Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни
У статті розглядається питання втрати Україною культурних цінностей під час Другої світової війни від вандалізму нацистських загарбників, вжитих заходів виконавчою владою УРСР щодо їх евакуації у східні райони СРСР, а також правові проблеми їх реституції і повернення експонатів на батьківщину. В с...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80198 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — C. 5-21. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859647681099464704 |
|---|---|
| author | Акуленко, В.І. |
| author_facet | Акуленко, В.І. |
| citation_txt | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — C. 5-21. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті розглядається питання втрати Україною культурних
цінностей під час Другої світової війни від вандалізму нацистських загарбників, вжитих заходів виконавчою владою УРСР
щодо їх евакуації у східні райони СРСР, а також правові проблеми їх реституції і повернення експонатів на батьківщину.
В статье рассматриваются вопросы потери Украиной культурных ценностей во время
Второй мировой войны от вандализма нацистских захватчиков, принятых мер исполнительной властью УССР относительно их эвакуации в восточные районы СССР, а также правовые проблемы их реституции и возвращения экспонатов на родину.
In the article the questions of loss of cultural values Ukraine are examined in the World
War II from vandalism of nazi invaders, accepted measures by executive power of UKRAINE
in relation to their evacuation in the east districts of the USSR, and also legal problems of their
restitution and returning of exhibits on a motherland.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:29:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë I ÒÅÎвß, ²ÑÒÎвß
ÒÀ ²ÑÒÎвÎÃÐÀÔ²ß
ÏÀÌ’ßÒÊÎÇÍÀÂÑÒÂÀ
УДК 341.1/8“МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ
ПРАВО”
В.І. АКУЛЕНКО
Правовий статус евакуйованих з України
у східні райони СРСР музейних, бібліотечних
і архівних цінностей під час Другої світової
війни
В статті розглядається питання втрати Україною культурних
цінностей під час Другої світової війни від вандалізму нацист-
ських загарбників, вжитих заходів виконавчою владою УРСР
щодо їх евакуації у східні райони СРСР, а також правові пробле-
ми їх реституції і повернення експонатів на батьківщину.
Ключові слова: вандалізм нацистських окупантів, евакуа-
ція культурних цінностей, правовий статус експонатів, рести-
туція пам’яток.
Війна завжди несе з собою величезні жертви, руйну-
вання, пошкодження та знищення історико-культурних
цінностей. Готуючи напад на СРСР, гітлерівські страте-
ги виношували плани не тільки воєнної перемоги і поне-
волення радянських народів, але й тотального знищен-
ня їх національної культури. Вони прагнули перетворити
загарбані землі на «зону пустелі», обернути поневолені
народи на рабів, принизити їх національну гідність.
Так, у нацистських стратегічних розрахунках передба-
чалося, що із захопленням Ленінграда «буде втрачено один
із символів революції <…> який був найбільш важливим
для російського народу <…> і що дух слов’янського наро-
ду внаслідок тяжкого впливу боїв буде серйозно підірвано,
а з падінням Ленінграда може наступити цілковита ката-
строфа» [1]. І військово-морський штаб Німеччини видав
директиву: «стерти місто з лиця землі».
Начальник німецького генерального штабу генерал
Гальдер на 17-й день війни записав у своєму щоденни-
ку: «Непохитним рішенням фюрера є зрівняти Москву і
6 ISSN 2078-0133
Ленінград із землею <…> Це буде «народне лихо», яке позбавить центру не тіль-
ки більшовизм, але й росіян взагалі». Щодо Києва, то штаб верховного головного
командування Третього Рейху планував знищити його «запалювальними бомбами
й артилерійським вогнем» [2].
Оголосивши себе носіями європейської культури, захисниками її від азіат-
ського впливу, нацисти почали планомірне нищення й осквернення історичних
пам’яток народів СРСР, в т.ч. й національних святинь українського народу. «Ніякі
історичні або культурні цінності на Сході не мають значення», – цинічно ствер-
джував у своєму секретному наказі «Про поведінку військ на Сході» від 13 лис-
топада 1941 р. командуючий VI-ю німецькою армією генерал-фельдмаршал фон
Рейхенау [3]. За розпорядженням головного командування сухопутних сил нацист-
ської Німеччини копія цього наказу, схваленого фюрером, була направлена всім
військовим частинам і з’єднанням.
Виконуючи подібні накази, нацистські вандали зруйнували пам’ятки світо-
вої культури: «Ясну Поляну», де жив і творив Л.М. Толстой, будинок-музей П.І.
Чайковського в Клину; пам’ятки, пов’язані з життям і творчістю О.С. Пушкіна в
Михайловському, меморіальні будинки А.П. Чехова в Таганрозі, М.А. Римського-
Корсакова в Тихвіні; спалили музей Бородіно, знищили історичні реліквії про
боротьбу з наполеонівським нашестям у 1812 р.; в Мінську розгромили будинок
АН Білоруської РСР з рідкісною колекцією історичних документів і книг…
Нацистські льотчики й артилеристи користувалися розкресленими на ква-
драти картами Ленінграда, де номерами були позначені «об’єкти знищення»:
Державний Ермітаж, театр ім. О.С. Пушкіна, Публічна бібліотека, Палац піоне-
рів… Унаслідок артилерійських обстрілів і бомбардувань з повітря в Ленінграді
були пошкоджені або зруйновані 187 визначних історико-архітектурних пам’яток.
Величезних руйнувань зазнали палаци в передмістях Ленінграда – ансамблі
Петергофа, Пушкіна і Павловська. Руйнували і грабували німці й давньоруські
міста – Київ, Новгород, Псков, Чернігів, Смоленськ й інші.
В Україні гітлерівці у перші ж дні окупації пограбували й підпалили музеї
Одеси, Полтави; Бердичівський історичний, Миколаївський музей революції,
Кременецький, Лохвицький і Кам’янець-Подільський краєзнавчі музеї; у столи-
ці України сплюндрували Києво-Печерську лавру, піддали бомбардуванню та
зруйнували стародавні архітектурні шедеври в Чернігові (Спаський собор XI ст.,
Борисоглібський собор XII ст., П’ятницьку церкву XII ст.), архітектурні ансамблі
Харкова, Полтави, Одеси та інших міст; у Каневі в музеї Т.Г. Шевченка окупанти
трощили прикладами статуї, дзеркальні вітрини, вази, розстрілювали з автоматів
картини, книги, зривали зі стін вінки, які раніше були покладені на могилу народ-
ного поета, перший поверх музею перетворили на стайню…
Нищення історико-художніх цінностей супроводжувалося також їх планомірним
пограбуванням. Гітлерівці планували створити найбільший музей усіх часів – «музей
7Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
фюрера», гігантську споруду у австрійському місті Лінці, де були б зібрані «трофей-
ні» твори живопису всіх окупованих країн. Для цього адміністрацією фашистського
рейху були створені спеціальні органи, які діяли спільно зі збройними силами.
