Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У статті розглядається пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., який очолював пам’яткоохоронний рух і пам’яткоохоронні організації на території Поділля. В статье рассматривается памятникоохранительная деятельность Ефима Иосифовича Сицинского в кон...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80871 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І.О. Старенький // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 55-73. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80871 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Старенький, І.О. 2015-04-27T14:26:00Z 2015-04-27T14:26:00Z 2012 Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І.О. Старенький // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 55-73. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80871 94(477)(092):351.853(477.43) У статті розглядається пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., який очолював пам’яткоохоронний рух і пам’яткоохоронні організації на території Поділля. В статье рассматривается памятникоохранительная деятельность Ефима Иосифовича Сицинского в конце XIX – начале ХХ в., возглавлявшего памятникоохранительное движение и памятникоохранительные организации на территории Подолья. In this article monument protection activities of Yukhym Sitsinsky in the late 19 – early 20 century, who led monument protection movement and organization in Podillya. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Памяткоохранительная деятельность Ефима Иосифовича Сицинского в конце XIX – начале ХХ в. Monument protection activities of Yukhym Sitsinskiy in the late XIX – early XX century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| spellingShingle |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Старенький, І.О. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title_short |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_full |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_sort |
пам’яткоохоронна діяльність юхима йосиповича сіцінського наприкінці хіх – на початку хх ст. |
| author |
Старенький, І.О. |
| author_facet |
Старенький, І.О. |
| topic |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Праці Центру пам’яткознавства |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| format |
Article |
| title_alt |
Памяткоохранительная деятельность Ефима Иосифовича Сицинского в конце XIX – начале ХХ в. Monument protection activities of Yukhym Sitsinskiy in the late XIX – early XX century |
| description |
У статті розглядається пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., який очолював пам’яткоохоронний рух і пам’яткоохоронні організації на території Поділля.
В статье рассматривается памятникоохранительная деятельность Ефима Иосифовича
Сицинского в конце XIX – начале ХХ в., возглавлявшего памятникоохранительное движение и памятникоохранительные организации на территории Подолья.
In this article monument protection activities of Yukhym Sitsinsky in the late 19 – early 20
century, who led monument protection movement and organization in Podillya.
|
| issn |
2078-0133 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80871 |
| citation_txt |
Пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / І.О. Старенький // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 55-73. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT starenʹkiiío pamâtkoohoronnadíâlʹnístʹûhimaiosipovičasícínsʹkogonaprikíncíhíhnapočatkuhhst AT starenʹkiiío pamâtkoohranitelʹnaâdeâtelʹnostʹefimaiosifovičasicinskogovkoncexixnačalehhv AT starenʹkiiío monumentprotectionactivitiesofyukhymsitsinskiyinthelatexixearlyxxcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T23:07:22Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:07:22Z |
| _version_ |
1850578031643459584 |
| fulltext |
55Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
Gorkova A.O. The student monuments protection activity in the functioning of the fi rst
private Archaeological Institute in Kуiv
The history of functioning of Kнiv Archaeological Institute, as the fi rst centre of preparation
of qualifi ed personnel of archaeology and future professionals in the monuments protection fi eld
have been elucidated in the article. The research based on archival material, have been studied
monuments protection and archaeological activities of professors and graduates of the institu-
tion, their contribution into the Ukrainian science.
Key words: Kyiv Archaeological Institute, preparation of personnel, archaeological herit-
age, monument protection structure.
Подано до друку: 23.10.2012 р.
94(477)(092):351.853(477.43)
І.О. СТАРЕНЬКИЙ
Пам’яткоохоронна діяльність
Юхима Йосиповича Сіцінського
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У статті розглядається пам’яткоохоронна діяльність Юхима Йосиповича Сіцінського на-
прикінці ХІХ – на початку ХХ ст., який очолював пам’яткоохоронний рух і пам’яткоохоронні
організації на території Поділля.
Ключові слова: охорона пам’яток, Поділля, Ю.Й. Сіцінський, Подільський єпархіальний
історико-статистичний комітет, Давньосховище, Українська революція.
На сьогодні, в умовах відродження культури та зміцнення державних тра-
дицій важливе місце посідає вивчення пам’яткоохоронного руху в Україні,
зокрема на Поділлі. Кожен регіон мав своїх провідників у справі охорони
пам’яток. На Поділлі ним був Юхим Йосипович Сіцінський.
Певні аспекти досліджуваної проблеми вивчали А.М. Трембіцький [1],
О.М. Завальнюк [2], Ю.В. Телячий [3] й інші. Проте, досі не зроблено комп-
лексного підходу до вивчення поставленого питання.
Активну пам’яткоохоронну діяльність на Поділлі Юхим Сіцінський роз-
почав у 1889 р. З цього часу і до кінця життя його доля була тісно пов’язана з
Кам’янцем-Подільський – тогочасним центром регіону.
Велику увагу Юхим Йосипович приділяв охороні пам’яток архітекту-
ри. Насамперед, це відбувалося через засоби фіксації й узяття на облік архі-
тектурних пам’яток. Ю.Й. Сіцінський був редактором ІХ випуску «Трудов
Подольского епархиального историко-статистического комитета», який став
практично енциклопедією історії Поділля, зокрема сакральної архітектури.
56 ISSN 2078-0133
В цьому виданні зафіксовано практично всі існуючі (а також деякі втрачені)
пам’ятки церковної архітектури [4].
Предметом дослідження Юхима Йосиповича стало питання ролі та місця
дерев’яної сакральної архітектури в системі архітектурних пам’яток краю.
У статті «Исчезающий тип деревянных церквей» він із тривогою зазначав про
зменшення кількості церков такого типу – важливих пам’яток архітектури XVII–
XVIII ст., храмів особливого архітектурного типу. Вони до того часу були мало
вивчені, й у науковому плані тільки останнім часом привернули увагу археоло-
гів і, частково, архітекторів [5]. Так, на Поділля приїжджав професор Київського
університету Г.Г. Павлуцький у якості представника Московського археологіч-
ного товариства. Він був редактором «Украинских древностей», зібрав колекцію
фотографічного матеріалу, креслень найдавніших церков і результати пошуків
у формі двох доповідей виголосив на засіданні Історичного товариства Нестора-
літописця 30 листопада та 18 січня 1904 р. Г.Г. Павлуцький указував на необхід-
ність вивчення таких храмів-пам’яток, з огляду на те, що такі пам’ятки щороку
зникають. Їх стиль знищують непродумані перебудови, реконструкції [6].
Ю.Й. Сіцінський розумів, що зберегти ці споруди немає ніякої можливос-
ті, позаяк дерев’яний матеріал, який простояв 100–150 років, псується, спору-
ди перекошуються, часто загрожують падінням… Він роз’яснював, що попри
об’єктивний характер змін, на жаль, нові церкви будуються не за старим типом,
а шляхом запозичення з різних альбомів проектів російських церков, не влас-
тивих даному регіону [7]. Юхим Йосипович акцентував, що потрібно збирати
якнайбільше фотографій, планів і креслень давніх храмів. Автор дав науковий
аналіз українському дерев’яному зодчеству, поділив дерев’яні церкви за кіль-
кістю куполів на кілька типів.
