Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст.
У статті відображений стан вивчення пам’яток селітроварного виробництва XVII ст. на території Північно-Західної Слобожанщини. Проаналізовано залишки селітряного виробництва, які представлені майданами, таборами селітроварів і варницями. На основі писемних й археологічних джерел відображено історію с...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80639 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. / Є.М. Осадчий // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 116-125. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859909523616038912 |
|---|---|
| author | Осадчий, Є.М. |
| author_facet | Осадчий, Є.М. |
| citation_txt | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. / Є.М. Осадчий // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 116-125. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті відображений стан вивчення пам’яток селітроварного виробництва XVII ст. на території Північно-Західної Слобожанщини. Проаналізовано залишки селітряного виробництва, які представлені майданами, таборами селітроварів і варницями. На основі писемних й археологічних джерел відображено історію селітроваріння Північно-Західної Слобожанщини в контексті заселення краю.
В статье отображено состояние исследования памятников селитроварного производства
на территории Северо-Западной Слобожанщины. Проанализировано остатки селитроварного производства, которые представлены майданами, лагерями селитроваров и селитряными варницами. На основании письменных и археологических источников отображена история селитроварения Северо-Западной Слобожанщины в контексте заселения региона.
The article describes the condition of studying a saltpeter-making production of North-
West Slobozanshchyna in XVII. It was analyzed the oddments of saltpeter production which
were represented by squares, camps of saltpeter-making craftsmen and brew houses. Basis
on written and archeological sources it was represented history of saltpeter-making in North-
West Slobozanshchyna in the context of settling the land.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:01:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
116 ISSN 2078-0133
Джерела та література
Бобровський Т.А.1. Монастирський печерний комплекс поблизу смт. Диканька
Полтавської обл. (за результатами спелео-археологічних досліджень у 2005 р. /
Т.А. Бобровський, Б.У. Вайнер // Праці науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних
досліджень. Вип. 2. Ч. 2. – К., 2007. – С. 9–29.
Материалы для истории колонизации и быта степной Украины Московского 2.
государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVI–
XVII столетии, собранные в разных архивах и редактированные Д. И. Багалием /
Д.И. Багалей. Т. 1. – Х., 1886. – 383 с.
Таранушенко С.А.3. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України /
С.А. Таранушенко. – К. : Будівельник, 1976. – 236 с.
Филарет (Д.Г. Гумилевский).4. Историко-статистическое описание Харьковской епархии.
Краткий обзор епархии и монастыри / Архиепископ Филарет. – М. : типография В.
Готье, 1852. – Отд. І. – 236 с.
Филарет (Д.Г. Гумилевский).5. Историко-статистическое описание Харьковской епархии
/ Архиепископ Филарет.– М. : типография В. Готье, 1857. – Отд. ІІІ. – 604 с.
Шафонский А.Ф.6. О знаменитых урочищах по историческим проишествиям [перший
науковий опис Більського городища] // Більське городище в контексті вивчення
пам’яток раннього залізного віку Європи : Зб. наук. праць. – Полтава : ЦОДПА ; вид.
«Археологія», 1996. – С. 26–29.
Щербань А.Л.7. Дослідження підземель Опішні // Археологічний літопис Лівобережної
України. – 2008. – № 1–2. – С. 133–135.
Кравченко А.Н. История исследования монастырей северо-запада Слобожанщины
Статья посвящена анализу степени изученности проблем, связанных с выявлением, ис-
следованием и введением в научный оборот данных о монастырях северо-запада Слобожан-
щины XVII в. Анализируются результаты более 200-летнего изучения данной проблемы, вы-
деляется три этапа исследований и проблематика, присущая каждому из них.
Ключевые слова: Северо-Запад Слобожанщины, монастыри, XVII столетие.
Kravchenko O.M. History of the research of the North-Western Sloboda Ukraine mon-
asteries
The article is devoted to the analyses of the problems of exposure, research and introduc-
tion to the scientifi c turn of the data about the North-Western Sloboda Ukraine monasteries of the
XVII century. The author analyses results of the over 200-year studies of the problems. Three main
stages of the studies and their main issues are determined.
Key words: North-Western Sloboda, monasteries, XVII century.
УДК 902.2
Є.М. ОСАДЧИЙ
Селітроваріння на території Північно-Західної
Слобожанщини XVII ст.
В статті відображений стан вивчення пам’яток селітроварного виробництва XVII ст.
на території Північно-Західної Слобожанщини. Проаналізовано залишки селітряного ви-
робництва, які представлені майданами, таборами селітроварів і варницями. На основі
117Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
писемних й археологічних джерел відображено історію селітроваріння Північно-Західної
Слобожанщини в контексті заселення краю.