Згідно з директивою рейхсміністра окупованих радянських територій
А. Розенберга рейхскомісару України Е. Коху щодо конфіскації культурних цін-
ностей України від 3 жовтня 1941 р. був організований оперативний штаб для
східних областей. Він виявляв, обліковував і конфісковував культурне майно й
вивозив його до Німеччини для виконання завдань націонал-соціалістичної пар-
тії [4]. Тоді ж при оперативному штабі була створена підпорядкована рейхскоміса-
рові Е. Коху «головна робоча група України», яка й розгорнула свою грабіжниць-
ку діяльність на всій окупованій території. В історико-культурних центрах органі-
зовувалися її місцеві органи. Так, у Львові діяв т.зв. відділ особливого уповнова-
женого з охорони пам’яток мистецтва, який на практиці здійснював спустошення
музейних фондів і вивезення художніх шедеврів до Німеччини.
Матеріали архіву А. Розенберга, що знаходяться в архівних фондах різних країн
(Україна, Німеччина, Росія) й починають вивчатися; вже відкрили багато невідомих
фактів варварських акцій нацизму щодо пам’яток культури українського народу [5].
Ось лише кілька документальних свідчень із секретних доповідних записок і
звітів «головної робочої групи України» штабові А. Розенберга: 8 липня 1942 р. до
Німеччини було відправлено з музею Житомира колекцію картин (2 тис. полотен), 11
жовтня 1943 р. з музеїв Харкова – близько 300 картин й інших цінностей, 26 жовтня
1943 р. – культурні цінності з музеїв Києва (унікальні колекції археологічних розко-
пок в Ольвії й інших грецьких причорноморських колоніях, пам’ятки доби Київської
Русі, колекції картин музеїв українського та російського мистецтва, найцінніші експо-
нати історичного музею, в т.ч. весь відділ зброї, що налічував 4 тис. предметів, серед
яких були такі унікальні речі, як, наприклад, шабля Стефана Баторія, вітрина запорізь-
кої зброї, найцінніші експонати відділу історії України XV–XIX ст. тощо) [6].
З Центральної наукової бібліотеки АН УРСР фашисти вивезли 719 тис. ста-
родруків і 510 рукописних книг й документів, спалили 76 тис. книг, – бібліотека
втратила багато унікальних рукописних книг і документів, 120 стародруків київ-
ських, литовських і чернігівських друкарень, цінні наукові видання. У Харкові
книгами з бібліотеки ім. В.Г. Короленка німецькі загарбники замостили вулицю
для зручності проїзду своїх автомобілів.
Величезних втрат зазнала найбагатша в республіці колекція історико-мистецьких
пам’яток Української картинної галереї – так до війни називався сучасний Харківський
художній музей. Із 75 тис. експонатів у глибокий тил працівники музею змогли ева-
куювати лише 4700 найбільш цінних. Вдершись у місто, нацисти написали на две-
рях галереї «реквізовано німецькою армією» і почали під керівництвом «докторів
мистецтвознавства» Херцберга та Хальма планомірне пограбування мистецьких
цінностей. Ось результати їхнього «господарювання»: з 680 картин західноєвропей-
8 ISSN 2078-0133
ського живопису викрали 559, з 2507 творів російського й українського живопису
не стало 2146 полотен (серед них картини І. Айвазовського, В. Боровиковського, Т.
Шевченка, О. Кіпренського, М. Ге, І. Рєпіна, В. Верещагіна, А. Куїнджі, О. Мурашка,
М. Нестерова, В. Орловського, В. Сєрова, Г. Мясоєдова, М. Башкирцевої, радян-
ських живописців С. Герасимова, М. Глущенка, В. Костецького, Ф. Кричевського, А.
Петрицького, Г. Світлицького й інших; з фондів Української картинної галереї оку-
панти знищили або вивезли до «рейху» унікальну збірку українського іконопису
XVI–XVII ст. (понад 1000 одиниць), більше 30 тис. творів графіки російських, укра-
їнських, а також західноєвропейських, китайських, японських й інших художників;
майже таку ж кількість пам’яток народного й прикладного мистецтва тощо. Щоб
замести сліди свого злочину, фашисти, відступаючи, підпалили музей [7].
Київський музей західного та східного мистецтва втратив майже 25 тис. екс-
понатів (картини Бернардо Строцці, Хосе Рибейри, Якова Йорданса, Пітера
Брейгеля, витвори з бронзи, теракоти, мармуру, срібла – зі Стародавнього Єгипту,
Греції, Риму). З музею російського мистецтва фашисти вивезли 4873 експонати
(картини К. Брюллова, І. Рєпіна, М. Врубеля й інших). З Центрального кінофото-
фоноархіву зникли надзвичайно цінні довоєнні фото- та кіноархіви.
Подібних варварських спустошень зазнали також Державний музей україн-
ського образотворчого мистецтва, Державна історична бібліотека та Державна рес-
публіканська бібліотека ім. КПРС (нині – парламентська), багато інших закладів.
До грабіжницьких акцій гітлерівці залучали також колабораціоністські еле-
менти місцевого населення. Зокрема, при деяких міських управах, наприклад,
Київській, Дніпропетровській, Львівській, були створені спеціальні управління з
керівництва музеями. Вони тісно співробітничали з фашистськими окупантами,
розшукували приховані радянськими патріотами скарби музеїв, складали описи й
оцінювали коштовності.
У той же час оперативний штаб А. Розенберга організовував і провадив архе-
ологічні дослідження на окупованих територіях, щоб «довести», що вони є ста-
родавніми германськими землями. Особливо скрупульозно археологічні розкопки
проводилися в Україні – у районі між Дніпропетровськом і Запоріжжям, де нацис-
ти шукали поховання готів. Ретельно досліджувалася й територія Криму. Так,
наприклад, залишки фортеці Мангуп-Кале, що південніше Бахчисараю, були ого-
лошені типовим зразком високо розвинутого германського військового будівни-
цтва. На основі таких «наукових досліджень» нацистські фахівці розвивали тен-
денційні теорії про германське походження кримської культури [8].
Нацистський ідеолог А. Розенберг стверджував: «Достатньо в народові зни-
щити пам’ятки культури, він уже в другому поколінні перестає існувати як само-
стійна нація» [9].
Про наслідки такої нацистської діяльності говорилося у заяві народного комі-
сара закордонних справ СРСР від 6 січня 1942 р.:
9Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
Знищення національних пам’яток, шкіл, літератури… повсюдно слідує за ні-
мецькою окупацією з тією ж злочинною закономірністю, як і грабежі, насилля,
підпали і масові вбивства… [10].
