Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів
У другій половині XIX ст. удосконалювалися форми екскурсійно-пізнавальної роботи та методи краєзнавчих досліджень кримознавців. Роботи краєзнавців-популяризаторів виконували свою функцію у справі освіти й ознайомлення приїжджаючих з історико-культурною спадщиною краю. У них містилися відомості про з...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80203 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів / Є.В. Молочко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859622437633654784 |
|---|---|
| author | Молочко, Є.В. |
| author_facet | Молочко, Є.В. |
| citation_txt | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів / Є.В. Молочко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У другій половині XIX ст. удосконалювалися форми екскурсійно-пізнавальної роботи та методи краєзнавчих досліджень кримознавців. Роботи краєзнавців-популяризаторів виконували свою функцію у справі освіти й ознайомлення приїжджаючих з історико-культурною спадщиною краю. У них містилися відомості про збереження пам’яток історії
та культури, охоронних заходах і реставраційних роботах.
Во второй половине XIX века совершенствовались формы экскурсионно-познавательной
работы и методы краеведческих исследований Крыма. Работы краеведов-популяризаторов выполняли свою функцию в деле просвещения и ознакомления с историко-культурным наследием края приезжающих. В них содержались сведения о сохранности памятников истории и культуры, охранных мероприятиях и реставрационных работах, направленных на их сбережение.
In the second half of the XIX century improved form of excursion and cognitive work and
methods of natural history research of the Crimea. Work of local lore, popularizes to perform
its function in education and acquaintance with the historical and cultural heritage of the region
coming. They contained information about the preservation of monuments of history and culture,
environmental activities and restoration work aimed at their conservation.
|
| first_indexed | 2025-11-29T06:38:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
199Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
33. Этимологический словарь славянских языков… – С. 92.
34. Іліаді О.І. Вказана праця. – С. 238.
35. Holutiak-Hallick S.P. Jr. Dictionary of Ukrainian Surnames in the United States. – Georgia: Slavic
Onomastic Research Group, 1994. – S. 101.
36. Книга пам’яті України: Запорізька область / Гол. ред. В.П. Сльота. – Запоріжжя: Дике Поле,
2003. – Т. 15. – С. 107.
37. Holutiak-Hallick S.P. Jr. Вказана праця. – S. 101.
38. Чучка П. Зазнач. праця. – С. 170.
39. Бірыла М.В. Беларуская антрапанімія. 2: Прозвішчы, утвораныя ад апелятыўнай лексікі. –
Мінск: Навука і тэхніка, 1969. – С. 98.
40. Габорак М. Назви гір Івано-Франківщини: Словник-довідник. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. – С. 66.
41. Słownik geografi czny Królestwa Polskiego… – Т. ІІІ. – S. 19.
42. Українська РСР: Адміністративно-територіальний устрій… – С. 378.
43. Грабовецький В. Гуцульщина в історії України: Виступ на Конгресі гуцулів. – Коломия: Світ, 1993. – С. 9.
44. Russisches geographisches Namenbuch / Begr. von M. Vasmer. – Wiesbaden: Akademie der
Wissenschaften und der Literatur, 1965. – Bd IІ. – S. 305.
Яций В.А. О наименовании поселения Прикарпатья Гáлич
В статье проведено историко-этимологический анализ ойконима Галич – одного из
древнейших поселений Прикарпатья. На материале документально засвидетельствован-
ных исторических фиксаций названия города прослежено фонетические модификации
исследуемого онима в хронологии.
Ключевые слова: антропоним, личное имя, апеллятив, дериват, топоним, ойконим,
историческая топонимия.
Yatsiy V.A. On the subcarpathion settlement name Halych
In the article the historical-etymological analysis of oiconym Halych as the one of the mast antient
settlements of Subcarpathion region is done. On the material of documentically authenticaled historical
fi xations of the settlement name there phonetical modifi cationos of mentconed oiconym are traced.
Key words: anthroponym, personal name, apellative, derivate, toponym, oikonym, historic toponymy.
УДК 351.853:371.233(477.75)
Є. В. МОЛОЧКО
Питання охорони історико-культурної спадщини
Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів
У другій половині XIX ст. удосконалювалися форми екскурсійно-пізнавальної робо-
ти та методи краєзнавчих досліджень кримознавців. Роботи краєзнавців-популяризаторів
виконували свою функцію у справі освіти й ознайомлення приїжджаючих з історико-
культурною спадщиною краю. У них містилися відомості про збереження пам’яток історії
та культури, охоронних заходах і реставраційних роботах.
Ключові слова: Є.Л. Марков, В.Х. Кондаракі, Крим, пам’ятки, охорона історико-
культурної спадщини.
200 ISSN 2078-0133
Друга половина ХІХ століття характеризується інтенсивним розвитком кри-
мознавчих студій у найрізноманітніших галузях знань. Інтерес до півострова,
викликаний героїчними і, водночас, трагічними подіями Кримської війни, вия-
вився в усіх сферах: природно-географічній, історико-археологічній, туристич-
ній, кліматично-бальнеологічній, народознавчій. Особливий інтерес викликала
історико-культурна спадщина Криму.
Відповіддю на збільшений попит стала краєзнавча література популяриза-
торського характеру, яка узагальнювала, систематизувала й адаптувала до запитів
читачів наявні відомості про стан пам’яток історії та культури краю. Ці публікації,
насамперед, служили формою залучення масової публіки до питань досліджен-
ня й охорони історико-культурної спадщини, а також надавали людям, що не мали
спеціалізованої підготовки, можливість детальніше вивчити кримські пам’ятки.
