Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках
У статті розглянуто засадничі положення теоретичної бази методики реставрації дерев’яних об’єктів культової архітектури України «на місцях», узагальнено практичний досвід, виокремлено специфічні реставраційні прийоми, застосовані на практиці у основних історико-етнографічних регіонах країни. В с...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80001 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках / К.В. Гончарова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 61-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859710302480760832 |
|---|---|
| author | Гончарова, К.В. |
| author_facet | Гончарова, К.В. |
| citation_txt | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках / К.В. Гончарова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 61-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті розглянуто засадничі положення теоретичної
бази методики реставрації дерев’яних об’єктів культової
архітектури України «на місцях», узагальнено практичний
досвід, виокремлено специфічні реставраційні прийоми, застосовані на практиці у основних історико-етнографічних
регіонах країни.
В статье рассмотрены основополагающие положения теоретической базы
методики реставрации деревянных объектов культовой архитектуры Украины «на
местах», обобщен практический опыт, выделены специфические реставрационные
приемы, примененные на практике в основных историко-этнографических регионах
страны.
The article describes substantive theoretical provisions of restoration methodology of
architectural cult wooden objects of Ukraine in the fi eld, summarizes the practical experience,
identifi es specifi c techniques applied in the main historical and ethnographic regions
of the republic.
|
| first_indexed | 2025-12-01T05:02:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë ²² ÀÐÕ²ÒÅÊÒÓÐÍÀ
ÒÀ ̲ÑÒÎÁÓIJÂÍÀ
ÑÏÀÄÙÈÍÀ
УДК 72.025.4:726.5:691.11(477)
К.В. ГОНЧАРОВА
Методичні принципи реставрації дерев’яних
храмів в Україні у 1950-1980-х роках
У статті розглянуто засадничі положення теоретичної
бази методики реставрації дерев’яних об’єктів культової
архітектури України «на місцях», узагальнено практичний
досвід, виокремлено специфічні реставраційні прийоми, за-
стосовані на практиці у основних історико-етнографічних
регіонах країни.
Ключові слова: охорона культурної спадщини, рестав-
рація, дерев’яна архітектура, культова архітектура, храбо-
мубівництво, цілісна реставрація, консервація.
Збереження та реставрація об’єктів дерев’яної
храмової архітектури займають окреме місце в систе-
мі охорони пам’яток України. Характерні особливості,
притаманні дерев’яним пам’яткам, визначають діапа-
зон специфічних реставраційних і пам’яткоохоронних
заходів й потребують особливо дбайливого ставлення
до збереження конструктивного рішення, архітектур-
ного образу та зв’язку з природним довкіллям.
Протягом усього часу актуалізації проблеми збе-
реження об’єктів дерев’яної архітектури, від кінця
ХІХ ст. й до нинішнього часу, вона вирішувалася
двома способами: шляхом залишення об’єкту на місці
його створення у природному довкіллі та шляхом
перенесення об’єкту в нове, штучно створене середо-
вище. Нині переважна більшість пам’яток дерев’яної
культової архітектури збереглася на місцях створен-
ня, зазвичай у сільській місцевості, у традиційному
сільському середовищі, де, здебільшого, є акцентами
у культурному ландшафті. Суттєву загрозу для їх схо-
ронності становить відносна нетривкість матеріалу,
відсутність постійного фахового нагляду, негативний
вплив природного й антропогенного чинника, в т.ч.
несанкціонована некерована зміна вигляду пам’ятки,
62 ISSN 2078-0133
спотворення її образу металевою або пластиковою обшивкою тощо. Виходячи
з цього, очікується, що реставрація об’єктів дерев’яного зодчества на місцях
матиме тривалий ефект, нівелюватиме негативні наслідки або запобігатиме
несанкціонованим т.зв. ремонтам, відрізнятиметься винятковою надійністю і
дозволить зберегти будівлю без постійного нагляду фахівців.
Більшість нині існуючих храмових споруд, що становлять історичну цін-
ність, мають складну будівельну історію. Часті ремонти та перебудови, заміни
окремих частин і конструктивних вузлів, наявність різночасових нашарувань
значною мірою ускладнюють дослідження, виявлення первинного ядра та рес-
таврацію пам’ятки [1].
Зважаючи на виняткову важливість збереження дерев’яних будівель на міс-
цях, питання специфіки методичних принципів їх реставрації є наразі актуальним
і вимагає окремого дослідження. Таким чином, об’єктом даної роботи є методичні
принципи реставрації культових дерев’яних споруд у їх первісному середовищі.
Беручи до уваги той факт, що проблема реставрації дерев’яних будівель в Україні
(як складової СРСР) починає активно розроблятися лише наприкінці повоєнного
десятиліття, то хронологічні рамки визначаються 1950–1980 роками.