Найпоширенішими були трьохкупольні, в плані вони складалися з трьох
чотирикутників, вибудуваних по лінії схід-захід, причому центральний чотири-
кутник був більший за інші, в яких знаходилися вівтар і притвор. Деколи зовніш-
ні кути цих чотирикутників заокруглювалися. Церкви були зрубні, причому
знизу вони йшли суцільним зрубом, а вище переходили в три окремі. Зовні зруб
мав декілька ярусів, при цьому нижня суцільна частина зазвичай мала 2 яруси, які
відділялися великим навісом по периметру споруди, утворюючи галерею (опоя-
сання). Купола мали, зазвичай, 3 або 3 яруси, які розділялися між собою поясом
із карнизу та навісу. Купола закінчувалися главками та хрестами. Споруди цього
типу в екстер’єрі не мали фронтонів й орнаментів, інколи мали різьблені карнизи.
Траплялися також однокупольні церкви. Від трьохкупольних вони відріз-
нялися тим, що замість двох крайніх куполів мали двосхилий дах, який іноді
закінчувався невеликим трикутним фронтоном або заокругленням [8].
57Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
П’ятикупольні храми мали вже хрестоподібну форму. Були також
дев’ятикупольні дерев’яні храми, які в плані мали квадратну форму.
Невід’ємною частиною старих церков був п’ятиярусний високий іконостас,
який вирізнявся багатством різьблення. Звичайним орнаментом колон і цар-
ських воріт була вирізьблена лоза з гронами. На царських воротах лоза часто
ніби виростала з лежачої фігури. Цікавим було і розташування ікон іконоста-
су. Внизу розташовувалися «місцеві ікони Спасителя та Богоматері», з пра-
вого боку – храмова, з лівого – поважного святого, переважно Св. Миколая.
Влаштовувалися вони на висоті 1,25–1,5 аршина (89–107 см) від підлоги. Вище
розташовувалася ікона Спасителя на троні («Цар слави»), обабіч – 12 апостолів.
Ще вище зображувалася Богоматір із немовлям, з боків – пророки. Деякі іконо-
стаси мали ще один ярус [9].
Дослідження Ю.Й. Сіцінського зберегло опис кількох зразків дерев’яної
архітектури Поділля. Зокрема церкви в селах: Паланки Ямпільського повіту
[10], Могилівка (нині у складі м. Дунаївці) Ушицького повіту [11], Кацмазів
Могилівського повіту [12], Конячин Літинського повіту [13], Слобідка-
Слишківська Могилівського повіту [14], Ярмолинці Гайсинського повіту [15],
Довжок Ямпільського повіту [16]. Ілюстрована стаття 12 малюнками (цинко-
графії товариства Голіке і Вільборга в Санкт-Петербурзі) та планами [17].
Фундаментальністю вирізняється праця Юхима Йосиповича «Южно-
русское церковное зодчество». Автор писав: «Сучасний плин життя … ніби
надає можливість цікавитися питаннями з таких, очевидно мертвих сфер,
як археологія і навіть історія … З минулим ніби хочуть розірвати будь-який
зв’язок. А тим не менше і в цих ніби мертвих областях, які відносяться до мину-
лого, сучасне і майбутнє черпає своє натхнення і пояснює основи його існуван-
ня. Сучасне і майбутнє пов’язане нерозривним, хоча не повністю відчутним
і помітним зв’язком» [18]. Ю.Й. Сіцінський зазначав, що до недавнього часу
церковне зодчество мало кого цікавило, пам’ятки-храми руйнувалися й без-
слідно гинули, «навіть ніхто не складав некрологів цих вікових свідків народ-
ного життя». Дослідник указував, що на ХІ Археологічному з’їзді (1899 р.)
було звернено увагу на те, що пам’ятки української старовини гинуть і безслід-
но зникають, тому виникла думка про видання досліджень, описів і малюнків
старожитностей України. Завдяки голові з’їзду княгині П.С. Уваровій, з членів
Історичного товариства Нестора-літописця була створена Комісія для дослі-
дження й опису пам’яток Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської
та Полтавської губерній. Комісія розробила програму та розподілила роботу
за схемою: а) пам’ятки церковні – храми, іконопис, церковне начиння, шиття,
богослужебні книги тощо; б) пам’ятки цивільні – архітектура споруд, внутріш-
58 ISSN 2078-0133
нє влаштування жител, одяг, зброя, музичні інструменти тощо. На наукові екс-
педиції та видання «Древностей Украины» (перший том вийшов у 1905 р.)
М.А. Терещенко пожертвував 3 тис. руб. [19]. Матеріали по Подільській губер-
нії було доручено збирати члену Історичного товариства Нестора-літописця
Ю.Й. Сіцінському. Фото і записи були надіслані редактору Г.Г. Павлуцькому.
До «Древностей Украины» були включені описи та малюнки двох кам’яних та
семи дерев’яних церков Поділля: п’ятикупольна в м. Яришів Могилівського
повіту (XVIII ст.), церква-замок у с. Сутківці Летичівського повіту (XV–
XVI ст.), дерев’яна трьохкупольна церква в с. Чемериси Летичівського повіту –
кам’яна (XVI ст.) і дерев’яна трьохкупольна (1769), дерев’яна трьохкупольна в
м. Дунаївці Ушицького повіту (1798), 3 дерев’яні церкви передмість Вінниці –
в Старій Вінниці (1746), Старих Хуторах (1726), Малих Хуторах (1783) [20].
У 1905 р. з’явилися статті в петербурзькому журналі «Строитель»
(№ 15 від 15 травня) архітектора В. Карповича «Малороссийское церковное
зодчество» та в московському журналі «Искусство» (№3 за березень) архітек-
тора М. Філянського «Наследие Украины». У першій були використані фото
Ю.Й. Сіцінського церков у Княжполі, Залуччі, Нігині Кам’янецького пові-
ту, Сутківцях і Щедровій Летичівського повіту, Старих Хуторах Вінницького
повіту, Яришеві та Котюжанах Могилівського повіту, Болгані Ольгопільського
повіту; фото іконостасів церков у Пикові Вінницького повіту, Паланці
Ямпільського повіту, Яришеві Могилівського повіту [21].
Юхим Йосипович із сумом зазначав, що вивчаються церкви XVII-XVIII ст.,
оскільки «більш давніх дерев’яних церков немає і не може бути внаслідок самого
характеру будівельного матеріалу … Це все більше і більше зникаючий останнім
часом тип церков, розсіяний по всій Південній Росії; він – стійкий у своїх фор-
мах, повністю закінчений і не буде помилкою сказати, що він існував і раніше
XVII та XVIII ст.» [22]. Юхим Сіцінський погоджувався з думкою В. Карповича –
«там, де закінчується глибоко-мелодійна малоросійська пісня, там, де зароди-
лися народні легенди про героїв, імена яких нам так само відомі та близькі, як
імена героїв російських билин, – у глухому селі, в зеленому хуторі треба шукати
пам’яток самобутнього, позбавленого зовнішніх впливів народного мистецтва».
Дослідник зазначав, що багато дерев’яних церков ще підтримуються духовен-
ством через відсутність нових церков, а багато стоять вже поруч із новими хра-
мами нової, відмінної від старої, архітектури й чекають свого скорого знищення
[23]. Автор подав опис української дерев’яної церковної архітектури [24].
Юхим Йосипович одночасно не погоджувався з думкою В. Карповича, що
«повного розквіту малоросійська архітектура досягає в трьохкупольних церк-
вах, після чого кількість куполів збільшується і церкви починають втрачати
59Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
загальнослов’янський тип: тому подальший розвиток слід швидше вважати
занепадом, ніж розвитком малоросійського церковного зодчества». Як при-
клад дослідник наводив дев’ятикупольні храми, які вважав цільним, повністю
завершеним зразком українського архітектурного стилю [25].
