Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.)
У статті на значному масиві архівних джерел розглянуто головні напрями науково-дослідної роботи місцевих музеїв Північного Лівобережжя впродовж 1920-х років, окреслено наукові здобутки музейних працівників. В статье на значительном массиве архивных источников рассмотрены основные направления научно-...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80642 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 152-168. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859644727894212608 |
|---|---|
| author | Дмитренко, Н.М. |
| author_facet | Дмитренко, Н.М. |
| citation_txt | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 152-168. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті на значному масиві архівних джерел розглянуто головні напрями науково-дослідної роботи місцевих музеїв Північного Лівобережжя впродовж 1920-х років, окреслено наукові здобутки музейних працівників.
В статье на значительном массиве архивных источников рассмотрены основные направления научно-исследовательской работы провинциальных музеев Северного Левобережья в 1920-х гг., показаны достижения музейных сотрудников в области исторического
краеведения.
In this research a considerable array of archival sources, the basic directions of scientifi cresearch
work of the provincial museums of Northern Left-Bank Ukraine in the 1920s. The
achieves of the museum staff in the fi eld of historical study of local lore are shown.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:25:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
152 ISSN 2078-0133
1991. – С. 40–42. Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. – К., 1992. – С. 108–115.
42. Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825. – С. 17–60; П.П.Л.
Киево-Софийский кафедральний собор. – К., 1890.– 2-е изд.– С. 19–21, 51–52, 58–70, 95–96.
43. ЦДІАК України, ф. 725, оп. 1, спр. 23, арк. 20–21.
44. Там само, спр. 36, арк. 1, 4–5.
45. Нестуля О. Доля церковної старовини… – С. 24.
46. Там само. – С 78–80; Преловська І.М. «Зважаючи на важливість роботи, яку мені пощастило
починати, я намагався бути абсолютно об’єктивним…» До століття з дня народження
першого директора Софійського заповідника Івана Михайловича Скуленка (1901–1990) //
Нові дослідження давніх пам’яток Києва (Матеріали наукової конференції Національного
заповідника «Софія Київська»). – К., 2003. – С. 22–23.
Федорова Л.Д. Становление и развитие церковно-исторических музеев в Киеве
(конец ХІХ – начало ХХ вв.)
В статье рассматриваются на примере Киеве вопросы формирования сети церковно-
исторических музеев в Украине, их вклад в дело сохранения движимых памятников исто-
рии и культуры и использование музейных источников в научных, образовательных и про-
светительных целях.
Ключевые слова: церковно-исторические музеи, музейная сеть, охрана памятников, Ки-
евский церковно-исторический и археологический музей при Киевской духовной академии.
Fedorova L.D. Formation and Development of Church Historical Museology in Kyiv
(end of ХІХ – beginning of ХХ)
The article studies the Kyiv experience of the Church Historical museums formation in
Ukraine, the impact to preservation of the movable historical monuments, the scientifi c and edu-
cational application of museum sources.
Key words: Church Historical museums, museum network, protection of monuments, Kyiv
Church Historical museum at Kyiv Ecclesiastical Academy.
УДК 069:908(477.5)«1920/1930»
Н.Д. ДМИТРЕНКО
Внесок місцевих музеїв Північного
Лівобережжя в розвиток історичного
краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.)
У статті на значному масиві архівних джерел розглянуто головні напрями науково-
дослідної роботи місцевих музеїв Північного Лівобережжя впродовж 1920-х років, окрес-
лено наукові здобутки музейних працівників.
Ключові слова: місцеві музеї, історичне краєзнавство, археологічні, народознавчі,
мистецтвознавчі дослідження, науково-фондова робота.
Музей як невід’ємна складова культури і науки є суттєвий чинник у реаліза-
ції завдань щодо вивчення проблем, пов’язаних із усвідомленням історичної та
153Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
культурної спадщини українського народу. Вивчення власної історії, збережен-
ня кращих національних традицій робить зі співвітчизників націю, що особли-
во важливо в умовах духовної кризи суспільства. Відтак, дослідження дороб-
ку місцевих музеїв у галузі історичного краєзнавства набуває особливого зна-
чення. Виключно важливу роль музейні заклади відігравали під час револю-
ційної перебудови суспільства на початку ХХ ст., коли вони стали справжніми
науково-освітніми осередками. Отже, актуальність дослідження обумовлюєть-
ся пошуком оптимальних шляхів духовного вдосконалення сучасного суспіль-
ства, зростаючим інтересом громадськості до історико-культурного надбання.
Означена проблема знайшла відображення у монографії Г. Скрипник.
Автор зосередила увагу на дослідженнях місцевих музеїв у галузі народо-
знавства [1]. Як складову частину історико-краєзнавчого руху розглянуто
науково-дослідну роботу місцевих музеїв у працях С. Заремби, О. Коваленка,
Я. Верменич, В. Ткаченко та Л. Ясновської [2]. У розвідці А. Пудовкіної оха-
рактеризовано археологічні дослідження Глухівського музею в 20-х роках
ХХ ст. [3]. Студія М. Кравченка зосереджує увагу на діяльності керівника
Сосницького музею Ю. Виноградського як дослідника археологічної старо-
вини й організатора синоптичних спостережень [4]. Попри очевидну важ-
ливість, питання роль місцевих музеїв Північного Лівобережжя в перші
десятиріччя ХХ ст. у процесі розвитку історичного краєзнавства не здобула
належного висвітлення в науковій літературі.
Визначити внесок місцевих музеїв у розвиток історичного краєзнавства
й охарактеризувати їхню роль у поширенні знань з історії рідного краю є
головним завданням статті.
Науково-дослідна робота – один із головних напрямків діяльності музеїв.
Сама поява музеїв у ХІХ ст. була обумовлена потребами подальшого вивчен-
ня історії, економіки та культури краю. Ініціаторами їх створення були науко-
ві товариства, земства, громадські організації. Визначну роль у створенні міс-
цевих дореволюційних музеїв – Конотопського повітового земського музею
(1900), Глухівського зібрання предметів місцевої старовини (1903), Ніжинського
музею «Гоголівська кімната» (1909) та Остерського музею наочних посібників
(1912) – належить Чернігівській губернській архівній комісії, яка була засно-
вана в 1896 р. Своєю головною метою члени комісії вважали збирання, збері-
гання та дослідження речей «що характеризують народний побут, світогляд та
долю рідного краю». В 1903 р. члени комісії О. Верзилов, П. Добровольський,
М. Коцюбинський та І. Руденко впорядкували «Програму для збирання відо-
мостей археологічних, історичних та етнографічних по Чернігівській губернії»,
яка не втратила свого значення і дотепер [5]. В ХІХ – на початку ХХ ст. поши-
рюється інтерес до вивчення археологічного минулого регіону й історії побу-
ту українського народу. Завдяки невтомній праці місцевих науковців і поціно-
154 ISSN 2078-0133
вувачів старовини музейні збірки постійно збільшувалися і були переконливим
свідченням досягнень у царині регіональних досліджень.