З 1950-х років об’єкти народної архітектури та дерев’яного зодчества при-
вертають увагу численних дослідників, серед яких варто назвати таких укра-
їнських науковців, як С.А. Таранушенка, П.М. Жолтовського, П.Г. Юрченка,
М.П. Цапенка, Г.Н. Логвина, П.І. Макушенка, В.П. Самойлович, В.Т. Заваду, І.Р.
Могитича, Л.В. Прибєгу, Я. Тараса, В. Слободян й інших. Суттєвий вплив на
Рис. 1. Обмірні креслення церкви (XVIII ст.) у с. Велике Старо-Самбірського району Львівської
обл., 1964 р. (виконавці І.І. та П.І. Макушенки). Приватний архів.
63Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
формування вітчизняної дослідницької бази мали роботи таких російських нау-
ковців, як І.В. Маковецького, В.П. Орфінського, О.В. Ополовнікова й інших.
Не дивлячись на значний об’єм дослідницьких праць, питання реставра-
ції дерев’яних об’єктів доволі тривалий час залишалося мало опрацьованим.
Упродовж післявоєнного десятиліття за відсутності методичних рекоменда-
цій, практики реставратори спиралися виключно на власний досвід і результа-
ти дослідження кожної окремої пам’ятки [2].
Методика реставрації пам’яток дерев’яного зодчества на теренах СРСР
починає розроблятися з 1959 р., коли відповідний науково-дослідний відділ
реорганізованих Центральних науково-реставраційних майстерень очолив О.В.
Ополовніков [3]. Результатом його досліджень і практичних напрацювань стала
відома робота з методики реставрації дерев’яних споруд, видана у 1974 р. У ній
автор наголошує на перевазі цілісної реставрації. Пам’ятка розглядається ним
як витвір архітектурного мистецтва, якому в першу чергу притаманний певний
ідейно-художній потенціал і форма. Акцентуючи проблему пізніх нашарувань,
автор вводить їх класифікацію на достеменні, типові (до яких відносить витвори
бароко та класицизму) та пізні, чужорідні (в основному, йдеться про перебудови
другої половини ХІХ – початку ХХ ст.). Звідси метою реставрації визначаються,
по-перше, відтворення справжнього ідейно-художнього «достеменного опти-
мального образа пам’ятника», що визначається як «синтез її первісної частини
та всіх традиційних і нейтральних нашарувань» [4], а також, по-друге, фізич-
не укріплення всієї структури об’єкту [5]. Робота О.В. Ополовнікова довгий час
залишилася єдиною фундаментальною методичною базою, на яку спиралися в
реставраційному проектуванні. Втім, необхідно зауважити, що його розробки
базувалися, головним чином, на досвіді реставрації об’єктів у північних регіо-
нах СРСР. Загальний характер його методичної системи дозволяє використову-
вати її керівні положення і для реставрації дерев’яних пам’яток України – але з
огляду на місцеві регіональні історико-архітектурні особливості.
На позиціях пріоритету цілісної реставрації для пам’яток дерев’яної архі-
тектури наголошує і Є.В. Михайловський. Відомий дослідник і теоретик архі-
тектурної реставрації вважав: оскільки ці об’єкти виконані з нетривкого мате-
ріалу – вони мають реставруватися не як пам’ятки матеріальної культури, а
відновлюватися як пам’ятки історії архітектури [6].
Окремий розділ з реставрації будівель із деревини був написа-
ний для відомої роботи «Методика реставрации памятников архитектуры»
(1977) С.С. Под’япольським і С.Н. Горшиним [7]. У своїй частині статті
С.С. Под’япольський наголошує на специфіці реставрації дерев’яних пам’яток,
на важливості інженерного й технологічного нагляду, хімічного захисту, дотри-
мання конструктивної стійкості тощо. Особливості народної дерев’яної архітек-
тури, на думку автора, відкривають широкі можливості для використання мето-
ду цілісної реставрації та більш широкого кола аналогій, ніж це припустимо
у процесі реставрації мурованих об’єктів. Специфіка конструктивного рішен-
ня будівель з деревини (зрубів) суттєво збагачує арсенал реставраційних захо-
дів, допускається «розшивка» зрубу із заміною зітлілих або спотворених бру-
64 ISSN 2078-0133
сів. Дослідник не торкається питань пізніх нашарувань, «оптимальної дати»
тощо. Втім, виходячи з наведених у статті прикладів, найбільш прийнятним, на
думку автора, є відтворення об’єктів на найбільш ранній із можливих періодів
будівельної історії пам’ятки. У частині статті, написаній С.Н. Горшиним висвіт-
люються питання суто технічного характеру. Проблеми ж методики реставрації
доволі побіжно ним розглянуті в більш пізніх своїх роботах [8].
На теренах України тема реставрації дерев’яних архітектурних пам’яток
починає опановуватися з 1960-х років. Зокрема, в цей час сектором досліджен-
ня та реставрації пам’яток архітектури Інституту теорії та історії архітектури та
будівельної техніки у Києві розроблялися Тимчасові рекомендації з консерва-
ції та реставрації пам’яток дерев’яного зодчества (кер. І.О. Ігнаткін; м.н.с. А.А.
