Коротка характеристика пам’яток археології України
У зв’язку з підготовкою колективної монографії «Основи пам’яткознавства» автор наводить короткий огляд пам’яток археології за історичними періодами та основними типами. В связи с подготовкой коллективной монографии «Основы памятниковедения» автор подает короткое обозрение памятников археологии по...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79470 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Коротка характеристика пам’яток археології України / О.М. Титова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 271-278. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859616998512656384 |
|---|---|
| author | Титова, О.М. |
| author_facet | Титова, О.М. |
| citation_txt | Коротка характеристика пам’яток археології України / О.М. Титова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 271-278. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У зв’язку з підготовкою колективної монографії
«Основи пам’яткознавства» автор наводить короткий огляд пам’яток археології за історичними періодами та основними типами.
В связи с подготовкой коллективной монографии «Основы памятниковедения»
автор подает короткое обозрение памятников археологии по историческим
периодам и основным типам.
In connection with the preparation of the monograph “Basis of Monument Studies»
the author gives a brief review of archaeological monuments by historical periods and
basic types.
|
| first_indexed | 2025-11-28T21:35:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë ²Õ ÐÅÖÅÍDz¯, ÄÈÑÊÓѲÉͲ
ÏÐÎÁËÅÌÈ, òÏÎÒÅÇÈ,
ÏβÄÎÌËÅÍÍß
ТИТОВА О.М.
Коротка характеристика пам’яток
археології України
У зв’язку з підготовкою колективної монографії
«Основи пам’яткознавства» автор наводить корот-
кий огляд пам’яток археології за історичними пері-
одами та основними типами.
Ключові слова: пам’ятки археології, культурна
спадщина, пам’яткознавство, археологічна культу-
ра, типи об’єктів археологічної спадщини.
Провідні співробітники Центру пам’яткознавства
НАН України і Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури запланували підготувати
колективну монографію «Основи пам’яткознавства»,
в якій спробують проаналізувати сучасний стан теорії,
історії та вирішення проблем окремих напрямів цієї
нової дисципліни у вітчизняній системі гуманітарних
наук. Фактично це буде наступне після відомої моногра-
фії С.З. Заремби [1] узагальнююче наукове досліджен-
ня, що ставить за мету висвітлити пам’яткознавство як
комплексну наукову дисципліну, котра має визначені
об’єкт і предмет, однак, поєднує методи різних суспіль-
них наук – історії, археології, етнології, мистецтвознав-
ства, історії й теорії архітектури тощо.
Серед актуальних проблем сучасного українсько-
го пам’яткознавства важливе місце посідає виявлення,
визначення, вивчення та збереження пам’яток археоло-
гії, відтак, у цій публікації пропонуємо ще раз коротко
розглянути загальну характеристику цих об’єктів куль-
турної спадщини України [2].
У більшості регіонів України пам’ятки архео-
логії, як і пам’ятки історії, переважають серед інших
нерухомих об’єктів культурної спадщини. За офіцій-
ною статистикою їх на державному обліку близько
58 тисяч, хоча, можливо, ще стільки ж ще не облі-
ковані, – тобто відомості про них ще не внесені до
відповідних списків і реєстрів. Переважання пам’яток
272 ISSN 2078-0133
археології над іншими видами пам’яток особливо помітне у південних облас-
тях України, де знаходяться курганні могильники та залишки давніх поселень.
Найменше серед загальної кількості об’єктів археологічної спадщини відомо
па м’яток найвіддаленіших у часі історичних періодів – доби палеоліту й мезо-
літу. Пам’яток пізнього середньовіччя XVI–XVIII ст., яке вважа ється верхньою
межею дослідження археологічними мето дами, на сьогодні виявлено та част-
ково вивчено понад 3 тисячі.
Найдавнішим пам’яткам археології на теренах України понад 1 млн.
років, і належать вони до ашельської доби раннього палеоліту. Провідне місце
серед них посідає багатошарова стоянка Королеве Виноградівського району
Закарпатської обл., виявлена у 70–х роках XX ст. 15 культурних горизонтів
стоянки дозволяють простежити еволюцію техніки обробки каменю від ашелю
до мустьє та пізнього палеоліту, що робить пам’ятку опорною для вивчення
палеоліту Цент ральної Європи [3].
