До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах
У статті розглядаються особливості охорони пам’яток археології у європейських країнах. Законодавство кожної держави має свої відмінності, зумовлені історією та національними особливостями. Проблеми у сфері охорони пам’яток часто подібні, тому досвід законотворення в країнах континентального й англ...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Schriftenreihe: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80637 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 103-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80637 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-806372025-02-09T13:23:14Z До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах К вопросу об охране памятников археологи в европейских странах About the protection of archaeological monuments in Europe Рудика, Н.М. Пам’ятки археології У статті розглядаються особливості охорони пам’яток археології у європейських країнах. Законодавство кожної держави має свої відмінності, зумовлені історією та національними особливостями. Проблеми у сфері охорони пам’яток часто подібні, тому досвід законотворення в країнах континентального й англосаксонського права може сприяти вирішенню питань охорони археологічної спадщини в Україні. В статье рассматриваются особенности охраны памятников археологии в европейских странах. Законодательство каждой страны отличается (исторические и национальные особенности). Проблемы в сфере охраны памятников истории и культуры часто похожи, поэтому изучение законотворчества стран континентального и англосаксонского права может способствовать решению вопросов охраны археологического наследия в Украине. This article explores the features of the protection of archaeological monuments in Europe. The laws differ in the European countries because of their historical and national particularities. But the problems in sphere of cultural protection are often common. So, studying the continental and common lawmaking could contribute to resolve some problems in the protection of the archaeological heritage in Ukraine. 2011 Article До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 103-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80637 904 (477):343.712 uk Праці Центру пам’яткознавства application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам’ятки археології Пам’ятки археології |
| spellingShingle |
Пам’ятки археології Пам’ятки археології Рудика, Н.М. До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
У статті розглядаються особливості охорони пам’яток археології у європейських країнах. Законодавство кожної держави має свої відмінності, зумовлені історією та національними
особливостями. Проблеми у сфері охорони пам’яток часто подібні, тому досвід законотворення в країнах континентального
й англосаксонського права може сприяти вирішенню питань
охорони археологічної спадщини в Україні. |
| format |
Article |
| author |
Рудика, Н.М. |
| author_facet |
Рудика, Н.М. |
| author_sort |
Рудика, Н.М. |
| title |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| title_short |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| title_full |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| title_fullStr |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| title_full_unstemmed |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| title_sort |
до питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Пам’ятки археології |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80637 |
| citation_txt |
До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 103-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT rudikanm dopitannâproohoronupamâtokarheologíívêvropejsʹkihkraínah AT rudikanm kvoprosuobohranepamâtnikovarheologivevropejskihstranah AT rudikanm abouttheprotectionofarchaeologicalmonumentsineurope |
| first_indexed |
2025-11-26T04:32:17Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:32:17Z |
| _version_ |
1849825995341692928 |
| fulltext |
Ðîçä³ë ²²I ÏÀÌ’ßÒÊÈ ÀÐÕÅÎËÎò¯
УДК 904 (477):343.712
Н.М. РУДИКА
До питання про охорону пам’яток археології в
європейських країнах
У статті розглядаються особливості охорони пам’яток ар-
хеології у європейських країнах. Законодавство кожної держа-
ви має свої відмінності, зумовлені історією та національними
особливостями. Проблеми у сфері охорони пам’яток часто по-
дібні, тому досвід законотворення в країнах континентального
й англосаксонського права може сприяти вирішенню питань
охорони археологічної спадщини в Україні.
Ключові слова: пам’ятка археології, англосаксонське і
континентальне право, охорона пам’яток історії та культури.
Перші спроби охорони пам’яток історії та культу-
ри можна вбачати ще за античної доби. В V ст. імпе-
ратор Майоран видав едикт проти руйнування грома-
дянами існуючих будівель. Близькі до сучасних ідеї
охорони пам’яток історії та культури виникли в епоху
Відродження водночас із інтересом до античного мис-
тецтва, а також розвитком колекціонування. Інтерес до
історії та пам’яток старовини в епоху Просвітництва
зростає разом із формуванням наукових знань. У пері-
од Великої французької революції 1789–1794 років
декретами Конвенту пам’ятки історії та культури були
оголошені народним надбанням, націоналізовані при-
ватні художні зібрання (декрет про створення музею
Лувр; 1791). У 1795 р. У Франції було створено дер-
жавну службу охорони пам’яток.
