“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури
У статті як важлива теоретична проблема пам’яткознавства і питань повернення й реституції культурних цінностей розглядається зміст поняття і терміну «культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. здійснює порівняльний аналіз контексту поняття і терміну «культурні цінності» в міжна...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80630 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 10-26. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80630 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кот, С.І. 2015-04-20T13:59:09Z 2015-04-20T13:59:09Z 2011 “Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 10-26. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80630 94 (477):351.86222 У статті як важлива теоретична проблема пам’яткознавства і питань повернення й реституції культурних цінностей розглядається зміст поняття і терміну «культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. здійснює порівняльний аналіз контексту поняття і терміну «культурні цінності» в міжнародно-правових актах та українському законодавстві. В статье, как важная теоретическая проблема памятниковедения и вопросов возвращения и реституции культурных ценностей, рассматривается содержание понятия и термина «культурные ценности». Автор анализирует широкий круг источников, в т.ч. осуществляет сравнительный анализ контекста понятия и термина «культурные ценности» в международно-правовых актах и украинском законодательстве. In this article reviewed is the concept of term «Cultural property» as the vital theoretical challenge of restitution and return of cultural values. The author analyzed wide range of channels and carried out the comparative analysis of the idea and concept of term «Cultural property» in frames of International Law and Ukrainian legislation. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства “Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури «Культурные ценности»: понятие и термин в контексте возвращения и реституции предметов культуры The «cultural property»: conception and term in a context of return and restitution of cultural object Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| spellingShingle |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури Кот, С.І. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title_short |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| title_full |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| title_fullStr |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| title_full_unstemmed |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| title_sort |
“культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури |
| author |
Кот, С.І. |
| author_facet |
Кот, С.І. |
| topic |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Праці Центру пам’яткознавства |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| format |
Article |
| title_alt |
«Культурные ценности»: понятие и термин в контексте возвращения и реституции предметов культуры The «cultural property»: conception and term in a context of return and restitution of cultural object |
| description |
У статті як важлива теоретична проблема пам’яткознавства
і питань повернення й реституції культурних цінностей розглядається зміст поняття і терміну «культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. здійснює порівняльний аналіз контексту поняття і терміну «культурні цінності»
в міжнародно-правових актах та українському законодавстві.
В статье, как важная теоретическая проблема памятниковедения и вопросов возвращения и реституции культурных ценностей, рассматривается содержание понятия и термина «культурные ценности». Автор анализирует широкий круг источников, в т.ч. осуществляет сравнительный анализ контекста понятия и термина «культурные ценности» в
международно-правовых актах и украинском законодательстве.
In this article reviewed is the concept of term «Cultural property» as the vital theoretical
challenge of restitution and return of cultural values. The author analyzed wide range of channels
and carried out the comparative analysis of the idea and concept of term «Cultural property» in
frames of International Law and Ukrainian legislation.
|
| issn |
2078-0133 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80630 |
| citation_txt |
“Культурні цінності”: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 10-26. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kotsí kulʹturnícínnostíponâttâítermínukontekstípovernennâtarestitucíípredmetívkulʹturi AT kotsí kulʹturnyecennostiponâtieiterminvkontekstevozvraŝeniâirestituciipredmetovkulʹtury AT kotsí theculturalpropertyconceptionandterminacontextofreturnandrestitutionofculturalobject |
| first_indexed |
2025-11-25T23:32:42Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:32:42Z |
| _version_ |
1850583108002250752 |
| fulltext |
Ðîçä³ë I
ISSN 2078-0133
ТЕОРІЯ, ІСТОРІЯ ТА ІСТОРІОГРАФІЯ
ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА
УДК 94 (477):351.86222
С.І. КОТ
«Культурні цінності»: поняття і термін
у контексті повернення та реституції
предметів культури
У статті як важлива теоретична проблема пам’яткознавства
і питань повернення й реституції культурних цінностей роз-
глядається зміст поняття і терміну «культурні цінності». Ав-
тор аналізує широке коло джерел, у т.ч. здійснює порівняль-
ний аналіз контексту поняття і терміну «культурні цінності»
в міжнародно-правових актах та українському законодавстві.
Ключові слова: культурні цінності, пам’яткознавство, по-
вернення, реституція, поняття, термін, міжнародне право, за-
конодавство України.
Процеси повернення та реституції культурних
цінностей і пов’язана з ними діяльність міжнарод-
них інститутів та окремих держав на зовнішньо-
му й внутрішньому рівнях, а також засоби правово-
го регулювання взаємовідносин у даній сфері через
норми міжнародного права і внутрішнього законо-
давства країн, мають у своїй основі базове поняття і
термін «культурні цінності». Їх зміст висвітлюється в
ґрунтовних публікаціях В. Акуленка, О. Мельничук,
Ю. Шемшученка [1]. Разом із тим, на нашу думку,
змістовне наповнення поняття і терміну «культур-
ні цінності» ще потребує додаткового розгляду у
пам’яткознавчій літературі.
Поняття «культурні цінності» тісно пов’язане з
розумінням культури як суспільного феномена та
його виявами в контексті існування людської цивілі-
зації. Культура дотепер не має єдиного універсаль-
ного визначення й по-різному трактується окреми-
ми дослідниками, залежно від пропонованих підходів
щодо широти охоплюваних ним явищ. Деякі дослід-
ники розглядають його виключно крізь призму духо-
вного життя суспільства на рівні ідей, норм, ціннос-
11Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
тей, відкидаючи навіть сам термін «матеріальна культура». Інші прихильники
такого розуміння культури ототожнюють її виключно з тим, що закріплюєть-
ся у традиції як способі збереження та передачі з покоління в покоління пев-
них уявлень і навичок. У найбільш широкому контексті культура розумієть-
ся як прояв життя людей, котрий виражається в найрізноманітніших моделях
їхньої поведінки та засобах і продуктах їхньої діяльності, в т.ч. у ідеях, ідеа-
лах, нормах і цінностях. Ідея культури тут виступає як своєрідне протистав-
лення світу людини світові натури як виключно природному світові. З одно-
го боку, поняття культури поширюється на діяльність, пов’язану з перетворен-
ням матеріального світу. З другого – це усвідомлення людиною простору свого
життя як особливого середовища, населеного й освоєного людською цивіліза-
цією. Розрізняють поняття матеріальної та духовної культури. До першої нале-
жать предмети, що використовуються в людській діяльності або є її продукта-
ми. До явищ духовної культури зараховують усю сукупність знань, різні види
мистецтва, релігійні вірування, звичаї і обряди, правові норми та норми мора-
лі, трудові навики й увесь життєвий досвід загалом [2].