Діяльність краєзнавців – з іншого боку – була способом освоєння історико-
культурної спадщини Криму, який сприяв накопиченню різнобічних знань про
специфіку форм її охорони. При цьому вона сприяла включенню більшої кількос-
ті старожитностей до екскурсійних програм, сприяла деяким первинним охорон-
ним заходам. Аналіз творчої спадщини краєзнавців-популяризаторів у справі роз-
повсюдження знань про край дозволяє найбільш повно й об’єктивно відобразити
процес первинного вивчення пам’яток історії та культури Криму в другій половині
XIX ст. У зв’язку з цим виділяється діяльність Євгенія Львовича Маркова (1835–
1903) [1] та Василя Христофоровича Кондаракі (1834–1886) [8], краєзнавчі напра-
цювання яких викликають й сьогодні безперечний інтерес.
За життя Є.Л. Маркова популярності набули його «Очерки Крыма: Картины
крымской жизни, истории, природы», що вийшли у 1872 р. окремою книгою [3].
Протягом подальшого тридцятиліття книга перевидавалася тричі – у 1884 [4], 1902
[5], 1911 р. [6]. Праця складалася з трьох розділів: 1) подорожні нотатки з описом най-
більш привабливих пам’яток історії та культури Криму; 2) опис печерних міст Криму
(друга пагінація розділів); 3) окремий розділ «С Южного берега (путевые письма)».
Інтерес являють собою відомості про стан і охорону пам’яток, уміщені в
«Универсальном описании Крыма» В.Х. Кондаракі. Перша частина їх вийшла окре-
мим томом у 1873 р. в Миколаєві з докладними даними з історії, географії, ботаніки,
зоології Криму [2]. У 1875 р. краєзнавець поновив видання праці в Санкт-Петербурзі,
де були опубліковані чотири томи, які включали в себе сімнадцять частин.
Історико-культурну спадщину Кримського півострова, охарактеризовану в
працях краєзнавців, можна розділити на п’ять груп: 1) печерні міста; 2) військово-
історичні пам’ятки; 3) православні святині (культові споруди); 4) палацово-
паркові комплекси; 5) пам’ятки природи.
Значний інтерес приїжджих у другій половині XIX ст. викликали печерні міста. В
Чуфут-Кале знаходилося кілька залишків старовини, що викликали інтерес: стіни, які
обсипаються; башти й будинки. Не дивлячись на це, діяли школа (медраш) і синаго-
га, оточена стінами [9, с. 79]. У пристойному стані підтримувалися 2 кенаси (караїмські
201Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
молитовні будинки) та мусульманський мавзолей на городищі. У 1886 р. їх відрес-
таврували до приїзду імператора Олександра III. В.Х. Кондаракі відвідав фортецю
з баштами, високими стінами, залізними воротами. Спорудження укріплень автор
помилково приписував останньому цареві тавро-скіфів Скілуру, доводячи це існу-
ванням у скелі темниці й відділення для засуджених на смерть [2, с. 64]. Є.Л. Марков
вважав, що ця двох’ярусна печера слугувала колишньою в’язницею ханів. Насправді
вона використовувалася як господарське приміщення, а легендарна темниця знахо-
дилася в нижньому ярусі двоповерхового печерного комплексу на північній околиці
нового міста, між середньою та східною оборонною стінами [7, с. 488].
Однією з головних пам’яток печерного міста був мавзолей Ненекеджан-
ханим – дочки хана Тохтамиша, яка померла, як вважалося, в 841 р. гіджри (1437
р. від Р.Х.). Мавзолей зберігся практично повністю. Це був об’єкт, що не охоро-
нявся, – це привело до розбирання склепу у верхній частині. Неподалік нього
знаходилася ханська мечеть, від якої майже не залишилося руїн [2, с. 65].
Караїмська спільнота Бахчисараю допомагала декільком родинам, які
жили в місті задля нагляду й охорони пам’яток. Поряд із синагогою у тому
ж дворі розташовувалися будинок і бібліотека рабина Авраама Самуїловича
Фірковича (1786–1874), який за власний кошт наймав сторожа для захисту
міста від розкрадання [7, с. 417].
У другій половині XIX ст. від колись великого населеного міста Мангуп-
Кале збереглися тільки залишки стін, башт і замків. Євген Львович згадував про
добре збережену передову стіну Табана-дере (яру шкіряників). Вона була зруй-
нована тільки в місці, де колись були ворота [2, с. 95]. Біля скель Чуфут-буруна
(Жидівського мису) збереглася триярусна печера з чотирьох келій. Вона одночас-
но слугувала сторожовою баштою, бійницею та казармою. За стіною розташову-
валося караїмське кладовище з незайманими давніми надгробками. Башта з боку
Табана-дере була сильно поруйнована. При вході на Чамнук-бурун (Сосновий
мис) знаходилися руїни замку та караїмської синагоги. Між Чуфут-буруном і
Геллі-буруном (мисом Вітрів) у районі другого лісового спуску Гаман-дере (яру
лазень) уціліли стіни й башти з безліччю зубців і бійниць. За Геллі-буруном у
гарному стані були в’їздні й інші башти, що замикали вершину Капу-дере (яру
воріт), і окремий замок при вході на Тешклі-бурун (мис щілини). Напроти пере-
днього (західного) фасаду замку розташовувалися руїни християнської церкви та
мечеті. У товщі Тешклі-буруна, вкритому з півдня та півночі печерами в декілька
ярусів, була в’язниця та казарма. В деяких із них були доступні для огляду вцілі-
лі цистерни, ясла, стовпи для прив’язі, алькови [7, с. 386–389].
Влада не займалася охороною залишків споруд Мангуп-Кале. Тому на
місці пам’яток відвідувачі бачили купи сміття. Є.Л. Марков звертав увагу гро-
мадськості на те, що «залишки старовини зникають рік за роком, і цілком може
бути, що за два роки мандрівник не знайде тих башт, які я ще бачив <…> Уже
зараз насилу можна відшукати власне руїни синагоги, церкви та мечеті. Ніким
202 ISSN 2078-0133
не оберігаються, руйнуються стихіями та неуцтвом – ці давні пам’ятки стирають-
ся один услід за іншим з лиця землі» [7, с. 387–388].