Маючи для того величезну кількість документів і фактів, радянський уряд у
ноті від 27 квітня 1942 р., направленій усім послам і посланникам країн, з якими
СРСР мав у роки війни дипломатичні відносини, доводив до відома народів світу
безпрецедентне варварство і вандалізм нацистської Німеччини [11]. Спаплюження
й знищення історико-культурних пам’яток на загарбаних радянських територіях, а
також зруйнування створених радянською владою численних культурних установ
– підкреслювалося в ноті – є частиною жахливого безглуздого плану, який задума-
ний та реалізується гітлерівським урядом і має на меті ліквідацію російської наці-
ональної культури й національних культур народів Радянського Союзу, насильне
онімечення росіян, українців, білорусів, литовців, естонців й інших народів СРСР.
Вандалізм фашистських загарбників викликав серед усієї прогресивної гро-
мадськості світу обурення й протест. Свідченням цього є численні листи, наді-
слані відомими вченими, літераторами, діячами мистецтва різних країн до
Всесоюзного товариства культурного зв’язку з закордоном.
Навмисне зруйнування пам’яток культури, – писав 5 лютого 1942 р. видатний
німецький письменник-антифашист Генріх Манн, – показує те граничне варвар-
ство, в яке <…> відкинув Гітлер своїх німецьких рабів [12].
В умовах війни питання захисту й збереження культурних цінностей набули
особливої політичної гостроти та патріотичного значення. Перед радянською дер-
жавою постали нові невідкладні завдання щодо врятування всієї історичної спад-
щини країни. За розпорядженням радянського уряду в червні-липні 1941 р. з при-
фронтових районів, а також із міст, яким загрожувало бомбардування, почали виво-
зити в глибокий тил країни історико-художні цінності. Були евакуйовані на схід
фонди музеїв Москви та Ленінграда (Державної Третьяковської галереї, Державного
Ермітажу, Державного Російського музею тощо). До Уфи, Оренбурга, Красноярська
та Новосибірська вивозилися найзначніші експонати з музеїв Києва, Харкова, Одеси,
Дніпропетровська, Полтави, Чернігова, а також найцінніші фонди Центральної
наукової бібліотеки АН УРСР: рукописи XII–XIV ст., автографи І. Тургенєва, Т.
Шевченка, М. Гоголя, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Максима
Горького й інших відомих письменників, колекції рідкісних вітчизняних й інозем-
них видань, слов’янські кириличні стародруки, естампи та репродукції, збірки книг
із кабінету революційної преси – всього близько 300 тис. одиниць. Одночасно здій-
снювалася консервація деяких пам’яток на місці, зокрема приховувалися витвори
монументальної та декоративної скульптури.
В охоронних заходах поряд із музейними працівниками активну участь брали
воїни Робочо-селянської Червоної армії (РККА). Зокрема, вони сприяли врятуванню
художніх пам’яток Смоленського, Новгородського, Севастопольського, Сумського,
10 ISSN 2078-0133
Херсонського й багатьох інших музеїв. Наочним прикладом патріотичних дій наших
воїнів є врятування під час евакуації на станції Алєксєєвка Бєлгородської області
дорогоцінних експонатів Харківського історичного музею. Коли на ешелон налетіла
ворожа авіація, бомба влучила у вагон, де знаходилися музейні працівники і ящики з
експонатами. Загін бійців зібрав серед уламків і пилюки, викопав із землі майже всі
золоті й срібні, іноді спотворені, обвуглені речі, запакував їх у ящики й завантажив у
інший вагон. Імена воїнів, яким вітчизняне мистецтво зобов’язане врятуванням рід-
кісних ювелірних виробів XIII–XVIII ст., залишилися невідомими.
Назавжди в пам’яті народній збережеться героїчний подвиг солдатів і моря-
ків, які врятували унікальну художню пам’ятку – панораму Ф.О. Рубо «Оборона
Севастополя», яку через ветхість не бажано було евакуйовувати. 25 червня 1942
р. під час артобстрілу кілька снарядів влучили в будинок панорами. Пам’ятку охо-
пила пожежа. Солдати й офіцери, ризикуючи життям, кинулися в полум’я. Їм вда-
лося врятувати 1117 м2 полотна (500 м2 загинуло). Картину було евакуйовано на
Велику землю, а пізніше реставровано і в 1954 р. до 100-річчя першої оборони
Севастополя відкрито оновлену панораму.
Завдяки безпосередній допомозі військових командирів і моряків директору
Феодосійської картинної галереї імені І.К. Айвазовського М.С. Барсамову вдало-
ся евакуювати 400 безцінних картин. В Єревані, куди дісталися в листопаді 1941
р., відразу ж відкрилася тимчасова виставка картин І. К. Айвазовського.
Евакуація та консервація творів мистецтва були пов’язані зі значними труднощами,
особливо на території України, де розгорнулися жорстокі бої вже з перших днів війни.
До того ж усе ще діяли застарілі «плани розвантаження» (евакуації), розроблені все-
редині 1930-х років і розраховані на вивезення лише рідкісних, унікальних пам’яток
(позаяк, сталінське керівництво допускало ведення військових дій лише на ворожій
території) [13]. Але через раптовість нападу нацистської Німеччини їх виконання затри-
мувалося або ставало цілком неможливим. Нерідко, відступаючи, наші воїни змуше-
ні були, виконуючи наказ Й.В. Сталіна нічого не залишати ворогу: знищували спору-
ди, пальне, врожай тощо; втрачалися також об’єкти історико-архітектурного значення,
особливо постраждали музейні й архівні фонди. Як зазначалося 6 липня 1941 р. в звер-
ненні Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У до українського народу:
«Все цінне майно, що не може бути вивезене, повинно безумовно знищуватися» [14].
Для здійснення невідкладних завдань збереження історико-культурних цін-
ностей в умовах війни рішеннями уряду організовувалися спеціальні держав-
ні органи. 7 липня 1942 р. при Комітеті у справах мистецтв при РНК СРСР була
створена Комісію з обліку й охорони пам’яток мистецтва, до складу якої входили
видатні вчені, письменники, діячі культури на чолі з академіком І.Е. Грабарем [15].
Відповідно до Тимчасового положення про Комісію, вона стала керівним органом
з обліку й охорони пам’яток архітектури, монументального мистецтва та скуль-
птури на всій території Радянського Союзу на період ІІ Світової війни. Комісія
11Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
повинна була насамперед проводити облік і обстеження на місці пам’яток, зруй-
нованих і пошкоджених нацистськими загарбниками, складати акти, фіксувати й
паспортизувати історико-культурні цінності. За погодженням із військовим коман-
дуванням і місцевими органами влади Комісія вживала заходів щодо охорони
пам’яток культури у прифронтовій смузі та на звільненій території.