Юхим Сіцінський також не погоджувався із твердженням професора
Казанського університету В. Норбекова, який твердив, що на українську архітек-
туру мали вплив пам’ятки північноросійського зодчества. Пам’яткоохоронець
справедливо зауважив: «Порівнюючи північні церковні споруди з південними
церквами, не можливо не бачити суттєвої різниці самих стилів … Малоросійські
храми – це суворе, замкнуте в собі ціле; принцип малоросійського зодчества
полягає в тому, що окремі будівельні частини суворо підпорядковані загально-
му. Навпаки, північна дерев’яна архітектура зі своїми ґанками, рундуками та
ін., прагне більше до живописної декоративності, ніж до органічної єдності, тут
кожна частина отримує самостійне значення, має індивідуальний характер …
Малоросійська архітектура менше живописна, ніж північна, має бути постав-
лена вище неї в ідейному плані. Стремління вгору, відчуття сильного бажання
неба стали основною керівною думкою південноросійського будівельного мис-
тецтва. Дивлячись на малоросійські храми, здається, що зодчі в своєму праг-
ненні піднятися вище землі, в своєму прагненні до неба йшли лише до одні-
єї мети – підняти все вище і вище в повітряний простір башти своїх церков. Їх
купола нагадували молячимся, в якій частині храму вони б не знаходилися, про
небо, до якого повинні прагнути людські думки, пласкі ж стелі північних цер-
ков подавлюють ці пориви, повертаючи думки і почуття людей у буденне коло
життя» [26]. Резюмуючи свої думки, Юхим Йосипович зазначив, що «своєрід-
ність форми південноросійської архітектури вказує прямо, що південноросій-
ські храми виросли з тими тополями і липами, що їх оточують» [27].
Юхим Сіцінський висловив жаль, що такі церкви все більше зникають.
Будувалися вони до початку ХІХ ст., а пізніше на Поділлі почали будувати
храми за російським зразком, які являли собою шаблонні будівлі та відзнача-
лися відсутністю смаку, були розраховані на дешевизну й економність буді-
вельного матеріалу. Не останню роль у процесі руйнації пам’яток відігравало
духовенство, що допускало побудову таких нових церков або перебудову ста-
рих храмів. Далі автор указує на стару та нову церкви в м. Яришеві, малюнки
яких помістив у праці: «Досить поглянути на цей знімок щоб мати уявлення, на
яких художніх витворах виховується тепер народ … Кращі пам’ятки старови-
ни на Русі руйнуються і на їх місці, як гриби, ростуть різного роду поганки, які
зводяться під керівництвом і наглядом святих отців». Як приклад невмілої рес-
таврації старовинних будівель згадувалася церква-фортеця в с. Сутківці. Ще у
60 ISSN 2078-0133
80-х роках ХІХ ст. Юзеф Ролле писав: «треба поспішати відвідати Сутковецьку
церкву й оглянути її, поки теперішні архітектори не одягнули її в нове вбрання,
тим більше, що вони відомі своїм упередженням до старовини» [28].
Юхимом Йосиповичем були розроблені рекомендації щодо збереження
старовинної церковної архітектури: «1) при ремонтах старих церков півден-
норосійського стилю треба зберігати їх своєрідний вигляд і не змінювати їх
шаблонному зразку, запозиченому від сусідньої переробленої церкви чи різ-
них потертих архітекторських альбомів, – не можна одягати шанованого стар-
ця в непідходящий новомодний одяг. Загалом, варто, на скільки можливо,
зберігати старі типові церкви, хоча це не завжди можливо, так як дерев’яний
матеріал не може бути вічним, а підставляти нові бруси і стовпи буває іноді
неможливим і безрезультатним; 2) бажано б будувати в нас, у Південній Росії,
церкви по старовинному південноросійському типу, який являється повністю
усталеним і який можна вважати народним» [29].
Підсумовуючи свою працю, Ю.Й. Сіцінський висловив думку: «Ми ніде не
зустрінемо на Поділлі, щоб нова церква була побудована за старим зразком.
Старий зразок зневажають, як уніатський, мужицький, непристойний. Словом,
у цьому випадку засвоєне таке розуміння про церковний південноросійський
стиль, яке застосовується деколи до української мови: як-то мова непристой-
на, мужицька, якась тарабарщина» [30].
Значний обсяг інформації про сакральну архітектуру Юхим Йосипович
умістив у книзі «Каменец-Подольский: историческое описание». Тут пода-
но матеріал про православні церкви (Покровська замкова, П’ятницька,
Архистратига Михаїла, Успенська, Вознесенська, Миколаївська, Христо-
Рождественська, Олександро-Невська, Спасо-Преображенська, Онуфріївська,
Іоанно-Предтеченська, Петропавлівська, Георгіївська, Покровська, Хрестово-
Воздвиженська, Всесвятська, Архієрейський дім, Троїцький монас-
тир, Казанський собор) [31], римо-католицькі храми (Домініканський,
Францисканський, Кармелітський, Єзуїтський, Тринітарський, св. Катерини,
св. Станіслава, Архистратига Михаїла, Кафедральний, візиток костели) [32] та
вірменські святині (Миколаївська, Благовіщенська, Успенська, Георгіївська,
св. Стефана, св. Хреста церкви) [33]. У цій книзі Ю.Й. Сіцінський популяризу-
вав архітектурні пам’ятки, привертав увагу до їх стану, зафіксував інформацію
про існуючі та зниклі храми, а також збитки, яких зазнали пам’ятки церковного
зодчества. Ця та інші праці стали основою для написання в більш пізній період
розвідки «Муровані церкви на Поділлю» [34].
У 1905 р. Юхиму Йосиповичу доручили описати, обстежити й обміряти
церкви та монастирі Поділля. Протягом 15 днів (з 24 травня до 10 червня) він
61Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
дослідив 52 церкви. Вчений проводив їх ревізію, описував стан і рідкісні речі,
які в них зберігалися. Інколи в польових щоденниках він замальовував рідкіс-
ні ікони та розписи [35].
У галузі охорони пам’яток Юхим Сіцінський активно співпрацював з
Київським товариством охорони пам’яток старовини та мистецтва, членом
якого перебував. Так, голова Товариства О.І. Мердер із питань охорони старо-
винних церковних будівель рекомендував «звернутися в Подільську губернію,
де за чутками існує певний порядок (напр., протоієрей Сіцінський у Подільській
губ.) і де слідкують за ремонтом церковних будівель» [36]. Товариство ухвали-
ло звернутися до Юхима Йосиповича з проханням роз’яснити порядок ремон-
ту та розбору старих церков на території Поділля [37]. Юхим Сіцінський у своїй
відповіді зазначив, що роботи дозволяються рішенням консисторії за підпи-
сом єпископа. При цьому консисторія питала думки Подільського церковно-
го історико-археологічного товариства. Водночас дослідник із сумом зазначав,
«але це не завжди забезпечує збереження старожитностей» [38]. При дозволі на
ремонт вказувалося, що можна робити, а чого не можна, але місцеве духовен-
ство не завжди дотримувалося цих принципів, що призводило до непоправної
шкоди. Як приклад він наводив Сутковецьку церкву-фортецю та дерев’яний
храм у с. Чемериси Волоські Могилівського повіту. Тому Подільське церков-
не історико-археологічне товариство просило консисторію повідомляти про
кожен розбір церков і запитувати їх думку. Спочатку проводили огляд, фото-
фіксацію, а далі вже надавали висновок про можливість розбору [39].
Зверталося до Юхима Йосиповича Товариство з проханням вияснити
ситуацію щодо закладки фундаменту нової церкви впритул до старого храму
XVIII ст. у с. Василівка Брацлавського повіту [40].
