З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст.
Стаття присвячена одному з напрямів діяльності Київського товариства охорони
 пам’яток старовини і мистецтва. Розглядається історія дослідження членами товариства
 території Софійського собору на початку ХХ ст. Статья посвящена одному из направлений деятельности Киевского общества ох...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80633 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. / І.А. Кравченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 51-63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860170380566593536 |
|---|---|
| author | Кравченко, І.А. |
| author_facet | Кравченко, І.А. |
| citation_txt | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. / І.А. Кравченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 51-63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | Стаття присвячена одному з напрямів діяльності Київського товариства охорони
пам’яток старовини і мистецтва. Розглядається історія дослідження членами товариства
території Софійського собору на початку ХХ ст.
Статья посвящена одному из направлений деятельности Киевского общества охраны
памятников старины и искусства. Рассматривается история исследований членами общества территории Софийского собора в начале ХХ в.
The article is devoted one of directions activity of Kyiv Society of Protect of Monuments of
Ancient and Art. It is expound the history of researches by the members of society of territory of
the St. Sofi a cathedral at the beginning of 20 сentury.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:58:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
51Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
УДК [904:72]:94(477-25)«19»
І.А. КРАВЧЕНКО
З історії пам’яткоохоронної справи
у Києві початку ХХ ст.
Стаття присвячена одному з напрямів діяльності Київського товариства охорони
пам’яток старовини і мистецтва. Розглядається історія дослідження членами товариства
території Софійського собору на початку ХХ ст.
Ключові слова: охорона пам’яток, Київське товариство охорони пам’яток старовини і мис-
тецтва, Імператорська археологічна комісія, Києво-Софійський собор, брама Заборовського.
У 1910 р. відомими вченими, представниками інтелігенції, державних
структур у Києві було засноване Київське товариство охорони пам’яток і
мистецтва. За статутом це товариство створювалося з метою пошуку та збе-
реження пам’яток старовини і мистецтва [2, с. 3], про що говорить і його
назва. Географія, у межах якої мало діяти Товариство, також визначала-
ся статутом. Фактично це була територія, яку свого часу займало Київське
князівство. Але зі зрозумілих причин найбільшою мірою діяльність членів
товариства зосередилася у межах Києва та його околиць.
Багато уваги члени товариства приділяли дослідженню й охороні видат-
них київських пам’яток – Софійського собору, Митрополичої садиби, брами
Заборовського, Золотих воріт і Андріївської церкви.
По-перше, слід зупинитися на дослідженнях і заходах Товариства з охо-
рони самого Софійського собору. На засіданні товариства 19 березня 1912 р.
голова Розпорядчого комітету О.І. Мердер повідомив, що у стародавній хре-
щальні собору є чимало «мармурів», які не були зареєстровані, й тому вини-
кала загроза, що їх можуть використати на дрібні вироби і вони просто зник-
нуть. Учасники засідання запропонували О.І. Мердеру самому оглянути хре-
щальню [3, с. 74]. 19 квітня з дозволу й у присутності кафедрального протоіє-
рея М.Д. Златоверховникова та ключаря собору протоієрея Н.А. Браїловського,
члени товариства О.І. Мердер, протоієрей Ф.І. Титов і С.П. Вельмін оглянули
мармурові артефакти у хрещальні правої частини головного притвору собору.
Вони знайшли там багато дуже цікавих карнизів, капітелей та інших виробів
із мармуру, шиферних плит, шматочків мозаїки, кахляних плиток давньорусь-
кого часу та XVII–XVIII ст. й інших стародавніх предметів. Головним чином
це були знахідки з розкопок Д.В. Мілєєва, інший матеріал почав тут склада-
тися ще за часу протоієрея П.Г. Лебединцева. Дослідники зазначили також,
що це приміщення являло собою прибудову ХІ ст., розписану фресками, при-
чому штукатурка відшарувалася від південної стіни, де були тріщини, і ось-
ось могла впасти. Члени Товариства зазначали, що потрібно укріпити стіни й
фрески на них, а мармурові й інші предмети упорядкувати. Товариство схва-
52 ISSN 2078-0133
лило повідомити про стан стін і фресок Імператорську Археологічну Комісію
(далі – ІАК), а старовинні предмети розібрати, описати й привести у належ-
ний стан [3, с. 85–95].
Професор А.В. Прахов повідомив, що під підлогою собору знаходиться
чимало «мармурів» ХІ ст. Товариство постановило звернутися до ІАК з про-
ханням ужити заходів для укріплення й реставрації стародавніх мозаїк і фре-
сок, а також продовжити дослідження підлоги собору, розпочаті в 1909 р. пред-
ставником Комісії Д.В. Мілєєвим [3, 84], з метою з’ясування первісного вигляду
Софійського собору. Вченим у вівтарі були відкриті 4 рівні старовинної підлоги,
з яких 2 були зроблені зі старовинної мозаїки. Були влаштовані люки, в які було
видно 3 попередні рівні підлоги, старовинні віконні рами зі склом, посудини й
старовинна цегла. У Софійському ж соборі під час прокладки каналів для опа-
лення А.В. Праховим було знайдено багато старовинних мармурових прикрас
собору. На думку членів Товариства, подальші археологічні дослідження площі,
яку займає собор, могли б пролити більше світла на питання про його старовин-
не оздоблення, й ці дослідження особливо необхідні перед реставрацією собо-
ру, про яку вже неодноразово клопоталося товариство [3, с. 86, 95].