Однак, до ХІХ ст. захист пам’яток археології був
фактично вибірковим. Лише поступово приходи-
ло розуміння необхідності збереження археологічної
спадщини під час здійснення проектних і будівельних
робіт. У різних країнах це набувало своєрідних форм.
У ХІХ – на початку ХХ ст. в багатьох європейських кра-
їнах пам’ятки національної історії та культури були взяті
під опіку держави (закон про заборону вивозу пам’яток
із Греції; 1834). Було створено перші державні інспек-
ції (Франція (1830), Пруссія (1843)), видані положен-
104 ISSN 2078-0133
ня (Франція (1887; доповнено – 1962), Італія (1902; 1909; доповнено – 1939),
Польща (1918, 1928) тощо), а також закони щодо охорони пам’яток історії та
культури; розпочато роботу з наукової систематизації, каталогізації, консерва-
ції та реставрації. Після масштабних руйнувань багатьох європейських міст і
цінних художніх пам’яток у період ІІ Світової війни діяльність у сфері охорони
пам’яток значно активізувалася; були проведені роботи з відновлення та рестав-
рації міст і пам’яток, що постраждали у воєнний період [8].
Основи міжнародно-правової охорони культурної спадщини заклав Пакт
Еріха, який залишається діючим до теперішнього часу. Для порятунку куль-
турної спадщини потрібно співробітництво у загальносвітовому масшта-
бі. Об’єднання й відновлення людства М.К. Реріх убачав не в революцій-
них перетвореннях, а в усвідомленні всіма людьми етичних норм поведінки,
у прилученні їх до справжніх цінностей людства; він вважав, що для дійсно-
го об’єднання народу однієї політичної єдності недостатньо, потрібно закла-
дати духовність через Красу та Культуру.
ІІ Світова війна масштабами знищення завдала колосальної, значно
більшої, ніж попередня світова війна, шкоди, і після її закінчення світова
спільнота остаточно переконалася в необхідності збереження пам’яток від
подібних збройних конфліктів. Питання нейтралітету, захисту і поваги до
пам’яток, почерпнуте з Пакту Реріха, знайшло своє втілення у Гаазькій кон-
венції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, яку
було схвалено 14 травня 1954 р. (ратифікована УРСР у 1957 р.) [1].
Важливу інформацію щодо специфіки охорони культурної спадщи-
ни в різних країнах дає структура державних органів управління, методич-
не забезпечення та правові особливості процесу управління. Так, цікаві від-
мінності спостерігаються в ролі державного управління у сфері охорони
культурної спадщини. В Норвегії та Фінляндії міністерства навколишньо-
го середовища займаються питаннями не лише природної, але й культур-
ної спадщини (тобто, «навколишнє середовище» в цих країнах сприймається
досить широко), управління природною та культурною спадщиною у Швеції
здійснюється Міністерством культури, в Італії – Міністерством культурно-
го надбання. В багатьох країнах, наприклад Російській Федерації, державне
управління природною та культурною спадщиною має відомчий поділ [10].
У Великій Британії немає конституції як юридичного документу, нато-
мість існує прецедентне право. Відтак, немає і єдиного законодавчого акту,
який би регулював галузь культури, хоча вже багато років діють нормативно-
правові акти окремих культурних секторів.
Можна говорити про суттєві регіональні відмінності, зафіксовані у законо-
давчих системах Англії, Шотландії й Уельсу щодо охорони культурної спадщи-
ни. У Великій Британії здійснюється державна реєстрація пам’яток культури, в
Англії та Шотландії складені державні списки історичних парків і садів, прово-
105Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
диться реєстрація полів битв. Територіальною охороною цих об’єктів займаєть-
ся місцева влада, що має велику підтримку населення. В 1992 р. було створено
Департамент національної спадщини – першу в історії Великої Британії урядову
інституцію, яка безпосередньо опікується державною культурною політикою.