Ключова слова: табори селітроварів, Північно-Західна Слобожанщина.
Численні війни XVI–XVII ст., які проходили за участю українських
козаків, вимагали значного обсягу виробництва селітри – складової пороху.
Для видобутку селітри ватаги промисловиків використовували великі кур-
ганні насипи епохи бронзи та раннього залізного віку, а також вали давніх
городищ. За будовою селітряні майдани Слобожанщини не відрізняються
від аналогічних залишків селітроварного виробництва – вони підковоподіб-
ні із залишками відвалів – “вусами» [2, с. 54–55].
Упродовж майже двохсот років, які минули з моменту завершення селі-
троваріння на Слобожанщині та Гетьманщині, втрачено зв’язок між залиш-
ками варниць і повідомленнями про роботу селітроварів. Однак, назву
«Виварений курган» досить часто носять якраз майдани. Початок вивчен-
ня селітряних майданів припадає на межу ХІХ–ХХ ст. Одним із фундато-
рів їх вивчення й картографування був В.Г. Ляскоронський. Він припускав,
що майдани могли бути залишками городищ кочівників або давні святили-
ща. Згодом В.О. Городцовим було доведено, що майдани – це залишки селі-
троварного виробництва доби козацтва [8, с. 222–224].
Окрім згаданих двох дослідників вивченням залишків селітряного
виробництва на території Слобожанщини займалися також М.О. Макаренко,
О.В. Сухобоков, Б.А. Шрамко, С.А. Скорий, В.В. Приймак, О.Б. Супруненко.
Дані писемних джерел опубліковані у роботах архієпископа Філарета
(Гумілевського), А.Г. Слюсарського, П.М. Кулаковського.
У XVII ст. в Східній Європі набуває поширення вогнепальна зброя й
артилерія, які потребували значної кількості пороху. Одна зі складових
пороху – селітра, як з’ясувалося, у великій кількості присутня у насипах
давніх курганів. Насипи, що складалися з чорнозему стали джерелом видо-
бутку природної селітри. Саме у шарах чорнозему містилася природна селі-
тра. Природні умови межиріччя Псла, Ворскли та Верхньої Сули сприяли
утворенню в родючому шарі ґрунту прошарків селітри. Кургани раннього
залізного віку та вали давніх городищ, які складалися переважно з чорнозе-
му, містили значну кількість природної селітри. Саме вони й стали об’єктом
ЇЇ розробки на початку XVII ст. [5, с. 9–10].
На картах Г.Л. де Боплана 1648 та 1650 р. береги Псла, Ворскли та
Сули вкриті великим лісовим масивом відомим як Лосицький Бір і Чорний
Гнилецький ліс. До того ж, у цій місцевості протікає достатня кількість неве-
ликих струмків і річок [15, p. 62]. Таке поєднання природних запасів селітри,
палива та води сприяло початку селітроваріння на території Путивльського
повіту. Початку роботи козацьких ватаг-селітроварів сприяла незаселеність
даної території. З початку XVIІ ст. польські селітровари, які працювали на
118 ISSN 2078-0133
кн. І. Вишневецького, заключали угоди з путивльським воєводою на розроб-
ку курганів за умови передання частини добутої селітри московському вій-
ську. Проте, умов договору селітровари не виконували й путивльські воєводи
перестали заключати договори з поляками. Відтак, на початку XVIІ ст. варін-
ня селітри відбувалося тут без будь-яких погоджень із московською владою.
Цьому сприяло також невизначеність кордону між Польщею та Московією –
землі, де були розташовані найбільші кургани знаходилися на спірних тери-
торіях. Відсутність постійного населення також давала змогу здійснювати
селітряні роботи безконтрольно. З дозволу польської влади селітру варили на
р. Рябині, Охтирці, Гусинці та на території Більського городища [7, с. 311].
Значна частина майданів розташовується на території Північно-
Східної Гетьманщини, найбільше їх за течіями річок Ворскла та Сула.
На Слобожанщині кількість майданів значно зменшується, зменшується
також їх розмір. Така різниця в кількості може мати кілька причин. По-перше,
землі Південної Сіверщини до середини XVIІ ст. були малозаселені, а вироб-
ництву селітри заважала постійна татарська загроза. Селітроваріння процес
тривалий, що змушувало варити селітру під захистом прикордонних фор-
тець Речі Посполитої. Один із таких значних центрів на кордоні двох дер-
жав знаходився поблизу с. Більськ сучасної Полтавської області. Тут в уро-
чищі Скоробір у першій половині XVIІ ст. був налагоджений процес видо-
бутку селітри. Для цього використовувалися також вали Західного городища
та Великого укріплення Більського городища [11, с. 56].
