи наведені видання
Й.-Й. Вінкельмана, для даної теми ми
користувались і оригіналами, виданих
німецькою мовою “До питання про ми-
стецтвознавство та естетику. Джерело
до вивчення німецької класики” (Дрез-
ден, 1955 р.), який містить праці, напи-
сані 1750 – 1760-х рр., а також моно-
графію, написану латиною “Нарис про
грецьке світське мистецтво та визна-
чення античних монет”, виданою 1974
року у Майнці та Вісбадені [8].
Отже, метою даної статті є аналіз
діяльність Й.-Й. Вінкельмана у галузі
пам‘яткоохоронної та музейної справи.
Уродженець міста Стендаля, май-
бутній вчений 1735 року закінчує міс-
цеву латинську школу, 1737 року – гім-
назію в Зальцведелі, 1740 року – теоло-
гічний факультет в університеті міста
Галле, 1742 року – медичний факультет
Йенського університету. Серед його
вчителів у Галльському університеті
був О.-Г. Баумгартен. 1743 року дослі-
дник обіймає посаду проректора гімна-
зії у Зегаузені. У 1748 році отримав по-
саду бібліотекаря у графа Генріха фон
Бюнау у Ньотгніце поблизу Дрездена.
Саме у цей час розпочинається діяль-
ність Й.-Й. Вінкельмана у галузі музей-
ної справи. На основі вивчення скарбів
Дрезденської галереї у 1752 році дослі-
дник підготував каталог “Опис найсла-
ветніших картин Дрезденської галереї”.
Про це довідуємось з листа Вінкельма-
на до Берендіса від 11 січня 1753 року.
Не бачучи перспектив на батьків-
щині, Й.-Й. Вінкельман у 1754 році ви-
мушений був прийнятий католицтво з
метою отримання посади бібліотекаря у
папи Бенедикта XIV. Од 1755 року по-
чинається робота вченого у Ватикансь-
кій бібліотеці. На цей час припадає і
початок дружби з А.-Р. Менгсом, який
у свою чергу надихнув Й.-Й. Вінкель-
мана на підготовку монографії “Історія
мистецтва старожитності”. У споминах
про вченого Менгс писав: “Я був задо-
волений його дружбою, і ми проводили
разом щасливі години. Він збагатив ме-
не знанням, і, коли утомлювався, я про-
довжував розмірковувати з ним про ми-
стецтво, про красу, про піднесені думки
і про знання, засноване на вивченні ан-
тичних майстрів; він той, хто дав мені
можливість відчути те велике задово-
лення, яке це знання може дати”. Ре-
зультатом такого спілкування, стала
підготовлена Менгсом книга “Думки
про прекрасне та смак у живописі”
(“Gedanken uber die Schonheit und uber
den Geschmack in der malerei”), яка по-
бачила світ 1762 року [9].
У 1756 році папа Бенедикт XIV дав
Й.-Й. Вінкельману дозвіл на огляд Бе-
льведерської галереї у Ватикані. Ре-
зультатом роботи вченого у галереї
стала підготовлена книга “Реставрація
творів античного мистецтва”, яка, на
жаль, за життя дослідника не побачила
світ. У книзі Й.-Й. Вінкельман розгля-
нув методичні засади реставрації ску-
льптур, а також першим запропонував
тлумачення понять “добавлення” та
“підробка” стосовно пам‘яток. У скоро-
ченому вигляді 1759 року вийшла його
стаття “Опис Бельведерського торсу у
Римі” на цю тему.
1757 року вчений обійняв посаду
бібліотекаря в Аркінто.
У Римі Й.-Й. Вінкельман знайо-
миться з кардиналом Алессандро Аль-
бані (1692 – 1779), який дозволив йому
працювати у своїй віллі-музеї недалеко
від Соларіа. У 1759 році вчений став
бібліотекарем кардинала. Вілла як му-
зей була оформлена у 1758 році. Архі-
тектор будинку Карло Маркьонні. У
парку було розташовано павільйони,
виконані в античному стилі. За вказів-
ками Й.-Й. Вінкельмана римський май-
стер Бартоломео Кавачеппі проводив
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4
42
реставрацію античної скульптури. Й.-Й.
Вінкельман провів упорядкування ко-
лекції та розробив принципи експону-
вання пам‘яток античного мистецтва.
А.-Р. Менгс на віллі Альбані виконав
розпис стелі головного залу у 1761
році згідно погляду Й.-Й. Вінкельма-
на. До нашого часу збереглись гравю-
ра Дж.Б. Піранезе “Вілла Альбані” та
акварель Джузеппе Маноккі “Загаль-
ний вид розпису плафону центрально-
го залу вілли кардинала Альбані у
Римі” (1778 – 1788 рр., Національний
інститут графіки, Рим).