Ю.Й. Сіцінський також зібрав велику кількість фотознімків старих церков.
Київське товариство охорони пам’яток так відгукнулося про це: «Протоієрей
Сіцінський у Кам’янці-Подільському працював незалежно від Московського
археологічного товариства і від Київського товариства Нестора-літописця.
У нього вийшла величезна і багата колекція знімків подільських церков». Цією
колекцією в своїх дослідженнях користувався Г.Г. Павлуцький [41].
Активно займався пам’яткоохоронною діяльністю Юхим Сіцінський і в
період Української революції. Так, у період Гетьманату пам’яткоохоронець
був одним із ініціаторів звернення товариства «Просвіта» до Головного управ-
ління мистецтв і національної культури Української Держави стосовно охо-
рони Кам’янець-Подільської фортеці. У листі зазначалося: «Рада товариства
«Просвіта» звертається до Міністерства мистецтв з гарячим проханням аби
держава Українська звернула увагу на се діло і найперше не дозволила аби в
62 ISSN 2078-0133
замку знов була зроблена в’язниця чи щось подібне. Кам’янецький замок пови-
нен стати національною цінністю, нехай той замок, перед яким українська нація
пролила стільки крові, перед яким був сам гетьман Богдан Хмельницький став
музеєм … Обов’язок наш – національний обов’язок – зберегти замок від даль-
шої руїни. Якщо не буде змоги зараз же зробити музей, то нехай там будуть
архіви, але тільки не в’язниця» [42]. У відповіді зазначалося, що Відділ охорони
пам’яток старовини просить «Просвіту» слідкувати за тим, чи не будуть прово-
дитися роботи з пристосування фортеці під в’язницю або щось подібне і негай-
но повідомляти про це Відділ [43].
У 1920 р. Юхим Йосипович на сторінках газети «Наш шлях» опубліку-
вав статтю «Губерніальний будинок». У ній він із сумом згадував про пожежу
в палаці губернатора 29 січня 1920 р. Дослідник зазначав: «Коли в 1842 р. в
Кам’янці був цар Микола І, то дав наказ нічого не рухати з фортифікацій міста
і берегти замок, але той наказ забули і нищили пам’ятки старовини немило-
сердно. І так робилося до останніх часів» [44].
Активно Юхим Йосипович займався охороною пам’яток археології.
Вперше інформацію про зацікавлення Ю.Й. Сіцінського археологією
ми зустрічаємо 1889 року, відразу після його переїзду до Кам’янця-
Подільського, коли він разом із Миколою Івановичем Яворським відвідав
печери в Бакоті, які були розкопані місцевими селянами під керівництвом свя-
щеника Єлисея Праницького. Було зібрано багатий речовий інвентар і переве-
зено до Кам’янця-Подільського [45].
Враховуючи, що під час розкопок селянами виявлено залишки Бакотського
скельного монастиря, а також те, що розкопки були аматорськими, бакотський
поміщик К.І. Шиманський у 1889 р. звернувся з листом до Імператорської
Археологічної комісії з проханням провести наукові дослідження на місці
монастиря. За розпорядженням Комісії розкопки були зупинені до відряджен-
ня фахівця [46].
У липні 1891 р. на розкопки прибув Володимир Боніфатійович Антонович.
Дослідження тривали лише тиждень. Активну участь у них узяв Юхим
Сіцінський, для якого В.Б. Антонович став вчителем у галузі археології.
Оглянувши місце розкопок, учені дійшли висновку, що південно-західний край
скельного монастиря був значною мірою пошкоджений дією природних фак-
торів, частина скель, у яких розміщувалися келії, відкололася і впала вниз [47].
На майданчику 29×8–9 м, що знаходився на висоті 70 м від підніжжя гори, було
досліджено 3 печери-коридори, дві з яких були відкриті селянами ще в 1889 р. [48].
У стінах коридорів були знайдені вибиті довгасті ніші довжиною на зріст
людини (1,6–1,9 м), у скельній підлозі – гробниці у вигляді довгастих загли-
63Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
блень. У похованнях не було знайдено речового інвентарю, крім двох мідних
кілець і шматків шкіри, кістки лежали в хаотичному порядку, до того ж ніде
не було знайдено повного скелету, часто були відсутні черепи. Це дало змогу
висловити думку про пограбування поховань. Згодом у підлозі було виявлено
17 ніш і 19 гробниць [49].
Перед печерами-коридорами був очищений майданчик завдовжки 12,8 м.
Між першою і другою печерами-коридорами було виявлено склепіння. Вчені
встановили, що тут знаходилася кімната, від якої залишилося лише дві стіни
та частина склепіння, решта об’єму обвалилася. Кімната мала виходи на май-
данчик та до другої печери. Перед нею знаходився камінь у вигляді стола,
а далі рештки кам’яних стовпів, які підтримували склепіння. В.Б. Антонович і
Ю.Й. Сіцінський дійшли висновку, що тут розташовувалася печерна церква [50].
Перед входом до другої печери вдалося виявити фрагменти фресково-
го розпису: зображення святого з молодим обличчям, зображення чоловічо-
го та жіночого облич, горельєфне зображення Богоматері, зображення части-
ни жіночої фігури, шматок стіни з вертикальним написом «ВАСИ [ЛІЙ]» [51].
Ще в 1919 р. Осип Назарук, відвідавши Бакоту, бачив вирізане на стіні зобра-
ження Богоматері ХІІ ст. [52].
У 1891 р. розкопки не були завершені. Володимир Антонович заплану-
вав їх продовження на наступний рік. Розкопки були здійснені 7–25 серпня
1892 р., в яких знову активну участь узяв Юхим Сіцінський.
Щоденно працювало 30–40 бакотських селян, переважно очищали від
сміття майданчики, відкриті протягом 1889 та 1891 р. Сміття було очищено на
глибину 5,3 м, площею 467 м2. Під час розкопок було знайдено багатий речо-
вий інвентар [53].
Інформацію про розкопки Ю.Й. Сіцінський висвітлював у своїх допо-
відях на засіданнях Подільського єпархіального історико-статистичного
комітету. 16 серпня 1891 р. він зробив доповідь «О раскопках профессора
В.Б. Антоновича Бакотского монастырища» [54].
Саме дослідження Бакотського скельного монастиря стали першою сер-
йозною археологічною школою в житті Юхима Йосиповича Сіцінського.
З цього часу і до кінця життя він завжди цікавився археологією.
У 1897 р. Київське відділення Комітету з влаштування ХІ Археологічного
з’їзду (1899 р.) звернулося до Подільського єпархіального історико-статистич-
ного комітету з проханням сприяти проведенню з’їзду й обрати своїх деле-
гатів. Єпархіальний історико-статистичний комітет призначив своїми деле-
гатами М.І. Яворського та Ю.Й. Сіцінського. В 1899 р. з Давньосховища
до Києва були вислані старожитності для виставки, яка проходила під час
64 ISSN 2078-0133
з’їзду. Імператорське Археологічне товариство рішенням № 196 від 20 серп-
ня 1899 р. висловило Комітету подяку за надіслання експонатів для виставки.
З двох делегатів на з’їзд прибув лише Юхим Сіцінський, якому в 1898 р. було
доручено здійснити розвідки на Поділлі, результатом чого стало складання
«Археологічної карти Подільської губернії». На з’їзді Юхим Йосипович виго-
лосив доповіді «Древнейшие православные церкви Подолии» та «Несколько
объяснений по поводу археологической карты Подольской губернии» [55].