Про важливість селітри для Речі Посполитої свідчить поява у 1620 р.
на території Задніпрянщини «Селітряної держави». Королівський декрет
Сигізмунда ІІІ Вази чітко перераховував території, де дозволялося виробни-
цтво селітри. Туди входили як землі Речі Посполитої, так і території, що нале-
жали Московській державі. Так, поля Путивльське та Бєлгородське хоч і були
незаселеними, але формально належали до Путивльського уділу. Початок
масового видобутку селітри починається на Верхній Сулі після заснуван-
ня на старому городищі Роменського острога. За короткий час Ромни ста-
ють осередком колонізаторської політики, яку проводив польський державець
К. Сіножацький. За його ініціативи ватаги селітроварів починають освоювати
середню течію Ворскли (район Великого Більського городища) та межиріччя
Псла і Ворскли. Селітровари вели роботи на території Путивльського уділу
й часто стикалися з прикордонними путивльськими сторожами. Збереглося
досить багато доповідей путивльському воєводі про самовільний видобуток
селітри. У випадку, коли стрільці чисельно переважали селітроварів, вони від-
бирали реманент і зброю й відправляли їх до Ромен. Після того, як Поворскля
перейшло від кн. Корецького до кн. Вишневецького, останній спочатку за
королівським універсалом, а потім і самовільно починає розробку курганів
уздовж берегів річок Сули, Хорола та Груні. Після цього чисельність та кіль-
119Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
кість ватаг селітроварів збільшується і вони починають завдавати збройного
опору путивльським ратним людям [7, с. 312–330].
Про зацікавленість польської влади у видобутку селітри свідчить те, що
королівські комісари також вели видобуток селітри. Але на відміну від шлях-
ти, вони ставили селітряні заводи виключно на території Задніпрянщини.
Так, польський комісар Б. Обалковський починає ставити заводи по Ворсклі,
навколо старого Полтавського городища й укріплень Великого Більського
городища. У 20–30-х роках XVIІ ст. за наказом путивльського воєводи було
відряджено до межиріччя Псла та Ворскли Романа Гаврилова з метою вива-
рювання селітри. Але прибувши на місце він виявив, що на запланованих до
виварювання майданах ведуть роботу євреї з України [7, c. 312).
Чітке розмежування кордону між Московським царством і Річчю
Посполитою затруднювало освоєння середньої течії Ворскли та Псла.
Ці землі, хоч і незаселені з російського боку, проте, все ж, формально нале-
жали Московській державі. Тому українські ватаги не могли вільно вести
тут промисел. До того ж, не було нагальної потреби добувати селітру в таких
важких умовах. За писемними джерелами першої половини XVII ст. відо-
мо, що тут вели промисел козаки з Переяславщини, Чернігово-Сіверщини,
Полтавщини, а також селітровари – вихідці з України, що наймалися до
російських промисловиків із Путивля, Курська та Хотмизька [13, с. 270].
У першій половині XVII ст. активні роботи з видобутку селітри ведуться
навколо Більського городища. Картографування майданів околиць Більського
городища виявило факт тяжіння більшості майданів до західної периферії
городища. На Східному укріпленні також не виявлено пошкоджень валів селі-
троварами. «Південний вал», який ділить Великі укріплення Більського горо-
дища на 2 частини, був збудований у середині XVII ст. і розмежовував поль-
ську та московську частини городища. З московського боку майданів виявле-
но мало, що свідчить про відсутність інтересу московської влади до розро-
блення курганів і валів городищ Поворскля для видобутку селітри.
Процес добування селітри досить тривалий і вимагає наявності побли-
зу курганів води та дров. Окрім цього, небезпека потрапити в полон до татар
також уповільнювала процес освоєння курганів на незаселених територіях.
Ватага, яка здійснювала промисел селітри, постійно наражалася на небезпеку
через дим, який міг їх видати. Тому поряд із невеликими майданами функціо-
нували від 2 до 7 невеликих печей для випарювання селітри, а не великих вар-
ниць, як це було на території Задніпрянщини. На сьогодні у межиріччі Псла та
Сейму відомо кілька невеликих селітроварних майстерень-майданів [6, c. 62].
Зважаючи на той факт, що селітру таким способом добували також козаки-
переселенці в другій половині XVII ст., можна говорити про незначні обсяги
селітроваріння на даній території до початку її заселення. Виняток становлять
південні території майбутнього Охтирського полку. Незначна кількість май-
120 ISSN 2078-0133
данів у межиріччі Середнього Псла, Ворскли і Верхньої Сули може поясню-
ватися двома чинниками. По-перше, за даними московських і польських гра-
мот путивльські служилі люди часто були поінформовані про початок роботи
на курганах. Для припинення робіт висилалися загони стрільців, які перешко-
джали роботі селітроварів. Через це ями в центрі курганів важко відрізнити
від звичайних грабіжницьких. По-друге, за короткий час селітровари не могли
зняти велику кількість ґрунту з насипу. А переважна більшість насипів курга-
нів розорюється вже впродовж наступних 150 років. Оранка практично зруй-
нувала верхні частини насипів, а з ними і залишки роботи селітроварів.
