Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно
Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно. У статті вперше розглядаються долі репресованих совєтами ієрархів православної церкви, які народилися, вчилися чи
 служили у Бахмуктському повіті Олексія Дородніцина, Олексія Баженова, Миколая Феодосьєва, Іоанікія Соколовського, Іосафа По...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80016 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно / С.Й. Татаринов // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 218-224. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860193923765370880 |
|---|---|
| author | Татаринов, С.Й. |
| author_facet | Татаринов, С.Й. |
| citation_txt | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно / С.Й. Татаринов // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 218-224. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно. У статті вперше розглядаються долі репресованих совєтами ієрархів православної церкви, які народилися, вчилися чи
служили у Бахмуктському повіті Олексія Дородніцина, Олексія Баженова, Миколая Феодосьєва, Іоанікія Соколовського, Іосафа Попова, Іоакіма Пухальського.
В статье впервые рассмотрены судьбы репрессированных советами иерархов
православной церкви, которые родились, учились или служили в Бахмутском уезде -
Алексия Дородницына, Алексия Баженова,, Николая Феодосьева, Иоаникия Соколовского,
Иосафа Попова, Иоакима Пухальского.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:07:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
218 ISSN 2078-0133
УДК 94(477.6)
С.Й. ТАТАРИНОВ
Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та
Сталіно
Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно. У статті вперше розглядають-
ся долі репресованих совєтами ієрархів православної церкви, які народилися, вчилися чи
служили у Бахмуктському повіті Олексія Дородніцина, Олексія Баженова, Миколая Фео-
досьєва, Іоанікія Соколовського, Іосафа Попова, Іоакіма Пухальського.
Ключові слова: церковні ієрархи, вивчення старожитностей, Бахмут, Бахмутський
повіт.
З Донечииною - Бахмутом та Бахмутським повітом, Артемівськом, Сталіно
пов’язані імена ієрархів православної церкви, які належали до різних течій, які
потерпали від гонінь комуністичної влади. Частина загинула у сталінських катів-
нях ОДПУ-НКВС.
Олексій ( Дородніцин Амнеподіст Якович) народився 2 листопада 1859 р.
в сім'ї дячка села Успенського Словяно-Cербського повіту. Pакінчив Бахмутське
духовне училище. Середню богословську освіту здобув в Катеринославській
Духовній семінарії, а вищу в Московській Духовній Академії, яку закінчив в
1885 р. з званням кандидата богослів'я. У 1886 р. був призначений вчителем
Херсонського духовного училища, з червня 1890 р. став місіонером протиштун-
дистом м. Херсона. У 1890 р. о. Анемподіст представив у Раду Московської
Академії на здобуття магістра богослів'я дисертацію "Церковно-законодавча
діяльність Карла Великого". Після захисту дисертації в 1891 р. затверджений
Св. Синодом магістром богослів'я. У 1892-94 рр. за призначенням епископа
Августина служив помічником доглядача Бахмутського духовного училища [1].
Дородніцин у 1900 р. написав праці «Хроніка єпархіальної місії» [2], «О
таинстве причащения (опыт противоштундистского попечительства)»[2]. У статті
«К программе историко-статистического описания Екатеринославской епархии»
А.Дородницин писав: «Помыслить дни первые и лета вечныя, помянух и поучах-
ся». Він дав загальний огляд причин історико-церковних та археологічних дослі-
джень з 2 половини 19 ст. Високо оцінив прагнення епископа Ф.Макаревського
вести такі дослідження. Зауважив обставини, що Катеринослав не мав повної
історії та вказав на працю Титова «Письма из Екатеринослава»(1849), викладач
історії гімназії. Преосвящений епископ Сімеон почав роботу з членами Братства
святого Володимира про написання повної єпархіальної історії та археоло-
гії. Стояло завдання написати про історію церкви та держави перед судом істо-
рії, проходські священники повинні використовувати письмові джерела, данні
народних переказів, розкрити розвиток приходів. «Автор каждого историко-
статистического описания должен смотреть на свой труд как на камень в вели-
чественном здании отечественной истории» 4. Обєктивність, безпристрастність,
тексти без складних оборотів та іноземних слів. Події описувати мовою джере-
ла чи переказу. При описі історичних архітектурних памяток не використову-
219Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
вати специфічні терміни. Звертати увагу на старі церковні описи, книги, меже-
ві виписи, письцові книги, грамоти. Дані вимоги опису стародавніх написів.