Традиційно в англійському законодавстві розрізняють нерухому (архео-
логічні, історичні, архітектурні об’єкти) і рухому (музейні фонди) спадщи-
ну. Охороною нерухомих пам’яток опікується Міністерство навколишнього
середовища, яке здійснює свої повноваження за допомогою місцевих орга-
нів, затверджує охоронні зони та списки пам’яток, які мають статус загально-
державних. Офіційним консультантом із питань охорони культурної спадщи-
ни є Комісія з історичних будівель і споруд («Англійська спадщина» – English
Heritage). Крім питань, що стосуються збереження пам’яток, забезпечення
та фінансування археологічних розкопок, створення охоронних експедицій,
«Англійська спадщина» займається зв’язками з громадськістю (консультації
з питань освіти і туризму, ведення справ із власниками земель, на яких знахо-
дяться пам’ятки). Схожа служба була створена в Уельсі. В Шотландії функції
охорони культурної спадщини виконує Міністерство розвитку.
На регіональному рівні охороною культурної спадщини переймають-
ся органи місцевого управління (контроль за проведенням реставраційних
робіт, визначення меж охоронних зон пам’яток). Вони мають певну само-
стійність: можуть визначати об’єкти, які включаються у списки пам’яток,
фінансувати археологічні роботи (гранти на такі роботи видаються на кон-
курсній основі) [7, с. 108–112].
Державне управління охоронюваними територіями національного зна-
чення здійснюється відповідно до «Закону про навколишнє середовище»
(1995). Відповідно до цього закону одним із завдань національних парків
є охорона культурної спадщини і культурних традицій. Територія повинна
мати такі культурні та природні особливості, які б створювали її характер-
ний вигляд, вирізняли від усіх інших. Питаннями створення національних
парків й інших охоронюваних територій національного значення займають-
ся Державний секретар і спеціальні комісії.
Важливу роль у збереженні культурної спадщини в Англії, Уельсі та
Північній Ірландії, поряд із національними парками, відіграють терито-
рії виключної природної краси, в Шотландії – національні парки, території
національного пейзажу (national scenic areas), території природної спадщи-
ни та регіональні території. Роль державного управління об’єктами культур-
ної спадщини не є визначальною, – основне значення відіграють громадські
організації та місцева влада. Так, відомий внесок приватної власності й при-
ватних вкладів у систему культурної спадщини Великобританії, управління
яким здійснює громадська організація – Національний траст – власник істо-
ричних садів і парків, поселень, ділянок недоторканої природи. Відповідно
106 ISSN 2078-0133
до діючого законодавства, продаж власності трасту можливий тільки з
дозволу британського парламенту, передача трасту приватних садиб зали-
шає право пожиттєвого проживання в них колишніх власників, а передача
земельних ділянок передбачає підтримку історичних форм фермерства [4].
Франція – країна, в якій дуже багато історичних пам’яток, дотримуєть-
ся моделі комплексного регулювання охорони та реконструкції історико-
культурної спадщини, рекомендованої UNESСO у 1976 р. Відповідно до цієї
моделі визначено національний центр, що зосереджує контроль над спад-
щиною. Це – Міністерство культури та комунікацій Франції, зокрема, кіль-
ка його управлінь і департаментів. Сьогодні під опікою Управління спадщи-
ни цього міністерства знаходиться близько 40 тис. «історико-археологічних
визначних місць». Під егідою цього управління відбувається масштабна
комп’ютерна інвентаризація спадщини. Також у Франції, відповідно до зга-
даної моделі UNESСO, створена Національна каса (каталог) пам’яток і визна-
чних місць, діють органи контролю та реставрації на місцях. За французьким
законодавством усі пам’ятки, що є власністю держави (казни), мають бути
включені до тих, що підлягають охороні держави. Однак, якщо пам’ятка чи
земля, на якій вона розташована, не є власністю держави, для включення її
до реєстру потрібна згода власника (департаменту, комуни, установи, фірми,
приватної особи). Крім того, у Франції межі охоронної зони затверджують-
ся спільним рішенням Міністра культури та Міністра внутрішніх справ після
відповідних консультацій із спеціалістами та громадськістю [3].