Досліджені табори селітроварів і селітряні варниці розташовуються
поблизу майданів. Відстань між майданом і варницею коливається від кількох
десятків метрів до 800 м. Така розбіжність у розташуванні може пояснюва-
тися кількома чинниками. По-перше, наявністю поряд запасів води (струмок,
річка) та палива (дров). Тож, для виварювання вибиралися лише ті кургани,
які знаходилися поряд із необхідними ресурсами. По-друге, процес виварю-
вання селітри здійснювався одночасно на кількох курганах і печі розташову-
валися максимально ефективно для транспортування ґрунту з усіх насипів.
Табори селітроварів, які знаходилися на кордоні Польської та Московської
держав у першій половині XVIІ ст., були тимчасовими і функціонували 1–
2 сезони. За даними писемних джерел відомо, що селітроварна ватага заздале-
гідь вибирала курган або городище, де ґрунт містив досить природної селітри.
Початок роботи співпадав із весняними місяцями. Зважаючи на значне похоло-
дання у Європі в XVІ–XVIІ ст. ґрунт промерзав на значну глибину й ватага при-
бувала на місце вже після його розмерзання. Поряд із курганом зводилися шала-
ші та промислові й господарські печі. Останні вирізалися в материковій глині,
а для надання їм вогнестійкості використовували підмазки з окремих сортів
глини. Розміри печей залежали від діаметру казанів, які використовувала вата-
га. На варниці, що знаходилася на Західному укріплення Більського городища,
діаметр казанів повинен був становити понад 2,5 м [5, c. 30–33]. Значно менші
казани використовувалися у варницях поблизу сіл Пологи та Степне.
Досить рідкісним є виявлення табору селітроварів. Досліджений
В.В. Приймаком комплекс печей господарського призначення є єдиною на
сьогодні вивченою археологічно подібною пам’яткою. Згадки у грамотах
XVIІ ст. таборів селітроварів описують тимчасові споруди – здебільшого
шалаші та господарські ями. Досліджені печі споруджені за дуже архаїчною
технологією і В.В. Приймаком інтерпретуються як господарські виносні печі,
покликані обслуговувати табір селітроварів. Селітроваріння в 20–40-х роках
XVIІ ст. було сезонним, і за кілька місяців ватага могла виварити середній за
розмірами курган. Тому зводити стаціонарні будівлі не було сенсу. Основою
житла переважно був або шалаш, поблизу якого влаштовували вогнище, чи
легка стовпова споруда з плетеними із лози стінами. Всередині знаходилася
піч. Для будівництва печі використовувалася материкова глина [5, с. 55–56].
121Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Хронологія функціонування досліджених варниць може бути визначе-
на на основі комплексного аналізу археологічних даних і писемних джерел.
Селітрований комплекс поблизу с. Степне за виявленою у верхній частині наси-
пу кургану керамікою датується XVIІ ст. У грамоті, яка датується першою поло-
виною XVIІ ст. наводяться дані, що в 1638 р. за Сулою варив селітру виходець із
Києва Федір Сказка, а за рік його зять Іван освоював за наказом менського під-
старости Матвія Мрочки 3 кургани в урочищі Бесищеве у Городецькій волос-
ті [7, с. 362]. Урочище Бесищеве локалізується за даними грамоти на землю,
яку отримав гадяцький полковник Михайло Самойлович у 1680 р. Йому було
надано у власність землі, де було засновано слободи Михайлівку, Василівку
й Озак. Саме в цій місцевості знаходиться вказане урочище [9, c. 65]. Відтак,
датувати варницю поблизу с. Степне можна першою половиною XVIІ ст.
Табір селітроварів розташований у межах Більського городища можна
датувати виключно за археологічними даними. Фрагменти кераміки, виявле-
ні в шурфах і заповненні ям, датуються другою половиною XVIІ ст. У запо-
вненні однієї з печей було знайдено фрагмент світлоглиняної орнаментова-
ної кахлі, датованої другою половиною XVIІ ст. Тож, комплекс господар-
ських печей можна датувати другою половиною – кінцем XVIІ ст.