Рекомендувалося тонкий лист свинця чи олова накладати на напис на камені та
легким тиском отримувати відбітки [3]. Єпархіальним Правлінням планувало-
ся створення особливої комісії при Катеринославській духовній семінарії. Вона
повинна була друкувати матеріали у «Єпархіальних відомостях». Планувалося
створити церковний музей. Наприкінці статті А.Дородніцин навів вислів росій-
ського історика-філософа Хомякова про значення вітчизняної історії [3]. 6 трав-
ня 1900 р. цар Микола нагородив надвірного радника А.Дородніцина орденом
Анни 3 ступеню за заслуги по духовному відомству.
У 1901 р. о. Анемподіст зайняв місце викладача по Викривальному
богослів'ю, історії і викриттю розколу і місцевих сект в Чернігівській духовній
семінарії. У 1902 р. пострижений в чернецтво з ім'ям Олексія, висвячений в
ієромонахи, призначений інспектором Ставропольської духовної семінарії. У
1903 р. отримав призначення на посаду ректора Литовської духовної семінарії
із зведенням в сан архімандрита. 30 травня 1904 р. в Харківському кафедраль-
ному соборі була здійснена хиротония Олексія в єпископа Сумського, вікарія
Харківської єпархії. У 1905 р. Олексій був переміщений на кафедру єпископа
Елізаветградського, вікарія Херсонської єпархії, в серпні переміщений на кафе-
дру єпископа Чистопольського, першого вікарія Казанської єпархії. Одночасно
призначений ректором Казанської Духовної Академії. У 1910 р. по клопотанню
Ради Казанської Духовної Академії Олексій затверджений Св. Синодом в зван-
ні доктора церковної історії за роботу на тему "Релігійно-раціоналістичний рух
на півдні Росії в другій половині XIX-го століття". З 1912 р. Олексій був при-
значений єпископом Саратовським і Царіцинським. У 1914 р. був призначений
на Володимирську кафедру, зведений в сан архієпископа. У 1913 опублікував
одну з найвідоміших своїх робіт «Мораль Талмуду», яка зробила його ім'я вель-
ми поважним в середовищі російських патріотів. Неупередженою мовою акаде-
мічного ученого з використанням справжніх джерел він проаналізував мораль-
ні норми Талмуду. Вітав Ніжньогородську Всеросійську Нараду уповноважених
монархічних організацій і правих діячів 26—28 дистопада 1915 р. У телегра-
мі писав: «Посилаю мій привіт і благословения монархічному з'їзду і благатиму
Бога, щоб Він благословив успіхом заняття з'їзду на славу Св. Церкви, на благо
Батьківщини і на радість нашому улюбленому Монархові». Архієпископом
Володимирським і Суздальським пробув до весни 1917 р. З'їздом духівництва
знятий з єпархії за "деспотичне" управління і зухвале поводження з духівни-
цтвом. У спогадах митрополита Євлогія (Георгіївського) - «Після революції
паства з Володимира його прогнала за його дружні стосунки з Распутіним, бо він
підніс Распутіну книгу з написом “Дорогому мудрому старцевві”.
