Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках
У статті аналізується повоєнна ситуація в Донбасі в культурній сфері та висвітлюється історичний процес поступового відновлення системи центральних і місцевих органів влади з охорони культурної спадщини. В статье анализируется послевоенная ситуация в Донбассе в культурной сфере и
 рассмотрен...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79999 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках / О.В. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 35-51. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860106167494115328 |
|---|---|
| author | Принь, О.В. |
| author_facet | Принь, О.В. |
| citation_txt | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках / О.В. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 35-51. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті аналізується повоєнна ситуація в Донбасі в культурній сфері та висвітлюється історичний процес поступового відновлення системи центральних і місцевих органів влади з охорони культурної спадщини.
В статье анализируется послевоенная ситуация в Донбассе в культурной сфере и
рассмотрен исторический процесс постепенного возобновления системы центральных
и местных органов власти по охране культурного наследия.
In the article a post-war situation is analyzed in a cultural sphere in Donbasse region and
the historical process of gradual renewal of the system of central and local organs of power is
considered on the guard of cultural legacy.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:31:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
35Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
Ключевые слова: памятниковедение, памятники истории и культуры, исторические
источники, Львов.
Badyak V.P. Formation of the conservation principles of monuments in Lviv
This is an attempt of making clear the history of conservation cultural heritage in Lviv, es-
pecially its start in the before of Soviet period, when the pragmatic principles of function in the
repair and reconstruction were predominate. This principles were regulated by legal rules and
leads to forming the monuments conservation system. It is stressed on the conditions in which
Ukrainian inhabitants of Lviv have to be in the times of Polish supremacy. Special discrimina-
tion they feel in the aspects of historical memorial monument and putting in good order tombs
of persons who struggle for free Ukraine.
Key words: monumentlogic, history and culture monuments, socialization, historical
sources, Lviv.
УДК 351.853(091)(477.6)«1945/1952»
О.В. ПРИНЬ
Повоєнне відновлення державної
системи охорони культурної спадщини
у Донбасі 1945–1952 роках
У статті аналізується повоєнна ситуація в Донбасі в культурній сфері та висвіт-
люється історичний процес поступового відновлення системи центральних і місцевих
органів влади з охорони культурної спадщини.
Ключові слова: державні органи, реєстр пам’яток, виконавчий комітет, урядові рі-
шення, археологічні пам’ятки, паспортизації пам’яток історії та культури.
Повоєнний етап відродження та розвитку системи державного управління
України вплинув на всі сфери життєдіяльності українського суспільства. Адже
ІІ Світова війна завдала непоправних, колосальних втрат – музейні колекції,
сотні архітектурних пам’яток, тисячі монументальних були зруйновані, десят-
ки тисяч творів мистецтва вивезені до Німеччини.
У цих умовах система органів охорони культурної спадщини проходить
свої історичні етапи відродження, становлення, розвитку та реформування.
Державотворчий процес сьогодення активізував вивчення проблем, пов’язаних
із осмисленням історичного досвіду минулого. Особливого значення за умов
розбудови української державності набуває проблема аналізу тих процесів, що
відбувалися у сфері охорони культурної спадщини України з повоєнного часу.
Відомий дослідник у галузі державного управління Г.В. Атаманчук, говоря-
чи про місце радянської форми державності, підкреслює: «Як її не оцінювати, це
була віха в історії державності, яку наука не може ігнорувати» [1], а за визначен-
ням провідного українського правника В.І. Акуленка, шлях становлення та розви-
тку радянського законодавства про охорону культурної спадщини є суперечливим
і неоднозначним, неоднаковим було ставлення до пам’яток минулого на всіх ета-
пах, є здобутки в їх збереженні, є немалі втрати й волюнтаристські перекоси [2].
36 ISSN 2078-0133
Уже з перших днів після завершення окупації в Донбасі почався поступо-
вий процес відбудови та переходу до мирного життя. Уряд УРСР розгорнув від-
будовні роботи в усіх галузях народного господарства республіки, приділив-
ши особливу увагу відновленню державного управління в центрі та на місцях.
У період 1943–1945 pоків значна увага уряду УРСР приділялася оперативному
керівництву відбудовою, організацією діяльності народногосподарського комп-
лексу республіки, вирішенню найбільш важливих проблем відновлення суспіль-
ного життя. Зокрема, для керівництва культурно-освітньою та видавничою спра-
вами в республіці указами Президії Верховної Ради УРСР у вересні 1943 р. при
Раді Народних Комісарів УРСР (РНК УРСР) було створене Управління у справах
поліграфії та видавництв, а в січні 1945 p. – Управління у справах кінематографії,
Комітет у справах мистецтв і Комітет у справах культурно-освітніх установ.
Відновлення діяльності місцевих органів державної влади – рад депутатів
трудящих УРСР відбувалося в надзвичайно важких умовах. Значна кількість
депутатів місцевих рад, службовців державного апарату перебувала в лавах
Червоної армії, багато їх загинуло на фронтах і окупованій території. Загалом
відновлення місцевих рад депутатів трудящих на всій території України було
завершено до кінця 1944 р.
Про роботу виконкомів у сфері культури у повоєнний період можна суди-
ти з діяльності Ворошиловградського облвиконкому, який протягом 1945–952
років ухвалив важливі рішення щодо відновлення державного впливу та відбудо-
ви мережі культурно-освітніх установ і системи охорони культурної спадщини.
Серед них такі, як «Про стан бібліотечної справи в області», «Про наслідки реві-
зії обласного відділу мистецтв», «Про затвердження кошторису адміністративно-
господарських видатків по обласному відділу культурно-освітньої роботи», «Про
розміщення Донецького художнього музею в м. Ворошиловграді», «Про розпо-
діл обов’язків між керівним складом виконкому облради», «Про розвиток мере-
жі кінофікації, районних будинків культури і клубів у сільській місцевості»,
«Про реєстрацію пам’ятників культури і старовини», «Про стан і заходи поліп-
шення роботи музеїв області», «Про стан і заходи поліпшення обліку та охорони
пам’яток культури» тощо [3].
З початком відновлення діяльності місцевих рад у першу чергу відновлю-
валися управління і відділи, робота яких була безпосередньо пов’язана з пер-
шочерговим забезпеченням нагальних потреб населення, відбудовою народного
господарства й вирішенням питань оборонного характеру, а вже потім вирішува-
лися питання культурної сфери. Перед керівництвом і населенням регіону поста-
ло складне завдання: якнайшвидше відбудувати як промисловість, сільське гос-
подарство, житлово-побутову сферу, так і систему народної освіти та мережу
культурно-освітніх закладів (музеїв, бібліотек, театрів тощо). Першочерговим
завданням було відновити економічний потенціал і відбудувати промислові під-
приємства. Але згодом гостро постають питання культурного будівництва: від-
новлення мережі шкіл, будинків культури, бібліотек, музеїв, увічнення пам’яті
загиблих воїнів, пам’ятних історичних місць Великої Вітчизняної війни радян-
ського народу. Владні структури, в той важкий час обтяжені післявоєнними про-
37Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
блемами, поступово вирішуючи нагальні питання промислового розвитку, змо-
гли розпочати процес відновлення державного регулювання у сфері культури.