Археологічними залишками процесів селітроваріння є майдани. Майдани
північного сходу Слобожанщини сконцентровані переважно на території
Сумського й Охтирського козацьких полків. Форма майданів схожа з конфі-
гурацією майданів Гетьманщини. В основі майдану розташована лійкопо-
дібна яма глибиною від 2 до 3 м і діаметром від 25 до 50 м. Поряд розташо-
вані «вуса» викиду. Вони вигнутої форми, складаються з багатьох прошар-
ків землі, глини та попелу. Майже всі майдани є залишками одного курга-
ну, навіть коли поряд розташовані насипи, які за розмірами не поступали-
ся. Залишків місць, де випарювали селітру не виявлено. За писемними дани-
ми с. Печище Сумського району отримало назву від залишків печей, які зна-
ходилися поблизу селітроварного комплексу. Часто на оранці поблизу май-
данів знаходяться фрагменти сильно обпаленої глини. Не виключено, що це
залишки зруйнованих оранкою печей. Серед майданів, досліджених у басей-
нах Середнього Псла, Середньої Ворскли та Верхньої Сули, можна виділи-
ти 2 типи: прості підковоподібні майдани з плоским внутрішнім простором
і майдани з лійкоподібною ямою та розташованими поряд «вусами» викиду.
Селітроварний комплекс у с. Печище поєднує в собі обидва типи [12, c. 28].
Окрім курганів, селітровари використовували вали давніх городищ.
У середині XVIІ ст. розроблялися городища Бабакове та «Юрьево на усть
Курицы». Проте, широкого поширення розташування варниць на городи-
щах не зафіксовано. Дещо інший вигляд мають залишки валів і культурного
шару городищ, розроблених на селітру. В цьому випадку селітровари вико-
ристовували багатий на органіку ґрунт – центральну частина валу, де знахо-
дилися залишки дерев’яних конструкцій [10, c. 28, 31].
122 ISSN 2078-0133
Козаки, що прибували на землі Московської держави з польської тери-
торії, стали носіями етнокультурних і військових традицій Речі Посполитої.
Слід зазначити, що виробництво селітри на території Московії велося зовсім
за іншої технологією, де в основу процесу було покладено переробку скла-
дових, а не випарювання вже готової селітри.
Датування майданів й ототожнення їх із повідомленнями писемних дже-
рел можливе з великою долею імовірності через досить відносні географічні
прив’язки. У повідомленнях про розташування варниць не згадуються насе-
лені пункти – лише вказуються басейни річок, поблизу яких вони знаходи-
лися. Так, до першої половини XVII ст. можна зарахувати майдани поблизу
сіл Степне, Неплатине, Шабалтаєве, Катеринівка, Грунь, Катанське, Перелуг,
Саї. Ці майдани розташовані в місцевості, де за даними писемних джерел у
першій половині XVII ст. вели видобуток селітри вихідці з Ромен, Лохвиці,
Гадяча, Миргорода й інших містечок Лівобережжя. Ці території знаходяться
поза зоною землеволодінь козацьких містечок у середині XVIІ ст. До спис-
ку можна залучити селітряні варниці на городищах Бабакове та Миколаївка.
Кургани розташовані у межиріччі Єзучі та Сухого Ромна були причиною
довгих переговорів під час розмежування кордонів [7, с. 197–209]. Польські
комісари намагалися залишити великий курганний могильник, який знахо-
диться на південь від Конотопа, на польському боці. Але через довгі перего-
вори цей могильник залишився з московського боку. При обстеженні курга-
нів поблизу сіл Шевченкове та Шаповалівка майданів не виявлено.
Селітряні майдани розташовані переважно в межах ресурсних зон козаць-
ких фортець – Сум, Боромлі, Охтирки. Значна за розмірами фортеця потребу-
вала достатньої кількості пороху, тому починається виробництво власної селі-
три. Враховуючи обов’язковість при виробництві селітри не тільки наявності
сировини, але й безпеки, – на території Слобожанщини виникнення значних
селітроварних комплексів могло відбуватися тільки після заснування поряд
фортеці. Так, поблизу Сум відомо відразу 3 селітроварні комплекси.
Майдан поблизу с. Линтварівка розташований усередині ресурсної
зони Сум і, ймовірно, є залишками майстерень, що належали сумчанам.
До ресурсної зони Сум належить також майдан поблизу с. Веселе.
У випадку з майданами, розташованими поблизу Охтирки, неможливо з
упевненістю розділити датування виробництва до та після заснування міста.
Є письмове повідомлення, що в районі річок Охтирки та Гусинка варили
селітру євреї – вихідці з Гетьманської України. Найбільша кількість майданів
розташована між Охтиркою та містечками Грунь і Куземин [7, c. 311, 360].