У 1758 році вчений у Флоренції за-
ймається підготовкою каталогу гем ко-
лекції (3,5 тис. музейних предметів) ба-
рона Пилипа фон Стоша. Після прове-
деної атрибуції та класифікації
пам‘яток 1760 року побачив світ фран-
цузькою мовою “Опис різного каміння
із зібрання покійного барона фон
Стош” (“Descriptiou des pierres gravees
du feu barou de Stosch”). Ця праця Й.-Й.
Вінкельмана є першою у музейному
джерелознавстві систематизацією ар-
хеологічних музейних предметів за
стильовими епохами, визначеними
вченим на матеріалах античного мис-
тецтва. Про колекцію Стоша йдеться
також у статті дослідника “Повідом-
лення про славетне зібрання Стоша у
Флоренції” (1759 р.).
Колекцію Стоша 1764 року купив
Фрідріх II Пруський.
У 1758, 1762, 1763 роках разом з
А.-Р. Менгсом Й.-Й. Вінкельман про-
водить археологічні дослідження у Не-
аполі, Геркуланумі, Пестумі (Посідо-
нії), Портичі, Стабії (?), Помпеї (?). Од-
ночасно вивчає збірки старожитностей,
зокрема художнє зібрання Фарнезе. До-
слідження Й.-Й. Вінкельмана у герку-
ланумі фінансували “антиквари” Фюсс-
лі з Цюріха та Віллі з Парижу.
За ініціативою вченого та за його
методикою 1760 року було створено
музей у Портичі, в якому розмістились
матеріали з розкопок Геркуланума. У
листі від 15 травня 1758 року до худо-
жника Адама Езера (1717 – 1799) Й.-Й.
Вінкельман пише: “У Портичі, де зна-
ходяться скарби, виявлені при розкоп-
ках Геркуланума, на відстані однієї ні-
мецької півмилі від Неаполя, на морсь-
кому узбережжі, призначено для музею
стародавніх ваз, посуду, начиння, та
рукописів сімнадцять кімнат, п‘ять з
яких наповнені вже цілком, проте за-
лишились ще цілі підвали, повні речей
для розташування в інших кімнатах.
Картини знаходяться в особливому флі-
гелі королівського палацу там же; їх
близько 900 штук, і вони займають чо-
тири великі кімнати. Бронзові і марму-
рові статуї будуть встановлені в особ-
ливій галереї, ще не зовсім закінченій”.
1763 року вчений став головним
антикварієм та “президентом старожи-
тностей” Ватикану.
Результатом ус�єї попередньої ді-
яльності вченого стала підготовлена і
видана у Дрездені 1764 року двотомна
праця “Історія мистецтва старожитнос-
ті”, яка є цінним джерелом для відтво-
рення історії музейної справи в Італії,
Флоренції, Ватикані, Німеччині. Він-
кельман вперше в європейському му-
зеєзнавстві розрізнив поняття “храм”
та власне “музей”. Він чітко підкрес-
лив, що храм не можна ототожнювати
з музейним закладом. Музей не є
культовою установою, незважаючи на
те, що відвідувачі зібрань неначе спо-
глядають та поклоняються витворам
стародавніх майстрів.
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 43
Вінкельман користується тогочас-
ною музеєзнавчою термінологією, яка
робила ще перші кроки. Серед музей-
них зібрань він виділяє “гардеробню
Палаццо Фарнезе”, “гардеробну кімна-
ту Палаццо Фарнезе”, “музей Колегії
Святого Ігнатія”, “музей Стоша”, “Ко-
ролівський музей у Неаполі”, “кабінет
старожитностей принца Оранського”,
“Королівський Фарнезський музей у
Капо ді Монте поблизу Неаполя”, “гер-
куланумський музей у Портичі”, “кар-
тинні галереї”.
У своїй праці вчений наголошує на
необхідності ведення облікової доку-
ментації у музеях, укладання реєстро-
вих книг (сучасні книги надходжень,
які є одним з видів облікової музейної
документації), та каталогів творів обра-
зотворчого мистецтва.
Вихід книги став етапом в історії
не тільки естетичної та мистецтво-
знавчої, а також пам‘яткознавчої і
музейної думки.
