Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.)
У статті досліджено престол Андріївської церкви в Києві як «сакральний центр» храму: іконографія, символічне значення його місця розташування, кольорів і матеріалів. Установлено майстра та замовників металевого облачення. В статье исследован престол Андреевской церкви как «сакральный центр» храма: и...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80655 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) / І.А. Нетудихаткін // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 304-326. — Бібліогр.: 99 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860063948399706112 |
|---|---|
| author | Нетудихаткін, І.А. |
| author_facet | Нетудихаткін, І.А. |
| citation_txt | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) / І.А. Нетудихаткін // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 304-326. — Бібліогр.: 99 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті досліджено престол Андріївської церкви в Києві як «сакральний центр» храму: іконографія, символічне значення його місця розташування, кольорів і матеріалів. Установлено майстра та замовників металевого облачення.
В статье исследован престол Андреевской церкви как «сакральный центр» храма: иконография, символическое значение его месторасположения, цветов и материалов. Установлен мастер и заказчики металлического облачения.
This article explores the Holy Table of St. Andrew’s Church as a «sacred centre» of the temple:
iconography, its symbolic location, colours and materials. The master and those who ordered
construction of metallic vestment were identifi ed.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:06:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë X
ISSN 2078-0133
ÖÅÐÊÎÂÍÅ
ÏÀÌ’ßÒÊÎÇÍÀÂÑÒÂÎ
УДК: 94(477–25):2«17–18»
І.А. НЕТУДИХАТКІН
Престол Апостола Андрія Первозванного:
історія створення та оновлення
(середина XVIII – кінець XIX ст.)
У статті досліджено престол Андріївської церкви в Києві
як «сакральний центр» храму: іконографія, символічне значен-
ня його місця розташування, кольорів і матеріалів. Установлено
майстра та замовників металевого облачення.
Ключові слова: вівтар, престол, облачення, мармур, мідь,
ктитор, ієрей, болярин.
У вівтарній частині Андріївської церкви в м. Київ
знаходиться престол, освячений у 1767 р. на честь
Апостола Андрія Первозванного. Він має форму кубу в
скляному футлярі (140х140х93 см). Престол накритий
художньо оздобленим металевим облаченням, зверху
якого розміщена кам’яна дошка червонуватого кольо-
ру («трапеза» престолу) з вирізьбленим заглибленням
у формі хреста посередині. В нижній частині метале-
вого облачення на п’єдесталі (по периметру престо-
лу) вигравірувано загадковий напис старослов’янською
мовою, літерами стилізованими під устав (т.зв. псев-
доруський стиль другої половини XIX – початку
XX cт.): «СЇЕ ЧЕСТНОЕ ОБЛАЧЕНИЕ НА ПРЕСТОЛ
ХРАМА [східний бік – авт.] ВО ИМЯ СВ. АПОСТОЛА
АНДРЕЯ ПЕРВОЗВАННОГО [північний бік – авт.]
СООРУЖЕНО ИЖДИВЕНИЕМ ПРОТОЇЕРЕЯ ПАВЛА
ЇЕРЕЯ ФЕДОРА [західний бік – авт.] БОЛЯРИНА
НИКОЛАЯ И ДИЯКОНА ВЛАДИМИРА В 1899 ГОДУ
[південний бік – авт.]». Дарчий напис на металево-
му облаченні престолу Андріївської церкви вказує на
те, що цей елемент церковного начиння також входив
до кола предметів, які дарували церковні благодійники
з метою отримати Боже благословення (ікони, хрести,
дарохранильниці тощо) [1].
305Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Метою даної розвідки є
дослідження історії престолу
Андріївської церкви, що передба-
чає вирішення наступних завдань:
установлення часу його виготов-
лення; визначення символіки мате-
ріалів, з яких були створені пре-
стол і його оздоба; аналіз зобра-
жень на облаченні престолу; іден-
тифікація майстрів і замовників,
завдяки зусиллям яких «сакраль-
ний центр» Андріївської церк-
ви нині є справжньою пам’яткою
мистецтва.
Актуальність теми обумовлена «іміджем» престолів як певної terra
incognita історичного дослідження. На це є об’єктивні причини: престоли
– це досить незручний об’єкт студіювання, з огляду на їх розташування у
вівтарній частині храму, доступ до якої суворо регламентовано церковними
канонами. Тому історичні дослідження, присвячені престолам, є рідкістю.
Для вирішення поставлених завдань був обстежений престол Андріївської
церкви; залучено архівні матеріали з фонду «Київська духовна консисторія»
(Центральний державний історичний архів України в м. Києві), які сто-
суються історії виготовлення оздоблень на престоли та проблеми їхнього
оновлення (демонтажу чи ремонту); наукові доробки (публікації та фото-
матеріали) дослідників Андріївської церкви; публікації українських і росій-
ських мистецтвознавців, які спеціалізуються на дослідженні церковного
металу другої половини XIX – початку XX ст.
Престол є елементом церковного начиння, який традиційно оздоблю-
ються сакральними зображеннями. Тематика зображень на металевих окла-
дах престолів у православних храмах не має суворої канонічної регламента-
ції. Досить часто вона пов’язана із сакральним значенням самого престолу.
Престол символізує Гроб Господній: за тлумаченням Св. Германа
Константинопольського [2] при переносі Святих дарів на престол «святая тра-
пеза соответствует погребению Христову, когда Иосиф, сняв тело Христово со
креста, обвил его плащаницею чистою, и, помазав ароматами и миром, подъял
с Никодимом и положил в новом, изсеченном из камня, гробе» [3]. Така сим-
воліка престолу традиційно визначає його розміри: «въ алтаре [Софійського
собору у Києві – авт.] замечателенъ Престол […] устроенный мерою съ
Іерусалимскаго Гроба Господня…» [4]; а іноді – іконографію: на мідній «тра-
пезі» престолу Преображення Господнього [5] у церкві Спаса на Берестовому
в Києві була зображена сцена «Положеніе во гроб Спасителя» [6].
На іконографію оздоблень впливає також літургійна функція престолу:
на престолі відбувається таїнство Євхаристії (перетворення хліба та вина на
Мал. 1. Престол Андріївської церкви
306 ISSN 2078-0133
тіло й кров Господню) [7]. Тому
сюжети, пов’язані з таїнством
Євхаристії (або її старозаповіт-
ні «прототипи»), є доволі поши-
реним явищем: рельєфні зобра-
ження «Тайної Вечері» на окладі
престолу 1911 р. з церкви Різдва
Богородиці на Подолі у Києві [8]
та на західному боці окладу пре-
столу 1896 р. у Володимирському
соборі у Києві [9]; рельєфне
зображення «Жертва Авраама»
[10] на окладі престолу (знище-
ний у 1942 р.) з Успенського собору Києво-Печерської лаври [11].
Престол Андріївської церкви також вкритий сакральними зображення-
ми. Його 4 бокові сторони накриті прямокутними металевими дошками срі-
блястого кольору з випуклими золотавими елементами художнього декору
(накладками). Дошки з’єднані між собою й укріплені на п’єдесталі.
Усі дошки металевого облачення мають низку спільних елементів деко-
ру. На кожній з них у чотирьох кутах – позолочені накладки у вигляді сера-
фимів; по боках – позолочені вертикальні випуклі виступи, стилізовані під
канелюровані пілястри.
Єдина відмінність бокових дошок облачення одна від одної – це випуклі
центральні накладки золотистого кольору. На західній дошці – рівнорамен-
ний (т.зв. грецький) хрест; на інших трьох – овальні, видовжені по горизон-
талі, медальйони із зображеннями Апостолів й ідентифікуючими написами
шрифтом, стилізованим під давньоруський устав.
На північному боці облачення – накладка із зображенням Апостола
Петра, на що вказує напис: «С. АП. ПЕТРЪ». Портретний образ Апостола
Петра традиційний: над головою – німб, святого зображено з вусами, боро-
дою та незначною лисиною; одягнений у хітон, поверх якого пов’язаний
гіматій. Правиця Петра опушена додолу, в долоні він тримає зв’язку (кільце)
з двома ключами (ключі від воріт небес і пекла, що символізують силу від-
пускати гріхи й відлучати від церкви) [12]. Апостол стоїть на горбкуватому
ґрунті, у лівій крайній частині накладки зображено нагромадження каменів
(10 кам’яних брил), яке своєю пірамідальною формою нагадує гору.
На східній дошці – накладка із зображенням Апостола Іоанна Богослова та
написом: «СВ. АП. ІОАНН БОГОСЛОВ». Голова Іоанна обрамлена німбом і
нахилена у правий бік. Святого зображено як старця з вусами, довгою боро-
дою майже до пояса та довгим волоссям. Одягнений Апостол у хітон, який
спадає до землі. У долонях – закрита книга.