Наприкінці війни в державній системі управління культурно-освітніми
установами держави сталися значні зміни. З 1945 р. керівництво музеями, біблі-
отеками, будинками культури було покладене на спеціально створений Комітет
у справах культурно-освітніх установ при РНК УРСР (з 1946 р. – Рада Міністрів
УРСР (РМ УРСР)).
Разом із усвідомленням ролі надбань культурної спадщини для народу та
відновленням державного впливу на пам’яткоохоронну сферу була розроблена
низка заходів, які знайшли своє відображення у прийнятій спільній постанові
РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 6 грудня 1945 р. № 1976 «Про заходи до впорядку-
вання стану пам’яток культури, старовини і природи на території УРСР» [4].
Постановою затверджувалося також «Положення про пам’ятки культури і
старовини». Воно запроваджувало класифікацію пам’яток за категоріями: союз-
ного, республіканського та місцевого значення, регламентувало облік пам’яток і
складання державних реєстрів, а для здійснення загальнодержавної координації
роботи державних пам’яткоохоронних органів створювалася Урядова комісія з
охорони пам’яток культури і старовини при РМ УРСР. Сферою компетенції цієї
структури було: розгляд проектів державних списків пам’яток культурної спад-
щини, проектів законодавчих актів, затвердження порядку обліку, реєстрації й
охорони пам’яток тощо. До її складу увійшли: М.П. Пащин – голова Комітету в
справах культурно-освітніх установ, М.П. Остапенко – начальник Управління у
справах архітектури при РНК УРСР, О.С. Пащенко – заступник голови Комітету
в справах мистецтв, В.Г. Заболотний – президент Академії архітектури УРСР,
П.П. Єфіменко – академік АН УРСР та Л.А. Мартинюк – начальник Управління
по заповідниках, зоосадах і зоопарках при РНК УРСР. Очолив комісію заступ-
ник голови РМ УРСР М.П. Бажан. Цим-таки урядовим рішенням було оголоше-
но про складання реєстру всіх загальносоюзних, республіканських і місцевих
пам’яток культури. Комісія стала центральним координуючим органом з обліку
й охорони пам’яток культурної спадщини на всій території УРСР.
Відповідно до постанови на загальнодержавному рівні питаннями охорони
пам’яток історії, археології, мистецтва мав займатися Комітет у справах культурно-
освітніх установ при РНК УРСР, а пам’ятками архітектури, монументально-
го живопису, скульптури, садово-паркової архітектури опікувалось Управління у
справах архітектури при РНК УРСР та територіальні органи цих структур.
Цікавим є факт, що крім указаних державних органів на етапі узгоджен-
ня урядового рішення вносились пропозиції від наукової громадськості про
створення окремого археологічного комітету й організації археологічної служ-
би УРСР [5]. Виділення охорони пам’яток археології в окрему галузь державно-
го управління мало на меті забезпечити належний рівень охорони найбільшої за
чисельністю групи пам’яток культурної спадщини.
Важливою ланкою державної системи управління були місцеві органи –
обласні відділи культурно-освітніх установ, містобудування й архітектури, які
забезпечували реалізацію державної пам’яткоохоронної політики на місцях.
38 ISSN 2078-0133
Вони перебували у подвійному підпорядкуванні, призначення їх керівників здій-
снювалося за погодженням з відповідними центральними органами виконавчої
влади, що повинно було забезпечити ефективну, узгоджену роботу.
Унаслідок прийняття таких заходів відкрилася можливість для активіза-
ції пам’яткоохороної роботи. Прийняті нормативні акти сприяли відновленню
робіт із виявлення й узяття на державний облік пам’яток культурної спадщи-
ни в регіонах.
На Луганщині та Донеччині елементи комплексної охорони культурної
спадщини почали відновлюватися вже протягом другої половини 1940-х років,
коли почала складатися певна система, завдяки якій охорона, нагляд, збережен-
ня та популяризація пам’яток різних категорій знаходилися в підпорядкуванні
трьох відділів обласного виконавчого комітету: відділу у справах мистецтв, від-
ділу культурно-освітніх установ і відділу у справах архітектури – практично не
пов’язаних один із одним своєю основною діяльністю. Питання популяриза-
ції культурної спадщини покладалися на структурні одиниці облвиконкому, на
управління у справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової тор-
гівлі, а також обласного комітету радіоінформації.
Облік, охорона та нагляд за станом пам’яток історії та археології поклада-
лися на відділ культурно-освітніх установ, облік пам’яток архітектури вів від-
діл у справах архітектури, а пам’яток мистецтва – відділ у справах мистецтв.
Реалізація державними органами низки практичних і теоретичних захо-
дів з охорони пам’яток культурної спадщини за радянської доби йшла трьо-
ма основними напрямками: 1) виявлення, облік та охорона пам’яток архітекту-
ри; 2) виявлення, облік, охорона та музеєфікація пам’яток історії, археології та
мистецтва; 3) реалізація заходів з монументальної пропаганди.
У перше повоєнне десятиріччя відбувався процес напрацювання норматив-
ного закріплення та внормування пам’яткоохоронної роботи. Зокрема, 4 березня
1946 р. вийшла Інструкція урядових структур при РНК УРСР – Комітету у спра-
вах культурно-освітніх установ і Управління у справах архітектури, де визнача-
лися загальні засади робот із виявлення й обліку пам’яток культури та старови-
ни. Зазначені структури зобов’язувалися залучати широкі кола громадськості до
пам’яткоохоронної діяльності, а координація підготовчих робіт виконувалася
Урядовою комісією з охорони пам’ятників культури та старовини [6].
Певні позитивні зрушення відбувалися й на місцевому рівні. Керуючись
положеннями Інструкції про проведення обліку та реєстрації пам’яток куль-
тури і старовини на території УРСР, виконавчий комітет Ворошиловградської
обласної ради депутатів трудящих провів у квітні 1947 р. першу в Донбасі реє-
страцію пам’яток культури і старовини й ініціював узяття їх на облік і під дер-
жавну охорону. До державного реєстру пам’яток культури республіканського
значення було запропоновано внести: водолікарню – будинок, в якому було роз-
міщено штаб Першого Луганського загону та Луганського раднаркому, моги-
лу О. Пархоменка з пам’ятником і надмогильною плитою в м. Луганську, моги-
лу молодогвардійців у м. Ровеньки та могилу двічі Героя Радянського Союзу
М. Горюшкіна в м. Свердловську. До обласного реєстру була внесена 21
39Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
пам’ятка, присвячена історичним подіям Громадянської війни та воїнам, заги-
блим у Великій Вітчизняній війні радянського народу 1941–1945 років [7].