4 серпня 1912 р. товариство розглядало також питання про стан мозаїк у
вівтарі Софійського собору. О.І. Мердер незадовго перед тим (6 травня) отри-
мав від помічника завідувача розкопками ІАК у м. Києві С.П. Вельміна лист,
що виражав занепокоєння їх станом. Голова Товариства єпископ Чигиринський
Павло не раз говорив про необхідність повної реставрації Софії, або, у край-
ньому разі, про укріплення мозаїчних зображень. Але передчасна смерть єпис-
копа не дозволила втілити в життя це починання [3, с. 89]. Лист С.П. Вельміна,
а також наявні у місті у продажу окремі камінці з софійських мозаїк спричи-
нили організацію Товариством 17 травня 1912 р. попереднього огляду вцілілих
мозаїчних зображень. Було з’ясовано, що вони справді знаходяться у погано-
му стані, про що тоді ж склали акт. Мозаїки оглядали О.І. Мердер, професори
В.З. Завітнєвич, Г.Г. Павлуцький, А.М. Лобода, протоієрей Ф.І. Титов, інжене-
ри В.А. Безсмертний, В.В. фон Ейснер, єпархіальний архітектор Є.Ф. Єрмаков
і С.П. Вельмін. Вистукування мозаїчного фону між священними зображен-
нями засвідчило, що шар, на якому покладена мозаїка, у багатьох місцях від-
шарувався від поверхні кам’яної кладки, а окремі кам’янці мозаїк осипали-
ся через сирість, що проникає у простір між кам’яною кладкою і штукатур-
кою, що відшарувалася [4, с. 10]. Розпорядчий комітет запропонував Раді
Товариства звернутися до ІАК і вжити відповідних заходів для підтримки та
збереження цієї унікальної пам’ятки старовини [4, с. 83].
Член Товариства професор В.З. Завітнєвич підготував і прочитав на
загальному річному засіданні 10 березня 1916 р. реферат «Час дійсної
закладки храму св. Софії у Києві на основі літописних даних» [6, с. 17].
53Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
На засіданні Ради товариства 28 жовтня 1916 р. розглядалося звернення
ІАК від 17 жовтня цього ж року про складання проекту й кошторису робіт зі
збереження фресок на сходах на хори Софії. Була утворена комісія з членів
товариства Г.Г. Павлуцького, В.П. Піщанського, Н.В. Пахаревського, прото-
ієрея М.Д. Златоверховникова, яким доручили цим зайнятися. Тоді ж роз-
глядали питання про підтримання виправлених софійських мозаїк, за збере-
женість яких, на думку членів товариства, було більше підстав переживати,
ніж за поновлені залишки фресок. Було вирішено нагадати ІАК про вжиття
заходів для збереженості й підтримки мозаїк [5, с. 27; 8, с. 7]. Створена комі-
сія зробила свій висновок і кошторис, які й були представлені на засіданні
Товариства 27 січня 1917 р. [10, с. 29]
Нарешті, 13 листопада 1918 р. Товариство розглядало звернення митро-
полита Київського Антонія, який пропонував уповноважити когось із чле-
нів взяти участь у роботі Комісії вчених для проведення задуманої митропо-
литом реставрації храму Св. Софії Київської. Представниками у Комісії від
Товариства стали О.І. Мердер й інженер В.А. Обремський [10, с. 40].
Досить тривалий час Товариство займалося й долею іншої видатної
пам’ятки Софії Київської – брами митрополита Рафаїла Заборовського
XVIII ст., збудованої за проектом архітектора Й. Шеделя у 1744–1746 роках у
стилі українського бароко. Вперше питання про збереження брами було постав-
лене на засіданні Товариства 20 жовтня 1910 р. О.І. Мердером [10, с. 5–14].
На засіданні 7 грудня 1911 р. член Товариства професор М.В. Довнар-
Запольський зазначив, що просив покійного єпископа Павла, голову Товариства,
відкрити вид на браму, але через смерть єпископа це залишилося не зробленим.
Тому Товариство постановило звернутися до митрополита Київського з про-
ханням дати таке розпорядження [3, с. 25]. На засіданні 27 грудня А.Д. Ертель
виклав свої міркування з приводу брами. Він вважав, що її потрібно відкопати до
рівня, на якому вона стояла під час побудови та відкрити через неї вільний доступ
до Софії Київської. Як зазначив учений, «цей спосіб буде слугувати найкращою
гарантією збереженості воріт і від намагань економів Митрополитанського
дому ламати старовинний мур і будувати на його місці невідомо навіщо «доход-
ні будинки» [3, с. 50]. Товариство постановило передати цю заяву Розпорядчому
комітету з проханням розглянути його під час найближчого засідання за участю
А.Д. Ертеля, І.Н. Дьякова й архітектора А.Е. Бутенко.
На засіданні 19 березня 1912 р. А.Д. Ертель доповідав про те, як посуваєть-
ся справа з відкриттям брами [3, с. 71]. Знову питання розглядалося 4 серпня
1912 р. О.І. Мердер повідомляв, що 18 квітня браму й місце навколо неї огля-
нули члени Товариства, які встановили, що відкрити прохід через неї немож-
ливо, оскільки до брами прилягає великий фруктовий сад, який із відкрит-
тям воріт буде знищений випадковими перехожими, як і цвинтар колишньої
54 ISSN 2078-0133
Георгіївської церкви; доступ до собору через цю браму перегороджений також
Митрополичими покоями, до того ж брама виходить на завузьку вулицю.