За активну допомогу в організації та участь в ХІ Археологічному з’їзді,
добросовісне обстеження пам’яток старовини Поділля Імператорське
Археологічне товариство висловило подяку Ю.Й. Сіцінському й обрало його
в 1902 р. своїм членом-кореспондентом [56].
Юхим Йосипович також був обраний делегатом ХІІ Археологічного з’їзду
в Харкові 1902 року, ХІІІ з’їзду в Катеринославі 1905 року та XIV з’їзду в
Чернігові 1908 року [57].
Ю.Й. Сіцінський надавав також консультації в галузі археології Київському
товариству охорони пам’яток старовини та мистецтва. Так, під час земляних
робіт у с. Кринички Кам’янецького повіту було знайдено залишки споруд.
28 грудня 1910 р. Товариство звернулося до Юхима Йосиповича з проханням:
«Милостивий отець протоієрей. Загальні збори членів Товариства охорони
пам’яток мистецтва на своєму засіданні 9 листопада ц.р. постановили зверну-
тися до Вас з проханням вияснити на місці питання про існування якоїсь дав-
ньої споруди в с. Кринички Кам’янецького п. Подільської губернії» [58].
Ймовірно, що Товариство зверталося до Ю.Й. Сіцінського й з приводу
знайдення скарбу в с. Кудинка Летичівського повіту [59], гармати в с. Брага
Кам’янецького повіту [60], поховання з інвентарем у с. Тирнівка Гайсинського
повіту [61].
19 лютого 1919 р. наказом Міністерства народної освіти УНР Юхима
Йосиповича було призначено приват-доцентом кафедри церковної археології
Кам’янець-Подільського державного українського університету [62].
Займався Ю.Й. Сіцінський вивченням і охороною некрополів. Так, в описі
Сутковецької церкви-фортеці подає інформацію, що біля неї був похова-
ний Матвій Ярмолинецький, на могилі якого вказано «Ц.Н.В.», що відпові-
дало 6952 р. від створення світу або 1444 р. [63]. Безумовно, що саме Юхим
Йосипович був ініціатором побудови каплички біля Свято-Михайлівської
церкви в м. Ярмолинці та перенесення туди надгробних плит XVI ст. з похо-
вань представників роду Ярмолинецьких, знайдених поміщиком с. Сказинець
В.М. Маяковським (котрий був нащадком Ярмолинецьких). Юхим Сіцінський
виїжджав на місце для огляду надгробних плит і сфотографував їх [64].
65Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
Значну кількість надгробних пам’ятників та епітафій зафіксував Юхим
Йосипович під час дослідження Іоанно-Предтеченської церкви в Кам’янці-
Подільському. Йому вдалося виявити поховання королівського писаря
Миколая Грабовецького (†1609), Іоанна Стрія (†1612), Іоанна Кантакузена
(†1761), Михайла та Йоахима Опученків (†1765 та †1794), єпископа Іоанникія
(†1819). Завдяки старанням дослідника до нас дійшли епітафії з надгробних
плит, адже сама церква не збереглася до нашого часу [65].
Можемо припустити, що Юхим Йосипович брав участь у зборі матеріа-
лів з Поділля для видання «Російського провінційного некрополя», підготов-
кою якого керував Великий князь Микола Михайлович у Санкт-Петербурзі.
Юхим Йосипович сприяв розвитку бібліотек, які стали закладами охорони
пам’яток друку та письма. Саме з ініціативи пам’яткоохоронця було відкри-
то Єпархіальну бібліотеку. В доповідній записці на ім’я єпископа Димитрія
він зазначив, що такі бібліотеки вже функціонують майже в усіх губерн-
ських центрах, у Кам’янці-Подільському ж на той час не було навіть окруж-
ної бібліотеки; міська публічна бібліотека, концентруючи здебільшого худож-
ню літературу, не має змоги допомогти священикам книгою для богослужінь,
підготовки морально-етичних проповідей, бесід. На прикладі єпархіальних
бібліотек Володимира-на-Клязмі та Саратова розкрив технологію підготовки,
відкриття й функціонування таких бібліотек. Цю ініціативу підтримав єпис-
коп, а згодом і загальноєпархіальний з’їзд [66].
Важливу функцію у справі охорони пам’яток друку та письма виконала
«Опись старопечатных книг» Ю.Й. Сіцінського, вміщена в Х випуску «Трудов
Подольского церковного историко-археологического общества». Автор у такий
спосіб облікував 194 позиції творів, що знаходилися в бібліотеці Давньосховища,
дав їх опис. Найстаршою книгою було грецьке Євангеліє, видрукуване у Венеції
в 1560 р., найновішою – Богогласник 1825 р. Серед книг були: «Євангеліє»,
«Тріод», «Лексикон», «Апостол», «Міней», «Требник», «Скрижаль», «Ключ
розуміння», «Синопсис», «Новий Завіт», «Апологіон», «Октоїх» й інші [67].
Велику увагу Юхим Йосипович приділяв музейній справі. Він був
серед тих, хто підтримав ініціативу М.І. Яворського про заснування при
Подільському єпархіальному історико-статистичному комітеті Давньосховища.
Ю.Й. Сіцінський увійшов до складу комісії з організації цього музею. Після
трьохмісячної підготовчої роботи Давньосховище було відкрито [68].
З приводу заснування Музею-Давньосховища Юхим Сіцінський писав:
«Але якщо де, то на Поділлі відчувається нагальна потреба в розробці місце-
вої історії через видання архівних матеріалів та опис археологічних пам’яток.
У цьому відношенні Поділля відстало від інших провінцій Росії … Необхідна
66 ISSN 2078-0133
чорна робота в запилених архівах над зітлівшим папером, необхідно пробрати-
ся на горища монастирів та церков, щоб там під пилом і пліснявою знайти сліди
минулого життя, описати забуті речі і споруди і таким чином відтворити мину-
ле життя наших предків» [69].
Юхима Сіцінського було призначено секретарем утвореного музею, а в
1892 р. – завідуючим музею. Саме з ім’ям Юхима Йосиповича пов’язаний
розквіт музейної справи в Кам’янці-Подільському. Завдяки його величезній
енергії, науковому підходу до справи охорони пам’яток до Давньосховища
надходили не лише церковні старожитності, але й археологічні знахідки, етно-
графічний матеріал, експонати, які розповідали про духовність народу, істо-
рію краю. Це перетворило музей у справжній культурно-освітній центр, з яким
співпрацювали люди, не байдужі до охорони пам’яток старовини: художни-
ки, фотографи, письменники. Серед них відзначилися невтомний збирач екс-
понатів для Давньосховища Леон Раковський, краєзнавець-антиквар Михайло
Грейм, художник Дмитро Жудін та інші [70].
Василь Біднов у 1904 р., створюючи в Полтаві музей-сховище церковної
старовини, для укладення його статуту просив допомоги в М. Петрова, але той
порадив звернутися до Ю.Й. Сіцінського, який невдовзі вислав статут та літе-
ратуру. Дякуючи за співпрацю, Полтавський церковно-археологічний комітет
надіслав свої краєзнавчі видання та перший том «Праць».
Юхим Йосипович з метою розширення дослідження історії подільсько-
го краю, збирання, вивчення та систематизації етнографічних матеріалів про
Великдень, про писанки та вишиванки, розробив програму їх збирання (1906),
завдяки чому були зібрані великі етнографічні матеріали для музею [71].