Надзвичайно цікавою є накладка із зображенням Апостола Андрія
Первозванного та написом: «С. АП. АНДРЕЙ» на південному боці метале-
Мал. 2. «Трапеза» престолу Андріївської церкви
(фрагмент)
307Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
вого облачення. Святого зобра-
жено як старця з вусами, довгою
бородою та довгим волоссям, яке
спадає на плечі. Одягнений він у
мантію, яка покриває його плечі із
застібкою на грудях у формі куль-
ки. Під мантією Апостола – ряса,
що своїм кроєм нагадує черне-
чу. Андрій Первозванний підпе-
резаний поясом. З-під ряси висту-
пають голі ступні: права ступ-
ня Апостола більша та повніс-
тю відкрита, ліва – менша й ледь
видніється з-під ряси (ілюзія
того, що Апостол йде назустріч).
Правицею Апостол тримає і дещо відводить у сторону розгорнутий сувій.
Лівою рукою він підтримує хрест із видовженою нижньою гілкою (т.зв. латин-
ський хрест), яка упирається в землю.
Як бачимо, тематика зображень на престолі Андріївської церкви не
пов’язана ані з символічним значенням престолу, ані з його літургійною
функцією: на металевому окладі престолу Андріївської церкви зображено
трьох апостолів – Андрія, Іоанна Богослова та Петра. Тематичною домінан-
тою зображень на облаченні є посвята храму: глибоко символічним є зобра-
ження Апостола Андрія Первозванного.
Престол є «сакральним центром» храму, що передбачає підвищену
увагу до його виготовлення й оздоблення. На наш погляд, крізь «призму»
історії престолу Андріївської церкви можна простежити віхи історії самої
Андріївської церкви.
М. Дєгтярьов установив, що спершу престол Андріївської церкви в
Києві був дерев’яним (точна дата його встановлення невідома): 2 квітня
1753 р. арх. Івану Мічуріну було видано наказ «Канцелярії від будівель» у
Санкт-Петербурзі про заміну дерев’яного престолу на мармуровий на зразок
престолу (головного?) в Успенському соборі Києво-Печерської лаври [13].
Безперечно, така заміна не була випадковою.
Престол є найважливішим сакральним елементом християнського храму,
тому матеріали з яких він виготовлявся були чітко регламентовані. Зокрема,
у візантійському «післяіконоборському» чині освячення престолів зазначало-
ся, що трапеза має бути виготовлена саме з мармуру [14]. Проте, в російській
православній традиції XIX – початку XX ст. престол міг бути як кам’яним
(як, наприклад, мармуровий престол Володимирського собору в Києві [15]),
так і дерев’яним (як головний престол Софійського собору першої половини
XIX ст. – з кіпарісу [16]), чи престол 1901–1905 років у приділі на честь Казанської
Божої Матері в Хрестовоздвиженській церкві на Подолі у Києві – з дубового дере-
Мал. 3. Накладка «Серафим» на металевому облаченні
престолу Андріївської церкви.
308 ISSN 2078-0133
ва [17]). Російський дослідник М.С.
Жєлтов зазначає, що «трапези» з
дерева на теренах Російської імперії
взагалі зустрічалися набагато часті-
ше, зважаючи на їхню практичність
та дешевизну [18].
На нашу думку, заміна
дерев’яного престолу палацової
Андріївської церкви на кам’яний
(«мраморный») у 1753 р. була
пов’язана насамперед із питанням
соціального престижу храму. На
традиційне уявлення про зв’язок
матеріалів, з яких виготовляєть-
ся престол церкви, і статусу храму
вказує «Сказання про святу Трапезу
тої Великої Церкви Божої Матері»
з «Києво-Печерського Патерика»,
у якому оповідається про освя-
чення престолу Успенського собо-
ру Києво-Печерської лаври в
1089 р. Автор «Сказання» вка-
зує: «Не було дошки кам’яної для
Трапези. Довго шукали, хто б зміг
зробити її з каменю, але, оскіль-
ки не зголосився на те жоден май-
стер, зробили, аби покласти туди
дерев’яну дошку». Проти виготовлення «трапези» престолу Успенського собо-
ру зі звичайного дерева виступив сам київський митрополит: «Іоанн же, митро-
полит, не захотів, щоб була дерев’яна Трапеза у такій великій церкві [тут і далі в
цитуванні курсив наш – авт.]. І від того ігумен дуже засмутився. І минуло кіль-
ка днів, а освячення не було» [19]. Але митрополит не зміг знайти майстра для
виготовлення престолу з каменя. Аж раптом сталося диво: «Тринадцятого серпня
зайшли, як звичайно, іноки до церкви, щоби служити вечірню. І бачать біля вівтар-
ної огорожі кам'яну дошку та стовпчики для влаштування Трапези. І швидко звіс-
тили про те митрополитові […] Довго шукали, звідки і ким принесена ця дошка
[…] Але всюди пройшли і не знайшли майстра. Адже Всезнаючий Промислитель
Бог сотворив її, зробивши і поклавши, й утвердивши руками святительськими
на покладення Свого Пречистого Тіла та Святої Крові; зволивши на тій Святій
Трапезі, котру Сам дарував, повсякдень за весь світ заклатися» [20].
Звертає на себе увагу той факт, що «Божественним проведінням» була нада-
на «трапеза» саме з каменю – матеріалу необхідного для створення престолу
«великої» церкви [21]. Ймовірно, матеріал престолу 1753 р. («мрамор») також
Мал. 4. Накладка «Пілястра» на металевому облаченні
престолу Андріївської церкви (фрагмент).
309Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
мав указувати на особливий статус храму, адже Андріївська церква у Києві
будувалася як палацова.
З 1899 р. і до сьогодні престол Андріївської церкви покритий металевим
облаченням, що унеможливлює детальний аналіз його внутрішньої струк-
тури. Проте «трапеза» престолу відкрита, що дає нам можливість зробити
деякі висновки про характер матеріалу, з якого зроблений престол, і спробу-
вати відповісти на питання: чи дійсно перед нами стародавній «мраморный»
престол Андріївської церкви 1753 р.?
«Трапеза» престолу виконана з темно-червоного каменю з бордовими,
жовтогарячими та зеленими вкрапленнями. Цей матеріал звісно не може
бути мармуром у класичному розумінні цього слова. Проте, на наш погляд,
така невідповідність матеріалів не є достатньою підставою вважати нині
існуючий престол неавтентичним престолом 1753 р.
Надзвичайно важливим є той факт, що «мрамор» для виготовлення пре-
столу 1753 р. був «выломан в Путиловских дачах» [22]. Копалини, що розта-
шовувалися поблизу сучасного с. Путілово на південному березі Ладозького
озера, завжди були місцем видобутку вапнякових порід, і аж ніяк не марму-
ру. З «Путиловскими ломками» пов’язана одна дуже цікава інтрига другої
чверті XVIII ст., яка може «пролити світло» на загадку матеріалу, з якого був
виготовлений престол Андріївської церкви 1753 р.
Ще в період царювання Петра I велися марні пошуки мармурових родо-
вищ поблизу столиці імперії, яку в цей час активно розбудовували (адже
найближчі мармурові поклади знаходилися за сотні верст – аж у Карелії).
Раптом сталася сенсація: 1 січня 1726 р. директор санкт-петербурзької
«Канцелярії від будівель» У.А. Сенявін подарував імператриці Катерині I
відполіровані зразки «мрамора», які він віднайшов на ломках Путилівської
гори [23]. Імператриця наказала спеціалістам перевірити надані зразки: всі
фахівці-експерти («полковник от фортификации» Трезіні, академік Жозеф
Ніколь Деліль, архітектор Кіавері) на догоду вінценосній особі зійшлися на
думці, що це дійсно мармур, але особливий – «российский»! Єдиним, хто
заперечив таку думку став батько майбутнього автора проекту будівництва
Андріївської церкви в Києві – Карло Растреллі.
У листі до У.А. Сенявіна від 26 жовтня 1726 р. К. Растреллі наголосив:
«Ежели бы я хотел прельстить ваше превосходительство, то я бы в числе подпи-
сующих был, которые повелением руки подписали, что камень, подобный мра-
мору, самый хороший есть мрамор. Я просил позволения вашего превосходи-
тельства о досмотре оного каменя, прямой ли он мраморовый или нет, того для
имею честь вас обнадеживать, что оной не мраморовый, но изрядно смешанной
камень, способный к намощению полов, к зделанию педесталов, и ступеней и
протчемо…» [24]. Тим не менше, думка К. Растреллі залишилася голосом вола-
ючого в пустелі – «камень все же получил громкое название «российского мра-
мора» [25]. Російська дослідниця Н. Сєдова зазначає, що деякі сорти вапняку з
Путилівської гори, які в 1727 р. відправляли на будівництво Ладозького каналу
310 ISSN 2078-0133
й Адмілартейства, «тогда называли
мрамором» [26]. Петербурзький
археолог Віктор Абрамович
Коренцвіт наголошує, що «и сейчас
кое где в Петербурге, например в
нижней галерее Гостинного двора,
можно встретить полированные
плиты путиловского известня-
ка, редкой расцветки: серый фон
испещрен мазками красного, жел-
того и зеленого цветов. Игра кра-
сок – свидетельство примеси окиси
железа – особенно заметна на
мокрых плитах» [27].