Тому члени Розпорядчого комітету вважали, що відкривати прохід через браму
не слід. Бажано було б зняти землю з боку провулку між тротуаром і воротами
приблизно на один аршин і замінити існуючу дерев’яну огорожу, яка значно
закриває вид на браму, легшою, але все ж досить міцними металевими ґратка-
ми. Роботи слід було б здійснювати за вказівками спеціаліста, який належним
чином відвів би дощову воду. Товариство схвалило просити Управління Києво-
Софійського Митрополичого Будинку виконати ці пропозиції [3, с. 84–85, 94].
Але й майже через 2 роки справа була ще не завершеною. Так, на засі-
данні 17 квітня 1914 р. обговорювалося питання про те, яким чином згід-
но кошторису економа Митрополичого Будинку встановити залізну решіт-
ку перед замурованою брамою з боку Митрополичого саду. Постановили
просити протоієрея Ф.І. Титова провести переговори з економом про замі-
ну дощатої огорожі на легку залізну й узагалі про упорядкування приле-
глої до брами місцевості [3, с. 187–188]. 4 вересня 1914 р. Розпорядчому
комітету доповіли про сумний стан брами. Товариство доручило професору
Г.Г. Павлуцькому, П.І. Голландському й А.Д. Ертелю знову оглянути браму з
метою приведення її у належний стан, і повідомити свої висновки Товариству
[3, с. 241]. 11 вересня 1914 р. П.І. Голландський і А.Д. Ертель доповіли про
результати огляду та про необхідність ремонту брами. Ремонт брами з боку
саду був відкладений до весни, але Товариство визнало за необхідне негай-
но провести роботи з її розчистки й ремонту з боку Георгіївського провулку,
про що слід негайно клопотатися перед митрополитом [3, с. 242].
Восени цього ж року під керівництвом П.І. Голландського були проведе-
ні роботи з пониження ґрунту для розчистки підошви колон і пілястрів, що
підтримували й укріплювали арку брами, а також встановлена замість доща-
тої залізна огорожа на цегляному фундаменті [9, с. 1], про що доповідало-
ся на засіданні 26 травня 1915 р. [3, с. 245] Трохи раніше, 22 квітня 1916 р.,
Товариство обговорювало подальші заходи для підтримання брами й дору-
чило протоієрею Ф.І. Титову переговорити з економом Митрополичого
Будинку про побілку й штукатурення колон і покриття брами залізом
під наглядом П.І. Голландського [3, с. 86]. 12 травня 1916 р. протоієрей
Ф.І. Титов доповів про результати переговорів з економом. За його словами,
асигновані на цю справу покійним митрополитом Флавіаном кошти закін-
чилися, і якщо Товариство бажає довести цю справу до кінця, воно пови-
нно скласти додатковий кошторис, який економ подасть на розгляд влади.
П.І. Голландському доручили скласти цей кошторис [7, с. 94].
У 1909-1910 роках археолог і архітектор Д.В. Мілєєв здійснив розкопки на
території Митрополичої садиби Софійського собору, де знайшов залишки ста-
55Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
родавнього, ще невідомого досі храму ХІ ст. [3, 37] Він ідентифікував його як
Георгіївську церкву, збудовану за часу князювання Ярослава Мудрого. На засі-
данні товариства у 1910 р. Д.В. Мілєєв зробив доповідь про своє відкриття.
Згідно цього повідомлення, навесні 1909 р. у садибі Митрополичого
Будинку на перетині Стрілецької вулиці та Георгіївського провулку поча-
ли будувати великий прибутковий будинок. ІАК відрядила Д.В. Мілєєва для
нагляду за земляними роботами. В міру наближення досліджень до перети-
ну Георгіївського провулку та Стрілецької вулиці почали зустрічатися старо-
давні поховання й був знайдений цілий цвинтар ХІ–ХІІІ ст. Але цей цвинтар
був знищений і на його місці таки спорудили будинок.
Потім дослідження продовжувалися у дворі будинку, що споруджував-
ся, на місці, де планували збудувати погреби та сараї. В міру просування
на захід знову почали зустрічатися ряди поховань і, нарешті, були відкриті
2 апсиди церкви. Управлінню Митрополичого Будинку було оголошено, що
відкрита стародавня церква, й подальша забудова не може буди допущеною.
Через пізню осінь і настання холодів дослідження припинилися й знову роз-
почалися влітку 1910 р., триваючи до середини вересня.
У результаті розкопок з’ясували цілком план відкритої церкви. Вона була
візантійського типу, триапсидна, п’ятибанна. Із заходу церква мала великий
притвор; у північно-західному куті церкви була вежа (башта), всередині кру-
гла з гвинтовими сходами, утвердженими на круглому стовпі – хід на хори
церкви. Подібні вежі були добре знайомі дослідникам пам’яток того часу
(наприклад у церкві Спаса на Берестовому). З південного й північного боку
церкви були прибудови, сучасні будівництву храму.
У цих прибудовах було знайдено масив поховань. Деякі були в цегля-
них склепах, багато прикрашених різнокольоровими полив’яними плитка-
ми, інші поховання – в дубових трунах. У деяких із поховань знайдені цінні
прикраси. У північному приділі церкви низку склепів, а також частину фун-
даменту було розбито прокладкою труби для каналізації та водопроводу.