Від печерного міста Черкес-Кермен збереглася лише висока чотирикутна башта
на прямовисній скелі. На думку В.Х. Кондаракі, вона була споруджена водночас із
Інкерманом тавро-скіфськими племенами [7, с. 128]. У башті знаходилися подвійні
ворота, далі – неприступна цитадель Киз-Куллє (татар. «Дівоча башта»). Однією з
пам’яток міста був печерний християнський храм (еклісе), що вцілів унаслідок своєї
недоступності (на порослій лісом скелі). Він був видовбаний у великому округлому
камені, який відколовся від скелі. На зарослих чагарником і бур’яном дверях еклі-
се помітні залишки штукатурки та візантійських фресок (деякі грецькі написи під
образами та лик Св. Миколая Угодника). В особливому відділенні на підвищенні
розміщувався вівтар у вигляді кам’яного престолу із зображенням хреста, навколо –
низькі кам’яні сидіння. Храм був недіючим, тому не охоронявся [7, с. 398–399].
Туристи не бачили слідів руїн Ескі-Кермена, оскільки печерне місто порос-
ло лісом ще в XVI ст. Від укріпленого міста не збереглося ніяких пам’яток, окрім
печер, що обсипалися й були поруйновані часом. Є.Л. Марков відшукав каплицю
з іконописом і грецькими написами, видовбану в скелі, що обрушилася. Неподалік
знаходився кріпосний вхід, а праворуч – велика печера. Її вважали грецькою церк-
вою або залишками монастиря. Не дивлячись на руйнування, збереглися вируба-
ні склепіння й стовпи, деякі з яких за положенням і формою нагадували вівтарі
із залишками фресок. Перші відділення від були входу майже завалені. У лівому
кутку стояла кам’яна труна простої форми з плитою без написів, поруч – інша,
розкрита та порожня [7, с. 402]. У великих печерах нижнього ярусу, що слугували
стайнями та кошарами, збереглися кам’яні ясла, стовпи з кам’яними вушками для
прив’язі й цистерни. Є.Л. Марков указував на необхідність проведення археоло-
гічних розкопок у «печерах троглодитів», подібних ескікерменським [7, с. 403].
Печерне місто Тепе-Кермен із південного та східного боків було насичене більше,
ніж сотнею печер у два або три яруси. Велика їх частина розкрита зовні через обвалення
стін. В.Х. Кондаракі в другому ярусі виявив напівзруйнований храм із рельєфним зобра-
женням на стінах. На вершині скелі серед куп каміння він вказав на християнський храм
із вівтарем, колонами, купіллю та декількома гробницями [2, с. 68–69]. За свідченнями
Є.Л. Маркова, ця церква являла собою вузький зал із трьома вікнами, вирубаний у вапня-
ковій скелі. До зовнішньої (віконної) стіни примикав вівтар, від якого збереглася частина
його кам’яних стовпів. За ним слідували дві гробниці; одна (дитяча) – відкрита. Ніші у
двох внутрішніх стінах храму також призначалися для поховань [7, с. 425–426].
Залишки фортеці Тепе-Кермен було важко розібрати. Від більшості споруд
залишилися невеликі купи сміття. Тільки в одному місці Є.Л. Марков побачив фун-
дамент із великих каменів. Він вважав, що назва Тепе-Кермена (від турецького
«фортеця гірської вершини») доводила існування замку чи фортеці [7, с. 426]. В.Х.
Кондаракі вважав, що на вершині Тепе-Кермена ніколи не було штучних украплень,
а печери служили тимчасовими поселеннями для його сторожів [2, с. 69]. Для від-
203Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
відувачів огляд міста був ускладнений, а іноді майже неможливий. На прямовисній
скелі піші стежки завалювалися вапняковими стінами, що постійно обсипалися.
Скелі печерного міста Качі-Кальон знаходилися у стані постійного руйнування.
Є.Л. Марков припускав, що в майбутньому зникне можливість відвідання верхньо-
го склепіння печер [7, с. 428]. На вершині скелі В.Х. Кондаракі виявив сліди посе-
лень первісних мешканців або штучних печер у декілька ярусів. Вище знаходили-
ся руїни старого монастиря з підземними спорудами, а навколо нього – гробниці з
висіченими хрестами грецької форми. Інтерес представляв кам’яний хрест у ніші
кручі. Монастир був зруйнований каменями, що постійно обсипалися [2, с. 62].
Інтерес відвідувачів викликало останнє печерне місто Криму – Бакла. Одну з
напівзруйнованих печер провідники іменували еклісе, але в ній не збереглося нія-
ких ознак храму. В скелях було висічено безліч цистерн. На думку Є.Л. Маркова,
тут знаходився склад для зерна чи вина [7, с. 434].
Дослідники дійшли висновку, що печерні міста були давнім прихистком хрис-
тиянства у Криму. В них перші християни споруджували церкви та монастирі [7,
с. 445]. Є.Л. Марков наводив як приклад добре збережені монастирі в Інкермані,
Качі-Кальоні, Маріанполі, руїни монастирів у Ескі-Кермені й Тепе-Кермені. В.Х.
Кондаракі в околицях татарського села Кокоз виявив залишки фортеці, храму та
кладовища – «споруд первісних греків Тавриди». Краєзнавець відвідав давнє кла-
довище з надгробними каменями, подібними до грецьких в Алушті, але більшість
з них були невідомої конструкції [2, с. 87].
До другої групи – військово-історичних пам’яток історії та культури Криму –
відносяться визначні пам’ятки Судака, Феодосії, Севастополя та їх околиць.
Цікавою пам’яткою Судака були напівзруйновані укріплення генуезької фортеці [2, с.