Мустьєрським часом датуються перші поховальні пам’ятки, знайдені у
печері Кіїк-Коба в Криму. Стоянки та місце знаходження пізнього палеоліту
знаходяться в усіх регіонах України, проте, світової слави серед них зажили
поселення із залишками жител із кісток мамонта в с. Мізині Коропського
району Чернігівської обл., с. Добранічівці Яготинського району Київської обл.,
с. Межирічах Черкаської обл., костище бізонів у с. Амросіївці Донецької обл.
На території цих стоянок віднайдені найдавніші музичні інструменти, виготов-
лені з кісток мамонта [4].
Унікальними також є знахідки пам’яток мистецтва – малюнків вохрою, вуг-
лем, гравіювання на кістках мамонта (Мізин, Кирилівська стоянка в Києві).
Завдяки комплексному вивченню мезо-неолітичних стоянок і могиль-
ників уда лося провести складні етнокультурні побудови, простежити етапи
зародження та поширення «неолітичної революції» – переходу від привласню-
ючого до відтворюючого госпо дарства, вдосконалення технології виготовлення
крем’яних знарядь, появи керамічного виробництва, з’ясувати роль і значення
у первісній історії України міграційних процесів [5].
Наступний період первісної історії репрезентують пам’ятки енеоліту-
бронзи (VІ–II тис. до н.е.), до якого нале жать понад сорок археологічних куль-
тур, сотні поселень, тисячі поховальних пам’яток. Без сумніву найвизначнішим
явищем серед них є ранньоземлеробська трипільська культура, відкрита відо-
мим археологом В.В. Хвойкою понад 100 років тому в районі сіл Трипілля та
Халеп’я на Київщині [6].
Дослідників уразив високий рівень розвитку економіки та духовного життя
трипільських племен, розповсюдження орного землеробства з використанням
тяглової сили тварин, освоєння більшості відомих злаків [7], розведення осно-
вних видів свійських тварин, виробництво міді, розвинуті гончарні технології
та житлобудівництво, складні релігійно-міфологічні уявлення, досконале мис-
тецтво, переддержавна організація суспільства. Трипільська культура, будучи
частиною етнокультурної спільноти Трипілля-Кукутень, знаходилася під впли-
вом ранніх цивілізацій Середземномор’я та Близького Сходу й проіснувала
273Праці центру пам’яткознавства, № 17, 2010 рік
понад 1,5 тис. років, залишивши майже 1,5 тис. пам’яток. Найбільш відомими
серед них є відкриті завдяки аерофотозйомці й археометричним дослідженням
поселення-гіганти – «протоміста», які займали великі площі (Доброводи –
250 га, Майданецьке – 270 га, Тальянки – 450 га), мали чітке планування «колами»
та складну, можливо, двоповерхову архітектуру споруд. Дослідники вважають,
що на території таких поселень знахо дилося 1470–2700 будівель, в яких мешкало
8–15 тис. чоловік.
Великим надбанням культури України є зразки трипіль ської антропо-
зооморфної пластики, багато розмальований посуд зі складною та виразною
семантикою. Деякі дослідники вбачають у розписах по кераміці символічне
письмо – як зародковий етап писемності. Очевидно, така землеробська симво-
ліка мала певний вплив на наступні культурні явища України.
Важливим є також вивчення взаємин трипільців із синхронними їм степо-
вими скотарськими племенами, зокрема, середньостогівської культури. Адже
саме на пам’ятках останньої (Дереївка, Олександрія) зафіксовані фауністичні
залишки свійського коня [8], а територія її розповсюдження – басейн Дніпра та
Сіверського Дінця – місце формування індоєвропейців, з визначенням ґенези
яких пов’язали свої дослідження кілька генерацій провідних учених світу.