З історичного погляду культура є сукупністю предметів і явищ, створе-
них людською діяльністю і які відбивають історично досягнутий рівень роз-
витку суспільства й людини. Вона розглядається як «сукупність матеріаль-
них та духовних цінностей, створених людством упродовж його історії, та
різноманітних форм діяльності, спрямованих на їх виробництво, засвоєння
та застосування».[3] В цьому контексті культура характеризується як істо-
рично визначений рівень розвитку суспільства і людини, що відображується
у типах і формах організації життя й діяльності людей, а також у створюва-
них ними цінностях матеріального та духовного характеру. Поняття культу-
ри вживається для характеристики матеріального та духовного рівня розви-
тку певних історичних епох, суспільно-економічних формацій, конкретних
суспільств, народностей і націй.[4] Тобто цим поняттям об’єднують досяг-
нення в усіх сферах життєдіяльності суспільства, характерні для певних
історичних епох, конкретних спільнот, народностей, націй, результати розу-
мової та фізичної праці в їх єдності.
Визначення, фіксація й опис явищ культури найчастіше пов’язують з
дослідженням особливостей світогляду, мови, побуту, звичаїв, правових
норм, науки, мистецтва, літератури, релігійних уявлень, засобів комунікації
та збереження культурних цінностей, інших елементів суспільного життя.
Історія культури розуміється, відповідно, як послідовний опис цих еле-
ментів і їх функціонування на різних етапах життя суспільства. А вивчен-
ня культури охоплює розгляд і аналіз різних археологічних, лінгвістичних,
мистецтвознавчих та інших фактів, які пов’язуються з певними історичними
епохами й етносами.[5] Водночас, історія культури й історія суспільства не
12 ISSN 2078-0133
тотожні. Необхідно і можливо відрізняти культуру та її розвиток від розви-
тку історії та її ходу [6]. Історія є природним закономірним процесом, який
включає в себе як виробничі сили суспільства (саму людину з її свідомістю,
духовним життям, знаряддями праці), так і виробництво з усіма виробничи-
ми відносинами. Водночас історія розглядається як ланка подій [7].
При цьому існує нерозривний взаємозв’язок між культурою та історі-
єю. Адже культура є не просто виробництвом «речей» і не просто виробни-
цтвом «свідомості» в її абстрактних формах. Будь-який предмет культури
несе в собі атрибути соціальності як результат діяльного існування люди-
ни в усій різноманітності її суспільних зв’язків і є культурною цінністю
лише в контексті історії [8]. Тим самим, на думку низки дослідників, мож-
ливо вести мову про єдиний культурно-історичний розвиток суспільства [9].
Проте, це не може бути підставою для повного ототожнення понять «куль-
тура» й «історія». Адже історичний процес виступає базовим, і культура як
об’єктивне явище є підсистемою системи «суспільство» [10]. Тим самим
історія культури є складовою історії людства і поняття «історія» є більш
широким (базовим) щодо поняття «культура».
Як реальне явище культура виступає в різних формах – як, власне,
предметно-речових, так й у вигляді знакових систем (живопис, музика,
мова, усна народна творчість, наука та література, театр тощо), котрі мають
культурну значущість [11]. Усі вони як факт культури є продуктом діяль-
ності суспільства і, виступаючи її проявом, утілюють у собі знання, умін-
ня та навички людей. Саме таким чином «уречевлена» культура виступає
як визначальний фактор, що характеризує історичний рівень його розви-
тку. Як образно зазначав А. Луначарський, «культура одягається в річ» [12].
Будь-який «оречевлений» факт культури – знаряддя праці, предмети побу-
ту, споруди й будівлі різного призначення, мистецькі твори, архівні докумен-
ти, рукописи і стародруки, фольклор – є в хронологічному відношенні сві-
доцтвом (пам’яткою) історії, уособлюючи матеріальні свідчення більш або
менш віддаленого минулого [13].
Відтак, як продукт культури, всі створені нею матеріальні та духовні цін-
ності складають суть поняття «культурні цінності». Присутність у культу-
рі історичного контексту поширюється і на культурні цінності як її прояви.
Тим самим поняття «культурні цінності» значною мірою кореспондується з
поняттям «культурної спадщини», яка визначається як сукупність успадкова-
них людством від попередніх поколінь культурних цінностей. Це і пам’ятки
архітектури, археології, історії та монументального мистецтва й пов’язані з
ними природні об’єкти; і найрізноманітніші визначні місця; а також рукописи,
книги, архівні матеріали, всілякі предмети художнього, історичного або архе-
ологічного значення, наукові колекції, які мають художнє, історичне, етногра-
13Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
фічне чи наукове значення. Також вирізняють нематеріальну культурну спад-
щину, під якою розуміють традиції, звичаї, обряди, святкування, традиційні
ремесла, інші форми показу та вираження знань і навичок, що мають значення
для окремих спільнот і передаються з покоління в покоління [14]. Очевидно,
саме присутність історичної складової в обох поняттях зумовила висновок
відомого дослідника правових питань у сфері культури М. Богуславського
щодо того, що поняття «культурні цінності» своїм змістом збігається з понят-
тям «культурна спадщина» («культурное наследие»). В свою чергу, росій-
ський дослідник С. Молчанов вважає, що з юридичного боку терміни «куль-
турні цінності», «культурна спадщина», «культурне надбання» є недиферен-
ційованими та фактично взаємозамінними, а також обстоює фактичну тотож-
ність з позицій міжнародного права термінів «культурна спадщина» і «куль-
турне надбання» («культурное достояние») [15]. Аналізуючи проблеми тер-
мінології, українські дослідники В. Акуленко й О. Мельничук спираються на
такі висновки, фактично підтримуючи їх [16]. Як засвідчує досвід, не лише
у правових нормах, але й у існуючій науковій, науково-популярній і худож-
ній літературі, що певною мірою стосується питань культури, використання
понять «культурні цінності», «культурна спадщина», «культурні надбання» як
тотожних або синонімів, є доволі поширеним у існуючій практиці.