Після закінчення революційних змагань і громадянської війни ново-
створені й відновлені музеї продовжили розвивати традиційні напрямки
досліджень. Тим більше, що очолили місцеві регіональні музеї науковці-
гуманітарії, представники «старої», дореволюційної наукової школи.
Активна співпраця музейників із науковцями розпочалася на початку
20-х років у галузі археології. Пов’язано це було, здебільшого, з наукови-
ми планами провідних музеїв і вищих навчальних закладів. «У вкрай важ-
ких матеріальних і моральних умовах, часто без книг і лабораторій, нау-
ковці зберегли не тільки інстинктивне прагнення продовжувати свою нау-
кову роботу, але, всупереч бурхливій народній стихії, виявили свій творчий
порив», – писав у 1922 р. кримський науковець П. Гальцов [6]. Гарантією
успіху був факт, що у пореволюційні роки в місцевих музеях Північного
Лівобережжя працювали фахівці з університетською освітою.
Наукові дослідження за участю провінційних музеїв почали проводитися
вже на початку 1920-х років (Роменський, Остерський, Сосницький музеї).
В 1923 р. професор М. Макаренко запросив до співробітництва в археоло-
гічних дослідженнях Роменський музей.
Решта великих культур, що зміняли одна одну знаходяться у великій кількос-
ті на території Роменського повіту. Досить сказати того, що не тільки в російській
вченій літературі, а навіть у закордонній наша Роменська скитська культура має
своє окреме місце під назвою «культура аксютинського типу», або слов’янська
культура «городищ Роменського типу». Я маю честь пропонувати музею свої спе-
ціальні знання і деякий невеликий час. Коли музей знайде це потрібним, то дасть
дослідам роменських пам’ятників зазначеного злету. Якби музей мав на це змогу і
бажання асигнувати на такі досліди, наслідком яких міг би поповнити музей, про-
понував би свій труд по керівництву дослідами, звичайно, безплатно [7].
З Роменським музеєм М. Макаренка пов’язували особливі стосунки –
музей створювався за його безпосередньої участі, професор неодноразово був
присутній на засіданнях Товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва,
заснованого при музеї. На засіданні колегії Роменського музею (травень 1924 р.)
вирішено було підтримати пропозицію М. Макаренка та просити місцевий від-
діл народної освіти виділити кошти для проведення археологічних досліджень,
або ж допомогти безкоштовною робочою силою [8]. Того ж таки року директор
музею М. Семенчик брав участь у археологічній експедиції під керівництвом
М. Макаренка, яка досліджувала городище Монастирище. Здобуті матеріа-
ли були узагальнені в праці керівника експедиції «Городище Монастирище».
Документи Роменського музею свідчать про співпрацю з М. Макаренком під
час археологічних розкопок у с. Ведмежому [9]. На клопотання науковця щодо
збереження пам’яток старовини та пропозицію ВУАК у 1928 р., М. Семенчику
155Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
було доручено дослідити у с. Ведмежому одну з двох уцілілих могил, оскіль-
ки на місці старовинного поховання розпочалося будівництво школи [10].
Ці й інші дослідження дали М. Макаренку змогу зробити припущення про
виявлену культуру нового типу, носіями якої були сіверяни – вона отримала
назву «роменської». Проводив музей і самостійні археологічні дослідження,
про що свідчить робочий план на 1928 р.: обстеження та зйомка плану городи-
ща в м. Недригайлів, могильників біля сіл Линове та Ведмеже, археологічних
пам’яток уздовж р. Сулі до Лохвиці та р. Псел від Гадяча до Плішивець [11].
Наприкінці року на прохання редакції збірника «Антропологія» до Кабінету
антропології ім. Хв. Вовка надійшов рукопис М. Семенчика «Неолітичні зна-
хідки на Роменщині» [12]. Науково-дослідна робота музею охоплювала кілька
напрямів. У травні 1928 р. Роменський музей звернувся до Укрнауки за «від-
критим листом» для проведення дослідження геологічної будови та ґрунтів
Посулля, збирання етнографічного матеріалу, обстеження церков. Був визначе-
ний маршрут експедиції: Ромни–Попівка–Сурмачівка–Глинськ–Нова Гребля–
Білогорівка–Свиридівка–Яшники–Лохвиця–Піски [13]. Під час роботи у скла-
ді архітектурно-мистецької експедиції під керівництвом С. Таранушенка,
маршрут якої пролягав через села Хорунжівка, Житнє, Артюхівка, Ярмолинці,
Хмелі, М. Семенчик зробив топографічну зйомку археологічних пам’яток –
могильників і городищ (17 об’єктів). Результати досліджень були викладені у
статтях «Кілька предісторичних знахідок Роменщини», «Випадкові знахідки
на Роменщині» опублікованих на початку 1930-х років [14].
Зробили свій унесок місцеві музеї й у вивчення трипільської культу-
ри. Зокрема, в 1924 р. завідувач Остерського музею А. Розанов увійшов до
складу експедиції, яку очолили викладачі Київського археологічного інсти-
туту Л. Дінцес і М. Багаєвський. Експедицією були здійснені пробні роз-
копки пам’яток трипільської культури в с. Євминка Остерського повіту [15].
Керівництво Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка звернуло-
ся до Остерського музею з проханням передати йому зразки фрагментів кера-
мічного посуду з археологічних об’єктів трипільської культури, що знаходи-
лись на території повіту [16]. У 1925–1926 роках співробітники музею брали
участь у дослідженні археологічної пам’ятки в с. Євминка у складі експедиції
М. Макаренка [17]. У серпні 1923 р. А. Розанов провів розвідки фундаменту
церкви Архангела Михайла (Юр’євої Божниці ХІ–ХІІ ст.) у передмісті Остра –
Старгородці. Відбулася також поїздка до с. Євминки для дослідження кам’яних
жорен, що були знайдені в руслі р. Десни [18]. А. Розанов упорядкував архе-
ологічну карту Остерського повіту за матеріалами музейних досліджень, про-
вів археологічну розвідку у с. Вовча Гора [19]. В 1928 р. музей співпрацював
із експедицією М. Макаренка, яка досліджувала Юр’єву Божницю – предмет
наукового інтересу вченого ще з дореволюційного часу. Описи, малюнки та
фотографії, зроблені під час цієї експедиції, зберігають наукове значення до
156 ISSN 2078-0133
сьогодення [20]. Наступник А. Розанова – Г. Черноголовко поповнив археоло-
гічну колекцію музею знахідками неолітичної доби, виявленими під час робо-
ти на Козаровицькій луговій дослідній меліоративній станції [21].
Самостійні археологічні експедиції здійснював завідувач Сосницького
музеєю Ю. Виноградський. У 1921 р. він провів розвідувальні роботи в уро-
чищі Городище біля с. Шабалинів. Знайдені матеріали дозволили йому зро-
бити припущення, що «тут був город Сіверян ще перед татарським погро-
мом і що він певно існував в часи поганські» [22]. Того ж таки року було
проведено дослідження слов’янського городища біля с. Ляшківці. Знайдені
під час розкопок сокиру та ніж було передано до музею [23]. У 1924 р. він
здійснив археологічні розвідки в селах Мале Устя, Велике Устя та Слободка,
результатом яких стала стаття «Два селища» [24]. Наприкінці 1920-х років
Ю. Виноградський оглянув городище біля оз. Буромка (с. Слободка).