Дослідження засвідчили, що відкрита церква була збудована у першій
половині ХІ ст. Це датування підтверджував увесь матеріал, з якого побудова-
ний храм. Техніка будівництва подібна до Десятинної церкви; під фундамен-
том на материку закладені ряди дубових балок, на які клався бут фундаменту
з каменю, скріпленого стародавнім цементом (вапно з битою цеглою).
Стіни церкви складалися з тонкої цегли з битим кварцом, скріпленим таким
же стародавнім цементом. Хоча кладка стін збереглася на місці всього у двох міс-
цях, але й ці шматки точно вказували на матеріал, з якого були побудовані стіни.
Далі дослідження показали, що ця церква була багато прикрашена.
Внутрішні стіни були розписані фресками. Підлога була викладена з різно-
кольорових поливних плиток, різних форм і дуже гарних. У багатьох місцях
56 ISSN 2078-0133
церкви збереглася лише підготовка з цем’янки, на якій була вкладена ця під-
лога з плиток. Окрім цих прикрас, церква була прикрашена також смальтою,
подібною до тієї, якою була прикрашена головна апсида Софійського собору
– як стіни, так і підлога.
Шляхом дослідження культурного шару з’ясували, що церква існува-
ла протягом трьох століть (з ХІ до ХІІІ ст.). На це вказували й поховання,
що здійснювалися цього часу всередині церкви. Потім був період занепаду,
церква поступово старіла, руйнувалася, і довгий час стояла у вигляді руїн.
Цей період ясно виражений шаром, який заліг на місці підлоги церкви й
утворився від зруйнованих стін, з яких відвалювалися фрески.
І, нарешті, лише в пізніший час, близько XVII ст., церква була остаточно
зруйнована з метою використання будівельного матеріалу. З розбитих фун-
даментів брали каміння, натомість цемент залишався на місці, заповнюючи
собою траншеї від розбитих фундаментів.
Таким чином, Д.В. Мілєєв зробив припущення, що це залишки
Георгіївської церкви часу Ярослава Мудрого, і поставив питання про
подальше збереження відкритої пам’ятки старовини. Він пропонував не
допустити забудову на цьому місці, поставити каплицю на місці престолу,
на що давало згоду управління Митрополичого Будинку. Частини фунда-
менту, що збереглися, він пропонував залишити відкритими над поверхнею
ґрунту, зруйновані частини засипати до рівня підлоги церкви й на поверхні
землі нанести весь план церкви у вигляді бетонних доріжок, розбивши все-
редині декоративний сквер [4, с. 4–9].
6 жовтня 1910 р. управління Києво-Софійського Митрополичого Будинку
пропонувало поставити за свій рахунок пам’ятник у вигляді хреста на
п’єдесталі з відповідним надписом і огорожею на місці розкопок церкви й
узяти на себе засипку землею ділянки розкопок, де була прокладена каналі-
зація та водопровід з боку Георгіївського провулку [4, с. 2].
Але місце розкопок так і не було належним чином приведене до ладу.
Так, член Товариства А.Д. Ертель 27 грудня 1911 р. доповідав, що воно на
той час було дуже забрудненим і схожим на звалище [3, с. 51]. На засіданні
19 березня 1912 р. головою Розпорядчого комітету Товариства О.І. Мердером
було порушене питання про огорожу залишків цього Георгіївського храму
[3, с. 71]. 18 квітня 1912 р. О.І. Мердер і член Товариства професор, протоієрей
Ф.І. Титов оглянули місце розкопок. 4 серпня 1912 р. на засіданні Товариства
знову розглядалося питання про збереження храму. Планували відтворити
весь план стародавньої церкви на рівні сучасної їй підлоги, а на місці пре-
столу встановити спеціальний пам’ятник за кошти економії Митрополичого
Будинку, на що остання дала згоду [3, с. 84, 94]. Але навіть у 1914 р. (цього
року передчасно помер Д.В. Мілєєв) справа майже не зрушила з місця.
21 серпня 1914 р. економ Києво-Софійського Митрополичого Будинку ієро-
57Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
монах Веніамін зазначив, що на розкопках до цього часу залишалася вели-
чезна купа землі й значна кількість шматків стародавньої цегли й вапна.
Розриті рови, крім спричинення шкоди фруктовому саду, мають непривабли-
вий вигляд, що псує садибу, прилеглу до житлових споруд Митрополичого
Будинку, і це викликає численні скарги їх мешканців. У травні 1914 р. роз-
копки відвідали Г.Г. Павлуцький, О.І. Мердер і Левицький, пообіцявши
сприяти їх якнайшвидшому упорядкуванню [8, с. 4]. Члени Товариства
П.І. Голландський і А.Д. Ертель на засіданні 11 вересня 1914 р. доповідали
про роботи, необхідні для відтворення на поверхні землі плану храму, фун-
даменти якого були відкриті й потім кинуті напризволяще ІАК кілька років
тому. Питання вирішили відкласти до весни [3, с. 242]. Так, на засіданні
24 січня 1915 р. члени особливої комісії товариства доповіли складений ними
проект відповіді на відношення ІАК від 20 жовтня 1914 р. за № 2177 з при-
воду увічнення плану храму [3, с. 181]. ІАК просила Товариство посприяти
цьому проекту й доручала своєму співробітнику С.П. Вельміну розбити план
церкви на місці [8, с. 7]. (Щоправда, у Вельміна не виявилося на руках необ-
хідного проекту) [8, с. 8].