Поза всякими сумнівами, при аналізу поняття «культурні цінності» слід
враховувати, що його філософський і культурологічний контексти можуть
мати більш широке значення, ніж формулювання його змісту з точки зору
права. Адже право, регулюючи суспільні взаємовідносини у сфері культури в
цілому, у властивий йому специфічний спосіб визначає певні норми та прави-
ла суспільного ставлення до культурних цінностей. Специфіка правового регу-
лювання потребує чітких і конкретних визначень предмета та відносин, на які
воно спрямоване. І тут не можна не погодитися з висновками В. Акуленка й
О. Мельничук, що право, вочевидь, не спроможне регулювати весь комплекс
культурних відносин, оскільки деякі з них виходять за межі правового регулю-
вання [17]. Але спробувати привести ключові поняття в єдину систему коор-
динат усе ж було б доцільно. На наш погляд, з точки зору формування поня-
тійного апарату, саме собою поняття «культурні цінності» є ширшим за своїм
змістом, ніж поняття «культурна спадщина», позаяк охоплює своїм змістом усі
матеріальні та духовні здобутки людства, включно з осягненнями як минулих
поколінь, так і сучасної генерації, яка перебуває в активній фазі процесу їх тво-
рення. Тобто, слід ураховувати, що наявна історична складова в ньому є лише
частиною загального цілого. Поняття ж «культурна спадщина» містить у собі
виразний контекст процесу успадкування, тобто передачі від попередніх поко-
лінь до наступних поколінь створених ними цінностей («спадщини»). Тобто
своїм змістом воно повністю відображує категорію минулого й уособлює попе-
14 ISSN 2078-0133
редньо досягнуті історичні рівні культури. Таким чином, культурна спадщи-
на виступає сегментом існуючого загального масиву культурних цінностей
як цілості, є його невід’ємною складовою частиною. Тим самим ці поняття
навряд чи можуть трактуватися як тотожні, їх можливо та доцільно розділяти.
Ми можемо радше говорити про близькість за змістом понять «культурні цін-
ності» та «культурне надбання». Адже контекст слова «надбання» також може
охоплювати як минуле, так і сучасність. Так, наприклад, рішеннями Уряду
України створено як Державний реєстр національного культурного надбання,
в якому йде мова про пам’ятки історії, археології, містобудування та архітек-
тури, мистецтва, документальні й інші об’єкти, що становлять виняткову цін-
ність з огляду історії, культури, етнології та науки [18]; так і Державний реєстр
наукових об’єктів, що становлять національне надбання, до якого включають-
ся сучасні діючі наукові комплекси [19]. Безперечно, за своїм змістом і те, й
інше є культурними цінностями та культурними надбаннями як минулих поко-
лінь, так і сучасників. Поняття «надбання» використовується також і в розу-
мінні сучасних природних ресурсів особливої ваги. Зокрема, нещодавно уряд
Індії проголосив індійських слонів «національним надбанням» [20]. Привертає
увагу, що в українській мові контекст слова «надбання» розуміється саме в зна-
ченні дії як процесу нагромадження чи створення (надбати, набути, здобути,
придбати, нажити що-небудь) або результату цієї дії (те, що хто-небудь здо-
був; що йому неподільно належить, здобуток; те, що придбано, нажито) [21].
Схоже трактування є характерним у російській мові щодо контексту слова
«достояние», яке в першу чергу розуміється як «майно, власність», «те, що без-
заперечно належить кому-небудь» (словники Ушакова, Єфремової, Ожегова)
[22]. Лише у словнику Ожегова в якості переносного значення наводиться його
додатковий сучасний контекст – «духовні цінності, як спадщина» [23]. Але, як
зазначалося вище, тут далеко не повною мірою відображено існуючу практи-
ку використання цього слова.
Таким чином, розглядаючи культурологічний контекст поняття «куль-
турні цінності», ми розуміємо під ними всі існуючі матеріальні та духовні
здобутки людства, що є продуктом життєдіяльності людського суспільства,
створені у процесі його розвитку. В цьому значенні культурні цінності є над-
баннями культури («культурні надбання») й ці поняття можуть використову-
ватися як тотожні. «Культурна спадщина» як поняття характеризує ту части-
ну (сукупність) культурних цінностей (культурного надбання), яка є успад-
кованою людством від попередніх поколінь.
Сучасні тенденції правового регулювання суспільних відносин у сфері
культури вказують на розуміння необхідності охоплення правовими норма-
ми усього максимально можливого спектру культурних цінностей, зокрема,
в частині культурної спадщини введено поняття «нематеріальної культурної
15Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
спадщини» [24]. Проте, до останнього часу нормами права традиційно регу-
лювалися переважно питання, що стосувалися тих культурних цінностей,
що існують у предметно-речових формах, тобто є матеріальними об’єктами.
Ця тривала практика дістала своє відображення в узагальнюючих визначеннях
культурних цінностей як юридичного терміну. Зокрема, українськими правни-
ками вони визначаються як «предмети історичного, художнього, наукового та
іншого культурного значення» [25]. Відповідно, термін «культурна спадщи-
на» трактується як «сукупність успадкованих від попередніх поколінь об’єктів
матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне
та наукове значення» [26]. При цьому визначення «предмет» і «об’єкт» стосу-
ються певних уречевлених матеріальних форм, у яких вони існують. А відмін-
ність термінів «культурні цінності» та «культурна спадщина», згідно з існую-
чою думкою, полягає в тому, що перший стосується рухомих цінностей («пред-
мети»), а другий охоплює своїм змістом нерухомі об’єкти [27].