Слід зазначити, що першими свідками руйнувань, завданих творам мистецтва
нацистами, були радянські воїни. У складних фронтових умовах за першої ж мож-
ливості вони забезпечували недоторканість зруйнованих історичних споруд до
прибуття компетентних фахівців, складали акти про пошкодження пам’яток, що
значно полегшувало роботу Комісії з їх обстеження, визначення порядку та харак-
теру ремонтно-реставраційних робіт.
Під час війни ускладнилася охорона культурних цінностей і в тилових районах,
особливо через вимушене розміщення у пам’ятках-будинках військових частин, ева-
куйованих підприємств, а головне – через цілковиту відсутність коштів на їх утри-
мання. Тому Комісії надавалося право здійснювати нагляд і контроль на всій терито-
рії СРСР за охороною, використанням, консервацією та реставрацією всіх пам’яток
архітектури, скульптури, живопису, незалежно від їх відомчої підпорядкованості.
Комісія залучала спілки архітекторів, художників, музейні, краєзнавчі й інші
організації до громадського контролю за охороною пам’яток; здійснювала також
їх популяризацію шляхом організації лекцій, виставок, видання монографій тощо,
а також широко сповіщала громадськість про акти вандалізму, вчинені загарбника-
ми щодо національних святинь народів СРСР. У випадках порушення законодав-
ства Комісії надавалося право ставити питання перед відповідними державними
органами про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у само-
вільних переробках, перебудовах або знесеннях пам’яток, що перебувають під дер-
жавною охороною тощо.
Комісія з обліку й охорони пам’яток мистецтва практичну роботу здійснювала
в тісному контакті з Надзвичайною Державною Комісією з установлення та розслі-
дування злочинів нацистських загарбників (далі – НДК), яка була створена при НК
СРСР 2 листопада 1942 р. Президією Верховної Ради СРСР [16]. До складу цього
утворення ввійшли 10 осіб із числа державних діячів, представників громадських,
наукових, культурних організацій і релігійних установ. Це – секретар ВЦСПС М.М.
Шверник (голова), академіки М.М. Бурденко, Б.С. Вєдєнєєв, Т.Д. Лисенко, Є.В.
Тарле, І.П. Трайнін, письменник О.М. Толстой, митрополит київський і галицький
Миколай, льотчик В.С. Гризодубова, секретар ВКП(б) А.О. Жданов.
Надзвичайна Державна Комісія мала широкі повноваження. Діючи на визво-
леній території, вона займалася всебічним визначенням економічних і моральних
збитків, завданих ницистськими загарбниками державним підприємствам, устано-
вам, громадським організаціям і громадянам. Через місцеві комісії сприяння, своїх
представників на місцях і місцеві органи влади члени цієї комісії під час визволення
12 ISSN 2078-0133
тимчасово окупованої території зібрали та перевірили дані, а також склали близько
55 тис. актів і 250 тис. протоколів про заподіяні збитки і звірства нацистів.
Окрім того, НДК повинна була визначати шкоду, заподіяну історико-культурним
та художнім цінностям, а також встановлювати конкретних злочинців для притяг-
нення їх до відповідальності. З цією метою у складі її Секретаріату був організова-
ний спеціальний відділ з обліку збитків, завданих культурним, науковим й іншим
установам, будинкам, обладнанню та оздобленню релігійних культів. Спеціально
призначені експерти безпосередньо на місцях детально обстежували зруйновані,
пошкоджені художні цінності та пам’ятки старовини або фіксували факти їх виве-
зення за кордон, встановлювали імена винних у цьому.
Загалом, НДК та Комісія з обліку й охорони пам’яток мистецтва провели вели-
чезну роботу. Велике значення у якості документальних свідчень у підрахунках
збитків, завданих нацистами українській культурі, мали звіти Української респу-
бліканської комісії сприяння в роботі НДК. Їх матеріали та висновки були доку-
ментальними свідченнями вандалізму нацистських військових злочинців проти
людства і культури на Нюрнберзькому судовому процесі. Обвинувач від СРСР
Р.А. Руденко говорив про варварські руйнування стародавніх слов’янських міст
– Новгорода, Пскова, Смоленська, Києва, Чернігова й інших. На засіданнях три-
буналу було неспростовно доведено, що таке безпрецедентне в історії людства
нищення та пограбування історико-культурних цінностей проводилося за зазда-
легідь розробленим і ретельно підготовленим планом, який злочинно здійснюва-
ли нацистський уряд і гітлерівське військове командування [17].
У наш час ці матеріали мають не тільки історичне, але й практичне значення
– як документально підраховані збитки, заподіяні українській культурній спадщи-
ні в період Другої світової війни.
Фашистські загарбники зруйнували і спалили в СРСР 1710 міст і понад 70 тис.
сіл, в т.ч. в Україні – 714 міст і селищ міського типу та 28 тис. сіл. На окупованій тери-
торії України, Білорусії, Прибалтики, західних областей РРФСР й інших районів краї-
ни були зруйновані тисячі пам’яток історії та культури. Величезних руйнувань зазна-
ли історико-культурні центри – Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Севастополь тощо. В
Українській РСР було знищено або пошкоджено близько 2 тис. пам’яток архітектури,
пограбовано 151 музей, вивезено десятки тисяч цінних експонатів [18].
* * * * *
Перефразуючи відомий вислів, можна сказати, що війна для сфери культури
не закінчена до того часу, допоки не повернуто на батьківщину останній експо-
нат. Це стосується також і до кінця не вирішеної для України проблеми повернен-
ня евакуйованих під час Другої світової війни до східних районів СРСР музейних,
бібліотечних і архівних цінностей.
Після звільнення України від німецьких загарбників на порядок денний поста-
ло питання відновлення діяльності культурно-освітніх установ, а також повернен-
13Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
ня евакуйованих фондів, їх реставрація та розміщення між музеями, бібліотека-
ми й архівами. Як свідчать документи, до цієї діяльності почали готуватися в тилу
завчасно. Зокрема, 1 квітня 1944 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову
«Про поновлення роботи музеїв системи Управління в справах мистецтв при РНК
УРСР у звільнених областях республіки» [19].
Довідка Народного комісаріату освіти УРСР про підготов-
ку музеїв до реевакуації і прийняття експонатів музеїв систе-
ми Наркомосу УРСР в м. Уфі (26 квітня 1943 р.) [20]
От кого принято
Данные о при-
надлежности
экспонатов
Принято ящиков Проведено описью
ящиков
Центральный кра-
еведческий музей
Башкирской АССР
Полтавский
историко-
краеведческий
музей
26 26
Представитель
Черниговского
областного истори-
ческого музея
Черниговский
областной истори-
ческий музей
9
67 тюков
9
7
Уфимская контора
Госбанка
Харьковские исто-
рический и Музей
Революции
8 1
Академия наук
УССР
Киевский
Центральный исто-
рический музей
1 1
Академия наук
УССР
Полтавский музей
Короленко 12 4
Академия наук
УССР
Экспонаты из
собрания П.