У 1910 р. Кам’янець-Подільський губернатор О.О. Ейлер надіслав Юхиму
Сіцінському лист із вимогою звільнити приміщення Домініканського кляштору,
в яких розташовувався музей. Завідуючий почав шукати нове приміщення для
музейної установи. У листі до М. Петрова від 18.11.1910 р. пам’яткоохоронець
писав: «нам сказано забиратися з музеєм і термін для цього назначили – серпень
наступного 1911 року. Хочеш-нехочеш, а необхідно будувати для музею хоча
б що-небудь. А підтримки ні з боку духовної, ні з боку офіційної влади немає».
Синод і Московське археологічне товариство заступилося за нього перед вла-
дою, але члени Товариства вирішили збудувати нове приміщення [72].
Поточний облік, реєстрація, опис експонатів закінчився публікацією
«Опису предметів старовини», що стало важливим для охорони цих пам’яток.
В одинадцятому випуску «Трудов Подольского церковного историко-археоло-
гического общества» була надрукована ця праця. У ній Юхим Йосипович опи-
сав 114 первісних старожитностей [73], 266 «доісторичних та історичних пред-
67Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
метів» [74],140 ікон, плащаниць, хоругв, різних зображень і статуй [75], 138
хрестів та медальйонів, 687 антимінсів [76], 41 одиницю церковного начин-
ня [77], 110 предметів посуду й «інших приналежностей богослужіння» [78],
7 пам’ятників церковної архітектури [79], 666 портретів, картин та інших
зображень [80], 39 грамот [81], 121 рукопис [82], 798 книг-стародруків [83],
14 старовинних карт, планів та атласів [84], 2968 монет, асигнацій і грошових
знаків [85], 71 медаль, жетон, орден [86] та 1304 предмети етнографічного від-
ділу [87]. Всього 7684 предмети, що знаходилися в музеї.
Юхим Йосипович продовжував активну музейну роботу і в період Української
революції. Завдяки його старанням 21 січня 1919 р. Рада міністрів УНР призна-
чила Подільському церковному історико-археологічному товариству щорічну
допомогу в розмірі 5 тас. крб. У пояснювальній записці Іван Іванович Огієнко
зазначав «Товариство у значній мірі поширило рамки діяльності того Комітету
(Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. – авт.), упоряд-
кувало чудовий музей церковної старовини нашого Поділля, улаштувало при
ньому бібліотеку зі значною кількістю надзвичайно рідкісних книжок і зібрало
багато матеріалів для висвітлення церковно-релігійного життя та загально-гро-
мадського життя Поділля і його давно минулого» [88].
Однак усі заходи Юхима Йосиповича не гарантували нормального функці-
онування музею в буремний період революції, коли в Кам’янці-Подільському
перебувала значна кількість військових. Зберігся лист Юхима Сіцінського,
який характеризує складне становище музею. З огляду на важливість цього
документу наведемо його повністю.
До Головного управління мистецтв та національної культури при Міністер-
стві народної освіти і мистецтв.
Часто буває, що військові частини займають або намагаються займати помеш-
кання в будинку археологічного музею (на Губернаторській площі). Назад тому
кілька днів 4 козаки по розпорядженню старшини були поміщені в бібліотечній
кімнаті і прийшлося завідуючому музеєм кілька разів ходити в міську комендатуру
й прохати, щоб звільнили помешкання від військового постою. Вчора й сьогодні
знову якась частина галицького війська намагається зайняти помешкання музею.
І таке проводиться часто і не можливо бути запевненому, що музей не буде зайня-
то, реквізований. Ласкаво прошу звернути увагу на так непевне становище музею
й зробити заходи, щоби був виданий закон або приказ, що музеї взагалі не підля-
гають ніякій реквізиції. А коли буде даний такий закон, ласкаво прошу написати
пану начальнику залоги й просити його, щоби музей не був реквізований. Про це
й пишу пану начальнику залоги й хочу, щоби Головне управління мистецтв та на-
ціональної культури підтримало моє прохання перед паном начальником залоги.
Завідуючий музеєм протоієрей Є. Сіцінський [89].
68 ISSN 2078-0133
З метою вивчення історії українського мистецтва при Кам’янець-
Подільському державному українському університеті був створений навчаль-
ний кабінет мистецтв, який фактично перетворився на музей. 26 грудня
1919 р. І.І. Огієнко доручив знавцю музейної справи Юхиму Сіцінському сис-
тематизувати нумізматичну колекцію. Згодом він став завідувати кабінетом
мистецтвознавства, в якому на кінець 1920 р. налічувалося 3274 експонати [90].
Займався Юхим Йосипович і збереженням архівної спадщини. Так,
пам’яткоохоронцем зроблено опис архіву Подільського церковного істори-
ко-археологічного товариства. На початку XX ст. там знаходилося 269 доку-
ментів XVIII – початку XX ст. [91]. Юхимом Сіцінським було оформлено
98 карток із палеографічним розбором документів XV–XIX ст. за списком
І.М. Каманіна, які знаходилися переважно в Давньосховищі [92].
Навесні 1919 р. за ініціативи ректора Кам’янець-Подільського держав-
ного українського університету Івана Огієнка та пам’яткоохоронця Пилипа
Клименка було створено Архівну комісію, яка мала фахово упорядкувати архі-
ви університету, м. Кам’янця-Подільського та Поділля, започаткувавши збе-
реження архівних фондів і колекцій, які залишилися без власників. До складу
цієї комісії увійшов Юхим Сіцінський.
4 серпня 1919 р. Юхим Сіцінський на засіданні Комісії зробив доповідь
про архівну справу в Росії, а Л.Б. Б’ялковський – у Західній Європі. На осно-
ві заслуханого Комісія виробила звернення до товариша міністра народної осві-
ти Н.Я. Григоріїва та проект закону «Про державну охорону пам’яток старови-
ни і мистецтва», яким передбачалося заснування губернських архівних комісій,
вилучення з крамниць міста поданих на продаж документів з подальшим роз-
слідуванням і визначенням їх походження та місця зберігання, підготовки архі-
варіусів шляхом створення вищої археографічної школи на зразок французької
«Ecole des chartes» [93].
22 серпня 1919 р. на сторінках газети «Україна» з’явився лист групи
пам’яткоохоронців, серед яких був і Юхим Йосипович. Звернення спрямову-
валося до Голови Ради народних міністрів, Трудового конгресу, Міністерства
народної освіти. У ньому наголошувалося на необхідності виробити мережу
державних архівів і через них з допомогою місцевих органів влади організу-
вати охорону пам’яток. Особливо наголошувалося на необхідності терміно-
во вжити заходів щодо охорони архівів усіх віросповідань, в яких зберігалися
найбільш цінні документи. Керівництво цією роботою пропонувалося переда-
ти Головному управлінню мистецтв та національної культури, яке б серед пер-
ших заходів мало організувати фахові експедиції, що зібрали б розграбовані
в ході селянських виступів і військових дій пам’ятки з палаців та церков [94].
69Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
30 серпня 1919 р. наказом Міністерства народної освіти № 9 було створено
Архівну комісію в складі Головного управління мистецтв та національної культури.
Для вироблення інструкції по охороні архівів, музеїв і великих збірок старо-
винних речей, наказую утворити Архівну комісію при Міністерстві народної освіти
з оплатою згідно кошт державним асигнуванням під головуванням професора Кли-
менка в складі слідуючих осіб: професор д-р Йосип Пеленський, прив. доцент прот.
Євфим Сіцінський, прив. доцент Леон Бялковський, юрисконсул Міністерства на-
родної освіти М. Альтер, представник Губерніальної народної управи, представ-
ник міської управи, представник міністерства юстиції, внутрішніх справ, земель-
них справ, преси й інформації, народного господарства, військового міністерства,
проф. Боберського, д-ра Кревецького, Мих.Гаврилка, д-ра Осипа Назарука [95].