Навколо Білопілля на відстані 6–10 км розташовано кілька майданів, які
знаходяться у складі курганних могильників. З певною ймовірністю до ресурс-
ної зони м. Білопілля можна віднести також майдани поблизу сіл Шкуратівка
та Рудка. Виділяється майдан поблизу с. Максимівщина, де викид було сфор-
123Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
мовано не у вигляді «вусів» а складено всередині центральної ями. Такий спо-
сіб формування викиду типовий для майданів Переяславщини. Решта майда-
нів – підковоподібної форми з видовженими «вусами» [6, c. 63].
Майдани, розташовані навколо слобожанських фортець знаходяться
на відстані від 5 до 10 км. Це відстань, яку можна було легко подолати в
разі виникнення небезпеки. Майдани, які розташовані на значній відста-
ні від козацьких міст можна пов’язати з видобутком селітри у першій поло-
вині XVII ст. По одному невеликому майдану виявлено поблизу містечок
Олешня, Боромля, Азак, Терни, Межиріч, Ворожба, Вільшана, Недригайлів.
Це свідчить про те, що козаки, які засновували фортеці, починали розроб-
ку насипів курганів для виварки селітри власними силами через нестабільні
поставки пороху з Московської держави.
На відміну від майданів на польському боці, майдани Слобожанщини
невеликі та поодинокі, що вказує на незначний і нетривалий процес видо-
бутку селітри. Видобуток селітри для приготування пороху існував у перші
роки заснування козацьких фортець, коли не було налагоджено поста-
чання пороху з Московії. Екстенсивний метод видобутку селітри зале-
жав від багатьох чинників і не отримав поширення у Північно-Західній
Слобожанщині. Поставки готового пороху в першій половині – середи-
ні XVII ст. з Московської держави залежали від обсягів його виробництва,
але через постійні війни Пушкарний приказ використовував його для потреб
власної армії. Слобожанські полковники, сотники, отамани та московські
воєводи часто скаржилися в Пушкарний та Розрядний прикази на відсут-
ність або замалу кількість «зелья пушечного» [1].
Чисельні війни, які Московська держава вела з Річчю Посполитою, вима-
гали значної кількості пороху. Під час військових дій широко використовува-
лася артилерія, яка використовувала більшу частину виробленого пороху. На
невеличкі фортеці, де використовувалася дрібнокаліберна артилерія та ручна
вогнепальна зброя, порох виділявся в останню чергу. Часто його не вистачало
і в такій ситуації козаки були змушені добувати селітру власноруч. Про дефі-
цит пороху в новозбудованих козацьких фортецях свідчать чисельні грамоти,
які надсилали московському царю їх коменданти під час війни 1658–1659 років.
Царський указ 1706 р. «О порохе и лошадях» дає загальну картину поста-
чання пороху до найбільших фортець північного заходу Слобожанщини.
«Зелья пушечного и ручного в Сумы полчверты бочки весом 44 пуда и 9 гривен,
и 38 бочек весом 77 пудов 12 гривен. Кроме того, 75 пудов и 7 гривен зелья руч-
ного, 32 пуда 10 гривен зелья пушечного. Всего 728 пудов. В Лебедин 31 пуд,
в Краснополье 10 пудов, В Белополье 8 пудов зелья ручного и 5 пудов пушеч-
ного, в Межирич 8 пудов 16 гривен» [14, c. 367–358]. В документі згадуються
найбільші фортеці, які мали артилерію та чисельний гарнізон. Невеликі форте-
ці, найімовірніше, отримували порох із Сум, Охтирки, Бєлгорода та Путивля.
124 ISSN 2078-0133
Станом на 1709 р. в Охтирській фортеці знаходилося 63 гармати, 6 гаубиць,
100 пудів пороху гарматного, 60 пудів пороху рушничного [4, C. 103].
За описом містечка Білопілля 1774 року можна говорити про наявність За описом містечка Білопілля 1774 року можна говорити про наявність
запасів пороху: «В нём большой артиллерии нет, а только пушка одна, мел-запасів пороху: «В нём большой артиллерии нет, а только пушка одна, мел-
кого ружья 12, патронов с пулями 3224, пороху 2 пуда 22 фунта…» [14, кого ружья 12, патронов с пулями 3224, пороху 2 пуда 22 фунта…» [14,
c. 414]. Хоча опис цей зроблений уже тоді, коли Білопілля давно втратило c. 414]. Хоча опис цей зроблений уже тоді, коли Білопілля давно втратило
свій оборонне значення, він дає уявлення про наявність запасів пороху в міс-свій оборонне значення, він дає уявлення про наявність запасів пороху в міс-
течку. До озброєння часу існування містечка Крига можна віднести знахідку течку. До озброєння часу існування містечка Крига можна віднести знахідку
в 70-х роках XVII ст. невеликої козацької гармати [4, с. 457]. Кількість коза-в 70-х роках XVII ст. невеликої козацької гармати [4, с. 457]. Кількість коза-
ків, які могли займатися видобутком селітри в містечках північного сходу ків, які могли займатися видобутком селітри в містечках північного сходу
Слобожанщини, була обмежена. Переважна більшість козаків була задіяна Слобожанщини, була обмежена. Переважна більшість козаків була задіяна
у прикордонній службі. Патрулювання степових кордонів вимагало часу та у прикордонній службі. Патрулювання степових кордонів вимагало часу та
значної кількості людей. Тому ватаги місцевих козаків були нечисленними й значної кількості людей. Тому ватаги місцевих козаків були нечисленними й
видобуток селітри здійснювався переважно впродовж сезону чи двох.видобуток селітри здійснювався переважно впродовж сезону чи двох.