Мирного
1 1
Художественный
музей БАССР
Изюмский музей
Киевский
Центральный исто-
рический музей
11 2
Примечание: Хранятся в сейфах Госбанка Башк. АССР 20 ящиков (драгоценные металлы) Ки-
евского антирелигиозного музея. Там же 6 ящиков из неизвестного музея, переданные Полтав-
ским отделением Госбанка.
Уполномоченный Наркомпроса УССР
Розпочали роботу:
– у Києві: Державний музей українського мистецтва, Державний музей росій-
ського мистецтва, Державний музей західного та східного мистецтва, Державна
14 ISSN 2078-0133
науково-дослідна реставраційна майстерня музеїв України, Державний музей теа-
трального мистецтва УРСР;
– у Харкові: Музей українського мистецтва;
– у Дніпропетровську: Художній музей;
– у Лебедині: Художній музей.
Через те, що фонди багатьох музеїв зазнали великих утрат, Управлінню у спра-
вах мистецтва при РНК УРСР дозволялося створити комісію для відбору з картин-
них фондів музеїв України кращих творів, які повинні зберігатися у столичних, рес-
публіканських музеях, і передати їх в експлуатацію таким музеям. Тенденція вилу-
чення експонатів з місцевих музеїв для поповнення центральних фондів збіднювала
їх експозицію, негативно позначалася на неподільності утворених колекцій тощо.
Поступово повертався основний масив евакуйованих на схід культурних
цінностей, відкривалися нові музейні, бібліотечні й архівні установи – в Одесі,
Полтаві, Чернігові, Сумах й інших містах України.
Після визволення України, коли почала відновлюватися діяльність музеїв, окремі
громадяни повернули музеям експонати як державну власність, котрі були ними вря-
товані й переховувалися під час окупації. Проте, частина музейних експонатів й надалі
перебувала в користуванні окремих громадян, оскільки потрапили до них або як бездо-
глядні, або були покинуті німцями під час утечі, або й придбані шляхом купівлі.
З метою кращої організації й стимулювання справи повернення культурних
цінностей, які ще перебували в установах, організаціях і в користуванні окремих
громадян (оскільки такі експонати були державною власністю), РНК УРСР 10
листопада 1944 р. прийняла постанову «Про повернення музейних експонатів»
[21]. Вона встановлювала, що всі музейні експонати, які належали державним
музеям, незалежно від того, де і в чийому користуванні вони б не знаходилися,
мали повернутися музеям через відповідні міські комісії з представників обласних
відділів мистецтва й обласних відділів наросвіти для приймання музейних експо-
натів від громадян, установ і організацій та розподілу їх між музеями за належніс-
тю. Комісіям виділявся відповідний грошовий фонд для стимулювання та компен-
сації особам, які повертали музейні речі, якщо вони були придбані шляхом купів-
лі. Як заслугу перед Батьківщиною відзначали громадян-патріотів, які зберегли
народні музейні цінності від ворога і тепер повертають їх державі.
Установлювалося й оголошувалося до загального відома, що експонати, які нале-
жать державним музеям, якщо вони не будуть повернуті державі громадянами, уста-
новами й організаціями, незалежно від того, яким шляхом вони були придбані, будуть
вилучені державними органами, а громадяни та керівники установ – притягнені до
відповідальності. Варто зауважити, що ці правові норми чинні й нині, що необхід-
но для розшуку та збереження втрачених за часу війни культурних цінностей, оскіль-
ки далеко не всі музейні експонати повернено безпосереднім власникам – державним
музеям. Багато з них вважаються втраченими або залишаються у приватних руках.
15Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
В урядовій постанові від 10 листопада 1944 р. лаконічно констатувалося, що
«найцінніші експонати музеїв УРСР були евакуйовані в східні області Союзу»
[22]. В літературі радянського періоду ця теза стверджувалася оптимістично й
масштабно. Так, відомий музеєзнавець Г. Мезенцева відзначала, що завдяки само-
відданій праці музейних працівників, «більшість музеїв республіки було евакуйо-
вано на схід, у різні міста Радянського Союзу. Там їхні колекції не лише дбайливо
зберігали, а й широко використовували в лекційній і виставковій роботі» [23].
Але в час перебудови таке узагальнення було поставлене під сумнів. Зокрема,
В. Смішко писав:
Частково вдалося евакуювати найцінніші експонати київських музеїв, які – як
і фонди інших музеїв України – були відправлені до Уфи <…> Але багато експо-
натів, експозицій вивезти не вдалося, і вони потрапили в руки ворога [24].
У незалежній Україні питання евакуації культурних цінностей розглядало-
ся дослідниками досить критично, в контексті загальнодержавних евакуаційних
заходів радянського уряду, головним завданням яких було першочергове вряту-
вання виробничого обладнання, матеріальних ресурсів і людського контингенту.
Зазначалося, що не був задіяний відповідний загальнореспубліканський план ева-
куації історичних пам’яток, творів мистецтва, архівних фондів. Хіба-що питанням
евакуації найголовніших столичних музейних, бібліотечних і архівних закладів опі-
кувався Народний комісаріат освіти УРСР, Управління у справах мистецтв при РНК
УРСР, Академія наук УРСР. Врятуванням фондів периферійних музеїв переймали-
ся місцеві органи влади, відтак, доля експонатів нерідко залежала від усвідомлення
значення збереження культурних цінностей партійним і радянським керівництвом
відповідних областей і міст. Неорганізованість і паніка в умовах війни, що почала-
ся, нестача транспортних засобів, руйнування та жертви призводили до обмежено-
го аврального вивезення культурних цінностей. Як наслідок вони потрапляли під
вороже бомбардування, зазнавали пошкоджень, пограбувань, часто просто гинули.
Як зазначає історик М. Ткаченко на підставі аналізу архівних даних, «популяр-
на в радянській літературі теза стосовно успіхів евакуації культурних цінностей –
«усе найцінніше було врятоване» – не відповідає дійсності. Дуже багато унікаль-
них, рідкісних речей і збірок після відступу радянських військ залишилися в музе-
ях напризволяще. Державні органи не використали всіх можливостей для вряту-
вання музейних фондів республіки» [25].
Евакуйовані експонати також не всюди надійно зберігалися. Так, у грудні 1941
р. заступник начальника Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УРСР О.
Пащенко у доповідній записці до республіканського уряду писав: «Потрібно вра-
хувати, що з’явилося немало претендентів із місцевих музеїв, які привласнюють
привезені речі, й у майбутньому це може призвести до розбазарювання картин, що
належать українським музеям» [26].