Однак ця праця зазнала досить
суворої критики з боку визначного
сучасника вченого Готхольда-
Ефраїма Лессінга (1729 – 1782), який
у своїй праці “Лаокоон, або про межі
живопису і поезії” (“Laokoon, oder
uber die grenzen der Malerei und Poe-
sie”, 1766) у розділах XXVI, XXVII,
XXVIII, XXIX та нотатках до другої
частини книги зробив ряд зауважень
з приводу датування пам‘яток, не-
уважного вивчення як самих речових
пам‘яток, так і писемних джерел.
Він, зокрема, писав: “...і там, де така
людина, як пан Вінкельман, іде по-
переду із смолоскипом історії, спе-
кулятивне мислення може сміло сту-
пати за ним”. Потрібно зазначити,
що у перекладі українською мовою
Є. Попович (1968, 1976 рр.) другу
частину речення подав наступним
чином: “...теорія може сміливо сту-
пати слідом”. А це зовсім інше тлу-
мачення думки Г.-Е. Лессінга.
Ознайомлення з оригіналом підтве-
рджує переклад цього фрагменту, здій-
снений свого часу російськими вчени-
ми П.М. Польовим (1882 р.), Г.М. Фрі-
длендером (1951, 1957 рр.). Далі Лес-
сінг зазначає: “Як людина безмежно
начитана, володіючи глибокими знан-
нями про найбільші тонкощі мистецтва,
пан Вінкельман писав свою працю із
шляхетною впевненістю стародавніх
митців, які звертали всю свою увагу на
головне, а побічне або поминали, або
залишали з‘ясовувати комусь іншому...
Отже, дуже ймовірно, що різні помилки
в “Історії стародавнього мистецтва”
сталися просто тому, що задля швидко-
сті пан Вінкельман користувався тільки
Юліусом, не звертаючись до самих
першоджерел” [10].
З таким категоричним тверджен-
ням Лессінга ми не можемо погоди-
тись, адже, за словами самого Вінке-
льмана, а також спогадами Менгса,
він не завжди мав змогу ретельно ви-
вчати збірки творів мистецтва. Це
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4
44
пов‘язано з тим, що Вінкельман у ба-
гатьох випадках не міг безкоштовно
відвідувати музейні зібрання, а також
різні колекціонери не бажали, щоб
вчений укладав каталоги їхніх скар-
бів, інформація про які стала б над-
банням широких верств населення.
Серед інших праць, дотичних до
пам‘яткознавчої та музейної діяльності
вченого, назвемо наступні: “Нотатки
про архітектуру давніх” (1762 р.), “Но-
татки до “Історії мистецтва старожит-
ності” (1767 р.), а також три моногра-
фії, присвячені вивченню Геркуланума
– “Послання графу фон Брилю про від-
криття у Геркуланумі” (1762 р.), “По-
відомлення про новітні відкриття у Ге-
ркуланумі. Послання Фюсслі” (1764 р.),
“Послання Бьянконі про відкриття у
Геркуланумі”, яке вийшло після смерті
вченого у 1779 році.
Так, у своїх “Посланнях...” Й.-Й.
Вінкельман виклав власну концепцію
музеєфікації античного міста Геркула-
нум шляхом консервації руїн та ство-
рення музею просто неба із заповідним
статусом та спеціальним режимом охо-
рони. Вчений наголошував на прове-
денні ретельної фіксації знайденого
під час розкопок археологічного ма-
теріалу, відповідному його маркеру-
ванні, створенні спеціальної пакува-
льної тари, консерваційних заходів
для збереження знахідок, ведення об-
лікової документації як на нерухомі,
так і рухомі пам‘ятки.
Цінним джерелом, що характеризує
діяльність Й.-Й. Вінкельмана, є його
портрети. На основі аналізу мистецтво-
знавчої літератури вважаємо достовір-
ними наступні зображення вченого, ви-
конані А.-Р. Менгсом. “Йоганн Вінке-
льман” (з томом “Іліади” Гомера, після
1755 року, чи 1758 рік, або 1761 рік,
Музей Метрополітен, США). Авторсь-
кий повтор цього портрету 1775 року
зберігається теж у цьому музеї; “Порт-
рет Й. Й. Вінкельмана” (гравюра, 1760
- і рр., Музей Метрополітен, США).
Також на думку Є. Федотової пензлю
художника належить “Портрет Й.-Й.
Вінкельмана”, виконаний олією на де-
реві, розміром 67х53 см, що зберіга-
ється у Державному Ермітажі міста
Санкт-Петербург (ймовірно написаний
у 1776 році). Цей портрет купила Ка-
терина II у 1780-рр. Також зберігся ес-
кіз Менгса до цього портрету, який на
думку дослідниці зображує саме Він-
кельмана (виконаний 1774 року), на-
писаний олійними фарбами на полотні
розміром 47Хх40 см (Державний Ермі-
таж). Інший дослідник Н.Н. Нікулін
ставить під сумнів те, що молодий чо-
ловік на портреті Менгса є насправді
Вінкельманом.