Схожу до описаної В.А.
Коренцвітом кольорову гаму має і «трапеза» престолу Андріївської церкви
у Києві, тому не виключено, що під металевим облаченням престолу 1899
року приховано більш давній престол 1753 року з «російського мармуру»
(звісно, для такого судження потрібно більш ретельне фахове дослідження,
котре унеможливлюється статусом Андріївської церкви як діючого храму).
На наш погляд, високим статусом палацової Андріївської церкви в
середині XVIII ст. був обумовлений і вибір майстра для виготовлення
«трапези». М. Дєгтярьов установив, що «мраморная» трапеза престолу
1753 року з Андріївської церкви була відшліфована відомим петербурзьким
майстром Іоганном Антонієм Цвенгофом [28].
І.А. Цвенгоф (1694–1756) – російський скульптор («резных дел мастер»)
австрійського походження. Він приїхав до Санкт-Петербурга з Відня у 1732 р.
і поступив на службу до «Канцелярії від будівель» («под дирекцею Садовой
канторы»). Виконання престолу для Андріївської церкви саме цим майстром
невипадкове, оскільки він брав участь у реалізації й інших проектів арх.
Ф.Б. Растреллі. Зокрема, в період з листопада 1755 до березня 1756 р.
І.А. Цвенгоф працює на будівництві Зимового палацу в Санкт-Петербурзі:
скульптури для даху палацу виготовляли якраз під його керівництвом [29].
Відтак, у 1753 р. до створення престолу Андріївської церкви поставили-
ся з надзвичайно значною увагою: «трапеза» була виготовлена з престижно-
го на той час «мармуру» (насправді – вапняку) з «Путиловских ломок», що
було обумовлено високим статусом храму; роботи з оздоблення престолу
проводив один із найкращих петербурзьких скульпторів середини XVIII ст.
Давній престол Андріївської церкви було виготовлено у відносно короткий
період благополуччя храму, що тривав до смерті його фундаторки – імператри-
ці Єлизавети Петрівни у 1761 р.
У згадуваному архівному фонді «Київська духовна консисторія» збе-
рігається справа під назвою «О разрешении обложить металлом престол в
Мал. 5. Накладка «Рівнораменний хрест» (фраг-
мент західної дошки металевого облачення престолу
Андріївської церкви).
311Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Андреевской церкви» (1899 р.) [30], яка проливає світло на історію виготов-
лення облачення престолу: дозволяє встановити ініціаторів його створення,
матеріали і майстра, що виготовив цей яскравий зразок художньої обробки
металу кінця XIX ст.
Справа складається з чотирьох документів:
а) «Прошение» причта та церковного старости Андріївської церкви до
Київської духовної консисторії про дозвіл на встановлення металевого обла-
чення на престол храму від 28 лютого 1899 р. Документ на одному аркуші,
скріплений печаткою Київської духовної консисторії (у лівому верхньому
куті) з датою 2 березня 1899 р.
б) «Журнал Киевской Духовной Консистории» (протокол засідання від
18 березня 1899 р.). Документ на двох аркушах.
в) Рапорт благочинного Старо-Київських і Печерських церков прот.
Миколи Браїловського до Київської духовної консисторії від 7 листопада 1900
р. Документ на двох аркушах, скріплений печаткою Київської духовної кон-
систорії від 9 листопада 1900 р. До рапорту доданий звіт причту і церковного
старости Андріївської церкви про витрати на виготовлення металевого обла-
чення на престол.
г) «Счет Мастерской Бронзовых, Серебрянных, Медно-Литейных и
Гальванопластичных Изделий Т.М. Мартинсона из С.-Петербурга» від 13 грудня
1900 р. Документ на одному аркуші з гербовою маркою номіналом 5 копійок.
Аналіз цієї справи допоможе розглянути основну проблематику,
пов’язану з оновленням престолу Андріївської церкви у 1899 р.
З напису на металевому окладі престолу Андріївської церкви ми дізнає-
мося час його створення: «СЇЕ ЧЕСТНОЕ ОБЛАЧЕНИЕ НА ПРЕСТОЛ […]
СООРУЖЕНО […] В 1899 ГОДУ». Очевидно виготовлення металевого напре-
стольного облачення відбувалося в контексті капітального ремонту Андріївської
церкви, який тривав протягом 1895–1900 років і включав реконструкцію купо-
лів храму, паперті й укріплення пагорбу [31]. Створення окладу на престол ука-
зує на те, що в цей період оновився не лише екстер’єр храму, але й деякі еле-
менти церковного начиння.
Згідно «Прошения…», необхідність ремонту престолу Андріївської церкви
постала у зв’язку з тим, що «существующее [облачення престолу – авт.] край-
не обветшало» [32]. Однією з причин «обветшалости» престолу, ймовірно, був
перманентний аварійний стан храму протягом другої половини XVIII – XIX ст.,
який іноді призводив навіть до псування церковного начиння: «В 1786 г. митро-
Мал. 6. Напис на п’єдесталі престолу Андріївської церкви (фрагмент).
312 ISSN 2078-0133
полит Самуил доносил Святому
Синоду, что в Андреевской церк-
ви крайняя нищета во всем: нет ни
риз, ни колоколов; в алтаре образо-
валась трещина и течь, штукатур-
ка падает на престол, и все вообще
обеднело и валится» [33]. Прохання
причту і церковного старости
Андріївської церкви про виготов-
лення саме металевого облачення
на престол у 1899 р. обґрунтовува-
лося його практичністю порівняно
з традиційним оксамитовим оздо-
бленням: «По наведенным нами
[ініціаторами оновлення престолу
– авт.] справкам, устройство нового парчеваго облачения на престол и жерт-
венник, двойного – праздничного и вседневного – могло бы обойтись в 400–
500 рублей. В виду этого нами предложено было устроить металическое облаче-
ние как более прочное» [34].
Поява металевого облачення на престолі Андріївської церкви наприкін-
ці XIX ст. була невипадковою, адже в період з кінця XVIII ст. – до почат-
ку XX ст. стають поширеними саме суцільні металеві (мідь, срібло) окла-
ди на престолах (наприклад, київських Золотоверхого собору Св. Архангела
Михаїла (оклад 1795 року на престолі у головному вівтарі) [35]; Софійського
собору (оклад першої половини XIX ст.) [36]; Володимирський собор (оклад
1896 року); Богоявленського собору Києво-Братського монастиря (оклад
не пізніше 1898 року) [37]; церкви Різдва Христового на Подолі (оклад
1911 року) [38]; Успенського собору Києво-Печерської лаври (оклад середи-
ни XIX ст.) [39]; також Андріївський собор на Василівському острові у Санкт-
Петербурзі (оклад 1861 р.)). Іноді облачення могло бути виготовлене з дере-
вини – як у головному престолі Преображення Господнього у церкві Спаса
на Берестовому в Києві – до 1910 р. «покрытъ былъ изъ ольхового дерева
футляромъ», а зверху накритий металевою «трапезою» [40]. Проте дерев’яні
оклади були доволі рідкісним явищем.
У православній традиції розуміння святості матеріалів, з яких виготовля-
ли престоли, було надзвичайно глибоким. На це вказує використання мате-
ріалів «старих» (демонтованих) престолів для виготовлення нових культо-
вих предметів [41]; особливий порядок «упразнения» стародавніх престолів
шляхом їх спалення та розвіювання попелу над річкою [42], останнє просте-
жується аж до початку XX ст. [43]. Не менш символічними для християн-
ської традиції є і кольори.
У «Прошении…» вказано, що облачення на престол мало бути виготов-
лене з «медных посеребренных и возлащенных доскок» [44]. Художнє лиття
Мал. 7. Накладка «Апостол Петро» (фрагмент північної
дошки металевого облачення престолу Андріївської
церкви).
313Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
з міді було надзвичайно розвине-
не в Російській імперії наприкінці
XIX – на початку XX ст.:
«По данным металлических
промыслов, к концу XIX – нача-
лу XX столетий меднолитейное
дело получило особенно большой
размах. К примеру, в Московской
губернии в конце XIX в. в одной
только Новинской волости суще-
ствовало 45 меднолатунных и
медноотливных заведений, в
которых, вполне вероятно, зани-
мались и литьем культовых пред-
метов» [45]. Ймовірно, вибір саме
цього металу для оздоблення пре-
столу Андріївської церкви був обу-
мовлений насамперед його віднос-
ною доступністю. Російська дослідниця церковного начиння, виготовлених
шляхом художньої обробки металу другої половини XIX ст., мистецтвознавець
В.І. Івановська відзначає: «не все храмы [у другій половині XIX ст. – авт.] могли
себе позволить утварь из серебра и золота. В обиход входят олово, латунь, медь,
которые подвергались обработке и в конечном результате давали необходимый
цвет тусклого золота (красного золота) или серебра» [46].