Дородніцин перебрався до Києва і оселився в Лаврі. «Він мав прекрас-
ний голос, був відмінним регентом. Зовні був потворний: огрядність його була
настільки непомірна, що він не міг дослужити Літургії, не змінивши вбрання
перед “Херувимською”, оскільки він знемагав від спеки. Апетит його всіх приго-
ломшував, коли мучила спрага міг випити мало не відро води... Влаштувавшись
220 ISSN 2078-0133
в Лаврі, архієпископ Олексій став каламутити ченців-українців і збуджувати
їх проти митрополита Володимира в надії добитися його звільнення і самому
сісти на його місце»-згадував єпископЄвлогій. Після вбивства червоноармій-
цями митрополита Володимира (Богоявленського) Дородніцин спробу захопи-
ти церкву України і оголосити автокефалію. У 1918 році виїхав в Катериносла,
де організував групу проти митрополита Київського. Як писав митр. Мануїл
(Лемешівський Дородніцин переїхав у Новоросійськ, де в 1919 р. помер від
паралічу серця у маленькому монастирі. Відспівував митрополит Євлогій.
Доглядачем Бахмутського училища в 1906-11 рр. був Дмитро Баженов ]4].
Він пройшов шлях від служіння православній церкві, відновлення патріаршого
правління до переходу «обновленську» церкву. Олексій (Дмитро Баженов) наро-
дився 21 травня 1872 р. у Севастополі.
В 1894 р. закінчив Таврійську Духовну семінарію і призначений псалом-
ником і вчителем церковно-приходської школи. З 1896 р. наглядач Таврійської
Духовної семінарії. У 1898 р. вступив в Московську Духовну Академію. У 1900
р. пострижений в чернецтво і рукопокладений в ієродиякони. У 1901 р. перей-
шов у Петербургську Академію.
У 1902 р. рукопокладений в ієромонаха після закінчення Академії зі зван-
ням кандидата богослів'я, призначений викладачем Псковської Духовної семі-
нарії. З 1904 р. помічник доглядача Рязанського Духовного училища. У 1906-
1910 рр. - доглядач Бахмутського Духовного училища. З 2 серпня 1911 р.
- ректор Чернігівської Духовної семінарії в сані архімандрита. 22 липня 1911 р.
був зведений в сан архімандрита. У 1913 р. відбулася його хіротонія єпископа
Миколаївського, третього вікарія Херсонської єпархії. У 1921 році призначений
єпископом Тирасполським. Олексій управляв Одеською єпархією, але за співп-
рацю з «обновленцями» усунений з посади.
На початку 1922 року єпископ Олексій перейшов у «обновленський» роз-
кол, отримав сан архієпископа Одеси.
У 1923 р. переміщений на Казанську кафедру. Був учасником 2-го т.з.
"Всероссийского Поместного Священного Собора" 1923 р., підписав постанову
Собору про позбавлення сану і чернецтва Святійшого Патріарха Тихона. 16 квіт-
ня 1924 р. зведений в сан митрополита.
У 1933 р. призначений митрополитом Сімферопольським і Кримським. 9
лютого 1938 р. звільнений на спокій.
Помер у тюрмі.
Феодосьєв Микола Андрійович народився 1 лютого 1893 р. у с. Зайцево-
Микитівка Бахмутського повіту. У 1907 р. закінчив Бахмутськоє духовне учи-
лище. Його батько протоієрей Андрій Олександрович Феодосьєв (народився у
1862 р.,закінчив духовну семінарію, священик з 1888 р.) правив службу у 1913 р.
у храмі Зайцево-Микитівка [5].
У 1913 році Миколай закінчив Катерінославську духовну семінарію і при-
начений псаломщиком Олександро-Невської церкви селища Ртутна копальня
–Микитівка [6].
221Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
У липні 1921 р. рукопокладений в священики і призначений на прихід в с.
Ряджене, Таганрозького округу Ростовської області. 18 серпня 1930р. був зааре-
штований Донським ОДПУ «за антирадянську агітацію», за статтею 58 отримав 5
років таборів [7]. У 1943 р. пострижений в чернецтво із зведенням в сан архіман-
дрита, призначений настоятелем Никольської церкви м. Таганрогу. Знову зааре-
штований Таганрозьким МВ МДБ 25 грудня 1949 р. за звинуваченням у «добро-
вільному служінню окупантам, антирадянську агітацію та підтримку німців».