Наступницею середньостогівської стала ямна культура другої половини
III тис. до н.є. Центральною пам’яткою її вважають Михайлівське укріплене
поселення на Нижньому Дніпрі (Херсонська обл.). Пам’ятка інтер претована
як великий міжплемінний центр довготривалого характеру з кам’яними обо-
ронними стінами, численними житлами на кам’яних підмурках, майстернями,
культовими спорудами.
Більшість пам’яток ямної культури – це курганні поховання, поширені від
Південного Бугу до Сіверського Дінця. Провідною рисою цих поховань є від-
сутність будь-яких конструкцій, окрім дерев’яних настилів, скорчене положення
кістяка, посипаного червоною вохрою і покладеного безпосередньо у яму в мате-
рику, бідність су провідного інвентарю. В деяких похованнях знаходять залишки
возів (курган Сторожова Могила), великі антропоморфні стели з каменю, кільце-
ві кам’яні викладки-кромлехи. Відомі також і безкурганні ґрунтові могильники
(Капулівка, Кодак, Михайлівка) [9].
Цікаві кам’яні конструкції – скрині – використову валися в похованнях
носіями кемі-обинської культури степового Криму. Стінки таких скринь при-
крашалися символічними зображеннями, вигравіруваними або нанесеними
вохрою чи вуглем.
Бронзовий вік, що характеризується поширенням виробів із бронзи, з
якої за допомогою литва виготовляли міцну зброю, знаряддя праці, прикраси,
представлений в Україні археологічними культурами лісової, лісостепової та
степової зон. Найпоширенішими у перших двох зонах були пам’ятки серед-
ньодніпровської культури шнурової кераміки з невеликими довготривалими
поселеннями землеробів і мисливців, розвинутою торгівлею й обміном, а
також ремеслами (гончарством, ткацтвом, обробкою кременю). Представники
цієї культури ховали небіжчиків у скорченому положенні, посипавши їх вох-
274 ISSN 2078-0133
рою, у курганах або безкурганних могильниках, у іямах з кромлехами або під
кам’яною вимосткою. З культурами шнурової кераміки генетично пов’язані
пізньобронзові етнічні утворення, які вважають найдавнішими предками
слов’ян і балтів.
Невід’ємною частиною степових ландшафтів України є окремі кургани та
курганні могильники, що з’являються за доби енеоліту (пізнє Трипілля, ямна
культура), особливо поширюються в бронзову добу, ранньозалізний час й існу-
ють до ХІ–ХІІ ст. н.е. Спільним для культур катакомбної області є поховання
у скорченому стані, у склепах-катакомбах, викопаних у стінках могильних ям,
зі значним використанням червоної вохри, багатство супровідного матеріалу:
крем’я них і бронзових знарядь та зброї, срібних і бронзових прик рас, вибагливо
оздоблених посудин із їжею. Для донецької культури характерні кремнеобробні
майстерні та поховання майстрів із обробки кременю й виготовлення з нього
майже ювелірно виконаних знарядь. У Приазов’ї розповсюджені по ховання з
масками, намальованими червоною вохрою в поховальних камерах зображення-
ми людських стоп, рук. Вивчення кон структивних особливостей курганних наси-
пів дозволило зро бити цікаві спостереження щодо їх культового призначення
– вони були не стільки місцями поховання членів роду, скільки родоплемінними
святилищами [10].
Безцінною перлиною культурної спадщини України є Кам’яна Могила –
святилище первісної людини зі складними наскельними зображеннями – петро-
гліфами, які датуються палеолітом – добою бронзи – сарматським часом [11].
Пам’ятки скіфо-сарматського чи ранньозалізного часу (поселення, городи-
ща, міста, кургани, культові споруди) зали шені великими племінними союзами,
ранньокласовими утво реннями та рабовласницькими державами: Кіммерією і
Скіфією, античними полісами (датуються VIII ст. до н.е. – IV ст. н.е.)