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 45
Окрім Менгса, вченого малювала
німецька художниця, швейцарка за по-
ходженням Ангеліка-Марія-Анна-
Катаріна Кауфман (1741 – 1807), з
якою Й.-Й. Вінкельман познайомився
у Римі 1764 року. Пензлю Кауфман
належать два портрети вченого 1764
року, на яких Й.-Й. Вінкельман зобра-
жений з рукописом власної праці.
Один з них зберігається у Кунстхалле,
Цюріх. Ми не можемо погодитись з
думкою, С.І. Радціга, висловленою ще
у 1933 році, що на портреті зображе-
ний Вінкельман, який розпочав свою
роботу над “Історією мистецтва ста-
рожитності”. Адже зустріч з Кауфман
відбулась не раніше 1764 року, про що
свідчать листи Вінкельмана та спогади
Менгса. Припускаємо, що на портреті
художниця зафіксувала інший рукопис
вченого – “Нотатки до “Історії мистец-
тва старожитності”.
Останній прижиттєвий портрет
дослідника (1768 р.) належить пензлю
німецького художника Антону фон
Марону (1733 – 1808). Картина вико-
нана олійними фарбами на полотні. На
цьому портреті ми можемо побачити
рукопис Вінкельмана “Monumenti an-
tichi inediti” (“Невідомі стародавні
пам‘ятки”), над яким він працював до
останніх днів свого життя [11].
Книга з оглядом творів античного
мистецтва, які зберігались у Римських
зібраннях, побачила світ 1767 та 1768
рр. у двох томах in folio з гравюрами,
виконаними Джованні Казанова за
вказівками вченого.
У Й.-Й. Вінкельмана був учень
Йоганн-Герман фон Рідезель (1740 –
1785), який 1767 року здійснив експе-
диційну подорож на південь Італії та
Сицилії. Послання до свого учителя у
вигляді книги були опубліковані після
смерті вченого 1771 року у Цюріху.
В останній рік свого життя Й.-Й.
Вінкельман мав намір повернутися на
батьківщину і заснувати Музей анти-
чного мистецтва на основі власної збі-
рки античних монет, гем та скульпту-
ри. Але не судилось... При загадкових
обставинах він загинув у Трієсті. Був
похований у Соборі Святого Граста чи
на міському цвинтарі. Могила не збе-
реглась.
Вищевикладене дозволяє ствер-
джувати, що Й.-Й Вінкельман заклав
наукові підвалини пам‘яткоохоронної
та музейної справи Західної Європи.
Монографічне вивчення усіх праць
вченого з означеної тематики потребує
подальшого продовження з метою вве-
дення видатних досягнень вченого до
наукового обігу України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гилберт К., Кун Г. История
эстетики. – М., 1960. – С. 317 – 323;
Овсянников М. Ф. История
эстетической мысли: Учебное пособие.
– М., 1984. – С. 160 – 164; Левчук Л.
Т., Кучерюк Д. Ю., Панченко В. І. Ес-
тетика: Підручник. – К., 2000. – С. 19,
26.
2. Goethe’s fammtliche Berfe in
fundvierzig Banden. – Leipzig, s. a. – Bd.
35. Winckelmann. Philipp Hackert. – S. 1
– 26; у російському перекладі під на-
звою “Наброски к характеристике
Винкельмана” опубліковано у книзі:
Винкельман И. – И. Избранные
произведения и письма. – М.; Л., 1935.
– С. 599 – 648.
3. Lammel G. Kunst der Goethezeit.
– Berlin, 1982. – S. 5 – 15, 34.
4. С – въ А. Винкельман //
Энциклопедический словарь.
Репринтное воспроизведение издания
Ф. А. Брокгауз – И. А. Ефрон, 1890 г. –
Т. 11. – М., 1991. – С. 419; Редер Д. Г.
Винкельман // Большая Советская
ПАМ’ЯТКИ НАУКИ І ТЕХНІКИ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4
46
энциклопедия. – Третье издание. – М.,
1971. – Т. 5. – С. 74; The Macmillan En-
cyclopedia of Art / General Editors: Ber-
nard L. Myers, Trewin Copplestone. –
London, 1979. – P. 212; M. I. W. Winck-
elmann // The New Encyclopedia Britan-
nica: In 30 vol. – 15 th Edition. – Chi-
cago, 1986. – Vol. 12. – P. 695 – 696;
Винкельман // Словарь античности /
Отв. ред. В. И. Кузищин. – М., 1989. –
С. 103 – 104.