Артьомов) [10]. Розробка мала узагальнити дійсні технічні вказівки та законодав-
чі положення у сфері захисту та відновлення дерев’яних конструкцій, урахувати
наукові досягнення в галузі охорони та реставрації пам’яток. Найбільший інтер-
ес з точки зору реставраційної методики представляє розділ Рекомендацій, при-
свячений відтворенню втрачених елементів споруди. Наголошується, що будь-
які відновлювальні роботи мають враховувати необхідність збереження первісної
архітектурної композиції об’єкту. Однак, низка важливих питань, як-то можливі
прийоми реставрації, обсяг допустимих втручань тощо, залишилися без уваги.
65Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010 65
Питань суто реставраційного характеру подекуди торкаються не тільки рес-
тавратори, але й дослідники дерев’яної архітектури. Так, зокрема, П.І. Макушенко
[11] наголошує, що підтримка нормального експлуатаційного стану об’єкту (шля-
хом здійснення регулярних ремонтних робіт) є головною умовою його збереження.
Автор указує на доцільність залучення ряду прийомів, що забезпечуватимуть вен-
тиляцію та запобігатимуть гниттю деревини. Безпосередньо стикаючись із пробле-
мами збереження об’єктів народної архітектури «на натурі», П.І. Макушенко [12]
наголошує на найбільш актуальних: залишення цінних пам’яток без необхідного
піклування; руйнування типових житлових і господарських будівель; реалізація
проектів реставрації теслями низької кваліфікації без нагляду фахівця (наприклад,
церква в с. Олександрівка на Закарпатті (середина XVIII ст.), 1965–1966 роки).
Одним із найбільш значних українських дослідників, що приділяє увагу
методиці реставрації пам’яток народної архітектури, в т.ч. й дерев’яних, є
Л.В. Прибєга [13]. Дослідник перераховує основні методи реставраційного
втручання, серед яких називає консервацію, фрагментарну та цілісну реставра-
цію. На основі ґрунтовного дослідження специфіки архітектури та можливих
підходів і методів охорони й реставрації об’єктів народного зодчества він дохо-
дить висновку, що найбільш оптимальним методом для об’єктів, залишених
«на натурі», є цілісна реставрація, що «дозволяє виявити архітектурно-художні
Рис. 2. Воздвиженська церква у м. Чортків Тернопільської області. Фото напередодні
реставрації 1960 та 1967 р. Приватний архів.
66 ISSN 2078-0133
достоїнства пам’ятки та одночасно максимально забезпечити її збереження у
достеменному вигляді як об’єкт наукових досліджень» [14]. Залежно від стану
збереженості й історико-культурного значення, вводиться класифікація об’єкти
на дві групи з визначенням найбільш прийнятних рішень, що мають бути покла-
дені в основу реставрації кожної з них. До першої групи відносяться об’єкти,
що не зазнали суттєвих перебудов і зберегли свій первісних вигляд, відновлен-
ня якого й має становити мету їх реставрації. До другої групи входять пам’ятки,
що включають значну кількість пізніх нашарувань і добудов різних періодів. У
результаті реставрації вони мають отримати оптимальний архітектурний вигляд
[15]. Під час відтворення достовірного вигляду історичної будівлі значна роль
відводиться відновленню конструктивної основи об’єкту, застосуванню тради-
ційних матеріалів, будівельних прийомів, характерних для окремого історико-
етнографічного регіону. Зважаючи на спільність будівельних традицій певного
регіону, допускається широке використання аналогій, запозичених із однотип-
них будівель, спільних за часом зведення і місцем розташування.
Суттєвий внесок у розвиток української реставраційної школи мали тео-
ретичні та практичні напрацювання архітекторів-реставраторів І.Р. Могитича,
Б.Я. Кіндзельського, І. Старосольського, М.М. Говденко, Є.М. Пламеницької,
А.Г. Данилюка, Л.В. Прибєги, С. Юрченка й інших.
Провідною організацією, що в післявоєнний час почало займатися архітек-
турною реставрацією, є Українське спеціальне науково-реставраційне виробниче
управління (з 1980 р. Український спеціальний науково-реставраційний проектний
інститут «Укрпроектреставрація») з кількома філіями та регіональними майстер-
Рис. 3. Покровська церква (1810) в с. Метельне Ківерцівського р-ну Волинської обл.. Проект
реставрації (автор Е.З. Соболевський). Креслення західного фасаду, б.д. Приватний архів.
67Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010 67
нями, зокрема, у Києві та Львові. Наукові розробки цих установ мають виняткове
значення для дослідження історії та методики архітектурної реставрації в Україні.