Відомо понад десять великих скіфських городищ – Пастирське, Хотівське,
Басівське, Трахтемирівське, Мотронинське й інші. Найбільше з них (не лище
в Україні, але й у Східній Європі) – Більський укріплений комплекс на
Полтавщині. Його площа перевищує 4020 га, периметр укріплень сягає
25,2 км, висота валу – до 9 м, глибина рову – 5,5 м. Цей комплекс складається з
трьох укріплених городищ і кількох курганних могильників навколо. Розкопані
залишки майстерень, велике святилище з жертовниками. Дослідники вважають,
що на городищі мешкали 40–50 тис. чоловік, і ідентифікують його з Гелоном –
описаним Геродотом містом будинів [12].
Визначні скіфологи України дослідили низку великих скіфських курганів,
які значно збагатили науку знаннями про обряд поховання, історію, культуру,
духовні традиції царських скіфів. Найвідоміші з розкопаних курганів скіфської
аристократії: Мелітопольський курган, Гайманова Могила, Товста Могила,
Огуз, Чортомлик, Великий Рижанівський курган на Черкащині. Знахідкою
століття назвали золоту пектораль, виявлену Б.М. Мозолевським у 1971 р. в
Товстій Могилі на околицях м. Орджонікідзе. Під курганним насипом виявлені
центральна та бокова поховальні камери, до яких вів дромос. Як і більшість
скіфських курганів, на момент дослідження ця пам’ятки вже була пограбована,
275Праці центру пам’яткознавства, № 17, 2010 рік 275
проте, частина скарбів, що являють собою зразки чудової скіфської торевтики,
не була помічена грабіжниками – відтак, стала надбанням науки [13].
Наступним після скіфів населенням степово-лісостепової зони України
були сармати (II ст. до н.е. – IV ст. н.е.). Їх поховання в курганах знаходяться
на широких просторах від Криму до Карпат. Найбагатше сарматське «царське»
поховання І ст. н.е. відкрите в кургані біля с. Соколова Могила на Південному
Бузі. Знайдені численні прикраси, коштовні речі, культові предмети, амулети,
тканини східного походження.
Великий масив об’єктів культурної спадщини України, що належать до
VII ст. до н.е. – IV ст. н.є., становлять античні пам’ятки Північного Причорномор’я.
Вони зосереджуються довкола чотирьох колишніх міст-полісів: Тіри
(м. Білгород-Дністровський Одеської обл.), Ольвії (с. Парутіно Оча ківського
району Миколаївської обл.), Херсонеса (м. Севастополь), Пантикапея-Боспора
(м. Керч, АР Крим) та їх хори – сільської округи навколо цих міст-полісів.
Однією з найкраще досліджених пам’яток є стародавнє місто Ольвія, яке
складалося з топографічно визначених Верхнього та Нижнього міст, оточе-
них лінією потужних укріплень, що викликали захоплення самого Геродота.
В центральній частині міста знаходилася головна площа – агора з торгово-
адміністративними спорудами, поряд – теменос із храмами Зевса, Аполлона,
жертовниками, вівтарями, постаментами від кам’яних плит із написами-
посвяченнями, декретами. Розкопані десятки жител і господарчих споруд,
що утворювали садиби, виробничі майстерні (рибозасолювальні, виноробні,
гончарні). Місто оточене потужним некрополем із похованнями різних періодів
існування цієї пам’ятки. Вражають кам’яні склепи – справді монументальні
споруди, що гармонійно поєднують архітектурні надбання зі зразками унікаль-
ної монументальної пластики (курган Зевса, склеп Єврисивія і Арети). Ольвія
першою з археологічних пам’яток ще в 20–х роках XX ст. була оголошена
заповідником. Тепер Ольвія має статус пам’ятки національного значення, там
створений музей із експозицією знахідок, ведуться великі роботи з консервації
виявлених об’єктів [14].
Унікальні знахідки одержані вченими під час дослідження ранньохрис-
тиянських пам’яток Криму І тис. н.е. Це архітек турні та мистецькі залишки
базилік у Херсонесі, понад десяток печерних монастирів, церков. Добою серед-
ньовіччя датуються також печерні міста – Мангуп-Кале, Чуфут-Кале й інші.