Однак, звернемо увагу на той факт, що однією з проблем правових під-
ходів до визначення терміну «культурні цінності» є відсутність єдиного уні-
фікованого визначення таких цінностей. Культурні цінності як матеріаль-
ні об’єкти (або предмети) в нормативних документах розглядаються доволі
широко та багатопланово, кожна міжнародна конвенція чи рекомендація – як
і більшість внутрішніх законодавчих актів – дає своє визначення культурних
цінностей і перелік матеріальних об’єктів (предметів), що до них відносять-
ся, яке не є універсальним, а застосовується для мети кожної окремої з цих
конвенцій або рекомендацій, або ж конкретного законодавчого акту.
Уперше термін і визначення культурних цінностей зустрічається в
Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту
від 14 травня 1954 р. (Гаазька конвенція 1954 р.), яка трактує це поняття най-
більш широко, порівняно з іншими міжнародно-правовими актами. Згідно ст.
1 цієї конвенції, культурними цінностями («cultural property») вважаються:
– рухомі чи нерухомі цінності, що мають велике значення для культурної
спадщини кожного народу, такі як пам’ятки архітектури, мистецтва або істо-
рії, релігійні чи світські, археологічні місцеположення, архітектурні ансамб-
лі, що становлять історичний або художній інтерес, твори мистецтва, руко-
писи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного
значення, наукові колекції або важливі колекції книг, архівних матеріалів чи
репродукцій зазначених цінностей;
– будівлі, головним і справжнім призначенням яких є зберігання чи екс-
понування рухомих культурних цінностей (зокрема музеї, великі бібліотеки,
сховища архівів), а також укриття, призначені для збереження культурних
цінностей на випадок збройних конфліктів;
16 ISSN 2078-0133
– центри, в яких є значна кількість зазначених культурних цінностей
(«центри зосередження культурних цінностей [28].
Схожий широкий підхід до визначення культурних цінностей, як рів-
ною мірою рухомих і нерухомих об’єктів, зафіксований у Рекомендаціях
ЮНЕСКО щодо збереження культурних цінностей, яким загрожує небез-
пека внаслідок проведення громадських або приватних робіт (19 листопа-
да 1968 р.). Зокрема, тут зазначалося, що «під терміном «культурні ціннос-
ті» розуміються:
а) нерухомі об’єкти, такі як: місцевості археологічного, історичного чи
наукового значення, споруди чи інші об’єкти, які становлять історичну, нау-
кову. мистецьку чи архітектурну цінність, як релігійні, так і світські;
b) рухомі цінності, що мають культурну цінність, в т.ч. цінності в нерухо-
мих об’єктах або вилучені з них, а також рухомі цінності, приховані в землі,
які можуть бути виявлені в місцях, що мають археологічне чи історичне зна-
чення, чи інших місцях [29].
Додатково у рекомендаціях наголошувалося, що термін «культурні цін-
ності» охоплює не тільки виявлені та зареєстровані архітектурні, архео-
логічні й історичні місцевості та споруди, але й незареєстровані залишки
минулого, «так само як сучасні місцевості й споруди, що мають мистецьке
чи історичне значення» [30].
Слід зазначити, що в офіційних документах ЮНЕСКО використову-
ються терміни «cultural property» та «cultural heritage», які при перекладі
українською та російською мовами традиційно перекладаються, відповід-
но, як «культурні цінності» та «культурна спадщина» («культурное насле-
дие») [31]. При цьому звернемо увагу на той факт, що в англійській мові
слово «property» у своєму базовому контексті означає «власність, майно».
Водночас, у англомовній науковій і публіцистичній літературі також поши-
рено використання терміну «cultural treasures», який у буквальному перекла-
ді означає «культурні скарби» і також застосовується в контексті культурних
цінностей, додаючи до нього елемент підкреслення їх особливого значення,
особливої цінності та суспільної ваги.
Подібний розширений підхід до використання терміну «культурні ціннос-
ті» у правових актах зустрічається і в українському законодавстві. Прикладом
цього є ухвалені 14 лютого 1992 р. Основи законодавства України про культу-
ру, що визначають правові, економічні, соціальні й організаційні засади роз-
витку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення,
поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані,
зокрема, на реалізацію суверенних прав України у сфері культури та відро-
дження та розвиток культури української нації й культур національних мен-
шин, які проживають на її території. Основи законодавства України про куль-
17Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
туру в ст. 14 дають визначення терміну «культурні цінності», до яких віднесе-
но «об’єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне,
етнографічне та наукове значення» [32]. Також зазначається, що унікальні цін-
ності матеріальної та духовної культури, культурні цінності, які мають винят-
кове історичне значення для формування національної самосвідомості україн-
ського народу, визнаються об’єктами національного культурного надбання й
заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання [33].
В Положенні про Державний реєстр національного культурного надбан-
ня, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня
1992 р., викладений перелік видів і типів об’єктів, які становлять виняткову
історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і можуть включа-
тися до реєстру. До таких, зокрема, віднесено:
– пам’ятки історії – будинки, споруди, пам’ятні місця та предмети,
пов’язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розви-
тком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів;
– пам’ятки археології – городища, кургани, залишки стародавніх посе-
лень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань,
кам’яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки
історичного культурного шару стародавніх населених пунктів й археологіч-
ні знахідки, що є визначними пам’ятками національної культури і характе-
ризують певні етапи історичного розвитку;
– пам’ятки містобудування й архітектури – унікальні ансамблі та комп-
лекси, окремі об’єкти архітектури, а також пов’язані з ними твори мону-
ментальної скульптури й живопису, декоративно-ужиткового та садово-
паркового мистецтва, природні ландшафти;
– пам’ятки мистецтва – визначні твори образотворчого та декоративно-
ужиткового мистецтва;
– документальні пам’ятки – унікальні акти державності, інші важливі
архівні матеріали, кіно-, фото- і фонодокументи, старовинні рукописи, рід-
кісні друковані видання [34].
До реєстру можуть бути включені й інші об’єкти, що становлять винят-
кову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки.