Але й навесні 1915 р. заплановані роботи здійснені не були. Ще напри-
кінці літа 1914 р. на прохання комітету Товариства протоієрей Ф.І. Титов
доповів митрополиту Київському Флавіану про готовність Товариства при-
вести у належний стан місце розкопок храму. Навесні 1915 р., з наміром
зайнятися точним установленням меж стародавньої церкви та дізнавшись
про перебування у Києві члена ІАК академіка архітектури П.П. Покришкіна,
О.І. Мердер вирішив, перше, ніж розпочинати роботи, порадитися з ним.
П.П. Покришкін відповів, що не має на це повноважень від керівництва
Комісії. Таким чином, Товариство було відсторонене від справи упорядку-
вання залишок давньої церкви. Товариство 26 травня 1915 р. постановило
визнати свою участь у цій справі зайвою, через те, що ІАК сама вирішила
зайнятися упорядкуванням розкопок у Митрополичому саду [3, с. 254].
22 червня 1915 р. митрополит Київський Флавіан повідомив ІАК про свої
розпорядження з приводу виконання на кошти Митрополичого Будинку пла-
нування місцевості й установлення невеликого пам’ятника на місці розкопок
храму. Нагляд за цими роботами взяв на себе П.П. Покришкін [8, с. 14].
2 липня 1915 р. Товариство, з огляду на зазначені обставини, порушило
питання про те, що ІАК, виявивши певною мірою інтерес до пам’яток Києва
та його околиць княжої доби, не закінчила належним чином жодну з розпо-
чатих робіт. Якщо ці роботи й проводилися, то з їх результатами не можна
було ознайомитися навіть за звітами, що видавалися Комісією. У Києві таки-
ми об’єктами були погости Десятинної, Ірининської, Георгіївської церков,
Золоті ворота й погост церкви Спаса на Берестовому. Вирішено було просити
Комісію приділяти більше уваги унікальним пам’яткам зодчества, й нагадати,
58 ISSN 2078-0133
що вони не можуть зберігатися шляхом одного лише приїзду зі столиці огля-
дачів, хоча б і вчених архітекторів [3, с. 258]. Але 6 жовтня 1915 р. на засідан-
ні Товариства розглядався лист із ІАК від 9 вересня того ж року, що встанов-
лював виключне право на виконання робіт на території залишнів Георгіївської
церкви за П.П. Покришкіним [3, с. 261; 6, с. 15].
Тут можна прослідкувати черговий конфлікт між центральним державним
органом охорони й дослідження пам’яток церковної архітектури Російської
імперії – ІАК – і громадським науковим товариством, у даному випадку –
Київським товариством охорони пам’яток. Річ у тім, що ІАК у 1889 р. отри-
мала виключне право надавати дозвіл на розкопки, а також право нагляду за
реставрацією та зберіганням документації з реставрації. Комісія брала актив-
ну участь у реставрації та розкопках церковних пам’яток. Але між ІАК і чис-
ленними громадськими науковими товариствами імперії постійно точила-
ся «боротьба за старожитності». Часто ІАК просто не встигала дослідити всі
відкриті місцеві пам’ятки величезної за територією держави, але й не давала
дозволу на їх дослідження місцевими науковими товариствам, що гальмува-
ло розвиток науки й охорону пам’яток у цілому. У випадку з долею залишків
Георгіївської церкви, враховуючи, що воно було відкрите незадовго до Першої
світової війни та революції, це зволікання мало вкрай негативні наслідки.
Приблизно така ж історія відбулася з підземеллями на території Софії
Київської. 15 березня 1916 р. у дворі Софійського собору утворився про-
вал глибиною понад сажень. У провалі виднівся викладений камінням хід,
який було важко роздивитися через пізній час. Поліцмейстер Горностаєв теле-
грамою повідомив про це О.І. Мердера [10, с. 3]. Про це ж Товариство повідо-
мив і економ Митрополичого Будинку. Негайно після отримання повідомлен-
ня Товариство, після екстрених зборів, відрядило О.І. Мердера й А.Д. Ертеля
на місце провалу. Було вирішено негайно розпочати розкопки, доручивши цю
справу А.Д. Ертелю [10, с. 9].
На засіданні 31 березня 1916 р. А.Д. Ертель доповів про відкриття й роз-
чистку старовинних підземних ходів на території Софії Київської, між собо-
ром і корпусом Києво-Софійського духовного училища. Товариство вирішило
продовжити дослідження ходів, асигнувавши на це 100 руб. Присутні на засі-
данні запрошувалися 2 квітня для огляду робіт, що здійснювалися [10, с. 8].
Отже, протягом 17 березня – 6 квітня 1916 р. А.Д. Ертель здійснив архео-
логічні розвідку підземного ходу, про що склав відповідний звіт. Роботи час
від часу відвідувалися й іншими членами Товариства – П.І. Голландським,
В.Г. Леонтовичем і В.А. Обремським.
Згідно звіту А.Д. Ертеля, місце обвалу після очистки від сміття пред-
ставляло собою майже правильної форми круглу яму, на дні якої на глибині
0,94 сажні означилася верхівка кам’яного (цегляного) зводу підземного ходу в
напрямку приблизно на південний захід. Сміття, що забивало яму, і далі дони-
59Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
зу сам підземний хід складалися не лише з обвалених верхніх шарів ґрунту
з різноманітними сучасними включеннями, але й з будівельних залишків –
цегли, плиток, скла, котрі належали якійсь будівлі XVII ст. Серед цегли зрідка
траплялися шматки давньоруського періоду, а також уламки червоного шифе-
ру; була знайдена шиферна плита розміром близько одного квадратного арши-
ну. У смітті, що заповнювало початок ходу з ями ближче до підошви, була зна-
йдена мідна монета Людовіка XIV.