Знайдені керамічні й остеологічні матеріали дозволили погодитися з висно-
вками попередніх дослідників про заселення цієї пам’ятки представниками
племені сіверян Х ст. [25]. Загалом були обстежені 25 населених пунктів у
Сосницькому, Менському, Коропському, Корюківському та Батуринському
районах [26]. Знахідки поповнили експозицію Сосницького музею.
Проводячи археологічні дослідження в Прилуках, співробітники міс-
цевого музею намагалися залучити до справи кваліфікованих фахівців. На
початку 1920-х років запрошення взяти участь у розкопках підземних ходів
отримав професор Ніжинського інституту народної освіти (далі –НІНО)
В. Ляскоронський [27]. Виявлені у процесі розкопок пам’ятки демонстру-
валися на щорічних виставках і були передані до окружного музею [28].
Під час реорганізації музею в 1927 р. до губернського відділу народної осві-
ти з листом звернувся професор М. Макаренко:
Археологічні досліди, що розпочинаються мною на Прилуччині, мають на
увазі головним чином дослідження первісних культур, що залишились на терито-
рії Прилуччини, і далі Округовий Музей, в який поступають речі з цих дослідів.
Тому гадаю, що Вашому округовому музеєві, який явиться спадкоємцем дослідів,
потрібно було б мати на дослідах свого представника, який би знайомився з мето-
дами дослідів з одного боку, а з другого мав би уявлення про стан і значення зна-
йдених речей. Майте на увазі, що від Укрнауки має відкритого листа на досліди
та розшуки лаборант Вашого музею М. Кучміна. Гадав би корисним і для дослі-
дів, і для музею командирувати її на розкопки [29].
За відсутністю в кошторисі музею грошей на проведення таких робіт,
М. Макаренку було відмовлено. Кінець 1920-х років позначився актив-
ним співробітництвом Прилуцького окружного музею з Всеукраїнським
археологічним комітетом (далі – ВУАК), зокрема, з уже згаданим професо-
ром М. Макаренком. У результаті спільної праці були складена карта скіф-
ських курганів Прилуччини, проведені дослідження споруд Густинського та
157Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Ладанського монастирів. У 1926–1928 роках за дорученням ВУАК було здій-
снено кілька експедицій, що охопили значну територію округи (Вільшана,
Іваниця, Калюжинці, Сокиринці, Тростянець, Охоньки, Срібне, Гурбинці,
Дігтярі, Іванківці, Переволочна). Були виявлені й обстежені городища в
с. Вільшана та поблизу нього, що належали до східнослов’янських поселень
VІ–VІІІ ст. Результати експедиції М. Макаренко виклав у статті «Археологічні
досліди та розшуки на Прилуччині» [30]. У звіті до ВУАК завідувача прилуць-
кого музею В. Маслова були наведені описи та фотографії понад 100 археоло-
гічних об’єктів [31]. У 1929 р. Прилуцький окружний музей організував роз-
копки біля с. Коломійцеве, де було виявлено підйомний матеріал неолітичної
доби, а також співробітники музею взяли участь у дослідженні професором
М. Рудинським Журавської палеолітичної стоянки [32].
На середину 1920-х років припадає початок науково-дослідної роботи
Глухівського окружного музею, який на той час очолював колишній викла-
дач історії та географії місцевої чоловічої гімназії В. Мальченко. За півтора
роки його керування музеєм (квітень 1925 р. – жовтень 1926 р.) було здійсне-
но комплексне обстеження городищ і курганів навколо міста, здійснені розкоп-
ки в історичній частині Глухова, де колись знаходилася будівля Малоросійської
колегії, гетьманський палац і Успенський жіночий монастир [33]. Масштабні
археологічні дослідження на території Глухівської округи відбулися в 1927–
1933 роках, коли посаду завідувача музею обіймав Я. Морачевський.
У 1928 р. була організована археологічна розвідка вздовж річок Есмані,
Ворголу та Сейму до Путивля за участю колег із Конотопського музею.
Головним завданням експедиції було обстеження поселень кам’яного віку
[34]. У серпні 1929 р. Я. Морачевський разом зі студентом Глухівського пед-
технікуму С. Литвином провів польові дослідження поверхневого археологіч-
ного матеріалу на берегах річок Клевені, Свізі, Локні, Івоту з метою вивчен-
ня давньоруських городищ. Під час експедиції Я. Морачевський вів щоденник,
зняв плани досліджених об’єктів [35]. Наступного року були обстежені дюни в
Семенівському районі. В 1931 р. було відряджено експедицію до Глухівського,
Шосткинського, Хільчанського та Понорницького районів [36]. Археологічним
відкриттям 1926 р. була Мізинська палеолітична стоянка.
Відкриття цього селища з часів палеоліту, єдиного з боку своєї наукової вар-
тості не тільки в європейському, але й світовому масштабі, звернуло на себе ува-
гу широких наукових кіл [37].
На засіданні порайонних комісій історичної секції ВУАН М. Грушевським
була зроблена доповідь «Техніка й умілість палеолітичної доби в знахід-
ках Мізинського селища на Чернігівщині». Керівник Глухівського музею
Я. Морачевський брав участь у роботі Мізинської палеолітичної експеди-
ції в 1932 р. [38].
158 ISSN 2078-0133
Джерела дають змогу встановити факт, що науково-дослідна робота в
музеї Ніжинського інституту народної освіти на початку 1920-х роках велася
досить пасивно. У звіті Чернігівського губернського відділу політичної освіти
за 1922–1923 роки зазначалося: «Крайняя скудость сведений является резуль-
татом отсутствия сколько-нибудь подходящих для музейной работы лиц и
отказом от работы тех немногих, кто бы мог работать в музее, но не жела-
ет, не получая никакого вознаграждения, которое длится месяцами и года-
ми» [39]. Дослідницько-збирацька робота в Ніжині проводилася за часу існу-
вання Музею історії мистецтв та етнографії, створеного В. Лесючевським.
Поруч із засновником і директором цього музею свої перші кроки у велику
науку зробив майбутній завідувач Ніжинського окружного музею І. Спаський
у 1921 р., досліджуючи городище в с. Плоскому неподалік Ніжина [40].
Наприкінці 1920-х років І.Спаський у якості керівника окружного музею
отримав досвід практичної археологічної роботи, беручи участь у досліджен-
ні Шестовицького городища під керівництвом П. Смолічева [41].
У середині 1920-х років відбулися експедиції співробітників Конотопського
музею до Кролевецького, Батуринського та Карабутівського районів, також ними
було обстежено с. Парафіївку [42]. Під час досліджень округи був зібраний зна-
чний матеріал на неолітичних стоянках уздовж річок Сейм і Десна [43].