Одночасно, як у міжнародному праві, так і в українському законодав-
стві існують нормативні акти, що мають окреме адресне специфічне спря-
мування як на нерухомі, так і на рухомі культурні цінності, залежно від того,
що є конкретною метою та завданням даного нормативного акту і пред-
метом його регулювання. Відповідно визначається його понятійний апа-
рат і подаються визначення ключових термінів. Таку власну специфічну
спрямованість має і комплекс питань, пов’язаних із поверненням і рести-
туцією втрачених культурних цінностей, в основі якого є проблема відчу-
18 ISSN 2078-0133
ження від приватної особи, громади, спільноти, держави та переміщення
предметів, що відображують розвиток культури і мають історичне, худож-
нє, наукове й інше значення. Сама собою фізична дія, яка лежить в основі
даної проблеми (відчуження та переміщення), пов’язана з можливістю зру-
шити з місця, переносити, переправляти чи транспортувати ці предмети.
Тож цілком природно, що розуміння культурних цінностей як предмету
регулювання в даній сфері суспільних відносин окреслюється контекстом
рухомих об’єктів. Однак, ця межа є доволі умовною – до таких об’єктів
можуть належати також відокремлені та переміщені фрагменти нерухо-
мих пам’яток, або приналежні до визначних пам’ятних місць, ансамблів
або комплексів їх частини, які в силу обставин пройшли процес трансфор-
мації від статусу нерухомого об’єкта до рухомого. Крім того, на визначен-
ня поняття культурних цінностей у даному аспекті впливає і той факт, що
ця сфера правового регулювання пов’язана з міждержавними стосунками і є
частиною міжнародного права у сфері культурного співробітництва.
Одним із перших цільових міжнародних документів, покликаних вирі-
шувати питання повернення та реституції втрачених культурних цінностей,
є Рекомендації ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону та запобіган-
ня незаконному вивезенню, ввезенню й передачі права власності на куль-
турні цінності (19 листопада 1964 р.). Під кутом зору даних рекомендацій
«культурними цінностями вважається рухоме й нерухоме майно, яке має
велике значення для культурного надбання кожної країни, себто такі пред-
мети, як твори мистецтва і архітектури, рукописи, книги та інші предмети,
що становлять інтерес під кутом зору мистецтва, історії чи археології, етно-
логічні документи, типові зразки флори і фауни, наукові колекції та важли-
ві колекції книг і архівних документів, у тому числі музичні архіви» [35].
Звернімо увагу, що в англомовному оригіналі рекомендацій у дефініції куль-
турних цінностей вживається одне слово – «property», яке використовується
і як частина юридичного терміну «cultural property», і для його розшифров-
ки – «movable and immovable property», тоді як в українському (відповідно
до російськомовного варіанту) перекладі вживаються різні терміни: «куль-
турні цінності» – «рухоме і нерухоме майно» [36].
Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконно-
му ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності
від 17 листопада 1970 р. стала подальшим розвитком спроб вирішення дано-
го питання на новому рівні. Згідно зі ст. 1 Конвенції до культурних ціннос-
тей належать «цінності релігійного чи світського характеру, котрі розгляда-
ються кожною державою як такі, що мають значення для археології, доісто-
ричного періоду, історії, літератури, мистецтва і науки» [37]. Тут також міс-
титься детальний перелік таких цінностей (11 категорій):
19Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
1) рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та
предмети, що становлять інтерес для палеонтології;
2) цінності, що стосуються історії, включаючи історію науки і техніки,
історію воєн і суспільств, а також пов’язані з життям національних діячів,
мислителів і з великими національними подіями;
3) археологічні знахідки (зокрема звичайні й таємні) й археологічні від-
криття;
4) частини розчленованих художніх та історичних пам’яток;
5) старовинні предмети більш, ніж 100-літньої давності, зокрема напи-
си, чеканні монети й печатки;
6) етнографічні матеріали;
7) художні цінності, такі як: полотна, картини й малюнки цілком ручної
роботи на будь-якій основі та з будь-яких матеріалів (за винятком креслень
і промислових виробів, прикрашених від руки); оригінальні вироби скуль-
птурного мистецтва з будь-яких матеріалів; оригінальні гравюри, естампи й
літографії; оригінальні художні добірки й монтажі з будь-яких матеріалів;
8) рідкісні рукописи й інкунабули, старовинні книги, документи і видан-
ня, що становлять особливий інтерес (історичний, художній, науковий, літе-
ратурний тощо), – окремо і в колекціях;
9) поштові марки, податкові й аналогічні їм марки – окремо і в колекціях;
10) архіви, в т.ч. фото-, фоно- і кіноархіви;
11) меблі більш, ніж 100-літньої давності та старовинні музичні інстру-
менти [38].
24 червня 1995 р. була затверджена Конвенція ЮНІДРУА про міжнарод-
не повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей,
яка стала новим значним кроком у вирішенні проблем повернення реститу-
ції культурних цінностей. Під культурними цінностями дана конвенція розу-
міє «такі цінності, які з релігійних чи світських причин важливі для архео-
логії, вивчення доісторичної доби, історії, літератури, мистецтва чи науки»
(ст. 2) [39]. Більш детальний перелік категорій таких культурних цінностей
міститься в Додатку до Конвенції. При цьому варто зазначити, що вказа-
ний перелік фактично (присутні дуже незначні редакційні та змістовні від-
мінності) дублює категорії, зазначені у Конвенції про заходи, спрямовані на
заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню й передачі права
власності на культурні цінності від 1970 р. [40].
Подібний перелік із власними незначними відмінностями подає
Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей
від 23 червня 1985 р., яка до культурних цінностей відносить «об’єкти рухо-
мого і нерухомого майна, що становлять художній, історичний, археологіч-
ний, науковий чи якийсь інший культурний інтерес» [41]:
20 ISSN 2078-0133
– продукти археологічних досліджень і розкопок (як упорядкованих, так
і таємних), що здійснені на землі чи під водою;
– елементи, що утворюються внаслідок розчленування художніх чи істо-
ричних пам’яток;
– картини, твори живопису, малюнки, повністю виконані вручну, на
будь-якій основі та з будь-яких матеріалів, якщо вони становлять велику
художню, історичну, археологічну, наукову чи будь-яку іншу цінність;
– оригінальні творіння монументального та скульптурного мистецтва,
з будь-яких матеріалів, якщо вони становлять велику художню, історичну,
археологічну, наукову чи будь-яку іншу цінність, як і елементи, що залиши-
лися від розчленування таких творінь;
– оригінальні гравюри, естампи, літографії та фотографії, якщо вони ста-
новлять велику художню, історичну, археологічну, наукову чи будь-яку іншу
культурну цінність;
– знаряддя, гончарні вироби, монети, печатки, прикраси, зброя та похо-
вальні залишки, в т.ч. мумії, яким більше 100 років;
– предмети меблювання, гобелени, килими та костюми, яким більше
100 років;
– музичні інструменти, яким більше 100 років;
– раритетні манускрипти та першодруковані книги, – як окремі, так і в
колекціях [42].