Підошва ходу була розкрита на глибині 2,1 аршина від поверхні землі й
складалася з материкового світлого лесу. Висота ходу від підошви до верши-
ни зводу – 1,16 сажні, ширина – 1 сажень. Хід від місця обвалу спускався
вниз під кутом близько 8˚, хоча цей нахил по довжині ходу був виражений не
всюди точно. Підлога ходу складалася зі світлого лесу (звичайного київського).
Засип сміттям зазначеного складу поступово знижуючись продовжувала-
ся протягом близько 3 сажнів і потім відразу крутим відкосом підіймалася
доверху, знову заповнюючи хід до верху. В цьому місці засип складалася вже
майже повністю з темної культурної землі, й домішок сміття було порівня-
но мало. В такому вигляді А.Д. Ертель визначив напрямок ходу на південний
схід. Оскільки з продовженням ходу спостерігати за роботами й робітниками
водночас і під землею й на поверхні (огляд землі, що виймалася, тощо) одно-
му було неможливо, на прохання А.Д. Ертеля Розпорядчий комітет Товариства
запросив на допомогу В.В. Кузнєцова, за участі якого продовжували розвідку
до припинення робіт.
Проведені дослідження доводили, що північно-західна частина ходу в
тому вигляді, в якому вона була відкрита, набагато старіша XVII ст. і спору-
ду можна датувати часом Київської Русі.
А.Д. Ертель вважав, що цей підземний хід був частиною цілої системи під-
земних ходів старого Києва, про існування яких свідчить і передання, і наяв-
ність постійних провалів землі у цій місцевості. Він був упевнений, що наштов-
хнувся саме на уривок якоїсь системи ходів і що підземний хід у маєтку Зівала
(на розі Стрітенської та Малої Володимирської вулиць) був продовженням
цього «софійського» ходу. В цьому вчений пересвідчився, зробивши кілька про-
бних бурових свердловин уздовж орієнтації ходу до будівлі духовного училища.
Й усюди знайшов під землею на одній і тій же глибині кам’яну кладку. Винісши
на поверхню землі напрямок ходу, він продовжив цю лінію на другий бік учили-
ща, і тут виявилося, що ця лінія точно співпала з лінією ходу в садибі Зівала.
Окрім зазначеної тупикової ніші, описувана частина софійського підзе-
мелля мала всього 6 ніш – по 3 в кожній стіні. Ці ніші були однієї конструкції
й відрізнялися лише дрібними деталями. Їх вхідні отвори, крім двох останніх
і тупикової, почали обкладати цеглою. Їх розмір у середньому 0,4 сажні, гли-
бина – від 0,66 до 0,97 сажня, висота – від 0,60 до 0,73 сажня. Особливої уваги
заслуговувала друга ніша. На початку від входу вона була влаштована так
60 ISSN 2078-0133
само, як й інші, але потім на відстані 1,06 сажня її підлога переривалася коло-
дязем глибиною близько 0,2 сажня і шириною 0,3 сажня, який продовжував
усю нішу на свою ширину. Такі «пастки» дослідник зустрічав і в інших київ-
ських печерах. У правій від входу стінці колодязя на рівні основної підлоги
ніші був невеликий, майже круглий лаз на ширину плеч людини, який потім
розширювався в особливу камеру (ліворуч) і закінчувалася круглою схован-
кою у вигляді вулика. Тут, при розчистці колодязя, знайшли кілька вуглин,
уламки кераміки, трохи зітлілого дерева й кістки поросяти. Призначення схо-
ванки залишилося нез’ясованим – як і його первісне влаштування, з огляду на
те, що його розкопували шукачі скарбів пізнішого часу. На протилежній від
входу стінці ніші зафіксований надпис: «викопани гроши рок(у)» і далі якийсь
знак, а у правому нижньому куті в підлозі вирита ямка. Шрифт надпису типо-
вий для кінця XVII – початку XVIII ст.
Під вентиляційною трубою на підлозі ходу біля краю тупикової ніші
А.Д. Ертель знайшов шматок (дощечку) березової кори. Місце, де він лежав,
вказувало на те, що цю дощечку вкинули до ходу через вентиляційну трубу,
коли вона була ще відкрита. На її зворотному боці виявився надпис: «аще кто
найде сей ход тот найде велий клад Ярослав». І напис, і прямокутна рамка,
що його обрамлювала, були видряпані якимось гострим знаряддям і потім
залиті чорнилом. Літери напису – звичайний напівустав без якихось особли-
востей, можливо – XVII ст. Дослідник зазначав, що у Києві досі вперто трима-
ється легенда про існування біля Софійського собору підземних ходів, у яких
нібито схована знаменита бібліотека князя Ярослава Мудрого. Тому можна
дати різні пояснення з приводу походження дощечки – аж до містифікації
включно. Відтак до часу питання слід вважати відкритим.
Фотографічні знімки ходів, знімки надпису в ніші й з березової дощеч-
ки А.Д. Ертель передав П.П. Покришкіну, який оглядав ходи разом із ним,
а саму дощечку – на зберігання О.І. Мердеру. На жаль, розкопки довело-
ся перервати частково через нестачу коштів, але головним чином тому, що
ІАК (в особі П.П. Покришкіна) виказала намір продовжити розкопки своїми
силами й на свої кошти, що, однак, не здійснилося.