У перші пореволюційні роки склалися сприятливі умови для досліджень
у галузі народознавства. До складу створеної у червні 1921 р. Етнографічної
комісії ВУАН входили відомі вчені-дослідники Північного Лівобережжя
Є. Рихлік, М. Рудинський, участь у роботі комісії брали І. Галюн, Л. Дінцес,
М. Макаренко. Члени комісії планували й очолювали проведення науково-
дослідної роботи на місцях, інструктували музейників щодо створення етно-
графічних відділів. Але головна увага Етнографічної комісії була зосереджена
на залученні до наукових пошуків місцевих працівників культури. Протягом
1925 р. Комісія поширила понад 6 тис. примірників програм та інструкцій.
Місцеві музеї стали осередками народознавчої діяльності, займаючись зби-
ранням, вивченням і популяризацією кращих зразків народної творчості.
Систематичний зв’язок із Етнографічною комісією ВУАН підтримували керів-
ники місцевих музеїв П. Бугославський, Ю. Виноградський, О. Поплавський.
Одним із перших на території Північного Лівобережжя до збирання етно-
графічного матеріалу приступив Роменський музей мистецтва, науки та про-
мисловості [44]. У січні 1923 р. етнографічний відділ цього музею налічував
123 експонати (побутові речі, національний одяг, зразки української вишив-
ки). Суттєве поповнення етнографічної колекції відбулося того-таки року,
коли після ліквідації роменської «Просвіти» до музею було передано глиняний
посуд, рушники, книги – загалом 145 предметів [45]. У 1927 р. за дорученням
Етнографічної комісії ВУАН у складі Роменської етнографічної експедиції пра-
159Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
цював науковий співробітник музею І. Галюн. Наступного року він опубліку-
вав статтю «Нові кобзарські пісні» за результатами досліджень у с. Лютеньках
Гадяцького району [46], а також відправив до Етнографічної комісії рукопи-
си «Пережитки чумацтва на Роменщині» (5 аркушів), «Етнографічна ман-
дрівка по Роменщині і Гадяччині влітку 1927 р.» (17 аркушів) і «Матеріали до
народно-побутового словника Роменщини» (18 аркушів) [47].
У свою чергу, Чернігівський губернський відділ політичної освіти в
плані роботи на 1924 р. визначив створення в музеях губернії відділів, де
було б «скупчено все, що торкається до України та її культури» [48].
У середині 1920-х років етнографічний відділ існував у Сосницькому
музеї [49]. Завідувач музею Ю. Виноградський організовував фольклорно-
етнографічні експедиції. За результатами досліджень наприкінці 1920-х років
він опублікував кілька статей в академічних журналах – «Марія Дорошиха»,
«Кобзар П. Куліш» [50]. На розгляд Етнографічної комісії ВУАН були також
подані статті «Павло Кияниця – оповідач про старовину», «Говірка м. Сосниці
та деякі відомості про говірки сіл сусідніх районів», «Сосницький співак
Антон Матюшенко та його репертуар», «Уламки поганського світогляду:
вірування населення в надприродну силу води, заговори» [51]. Етнографічну
колекцію музею складали старовинні козацькі люльки, глиняний посуд, різь-
блені ківшики-«михайлики», вулики, українські килими і скатертини [52].
У 1923–1924 роках при Остерському музеї існував етнографічний підвід-
діл історико-археологічного відділу, в якому були представлені 46 експонатів.
Наступного року кількість експонатів подвоїлася (103 предмети), й етногра-
фічний відділ став самостійною структурною одиницею музею [53]. Завідувач
музею А. Розанов разом із членами Краєзнавчого товариства збирав фольклор-
ні й етнографічні матеріали, поповнював колекцію українським народним одя-
гом, характерними предметами побуту, різьбленими речами, які представляли
знамениту остерську школу майстрів Підліських [54]. Члени Товариства вивча-
ли орнаментику національного одягу і традиції народної архітектури [55].
Цікаві пам’ятки експонувалися у складі історико-етнографічних відді-
лів Ніжинського та Конотопського музеїв. Фольклористичні дослідження
Ніжинської округи проводилися ще до об’єднання музею НІНО та Музею
історії мистецтва та етнографії в 1922 р. В. Михальський, аспірант професо-
ра О. Грузинського (останній на той час завідував музеєм НІНО), вивчав руко-
писні пам’ятки ХVІІ–ХVІІІ ст. з метою дослідження місцевих діалектів [56].
Співробітники Ніжинського окружного музею зібрали інструменти місцевих
майстрів-золотарів, традиційний для регіону гончарний посуд і глиняні іграш-
ки [57]. Значну частину етнографічної колекції складали пам’ятки, пов’язані з
перебуванням у Ніжині родини Даміана де ля Фліза (портрети, малюнки) та речі,
що характеризували побут купецького середовища [58]. Етнографічна збірка
160 ISSN 2078-0133
Конотопського музею складалася зі слуцьких поясів із клеймами майстрів, цехо-
вих прапорів, зразків гаптарства, тканин і одвірка, датованого 1700 роком [59].
Пошукову роботу Новгород-Сіверського музею в галузі фольклористики
засвідчує стаття його першого директора професора І. Абрамова «Краеведы-
самоучки», яка розповідала про старожила Вороніжа Д. Макаренка – носія
місцевого фольклору. Його пам’ять зберігала значну кількість легенд і пере-
казів, пов’язаних з історією краю [60].
Наприкінці 1920-х років Прилуцький окружний музей володів значною
етнографічною колекцією, що була зібрана під час експедиції студентським
краєзнавчим гуртком (діяв при музеї під керівництвом Є. Хоменка). До колек-
ції входили зразки старовинного різьбярства (картинні рами, сволоки, меблі
ХVІІІ ст.), килими, рушники, плахти, сільськогосподарське знаряддя [61].
Завдяки зверненню до всіх небайдужих до місцевих старожитностей узяти
участь у збиранні «ізусної народної духовної творчості – пісень, казок, при-
слівів, заговорів, забобонів, вірувань, чар, обрядів, засобів народної медицини
і таке інше», була зібрана значна кількість фольклорного матеріалу [62]. Керівник
експедиції написав статтю про перебування Т. Шевченка на Прилуччині [63].
У 1928 р. Глухівський окружний музей провів етнографічні розвідки у
селах Чернецьке та Марчихина Буда з метою вивчення традиційних кустар-
них промислів (бондарі, колісники, виготовлення мотузок). Співробітники
музею вивчали також матеріали крайового архіву з історії кустарних про-
мислів на Глухівщині [64].
Завдяки допомозі місцевих музеїв Етнографічна комісія ВУАН залучи-
ла до збирання етнографічних матеріалів учнів шкіл міст Путивля, Прилук,
Остра; сіл Вейсбахівки та Березне тощо [65].
До здобутків Прилуцького окружного музею можна зарахувати роботу з
наукового формування фондів. Був складений каталог рукописів (48 позицій)
серед яких були царські укази ХVІІІ ст., матеріали Прилуцької міської ратуші
1800–1810 років, гетьманські універсали Густинському монастирю. До катало-
гу були занесені старовинні книги іноземними мовами (47 примірників) [66].