Взагалі, територія Криму настільки щільно насичена пам’ятками археології
від доби палеоліту до пізнього середньовіччя, що може вважатися своєрідним
музеєм археології просто неба.
Значну частину об’єктів археологічної спадщини України становлять
ранньослов’янські та давньоруські пам’ятки. Їх вивчення дозволило вирішу-
вати широке коло етнокультурних, демографічних, соціально-економічних
проб лем – з’ясовувати ареал розповсюдження ранніх слов’ян, генетичні
зв’язки, датування, особливості матеріальної та духовної культури. Важливою
є спроба простежити історію східних слов’ян ретроспективно, відшукуючи
певні риси спорідненості. Питання літописця Нестора «Откуда єсть и пошла
276 ISSN 2078-0133
земля Руськая» хвилювало й продовжує бути одним із найбільш дискусійних у
середовищі представників різних наук. Вагомою серед них є думка археологів,
що базується на комплексному вивченні матеріальних решток археологічних
культур. Найвідоміші з них: зарубинецька, черняхівська, корчацька, пеньків-
ська, роменська, Лука-Райковецька та, власне, києворуська [15]. Вчені довели
безперерв ність проживання ранньослов’янських племен на теренах Південно-
Східної Європи; простежений процес виникнення ранньослов’янської спільно-
ти, зародження слов’янської державності [16].
Давньоруські старожитності представлені містами, городищами, сели-
щами, фортецями, курганними та ґрунто вими могильниками, культовими
спорудами (храмами, каплицями, жертов никами). Безліч аспектів соціально-
економічної, етнокультурної історії, демографії, міжплемінних і міжетнічних
стосунків можливо висвітлювати за допомогою яскравих, різнобічних матері-
алів, отриманих унаслідок археологічних досліджень Києва, Чернігова, Білої
Церкви, Вишгорода, Путивля, Новгорода-Сіверського, Галича й багатьох
інших давньоруських міст (за літописами їх було майже 400) [17].
Найповніше вивчений культурний шар Києва в різних його частинах
– на Старокиївській горі, Подолі, Копиревому кінці, Видубичах, Китаєві й
інших. Важливі результати отримані археологами під час роз копок на місці
відтворення Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-
Печерської лаври, церкви Богородиці Пирогощі. Дослід жена планувальна
структура давнього міста, особливості масової забудови – відкриті квартали,
садиби зі зрубними будівлями, дерев’яними парканами та бруківкою. В XI–
XII ст. на території середньовічного Києва відбувався розквіт кам’яного будів-
ництва – споруд жувалися церкви, палаци князів, залишки яких зафіксовано
переважно на Дитинці, в межах міст князів Володимира та Ярослава.
Посилився інтерес науковців до вивчення проблеми взаємодії народів
Сходу – кочівників (по ловців, печенігів, хозар) і східних слов’ян. Степовики
несли небезпеку переважно осілим зем леробам – слов’янам, що засвідчене
спорудженням фортець потужними Змієвими валами (довжиною майже 1 тис.
км) на південних кордонах Києворуської держави. Проте, стосунки між ними
були набагато складнішими. Відомі й мирні часи, коли утворювалися змішані
шлюби, особливо на прикордонних територіях, що можна з’ясувати з аналізу
матеріальних комплексів.
Більшість проблем медієвістики XVI–XVIII ст. повніше вирішуються
завдяки дослідженню матеріальних залишків січей Низового Дніпра, центрів
паланок, полків, сотень, некрополів українського козацтва [19].
Найкраще збереженими з археологічної точки зору є залишки Хортицької
(о. Мала Хортиця), Кам’янської (с. Республіканець Бериславського району
Херсонської обл.) та Олешківської (м. Цюрупинськ херсонської обл.) січей.
Як наслідок досліджень цих пам’яток локалізовані січі низового козацтва,
з’ясоване їх планування та стан збереженості об’єктів; частково обстежені
фрагменти укріплень, житлових споруд (куренів стовпової конструкції), вироб-
ничих приміщень (залізоробного, зброярського).