Одним із важливих міжнародних документів, що мають методологічне
значення для розгляду даного питання є Рекоментдації ЮНЕСКО про охоро-
ну рухомих культурних цінностей від 28 листопада 1978 р. В Рекомендаціях
зазначається, що вони мають на меті «доповнити і розвинути» норми та
принципи, сформульовані у цьому відношенні попередніми документами
ЮНЕСКО [43]. Під «рухомими культурними цінностями» в них «розумі-
ються всі рухомі цінності, які є виявом або свідоцтвом творчості людини
чи еволюції природи та які мають археологічну, історичну, художню, нау-
кову чи технічну цінність» [44]. У цьому визначенні привертає увагу новий
аспект розуміння поняття «культурні цінності», який поширює його кон-
текст не лише на продукти діяльності людської цивілізації, але й на «вияви
або свідоцтва» «еволюції природи». Класифікацію рухомих культурних цін-
ностей за категоріями рекомендації подають в такому вигляді:
– знахідки внаслідок наземних і підводних археологічних досліджень і
розкопок;
– предмети старовини, як-от: знаряддя, гончарні вироби, написи, моне-
ти, печатки, коштовності, зброя в предмети з поховань, зокрема, мумії;
– елементи історичних пам’яток, що зазнали розчленування;
– антропологічні й етнологічні матеріали;
21Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
– історичні цінності, в т.ч. пов’язані з історією природничих наук і техні-
ки, воєнною та суспільною історією, а також із життям народів і національ-
них керівників, мислителів, учених і діячів мистецтва й важливими націо-
нальними подіями;
– художні цінності, такі як: а) твори живопису і малюнки повністю руч-
ної роботи на будь-якій основі та з будь-яких матеріалів (за винятком крес-
лень та промислових виробів, прикрашених уручну; б) оригінальні естампи,
афіші й фотографії як види оригінальної творчості; в) оригінальні художні
добірки й монтажі з будь-яких матеріалів; г) скульптурні твори з будь-яких
матеріалів; д) твори ужиткового мистецтва з таких матеріалів, як скло, кера-
міка, метал, дерево тощо;
– манускрипти й інкунабули, кодекси, книги, документи чи видання, що
становлять особливий інтерес;
– предмети, що становлять інтерес з точки зору нумізматики (медалі та
монети) або філателії;
– архівні документи, в т.ч. записи текстів, мапи й інші картографічні
матеріали, фотографії, кінофільми, звукозаписи та документи, що читають-
ся машинами;
– меблі, гобелени, килими, костюми та музичні інструменти;
– зоологічні, ботанічні та геологічні зразки [45].
Таким чином, загалом міжнародно-правові документи визначають най-
більш універсальний критерій для визначення культурних цінностей – визна-
ння їх суспільної цінності, тобто їх мистецьке, історичне, етнологічне, науко-
ве чи інше культурне значення як для окремої спільноти чи держави, так і в
глобальному світовому контексті. В т.ч. пропонуються різні варіанти класи-
фікації таких культурних цінностей за категоріями, що відбивають особли-
вості джерел їх походження й створення, а також форми матеріального існу-
вання. Водночас, міжнародно-правові документи не абсолютизують наведені
критерії визначення та категорії культурних цінностей, наголошуючи на праві
кожної держави самостійно визначати і конкретизувати додаткові підходи до
розуміння змісту поняття «культурні цінності» та його наповнення як юри-
дичного терміну. В цьому відношенні цікавим є досвід національного зако-
нодавства окремих країн, за яким до числа культурних цінностей належать
об’єкти національного (в контексті певної етнічної приналежності), релігій-
ного та легендарного значення [46].
Найбільш поширеним є «хронологічний» або віковий принцип визначен-
ня культурних цінностей, згідно з яким до охоронних реєстрів вносяться лише
ті об’єкти, створення яких або перебіг пов’язаних із ними подій відокремлені
від сьогодення певною часовою дистанцією. Як відомо, конвенція ЮНЕСКО
1970 року відносить до старожитностей усі предмети віком понад 100 років.
22 ISSN 2078-0133
Одночасно, переважна більшість наведених у ній категорій культурних цін-
ностей не обмежується чіткими хронологічними межами, які можуть визна-
чатися кожною окремою державою на власний розсуд. Зокрема, за національ-
ним законодавством Ізраїлю, до пам’яток історії та культури відносять безза-
перечно всі об’єкти, датовані до 1700 р. включно. На Кіпрі до них відносять
усі об’єкти, створені до 1850 р. включно, в Брунеї – до 1894 р., в Нігерії – до
1918 р. Чимало країн використовують систему «рухомих датувань», що була
рекомендована UNESCO в 1956 р. Наприклад, до культурних цінностей, що
підлягають охороні з боку держави у різних країнах відносять предмети ста-
ровини та мистецтва, вік яких становить понад 30 років (Мікронезія), 40 років
(Кувейт), 50 років (Індонезія), 100 років (Йемен), 200 років (Ірак) [47].
Одним із цікавих документів, в якому максимально конкретно визна-
чаються вікові критерії визначення культурних цінностей є Інструкція
щодо експорту культурних цінностей, затверджена країнами Європейського
Спільного Ринку 9 грудня 1992 р. Вона безпосередньо стосується рухомих
об’єктів і відносить до числа культурних цінностей, які підлягають особли-
вому регулюванню такі категорії:
а) картини, малюнки, мозаїки, гравюри, літографії, скульптури і статуї
(включаючи авторські копії), фотографії, фільми та їх негативи, рукописні
інкунабули та манускрипти (включаючи мапи і ноти), архіви та їх елементи,
що мають вік понад 50 років;
б) засоби транспорту віком понад 50 років;
в) археологічні об’єкти, елементи зруйнованих чи розібраних (розчлено-
ваних) художніх, історичних або релігійних пам’яток, книжки віком понад
100 років;
г) друковані мапи віком понад 200 років [48].