5. Жебелев С. А. Введение в
археологию: В 2 – х частях. –
Петроград, 1923. – Ч. 1. История
археологического знания. – С. 22 – 24;
Монгайт А. Л. Археология Западной
Европы. Каменный век. – М., 1973. –
С. 12; Лебедев Г. С. История
отечественной археологии. 1700 – 1917
гг. – СПб, 1992. – С. 35.
6. Неверов О. Собрание
древностей Винкельмана // Сообщения
Государственного Эрмитажа. – Л.,
1981. – Вып. XLVI. – С. 46 – 48.
7. Винкельман И. И. История
искусства древности. – Л., 1933. – 432
с.; Винкельман И. – И. Избранные
произведения и письма. – М.; Л., 1935.
– 688 с.; Винкельман И. И. История
искусства древности. Малые
сочинения. – СПб, 2000. – 800 с.
8. Winckelmann J. J. Zu fragen der
kunstwissenschaft und der Asthetic. Ein
Beitrag zum Studium der deutschen Klas-
sik. – Dresden, 1955. – 184 s.; Winckel-
mann J. J. De ratione delineandi Grae-
corum artificum primi attium seculi ex
nummis antiquissimis dignoscentia. –
Mainz – Wiesbaden, 1974. – 40 s.
9. Федотова Е. Менгс. – М., 2003. –
48 с.; Менгс А. Р. мысли о прекрасном
и о вкусе в живописи (1762) // Мастера
искусства об искусстве: В 7 т. – М.,
1967. – Т. 3. – С. 462 – 466.
10. Lessing G. E. Gesammelte werke
in Zehn Banden. – Berlin, 1955 – 1956. –
Funfter Band. – S. 7 – 346; Лессинг Г.
Э. Лаокоон, или о границах живописи
и поэзии. – М., 1957. – 520 с.; Лессінг
Г. – Е. Мінна фон Барнгельм. Емілея
Галотті. Лаокоон. – К., 1976. – С. 283,
293.
11. Мезенцева Ч. А. Искусство
Германии XV – XVIII веков. Очерк –
путеводитель. – Л., 1980. – С. 76 – 84;
Nikulin N. Anton Raphael Mengs. – Len-
ingrad, 1984. – 13 p.: 13 repr.; Никулин
Н. Немецкая и австрийская живопись
XV – XVIII веков. Эрмитаж. – Л.,
1989. – С. 332; Федотова Е. Д. Менгс //
Европейская живопись XIII – XX вв.
Энциклопедический словарь. – М.,
1995. – С. 283 – 284.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-79137 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2077-9496 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T11:17:04Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Кепін, Д.В. 2015-03-26T16:26:21Z 2015-03-26T16:26:21Z 2007 Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана / Д.В. Кепін // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 39-46. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2077-9496 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79137 069.0:904:9-05 В статье на основе анализа научной деятельности основоположника наук археологии и искусствоведения, представителя классицистического направления в немецкой эстетике И.И. Винкельмана рассматривается его вклад в сохранение историко-культурного наследия. Проанализированы опубликованные труды ученого по вопросам охраны памятников и музейного дела. Рассмотрены достоверные портреты художников – современников Винкельмана А.Р. Менгса, А.М.А.К. Кауфман, А. фон Марона. In this article the historical-cultural heritage contribution made by the representative of classical trend in German aesthetics J.J. Winckelmann is being considered. It has been made on the base analyze of Vinckelmann’s scientific activity as the founder of both sciences: archeology and history of art. The scientist’s published works devoted to monument’s protection and museology have been analyzed. The authentic portraits of Winckelmann’s contemporaries – painters A. R. Mengs, A.M.A.K. Kaufmann, A. fon Maron are being considered as well. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Питання історії науки і техніки Пам’ятки науки і техніки Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана Article published earlier |
| spellingShingle | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана Кепін, Д.В. Пам’ятки науки і техніки |
| title | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана |
| title_full | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана |
| title_fullStr | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана |
| title_full_unstemmed | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана |
| title_short | Пам’яткознавча діяльність Й.-Й. Вінкельмана |
| title_sort | пам’яткознавча діяльність й.-й. вінкельмана |
| topic | Пам’ятки науки і техніки |
| topic_facet | Пам’ятки науки і техніки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79137 |
| work_keys_str_mv | AT kepíndv pamâtkoznavčadíâlʹnístʹiivínkelʹmana |