Зважаючи на специфіку архітектурної спадщини західного регіону України,
в реставрації дерев’яних храмів найбільшого успіху досягла Львівська май-
стерня (нині Український регіональний спеціальний науково-реставраційний
інститут «Укрзахідпроектреставрація»). Львівська майстерня мала доволі трив-
кий зв’язок із відповідними інституціями найближчого порубіжжя, успадку-
вала досвід охорони та дослідження дерев’яних пам’яток довоєнного періоду,
традиційно займалася дерев’яними храмами як одним із найбільш чисельних
видів об’єктів культурної спадщини у західних областях України.
Характеризуючи особливості реставрації об’єктів дерев’яної архітектури
у західноукраїнському регіоні, варто наголосити на тому, що ці землі довгий час
перебували під впливом Австрії та Польщі, відтак, принаймні почасти абсорбу-
вали традиції цих країн у сфері охорони архітектурних пам’яток. Зокрема, це
проглядається у дбайливому ставленні до дерев’яних архітектурних витворів
(досить згадати хоча б ІІ з’їзд консерваторів у Варшаві у 1927 р.). Тож, цілком
природно, що найбільш ранні дослідницькі та реставраційні практичні робо-
ти на дерев’яних пам’ятках у повоєнний період (зокрема, храмів Потелича та
Дрогобича (1958–1959 роки)) належали саме львівським майстрам.
У результаті ґрунтовних досліджень специфіки храмобудівництва у різних
історичних регіонах Західної України, на базі досвіду практичної реставрації,
львівськими фахівцями була розроблена низка керівних принципів реставрації
та методів відтворення дерев’яних об’єктів. У проектах реставрації архітектори
цієї школи повсякчас спиралися на ґрунтовні натурні та історико-бібліографічні
дослідження, глибокі знання типології дерев’яної архітектури окремих терито-
ріальних осередків, виважене коло аналогів, схеми пропорційного аналізу тощо.
Проекти реставрації мали на меті відтворення первісних форм окремих елемен-
тів, усунення пізніх «дисгармонійних» нашарувань, досягнення цілісного обра-
зу споруди. В цьому відношенні особливо серед найбільш успішних і показових
проектів можуть бути названі проекти реставрації Микільської церкви у закар-
патському с. Колодне (XV–XIX ст., 1968–1971 роки, арх. І. Могитич, реставра-
ція живопису в інтер’єрі Н. Сліпченко, О.Ф. Єрко), церкви у с. Поморяни (рес-
таврація 1970 р.) й інші.
Тенденція до відтворення первинного образу храму не завжди підтриму-
валася київськими реставраторами. Так, під час реставрації дерев’яної церкви
(1781) в с. Коропець Бучацького району Тернопільської обл. (арх. Г. Говденко,
Є. Пламеницька, 1960) [16], автори проекту на підставі ретельних досліджень
дійшли висновку про необхідність збереження всіх прибудов, які доповнюють
художній образ споруди та мають право на існування.
У низці випадків ступінь втручання у матеріальну структуру пам’ятки визна-
чався її технічним станом. Під об’єм будівлі підводився кам’яний цоколь, а ушко-
джені вінці зрубу замінювалися аналогічними з відповідного матеріалу. Такий
підхід був застосований під час реставрації Воздвиженської церкви (1561) в с.
Підвальне (арх. В. Старосільський, Е. Кодісова, 1969–1970 роки) [17]. У винятко-
68 ISSN 2078-0133
вих умовах застосовувався метод «пересипки», коли дерев’яна конструкція розби-
ралася, пошкоджені елементи замінювалися аналогічними, а потім об’єм монту-
вався заново, з укладкою всіх фрагментів на своє місце. Характерним й одним із
найбільш вдалих прикладів такої реставрації може слугувати Вознесенська церк-
ва (початок XVIII ст.) в Чорткові (колектив архітекторів: В. Іваненко, В. Корнєєва,
Г. Говденко, Є. Пламеницька, В. Захаров, 1960-ті роки) [18].
Як бачимо, спільна робота київських і львівських реставраторів на тере-
нах Західної України демонструє доволі строкату палітру реставраційних захо-
дів, що застосовувалися залежно від технічного стану об’єкту та його типоло-
гічної належності. В усіх роботах переважає прагнення досягти максимальної
виразності та цілісності образу храму. Міра втручання в матеріальну структуру
об’єкту реставрації визначалася ступенем ураження його фрагментів.
Принципово інакше вирішувалися реставраційні завдання на Волині, де на
відміну від більш західних територій дерев’яні храми зазнали протягом свого
існування суттєвих перебудов. Значна кількість культових споруд була рекон-
струйована у ХІХ ст. – у час, коли розповсюджувалися вказівки Священного
Синоду щодо храмобудівництва. Відтак, на Волині перед реставраторами поста-
ли суттєві складності в дослідженні будівельної історії, виявленні первинно-
го ядра й обранні пріоритетів у процесі розробки проекту реставрації. Разом із
Рис. 4. Георгієвська церква (XVIII ст.) у м. Седневі Чернігівської обл. до та у процесі рестав-
рації (автор проекту М.М. Говденко). Фото 1955 р. та 1973 р. Ілюстративні матеріали з фондів
Науково-технічного архіву інституту «УкрНДІпроектреставрація».
69Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
прагненням відтворення первинного вигляду об’єкту особливо гостро постає
питання пізніх нашарувань.
Характерне для робіт львівських реставраторів відтворення первісного
образу пам’ятки покладене в основу проекту реставрації церкви Іллі (1700) у м.
Камінь-Каширський (арх. І. Могитич, Б. Кіндзельський, Г. Крук, мистецтвозна-
вець Н. Сліпченко; 1983 р.; проект не здійснено) [19]. Демонтаж прибудов ХІХ
ст., що в поєднанні з первісним ядром утворювали єдиний самоцінний об’єм,
значний обсяг відновлювальних робіт фактично призвели б до знищення оригі-
нальної пам’ятки та до створення нового об’єму в історичних формах.
70 ISSN 2078-0133
Більш дбайливе ставлення до пізніх нашарувань, в т.ч. до перебудов ХІХ
ст., продемонстроване у проекті ремонтно-реставраційних робіт церкви Успіння
Пресвятої Богородиці (1783) в с. Краска Ратнівського району на Волині (арх.
Г. Паночко, С. Піньковський, Б. Кіндзельський, 1989 р.) [20]. Проектом пропо-
нувалася відновлення пам’ятки у її вигляді кінця ХІХ ст., зі збереженням піз-
ніх прибудов.
Цікавою ілюстрацією методів практичної реставрації слугує проект
реставраційно-відновлювальних робіт у церкві Св. Архангела Михаїла (1778) в с.
Стара Лішня Іванічівського району на Волині (арх. І. Могитич, С. Піньковський,
О. Рядович, 1988 р.). Первісний вигляд будівлі був значно змінений перебудовами
другої половини ХІХ ст.. Реставратори запропонували відтворення у первісних фор-
мах (початку ХІХ ст.) не тільки самої церкви, але й відбудову всього ансамблю, що
передбачало відтворення дзвіниці й огорожі [21]. Так само ретельна увага приділя-
лася реставрації дзвіниці Успенської церкви в с. Низкиничі Волинської обл. (кінець
Рис. 5. Покровська церква (1740 роки) у м. Фастів Київської обл. до та після реставрації.
Фото 1975 та 1977 р. Ілюстративні матеріали з фондів Науково-технічного архіву інституту
«УкрНДІпроектреставрація».
71Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
XVIII ст. (обстежена в 1946 та 1949 р. архітекторами Кузнєцовим, Фірсовим, Є.І.
Лопушинською; реставрація: арх. Л. Дмитрович, Львів, 1969 р.) [22].
Відтак, можна констатувати, що реставраційна практика на Волині ілю-
струє більш помірковані та стримані підходи до принципових позицій, відо-
бражених у конкретних проектних рішеннях. Поряд із цілісною реставрацією,
орієнтованою на відновлення первинного вигляду храму, зустрічаються при-
клади фрагментарної реставрації, що передбачає збереження пізніх нашару-
вань, насамперед перебудов ХІХ ст. Увага реставраторів до реконструкцій ХІХ
ст. нині дозволяє наочно ознайомитися з одним із етапів у історії храмобудівни-
цтва на волинських землях.
Власну специфіку мали методичні позиції, покладені в основу проектів
реставрації храмів Середньої Наддніпрянщини. Керуючись принципами нау-
кової реставрації, фахівці Київського інституту, залежно від особливості збере-
жених на Подніпров’ї дерев’яних культових об’єктів, орієнтувалися більшою
мірою не на цілісну, а на фрагментарну реставрацію. Намагання зберегти най-
більш цінні нашарування ХІХ ст. обумовлене регіональною специфікою істо-
ричного контексту процесу формування історично-утвореного об’єму пам’ятки
та проведення реставраційних робіт.
72 ISSN 2078-0133
Комплекс складних інженерних і реставраційно-консерваційних робіт
був проведений наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років щодо Микільської
церкви у м. Новгород-Сіверський Чернігівської обл. (колектив під кер. Е.І.
Лопушинської) [23]. Споруда перебувала у аварійному стані й потребувала
негайного втручання реставраторів. Повної заміни вимагав цегляний фунда-
мент і значний масив деревини. Для успішного вирішення покладеного на рес-
тавраторів завдання весь об’єм будівлі підіймався домкратами, що дозволи-
ло не тільки зміцнити фундамент, але й провести заміну нижніх вінців зрубу.
Відновлення втрачених фрагментів проводилося за зразками, виявленими в
результаті натурних досліджень, а також на основі історичної іконографії.
Поодиноким прикладом цілісної реставрації з розібранням прибудов
ХІХ ст. та відтворенням пам’ятки у її первісних формах став проект віднов-
лення Георгіївської церкви (XVIII ст.) у Седневі Чернігівської обл. (кер. М.М.