Дійсно, мідне облачення 1899 року на престолі Андріївської церкви має
сріблястий колір («посеребренное»), а випуклі накладки («грецький» хрест,
херувими, пілястри, накладки із зображеннями Апостолів Андрія, Петра та
Іоанна Богослова) – золотистий («возлащенное»). Подібну кольорову гамму
мав і металевий оклад на престолі у головному приділі Софійського собору в
Києві: «Он обложен весь медными густо позлащенными досками с накладными
чеканной работы серебряными штуками» [47]. Ці кольори були глибоко симво-
лічними для металічних виробів церковного призначення [48]. «Золото – сим-
вол нетварного света – абсолютной метафоры Бога […] Серебро из-за своей
белизны является символом целомудрия, чистоты и святости», – наголошує
В.І. Івановська [49].
У «Прошении…» притч і церковний староста Андріївської церкви
наполягли на тому, що, існуючі престол і жертовник повинні залишати-
ся «нетронутыми». Відтак, нове металеве облачення мало просто закри-
ти старий престол [50]. Акцент ініціаторів оновлення престолу на його
непорушності продубльовано також у «Журнале…»: «Слушали [комі-
сія Київської духовної консисторії – авт.] прошение причта и церковна-
го старосты […] при чемъ присовокупляетъ [прошение – авт.], что ныне
существующіе престолъ и жертвенникъ останутся нетронутыми» [51].
Мал. 8. Накладка «Апостол Іоанн Богослов» (фраг-
мент східної дошки металевого облачення престолу
Андріївської церкви).
314 ISSN 2078-0133
Така тверда позиція ініціаторів
оновлення престолу певним чином
дисонує з оцінкою його незадовіль-
ного стану. Спробуємо поміркува-
ти над мотивами прохання причту
й старости Андріївської церкви.
За християнською традицією
у разі ремонту (навіть часткового
зсуву) старого престолу, він потре-
бував би повторного освячення,
– такі переконання мали місце в
останній чверті XIX ст. «Всегда,
как только святой престол сдви-
гается с места, должно утвержде-
ние и освящение его вновь совер-
шать по чину полного обновле-
ния и освящения храма», – зазна-
чив у «Резолюції» (4 квітня 1878 р.) мінський Преосвященний, відповідаючи
на рапорт настоятеля Ляданського монастиря з проханням про дозвіл зрушити
престол з місця у зв’язку з ремонтом підлоги у вівтарі [51]. Зважаючи на суворе
дотримання правила непорушності «сакрального центру» храму, ремонт ста-
рого престолу Андріївської церкви був недоречним, оскільки міг призвести до
потреби його повторного освячення.
Можливо, прагнення причту та церковного старости Андріївської церкви
зберегти «непорушність» старого престолу храму також пов’язана з місцем, на
якому він знаходиться. Традиційно вважається, що Андріївська церква розта-
шована на пагорбі, де за переказом із «Повісті минулих літ» здійснив своє про-
роцтво Апостол Андрій Первозванний: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах
возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».
І зійшов він [Апостол – авт.] на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста»
[53]. У православній традиції саме престол мав уособлювати й конкретизувати
місце прояву «благодаті Божої», що була «імпульсом» до фундації храму [54].
Зі значною увагою поставилися й до вибору місця для престолу Андріївської
церкви: під час закладання «першого каменю» майбутнього престолу імператри-
цею Єлизаветою Петрівною 9 вересня 1744 р. митрополит Рафаїл Заборовський
освятив це місце, на ньому було встановлений дерев’яний хрест [55].
Постає логічне запитання: наскільки сучасники ініціаторів оновлення пре-
столу Андріївської церкви у 1899 р. вірили в те, що цей храм розташований на
«сакральному місці» встановлення хреста Апостолом? Це запитання задавав
собі видатний вчений Михайло Максимович (1804–1873): «На каком же имен-
но месте старокиевской горы поставлен был крест св. Андреем?» Учений зі
справедливим скепсисом поставився до можливості його точного визначення:
«Об этом, кажется мне, не было уже предания у Кієвлян одиннадцатого века»
Мал. 9. Накладка «Апостол Андрій Первозванний»
(фрагмент південної дошки металевого облачення пре-
столу Андріївської церкви).
315Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
[56]. Проте він наголосив, що в
уявленні людини другої половини
XIX ст. Андріївська церква (від-
повідно – і її престол) розташову-
ється саме на місці «божествен-
ної благодаті», яке Апостол від-
значив хрестом: «Киевляне, жив-
шие после нашествия Татарского,
дорожа древним преданіем о св.
апостоле Андрее, желали опред-
елить себе то место, на кото-
ром поставлен был им крест, как
заветное начало первопрестоль-
ного города Киева и они призна-
ли его на том северо-восточном
конце старокиевской горы, на
котором около ста лет уже кра-
суется Елисаветинская церковь
св. Андрея Первозванного». М.
Максимович наголосив на тому,
що ця віра підкріплюється емо-
ційним станом людини, яка піді-
ймається на Андріївський пагорб, і підтвердив це власними враженнями: «Это
мнение стародавних Киевлян охотно признаешь, взойдя на ту прекрасную
высоту Надднепрянскую» [57].
Отже, категоричність ініціаторів оновлення престолу щодо збереження
давнього «сакрального центру» Андріївської церкви недоторканим, ймовір-
но, мала одразу декілька причин: суто практичну – бажання уникнути необ-
хідності нового освячення храму; й ментальну – віра у святість місця, на
якому розташовано престол.
Окремо автори «Прошения…» торкнулися проблеми фінансування май-
бутніх робіт. Ф. Тітов, В. Нєдєльський і М. Свєчін зазначили, що на оздоблен-
ня престолу та жертовника «в течении прошлого и настоящего года [тобто
1898 – початку 1899 р. – авт.] поступило пожертвований от разных благо-
творителей в количестве 400 рублей» (очевидно, імена саме цих благодійни-
ків вирізьблені на п’єдесталі престолу), тому вони просять дозволу залучи-
ти ще 400 рублів «из свободных церковных сумм» [58]. Отже, за підрахун-
ками ініціаторів клопотання на оновлення престолу та жертовника необхід-
но було 800 руб. На той час – досить значна сума: річне утримання причту
Андріївської церкви (священик, диякон, 2 псаломщики та просфорник) на межі
XIX – XX ст. коливалося від 766 руб. 36 коп. у 1895 р. [59] до 877 руб. 41 коп. у 1903 р. [60].
Але якраз напередодні 1899 р. «скарбничка» Андріївської церкви містила необхід-
ні гроші: «Церковные деньги хранятся в целости за ключем церковнаго старосты
Мал.10. Срібний оклад 1896 р. престолу Володимирського
собору у Києві (фото Н. П. Негеля. Кінець XIX ст.).
Джерело: Собор Святого Равноапостольного Князя
Владимира в Киеве. Альбом. – К.: Типография С. В.
Кульженко, 1905. – 137 с.
316 ISSN 2078-0133
и печатью церковною. Неподвижной суммы
состоит в кредитных учреждениях 825 руб.,
а билет находится в целости в том числе 625
руб. принадлежащих причту» [61].
Варто зазначити, що оклад престолу для
Андріївської церкви є далеко не найдорож-
чим з металевих окладів кінця XIX ст., які
збереглися у київських храмах до нашого
часу. Більш багаті храми Києва могли дозво-
лити собі справжні срібні престоли, вартість
яких інколи сягала 10 тис. руб. і більше.
Так, наприклад, оклад 1896 року з ковано-
го срібла (вкритого позолотою і емаллю) на
головному престолі Володимирського собо-
ру був виготовлений за малюнками проф.
А.В. Прахова й коштував 11 тис. руб. [62].
Питання про виділення додаткових
400 руб. на оздоблення престолу та жер-
товника Андріївської церкви було виріше-
но схвально. З «Журнала…» дізнаємося, що комісія Київської духовної консис-
торії у складі протоієрея Києво-Подільської Добро-Миколаївської церкви Павла
Преображенського, священика Старо-Київської Георгіївської церкви Олександра
Корсаковського, священика Старо-Київської Десятинної церкви Петра Вельміна
та священика Києво-Володимирського собору Володимира Соколова розгляну-
ла «Прошение…» та дозволила «устроить металическое облачение на престол
и жертвенник оной церкви» [63]. 29 квітня 1899 р. вийшов спеціальний указ №
7852 Київської духовної консисторії, згідно якого причту Андріївської церкви
було дозволено «употребить четыреста рублей», яких не вистачало, з вільних
церковних коштів.
У цілому, металеві оклади на престоли в XIX – на початку XX ст. були
витворами високого художнього мистецтва, виготовленням яких займалися
знані московські майстерні з художньої обробки металу: «Фабрика Хлєбнікова»
(Володимирський собор) [64], «Фабрика церковного начиння, постачальник
Двору Його Імператорської Величності П.І. Олов’янніков і сини» [65] й інші.