Протягом 1947 р. Комітет культурно-освітніх установ РМ УРСР та його міс-
цеві органи проводили практичні заходи щодо виконання завдань республікан-
ського уряду та ЦК КП(б)У, зазначених у постанові від 06.12.1945 р. № 1976 про
охорону пам’яток. Загалом, станом на 1 січня 1948 р. в Україні були виявлені, облі-
ковані й узяті під охорону держави 19678 об’єктів культурної спадщини, тобто на
8319 більше, ніж у 1946 р. У Ворошиловградській (Луганській) області виявлені
424 пам’ятки, а в Сталінській (Донецькій) – 1095 пам’яток [див. Табл. 1].
Більшість виявлених об’єктів культурної спадщини складали пам’ятки,
пов’язані з подіями останньої війни, насамперед, спільні й індивідуальні моги-
ли воїнів Радянської армії, що загинули під час бойових дій. Перевіркою, про-
веденою управлінням музеїв, було встановлено, що обласні відділи культурно-
освітньої роботи, готуючись до річниці Жовтневої революції, провели значну
роботу з упорядкування пам’яток, присвячених подіям як Громадянської та ІІ
Світової воєн.
На будинках, пов’язаних із видатними історичними подіями, встановлюва-
лися меморіальні дошки, але виключна увага приділялася саме справі впоряд-
кування пам’яток останньої війни. В усіх районах Сталінської області спільні
й індивідуальні могили були обдерновані, обеліски побілені, пам’ятники відре-
монтовані, на могилах висаджені квіти. Більшість індивідуальних могил були
перенесені із територій селищ, сіл, колгоспів, скверів у спільні могили [8]. Але,
разом із тим, ця робота переважно зосереджувалася в обласних центрах, а на її
проведення в райцентрах і, особливо, в селах належної уваги не звертали [9].
Наступним важливим кроком у становленні системи охорони культурної
спадщини стало прийняття на загальносоюзному рівні 14 жовтня 1948 р. поста-
нови уряду СРСР «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури»,
якою затверджувалося «Положення про охорону пам’ятників культури» і вво-
дилося зобов’язання для виконавчих комітетів рад депутатів трудящих усіх рів-
нів (крайових, обласних, міських, районних, сільських) забезпечити необхідні
заходи на місцях з охорони та нагляду за пам’ятками [10].
У постанові відзначалося, що всі пам’ятки культури, які містяться на
території СРСР і мають наукове, історичне, художнє значення, є недоторкан-
ним усенародним надбанням і знаходяться під охороною держави. Місцевим
органам виконавчої влади було дозволено збільшити штатний розклад у відпо-
відності зі збільшенням обсягу робіт, пов’язаних із пам’яткоохоронними захо-
дами, насамперед щодо археологічних та історичних пам’яток.
30 грудня 1948 р. уряд Української РСР приймає аналогічну постанову «Про
заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на території Української
РСР», яка починалася сумною констатацією: «Рада Міністрів Української РСР
встановила, що в справі охорони пам’ятників культури на території Української
РСР мають місце серйозні недоліки». У документі наголошувалося: «Контроль
за збереженням історичних і археологічних пам’ятників не здійснюється.
Керівництво охороною та реставрацією пам’ятників архітектури та мистецтва
40 ISSN 2078-0133
з боку Управління в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР і Комітету
в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР проводиться незадовільно». Уряд
Української РСР визнав, що державні структури не здійснюють належного контр-
Таблиця 1.
Інформація про стан обліку пам’яток в Українській РСР
у 1946–1947 роках окремо по областях (станом на 01.01.1948 р.)
41Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
олю за збереженням історичних і археологічних пам’яток, а державні структури
від справи охорони культурної спадщини фактично самоусунулися [11].
У документі йшла мова про впорядкування загальнодержавної системи
з метою встановлення систематичного державного нагляду за збереженням
пам’яток. Усі пам’ятки культури на території УРСР, що мали визначну наукову,
історичну або художню цінність, знаходилися у підпорядкуванні Управління у
справах архітектури при РМ УРСР, Комітету у справах мистецтв при РМ УРСР
та Комітету у справах культурно-освітніх установ при РМ УРСР та їх місцевих
органів з наступним розподілом:
а) у підпорядкуванні Управління у справах архітектури та його місцевих
органів – архітектурні пам’ятки та пов’язані з ними пам’ятки монументального
живопису, скульптури, прикладного й садово-паркового мистецтва;
б) у підпорядкуванні Комітету у справах мистецтв – пам’ятки мистецтва
(твори станкового живопису та скульптури, твори графіки і речі декоративного
мистецтва, скульптурні пам’ятники тощо);
в) у підпорядкуванні Комітету у справах культурно-освітніх установ та
його місцевих органів – пам’ятки археології та історії.
У владній вертикалі виконавчі комітети обласних, районних і сільських
рад депутатів трудящих ставали відповідальними за охорону, нагляд, утримання
та зберігання пам’яток історії та культури на місцях. Документ також пропону-
вав застосувати низку інших дієвих, на думку урядових чиновників, заходів.
Затверджене положення містило ряд важливих настанов-розділів – охо-
рона пам’яток архітектури, охорона пам’яток мистецтва, охорона археологіч-
них пам’яток, охорона історичних пам’яток та охорона музейного майна, – які
детально роз’яснювали окремі особливості охорони кожного виду пам’яток
культурної спадщини [12].
Усі урядові структури УРСР, причетні до справи охорони культурної спад-
щини, а це, насамперед, Управління у справах архітектури, Комітет у справах
мистецтва і Комітет у справах культурно-освітніх установ, отримали ряд невід-
кладних завдань. Зокрема, урядові комітети й управління повинні були розро-
бити інструкцію про порядок обліку, реєстрацію та збереження археологічних
й історичних пам’яток спільно з науковцями Академії наук УРСР.
Протягом 1949 р. планувалося провести облік усіх виявлених на той час
пам’яток культурної спадщини, створити реєстри зі списків історичних та архе-
ологічних пам’яток на території республіки, розроблялися бюджетні пропози-
ції, які вперше передбачали виділення будівельних матеріалів для проведення
реставраційних робіт і фінансування заходів зі збереження пам’яток. Для нау-
кового супроводу зазначених загальнодержавних заходів створювалася науково-
методична рада з охорони пам’яток культури з представників Академії наук
УРСР, окремих відомих фахівців у галузі дослідження та реставрації пам’яток
культури, а також представників урядових комітетів і управлінь.
Прийняття цих важливих документів підняло питання охорони пам’яток
культурної спадщини на території Української РСР на якісно новий загально-
державний рівень відповідальності та поставило невідкладні завдання перед
42 ISSN 2078-0133
державними органами щодо виявлення, обліку, охорони та наукового вивчення
пам’яток історії, археології та мистецтва.