Не дивлячись на доволі ретельно розроблене законодавство, Міністерство
культури Франції продовжує працювати над вдосконаленням відносин у цій
сфері. На це скерований Закон про превентивну (розвідувальну) археологію
(17.01.2001). Згодом окремі його статті було скасовано та змінено з наступ-
ним урегулюванням «Кодексом культурної спадщини» (2010). Слід зазначи-
ти, що в 2002 р. відповідно до вказаного закону було створено Національний
інститут археологічних превентивних досліджень [10].
Можемо констатувати, що після ІІ Світової війни у європейських країнах
поглиблюється законодавча база щодо охорони культурної спадщини і ство-
рюються відповідні інституції. Так, у Німецькій Демократичній Республіці
перша постанова про охорону пам’яток відноситься до 1952 р., друга –
до 1961 р. В 1975 р. був прийнятий Закон «Про охорону пам’яток НДР»,
а також створено інститут охорони пам’яток НДР, в 1973 р. у Східному
Берліні відкрито Інститут музеєзнавства, а в 1977 р. засновано Товариство
охорони пам’яток. З 1973 р. у Федеративній Республіці Німеччини діє
Німецький національний комітет охорони пам’яток [2].
Сучасна Федеральна Конституція Німеччини містить лише одне речен-
ня, яке стосується культури і мистецтва: «Мистецтво, наука, досліджен-
ня й освіта мають бути вільними» (Стаття 5. ІІІ). Згідно з тлумаченням
107Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Конституційного суду, цей пункт визначає не тільки право митців на захист
від втручання держави, але також уповноважує державу захищати й підтри-
мувати культуру і мистецтво. Правове визначення головних аспектів дер-
жавної культурної політики надається відповідними положеннями консти-
туційних і адміністративних законів. Ці положення, однак, не зібрані в одно-
му спеціальному законі, а складаються з великої кількості конституційних і
статутних положень, муніципальних нормативних актів, кількох спеціалізо-
ваних актів законодавства земель та деяких федеральних законів.
Фактично питання охорони пам’яток у ФРН не увійшло до переліку про-
блем, за якими федеральні органи приймають загальні законодавчі акти,
котрими зобов’язані керуватися земельні законодавчі органи при підготовці
й ухваленні подібних законів. Тож, компетенцію щодо правового регулюван-
ня питань охорони та збереження пам’яток мають землі, хоча й на федераль-
ному рівні також є окремі положення, що стосуються охорони пам’яток [5].
Австрія, подібно до ФРН, є федеральною державою з відносно незалеж-
ними регіонами-землями. Цю незалежність відображено й у законодавчих
положеннях щодо відповідальності земельної влади за підтримку культури.
Натомість Федеральна Конституція Австрії взагалі не згадує про культуру та
мистецтво. Законодавчі норми, що регулюють сферу культури, не були зве-
дені до якогось одного закону та систематизовані. У країні схвалено низку
спеціальних федеральних законодавчих актів щодо культури, серед яких
слід згадати Акт про Федеральні музеї (1998); Акт про охорону пам’яток
(1999); Акт про авторське право (2003) [9].
Державне управління природною та культурною спадщиною Норвегії здій-
снюється Міністерством навколишнього середовища. Культурною спадщи-
ною опікується особлива структура – Рада щодо пам’яток культури. Крім того,
тут існує досить жорстка вертикаль у природоохоронних органах, а стосовно
культурних об’єктів – поряд із державними інстанціями важлива роль нале-
жить регіональним органам влади (губерніям) і органам місцевого управлін-
ня (комунам).
Територіальні форми охорони культурної спадщини закріплені законами
«Щодо охорони пам’яток культури» і «Щодо охорони природи». В першому фігу-
рують пам’ятки культури й історичні місця, охоронні зони пам’яток та історичних
місць, охоронюване культурне середовище. Для збереження культурної спадщини,
зосібна – культурного ландшафту, використовуються дві взаємодоповнюючі кате-
горії: області охоронюваного ландшафту й охоронюване культурне середовище.