239]. Добре збереглися ділянки східної та південної стін (зубці та залишки колод, які під-
тримували дерев’яні мости (на котрих стояли захисники), низько розташовані амбразури
зі склепіннями). З шести башт на східній стіні від першої залишилася тільки нижня осно-
ва, а інша тріснула з вершини до фундаменту навпіл. Вона загрожувала швидким падін-
ням, але найбільше постраждала західна стіна. В місці, де стіна повертала на південь,
знаходився вцілілий замок із трьома кутовими баштами, просторими приміщеннями та
невеликим внутрішнім двором. Від стіни, прокладеної до вершини скелі на південний
захід, залишилася велика кількість руїн, а в деяких місцях був помітний лише фундамент.
Головна башта палацу Катара-Куллє (від грецького «Башта прокляття») була прикрашена
різьбленням і зубцями. На ній збереглися дошка з написом, на якому вказувалося закін-
чення будівництва однієї з новітніх генуезьких башт до 1 липня 1394 р. [7, с. 243–245].
Є.Л. Марков згадував про гарно збережені неподалік замку руїни церкви у формі
мечеті з круглим склепінням. За архітектурою, кам’яним різьбленням і зображенням
Св. Георгія в кутку віконної прикраси краєзнавець зробив висновок, що первинно це
був християнський храм, перетворений на мечеть. На це вказував магометанський
альков, прибудований до будівлі з південного боку. Проте, автор дійшов помилково-
го висновку, тому що ця будівля спочатку була збудована як мечеть. Фортеця, в якій
204 ISSN 2078-0133
знаходилася мечеть, була нижньою фортецею та внутрішньою цитаделлю Судака.
Оборонні стіни були розташовані не з боку моря, а у фортеці. Таким чином, якщо
фортеця була б захоплена, то основний захист зосереджувався б у цитаделі. Від її
стін збереглися тільки руїни однієї житлової башти з піччю [7, с. 245].
Другий верхній замок Киз-Куллє («Дівоча башта») за розмірами менший за
Катара-Куллє. У ньому збереглися залишки живопису. Одна половина замку слу-
жила каплицею або молитовницею, а в іншій розташовувався центральний склад
фортеці (цистерна в скелі, сліди печі та житла). На березі з правого боку скелі вці-
ліли залишки церкви з помітними слідами живопису [7, с. 247].
Після приєднання Криму до Російської імперії в Судацькій фортеці розташо-
вувався гарнізон російських військ, і вона мала назву Кирилівська. Перебування
військ ніяк не сприяло збереженню пам’яток: були засипані колодязь, льохи, неве-
лика башта біля підніжжя верхньої скелі. Після солдатів залишилася велика кіль-
кість кам’яних куп від руїн казарм [7, с. 248]. Влада не вживала заходів до охорони
Судацької фортеці, тому для облаштування казарм було розібрано безліч залишків
старовини [7, с. 245]. На баштах Є.Л. Марков бачив 8 уцілілих дошок із латинськи-
ми написами та гербами генуезьких дворян і генуезької республіки. Останні пере-
несені до музеїв, але велика їх частина розграбована місцевим населенням із гос-
подарською метою. В другій половині XIX ст. недалеко від фортеці розташовувала-
ся німецька колонія «Die Festung». Її жителі пасли всередині фортеці коней і волів,
розібрали багато її споруд на каміння для спорудження своїх будинків [7, с. 243].
В.Х. Кондаракі також указував на відсутність охоронних заходів щодо
пам’яток Судака. В цьому він убачав причину того, що місто рідко відвідували
туристи, а виняток становили лише: 1) садовласники, що приїжджали на морські
ванни чи на виноробство, 2) купці, що купували вина та фрукти, 3) парусні судна
та комерційні пароплави, які рідко заходили в порт [2, с. 239].
Неподалік Судака розташовувалася стародавня Кафа (Феодосія), в якій у 1318
р. була споруджена православна церква. Від генуезької фортеці залишилися тіль-
ки напівзруйновані стіни та башти [7, с. 265].
Значне місце у творах краєзнавців займали пам’ятки оборони Севастополя в роки
Кримської війни. У його відвідувачів інтерес викликали бастіони та місця битв. Після
Кримської війни на Північній стороні Севастополя всі батареї збереглися майже в неу-
шкодженому вигляді. Корабельна сторона Севастополя була сильно поруйнована, а
корпуси Лазаревських казарм стояли в руїнах. Є.Л. Марков зазначав, що це були шпи-
талі та казарми моряків, а стіни були побиті ядрами [7, с. 92]. На вершині Малахового
кургану знаходилася кам’яна башта, в якій уціліла тільки нижня половина [7, с. 94].
В.Х. Кондаракі турбувало те, що в ролі екскурсоводів для туристів нерідко виступали
візники. На цю проблему він звертав увагу громадськості [2, с. 110]. Дослідники зга-
дували про ворожі табори, траншеї, батареї в околицях Севастополя (від Камишової
бухти, Георгіївського монастиря та Балаклави з одного боку – до річки Чорної з іншо-
го). Від них збереглися лише кам’яні фундаменти [7, с. 116].
205Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
Біля Севастополя численні могили загиблих під час війни були обнесені ого-
рожами. Над могилами полеглих захисників міста споруджені храми [2, с. 111].
Місця поховань ворожих солдатів також огороджені й збудована церква. Доглядач-
француз і сторож жили при кладовищі задля охорони його надгробків [7, с. 121].
Роботи з відновлення Севастополя йшли поволі; лише трохи відродилася «та
частина міста, яка лежала на південному схилі пагорбу, ближче до базару; вона
була не так доступна ядрам і тому легше відбудувалася» [7, с. 86]. Є.Л. Марков
зазначав, що будівництво Володимирського собору на Центральному місько-
му пагорбі тривало довго і було мало помітним: розпочате в 1853 р, воно було
закінчене лише в 1888 р. У склепі собору покоїлися адмірали М.П. Лазарєв, В.А.