16 ISSN 2078-0133
Довідка управління в справах мистецтв при РНК УРСР про
місцеперебування евакуйованих установ образотворчого
мистецтва України в березні 1942 р. (не раніше 1 квітня 1942 р.) [27]
Назва установи Місце перебування
Союз радянських художників України (правління) м. Уфа
Правління художнього фонду УРСР «
Музейний фонд управління мистецтв УРСР
Київський музей західного мистецтва
Київський музей російського мистецтва
Одеський музей західного мистецтва
Одеський музей російсько-українського мистецтва
Полтавський художній музей
«
Харківська державна картинна галерея м. Новосибірськ
Харківська галерея картин Т. Шевченка «
Сумський художній музей «
Художній інститут м. Самарканд
Дніпропетровський художній музей м. Актюбінськ
Ворошиловградська художня школа м. Ворошиловград*
Укрполітвидав (Видавництво художнє) м. Воронеж
Укр. Муз. Рос. Захід**.– Київ м. Пенза
Те ж м. Саратов
Заступник начальника Управління
в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР Пащенко***
Для організації контролю за евакуйованими цінностями РНК УРСР і відповідні
відомства направляли до міст, де зосереджувалися евакуйовані експонати, своїх пред-
ставників. Зокрема, в Уфі, де перебувала основна частина таких цінностей діяли 2
українські державні установи – Картинні фонди художніх музеїв України та Музейні
фонди України Наркомату освіти УРСР, які здійснювали облік і нагляд за збережен-
ням культурних цінностей, а також опікувалися організацією їх виставок тощо.
Масштаби втрат культурних цінностей в Україні під час Другої світової війни,
їх кількісні узагальнення й вартісні оцінки остаточно все ще не визначені в силу
різних причин. Навіть списки пограбованих культурних цінностей, які неоднора-
зово офіційно змінювалися – від 40 до 330 тис. експонатів – не дають повної кар-
тини втрат [28]. Потрібні каталогізація пограбованих цінностей по всіх установах,
подальші наукові дослідження, прийняття єдиних керівних методик, а також усві-
* Місто Ворошиловград було окуповано 17 липня 1942 р.
** Так у тексті.
17Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
домлення похідних втрат, завданих українській національній культурі. Це має не
тільки політичне та наукове значення, але також і практичне застосування в кон-
тексті обґрунтування юридичних претензій на повернення втрачених і переміще-
ний культурних цінностей в Україну.
В історичній літературі зустрічаємо неоднозначні дані про українські культур-
ні цінності, евакуйовані у східні райони СРСР. Так, М. Ткаченко в дисертаційно-
му дослідженні подає їх загальну кількість в 1941 р.: «у 151 музеї так званого від-
критого типу нараховувалося близько 2,8 млн. експонатів (з них перебувало в екс-
позиції – 387 тис.), а з урахуванням фондів університетських та відомчих музеїв
ця кількість становить близько 6 млн.» [29].
Упорядники збірника документів і матеріалів «Культурне будівництво в
Українській РСР 1941–1950» А.І. Бичкова, В.М. Даниленко й інші вважають, що
загалом у радянський тил були евакуйовані «фонди великих музеїв (усього 12
тис.) найцінніших експонатів» [30].
С.І. Кот на підставі виявлених документів говорить про «вивезення до тило-
вих районів СРСР від 22 до 26 музеїв із 174 (дані на 1940 рік), тобто лише 13 від-
сотків від їх загальної кількості. Це були переважно музеї Києва та кількох облас-
них центрів – Дніпропетровська, Одеси, Полтави, Сум, Харкова, Чернігова» [31].
Загалом він вважає, що за межі України було евакуйовано близько 13,5 тис. експо-
натів, серед яких 12 тис. мистецьких витворів.
Порівнюючи дані з кількістю музейних фондів України напередодні війни –
біля 3,5 млн. фондових одиниць (дані наближені), – можна зробити висновок, що
під час евакуації було вивезено лише від 1,2 до 2 відсотків пам’яток [32].
В іншій праці автора мова йде про евакуацію не 13,5 тис., а 30,5 тис. експо-
натів [33].
Здавалося, що тенденції пошуку та повернення культурних цінностей знайдуть
місце в постанові Ради Міністрів УРСР «Про заходи по впорядкуванню мережі і
профілів державних музеїв Української РСР і поліпшенню їх діяльності» [34] від
20 лютого 1950 р. Проте, в ній тільки констатувалося, що на 1 січня 1950 р. віднов-
лено 114 музеїв, в яких зібрано понад 1,5 млн. експонатів. Велика різниця з довоєн-
ними даними чи то в обрахунках, чи то втратах культурних цінностей під час війни.
Вказувалося на незадовільне керівництво музеями Комітетом у справах культурно-
освітніх установ при Раді Міністрів УРСР і Комітетом у справах мистецтв при Раді
Міністрів УРСР, неопрацювання сталих положень про краєзнавчі, історичні та
художні музеї, внаслідок чого в ідейній спрямованості експозицій в музеях мають
місце істотні недоліки. Діючи у визначених межах ідеологічної марксистсько-
ленінської концепції, партійно-радянське керівництво УРСР не помічало проблеми
переміщених і втрачених культурних цінностей під час війни.
Великою помилкою було також те, що в СРСР не легалізували (не виставили
в експозиції) культурні цінності, які були переміщені з Німеччини до Радянського
18 ISSN 2078-0133
Союзу (частково на територію України), як матеріальну компенсацію за зруйнова-
ні та пограбовані музейні, бібліотечні й архівні фонди гітлерівськими загарбника-
ми. Втім, ці дві проблеми (внутрішня та зовнішня) тісно пов’язані між собою, і їх
піввікова стагнація позначається на нинішніх реституційних процесах.
У радянський період дослідники вивчали питання евакуації культурних цін-
ностей, їх втрати, завдані нацистськими окупантами як правило в контексті музей-
ного будівництва [35]. Щодо правового статусу категорії «переміщених куль-
турних цінностей», реституційних проблем їх повернення зі Сходу та Заходу в
Україну, то про них мало хто професійно цікавився в суспільстві, за винятком
вузького кола фахівців-мистецтвознавців, музеєзнавців, архівістів. І коли пробле-
ма переміщених культурних цінностей перейшла зі спецсховищ у сферу великої
політики в час перебудови, українська наукова громадськість не була готова до її
предметного обговорення [36]. Практично тільки в роки незалежності України
науковці приступили до вивчення цієї актуальної проблеми [37].
На системному та послідовному пошуку й поверненні евакуйованих україн-
ських культурних цінностей позначалося: по-перше, брак нормативно-правової
бази (союзного та республіканського значення) в цій культурній сфері; по-друге,
тяжкі економічні умови післявоєнної розрухи народного господарства, нестача
фінансових коштів, розпорошеність евакуйованих експонатів на великій території
РРФСР і Казахської РСР тощо.