Окрім «хронологічного» підходу, існує концепція «художньо-
естетичного» визначення критеріїв пам’яток. Законодавство низки країн до
числа культурних цінностей відносить твори мистецтва й архітектури сучас-
них авторів (Гондурас, Індія, Мексика). При цьому застосовуються спеціаль-
ні критерії їх відбору, до яких, насамперед, належить суспільний інтерес до
творчості митця як новаторської, чи такої, що здобула визнання через отри-
мання високих нагород і відзнак; навіть через ринковий попит [49].
Українське законодавство при визначенні культурних цінностей в ціло-
му спирається на Конвенцію ЮНЕСКО 1970 р. й ураховує європейські
документи з даного питання. Поняття «культурні цінності» закріплено в
Конституції України 1996 року. Так, ст. 54 встановлює, що культурна спад-
щина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних
пам’яток й інших об’єктів, які становлять культурну цінність, «вживає захо-
дів для повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходять-
23Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
ся за її межами» [50]. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернен-
ня культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. розкриває та деталізує кон-
текст цього терміну, визначаючи його таким чином: «Культурні цінності –
це об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історич-
не, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворен-
ню та охороні відповідно до законодавства України» [51].
До таких цінностей закон відносить:
– оригінальні художні твори живопису, графіки й скульптури, худож-
ні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-
прикладного і традиційного народного мистецтва;
– предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства і
держави, історією науки та культури, а також такі, що стосуються життя й
діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релі-
гійних організацій, науки, культури та мистецтва;
– предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
– складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх
пам’яток і пам’яток монументального мистецтва;
– старовинні книги й інші видання, що становлять історичну, художню,
наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;
– манускрипти й інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи
кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;
– унікальні та рідкісні музичні інструменти;
– різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та
наукову цінність;
– рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в
колекції;
– рідкісні монети, ордени, медалі, печатки й інші предмети колекціонування;
– зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню,
навчально-виховну або естетичну цінність;
– рідкісні колекції та зразки флори й фауни, мінералогії, анатомії та пале-
онтології [52].
Таким чином, змушені констатувати відсутність єдиного розуміння понят-
тя культурних цінностей і уніфікованих дефініцій, які б визначали його зміст.
Загально-філософське та культурологічне трактування культурних цінностей є
найбільш узагальненим і широким, порівняно з його відображенням у нормах
права, які регулюють суспільні відносини у сфері культури. Водночас, досвід
розробки міжнародно-правових норм і внутрішнього законодавства окремих
країн засвідчує, що кожна конвенція чи рекомендація, законодавчий акт дає своє
визначення й перелік категорій культурних цінностей, який не є універсальним,
а застосовується для мети даної конвенції, рекомендації, закону. Єдиним най-
24 ISSN 2078-0133
більш універсальним узагальнюючим критерієм для визначення культурних
цінностей є критерій їх суспільної значимості з точки зору загальносвітово-
го контексту й окремої спільноти чи країни. Відтак, під культурними цінностя-
ми розуміють предмети, що мають історичне, художнє, наукове й інше культур-
не значення. Такий підхід можливо окреслити як об’єктивний критерій. Більш
конкретне визначення його розуміння та застосування має суб’єктивних харак-
тер, притаманний кожному окремому міжнародно-правовому акту чи нормам
внутрішнього законодавства окремих країн, залежно від мети, завдань та пред-
мета правового регулювання, які вони відображають.
Джерела та література
1. Шемшученко Ю., Акуленко В. Вступ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2.
Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С. Шемшученко
та д-р юрид. наук В.І. Акуленко. – К., 1997. – С. 22–24; Акуленко В.І. Культурні цінності //
Юридична енциклопедія. – Т. 3. – К., 2001. – С. 432; Акуленко В., Мельничук О. Міжнародне
право охорони культурної спадщини // Пам’ятки України. – 2005. – № 1. – С. 149–150.
2. Попович М.В. Культура в розмаїтості понять, явищ і схем поступу // Енциклопедія історії
України: У 10-ти т. – Т. 5. – К., 2008. – С. 477–478.
3. Культура // Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997. – С. 179.
4. Культура // Большая Советская Энциклопедия. – Т. 13. – М., 1973. – С. 594.
5. Кизима В.В. Культурный прогресс: философские проблемы. – М., 1984. – С. 23.
6. Чавчавадзе Н.З. Внешние и внутренние факторы развития культуры // Культура и обществен-
ное развитие. – Тбилиси, 1979. – С. 19.
7. Кизима В.В. Вказана праця. – С. 22.
8. Межуев В.М. Культура и история: проблема культуры в философско-исторической тео-
рии марксизма. – М., 1977. – С. 143–149; Проблемы историко-философии культуры: опыт
историко-материалистического анализа. – М., 1984. – С. 114.
9. Кизима В.В. Вказана праця. – С. 29.
10. План-проспект ілюстрованої «Історії української культури» у 5-ти томах. – К., 1992. – С. 6.
11. Кизима В.В. Культурно-исторический прогресс. – К., 1985. – С.33-40; Він же. Культурный
прогресс… – С.70.
12. Актуальні питання і дослідження пам’яток історії та культури (на матеріалах Зводу
пам’яток історії та культури України): У 2-х ч. / Ред. кол.: В.О. Горбик (відп. ред.) та ін. –
Ч. І. – К., 1999. – С. 26.
13. Егоров В.Л. Развитие и становление понятия «памятник истории» // История СССР. – 1988.
– № 1. – С. 105.
14. Попович М.В. Вказана праця. – С. 486.
15. Акуленко В., Мельничук О. Вказана праця. – С. 149.
16. Там само.
17. Там само. – С. 145.
18. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання [Електронний
ресурс] // Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. Франка [веб-
сайт]. – Режим доступу: http://lib.if.ua/spec/p.regis.html. – Назва з екрану.