Традиційний спосіб видобутку селітри з насипів курганів і валів горо-
дищ, швидше за все, припиняється в другій половині XVII ст. З початку
XVІІІ ст. виробництво селітри стає централізованим і переходить на більш
якісний рівень. У 1713 р. був виданий указ Сенату, де, зокрема, зазначало-
ся: «в Малороссийских городах всяких чинов людям селитряные заводы
размножать и селитру варить без остановки». З початком роботи у 1714 р.
у Шостці казенного порохового заводу практично припиняється кустарне
виробництво селітри на Слобожанщині.
Отже, видобуток селітри на території Північно-Західної Слобожанщини
починається у перші роки XVII ст. Це пов’язано з активною колонізатор-
ською політикою, яку проводили польські магнати на південно-східних кор-
донах Речі Посполитої. Видобуток селітри з курганів припадає на першу
половину XVII ст. і триває до 1647 р., коли ця територія була передана
Московській державі. Традиційний спосіб видобутку селітри з насипів кур-
ганів і валів городищ, швидше за все, припиняється в другій половині XVII
ст. З початку XVІІІ ст. виробництво селітри стає централізованим і пере-
ходить на більш якісний рівень. У 1713 р. був виданий указ російського
Сенату, де, зокрема, зазначалося: «в Малороссийских городах всяких чинов
людям селитряные заводы размножать и селитру варить без остановки». З
початком роботи в 1714 р. у Шостці казенного порохового заводу практично
припиняється кустарне виробництво селітри на Слобожанщині.
Джерела та література
Акты Московского государства, изданные Императорскою Академией наук [ред. Н.А. Попов]. 1.
Том 2. – Разрядный приказ. – Московский стол. – 1635 – 1659. – СПб, 1894. – 773 c.
Археологія доби українського козацтва XVI–XVII ст. / Д.Я. Телегін, Д.С. Винокур, 2.
О.М. Титова та ін: Навчальний посібник – К.: вид. ІЗМН, 1997. – 336 с.
Епифанов П.П.3. Оружие и снаряжение / П.П. Епифанов // Очерки русской культуры XVI века.
Часть первая. – М. : Изд-во МГУ, 1977. – C. 309–320.
125Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Іванюк Я.Г.4. Міста-фортеці Охтирка і Суми у XVII–XVIII ст. / Я.Г. Іванюк // Український
історичний журнал далі – УІЖ). – 1980. – № 9. – С. 101–109.
Каравайко Д.В.5. Селитроварение на Полтавщине (в свете новейших археологических раскопок
на Бельском городище) / Д.В. Каравайко, С.А. Скорий, В.В. Приймак. – Полтава : Полтавський
літератор, 2008. – 76 с.
Коротя О.В.6. Селітроваріння на Білопільщині у XVII ст. / О.В. Коротя, Є.М.Осадчий // Історико-
культурні надбання Сіверщини у контексті історії України : Зб. наук. праць (Матеріали п’ятої
науково-практичної конференції). – Глухів : вид. РВВ ГДПУ, 2006. – С. 61–64.
Кулаковський П.7. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648) / П. Кулаковський.
– К. : Темпора, 2006. – 496 с.
Супруненко О.Б.8. Археологічні розвідки В.Г. Ляскоронського в Посуллі / О.Б. Супруненко
// Полтавський археологічний збірник – 1999. До 1100-ліття м. Полтави за результатами
археологічних досліджень / [ред. П.К. Бондаревський, Л.Л. Залізняк, Г.Ю. Івакін, М.П. Кучера,
О.В. Сухобоков [та ін.]]. – Полтава : Археологія, 1999. – С. 222–224.
Мельник Л.Г.9. Маєтності та скарби Полуботків / Л.Г. Мельник // УІЖ. – 2000. – № 5. – С. 60 – 65.