Говденко, 1960–1970-ті роки). Таке рішення було ухвалене виключно з огляду
на виняткове значення храму для історії архітектури [24].
Реставраційно-консерваційні роботи із заміною уражених вузлів і елемен-
тів були проведені у Троїцькому соборі в Новомосковську Дніпропетровської обл.
(кер. В.І. Корнєєва) [25]. Зважаючи, що приміщення собору використовувалися
місцевим краєзнавчим музеєм, автори проекту реставрації передбачили додатко-
ві роботи з пристосування споруди, зміни системи опалення тощо. Звертає увагу
той факт, що значна увага реставраторів була приділена дзвіниці ХІХ ст., яку від
початку планувалося прибрати через невідповідність архітектурі храму.
Одним із найбільш часто застосованих прийомів реставрації був демон-
таж зрубних конструкцій споруди, заміна зіпсованих фрагментів і монтаж
наново – «пересипка». Такі заходи мали місце в процесі реставрації згаданих
церков у Новгород-Сіверському й Седневі.
Для робіт же Київської майстерні, які займалася реставрацією нечислен-
них дерев’яних пам’яток Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини, було
характерним перенесення досвіду дослідження та реставрації об’єктів мурова-
ної архітектури на дерев’яні будівлі.
У реставрації храмів означеного регіону залишили помітний слід і архі-
тектори Львівської майстерні. Для їх творчого «почерку» характерне прагнен-
ня до цілісної реставрації та до відтворення первісного вигляду культових спо-
руд, що продемонстровано, зокрема, проектами реставрації храмів на території
Черкаської обл. [26]. Особливої уваги заслуговує проектне рішення щодо рекон-
струкції церкви Св. Трійці (XVIII ст.) у с. Драбівці Золотоніського району (авто-
ри проекту І. Могитич, Г. Крук, Я. Швець, 1982 р.). В результаті проведених робіт
пам’ятка 1860-х років мала, за задумом архітекторів, набути вигляду типового
тризрубного храму XVIII ст. Втім, у процесі втілення проекту через неочевидні
причини непорушною лишилася центральна баня церкви, в результат чого спору-
да отримала сучасний вигляд, поєднуючи відтворений первинний основний об’єм
і завершення ХІХ ст. [27]. Подібні роботи проводилися раніше під керівництвом
І. Могитича на Покровській церкві (1779–1781) у м. Фастів Київської обл. протя-
гом 1974–1978 років [28]. Тоді після реставраційного втручання обидві пам’ятки
73Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
фактично були позбавлені оригінального історично складеного образу, натомість
набули нехарактерних для Наддніпрянщини елементів, притаманних архітектурі
галицьких церков (зокрема, аркаду-галерею за образом традиційного опасання).
Таким чином, з наведених вище матеріалів і прикладів можна зроби-
ти висновок, що становлення теоретичної бази та напрацювання досвіду рес-
таврації пам’яток дерев’яної культової архітектури в Україні в означений пері-
од здебільшого відбувалося у контексті загальних тенденцій, характерних для
всього СРСР. Разом із тим, на межі 1970–1980-х років в Українській РСР, вихо-
дячи з регіональних особливостей об’єктів реставрації, специфічних рис архі-
тектури певних історико-етнографічних регіонів, починає формуватися влас-
на реставраційна школа, що проявила себе більшою мірою у практичній сфері
реставрації. Наявність двох ключових центрів, що опікувалися реставрацією
пам’яток дерев’яного зодчества України, у Києві та Львові виявила себе в різ-
них підходах і засобах реставраційного втручання. Характерною рисою укра-
їнської реставраційної практики стала відсутність уніфікованої системи рес-
тавраційних заходів, що мала б застосування до всіх без винятку дерев’яних
культових об’єктів. Основою для принципових проектних рішень слугувало не
тільки потужне науково-методичне підґрунтя, але й специфіка історії храмобу-
дівництва в окремих історико-етнографічних регіонах.
Як можна побачити з конкретних проектних рішень, у процесі безпо-
середньої реставрації культових споруд за мету ставилося фізичне укріплен-
ня об’єкту, що зазвичай зводилося до реставраційного ремонту. Одним із
ключових завдань реставраторів було збереження традиційного середовища
дерев’яних церков, що знайшло вияв у проектах благоустрою та пристосуван-
ня, а також збереження домінантної ролі храму в оточуючій забудові або ланд-
шафті. Зважаючи на це, більшість проектів реставрації ставили за мету від-
творення образу пам’ятки. Це завдання вирішувалося, здебільшого, засобами
цілісної реставрації, а також через повернення історичній споруді її первин-
ного вигляду. Консервація застосовувалася як метод укріплення деревини та
зміцнення конструкцій споруди. Фрагментарна ж реставрація мала місце лише
у виняткових випадках, здебільшого в тих регіонах, де дерев’яні церкви не
зазнавали значних перебудов у ХІХ ст., або у випадках, коли пізні нашаруван-
ня становили вагому історико-архітектурну цінність. Приділення значної уваги
образному вирішенню споруди як архітектурному витвору виявило себе в т.ч.