Корнілов, П.С. Нахімов, В.І. Істомін. Згадані Миколаївська церква на Братському
кладовищі захисників Севастополя, збудована 1870 р., а також пам’ятник, що
поволі зводився на Малаховому кургані. Таким чином, краєзнавці визначили, що
місто і його околиці подібні до надгробних пам’ятників [7, с. 87].
Серед пам’яток в околицях Севастополя виділялася генуезька фортеця
Чембало. На горі над бухтою підносилися її башти і стіни, які в другій половині
XIX ст. були єдиним джерелом інтересу для відвідувачів Балаклави. Італійський
генерал Альфонсо Ферреро Ламармора вивіз останні археологічні пам’ятки, що
вціліли до Кримської війни [7, с. 304]. Тому краєзнавці не виявили нічого цікавого
у давній фортеці. В.Х. Кондаракі знайшов сліди англо-французьких таборів.
Краєзнавці неодноразово згадували про будівельні й реставраційні роботи з
відновлення православних обителей: Анастасіївської на р. Качі, Балаклавської
Георгіївської, Бахчисарайської Успенської, Інкерманської Св. Климента,
Катерлезької Георгіївської поблизу Керчі, Кизилтаської Св. Стефана Сурозького,
Космодаміановської, Херсонеської.
У 50-ті роки XIX ст. Успенський монастир почав відроджуватися за ініціативою
архієпископа Херсонського та Таврійського Інокентія (Борисова) та за фінансовою
допомогою Святішого Синоду. На виділені кошти були зведені Константинівська церк-
ва й нові монастирські будівлі. Проте, позолочені образи та новий живопис змінили
його давній характер. Сходами, вирубаними у скелі, можна було потрапити у старовин-
ні церкви, вхід до котрих прикрашали візантійські фігури святих мучеників [7, с. 73].
В.Х. Кондаракі серед пам’яток, розташованих на Трахейському (Кам’яному,
Гераклейському) півострові, виділяв наступні: руїни Херсонеса, залишки храму, де
хрестився Св. Володимир; Георгіївський монастир, містечко англо-французів на око-
лицях Камишової бухти, англо-французьке кладовище з монументами [2, с. 111].
Стародавні мармурові храми давньогрецької колонії Херсонес були зрівняні з
землею, а їх плити розграбовані каменярами для спорудження казарм у Севастополі
[7, с. 118]. У 1827 р. в Херсонесі були проведені перші наукові розкопки. З 1850-
х років ними займалися ченці відкритого Свято-Володимирського монастиря.
Систематичними розкопками з 1888 р. керувала Імператорська Археологічна комі-
сія, яка відкрила й очистила фундаменти середньовічних храмів. Під час розкопок
206 ISSN 2078-0133
на місці хрещення кн.. Володимира Святославовича був виявлений храм із хре-
щальнею. Краєзнавці згадували ще один храм, що був місцем соборного служін-
ня. Навколо вівтаря амфітеатром йшли мармурові східці, що слугували сидіннями
для духівництва. Є.Л. Марков бачив залишки ще двох невеликих храмів, що мали
в плані форму хреста й були оздоблені білим мармуром. Уламки колон, карнизів,
престолів, сидінь, хрестів були складені купами в монастирських дворах [7, с. 120].
Але цінних знахідок не було виявлено, оскільки під час Кримської (Східної) війни
французи сильно розорили Херсонес, проводячи численні археологічні розкопки.
Незважаючи на це, наприкінці XIX ст. пам’ятка була цікавим об’єктом для відвіда-
ння паломниками: всюди фундаменти давніх споруд, залишки стін.
В околицях Севастополя (неподалік Балаклави) розташовувався Георгіївський
монастир. У 1891 р. до його тисячолітнього ювілею були відреставровані споруди, очи-
щений виявлений під час розкопок середньовічний печерний храм, на скелі спорудже-
ний кам’яний хрест [7, с. 122]. В Інкерманському монастирі збереглася церква (круглі
ніші та балкон). З церкви йшли ходи до численних печер у скелях. Вони були небезпеч-
ні для відвідувачів: ходи та цілі стіни вивітрилися від часу й обрушилися [7, с. 139].
Неподалік Судака знаходився Кизилтаський монастир (кримськотатарськ.
«кизил таш» – «червоний камінь», «червона круча»), заснований у 1853 р.
Поблизу нього в лісі розташовувався біломармуровий пам’ятник, осінений висо-
ким хрестом із необтесаних стовбурів дерев. Він був споруджений на місці, де
в серпні 1866 р. татари убили першого настоятеля Кизилтаської кіновії ігумена
Парфенія. При ньому печера з цілющим джерелом у скелі перетворилася на скит
із двома готелями, церквою та келіями [7, с. 270].
Серед обширної історико-культурної спадщини Криму виділялися палацово-
паркові комплекси, розташовані в Бахчисараї та на Південному березі Криму. В
Бахчисараї примітними були ханський палац, фонтан і некрополь. Серед великої
кількості приміщень палацу різного призначення інтерес викликали зал судилища
та кабінет Менглі-Гірея. Серед визначних пам’яток палацу Є.Л. Марков виділяв
ханську мечеть, де збереглися залишки татарського живопису: кахляна стіна над-
звичайно міцної роботи. Бахчисарайський палац у первісному вигляді майже не
зберігся, позаяк руйнувався під час воєн і пожеж. У 1836 р. він майже згорів, а під
час Кримської (Східної) війни був перетворений на військовий шпиталь. За дер-
жавні кошти проводилися реставрація палацу, яка була загалом невдалою, оскіль-
ки реставратори не зрозуміли дух східного живопису, й своїми яскравими візерун-
ками віддалилися від строкатості східного арабеску [7, с. 67].
Південний берег Криму багатий пам’ятками історії та культури, що обумовле-
но проживанням тут багатьох народів. Інтерес викликали збережені пам’ятки на г.