У Норвегії проведена ідентифікація й оцінка культурних ландшафтів кра-
їни, з них 104 відібрані як об’єкти національного значення. Норвезька прак-
тика виявлення й оцінки культурних ландшафтів включає в себе аналіз як
культурно-історичних, так і природних якостей, що дозволяє правильно опи-
сувати території, які мають культурно-історичну та природну цінність. [10]
108 ISSN 2078-0133
Декретом-законом № 657 від 14 грудня 1974 р. в Італії було створено
Міністерство культурного надбання, після чого було схвалено значну кількість
законів щодо охорони пам’яток. Одним із найбільш вагомих є Закон «Про захо-
ди з охорони національної археологічної, художньої та історичної спадщини»
(№ 44; 01.03.1975). Відповідно до закону, Міністерство культурного надбання
Італії здійснює керівництво діяльністю з охорони й використання археологіч-
ної, художньої та природної спадщини, сприяє популяризації мистецтва і куль-
тури, координує та керує ініціативами у сфері охорони культурної спадщини,
організовує спільно з компетентними органами дослідження та складання про-
грам у даній сфері, здійснює нагляд за виконанням необхідних законів.
Облік і реєстрація пам’яток Італії ведуться Центральним інститутом каталогі-
зації та документації (створений у 1969 р.). У його штаті працюють історики, архе-
ологи, архітектори, інші службовці. Інститут керує створенням каталогу культур-
ного надбання. Для реєстрації пам’яток є спеціальні бланки-формуляри [5].
Наведений далеко не повний перелік документів щодо охорони культур-
ної спадщини свідчить про активний розвиток пам’яткоохоронного зако-
нодавства європейських країн у повоєнні роки, особливо після прийнят-
тя міжнародних документів у сфері охорони пам’яток археології UNESCO,
ICOMOS, Ради Європи. Не можна не погодитися з думкою А.І. Мартинова,
що система сучасного використання нерухомих об’єктів культурної спадщи-
ни має вибудовуватися, виходячи з наступних принципів:
– археологічна спадщина належить всьому людству;
– археологічна спадщина є невідновною складовою культури;
– охорона археологічної спадщини не може бути орієнтована на застосу-
вання тільки методів археологічних розкопок;
– активна участь суспільства має бути важливою складовою охорони
археологічної спадщини [6].
Важливу роль щодо охорони, вивчення, популяризації археологічних
пам’яток відіграють зарубіжні археологічні товариства країн як континен-
тального, так і англосаксонського права. Слід згадати наступні товариства та
їхні видання:
– Товариство лондонських антикварів (Society of Antiquaries of London),
засноване в 1707 р., видає збірник «Archaeologia» (з 1770 р.), «Proceedings»
(1843–1920) і з 1921 р. – «The Antiquaries Journal».
– Товариство антикварів Шотландії (Society of Antiquaries of Scotland) в
Единбурзі, засноване в 1780 р., видає з 1851/52 р. «Proceedings» (щорічно).
– Товариство доісторичної археології (Prehistoric Society) в Лондоні,
засноване 1908 р., видає «Proceedings» (з 1908 р.).
– Археологічне товариство в Брюселі (Société Royale d’archéоlogie de
Bruxelles), засноване 1887 р., видає з 1928 р. «Bulletin».
109Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
– На основі існуючого раніше Болгарського археологічного товариства в
1921 р. було створено Болгарський археологічний інститут, що входить зараз
в систему Академії наук.
– Угорське товариство археології, історії, мистецтв і нумізматики
(Magyar Régészeti, Мüvészettörténeti es Érerntani Тársulat).
– Афінське археологічне товариство (Εν Αθήναις Αρχαιολογική Εταιρεία)
засноване 1837 р.
– Товариство археології Півночі (Det Kongelige Nordiske Oldskriftselskab)
в Копенгагені, засноване 1825 р., видає з 1866 р. «Aarbřger for Nordisk
Oldkyndighed og Historic» і з 1890 р. – «Nordiske Fortidsminder».
– Німецьке східне товариство (Deutsche Orientgesellschaft), засноване в
1898 р., видає з 1900 р. «Wissenschaftliche Veröffentiichungen».