й у низці технічних прийомів, як-то: дотримання під час заміни окремих фраг-
ментів єдиної фактури поверхні деревини на фасадах, для чого використовува-
лася старий дерев’яний матеріал; прагнення відновлення первинних конструк-
тивних, просторово-планувальних і декоративних рішень.
Джерела та література
1. Завада В. Деякі питання реконструкції найдавніших пам’яток дерев’яної історії //
Вісник УкрНДІпроектрестарація – 2005. – № 3-4. – С. 52.
2. Горбенко Є.В. Реставрація пам’яток архітектури на Україні // Вісник Академії
архітектури УРСР. – 1951. – № 2. – С. 42–45.
74 ISSN 2078-0133
3. Памятники архитектуры в Советском Союзе: очерки истории архитектур.
Реставрація / Под общ. ред. А.С. Щенкова. / Рос. акад. архитектуры и строит. наук, НИИ
теории архитектуры и градостроительства. – М.: Памятники ист. мысли, 2004. – С. 29.
4. Ополовников А.В. Реставрация памятников народного зодчества. – М.: Стройиздат,
1974. – С. 139–140.
5. Там само. – С. 6–7.
6. Методика реставрации памятников архитектуры. Под. ред. Е.В. Михайловского. –
М.: Стройиздат, 1977. – С. 14.
7. Там само. – С. 113–124.
8. Защита памятников деревянного зодчества / С.Н. Горшин, Н.А. Максименко, Е.С.
Горшина. – М.: Наука, 1992 – 279 с.
9. Там само. – С. 230.
10. Научно-технический отчет № 250. Деревянная архитектура. Институт теории
и истории архитектуры и строительной техники. Сектор исследования и реставрации
памятников архитектуры. – К., 1967. У 1962 р. сектором дослідження та реставрації
пам’яток архітектури Інституту теорії та історії архітектури та будівельної техніки була
розроблена програма тимчасової рекомендації. Натомість її перша редакція планувалася
на 1963 р. за участі Республіканських науково-реставраційних майстерень.
11. Научно-технический отчет по темам: № 39. История архитектуры. Всеобщая исто-
рия архитектуры [Украинская ССР]. № 40. Методика сохранения памятников архитектуры,
п. 2. Методика консервации памятников архитектуры [УкрССР]: Общий отчет по темам /
Государственный комитет по гражданскому строительству и архитектурые при Госстрое
СССР; Инст.теор., истор. и перспект.пробл.сов. архит. в Києве. – К., 1964. – С. 24–27.
12. Исследования по проблемам и памятникам архитектуры / Государственный коми-
тет по гражданскому строительству и архитектурые при Госстрое СССР; Инст.теор.,
истор. и перспект.пробл.сов. архит. в Києве. – К., 1966. – С. 209–220.
13. Прибега Л.В. Методика охорони та реставрації пам’яток народного зодчества
України / Українська академія архітектури. – К.: Мистецтво, 1997. – 143 с.; Він же.
Народное зодчество Украины: Охрана и реставрация. – К.: Будівельник, 1987 – 100 с.; іл.;
Він же. Принципы реставрации и методы охраны народного архитектурного наследия
Украины XVIII – нач. XX века: Автореф. дис. … канд. архитек / Инст. живоп., скульпт. и
архитект. им. И Е. Репина. – Л.: 1988. – 23 с.
14. Прибега Л.В. Принципы реставрации… – С. 12.
15. Там само. – С. 12–13.
16. Науково-технічний архів Українського державного науково-дослідного та проектного
інституту «УкрНДІпроектреставрація» (далі – НТАУДНДПІ), № 482 (Тернопільська обл.).
17. Там само.
18. Там само.
19. Проекти реставрації дерев’яних церков Волинської області (За архівними матері-
алами підготували О. Бойко і В. Слободян) // Вісник Укрзахідпроектреставрація. – 1997.
– Ч. 6. – С. 56–57.
20. Там само. – С. 58.
21. Там само. – С. 59–60.
22. НТАУДНДПІ, № 992 (Волинська обл.).
23. Там само, № 714 (Чернівецька обл.).
24. Там само, № 602 (Чернігівська обл.).
25. Там само, «Науково-технічний звіт з реставрації пам’яток архітектури за 1967 р.»
26. Проекти реставрації дерев’яних церков Черкаської області (За архівними матері-
алами підготували О. Бойко і В. Слободян) // Вісник Укрзахідпроектреставрація. – 1997.
– Ч. 6. – С. 65–66.
27. Там само. – С. 61–62.