Стараннями членів наукового товариства м. Прилук і місцевої влади роботу
музею (в статусі окружного) було поновлено. У 1926 р. було виділено примі-
щення для музею. Наукові дослідження помітно пожвавилися після призначен-
ня в січні 1927 р. на посаду директора музею В. Маслова. На старенькому вело-
сипеді, подарованому йому ще за студентства, у домотканій сорочці та розби-
тих черевиках він об’їхав усю округу з фотоапаратом. Закоханість в історич-
ну та культурну спадщину Прилуччини допомогли В. Маслову об’єднати твор-
чу інтелігенцію міста навколо музею. Була створена музейна секція, до складу
якої увійшли 15 ентузіастів – поціновувачів місцевої старовини, які стали поза-
штатними науковими співробітниками музею. Протягом 1927 р. тривало фото-
161Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
графування позамузейних пам’яток. Було зафіксовано 108 об’єктів. В. Маслов,
Є. Хоменко, С. Маслов і А. Лучник займалися історико-літературними дослі-
дженнями, вивчали доробок письменників, істориків, життя та творчість
яких були пов’язані з Прилуччиною (Т. Шевченко, Є. Гребінка, М. Маркевич,
С. Лукомський) [67]. У 1928 р. В.Маслов перебував у науковому відрядженні
до Москви та Ленінграду з метою вивчення архівних матеріалів, пов’язаних із
літературною та науковою діяльністю М. Маркевича [68].
Наприкінці 1920-х років Укрголовнаука започаткувала підготовку
Довідника українських діячів науки та культури і звернулася за допомогою
до місцевих музеїв. Співробітники Прилуцького окружного музею налаго-
дили зв’язок із родичами, учнями та близькими знайомими видатних діячів
культури. Так пасинок М. Костомарова – О. Кісіль передав музею фотогра-
фії та спогади про перебування видатного історика на Прилуччині. Родина
видатного математика В. Вороного передала до музею його праці. Учень
архітектора О. Ягна – художник І. Миколаїв погодився передати до музею
рештки його бібліотеки. Родина професора права В. Олександренка пода-
рувала музею його рукописи й особисті речі [69]. Паралельно з історико-
краєзнавчими дослідженнями В. Маслов вивчав історію літератури.
Одна з його праць – «Оссианизм Карамзина» – ледь не коштував йому поса-
ди директора музею, оскільки була видана без дозволу Укрголовліту [70].
У 1929 р. відбулася спільна експедиція Глухівського та Путивльського
музеїв з метою дослідження церковної старовини – Софроніївського та
Путивльського монастирів [71].
У музеї НІНО протягом 1923–1927 років тривала робота з упорядкуван-
ня та систематизації колекцій після передачі експонатів Музею історії, мис-
тецтва та етнографії. Поєднуючи викладацьку роботу з роботою в музеї на
громадських засадах, його співробітники публікували свої наукові праці у
«Записках Ніжинського інституту народної освіти» [72], а згодом у «Записках
Ніжинського інституту соціального виховання» [73]. Музей, колекція якого
формувалася ще за часу існування Гімназії вищих наук князя Безбородька,
став своєрідною науковою лабораторією, об’єктом досліджень представників
Ніжинської вищої школи. Так, у середині 1920-х років фонди музею досліджу-
вали викладачі НІНО – професор В. Рєзанов (стародруки), Ф. Алексєєв (руко-
писний відділ), М. Куїс і А. Єршов (революційний рух) [74]. Розширенню
джерельної бази для історичних досліджень краю сприяла робота музейни-
ків разом із представниками Ніжинської вищої школи з упорядкування архі-
вів міста. До 1923 р. в Ніжині було зареєстровано 117 приватних і державних
архівів, упорядковано архіви 20 дореволюційних установ [75]. Активну участь
у цьому процесі брали члени студентського історико-архівного гуртка, ство-
реного в липні 1924 р. при НІНО [76]. Активним членом гуртка був, зокре-
ма, І. Спаський – на той час заступник директора музею НІНО. Накопиченню
162 ISSN 2078-0133
досвіду музейної роботи сприяло ознайомлення І. Спаського з музеями Києва
та Чернігова у складі наукової експедиції під керівництвом члена Російської
Академії історії матеріальної культури, професора М. Сичова. Метою екс-
педиції було вивчення пам’яток архітектури та монументального живопи-
су Чернігівщини. Це наукове відрядження стало поштовхом для роботи
І. Спаського над темою «Організація шкільних музеїв та виставок» [77].
Значна увага була приділена вивченню біографії й творчості видатної земляч-
ки Марії Заньковецької. У заяві видатного ніжинського громадського та куль-
турного діяча, натоді – викладача НІНО Ф. Проценка зазначалося:
В добу проведення у нас українізації та накопичення здобутків української
культури завчасним та доцільним буде порушити питання про влаштування при
музеї ІНО українського театрального кутка Заньковецької, коли з боку правлін-
ня буде згода на вищезазначене, тоді кошти на цю справу може дати вистава, яку
можна влаштувати силами студентів за участю М.К. Заньковецької [78].
І. Спаський, уже в якості директора Ніжинського окружного музею, опі-
кувався театральним куточком. У вересні 1929 р. він запропонував подавати
відвідувачам музею підписні листи, щоб зібрати кошти й придбати у київ-
ської художниці C. Левицької портрет видатної землячки [79].
Активною була науково-дослідна робота Конотопського музею, співро-
бітники якого збирали та вивчали рукописи, особисті речі діячів української
культури. У 1924 р. до музею надійшли картини та скульптури, створені
М. Ге [80]. Збирав музей матеріали, пов’язані з діяльністю П. Куліша та його
дружини Г. Барвінок [81]. Конотопські музейники опікувалися також сади-
бою відомого українського історика О. Лазаревського у с. Гирявка [82].
Одним із важливих векторів наукової роботи місцевих музеїв Північного
Лівобережжя були геоботанічні дослідження. З середини 1920-х років на
базі Роменського музею плідно працювала природнича лабораторія, спів-
робітники якої займалися збиранням геологічних матеріалів, виготовлен-
ням карт ґрунтів, графіків, таблиць, що відображали еволюцію геологічної
будови краю [83]. У 1929 р. співробітники музею організували природничу
експедицію для дослідження ґрунтів і рослин басейну р. Хорол, залучивши
також членів краєзнавчого гуртка [84].
Завідувач Остерського музеєю А. Розанов займався вивченням тварин-
ного світу округи та підготував рукопис «Фауна Остерского уезда» [85].
Музей зібрав бібліотеку (3366 томів), яка містила матеріали з історії, природи та
географії Остерського краю [86]. Наступник А. Розанова – Г. Чорноголовко вліт-
ку 1928 р. здійснив геоботанічні дослідження берегів р. Остер у Ніжинському
та Чернігівському округах. За підсумками цієї роботи був складений ґрунтов-
ний «Геоботанічний нарис р. Остер» (72 друковані аркуші) [87].