З «Прошения…» дізнаємося, що на початку 1899 р. ініціаторами оновлення
престолу Андріївської церкви була досягнута домовленість із невідомим май-
стром, який працював над оздобленням одного з престолів у Києво-Братському
монастирі: «Причт и староста предлагают устроить металическое облачение
по образцу Киево-Братского монастыря на престол и жертвенник стоимостью
800 рублей, за каковую сумму соглашается устроить облачение тот же самый
мастер, который работал и в Киево-Братском монастыре» [66]. На цей час у
згаданому монастирі було 2 храми: соборна Богоявленська церква з чотирма
престолами (Богоявлення, Різдва Іоанна Хрестителя, Димитрія Ростовського,
Мал. 11. Микола і Пелагея Терещенки (фото).
317Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Св. Рівноапостольних кн. Ольги та
кн. Володимира) та церква Зішестя
Святого Духа з двома престолами
(Зішестя Святого Духа та першого
київського митрополита Михайла)
[67]. На жаль, установити який
саме престол у монастирі оздоблю-
вав «анонімний» майстер наразі
складно [68].
13 грудня 1900 р. до
Києва (на адресу вул. Велика
Васильківська 12) надійшов раху-
нок із «Мастерской Бронзовыхъ,
Серебряныхъ, Медно-Литейныхъ
и Гальванопластическихъ
Изделий Т.М. Мартинсона» у
Санкт-Петербурзі за підписом
власне Т. Мартінсона. Цей доку-
мент указує на те, що облачення на престол Андріївської церкви вико-
нав безпосередньо майстер Т.М. Мартінсон: «Счетъ […] за делания мною
Металического облачения на престол…» [69]. Безсумнівно, саме цей май-
стер є автором облачення престолу Андріївської церкви 1899 року, яке збе-
реглося до нашого часу [70].
Але постає запитання: чи був Т.М. Мартінсон саме тим загадковим «анонім-
ним» майстром, який працював у Києво-Братському монастирі над оздобленням
одного з престолів, і домовленості з яким були досягнуті церковним старостою
та причтом Андріївської церкви ще на початку 1899 р.? На наш погляд, це дій-
сно так, адже рахунок містить указівку Т.М. Мартінсона на те, що свою згоду на
роботу над металевим облаченням престолу Андріївської церкви він дав саме на
початку 1899 р. – 20 січня [71]. Цей факт є дуже важливим, оскільки доводить, що
нині існуюче металеве облачення на престолі Андріївської церкви роботи петер-
бурзького майстра Т.М. Мартінсона 1899 року мало конкретний зразок – оклад
одного з престолів Києво-Братського монастиря. Нині престол Андріївської церк-
ви (разом із металевим облаченням) поміщений у скляний футляр у металевій
рамі. Футляр захищає престол від бруду, пилу й убезпечує облачення від меха-
нічних пошкоджень. На жаль, архівних документів, які б указували на точний
час створення футляру, виявити не вдалося. Цілком ймовірно, що його також було
виготовлено у 1899 р. або на початку XX ст., оскільки подібні футляри з’являлися
на престолах одразу після облачення останніх в оздоблені металеві оклади –
наприклад, скляний футляр престолу Володимирського собору постав невдовзі
після виготовлення металевого облачення для нього в 1896 р. [72].
Часто металеві облачення на престоли та жертовники були об’єктом офіру-
вання церковних благодійників: кошти на оздоблення престолу Володимирського
Мал. 12. Східний бік металевого окладу 1896 р. пре-
столу Володимирського собору у Києві із зображенням
небесних покровителів Миколи і Пелагеї Терещенків
– Миколи Святоші та Преподобної Пелагеї (фото Н.
П. Негеля. Кінець XIX ст.). Джерело: Собор Святого
Равноапостольного Князя Владимира в Киеве. Альбом.
– К.: Типография С. В. Кульженко, 1905. – 137 с.
318 ISSN 2078-0133
собору надали відомий цукрозаводчик
Микола Артемійович Терещенко та його
дружина Пелагея Георгіївна (у написі на
срібному облаченні зазначено: «Сие обла-
чение на престол в соборе равноапостоль-
ного князя Владимира преподнесено в
дар действительным статским советником
Николаем Артемьевичем Терещенко и его
супругой Пелагеей Георгиевной») [73]; інко-
ли гроші на оздоблення престолу збира-
ли самі парафіяни – мідна дошка на пре-
столі Преображення Господнього церкви
Спаса на Берестовому в Києві містила
напис: «это жертва прихожан 1803 года»
[74]. Нанесення дарчих написів на коштовні
предмети, які офірували до храмів, було тра-
диційним явищем [75].
Напис з ім’ям ктитора на престолі був не
єдиним засобом увіковічнити пам’ять про «широкий жест» церковного благо-
дійника. Подекуди таку функцію могло виконувати також символічне сакральне
зображення. Так на східному боці окладу престолу 1896 року Володимирського
собору в Києві академік А. Прахов спроектував зображення Преподобного
Миколи Святоші – патрона ктитора Миколи Терещенка, та Преподобної Пелагеї
– патрона Пелагеї Терещенко [76].
Як було встановлено вище, у написі по периметру на нижній частині мета-
левого облачення на престолі Андріївської церкви вказані імена 4 ктиторів,
які надали 400 руб. на оздоблення престолу та жертовника Андріївської церк-
ви протягом 1898 – початку 1899 р. Цікаво, що офірування ктиторів не було
абстрактним подарунком Андріївській церкві: у згаданому раніше «Отчете…»
зазначено, що ці кошти були пожертвувані «исключительно на сей предмет»
(очевидно саме на престол, а не жертовник) [77]. З високою долею вірогід-
ності цих ктиторів можна ототожнити з ініціаторами виготовлення облачен-
ня престолу Андріївської церкви, чиїми підписами закріплені «Прошение…»
та «Отчетъ…» [78]. Адже саме завдяки їх зусиллям були організовані роботи
з оновлення престолу.
Детальніше про власне написи.
1. Напис на західному боці облачення: «ИЖДИВЕНИЕМ ПРОТОЇЕРЕЯ
ПАВЛА…». На наш погляд, цим ктитором цілком міг бути Благочинний
Старокиївських і Печерських церков протоієрей Павло Троїцький, оскільки
саме він підтримав «Прошение…» й засвідчив свою протекцію підписом під
ним [79].
2. Напис на західному боці облачення: «ЇЕРЕЯ ФЕДОРА…». Без сумні-
ву, другим ктитором є Федір Іванович Тітов (1864–1935) – церковний ієрарх,
Мал.13. Федір Іванович Тітов (фото).
319Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
історик і просвітитель. Ф. Тітов 1 липня 1896 р був висвячений на священи-
ка («ієрея» – у написі на окладі) та призначений на служіння до Андріївської
церкви, відповідно він був ієреєм і в рік виготовлення металевого облачення
[80]. З 1905 р. Ф. Тітов – протоієрей, настоятель Андріївської церкви.
Федір Іванович Тітов щиро опікувався долею Андріївської церкви, тому
його пожертва на оновлення престолу не виглядає дивною. Показово, що саме
в рік виготовлення металевого облачення престолу Андріївської церкви він
був призначений членом «Комитета по ремонту Киево-Андреевской церкви»
(2 березня 1899 р.) [81].
3. Напис на південному боці облачення: «ДИЯКОНА ВЛАДИМИРА...».
Цілком очевидно, що ще одним благодійником, чиє ім’я вигравійоване на престо-
лі Андріївської церкви, є диякон Володимир Павлович Нєдєльський. Син свяще-
ника, випускник Києво-Софієвського духовного училища (1852 р.). В 1866 р. він
став псаломщиком Андріївської церкви, а вже 28 травня 1867 р. був рукопокла-
дений у сан диякона митрополитом Київським Арсенієм. 22 жовтня 1886 р. дия-
кон В. Нєдєльський обійняв «штатную диаконскую вакансию» при Андріївській
церкві у Києві [82]. Дияконом цієї церкви він був щонайменше до 1904 р.: згаду-
ється у цьому сані у «Ведомости о денежных сумах, спущенных на жалованье
причту Киево-Андреевской церкви за первую половину 1904 года» [83].
Диякон Володимир також приймав активну участь у роботах із відновлен-
ня Андріївської церкви наприкінці XIX ст. Як і Федір Тітов, він був членом
«Комитета по ремонту Киево-Андреевской церкви» (з 2 березня 1899 р.) [84], а
6 травня 1899 р. «во внимание к засвидетельствованию епархиального началь-
ства о примерно усердной, при добром поведении, службы преподано ему бла-
гословение Св. Синода с получением грамоты» [85].
4. Напис на південному боці облачення: «БОЛЯРИНА НИКОЛАЯ…».
Найбільш складною є ідентифікація єдиного світського ктитора, ім’я якого зга-
дується у написі на престолі Андріївської церкви. На перший погляд його титу-
латура виглядає дивно й анахронічно для кінця XIX ст.: боярство як суспільний
стан поступово припинило своє існування після ліквідації Петром I відміннос-
Мал. 14. Напис на п’єдесталі престолу Андріївської церкви (фрагмент).