Отримав 10 років у таборі «Озерний» Тайшету [7]. Повністю реабілітований у
1956 році. З 1956 р. - настоятель Полтавского Свято-Макарівського кафедраль-
ного собору. 3 квітня 1960 р. хіротонісан єпископом Миколаєм Чебоксарським і
Чуваським. У 1971 р. зведений в сан архієпископа. Після тривалої хвороби помер
22 вересня 1972 року. Похований на міському кладовищі м. Таганрога[8].
З Бахмутським повітом, діяльністю духовного училища, ЦПШ пов'язаний
Агапіт (Вишнєвський), який інспектував повіт у 1901 р. [9]. Антоній Йосипович
народився 16 липня 1867 в с. Вигов Овруцького повіту Волинської губернії в сім'ї
диякона. Після закінчення Волинської духовної семінарії в 1888 р. служив пса-
ломником церкви Троїцкої с. Дідковічи Овруцького повіту, вчителем церковно-
приходської школи. 19 листопада 1889 р. рукопокладений в диякони, 21 листо-
пада 1889 р. в пресвітера церкви с. Бехи. У 1891 р. овдовів. У 1892 р. поступив
в Київську духовну академію, закінчив в 1896 р. з званням кандидата богослів'я.
У 1895 р. в Києво-Печерській Лаврі прийняв чернечий постриг. З 1896 р. призна-
чений інспектором Полтавської семінарії, в 1898 г.- ректором Катеринославської
семінарії із зведенням в сан архімандрита [10]. У Катеринославі був головою
Кирило-Мефодієвського Братства, Свято-Володимирського Братерства, єпар-
хіального місіонерського комітету і ради училища, членом Палестинського
Православного Братства [10,11].
7 квітня 1902 р. в Ісаакієвському соборі Петербургу хиротонисан в
єпископа Уманського, вікарія Київської єпархії, призначений настоятелем
київського Золотоверхого монастиря. З 1908 р. єпископ Чигирінський, пер-
ший вікарій Київської єпархії, з вересня 1908 р. єпископ Владикавказький і
Моздокський, з 1911 р. єпископ Катеринославський і Маріупольський. Під час
відвідання Бахмуту у 1912 р. відзначився антиєврейськими проповідями у хра-
маї та Реальному училищі. Член Поміствого Собору РПЦ 1917-1918 рр. (разом з
О.Баженовим, священником Юзівки Трухмановим). 5 травня 1918 р. зведений в
сан архієпископа. Після захоплення Києва Директорією в 1919 р. очолив «Синод
Української Православної Автокефальної Церкви». Агапіт повернувся до управ-
ління Катеринославської єпархії. Після встановлення радянської влади був заа-
рештований, помер у в'язниці Катеринослава від тортур, голоду і тифу у 1925 р..
На пропозицію підписати прилюдне зречення від Бога відповів: «Якщо скажете,
що відрубаєте одну руку за іншою, то і тоді я не підпишу зречення».
Іоанікій (Соколовський) став єпископом Бахмутським Істино-Прпавославної
церкви 21 жовтня 1921 р. Передав свій пост єпископу Бахмутському та
Донецькому Іосафу (Попову) у 1922 р. ]12].