Масштабні природничі дослідження здійснювалися Прилуцьким окруж-
ним музеєм. Голова музейної секції професор М. Демков працював над
163Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
упорядкуванням географічного словника Прилуччини, до якого мали ввій-
ти описи всіх географічних об’єктів. У 1927 р. було зареєстровано понад
1 тис. таких об’єктів. Експедиція академіка К. Гедройця з дослідження ґрун-
тів Прилуччини передала здобуті матеріали до місцевого музею. Лаборант
музею Ю. Каневський займався вивченням лікарських рослин округи [88].
У 1920-х роках збірки місцевих музеїв привертали увагу відомих учених.
Остерський музей приймав мистецтвознавця з Москви А. Греча, який працю-
вав над збіркою малярства. Мистецтвознавець Д. Гордєєв із Тифлісу цікавився
речами великокнязівської доби з колекції музею та досліджував залишки фре-
сок Юр’євої Божниці [89]. Наприкінці 1920-х років у Ніжинському окружному
музеї вивчав документи рукописного відділу В. Лесючевський, який на той час
був науковим співробітником відділу давньоруського мистецтва Російського
музею в Петрограді. Є. Спаська (сестра І. Спаського), науковий співробітник
кустарного відділу Київського сільськогосподарського (етнографічного) музею,
яка спеціалізувалася на вивченні народної вишивки, гончарства та золотарства,
досліджувала історію одного з найцікавіших експонатів музею – вишитого
зеленого покривала, яке за переказами належало засновнику Гімназії вищих
наук у Ніжині – князю О. Безбородьку. Картинну галерею ніжинського вищо-
го навчального закладу вивчав професор Російської Академії історії матеріаль-
ної культури М. Сичов. Академік ВУАН К. Харлампович досліджував історію
ніжинської печатки. Археографічна комісія ВУАН вивчала грамоту про надан-
ня Ніжину магдебурзького права. Співробітник Музею українського мистецтва
І. Жовтовський досліджував історію народного малярства [90]. Долучилися до
вивчення колекції й громадські заклади міста: Ніжинський відділ політичної
освіти займалася підбором матеріалів для створення антирелігійної виставки;
Меліоративний союз Ніжина працював над матеріалами до історії р. Остер,
в зв’язку з чим була зроблена фотокопія плану м. Ніжина 1763 р. та гравюри з
видами Ліцею князя Безбородька, де є зображення Остра [91]. Наукові дослі-
дження в Прилуцькому окружному музеї здійснювали академік В. Перетц,
професор М. Макаренко, директор Полтавського музею М. Рудинський [92].
Наприкінці 1920-х років керівники місцевих музеїв Північного Лівобережжя
активно друкували наукові праці за результатами своїх досліджень у ака-
демічних і регіональних наукових виданнях, музейних часописах, місце-
вій пресі, виховуючи у співгромадян відчуття гордості та поваги до минуло-
го. Власне друковане видання – «Бюлетень Прилуцького окружного музею» –
мав тільки музей у Прилуках. Ніжинські музейники друкувалися в «Записках
Ніжинського інституту народної освіти». Співробітники Остерського музею
впорядковували рукописні «Труди Остерського педагогічного музею».
30-ті роки ХХ ст. позначилися згортанням науково-дослідної роботи в музе-
ях, що було зумовлено принциповими змінами в житті суспільства загалом й
практиці музейної роботи зокрема, і, зрештою, репресіями проти науковців,
164 ISSN 2078-0133
музейників і краєзнавців. Усе це, в свою чергу, призвело до ліквідації багатовек-
торності наукових досліджень, їх згортанням, переведенням методології дослі-
джень на «марксистсько-ленінські рейки» [93]. Надалі наукова робота місцевих
музеїв обмежувалася вивченням місцевого господарства – рільництва, тварин-
ництва, бджільництва, недалекого революційного минулого краю [94].
Перевірка роботи музеїв наприкінці 1930-х років засвідчила відсутність
наукових досліджень у багатьох із них. Там, де така робота велася, зазна-
чалося, їх співробітники «обмежуються дослідженням мало актуальних
питань, зовсім мало працюють над висвітленням епохи пролетарської рево-
люції, історичних досягнень соціалістичного будівництва. Наукова робо-
та велась у Чернігові, Сосниці, Ромнах. Роменський музей протягом остан-
ніх років вивчав надра гори Золотухи і був ініціатором по винайденню
роменської нафти. Музей має гарну лабораторію, де було проведено більше
600 аналізів по виявленню нафти, проводяться аналізи ґрунту, торфу на вияв-
лення корисних копалин. Сосницький музей в наслідок дослідної роботи
виявив поклади мергелевих глин біля с. Лави, де зараз організовано вироб-
ництво вогнестійкої цегли. Але обидва музеї обмежують науково-дослідну
роботу вивченням природи і не проводять історичних досліджень» [95].
У другій половині 1930-х років дещо зросло фінансування музеїв. І час-
тина цих коштів призначалася для проведення науково-дослідної роботи.
Але результати перевірки музеїв наприкінці цієї десятирічки засвідчують
значне недовикористання цих коштів. наприклад, наукова робота Новгород-
Сіверського музею не мала планового характеру; з 5762 крб., призначе-
них для проведення досліджень, використано було менше половини – 2550
крб. Глухівський музей у 1937 р. з 700 крб., виділених на наукову роботу, не
використав жодної копійки [96]. Річний кошторис Конотопського музею в
1937 р. складав 22 тис. крб., з яких 1130 крб. призначалася на наукову роботу,
але використано були лише 711 крб. [97].
Отже, з середини 1920-х років науково-дослідна робота музеїв
Північного Лівобережжя набула систематичного, планового характеру.
Це було пов’язано з розгортанням ґрунтовних досліджень у галузі археоло-
гії, етнографії, мистецтвознавства, природознавства. Позитивно на цей про-
цес вплинуло і керівництво Укрголовнауки роботою місцевих музеїв.
Численні археологічні дослідження другої половини 1920-х років мали
велике значення для історичної реконструкції процесу заселення Північного
Лівобережжя, особливо доби становлення Давньоруської держави, розвитку
її культури.
Значну роль місцеві музеї Північного Лівобережжя відіграли у створен-
ні та розширенні джерельної бази для дослідження історико-краєзнавчих тем.
Робота музеїв з наукової обробки експонатів, багатовекторні дослідження та
публікації за результатами досліджень дозволили значну кількість пам’яток
165Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
увести до наукового обігу. Науково-просвітницька діяльність місцевих музеїв
дозволила досягнення історичної науки запроваджувати в суспільну практику.
З початком 1930-х років у суспільно-політичному житті Радянської
України відбуваються негативні процеси. Згортання політики україніза-
ції, звинувачення національної інтелігенції в «буржуазному націоналізмі»
призводить у подальшому до значного обмеження досліджень краєзнавчо-
го характеру. Значно звужуються рамки наукових досліджень, що було обу-
мовлено посиленням ідеологічного тиску і, як наслідок, головним напрям-
ком роботи музеїв стала пропагандистська робота.