Досить ознайомитися з документом Центрального сховища музейних фондів
у м. Пушкін Ленінградської області від 1 квітня 1948 р., надісланим Київському
міському відділу культурно-освітньої роботи:
Дирекція Центрального сховища музейних фондів приміських палаців вдруге
просить терміново вислати представника за одержанням музейних цінностей, які
належать Київським музеям, повернених із Німеччини <…>
У випадку неодержання Вами цього музейного майна до 10 квітня 1948 р.
воно перейде в розпорядження Державного музейного фонду. Представника за-
безпечте дорученням і грошима для оплати робіт із упаковки, завантаження та пе-
ревезення вантажів [38].
Сучасна російська сторона коментує цей повоєнний процес так:
Українські та білоруські установи культури в той тяжкий час обтяжені інши-
ми повоєнними проблемами, не маючи грошових і транспортних засобів, не по-
спішали одержувати названі вантажі. Тому сучасні докори української сторони в
тому, що Росія залишала у себе їх майно, навмисно не віддавала твори мистецтва,
не зовсім справедливі.
У 1956 р. відбулося злиття Центрального сховища музейних фондів з палацом-
музеєм Павловська, що порушило порядок обліку. Тепер тільки глибоке та детальне
дослідження документів і архівів «буде сприяти вивченню питань реституції, про-
блеми незаконного привласнення культурного надбання, методів ідентифікації».
19Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
Подібне становище з деякою частиною культурних цінностей, які під час
війни були евакуйовані до східних районів СРСР і до нині не реевакуйовані в
Україну. Вони розпорошені й залишаються в музеях та інших установах Уфи,
Пензи, Саратова, Оренбурга, Красноярська, Новосибірська, Тюмені й інших міст
Росії, а також у Актюбінську та Челкарі в Казахстані.
Ця, як будь-яка акція, щодо повернення культурних цінностей, потребує від-
повідних нормативно-правових підстав. Але в цій галузі культурної сфери маємо
суттєві заперечення в законодавстві Російської Федерації. Зокрема, 21 квіт-
ня 1995 р. Державна Дума Федеральних Зборів Російської Федерації прийняла
постанову «Про мораторій на повернення культурних цінностей, які переміщені в
роки Великої Вітчизняної війни» [39]. Було введено мораторій на прийняття будь-
якого рішення з питань, які пов’язані з поверненням культурних цінностей, пере-
міщених у роки війни, до прийняття федерального закону з цього питання.
Незважаючи на те, що 5 лютого 1997 р. було прийнято федеральний закон
«Про культурні цінності, які переміщені в Союз РСР в результаті Другої світової
війни і які знаходяться на території Російської Федерації» [40], питання повернен-
ня евакуйованих українських культурних цінностей в ньому не врегульоване, зали-
шається відкритим. Оскільки цей закон стосується тільки культурних цінностей,
переміщених для здійснення компенсаторної реституції з території Німеччини та
її військових союзників – Болгарії, Італії, Румунії, Угорщини та Фінляндії на тери-
торію СРСР, які знаходяться тепер на території Російської Федерації (ст. 4).
Потрібні нові нормативно-правові акти, прийняті вже в роки незалежної
України, які б визначили комплекс заходів щодо пошуку та повернення евакуйо-
ваних в роки ІІ Світової війни культурних цінностей. Ця проблема також чекає
свого врегулювання у міжнародних документах, які розробляються й уклада-
ються спільно країнами СНД, а також на двосторонній основі між Україною та
Російською Федерацією у сфері культурного співробітництва, зокрема, вільно-
го доступу до російських фондів для одержання повної та достовірної інформа-
ції про наявність українських експонатів і матеріалів, їх експертизи, опрацювання
механізму їх реевакуації на Батьківщину тощо.
Це законне право України, яке не повинно заперечуватися, оскільки наша дер-
жава внесла величезний вклад у розгром нацизму під час Другої світової війни і є
однією з найбільш постраждалих країн.
Джерела та література
«Совершенно секретно! Только для командования!» // Стратегия фашистской Германии в 1.
войне против СССР: Документы и материалы. – М., 1967. – С. 261.
Там само. – С. 246, 272.2.
Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: 3б. документів і матеріалів. – К., 1963. 3.
– С. 53.
Там само. – С. 40, 94.4.
20 ISSN 2078-0133
Дубик М.5. До історії архівної діяльності нацистських установ в Україні під час окупації у
1941–1944 рр. // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи.
Вип. 6. – К., 1996. – С. 194.
Німецько-фашистський окупаційний режим… – С. 131, 188, 249, 335–336.6.
Акуленко В.І., Юнак Н.Ш.7. Гуманізм і варварство. Про врятування культурних цінностей у
період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. – К., 1987. – С. 8.
Frauenfeld A.8. Ursache und Sinn unserer Kampfes. – Wien., 1944; Чест Мир Аморт. Нацистские
планы порабощения, истребления народов СССР: По документам секретного архива Генриха
Гиммлера // История СССР. – 1966. – № 2. – С. 181–182.
Акуленко В.І.9. Охорона пам’яток культури в Україні. 1917–1990. – К., 1991. – С. 154.
Известия. – 1942. – 15 января.10.
Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – М., 1946. – Т. 1. – С. 229.11.
Ясная Поляна: Статьи и документы. – М., 1942. – С. 197.12.
Равикович Д.А.13. Охрана памятников истории и культуры в РСФСР (1917–1967 гг.) // Труды
научно-исследовательского института музееведения и охраны памятников истории и культуры.
Вып. 22. – М., 1970. – С. 90.
Культурне будівництво в УРСР: Найважливіші рішення. – К., 1961. – Т. 2. – С. 4.14.
Воронин Н.Н.15. Памятники русской архитектуры и их охрана. – М., 1944. – С. 81.
Внешняя политика Советского Союза… – С. 325.16.
Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками. – М., 1958. – Т. 17.
7. – С. 390.
Німецько-фашистський окупаційний режим… – С. 385; 18. Акуленко В.І. Вказана праця. – С. 159.
Культурне будівництво в УРСР… – С. 29.19.
Культурне будівництво в Українській РСР. 1941–1950. – К. 1989. – С. 56.20.
Законодавство про пам’ятники історії та культури (Збірник нормативних 21.
актів). – К., 1970. – С. 401.
Зібрання постанов уряду Української РСР. – 1944. – Ст. 25.22.
Мезенцева Г.Г.23. Музеєзнавство. – К., 1980. – С. 33.
Смишко В.П.24. Возрожденный Киев (Трудовое содружество народов СССР в восстановлении
столицы Украины, 1943-1950 гг.) – К., 1990. – С. 10.