19. Про включення до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне над-
бання науково-дослідного комплексу апаратури для вивчення космосу астрономічної обсер-
ваторії Львівського національного університету імені Івана Франка [Електронний ресурс]
// Астрономічна обсерваторія Львівського національного університету імені Івана Франка
25Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
[веб-сайт]. – Режим доступу: http://astro.franko.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=a
rticle&id=22&itemid=63. – Назва з екрану.
20. В Индии слонов объявили национальным достоянием [Електронний ресурс] // Подробности
[веб-сайт]. – 23.10.2010. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/technologies/2010/10/23/725475.
html. – Назва з екрану.
21. Надбання // Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2005. – С. 709.
22.Достояние [Електронний ресурс] // Толковый словарь Ушакова [веб-сайт]. – Режим доступу:
http:enc-dic.com/ushakov/Dostoyanie-14057.html. – Назва з екрану.
23. Достояние [Електронний ресурс] // Толковый словарь Ожегова [веб-сайт]. – Режим досту-
пу: http:enc-dic.com/ozhegov/Dostoyanie-7630.html. – Назва з екрану.
24. Закон України «Про приєднання до Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної куль-
турної спадщини» №132-УІ від 06.03.2008 р.
25. Акуленко В.І. Культурні цінності // Юридична енциклопедія. – Т. 3. – К., 2001. – С. 432.
26. Там само. – С. 430.
27. Там само. – С. 431.
28. Convention for the Protection of Cultural Property in the Event of armed conflict (the «Hague
Convention»), with regulations for the Execution of Convention, as well as the Protocolto the
Conventions and the Conference resolutions, 14 May 1954 // Conventions and Recommendations
of UNESCO concerning the protection of cultural heritage. – Paris, 1985. – P. 18; Україна в
міжнародно-правових відносинах… – С. 86.
29. Recommendation concerning the Preservation of Cultural Property ndangered by Public or Private
Works // Conventions and Recommendations of UNESCO concerning the protection of cultural
heritage. – Paris, 1985. – P. 153; Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 166.
30. Там само. Слід зазначити, що український варіант перекладу даного положення не зовсім
точно передає контекст цього пункту рекомендацій, не згадуючи «історичне значення»
об’єктів і дублює в цьому неточності російського перекладу (див.: Нормативные акты
ЮНЕСКО по охране культурного наследия: конвенции, протоколы, резолюции, рекоменда-
ции. – М., 2002. – С. 147.
31. Див.: Conventions and Recommendations of UNESCO concerning the protection of cultural
heritage. – Paris, 1985. – 239 p.
32. Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 № 2117-XII [Електронний ресурс]
// Верховна Рада України [офіційний веб-сайт]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/
laws/main.cgi?nreg=2117-12. – Назва з екрану.
33. Там само.
34. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1992 р. № 466 «Про затвердження Положення
про Державний реєстр національного культурного надбання» [Електронний ресурс] // Верховна
Рада України [офіційний веб-сайт]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.
cgi?nreg=466-92-%EF. – Назва з екрану.
35. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 160.
36. Recommendation on the Means of Prohibiting and Preventing the Illicit Export, Import and Transfer
of Ownership of Cultural Property, 19 November 1964 // Conventions and Recommendations of
UNESCO concerning the protection of cultural heritage. – Paris, 1985. – P. 142; Нормативные акты
ЮНЕСКО… – С. 140.
37. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 120; Convention on the Means of Prohibiting
and Preventing the Illicit Import, Export and Transfer of Ownership of Cultural Property, 19 November
1964 // Conventions and Recommendations of UNESCO concerning the protection of cultural
heritage. – Paris, 1985. – P. 62.
38. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 120-121.
39. Там само. – С. 379.
40. Там само. – С. 389.
41. Там само. – С. 305.
26 ISSN 2078-0133
42. Там само. – С. 317; European Convention on offences relating to cultural property (23 June 1985)
[Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://conventions.coe.int/treaty/en/Treaties/Word/119.
doc. – Назва з екрану.
43. Рекомендация об охране движимых культурных ценностей (28 ноября 1978 г.) // Нормативные
акты ЮНЕСКО по охране культурного наследия: конвенции, протоколы, резолюции, рекомен-
дации. – М., 2002. – С. 194; Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 211.
44. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 211.
45. Там само. – С. 212; Рекомендация об охране движимых культурных ценностей (28 ноября
1978 г.) // Нормативные акты ЮНЕСКО по охране культурного наследия: конвенции, протоколы,
резолюции, рекомендации. – М., 2002. – С. 195.
46. Prott L.V., O’Keefe P.J. National Legal Control of Illisit Traffic in Cultural Property. – Paris:
UNESCO,1983. – P.7-8.
47. Там само. – P. 10–11.
48. Council Regulation (EEC) No 3911/92 of 9 December 1992 on the export of cultural goods
[Електронний ресурс] // Europa. Summaries of EU legislation [веб-сайт]. - Режим досту-
пу: http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31992R3911:EN:HTML.
– Назва з екрану.
49. Prott L.V., O’Keefe P.J. Вказана праця. – P. 7–8.
50. Конституція України. – К., 2010. – C. 16.
51. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999
№ 1068-XIV [Електронний ресурс] // Верховна Рада України [офіційний веб-сайт]. – Режим
доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1068-14. – Назва з екрану.
52. Там само.
Кот С.И. «Культурные ценности»: понятие и термин в контексте возвращения и
реституции предметов культуры
В статье, как важная теоретическая проблема памятниковедения и вопросов воз-
вращения и реституции культурных ценностей, рассматривается содержание понятия и
термина «культурные ценности». Автор анализирует широкий круг источников, в т.ч. осу-
ществляет сравнительный анализ контекста понятия и термина «культурные ценности» в
международно-правовых актах и украинском законодательстве.
Ключевые слова: культурные ценности, памятниковедение, возвращение, реститу-
ция, понятие, термин, международное право, законодательство Украины.
Kot S.I. The «cultural property»: conception and term in a context of return and res-
titution of cultural object
In this article reviewed is the concept of term «Cultural property» as the vital theoretical
challenge of restitution and return of cultural values. The author analyzed wide range of channels
and carried out the comparative analysis of the idea and concept of term «Cultural property» in
frames of International Law and Ukrainian legislation.
Key words: cultural property, return, restitution, conception, term, international law, legisla-
tion of Ukraine.
|