Загалом, положення та висновки даного дослідження можуть бути вико-
ристані під час написання узагальнюючих праць з історії України й історії
розвитку музейної справи, у процесі підготовки путівників і розбудови екс-
позицій місцевих музеїв Чернігівської та Сумської областей.
Джерела та література
1. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. – К.: Наукова думка,
1989. – С. 140–143.
2. Нестуля О. Доля церковної старовинив Україні. 1917–1941. Ч. 1. 1917 – середина
20-х років. – К., 1995 – С. 167, 168, 180, 185. Він же. Доля церковної старовини в
Україні. 1917–1941 рр. Ч. 2. Кінець 20-х. – 1941 рр. – К., 1995. – С. 70, 71, 73. 74,
93. Заремба С.З., Коваленко О.Б. Становлення радянського історичного краєзнавства
на Чернігівщині // Український історичний журнал. – 1983. – № 4. – С. 104–112;
Заремба С.З. Краєзнавча діяльність наукових товариств на Україні в 20–30-х рр. //
Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей та
повідомлень. – К., 1989. – С. 33; Коваленко О.Б. Головні етапи розвитку історичного
краєзнавства на Чернігово-Сіверщині // Краєзнавство. – 2000. – № 1–2. – С.39–45.
Верменич Я. Асоціація історичного районознавства: наукові здобутки і доля спадщини
// Краєзнавство. – 2000. – № 1–2. – С. 31–38. Ткаченко В. Роль музеїв Чернігівщини
в історико-краєзнавчому русі 20–30-х рр. ХХ ст. // Скарбниця української культури.
Збірник наукових праць. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – Вип. 2. – С. 129–139;
Ткаченко В., Ясновська Л. Історико-краєзнавча діяльність Чернігівщини у 20-х рр.
ХХ ст. // Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей
та повідомлень. – Кам’янець-Подільський, 1991. – С. 441.
3. Пудовкіна А. Глухівський музей в археологічних дослідженнях 20-х рр. // Сіверщина в
історії України. Збірник наукових праць. – К.; Глухів. – Вип. 3. – 2010. – С. 330–332.
4. Кравченко М. Сосницький краєзнавчий музей та роль Ю.С.Виноградського у його
створенні. //Скарбниця української культури. Збірник наукових праць. – Чернігів:
Сіверянська думка, 1996. – Вип. 1. – С. 90–91.
5. Программа для собирания сведений археологических, исторических и этнографических
по Черниговской губернии. Чернигов. – 1903. – С. 3.
6. Непомнящий А. Арсений Маркевич: Страницы истории крымского краеведения.
– Симферополь, 2005. – С. 120.
7. Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), ф. Р-5601, оп. 1, спр. 158, арк. 47–48.
8. Там само, ф. Р-5601, оп. 1, спр. 158, арк. 49.
9. Німенко Н. Велет українознавства. До 125- річчя від дня народження Миколи
Омеляновича Макаренка //Сумська старовина. – 2000. – № Х. – С. 20.
10. ДАСО, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 11.
166 ISSN 2078-0133
11.Там само, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 8-а.
12. Там само, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 13.
13. Там само, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 27, арк. 11.
14. Там само, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 25, арк. 75. Сумщина в іменах. Енциклопедичний
довідник. – Суми: СДУ, 2003. – С. 397–398.
15. Державний архів Чернігівської області, ф. Р-593, оп.1, спр. 2017, арк. 284.
16. Науковий архів Національного художнього музею України, оп. 1, спр. 33, арк. 39.
17. Макаренко М. Євминка // Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету
за 1926 р. – К., 1927. – С.84–87.
18. Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області
в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. Р-598, оп. 1, спр. 666, арк. 65.
19. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі –
ЦДАВО України), ф. 166, оп. 8, спр.443, арк. 186.
20. Німенко Н. Вказана праця. – С.15.
21. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 188.
22. Виноградський Ю. Сосниця та її околиці // Чернігів та Північне Лівобережжя. –
К., 1928. – С. 161.
23. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. Р-593, оп. 1, спр. 723, арк. 38.
24. Там само, спр. 2017, арк. 284.
25. Виноградський Ю. Вказана праця. – С.153–154.
26. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 104–105.
27. ДАЧО, ф. Р-7687, оп. 1, спр. 3, арк. 7.
28. Там само, ф. Р-5492, оп. 1, спр. 1511, арк.118.
29. Там само, спр. 1567, арк. 93.
30. Клочко О. До витоків роду // Скарбниця. – 1996. – № 10. – С. 2.
31. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі –
НБУВ), ф. 243, № 1233.
32. ДАЧО, ф. Р-5492, оп. 1, спр. 1625, арк. 22.
33. Маник В. Глухівський краєзнавчий музей – історія та сучасність // Культура. Історія.
Традиції. – К., 2005. – № 7. – С. 9.
34. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 52.
35. Морачевський Я.М. Щоденник археологічної експедиції // Сумська старовина. – 1998.
– № ІІІ-ІV. – С. 42–48.
36. Гольдербигер Н.П. Из истории Глуховского краеведческого музея. (1902–1941) //
Матеріали наукової конференції «Північне Лівобережжя та його культура ХVІІІ–
ХХ ст.» – Суми, 1991. – С. 84.
37. Пролетарська правда. – 1926. – 7 грудня.
38. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 10, спр. 1381, арк. 21.
39. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1010, арк. 16.
40. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, т. 2, спр. 7306, арк 3.
41. ВДАЧОН, ф. Р-6121, оп. 2, спр. 3352, арк. 3.
42. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1752. арк. 66; спр. 2010, арк. 70.
43. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 172.
44. ДАСО, ф. Р-6434, оп. 1, спр. 2, арк. 11–11 зв.
45. Там само, ф. Р-5601, оп. 1, спр. 30, арк. 11, 42–42 зв.
46. Галюн І. Нові кобзарські пісні // Етнографічний вісник. – К., 1928. – Кн. 7. – С. 54–59.
47. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Т.М. Рильського
НАН України (далі – ІМФЕ), ф. 1–4 , спр. 261, арк. 35, спр. 364, 1–5 арк.
48. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1746, арк. 5.
49. Там само, спр. 1862, арк. 289.
50. Збірник історико-географічної комісії УАН. – К., 1927. Етнографічний вісник УАН. –
167Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
К., 1927. –Кн. ІІІ. Чернігів та Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. –
К., 1928.
51. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 104–107; оп. 12, т. 1, спр.1140, арк.2–3.
52. Український музей. – К., 1927. – Збірник 1. – С. 252.
53. ВДАЧОН, ф. Р-598, оп. 1, спр. 666, арк. 21. ДАЧО, ф. Р-600, оп. 1, спр. 796, арк. 3.
54. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 186. Добробоженко О. Експонати
розповідають // Науково-практична конференція з нагоди 100-річного ювілею
Остерського краєзнавчого музею. Збірник наукових праць та публікацій. – Остер,
2008. – С. 76.