Моргунов Ю.Ю.10. Древнерусские памятники поречья Сулы. – Курск : издание ИА РАН ; Курского
государственного областного музея археологии, 1996. – 159 с.
Мурзін В.11. Більське городище / В. Мурзін, Р. Ролле, О. Супруненко. – К. ; Гамбург ; Полтава :
Археологія, 1999. – 104 с.
Приймак В.В.12. Північний схід Дніпровського Лівобережжя у кінці ХVІ – ХVІІ ст. (історико-
археологічні нариси) / В.В. Приймак, Є.М. Осадчий. – Полтава : вид. ТОВ «Фірма Техсервіс»,
2006. – 72 с.
Слюсарский А.Г.13. Социально–экономическое развитие Слобожанщины XVII–XVIII вв. /
А.Г. Слюсарский. – Х. : Харьковское книжное издательство, 1964. – 460 с.
Филарет (Д.Г. Гумилевский).14. Историко-статистическое описание Харьковской епархии /
Архиепископ Филарет. – М. : типография В. Готье, 1857. – Отд. ІІІ. – 604 с.
Description des contrees du Royaume de Pologne, contenues depuis les confi ns de la Moscovie, 15.
insques aux limites de la Transilvanie. Par le Guillaume le Vasser, Sieur de Beauplan. – Paris : «Press-
es Universitateires de Paris», 1986. – 72 p.
Осадчий Е.Н. Селитроварение на территории Северо-Западной Слобожанщины
в XVII в.
В статье отображено состояние исследования памятников селитроварного производства
на территории Северо-Западной Слобожанщины. Проанализировано остатки селитроварно-
го производства, которые представлены майданами, лагерями селитроваров и селитряными
варницами. На основании письменных и археологических источников отображена история
селитроварения Северо-Западной Слобожанщины в контексте заселения региона.
Ключевые слова: лагеря селитроваров, Северо-Западная Слобожанщина.
Osadchiy Ye.M. Production of saltpeter in North-West Slobozhanshchyna in XVII
The article describes the condition of studying a saltpeter-making production of North-
West Slobozanshchyna in XVII. It was analyzed the oddments of saltpeter production which
were represented by squares, camps of saltpeter-making craftsmen and brew houses. Basis
on written and archeological sources it was represented history of saltpeter-making in North-
West Slobozanshchyna in the context of settling the land.
Key words: saltpeter-making, North-West Slobozanshchyna.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80639 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:01:44Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Осадчий, Є.М. 2015-04-20T14:01:39Z 2015-04-20T14:01:39Z 2011 Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. / Є.М. Осадчий // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 116-125. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80639 902.2 У статті відображений стан вивчення пам’яток селітроварного виробництва XVII ст. на території Північно-Західної Слобожанщини. Проаналізовано залишки селітряного виробництва, які представлені майданами, таборами селітроварів і варницями. На основі писемних й археологічних джерел відображено історію селітроваріння Північно-Західної Слобожанщини в контексті заселення краю. В статье отображено состояние исследования памятников селитроварного производства на территории Северо-Западной Слобожанщины. Проанализировано остатки селитроварного производства, которые представлены майданами, лагерями селитроваров и селитряными варницами. На основании письменных и археологических источников отображена история селитроварения Северо-Западной Слобожанщины в контексте заселения региона. The article describes the condition of studying a saltpeter-making production of North- West Slobozanshchyna in XVII. It was analyzed the oddments of saltpeter production which were represented by squares, camps of saltpeter-making craftsmen and brew houses. Basis on written and archeological sources it was represented history of saltpeter-making in North- West Slobozanshchyna in the context of settling the land. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Пам’ятки археології Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. Селитроварение на территории Северо-Западной Слобожанщины в XVII в. Production of saltpeter in North-West Slobozhanshchyna in XVII Article published earlier |
| spellingShingle | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. Осадчий, Є.М. Пам’ятки археології |
| title | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. |
| title_alt | Селитроварение на территории Северо-Западной Слобожанщины в XVII в. Production of saltpeter in North-West Slobozhanshchyna in XVII |
| title_full | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. |
| title_fullStr | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. |
| title_full_unstemmed | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. |
| title_short | Селітроваріння на території Північно-Західної Слобожанщини XVII ст. |
| title_sort | селітроваріння на території північно-західної слобожанщини xvii ст. |
| topic | Пам’ятки археології |
| topic_facet | Пам’ятки археології |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80639 |
| work_keys_str_mv | AT osadčiiêm selítrovarínnânateritoríípívníčnozahídnoíslobožanŝinixviist AT osadčiiêm selitrovarenienaterritoriiseverozapadnoislobožanŝinyvxviiv AT osadčiiêm productionofsaltpeterinnorthwestslobozhanshchynainxvii |