На завершення свого звіту А.Д. Ертель зробив висновок щодо відкритих
підземель. На його думку, вони складали лише частину невідомої ще біль-
шої споруди – системи ходів; ходи були вириті в давнину, вірогідно за княжої
доби, потім використовувалися для різноманітних потреб; швидше за все – вій-
ськового характеру, і, нарешті, в XVII–XVIII ст. були засипані й потім забуті.
Ніші з пристроями для розташування бочок не дають підстав трактувати під-
земелля, як виключно «винний погріб». Того часу в бочках зберігали не лише
вино, але й порох. Ніші другої гілки ходу не слугували приміщенням для бочок.
Їх конструкція швидше дозволяла припустити про існування тут комори чи,
навіть, свого роду усипальниці – тобто приміщення для трун [10, с. 10–15].
61Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
14 квітня 1916 р. ІАК надіслала лист Товариству, в якому просила пові-
домити їй про результати розкопок підземель [10, с. 4]. На 12 травня
1916 р. Товариством була складена записка та кресленики софійських під-
земель. Кресленики виготовив В.В. Кузнєцов, за що отримав від Товариства
40 крб. А.Д. Ертелю передали ці матеріали й просили скласти до них пояснюваль-
ну записку, яку разом із копією креслеників представити до ІАК [7, с. 93–94].
15 червня 1916 р. ІАК надіслала Товариству листа, де повідомляло-
ся, що згідно доповіді члена ІАК П.П. Покришкіна про розслідування під-
земного ходу Комісія не може здійснювати систематичні розкопки у сади-
бі Софійського собору під час війни, тому подальші розвідки в цьому місці
бажано було б призупинити й уберегти це місце від шукачів скарбів. ІАК про-
сила Товариство посприяти упорядкуванню місць провалів без засипки від-
критого ходу, а академіку Покришкіну доручалося з’ясування на місці питан-
ня про подальшу долю ходів [8, с. 13]. 9 вересня 1916 р. члени Товариства
обговорювали повідомлення про роботи з дослідження підземель, які були
призупинені ІАК, яка сама мала намір їх продовжити. Постановили запитати
ІАК, які заходи вона вважає потрібними для збереження від можливих обва-
лів уже відкритих підземель і для подальших їх досліджень [7, с. 112]. На засі-
данні 16 вересня 1916 р. Товариство склало проект звернення до ІАК з приво-
ду підземних ходів [7, с. 100].
27 січня 1917 р. на засіданні Товариства була заслухана доповідь
Розпорядчого комітету про непевний стан підземних галерей. Після дуже
суворої та багатосніжної зими через весняне танення снігу їм загрожува-
ла небезпека нових обвалів тощо [8, с. 4]. На засіданні 31 березня 1917 р.
Товариство знову порушило питання про заходи щодо охорони софійських
підземель і доручило В.П. Піщанському вжити необхідних заходів [5, с. 33].
6 червня 1917 р. А.Д. Ертель повідомив Товариство про стан підземель
[7, с. 105]. Він доповів, що у квітні 1916 р. за дорученням Товариства ним був
розкритий і досліджений підземний хід у садибі Софійського собору. Робота
залишилася незавершеною через заяву ІАК про те, що подальші роботи з від-
криття й дослідження продовження ходу, як і взагалі всіх досліджень на тери-
торії Святої Софії, Комісія бере на себе. Тому був складений детальний план
і розрізи відкритої частини ходу, а також детальний опис усього знайдено-
го. Через деякий час цей хід оглядав П.П. Покришкін разом із А.Д. Ертелем
і інженером В.П. Піщанським. Після цього повністю упорядкований хід був
закритий якомога краще, але тимчасово – до початку подальших розкопок і
досліджень ІАК. До лютого 1917 р. А.Д. Ертель багато разів відвідував місце
розкопок і постійно знаходив прикриття ходу у справному стані. В лютому
1917 р. через надмірну кількість снігових опадів виникла загроза обвалу та роз-
миву охоронних споруд, але ці побоювання, на щастя, не виправдалися, завдяки
62 ISSN 2078-0133
тому, що під час закриття ходу А.Д. Ертелем були вжиті заходи для відводу води
і, навіть, зроблене легке планування ділянки, прилеглої до отвору ходу.
Приблизно на середину квітня 1917 р. картина різко змінилася. Дошки,
що закривали вхід до підземелля, були зсунуті, й в отвір підземель мешканці
духовного училища (тимчасово зайнятого під школу прапорщиків) кидали
сміття, дошки були використані на опалення. Таким чином, уже на середину
квітня місце розкопок було відкритим. На початку травня вхід до підземних
галерей був уже зовсім відкритий, і туди отримав доступ будь-хто.
Протягом лютого – середини травня 1917 р. Д.А. Ертель неодноразово
повідомляв про стан справ як Товариство, так і інженера В.П. Піщанського
– як особу, що мала безпосередні контакти з ІАК. Нарешті, 28 травня
1917 р. був призначений огляд місця розкопок і підземного ходу в присутнос-
ті Д.А. Ертеля, В.П. Піщанського й О.І. Мердера. Всередині хід оглядав лише
Д.А. Ертель у супроводі трьох членів дружини бойскаутів Київського навчаль-
ного округу. Результати огляду були невтішними. Хід відвідувався дуже актив-
но і перебував у плачевному стані. Всюди було повно сміття, дошок, старих
відер, битого скла, підлога заплила й була порита брудом, у нішах виявлені
сліди, що залишили копачі – шукали скарби. На стінах з’явилися «сучасні»
надписи тощо. Оскільки цей огляд мав передувати негайному початку робіт
із надійного закриття ходу, Д.А. Ертель вважав, що перед закриттям потрібно
привести хід до ладу, хоча руйнування й не можна виправити [10, с. 6].