Поступово виконуючи великий обсяг поставлених завдань, Комітет у спра-
вах мистецтв розробив і 2 березня 1949 р. затвердив «Коротку інструкцію про
порядок обліку, реєстрації і утримання пам’ятників мистецтва», яка регламен-
тувала проведення обліку: скульптур, картин, творів давньоруського мистецтва
(ікон), монументального живопису та високохудожніх творів прикладного, деко-
ративного мистецтва. З 1949 р. була запроваджена періодичність облікових захо-
дів, установлювалися облікові форми: облікова картка, список пам’яток мисте-
цтва, список охоронного обліку; започатковувалося ведення державних списків
пам’яток культури союзного й союзно-республіканського значення [13].
Виконуючи Постанову РМ СРСР від 14 жовтня 1948 р. № 3898, Державна
штатна комісія при РМ СРСР затверджує додатково у штаті обласних відділів
культурно-освітньої роботи Української РСР по одній посаді старшого інспек-
тора з охорони історичних і археологічних пам’яток. Усього в Україні було вве-
дено додатково 25 одиниць інспекторів з фондом заробітної плати 17 250 крб.
на місяць [14].
У квітні 1949 р. на адреси завідувачів обласними відділами у справах
культурно-освітньої роботи надійшов директивний лист від Комітету у спра-
вах культурно-освітніх установ при РМ УРСР про затвердження у штаті облас-
них відділів 1 посади старшого інспектора з охорони історичних і археологіч-
них пам’яток і з вимогою негайно укомплектувати зазначену посаду «особою,
яка була б обізнана з музейною роботою і мала б фах історика» [15]. Згідно з
цією вимогою у 1949 р. штатна структура Ворошиловградського обласного від-
ділу культурно-освітніх установ була затверджена у кількості 11 штатних оди-
ниць з урахуванням посади інспектора з охорони пам’яток [16].
Важливим кроком для вдосконалення системи охорони культурної спадщи-
ни стало затвердження у квітні 1950 р. РМ УРСР Інструкції про порядок обліку,
реєстрації й утримання археологічних та історичних пам’яток і направлення її для
використання в роботі до областей [17]. Контроль за виконанням зазначеної поста-
нови та керівництво справою обліку, охорони, реставрації й використання архео-
логічних та історичних пам’яток на території України мав здійснювати Комітет у
справах культурно-освітніх установ. Започатковувалося ведення списків археоло-
гічних та історичних пам’яток, що підлягали державному обліку й охороні.
Ведення первинного обліку археологічних та історичних пам’яток і про-
ведення практичних заходів з охорони, нагляду за утриманням пам’яток покла-
далося на обласні, міські та районні відділи культурно-освітньої роботи.
Першочерговим заходом у справі обліку було визначене натурне обстеження
пам’яток і внесення їх до державних реєстраційних списків.
Виконавчі комітети місцевих рад депутатів трудящих, через відділи
культурно-освітньої роботи, були зобов’язані:
1) здійснювати нагляд за відповідністю проваджуваних археологічних
досліджень згідно з виданими спеціальними дозволами – відкритими листами;
43Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
2) не дозволяти використовувати як будівельний матеріал, а також розо-
рювати або розкопувати в господарських цілях залишки стародавніх міст, горо-
дищ, курганів, могильників тощо;
3) визначити навколо археологічних та історичних пам’яток охоронні
зони, залежно від їхнього розміру та значення, які повинні залишатися недо-
торканними;
4) категорично забороняти самовільні розкопки й інші дії, що призводять
до руйнування археологічних пам’яток;
5) здійснювати нагляд за збереженням у цілості й охороною історичних
пам’яток, що знаходилися в користуванні підприємств, установ і організацій,
згідно з укладеними з ними охоронно-орендними договорами та охоронними
зобов’язаннями.
Місцеві відділи культурно-освітньої роботи складали на кожну археоло-
гічну й історичну пам’ятку, що підлягала охороні, паспорт у двох примірниках,
один із яких зберігався в обласному відділі культурно-освітньої роботи, а дру-
гий направлявся для збереження та контролю в Комітет у справах культурно-
освітніх установ при РМ УРСР.
В Україні видачу Відкритих листів і контроль над археологічними розкоп-
ками та розвідками здійснював Інститут археології АН УРСР як провідна дер-
жавна наукова установа з проведення практичних заходів з охорони археологіч-
них пам’яток. Залежно від характеру робіт видавалися дозволи на проведення
досліджень різного ступеня складності:
а) на право археологічних розвідок без проведення земляних робіт;
б) на право розвідок із частковим розкриттям незначних ділянок
пам’яток;
в) на право розкопок археологічних пам’яток.
Відкриті листи на проведення пам’яткоохоронних робіт видавалися
Інститутом археології АН УРСР тільки за заявками наукових організацій на ім’я
конкретного дослідника пам’ятки археології. Вони містили дані про місце архе-
ологічних розкопок (область, район, місто, село); характер робіт; особу, відпові-
дальну за проведення робіт і наукову звітність; строк і матеріальне забезпечення
робіт. Після прибуття на місце проведення робіт дослідник повинен був зареє-
струвати Відкритий лист у виконавчому комітеті місцевої ради депутатів трудя-
щих. Особи, установи й організації, які одержали дозвіл на проведення архео-
логічних досліджень, зобов’язувалися від початку до завершення робіт вживати
заходів з охорони пам’ятки від руйнування й розкрадання [18].
На виконання керівних постанов уряду Сталінський обласний відділ у
справах культурно-освітньої роботи проводив відповідні заходи з виявлення,
обліку та постановки під державну охорону пам’яток культурної спадщини. В
1949 р. у Сталінській області на первинному обліку перебувало 385 пам’яток,
а в 1950 р. – уже 625, з яких: 40 – пам’ятки революційної тематики, 582 –
пам’ятки періоду ІІ Світової війни, 3 – пам’ятки археології. Здійснювалася
перевірка стану охорони пам’яток історії, впорядкування прилеглої до них охо-
ронної території та проводилася робота з виявлення, опису й фотографуван-
44 ISSN 2078-0133
ня історико-революційних пам’яток – це, зокрема, будинок, в якому народився
А.О. Жданов, пам’ятник Артему в Святогірську, Савур-Могила [19].
П’ятдесяті роки відзначилися поновленням археологічних робіт у Донбасі.
Вони були пов’язані з бурхливими відбудовними процесами та великими будо-
вами повоєнної комуністичної епохи. Під час проведення в 1950 р. будівель-
них робіт на території Центральної гірничорятувальної частини на околиці
м. Сталіно (м. Донецьк) наукові працівники обласного краєзнавчого музею вия-
вили факти руйнування 10 давніх курганів. Наслідком звернення науковців до
можновладців стало прийняття рішення Сталінського обласного виконавчого
комітету, за яким усі будівельні роботи були призупинені, а організацію, що вела
будівництво, зобов’язали надати необхідні кошти, матеріали та техніку для про-
ведення рятівних пам’яткоохоронних досліджень та залучити місцевих музей-
них фахівців до досліджень [20].