277Праці центру пам’яткознавства, № 17, 2010 рік 277
Деякі питання історії козацтва просто неможливо з’ясувати без археоло-
гічних розвідок. Сказане стосується часу та чинників виникнення цього сус-
пільного явища, етнічного складу козацького братства, реконструкції побуту,
бойових навичок козаків.
Останнім часом великі археологічні роботи проводилися у козацьких
столицях – Чигирині (також у Суботові), Глухові та Батурині, де розкриті й
досліджені залишки укріплень, садиб козацької стар шини, цвинтарі й кладови-
ща [19]. В районі о. Хортиці та на Нікопольщині, де затоплені залишки 5 запо-
розьких січей, проводяться планові підводні дослідження – знайдені численні
уламки кораблів (один дуже добре збережений періоду російсько-турецької
війни 1735–1739 років), їх конструкцію, такелаж, озброєння.
Археологи вивчають також замки та фортеці Поділля й Волині доби піз-
нього середньовіччя – у Кам’янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, Жванці,
Старокостянтинові, Барі тощо.
Своєрідною й унікальною пам’яткою козацтва є поле Берестецької битви
1651 р. (Рівненська обл.). Тут завдяки сприятливим умовам у болотяному ґрунті
зберігаються повні комплекси озброєння, одягу, обладунку загиблих під час
указаної битви українських козаків і селян, а також татар і поляків. Виявлені
знахідки стали експонатами музею-заповідника «Козацькі могили». Вони є
джерелом вивчення козацької холодної та вогнепальної зброї, промислів і реме-
сел, реконструкції одягу, взуття, особистих речей козаків під час походу [20].
Загалом, наведений короткий огляд пам’яток археології України засвід-
чує їх непересічне значення як основного джерела з дописемної історії
людства. Їхнє значення не зменшується з появою писемності, оскільки розу-
міння культурно-історичних процесів, етнічні, хронологічні й інші суспільно-
економічні реконструкції наступних історичних періодів неможливі без засто-
сування археологічних методів дослідження. Проте, для вивчення й отримання
інформації, насамперед, треба визначити і зберегти пам’ятки археології. І тут в
нагоді можуть бути здобутки з поля пам’яткознавства.
1. Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. – К., 1995. –
С. 18–19.
2. Пам’ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 1 / Відп. редактор
Горбик В.О. – К., 2005. – С. 120–149.
3. Давня історія України / Станко В.Н. (відп. редактор). – Т.1. Первісне суспільство –
К.: Наукова думка, 1997. – С. 25–39.
4. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994.
– С. 20–29.
5. Даниленко В.Н. Неолит Украины. Главы древней истории Юго-Восточной Европы. –
К.: Наукова думка, 1969. – С. 7–45.
6. Колесникова В.А. Вікентій (Чеслав) Хвойка. Сторінки наукової біографії. – К.: «КОРВІН
ПРЕСС», 2007. – С. 44–54; Черняков І. Вікентій Хвойка (1850–1914). – К.: Видавництво
«Архетип», 2005. – С. 71–88.
7. Пашкевич Г. Розвиток первісного землеробства // Шашкевич Г., Охріменко Г. Розвиток
землеробства на території Волині (VI–II тис. до н.е.): Навчальний посібник. – Луцьк: ВАТ
«Волинська обласна друкарня», 2010. – С. 29–70; Черняков І. Концепції автохтонного, мігра-
ційного походження племен трипільської культури та їх зв’язок з теорією постійності зем-
278 ISSN 2078-0133
леробського населення в Україні // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали
наук.- практ. конфер. – К.: Вид. Центр. «Просвіта», 2004. – С. 41–55.
8. Телегін Д.Я., Потєхіна І.Д. Кам’яні «боги» мідного віку України. – К., 1998. – С. 3–19.
9. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Підручник для вищих навчальних
закладів. Видання друге, доповнене і перероблене. – Тернопіль: Навчальна книга, 2005. –
С. 87–90.
10. Івакін Г., Титова О. Критерії класифікації та поцінування пам’яток археології
// Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика / Відп. редактор Горбик В.О. – К., 2007. –
С. 157–159.