Аюдаг (або Біюк-Кастель) («Велика кріпосна гора») та г. Кучюк-Кастель («Мала
кріпосна гора»). На верхівці останньої Є.Л. Марков виявив руїни стіни, сама ж гора
була захищена подвійним кільцем укріплень [7, с. 169]. В.Х. Кондаракі вказував,
що на г. Кастель було знайдено велику кількість залишків стародавніх укріплень,
207Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
церков, жител і череп’я від глиняного посуду [2, с. 234]. На її вершині Є.Л. Марков
дослідив багато каменів, що залишилися від руїн стародавніх поселень. Посередині
верхівки гори автор виявив залишки споруди з 5 відділень, що відрізнялася від
інших наявністю вапняної кладки, великою кількістю правильно тесаних плит чер-
вонуватого каменю та посуду. Він припустив, що це був один храм із трьома прибу-
довами над могилами поважних людей – монастир Св. Прокла [7, с. 170].
Головною пам’яткою Алушти були руїни укріпленого замку Алустон. За відо-
мостями Є.Л. Маркова, в другій половині XIX ст. він зберігся краще від багатьох
давніх фортець Криму. Вціліли 3 високі башти із зовнішніми половинами майже до
самої вершини та залишки стіни. Влада не займалася охороною й збереженням для
майбутніх поколінь цінної пам’ятки історії та культури. Не піклуючись про свою без-
пеку, кримські татари селилися між баштами й стінами стародавньої фортеці. Замок
знаходився в жалюгідному стані, оскільки він ніколи не реконструювався. Автор
писав, що коли влада не буде вживати ніяких охоронних і реставраційних заходів, то
башти й стіни можуть звалитися у будь-який момент на житла татар [7, с. 187].
Біля підніжжя г. Демерджи збереглися залишки великої фортеці Ісарчік (татар.
«фортеця»). За переказами, на вершині гори під час панування генуезців був
замок. Є.Л. Марков уточнював, що стіна із укріпленнями йшла вздовж східного
ланцюгу Яйли й переходила на г. Чатир-Даг. На південно-західних скелях Чатир-
Дагу він бачив цілком уцілілі залишки стіни, збудованої «не наприкінці XIV або
початку XV ст., а ще в VI ст.» [7, с. 188]. Він вважав, що одні й ті ж руїни могли
бути пам’ятками багатьох народів. Цим автор пояснював існування на верши-
ні гори Кастель разом із залишками витончених будівель руїн насухо складених
циклопічних куренів із каменю [7, с. 190].
Багато пам’яток історії та культури Південного берега Криму представлені:
дачами та палацово-парковими ансамблями. Дачі починалися з Форосу, потім по
черзі слідували Мухалатка, Мшатка, Мелас. Це «поселення сивої старовини, хоча
не про багатьох відомо що-небудь напевне. Тільки Форос – ім’я цілком історичне.
На його місці була генуезька колонія Форі, а перед тим – грецьке поселення» [7, с.
323]. Від Кікінєїзу до Алупки розташовувалася велика кількість дач і руїн старовин-
них споруд – укріплень, збудованих на скелях, що оберігали доступ до південно-
го берегу з моря й через гірські проходи. Вцілілі руїни фортець Є.Л. Марков бачив
на мисі Кікінєїз, на Ліменській скелі, на скелях біля «Старого проходу» через Ялту,
Ескі Богаз, навпроти Кікінєїзу [7, с. 326]. В.Х. Кондаракі вважав ці розвалини фор-
тець поселеннями стародавніх греків. Він згадував про 2 укріплення на неприступ-
них скелях Біюк і Кучюк на околиці татарського села Кіркенєїз [2, с. 149]. На околи-
ці Лімени він відвідав на обривистій скелі 2 добре збережені фортеці – Лімен-Кале
(або Ісар) і Панеа. Біля них були знайдені монети, скляні браслети синього кольору
та намисто в декількох похованнях, викладених невеликими плитами [2, с. 156].
Багато пам’яток від Байдар до Симеїзу безслідно зникли через безперервні
руйнування берегових скель Яйли. Лімена також була усіяна осколками Яйли. В
208 ISSN 2078-0133
Симеїзі В.Х. Кондаракі бачив залишки давньої стіни та давньогрецького храму [2,
с. 162]. У другій половині XIX ст. за давньою пристанню Лімени у Симеїзі був
облаштований обширний маєток Мальцова з безліччю парків і дач [7, с. 328].
Біля підніжжя г. Ай-Петрі (Св. Петра) розташовувалася Алупка. Біля неї зна-
ходилися залишки стародавнього укріплення (за переказами – храму Св. Петра),
в деяких місцях якого збереглися стіни споруд [2, с. 166]. У другій полови-
ні XIX ст. головною її пам’яткою був палацово-парковий комплекс (літня рези-
денція генерал-губернатора Новоросії кн. М.С. Воронцова). Весь комплекс
Алупкінського замку складався з двох корпусів палацу й обширного двору з дво-
поверховими господарськими спорудами [7, с. 365].
У другій половині XIX ст. була розташована велика кількість дач від Алупки
у напрямку Ялти. Спочатку був Місхор із прекрасними будинками, потім Корєїз
і Гаспра з кам’яними замками [7, с. 329]. У Гаспрі було влаштовано два маєтки –
Великого князя Михайла Миколайовича та графа І.О. Паніна.
В.Х. Кондаракі вважав Місхор поселенням стародавніх греків, яке тягнуло-
ся до Гаспри. На це вказували 2 укріплення: в центрі цих поселень – Гаспра-ісар
(біла стіна) та на мисі Ай-Тодор – Ліман-бурун-ісар (стіна носової пристані або
затоки) [2, с. 169]. На місці останнього збереглися залишки споруд і храму, а також
частина білих мармурових колон, одна з яких із зображенням грецької форми була
перенесена до Алупки [2, с. 170]. На околиці Місхора він відвідав добре збереже-
ні стародавні циклопічні гробниці у формі великих кам’яних ящиків, позбавлених
грабіжниками передньої плити для вільного проходу всередину. Краєзнавець вва-
жав їх пам’ятками часу босфорського володарювання й указував на необхідність
уважнішого вивчення [2, с. 171–172]. У Гаспрі знаходилися руїни церкви Ай-Ян
(Св. Іоанн) і дуже часто зустрічалися християнські могили [2, с. 175].