У 1950 р., підводячи підсумки попередньої роботи з охорони пам’яток
культурної спадщини в Сталінській обл., начальник обласного відділу
культурно-освітньої роботи у своєму наказі зазначав позитивні й негативні риси
пам’яткоохоронного процесу. Так, у Амвросіївському та Костянтинівському
районах області активно реалізовувалися практичні заходи з пам’яткоохоронної
роботи – всі виявлені пам’ятки були взяті на державний облік і сфотографовані.
Робота Сталінського, Жданівського міських і Макіївського, Краснолиманського,
Харцизького районних відділів культурно-освітньої роботи визнана незадовіль-
ною через те, що вони не вжили відповідних практичних дій у 1949 р., не запро-
вадили суттєвих заходів з реєстрації, охорони пам’яток культури та історії, недо-
статньо залучали громадськість до пам’яткоохоронної справи. У підсумку за
1950 р. робота з охорони пам’яток культурної спадщини в Сталінській обл. зага-
лом була визнана незадовільною [21].
У ході виконання урядового завдання щодо поліпшення стану охорони
пам’яток культурної спадщини зазначена проблема стала предметом розгляду
на засіданні виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудя-
щих у 1951 р. За його результатами було прийняте рішення виконавчого комі-
тету Сталінської обласної ради від 23 березня 1951 p. № 372, яке передбачило
низку практичних заходів з обліку і охорони пам’яток культурної спадщини [22].
У зазначеному рішенні відзначалися факти аварійного стану та руйнації низки
пам’яток археології в містах Сталіно, Макіївці, Шахтарську та Жданові (сучас-
ний Маріуполь).
Позитивним прикладом реалізації державної пам’яткоохоронної політи-
ки на території Донбасу є діяльність Ворошиловградського обласного відділу
культурно-освітніх установ у 1948–1953 роках. Його керівництво ініціювало про-
ведення низки комплексних пам’яткоохоронних пошуково-дослідницьких експе-
дицій на території області з метою виявлення й обліку пам’яток матеріальної куль-
тури на терасах річок Сіверський Донець, Деркул та Євсуг. Працівники відділу
відряджалися для контролю до діючих у області археологічних експедицій [23].
Безпосередньо в серпні 1949 р. за результатами спільної пошукової архе-
ологічної експедиції обласного відділу культурно-освітніх установ і співро-
45Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
бітників Ворошиловградського обласного краєзнавчого музею були взяті на
облік 46 курганів і 6 давніх поселень. Загалом у 1949 р. в обласному відді-
лі культурно-освітніх установ перебували на державному обліку 503 об’єкти
археології: з них 6 давніх стоянок, розташованих у Станично-Луганському
й Верхньотеплівському районах, та 497 курганів на землях Станично-
Луганського, Новопсковського, Білолуцького, Новосвітлівського, Свердловського,
Ворошиловського, Ватутинського, Успенського, Новоастраханського, Жовтневого,
Лозноолександрівського, Фрунзенського, Олександрівського, Артемівського,
Краснодонського, Старобільського, Лисичанського, Новоайдарського та
Біловодського районів [24].
У вересні 1950 р. – на початку квітня 1951 р. в результаті спільних заходів
Ворошиловградського обласного відділу культурно-освітніх установ та облас-
ного краєзнавчого музею були додатково виявлені й узяті на первинний облік
529 пам’яток археології.
Поряд із цим проводилася робота з виявлення й обліку пам’яток архі-
тектури. Згідно з наказом Комітету у справах архітектури при РМ СРСР від
04.11.1948 р. № 954, обласні відділи архітектури впродовж першої полови-
ни 1949 р. проводили заходи з виявлення й обстеження пам’яток архітекту-
ри [25]. На проведення пам’яткоохоронних заходів були виділені кошти: на
Ворошиловградську обл. – 10 тис. крб. для огляду 20 пам’яток архітектури, на
Сталінську – 5 тис. крб. Для практичного виконання вказаних робіт началь-
ників Сталінського та Ворошиловградського обласних відділів архітектури
зобов’язали укласти договори зі спеціалізованою творчою проектною майстер-
нею тресту «Будмонумент» [26].
У 1949 р. був проведений перший етап пошуково-дослідницьких робіт. З
трестом «Будмонумент» була досягнута згода та підписана угода щодо обсте-
ження 15 пам’яток архітектури у Ворошиловградській обл.: садибного будинку в
с. Мануйлівка, церкви та чотирьох будівель в с. Олександрівка, церкви і садибно-
го будинку в с. Михайлівка, церков у селах Старий Айдар, Оленівка, Городище;
садибного будинку і церкви в с. Весела Гора та двох будівель у с. Щастя. Але в
1949 р. обсяг проведених робіт склав лише 30 % від запланованого.
Обласним відділом у справах архітектури проводилася робота з обліку
пам’ятників монументальної скульптури в містах і селищах Ворошиловградської
обл. Міським і районним виконавчим комітетам надсилалися директивні вка-
зівки про заборону проектувати й споруджувати пам’ятники та скульптурні
монументи без узгодження з обласним відділом у справах архітектури [27].
На початку 1950 р. були завершені роботи на 15 пам’ятках архітектури облас-
ті. Виконавець робіт трест «Будмонумент» надав відповідні проектні документи
й історичні довідки щодо архітектурних об’єктів до обласного відділу у справах
архітектури. На спільному засіданні обласної архітектурної комісії та експертно-
технічного бюро надані матеріали пройшли обговорення й експертизу відповід-
ності до технічного завдання [28]. На підставі висновку експертизи та засідання
архітектурної комісії при обласному відділі у справах архітектури були рекомен-
довані до затвердження виконавчим комітетом Ворошиловградської обласної ради
46 ISSN 2078-0133
депутатів трудящих 8 архітектурних об’єктів, що мали історичну цінність [29].
До остаточного переліку пам’яток архітектури, що підлягають охороні, потра-
пили: чотири будівлі (1772) в стилі російського класицизму в с. Олександрівка,
садибний будинок в с. Весела Гора, кам’яні церкви в с. Михайлівка (1787) та в
с. Оленівка (1805), дерев’яна церква XVIII ст. в с. Городище [30].
Систематизовані матеріали обстеження пам’яток архітектури, проведено-
го в 1950 р. обласними відділами архітектури, були узгоджені в Управлінні у
справах архітектури при РМ УРСР. На основі цих матеріалів у першому квар-
талі 1951 р. був підготовлений проект реєстру пам’яток архітектури республі-
канського значення, а до нього укладені історичні довідки, паспорти та підібра-
ні фотознімки [31].