320 ISSN 2078-0133
тей між помісним і вотчинним зем-
леволодіннями в 1714 р. (остан-
ній боярин І.Ю. Трубецький помер
27 січня 1750 р.). Незважаючи на
це, слово «болярин» (варіація від
старослов’янського «боярин») зали-
шалося в ужитку й до сьогодні.
У XVIII cт. «форма болярин
преимущественно сохраняется в
церковном употреблении в помина-
нии покойных дворян» [86]. Слово
«болярин» зберегло свою епіта-
фійну функцію відносно дворян і в
XIX ст., на що вказують як речові,
так і писемні джерела. Так, у при-
творі церкви Тихвинської ікони
Божої Матері в Добриничах (на
Псковщині) над похованням дворя-
нина, статського радника М.М. Чихачова на стіні збереглася меморіальна дошка
з написом: «Строитель болярин Николай Матвеевич Чихачев скончался 1819 года
31 марта». Російський письменник, декабрист Олександр Бестужев-Марлінський
у листі до свого брата Павла від 23 лютого 1837 р., описуючи панахиду на моги-
лі О.С. Грибоєдова в монастирі Святого Давида з нагоди трагічної загибелі
О.С. Пушкіна, зазначає: «когда священник провозгласил: «За убиенных боляр
Александра и Александра», я зарыдал так, что чуть не задохнулся» [87].
Слово «болярин» продовжувало вживатися і на рубежі XIX–XX ст., в т.ч. –
на українських землях Російської імперії. Так, на сторінках газети «Днепровская
молва» від 30 травня 1899 р. повідомляли про молебень у Преображенському
соборі м. Катеринослав з нагоди 100-ї річниці з дня народження О.С. Пушкіна:
«В кафедральном соборе была отслужена епископом Симеоном за упокой
литургия по усопшему болярину Александру в присутствии губернатора, вице-
губернатора и других губернских властей, председателя губернской управы и
екатеринославской уездной управы, городского головы».
Цікаво, що інформацію про поширений ужиток церковнослов’янського
слова «болярин» стосовно дворян на межі XIX–XX ст. дають навіть худож-
ні твори. Наприклад, М.Є. Салтиков-Щедрін у оповіданні «Пошехонская ста-
рина» (1888 р.) пише: «Хоронили болярина Николая с почестями и церемо-
ниями, подобающими родовитому дворянину» [88]; О.І. Купрін у оповіда-
нні «Анафема» (1913 р.) описує історію протодиякона Олімпія, який у пер-
ший тиждень Великого Посту мав анафемувати «богохульника и отступника
от веры христовой <…> болярина Льва Толстого», проте відмовився це зроби-
ти під враженням від тільки-но прочитаної повісті графа «Казаки» [89].
Мал. 15. Герб дворянського роду Свєчіних.
321Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Отже, вживання слова «болярин» у написі на престолі Андріївської церк-
ви пов’язане з тим, що напис виконано церковнослов’янською мовою, у якій
слово «болярин» традиційно є замінником слова «дворянин». Це підтверджує,
зокрема, й той факт, що в «Полном церковно-славянском словаре», укладе-
ному в 1899 р. настоятелем московської церкви Святого Трифона протоієре-
єм Григорієм Михайловичем Дьяченком (1850–1903), слово «дворянин» уза-
галі відсутнє. Натомість у словнику присутнє розгорнуте тлумачення термі-
ну «Боляринъ». Автор словника зазначає, що боярин – це вельможа, а «цер-
ковнославянское «болярин», рядом с которым стоит другое русское «боя-
рин», принявшее потом форму барин, – книжное, занесенное к нам вместе с
духовными книгами от болгар» [90].
Показово, що саме наприкінці XIX – на початку XX ст. у Російській імпе-
рії точилася гостра дискусія з приводу доцільності використання «мертвої»
церковнослов’янської мови (яка була переповнена «отжившими» словами) під
час богослужіння. В 1906 р. на сторінках «Церковного вестника» прибічники
реформ серед іншого наводили такий аргумент: «Православное богослужение
для народных масс непонятно, так как совершается оно на древнеславянском
мертвом языке, и удерживает некоторые отжившие, уже утратившие смысл
речения и действия» [91].
Тож, у написі на облаченні престолу Андріївської церкви традиційне
церковнослов’янське визначення «болярин» виступає замінником неісную-
чого в церковнослов’янській мові слова «дворянин», а «Болярин Николай»
можна прочитати як «Дворянин Николай». Дешифрування етимології
церковнослов’янського слова «болярин» на рівні кінця XIX – початку XX ст.
дає змогу визначити останнього ктитора.
Одним з ініціаторів виготовлення металевого облачення на престол
Андріївської церкви був загадковий церковний староста, який підписав
«Прошение…» та «Отче…» своїм прізвищем і першою літерою (ініціа-
лом) імені – «Н. Свечин» [92]. З «Клірових відомостей Андріївської церкви»
(1898 р.) дізнаємося, що церковного старосту Андріївської церкви Н. Свєчіна
звали саме «Николай»: «При сей церкви состоит старостою церковным
1898 года Июля 6 дня [тобто дата, коли М. Свєчін обійняв посаду церковно-
го старости – авт.] Надворный советник Николай Алексан[дрович] Свечин,
который должность свою проходит усердно» [93].
Свєчіни – дворянський рід Російської імперії, знаний з XVII ст. [94].
Найбільш відомими представниками цього роду були: генерал і учасник напо-
леонівських війн Никанор Михайлович Свєчін (1772–1849) [95], письменниця
та господиня літературного салону в Парижі Софія Петрівна Свєчіна (1782–
1857), військовий теоретик Олександр Андрійович Свєчін (1878–1938) [96].
Окрім знатності роду, дворянську гідність церковного старости Андріївської
церкви підтверджує власне титул надвірного радника [97]. Цілком очевидно,
що ім’я дворянина Миколи Олександровича Свєчіна – «Болярин Николай» –
і вигравіруване на металевому облаченні престолу Андріївської церкви [98].
322 ISSN 2078-0133
За два роки до оновлення престолу один із жертводавців (Ф. Тітов) наступ-
ним чином пояснив високу роль ктиторської підтримки в історії Андріївської
церкви кінця XIX ст.: «Андреевская церковь не имеет прихода и никаких вооб-
ще средств содержания, кроме приношений жертводателей» [99].
Підсумовуючи викладений матеріал, слід наголосити на тому, що виго-
товлення престолу Андріївської церкви у 1753 р. та його оздоблення в 1899
р. яскраво характеризують два періоди історії храму: відносно короткий час
благоденства, що тривав до смерті фундаторки храму імператриці Єлизавети
Петрівни в 1761 р., та період поневірянь, пов’язаний з утратою Андріївською
церквою статусу палацового храму.
Давній престол Андріївської церкви 1753 р. було створено під час перебуван-
ня храму в статусі церкви «Дома Романовых», що визначало підвищену увагу до
його оздоблення: «трапезу» престолу створив один із найвідоміших скульпторів
Санкт-Петербурга, який довгий час працював разом із Франческо Бартоломео
Растреллі – Йоган Антоній Цвенгоф. Для виготовлення престолу використову-
вали дорогі й престижні на той час матеріали (путіловський вапняк – т.зв. росій-
ський мармур), які мали підкреслити високий статус церкви. Безперечно, давній
престол Андріївської церкви, зроблений за взірцем престолу Успенського собо-
ру Києво-Печерської лаври, був справжньою пам’яткою мистецтва.
Оновлення престолу Андріївської церкви наприкінці XIX ст. відбувалося
у зовсім інших умовах: виготовлення металевого окладу престолу відбулося
пізніше з-поміж інших київських храмів; оновлення було обумовлене повним
зубожінням існуючого престолу; за відсутності коштів на дорогоцінне сріб-
не облачення була використана мідь; половину грошей на оздоблення надали
місцеві священнослужителі.
Тим не менше, облачення престолу Андріївської церкви – визначна
пам’ятка мистецтва, яскравий взірець художньої обробки металу кінця XIX
cт. Його появою завдячуємо ініціативі ктиторів Андріївської церкви – ієрею
Федору Тітову, диякону Володимиру Нєдєльському, церковному старості
Миколі Свєчіну та місцевому благочинному, протоієрею Павлу Троїцькому,
які виступили ініціаторами оновлення престолу, надали необхідні для цього
кошти й домовилися з петербурзьким майстром Т.М. Мартінсоном про виго-
товлення художньооздобленого облачення для нього.
Джерела та література
1. Вклади та вкладники Успенського собору Києво-Печерської лаври. XVI – поч. XX століття
(Сакральні тканини і вироби з металу у зібранні Національного Києво-Печерського історико-
культурного заповідника): Каталог. – К.: Видавництво «КВІЦ», 2005. – 104 с.: іл. 127.
2. Святий Герман Константинопольський – патріарх Константинопольський (715–730), противник
іконоборства.
3. Баталов А.Л. Гроб Господень в замысле «Святая святых» Бориса Годунова // Иерусалим в
русской культуре / Отв. ред. А. Баталов, А. Лидов. – М.: Наука. Издательская фирма «Восточная
литература», 1994. – С. 160.