Кримське узбережжя від мису Ай-Тодор до Ялти називалося царським через
наявність багатьох пам’яток історії та культури, представлених дачами, що належа-
ли імператорській родині. Першою була спорожніла Верхня Ореанда Великої княгині
Олени Павлівни, потім Нижня Ореанда Великого князя Костянтина Миколайовича та
Лівадія, що належала імператриці. Краєзнавець вважав, що найбільшої уваги заслуго-
вувала Нижня Ореанда [7, с. 330]. У ній розташовувався «продовгуватим чотирикутни-
ком з білого інкерманского каменю обширний палац, що тримається з південного боку
на 8-ми величезних цинкових статуях» [2, с. 178]. Трохи нижче за Верхню Ореанду
В.Х. Кондаракі бачив залишки давньогрецького укріплення Ісар і жител [2, с. 176].
Серед пам’яток інтерес становила Лівадія, яка до 1779 р. була грецьким посе-
ленням Ай-Ян (Св. Іоанн). В.Х. Кондаракі згадував про руїни сільського храму з
джерелом води, на місці якого в другій половині XIX ст. був споруджений фонтан.
Він вважав, що на околиці Лівадії у стародавні часи проживали іраклійці (засновни-
ки Херсонеса та Босфорського царства), про що свідчили могили, в яких знайдені
череп’я глиняних посудин і скляні прикраси з єгипетської маси – як у Керченських
курганах [2, с. 186]. У другій половині XIX ст. Лівадія відрізнялася від будівель
209Праці Центру пам'яткознавста, вип. 19, К., 2011
Алупки, Ореанди й інших місць Південного берегу Криму. Палац являв собою неве-
ликі дерев’яні будиночки з цікавою за архітектурою церквою [2, с. 188].
На околиці Ялти туристи поблизу Ауткінського водопаду Учан-Су відвідували
руїни давнього укріплення Учан-Су-Ісар: споруда високих воріт, вузькі бійниці, тов-
сті стіни, що стоять над прямовисним обривом [7, с. 337]. В.Х. Кондаракі в цьому
укріпленні вбачав залишки стародавньої фортеці Зігоїсар, яка відрізнялася від інших
воротами, що утворювали високу арку. В Аутінській долині відкриті поховання з
глиняними посудинами. Навпроти Форфори, біля підніжжя Лівадійської ротонди в
місцевості Пола-Клесія знаходилися могили, а також фундаменти жител [2, с. 192].
В.Х. Кондаракі в районі села Дерекой виявив у гарному стані дві циклопіч-
ні могили [7, с. 225]. В Ай-Василі (Св. Василь) він бачив руїни давньогрецько-
го храму, не розібраного, на щастя, на нові споруди. У давньогрецькому поселен-
ні Магарач знаходилися руїни невеликого укріплення Палео-Кастрон (фортеця). В
Нікіті збереглися залишки укріплення на мисі Рускофілі-Кале та церкви, перетво-
реної на мечеть [2, с. 227–230].
У напрямку від Ялти до Нікітського ботанічного саду інтерес становила Верхня
Масандра, колись грецьке поселення зі збереженою частиною вівтаря стародавньо-
го храму. В лісі біля скелі Кизил-кая знаходилися руїни двох монастирів – Св. Георгія
та пророка Іллі [2, с. 229]. У Гурзуфі знаходилася давня пам’ятка – «Гурзувицька цита-
дель» із залишками напівзруйнованого замку, уламками стін, башточок і сходів [7, с.
348]. На горі біля Гурзуфа збереглися залишки давньогрецького укріплення [2, с. 231].
Краєзнавці згадували про 2 пам’ятки історії та культури на г. Аюдаг: з одно-
го боку – Артек, з іншого – Партеніт. У районі Артека розташовувалося давньо-
грецьке поселення, що підтверджували знахідки амфор [2, с. 232]. У другій поло-
вині XIX ст. археологічні знахідки підтвердили думку про старовинне походження
Партеніту: на думку вчених, храм цнотливої богині таврів був збудований тут, а не
на мисі Партеніум у Георгіївському монастирі [7, с. 352]. У напрямку до Алушти
увагу краєзнавців привернули маєток М.М. Раєвського «Карасан», Кучюк-Ламбат
[Малий маяк] із каплицею та будиночком серед кипарисів. Далі були розташовані
дачі: Суук-Су, Артек (Кардіа-Грікон).
Є.Л. Марков визначив низку проблем, які слід було вирішити державі, щоб залу-
чити більшу кількість туристів задля відвідин пам’яток історії та культури Криму.
Російське товариство пароплавства і торгівлі не виділяло кошти на облаштування при-
станей. Автор пропонував додати рейси до найбільш відвідуваних пам’яток Південного
берега Криму, оскільки пароплави Товариства заходили до Ялти в розпал сезону лише
двічі на тиждень, в Балаклаву, Алупку, Гурзуф, Алушту і Судак регулярно взагалі не
навідувалися. Проте, «движенье Алушты, как и вообще всего Южного берега, вперед
больше всего заметно из повышения цен на земли, возрастающих в ужасающем раз-
мере» [7, с. 466]. В.Х. Кондаракі зазначав необхідність відкриття залізниці до одного з
портів Чорного моря. Багато з місцевостей Південного берега Криму не були сполучені
між собою поштовим трактом. Він пропонував прокласти дороги до важкодоступних
210 ISSN 2078-0133
пам’яток, що знаходилися осторонь головного шосе – це сприяло б перетворенню їх у
відвідувані об’єкти. Стежки, що сполучали їх між собою, проходили над обривами, які
з причини неміцності ґрунту після дощів постійно обсипалися [2, с. 138].