28. НТАУДНДПІ, «Памятники архитектуры Украинской ССР, реставрированные
УСНРПУ Госстроя в 1947–1984 гг. Альбом фотографий (Т. 1, К., 1984)».
75Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
Гончарова К.В. Методические принципы реставрации деревянных храмов в
Украине в 1950–1980-х годах
В статье рассмотрены осмновополагающие положение теоретической базы
методики реставрации деревянных объектов культовой архитектуры Украины «на
местах», обобщен практический опыт, выделены специфические реставрационные
приемы, примененные на практике в основных историко-этнографических регионах
страны.
Ключевые слова: охрана культурного наследия, реставрация, деревянная
архитектура, культовая архитектура, строительство храмов, целостная реставрация,
консервирование.
Honcharova K.V. Methodical principles of restoration of wooden temples in Ukraine
in 1950–1980
The article describes substantive theoretical provisions of restoration methodology of
architectural cult wooden objects of Ukraine in the fi eld, summarizes the practical experi-
ence, identifi es specifi c techniques applied in the main historical and ethnographic regions
of the republic.
Key words: preservation of cultural heritage, restoration, wooden architecture, cult archi-
tecture, temple building, holistic restoration, conservation.
УДК 725.94-044.332(477-25)«19/20»
О.М. СЕРДЮК
Функціональна адаптація пам’яток
київської житлової архітектури другої
половини ХІХ – початку ХХ ст.
Функціональна адаптація пам’яток київської житлової архітектури другої полови-
ни ХІХ – початку ХХ ст., їх включення до сучасного життя є важливою проблемою у
сфері охорони культурної спадщини. Автором дослідження визначені засади доцільної
функціональної адаптації цінних інтер’єрів пам’яток Києва досліджуваної доби.
Ключові слова: функціональна адаптація, пам’ятки житлової архітектури, цінні
інтер’єри пам’яток, критерії оцінки пам’яток.
Пам’ятки київської житлової архітектури другої половини ХІХ – ХХ ст., що
складають основу міської тканини, водночас є важливою частиною традиційного
середовища; їх мистецькі й архітектурно-композиційні якості належать не пев-
ному власнику (власникам) – вони належать історії культури, простору Києва як
історичного міста; є частиною «міської експозиції», його визначними місцями,
і в якості унікальних свідків архітектурної та містобудівної культури минулого
мають зберігатися та пропагуватися. Пам’яткам київської житлової архітектури
нова функція може забезпечити сучасну повноцінну життєдіяльність.
Збереження, реставрація та функціональна адаптація пам’яток київської
житлової архітектури, їх включення до сучасного життя міста є одним із ключо-
вих завдань охорони традиційного середовища Києва. В цьому контексті важ-
ливе використання цінних інтер’єрів житлових будівель не тільки в якості мате-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80001 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T05:02:48Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Гончарова, К.В. 2015-04-09T15:44:52Z 2015-04-09T15:44:52Z 2010 Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках / К.В. Гончарова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 61-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80001 72.025.4:726.5:691.11(477) У статті розглянуто засадничі положення теоретичної бази методики реставрації дерев’яних об’єктів культової архітектури України «на місцях», узагальнено практичний досвід, виокремлено специфічні реставраційні прийоми, застосовані на практиці у основних історико-етнографічних регіонах країни. В статье рассмотрены основополагающие положения теоретической базы методики реставрации деревянных объектов культовой архитектуры Украины «на местах», обобщен практический опыт, выделены специфические реставрационные приемы, примененные на практике в основных историко-этнографических регионах страны. The article describes substantive theoretical provisions of restoration methodology of architectural cult wooden objects of Ukraine in the fi eld, summarizes the practical experience, identifi es specifi c techniques applied in the main historical and ethnographic regions of the republic. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Архітектурна та містобудівна спадщина Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках Методические принципы реставрации деревянных храмов в Украине в 1950–1980-х годах Methodical principles of restoration of wooden temples in Ukraine in 1950–1980 Article published earlier |
| spellingShingle | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках Гончарова, К.В. Архітектурна та містобудівна спадщина |
| title | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках |
| title_alt | Методические принципы реставрации деревянных храмов в Украине в 1950–1980-х годах Methodical principles of restoration of wooden temples in Ukraine in 1950–1980 |
| title_full | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках |
| title_fullStr | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках |
| title_full_unstemmed | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках |
| title_short | Методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в Україні у 1950-1980-х роках |
| title_sort | методичні принципи реставрації дерев’яних храмів в україні у 1950-1980-х роках |
| topic | Архітектурна та містобудівна спадщина |
| topic_facet | Архітектурна та містобудівна спадщина |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80001 |
| work_keys_str_mv | AT gončarovakv metodičníprincipirestavracííderevânihhramívvukraíníu19501980hrokah AT gončarovakv metodičeskieprincipyrestavraciiderevânnyhhramovvukrainev19501980hgodah AT gončarovakv methodicalprinciplesofrestorationofwoodentemplesinukrainein19501980 |