55. Скрипник Г. Етнографічні музеї України: Становлення і розвиток. – К.: Наукова думка.
– 1989. – С. 141.
56. Известия Нежинского общественного комитета. – 1917. – 2 августа.
57. Ніжинський музей імені М.В. Гоголя // Глобус. – 1928. – № 19. – С. 303.
58. ВДАЧОН, ф. Р-6093, оп. 1, спр. 13, арк. 4.
59. Український музей. – К., 1927. – Збірник 1. – С. 255.
60. ІР НБУВ, ф. Х, № 4744, арк. 1–5.
61. Бюлетень Прилуцького окружного музею. – Прилуки, 1928. – № 1. – С. 5, 8.
62. Хоменко Є. Шевченко на Прилуччині // Бюллетень Прилуцького окружного музею.
– Прилуки, 1928. – № 1. – С. 9–22.
63. ДАЧО, ф. Р-5399, оп. 1, спр. 3, арк.16.
64. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 53.
65. ІМФЕ, ф. 1–1 , спр. 40, арк.15, 18, 40, 49.
66. Бюлетень Прилуцького окружного музею. – Прилука, 1929. – № 2.
67. ДАЧО, ф. Р-7687, оп. 1, спр. 2, арк. 3–7, 48–51.
68. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 149–150.
69. Репресоване краєзнавство. – К., 1991. – С. 345.
70. ДАЧО, ф. Р-5492, оп. 1, спр. 1597, арк. 16–16 зв.
71. ДАСО, ф. Р-2322, оп. 2, спр. 12, арк. 258.
72. Записки Ніжинського інституту народної освіти. – Ніжин, 1925. – Кн. 1–3; Записки
Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної кафедри історії культури
й мови. – Ніжин, 1929. – Кн. ІХ.
73. Павловський І. Зміни у весільних обрядах Ніжинщини у ХХ ст.; Фесенко В. Ніжинщина
у новітній історіографії (1917–1928); Пулінець О. Матеріали до життя і творчості
М.К. Заньковецької // Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-
дослідної кафедри історії культури й мови. – Ніжин, 1929. – Кн. ІХ.
74. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 208.
75. ВДАЧОН, ф. Р-5301, оп. 1, спр. 20, арк. 151–151 зв.
76. Острянко А. Ніжинська історична школа: доба розвитку (20-ті – початок 30-х рр. ХХ ст.
// Сіверянський літопис. – 2000. – № 5. – С. 35.
77. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, т. 2, спр. 7306, арк. 1.
78. ВДАЧОН, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 697, арк. 18.
79. Там само, ф. Р-6093, оп. 1, спр. 19, арк. 16.
80. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1850, арк. 9.
81. Там само, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1739, арк. 63–64.
82. Там само, спр. 1751, арк. 58.
83. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8 спр. 443, арк. 166.
84. ДАСО, ф. Р-5601, оп.1. спр. 1151, арк. 20, 42.
85. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1862, арк. 290.
86. ВДАЧОН, ф. Р-598, оп. 1, спр. 666, арк. 22.
87. ЦДАВО України. ф.166, оп. 8, спр. 443, арк. 188.
88. Бюлетень Прилуцького окружного музею. – Прилуки, 1928. – № 1. – С. 7.
168 ISSN 2078-0133
89. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 188.
90. Там само, арк. 208.
91. ВДАЧОН, ф. Р-6121, оп. 1, спр. 698, арк. 3, 3 зв.
92. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 150.
93. Там само, оп. 11, спр. 488, арк. 4-5.
94. Там само, спр. 361, арк. 3.
95. ДАЧО, ф. П-470, оп. 4, спр. 1270, арк. 34.
96. Там само, арк. 69, 71.
97. Там само, арк. 79.
Дмитренко Н.М. Вклад местных музеев Северного Левобережья в развитие
исторического краеведения (20-30-е гг. ХХ в.)
В статье на значительном массиве архивных источников рассмотрены основные на-
правления научно-исследовательской работы провинциальных музеев Северного Левобе-
режья в 1920-х гг., показаны достижения музейных сотрудников в области исторического
краеведения.
Ключевые слова: провинциальный музей, историческое краеведение, археологиче-
ские, этнографические, искусствоведческие исследования, научно-фондовая работа.
Dmytrenko N.M. Contribution of provincial museums in Northern Left-Bank Ukraine
to the historical development of local history in 1920–1930s
In this research a considerable array of archival sources, the basic directions of scientifi c-
research work of the provincial museums of Northern Left-Bank Ukraine in the 1920s. The
achieves of the museum staff in the fi eld of historical study of local lore are shown.
Key words: provincial museum, history study of a particular region, archaeological, ethno-
graphic, study of art researches, scientifi cally-fund work.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80642 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:25:42Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Дмитренко, Н.М. 2015-04-20T14:02:24Z 2015-04-20T14:02:24Z 2011 Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 152-168. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80642 069:908(477.5)«1920/1930» У статті на значному масиві архівних джерел розглянуто головні напрями науково-дослідної роботи місцевих музеїв Північного Лівобережжя впродовж 1920-х років, окреслено наукові здобутки музейних працівників. В статье на значительном массиве архивных источников рассмотрены основные направления научно-исследовательской работы провинциальных музеев Северного Левобережья в 1920-х гг., показаны достижения музейных сотрудников в области исторического краеведения. In this research a considerable array of archival sources, the basic directions of scientifi cresearch work of the provincial museums of Northern Left-Bank Ukraine in the 1920s. The achieves of the museum staff in the fi eld of historical study of local lore are shown. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Музеєзнавство Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) Вклад местных музеев Северного Левобережья в развитие исторического краеведения (20-30-е гг. ХХ в.) Contribution of provincial museums in Northern Left-Bank Ukraine to the historical development of local history in 1920–1930s Article published earlier |
| spellingShingle | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) Дмитренко, Н.М. Музеєзнавство |
| title | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) |
| title_alt | Вклад местных музеев Северного Левобережья в развитие исторического краеведения (20-30-е гг. ХХ в.) Contribution of provincial museums in Northern Left-Bank Ukraine to the historical development of local history in 1920–1930s |
| title_full | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) |
| title_fullStr | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) |
| title_short | Внесок місцевих музеїв Північного Лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.) |
| title_sort | внесок місцевих музеїв північного лівобережжя в розвиток історичного краєзнавства (20–30-ті роки хх ст.) |
| topic | Музеєзнавство |
| topic_facet | Музеєзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80642 |
| work_keys_str_mv | AT dmitrenkonm vnesokmíscevihmuzeívpívníčnogolívoberežžâvrozvitokístoričnogokraêznavstva2030tírokihhst AT dmitrenkonm vkladmestnyhmuzeevsevernogolevoberežʹâvrazvitieistoričeskogokraevedeniâ2030egghhv AT dmitrenkonm contributionofprovincialmuseumsinnorthernleftbankukrainetothehistoricaldevelopmentoflocalhistoryin19201930s |