Представники цієї Комісії увійшли до складу Комісії з утворення статуту
Національного архіву в Києві [96].
Пам’яткоохоронну діяльність продовжувало Подільське церковне історико-
археологічне товариство, яке виявляючи й упорядковуючи різні залишені архів-
ні матеріали, звернуло увагу на необхідність «всі архіви та архівні матеріали,
перебуваючи в найбільш загрозливому стані, перевезти до архіву Губернського
правління, а військові – до Кам’янецької фортеці». Завдяки зусиллям Юхима
Сіцінського було збережено десятки тисяч цінних документів [97].
Таким чином, Юхим Йосипович Сіцінський став флагманом пам’ятко-
охоронного руху на Поділлі. Його праця в цій царині була різновекторною й
усеохоплюючою: він охороняв пам’ятки архітектури, археології, некрополі,
займався бібліотечною, музейною і архівною справою. Саме завдяки Юхиму
Йосиповичу проходив процес інституціоналізації пам’яткоохоронного руху на
Поділлі наприкінці XIX – на початку XX ст. Його по праву можна назвати бать-
ком подільського пам’яткознавства.
Джерела та література
1. Трембіцький А.А. До питання взаємовідносин знаних українських археологів С.С. Гамченка та
Є.Й. Сіцінського / Андрій Трембіцький // Археологія і фортифікація Середнього Подністров’я: зб.
матер. всеукр. наук.-практ. конф., на честь 10-річчя створення відділу старожитностей Кам’янець-
Подільського державного історичного музею-заповідника. – Кам’янець-Подільський: Медобори
– 2006, 2011. – С. 148–155; Трембіцький А.М. Є.Й. Сіцінський – організатор краєзнавчого
руху і регіональних досліджень / А.М. Трембіцький // Студії Кам’янець-Подільського Центру
дослідження історії Поділля. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – Т. I. – С. 76–102; Він же.
Є.Й. Сіцінський як дослідник подільської церкви / А.М.Трембіцький // Освіта, наука і культура
на Поділлі: зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Т. 6. – С. 179–190; Він же.
З історії співпраці знаних українських археологів Сергія Гамченка та Євфимія Сіцінського /
А.М. Трембіцький // Матеріали XIII Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-
Подільський: Аксіома, 2010. – С. 681-692; Він же. М.Я. Орловський і Є.Й. Сіцінський – дослід-
ники історії сіл, міст і містечок України / А.М. Трембіцький // Матеріали ХІ Подільської історико-
краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С. 398–406.
70 ISSN 2078-0133
2. Завальнюк О.М. Професорсько-викладацька корпорація і фундаментальна бібліотека Кам’янець-
Подільського державного українського університету (1918–1920 рр.) / О.М. Завальнюк //
Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. –
Т. 10. – С. 289–299; Він же. Ю.Й. Сіцінський і Кам’янець-Подільський державний україн-
ський університет (1918–1921 рр.) / О.М. Завальнюк // Духовні витоки Поділля: творці історії
краю. – Хмельницький: Доля, 1994. – С. 62–64; Він же. Ю.Й. Сіцінський у 1917–1920 рр.:
громадсько-політичний, культурно-просвітній і науковий аспекти / О.М. Завальнюк // Поділля
в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського та Володимира Січинського: зб. матер. міжн.
наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження Ю. Сіцінського і 115-річчю від дня
народження В. Січинського. – Кам’янець-Подільський: К-ПНУ ім. І Огієнка, 2010. – С.23–29.
3. Телячий Ю.В. Ю. Й. Сіцінський і кабінет мистецтва Кам’янець-Подільського державного укра-
їнського університету / Ю.В. Телячий // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-євро-
пейських зв’язків: історія і сучасність: зб. наук. праць за підсумками ІІІ міжн. наук.-практ. конф.
«Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність». –
Кам’янець-Подільський: Зволейко Д. Г., 2010. – С. 113–115.
4. Приходы и церкви Подольской епархии / под. ред. священника Евфимия Сецинского. – Біла
Церква: Вид-во О. Пшонківського, 2008. – ХІІ + 996 с.
5. Сецинский Е.И. Изчезающий тип деревянных церквей / Е. Сецинский // Труды Подольского
церковного историко-археологического общества. – Каменец-Подольск: Тип. С.П. Киржацкого,
1904. – Вып. Х. – С. 393.
6. Там само. – С. 393–394.
7. Там само. – С. 394.
8. Там само. – С. 396–397.
9. Там само. – С. 398–399.
10. Там само. – С. 400–402.
11. Там само. – С. 402–407.
12. Там само. – С. 407–408.
13. Там само. – С. 409–410.
14. Там само. – С. 411–412.
15. Там само. – С. 414–415.
16. Там само. – С. 416.
17. Библиографическая заметка // Подольские епархиальные ведомости (далі – ПЕВ). – 1904. – 20
янв. (№5). – С. 85.
18. Сецинский Е.И. Южно-русское церковное зодчество / Е. Сецинский // Православная Подолия. –
1907. – 25 февр. (№7-8). – С.153.
19. Там само. – С. 155.
20. Там само. – С. 156–159.
21. Там само. – С. 159–160.
22. Там само. – С. 161.
23. Там само. – С. 162.
24. Там само. – С. 162–164.
25. Там само. – С. 154–165.
26. Там само. – С. 166–167.
27. Там само. – С. 168.
28. Там само. – С. 169–172.
29. Там само. – С. 174.
30. Там само.
31. Сецинский Е.И. Город Каменец-Подольский: историческое описание / Е. Сецинский. –
Каменец-Подольск: Тип. С.В. Кульженко, 1895. – С. 126–158.
32. Там само. – С. 164–176.
71Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
33. Там само. – С. 178–183.
34. Сіцінський Ю.Й. Муровані церкви на Поділлю / Є. Сіцінський. – Л. ; Кам’янець-Подільський,
1925. – 31 с.
35. Соловей В.П. Ю. Й. Сіцінський – один з фундаторів музею в м. Кам’янці-Подільському /
В.П. Соловей // Поділля в житті, діяльності і творчості Юхима Сіцінського та Володимира
Січинського: зб. матер. міжн. наук.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народження
Ю. Сіцінського та 115-річчю від дня народження В. Січинського. – Кам’янець-Подільський:
К-ПНУ ім. І. Огієнка, 2010. – С. 67.
36. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України), ф. 725,
оп. 1, спр. 3, арк. 106 зв.
37. Там само, арк. 107.
38. Там само, спр. 66, арк. 21.
39. Там само, арк. 22.
40. Там само, спр. 105, арк. 33.
41. Там само, спр. 89, арк. 4 зв.
42. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО
України), ф. 2457, оп. 1, спр. 42, арк. 3–4.
43. Там само, арк. 10.
44. Сіцінський Ю.Й. Губерніяльний будинок. (Історична замітка) / Є.С. // Наш шлях. – 1920. –
7 лютого (№ 23). – С. 2.
45. Державний архів Хмельницької області (далі – ДАХО), ф. Р-3333, оп. 1, спр. 34, арк. 3 зв.
46. Винокур І.С. Бакота. Столиця давнього Пониззя / І.С. Винокур, П.А. Горішній. – Кам’янець-
Подільський: Центр поділлєзнавства, 1994. – С. 198.
47. Там само. – С. 199.
48. Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта Подільської губернії / упоряд. О.Л. Баженов. – Кам’янець-
Подільський: Оіюм, 2004. – С. 93; Винокур І.С. Вказана праця. – С. 199.