Однією з головних проблем у регіоні під час забезпечення ефективно-
го державного управління у сфері охорони культурної спадщини була неско-
ординованість дій між місцевими органами виконавчої влади. Тому з 1951 р.
з метою оперативного управління закладами культури Ворошиловградської
обл., координації діяльності й введення колегіальності при прийнятті рішень
з актуальних питань культури при обласному відділі культурно-освітніх
установ створюється дорадчий орган – рада. Зокрема, до складу ради при
Ворошиловградському обласному відділі культурно-освітніх установ увійшли
12 чоловік: представники профільних відділів облвиконкому, обласної ради
профспілок, обкому КПУ, обкому ЛКСМУ [32].
У 1951 р. на квітневому засіданні виконавчого комітету Ворошиловградської
обласної ради депутатів трудящих було розглянуте питання про стан і заходи
поліпшення обліку й охорони пам’яток культури в області. Для подолання нега-
тивних проявів роботи виконавчих комітетів у пам’яткоохоронному напрямі
затверджувалися загальнообласні невідкладні заходи.
Виконавчі комітети міських і районних рад були зобов’язані в двотижне-
вий термін провести роботу зі складання списків первинного обліку всіх вияв-
лених історичних і археологічних пам’яток та ретельно обстежити їх технічний
стан. Узагальнені списки пам’яток культурної спадщини повинні були пода-
ватися до обласної ради для надання їм статусу таких, що охороняються дер-
жавою. На пам’ятники та меморіальні таблички, які потребували негайного
ремонту, реставрації або заміни, необхідно було скласти дефектні акти й кошто-
риси та надати їх до затвердження. Пропонувалося в подальшому заздалегідь
передбачати в народногосподарських планах виділення матеріалів і коштів для
реставрації й утримання історичних та археологічних пам’яток [33].
У Ворошиловградській обл. вводилась офіційна заборона на проведення
археологічних розвідок і розкопок на території області без офіційних дозволів
– Відкритих листів Інституту археології АН СРСР та Інституту археології АН
УРСР, заборонялося задля будівельних потреб використовувати й руйнувати
археологічні пам’ятки та проводити самовільні розкопки, вчиняти інші дії, які
приводили б до руйнування історичних і археологічних пам’яток.
Безпосередньо на обласний відділ культурно-освітніх установ поклада-
лися зобов’язання з визначення охоронних зон для історичних і археологічних
47Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
пам’яток залежно від їх розмірів і значення самої пам’ятки; спільно з обласним
відділом освіти, редакціями обласних газет, обласним комітетом радіоінформа-
ції та краєзнавчим музеєм ширше популяризувати видатні історичні й археоло-
гічні пам’ятки області; контролювати виконання прийнятого рішення.
Упродовж 1948–1952 років у кошторисі видатків Ворошиловградського
обласного відділу культурно-освітніх установ було передбачені на охорону
пам’яток щорічно 40 тис. крб. На безпосередні роботи, пов’язані з натурним
обстеженням території області, використовувалося більше половини заплано-
ваних коштів [34].
Управління музеїв та охорони пам’яток культури, аналізуючи поточну отри-
ману інформацію від структурних підрозділів на місцях, зазначало, що з 1 січня
1948 р. на Україні були поновлені 92 музеї з довоєнної мережі. Характерною осо-
бливістю кадрового складу більшості відділів культосвітньої роботи на той час
була відсутність у службовців базової кваліфікованої освіти. Тому для активіза-
ції пам’яткоохоронної роботи на місцях, підвищення фахового рівня службовців
і визначення найважливіших проблем у справі виявлення, обліку, охорони куль-
турної спадщини, напрямів їх вирішення регулярно проводилися республікан-
ські семінари з підвищення кваліфікації інспекторів з охорони пам’яток культу-
ри обласних відділів культурно-освітньої роботи. В 1949 – 1951 роках Комітетом
у справах культурно-освітніх установ було ініційоване проведення республікан-
ських практичних семінарів у містах Києві та Львові для обласних інспекторів,
які опікувалися охороною пам’яток на місцях.
На республіканському семінарі, який відбувся 16 січня 1949 р. у Києві, роз-
глядалося доволі широке коло питань, зокрема, розкривалася специфіка виявлен-
ня й охорони пам’яток археології [35]. На другому семінарі старших інспекто-
рів з охорони пам’яток культурної спадщини, який відбувся у столиці з 16 до 18
січня 1950 р., були розглянуті теоретичні й практичні питання пам’яткоохоронної
справи: прочитані лекції провідними фахівцями – археологами, істориками про
основні типи археологічних пам’яток первісного суспільства, про організа-
цію їх обліку й охорони (к.і.н. А.В. Добровольський), основні типи археологіч-
них пам’яток стародавніх слов’ян і Київської Русі й організація їх обліку (к.і.н.
В.А. Богусевич), історичні пам’ятки та пам’ятні місця в Україні період XVI–
XVIII ст. (к.і.н. В.А. Дядиченко), історико-революційні пам’ятки і пам’ятні місця
на Україні періоду ХІХ–ХХ ст. (к.і.н. Ю.П. Лавров), основні принципи організа-
ції обліку й охорони пам’яток Жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни
(І.Ф. Шатилюк), вивчення нової документації у справі обліку й охорони пам’яток
культури (заст. начальника управління музеїв та охорони пам’яток культури
А.Л. Петлюк). Після завершення семінару була проведена екскурсія для учасни-
ків семінару визначними історичними пам’ятками м. Києва [36].
На третьому республіканському семінарі, який відбувся з 26 до 30 берез-
ня 1951 р. в м. Києві, знову зібралися старші інспектори з охорони пам’яток
культури обласних відділів культурно-освітньої роботи. До порядку денного
були внесені, по-перше, доповіді керівництва Управління музеїв про хід вико-
нання постанови РМ УРСР «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників
48 ISSN 2078-0133
культури на території УРСР» та співдоповіді інспекторів обласних відділів
культурно-освітніх установ Київського, Дніпропетровського, Харківського,
Одеського, Запорізького, Львівського, Ворошиловградського, Миколаївського
та Херсонського облвиконкомів, а по-друге – доповіді про методику прове-
дення паспортизації історичних та археологічних пам’яток за новою обліко-
вою документацією, виявлення й організацію охорони археологічних пам’яток,
пов’язаних із будівельними роботами на спорудженні Південноукраїнського
каналу та Каховської гідроелектростанції, а також про організацію краєзнавчої
роботи з вивчення історичних і археологічних пам’яток [37].
Враховуючи позитивний досвід проведення республіканських семінарів
у м. Києві, Ворошиловградський обласний відділ культурно-освітніх установ
планував і проводив міські й районні семінари для інспекторів, відповідно,
районних і міських відділів культурно-освітньої роботи з інструктажами на
тему: «Завдання культурно-освітніх закладів у справі охорони і популяризації
історичних та археологічних пам’яток». Наприклад, у м. Луганську був
проведений з 26 до 31 травня 1952 р. регіональний семінар для інспекторів
районних і міських відділів культури з питань обліку пам’яток історії та
культури, на яких була присутня 31 особа [38].