4. Болховитинов Е. Описание Киево-Софийского собора и Киевской епархии. – К.: Типография
323Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Киевопечерской лавры, 1825. – С. 46.
5. Престол було демонтовано у 1910 р.
6. Центральний державний історичний архів України у м. Київ (lалі – ЦДІАК України), ф. 127, оп.
876, спр. 1068, арк. 2.
7. Гоголь Н.В. Размышления о божественной литургии. Духовные сочинения. – К.: Видавничий дім
«АДЕФ-Україна», 2008. – С. 25.
8. Толочко Л.І. Подільські храми Києва. – К.: Техніка, 2003. – С. 163.
9. Киркевич В.Г. Володимирський собор у Києві. – К.: Техніка, 2004. – С. 173.
10. У добровільному жертвоприношенні Ісаака традиційно вбачають метафоричний праобраз
жертви Христової. Див.: Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве / пер. с англ.
А. Майкапара. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2004. – С. 47; Библейско-
биографический словарь, или Жизнеописание всех лиц, упоминаемых в священных книгах
Ветхого и Нового Заветов, и других имевших какое-либо влияние на распространение Церкви
Божией на земле / Сост. Ф.И. Яцкевич, П.Я. Благовещенский. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. –
С. 40.; Бакович О.П. Історіографія жертвоприношення Авраама // Софійські читання. Матеріали
V Міжнародної науково-практичної конференції «Духовний потенціал та історичний контекст
християнського мистецтва» (Київ, 28–29 травня 2009 р.). – К.: «ТОВ «Горобець», 2010. – С. 22.
11. Моздир М. Престол // Словник українського сакрального мистецтва /За ред. М. Станкевича. –
Л.: ПТВФ «Афіша». – С. 196.
12. Холл Дж. Вказана праця. – С. 426.
13. Дєгтярьов М.Г., Корнєєва В.І. Андріївська церква. – К.: Техніка, 1999. – С. 41.
14. Желтов М.С. Православное чинопоследование освящения храма в истории // Ежегодная
Богословская конференция ПСТБИ: Материалы 2001 г. – М., 2001. – С. 94.
15. Александровский И.В. Собор Св. Владимира в Киеве. (Издание третье, дополненное,
с рискнками). – К.: Типография С.В. Кульженко, 1897. – C. 63.
16. Болховитинов Е. Вказана праця. – С. 46.
17. Толочко Л.І. Вказана праця. – С. 146.
18. Желтов М.С. Вказана праця. – С. 94.
19. Патерик Києво-Печерський / Упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки і
примітки Ірина Жиленко. Відп. редактор В.М. Колпакова. – 2-е вид. – К., 2001. [Електронний
ресурс] // Ізборник [веб-сайт]. – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/paterikon/pat06.htm. –
(Назва з екрану).
20. Там само.
21. Явлення престолів було доволі поширеним сюжетом у середньовічній руській православній
традиції. Див.: Баталов А.Л. О ранней истории собора Покрова на Рву и обретении «Лишне-
го престола» // Сакральная топография средневекового города.: Известия Института христи-
анской культуры средневековья / Ред. коллегия Баталов А.Л., Беляев Л.А., Сарабьянов В.Д.,
Этингоф О.Е.. – М., 1998. – Т. 1. – С. 51–63.
22. Дєгтярьов М.Г., Корнєєва В.І. Вказана праця. – С. 41.
23. Коренцвит В.А. «Ежели бы я хотел прельстить Ваше Превосходительство…» // История
Петербурга. – 2010. – № 2 (54). – С. 44.
24. Там само. – С. 45.
25. Там само.
26. Cедова Н. Жаль Путиловской горы [Електронний ресурс] // Санкт-Петербургские
ведомости [веб-сайт]. – [15.06.2007]. – Режим доступу: http://www.spbvedomosti.ru/article.
htm?id=10243084@SV_Articles. – (Назва з екрану).
27. Коренцвит В.А. Вказана праця. – С. 46.
28. Дєгтярьов М.Г., Корнєєва В.І. Вказана праця. – С. 41.
29. Малиновский К.В. Йоганн Цвенгоф и Петербургская скульптурная школа второй четверти XVIII
века. – М., 1994. – 350 с.
30. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868 (1899), спр. 114, 7 арк.
324 ISSN 2078-0133
31. Дєгтярьов М.Г., Корнєєва В.І. Вказана праця. – С. 69; ЦДІАК України, ф. 127, оп. 867, спр. 573,
17 арк.
32. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 1.
33. Титов Ф.И. Историческое описание Киево-Андреевской церкви. – К.: Типография
Императорского университета Святого Владимира, 1897. – С. 6.
34. Очевидно, маються на увазі т.зв. срачиця – нижній покров, що означає плащаницю, якою Йосип
Арімафейський покрив тіло Христа при покладенні до гробу; та «індітія» (з лат. «одяг») – шати, що
означають славу Бога, який сидить як Цар на престолі. Див.: Колесникова В. Православный храм.
Символика и традиции. – М.: Олма-Пресс, 2006. – С. 75; Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво
України XVII–XVIII ст. Іконографія, типологія, стилістика. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 52.
35. Престол не зберігся. Див.: Петровский С. Златоверхий Михайловский монастырь в
Киеве. Исторический очерк и современное состояние обители. – Одесса: Типография и
Хромолитография Е. И. Фесенко, 1902. – С. 59.
36. Болховитинов Е. Вказана праця. – С. 46.
37. Престол не зберігся. Див.: ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868 (1899), спр. 114, арк. 1.
38. Толочко Л.І. Вказана праця. – С. 163.
39. Срібні накладки окладу нині зберігаються у фондах Національного Києво-Печерського
історико-культурного заповідника.
40. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1068, арк. 2.
41. У середині XIX cт. зафіксована практика використання дерев’яних «трапез» старих демонтова-
них престолів для написання ікон. Схиархимандрит Іоанн Маслов (1932–1991) у своїй праці
«Недоуменные вопросы пастырской практики» переповів одну з резолюцій Святителя Філарета
Митрополита Московського та Коломенського (1783–1867): «Один московский священник сооб-
щил нам еще другую словесную резолюцию того же митрополита [Філарета – авт.]: при пере-
стройке церкви нужно было заменять ветхий престол новым, но кипарисная доска на прежнем
престоле была еще крепка; поэтому священник просил Преосвященного дозволить употребить
доску на иконы для обновленной церкви, и это было дозволено». Див.: Схиархимандрит Иоанн
(Маслов). Недоуменные вопросы и ответы на них // Пастырь. – 2008. – март-апрель. – С. 67–73.
42. Звичай спалювати старі престоли та «ветхие» церкви, а їх попіл пускати водою був запозичений
з Візантії. Також по воді пускали інші сакральні предмети – непотрібні богослужбові книги,
висохлі просфори, старі ікони. Така традиція мала прадавні, ще язичницькі корені, пов’язані
з вірою у те, що річкою сакральні предмети припливають у «ирий» (див.: Успенский Б.А. Фи-
лологические разыскания в области славянских древностей. – М.: Издательство Московского
университета им. М. Ломоносова, 1982. – С. 186.; Послание Фотия Митрополита в Псков. Устав
о литургии и всякой службе (12 августа 1419 г.) // Русская историческая библиотека, издаваемая
Археографической комиссией. – СПб.: Типография Императорской академии наук, 1880. – Т.6.:
Памятники древне-русского канонического права. – Ч.1.: Памятники XI – XV вв. – Столб. 411).
43. Під час демонтажу одного з престолів церкви Спаса на Берестовому в 1910 р. член Археологічної
комісії, академік архітектури П.П. Покришкін (1870–1922) зазначив: «Все деревянные части
были сожжены в просфорной и пепел опущен в р. Днепр, а каменные плиты, медные доски
[«трапези» престолів – авт.], также ковчежцы с мощами положены в Лаврскую ризницу для
хранения» (див.: ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1068, арк. 2).
44. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 1.
45. Савина Л.Н. К истории производства и бытования медного художественного литья в XIX –
начале XX вв. // Русское медное литье. Сборник статей / Составитель и научный редактор
С.В. Гнутова. – М., 1993. – Вып. 1. – С. 51.
46. Ивановская В.И. Художественный церковный металл Москвы последней трети XIX – XX вв.:
Дис. канд. искусствоведения: 17.00.04. – М., 2006. – С. 39.
47. Болховитинов Е. Вказана праця. – С. 46.
48. Аверинцев С. Золото в системе символов ранневизантийской культуры // Поэтика
ранневизантийской литературы. – СПб.: Азбука-классика, 2004. – С. 404–425.
325Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
49. Ивановская В.И. Вказана праця. – С. 39.
50. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 1.
51. Там само. – Арк. 3 зв.
52. Схиархимандрит Иоанн (Маслов). Вказана праця.
53. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; Відп. Ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро,
1989. – С. 3.
54. Зокрема, головний престол Успенського собору Єлецького Свято-Успенського монастиря у
Чернігові символізує місце явлення ікони Єлецької Божої Матері на ялині – дива, яке стало
поштовхом до фундації храму, а згодом і монастиря.