222 ISSN 2078-0133
Розрив відношень Іосафа з Іоанікієм стався після переходу Соколовського
у «лубенський розкол». Іоанікій (Соколовський) у 1924-28 роках очолював
Омську григоріанську єпархію, був єпископом Дніпропетровським у 1927 р.,
Харківським. 18 грудня 1937 р. в Ульяновську було заарештовано 246 церков-
нослужителів і мирян, які входили в міфічну "єдину загальнообласну церковно-
монархічну, фашистсько-повстанську контрреволюційну організацію" під керів-
ництвом архієпископа Іоана (Никольського), архієпископа Митрофана (Грінева)
і григорианского митрополита Іоанникія Соколовського. 29 грудня 1937 р «трій-
ка» УНКВС Куйбишевської області ухвалила вирок відповідно статті 58-10-
11 КК РРФСР - вища міра покарання – розстріл. Канонізація їх проведена
Архієрейським Собором Російської Православної Церкви 13-16 серпня 2000 р.,
Священним Синодом 18 серпня 2004 р. [12].
Іоасаф (Попов Петро Дмитрович) [13] народився 16 січня 1874 р.
у Словяносербському вповіті в с. Ольховатка в сім'ї диякона. Вчився у
Бахмутському духовному училищі, Катеринославську Духовну семінарію закін-
чив в 1904 р.Служив ієромонахом Карнауховського хутору з 1904 р. по 1910 р. У
с. Селидовка Бахмутського повіту ієромонах у 1910- 1911 рр. [5}.
У 1922-1923 рр. у Самарі в Миколаївському монастирю архімандрит
та настоятель.Єпископом у 1924 р. хиротонисован у Харкові Іоанникієм
(Соколовським) єпископом Бахмутським.
Попов у 1925 р. пішов на спокій. Жив в Новомоськовську. У 1928 р.
приєднався до "іосифлянської" опозиції, у Ленінграді зустрівся з єпископом
Димитрієм (Любімовим).
Окормляв іосифлянські приходи у Донбасі – в Артемівському (Бахмутському)
окрузі: з вересня 1930 р. – в с. Миколаєвка, з літа 1929 р. громади - молитовний
будинок на ст. Ханжонкова, м. Риково (Єнакієво) Сталінського округу. Громади
ІПЦ були у Горлівці, Костянтинівці, Луганську (понад 20). З 1929 р. до Попова
перейшли "буєвські" громади Воронежської, Дніпропетровської, Подільської єпар-
хій. У 1930 р. число створених ним громад досягло 70, у тому числі 23 на Україні.
Вперше заарештований 16 січня 1931 р. Дніпропетровським ДПУ у м.
Новомоськовськ разом з архімандритами Петром (Полознюком) і Серафимом
(Кравцовим) у справі ІПЦ. Судили у Харкові 136 осіб [13]. Колегія ОДПУ СРСР
2 січня 1932 р. за "організацію і керівництво контреволюційною організацією
ІПЦ на Україні" ( ст.58-10-11 КК РРФСР ) присудила 5 років у концтаборі. З мате-
ріалів справи видно, що Іоасаф «керував діяльністю Дніпропетровської філії
ІПЦ. Проводив вербування в організацію нових віруючих, поширював літерату-
ру. Винним себе визнав". Член Харківської групи обвинувачений Чубцов пока-
зав: "...контрреволюційнна діяльність полягала в наступному: 1. Поширення
відозв, листів і тому подібних документів; 2. організація нелегальних зборів; 3.
виховання віруючих в антирадянському дусі проти колективізації, розкуркулен-
ня. Ця діяльність проводилася у формі бесід, нібито на релігійні теми, а також
під час молебнів, де виголошувалися антирадянські проповіді; 4. організацій-
на допомога духівництву у засланні; 5. організаційна робота, зв'язок з місцями,
з'ясування кількості прибічників і обробка нових людей"."Керівництво діяль-
223Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
ністю Дніпропетровської філії було зосереджено у Попова Петра Дмитровича
(Іоасафа), який знаходився на зв'язку з керівниками Харківської філії, обвину-
ваченими Кратіровим Павлом (Іоаннном) і Ленінградським центром контрре-
волюційної організації"."Крім Дніпропетровської філії Попов керував діяльніс-
тю ІПЦ груп в ЦЧО і на Північному Кавказі". Обвинувачений Толмачев вказав,
що «на одному із зібрань на ст.Переїздна Попов говорив, що незадоволеність
соввластью, яка помічається в деякій частині населення, потрібно всіма заходами
розпалювати, втягуючи невдоволені елементи в тісно спаяну організовану групу.