Ткаченко М.І.25. Музеї України під час Другої світової війни (1939-1945 рр.). – К., 1996. – С. 14.
Цит. за: 26. Кот С.І. Українські культурні цінності в Росії // Повернення культурного надбання
України: проблеми, завдання, перспективи. Вип. 8. – К., 1996. – С. 78.
Культурне будівництво в Українській РСР… – С. 29.27.
Акуленко В.І.28. Вказана праця. – С. 168–169.
Ткаченко М.І.29. Вказана праця. – С. 13.
Культурне будівництво в Українській РСР… – С. 4.30.
Кот С.І.31. Вказана праця. – С. 77.
Там само.32.
Кот С.33. Проблеми повернення втрачених музейних цінностей в Україну в контексті історії та
міжнародного права // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, пер-
спективи. Вип. 6. – К., 1996. – С. 118.
Культурне будівництво в УРСР… – С. 213.34.
Силкин М.П.35. Советские музеи в период Великой Отечественной войны // Труды НИИ музе-
еведения. – М., 1961. – Вып. II. – С. 176–327; Омельченко Ю.А. Музейне будівництво на
Україні в 1921–1945 роках // Український історичний журнал. – 1975. – № 3. – С. 122–128;
Жабокрицький В.М. Піклування Комуністичної партії про збереження культурних цінностей та
історичних пам’яток України в 1943–1945 рр. // Там само. – 1980. – № 5. – С. 98–104.
Див.: Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению (г. Полтава, 36.
октябрь 1987 года). – К., 1987. – С. 201–244; IV Республіканська наукова конференція з істо-
ричного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень. – К., 1989. – 685 с.; V Всеукраїнська
21Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
конференція «Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного від-
родження України (жовтень 1991 р.). Тези доповідей і повідомлень. – К., 1991. – 720 с.
Врублевська В.Б.37. До проблеми повернення національної історико-культурної спадщини в
Україну // Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства. – Луцьк.,
1993. – С. 216–217; Вечерський В.В. Реституція культурних цінностей // Пам’ятки України. –
1994. – № 1–2. – С. 2–6.
Центральний державний архів літератури і мистецтва Санкт-Петербурга, ф. 387, оп. 1, спр. 1–190.38.
Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – № 19. – Ст. 1712.39.
Там само. – 1998. – № 16. – Ст. 1799.40.
Акуленко В.И. Правовой статус эвакуированных из Украины в восточные районы
СССР музейных, библиотечных и архивных ценностей во время Второй мировой войны
В статье рассматриваются вопросы потери Украиной культурных ценностей во время
Второй мировой войны от вандализма нацистских захватчиков, принятых мер исполни-
тельной властью УССР относительно их эвакуации в восточные районы СССР, а также
правовые проблемы их реституции и возвращения экспонатов на родину.
Ключевые слова: вандализм нацистских оккупантов, эвакуация культурных ценно-
стей, правовой статус экспонатов, реституция памятников.
Akulenko V.I. Legal status of evacuees from Ukraine in the east districts of the USSR of
museum, library and archive values during the World War II
In the article the questions of loss of cultural values Ukraine are examined in the World
War II from vandalism of nazi invaders, accepted measures by executive power of UKRAINE
in relation to their evacuation in the east districts of the USSR, and also legal problems of their
restitution and returning of exhibits on a motherland.
Key words: vandalism of nazi invaders, evacuation of cultural values, legal status of exhib-
its, restitution of monuments.
УДК 351.853.1(009)(303)
В.О. БІТКОВСЬКИЙ
До питання про значення та соціальні функції
пам’яток культурної спадщини
Статтю присвячено виявленню основних рис поняття «пам’ятки культурної спадщи-
ни», його визначенню, структурі та соціальним функціям. Оглянуто існуючі погляди на
проблему. Виявлено внутрішні та зовнішні зв’язки, запропоновано теоретичну система-
тику поняття.
Ключові слова: пам’ятка культурної спадщини, пам’ятка культури, соціальна пам’ять,
соціальні функції, культура, культурна форма, культурна цінність, опредметнення.
Пам’ятки культурної спадщини – матеріальні свідчення історії, джерело роз-
витку сучасної культури, невід’ємна складова кожної національної та загально-
людської культури. Вони є результатом і показником діяльності будь-якої людської
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80198 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:29:29Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Акуленко, В.І. 2015-04-13T16:41:45Z 2015-04-13T16:41:45Z 2011 Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — C. 5-21. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80198 341.1/8“МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО” У статті розглядається питання втрати Україною культурних цінностей під час Другої світової війни від вандалізму нацистських загарбників, вжитих заходів виконавчою владою УРСР щодо їх евакуації у східні райони СРСР, а також правові проблеми їх реституції і повернення експонатів на батьківщину. В статье рассматриваются вопросы потери Украиной культурных ценностей во время Второй мировой войны от вандализма нацистских захватчиков, принятых мер исполнительной властью УССР относительно их эвакуации в восточные районы СССР, а также правовые проблемы их реституции и возвращения экспонатов на родину. In the article the questions of loss of cultural values Ukraine are examined in the World War II from vandalism of nazi invaders, accepted measures by executive power of UKRAINE in relation to their evacuation in the east districts of the USSR, and also legal problems of their restitution and returning of exhibits on a motherland. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни Правовой статус эвакуированных из Украины в восточные районы СССР музейных, библиотечных и архивных ценностей во время Второй мировой войны Legal status of evacuees from Ukraine in the east districts of the USSR of museum, library and archive values during the World War II Article published earlier |
| spellingShingle | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни Акуленко, В.І. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни |
| title_alt | Правовой статус эвакуированных из Украины в восточные районы СССР музейных, библиотечных и архивных ценностей во время Второй мировой войны Legal status of evacuees from Ukraine in the east districts of the USSR of museum, library and archive values during the World War II |
| title_full | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни |
| title_fullStr | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни |
| title_full_unstemmed | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни |
| title_short | Правовий статус евакуйованих з України у східні райони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час Другої світової війни |
| title_sort | правовий статус евакуйованих з україни у східні райони срср музейних, бібліотечних і архівних цінностей під час другої світової війни |
| topic | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80198 |
| work_keys_str_mv | AT akulenkoví pravoviistatusevakuiovanihzukraíniushídníraionisrsrmuzeinihbíblíotečnihíarhívnihcínnosteipídčasdrugoísvítovoívíini AT akulenkoví pravovoistatusévakuirovannyhizukrainyvvostočnyeraionysssrmuzeinyhbibliotečnyhiarhivnyhcennosteivovremâvtoroimirovoivoiny AT akulenkoví legalstatusofevacueesfromukraineintheeastdistrictsoftheussrofmuseumlibraryandarchivevaluesduringtheworldwarii |