55. Дєгтярьов М.Г., Корнєєва В.І. Вказана праця. – С. 13.
56. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 699, спр. 275, арк. 1.
57. Там само, арк. 2–2 зв.
58. Там само, оп. 868, спр. 114, арк. 1–1 зв.
59. Там само, оп. 1011, спр. 1683, арк. 1.
60. Там само, спр. 1692, арк. 1 зв.
61. Там само, спр. 1690, арк. 1 зв.
62. Александровский И.В. Вказана праця. – С. 64.
63. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 4.
64. Киркевич В.Г. Вказана праця. – С. 173.
65. Ивановская В.И. Вказана праця.
66. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 1.
67. Там само, оп. 1023, спр. 438, арк. 2 зв.
68. Монастир було зруйновано у 1935 р.
69. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 7.
70. Безпосереднє авторство Т.М. Мартінсона підтверджує також «Отчет…», у якому зазначено: «за
которым условие с Мастером Т. Мартинсоном, который и устроил Металлическое облачение
за восемсот руб.» (див.: ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 6).
7. Там само. – Арк. 7.
72. Без сумніву скляний футляр над престолом 1896 р. у Володимирському соборі Києва з’явився
не пізніше 1905 р., адже саме цього року вийшов альбом С.В. Кульженка «Собор Святого
Равноапостольного Князя Владимира в Киеве» з фотографією Н.П. Негеля, на якій зображено
престол Володимирського собору в скляному футлярі.
73. Александровский И.В. Вказана праця. – C. 63.
74. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1068, арк. 2.
75. На наш погляд, мотиви оновлення престолів і жертовників були традиційними для православної
ктиторської традиції – бажання отримати «Боже благословення». На одному з жертовників
собору Успіння Пресвятої Богородиці у м. Козелець було розміщено напис: «Жертвенник сей
обновлен коллежским асессором Космою Павловичем Козаченком за здоровье его и матери
его Евдокии и за упокой родителя его Павла 1864 года 1-го сентября» (див.: Хатемкин А.
К памятникам недавней старины в г. Козельце // Киевская старина. – К., 1898. – № 12. – С. 420).
76. Киркевич В.Г. Вказана праця. – С. 173.
77. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 6.
78. Там само, арк. 1 зв., 6.
79. Там само, арк. 1 зв.
80. Там само, оп. 1011, спр. 1692, арк. 3 зв.
81. Там само, арк. 5 зв.
82. Там само, спр. 1683, арк. 5 зв.
83. Там само, оп. 876, спр. 941, арк. 1.
84. Там само, оп. 1011, спр. 1692, арк. 5 зв.
85. Там само, арк. 4 зв.; Награждение духовных лиц Киевской епархии нижеследующими знаками
отличия // Киевские епархиальные ведомости. – К., 1899. – № 11 (1 июня). – С. 175–176.
326 ISSN 2078-0133
86. Словарь русского языка XVIII века / АН СССР. Ин-т рус. яз.; Гл. ред.: Ю.С. Сорокин. –
Л.: Наука. Ленингр. отд-ние. – Вып. 2. (Безпристрастный – Вейэр). – 247 с.
87. Раковский Л. Жизни наперекор: Повесть о Марлинском // Избранное: В 2-х т. – Ленинград:
Художественная литература, 1983. – Т.2. – 464 с.
88. Салтыков-Щедрин М.Е. Пошехонская старина [Електронний ресурс] // Электронная
библиотека ModernLib.Ru [веб-сайт]. – Режим доступу: http://modernlib.ru/books/saltik-
ovschedrin_mihail_evgrafovich/poshehonskaya_starina/read_10/. – (Назва з екрану).
89. Куприн А.И. Анафема [Електронний ресурс] // Классика. Ру [веб-сайт]. – Режим доступу:
http://www.klassika.ru/read.html?proza/kuprin/anathema.txt. – (Назва з екрану).
90. Полный церковно-славянский словарь (с внесением в него важнейших древнерусских слов
и выражений), составил священник, магистр Григорий Дьяченко / (Репринт. изд. 1899 г.). –
М: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. – С. 57.
91. Кравецкий А.Г., Плетнева А.А. История церковнославянского языка в России (конец XIX –
XX вв.). – М.: Языки Русской культуры, 2001. – С. 54.
92. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 868, спр. 114, арк. 1 (зв.), арк. 6.
93. Там само, оп. 1011, спр. 1690, арк. 1 зв.
94. Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга. – СПб.: Издание А.С. Суворина, 1895. –
Т. 2. – С. 196–208.
95. Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта
в 1812–1815 гг. // Российский архив (сборник) – СПб. ; М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова,
1996. – Т. VII. – С. 550.
96. Думби Ю.Ф. Военная и научная деятельность Александра Андреевича Свечина: Дис. канд. ист.
наук: 17.00.02. – М., 2000. – 383 с.
97. Надвірний радник – цивільний чин VII класу в «Табелю про ранги» Російської імперії.
Спершу особи, що мали цей чин автоматично отримували спадкове дворянство. Однак, після
реформи 1856 р. – лише особисте дворянство (див.: Шепелев Л.Е. Титулы, мундиры, ордена в
Российской империи – М.: Наука, 1991. – 488 с.).
98. Слід зазначити, що в 90-х роках XIX ст. – на початку XX ст. на посаді церковного старости
парафії Андріївської церкви перебували не лише дворяни, але й представники інших верств: у
1892–1895 – губернський інженер Яків Василійович Кривцов; у 1897 р. – диякон Андріївської
церкви Володимир Павлович Нєдєльський; у 1903 р. – київський купець Іван Пилипович
Котлярів (див.: ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1011, спр. 1683, арк. 1 зв.; спр. 1685 , арк. 1 зв.;
спр. 1692, арк. 5 зв.
99. Титов Ф.И. Вказана праця. – С. 7.
Нетудыхаткин И.А. Престол Апостола Андрея Первозванного: история создания и
обновления (средина XVIII – конец XIX вв.)
В статье исследован престол Андреевской церкви как «сакральный центр» храма: иконо-
графия, символическое значение его месторасположения, цветов и материалов. Установлен
мастер и заказчики металлического облачения.
Ключевые слова: алтарь, престол, облачение, мрамор, медь, ктитор, иерей, болярин.
Netudykhatkin I.A. Holy Table of the Apostle Andrew the First-Called: history оf crea-
tion and update (the middle of XVIII – the end of XIX centuries)
This article explores the Holy Table of St. Andrew’s Church as a «sacred centre» of the tem-
ple: iconography, its symbolic location, colours and materials. The master and those who ordered
construction of metallic vestment were identifi ed.
Key words: altar, Holy Table, vestments, marble, copper, church benefactor, priest, bolyar.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80655 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:06:02Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Нетудихаткін, І.А. 2015-04-20T14:06:06Z 2015-04-20T14:06:06Z 2011 Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) / І.А. Нетудихаткін // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 304-326. — Бібліогр.: 99 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80655 94(477–25):2«17–18» У статті досліджено престол Андріївської церкви в Києві як «сакральний центр» храму: іконографія, символічне значення його місця розташування, кольорів і матеріалів. Установлено майстра та замовників металевого облачення. В статье исследован престол Андреевской церкви как «сакральный центр» храма: иконография, символическое значение его месторасположения, цветов и материалов. Установлен мастер и заказчики металлического облачения. This article explores the Holy Table of St. Andrew’s Church as a «sacred centre» of the temple:
 iconography, its symbolic location, colours and materials. The master and those who ordered
 construction of metallic vestment were identifi ed. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Церковне пам’яткознавство Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) Престол Апостола Андрея Первозванного: история создания и обновления (средина XVIII – конец XIX вв.) Holy Table of the Apostle Andrew the First-Called: history оf creation and update (the middle of XVIII – the end of XIX centuries) Article published earlier |
| spellingShingle | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) Нетудихаткін, І.А. Церковне пам’яткознавство |
| title | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) |
| title_alt | Престол Апостола Андрея Первозванного: история создания и обновления (средина XVIII – конец XIX вв.) Holy Table of the Apostle Andrew the First-Called: history оf creation and update (the middle of XVIII – the end of XIX centuries) |
| title_full | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) |
| title_fullStr | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) |
| title_short | Престол Апостола Андрія Первозванного: історія створення та оновлення (середина ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) |
| title_sort | престол апостола андрія первозванного: історія створення та оновлення (середина хvііі – кінець хіх ст.) |
| topic | Церковне пам’яткознавство |
| topic_facet | Церковне пам’яткознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80655 |
| work_keys_str_mv | AT netudihatkínía prestolapostolaandríâpervozvannogoístoríâstvorennâtaonovlennâseredinahvíííkínecʹhíhst AT netudihatkínía prestolapostolaandreâpervozvannogoistoriâsozdaniâiobnovleniâsredinaxviiikonecxixvv AT netudihatkínía holytableoftheapostleandrewthefirstcalledhistoryofcreationandupdatethemiddleofxviiitheendofxixcenturies |