11. Михайлов Б. Каменная Могила – подземный «эрмитаж» Приазовья. 2–е издание, допо-
лненное. – К.: «Такі справи», 2005. – С. 5–10.
12. Яйленко В.П. Очерки этнической и политической истории Скифии в V–III вв. до н.э.
// Античный мир и варвары на юге России и Украины: Ольвия, Скифия, Боспор. – Запорожье:
Дикое Поле, 2007. – С. 69–82.
13. Ольговський С.Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. –
ІІІ ст. н.е. - К.: Наш час, 2010. – С. 62–88.
14. Античні держави Північного Причорномор’я // Україна крізь віки. – К., 1998. –
Т. 1. – С. 20–47.
15. Археологія Української РСР. У 3–х т. – Т. ІІІ / Відп. редактор Довженок В.Й. –
К.: Наукова думка, 1975. – С. 8–10.
16. Баран В.Д., Абашина Н.С. Відділу слов’янської археології – 30 років // Археологія
давніх слов’ян. Дослідження і матеріали / Відп. редактор Козак Д.Н. – К., 2004. – С. 3–8.
17. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К., 1984. – С. 3–15.
18. Титова О. Відтворення нерухомих пам’яток українського козацтва. До постановки
питання // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. Вип.
11. – К.: Шлях, Часи козацькі, 2002. – с. 81–84.
19. Гугля В. Суботів Хмельницьких. – Дніпропетровськ, 2006. – С. 4–36.
20. Археологія доби українського козацтва XVI–XVIII ст.: Навчальний посібник
/ Д. Телегін (відп. ред.), І. Винокур, О. Титова, І. Свєшніков та ін. – К.: ІЗМН, 1997.
– С. 112–134.
Титова Е.Н. Короткая характеристика памятников археологии Украины
В связи с подготовкой коллективной монографии «Основы памятниковедения»
автор подает короткое обозрение памятников археологии по историческим
периодам и основным типам.
Ключевые слова: памятники археологии, культурное наследие, памятниковедение,
археологическая культура, типы объектов археологического наследия.
Tytova O.M. The brief review of archaeological monuments of Ukraine
In connection with the preparation of the monograph “Basis of Monument Studies»
the author gives a brief review of archaeological monuments by historical periods and
basic types.
Key words: archaeological monuments, cultural legacy, heritage studies, archaeologi-
cal culture, types of objects of archaeological legacy.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-79470 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T21:35:51Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Титова, О.М. 2015-04-02T14:53:11Z 2015-04-02T14:53:11Z 2010 Коротка характеристика пам’яток археології України / О.М. Титова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 271-278. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79470 У зв’язку з підготовкою колективної монографії «Основи пам’яткознавства» автор наводить короткий огляд пам’яток археології за історичними періодами та основними типами. В связи с подготовкой коллективной монографии «Основы памятниковедения» автор подает короткое обозрение памятников археологии по историческим периодам и основным типам. In connection with the preparation of the monograph “Basis of Monument Studies» the author gives a brief review of archaeological monuments by historical periods and basic types. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення Коротка характеристика пам’яток археології України Короткая характеристика памятников археологии Украины The brief review of archaeological monuments of Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Коротка характеристика пам’яток археології України Титова, О.М. Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| title | Коротка характеристика пам’яток археології України |
| title_alt | Короткая характеристика памятников археологии Украины The brief review of archaeological monuments of Ukraine |
| title_full | Коротка характеристика пам’яток археології України |
| title_fullStr | Коротка характеристика пам’яток археології України |
| title_full_unstemmed | Коротка характеристика пам’яток археології України |
| title_short | Коротка характеристика пам’яток археології України |
| title_sort | коротка характеристика пам’яток археології україни |
| topic | Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| topic_facet | Рецензії, дискусійні проблеми, гіпотези, повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79470 |
| work_keys_str_mv | AT titovaom korotkaharakteristikapamâtokarheologííukraíni AT titovaom korotkaâharakteristikapamâtnikovarheologiiukrainy AT titovaom thebriefreviewofarchaeologicalmonumentsofukraine |