Як свідчить інформаційна довідка про облік і охорону пам’яток історії та
культури, на території Ворошиловградської обл. мали місце негативні фактори,
що впродовж 1951–1952 років впливали на стан пам’яткоохоронної сфери
регіону. Так, Комітет з питань культурно-освітніх установ при РМ УРСР не
зміг забезпечити регіональні структури достатньою кількістю бланків обліку
пам’яток, що спричинило затримку в проведенні паспортизації пам’яток; з
боку Управління музеїв і охорони пам’ятників не було методичної допомоги
інспекторам з охорони пам’яток у регіоні.
Для надання практичної допомоги з питань охорони культурної спадщини,
а саме виявлення, обліку й вивчення пам’яток, у райони та міста області за
період з 1951 до 1953 р. були здійснені 32 службових відрядження інспектора
з охорони пам’яток і проведено 4 археологічні експедиції в районах області.
Здійснювалася робота зі збирання бібліографічних матеріалів для видання
путівника історичними місцями Луганщини, розроблені ескізи агітаційного
плакату «Охраняйте памятники культуры – неприкосновенное всенародное
достояние». На проведення заходів з охорони пам’яток культурної спадщини
в 1953 р. були виділені 30 тис. крб. Кошти використовувалися, насамперед, на
відрядження працівників для дослідження пам’яток, проведення експедицій,
фотографування пам’яток і оформлення на них облікової документації.
Значною перешкодою в ефективному проведенні робіт з обліку й охорони
пам’яток була відсутність у інспекторів з охорони пам’яток постійного мобіль-
ного засобу пересування, що призводило до великих втрат робочого часу на
переміщення від однієї пам’ятки до іншої під час натурного їх обстеження.
Адже за приблизними підрахунками на території тільки Ворошиловградської
обл. налічувалося майже 3 тис. курганів, які знаходилися на вододілах, відда-
лених від населених пунктів.
49Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
Загалом, у період відновлення державного впливу на пам’яткоохоронну
галузь з кінця 1940-х років особлива увага надавалося пам’яткам та історичним
подіям, пов’язаним із Громадянською війною, діяльністю партійних керівни-
ків і представників державної влади. Набирала великих обертів монументальна
пропаганда при висвітленні досягнень радянської системи, виявлялися та бра-
лися під державну охорону в першу чергу пам’ятки, що відображали історико-
революційну тематику. Дуже швидко зводилися пам’ятники та монументи з
нетривких матеріалів. На перший план висувалися саме історичні події, штучно
знижувалася матеріальна значимість пам’ятників, – усе це призвело до однобо-
кого висвітлення подій, пов’язаних із пам’ятками, та художньої одноманітності.
Зазнали утисків і цілеспрямованого руйнування пам’ятки культового зодчества.
Окрім того, до недоліків у пам’яткоохоронній сфері кінця 40-х – початку
50-х рр. ХХ ст. можна віднести повільний процес взяття на облік археологічних
пам’яток, відсутність кваліфікованих спеціалістів, недостатню роз’яснювальну
роботу з популяризації пам’яток історії й археології серед широких верств
населення. Виконавчі комітети міських і районних рад украй слабо здійснюва-
ли контроль за станом історичних, а особливо археологічних пам’яток, унаслі-
док чого в багатьох районах були зафіксовані непоодинокі випадки розорюван-
ня курганів і самовільних їх розкопок місцевими жителями. Недостатня увага
приділялася й наглядові за похованнями загиблих воїнів, своєчасно не проводи-
лися роботи з реставрації та заміни дерев’яних обелісків на муровані.
У цілому, розглянутий період характеризується повоєнним налаго-
дженням пам’яткоохоронної справи, відновленням владної вертикалі управ-
ління культурно-освітніми установами, становленням музейної мережі та
пам’яткоохоронної справи. У цей час проводиться перший повоєнний облік
пам’яток археології, історії та архітектури, напрацьовується практичний досвід
взаємодії владних і наукових установ, окреслюються функції органів охорони
культурної спадщини, розробляється та приймається низка урядових рішень,
які закріплювали основні засади пам’яткоохоронної роботи.
У результаті проведення суцільного обстеження пам’яток історії, архео-
логії й архітектури на території Донбасу були складені списки пам’яток куль-
турної спадщини. Після наукової оцінки та фахової експертизи їх представили
на розгляд уряду. Вперше за всю історію України з’явилася узагальнена інфор-
мація про наявні в регіоні пам’ятки культурної спадщини. Списки, затвердже-
ні урядом, стали відправними правовими документами для укладання оренд-
них і охоронних угод, виділення асигнувань на консервацію та реставрацію
пам’яток, а також для встановлення норм і порядку їх використання.
Джерела та література
1. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные
вопросы) / Г.В. Атаманчук. – М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000. – С. 16.
2. Акуленко В.І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917 – 1990) / Віктор Іванович
Акуленко. – К.: Вища школа, 1991. – 274 с.
3. Державний архів Луганської області (далі – ДАЛО), ф. Р–1779, оп. 2, спр. 92, арк.
1–158; спр. 127, арк. 1–311.
50 ISSN 2078-0133
4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі –
ЦДАВО України), ф. Р–2, оп. 7, спр. 2221, арк. 103–103 зв.
5. Там само, спр. 2743, арк. 126.
6. Державний архів Донецької області (далі – ДАДО), ф. Р–2889, оп. 1, спр. 38, арк. 5–8.
7. Там само, ф. Р–1779, оп. 2, спр. 162, арк. 158–159.
8. ЦДАВО України, ф. Р–4762, оп. 1, спр. 156, арк. 23.
9. Там само, спр. 164, арк. 18–21.
10. Постанова Ради Мінстрів СРСР від 14.10.1948 р. «Про заходи до поліпшення
охорони пам’ятників культури» // Собрание постановлений Правительства СССР. –
1948. – № 6. – Ст. 81.
11. ЦДАВО України, ф.Р–2, оп. 7, спр. 7247, арк. 48–64. (Постанова РМ УРСР від
30.12.1948 р. № 3076 «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на
території Української РСР»).
12. Положення про охорону пам’ятників культури на території Української РСР //
Охорона пам’ятників історії, археології та мистецтва. Збірка керівних методичних і
довідкових матеріалів. – К., 1963. – С. 13–19.
13. Коротка інструкція про порядок обліку, реєстрації і утримання пам’ятників мис-
тецтва // Охорона пам’ятників історії, археології та мистецтва. Збірка керівних методич-
них і довідкових матеріалів. – К., 1963. – С. 29–38.
14. ДАДО, ф.Р–4981, оп. 1, спр. 10, арк. 91.