49. Сецинский Е.И. Раскопки древнего скального монастиря в с. Бакоте Ушицкого уезда /
Е. Сецинский // ПЕВ. – 1891. – 16 ноября (№ 49). – С. 1220–1221; Сіцінський Ю.Й. Археологічна
карта… – С. 93–94.
50. Сецинский Е.И. Раскопки древнего… – С. 1219; Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта… –
С. 94; Сецинский Е.И. Материалы до истории монастырей Подольской епархии / Е. Сецинский //
Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. – Каменец-Подольск:
Тип. Под. губ. правл., 1890–1891. – Вып. V. – С. 221–222.
51. Сецинский Е. И. Раскопки древнего… – С. 1219–1220.
52. Назарук О. До Бакоти. Вражіння з подорожі до українських Помпеїв / Осип Назарук. –
Кам’янець-Подільський: Стрілець, 1919. – С. 14–15.
53. Сецинский Е.И. Раскопки Бакотского монастырища в 1892 году / С. // ПЕВ. – 1892. – 26 сентя-
бря (№ 39). – С. 706–704; Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта… – С. 95.
54. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и учрежденного им цер-
ковно-исторического Древнехранилища за 1891 год // ПЕВ. – 1892 – 12 марта (№ 12). – С. 261.
55. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета и учрежденного им
церковно-исторического Древнехранилища и Епархиальной библиотеки за 1897–1900 гг. //
ПЕВ. – 1901. – 14 апреля (№ 15). – С. 5–6.
56. Трембіцький А.М. Ю.Й. Сіцінський – організатор… – С. 92.
57. Там само.
58. ЦДІАК України, ф. 725, оп. 1, спр. 105, арк. 10–12.
59. Там само, арк. 32.
60. Там само.
61. Там само, арк. 37–37 зв.
62. ЦДАВО України, ф. 2582, оп. 1, спр. 187, арк. 22.
72 ISSN 2078-0133
63. Сецинский Е.И. Древнейшые православные церкви в Подолии. Церковь-замок в с. Сутковцах
Летичевского уезда / Е. Сецинский // ПЕВ. –1889. – 14 января (№ 2). – С. 58.
64. Отчет Подольского епархиального историко-статистического комитета за 1901 год // ПЕВ. –
1902. – 22 июня (№ 24–25). – С. 211–212.
65. Сецинский Е.И. Древнейшые православные церкви в Подолии. Каменецкая Св.-Иоанно-
Предтеченская церковь (Старый собор) / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1890. – 8 сентября (№ 37). –
С. 838–847; Сецинский Е.И. Город Каменец-Подольский… – С. 144–150.
66. Сецинский Е.И. Его Преосвященству Преосвященнейшему Димитрию, епископу Подольскому
и Брацлавскому, священника Сецинского докладная записка / Евфимий Сецинский // ПЕВ. –
1891. – 27 декабря (№ 52). – С. 804–808.
67. Сецинский Е.И. Музей Подольского церковного историко-археологического общества. 1. Опись
старопечатных книг / Е. Сецинский // Труды Подольского церковного историко-археологичес-
кого общества. – Каменец-Подольск: Тип. С.П. Киржацкого, 1904. – Вып. Х. – С. 1–105.
68. Волкова В.М. Роль історико-статистичного комітету в формуванні Кам’янець-Подільського
Давньосховища / Валентина Волкова // Зб. матер. всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 120-й
річниці заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. –
Кам’янець-Подільський: Медобори – 2006, 2010. – С. 20; Соловей В.П. Заснування історичного
музею-заповідника / Валентина Соловей // Зб. матер. всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 120-й
річниці заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. –
Кам’янець-Подільський: Медобори – 2006, 2010. – С. 14; Сецинский Е.И. По поводу учреж-
даемого в Каменце-Подольске епархиального церковного Древнехранилища / Е. Сецинский //
ПЕВ. – 1890. – 21 января (№ 3). – С. 82.
69. Сецинский Е.И. По поводу учреждаемого… – С. 81.
70. Волкова В.М. Вказана праця. – С. 21–22.
71. Трембіцький А.М. Є.Й. Сіцінський – організатор… – С. 80.
72. Там само. – С. 83.
73. Сецинский Е.И. Музей Подольского церковного историко-археологического общества. 2. Опись
предметов старины / Е. Сецинский // Труды Подольского церковного историко-археологического
общества. – Каменец-Подольск: Тип. Под. Свято-Троицкого братства, 1909. – Вып. ХІ. – С. 5–8.
74. Там само. – С. 8–16.
75. Там само. – С. 28–36.
76. Там само. – С. 36–43.
77. Там само. – С. 43–45.
78. Там само. – С. 45–50.
79. Там само. – С. 50.
80. Там само. – С. 50–61.
81. Там само. – С. 62–64.
82. Там само. – С. 64–78.
83. Там само. – С. 79–88.
84. Там само. – С. 88–89.
85. Там само. – С. 89–101.
86. Там само. – С. 102–103.
87. Там само. – С. 104–105.
88. ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 1, спр. 89, арк. 3–3 зв.; ф. 2582, оп. 1, спр. 182, арк. 85–86.
89. Там само, ф. 3689, оп.1, спр.14, арк. 47–47 зв.
90. Трембіцький А.М. Є.Й. Сіцінський – організатор… – С. 86; Завальнюк О.М. Кам’янець-Подільський
державний український університет: основні результати діяльності / О.М. Завальнюк //
Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Абетка,
2010. – С. 408–409; Він же. Ю.Й. Сіцінський і Кам’янець-Подільський… – С. 64.
91. ДАХО, ф. Р-3333, оп. 1, спр. 16, арк. 1–12.
92. Там само, спр. 17, арк. 1–33.
73Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
93. Черняк В.В. Леон Бялковський: польський академік з Поділля / В.В. Черняк // Матеріали ХІІІ
Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2010. –
С. 629; Трембіцький А.М. Є. Й. Сіцінський – організатор… – С. 85.
94. Нестуля О.О. Визвольні змагання українського народу і охорона пам’яток культури: 1917–
1920 рр. / О. Нестуля. – Полтава, 1993. – С. 72–73; Він же. Доля церковної старовини в Україні.
1917–1941 рр. / О. Нестуля. – К., 1995. – Ч. І: 1917– середина 20-х рр. – С. 57–59; Черняк В.В.
Вказана праця. – С. 629.
95. ЦДАВО України, ф. 3689, оп. 1, спр.6, арк. 27.
96. Там само, арк. 46а зв.
97. Трембіцький А.М. Є.Й. Сіцінський – організатор… – С. 86.
Старенький И.А. Памяткоохранительная деятельность Ефима Иосифовича
Сицинского в конце XIX – начале ХХ в.
В статье рассматривается памятникоохранительная деятельность Ефима Иосифовича
Сицинского в конце XIX – начале ХХ в., возглавлявшего памятникоохранительное дви-
жение и памятникоохранительные организации на территории Подолья.
Ключевые слова: охрана памятников, Подолье, Е.И. Сецинский, Подольский епар-
хиальный историко-статистический комитет, Древнехранилище, Украинская революция.
Starenkiy I.О. Monument protection activities of Yukhym Sitsinskiy in the late XIX –
early XX century
In this article monument protection activities of Yukhym Sitsinsky in the late 19 – early 20
century, who led monument protection movement and organization in Podillya.
Key words: protection of monuments, Podillya, Yu. Sitsinsky, Podilsky Diocesan Historical
and Statistical Committee, Antiquarium, Ukrainian revolution.
Подано до друку: 17.11.2012 р.
|