– Римське археологічне товариство (Assoziazione Archeologica Romana)
засноване в 1902 р.
– Королівське товариство старожитностей (Koninklijk Oudheidkundig
Genootschap) в Амстердамі, засноване в 1858 р., видає з 1863 «Jaarverslagen».
– Товариство охорони пам’яток старовини в Норвегії (Foreningen til
norske Fortidsminnesmerkers Bevaring) в Осло, засноване 1844 р., видає з
1845 р. «Еrbok for Foreningen til norske Fortidsminnesmerkers Bevaring».
– Польське археологічне товариство (Polskie Towarzystwo Archeologiczne),
засноване у 1953 р., видає «Z Otchłani wiekyw» (з 1926 р.), «Zapiski
Archeologiczne» (з 1953 р.), «Wiadomołci Numizmatyczne» (з 1957 р.) й інші.
– Товариство археологів у Португалії в Лісабоні (Associaçăо dos Arqueylogos
Portugueses), засноване 1863 р., видає «Arqueologia e Histyria» (з 1922 р.).
– Фінське археологічне товариство (Suomen Muinaismuistoyhdistys-
Finska Fornminnesföreningen) у Гельсінкі, засноване в 1870 р.
– Національне товариство антикварів Франції (Société Nationale des
Antiquaires de Françе), засноване в 1803 р., видає «Мéмоires» (з 1807 р.),
«Bulletin» (з 1857 р.) й інші.
– Товариство старожитностей (Antiquarische Gesellschaft) у Цюриху,
засноване в 1832 р.
– Академія літератури, історії та старожитностей (Vitterhets-Historieoch
Antikvitets-Akademien) у Стокгольмі, засноване 1753 р.
– Японське археологічне товариство (Nihon Kokogakkai) в Токіо, засно-
ване в 1895 р. [9].
Можна зробити висновок, що вивчення досвіду законотворення країн кон-
тинентального й англосаксонського права може сприяти вирішенню питань,
які стосуються недостатньої розробки нормативно-правової бази української
держави. Це, зокрема, такі проблеми, як: недосконала система державного
обліку пам’яток історії та культури; неефективні заходи боротьби з порушен-
ням вимог охорони культурної спадщини; нецільове використання земельних
110 ISSN 2078-0133
ділянок; порушення щодо відведення, виділення земельних ділянок, які міс-
тять пам’ятки та були відведені раніше. Адже, враховуючи досвід цих держав
– якщо правова модель не дуже різниться – можна запозичити певні норми із
законодавства інших держав для ефективнішого вирішення окреслених про-
блем щодо збереження, охорони та використання археологічних пам’яток.
Позитивним було б використання наступних положень, які містяться в
законодавчих актах різних держав для удосконалення національного зако-
нодавства України:
– надати право органам місцевого самоврядування на регіональному
рівні займатися охороною культурної спадщини (контроль за проведен-
ням реставраційних робіт на пам’ятках, визначення меж охоронних зон
пам’яток). Подібно до країн англосаксонського права надати органам міс-
цевого самоврядування можливість визначати об’єкти, які включаються у
списки пам’яток, контролювати археологічні роботи;
– досить вдалим є досвід включення пам’яток, що підлягають охороні дер-
жави, за французьким законодавством: усі пам’ятки, які є власністю держави
(казни), мають бути включені до тих, що підлягають охороні держави; однак,
якщо ж пам’ятка або земля, на якій вона розташована, не є власністю держа-
ви, для включення її до реєстру потрібна згода власника (департаменту, комуни,
установи, фірми або приватної особи). Крім того, у Франції межі охоронної зони
затверджуються спільним рішенням Міністра культури та Міністра внутрішніх
справ після відповідних консультацій зі спеціалістами та громадськістю;
Очевидним є й те, що право кожної держави має свої відмінності, спри-
чинені її історичним розвитком і національними особливостями, адже кожна
країна пройшла власний соціально-економічний і культурний шлях станов-
лення. Однак, це не означає, що право кожної держави може застосовувати-
ся лише для неї, оскільки проблеми у сфері охорони пам’яток часто подібні.