Таким чином, у творчій спадщині двох найбільших краєзнавців-популяризаторів
кримознавчої історико-культурної спадщини – Є.Л. Маркова та В.Х. Кондаракі –
подибуємо найважливішу за значенням, крупну за об’ємом практичну інформа-
цію про пам’ятки краю: описи, супроводжені рясним ілюстративним матеріалом.
Джерела та література
1. Венгеров С. Марков Евгений Львович / С. Венгеров // Энциклопедический словарь / Ф.А.
Брокгауз и И.А. Ефрон. – СПб., 1896. – Т. 17 А. – С. 659–660.
2. Кондараки В.Х. Универсальное описание Крыма / В.Х. Кондараки. – Т.1: [Топографический
обзор полуострова для путешественников]. – Николаев, 1873. – 234 с.
3. Марков Е.Л. Очерки Крыма : картины крымской жизни, природы и истории / Е.Л. Марков. –
СПб., 1872. – 505 с.
4. Марков Е.Л. Очерки Крыма : картины крымской жизни, природы и истории / Е.Л. Марков. – 2-е
изд. – СПб. ; М., 1884. – VII, 593, III с.
5. Марков Е.Л. Очерки Крыма : картины крымской жизни, природы и истории / Е.Л. Марков. – 3-е
изд. – СПб., 1902. – 573 с.
6. Марков Е.Л. Очерки Крыма : картины крымской жизни, природы и истории / Е.Л. Марков. – 4-е
изд. – СПб. ; М., 1911. – ХI, 520, IV с.
7. Марков Е.Л. Очерки Крыма: картины крымской жизни, истории и природы / Е.Л. Марков. – К.
: Стилос, 2009. – 512 с.
8. Непомнящий А.А. Подвижник крымского краеведения – В.Х. Кондараки / А.А. Непомнящий //
Историческое наследие Крыма. – 2003. – № 1. – С. 19–43.
Молочко Е.В. Вопросы охраны историко-культурного наследия Крыма в работах
краеведов-популяризаторов
Во второй половине XIX века совершенствовались формы экскурсионно-познавательной
работы и методы краеведческих исследований Крыма. Работы краеведов-популяризаторов вы-
полняли свою функцию в деле просвещения и ознакомления с историко-культурным наследи-
ем края приезжающих. В них содержались сведения о сохранности памятников истории и куль-
туры, охранных мероприятиях и реставрационных работах, направленных на их сбережение.
Ключевые слова: Е. Л. Марков, В. Х. Кондараки, Крым, памятники, охрана историко-
культурного наследия.
Molochko E.V. Questions of guard of historical-and-cultural heritage of Crimea in re-
searches of its researchers and popularizes
In the second half of the XIX century improved form of excursion and cognitive work and
methods of natural history research of the Crimea. Work of local lore, popularizes to perform
its function in education and acquaintance with the historical and cultural heritage of the region
coming. They contained information about the preservation of monuments of history and culture,
environmental activities and restoration work aimed at their conservation.
Key words: E.L. Markov, V.H. Kondaraki, Crimea, monuments, protection of historical and cul-
tural heritage.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80203 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T06:38:37Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Молочко, Є.В. 2015-04-13T16:43:04Z 2015-04-13T16:43:04Z 2011 Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів / Є.В. Молочко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 19. — С. 199-210. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80203 351.853:371.233(477.75) У другій половині XIX ст. удосконалювалися форми екскурсійно-пізнавальної роботи та методи краєзнавчих досліджень кримознавців. Роботи краєзнавців-популяризаторів виконували свою функцію у справі освіти й ознайомлення приїжджаючих з історико-культурною спадщиною краю. У них містилися відомості про збереження пам’яток історії та культури, охоронних заходах і реставраційних роботах. Во второй половине XIX века совершенствовались формы экскурсионно-познавательной работы и методы краеведческих исследований Крыма. Работы краеведов-популяризаторов выполняли свою функцию в деле просвещения и ознакомления с историко-культурным наследием края приезжающих. В них содержались сведения о сохранности памятников истории и культуры, охранных мероприятиях и реставрационных работах, направленных на их сбережение. In the second half of the XIX century improved form of excursion and cognitive work and methods of natural history research of the Crimea. Work of local lore, popularizes to perform its function in education and acquaintance with the historical and cultural heritage of the region coming. They contained information about the preservation of monuments of history and culture, environmental activities and restoration work aimed at their conservation. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Історичне пам’яткознавство Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів Вопросы охраны историко-культурного наследия Крыма в работах краеведов-популяризаторов Questions of guard of historical-and-cultural heritage of Crimea in researches of its researchers and popularizes Article published earlier |
| spellingShingle | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів Молочко, Є.В. Історичне пам’яткознавство |
| title | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| title_alt | Вопросы охраны историко-культурного наследия Крыма в работах краеведов-популяризаторов Questions of guard of historical-and-cultural heritage of Crimea in researches of its researchers and popularizes |
| title_full | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| title_fullStr | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| title_full_unstemmed | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| title_short | Питання охорони історико-культурної спадщини Криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| title_sort | питання охорони історико-культурної спадщини криму в роботах краєзнавців-популяризаторів |
| topic | Історичне пам’яткознавство |
| topic_facet | Історичне пам’яткознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80203 |
| work_keys_str_mv | AT moločkoêv pitannâohoroniístorikokulʹturnoíspadŝinikrimuvrobotahkraêznavcívpopulârizatorív AT moločkoêv voprosyohranyistorikokulʹturnogonaslediâkrymavrabotahkraevedovpopulârizatorov AT moločkoêv questionsofguardofhistoricalandculturalheritageofcrimeainresearchesofitsresearchersandpopularizes |