Свого часу Товариство планувало відкрити Єпархіальний музей у
Митрополичому Будинку. Ще на засіданні 11 вересня 1912 р. було порушене
питання про його відкриття. Ця ідея виникла давно – голова Товариства єпис-
коп Павло свого часу планував влаштувати цей музей або в Митрополичому
Будинку, або в особливому приміщенні на території Києво-Печерської
лаври. Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії,
що існував того часу, не міг умістити всієї кількості церковних старожит-
ностей. Було вирішено перенести до створюваного музею всі старожит-
ності, що зберігалися у хрещальні Софійського собору та на його погості.
Але вирішення цього питання було відкладене митрополитом Київським
до його повернення із Санкт-Петербургу навесні 1913 р. Товариство поста-
новило звернутися до митрополита з проханням створити музей, а також
дозволити особам, уповноваженим Товариством, оглянути всі київські церк-
ви, щоб визначити все, що звертає на себе особливу увагу й заслуговує на
збереження [3, с. 107]. Згодом Товариство таки заснувало власний музей, але
він був відкритий не на території Софії Київської.
Товариство припинило існування 1919 р. у зв’язку з утворенням
Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток і мистецтва [1, с. 101].
63Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Слід зазначити, що діяльність членів Товариства започаткувала бага-
то з напрямів досліджень пам’яток Софії Київської (самого собору, брами
Заборовського, софійських підземель), що тривали протягом ХХ ст.
Джерела та література
1. Заремба С. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність / С. Заремба. – К., 1995. – 365 с.
2. Устав Киевского общества охраны памятников старины и искусства. – К., 1910. – 15 с.
3. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 3, 294 арк.
4. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 11, 35 арк.
5. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 23, 40 арк.
6. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 25, 27 арк.
7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 30, 113 арк.
8. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 33, 17 арк.
9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 43, 5 арк.
10 Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 60, 18 арк.
Кравченко И.А. Из истории охраны памятников в Киеве начала ХХ в.
Статья посвящена одному из направлений деятельности Киевского общества охраны
памятников старины и искусства. Рассматривается история исследований членами обще-
ства территории Софийского собора в начале ХХ в.
Ключевые слова: охрана памятников, Киевское общество охраны памятников стари-
ны и искусства, Императорская археологическая комиссия, Киево-Софийский собор, во-
рота Заборовского.
Kravchenko I.A. From the history of monument protection case in Kyiv early ХІІ
The article is devoted one of directions activity of Kyiv Society of Protect of Monuments of
Ancient and Art. It is expound the history of researches by the members of society of territory of
the St. Sofi a cathedral at the beginning of 20 сentury.
Key words: protect of monuments, Kyiv Society of Protect of Monuments of Ancient and
Art, Emperor’s Archaeological Commission, St. Sofi a Cathedral in Kyiv, the Zaborovsky Gate.
УДК 351.853 (091):908(477.6)
М.О. ПРИНЬ
Охорона архівної спадщини на Луганщині та
Донеччині в 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.
У статті розглянуті основні заходи державних органів влади, наукових і культосвітніх
установ, окремих науковців і викладачів з виявлення цінних архівних пам’яток на теренах
Донецької губернії та округів, що виникли на її території.
Ключові слова: Центральне архівне управління, Народний комісаріат освіти, Єдиний дер-
жавний архівний фонд, Донецький губвиконком, губарх, окрарх, Укрцентрархів, окрвиконком.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80633 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:58:03Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Кравченко, І.А. 2015-04-20T14:00:01Z 2015-04-20T14:00:01Z 2011 З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. / І.А. Кравченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 51-63. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80633 [904:72]:94(477-25)«19» Стаття присвячена одному з напрямів діяльності Київського товариства охорони
 пам’яток старовини і мистецтва. Розглядається історія дослідження членами товариства
 території Софійського собору на початку ХХ ст. Статья посвящена одному из направлений деятельности Киевского общества охраны
 памятников старины и искусства. Рассматривается история исследований членами общества территории Софийского собора в начале ХХ в. The article is devoted one of directions activity of Kyiv Society of Protect of Monuments of
 Ancient and Art. It is expound the history of researches by the members of society of territory of
 the St. Sofi a cathedral at the beginning of 20 сentury. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. Из истории охраны памятников в Киеве начала ХХ в. From the history of monument protection case in Kyiv early ХІІ Article published earlier |
| spellingShingle | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. Кравченко, І.А. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. |
| title_alt | Из истории охраны памятников в Киеве начала ХХ в. From the history of monument protection case in Kyiv early ХІІ |
| title_full | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. |
| title_fullStr | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. |
| title_short | З історії пам’яткоохоронної справи у Києві початку ХХ ст. |
| title_sort | з історії пам’яткоохоронної справи у києві початку хх ст. |
| topic | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80633 |
| work_keys_str_mv | AT kravčenkoía zístoríípamâtkoohoronnoíspraviukiêvípočatkuhhst AT kravčenkoía izistoriiohranypamâtnikovvkievenačalahhv AT kravčenkoía fromthehistoryofmonumentprotectioncaseinkyivearlyhíí |