Вміло використовуючи норми законодавчих актів інших держав, можна вдо-
сконалити українські нормативно-правові акти у пам’яткоохоронній сфері.
Джерела та література
Андрес Г.О., Рудика Н.М.1. Вчення М.К. Реріха та його вплив на формування міжнародних засад
охорони культурної спадщини / Г.О. Андрес, Н.М. Рудика : [зб. наук. праць] // Праці Центру
пам’яткознавства. Вип. 16 / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К. : [Центр
пам’яткознавства НАН України і УТОПІК], 2009. – С.10–16.
Археологічне музейництво. Енциклопедичний довідник / Кепін Д.В.– К, 2010. – С.54.2.
Єкельчик С.О.3. Охорона історичних пам’яток у Франції: сучасний етап / С.О. Єкельчик // Праці
Центру пам’яткознавства. Випуск 2. – К., 1993. – С.49-59.
Катаргіна Т.4. Збереження культурної спадщини у Великій Британії, США, Канаді (історія і
сучасність) / Т.Катаргіна. – К., 2003. – С. 50-51.
Система державного управління у сфері охорони культурної спадщини в європейських країнах 5.
/ Л.М. Кириленко // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень.
Випуск 5. – К., 2010. – С. 51–58.
Мартынов А.И.6. Археологическое наследие в современном обществе (проблемы сохранения
111Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
и использования ландшафтов с недвижимыми памятниками археологии) / А.И Мартынов //
Наследие и современность. Информационный сборник. Выпуск № 15. – М., 2005. – С. 47–57.
Филатов А.И.7. Зарубежный опыт государственного управления охраной культурного наследия
/ А.И.Филатов // Историческое наследие Крыма. – С. 107.
Юренева Т.Ю.8. Музей в мировой культуре / Тамара Юрьевна Юренева. – М., 2003. – 532 с.
The world of learning. 1968–69, 19 ed., L. – 1969.9.
Право на Vuzlib. Net [веб-сайт]. – 30.07.2011.– Режим доступу: http://provo. vuzlib. net. – Назва 10.
з екрану.
Рудыка Н.М. К вопросу об охране памятников археологи в европейских странах
В статье рассматриваются особенности охраны памятников археологии в европейских
странах. Законодательство каждой страны отличается (исторические и национальные осо-
бенности). Проблемы в сфере охраны памятников истории и культуры часто похожи, поэ-
тому изучение законотворчества стран континентального и англосаксонского права может
способствовать решению вопросов охраны археологического наследия в Украине.
Ключевые слова: памятник археологии, англосаксонское и континентальное право,
охрана памятников истории и культуры.
Rudyka N.M. About the protection of archaeological monuments in Europe
This article explores the features of the protection of archaeological monuments in Europe.
The laws differ in the European countries because of their historical and national particularities. But
the problems in sphere of cultural protection are often common. So, studying the continental and
common lawmaking could contribute to resolve some problems in the protection of the archaeo-
logical heritage in Ukraine.
Key words: monument of archeology, continental and Anglo Saks legislation, protection of the
monument history and culture.
УДК 94(477)
О.М. КРАВЧЕНКО
Історія вивчення монастирів Північно-Західної
Слобожанщини
Стаття присвячена аналізу рівня вивченості проблем, пов’язаних із виявленням, до-
слідженням і введенням до наукового обігу даних про монастирі Північно-Західної Сло-
божанщини XVII ст. Аналізуються результати понад двохсотрічного вивчення даної про-
блеми, виділяються 3 етапи досліджень і проблематика, притаманна кожному з них.
Ключові слова: Південний Захід Слобожанщини, монастирі, XVII століття
Монастирі козацької доби Північно-Західної Слобожанщини належать
до категорії найменш вивчених пам’яток козацького часу. Традиційно їх
вивчали церковні архітектори й історики. Наприкінці XVII ст. більшість
монастирів закрилися й протягом 50 років перейшли у категорію старожит-
ностей, ставши, відтак, об’єктами вивчення істориків.
Історію дослідження монастирів Слобожанщини можна умовно поді-
лити на 3 етапи: перший припадає на кінець XVIII – початок ХХ ст., дру-
|