З цією справою потрібно квапитися, оскільки скоро буде війна Сов.республіки
з якою-небудь державою і тоді всі ці групи мають бути маленькими штабами на
місцях, які керували б контреволюционною роботою" [13].
Покарання Іосаф (Попов) відбував у Пермській області м. Красновішерськ
(«Вішлаг») у 1932-1933 рр. По постанові Колегії ОГДУ СРСР від 16 лютого 1933
р. звільнений достроково з позбавленням права мешкання в 12 містах і при-
кріпленням до певного місця проживання на термін завершення увязнення у
Волгоградській області м. Камишин до жовтня 1934 р. На поселенні у Комишині
жив в будинку Дарини Олексіївни Фунтікової, де машкали архієпископ Прокіп
(Тітов) і священик Іоан Скадовський. Вони організували домашню церкву. Знов
арештований в жовтні 1934 р. Особлива Нарада при Колегії ОДПУ СРСР 17
березня 1935 р. за "нелегальні богослужіння вдома, контрреволюційну монархіч-
ну агітацію" присудила до 5 років виправних таборів. Разтріляно у 1937 р. [13].
На Донеччині у т.з. «обновленців» першим вікарієм Донецької єпархії
став у 1926 р. о.Олександр. Потім вікарієм став Іоакім (Пухальський),що наро-
дився у 1868 році. У 1889 р. закінчив Камянець-Подільску духовну семінарію.
З 1891 р. на різних приходах. У 1922-23 р. перейшов у обновленський розкол.
У 1924 р. пострижений в чернецтво і хиротонисан в єпископа Гайсинського,
вікарія Подільської єпархії. З 1925 р. - єпископ Вінницький. З 1926 р. - єпис-
коп Артемівський і Луганський. З 1927 р. - секретар українського Священного
Синоду. З 1929 р. - єпископ Сталінський. 14 грудня 1937 р. звільнений за штат
[14. Доля невідома, мабуть був страчений. Поза сумніву, з ним загинуло багато
прихожан та священиків-«обновленців».
Джерела та література
1. Бутовский А.И. Историческая записка о Бахмутском духовном училище за 60 лет.
–Бахмут, 1893.
2. Ведомость о приходе, расходе и остатке сумм Екатеринославского Миссионерского
комитета за 1899 г. // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №6. – с. 91-95.
3. Дородницын А.Я. К программе историко-статистического описания Екатеринославской
епархии // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №16.
4. Екатеринославская губерния. Адрес-календарь на 1910 г. Екатеринослав, 1909. Беднов
В.А. Список иерархов Екатеринославской епархии // Летопись ЕУАК. — Екатеринослав,
1915. — Вып. 10. —С. 330 – 350;
5. Историко-статистическое описание церквей Екатеринославской епархии.
Екатеринослав, 1908
6. Историко-статистическое описание церквей Екатеринославской Епархии.
Екатеринослав, 1913.
224 ISSN 2078-0133
7. Архив ФСБ Ростовской области.
8. Журнал Московской Патриархии. 1960, № 5, с. 31-33.
9. Отчет Екатеринославского епископа об осмотре церквей и ЦПШ г. Бахмута в 1901
году.Фонді Артемовского музея.
10. Личный состав служащих в духовно-учебных заведениях Екатеринославской епар-
хии на 1900-1901 учебный год. Екатеринослав, 1900.
11. Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №11-12. Епархиальные изве-
стия // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №3 – с. 33-42 Екатеринославские
епархиальные ведомости. – 1900. - №7. – с. 169-175.
12. Симбирская Голгофа (1917-1938). Сост. свящ. Владимир Дмитриев. Ульяновск, 1996.