15. Там само, арк. 90.
16. Там само, ф.Р–2430, оп. 1, спр. 77, арк. 34.
17. Постанова Ради Міністрів УРСР від 17.04.1950 р. № 982 «Про затвердження інструк-
ції про порядок обліку, реєстрації та утримання археологічних і історичних пам’ятників на
території Української РСР» // Охорона пам’ятників історії, археології та мистецтва. Збірка
керівних методичних і довідкових матеріалів. – К.: Статвидав, 1963. – С. 21–28.
18. Обов’язки дослідника пам’ятників археології // Охорона пам’ятників історії,
археології та мистецтва. Збірка керівних методичних і довідкових матеріалів. – К.:
Статвидав, 1963. – С. 49–53.
19. ДАДО, ф. Р–4981, оп. 1, спр. 26, арк. 171.
20. Там само, ф. Р–2794, оп. 1, спр. 646, арк. 209.
21. Там само, ф. Р–2889, оп. 1, спр. 38, арк. 11–13.
22. Там само, ф. Р–2794, оп. 1, спр. 653, арк. 159–161.
23. ДАЛО, ф. Р–2430, оп. 1, спр. 24, арк. 32.
24. Там само, спр. 53, арк. 25.
25. ДАДО, ф. Р–5418, оп. 1, спр. 12, арк. 6–7.
26. Там само, арк. 8–9.
27. ДАЛО, ф. Р–2363, оп. 2, спр. 11, арк. 8.
28. Там само, спр. 18, арк. 18.
29. Там само, спр. 22, арк. 48.
30. Там само, спр. 48, арк. 85–85 зв.
31. ДАДО, ф. Р–5418, оп. 1, спр. 22, арк. 101 зв.
32. ДАЛО, ф. Р–1779, оп. 2, спр. 400, арк. 45–46.
33. Там само, ф. Р–2426, оп. 1, спр. 26, арк. 40–42.
34. Там само, ф. Р–2430, оп. 1, спр. 77, арк. 8.
35. ЦДАВО України, ф. Р–4762, оп. 1, спр. 341, арк. 1–65.
36. ДАЛО, ф. Р–2430, оп. 1, спр. 13, арк. 241–242.
37. Там само, спр. 25, арк. 321.
38. Там само, ф. Р–2645, оп. 1, спр. 20, арк. 19.
Принь А.В. Послевоенное восстановление государственной системы охраны
культурного наследия в Донбассе в 1945–1952 годах
51Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
В статье анализируется послевоенная ситуация в Донбассе в культурной сфере и
рассмотрен исторический процесс постепенного возобновления системы центральных
и местных органов власти по охране культурного наследия.
Ключевые слова: государственные органы, реестр памятников, исполнительный
комитет, археологические памятники, паспортизация памятников истории и культуры.
Pryn O.V. Post-war renewal of the state system of guard of cultural heritage in Don-
basse region in 1945–1952
In the article a post-war situation is analyzed in a cultural sphere in Donbasse region and
the historical process of gradual renewal of the system of central and local organs of power is
considered on the guard of cultural legacy.
Key words: public organs, register of monuments, executive committee, governmental
decisions archaeological heritage, passport systems of objects of history and culture.
УДК 351.853:341.231:355(477)
В.І. АКУЛЕНКО
Імплементація норм міжнародного права
про охорону культурних цінностей
у законодавстві про Збройні сили України
Дослідження присвячене проблемі застосування норм міжнародного
пам’яткоохоронного законодавства у національних законодавчих актах, що стосуються
Збройних Сил України
Ключові слова: пам’яткоохоронне законодавство, імплементація, охорона культур-
них цінностей, Збройні Сиди України.
Україна однією з перших держав у 1957 р. ратифікувала Конвенцію про
захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, а також Протокол
до неї. У складі СРСР їх норми з різних причин не були реалізовані в націо-
нальному законодавстві, не існувало й державного механізму з впровадження
їх положень у практичну діяльність. Проте, союзний (1975 р.) і республікан-
ський (1978 р.) закони «Про охорону і використання пам’ятників історії та куль-
тури» [1] визнавали, якщо міжнародним договором встановлено інші правила,
ніж ті, які містить радянське законодавство про охорону пам’яток, то застосо-
вуються правила міжнародного договору.
Хоча це засадниче положення в СРСР залишалося переважно деклара-
тивним, розроблялися і діяли відповідні підзаконні акти для службового корис-
тування, зокрема Інструкція щодо захисту музейних і художніх цінностей
від засобів масового враження [2]. В Інструкції Міністерства культури СРСР
передбачалося: «В зв’язку з можливістю раптового нападу супротивника,
захисні заходи в організаційному та матеріальному відношенні ретельно під-
готовлюються в мирний час». Визначалися основні методи та засоби захисту
й збереження музеїв і картинних галерей загальносоюзного, республіканського
значення в умовах сучасної війни (п. 1– 4).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-79999 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:31:08Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Принь, О.В. 2015-04-09T15:42:41Z 2015-04-09T15:42:41Z 2010 Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках / О.В. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 35-51. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79999 351.853(091)(477.6)«1945/1952» У статті аналізується повоєнна ситуація в Донбасі в культурній сфері та висвітлюється історичний процес поступового відновлення системи центральних і місцевих органів влади з охорони культурної спадщини. В статье анализируется послевоенная ситуация в Донбассе в культурной сфере и
 рассмотрен исторический процесс постепенного возобновления системы центральных
 и местных органов власти по охране культурного наследия. In the article a post-war situation is analyzed in a cultural sphere in Donbasse region and
 the historical process of gradual renewal of the system of central and local organs of power is
 considered on the guard of cultural legacy. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках Послевоенное восстановление государственной системы охраны культурного наследия в Донбассе в 1945–1952 годах Post-war renewal of the state system of guard of cultural heritage in Donbasse region in 1945–1952 Article published earlier |
| spellingShingle | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках Принь, О.В. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках |
| title_alt | Послевоенное восстановление государственной системы охраны культурного наследия в Донбассе в 1945–1952 годах Post-war renewal of the state system of guard of cultural heritage in Donbasse region in 1945–1952 |
| title_full | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках |
| title_fullStr | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках |
| title_full_unstemmed | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках |
| title_short | Повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі 1945–1952 роках |
| title_sort | повоєнне відновлення державної системи охорони культурної спадщини у донбасі 1945–1952 роках |
| topic | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/79999 |
| work_keys_str_mv | AT prinʹov povoênnevídnovlennâderžavnoísistemiohoronikulʹturnoíspadŝiniudonbasí19451952rokah AT prinʹov poslevoennoevosstanovleniegosudarstvennoisistemyohranykulʹturnogonaslediâvdonbassev19451952godah AT prinʹov postwarrenewalofthestatesystemofguardofculturalheritageindonbasseregionin19451952 |