С.49-58; о.А.Скала. Церковь в узах. Ульяновск, 2005. Журнал N 39 заседания Священного
Синода Русской Православной Церкви от 17 августа 2004 г.
13. ГА СБУ– Ф.2 – Оп.1. –С. 10761.
С.И.Татаринов.Репрессированные православные иерархи из Бахмута и Сталино.
В статье впервые рассмотрены судьбы ренпрессированных советами иерахов
православной церкви, которые родились, учились или служили в Бахмутском уезде -
Алексия Дородницына, Алексия Баженова,, Николая Феодосьева, Иоаникия Соколовского,
Иосафа Попова, Иоакима Пухальского.
УДК 94(477):061«1910»
А.Ф. ПРИМАК
Діяльність «Общества защиты и сохранения
в России памятников искусства и старины»
в Україні
У статті розповідається про діяльність кількох українських відділень «Товариства
захисту та збереження в Росії пам’яток мистецтва і старовини».
Ключові слова: охорона пам’яток, благодійні товариства, Батурин, Микола Біля-
шівський.
Актуальність теми зумовлена дослідженням діяльності товариств у спра-
ві охорони пам’яток історії та культури в Україні, зокрема, «Общества защиты
и сохранения в России памятников искусства и старины» (далі – Товариство).
Говорячи про певну лакуну в історії пам’яткоохоронних заходів, маємо на увазі
лише відділення Товариства, відкриті – за попередніми дослідженнями – в
Чернігові та Харкові.
Запропонована тема не знаходить певного висвітлення навіть на заходах
присвячених 300-літтю Батуринської трагедії, які відбулися 13 листопада 2008
р. в Україні на державному рівні. Збірник наукових праць, присвячений 300-
літтю цієї події, містить студії дослідників з України, Канади, Росії, Швеції та
Італії [1]. На підставі щойновиявлених і маловідомих матеріалів та документів,
прослідковано не лише події тих днів, але простежується й історія створення
гетьманської резиденції в Батурині, забудова палацу.
Історія Батуринського палацу сягає кінця ХVШ ст. (1799–1803) й тісно
переплітається з життям гетьмана України (1750–1764) Кирила Розумовського
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80016 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:07:51Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Татаринов, С.Й. 2015-04-09T15:50:38Z 2015-04-09T15:50:38Z 2010 Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно / С.Й. Татаринов // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 218-224. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80016 94(477.6) Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно. У статті вперше розглядаються долі репресованих совєтами ієрархів православної церкви, які народилися, вчилися чи
 служили у Бахмуктському повіті Олексія Дородніцина, Олексія Баженова, Миколая Феодосьєва, Іоанікія Соколовського, Іосафа Попова, Іоакіма Пухальського. В статье впервые рассмотрены судьбы репрессированных советами иерархов
 православной церкви, которые родились, учились или служили в Бахмутском уезде -
 Алексия Дородницына, Алексия Баженова,, Николая Феодосьева, Иоаникия Соколовского,
 Иосафа Попова, Иоакима Пухальского. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Історичне пам’яткознавство Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно Репрессированные православные иерархи из Бахмута и Сталино Article published earlier |
| spellingShingle | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно Татаринов, С.Й. Історичне пам’яткознавство |
| title | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно |
| title_alt | Репрессированные православные иерархи из Бахмута и Сталино |
| title_full | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно |
| title_fullStr | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно |
| title_full_unstemmed | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно |
| title_short | Репресовані православні ієрархи з Бахмуту та Сталіно |
| title_sort | репресовані православні ієрархи з бахмуту та сталіно |
| topic | Історичне пам’яткознавство |
| topic_facet | Історичне пам’яткознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80016 |
| work_keys_str_mv | AT tatarinovsi represovanípravoslavnííêrarhizbahmututastalíno AT tatarinovsi repressirovannyepravoslavnyeierarhiizbahmutaistalino |